7262

Специфіка мовлення фахівця. Поняття ділового спілкування

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Тема. Специфіка мовлення фахівця. Поняття ділового спілкування Спілкування, основні його види та форми. Майстерність публічного виступу. 3. Ділова бесіда. 1. Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні надзвичайно розширюєт...

Украинкский

2013-01-20

69 KB

597 чел.

Тема. Специфіка мовлення фахівця. Поняття ділового спілкування

  1.  Спілкування, основні його види та форми.
  2.  Майстерність публічного виступу.

3. Ділова бесіда.

1. Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні надзвичайно розширюється – в суспільно-політичному житті, виробничій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дипломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри та форми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості усно мовного спілкування.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків -лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; наради; конференції; збори; дискусії; полеміка.

Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Усний монолог – це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальними етичними вимогами ділового спілкування.

2. Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками, є публічне монологічне мовлення. В ньому найповніше реалізовується система мисленнєво-мовленнєвих дій – уміле використання форм людського мислення та мовних засобів їх вираження.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

 Доповідь – це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь буває політичною, діловою, науковою.

 Політична доповідь --  поширена форма донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої та зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.

 Ділова доповідь – виклад інформації і шляхів розв’язання різних практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової бесіди можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляються не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

 Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на наукових зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

 Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Мета – розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.

 Виступ – це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань ( на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, семінарах). Поширеним є виступ за доповіддю. 

 Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему.

Етапи підготовки до публічного мовлення:

  1.  Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.
  2.  Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації):
    •  добір літератури;
    •  читання та осмислення (визначити головне і другорядне);
    •  конспектування;
    •  пояснення невідомих слів, термінів, понять;
    •  підбір прикладів;
    •  створити наочні матеріали.
  3.  Складання плану.
  4.  Складання тез виступу.

Тези – це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу.

Порядок роботи над складанням тез:

  1.  Прочитайте весь текст або розділ, якщо текст великий.
  2.  Знайдіть та виділіть основні положення, сформульовані автором.
  3.  Викладіть основні думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги до складання тез:

  •  формулювання думки повинно бути чітке і коротке (3-5 речень);
    •  кожне положення містить лише одну думку;
    •  кожна теза виокремлюється, нумеруючи чи відступаючи.

5. Складання тексту виступу.

Текст – це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. В основі його лежить логічна послідовність, якій підпорядкований і поділ тексту на частини. Виклад краще проводити дедуктивним методом, йдучи від загального положення до часткового докладного його розкриття. Зрештою, можна обрати й індуктивний шлях, коли на основі конкретних положень підводимо слухачів до засвоєння головної думки.

Текст публічного мовлення відповідає тим вимогам, які ставляться до нього як до основного реквізиту будь-якого документа. Він має чіткий поділ на вступ, основну частину та висновки. Відмінність полягає в тому, що виголошуючи попередньо підготовлений текст, промовець враховує ситуацію, обставини, умови спілкування, пристосовуючись до яких, може дещо модифікувати текст, вносити в нього багато усно мовних елементів, вдаючись до повторів.

Варто звернути увагу на зовнішні компоненти виступу:

зачин;  виклад;  завершення.

 Зачин – покликаний  реалізувати насамперед психологічну мету – встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, викликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показати бажання повідомити щось нове. На початку виступу треба чітку назвати тему доповіді та окреслити проблему, яку пропонуєте обговорити.

Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування: яскравий епізод; цікавий факт; афоризм; цитата; питання до аудиторії.

Виклад – висвітлення основних положень доповіді, суть справи. Текст складається з кількох положень, тому необхідно подбати про логічний перехід, про зв’язки між частинами.

Виклад може оживити «ліричний відступ» -- порівняння, метафора, прислів’я, приказка, цитати, приклади з життя, гумор…

Завершення – повідомлення про закінчення виступу повинне бути образним. Завершуючи, ніколи не кажіть, що ви завершуєте! Резюмуйте, зробіть поетичне закінчення,  цитуйте.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:

-- культурі мислення – самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

 -- культурі мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

 -- культурі поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, розкутість, серйозність;

 -- культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Доповідача оцінюють за такими ознаками:

  •  компетентність – рівень знань про предмет мовлення;
  •  лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів;
  •  володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами;
  •  інтелігентність – тактовність, доброзичливість;
  •  вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – коректність, регламент, тактовність, співробітництво.

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза промовця.

 Ділова бесіда - це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре Моруа). Відбувається обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.

Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплює певні психологічні елементи соціальної взаємодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп спілкування, владність, інтимність стосунків, співробітництво і змагання, емоційний тон, мету і предмет зустрічі.

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної етики. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Основні елементи будь-якої ділової бесіди:

  •  встановлення місця й часу зустрічі;
  •  спосіб вступу в контакт (початок розмови);
  •  визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання);
  •  обмін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала);
  •  фіксування домовленості;
  •  вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).

Під час ділової бесіди радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знання справи, аргументувати свою позицію, говорити докладно, але не багатослівно, створювати довірливу атмосферу, зацікавлювати співрозмовника, не втрачати у розмові ініціативи, уникати полеміки. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до прикладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови, не втручатися, не дорікати, не робити натяків, не зводити рахунки, не бути надто допитливим, не говорити про зв'язки, не давати порад про здоров'я, не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність; не зважають на погляди інших; ігнорують стан співрозмовника; не враховують мотиви поведінки співрозмовника; не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившись, що їх слухають; говорять довго; обмежуються однією пропозицією. О. Корніяка формулює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спілкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило необхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю. Звичайно, під час ділової бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічливість, привітність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-практичним і успішним.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних причин та в різних ситуаціях:

керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;

керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;

керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.

Прийом відвідувачів. Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має увиразнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичайно, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публічному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ретельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимості, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсолютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24637. Аналіз власного оборотного капіталу 35 KB
  Аналіз власного оборотного капіталу. Фінансовий стан підприємства залежить від того наскільки раціонально сформовані джерела фінансування поточних активів оборотного капіталу. Поточні активи створюються як за рахунок власного капіталу так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано щоб наполовину вони були сформовані за рахунок власного а наполовину за рахунок позикового капіталу.
24638. Аналіз фінансової стійкості підприємства 25.5 KB
  Аналіз фінансової стійкості підприємства. Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється шляхом розрахунків таких показників: 1.коефіцієнт автономії Кавт – відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства.Характеризує залежність підприємства від залучених засобів: Кф = ф1 р430 р480 р620 р630 ф1 р380 Нормативне значення Кф = 1 3.
24639. Аналіз платоспроможності і ліквідності підприємства 37 KB
  Аналіз платоспроможності і ліквідності підприємства. В умовах ринкових відносин платоспроиожність підприємства вважається найважливійшою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів які легко мобілізуються. Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:1.
24640. Аналіз оборотності оборотних коштів підприємства 27.5 KB
  Аналіз оборотності оборотних коштів підприємства. Величина обігових коштів їхні структура і достатність характеризують кількісний бік обігових коштів проте є і якісний пов'язаний зі швидкістю їх обороту оборотністю. Між сумою обігових коштів та показниками оборотності існують тісні зворотні взаємозв’язки. Прискорення оборотності цих коштів сприяє вирішенню фінансових проблем найбільш зручним способом за рахунок використання існуючих внутрішніх резервів підприємства.
24641. Оцінка витрат на оплату праці 29 KB
  Оцінка витрат на оплату праці. У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають значно меншу частку в собівартості продукції ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо що одним з найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти першочергову увагу.
24642. Організація, зміст і методика проведення перспективного аналізу 28.5 KB
  Організація зміст і методика проведення перспективного аналізу Перспективний аналіз здійснюється у перспективній або довгостроковій системі управління. За допомогою перспективного аналізу визначаються можливі у перспективі економічні та соціальні результати розвитку науки і техніки розробляються науково обгрунтовані програми соціального економічного і технічного розвитку галузей народного господарства оптимальні управлінські рішення які забезпечують досягнення стратегічних цілей. Аналіз фактичних результатів діяльності за довготерміновий...
24643. Організація і методика поточного аналізу господарської діяльності 28.5 KB
  Організація і методика поточного аналізу господарської діяльності. Метою цього аналізу є виявлення та усунення негативних причин характерних для даної системи використання поточних резервів які сприяють досягненню поставленої мети. Поточний аналіз найбільш повний вид економічного аналізу що вбирає в себе результати оперативного аналізу і слугує базою для перспективного аналізу.
24644. Аналіз кредитоспроможності позичальника 59.5 KB
  Аналіз кредитоспроможності позичальника. До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника тобто його здатність своєчасно повернути позичку вивчити фактори які можуть спровокувати її неповернення. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника.
24645. Обєкти та завдання економічного аналізу. Принципи його проведення 26.5 KB
  Обєкти та завдання економічного аналізу. Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності підприємств визначення впливу факторів на показники і їх роботу для виявлення недоліків і резервів а також розробка заходів спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації підвищення ефективності діяльності. Предметом економічного аналізу є фінансово господарська діяльність підприємства. Об’єкти економічного аналізу – це окремі явища і процеси проблеми питання наприклад виробнича діяльність наявність і...