7264

Конфлікти у великих групах

Лекция

Психология и эзотерика

Тема Конфлікти у великих групах. План. Конфліктологічна проблематика в історії соціології. Загальна соціологічна теорія конфліктної взаємодії. Конфліктологічна проблематика в історії соціології. Соціологія - та ...

Украинкский

2013-01-20

80.5 KB

3 чел.

Тема Конфлікти у великих групах.

План.

  1.   Конфліктологічна проблематика в історії соціології.
    1.  Загальна соціологічна теорія конфліктної взаємодії.

1.Конфліктологічна проблематика в історії соціології.

   Соціологія – та область наукового знання, де   виник   інтерес до вивчення конфлікту як такого, в його загальних рисах і одночасно як одного з головних стимулів соціального розвитку. Вже в роботах Досить детальна концепція соціального конфлікту була запропонована економістом і соціологом Карлом Марксом (1818-1883). По Марксу, конфлікти властиві всім рівням соціального життя: політиці, економіці, культурі. Вся історія дотепер існуючих суспільств була історією боротьби класів. Її головною причиною було панування приватної власності, на якій ґрунтуються всі так називані «антагоністичні суспільно-економічні формації». У комуністичному суспільстві, заснованому на суспільній власності, зникнуть антагоністичні протиріччя, конфлікти. Тім самим буде кінчена передісторія людства й почнеться його справжня історія.

Послідовники Маркса в Росії, В. И. Ленін в інші, думали, що гострі соціальні протиріччя зникнуть уже при соціалізмі, на першій, нижчій фазі комунізму. У радянській філософії це положення визнавалося безперечним, проголошувалося, що  з побудовою розвиненого соціалізму переростання неантагоністичних протиріч в антагоністичні стає об'єктивно неможливим.  

Однак досягнення цього ідеалу зв'язувалося в марксизмі із застосуванням масового насильства у вигляді непримиренної боротьби пролетаріату з буржуазією, соціалістичної революції, збройного повстання, громадянської війни й диктатури пролетаріату. Тому саме ця форми соціальних конфліктів марксизмі розроблені найбільше детально. Дотримуючись навчання Маркса, Ленін і його соратники створили розгорнуте навчання про рушійні сили соціалістичної революції, мистецтві підготовки й проведення збройного повстання, методах здійснення диктатури пролетаріату з метою ліквідації правлячої еліти на чолі із царським двором, а також дворянства, духівництва, буржуазії, куркульства, різноманітних «ворогів народу», «інакомислячих» і т.п. Революційне насильство було для Маркса і його послідовників головним методом вирішення соціальних конфліктів, а реформи, компроміси - лише його побічним продуктом.

  У подальшому у соціології загальна концепція соціального конфлікту стала складатися наприкінці XIX — качану XX в. у роботах німецьких учених Макса Вебера (1864—1920) і Георга Зіммеля (1858 — 1918). Смороду довели, що конфлікти є непереборною частиною соціального життя. Для соціологічного підходу на відміну від філософського, гранично узагальненого, характерне дослідження конфлікту на основі таких специфічних методів, як анкетування, статистичний аналіз масових даних, інтерв'ювання й ін. У результаті, у рамках соціологічного підходу подання про конфлікти сталі більше детальними, конкретними, «живими». Хоча подивися на природу й роль конфліктів у житті суспільства в різних соціологів були неоднаковими, всі смороду проте визнавали їхню важливу роль у суспільному житті й необхідність їхнього конкретно-соціологічного аналізу.

По думці М. Вебера, суспільство являє собою сукупність груп, що розрізняються своїм статусом. Тому їхні інтереси розходяться, що й породжує соціальні конфлікти. Усякі надії на можливість їхнього усунення з життя суспільства ілюзорні. Потрібно визнати неминучість існування на цій землі вічної боротьби одних людей проти інших.

Однак інтереси людей не тільки розходяться, алі якоюсь мірою й збігаються, що створює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу. І хоча конфлікти не можуть бути зовсім усунуті із соціального життя, це не означає, що вона характеризується постійною нестабільністю.

М. Зиммель у своїй книзі «Конфлікт сучасної культури» (1918) і ряді інших своїх робіт виходив з того, що існуюче в суспільстві безліч егоїстичних груп проте не ізольований друг від друга, а навпаки, тісно зв'язані між собою тисячами незримих ниток. Саме ці перетинання групових інтересів зм'якшують конфлікти й служать ґрунтом для стійкості демократичних суспільств. Проте конфлікти непереборні, смороду представляють необхідну універсальну властивість соціального життя, настільки ж стійку її форму як влада, ринок, суспільний договір й ін. «Як тільки життя піднялася над чисто тваринним станом... у ній виявився внутрішній конфлікт, наростання й вирішення якого є шлях відновлення всієї культури.»

Сучасна епоха саме відрізняється крайнім ступенем розвитку цієї загальної властивості життя. «...Із всіх історичних епох, у яких цей конфлікт прийняв характер гострого ... жодна не виявляє його у вигляді основного мотиву й у такій мері як наша.». Численні послідовники Зіммеля обґрунтовували думка, що найважливіша практична позначка соціології сприяти трансформації конфліктів у співробітництво. Саме після робіт Зіммеля в науковий оборот увійшов термін «соціологія конфлікту».

Ці вихідні положення й послужили основою для створення до середини XX в. теорії конфлікту як самостійна область соціології. Це завдання було вирішено головним чином зусиллями двох видатних учених німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (р. 1929) і американського соціолога Льюіса Козера (р. 1913).

Дарендорф у своїх відомих роботах «Класи й класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957), «Сучасний соціальний конфлікт» (1988) до ін. розглядає конфлікт як головна категорія соціології й іменує тому свою соціологічну концепцію теорією конфлікту. Для нього наявність конфліктів - природний стан суспільства. Не наявність, а відсутність конфліктів є чимось дивним і ненормальним. Привід до підозрілості виникає тоді, коли виявляється суспільство або організація, у яких не видно проявів конфлікту. Конфлікти аж ніяк не завжди є погрозою для даної суспільної системи, навпроти, смороду можуть служити одним із джерел її зміни й збереження на основі породжуваних конфліктами позитивних змін.

   На відміну від К. Маркса, Р. Дарендорф вважає, що головним джерелом конфлікту є неекономічні, а політичні протиріччя між соціальними групами, пов'язані з концентрацією влади в одних й її відсутністю в інших. Конфлікти на економічному ґрунті між робітниками й підприємцями сьогодні позбавлені колишньої вибухової сили й можуть бути дозволені без застосування революційних методів, характерних для XIX в.

  Сучасне суспільство виробило раціональні методи регулювання конфліктів за участю в цьому процесі владних структур. Основні положенні розробленої їм теорії соціального конфлікту можна звести до наступного:

1) оскільки відмітна рису будь-якого суспільства відносини панування й підпорядкування, його атрибутом є конфлікт;

2) основою соціального життя, її конфліктности є владні відносини, панування одних груп над іншими: хазяївнад працівниками, офіцерів над солдатами, викладачів над студентами, державних чиновників над всім іншим суспільством;

3) суспільство являє собою систему конфліктуючих груп. Конфлікти неминучі, універсальні. Існує безліч різновидів конфліктів, у тому числі внутріособистісні, внутрішньогрупові міжособистісні й межгруппові, на рівні суспільства в цілому, міждержавні й ін. Тому вірніше говорити не про дозвіл конфліктів, а про їхнє регулювання, оскільки конфлікти повністю ніколи не зникають;

4) спільність інтересів людей, що утворять одну групу, і розходження інтересів різних груп у міру їхнього усвідомлення ведуть до утворення різного роду організаційних структур, профспілок, партій, лобістських об'єднань і т.п.;

5) саме ці структури сприяють загостренню конфліктів, особливо в умовах надмірної концентрації влади в руках деяких і відсутності в інших груп не тільки самої влади, але й можливості її одержати.

Класичним добутком сучасної конфліктології стала робота Л. Козера «Функції соціального конфлікту» (1956). Розвиваючи ідеї Вебера й Зіммеля про загальність й універсальність конфлікту, американський соціолог давши у своїй роботі глибоке обґрунтування позитивної ролі конфліктної взаємодії в житті суспільства. Їм був сформульований ряд положень, що стали теоретичним фундаментом сучасної науки про конфлікт:

1) постійним джерелом соціальних конфліктів є непереборний дефіцит ресурсів, влади, цінностей, престижу, що завжди існує в будь-якому суспільстві. Тому поки існує суспільство, буде існувати в ньому й певній напруженості, година від години переростає в конфлікти. Особливу роль у постійній боротьбі за ці дефіцитні ресурси має прагнення людей до влади й престижу;

2) хоча конфлікти існують у будь-якому суспільстві, їхня роль у недемократичному, «закритому», і демократичному, «відкритому», суспільстві різна. В «закритому», особливо в тоталітарному суспільстві, що розколото на два ворожі, протилежні табори, конфлікти носять революційно-насильницький, руйнівний характери. В «відкритому» суспільстві, хоча й виникає безліч конфліктів, смороду дозволяються конструктивним шляхом;

3) конструктивні й руйнівні результати конфлікту глибоко розрізняються між собою. Головешці завдання конфліктологии й складається в розробці рекомендацій з обмеження негативних і використанню позитивних функцій конфліктів.

Слід зазначити, що теорія конфлікту, розроблена Р. Дарендорфом і Л. Козером, мала й критичну спрямованість. Вона протиставлялася її авторами як марксистської теорії класової боротьби, що панувала в середині XX в. у соціалістичних країнах, так і концепціям соціальної згоди й «людських відносин», які користувалися впливом на Заході.

Концепція соціальної згоди і «людських відношенні»

Ці концепції найбільше повно були представлені американськими соціологами Толкоттом Парсоном (1902—1979)  і Элтоном Мэйо (1880 – 1949)

Т. Парсонс у своїй роботі «Структура соціальної дії» (1937) трактував конфлікт як соціальну аномалію, свого роду соціальну хворобу, якові треба лікувати. Нормою, з його погляду, є саме безконфліктність, гармонія соціальної системи, зняття соціальної напруженості.

Засновник теорії «людських відносин» Э. Мэйо також затверджував, що головна проблема сучасності - установлення миру в промисловості, подолання небезпечної соціальної хвороби - конфліктності. На його думку, соціальне здоров'я - це «соціальна рівновага», «стан співробітництва». До нього й потрібно всіляко прагнути, використовуючи не тільки економічні, але й психологічні методи, зокрема, формування сприятливого психологічного клімату у виробничих колективах, почуття задоволеності працею, демократичного стилю керівництва й т.п.

Його ідеї знайшли певну підтримку в менеджерів-практиків. Однак згодом, приблизно з 50-х років, надії, пов'язані з теорією соціального співробітництва, людських відносин, громадської згоди стали слабшати, оскільки на їхній основі повністю перебороти конфлікти як на виробництві, так й у суспільстві в цілому не вдалося. Тому довелося знову повернутися до конфліктної моделі суспільства, що і була представлена в найбільш розгорнутому виді в роботах Дарендорфа й Козера.

Загальна соціологічна теорія конфліктного взаємодії.

Істотний внесок у завершення формування конфликтологии в якості самостійної наукової дисципліни вніс   американський соціолог Кеннет Боулдинг.

У книзі «Конфлікт і захист. Загальна теорія» (1963) він спробував, опираючись на наявні досягнення в дослідженні конфліктів, викласти загальну теорію конфліктної взаємодії.

Вихідною посилкою його концепції було визнання того, що конфліктне поводження людей, їхня постійна ворожнеча із собі подібними являють собою природну для них форму поводження. Однак, висловлюючи настільки песимістичну оцінку людської природи, він виражав надію на ті, що, опираючись на людський розум і моральні норми, людину все-таки можна вдосконалювати, зм'якшуючи форми конфліктної взаємодії.

Для цього потрібно насамперед усвідомити загальні елементи й загальні зразки розвитку, властивим всім конфліктам. Саме ці загальні знання допоможуть улагодити конфлікт у будь-якому його специфічному прояві. Основою цих загальних подань про конфлікти, що відбуваються як у суспільстві, так й у природі, є опис двох їхніх основних моделей: статичної й динамічної.

Статична модель розглядає конфлікт як специфічну систему, першим елементом якої є сторони (люди, тварини, об'єкти, теорії), а іншим відносини між цими сторонами. Конфлікт визначається Боулдингом як конкурентна ситуація, у якій сторони прагнуть зайняти позицію, не сумісну з бажаннями іншої сторони.

Динамічна модель будується на відомій сучасній психологічній концепції біхевіоризму, або поведінкової психології, відповідно до якої людина поводитися за принципом «стимулреакція», постійно реагуючи на імпульси навколишнього середовища. Динаміка конфлікту і є один із проявів загальних поведінкових реакцій людини в умовах протиборства.

Якщо можливості тварин у конфліктній ситуації обмежені деяким мінімальним числом стереотипів «боротьба через їжу, території, місця в ієрархії», ті природа людини настільки пластична, що припускає безліч варіантів конфліктних дій.

Специфіка суспільних конфліктів пов'язана з оперированием більшими обсягами інформації, знаків, символів, знань про світ, про собі й про інших людей. Навіть ті конфлікти, які на перший погляд зв'язані тільки з матеріальними причинами, у дійсності мають багато інших аспектів, будучи зв'язані також і із твердженням статусу, ролі, престижу й т.п.

Цим визначається складний характер мотивів, що викликають конфлікт, наявність у них не тільки явних, але й схованих моментів. Ключ до природи будь-якої ситуації саме й перебуває в самосвідомості сторін, будь ті окремі особистості або соціальні організації.

Тим не менш існує єдине, універсальне джерело конфлікту. Їм є несумісність потреб сторін при обмежених можливостях їхнього задоволення.

Варто підкреслити, що досить чітко сформульований Боулдингом принцип «скарситу» (від англ. scarcity), тобто обмеженості, дефіциту, недостачі яких-небудь ресурсів і благ, матеріальні або духовних, ставши активно розвиватися в багатьох наступних роботах західних і вітчизняних конфліктологів.

Слідом за Боулдингом конфликтология стала також широко використати теорію ігор, моделювання конфліктних ситуацій з метою внесення раціонального моменту, точного розрахунку в поводження конфліктуючих сторін, розробки певного плану конфліктних дій, «стратегій конфлікту» і т.п. Причому змістом всіх цих стратегій є улагоджування конфліктів, трансформація ситуації конфлікту в ситуацію гармонії.

Публікації цих, а також ряду інших соціологів залучили до собі увага широкої громадськості. Стали проводитися наукові семінари, конференції по цій проблематиці, виникли спеціальні наукові центри по дослідженню конфліктних ситуацій. З'явилися перші періодичні видання по цій тематиці. Подібні центри й видання виникли спочатку в США, а потім й у ряді інших західних країн. Стали з'являтися фахівці, здатні робити послуги як посередників по врегулюванню різного роду конфліктів, а потім виникли й особливі фірми, що спеціалізуються на досудовом регулюванні цивільних справ. Подібна практика придбала досить широкий характер.

 

Як бачимо ‘оформлення’ соціології конфлікту в самостійний напрям наукових досліджень проходило з кінця 50-х рр. минулого сторіччя. Проходила по суті ‘реабілітація’ конфликтологической проблематики. Ключова роль, яку зіграли в становленні соціології конфлікту Л.Козер (1956), що розробив теорію ‘позитивної функціональності конфлікту’; Р.Дарендорф (1957, 1965), що обгрунтував ‘конфліктну модель суспільства’; К.Боулдінг (1963), що намагався обгрунтувати загальну теорію конфлікту. Подальший розвиток цієї проблематики і різка критика ідеї безконфліктного стану суспільства проходить в роботах А.Гоулднера (70-і рр.).

Значення, яке мало для институционализации соціології конфлікту Паризьке засідання Соціологічної асоціації при ЮНЕСКО (1957). Поява на початку 60-х р. в Мичиганском університеті   першого Центру по дослідженню конфліктних ситуацій, що став випускати спеціальне видання. Що почався услід за цим бурхливе зростання інтересу до конфліктології в країнах Заходу.

Специфіка міжгрупових конфліктів і механізми їх виникнення. Необхідність (на додаток до цього) ретельно проаналізувати групу конфліктів в різних сферах суспільного життя (у сім'ї, на виробництві, в освіті, управлінні, економіці, фінансах, соціальною сфер, політиці і т.д.).    

Бажаність при цьому враховувати те, як в цих конфліктах співвідносяться інтереси сторін (тут виділяють конфлікти з нульовою, ненульовою і негативною сумою).

Докладний аналіз в зв'язку з цим конфліктів, пов'язаних з політикою. Необхідність їх розділення на дві підгрупи: а) внутрішньополітичні конфлікти (між окремими шарами і групами населення, між політичними партіями або їх коаліціями, між різними угрупуваннями в партіях або у владних структурах  би) конфлікти на міжнародній арені (між державами і коаліціями держав, між світовою спільнотою і окремою державою). Постановка деякими авторами питання про конфлікти т.н.‘нового покоління’, що стали реальністю в умовах біполярного для поста світу.

Відмітні особливості вікових конфліктів в людській історії, пов'язаних з тривалим протистоянням ідеологій і релігій. Про конфлікти культур і цивілізацій.

Лекція 4.

     (2 години)

 Тема  .Альтернативні системи вирішення конфліктів

План.

  1.  Інтервенція  в конфлікт  і  механізм регулюючої дії на конфліктну ситуацію.
  2.  Загальна характеристика основних альтернативних систем вирішення конфліктів.

1. Інтервенція  в конфлікт  і  механізм регулюючої дії на конфліктну ситуацію.

      Третя сторона в конфлікті – це особа або група осіб, що здійснюють інтервенцію в конфлікт ззовні з різної мети, що ставлять перед собою.

      Интервенция в конфлікт – втручання сторонньої особи в конфлікт із метою направити його в русло, що воно вважає бажаним.

     Види третьої сторони в конфлікті.

     Традиційно в сучасному суспільстві склалося враження про третю сторону, як про сторону, що здійснює примусовий (силове) вплив на учасників конфлікту з метою його попередження або припинення. У цьому випадку ми можемо говорити про правоохоронні органи, безпосередньо попереджуючи    конфлікти, що припиняє їх протиправний характер  або про судові органи, що вирішують правові конфлікти з використанням нормативно-правової бази.

      Поряд із третьою стороною, що здійснює примусовий вплив на учасників конфлікту з метою його попередження або припинення, склалася інша традиційна форма третьої сторони конфлікту, що здійснює захист однієї зі сторін конфлікту - адвокатура. Як адвокати у конфликтологічному розумінні можуть виступати не тільки адвокати-юристи, але також будь-які інші особи, що   допомогають однієї зі сторін з метою досягнення  стороною виграшу в конфлікті (співробітники, родичі, друзі, сусіди й т.д.).

       Нетрадиційною формою третьої сторони конфлікту є т.зв. адвокати процесу конфлікту або посередник (медіатор). Мета посередника складається не в захисті інтересів однієї зі сторін і не в досягненні якогось певного результату, а в оптимізації процесу конфлікту, внаслідок якого процес сам по собі приведе до результатів, прийнятним для вирішення протиборччя сторін.

     Третя сторона в конфлікті як чинник, що впливає на його динаміку. Можливість виділення тут зацікавленого инсайдера (обличчя, групи осіб або широкого громадянства, і сторін, що користуються довірою, знаходяться в зоні конфлікту, небайдужих до того, що тут відбувається) і нейтрального аутсайдера (третьої сторони, що впливає на ситуацію ззовні).

Рівні втручання третьої сторони в конфлікт: особистий, груповий, місцевий, національний, регіональний, глобальний. Актуальність підходу (намітився останніми роками), суть якого полягає в багатоканальній дії на конфліктні ситуації з боку різного роду акторов при чіткому розподілі їх функцій і рівнів компетенції, з упором на вживання превентивних заходів. Необхідність координації зусиль всіх зацікавлених акторов ‘по горизонталі’ і ‘по вертикалі’.

Що ж є механізмом регулюючої дії на конфліктну ситуацію ззовні? Його найважливіші компоненти: базова система цінностей, з якої виходить третя сторона; основоположні цілі і витікаючі з них завдання, які вона перед собою ставить; конкретний набір використовуваних при цьому засобів; нормативна база (національне законодавство, мижнародное публічне право, міжнародною гуманітарне право або комбінація їх елементів); структури і процедури   в рамках яких відбувається узгодження інтересів конфліктуючих сторін і проводиться їх спілкування; ресурси, якими володіє третя сторона; відповідні кадри. Якісне інформаційне забезпечення – важлива умова успішної роботи  з конфліктом третьої сторони.

Використання при цьому різних методів, пов'язаних з відповідними стратегіями: ‘крок за кроком’ (з метою послідовно укріплювати атмосферу довіри), ‘процедурні рамки’ (втягувати сторони в переговори до початку дійсних переговорів), ‘кінцева картина’ (ставити сторони перед принциповими питаннями).

Можливість/правомірність розгляду третьої сторони як чинника, що ззовні впливає на конфлікт, в двох основних испостасях  як психолога, соціолога так і конфликтолога. Конфліктолог – конкретний (індивідуальний або колективний) суб'єкт, що здійснює безпосередню дію на конфлікт. Конфліктолог в сучасних умовах: покликання або професія? Критерії професіоналізму конфликтологов і моральні імперативи їх діяльності.

Перехід до розгляду питання: чи правомірно взагалі говорити про технологію врегулювання таких складних форм взаємодії людей, як конфлікти? Розгляд в зв'язку з цим загального поняття ‘технологія’ і його соціально-гуманітарної специфікації. Перевага використання в нашому випадку терміну ‘конфликтологическая робота’ в порівнянні з терміном ‘врегулювання конфліктів’. Можливість використання останнього в широкому і вузькому сенсі слова.

Щонайширший спектр форм регулюючої дії на конфлікти і конфліктні ситуації, що в принципі можуть мати місце у сфері практичної конфліктології:

- робота по вивченню фонової напруженості, пошук перших симптомів конфліктів і діагностика ситуації;

- попередження конфліктів і профілактична робота в цій області;

- залагоджування конфліктів (або їх врегулювання у вузькому і власному сенсі цього слова);

- реабілітаційна робота в умовах постконфліктного розвитку.

- допомога сторонам (обом або одній з них) в умовах вирішення  ними конфліктів власними силами.

   2. Загальна характеристика альтернативних технологій вирішення соціальних конфліктів.

   Арбитрация ( . Arbitror - думати, уважати, думати) - подібна судової неформальна процедура, де роль суддів виконують т.зв. арбітри (звичайно в складі трьох чоловік - трибунал), у якій сторони беруть участь добровільно й представлені адвокатами, що викладають справу з погляду власного клієнта, а арбітри виносять рішення за підсумками.

    Експертна оцінка ( Expertus - досвідчений) - добровільний для сторін процес, у якому третя нейтральна сторона (фахівець в області конфлікту, що розбирає), дає оцінку обговорюваних проблем.   Знаходження факту - у цьому процесі бере участь спец. особа Вибираючи цей процес, сторони переступають щабель медіації, і шукають інформацію, що зможе допомогти усвідомити суть конфлікту. Спеціально запрошена людина. Вивчає всю інформацію,    документи, готовить доповідну записку з рекомендаціями. Результат роботи - доповідь.

   Медіація (панцира. Medium - середнє) - процес переговорів, проведений за допомогою залучення в дискусію третьої сторони.

   Негоціація (переговори) (  Negotio – вести переговори, робити угоди) – процес, у якому беруть участь дві або більше сторони з метою вироблення договору по питанню, що представляє інтерес для обох сторін. Переговори - обидві сторони переслідують спільний нтерес - ДОМОВИТИСЯ. Це процес, у якому обидві сторони виступають за бажанням, нав'язувати їм участь у переговорах ніхто не вправі. Гарний результат переговорів - угода, підписана обома сторонами.

    Фасилитация (  Fas - дозволене, можна) - форма переговорів, при якій у процес вступає третя сторона, що допомагає учасникам переговорів досягти консенсусу. фасилитатор - це медіатор, але в меншому ступені, він займається зближенням сторін, знімає бар'єри, полегшення руху двох сторін друг до друга.

    Консолиация ( Consilium - нарада, рада, рішення, задум) - форма переговорів, при якій третя сторона повідомляє думку й рішення між протиборчими сторонами.

    Міні-суд  -Конфліктуючі сторони не хочуть чекати суду або оголошення в пресі. Для вислуховування сторін запрошується колишній суддя, що перебуває на пенсії, спосіб урегулювання конфлікту - міні-суд. Сторони розуміють, що суд - дорога й довга процедура.

   Додаткові  форми альтернативного вирішення конфліктів.

Медиация-арбитрация - Бувають випадки, коли при вирішенні конфлікту та сама людина виконує одночасно роль і медіатора й арбитратора. Так будується вирішення конфлікту, коли є багато неузгоджених пунктів в угоді, напр. з 100 пунктів 80 урегульовані в процесі медіації, для рішення 20 останніх медіатор стає арбітратором


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3583. Здоровий спосіб життя. Методичний посібник для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів 1.59 MB
  Здоров’я школярів багато в чому залежить від їхніх теоретичних знань і практичних навичок, які сприяють збереженню здоров’я. Найбільш серйозні соціальні проблеми й проблеми охорони здоров’я, поширені в наш час, багато в чому виз...
3584. Механічні коливання і хвилі 17.83 KB
  Механічні коливання і хвилі Мета уроку: повторити, узагальнити та систематизувати знання учнів з теми «Механічні коливання і хвилі», розвивати вміння творчо мислити, вчити цінувати думку та працю інших, виховувати етику та культуру спілкування. Тип...
3585. Електричний струм в електролітах. Застосування електролізу 39.45 KB
  Електричний струм в електролітах. Застосування електролізу Мета: дати учням уявлення про електроліз як окисно-відновний процес: розвивати вміння спостерігати, аналізувати фізичні й хімічні явища, робити висновки; закріпити поняття «електролітична ди...
3586. Електричний струм у газах. Несамостійний і самостійний розряди у газах. 27.41 KB
  Електричний струм у газах. Несамостійний і самостійний розряди у газах. Мета: розкрити фізичну природу електричної провідності газів з точки зору електронної теорії, з'ясувати види розрядів; розвивати логічне мислення; виховувати спостережливість, увагу...
3587. Закони постійного струму. Урок-змагання 71.68 KB
  Закони постійного струму. Урок-змагання. Узагальнити і поглибити знання учнів за темою «Закони постійного струму»; закріпити уміння і навички розв'язування розрахункових та експериментальних задач; формувати навички колективної праці в поєднанні з індивідуальною.
3588. Сценарій Вернісаж особистостей 14.63 KB
  Сценарій Вернісаж особистостей Ведуча: шановні учні, вчителі! Сьогодні ми зібрались в цій залі, щоб подумати, помріяти, відпочити і підтримувати учасників «Вернісаж особистостей». У конкурсі приймають участь 15 учасників. Ведучий: і як водиться, на ...
3589. Випускний вечір 2012 118.5 KB
  Випускний вечір 2012 Святково прибрана актова зала. Під тиху музику ведуча звертається до присутніх. Ведуча: Доброго вам вечора, шановні батьки, вчителі, гості! Здається, що тільки вчора пролунав останній дзвоник, позаду - напружена пора іспитів, і ...
3590. Відпрацювання навиків розв’язування вправ на застосування відсоткових відношень 112.5 KB
  Відпрацювання навиків розв’язування вправ на застосування відсоткових відношень. розвивати елементи логічного мислення, виховувати культуру математичної мови та запису. Обладнання: ілюстрації до задач, картки із самостійною роботою у вигл...