72921

Шляхи удосконалення державного регулювання зайнятостів України

Курсовая

Политология и государственное регулирование

Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави.

Украинкский

2014-12-01

724.73 KB

1 чел.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості населення

1.1 Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

1.2 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

1.3 Роль держави в регулюванні зайнятості населення

Розділ 2. Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення в Україні

2.1 Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

2.2 Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

Розділ 3. Шляхи удосконалення державного регулювання зайнятостів України

3.1 Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

3.2 Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави.

У свою чергу, стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує актуальність дослідження державного регулювання зайнятості в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України.

Предметом курсової роботи є державне регулювання зайнятості.

Об’єктом дослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення в Україні.

Виходячи з дослідженого теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населення дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку державної політики зайнятості населення.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

- дослідити соціально-економічний зміст зайнятості;

- виявити взаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки;

- визначити інструменти регулювання зайнятості населення;

- дослідити динаміку чисельності та розподілу зайнятого населення в Україні;

- виявити фактори та наслідки змін зайнятості населення в Україні;

- з’ясувати позитивні моменти та проблеми у практиці регулювання зайнятості населення України;

- визначити напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.

Інформаційною базою послужили праці вітчизняних і зарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей, матеріали конференцій, журнальні статті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються питань забезпечення зайнятості населення, соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин.

Основними методами дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості як історично визначених типів. Застосування принципів порівняльного, структурно-функціонального й економіко-математичного підходів необхідне для якісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Система зайнятості та засоби її забезпечення розглядалися на макро- і мікрорівнях.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

Зайнятість – діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток, трудовий доход.

Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору — це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість із соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах.

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

1.2 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин.

Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

- економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

- достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

- утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості, рис. 1.3.

Рис. 1.3 Принципи державного регулювання праці зайнятість

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

- система професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.


Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

1.3 Роль держави в регулюванні зайнятості населення

Теоретико-методологічні підходи до визначення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості економічного аналізу.

Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання (зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок. Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне.

Марксистський підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” як необхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

Кейнсіанський підхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які супроводжувалися у багатьох країнах економічною кризою, масовим безробіттям і соціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною політикою. Кейнсіанські ідеї регулювання рівня зайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду часу сприяли вирішенню гострих економічних проблем (у першу чергу, проблем зайнятості та безробіття) у західних країнах. Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможність кейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанського підходу прийшли нові моделі державного регулювання.

Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного підходу до державного регулювання в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття. З метою врівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва. Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих форм державного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію за цінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.

Отже існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ  ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності (Додаток А), протягом 2009 року спостерігається збільшення чисельності зайнятого населення віком 15–70 років та зменшення рівня безробіття.

За даними Держкомстату, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за 9 місяців 2009 року становила 20,4 млн осіб, тоді як у І півріччі 2009 р. – 20,2 млн осіб, а у І кварталі 2009 р. – 20,0 млн осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років склав 58,2% (у І півріччі 2009 р. – 57,7%, у І кварталі 2009 р. – 57,2%). Чисельність безробітних у середньому за 9 місяців 2009 року становила 1,9 млн осіб, що на 82,8 тис. менше, ніж у І півріччі 2009 р., та на 169,3 тис. менше, ніж у І кварталі 2009 р. Рівень безробіття за 9 місяців 2009 року становив 8,6%, проти 9,1% у І півріччі 2009 р. та 9,5% – у І кварталі 2009 року.

Поліпшення ситуації щодо зайнятості та безробіття спостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнах Євросоюзу за 9 місяців 2009 року рівень безробіття, порівняно з І півріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%), Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія (16,2%) та Іспанія (17,7%).

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7%, рис.2.1

Рис.2.1. Рівень зайнятості населенняу % до населення відповідної демографічної групи, 2008 – 2009 рр.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у молоді у віці 15 - 24 років та осіб віком 60 – 70 років, табл. 2.1

Таблиця 2.1

Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи), 2008 – 2009 рр.

Усього

У тому числі за віковими групами, років

Працездатного віку

15–24

25–29

30–39

40–49

50–59

60–70

2008р.

Все населення

59,3

37,3

76,4

81,5

79,8

61,0

21,8

67,3

жінки

54,0

32,5

67,5

77,2

78,7

53,4

19,5

63,9

чоловіки

65,2

41,8

85,1

85,9

81,1

70,4

25,3

70,6

міські поселення

58,2

34,8

77,7

82,4

80,4

59,2

13,7

67,2

сільська місцевість

61,8

43,1

72,7

79,3

78,6

65,5

37,3

67,8

2009р.

Все населення

57,7

34,5

72,2

77,8

77,0

59,5

23,8

64,7

жінки

53,9

31,0

65,2

74,2

77,5

54,1

21,8

62,7

чоловіки

62,1

37,8

78,9

81,6

76,5

66,3

26,9

66,6

міські поселення

55,8

31,2

72,7

77,9

76,6

56,8

15,6

63,7

сільська місцевість

62,2

42,1

70,8

77,8

78,0

66,2

40,1

67,1

Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4 в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.) областях. Найвищий рівень зайнятості у 2009р. був у м.Києві (63,1%) та м.Севастополі (61,1%), а найнижчий – у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях, табл. 2.2

Таблиця 2.2

Зайняте населення за регіонами України, 2008 – 2009 рр.

2008р.

2009р.

усього, у віці 15–70 років

з них працездатного віку

усього, у віці 15–70 років

з них працездатного віку

тис. осіб

у %

тис. осіб

у %

тис. осіб

у %

тис. осіб

у %

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Україна

20972,3

59,3

19251,7

67,3

20191,5

57,7

18365,0

64,7

Автономна Республіка Крим

918,7

60,2

844,7

68,4

905,7

60,0

828,4

67,7

Вінницька

725,6

58,7

656,1

67,0

693,5

56,9

614,4

63,1

Волинська

438,6

58,8

401,8

63,9

428,0

57,4

391,8

62,3

Дніпропетровська

1580,0

59,9

1459,8

69,1

1537,1

59,3

1437,8

68,8

Донецька

2138,8

60,7

1998,0

71,2

1981,3

57,3

1832,0

66,1

Житомирська

568,2

58,9

514,6

66,4

555,2

58,3

489,6

63,6

Закарпатська

552,2

59,9

515,4

66,2

524,7

56,9

488,4

62,8

Запорізька

850,4

59,5

774,5

67,9

824,2

58,6

749,9

66,5

Івано-Франківська

541,9

53,4

498,5

58,8

526,3

51,9

483,8

57,0

Київська

796,1

60,1

733,0

68,9

755,0

57,7

689,0

65,2

Кіровоградська

459,1

58,5

418,6

68,0

432,7

56,2

388,3

63,9

Луганська

1068,8

58,0

993,4

67,4

1026,2

56,7

936,0

64,4

Львівська

1092,5

57,5

997,5

63,2

1085,0

57,2

990,0

62,8

Миколаївська

548,5

58,9

508,7

67,8

535,2

58,2

485,0

65,3

Одеська

1067,2

57,9

970,0

65,0

1040,2

56,9

950,8

64,0

Полтавська

691,6

59,6

644,1

70,2

647,1

56,7

588,2

64,7

Рівненська

478,1

57,4

444,7

63,3

461,5

55,5

424,1

60,4

Сумська

543,7

59,4

515,3

70,4

500,1

55,5

439,6

60,8

Тернопільська

424,9

53,1

386,2

58,5

422,1

52,9

379,8

57,6

Харківська

1312,9

59,8

1209,3

68,4

1265,6

58,5

1154,9

66,0

Херсонська

507,5

59,5

460,1

66,8

486,9

57,9

445,9

65,5

Хмельницька

594,4

59,4

526,7

65,7

579,0

58,5

514,9

64,6

Черкаська

583,1

58,6

527,4

67,6

561,7

57,3

511,0

66,0

Чернівецька

381,0

57,2

329,8

59,6

376,3

56,5

317,6

57,3

Чернігівська

501,4

59,8

441,8

67,1

479,8

58,3

418,2

64,2

м. Київ

1420,2

64,9

1313,7

72,7

1381,0

63,1

1252,9

69,4

м. Севастополь

186,9

62,8

168,0

70,8

180,1

61,1

162,7

69,9

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Зменшення кількості зайнятих у 2009р. порівняно з 2008р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості,

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2009р. порівняно з попереднім роком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб, або 22,1% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.

Неформальний сектор економіки, як і в попередні роки, залишається переважаючим місцем прикладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міських поселеннях зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.

Сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності неформального сектору економіки (66,0% зайнятих у цьому секторі, або 73,0% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво, табл. 2.4

Таблиця 2.3

Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності, 2008 – 2009 рр.

2008р.

2009р.

Усього, тис. осіб

4563,8

4469,9

у % до загальної кількості зайнятого населення

21,8

22,1

у тому числі за видами економічної діяльності:

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво

65,7

66,0

Будівництво

12,1

11,9

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів

12,8

12,8

Діяльність транспорту та зв'язку

1,5

1,8

Інші види економічної діяльності

7,9

7,5

У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2009р. складала 79,0%, табл.2.5

Таблиця 2.4

Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, місцем проживання та віковими групами у 2009 році

Усього

У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи

Працездатного віку, тис. осіб

тис. осіб

у % до

загальної кількості зайнятих

2008р.

15–24

25–29

30–39

40–49

50–59

60–70

Все населення

4469,9

22,1

97,9

29,2

18,2

17,7

17,0

21,5

60,8

3531,8

жінки

2105,9

21,1

97,5

25,8

15,6

15,3

15,1

23,3

64,9

1450,9

чоловіки

2364,0

23,1

98,3

31,8

20,3

20,1

19,3

19,7

55,5

2080,9

міські поселення

1450,2

10,6

101,9

14,3

11,1

10,1

9,3

8,9

19,3

1301,2

сільська місцевість

3019,7

46,4

96,2

54,4

38,9

36,0

34,3

48,7

92,9

2230,6


Дані табл..2.5 свідчать, що найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років.

2.2 Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

В Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:

- Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.

- Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили.

- Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.

У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір пріоритетів.

З урахуванням вищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політики зайнятості. Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

- Кодекс законів про працю України.

- Закон України "Про зайнятість населення"”.

- Закон України "Про охорону праці".

- Закон України "Про колективні договори і угоди".

- Закон України "Про оплату праці".

- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаю чих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

- працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

- обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

- які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

- які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

- працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ «Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки».

Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко визначає поняття "підходящої роботи". Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Згідно статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

- жінкам, які мають дітей віком до шести років;

- одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

- молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків;

- особам передпенсійного віку;

- особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНИ

3.1 Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5—1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

3.2 Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні

Для подолання проблем регулювання зайнятості населення пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості населення мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття, рис. 3.1.

Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язку з цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики держави з політикою зайнятості.

До основних напрямків цієї політики в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України слід віднести наступні:

1. Підвищення інвестиційної активності у всіх секторах економіки. Державна інвестиційна політика відіграє вирішальну роль у структурній перебудові економіки та реалізації соціальних програм, виступаючи одним з головних засобів регулювання зайнятості, сприяючи модернізації виробничої бази з подальшим підвищенням якості робочих місць. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а ще й від їх розміру.


Рис. 3.1Пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення в Україні

Сьогодні в Україні розмір інвестицій є недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці, та має тенденцію до скорочення. Так, інвестиції в основний капітал у січні-червні 2009 р. в Україні склали 54,08 млрд. грн., що на 43,3 % менше, ніж за аналогічний період 2008 р. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайнятих не тільки не зростає, а ще й зменшується. Поліпшення співвідношення розміру інвестицій та зайнятості вважається можливим за умови реформування державної інвестиційної політики у напрямку впровадження в інвестиційну сферу державних цільових програм, спрямованих на покращення інвестиційного клімату, а також проведення банківського кредитування галузей, що визначені як пріоритетні.

2. Стримування відтоку капіталів за кордон, який спричиняє вилучення інвестиційних ресурсів з вітчизняного виробництва і скорочення робочих місць, та стимулювання їх припливу. Для цього необхідно запровадити сповіщальний характер вивезення капіталу; здійснювати контроль не лише за вивезенням, а й за легальністю походження самого капіталу. Крім того слід підвищити ефективність системи валютного контролю в Україні за рахунок використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти; розробки процедури повернення незаконно вивезених коштів тощо. Стимулювати повернення капіталів в Україну доцільно шляхом проведення економічної амністії на тлі посилення економічної та політичної стабілізації.

3. Формування інституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективних форм господарювання. Для цього необхідно розробити і прийняти національну концепцію механізму банкрутства і створити відповідну економіко-правову базу та організаційну структуру; удосконалити методику проведення антикризової діагностики стану суб’єктів господарювання шляхом оцінки потенціалу запобігання банкрутству; удосконалити прогнозування та виявлення фактів неправомірного використання інституту банкрутства.

4. Реструктуризація та рекапіталізація банківської системи з метою підвищення її надійності та дієздатності відповідно до потреб реального сектору в розрахунках і кредитуванні.

5. Проведення пільгової кредитної та податкової політики щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятого населення (жінкам, молоді, інвалідам); надання дотацій підприємствам, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості.

Регулювання безробіття передбачає здійснення комплексу заходів активного (професійна підготовка; організація громадських робіт; фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу) та пасивного (допомога по безробіттю; програми дострокового виходу на пенсію) спрямування, які мають на меті збереження у безробітних і незайнятих громадян мотивації до праці та сприяють працевлаштуванню. При їх одночасному застосуванні перевагу слід надавати заходам активного спрямування, при цьому фінансова підтримка безробітних має бути помірною та стимулювати їх до вирішення проблеми працевлаштування.

Реалізація державної політики зайнятості у 2010–2011 роках здійснюватиметься за такими основними напрямами:

- мінімізація впливу фінансової кризи на стан національного ринку праці;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці;

- забезпечення національної економіки кваліфікованими кадрами;

- підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

- зміцнення позиції молоді на ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;

- повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;

- розв’язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;

- регулювання трудової міграції населення.

Розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці здійснюватиметься шляхом:

- державної підтримки національного товаровиробника відповідно до визначених пріоритетів розвитку окремих галузей економіки та вимог до підвищення ефективності виробництва на інноваційній основі;

- установлення сприятливого інвестиційного клімату на депресивних територіях та підприємствах, на яких створюються робочі місця з належними умовами праці;

- державної підтримки фермерського, особистого селянського господарства та інших сільськогосподарських товаровиробників, сприяння розвитку несільськогосподарських видів економічної діяльності (сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, рекреаційно-туристичного підприємництва тощо);

- підтримки самостійної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;

- впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів, зокрема у малих містах, сільській місцевості та гірських населених пунктах;

- сприяння розвитку гнучких форм організації праці.

Інтенсифікація ринку праці в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі може призвести до ліквідації як неефективних, так і конкурентоспроможних робочих місць, вивільнення працівників. Зростання попиту на робочу силу на підприємствах, в установах та організаціях може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції та/або розширення обсягів виробництва (виконання робіт, надання послуг). Прогнозовані показники розвитку ринку праці на 2010–2011 роки зазначені у додатку Б.

Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економіки з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до 20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи).

У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань:

посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили;

забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями;

сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

ВИСНОВКИ

Державне регулювання зайнятості населення постаєодним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

В Україні одним із головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державна служба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України.

За сприяння державної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або 32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. – 1084,0 тис. та 43,3% відповідно). Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службу зайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35 років (47,1%).

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2009р. проходили професійне навчання 157,1 тис. безробітних, що на третину менше, ніж у 2008р. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеному періоді (135,3 тис. осіб.), 76,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 16,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них (7,0%) – вперше отримали професійну освіту.

Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.

2. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями.

3. Анпілогова Ж.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. - №2. – С.6-9.

4. Афендікова Н.О. Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільському господарстві України //Держава та регіони. – 2006. - №6. - С. 25-28.

5. Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27.

6. Большая О. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. - №1. – С 45-49.

7. Бондарчук В. Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. - №156. – 29.08.2006. – С3-4.

8. Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.: АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.

9. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.

10. Гайдуцький А.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. - №9. – С.88-92.

11. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.168-172.

12. http://www.bestreferat.ru/referat-212076.html


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72775. Проведение SWOT-анализа деятельности предприятия 866 KB
  Модель также позволяет решать множество аналитических и креативных задач. В контексте данной методики модель может быть использована для определения объекта SWOT-анализа (либо просто проставляются «галочки», либо дается краткое описание бизнес – направлению, которое будет подвергаться исследованию).
72776. Выбор эргономически обоснованных параметров мобильного транспортного средства на основе оптимизированной модели его колебательной системы 623.37 KB
  Параметры пружин демпферов; длины моменты инерции функции дороги Для оптимизации было выбрано линейное ускорение массы М2 при варьировании параметров. Этот подход усложнит формулу кинетической энергии однако упростит формулы для потенциальной энергии и диссипативной функции.
72777. Проектирование районной электрической сети 266 KB
  Задачи при курсовом проектировании районных электрических сетей заключаются в следующем: выборе конфигурации и основных параметров схемы развития сети; выборе трансформаторов, автотрансформаторов и компенсирующих устройств на подстанциях; обеспечение требуемого уровня напряжения в сети...
72779. Проектирование районной электрической сети 1.21 MB
  При разработке схемы электроснабжения необходимо учитывать, что во всех пунктах потребления существуют потребители всех трех категорий, следовательно к ним выдвигаются разные требования по надежности электроснабжения, соединения оборудования подстанция должны быть согласованы со схемами соединения сети и удовлетворять ее требованиям.
72781. Моделирование абстрактных типов данных (АТД) для различных реализаций 820.5 KB
  Курсовая работа включает следующие разделы: Моделирование абстрактных типов данных (АТД) для различных реализаций (табличное, списковое, комбинированное и т.д.). Поиск информации в различных структурах данных с использованием типовых схем поиска. Исследование эффективности алгоритмов сортировок для различных структур и размерностей данных.