7291

Відносини власності в економічному житті суспільства

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства Власність як економічна та юридична категорія. Її сутність, форми місце в економічній cистемі. Права власності. Еволюція форм власності. Сучасні форми приватної власності. Суспільна власні...

Украинкский

2013-01-20

130.96 KB

59 чел.

Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства

Власність як економічна та юридична категорія. Її сутність, форми місце в економічній cистемі. Права власності. Еволюція форм власності. Сучасні форми приватної власності. Суспільна власність.Змішана власність.

Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі

Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Місце власності в економічній системі

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим.

Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин. Це стосується і власності. Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. 

Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.

Відносини привласнення охоплюють всі сфери відтворювального процесу — від виробництва до споживання.

Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення.

Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує свій антипод — категорію "відчуження".

Відчуження — це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Привласнення і відчуження — парні категорії, які існують одночасно як єдність протилежностей. Привласнення певного об'єкта власності одним суб'єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб'єкта. Якщо один суб'єкт заявив, що "це моє", це все одно, що він сказав іншим суб'єктам: "це не ваше". Тому поряд з власником завжди присутній невласник.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин (див. рис. 5.2):

відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

відносини з приводу господарського використання об'єктів власності

Рис. 5.2. Система відносин власності

Власник може сам використовувати свій об'єкт власності в господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає у двох іпостасях (особах): як власник і як суб'єкт господарювання. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і набуло значного суспільного характеру, головною особою господарського життя стає не власник, а суб'єкт, який використовує для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу, концесії, кредиту. Таким чином, з'являється два суб'єкти: суб'єкт-власник і суб'єкт господарювання, які розподіляють повноваження та функції.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити:

засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо);

природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

предмети особистого споживання та домашнього вжитку; 

гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);

культурні та історичні цінності;

робоча сила. 

Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності:

окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

юридичні особи — організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);

декілька держав або всі держави планети.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями — володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності (рис. 5.3).

 

Рис. 5.3. Сукупність правочинностеи власника

У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А.Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів. 

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона на використання шкідливим способом.

10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).

11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностеи після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв'язок. 

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні — вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Еволюція форм власності

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності —  землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями економічних форм власності є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності (рис. 5.5).

Рис. 5.5.Сучасні форми приватної власності.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній (рис. 5.6).

Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і  

муніципальну (комунальну).

Рис. 5.6. Сучасні форми суспільної власності

Загальнодержавна власністьце спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, гропіових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Сучасні форми змішаної власності

Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

— приватна;

— колективна;

— державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

На початок 2004 р. частка об'єктів недержавних форм власності становила в країні більше 85 %.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68832. Загальна форма означення мови 123.5 KB
  Задати синтаксис це означає задати алфавіт та множину форм усіх речень мови семантика визначає смислове значення усіх цих речень. Існує декілька формальних засобів опису синтаксису мови. Оскільки синтаксис мови пов’язаний з множиною речень рядків символів необхідно домовитись про позначення...
68833. Особливості класифікації формальних мов 117 KB
  Наприклад контекстновільна граматика G1 розглянута у попередній лекції нерегулярна а мова L1 що нею генерується регулярна тому що її можна одержати за допомогою регулярної граматики G2. Граматики типу 3 а також регулярні граматики мають істотні переваги перед іншими типами граматик тому...
68834. Алгоритми 95 KB
  Частковий алгоритм зупиняється на даному вході якщо існує таке натуральне число t що після виконання t необов’язково різних команд цього алгоритму або не виявиться жодної команди яку можна виконати або остання команда є зупинитись.
68835. Скінчені автомати 106.5 KB
  На вхід автомату надходять рядки символів вхідного алфавіту. Кожний черговий символ призводить до того що стан автомату змінюється згідно з функцією а на виході з’являється символ що відповідає функції. Приклад умовного зображення автомату для обчислення суми двох двійкових чисел наведено...
68836. Скінчені автомати, що приймають регулярні вирази 155 KB
  Побудова М7. Для побудови цього автомату використовується ідея приєднання виходу М1 до входу М2. Беремо Q7 = Q1  Q2, вважаючи, що Q1  Q2 =  , тобто усі стани автомату М1 відрізняються від станів автомату М2 незалежно від позначень. Множина заключних станів означається як...
68837. Лексичний аналіз 101.5 KB
  На даному етапі у вхідній програмі виділяються лексеми і формуються таблиці різних класів лексем. Типові класи лексем - це ідентифікатори, константи, ключові слова мови програмування. У результаті роботи лексичного аналізатора програма перетворюється у послідовність лексем.
68838. Контекстно-вільні граматики 85 KB
  Традиційною основою для синтаксичного аналізу є контекстновільні граматики. Коли якунебудь мову програмування не можна генерувати за допомогою контекстновільної граматики завжди можна знайти таку контекстновільну граматику що генерує супермову у якій міститься подана. З наведених раніше означень...
68839. Автомати з магазинною пам’яттю 132 KB
  Але на відміну від МНПмашини пам’ять МПавтомата побудована за принципом організації стека. Елементи інформації зберігаються та використовуються як патрони у автоматичній зброї тобто у кожний момент доступний тільки верхній елемент магазину.
68840. Детермінований синтаксичний аналіз (s- та q-граматики) 154 KB
  КВграматика називається sграматикою тоді і тільки тоді коли 1 права частина кожного правила починається терміналом; 2 якщо два правила мають співпадаючі ліві частини такі правила називаються альтернативними то праві частини цих правил починаються різними символами. Тепер означимо множину вибору для кожного правила.