ID: 72953

Название работы: Внітрішньофірмове фінансове прогнозування та планування

Категория: Лекция

Предметная область: Финансы и кредитные отношения

Описание: Фінансове планування передбачає визначення: величини необхідних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної інвестиційної та інших видів діяльності; оптимальної структури капіталу за джерелами формування...

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2014-12-02

Размер файла: 356 KB

Работу скачали: 2 чел.

Тема 11. Внітрішньофірмове фінансове прогнозування та планування

План

1.  Суть фінансового планування і прогнозування
2.  Мета і завдання фінансового планування і прогнозування
3.  Принципи і методи фінансового планування і прогнозування
4.  Види фінансових планів, їх форма та зміст, основні етапи складання
5.  Оперативне фінансове планування

 

Питання 1. Фінансово–господарська діяльність суб’єктів господарювання може здійснюватися прогнозовано або стихійно.

Прогнозована діяльність є передбачуваною. Вона ґрунтується на багатоваріантному науковому дослідженні напрямів, обсягів, ресурсних можливостей і очікуваних фінансових результатів, що мінімізує ризик втрат авансованого капіталу. Процес передбачення протікає в такій логічній послідовності:

Стихійна діяльність є непередбачуваною за своїми наслідками і пов’язана з великим фінансовим ризиком.

Фінансове планування і прогнозування пов’язане з ресурсним фактором – формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прогнозованого чистого доходу і прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Це прерогатива самого суб’єкта господарювання. Йому визначатися у необхідності й доцільності фінансового планування і прогнозування.

Фінансове планування і прогнозування передбачає розробку фінансової стратегії підприємства на близьку і далеку перспективу.

Фінансова стратегія охоплює всі види фінансової діяльності:

•  формування, розміщення і використання власного і залученого капіталу;
•  ресурсне забезпечення операційної, інвестиційної і фінансової діяльності;
•  створення передумов фінансової стійкості підприємства на ринкових засадах;
•  забезпечення високих кінцевих фінансових результатів та ефективне використання чистого прибутку.

Втілюється у життя фінансова стратегія підприємства шляхом умілого управління фінансами. Фінансове планування і прогнозування є невід’ємною складовою процесу внутрішнього управління фінансами підприємства. Саме в процесі розробки поточних і перспективних фінансових планів стратегічні напрями конкретизуються у завдання за періодами передбачуваного їх втілення.

Фінансове планування пов’язане з науковим обґрунтуванням ресурсних можливостей економічного і соціального розвитку підприємства. Воно розцінюється як важлива складова процесу розробки плану і прогнозу економічного і соціального розвитку підприємства на рік (квартал) і перспективу.

Планування і прогнозування за своєю сутністю – це передбачення (план, прогноз), основане на пізнанні законів економічного розвитку, аналізі та синтезі, мисленні, економіко–математичному моделюванні економічних процесів.

План економічного і соціального розвитку підприємства розробляється переважно на рік з розбивкою по кварталах. В процесі фінансового планування забезпечується ресурсне збалансування кругообороту виробничих засобів та економічно обґрунтовується передбачуваний кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Прогноз економічного і соціального розвитку підприємства на 3,5,10 і більше років прийнято називати перспективним планом. В процесі фінансового прогнозування з’ясовуються можливості ресурсного збалансування проекту перспективного плану шляхом дослідження минулих тенденцій формування, розміщення і використання фінансових ресурсів і перенесення їх у майбутнє, з одного боку, та визначення ймовірних відхилень від цих тенденцій у майбутньому, – з другого.

Ув’язування прогнозованих обсягів господарської діяльності з реально можливими джерелами їх фінансування проводиться з таким розрахунком, щоб забезпечити підприємству фінансову стабільність і можливість самофінансування.

Таким чином, фінансове планування і прогнозування – це процес розробки фінансового плану (прогнозу). Фінансовий план слід розглядати як основний розділ плану економічного і соціального розвитку підприємства (бізнес–плану), з одного боку, і як самостійний план формування і використання капіталу підприємства, – з другого.

Фінансовий план є важливим засобом управління капіталом підприємства. Він мобілізує колектив підприємства на виконання поточного бізнес–плану з метою наближення передбачуваної перспективи, яка відкриває нові можливості економічного і соціального розвитку.

Питання 2. Метою фінансового планування і прогнозування є економічне обґрунтування потреби підприємства в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес–планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності, ув’язування її з наявним та реально можливим до залучення капіталом з таким розрахунком, щоб підприємство, забезпечуючи безперервний рух капіталу, могло виконувати заплановані обсяги діяльності і отримати чистий прибуток в розмірі, достатньому для економічного і соціального розвитку підприємства в поточному і наступному періодах.

Об’єктом фінансового планування на підприємствах є грошові доходи і витрати господарської діяльності та власний, позичений і залучений капітал, призначені для фінансування операційної, фінансової та інвестиційної діяльності і заходів соціального спрямування.

Основним завданням фінансового планування і прогнозування є ресурсне збалансування видатків, передбачених планом (прогнозом) з усіх напрямів діяльності, забезпечення передумов рентабельної роботи підприємства, фінансової стійкості, платоспроможності, кредитоспроможності та ліквідності боргових зобов’язань впродовж планового періоду.

Фінансове планування передбачає визначення:

•  величини необхідних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності;
•  оптимальної структури капіталу за джерелами формування і напрямами його розміщення;
•  дохідності (рентабельності) капіталу, авансового на формування активів підприємства;
•  критичної межі беззбиткової діяльності та величини чистого прибутку, необхідної для самоокупності і самофінансування;
•  напрямів використання чистого прибутку підприємства;
•  альтернативних чи запобіжних заходів на випадок зміни кон’юнктури ринку, дохідності капіталу тощо.

При фінансовому плануванні виходять із необхідності ефективного використання власного і залученого капіталу шляхом:

•  раціонального використання виробничих потужностей, нової техніки, передових технологій, підвищення якості продукції та культури обслуговування;
•  виконання планів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримання валового, операційного і чистого прибутку;
•  дотримання планових норм затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, впровадження режиму економії операційних витрат, зведення до мінімуму непродуктивних втрат.

Економічно обґрунтовані і ув’язані планові витрати і доходи підприємства на принципах самоокупності і самофінансування при їх виконанні дають змогу підприємству досягти фінансової стабільності, забезпечити конкурентоспроможність в ринковому середовищі.

Питання 3. Фінансове планування і прогнозування включає процес мобілізації, розподілу (перерозподілу) фінансових ресурсів на цілі, передбачені планом, і пов’язане з рухом фінансових ресурсів, фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього руху, та комплексом заходів, передбачених планом економічного і соціального розвитку підприємства. Фінансове планування вимагає глибокого розуміння господарсько-фінансових процесів та фінансових відносин, що їх обумовлюють.

Розробка фінансових планів (прогнозів) ґрунтується на загальноприйнятій у світовій практиці методології планування і прогнозування економіки, яка визначає основні принципи і методи проведення розрахунків планових і прогнозних показників, розкриває і характеризує логіку формування планів і прогнозів, шляхи їх здійснення. Відмінності в методологічному підході зумовлені тим, що фінансове планування і прогнозування підпорядковане (за часом його проведення) економічному плануванню. Воно проводиться в цілях ресурсного забезпечення виконання вже розроблених планів і прогнозів економічного і соціального розвитку. Тому фінансовий план є завершальним розділом плану економічного і соціального розвитку підприємства і одночасно самостійним планом.

Принципи планування – це основоположні правила прогнозування, тобто вихідні положення і правила формування прогнозів, обґрунтування планів з погляду їх доцільності, системності, структури, логіки, організації розробки.

Розробка фінансових планів (прогнозів) здійснюється на певних методологічних принципах, використання яких проводиться в цілях мобілізації, скерування та ефективного використання фінансових ресурсів з метою виконання плану економічного і соціального розвитку підприємства (бізнес–плану). Основними з них є наступні:

1.  Наукова обґрунтованість плану. Цей принцип передбачає розробку основних показників плану шляхом техніко–економічного обґрунтування, базуючись на матеріалах аналізу, чинному законодавстві, вітчизняному та зарубіжному досвіді фінансового планування.
2.  Комплексність планування. Цей принцип передбачає єдність господарського плану з ресурсним його забезпеченням як у галузевому аспекті, так і підприємства в цілому, включаючи всі сторони процесу відновлення.
3.  Системність у плануванні. Цей принцип передбачає системний підхід у дослідженні і розробці показників фінансового плану, їх групування, вироблення системи показників, методів, моделей для кожного об’єкта, побудову логічного ланцюга дослідження, з допомогою якого процес розробки кожного показника підсистеми повинен відштовхуватися від загальної мети підсистеми, а підсистеми складали б логічний ланцюг, скерований на досягнення загальної мети фінансового планування.
4.   Орієнтація плану на соціальний і економічний розвиток підприємства. Цей принцип передбачає скерування грошових ресурсів на економічний розвиток підприємства, впровадження науково–технічного прогресу на виробництві, створення нових робочих місць, вдосконалення організації праці, організацію підготовки і перепідготовки кадрів, більш повне задоволення соціальних потреб. Він зумовлює не «проїдати» фінансові ресурси, а нагромаджувати й використовувати на потреби економічного і соціального розвитку.

5.Оптимальність у плануванні. Цей принцип орієнтує на вибір найбільш економічно вигідного варіанту при плануванні. Він націлює на ефективне використання фінансових ресурсів, на оптимальну їх структуризацію і реалізується шляхом складання розрахунків порівняльного ефекту, вивчення передового досвіду та врахування перспектив ринку.

6.Визначення провідних ланок і напрямів. Цей принцип передбачає на кожному конкретному етапі розвитку підприємницької діяльності визначати пріоритетні напрями першочергового спрямування коштів з метою прискорення темпів економічного становлення і розвитку. Ними можуть бути як високоефективні напрями виробництва і послуг, так і ключові проблеми підприємства, що потребують концентрації зусиль і ресурсів.

1.  Взаємозв'язок поточних і перспективних планів. Цей принцип передбачає закріплення провідної ролі перспективних планів, підпорядкування поточних планів їх виконанню. У межах перспективних планів розробляються комплексні програми, що передбачають вирішення великих завдань, розрахованих на 10–15 років. Вони потребують концентрації коштів і розкривають перспективу господарюючого суб’єкта, що підвищує зацікавленість колективу в кінцевих результатах праці, мобілізує на прискорене втілення в життя перспективних планів. Перспективні плани – це плани–прогнози. Вони знаходять конкретизацію в поточних планах, коли безпосередньо вирішуються питання мобілізації матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у частині робіт планового періоду. Взаємозв’язок поточних і перспективних планів забезпечує безперервність дії планів, робить процес розширеного відтворення передбачуваним.
2.  Координація й узгодженість планів. Цей принцип передбачає взаємну узгодженість щодо внутрігосподарської і внутрівідомчої (внутрісистемної) координації фінансових ресурсів за напрямами їх використання: централізацію і перерозподіл певної частини фінансових ресурсів на розвиток провідних ланок і напрямів, створення певної інфраструктури регіонального і міжрегіонального значення, будівництво об’єктів соціально-культурного призначення, надання фінансової допомоги і довгострокових позик підзвітним підприємствам та вирішення інших внутрігосподарських і внутрівідомчих (внутрісистемних) фінансових проблем.

Кожен з названих принципів відображає певну особливість процесу планування, а їх комплексне застосування сприяє розробці економічно обґрунтованого бізнес–плану, зокрема фінансового плану

Наочно перелік і короткий зміст основних принципів фінансового планування відображено на рис. 1.1.

Слід зауважити, що наведений перелік принципів не є вичерпним. Процес фінансового планування є динамічним і постійно вдосконалюється. Це творчий процес, який вимагає моделювання, глибокого всебічного аналізу, співставлення, легко піддається перенесенню в ЕОМ, що потребує індивідуального підходу, спонукає деталізації та доповненню названих принципів фінансового планування.

Методи фінансового планування – це конкретні прийоми й способи техніко–економічних розрахунків і обґрунтування планових завдань та їх ув’язування.

У процесі фінансового планування найчастіше використовуються такі методи планування, як нормативний, розрахунково–аналітичний, балансовий, метод оптимізації планових завдань, економіко–математичне моделювання, метод експертних оцінок, коефіцієнтів і програмно–цільовий метод.

Нормативний метод ґрунтується на використанні науково обґрунтованих норм і нормативів, цін, тарифів, ставок, розцінок, затверджених відповідно до чинного законодавства, для техніко–економічного обґрунтування планових завдань.

Нормативний метод застосовується:

•  при плануванні витрат (норми витрачання сировини, матеріалів, палива, теплової і електричної енергії на одиницю продукції, ставки розцінки з оплати праці, відсоткові ставки відрахувань у державні цільові фонди, норми амортизаційних відрахувань тощо);
•  при плануванні валового і чистого прибутку (розрахункові норми надбавок (націнок) і рентабельності, ставки податків і зборів тощо);
•  при нормуванні запасів оборотних засобів (норми запасів сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів в днях обороту);
•  при прогнозуванні використання чистого прибутку (відсотки відрахувань на виплату дивідендів, поповнення статутного і резервного капіталу, на реальні інвестиції, на цільове спрямування соціального призначення тощо);
•  при розрахунку інших показників фінансового плану.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає використання даних економічного аналізу, коли на підставі фактично досягнутих показників, прийнятих за базу, і прогнозованого індексу їх зміни визначаються планові завдання. Цей метод застосовується за відсутності техніко–економічних норм і нормативів. Він базується на глибокому всебічному аналізі й оцінці звітних даних за останні два–три роки, експертній оцінці досягнутого і визначенні перспектив подальшого розвитку.

В умовах економічної нестабільності розрахунково–аналітичний метод широко застосовується при плануванні окремих статей витрат, валового прибутку, розрахункового рівня рентабельності, нормативу оборотних коштів та багатьох інших показників фінансового плану.

Метод оптимізації планових завдань – це метод багатоваріантних розрахунків, що передбачає вибір кращого з них. Критерії вибору можуть бути різними залежно від поставленої мети. Ними можуть бути: мінімум затрат; максимум доходу і прибутку на вкладені ресурси; мінімум приведених затрат; мінімум часу на оборот капіталу; оптимальна величина оборотних коштів тощо.

Метод оптимізації планових завдань застосовується при економічному обґрунтуванні планових витрат, прогнозуванні фінансових можливостей суб’єкта господарювання, прогнозуванні структури розміщення власного капіталу тощо.

Балансовий метод є одним із основних методів фінансового планування. З його допомогою ув’язуються поточні витрати з валовим прибутком та прогнозується беззбиткова робота структурних підрозділів і організації та підприємства в цілому. З допомогою балансового методу досягається ув’язування прогнозованих видатків з наявними фінансовими ресурсами та прогнозованим їх приростом і забезпечується ресурсне збалансування плану економічного і соціального розвитку (бізнес-плану) з основних напрямів діяльності. Зведений фінансовий план складається у формі балансу доходів і видатків.

Балансовим методом складається прогнозний баланс активів і пасивів підприємства, баланс грошових потоків тощо.

Економіко-математичнемоделювання – це метод, з допомогою якого вивчаються взаємозв’язки між економічними процесами, визначається вплив тих чи інших чинників, встановлюється закономірність зміни економічних явищ під впливом низки чинників.

Економіко–математичні моделі можна будувати за функціональним або кореляційним зв’язками.

У процесі фінансового аналізу і планування на рівні суб’єкта господарювання найчастіше застосовують моделі функціонального зв’язку. Функціональний зв’язок можна алгебраїчно відобразити функцією (формулою), що встановлює повну відповідність між факторною і результативною ознаками.

Кореляційний зв’язок виявляється при великій кількості виборок і лише через середні величини. Тому моделі кореляційного зв’язку можуть застосовуватися лише в процесі фінансового аналізу і прогнозування за наявності даних значної кількості однорідних підприємств.

Економіко–математичне моделювання нерідко застосовується при аналізі ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, дає можливість з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни чинників, що впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Результати економіко–математичного моделювання кладуться в основу техніко–економічних розрахунків планових завдань і прогнозів.

Метод експертних оцінок – це метод перевірки ймовірності виконання планових завдань під впливом обчислення можливих типів ризику, з якими може зіткнутися господарюючий суб’єкт. Експертна оцінка доповнює економіко–математичне моделювання і проводиться з метою визначення ступеня ризику під впливом тих чи інших причин, пошуку шляхів запобігання ризику, розробки альтернативних програм тощо. Після експертних оцінок можливе коригування розроблених планових завдань і прогнозів.

Метод коефіцієнтів - це метод, з допомогою якого оцінюється склад, структура, раціональність розміщення та ефективність використання капіталу, вкладеного в активи підприємства, проводиться експрес-аналіз і оцінка фінансового стану підприємства. Комплексний аналіз коефіцієнтів дає можливість розробити нормативні еталонні показники щодо забезпечення фінансової стійкості та отримання прогнозованого економічного ефекту на вкладений капітал.

Програмно-цільовий метод - це метод, який передбачає розробку фінансового плану, виходячи з мети і завдань, передбачених планом (програмою) економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка цільових програм і завдань підпорядковується основній меті - ресурсному збалансуванні потреби підприємства в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної, інвестиційної та інших видів діяльності та отриманню прибутку, достатнього для нарахування прогнозованих дивідендів власникам капіталу та забезпечення економічного і соціального розвитку підприємства в

поточному і наступному періодах.

Перераховані методи фінансового планування не є вичерпними. У більш стислій формі вони наведені на рис. 1.2.

Базуючись на основних принципах фінансового планування, при вмілому застосуванні основних методів планування та використанні комп'ютерних технологій підприємства мають можливість розробити економічно обґрунтовані оптимальні фінансові плани та скласти низку альтернативних програм на випадок можливих змін на ринку товарів і послуг з причин, незалежних від підприємства.

Питання 4. Розрізняють перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.

Перспективний фінансовий план складається з метою забезпечення стабільного розвитку і високої ефективності господарсько-фінансової діяльності та конкурентоспроможності підприємства на майбутні 5 і більше років. В перспективному плані–прогнозі закладаються можливі інвестиційні проекти.

Перспективний фінансовий план розробляється на основі фінансової стратегії економічного і соціального розвитку підприємства та всебічного дослідження:

•  фінансових можливостей підприємства;
•  джерел приросту фінансових ресурсів;
•  зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на фінансовий стан
  підприємства.

З урахуванням матеріалів дослідження визначаються інвестиційні можливості підприємства в майбутньому та проводиться їх ув’язування (у вартісному і часовому вимірі) з прогнозними напрямами економічного і соціального розвитку на перспективу. При виборі напрямів довгострокового вкладання коштів прораховують варіанти найефективніших затрат, які дозволяють окупитись в гранично короткий строк і отримати потрібний приріст власних коштів за рахунок реінвестованого прибутку. В умовах економічної нестабільності доцільно розробляти також альтернативні програми дій на випадок непередбачених змін на ринку товарів і послуг.

Економічно обґрунтований перспективний фінансовий план – це пакет можливих рішень щодо фінансової стабілізації і розвитку підприємства на 5 і більше років, який відіграє значну роль в управлінні фінансами. Він є базою для складання поточних фінансових планів і прийняття відповідних рішень щодо його виконання.

Поточний фінансовий план складається з метою забезпечення виконання перспективного фінансового плану за конкретний період часу (рік). В ньому передбачається балансове ув’язування доходів і витрат поточного року, що випливають з прогнозованої операційної, інвестиційної і фінансової діяльності, і отримання чистого прибутку в розмірі, не менше величини, передбаченої на нарахування дивідендів власникам капіталу та економічний і соціальний розвиток підприємства.

В процесі складання поточного фінансового плану забезпечується ресурсне ув’язування:

•  кругообороту виробничих фондів, необхідних для виконання планів операційної діяльності;
•  затрат на відновлення і розвиток матеріально-технічної бази;
•  потреби в коштах на виплату дивідендів власникам капіталу;
•  затрат соціального спрямування;
•  передбачуваної в перспективному плані величини реінвестованого прибутку на наступний рік.

Форма і ступінь деталізації поточного фінансового плану можуть бути різними залежно від видів і обсягів діяльності, рівня надійності складених розрахунків, забезпечення необхідного рівня прозорості фінансової діяльності тощо.

Поточні фінансові плани за часом можна розподілити на квартальні і місячні. Квартальні і місячні плани використовуються для поточного контролю і оперативного реагування на хід виконання річного фінансового плану

Оперативний фінансовий план складається з метою оперативного реагування на платіжний стан підприємства, забезпечення своєчасного надходження готівкових і безготівкових коштів на рахунки в банках і сплати боргів, ефективного використання тимчасово вільних грошових ресурсів.

Оперативний фінансовий план складається у формі балансу грошових потоків або платіжного календаря. В ньому відображаються в балансовій ув’язці прогнозовані грошові надходження за всіма напрямами і передбачувані платежі за певний відтинок часу (рік, квартал, місяць, декаду з розбивкою за днями). Залишки грошових коштів на кінець дня (місяця, кварталу, року) характеризують платіжний стан підприємства, дають можливість підприємству бачити, коли в нього будуть тимчасово вільні кошти, а коли виникне додаткова потреба в них. Активне сальдо балансу грошових потоків забезпечується шляхом вжиття оперативних заходів щодо збільшення грошових надходжень, відтермінування платежів, економії витрат тощо. Тимчасово вільні кошти відкривають можливості отримати додатковий дохід.

Всі три види фінансових планів є важливою програмою дій та інструментом управління фінансовими ресурсами підприємства (рис. 1.3).\\

В процесі розробки фінансових планів необхідно забезпечити тісний взаємозв’язок між ними. Завдання, передбачені перспективним планом на відповідний відтинок часу (5 і більше років), конкретизуються у поточному фінансовому плані, а ті, відповідно, – в оперативному фінансовому плані. Оперативне реагування на хід виконання поточного фінансового плану створює передумови для виконання перспективного фінансового плану.

В ринкових умовах суб’єкти господарювання користуються правом самостійно моделювати форму фінансового плану, визначати його зміст. Для кожного суб'єкта господарювання форма і зміст фінансового плану – це результат творчого пошуку шляхів ефективного управління капіталом, забезпечення його дохідності, досягнення фінансової стабільності і конкурентоспроможності.

Форма і зміст фінансового плану повинні випливати з основного завдання фінансового планування, враховувати конкретні умови господарювання і спиратися на чинні нормативні документи. При моделюванні форми фінансових планів необхідно вміло використовувати вітчизняний і зарубіжний досвід фінансового планування в ринковому середовищі.

Фінансове планування за своїм змістом включає три підсистеми:

•  перспективне фінансове планування;
•  поточне фінансове планування;
•  оперативне фінансове планування.

Кожній підсистемі відповідають певні завдання і терміни виконання, що зумовлюють необхідність моделювати властиві їм форми фінансових планів.

За формою перспективний фінансовий план може складатися як програма (основні напрями) економічного і соціального розвитку підприємства, в якому основні завдання, передбачувані на кінець планового періоду, вказуються з розбивкою за роками планового періоду

На середніх і великих підприємствах поточний фінансовий план доцільно складати у формі окремих таблиць (розділів), які відображають рух грошових потоків за цільовим призначенням. До них слід віднести:

•  план доходів, витрат і прибутку від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності;
•  баланс грошових ресурсів за джерелами формування і на
  прямами використання в господарському обороті;
•  баланс капітальних вкладень та інновацій за джерелами
  фінансування і напрямами інвестування;
•  баланс (кошторис) використання коштів соціального спря
  мування;
•  прогнозний баланс активів і пасивів підприємства.

В залежності від обсягу діяльності, стратегічних фінансових завдань на поточний рік кількість таблиць (розділів) може бути більшою або меншою. При незначних інвестиціях на розвиток і технічне переоснащення матеріально–технічної бази і на соціальне спрямування, їх балансове ув’язування може проводитись разом з інвестиціями в господарський оборот шляхом складання балансу грошових ресурсів з виділенням напрямів використання (оборотні активи, капітальні вкладення, заходи соціального спрямування).

На малих підприємствах поточний фінансовий план може складатися за формою балансу доходів і витрат, в якій логічно групуються всі доходи і витрати або джерела грошових надходжень і авансовий капітал, з одної сторони, напрями їх використання, - з другої.

Поточний фінансовий план складається на рік (квартал). Водночас розробляються альтернативні варіанти використання капіталу, складаються пакети економічно обґрунтованих рішень на випадок невиконання планових завдань з об’єктивних причин для того, щоб оперативно вносити необхідні корективи у фінансовий план і досягти поставленої мети.

Оперативний фінансовий план складається у формі балансу грошових потоків або платіжного календаря, в яких збалансовуються грошові надходження і платежі як за величиною, так в часі, і прогнозується ефективне використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства.

Баланс грошових потоків або календар платежів може складатися на рік, квартал, місяць, декаду, за днями (декади, місяця). Він сприяє успішному виконанню поточного фінансового плану, даючи можливість: забезпечити безперервність кругообороту оборотних засобів; зменшити ризик неплатежів за зобов'язаннями бюджету, банку, постачальникам та іншим кредиторам; підвищити контроль за строками інкасації дебіторської заборгованості; отримати додаткові доходи від тимчасових фінансових вкладень. Форма і короткий зміст фінансових планів показані на рис. 2.2.

Слід зазначити, що форма і зміст кожного із видів фінансового плану визначаються підприємством самостійно. Вони можуть бути різними, але всередині підприємства вони повинні бути погодженими між собою і підпорядкованими основним завданням фінансового планування:

•  ресурсному забезпеченню виконання плану економічного і
  соціального розвитку;
•  забезпеченню рентабельності, фінансової стійкості, платоспроможності, кредитоспроможності та високої ліквідності
  боргових зобов'язань протягом планового періоду.

Процес розробки кожного з видів фінансового плану має свої особливості, включає певний, притаманний даній підсистемі фінансового планування, цикл робіт, обумовлений основною метою і завданням його розробки. В той же час можна виділити спільні узагальнюючі етапи робіт (див. рис. 2.3).

Питання 5. Успішне виконання поточного фінансового плану зумовлене налагоджуванням безперервного процесу кругообороту виробничих фондів шляхом забезпечення бездефіцитного грошового потоку в часовому вимірі. Оскільки рух виробничих фондів опосередковується рухом грошей, то грошовий потік повинен бути про-гнозованим. Тому поряд з визначенням джерел надходження грошових ресурсів та напрямів їх використання за видами діяльності на плановий період (рік), необхідно визначити позитивний і негативний грошові потоки в розмірі окремих часових інтервалів планового періоду (рік, квартал, місяць, декада, дні) і збалансувати їх з таким розрахунком, щоб грошей не було ні багато, ні мало, а саме стільки, скільки їх потрібно в той чи інший момент.

Прогнозований рух грошових потоків досягається в процесі оперативного фінансового планування.

Оперативне фінансове планування – це комплекс заходів щодо забезпечення грошових надходжень, виконання грошових зобов’язань (платежів), поточного контролю та оперативного реагування на позитивний і негативний грошовий потік з метою їх оптимізації та уникнення неплатоспроможності підприємства.

Основною складовою оперативного фінансового планування є баланс грошових потоків. Він складається з метою прогнозування руху грошей в часовому вимірі (визначення потреби підприємства в грошах для досягнення поставлених завдань і джерел їх надходження в розрізі окремих часових інтервалів). Він є важливим інструментом управління процесами розміщення і використання капіталу.

Баланс грошових потоків – це конкретизований прогноз грошових коштів за джерелами надходження і напрямами використання на певний відтинок часу. Ці передбачення повинні враховуватися при укладанні договорів як з покупцями (замовниками), так і постачальниками та іншими кредиторами.

Прогноз руху грошових потоків у фінансовому аспекті дещо наближений до плану доходів, витрат і прибутку, оскільки для його складання використовуються здебільшого ті самі вихідні дані: дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, собівартість продукції (товарів, робіт, послуг), операційні витрати, податкові платежі, доходи і витрати від інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо. Проте в часовому вимірі вони є різними, оскільки грошові надходження і платежі в конкретному відтинку часу за абсолютною величиною не одинакові: нерідко витрати передують грошовим надходженням, потрібне оперативне реагування з тим, щоб забезпечити ритмічну роботу підприємства і виконання плану прибутку.

Слід зазначити, що потреба в грошових ресурсах коливається в часі залежно від тривалості виробничого циклу, його витратомісткості, обсягу виробництва, інкасації дебіторської заборгованості, капітальних затрат, величини власного капіталу та ефективності його розміщення тощо. В свою чергу грошові надходження залежать від конкурентоспроможності продукції (товарів, робіт, послуг), що реалізується, ритмічності продажу, платоспроможності покупців, зміни цін, вартості кредитних ресурсів та ринкової кон’юнктури. Вплив названих чинників вимагає внесення змін у прогноз руху грошових коштів в розрізі періодів його складання (дні, декади, місяць, квартал, рік). Тому розроблений баланс грошових потоків на рік і за кварталами на основі вже складених попередніх розділів поточного фінансового плану піддається оперативному коригуванню за більш стислими часовими вимірами (місяці, декади, дні) незалежно від виконання плану прибутку з тим, щоб забезпечити ефективне використання грошових ресурсів і не допустити прострочених платежів.

Мета складання балансу грошових потоків - прогнозування в часі грошових надходжень і платежів, щоб забезпечити підприємству сталу платоспроможність на всіх етапах планового періоду.

В процесі розробки балансу грошових потоків у хронологічному порядку визначається величина грошових надходжень і платежів, виробляється грошова політика підприємства, прогнозується рух платежів і виплат у відповідності з надходженням грошей, шукаються шляхи ув'язування грошових потоків з таким розрахунком, щоб підприємство могло здійснювати у встановлені строки платежі до бюджету і позабюджетних фондів держави, постачальникам, банку, іншим кредиторам, мало можливість своєчасно придбати необхідні оборотні і необоротні активи для безперервного процесу виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Інформаційна база складання балансу грошових потоків відображена на рис. 9.1.

Для зручності прогнозування і управління грошовими потоками на основі вище наведеного інформаційного забезпечення, доцільно скласти наступні календарі:

•  календар інкасації грошового виторгу;
•  календар (графік) формування виробничих запасів;
•  календар (графік) реалізації продукції (товарів, робіт, по
  слуг);
•  календар інкасації дебіторської заборгованості;
•  податковий платіжний календар;
•  календар операційних витрат;
•  календар реалізації програми реальних інвестицій;
•  календар реалізації програми соціальних заходів;
•  календар емісії акцій тощо.

Розроблені календарі конкретизують величину грошових надходжень і платежів у прогнозованому періоді за їх видами і напрямами, що значно полегшує процес розробки балансу грошових потоків (ув’язування грошових надходжень і платежів та забезпечення бездефіцитного грошового потоку). Вони також служать інструментами управління використанням грошових коштів за цільовим призначенням.

Процес складання балансу грошових потоків можна розділити на наступні етапи:

•  розробка примірної форми балансу грошових потоків;
•  визначення часових інтервалів планового періоду;
•  розрахунок очікуваних грошових надходжень і платежів за
  періодами;
•  ув’язування позитивних і негативних грошових потоків;
•  визначення залишку коштів на кінець планового періоду.

Розробка примірної форми балансу грошових потоків проводиться самим підприємством. Зміст форми, кількість статей грошових надходжень і платежів може бути різною і залежить від видів і обсягів діяльності, специфіки роботи підприємства, джерел фінансування, періодичності здійснення грошових операцій, наявності попередньо розроблених календарів (графіків) за видами грошових надходжень і платежів тощо. На одних підприємствах (переважно малих) баланс грошових потоків може складатися за широкою номенклатурою статей без розробки окремих календарів за видами грошових надходжень і платежів. На других підприємствах цей баланс може складатися за укрупненими статтями грошових надходжень і платежів з метою забезпечення платоспроможності підприємства в цілому, а для оперативного реагування на платіжний стан використовуються розроблені календарі за видами грошових надходжень і платежів. Підприємствам, які планують значний обсяг реальних інвестицій, доцільно виділити грошові надходження і платежі, пов'язані з капітальними вкладеннями, щоб підвищити контроль за цільовим використанням грошових ресурсів. Підприємствам, які здійснюють операційну, інвестиційну та фінансову діяльність, доцільно згрупувати грошові надходження і платежі за видами діяльності. Іншими словами баланс грошових потоків за своєю формою і змістом повинен забезпечувати підприємство необхідною інформацією для управління рухом грошових потоків. Примірна форма балансу грошових потоків наведена в табл. 1.

Таблиця 1

Баланс грошових потоків (примірна форма)

Статті	Періоди (роки, квартали, місяці)
		1	2	3	4	5
1	2	3	4	5	6
Грошові надходження
1 . Дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
2. Доходи від реалізації основних фондів та Інших необоротних активів
3. Погашення дебіторської заборгованості
4.  Надходження від засновників на поповнення статутного капіталу
5. Реалізація цінних паперів
6. Орендна плата
7.  Дивіденди  та доходи  від  цінних  паперів  і депозитів
8. Кредити отримані
9. Інші надходження
Разом
Грошові платежі (витрати)
1. Заробітна плата і прирівняні до неї платежі
2. Податкові і неподаткові платежі до бюджету і цільових фондів держави
3. Погашення заборгованості постачальникам за товари, роботи і послуги
4. Сплата відсотків і погашення кредиту банку
5. Погашення заборгованості іншим кредиторам
6. Авансові платежі
7. Платежі за векселями
8. Виплата дивідендів
9. Інші платежі (витрати)
Разом
Чистий грошовий потік (різниця між сукупними грошовими надходженнями і платежами (+„-)
Залишок коштів на початок планового періоду
Залишок коштів на кінець планового періоду (+,-)

Визначення часових інтервалів планового періоду підпорядковується руху грошових потоків та ймовірності їх прогнозування. Виходячи з наявного на підприємстві інформаційного забезпечення з достатнім рівнем ймовірності можна спрогнозувати грошові потоки на рік, квартал, місяць, оскільки основні показники грошових надходжень і платежів економічно обґрунтовані у поточному фінансовому плані, а їх поділ за кварталами і місяцями стосовно основної діяльності підприємства може бути проведений за питомою вагою звітного (минулих) періоду. Тому за визначеною підприємством примірною формою доцільно складати баланс грошових потоків на рік за кварталами, квартал за місяцями, місяць за декадами (тижнями, днями).

Оскільки грошові надходження і платежі за своєю величиною у часовому вимірі не співпадають, то для забезпечення платоспроможності упродовж усього планового періоду підприємству доцільно складати платіжний календар з щоденною, тижневою або подекадною сегментацією грошових потоків, виходячи з виробничої необхідності. В цілях контролю і оперативного реагування на величину чистого грошового потоку і сальдо коштів на кінець періоду доцільно в платіжному календарі передбачити графи: "План" і "Фактично" (табл. 2).

Таблиця 2

Платіжний календар (примірна форма)

(в тис.грн.)

Статті	1 декада		2 декада		3 декада
		план	фактично	план	фактично	план	фактично
1	2	3	4	5	6	7
Сальдо коштів на початок періоду
1 . Грошові надходження
1.1. Виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
1 .2. Погашення дебіторської заборгованості
і т.д.
Разом позитивний грошовий потік
2. Платежі (відтік грошей)
2.1. Оплата товарно-матеріальних цінностей
2.2. Виплата заробітної плати і прирівняних до неї платежів
і т.д.
Разом негативний грошовий потік
Чистий грошовий потік (+,-)
Сальдо коштів на кінець періоду

Платіжний календар служить інструментом оперативного реагування на хід виконання балансу грошових потоків. Фінансова служба має можливість фіксувати поточні зміни в грошових доходах і видатках, аналізувати причини відхилень, вживати заходи щодо забезпечення платоспроможності підприємства.

Розрахунок очікуваних грошових надходжень і платежів за періодами складається на основі інформаційного забезпечення. Підприємство визначає величину грошових надходжень і платежів за їх видами в розрізі встановлених часових інтервалів планового періоду. При економічній доцільності грошові надходження і платежі групують в укрупненні статті (за примірною формою балансу грошових потоків чи платіжного календаря), проставляють відповідно в табл. 1 і 2 і визначають загальну величину позитивного і негативного грошового потоку і на їх основі визначають чистий або дефіцитний грошовий потік.

Ув’язування позитивних і негативних грошових потоків проводиться з метою забезпечення підприємству платоспроможності та ліквідності поточних боргових зобов'язань.

У разі перевищення видатків над надходженнями у певному часовому вимірі (наприклад, у першій декаді місяця) підприємство може вжити заходів щодо прискорення оборотності оборотних засобів і на цій основі збільшити грошові надходження і зменшити потребу в оборотних коштах; частину не першочергових платежів перенести на наступний період; подбати про чергові внески засновників у статутний чи додатковий капітал тощо. При неможливості забезпечити бездефіцитність грошового потоку за рахунок внутрішніх джерел підприємство вирішує проблему платежів за товари, роботи і послуги шляхом оформлення банківського або комерційного кредиту з тим, щоб було можливим здійснити платежі з нетоварних операцій за рахунок очікуваних грошових надходжень.

У разі сталого перевищення грошових надходжень над платежами за часовими інтервалами планового періоду доцільно відносно сталу величину чистого грошового потоку за вирахуванням планового залишку грошових коштів використати на довгострокові або короткострокові фінансові вкладення з метою отримання доходу.

На завершальному етапі – визначення залишку коштів на кінець планового періоду забезпечується ув'язування кінцевого сальдо з даними прогнозованого балансу активів і пасивів підприємства.

Джерела і витрати коштів, за рахунок яких пройшли зміни в активах і пасивах балансу, ув’язуються із сальдо на початок періоду, надходженням і відтоком грошових коштів у плановому періоді, виводиться сальдо на кінець періоду. Воно повинно відповідати залишку грошових коштів або заборгованості за короткостроковими кредитами банку на кінець планового періоду, за рахунок яких покриті відповідні платежі в плановому періоді.

Слід зазначити, що процес управління грошовими потоками пов’язаний з постійним моніторингом відхилень фактичного руху грошових потоків з прогнозованим та прийняттям управлінських рішень з тим, щоб запобігти неплатежів і забезпечити ефективне використання наявних коштів. Тому склавши баланс грошових потоків на плановий період (рік, квартал) і платіжний календар на поточний місяць (за днями, тижнями чи подекадно) фінансова служба повинна оперативно реагувати на фактичні грошові потоки, аналізувати причини відхилень від планових показників, вживати заходів щодо мінімізації їх негативного впливу.

Баланс грошових потоків повинен бути максимально наближеним до реально можливих і необхідних за часом грошових надходжень і платежів, пов’язаних з:

•  операційною діяльністю;
•  інвестиційною діяльністю;
•  іншою фінансовою діяльністю.

Баланс грошових потоків (календар платежів) складається, переважно, за місяцями планового періоду (кварталу, року) з тим, щоб наблизити прогнозований рух грошових потоків до реальних планових і звітних даних за часом.

Взаємозв'язок балансу грошових потоків з основними розділами поточного фінансового плану прослідковується на рис. 9.2.

Наявний взаємозв'язок балансу грошових потоків з поточним фінансовим планом зосереджує увагу фінансової служби на ролі і значенні оперативного управління грошовими потоками у виконанні фінансового плану зокрема у забезпеченні безперервного кругообороту виробничих фондів, отриманні планового валового і чистого доходу валового, операційного і чистого прибутку, цільового використання коштів, призначених на реальні інвестиції та соціальні заходи. Саме добре налагоджений контроль і оперативне регулювання грошових потоків запобігає виникненню прострочених платежів, непродуктивних втрат і сприяє виконанню планових завдань.