72925

Стилістичні потенції прикметника

Курсовая

Иностранные языки, филология и лингвистика

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, усіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому й будь-чому.

Украинкский

2014-12-01

72.71 KB

4 чел.

29

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний  педагогічний університет імені В.Г. Короленка

 

                                             Факультет філології та журналістики

Кафедра української мови  та української літератури

Стилістичні потенції прикметника

Курсова робота

Курсова робота (проект)

захищена «____» _____201__р.

з оцінкою ________________

_________________________

(підпис наукового керівника)

Виконала:

студентка ІІІ курсу, групи У-31

Тимченко Наталія Олександрівна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови

та української літератури

Педченко Світлана Олександрівна

Полтава 2012

Зміст

ВСТУП

 РОЗДІЛ 1. прикметник як частина мови…………………………6

РОЗДІЛ 2.  СТИЛІСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКА

  1.  ПОНЯТТЯ СТИЛІСТИКИ……………………………………….  11
  2.  стилістичні ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК  ПРИКМЕТНИКА…………………………………………………  13
  3.  ХУДОЖНЬО-ВИРАЖАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКА…………………………………………………  18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26 

ДОДАТКИ………………………………………………………………………27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………36

Вступ

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, усіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому й будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках).

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників - відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних - незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга - книжний, озеро - озерний, радість - радісний, синь - синій.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні й  тоді, коли вони: створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається навкруги (О. Гончар); вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце  -  кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звичайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, просвітлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко).

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталився на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна.

Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні.

Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих умов стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам’ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість.

               Актуальність нашої роботи визначається тим, що вона -   досліджувана не в повному обсязі.

Над даною темою працювали О.О. Потебня, В.О. Горпинич,               О.Д. Пономарів. Також не менш важливою є стаття П.С. Дудика  «Стилістична спроможність прикметників», що розміщена у підручнику «Стилістика української мови».

Але в тих загальних дослідженнях, що вже існують, мало висвітлена ця тема, вивчена не в усіх аспектах.

      Мета нашого дослідження - зясувати особливість та роль прикметника у стилістиці. Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

  1.  дослідити значення та сутність прикметника в українській мові;
  2.  окреслити основні поняття стилістики;
  3.  визначити стилістичну  роль прикметників;

     Об'єктом роботи є прикметники сучасної української літературної мови.

     Предмет дослідження –  визначити специфіка функціювання прикметників в різних стилістичних умовах.

    Наукова новизна роботи визначається необхідністю узагальнити здобуті знання про стилістику та морфологію, а саме, прикметник.

     Практичне значення  роботи полягає у тому, що її матеріали і висновки можна буде використати на уроках української мови в школах різних типів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури, що налічує 21 джерело.

                                              

І РОЗДІЛ

прикметник як частина мови

Перш ніж говорити про ознаки прикметника, слід визначити, що ж собою являє сам термін «прикметник». 

Існує безліч визначень даної частини мови: так, В.О. Горпинич у своєму підручнику «Морфологія української мови» визначає прикметник: частина мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка має категорійне значення непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичними категоріями роду, числа, відмінка, категорією членності/нечленності й суфіксами [1, с. 89].  За підручником Шкуратяни Н.Г., Шевчук С.В. «Сучасна українська літературна мова» прикметник має більш спрощене визначення - повнозначна змінна частина мови, що виражає ознаку предмета, оформляючи її змінними формами роду, числа, відмінка [2, с. 405]. Варіантів визначення - безліч, але всі вони мають спільне наповнення, те, що об’єднує їхню сутність. Під цією сутністю розуміють певну характеристику, особливість предмета, властиву чи приписувану йому, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка, відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Любине, батькова, братове.

  Отже, прикметники - це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у «звичайному» (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб’єкт, об’єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп [додаток Б] прикметників - відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних - незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга - книжний, озеро — озерний, радість - радісний, синь — синій, робота – робочий, щастя – щасливий [5, с. 107].

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди: якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість; відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост; присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит [2, с. 407].

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер (якісний).

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену. Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий - добріший, милий - миліший, довгий -довший, міцний - міцніший.

У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-, -ок-,     -ек-: тонкий - тонший, глибокий - глибший, далекий - дальший.

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:

яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий - найдорожчий, міцніший - найміцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: якнайдорожчий, щонайменший. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний - найбільш тривожний, тривожніший над усе[ 6 ].

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої  відміни - назв людей - присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра - сестрин, баба - бабин, Ольга - Ольжин, тітка - тітчин, Солоха - Солошин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Лідіїн, Євдокія — Євдокіїн. Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв): якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько - дядьків, дядькового; якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/  —ев (-єв): Андрій - Андріїв, Андрієвого; лікар - лікарів, лікаревого [5, с. 124].

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму:  ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення. Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії. Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій -        -а(я), -е(-є), -і(-ї) [6 ].

Під час написання прикметників трапляються значні труднощі, повязані зі специфікою вимови, словотвору і формотворення. До них належать: написання прикметникових префіксів пре- (предобрий, пречудовий) зі значенням «дуже», без- (безпорадний, безкрилий), що означає відсутність чогось і завжди пишеться однаково, незалежно від характеру наступних звуків. Написання суфіксів -ськ- (-цьк-, -зьк-), -епьк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-         із м’яким знаком. Збереження буквосполучень ст, нт перед суфіксом -ськ- (незважаючи на те, що у вимові похідного слова відбувається спрощення (студент - студентський [студен'с'кий], фашист - фашистський [фашис'кий]). Злиття двох звуків в один внаслідок утворення прикметників від основ, що закінчуються на г, ж, з; к, ч, ц; х, ш, с, за допомогою суфікса        -ськ- із записом, що відповідає вимові: варяг, Збараж, Кавказ + -ськ- =  варязький, збаразький, кавказький; козак, ткач, Вінниця + -ськ- = козацький, ткацький, вінницький; Чорнухи, Золотоноша, Одеса + -ськ- = чорнуський, золоніський, одеський. Kінцеві букви основ д і т, внаслідок утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ-, незважаючи на злиття у вимові, зберігаються в написанні: завод + -ськ- - заводський, хоч [заводз'кий]; пірат + -ськ- - піратський, хоч [пірац'кий]. Написання  -ичн-  після букв «дев’ятки» - д, п, з, ц, с, ж, ч, г, р (методичний, сферичний, класичний) та -ічн- після інших букв (економічний, органічний, монархічний). Написання -ов- у прикметниках, твірна основа яких закінчується на твердий приголосний, крім [ж], [ч], [ш]: степ - степовий, тип - типовий, та в інших прикметниках із наголосом на закінченні: крайовий, больовий, січовий та -ев- у прикметниках із наголосом на основі: січневий, рожевий. Написання -єв- у прикметниках із наголосом на основі, твірна основа яких закінчується на [її] (радієвий) або подовжений м'який приголосний (миттєвий). Якщо слово має подвійний наголос, то можливе й подвійне написання: життєвий - життьовий. Написання -нн- у прикметниках, утворених від твірної основи з кінцевим –н (-н’) за допомогою суфікса -н- (туман - туманний, день - денний), та у прикметниках із наголошеними суфіксами -енн-, -анн- (-янн-), що вказують на збільшену ознаку (страшенний) або на неможливість дії (нескінченний, нездоланний, незрівнянний). В інших прикметниках із суфіксами -н-, -ан-      (-ян-), -ин- (-їн-) пишеться одне н: хатній, весняний, совиний. Написання складних прикметників, утворених від словосполучення (залежних одне від одного слів),  разом (п'ять років – п'ятирічний, все осягнути – всеосяжний), а утворених від незалежних одне від одного слів (аграрний і промисловий аграрно-промисловий), в тому числі таких, що вказують на відтінки кольору (темно-синій) і смаку (кисло-солодкий), - через дефіс. Винятки: жовтогарячий, червоногарячий [7 ].

Такі важливі ознаки та особливості творення надають прикметнику багато функціональних можливостей.

Розділ ІІ

 СТИЛІСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКА

2.1 Поняття стилістики

Властивість прикметників виражати різні ознаки предметів широко використовується в мовленні як засіб образного вираження думки, емоційного забарвлення мовлення і насамперед як засіб найточнішого висловлювання. Все висвітлюється у стилістиці української мови [8  ].

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються власне до вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного - емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення. Наприклад : говорити - нейтральне слово, ректи  - застаріле й урочисте, мовити - урочисте, балакати - розмовне, гомоніти - розмовно-голубливе, патякати – просторічно-зневажливе. Тобто предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах  мовлення.

Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та в інших наукових дисциплінах. Щодо мовного стилю є чимало визначень. Наведемо два з них : «Засоби нашої мови, що припускають можливість вибору, бувши відповідним способом використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем» (Л. Булаховський);          «Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу»            (В. Виноградов).

Отже, мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

На відміну від стилістики теоретичної практична стилістика має прикладний характер. Вона покликана втілювати вжиття рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати мистецтва письма та культури мовлення. Найважливішою категорією практичної стилістики є функціональний стиль – різновид мовлення з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфолого-синтаксичними, орфоепічно-акцентуаційними засобами, використовуваний для здійснення однієї з функцій мови – спілкування, повідомлення та впливу. Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, в основу класифікації часто кладуться різні засади, тому різною буває кількість функціональних стилів.                  О.Д. Пономарів у посібнику для студентів-філологів «Українська лексикологія. Семантико-стилістична типологія слів» подає класифікацію, за якою виділяють п’ять стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний  [додаток А]  [3, с. 5-6].

Кожний стиль має:

  1.  Сферу поширення й уживання (коло мовців);
  2.  Функціональне призначення(регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
  3.  Характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
  4.  Систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складники конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

2.2 Стилістичні особливості морфологічних ознак прикметника

Легко помітити, що стилістичні властивості створюються за допомогою різних частин мови. Серед таких частин мови найбільш функціональним і вживаним є прикметник.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони:  створюють у реченні групу однорідних членів:  Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається навкруги (О. Гончар); вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце - кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звичайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, просвітлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко) [11, с. 98 ].

У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляються такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне.

Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культури працівників усіх сфер розумової діяльності, особливо науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись:  прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-, над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки); слова із суфіксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та ін.: довершений, здоровенний, величезний, старанний, незрівнянний;  різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, вищепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадцятиповерховий.

Це свідчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального) мислення мовців.

Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників - повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений - зеленая - зеленеє - зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву минувшину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії! Найкращі в світі й найсвятії! (Т. Шевченко); Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені — ваша розмова; (Леся Українка);  Ночі безмірнії, ночі безсоннії,  Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа…(І. Франко).

Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі прикметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткі прикметники вживаються  із синтаксично означальною функцією: За ворітьми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. творчість);  із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку… (М. Рильський);  Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість).

Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот - поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів:

Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу

(О. Копиленко) [11, с. 128].

2.3 Художньо-виражальні властивості прикметника

Художній стиль любить і використовує в дуже великій мірі означення, роблячи їх засобом експресивного забарвлення мови. В художній мові означення часто набувають особливих функцій, переростаючи в яскраві епітети.

Образність мовлення є невід’ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Словесний образ – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп. Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. До тропів належать порівняння, епітети тощо.

Порівняння – це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все – живе й неживе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне.  Важливу роль в цьому відіграють і прикметники, які можна зустріти в кожному із тропів:

Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць… Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями.(С.Васильченко)

Непорушно й струнко стоять стіною смереки. Біла поверхня землі ледь помітно дихає, ніби груди заснулої людини. (У.Самчук)

В усній народній творчості поширені заперечні порівняння:

Ой, у святую неділеньку Рано-пораненьку Не сизії тумани уставали, Не буйнії вітри повівали, Не чорнії хмари наступали, Не дрібнії дощі накрапали, Коли три брати із города Азова, З турецької бусурменської Великої неволі утікали… (Народна пісня)

Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного:

Я дивлюся на наше велелюдне зібрання, і на душі світло та радісно, як то не часто буває, коли здійснюється, нарешті, давня й велика мрія всього життя. Та водночас не полишає й присмак ще й якоїсь сумоти: і чому ж бо саме нам, українцям, національне єднання віддаровується долею так нечасто, навіть не кожному з наших поколінь? Кому завдячуємо цим – безликій, невблаганній силі під назвою Історія чи таки ж і самим собі? (І.Драч)

Тоді ж камінною міццю наллється на Святоюрській бароковій скелі Кінь і Верхівець. У язик зла впевнено вцілить твердий спис – рука нашої землі, вознесена над падоллям сліз. Звідси, з тріумфальної висоти, манливі обрії розбігатимуться, як кола на плесі, Повернемося до себе, сліпі і погублені, діткнувши пальцями всіх ран, увіруємо в себе – у незнищимий Дух. (І.Калинець). Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий золоточубий вересень. (М.Стельмах) [10, с. 98].

Описові стилі відзначаються особливим багатством яскраво виявлених означень. Ампліфікування їх уже в значній мірі і створює риси описовості:       І справді, на небі не було ні плямочки, ні смужечки: чисте, високе, глибоке! (П.Мирний); Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, говорун… Хороший з лиця, повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з гарним усом, він був перший красень на селі… (П.Мирний)

Фольклорний стиль насичений своїми, своєрідними означеннями - постійними епітетами, традиційними, широко вживаними в усній народній мові: Де ж ті люди, де ж ті добрі, що серце збиралось з ними жити, їх любити. (Т.Шевченко); Ось знову весна – красна (П.Мирний); Славне військо, як той мак червоний (М.Вовчок); І хороший був: повновидий, чорнобривий, чорновусий (М.Вовчок); Зацвіли вишні – прокувала сива зозуля (М.Вовчок); Послався зелений барвінок (М.Вовчок)

У фольклорі: Ой ти, козаче, зелений барвінку (А.Метлинський); Гнеться явор зелененький (А.Метлинський); Вилинула б з-під калини, як сива зозуля (П.Чубинський)

Якщо звертатися до мови поезії, до художнього стилю, то тут також можна в широкому аспекті  прослідкувати прикметникові особливості та варіації. Мова поезії - багатоаспектний об’єкт дослідження. В українській лінгвостилістиці виокремлюються різні напрямки вивчення мови поезії як системи. Особливістю сучасної лінгвостилістичної теорії є встановлення й опис конструктивних ознак поетичної мови, виявлення зв’язку між одиницями поетичної мови і національною мовною картиною світу. Словник, фразеологія, синтаксис поетичної мови, так само як і традиційні тропеїчні засоби, вивчаються на матеріалі різних індивідуальних стилів. До аналізу останніх застосовуються текстовий, лексико-семантичний, функціонально-стилістичний підходи. Водночас вони не заперечують можливості дослідження окремих структурно-семантичних явищ, вивчення лексико-словотвірних, лексико-стилістичних одиниць на великому масиві текстів, які охоплюють значний часовий відтинок. Зокрема, дослідники поетичної мови                  (С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт, В.С. Калашник, Л.Г. Савченко, Л.О.Ставицька, Н.М. Сологуб, Г.М. Сюта, Т.М. Берест, Т.П. Беценко, Н.О. Данилюк, Л.П.Рожило та ін.) зосереджують увагу на структурі слова та лексико-синтаксичній сполучуваності, виявляють індивідуально-авторські особливості у слововживанні, аналізують традиційний словник і поетичні неологізми. При цьому закономірно враховується естетична функція мови: «Саме художня сфера функціонування мови є творчою лабораторією не тільки використання та естетичної трансформації наявних у мовній системі засобів, але й творення нових виражальних засобів».

Одним із виражальних стилістичних засобів є складні прикметники у ролі епітетів. Вони становлять необхідний компонент поетичної мови, а через неї - загального словника літературної мови.

Складні прикметники є об’єктом вивчення щодо їх морфемного складу, словотвірної структури, семантики. У працях М.Т. Доленко («Складні прикметники в сучасній українській літературній мові», 1953) та інших знаходимо детальну характеристику складних слів, зокрема й складних прикметників, класифікацію їх стилістичних функцій.

Аналізуючи семантику, структуру та функції складних прикметників в українській поезії, слід оперувати поняттями «складні прикметники», «прикметникові композити», «прикметники-композити». Поняття «композит» в українському мовознавстві сприймається у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні композит (від лат. сompositus - складений, складний) -«похідне складне слово, утворене способом осново складання». При цьому виділяються і юкстапозити, під якими розуміють кількаосновні складні слова, утворені шляхом складання слів. У широкому розумінні композити - це складні слова, «утворені з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова». Оскільки серед складних слів переважають композити (як зазначає Н.Ф. Клименко, за даними сучасних словників української мови композитів близько 10 тисяч, тоді як юкстапозитів близько тисячі), а також зважаючи на широке розуміння цього поняття і на відносну кількісну перевагу композитів у поетичних текстах, ми використовуємо в дослідженні термін «композит» як синонім до «складне слово».

Складні прикметники поетичної мови не були об’єктом самостійного дослідження в лінгвостилістиці, хоч принагідно про їхні виражальні можливості йдеться у працях В. С. Ващенка, О. Є. Воронової, Т. С. Глєбової, О. М. Дзівак, В. П. Дятчук, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт, Н. М. Сологуб,    Р. Зорівчак, А. П. Критенка, П. І. Палько, З. М. Петрової, Л. П. Рожило,            Л. Г. Савченко, О. М. Сидоренко, Н. Г. Сидяченко, Л. О. Ставицької та інших   [ 11 ].

Образність мовлення є невід’ємною ознакою стилістики, а саме художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Словесний образ – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп. Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. До тропів належать порівняння, епітети, метафори, метонімії, синекдохи тощо.

Синоніми (гр.. sunonymos «однойменний») – слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Коли б у мові не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю взагалі як такого. Стилістиці властива багато видів синонімії, серед них і лексична (любий, милий) [ 5, с. 56].  Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе, опорне слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Воно ще називається семантичною домінантою і об'єднує навколо себе інші стилістично забарвлені синоніми, наприклад: стійкий - міцний, непохитний (дуже стійкий); безжалісний - безсердечний (нечутливий до чужого болю), жорстокий (дуже безжалісний); пахучий -запашний, духмяний, ароматний. Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилістичні шари лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, термінологічні та образні, фольклорні й літературні: сільськогосподарський - аграрний; гарний - ловкий - файний, віщий - пророчий.

Лексичні синоніми є найвиразнішими й найпоширенішими образними засобами мови. З їхньою допомогою у мовленні можна не тільки уникнути неприємного повтору одних і тих самих слів, а й точніше передати інформацію, бо є можливість передати відтінки думки, уточнити деталі, ознаки, властивості. На прикладах лише самого прикметника це вже досконало видно [7 ].

Також поширеними в стилістичних особливостях прикметника є антоніми. Антоніми – слова, що називають протилежні за змістом поняття. При визначенні антонімічності слів обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Сюди належать слова, що позначають якості (привабливий неприємний, гарний - поганий), час               (минулий - майбутній), різноманітні дії й стани (радісний - журливий). В антонімічних стосунках слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою, а друге - емоційно забарвленою: новий (міністр) -новоспечений (міністр).

Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають: гітарний, заводський, засівальник. Антонімія пов’язана з полісемією: багатозначне слово може мати кілька антонімічних відповідників - на кожне значення або на частину їх. Скажімо, прикметник зелений на своє пряме значення «один з основних кольорів спектра, середній між жовтим та блакитним» антонімічного відповідника не має; у розумінні « недостиглий» антонімами до зелений є стиглий, спілий, достиглий (зелене яблуко – стигле яблуко); у значенні «той, якому не вистачає життєвого досвіду» має антонімом досвідчений (зелений початківець – досвідчений фахівець [ 5, с. 64].

Висновки

Легко помітити, що стилістичні властивості створюються саме за допомогою різних частин мови. Серед них найбільшу роль і обсяг відіграє прикметник. Широта його можливостей, запас загального функціонування дають можливість в повному обсязі розвиватися різним стилістичним аспектам. Це і синоніміка, і різні форми прикметників, і властивості перехідних явищ, і епітети – перелік можна вести безкінечно. Всі ці форми використовуються або ж у певних видах стилістики, або ж у всіх стилях разом. Наприклад, повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найбільш незвичними і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений — зеленая — зеленеє — зеленії. А такі форми, як епітети, найчастіше зустрічаються в художньому стилі мовлення. Так чи інакше, а така частина мови як прикметник відіграє неабияку роль у функціонуванні стилістики.

Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини. Їх

Додаток А

Диференціація стилів мови

Назва стилю

Жанри, в яких реалізується

Мета мовлення, призначення

Сфера спілкування

Ознаки

Мовні засоби

Підстилі

РОЗМОВНИЙ

Бесіда, приватний лист.

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного піклування.

Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями й невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів субєктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, односкладних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.

НАУКОВИЙ

Дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія.

Повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Наука, техніка, освіта.

Понятійність, предметність, обєктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, висновки.

Терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. Із дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті в неспеціальних журналах); науко-во-навчальний (підручники, бесіди тощо).

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ

Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо.

Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців – у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові й наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення й будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення – комюніке; звернення – ноти; протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ

Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Обговорення, відстоювання й пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.

Громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.

Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе – короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо).

ХУДОЖНІЙ

Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.

Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність; все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і спрямовується на особистість читача (слухача).

Застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні; емоційно експресивна, лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, фразеологізмів; використання історизмів, архаїзмів, діалектизмів; вживання дієслівних форм; усіх типів речень, синтаксичних звязків; використовуються стилістичні фігури (алітерація, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.

Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка).

Додаток Б

Схема розрядів прикметників за значенням

ПРИКМЕТНИК

ЯКІСНІ                         ВІДНОСНІ                ПРИСВІЙНІ

ВИРАЖАЮТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЮ                ВИРАЖАЮТЬ ОПОСЕРЕДКОВАНУ                    ВИРАЖАЮТЬ ОЗНАКУ ЗА

ЯКІСТЬ ПРЕДМЕТА                                        ОЗНАКУ ЧЕРЕЗ ВІДНОШЕННЯ ДО                     НАЛЕЖНІСТЮ ПРЕДМЕТА

                                                                               ПРЕДМЕТА, ЯВИЩА,ДІЇ, ЧИСЛА                        ІСТОТІ

ПРИКЛАДИ

БЕРЕЗА СТРУНКА, НІЖНА                             ГЛИНЯНИЙ ГОРЩИК                                            СЕСТРИН ЗОШИТ

ДЕРЕВО ВИСОКЕ                                             ЦЕГЛЯНИЙ БУДИНОК                                             МАТЕРИНА ХУСТКА

СТЕП ШИРОКИЙ                                            ВИШНЕВЕ ВАРЕННЯ                                               БАТЬКІВ КОСТЮМ

ДІВЧИНА ВЕСЕЛА, ЧЕМНА                        ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ                                    МАРІЇН ОНУК

                                                                              Додаток В

Вправи на засвоєння знань про прикметник

Вправа 1. Записати текст, вставляючи слова, що в довідці. Як впливають на стилістичне забарвлення прикметники, відокремити їх від дієприкметників(виписати в дві колонки, якщо є)? Визначити тип мовлення і стиль.

Текст № 1

… сонце почало підніматись десь далеко за лісом, і його … світ слався в лісі по снігу, а на опушених інеєм … гілках стрибало його … проміння, висвічуючи то …, то … іскорками. Наче зачарований велетень, стояв ліс, опушений весь інеєм …, прикритий і пронизаний наскрізь … сяйвом. У ньому було тихо: … повітря від … морозу, здається, загусло, ані ворухнеться – …, …, … .

Хто втерпів би не зостановитись, щоб намилуватись тією … красою?

(П.Мирний)

Довідка: чистий, білий, жовто-зелений, ясний, червоно-синій, високий, червоний, ясний, холодний, сонячний, лютий, спокійний, чарівний, прозорий.

Текст № 2

Це був …, … поранок. Мороз потискав, мов скажений; у повітрі літали … платочки снігу, зовсім …, видні тільки по … блиску, коли в них заломлювався … промінь. Олівець не застряг у замерзлім … снігу, а лежав зовсім наверху. Його … політура поблискувала до сонця… Певно котрийсь школяр, біжучи до школи, загубив його. Він так і лежав, простягнувши свій … загострений носик до стін школи, немов силувався вказати кожному прохожому, що там його … місце; немов просив своїм … поглядом, аби його вийняти з тої хоч …, але дуже … постелі і занести туди, до школи.

(І.Франко)

Довідка: іскристий, срібний, малесенький, діамантовий, чорний, холодний, погідний, чудовий, гарний, належний, прозірчастий, сонячний, жовтий.

Текст № 3

…, … шляхом тихо посувається валка. Немов вуж-велетень плазує серед степу. Голова занурилась у … терни, а хвіст ген-ген зникає в … хмарі куряви. З гори, з … високості упаде на землю сріблом … пісня, долине клекіт …, а … степ відгукнеться на ті звуки … шелестінням тирси. Сайгак … шмигоне десь далеко-далеко і зникне вмить між … травами. … сонце висить над степом, … повітря пашить жаром… Душно так, млосно. Коли б хоч … подих … вітру приніс на своїх крилах прохолоду, увілляв струмок життя у сю задуху, у сю … мертвоту! А валка посувається.

(М. Коцюбинський.)

Довідка: одвічний, закурений, придорожній, густий, блакитний, жайворонковий, вірлячий, широкий, тихий, прудконогий, густий, палаючий, нерухомий, легенький, низовий, степовий.

Вправа №2  Прочитати речення. Дати стилістичну характеристику виділених прикметникових форм.

Ой зійди, зійди, ясен місяцю, Як млиновеє коло. Ой вийди, вийди, серце-дівчино Та промов до мене слово. (Народна пісня) Завдяки Дмитру Івановичу по-новому відкривається нам і цей освітлений місяцем, повен сяйва Дніпро-Славутич, що на півсвіту сріблиться своїми степовими берегами. (О.Гончар) Справжній геній той, хто здатен відвернути апокаліпсис, а не той, хто його наближає. (О.Гончар) Ти не божевільна, ти своєвільна, розпещена батьківською рукою, а маминою дратована щоднини. (Б.Лепкий) До душі мені висоти В раннім небі золотім, Бо нема миліш роботи, як новий підводить дім! (С.Олійник) Світ!... В повітрі ллється легко Жайворонків спів натхненний. (Г.Чупринка) Остання молотобійцева фраза була трохи зарізкувата й не прийшлася Степанові Трохимовичу до смаку. (М.Хвильовий) Внизу, над ставом, замислено посхилялися тихії верби і злегка тремтіли, відбиваючись в сріблястих жмурках. (Я.Мамонтов) Тихович неспроможен був відвести очей від того видовища. (М.Коцюбинський) Старий залізничник від того часу став ні старішим, ні молодшим. (О.Маркуш) Усач-вихованець цілував наставничу руку директора, директор ронив батьківську сльозу на голову юнакові. (С.Васильченко)

Вправа №3   Прочитати  речення.   Дати  стилістичну  характеристику   виділених форм прикметників. Визначити відповідність прикметникових форм сучасним нормам української мови.

Краще, Марфушо, заглядати собі в душу якнайглибш і якнайпрозоріш тоді, коли ще зможеш дивиться в неї, не червоніючи. (М.Кропивницький) Кожен дбає про те, що йому любіш. (М.Кропивницький) У гурті й каша смачніш! (М.Кропивницький) Яку ви з мене хотіли зліпити, такою я і вдалася – ні краща, ні поганша. (М.Кропивницький) На фермі ми організували співочий, танцювальний, музичний гуртки. Незабаром у сільському клубі виступить наша тваринницька самодіяльність. (Лист до редакції) Один тільки князь не мав сили видавити з ока сльозу, яка полегша страждання, лише ставав хмурнішим, чорнішим, а в очах йому займався недобрий огонь. (М.Старицький) Ти певно голоден, а я харчую тебе словами. (Б.Лепкий) Поет, знаєте, вище будь-яких чинів, звань, посад… (А.Дрофань) Знала вона в селі парубків багато. Були між ними і на вид хороші, і на слово дотепні, та не було кращого над Гната. (П.Куліш)

Використана література

  1.    Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : [підручник] / Н.Д. Бабич. -  Львів : Світ, 2003. – 420 с.
  2.  Бурячок  А. [довідник з українського правопису] / А. Бурячок. – 3-тє вид. – К., 1984
  3.  Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові : [підручник]  / В.С. Ващенко. -  Х. : Вища шк., 1958. -   304 с.
  4.  Волкотруб Г. Стилістика ділової мови : [посібник] / Г. Волкотруб. – К., 2002
  5.  Горпинич В.О. Морфологія української мови : [підручник для студентів вищих навчальних закладів]  / В.О. Горпинич . – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 336 с.
  6.  Грищенко А.П. Прикметник в українській мові : [підручник] / А.П. Грищенко. – К., 1978
  7.  Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова : [підручник] / М.А. Жовтобрюх. – К., 1984
  8.  Загнітко А. П. теоретична граматика української мови:   Морфологія : [нав. пос.] / А.П. Загнітко. – Донецьк, 1998
  9.  Зубков М.Г. Українська мова : [універсальний довідник]  /          М.Г. Зубков . – 3-тє вид., випр. й доп. – Х. : ВД «ШКОЛА», 2008. – 496 с.
  10.  Капелюшний А. Стилістика й редагування : [практичний словник-довідник журналіста] / А. Капелюшний. – Л.,  2002
  11.  Козачук  Г.О. Практичний курс української мови : [посібник] / Г.О. Козачук. – 2-ге  вид. – К. : Вищ. шк., 1994
  12.  Кравець Л. О. Стилістика сучасної української мови (лексика і фразео­логія) : [збірник вправ] / Л.О. Кравець . -  К. : Вища шк.,  2002. – 120 с.
  13.  Кулик Б. М.  [збірник вправ з стилістики] / Б.М. Кулик. -  К. : Радянська школа, 1958. – 156 с.
  14.  Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія : [посібник] / М.В. Леонова. – К., 1983
  15.  Мацько Л. Стилістика української мови : [підручник для студентів вищих навчальних закладів] / Л. Мацько. – К., 2003
  16.  Моісєєва Н. П. Стилістика української мови : [збірник-посібник зі спецкурсу (для учнів одинадцятих класів)] / Н.П. Моісєєва. – М. : 2011, 390 с.
  17.  Пентилюк М. Культура мови і стилістика : [підручник] /                М. Пентилюк. – К., 1994
  18.  Пономарів О.Д.  Стилістика сучасної української мови /              О.Д. Пономарів  : [підручник]  /  О.Д. Пономарів .  – К. : Либідь, 1993. – 248 с.
  19.  Шкуратяна Н.Г.  Сучасна українська літературна мова : Модульний курс : [навч. посіб].  / Н.Г. Шкуратяна, С.В. Шевчук.  – К. : Вища шк., 2007. – 823 с.
  20.  Ющук  І.П. Мова наша українська : [статті, виступи, роздуми] / І.П. Ющук. – К. : ВЦ «Просвіта», 2001
  21.   Ющук І.П. Практикум з правопису української мови : [посібник] / І.П. Ющук. – 5-те вид. – К. : Освіта, 2002


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24856. Проблемы выбора рациональной структуры капитала 25 KB
  Оптимальная структура капитала подразумевает сочетание собственного и заемного капитала которое обеспечивает максимум рыночной оценки всего капитала Решая задачу формирования рациональной структуры средств предприятия помимо расчета количественных показателей необходимо учитывать качественные факторы в том числе: темпы наращивания оборота предприятия что требует дополнительного финансирования; стабильность развития: предприятие со стабильным оборотом может позволить себе больший удельный вес заемных средств в пассивах; структура...
24857. Рентабельность активов и собственного капитала: расчёт, анализ, оценка 28 KB
  Рента́бельность акти́вов относительный показатель эффективности деятельности частное от деления чистой прибыли полученной за период на общую величину активов организации за период. Показывает способность активов компании порождать прибыль. Рентабельность активов индикатор доходности и эффективности деятельности компании очищенный от влияния объема заемных средств.
24858. Реструктуризация как способ повышения рыночной стоимости компании 32 KB
  Концепция управления стоимостью предприятия ориентирует менеджмент на рост рыночной стоимости компании или рост стоимости имущественного комплекса создаваемого либо развиваемого в инновационных проектах. Различают четыре основных Стандарта оценки бизнеса: обоснованной рыночной стоимости; обоснованной стоимости; инвестиционной стоимости; внутренней фундаментальной стоимости. Стандарт обоснованной рыночной стоимости предполагает что оценка производится на основе информации об имуществе рыночной конъюнктуре и т.
24859. Роль ЗК в управлении компанией 27.5 KB
  полож момент: достаточ широк возм привлеч особ при высоком кредм рейитинге орган налич залога обеспеч роста фин потенциала при необход существенно расшир активов и возраст темпов роста V хоз деят. Урнь этих риско возрт прямопропорц росту удельн веса ЗК активы сформир за счеь ЗК генерир меньшую при прочих равн услях норму П кот сниж на сумму уплачив за кредит высокая зависим ЗК от колеб конъюкт рынка сложность процедуры привлечя особенно больших ров.
24860. Синергетический эффект как рез-т слияния и поглощения 30.5 KB
  Отделение подразумевает передачу части активов и обязательств новому предприятию с последующим предоставлением акционерам материнского предприятия акций нового предприятия пропорционально их доле собственности в первоначальном предприятии. Разбивка все активы реструктурируемого предприятия разделяются между отделяемыми предприятиями и материнское предприятие перестает существовать. В данном случае материнское предприятие учреждает новое предприятие и предает ему свои активы затем продает акции нового предприятия. Данный метод...
24861. Сравнительная характеристика базовых подходов к оценке стоимости бизнеса 30.5 KB
  Существуют 3 подхода к оценке стоимости любого объекта: 1 доходный который опирается на доходность потенциально возможную к получению в будущем; 2 затратный при котором стоимость рассматривается с точки зрения понесенных издержек; 3 сравнительный рыночный при котором возможно получение стоимости оцениваемого объекта через механизм сравнения данного объекта с объектами аналогами. Определение стоимости в данном случае осуществляется по фактически проведенным сделкам. В рамках доходного подхода существуют следующие методы определения...
24862. Сравнительная характеристика типов реструктуризации 25.5 KB
  Основной причиной почему компании стремятся к реструктуризации обычно является низкая эффективность их деятельности которая выражается в неудовлетворительных финансовых показателях в нехватке оборотных средств в высоком уровне дебиторской и кредиторской задолженности. В зависимости от целевых установок и стратегии компании определяется одна из форм реструктуризации: оперативная или стратегическая. Оперативная реструктуризация способствует улучшению результатов деятельности предприятия в краткосрочном периоде и создает предпосылки для...
24863. Средневзвешенная стоимость капитала 29.5 KB
  Если организация финансируется только за счет собственного капитала то стоимость капитала определяется как норма прибыли которую компания предлагает за свои ценные бумаги для поддержания их рыночной стоимости. В случае смешанного финансирования стоимость капитала рассчитывается как средневзвешенная величина составных частей капитала. Средневзвешенная стоимость капитала является основным показателем характеризующим стоимость капитала WACC = S Wj ∙ Kj где WACC – средневзвешенная стоимость капитала Wj – удельный вес капитала jного вида...
24864. Стоимость акционерного капитала на основе модели дисконтированного денежного потока (модель Гордона) 26.5 KB
  Этот темп отражает перспективы развития бизнеса и должен быть заложен в расчёт цены акционерного капитала Сакц=Д Р1Lд дтемп прироста дивидендов. Предприятиеэмитент может не планировать прирост дивидендов а заложить в свои расчёты прогнозы более сложного уровня. Эти прогнозы могут найти отражение в самом ожидаемом размере дивидендов.