72952

Особливості фінансової санації та банкрутства підприємств різних форм власності та видів діяльності

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Віднесення банку до категорії проблемних Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1 банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру...

Украинкский

2014-12-02

162 KB

1 чел.

Лекція 12 (2 год)

Тема 10. Особливості фінансової санації та банкрутства підприємств різних форм власності та видів діяльності

Мета: сформувати у студентів знання щодо особливостей фінансової санації підприємств особливої сфери діяльності.

ПЛАН

  1.  Особливості санації та банкрутства містоутворюючих підприємств.
  2.  Особливості санації та банкрутства сільськогосподарських підприємств.
  3.  Фінансова санація, банкрутство та ліквідація фінансових установ.

     Рекомендована література: 1,6,10,14,17,22,31,36,41,54,60,61,68,75,77,83,87

1. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств

Стаття 85. Особливості банкрутства субєктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус 

(Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 22 грудня 2011 року  № 4212-VІ. Із змінами і доповненнями.)

 

1. Під час розгляду справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінність для Автономної Республіки Крим або територіальної громади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування може звернутися до господарського суду з клопотанням не застосовувати до такого суб’єкта передбачені цим Законом процедури та припинити провадження у справі про банкрутство.

2. До клопотання додається рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішення ради органу місцевого самоврядування, прийняте виключно на її пленарному засіданні, про незастосування до відповідного суб’єкта підприємницької діяльності передбачених цим Законом процедур та припинення провадження у справі про банкрутство, а також гарантії задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями.

3. У разі якщо вимоги кредиторів такого суб’єкта підприємницької діяльності не будуть погашені протягом поточного та наступного календарних років, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування позбавляється права на повторне звернення до господарського суду із зазначеним у цій статті клопотанням, а провадження у справі про банкрутство щодо відповідного суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється на загальних підставах.

4. Суб’єктами підприємницької діяльності з особливим статусом згідно з цим Законом є містоутворюючі та особливо небезпечні суб’єкти господарювання.

Містоутворюючим суб’єктом підприємницької діяльності визнається юридична особа, кількість працівників якої з урахуванням членів їх сімей становить не менш як половину чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа. Положення цієї статті про містоутворюючі суб’єкти підприємницької діяльності застосовуються також до суб’єктів підприємницької діяльності, кількість працівників яких перевищує п’ять тисяч осіб.

Особливо небезпечними суб’єктами підприємницької діяльності визнаються суб’єкти підприємницької діяльності вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначені відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих суб’єктів підприємницької діяльності, суб’єктів підприємницької діяльності з кількістю працівників понад п’ять тисяч осіб або особливо небезпечних суб’єктів підприємницької діяльності, подає до господарського суду боржник.

5. Під час розгляду справи про банкрутство містоутворюючого суб’єкта підприємницької діяльності учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці. Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого суб’єкта підприємницької діяльності господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.

При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного суб’єкта підприємницької діяльності учасниками провадження у справі про банкрутство крім відповідного органу місцевого самоврядування визнаються також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника, та за необхідності державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.

6. Продаж у справах про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що мають суспільну або іншу цінність для територіальної громади, містоутворюючих та особливо небезпечних суб’єктів підприємницької діяльності, здійснюється виключно у складі цілісного майнового комплексу.

Якщо внаслідок повторного проведення аукціону (конкурсу) цілісний майновий комплекс не було продано, то продаж майна здійснюється частинами. У цьому випадку перелік такого майна погоджується ліквідатором з центральним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, до компетенції якого належить сфера діяльності цього підприємства - банкрута.

7. Вимоги кредиторів особливо небезпечного суб’єкта підприємницької діяльності задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 45 цього Закону, з урахуванням особливостей, установлених цією частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи із запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

8. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації зазначених у цій статті суб’єктів підприємницької діяльності розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.

9. За зобов’язаннями боржника - суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну цінність або особливий статус, може бути надана Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, в особі їх уповноважених органів, порука в порядку і на умовах, передбачених законом.

Під порукою розуміється обов’язок особи, яка поручається за боржника, відповідати за виконання останнім усіх його грошових зобов’язань перед кредиторами.

10. Договір поруки за зобов’язаннями боржника із відповідною заявою подається до господарського суду в письмовій формі.

У заяві про поруку зазначаються:

сума грошових зобов’язань боржника перед кредиторами;

графік погашення заборгованості.

До заяви про поруку додаються документи, що підтверджують включення зобов’язань за порукою до відповідного бюджету на дату надання поруки.

11. Боржник і його поручитель зобов’язані розпочати розрахунки з кредиторами відповідно до графіка погашення заборгованості, передбаченого порукою.

12. У разі невиконання вимог в порядку і в строки, передбачені графіком погашення заборгованості, кредитори мають право пред’явити до поручителя вимоги щодо стягнення неоплачених сум у порядку, передбаченому законодавством.

13. Порушення поручителем своїх зобов’язань стосовно кредиторів, що володіють однією третиною усіх вимог до боржника, може бути підставою для дострокового припинення процедур розпорядження майном боржника, санації та відкриття ліквідаційної процедури.

2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств
 

Стаття 86. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств

(Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 22 грудня 2011 року  № 4212-VІ. Із змінами і доповненнями.)

 

1. Для цілей цього Закону під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка від реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

3. У разі продажу об’єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є власністю сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об’єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

Для забезпечення переважного права придбання майна боржника арбітражний керуючий надсилає повідомлення про продаж підприємства боржника, майна боржника особам, які займаються виробництвом або виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і володіють земельною ділянкою, безпосередньо прилеглою до земельної ділянки боржника, а також опубліковує в друкованому органі за місцезнаходженням боржника інформацію про продаж підприємства боржника, його майна із зазначенням початкової ціни продажу підприємства боржника, його майна, що виставляються на торги.

4. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв’язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є власністю такого підприємства, надані йому в постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно доЗемельного кодексу України.

5. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен проводитися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

6. Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування.

Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п’ятнадцяти місяців.

7. Арбітражний керуючий продає майно боржника особі, що має право його переважного придбання, за ціною, визначеною на торгах. У разі якщо дві і більше заявки таких учасників торгів містять пропозиції щодо однакової ціни майна, переможцем торгів визнається учасник торгів, що раніше подав заявку на участь у торгах.

     

  1.  Фінансова санація, банкрутство та ліквідація фінансових установ.

 

Стаття 87. Особливості банкрутства страховиків

(Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 22 грудня 2011 року  № 4212-VІ. Із змінами і доповненнями.)

 

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство страховика повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових організацій.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це органом.

3. Відчуження майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими цим Законом.

При проведенні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

4. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.

5. У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов’язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

6. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

7. Страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються на підставах, передбачених частиною шостою цієї статті, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

8. Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

9. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів за договорами страхування першої черги підлягають задоволенню в такому порядку:

у першу чергу - вимоги за договорами особистого страхування, передбачені частиною восьмою цієї статті;

у другу чергу - вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною восьмою цієї статті;

у третю чергу - вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною восьмою цієї статті;

у четверту чергу - вимоги за договорами особистого страхування, передбачені частиною сьомою цієї статті;

у п’яту чергу - вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною сьомою цієї статті;

у шосту чергу - вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною сьомою цієї статті.

10. У справах про банкрутство страховика мирова угода може бути затверджена господарським судом тільки після погашення заборгованості за вимогами кредиторів першої і другої черг, заборгованості за вимогами застрахованих осіб, вигодонабувачів, страхувальників за договорами обов’язкового страхування, а також вимогами, пов’язаними з відшкодуванням сум компенсаційних виплат і витрат у зв’язку із здійсненням компенсаційних виплат за договорами обов’язкового страхування.

До заяви про затвердження мирової угоди разом із документами, передбаченими частиною першою статті 81 цього Закону, мають бути додані документи, що підтверджують погашення заборгованості, зазначеної в абзаці першому цієї частини.

Стаття 88. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування

(Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 22 грудня 2011 року  № 4212-VІ. Із змінами і доповненнями.)

 

1. При розгляді справ про банкрутство юридичних осіб, що є професійними учасниками фондового ринку та інститутами спільного інвестування, учасником провадження у справі про банкрутство визнається Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Для цілей цієї статті під терміном "клієнт" розуміється інвестор у цінні папери або емітент цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником фондового ринку, який відповідно до цього Закону визнається боржником або банкрутом.

2. Не врегульовані цією статтею особливості процедури банкрутства професійних учасників фондового ринку та інститутів спільного інвестування, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів установлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з державним органом з питань банкрутства.

3. Порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення платоспроможності професійних учасників фондового ринку та інститутів спільного інвестування встановлюється нормативно-правовими актами України.

4. Розпорядник майна професійного учасника фондового ринку та інститутів спільного інвестування повинен мати сертифікат, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні на підприємствах, які мають відповідну ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

5. Розпорядник майна зобов’язаний у десятиденний строк з дня його призначення надіслати Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку та клієнтам такого професійного учасника фондового ринку та інститутів спільного інвестування повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. У повідомленні зазначаються реквізити сертифіката, виданого розпоряднику майна Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також клієнту пропонується дати розпорядження щодо дій, які необхідно вчинити за правочинами, які були укладені з професійним учасником фондового ринку або інститутом спільного інвестування, що є боржником.

6. Цінні папери, грошові кошти та інше майно, яке належить клієнтам професійного учасника фондового ринку та інститутам спільного інвестування, не включаються до складу ліквідаційної маси.

7. З дня введення господарським судом процедури санації боржника чи визнання професійного учасника фондового ринку та інститутів спільного інвестування банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури цінні папери клієнтів підлягають поверненню клієнту, якщо інше не передбачено угодою керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом.

8. Якщо вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів на пред’явника, що мають однаковий міжнародний ідентифікаційний номер, перевищують кількість таких цінних паперів, які перебувають у володінні професійного учасника фондового ринку та інституту спільного інвестування, повернення таких цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно їх вимогам.

Вимоги клієнтів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов’язаннями і задовольняються в порядку черговості, передбаченому цим Законом.

9. Під час проведення санації професійного учасника ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування керуючий санацією має право передати цінні папери, передані такому професійному учаснику ринку цінних паперів клієнтами, іншому суб’єкту підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів.

10. Цінні папери, що належать професійному учасникові ринку цінних паперів і обертаються на організованому ринку цінних паперів, підлягають продажу на торгах організатора торгівлі на ринку цінних паперів.

У разі якщо зазначені цінні папери не допущені до торгів організатора торгівлі на ринку цінних паперів, вони підлягають продажу в порядку, встановленому статтею 44 цього Закону.

Особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків

Стаття 75. Віднесення банку до категорії проблемних

    Національний  банк  України зобов’язаний прийняти рішення про
віднесення   банку   до   категорії   проблемних   за  умови  його
відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

    1)  банк  протягом  звітного місяця допустив зменшення на 5 і
більше відсотків:

    щоденного  розміру регулятивного капіталу нижче встановленого
нормативно-правовими    актами    Національного    банку   України
мінімального розміру регулятивного капіталу - п’ять і більше разів
та/або

    значення  нормативу  достатності (адекватності) регулятивного
капіталу    нижче    встановленого   нормативно-правовими   актами
Національного  банку України нормативного значення цього нормативу
- два і більше разів;

{  Пункт  1  частини першої статті 75 в редакції Закону N 1586-VII
(
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    2)  банк  не  виконав  вимогу вкладника або іншого кредитора,
строк  якої  настав  п’ять  і  більше  робочих  днів  тому, та/або
встановлено   факти   невідображення   в   бухгалтерському  обліку
документів клієнтів банку, що не виконані у строк з вини банку;

{  Пункт  2  частини першої статті 75 в редакції Закону N 1586-VII
(
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    3)   системне  порушення  банком  законодавства,  що  регулює
питання  запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

    4)  банк  протягом  звітного місяця допустив зменшення на 5 і
більше  відсотків  значення хоча б одного з нормативів ліквідності
нижче     мінімальних     нормативних     значень,    встановлених
нормативно-правовими   актами   Національного  банку  України,  що
розраховуються:

    за щоденними розрахунками - п’ять і більше разів;

    щодекади - два і більше разів;

{  Пункт  4  частини першої статті 75 в редакції Закону N 1586-VII
(
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    4-1)  обсяг  негативно  класифікованих  активів  банку  (крім
санаційного)  становить  40  відсотків  і  більше  загальної  суми
активів,  за  якими  має  оцінюватися  ризик та формуватися резерв
згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;
{  Частину першу статті 75 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом
N 1586-VII (
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    5)  систематичне  незабезпечення  ефективності функціонування
та/або   адекватності  системи  управління  ризиками,  що  створює
загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

    Національний   банк   України  має  право  віднести  банк  до
категорії     проблемних     з     інших    підстав,    визначених
нормативно-правовими актами Національного банку України.

    Рішення  Національного  банку України про віднесення банку до
категорії проблемного є банківською таємницею.

    Національний  банк  України  має право заборонити проблемному
банку   використовувати  для  розрахунків  прямі  кореспондентські
рахунки   та/або   вимагати   від   проблемного  банку  проведення
розрахунків   виключно   через   консолідований  кореспондентський
рахунок.

    Проблемний  банк  у  строк  до 180 днів зобов’язаний привести
свою  діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому
числі нормативно-правових актів Національного банку України.

    Проблемний  банк зобов’язаний у строк до семи днів повідомити
Національний  банк  України  про заходи, які він вживатиме з метою
приведення   своєї   діяльності   у   відповідність   із  вимогами
законодавства,   та   на   вимогу   Національного   банку  України
повідомляти його про хід виконання цих заходів.

    Національний  банк України протягом 180 днів з дня віднесення
банку  до  категорії  проблемних  має  право  прийняти рішення про
визнання  діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або
про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

    Національний  банк  України зобов’язаний не пізніше ніж через
180  днів  з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти
рішення   про  визнання  діяльності  банку  такою,  що  відповідає
законодавству,    або    про   віднесення   банку   до   категорії
неплатоспроможних.

    Стаття 76. Віднесення банку до категорії неплатоспроможних

    Національний  банк  України зобов’язаний прийняти рішення про
віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

    1)  неприведення  банком  своєї діяльності у відповідність із
вимогами  законодавства,  у  тому  числі нормативно-правових актів
Національного  банку  України,  після віднесення його до категорії
проблемних,  але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його
проблемним;

    2)  зменшення  розміру  регулятивного капіталу або нормативів
капіталу   банку   до   однієї  третини  від  мінімального  рівня,
встановленого    законом    та/або   нормативно-правовими   актами
Національного банку України;

    3)  невиконання  банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і
більше  відсотків  своїх  зобов’язань  перед вкладниками та іншими
кредиторами;

    4)   одноразове   грубе  або  систематичне  порушення  банком
законодавства  у  сфері готівкового обігу, запобігання та протидії
легалізації  (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи
інших кредиторів банку.

{  Частину  першу  статті 76 доповнено пунктом 4 згідно із Законом
N 1586-VII (
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    Національний  банк України не пізніше дня, наступного за днем
прийняття    рішення    про    віднесення   банку   до   категорії
неплатоспроможних,  повідомляє  про  це  рішення Фонд гарантування
вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом
України   "Про   систему   гарантування   вкладів  фізичних  осіб"
(
4452-17 ).

    Національний  банк  України не здійснює банківський нагляд за
банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється
ліквідація,  крім отримання звітності в установленому Національним
банком України порядку.

{  Частина третя статті 76 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1586-VII (
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    Банківський нагляд за перехідним банком, створеним відповідно
до  частини  вісімнадцятої  статті  42 Закону України "Про систему
гарантування  вкладів  фізичних  осіб"  (  
4452-17 ), здійснюється
Національним    банком    України    у    порядку,   встановленому
нормативно-правовими актами Національного банку України.

{  Статтю 76 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1586-VII
(
1586-18 ) від 04.07.2014 }

    Національний  банк  України  поновлює  банківський  нагляд за
банком   у  день  отримання  рішення  Фонду  гарантування  вкладів
фізичних   осіб   про   припинення   повноважень   куратора  Фонду
гарантування   вкладів  фізичних  осіб  у  зв’язку  з  приведенням
діяльності   банку   у   відповідність  із  вимогами  банківського
законодавства  України  щодо  дотримання  нормативів  капіталу  та
ліквідності.

{ Частина п'ята статті 76 в редакції Закону N 1586-VII ( 1586-18 )
від 04.07.2014 }
{  Зміни  до  статті  76  див.  в Законі N 4652-VI (
4652-17 ) від
13.04.2012 }

Санація комерційного банку . Функціонування банку в режимі фінансового оздоровлення

Рішення про санацію банку може прийматися у випадках:

1. З ініціативи комерційного банку в рамках непримусових заходів впливу НБУ.

2. З ініціативи НБУ в рамках непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк.

3. За погодженням усіх сторін у ході провадження справи про банкрутство.

Підставою для застосування НБУ непримусових та примусових заходів впливу можуть бути:

§ результати перевірок діяльності комерційних банків з боку НБУ та відповідного рівня системою банківського нагляду;

§ матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій та інших органів, що характеризують рівень додержання комерційними банками законодавчих актів з питань банківської діяльності;

§ результати перевірок діяльності комерційних банків зовнішніми аудиторськими організаціями чи внутрішнім аудитом;

§ інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків (статистична звітність, щоденні баланси тощо).

Управління по роботі з проблемними банками систематично аналізує фінансово-господарський стан банків, оцінюючи стан банку за спеціальною рейтинговою системою. У разі одержання незадовільних оцінок банки стають “клієнтами” Управління.

У разі, якщо комерційний банк перебуває у фазі кризи, яка загрожує подальшому його існуванню і потребує негайного проведення фінансової санації, то він може бути переведений на режим фінансового оздоровлення з ініціативи НБУ. Режим фінансового оздоровлення — це система непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного НБУ періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності і усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

Комерційний банк переводиться в режим фінансового оздоровлення відповідно до постанови Правління НБУ за наявності підстав, підтверджених висновками системи банківського нагляду та відповідного регіонального управління Національного банку України. Банк може бути переведений в режим фінансового оздоровлення на строк не більш як 12 місяців. За наявності обгрунтованих підстав для успішного завершення виконання програми санації цей строк може бути продовжений ще на 6 місяців.

Підставами для переведення комерційного банку у режим фінансового оздоровлення можуть бути :

§ віднесення банку до категорії проблемних;

§ відсутність необхідного рівня капіталу;

§ порушення встановлених норм банківського законодавства.

Після прийняття постанови Правління НБУ про переведення комерційного банку в режим фінансового оздоровлення вона надсилається керівництву банку, який у 20-денний строк з дня отримання постанови розробляє санаційну концепцію та програму фінансового оздоровлення.

Основою санаційної концепції мають бути санаційні заходи, спрямовані на локалізацію та ліквідацію причин кризи. Санаційні заходи здійснюють в двох напрямках:

1. Нейтралізація можливих причин кризи та зумовлених ними “слабких місць”.

2. Виявлення та розвиток сильних сторін об'єкта санації.

Програма фінансової санації розробляється безпосередньо банком і має містити такі пункти:

§ аналіз чинників, що призвели до погіршення фінансового стану та збиткової діяльності банку;

§ каталог санаційних заходів з розрахунком економічного ефекту від їх здійснення і календарним графіком реалізації заходів;

§ прогнозні показники діяльності банку на період завершення проведення заходів фінансової стабілізації;

§ бюджет витрат щоквартально в цілому по банку та з розподілом за філіями.

Програма фінансового оздоровлення затверджується Радою та Правлінням комерційного банку і надсилається для узгодження відповідному регіональному управлінню НБУ. Регіональне управління проводить її експертизу на предмет ефективності та відповідності вимогам НБУ і подає разом з висновками відповідному департаменту системи банківського нагляду. Після цього здійснюється комплекс заходів щодо реалізації програми.

Найважливішою складовою програми фінансового оздоровлення банку є каталог санаційних заходів. Враховуючи ту обставину, що збитки від кредитних операцій, як правило, є основною причиною кризи, у програмі санації слід передбачити заходи щодо зниження кредитних ризиків. До таких заходів можна віднести:

§ диверсифікацію кредитного портфеля;

§ перманентну роботу з підвищення кваліфікації фахівців кредитних відділів;

§ виконання вимог НБУ щодо формування резервних фондів;

§ контроль за цільовим та ефективним використанням коштів позичальника;

§ створення банку даних недобросовісних позичальників;

§ поширення практики консорціумного кредитування.

Важливий напрямок фінансового оздоровлення комерційного банку пов'язаний з підвищенням рівня його ліквідності. Це значною мірою залежить від ефективності управління нею. У ході антикризового управління ліквідністю та фінансуванням комерційного банку доцільним вважається прогнозування ймовірних змін у структурі активів і пасивів, вимог і зобов'язань банківських установ за трьома сценаріями:

§ за звичайного стану фінансів;

§ за умов кризової ситуації в окремому банку;

§ за загальної кризи на грошово-кредитному ринку.

У разі виникнення потреби в негайній мобілізації коштів за рахунок реалізації активів банкам рекомендовано розробляти орієнтовні графіки їх продажу з урахуванням особливостей кожного із зазначених варіантів, які тією чи іншою мірою можуть впливати на рівень ліквідності кожного з елементів активів.

Комерційному банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення, забороняється:

§ залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові депозитні рахунки та поповнювати діючі;

§ розширювати коло фізичних і юридичних осіб — клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів, у тому числі пов'язаних з веденням рахунків депозитарного обліку;

§ придбавати корпоративні права інших юридичних осіб;

§ надавати гарантії, поручительства, бланкові та пільгові кредити;

§ виконувати нові довірчі операції за дорученням клієнтів на період фінансового оздоровлення.

Режим фінансового оздоровлення є заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Контроль за діяльністю комерційного банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення, здійснюється всіма рівнями системи банківського нагляду НБУ. У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та додержання економічних нормативів діяльності комерційного банку, який діє у режимі фінансового оздоровлення, банк переводиться в загальний режим роботи. Підставою для завершення фінансового оздоровлення комерційного банку є досягнення ним необхідного рівня обсягу капіталу, що має підтверджуватись матеріалами звітності та актами інспекторських перевірок. Рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення і переведення комерційного банку в загальний режим діяльності приймається Правлінням НБУ за поданням відповідного департаменту системи банківського нагляду на підставі клопотання відповідного регіонального управління НБУ та оформлюється відповідною постановою.

У разі, якщо програма фінансового оздоровлення не виконана протягом встановленого строку й основні показники діяльності банку не поліпшилися або погіршились, Правління НБУ за поданням відповідного департаменту системи банківського нагляду та на підставі висновку регіонального управління НБУ приймає рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення та про ліквідацію комерційного банку.

На практиці, незважаючи на значний обсяг роботи, яка проводиться НБУ в напрямку сприяння фінансовому оздоровленню комерційних банків, переважна більшість суб'єктів банківської діяльності, які перебувають у кризі, не в змозі подолати свої проблеми і підлягають ліквідації.

Комерційному банку, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики, що передбачено Положенням НБУ.

Стабілізаційна позика — це позика, яка може надаватись НБУ комерційному банку на визначений Правлінням Національного банку України строк для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності й підтримки виконання заходів фінансової санації.

Стабілізаційна позика може надаватися лише за умови її забезпечення заставою високоліквідними активами комерційного банку або під гарантію чи поручительство інших фінансово стабільних банків.

Цей вид фінансової підтримки може надаватися банкам у випадках:

1. Позика надається фінансово стабільному банку за умови цільового її використання і оформлення договору з НБУ про заставу високоліквідних активів (державні цінні папери, банківські метали, власні споруди — після експертного оцінювання вартості останніх) та за плату на рівні облікової ставки НБУ з відповідним оформленням договору про переведення боргу банку-боржника, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення (за згодою кредиторів банку-боржника).

2. Позика надається комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційної позики, під заставу високоліквідних активів (державні цінні папери, банківські метали, власні споруди — після експертного оцінювання вартості останніх) та за плату на рівні облікової ставки.

3. Позика надається комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційної позики, під гарантію фінансово стабільного банку або інших юридичних осіб, які завдяки їх фінансовому стану, достатності власних коштів можуть забезпечити взяті на себе зобов'язання за плату на рівні облікової ставки НБУ.

Рішення про надання стабілізаційної позики комерційному банку приймається на підставі експертного оцінювання програми фінансового оздоровлення. Надання позики оформлюється кредитною угодою між НБУ та комерційним банком, в якій зазначаються строки надання позики, порядок її погашення і сплати відсотків за користування нею. Комерційний банк, який працює у режимі фінансового оздоровлення і якому надана стабілізаційна позика, може бути переведений в особливий режим контролю за його діяльністю.

У разі встановлення особливого режиму контролю за діяльністю комерційного банку в період фінансового оздоровлення банку забороняється безпосередній зв'язок з регіональними розрахунковими палатами для здійснення міжбанківських розрахунків. Зв'язок можливий лише через регіональне управління НБУ.

Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком

Згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” у випадку, коли стан комерційного банку загрожує інтересам вкладників, кредиторів і акціонерів, перешкод антимонопольним діям, а також у випадку надання банком недостовірної звітності в НБУ останній має право усувати керівництво суб'єкта банківської діяльності від управління і призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на період фінансового оздоровлення.

Усунення керівництва комерційного банку від управління та призначення тимчасової адміністрації здійснюється, якщо фінансова криза банку є прямим наслідком особистих дій його менеджменту.

Метою діяльності тимчасової адміністрації та головним її завданням є приведення справ комерційного банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення платоспроможності, забезпечення усунення виявлених порушень, причин і умов, які призвели до погіршення фінансового стану, і здійснення інших заходів щодо санації комерційного банку.

Членами тимчасової адміністрації можуть бути особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту і досвід роботи, необхідний для виконання функцій тимчасової адміністрації банку, а саме: службовці НБУ (призначаються наказом Національного банку України за їхньою згодою); особи, які здійснюють професійну діяльність як керуючі санацією чи розпорядники майна; представники аудиторських чи консалтингових фірм (за домовленістю сторін). Керівником та членами тимчасової адміністрації не можуть бути особи, котрі мають відносини з комерційним банком як акціонери (засновники), працівники банку чи його кредитори.

Тимчасова адміністрація перевіряє договірну, бухгалтерську, звітну, касову і канцелярську документацію, матеріали Правління та ревізійної комісії щодо справ банку, а також перевіряє у присутності члена Правління комерційного банку касу та інші цінності банку. Керівник тимчасової адміністрації виконує обов'язки керівника комерційного банку, а в разі потреби організовує комплексну перевірку діяльності комерційного банку і звірку фінансової звітності з реальним станом справ силами тимчасової адміністрації, із залученням зовнішнього аудиту.

Загальна тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати 12 місяців. В окремих випадках установлений строк діяльності тимчасової адміністрації (адміністратора) може бути продовжений на 3 місяці.

Ліквідація та реорганізація комерційного банку

Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність”, згідно якого право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Кредитори банку направляють рекомендованим листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обгрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Негативний висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду. Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії, після чого санація банку не допускається. Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку . У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора .

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України" за рахунок банку . Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

7) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність .

Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури. Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечення щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення. Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призначення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Національним банком України не встановлено інший порядок його продажу.

Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі: на оплату державного мита; на публікацію оголошення про ліквідацію банку; на публікацію в органах інформації про порядок продажу майна банку; витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; на проведення аудиту; на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;

д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян.

2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників - фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками;

3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та не задоволені за недостатністю майна не розглядаються і вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Порядок здійснення примусової реорганізації банків встановлюється Законом “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами Національного банку України.

PAGE  7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32085. Профессиональный стресс 55.5 KB
  Профессиональный стресс Литра: Пряжников Николай Сергеевич 1. Социально экономическая значимость изучения стресса Сама проблема профессионального стресса остро заявила о себе именно в ХХ столетии.дистреса: 1 человек встречаясь с какойто сложностью не может полноценно реализовать накопившуюся энергию вызванную физиологическим механизмом стресса и тогда эта энергия начинает разрушать самого человека.Классическая теория стресса Ганса Селье современное применение теории 1936г.
32086. Основные этапы в развитии социальной психологии 71.5 KB
  История формирования социальнопсихологических идей Основные этапы в развитии социальной психологии. Выделяют 3 этапа в истории зарубежной социальной психологии: 1 философский античность – сер. Накопление социальнопсихологических знаний в сфере философии и зарождающейся в ее недрах психологии. История социальной психологии как научной дисциплины – относительно молодая отрасль знания.
32087. Теоретические направления западной социальной психологии: социальный бихевиоризм и социальный психоанализ 43.5 KB
  Суть теорий: все действия человек совершает под воздействием внешнего стимула. Факторы влияющие на исходы взаимодействия: экзогенные внешние – сходство дополняемость и внутренние эндогенные – на основе прошлого опыта взаимодействия влияет величины исходов в прошлом чел решает взаимодействовать ли дальше. необихевиаристская ориентация сводит всю активность челка в основном к пассивному приспособлению к сущим усл. Психоанализ: Основу психической жизни человека составляют бессознательные влечения потребности и образы формирующиеся...
32088. Теоретические направления западной социальной психологии: когнитивизм и интеракционизм 52.5 KB
  Теоретические направления западной социальной психологии: когнитивизм и интеракционизм. соц. эксперименты о соц. Большое развитие соц.
32089. Основные методологические проблемы и специфика СП исследования 67 KB
  Виды: стандартизированное нестандартизированное включенное участвующее взаимодействие наблюдателя и группы и невключенное простое со стороны наблюдение. Проблема определения единиц наблюдения: Объектом наблюдения являются отдельные люди малые группы и большие социальные общности например толпа и социальные процессы происходящие в них например паника. Предметом наблюдения обычно служат вербальные и невербальные акты повеления индивида или группы в целом в определенной социальной ситуации. Референтометрия методический...
32090. Общение как обмен информацией 43 KB
  Андреева рассматривая проблему общения выделяет в ней 3 стороны – перцептивную восприятие партнёров коммуникативную обмен информацией и интерактивную взаимодействие. Но передача инфо только формальная сторона общения всегда информация не только передается но и формируется уточняется развивается. Поэтому рассмотрения общения только с этой стороны недостаточно. У общающихся должно быть не только одинаковые лексические и синтаксические системы но и понимание ситуации общения это возможно лишь в случае включения коммуникации в...
32091. Общение как взаимодействие. Типы взаимодействий: кооперация, конкуренция, конфронтация 48.5 KB
  Исследование проблемы взаимодействия имеет в социальной психологии давнюю традицию. Такое понимание взаимод исключает отождествление коммуникации и взаимодействия а с другой точки зрения исключает их отрыв друг от друга они взаимосвязаны. При изучении структуры взаимодействия фиксируются его элементы и выявляются доминирующие факторы мотивации действий. Парсонс: В основе социальной деятельности лежат межличностные взаимодействия на них строится человеческая деятельность в ее широком проявлении она – результат единичных действий.
32092. Общение как восприятие и понимание людьми друг друга 51 KB
  Специфика анализа перцептивых процессов в социальной психологии Процесс восприятия одним человеком другого обязательная составная часть общения и условно может быть назван перцептивной стороной общения. В ходе восприятия другого человека работают 3 процесса: эмоциональный оценка другого когнитивный познание другого выстраивание своей концепции поведения – процессы могут происходить одновременно. На соц воспр влияют наши ожидания желания намерения прошлый опыт восприятия; 4. Механизмы межличностного восприятия: идентификация...
32093. Общение и межличностные отношения 53 KB
  Общение и межличностные отношения. Отношение – специфическая человеческая категория потому что человек выступает в качестве субъекта выстраивает своим отношения с окружающим миром этим и отличается от животных. Мясищев выделял отношения: 1. Эти отношения безличны хотя имеют личностную окраску.