72954

Банкрутство і фінансова санація підприємств

Лекция

Финансы и кредитные отношения

До внутрішніх факторів банкрутства відносять: дефіцит власного оборотного капіталу; низький рівень техніки технології та організації виробництва; зниження ефективності використання виробничих ресурсів виробництва; створення наднормативних залишків; незадовільна платіжна дисципліна; недостатні обсяги...

Украинкский

2014-12-02

389 KB

0 чел.

ТЕМА. Банкрутство і фінансова санація підприємств

ПЛАН

  1.  Фінансові причини виникнення неплатоспроможності (банкрутства) підприємства.
  2.  Встановлення неплатоспроможності (банкрутства) підприємства.
  3.  Санація підприємства та джерела її забезпечення.

Питання 1. Під неплатоспроможністю (дійсним банкрутством) розуміється визнана господарським судом або оголошена самим боржником нездатність у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями і (або) сплатити обов’язкові платежі через недостатність у нього активів у ліквідаційній формі. Підприємство вважається нездатним задовольнити вимоги кредиторів, якщо його зобов’язання або обов’язки не виконуються протягом трьох місяців з моменту настання дати їх виконання.

До таких грошових зобов’язань включаються: заборгованість за передані товари, виконані роботи, надані послуги; суми позик з урахуванням процентів, що підлягають сплаті боржником1.

Розмір грошових зобов’язань повинен підтверджуватись рішенням суду або документами, що свідчать про визнання боржником цих вимог. Господарський суд порушує справу про банкрутство, якщо вимоги до боржника в сукупності становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

Банкрутство може бути спричинене різними факторами, як зовнішніми, так і внутрішніми.

До зовнішніх факторів банкрутства відносять:

економічні: кризовий стан економіки країни, нестабільність фінансової системи, інфляція та інші;

політичні: політична нестабільність, недосконалість законодавства в галузі господарського права, антимонопольної політики тощо;

посилення міжнародної конкуренції;

демографічні.

До внутрішніх факторів банкрутства відносять:

дефіцит власного оборотного капіталу;

низький рівень техніки, технології та організації виробництва;

зниження ефективності використання виробничих ресурсів виробництва;

створення наднормативних залишків;

незадовільна платіжна дисципліна;

недостатні обсяги збуту;

непродумана кредитна політика підприємства;

брак обґрунтованих стратегій розвитку.

Банкрутство може бути:

приховане банкрутство – навмисне приховування факту стійкості фінансової неспроможності через подання неправдивої інформації, яке призводить доматеріальних збитків кредиторів;

фіктивне банкрутство є тим випадком, коли у боржника при подачі заяви до господарського суду є можливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

навмисне банкрутство виникає з вини фундаторів (учасників) боржника й інших осіб, у тому числі керівника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки або мають можливість іншим чином визначати його дії.

Право на звертання до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом мають:

  •  при невиконанні грошових зобов’язань - боржник, кредитори і прокурор;
  •  при невиконанні обов’язків за сплатою обов’язкових платежів – боржник, прокурор, податкові та інші уповноважені органи.

Боржник. Звернення боржника до господарського суду грунтується на рішенні уповноваженого органу, відповідно до установчих документів і за умови наявності в нього майна, достатнього для покриття судових витрат. Керівник боржника зобов’язаний звернутись до господарського суду не пізніше, ніж через один місяць з моменту, коли:

  •  задоволення вимог одного або кількох кредиторів призводить до неможливості виконання грошових зобов’язань боржником у повному обсязі перед ними;
  •   уповноваженим органом боржника прийняте рішення про звернення до господарського суду;
  •   якщо при проведенні ліквідації підприємства встановлена неможливість задоволення вимог кредиторів у повному обсязі (спільна заяву з ліквідаційною комісією).

Кредитори. Кредиторами за грошовими зобов’язаннями можуть бути українські й іноземні фізичні та юридичні особи, а також державні інституції та муніципальні утворення в особі уповноважених на те органів державної влади і місцевого самоврядування.

До господарського суду подаються заяви одним кредитором або об’єднанням кредиторів. В останньому випадку заяву підписують усі кредитори, що об’єдналися. Заява від державних інституцій та муніципальних утворень подається уповноваженим на те органом державної влади або місцевого самоврядування із прикладеними доказами вживання заходів щодо отримання заборгованості за обов’язковими платежами.

З моменту прийняття господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом кредитори не мають права звертатися до боржника з метою задоволення своїх індивідуальних вимог.

Прокурор. Звернення прокурора до господарського суду передбачено у таких випадках:

  •  коли ним виявлені ознаки навмисного банкрутства;
  •   коли є заборгованість за обов’язковими платежами;
  •  в інтересах кредитора за грошовими зобов’язаннями державних інституцій;
  •   в інших випадках.

Процедури банкрутства:

Досудова санація – заходи для відновлення платоспроможності боржника, прийняті власником, фундаторами, кредиторами й іншими особами з метою попередження банкрутства.

Мирова угода – процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо відстрочки і (або) розстрочки боргів.

Спостереження – процедура банкрутства, застосовувана до боржника з моменту прийняття господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом з метою забезпечення цілосності майна боржника і проведення аналізу фінансового стану боржника. Спостереження припиняється з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття конкурсного виробництва, введення зовнішнього керування або затвердження мирової угоди.

Конкурсне виробництво – процедура банкрутства, що застосовується до боржника, визнаного банкрутом, з метою співрозмірного задоволення вимог кредиторів.

Зовнішнє керування (судова санація) – процедура банкрутства, що застосовується до боржника з метою відновлення його платоспроможності, з переданням повноважень з керування боржником зовнішньому (конкурсному) керуючому – особі, яка призначається господарським судом для проведення зовнішнього керування або конкурсного виробництва.

Провадження справ про банкрутство регулюється господарським процесуальним кодексом України.

Господарський суд зобов’язаний установити і зафіксувати у рішенні причини, з яких настала неспроможність. Після визнання боржника банкрутом відкривається ліквідаційна процедура–задоволення вимог кредиторів у такій послідовності:

  •  зобов’язання перед працівниками підприємства–банкрута (крім внесків до статутного капіталу);
  •  вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та зборів;
  •  задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;
  •  повернення членам трудового колективу внесків до статутного капіталу;
  •  вимоги власників корпоративних прав;
  •  інші виплати.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги за його зобов’язаннями, він вважається вільним від боргів і продовжує свою господарську (підприємницьку) діяльність.

Господарський суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки у випадках, якщо у нього залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для його функціонування згідно із законодавством або клопотанням власників його майна.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи–банкрута.

Питання 2. З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово–господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної або надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств доцільно керуватись Методичними рекомендаціями розрахунку економічних показників фінансового стану підприємств різних рівнів неплатоспроможності (джерело інформації: показники з документів фінансової звітності підприємства "Баланс", "Звіт про фінансові результати", "Звіт про рух грошових коштів", "Звіт про власний капітал").

Поточна неплатоспроможність – фінансовий стан будь–якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається так:

Потенційне банкрутство. Наявність ознак поточної неплатоспроможності на початок і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менші від їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

Коефіцієнт забезпечення власними коштами визначається за формулою:

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення, або спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації у процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо під час проведення санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп>1,5) при зростанні рентабельності, то платоспроможність боржника вважається відновленою.

Надкритична неплатоспроможність. Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характерний ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп<1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство.

Фіктивне банкрутство. Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про  банкрутство,  були  відсутні  ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності.

Приховування банкрутства. Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані неправдиві відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характерне ознаками надкритичної неплатоспроможності.

Фінансовий моніторинг. З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств за допомогою коефіцієнта Бівера:

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5–2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, спрямованої на розвиток виробництва.

Для оцінки вірогідності банкрутства відкритих акціонерних товариств з часткою державного майна ФДМУ застосовує коефіцієнт вірогідності банкрутства (z):

Якщо z < 2,0; то підприємство є потенційним банкрутом.

 Методи прогнозування банкрутства

Фінансові труднощі починаються тоді, коли боржник не здатний розрахуватися з кредиторами, або, коли прогноз потоку грошових коштів господарства показує, що скоро воно не зможе виконувати платежів. У зв’язку з цим необхідно дати відповідь на такі запитання, як те чи є ця неплатоспроможність тривалою проблемою, чи має тимчасо вий характер. Якщо проблема має тимчасовий характер, то її можна вирішити спільно з кредиторами, відстрочивши платежі, чи знайшовши інший вихід з ситуації. Якщо ж це процес тривалий і рівень фінансової кризи не на початковій стадій, то постає нове запитання, чи придатне таке підприємство до існування? Отже, невідємним елементом ринкової економіки є банкрутство.

Банкрутство – неспроможність боржника-підприємства платити за своїми борговими зобов’язаннями. Основною ознакою банкрутства є неспроможність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання строку виплати. Після закінчення цього терміну кредитори мають право звернутися до господарськогого суду щодо визнання підприємства-боржника банкрутом. *

У світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства є наступні економічні моделі, які будуються на основі фінансових коефіцієнтів:

  1.  Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства.
  2.  Визначення імовірності банкрутства на основі моделі Альтмана.
  3.  Визначення імовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта.
  4.  Прогнозна модель Таффлера.
  5.  Rмодель прогнозу ризику банкрутства.
  6.  Узагальнена модель на основі дискримінантної функції.

Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства

Однією з найпростіших моделей прогнозування імовірності банкрутства вважається двохфакторна модель. її метою є побудова графіка на основі двох показників – поточної ліквідності та частки позикових коштів – від яких залежить імовірність прогнозування банкрутства. Це лінійна функція графіком якої є так звана лінія розмежування:

де а, b1, b2 – параметри дискримінантної функції, які обчислюються на основі статистичної обробки даних по підприємствах, які збанкрутували, або відновили свою платоспроможність; Кп – показник поточної ліквідності; Кз – показник питомої ваги позикових коштів в пасивах підприємства.

Рис. 2.2. Графік z-функції двох факторної моделі прогнозування банкрутства.

Ця функція зображається графіком (див. рис. 2.2) як геометричне місце точок при якому z = 0.

При розгляді конкретного господарства, якщо значення функції потрапляє вище графіка, а також при z<0, то банкрутство йому імовірно не загрожує, якщо значення функції потрапляє вище графіка, а також при z>0 імовірність банкрутства висока.

Розглянута двох факторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, тому імовірність прогнозування банкрутства є невисокою.

Визначення імовірності банкрутства на основі моделі Альтмана

П’ятифакторна модель прогнозування імовірності банкрутства запропонована Едвардом І. Альтманом в 1968 р., яка також відома під назвою "розрахунок z–показника". Факторами в цій моделі є окремі показники фінансового стану підприємства: 

Досвід таких країн як США, Канади, Японії та інших показав, що точність прогнозування банкрутства згідно з цією моделлю досить висока (90 –95 %), проте для України імовірнісні оцінки спотворюються, оскільки існують суттєві відмінності у зовнішніх чинниках, що впливають на функціонування підприємства.

Визначення імовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта.

Дана модель має наступний вигляд:

Якщо z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Прогнозна модель Таффлера.

Британський вчений Таффлер запропонував чотирьох факторну прогнозну модель, яка має наступний вигляд:

R-модель прогнозу ризику банкрутства.

Це чотирьох факторна модель, яка має наступний вигляд:

Узагальнена модель па основі дискримінантної функції

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудована узагальнена модель на основі дискримінантної функції (універсальна дискримінантна функція), загальний вигляд якої представляється формулою:

Якщо:

z > 2 – підприємство вважається фінансово стійким і йому не загрожує банкрутство;

1< z < 2фінансова рівновага підприємства порушена, але при умові переходу його до антикризового управління банкрутство йому не загрожує;

0< z < 1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

z < 0   підприємство є напівбанкрутом.

Показник Саsh–flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються у розпорядженні підприємства в певному періоді. Найпоширеніший спосіб розрахунку даного показника полягає в тому, що до прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства у визначеному періоді, додаються амортизаційні відрахування за цей самий період.

Слід зауважити, що при проведенні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві специфіки підприємств. До того ж прогнози, засновані на закордонних моделях, зокрема американських, не можуть забезпечити достовірність отриманих результатів, оскільки кількісні значення показників у різних країнах відрізнятимуться, особливо у галузі сільського господарства. Це пояснюється відсутністю інформації про вартість акцій сільськогосподарських підприємств, іншими темпами інфляції, фондо-, енерго- і трудомісткістю виробництва, що не дозволяє автоматично переносити ці моделі для використання в умовах українського ринку.

Для підприємств аграрної сфери розрахована модель імовірності банкрутства із своїми значеннями коефіцієнтів. У цій моделі вважається, що факт банкрутства визначається значенням трьох показників:

  1.  коефіцієнтом співвідношення оборотного капіталу Ко.к. (відношення поточних активів до короткострокових зобов’язань);
  2.  коефіцієнтом фінансової залежності Кф.з (відношення позикових і залучених коштів);
  3.  коефіцієнтом абсолютної ліквідності К п (відношення наявних грошових коштів до суми платежів на певну дату).

В основу побудови моделі банкрутства було покладено дані про 70 сільськогосподарських підприємств Сумської області з хитливим фінансовим станом і отримана наступна залежність:

де Ко.к. - коефіцієнт співвідношення оборотного капіталу;

Кф.з - коефіцієнт фінансової залежності.

Якщо:

z = 0 – імовірність банкрутства становить 50 %;

z > 0 – імовірність банкрутства більше 50 %;

X < 0 – імовірність банкрутства менше 50 %.

Дана модель є двохфакторною і не цілком забезпечує комплексну оцінку фінансового становища оцінюваного підприємства, тобто можливі відхилення прогнозу від реальності.

Важливо зазначити, що рішення про можливість і доцільність санації, її вид і методи проведення грунтуються на результатах аналізу санаційного аудиту.

Питання 3.

Рис. 1. Фінансові джерела санації підприємства

Форми фінансування суб’єктів господарювання класифікуються за джерелами надходження капіталу та за правовим статусом інвесторів.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів – власний та позичковий капітал. Форми фінансування та їх класифікацію ілюструє рис. 1.

До вхідних грошових потоків відносять:

  •  виручка від реалізації основної продукції;
  •  надходження у вигляді інших операційних доходів;
  •  доходи від інвестиційної діяльності;
  •  кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
  •  кошти, запозичені на умовах позики;
  •  державні дотації та субсидії.

Збільшення виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

  •  обсягу реалізованої продукції;
  •  ціни одиниці продукції.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятого рівня прибутковості є головним завданням санації. Всі короткострокові заходи для поліпшення фінансового стану підприємства не мають сенсу – через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство може знову стати фінансово неспроможним.

Щоб збільшити обсяг реалізації продукції необхідно максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Цього можна досягти:

  •  як наданням знижок покупцям, так і зниженням цін;
  •  як використанням фінансової реклами, так і її припиненням.

Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цьому залежить від типу санаційних заходів підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Менеджмент підприємства покликаний прийняти рішення з трьох основних питань:

  1.  Яка номенклатура продукції і за якими цінами вона має пропонуватися клієнтам?
  2.  Якого обсягу реалізації продукції за окремі періоди підприємство має досягнути?

Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповідь на ці питання залежить від підприємницької філософії суб’єкта господарювання, від спрямованості його діяльності на:

  •  задоволення потреб споживачів;
  •  забезпечення зайнятості населення;
  •  максимізація прибутку.

Основні санаційні заходи в сфері збуту представлені на рис. 2.

 

Рис. 2. Основні санаційні заходи в сфері збуту

Реструктуризація активів пов’язана зі зміною структури і складу прихованих резервів (частина капіталу підприємства, що не відображається в балансі) – індексація балансової вартості майнових об’єктів; використання поворотного лізингу; здавання в оренду основних засобів, що не повною мірою використовуються у виробничому процесі; оптимізація структури розміщення оборотного капіталу; продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів, філій і об’єктів основних засобів; рефінансування дебіторської заборгованості (факторинг, дисконтування векселів, форфейтинг, тобто кредитування зовнішньоекономічних операцій).

Одним з основних напрямів підвищення платоспроможності й відновлення фінансової стійкості підприємств, що знаходяться у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків.

Вихідні грошові потоки підприємства класифікують так:

  •  зниження реальних і валових інвестицій;
  •  сплата податків та інших платежів до бюджету;
  •  повернення капіталу, що був залучений на фінансовому ринку;
  •  оплата товарів, робіт, послуг, що не належать до валових витрат;
  •  оплата товарів, робіт, послуг, що становлять собівартість продукції.

Найбільш зацікавленими в санації неплатоспроможного підприємства є власники. Саме вони несуть основний тягар фінансування санаційних заходів (рис. 3.).

Рис. 3. Основні форми фінансування санації власниками

Основними цілями збільшення статутного капіталу підприємства є:

  •  збільшення частини капіталу, у межах якого власники відповідають за його зобов’язання перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання і його фінансової стійкості;
  •  мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо–технічного характеру, модернізації діючих потужностей, переустаткування чи розширення виробництва;
  •  підвищення ліквідності і платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);
  •  акамуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них.

Рис. 4. Способи збільшення статутного капіталу підприємства

Отже, статутний капітал, як правило, збільшується для того, щоб мобілізувати фінансові ресурси і підвищити фінансову стійкість підприємства, а також його кредитоспроможність.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових ресурсів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових випадках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

  •  санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів;
  •  санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може набирати таких форм:

  •  зменшення номінального капіталу підприємства;
  •  конверсія власності в борг;
  •  конверсія боргу у власність;
  •  пролонгація строків сплати заборгованості;
  •  добровільне зменшення заборгованості;
  •  самофінансування.

У другому випадку можливі такі форми:

  •  альтернативна санація;
  •  зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);
  •  безповоротна фінансова допомога власників;
  •  безповоротна фінансова допомога персоналу;
  •  емісія облігацій конверсійної позики;
  •  залучення додаткових позик.

Також можна розглядати:

автономну санацію, яка проводиться лише з використанням власних коштів підприємства та коштів власників підприємства,

зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави.

Можлива також санація, яка фінансується державою на поворотній або безповоротній основі.

Найбільший вплив на потребу підприємства в залученні засобів із зовнішніх фінансових джерел мають п’ять факторів:

  •  планування темпу росту обсягу реалізації;
  •  вихідний рівень використання основних засобів чи наявність залишкових потужностей;
  •  капіталоємність;
  •  рентабельність продукції;
  •  дивідендна політика.

Для взаємозв’язку між ростом обсягу реалізації та потребою в ресурсах, а також для приблизного розрахунку потреби в зовнішньому фінансуванні запишемо наступну формулу:

Чим швидше зростатиме обсяг реалізації, тим більша буде потреба в зовнішньому фінансуванні. При дуже низьких значеннях темпу приросту додаткове фінансування не буде потрібне, проте, якщо прогнозований темп приросту обсягу реалізації перевищує деяке значення, то господарство змушене шукати додаткові джерела фінансування. Причини цього полягають в наступному:

  •  збільшення обсягу реалізації зазвичай потребує збільшення активів. Якщо приріст обсягу реалізації не планується, то і нові активи не потрібні;
  •  будь-який перспективний приріст активів необхідно забезпечити відповідним фінансуванням з будь-якого джерела. Засоби для задоволення деякої частини фінансової потреби з’являться за рахунок пропорційного приросту пасивів;
  •  коли темпи приросту реалізації досить низькі, спонтанного приросту кредиторської заборгованості та нерозподіленого прибутку буде достатньо для забезпечення необхідного приросту активів.

При визначенні розміру потреби в зовнішньому фінансуванні необхідно враховувати чи повністю використовувалися на підприємстві основні засоби. Якщо неповністю, то не буде необхідності в додатковому залученні основних засобів до тих пір, поки обсягу реалізації не досягне того рівня, при якому всі основні засоби були би повністю завантажені. Цей показник називають граничним рівнем виробництва і розраховують за формулою:

Вартість всіх активів, що припадають на 1 грн. обсягу реалізації; називають капіталоємністю.

Капіталоємність є показником, оберненим до коефіцієнта оборотності активів (чи коефіцієнта ресурсовіддачі). Цей фактор суттєво впливає на рівень потреби в засобах для забезпечення росту реалізації. Якщо капіталоємність низька, то обсяг реалізації може швидко зростати, при цьому знижується потреба у залучених коштах.

Рентабельність реалізованої продукції також є важливим фактором, що визначає розмір потреби в зовнішньому фінансуванні. Чим вищий граничний прибуток, тим нижча потреба у залученні зовнішнього фінансування, якщо значення інших факторів залишаються постійними.

Особливості дивідендної політики також впливають на рівень потреби в зовнішньому фінансуванні. Якщо заздалегідь передбачити труднощі з нарощуванням обсягу капіталу, то може з'явитися бажання переглянути питання про норму виплати дивідендів та при цьому менеджери повинні вивчити можливість впливу зниження розміру дивідендів на ціну акцій.

Якщо в балансі підприємства відбито непокриті збитки минулих років, то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті в науковій літературі з питань санації часто вживається поняття "чиста санація" або "санація балансу".

Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків; санація балансу, як правичо, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

Отже, чиста санація передбачає покриття збитків підприємства за рахунок власних і прирівняних до них коштів.

Згідно з чинним законодавством України, збитки можуть списуватися за рахунок: резервного капіталу, фондів цільового призначення, зменшення статутного капіталу підприємства (за рахунок санаційного прибутку).

Санаційний прибуток це прибуток, що виникає унаслідок викупу господарюючим суб’єктом корпоративних прав за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав або в результаті безгрошової передачі для аналювання.

Санаційний прибуток дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов’язаними з процедурою викупу прав і зменшення статутного капіталу. Якщо корпоративні права призначені для аналювання, то санаційний прибуток дорівнює мінімальній вартості за мінусом витрат, пов’язаних зі зменшенням статутного капіталу підприємства.

Головною метою фінансового менеджменту у процесі санації підприємства є мобілізація фінансових ресурсів для виконання двох основних завдань:

  •  відновлення (поліпшення) платоспроможності;
  •  формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Щоб виконати перше завдання, підприємству потрібні оборотні кошти, а щодо другого йому знадобиться як інвестиційний (рис. 6), так і оборотний капітал (рис. 5).

Необхідно відмітити, що в сучасних умовах виробничої діяльності господарських формувань типовим наслідком кризових явищ їхнього економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу власних джерел формування оборотних активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом з цим низька забезпеченість господарських формувань оборотними засобами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому одне з найактуальніших завдань в забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності на сучасному етапі їх розвитку полягає в суттєвому вдосконаленні управління оборотними активами та джерелами їх формування. Фактори, що впливають на обсяг потреби в оборотних коштах представлено на рис. 5.

Рис. 5. Фактори, що впливають на обсяг потреби в оборотних коштах

Потребу в оборотних коштах визначають на основі їх нормування. Сукупний норматив (загальну потребу в оборотних коштах) обчислюють, підсумовуючи нормативи за окремими статтями. Норматив оборотних коштів за кожною статтею розраховується множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

Потреба в інвестиційному капіталі визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито виробничу програму (асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти), а також зазначено. яке саме виробниче обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау" та в кого, на яких умовах і в який термін слід придбати, суму витрат на придбання. Загалом на обсяги потреби в інвестиційному капіталі впливають фактори, представлені на рис. 6.

Рис. 6. Фактори впливу на обсяги потреби в інвестиційному капіталі

В цілому, обсяг потреби в капіталі залежить від ефективності управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Це підтверджується такими, наприклад, міркуваннями:

  •  надання товарних кредитів з метою стимулювання збуту продукції збільшує часовий інтервал між витратами та надходженням коштів - потреба в капіталі збільшується;
  •  у разі використання товарних кредитів постачальників факторів виробництва потреба в капіталі зменшується;
  •  коли одержано попередню оплату за товар, потреба в капіталі зменшується;
  •  якщо попередньо оплачені фактори виробництва, потреба у фінансових ресурсах зростає.

Оптимальна кредитна політика, а отже і оптимальний рівень дебіторської заборгованості прямо залежать від специфіки кожного окремого підприємства. Наприклад, підприємства в яких не повністю завантажені виробничі потужності і низький рівень змінних затрат, можуть дотримуватися більш ліберальної політики і погодитися на вищий рівень заборгованості, ніж підприємства, які працюють на повну потужність та мають невеликий прибуток.

Інвесторам та банківським менеджерам, які приймають рішення про Надання кредиту слід звертати увагу на політику управління дебіторською заборгованістю, оскільки представлена фінансова звітність може вести в оману, що призведе до втрати вкладених засобів.

При реалізації товару в кредит відбувається наступне:

  •  запаси зменшуються на величину затрат на реалізовану продукцію;
  •  дебіторська заборгованість збільшується на суму, яка має надійти у вигляді виручки від реалізації продукції;
  •  різниця між виручкою та затратами відображається на рахунку „нерозподілений прибуток”.

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є, як відомо, забезпечення його постійної платоспроможності, тому необхідно так координувати вхідні та вихідних грошові потоки, щоб у будь–який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти, додержуючи фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.

Використання моделей фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що перебуває у кризі, спрямоване на збільшення вхідних грошових потоків та зменшення вихідних.

Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок таких основних заходів:

  •  мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;
  •  рефінансування дебіторської заборгованості;
  •  стимулювання збуту основної продукції;
  •  залучення додаткового акціонерного (пайового) капіталу;
  •  одержання нових позик.

Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:

  •  зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції);
  •  реструктуризації кредиторської заборгованості;
  •  перегляду дивідендної політики;
  •  заморожування інвестицій.

Система санаційних заходів, що грунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.

1о складу грошових зобов’язань боржника не включаються: перед громадянами за заподіяння шкоди життю і здоров'ю; за виплатами авторських винагород; перед фундаторами (учасниками) боржника; неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3320. Техника и технология транспорта в туризме 163 KB
  Введение Учебная дисциплина рассматривает вопросы, связанные с техникой и технологией использования различных видов транспорта в туризме, технико-экономические и технико-эксплуатационные показатели различных видов туристского транспорта и порядок их...
3321. Военно-промышленный комплекс СССР в 1920–1950-е годы: темпы экономического роста, структура, организация производства и управление 2.25 MB
  Предлагаемая читателю книга – первая в отечественной литературе научная монография, посвященная истории формирования советского военно-промышленного комплекса – наиболее динамично развивавшейся совокупности видов промышленного производства...
3322. Программное обеспечение автоматизированных систем. Разработка приложений баз данных 628 KB
  В пособии изложены общие сведения о реляционных СУБД и их практическом применении на примере СУБД Oracle 8 с описанием элементов программирования в её среде. Приведены задания для выполнения лабораторных работ по дисциплине «Организация баз данных»....
3323. Бухгалтерские информационные системы 231 KB
  Причины и тенденции автоматизации учета на предприятии Причины Бухгалтерский учет является самым сложным и трудоемким процессом учета, поэтому использование компьютерных технологий при обработке информации просто необходимо. Современные информаци...
3324. Авиационные радиопеленгаторы 10.45 MB
  В данном пособии рассмотрено назначение, принцип работы и основные технические данные приводных радиостанций, современных бортовых радиокомпасов АРК-15М, АРК-22, АРК-25, АРК-УД и наземных радиопеленгаторов. В пособии даны сведения по факторам, влияю...
3325. Разработка бизнес-плана для предприятий автосервиса 534.5 KB
  Методическое пособие рекомендуется для выполнения курсовой работы по дисциплине «Экономика отрасли» и самостоятельного изучения студентов среднего профессионального образования по специальности 1705 «Техническое обслуживание и ремонт автомобильного...
3326. Применение приспособлений и их проектирование в машиностроительном производстве 584.5 KB
  Введение При подготовке производства к выпуску новых типов машин ставятся требования максимального сокращения сроков и снижения стоимости подготовки производства. Новые станки по сравнению со старыми являются более сложными и точными по конструкции ...
3327. Все об INTERNET 319.5 KB
  Введение Internet - глобальная компьютерная сеть, охватывающая весь мир. Сегодня Internet имеет около 15 миллионов абонентов в более чем 150 странах мира. Ежемесячно размер сети увеличивается на 7-10%. Internet образует как бы ядро, обеспечивающее с...
3328. Предпринимательская деятельность юридических лиц 107 KB
  Введение Еще во второй половине 80-х годов в обиход среднестатистического человека вошло такое понятие как производственный кооператив. Немного позднее, уже в первой половине 90-х, лексикон обычного человека пополнился терминами «акционерное обществ...