7294

Міжнародно-правове регулювання праці

Лекция

Международные отношения

Міжнародно-правове регулювання праці. План 1.Поняття та розвиток міжнародно-правового регулювання праці. 2. Всесвітні (універсальні) міжнародні стандарти праці. 3. Міжнародна організація праці та її нормотворча діяльність. 4. Європейські...

Украинкский

2013-01-20

75.5 KB

121 чел.

Міжнародно-правове регулювання праці.

План

1. Поняття та розвиток міжнародно-правового регулювання праці.

2. Всесвітні (універсальні) міжнародні стандарти праці.

3. Міжнародна організація праці та її нормотворча  діяльність.

4. Європейські міжнародні стандарти праці.

  1.  Поняття та розвиток міжнародно-правового регулювання праці.

Міжнародно-правове регулювання праці становить собою регламентацію за допомогою міждержавних угод відносин з приводу застосування найманої праці, поліпшення її умов, охорони праці, захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників.

Ідею міжнародно-правового регулювання праці висунув у 1818 р. соціаліст-утопіст Р. Оуен, котрий запропонував розробити міжнародне законодавство про працю і звернувся з цього питання до урядів окремих держав.

У другій половині XIX ст. ідея міжнародно-правового регулювання праці активно обговорювалася на міжнародних з'їздах робітничих організацій Франції, Німеччини, Англії, Бельгії та інших країн.

Врешті-решт у 1897 р. у Брюсселі зібрався конгрес із так званого міжнародного законодавства про працю. Відповідно до рішень конгресу в 1901 р. було створено Міжнародну асоціацію із законодавчої охорони робітників, яка функціонувала до 30-х років XX ст. і складалася з 16 національних секцій і центральної служби — Міжнародного бюро праці, розташованого у Базелі.

Значний поштовх міжнародному регулюванню праці надало утворення у 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП), нормотворча діяльність якої справила значний прогресивний вплив на національні законодавства щодо захисту прав працівників, встановлення задовільних умов праці, соціального страхування, охорони здоров'я.

Міжнародно-правове регулювання праці стало результатом дії багатьох факторів, у тому числі боротьби трудящих за свої права, діяльності профспілок, розвитку демократичних ідей.

Завдяки міжнародному правовому регулюванню праці виникло міжнародне трудове право — галузь міжнародного права, яка набула розвитку після Другої світової війни і спрямована на регулювання відносин між державами щодо поліпшення умов праці. Джерела міжнародного трудового права — міжнародні конвенції МОП про працю, двосторонні та багатосторонні міждержавні угоди.

Розвиток міжнародного трудового права відбувався паралельно з розвитком міжнародного захисту прав людини. Саме в цьому аспекті було прийнято фундаментальні міжнародно-правові акти на всесвітньому і регіональному, зокрема європейському, рівнях.

Сучасне міжнародне правове регулювання праці має ряд особливостей. По-перше, захист права людини на працю та інших трудових прав людини відбувається узгоджено у комплексі інших соціально-економічних прав. Свідченням цього є наявність міжнародних актів комплексного характеру, де вміщено перелік соціальних прав, серед яких трудовим правам відведено належне місце. Міжнародні правові акти передбачають соціальний захист людини в різних ланках суспільного життя. Вони містять перелік соціальних прав, принципи, гарантії та зобов'язання держав, контрольний механізм у справі їхнього забезпечення. Прикладами таких актів на всесвітньому рівні є Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, Турин, 1961 р.; переглянута — 1996 р., Брюссель), Хартія основних соціальних прав трудящих (ЄС, 1989 р.), де передбачаються зобов'язання держав щодо захисту всього комплексу соціально-економічних прав людини.

Другою особливістю є сучасна тенденція в міжнародно-правовому регулюванні до єдиного правового регулювання не лише соціально-економічних, а й усіх прав людини — політичних, громадянських (особистих), економічних, соціальних, культурних. Саме такий підхід застосовано в міжнародних актах, прийнятих наприкінці XX ст. - Декларації тисячоліття (ООН, 2000 р.) і Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.).

Третя особливість міжнародно-правового регулювання праці полягає в особливому юридичному способі, за допомогою якого здійснюється таке регулювання. Мова йде про соціальні стандарти як результат міжнародного регулювання праці й соціальну стандартизацію як діяльність держави. Реалізація прав людини вимагає встановлення на державному рівні певних мінімальних стандартів як відправних показників для визначення рівня їх забезпеченості.

Система стандартизації соціальних прав включає створення каталогу соціальних прав, змісту (елементів) кожного права, гарантій їх забезпечення та систему контролю за забезпеченням соціальних прав. Зокрема, йдеться про визначення таких соціальних стандартів, як нормативи щодо прожиткового рівня, "порогу" бідності, гарантованого мінімуму медико-соціальної допомоги. Щодо трудових прав такими стандартами є встановлення мінімального віку прийняття на роботу, максимального робочого часу, скороченого робочого часу для певних категорій, мінімальної заробітної плати, мінімального часу відпочинку, мінімально допустимих вимог щодо охорони праці тощо.

У ст. 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У ст. 8-1 КЗпП встановлено: "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". Таким чином, у Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплено принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Міжнародні норми впливають на національне законодавство шляхом:

- прямого застосування міжнародних актів після ратифікації;

- включення міжнародних норм до тексту законів;

- реалізації положень ратифікованих або нератифікованих актів засобами національного законодавства.

В Україні протягом останнього десятиріччя ведеться планомірна наполеглива робота щодо адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів.

Україна визначила для себе як стратегічний напрямок соціально-економічну інтеграцію з Європейським Союзом. У 1994 р. між Україною і ЄС було укладено Угоду про партнерство і співробітництво, яка набрала чинності 1 березня 1998 р.

Указом Президента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу з метою забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір. Серед основних напрямів інтеграційного процесу важливе місце належить адаптації соціальної політики України та правовій адаптації.

Адаптація соціальної політики України полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність до європейських стандартів і охоплює серед іншого трудове законодавство, законодавство про охорону праці, охорону життя та здоров'я, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.

  1.  Всесвітні (універсальні) міжнародні стандарти праці.

Юридичним фундаментом захисту прав людини став Статут ООН, у ст. 1 якого встановлено цілі ООН, серед яких співробітництво "в заохоченні розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії". Ст. 55 Статуту проголосила, що Організація Об'єднаних Націй сприяє підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення та умовам економічного і соціального прогресу і розвитку, загальній повазі й дотриманню прав людини та основних свобод. Аналізуючи положення Статуту ООН щодо прав людини, переважна більшість юристів-міжнародників нині справедливо доходять висновку, що цей фундаментальний договір покладає на держави юридичні обов'язки.

Міжнародним актом, який має універсальне значення для всіх держав у справі захисту прав людини, є Міжнародний білль про права, який складається із Загальної декларації прав людини, Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права, Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, направлений на скасування смертної кари. Трудові права закріплено головним чином у двох документах — Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Загальну декларацію прав людини у вигляді резолюції. Незважаючи на те, що цей акт не має обов'язкової сили, він набув глобального міжнародного значення. Саме цей документ сьогодні є одним з основних джерел права, слугує моделлю, котра широко використовується багатьма державами для розробки положень конституцій та законів, які стосуються до прав людини. Не менше ніж 90 національних конституцій, прийнятих після 1948 р., містять перелік фундаментальних прав, які відтворюють положення Декларації, або включені до них під її впливом.

Загальна декларація містить такі трудові права людини:

  •  право на працю;
  •   право на вільний вибір роботи;
  •   право на захист від безробіття;
  •   право на справедливі й сприятливі умови праці;
  •   право на рівну плату за рівну працю без будь-якої дискримінації;
  •   право на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує гідне людини існування для неї самої та її сім'ї, та на додаткові засоби соціального забезпечення у разі необхідності;
  •   право створювати професійні спілки і вступати до них для захисту своїх інтересів;
  •   право на відпочинок та дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р. (резолюція 2200А/ХХІ/ від 16 грудня 1966 р.), ратифіковано УРСР 19 жовтня 1973 р.; таким чином, цей документ є частиною національного законодавства.

До числа основних трудових прав Пактом віднесено:

  •  право на працю;
  •   право на справедливі й сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну плату без дискримінації;
  •  право на задовільні умови існування для працівників та їх сімей;
  •  право на безпечні й здорові умови праці;
  •   однакові для всіх можливості щодо просування по роботі виключно на основі трудового стажу та рівня кваліфікації;
  •   право на відпочинок;
  •   право на профспілкову організацію;
  •   право на страйк;
  •   особлива охорона праці та інтересів жінок-матерів, дітей і підлітків.

Держави, що ратифікували Пакт, зобов'язані періодично представляти доповіді про дотримання взятих зобов'язань. Доповіді розглядаються Комітетом незалежних експертів та Економічною і Соціальною Радою ООН.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який також ратифіковано нашою державою, містить два права, що стосуються трудових правовідносин: заборону примусової праці і вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.

Факультативний протокол до цього пакту передбачає механізм контролю за дотриманням зобов'язань. Згідно з цим Протоколом Комітет з прав людини, заснований відповідно до ст. 28 Пакту, має право приймати і розглядати повідомлення (скарги) окремих осіб про порушення державою-учасницею будь-якого з прав, зафіксованих у Пакті. Передбачається, що такі скарги розглядаються лише після того, як було вичерпано всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Таким чином, приєднання нашої держави до зазначеного Протоколу надає громадянам України право звертатися до міжнародних державних органів із захисту прав і свобод.

Окрім зазначених актів, ООН ухвалила:

- Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 р. (ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р.);

- Конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. (ратифікована СРСР 22 січня 1969 р.);

- Конвенцію про захист прав трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, схвалену на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1990 р. Ці акти також містять положення про трудові права працівників.

3. Міжнародна організація праці та її нормотворча  діяльність.

МОП заснували уряди ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з метою міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. Нині МОП — одна зі спеціалізованих

установ ООН.

 МОП покликана вирішувати такі завдання:

  •  розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем;
  •   розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики в життя;
  •   допомога країнам — членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття;
  •   розробка програм щодо поліпшення умов праці;
  •   розвиток соціального забезпечення;
  •   розробка заходів щодо захисту прав таких соціально вразливих груп трудящих, як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти;
  •   сприяння організаціям найманих працівників і підприємців у їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.

На сьогодні членами МОП є 180 держав. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава — член ООН. Україна є членом МОП з 1954 р.

Головний принцип роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі тристороннього представництва — від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два — від уряду, по одному — від підприємців і працівників.

 Вищий орган МОП — Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав — членів МОП.

До компетенції Генеральної конференції належать:

  •  прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій;
  •   визначення завдань і напрямів діяльності МОП;
  •   внесення змін до її Статуту;
  •   прийняття у члени МОП окремих держав;
  •   спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складається з 56 осіб: 28 делегатів представляють уряди, 14 — підприємців і 14 — працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці.

Міжнародне бюро праці — постійний орган МОП, виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне бюро праці:

  •  займається підготовкою матеріалів до конференцій МОП;
  •   надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції;
  •   видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.

Згідно зі Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації щодо різних аспектів праці.

179

Особливе місце серед нормативних документів МОП належить Декларації МОП основних принципів та прав у світі праці, ухваленій Міжнародною конференцією праці на 86-й сесії в Женеві 18 червня 1998 р. У цьому акті проголошено комплекс концептуальних положень у сфері застосування праці та соціальної політики.

Міжнародна конференція праці заявила, що всі члени Організації, навіть ті з них, які не ратифікували вказані Конвенції, мають зобов'язання, що випливають вже з самого факту їхнього членства в Організації, дотримуватися, зміцнювати та реалізовувати добросовісно та відповідно до Статуту принципи, що стосуються основних прав, які є предметом цих Конвенцій, а саме:

а) свобода асоціації та реальне визнання права на ведення колективних переговорів;

в) скасування усіх форм примусової чи обов'язкової праці;

с) реальна заборона дитячої праці;

д) недопущення дискримінації в області праці та занять.

4.  Європейські міжнародні стандарти праці.

Досвід європейської інтеграції засвідчив дієвість та ефективність основних постулатів європейської соціальної політики. Від самого початку європейської інтеграції в установчих документах Ради Європи та Європейського Союзу були закладені ідеї побудови не просто ринкової економіки, а соціально орієнтованої. ринкової економіки. Незважаючи на певні національні особливості кожної країни або групи європейських країн, у міжнародних документах, в наукових та публіцистичних працях економістів, юристів, політологів, соціологів, психологів засвідчено існування такого суспільного феномену як „європейська соціальна модель”.

На засіданні Європейської Ради у Барселоні в 2002 р. було сформульовано головні засади європейської соціальної. моделі:

- добрі економічні досягнення;

- високий рівень соціальної. захищеності;

- високий рівень освіти;

- соціальний діалог.

Значну роль відіграла Переглянута стратегія соціальної згуртованості — нормативно-правовий документ, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 27 квітня 2004 р. у Страсбурзі. У цьому акті зазначається: „незважаючи на значні відмінності між державами, європейський підхід можна охарактеризувати, якщо порівняти його з іншими регіонами світу як „європейську соціальну модель" .

Основні засади європейської соціальної моделі й напрямки соціальної політики закріплені в основних документах Ради Європи:

  •  Європейській конвенції про права людини та основоположні свободи (1950 р.);
  •   Європейській соціальній хартії (1961 р.);
  •   Європейській соціальній хартії (переглянутій) (1996 р.)

а також у документах Європейського Союзу:

- Договорі про Європейський Союз;

- Хартії соціальних прав трудящих Співтовариства (1989 р.);

- Хартії основоположних прав ЄЄ (2000 р.);

- Конституції ЄС, підписаної в грудні 2004 р. главами держав та урядів ЄС;

- у директивах, регламентах ЄС.

Згідно з установчими документами основним завданням Ради Європи є захист прав людини, демократичних цінностей та забезпечення верховенства права.

Визначне місце серед актів, прийнятих Радою Європи, належить Європейській конвенції про захист прав людини (Рада Європи, 1950 р.). У справі захисту прав людини ця Конвенція має загальновизнаний авторитет не лише на європейському, а й на світовому рівні.

Для захисту прав, передбачених Конвенцією, створено Європейський суд з прав людини, діяльність якого регламентується розділом II Конвенції.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61327. Текстовые упражнения на уроках русского языка 13.41 KB
  Тестовая форма контроля знаний в системе образования востребована самим временем. Тесты в отличие от привычных форм проверки знаний являются инструментом не столько оценки сколько диагностики.
61329. Сочинение. Информационная обработка текста. Употребление языковых средств в зависимости от речевой ситуации 46.64 KB
  Третий абзац сочинения должен быть посвящен комментариям по проблеме текста. При оценке работы эксперты будут учитывать насколько адекватно глубоко и полно был понят смысл прочитанного текста...
61332. Развитие у дошкольников представлений о росте и развитии живых организмов 343.5 KB
  Формирование знаний в экологическом воспитании - не самоцель. Они - необходимое условие воспитания осознанно-бережного отношения к природе, к людям, к материалам природного происхождения, к предметам рукотворного мира...