72283

Генетична соціологія М.Грушевського

Реферат

Социология, социальная работа и статистика

На особливу увагу заслуговують соціологічні погляди Грушевського щодо питання виникнення і розвитку української та російської народностей становлення державності в Україні та Росії. В даній контрольній роботі спробуємо розкрити найважливіше значення в розробці української ідей тих положень...

Украинкский

2014-11-20

79.5 KB

34 чел.

Міністерство освіти і науки України

КНУБіА

Кафедра політичних наук

Реферат на тему: «Генетична соціологія М.Грушевського»

                                                                        

                                                                   Виконав: студент ΙV курсу,                                                                   

                                                                   буд-тех. факультету

 гр. ТБКВМ-41 Степенєв О.О.

                                                                   Перевірив: Семко В.Л.

Київ-2011


План

Вступ…………………………………………………………………………………3

    1. Соціологічні погляди Михайла Грушевського в праці “Початки громадянства (генетична соціологія)”………………………………………………………….4

   2. Аналіз української ідеї в генетичній соціології……………………………..6

Висновки…………………………………………………………………………….13

Список літератури………………………………………………………………….15

Вступ

Великою бідою України є те, що визначення нашої національної ідеї і зараз залишається дуже спірним. Це сильно заважає вирішенню таких проблем як: ідентичність нашого народу, розв’язання гострих суперечностей між різними його частинами, партіями, побудові сильної держави тощо. Становлення національної ідеї здійснюється відповідно з певними соціальними закономірностями.

Учень Антоновича Михайло Грушевський (1866—1934) вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. Значне місце в його дослідженнях відведене вивченню історії Київської Русі, України, історичного процесу взагалі, проблемам генезису східнослов'янських народів. На особливу увагу заслуговують соціологічні погляди Грушевського щодо питання виникнення і розвитку української та російської народностей, становлення державності в Україні та Росії.

В даній контрольній роботі спробуємо розкрити найважливіше значення в розробці української ідей тих положень Михайла Грушевського, викладених ним у книзі «Початки громадянства: генетична соціологія», в яких він сформулював своє соціологічне кредо.


1. Соціологічні погляди Михайла Грушевського в праці «Початки громадянства (генетична соціологія)»

Соціологічні погляди Михайла Грушевського (1866-1934 pp.) формувалися під впливом класичного позитивізму та соціології О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта й були відтворені в таких його працях: "Початки громадянства (генетична соціологія)", "На порозі нової України", "Хто такі українці і чого вони хочуть?" та ін.

Основні питання "генетичної соціології": що таке суспільство і завдяки чому воно можливе? У соціологічній концепції розвитку соціальності наявне теоретичне обґрунтування законів трансформації суспільства. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, М. Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індиві-дуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зумовлює ритм соціальної еволюції.

Розвиток суспільства підпорядковується законам соціального розвитку, тобто внутрішнім зв'язкам, необхідностям, що керують змінами у формах людської спільності. Узяти до уваги всі фактори соціального розвитку неможливо, позаяк усі вони опосередковані свідомим впливом індивідуальної людської волі на суспільний процес. Досить стало діють протягом усієї історії біологічний, психологічний і економічний фактори. На різних етапах суспільної еволюції перевагу може мати один із них, обмежуючи вплив інших. Так, на ранніх етапах еволюції переважає біологічний фактор, поки на зміну йому приходить психологічний у таких проявах, як мораль, традиції, релігія та ін.

Основними чинниками історичного процесу є народ, народна маса, держава. Історична постать є продуктом епохи та середовища, людська воля обмежена й залежить від соціального оточення.
         Соціологія повинна досліджувати типові для соціального розвитку стани п тенденції еволюції в кожній сфері людського життя. Тенденції, що набувають характеру закономірних, у суспільстві такі: самоохорона роду, постійна диференціація, виживання найбільш пристосованих, спадковість, наслідування й вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці. Саме визначення цих законів-тенденцій, що надають загальності та ритму соціальному процесові, роблять соціологію справжн. наукою про загальні тенденції та форми соціального розвитку.

Аналізуючи великий етнологічний та історико-культурний матеріал, М. Грушевський виділяє три стадії розвитку суспільності:
  1) початки суспільної організації, що характеризують перевагу біологічних факторів розвитку досоціальних форм організації, відокремлення людських спільнот від тваринного світу; поява економічних факторів об'єднання людей у рід, плем'я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій;
  2) племінно-родова організація та процеси її поступового розпаду, що відбуваються під впливом економічної диференціації, розвитку особистої власності та виокремлення родинної сім'ї з племені;
  3) формування класової держави, яке супроводжується наростанням індивідуалізму проти колективістських засад спільності, нерівності проти егалітарності, егоїзму проти групової солідарності. Розвиток класової держави супроводжується появою нових релігій і культів, поділом суспільства на соціальні верстви з монархом на чолі.

На певному історичному етапі розвитку держави відбувається процес демократизації влади. Причина цього - наростання суперечностей між тенденціями концентрації та монополізації засобів і впливів влади в руках нечисленної верстви та її ж інтересами самозбереження й утримання влади, що можливе за умови залучення широких соціальних верств до участі у владних структурах. Відтак з'являється новий клас, власник нового багатства, котрий потребує поєднання панівного економічного становища з владою. Він дуже активно експлуатує народний інтерес, пропонуючи гасла рівноправності, вдаючись до демагогії, згуртовуючи навколо себе принижених і поневолених.
Для збереження своєї влади панівна верхівка використовує психологічну обробку населення - нейтралізацію та послаблення почуття несправедливості, використання як ідеологічного забезпечення своєї влади національних почуттів, культури, науки.

Особливої уваги заслуговує соціологічний аналіз українського етно-культурного матеріалу, проведений М. Грушевським. Учений досліджує такий значний феномен української історії, як козацтво з його куренями, сексуальною мораллю, відокремленням від родинного життя.

У руслі практичного використання соціологічних знань М. Грушевський досліджує та визначає передумови, обставини й перспективи розвитку українського суспільства. Обґрунтовує теоретично та юридично право українського народу на власну державу, довівши, що український народ існує як окремий історичний, культурний і етнічний об'єкт.

У традиціях "генетичної соціології" М. Грушевський розглядає питання про організацію етнічної спільності, а саме про організацію первинних форм громадськості.

Способом творення такої громадськості є національне самовизначення українського народу, а формою її існування - національно-культурна автономія в межах федеративної Росії. Тривалий час М. Грушевський обстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де Україна була б суб'єктом федерації. Пізніше Грушевський відійшов від цієї позиції, вважа¬ючи, що після об'єднання й інтеграції більшості українського суспільства, політичних партій та рухів, завданням є створення власної незалежної демократичної української держави.

2. Аналіз української ідеї в генетичній соціології

Праця М. Грушевського “Початки громадянства (генетична соціологія)” була видана в 1921 році в Празі маленьким накладом після повернення Грушевського в Україну, де панувала більшовистська ідеологія у вирішенні соціальних проблем. З цих та інших причин ідеї Грушевського і досі не отримали систематичного аналізу. Тому можна вважати, що соціальне кредо Грушевського й досі залишилось «невідомим» майже для всіх наших учених, політиків тощо. В цій роботі Грушевський писав: «Все більш укріплююсь в переконаннi про рішаючу роль в вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, то других... Се чергування мені уявляється як основа ритму соціальної еволюції, котрий розслідує соціологія і всі соціальні науки разом з нею».  І далі: «Все людське життя було вічною зміною, вічним чергуванням потягів до колективізму і індивідуалістичної самозадо-воленності (автаркії)».

Розуміння даного співвідношення, його оптимізація є найскладнішою проблемою, яка ще в християнській теології отримала назву «трагедія вибору». Найважливіша заслуга Грушевського полягає, по-перше, в тому, що він довів аналіз цього співвідношення до розкриття тієї суперечності (конкуренції), яка є необхідною, атрибутивною, в усіх суспільних процесах. Дійсно, у кожної людини існує прагнення до кращого задоволення своїх індивідуальних інтересів — індивідуалістична тенденція. Але сама по собі вона, звичайно, є егоїстичною, і це призводить до неможливості організації будь-якого соціуму. Тому завжди існує і протилежна їй колективістична тенденція, спрямована на обмеження індивідуалістичної, на заборону вибору людиною тих видів її діяльності, які вважаються шкідливими для важливих загальних інтересів, що пов’язано з відповідним зменшенням ролі певної індивідуалістичної тенденцій і навпаки.

По-друге, саме взаємодія цих протилежних тенденцій, результат розв’язання суперечності між ними, по Грушевському, є тим головним чинником, який визначає функціонування та розвиток усіх соціальних явищ — від вічних змін в діяльності окремої людини до еволюції будь-якого суспільства. Вже в цитованих вище положеннях Грушевського міститься ряд методологічних закономірностей, що розкривають розв’язання цієї головної суспільної суперечності. Це дає можливість назвати дані положення соціальним принципом Грушевського. Він зробив спробу застосувати свій соціальний принцип до більш глибокого з’ясування суті певних етапів розвитку людства. Грушевський вважав, що цей принцип поширюється на «усі соціальні науки». Оскільки і в сучасній літературі немає жодної концепції, яка б так чітко і глибоко визначала головну суспільну суперечність та методологію її розв’язання, то найважливіше завдання вчених, і, мабуть, не лише українських, полягає в систематичному аналізі можливостей застосування принципу Грушевського.

В зв’язку з цим спробуємо проаналізувати, виходячи з принципу Грушевського, ті основні ідеї, на які спирались і спираються наші реформатори з часу отримання Україною незалежності, та які, за їхньою думкою, і повинні були відігравати роль об’єднуючої ідеї для нашого народу. Як відомо, за часів радянської влади у нас панував принцип пріоритету загальних інтересів над індивідуальними. Ця перевага колективістичної тенденції призвела до суттєвого обмеження індивідуальної ініціативи, ринкових відносин в економіці, централізовано-бюрократичної системи управління суспільними процесами тощо. Усе це і стало причиною глибокої кризи СРСР й інших соціалістичних країн. Тому основна загальна ідея реформування усіх цих країн природно полягала у збільшенні ролі індивідуалістичної тенденції. Ця ідея співпадає і з положенням принципу Грушевського про необхідне чергування переваги однієї з протилежних тенденцій. В цьому плані можна погодитися з тезою реформа-торів, що «курс реформ залишається незмінним». Але чому цей курс призвів у більшості соціальних процесів в Україні до значно глибшої кризи?

Суть справи в тому, що загальна ідея, про яку йшлося, є досить абстрактною, тому реформування будь-якого суспільства обов’язково повинно спиратися на її конкретизацію у певних моделях, програмах, системах практично-технологічних дій. Наші реформатори виходили з такої основної ідеї: ми — європейці, тому нам не треба вигадувати чогось суттєвого, а взяти моделі лібералізації політики, економіки (зокрема шокової терапії), які вже почали досить успішно працювати в деяких східноєвропейських країнах в пострадянський період. Як же оцінити дану ідею з позиції принципу Грушевського?

Він показав, що розв’язання головної суспільної суперечності, по-перше, підкоряється певним загальносоціальним закономірностям, насамперед сформульованим їм в принципі, про який йшлося. По-друге, таке розв’язання завжди здійснюється у своїх суттєво специфічних формах, що конкретизують дані закономірності. Це стосується кожного історичного етапу розвитку суспільства, типу культури, менталітету певного народу.

Тому мета європейського вибору не є національною ідеєю. Вона потребує конкретизації для кожної європейської країни. Наприклад, існує суттєва різниця між «шведським соціалізмом» і ліберально-консервативною політикою Маргарет Тетчер. У цьому плані українська ідея повинна бути значно більш специфічною ніж національна ідея майже усіх європейських країн. Дійсно, формування українського народу відбувалось на стику взаємодії двох великих культур — західної і східної, в умовах відсутності на протязі багатьох століть своєї держави. Тому не лише Грушевський, а й такі видатні українські мислителі як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Дмитро Чижевський i багато інших говорили про необхідність свого специфічного шляху розвитку українського народу.

Далі розглянемо ті головні критичні зауваження щодо суті сучасного курсу реформ та пропозиції по внесенню суттєвих змін в нього, по формуванню специфічно української ідеї, які розробляються все більшою кількістю наших учених, політиків, економістів, журналістів та які, в основному, співпадають з соціальним принципом Грушевського, а також питання про те, що може суттєво нового внести систематичне застосування останнього у більш глибоке розуміння цих зауважень і пропозицій. Це стосується таких авторів як: В. Андрущенко, С. Дацюк, М. Згуровський, А. Зленко, М. Краснянський, В. Кремінь, Л. Кучма, М. Михальченко, Ю. Пахомов, С. Удовик та інших.

Головна помилка наших реформаторів, як вважає більшість цих авторів, полягає у механічному переносі певних західних моделей цих реформ на суттєво інші умови України. Наш пересічний громадянин покладає відпові-дальність за результати своєї діяльності в значно більшій мірі не на себе, а на певні загальні зовнішні умови, насамперед на керівництво, державу тощо.

Тобто колективістична тенденція у нас відіграє значно більшу роль, що не було враховано при виборі моделі реформування нашої економіки. Причому більша роль останньої тенденції порівняно з західним менталітетом пов’язана і з наявністю певних переваг, а саме: з обмеженням індивідуалістично-егоїстичної тенденції, з більшим значенням вищих духовних цінностей, кращим порозумін-ням між людьми, їх дружбою, допомогою бідним, соборним вирішенням бага-тьох складних питань, наявністю в Україні багатьох культур, толерантністю до інакомислячих тощо. На жаль історичні умови становлення українського етносу призвели до того, що ця колективістична тенденція так і не дійшла до форму-вання в єдності свідомості та підсвідомості більш-менш чіткої об’єднуючої загальнодержавної української ідеї.

Наприклад, і та невелика кількість керівників наших підприємств, яка хоча б у основному розуміла суть їх реформування на засадах ринкових принципів, як правило, не могла досягнути успіху за таких причин: не існувало відповідної системи законів, не було грошей для того, щоб зробити підприємство конку-рентоспроможним та на відповідне перенавчання всього колективу. З іншого боку, цей курс реформ призвів до того, що усі керівники отримали величезні можливості для збагачення. А чиновники створюють для цього відповідну адміністративну «кришу». Усе це призвело: до невідомих для мирних країн темпів падіння виробництва та зубожіння більшості населення; до швидкого збагачення на цьому фоні тих керівників підрозділів нашої економіки, які отримали майже неконтрольовану владу (особливо, пов’язаних iз зовнішньою торгівлею, газом, нафтою, енергетикою). З точки зору принципу Грушевського, головна вихідна причина усіх наших негараздів полягає в тому, що у нас і досі немає не лише своєї розгорнутої концепції переходу до ринкових відносин, яка враховувала б усю специфіку України, а й української ідеї, яка б могла бути прийнята абсолютною більшістю нашого народу.
        Однією з найважливіших причин, яка робить неможливим розробку й прийняття цієї ідеї, є те, як вважають багато з авторів про яких йшлося, що в українській політичній діяльності й досі панують ті погляди на антагонізм капіталізму і соціалізму, ідеологій правих і лівих партій тощо, які вже давно подолані в розвинених країнах. Саме ця обставина спричинила те, що в 90-х роках ми здійснили спробу повороту, аналогічного Жовтневій революції 1917 року, але в прямо протилежному напрямі, тобто шляхом руйнування пануючої раніше системи «до основания», хоч і без громадянської війни. У зв’язку з цим папа римський Іван Павло II, який доклав чимало зусиль для ліквідації тоталітарного соціалізму, вже не раз говорив про те, що марксизм і радянське суспільство мали й певні переваги порівняно з капіталізмом, насамперед у соціальному захисті трудящих, у подоланні тієї прірви, яка існує між бідними і багатими тощо. Він вважає також, що поразка соціалізму в пострадянських країнах призвела їх до дикого, корумпованого капіталізму.
            Розробку української ідеї ряд наших авторів намагається здійснити на введенні поняття «політична нація», яке дійсно відіграло велику об’єднуючу роль в ряді багатонаціональних держав. Але це вже не вирішує проблему співвідношення політичної і етнічно-української нації, бо до останньої відноситься 72% нашого народу. Тому завжди буде існувати і суперечність між тенденціями до збільшення ролі чи української, чи іншої (насамперед російської) культури, мови. І в оптимізації вирішення цієї суперечності закономірності принципу Грушевського можуть відіграти винятково позитивну роль.

І все ж, мабуть, найважливіша, ідея міститься в тому положенні принципу Грушевського, яке визначає, що еволюція і людини, і суспільства здійснюється через постійне коливання пріоритету чи індивідуалістичних, чи колекти-вістичних тенденцій. Визнання пріоритету однієї з цих протилежних тенденцій відіграє позитивну роль лише на певному етапі, а далі воно перетворюється в негативний фактор. Лише в наш час ця закономірність стає все більш зрозумілою. Дана закономірність ще не отримала систематичного застосування до вирішення найважливіших соціальних проблем, що стосується і розробки української ідеї. З цього випливає висновок про те, що жодна соціальна теорія, концепція, в тому числі і українська ідея, що дає якесь однозначне вирішення головної суспільної суперечності, не може вважатись єдиною істинною, що оптимізація такого розв’язання повинна спиратися на постійний діалог між протилежними поглядами. Це стосується як саморефлексійної форми такого діалогу у кожній особистості, так і діалогу між різними соціальними суб’єктами — від діалогу «я і ти» до діалогу представників різних типів культур. На жаль, більшість наших ЗМІ бояться організувати такий відкритий діалог, особливо між представниками лівих і правих партій, між багатими (олігархами) і бідними, між владою і народом.  Власники ЗМІ, особливо телеканалів, часто відстоюють лише свою однобічну, а тому, в основному і примітивну, точку зору.

Ми здійснюємо перехід від тоталітарного соціалізму, де панувала колективістична тенденція, до ринкового суспільства. Такий перехід Китай почав ще 21 рік тому і досяг найвищих у світі темпів росту виробництва. Тому Китай в останній час перейшов за своїм статусом від однієї з найбідніших до середньо забезпечених країн. Безумовно, і китайську модель не треба механічно переносити в Україну, але ще в 1997 році Всесвітній банк рекомендував пострадянським країнам застосувати певні елементи китайської моделі переходу до ринку.

З ідеї про подолання однобічності концепцій, що спираються на пріоритетну роль індивідуальних чи загальних інтересів, випливає і висновок про необхідність їх зближення (конвергенції). На жаль, застарілі погляди на антагонізм таких концепцій наших політичних діячів сильно заважає такому зближенню.


Висновки

З принципу Грушевського треба зробити такі висновки. По-перше, необхідні ідеї центризму, тобто рівноваги та гармонії протилежностей, їх треба розглядати як ідеалізацію, завдяки якій розкриваємо глибину тотожність різноманітних форм прояву загальної суті явищ певної якості (зокрема і в українській ідеї). По-друге, оскільки ця суттєва тотожність є лише ідеалізацією, то вона реально виявляється лише у формі постійної конкурентної боротьби індивідуалістичних та колективістичних тенденцій. Тобто основну мету будь-якої людської діяльності треба розглядати як інтуїтивне чи усвідомлене намагання оптимізувати розв’язання головної суспільної суперечності.

Ще один найважливіший висновок, що випливає з принципу Грушевського (хоч він і не був чітко сформульований ним), полягає в тому, що вся еволюція суспільства пов’язана з двома наступними протилежними тенденціями: по-перше, збільшенням вільного вибору окремими індивідами чи їхнiми групами своєї діяльності, тобто більшою роллю прагнення до задоволення своїх індивідуальних чи часткових інтересів. З другого, це здійснюється на кожному історичному етапі за рахунок виникнення певних загальних інтересів вищої структурної організації суспільства, які накладають і певні нові обов’язки обмеження не лише на вiльний вибір діяльності окремих індивідів, а й груп нижчого рівня (тобто спочатку роду, а далі — племені в державі тощо). Таким чином, організація суспільства стає усе складнiшою, особливо зараз, коли виникла низка таких глобальних для усього людства проблем, загострення яких загрожує усім нам загибеллю. Тому, коли раніше суперечності між індивідуалістично-частковими і колективно-загальними тенденціями вирішувалися в основному стихійно, то зараз найважливіше завдання, яке стало перед людством, полягає в розробці нової філософської методології оптимізації такого розв’язання. Найважливіші досягнення цієї методології розроблені в синергетичній філософії, яка є новою методологією самоорганізації складних відкритих систем та управління останніми.

Менталітет нашого народу є не гіршим чи кращим порівняно з іншими, а специфічним. Головне ж завдання нашої еліти полягає в розробці тієї розгорнутої концепції наших реформ, яка враховувала б специфіку українського менталітету та конкретних умов цього реформування.

Систематичне застосування принципу Грушевського та синергетичної парадигми до розробки цих проблем може відіграти величезну роль не лише в розробці української ідеї та прогресивному розвитку України, а й у тому, що ми займемо своє важливе місце в становленні як загальноєвропейської, так i всієї світової спільноти.

                                     


Список літератури

1. Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. — Львів, 1921. — 354 с.
2. Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соціологія. Посібник для подготовки до іспитів. — 2-е вид. 2005. — 172 с.
3. Соціологія: Навчальний посібник / під ред. М.І. Сазонова. — Харків: “Фоліо”, 1998. — 436 с.
4. Соціологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенка та ін. — К.: Вища шк., 1998. — 415 с.
5. Газета “День” // №101 // 9 червня 2001 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40610. Разработка диаграмм по методу Баркера 44 KB
  Печатать накладные на отпущенные товары. Следить за наличием товаров на складе. Выделим все существительные в этих предложениях это будут потенциальные кандидаты на сущности и атрибуты и проанализируем их непонятные термины будем выделять знаком вопроса: Написать сущностиСразу возникает очевидная связь между сущностями покупатели могут покупать много товаров и товары могут продаваться многим покупателям . Причем каждый товар может храниться на нескольких складах и быть проданным с любого склада.
40611. Визначення жанрово-стильових особливостей медійного продукту Д. Гордона, пошук спільних та відмінних ознак медійного продукту Дмитра Гордона 428.5 KB
  В ходе работы на примере конкретного медийного продукта доказано, что авторская журналистика придерживается своим жанрово стилистическим особенностям. Особое внимание уделено анализу программы «В гостях у Дмитрия Гордона».
40613. Технология внедрения CASE-средств 118.11 KB
  CSEсредство любое программное средство автоматизирующее ту или иную совокупность процессов жизненного цикла ПО и обладающее следующими основными характерными особенностями: мощные графические средства для описания и документирования ИС обеспечивающие удобный интерфейс с разработчиком и развивающие его творческие возможности; интеграция отдельных компонент CSEсредств обеспечивающая управляемость процессом разработки ИС; использование специальным образом организованного хранилища проектных метаданных репозитория. Процесс...
40614. Управление требованиями к системе. Оценка затрат на разработку ПО 23.18 KB
  Средства управления требованиями Перед тем как управлять требованиями разберемся что такое требование и что такое управление требованиями и зачем это нужно. Требование это любое условие которому должна соответствовать разрабатываемая система или программное средство. Требованием может быть возможность которой система должна обладать и ограничение которому система должна удовлетворять. В соответствии с Глоссарием терминов программной инженерии IEEE являющимся общепринятым международным стандартным глоссарием требование это:Условия...
40617. Общая характеристика CASE-средств 58.5 KB
  Первоначальное значение термина CSE ограниченное вопросами автоматизации разработки только лишь программного обеспечения в настоящее время приобрело новый смысл охватывающий процесс разработки сложных ИС в целом. С самого начала CSEтехнологии развивались с целью преодоления ограничений при использовании структурной методологии проектирования сложности понимания высокой трудоемкости и стоимости использования трудности внесения изменений в проектные спецификации и т. Таким образом CSEтехнологии не могут считаться самостоятельными они...
40618. Репозитории в CASE – средствах 17.67 KB
  Основа CSEтехнологии использование базы данных проекта репозитория для хранения всей информации о проекте которая может разделяться между разработчиками в соответствии с их правами доступа. Репозиторий может хранить свыше 100 типов объектов: структурные диаграммы определения экранов и меню проекты отчетов описания данных логика обработки модели данных их организации и обработки исходные коды элементы данных и т. При этом возможности репозитория обеспечивают несколько уровней интеграции: общий пользовательский интерфейс по всем...