7265

Економічна система суспільства. Типи економічних систем

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємоповязаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення...

Украинкский

2013-01-20

117.5 KB

6 чел.

Економічна система суспільства. Типи економічних систем

  1.  Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи

Система як загальнонаукове поняття — це сукупність  взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів  певного цілісного утворення.

Властивості системи:

  •  цілісність,
  •  упорядкованість,
  •  стійкість,
  •  саморух,
  •  загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних  взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до  визначення економічної системи, а саме:

-- як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

— як сукупності людей, об'єднаних спільними  

економічними інтересами;

— як історично визначеного способу виробництва;

— як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

— як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власті на організаційно-правових норм, тощо.

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення.

Економічна системаце сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її  соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання:

Рис. 3.1. Найважливіші ознаки економічної системи

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів.

Рис. 3.2. Основні структурні елементи економічної системи

Продуктивні силице сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

В  процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносинице відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. 

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Рис. 3.3. Система економічних відносин

1. Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

2. Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

3. Соціально-економічні відносини — насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття.  

Відносини власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. 

Крім того, відносини власності зумовлюють:

  •  історичну специфіку економічної системи,
  •  її соціальну структуру,
  •  систему влади.

Господарський механізмце сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. 

Функція: забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

2. Типи економічних систем.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями.

Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за такими ознаками:

— за формою власності на засоби виробництва;

— за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну,  змішану.

Рис. 3.4. Типи економічних систем

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона  характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою  інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і  виробництва, бідністю населення.

У сучасних умовах країни з традиційною  економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно  активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів,  свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.

Основна ознака: особистий інтерес підприємця - кожен прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Адам Сміт. Принцип "невидимої руки" ринку: кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу.

Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною  силою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і  виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної  власності та встановленням сприятливого правового поля для  вільного функціонування ринку. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала  приблизно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система — це неринкова  економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і  розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення.

Основні ознаки: їй притаманні  висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і  характеризується такими рисами:

— різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);

— високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

— оптимальним поєднанням ринкового механізму з  державними методами регулюванням економіки, які органічно  переплітаються і доповнюють один одного;

— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості  розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

3. Формаційний та цивілізаційний підходи розвитку суспільства.

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні  соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного  розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма  власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу  виробництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва,  відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід має певні недоліки:

По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства  (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес  "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Основні принципи цивілізаційного підхіду:

1) багатовимірність аналізу економічних систем;

2) природна еволюційна поступовість історичного процесу;

3) відмова від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Як бачимо, цивілізаційний підхід зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення  загальнолюдських цінностей, інтегрованість коленого суспільства у  світову спільноту.

Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом  виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою,

цільовою функцією.

Рис. 3.5. Структура категорії "цивілізація'

Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

— традиційне суспільство;

— перехідне суспільство;

— стадія зрушення;

— стадія зрілості;

— стадія високого рівня масового споживання.

Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

— епоха дикості (мисливське господарство);

— епоха варварства (скотарство);

— епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах.

Рис. 3.6. Еволюція цивілізації

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і  взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у  широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього  суспільно-історичного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у  продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці,  підвищенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

— доіндустріальне (аграрне) суспільство;

— індустріальне суспільство;

— постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало  велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала  науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію.

У постіндустріальному суспільстві домінують  наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо).

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення  взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили,  посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60351. СУЧАСНА ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ: ПРОБЛЕМИ, ТЕОРІЇ, КОНЦЕПЦІЇ 115.5 KB
  Чому етика є складовою частиною філософського знання Функції моралі. Це обумовлено і складністю її предмета і складністю моралі як соціального явища. Філософія загальна соціологічна теорія соціологія моралі соціологія особи загальна...
60352. Forms of business in the USA. Форми бізнесу у США 69 KB
  All the corporations are to receive their charters from the state authorities. The charters state all the powers of the corporation. Many corporations try to receive their charters from the authorities of the State of Delaware, though they operate in other states.
60353. Активатори та інгібітори ферментів. регуляція ферментативних процесів 48 KB
  Актуальність теми: Знання впливу модуляторів на активність ферментів необхідні для розуміння регуляції метаболічних процесів в організмі людини. Механізми регуляції активності ферментів. Самостійна позааудиторна робота В зошитах для протоколів: покажіть схематично дію йодацетату малонової кислоти сполук мишяку солей ртуті на активність ферментів.
60354. Особливості роботи вихователя з окремими групами дітей 34.5 KB
  Важкі діти і їх поведінка в шкільному колективі: а поняття типи важких дітей і особливості їх поведінки; б основні напрями і методи перевиховання. Обдаровані діти і методика роботи з ними...