72957

Система забезпечення фінансового менеджменту

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Для вирішення конкретних задач фінансового менеджменту застосовується ряд спеціальних систем і методів фінансового аналізу який представляє собою процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення...

Украинкский

2014-12-02

411 KB

0 чел.

Тема 2. Система забезпечення фінансового менеджменту

План

  1.  Методологічні основи побудови системи забезпечення фінансового менеджменту. Базові показники, що використовуються у фінансовому менеджменті.
  2.  Організаційне забезпечення фінансового менеджменту.
  3.  Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.
  4.  Системи і методи внутрішнього фінансового контролінгу.

Питання 1. Для вирішення конкретних задач фінансового менеджменту застосовується ряд спеціальних систем і методів фінансового аналізу, який представляє собою процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості і забезпечення ефективного розвитку. Прийняттю управлінських рішень сприяє застосування наступних методів фінансового аналізу:

  •  горизонтальний аналіз;
  •  вертикальний аналіз;
  •  порівняльний аналіз;
  •  аналіз коефіцієнтів;
  •  інтегральний аналіз.

1. Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників фінансової звітності за певну кількість періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда). У фінансовому менеджменті найбільшого розповсюдження отримали наступні види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

  •  Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду (наприклад, з показниками попереднього місяця, кварталу, року).
  •  Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року (наприклад, показників другого кварталу звітного періоду з аналогічними показниками другого кварталу попереднього року). Цей вид горизонтального фінансового аналізу застосовується на підприємствах з яскраво вираженими сезонними особливостями господарської діяльності.
  •  Зіставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу є виявлення тенденції зміни окремих показників, що характеризують результати фінансової діяльності підприємства (визначення лінії тренда в динаміці).

Всі види горизонтального (трендового) фінансового аналізу доповнюються зазвичай дослідженням впливу окремих чинників на зміну відповідних результативних її показників.

2. Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розкладанні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види вертикального (структурного) аналізу:

  •  Структурний аналіз активів. В процесі цього аналізу визначаються питома вага оборотних і необоротних активів; елементний склад оборотних активів; елементний склад необоротних активів; склад активів підприємства за рівнем ліквідності; склад інвестиційного портфеля тощо. Результати цього аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства.
  •  Структурний аналіз капіталу. В процесі цього аналізу визначаються питома вага власного і позикового капіталу, що використовується підприємством; склад позикового капіталу, що використовується, за періодами його надання (коротко– і довгостроковий позиковий капітал); склад позикового капіталу, що використовується, за його видами (банківський кредит; товарний або комерційний кредит тощо). Результати цього аналізу використовуються в процесі оцінки ефекту фінансового левериджа (вплив на рівень рентабельності власного капіталу зміни співвідношення між власними та позиковими коштами, що використовуються підприємством), визначення середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позикових фінансових ресурсів тощо.
  •  Структурний аналіз грошових потоків. В процесі цього аналізу у складі загального грошового потоку виділяють грошові потоки по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності підприємства; у складі кожного з цих видів грошового потоку більш глибоко структуруються надходження і витрати коштів, склад залишків грошових активів за окремими його елементах.

3. Порівняльний фінансовий аналіз базується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень порівнюваних показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види порівняльного фінансового аналізу:

  •  Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і середньогалузевих показників. В процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилення основних результатів фінансової діяльності даного підприємства від середньогалузевих з метою оцінки своєї конкурентної позиції по фінансових результатах господарювання і виявлення резервів подальшого підвищення ефективності діяльності.
  •  Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і підприємств–конкурентів. В процесі цього аналізу виявляються слабкі сторони фінансової діяльності підприємства з метою розробки заходів щодо підвищення його конкурентної позиції на конкретному регіональному ринку.
  •  Порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць і підрозділів даного підприємства (його „центрів відповідальності”). Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки і пошуку резервів підвищення ефективності фінансової діяльності внутрішніх підрозділів підприємства.
  •  Порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників. Такий аналіз складає основу моніторингу поточної фінансової діяльності, що організовується на підприємстві. В процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилення звітних показників від планових (нормативних), визначаються причини цих відхилень і вносяться рекомендації по коректуванню окремих напрямів фінансової діяльності підприємства.

Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

  •  коефіцієнти майнового стану підприємства;
  •  коефіцієнти ділової активності підприємства;
  •  коефіцієнти рентабельності підприємства;
  •  коефіцієнти фінансової стійкості підприємства;
  •  коефіцієнти оцінки ліквідності підприємства;
  •  коефіцієнти, що характеризують позицію підприємства на ринку цінних паперів.

Відносні показники майнового стану дають змогу визначити зміну частки обігових коштів у оборотних активах та у валюті балансу; частку коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу; рівень фізичного та морального зносу основних засобів, ступінь їх оновлення; частку фінансових (портфельних) інвестицій у валюті балансу; співвідношення обігових і необігових коштів (табл. 2.1).

Розрахунок, аналіз та оцінка коефіцієнтів ділової активності дозволяють визначити та охарактеризувати швидкість обертання активів та капіталу підприємства (табл. 2.2).


Таблиця 2.1

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників, що характеризують майновий стан підприємства

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації (форми фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

1.1.

Частка оборотних виробничих коштів в обігових коштах

Чо.в.ф.

Оборотні виробничі фонди / Оборотні активи

Ф. №1, р.100+р.120+р.270 / Ф. №1,р.260+р.270

Частка обігових коштів у виробничій сфері

Збільшення, особливо в умовах інфляції

1.2.

Частка основних засобів в активах

Чо.з.

Залишкова вартість основних засобів / Активи

Ф. №1, р. 030 / Ф. №1, р. 280

Частка коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу

Зменшення за умов незмінних або зростаючих обсягів реалізації

1.3.

Коефіцієнт зносу основних засобів

К зн.

Знос основних засобів / Первісна вартість основних засобів

Ф. №1, р. 032 / Ф. №1, р. 031

Рівень фізичного та морального зносу основних фондів

Зменшення

1.4.

Коефіцієнт оновлення основних засобів

К он.

Збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів / Первісна вартість основних засобів

Ф. №1, (збільшення по р. 031) / Ф. №1, р. 031

Рівень фізичного та морального оновлення основних фондів

Збільшення за умов виключення інфляційного фактору

1.5.

Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах

Ч д.ф.

Довгострокові фінансові інвестиції / Активи

Ф. №1, р. 040 + р. 045 /

Ф. №1, р. 040 + р. 280

Частка фінансових (портфельних) інвестицій у валюті балансу

Збільшення за умов збільшення доходів від фінансових інвестицій

1.6.

Частка оборотних виробничих активів в загальній сумі активів

Чо.в.а

Оборотні виробничі фонди / Активи

Ф. №1,р.100+р.120+р.270 / Ф. №1,р.280

Частка мобільних виробничих фондів у валюті балансу

Збільшення

1.7.

Коефіцієнт мобільності активів

Кмоб

Мобільні активи / Немобільні активи

Ф. №1, р.260+р.270 /

Ф. №1,р.080

Скільки обігових коштів припадає на одиницю необігових

Збільшення;

рекомендований рівень Кмоб=0,5

Таблиця 2.2

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників, що характеризують ділову активність підприємства

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації форми (фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

2.1.

Оборотність активів (обороти), ресурсовіддача, коефіцієнт трансформації

Кт

Чиста виручка від реалізації продукції (далі – Чв) / Активи

Ф. №2,р.035 /

Ф. №1,р.280

Скільки отримано чистої виручки від реалізації продукції (далі – виручка) на одиницю коштів, інвестованих в активи

Збільшення

2.2.

Фондовіддача

Фо.ф.

Чв / Основні виробничі фонди

Ф. №2,р.035 /

Ф. №1,р.030

Скільки виручки припадає на одиницю основних виробничих фондів

Збільшення

2.3.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти)

Ко

ЧВ / Обігові кошти

Ф. №2,р.035 /

Ф. № 1, р.260+ р.270

Кількість оборотів обігових коштів за період; скільки виручки припадає на одиницю обігових коштів

Збільшення

2.4.

Період одного обороту обігових коштів (днів)

Чо

360 / Ко

Середній період від моменту авансування  коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію

Зменшення

2.5.

Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)

Ко.з.

Собівартість реалізованої продукції /

Середні запаси

Ф. №2,р.040 /

Ф. №1,р.100+р.120+

+р.130+р.140

Кількість оборотів коштів, інвестованих у запаси

Збільшення


Продовження табл.
2.2


1

2

3

4

5

6

7

2.6.

Період одного обороту запасів (днів)

Чз

360 / Ко.з.

Період, протягом якого запаси трансформуються в кошти

Зменшення, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів

2.7.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти)

Кд.з.

ЧВ /

Середня дебіторська заборгованість

Ф. №2,р.035 /

Ф. №1,р.050+р.170+

+р.180+р.190+

+р.200+р.210

У скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість

Збільшення

Коефіцієнти оцінки рентабельності (прибутковості) характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності і визначають загальну ефективність використовування активів і вкладеного капіталу. Для проведення такої оцінки використовуються основні показники, що знайшли відображення в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників, що характеризують рентабельність

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації форми (фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

1

2

3

4

5

6

7

3.1.

Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності

Rз.в.

Прибуток від звичайної діяльності / Активи

Ф. №2, р. 190 /

Ф. № 1, р. 280

Скільки прибутку від звичайної діяльності   припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи

Збільшення

3.2.

Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком

Rа.

Чистий прибуток /

Активи

Ф. № 2, р. 220 /

Ф. 1,р. 280

Скільки  припадає чистого прибутку на одиницю інвестованих в активи коштів

Збільшення

3.3.

Рентабельність власного капіталу

Rвк.

Чистий прибуток /

Власний капітал

Ф. № 2, р. 220 /

Ф. № 1 , р. 380

Скільки припадає чистого прибутку на одиницю  власного капіталу

Збільшення; добуток трьох показників: 2.1.; 3.7. і 4.8. (цієї методи)

3.4.

Рентабельність виробничих фондів

Rв.ф.

Чистий прибуток /

Виробничі фонди

Ф. № 2, р. 220 /

Ф. № 1, р. 030 + +р. 100 + р. 120

Скільки припадає чистого прибутку на одиницю вартості виробничих фондів

Збільшення

3.5.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації

RQ

Прибуток від реалізації /

Виручка

Ф. № 2, р. 050  – р. 070 –  p. 080 /

Ф. № 2, р. 035

Скільки припадає прибутку від реалізації на одиницю виручки

Збільшення

3.6.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності

RопQ

Прибуток від операційної діяльності

/ Виручка

Ф. № 2, р. 100 /

Ф. № 2, р. 035

Скільки припадає

прибутку від

операційної діяльності на одиницю виручки

Збільшення

3.7.

Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком

чRQ

Чистий прибуток /

Виручка

Ф. № 2, р. 220 /

Ф. № 2, р. 035

Скільки  припадає чистого прибутку на одиницю виручки

Збільшення

3.8.

Коефіцієнт реінвестування

Кр

Реінвестований прибуток /

Чистин прибуток

Ф. № 1, збільшення по (р. 340 + р. 350) / Ф. №2, р. 220

Скільки чистого прибутку капіталізовано; скільки чистого прибутку спрямовано на збільшення власного капіталу

Збільшення в межах, що не суперечить бажанню акціонерів отримувати підвищені дивіденди

3.9.

Коефіцієнт стійкості  економічного зростання

Кс.е.з

Реінвестований прибуток /

Власний  капітал

Ф. № 1, збільшення по (р. 340 + р. 350) /

Ф. 1,р. 380

Темп збільшення власного капіталу за рахунок чистого прибутку

Збільшення


Продовження табл. 2.3

1

2

3

4

5

6

7

3.10.

Співвідношення сплачених відсотків і прибутку

К%п

Витрати на оплату відсотків / Прибуток від звичайної діяльності

Ф. № 3, р. 060 /

Ф. № 3,  р. 010

Скільки припадає сплачених відсотків за кредити і позики на одиницю прибутку; яку частину ефекту „з’їдає ціна кредиту”

Зменшення свідчить про ефективність використання позик. У зарубіжній практиці до 38,8 %  нормальне значення, понад 88,6% тривожне

3.11.

Період окупності капіталу

Тк

Активи /

Чистий прибуток

Ф. 1,р. 280 /

Ф. № 2, р. 220

За який період кошти, що інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком

Зменшення

3.12.

Період окупності власного капіталу

Тв.к.

Власний капітал /

Чистий прибуток

Ф. № 1, р. 380 /

Ф. № 2, р. 220

За який період власний капітал буде компенсований чистим прибутком

Зменшення

Коефіцієнти фінансової стійкості підприємства дозволяють виявити рівень фінансового ризику, пов’язаного із структурою джерел формування капіталу підприємства, а відповідно і ступінь його фінансової стабільності в процесі розвитку. Для проведення такої оцінки в процесі фінансового аналізу використовуються основні показники, що знайшли відображення в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників фінансової стійкості

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації форми (фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

1

2

3

4

5

6

7

4.1.

Власні обігові кошти (функціонуючий робочий капітал)

Р к

Власний капітал + довгострокові зобов’язання – позаоборотні активи

або

оборотні активи і короткострокові зобов’язання

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.480 –

р.080

або

Ф. №1,р.260 +

+ р.270 – р.620 –

– р.630

Оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань. Наявність Рк означає не лише здатність платити поточні борги, а й можливість розширити виробництво

Збільшення

4.2.

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами

К з.в.к

Власні обігові кошти / оборотні активи

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 – р.080 /

Ф. №1,р.260 +

+ р.270

Абсолютна можливість перетворення активів у ліквідні кошти

Збільшення. Значення, що рекомендується: Кз.в.к>0,1–0,2

4.3.

Маневреність робочого капіталу

М р.к

Запаси / робочий капітал

Ф. №1,р.100 +

+ р.120 +р.130 + р.140 /

Ф. №1,р.260 +

+ р.270 – р.620 –

– р.630

Частка запасів, тобто матеріальних, виробничих активів у власних обігових коштах

Зменшення. Збільшення запасів призводить до уповільнення оборотності обігових коштів, а в умовах інфляції – до залучення дорогих кредитів.

4.4.

Маневреність власних обігових коштів

М в.о.к

Кошти / власні обігові кошти

Ф. №1,р.230 +

+ р.240 / Ф. №1,р.380 +

+ р.430 – р.080

Частка абсолютно ліквідних активів у власних обігових коштах

Збільшення

4.5.

Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів

К зап

Власні обігові кошти / запаси

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 – р.080 / Ф. №1,р.100 +

+ р.120 +р.130 + р.140

Наскільки запаси, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування

Збільшення

4.6.

Коефіцієнт покриття запасів

К п.з

„Нормальні” джерела покриття запасів / запаси

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.480 –

– р.080 + р.500 +

+ р.520 + р.530 + + р.540 / Ф. №1,р.100 +

+ р.120 +р.130 + р.140

Скільки на одиницю коштів, що вкладені в запаси, припадає у сукупності власних коштів, довго– та короткострокових зобов’язань

Збільшення


Продовження табл. 2.4

1

2

3

4

5

6

7

4.7.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

К авт.

Власний капітал / пасиви

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.630 / Ф. №1,р.640

Характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів; його незалежність від позикових джерел

Збільшення. Нормативне значення Кавт.≥0,5

4.8.

Коефіцієнт фінансової залежності

К ф.з

Пасиви / Власний капітал = 1 / Кавт.

Ф. №1,р.640 / Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.630

Скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу

Зменшення; показник обернено пропорційний до Кавт.; нормативне значення Кф.з. = 2

4.9.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

К м

Власні обігові кошти / Власний капітал

Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.630 – р.080 / Ф. №1,р.380 +

+ р.430 + р.630

Частка власних обігових коштів у власному капіталі

Збільшення. Нормативне значення Км≥0,5

4.10.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

К п. к.

Позиковий капітал / Пасиви

Ф. № 1, р. 480 + р. 620 / Ф. 1,р. 640

Скільки припадає позикового капіталу на одиницю сукупних джерел

Зменшення; згідно з вимогами до показника К авт критичне значення

К п.к0,5 

4.11.

Коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування)

К ф.с

Власні кошти /

Позикові кошти

Ф. 1, р. 380 +

+ р. 430 + р. 630 /

Ф. № 1, р. 480 + + р. 620

Забезпеченість заборгованості власними коштами; перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства

Нормативне значення

Кф.с>1

4.12.

Показник фінансового лівериджу

Ф л

Довгострокові

зобов’язання / Власні кошти

Ф. № 1, р. 480 / Ф. № 1, р.380 + 

+ р. 430 + р. 630

Характеризує

залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Збільшення Фл свідчить про підвищення фінансового ризику

Зменшення; має бути Фл< 0,25

4.13.

Коефіцієнт фінансової стійкості

К с.

Власний капітал + довгострокові зобов’язання / Пасиви

Ф. 1, р. 380 + р. 430 + р. 480 + р. 630 / Ф. 1, р. 640

Частка стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі

Має бути К с. = 0,850,90.

Коефіцієнти ліквідності характеризують можливість підприємства своєчасно розраховуватися за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності. Проведення такої оцінки вимагає попереднього угрупування оборотних активів підприємства за рівнем ліквідності. Для проведення оцінки ліквідності в процесі фінансового аналізу використовуються основні показники, що знайшли відображення в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників ліквідності

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації форми (фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

1

2

3

4

5

6

7

5.1.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття)

К л. п.

Поточні активи / Поточні пасиви

Ф. 1,р. 260 / Ф. 1, p. 620

Характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року

Збільшення; критичне значення

К л.п.= 1. Якщо К л.п.= 0,5 –1,

підприємство

своєчасно ліквідовує борги. Тобто значення К л.п. не повинно бути меншим за 0,5

5..2.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності)

К л. ш.

(Поточні активи – Запаси) / Поточні пасиви

Ф. № 1, р. 260 – (р. 100 + р. 110 + + р. 120 + р. 130 + р. 140) / Ф. 1, p. 620

Скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів

Збільшення; має бути

К л. ш. ≥ 1, але не <0,2;

у  міжнародній практиці К л. ш = 0,7–0,8

5..3.

Коефіцієнт

абсолютної ліквідності

К л. а.

Кошти / Поточні пасиви

Ф. № 1, р. 230 + р. 240 / Ф. № 1, p. 620

Характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість

Збільшення; має бути К л. а. = 0,2–0,35

Продовження табл. 2.5

1

2

3

4

5

6

7

5.4.

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості

К д/к

Дебіторська заборгованість / кредиторська заборгованість

Ф. № 1, р. 160 + + р. 170 + р. 180  + р. 190 + р. 200 + р. 210 / Ф. № 1, p. 520 + р. 530 + р. 540

Здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року

Рекомендоване значення К д/к = 1,0

В табл. 2.6 подано коефіцієнти, що характеризують позицію підприємства на ринку цінних паперів.

Таблиця 2.6.

Алгоритм розрахунку, економічний зміст та напрямки позитивних змін показників, що характеризують позицію підприємства на ринку цінних паперів

п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації форми (фінансової звітності)

Економічний зміст

Напрямок позитивних змін

1

2

3

4

5

6

7

6.1.

Дохід на акцію

Дак

Ф. № 2, р.320

Скільки чистого прибутку припадає на одну просту акцію

Збільшення

6.2.

Дивіденд на акцію

Да

Ф. № 2, р. 340

Сума оголошених дивідендів, що припадає на одну акцію

Збільшення за умов достатнього реінвестування прибутку

6.3.

Дивідендний вихід

Дв

Показник 6.2 / Показник 6.1

Ф. № 2, р. 340 /

Ф. № 2, р.320

Частка дивідендів до сплати у чистому прибутку

Залежить від дивідендної політики підприємства

6.4.

Коефіцієнт котирування акцій

кка

Ринкова ціна акції /

Номінальна ціна акції

Дані ринку цінних паперів /

Дані структури статутного фонду (кількість акцій за номіналом)

Відхилення ринкової ціни акції від номінальної (облікової)

Збільшення

6.5.

Ціна акції

ца

Ринкова ціна акції / Дохід на акцію

Дані ринку цінних паперів /

Ф. № 2, р. 320

Інвестиційна привабливість акції; умовний термін окупності поточної вартості акції

Темпи підвищення ринкової ціни мають випереджати темпи збільшення дохідності

6.6.

Дивідендна дохідність акції

ДД

Дивіденд на акцію / Ринкова ціна акції

Ф. № 2, р. 340 /

Дані ринку цінних паперів

Поточна рентабельність інвестованого в акцію капіталу

Збільшення за умов одночасного збільшення ринкової ціни і акції

6.7.

Зміни у добробуті акціонерів

Дакц

Дивідендний дохід

+

Потенційний дохід за рахунок збільшення власного капіталу і ринкової вартості акцій

100 х Ф. № 2, р. 340 + Ф. І, р. 380 X

індекс ринкової ціни акцій /

Ф. 1, р. 300

Зміни у добробуті акціонерів, що складається: а) з поточних дивідендів; б) із різниці між ринковою і первісною вартістю акцій

Збільшення

5. Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє отримати найбільш поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні системи інтегрального фінансового аналізу:

Дюпонівська система інтегрального аналізу ефективності використання активів підприємства. Ця система фінансового аналізу, розроблена фірмою „Дюпон” (США), передбачає розкладання показника „коефіцієнт рентабельності активів” на ряд окремих фінансових коефіцієнтів його формування, взаємозв’язаних в єдиній системі.

Умовні позначення до рисунку 2.1.: ЧП – сума чистого прибутку; P – обсяг реалізації продукції; А – середня сума всіх активів; ВД – сума валового доходу; В – сума витрат; Пд – сума податків, сплачуваних за рахунок доходів; Пп – сума податків, сплачуваних за рахунок прибутку; ОА – середня сума оборотних активів; НА — середня сума необоротних активів;ЧП/А – рентабельність активів; ЧП/Р – рентабельність продажу; Р/А – коефіцієнт обіговості активів; Р/ОА – коефіцієнт обіговості оборотних активів; Р/НА – віддача необоротних активів.

Рис. 2.1. Схема фінансового аналізу по методиці корпорації Дюпон

В основі цієї системи аналізу лежить „Модель Дюпона”, відповідно до якої коефіцієнт рентабельності активів підприємства, що використовуються, є результатом множення коефіцієнта рентабельності реалізації продукції на коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) активів:

                                                    РА = РРП х КОА,                                               (2.1.)

де РА – коефіцієнт рентабельності активів, що використовуються;

Ррп – коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;

КОА – коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) активів.

Для інтерпретації результатів, отриманих при розрахунку „Моделі Дюпона”, може бути використана спеціальна матриця:

  1.  Низьке значення коефіцієнта рентабельності активів РА буває при низькому значені Ррп та низькому значені КОА;
  2.  Середнє значення коефіцієнта рентабельності активів буває при низькому значені Ррп та високому значені КОА;
  3.  Середнє значення коефіцієнта рентабельності активів буває при високому значені Ррп та низькому значені КОА;
  4.  Високе значення коефіцієнта рентабельності активів буває при високому значені Ррп та високому значені КОА.

За допомогою вказаної матриці можна виявити основні резерви подальшого підвищення рентабельності активів підприємства – збільшити рентабельність реалізації продукції; прискорити оборотність активів; використовувати обидва ці напрями.

Об’єктно–орієнтована система інтегрального аналізу формування прибутку підприємства. Концепція інтегрованого об’єктно–орієнтованого аналізу прибутку, розроблена фірмою „Модернсофт” (США), базується на використовуванні комп’ютерної технології і спеціального пакету прикладних програм. Основою цієї концепції є представлення моделі формування прибутку підприємства у вигляді сукупності взаємодіючих первинних фінансових блоків, що моделюють „класи” елементів, які безпосередньо формують суму прибутку. Користувач сам визначає систему таких блоків і класів, виходячи із специфіки господарської діяльності підприємства, щоб відповідно до бажаного ступеня деталізації представити в моделі всі ключові елементи формування прибутку. Після побудови моделі користувач наповнює всі блоки кількісними характеристиками відповідно до звітної інформації по підприємству. Систему блоків і класів можна розширювати і заглиблювати у міру зміни напрямів діяльності підприємства і появи більш докладної інформації про процес формування прибутку.

Інтегральна система портфельного аналізу. Цей аналіз заснований на використанні „портфельної теорії”, відповідно до якої рівень прибутковості портфеля фондових інструментів розглядається в одній зв’язці з рівнем ризику портфеля (система „прибуток–ризик”). Відповідно до цієї теорії можна за рахунок формування „ефективного портфеля” (відповідного підбору конкретних цінних паперів) понизити рівень портфельного ризику і відповідно підвищити співвідношення рівня прибутковості і ризику.

Питання 2. Відповідає за організацію фінансової роботи на підприємстві фінансова служба.

Під фінансовою службою підприємства розуміють самостійний структурний підрозділ, який виконує визначені функції в системі управління підприємством. Як правило, таким підрозділом є фінансовий відділ. Його структура і чисельність залежать від організаційно–правової форми підприємства, характеру господарської діяльності, обсягу виробництва та загальної кількості працівників підприємства.

Основні напрями фінансової роботи на підприємствах – фінансове планування, оперативна і контрольно–аналітична робота.

На малих підприємствах фінансова робота може виконуватись фінансовим сектором в складі фінансово–збутового відділу чи бухгалтерії. На великих підприємствах фінансовий відділ складається з кількох груп, за якими закріплені визначені функції. Начальник відділу безпосередньо підпорядкований керівництву підприємством (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Приблизна структура фінансового відділу

Наведена структура фінансового відділу в цілому відповідає змісту тієї фінансової роботи, яку необхідно виконувати на підприємстві для фінансування всіх затрат підприємства і здійснення розрахунків.

На великих підприємствах може бути створена фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором чи головним фінансовим менеджером. Вона створюється за рішенням правління акціонерного товариства чи дирекції підприємства. Структура, функції і відповідальність всіх підрозділів, їх відносини з іншими ланками управління повинні визначатись Положенням про фінансовий відділ.

Функції фінансової дирекції:

  1.  забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства;
  2.  розробка фінансової програми розвитку підприємства;
  3.  визначення інвестиційної політики;
  4.  визначення кредитної політики;
  5.  встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;
  6.  розробка валютної політики і забезпечення валютної доходності;
  7.  фінансове планування, участь в складанні бізнес–плану;
  8.  здійснення розрахунків з постачальниками, підрядниками, банками, бюджетом;
  9.  забезпечення страхування від фінансових ризиків;
  10.  проведення трастових, лізингових та інших операцій;
  11.  аналіз фінансово–господарської і зовнішньоекономічної діяльності;
  12.  ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу та інших фінансових документів.

У фінансовій роботі на підприємстві головну роль відіграє фінансовий менеджер як фахівець в сфері фінансів. Групу фінансових менеджерів очолює провідний фінансовий менеджер, а якщо таких груп кілька, – головний менеджер (топ–менеджерів).

Основні функції фінансового менеджера представлені на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Функції фінансового менеджера на підприємстві

В додатку А наведено приблизну структуру Положення про фінансовий відділ, який регламентує організацію фінансової роботи на підприємстві.

До напрямів удосконалення фінансової роботи на підприємстві відносять:

  1.  системний і постійний фінансовий аналіз їх діяльності;
  2.  організацію обігових активів відповідно до існуючих вимог з метою оптимізації фінансового стану;
  3.  впровадження управлінського обліку і на цій підставі оптимізацію витрат підприємства;
  4.  оптимізацію розподілу виручки і вибір найбільш ефективної дивідендної політики;
  5.  більш широке впровадження комерційного кредиту з метою оптимізації джерел грошових коштів;
  6.  застосування лізингових операцій з метою розвитку виробництва;
  7.  впровадження сучасної системи управління грошовими потоками;
  8.  розробка і реалізація стратегічної фінансової політики підприємства.

Практика довела ефективність організації управління фінансами, коли поєднується делегування відповідальності за одержання доходу (прибутку) і надаються достатньо широкі повноваження в управлінні поточною діяльністю з централізацією прийняття фінансових рішень по розподілу та використанню фінансових результатів.

Прикладом такої організації управління є створення на підприємстві центрів відповідальності. В залежності від того, за які фінансові результати відповідають менеджери центру, розрізняють центри доходів, прибутку, затрат та інвестицій. Взаємозв’язок оплати праці працівників з відповідним запланованим для центру показником (виручка, прибуток, затрати) підвищує зацікавленість в результатах діяльності і сприяє поліпшенню фінансових результатів підприємства в цілому. Управління за центрами відповідальності характеризується чітким розподілом функцій між структурними підрозділами підприємства (відділами).

Питання 3. Все розмаїття відносин, в яке підприємство вступає з суб’єктами зовнішнього середовища, базується на фінансовій інформації про це підприємство. Фінансова інформація представляє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про стан:

  •  ресурсів та джерел їх поповнення, зобов’язань фірми;
  •  рівня прибутку і витрат, що дозволяють судити про очікувані доходи і пов’язані з ними ризики;
  •  оборотів фірми і якості її активів;
  •  обсягу і якості потоків грошових коштів.

Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами – це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. Його основу становить інформаційна база, до складу якої входять 5 блоків (рис. 2.4.).

Рис. 2.4. Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами

Перший блок це закони, постанови та інші нормативні акти, положення і документи, які, насамперед, визначають правову основу фінансових інститутів, ринку цінних паперів. Документи, представлені в цьому блоці, мають обов’язковий для виконання характер.

До другого блоку входять нормативні документи державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ тощо), міжнародних організацій та інших фінансових інститутів, які містять вимоги, рекомендації та кількісні нормативи в сфері фінансів до учасників ринку. Не всі документи цього блоку є обов’язковими для виконання.

Третій блок включає в себе бухгалтерську звітність, що в умовах ринку є найбільш інформативним та надійним джерелом, яке характеризує майновий та фінансовий стан підприємства. Склад та структура звітності періодично змінюються.

Система підготовки і представлення статистичних даних у фінансовій сфері (четвертий блок) – це розділ інформаційного забезпечення, який ще не набув належного розвитку в Україні, але, як свідчить досвід західних країн, саме він є найбільш вагомим для прийняття фінансових рішень. Зокрема, інформація цього блоку дуже важлива для юридичних і фізичних осіб, які безпосередньо зайняті операціями на ринку цінних паперів.

П’ятий блок (несистемні дані) включає в себе відомості, які або не мають безпосереднього відношення до інформації фінансового характеру, або виникають поза будь–якою інформаційною системою. До першого типу належать офіційна статистика загальноекономічної спрямованості, дані аудиторських компаній тощо. До другого типу належать дані, надруковані в різних засобах масової інформації, неофіційні дані тощо.

За аналітичними можливостями розглянуті джерела інформації поділяють на 2 групи:

  •  джерела, які характеризують майновий та фінансовий стан підприємства;
  •  джерела, які характеризують зовнішнє середовище, передусім, ринок цінних паперів.

Основу першої групи складає бухгалтерська звітність, основу другої групи – статистична та фінансова інформація.

Класифікаційні ознаки та групи інформації представлені на рисунку 2.5.

Рис. 2.5. Класифікація інформації

За характером, сферами виникнення, призначенням та формами закріплення (фіксації) інформацію, що використовується в управлінні, поділяють на три великих класи.

До першого відносять науково–технічну інформацію. Джерелом її виникнення є результати наукових досліджень вчених та фахівців у різноманітних галузях діяльності. Ці відомості містяться в науково–технічній літературі, патентах, проектно–конструкторській та технологічній документації.

До другого класу належить власне управлінська інформація, що виникає безпосередньо в процесі управління. Це планова, нормативна та інша інформація, необхідна для організації управління підприємством чи організацією. Така інформація міститься в господарських договорах, заявках та замовленнях, різноманітних розпорядчих документах.

Третій клас містить обліково–статистичну інформацію, її джерело – результати діяльності адміністративно–господарських одиниць. Вона створюється як узагальнення даних про факти та явища, що сталися, відбуваються або можуть відбутися. Фіксується ця інформація у спеціально створених документах (формах), має періодичний характер. Обліково-статистична інформація призначена для використання як вихідна для прийняття рішень, оскільки на її основі формується уявлення про фактичний стан виробничо–господарських та соціально–економічних процесів, про досягнуті темпи розвитку галузей діяльності, зростання прибутків тощо.

Серед інших класифікаційних ознак інформації можна виділити змістовну, організаційну, функціональну, рівневу.

Відповідно до змістовної ознаки інформацію класифікують за об’єктами відображення (трудові, матеріальні ресурси, засоби виробництва, фінанси), галузями діяльності (торгівля, громадське харчування) та за типами відносин (економічні, соціальні, технічні).

За організаційною ознакою інформацію поділяють на систематизовану, тобто регламентовану за складом показників, адресами, періодичністю, строками передавання, формами подання, та несистематизовану.

Відповідно до функціональної ознаки розрізняють інформацію планову, координаційну, облікову, контрольну та ін.

Рівнева ознака дає змогу виділити спрямованість інформації: командна, що надходить від суб’єкта до об’єкта управління, та повідомна, яка надходить навпаки, а також горизонтальна, яка забезпечує інформаційний обмін між партнерами одного рангу.

Вважаємо, що поряд з обліково–статистичною слід було б виділити фінансову інформацію як один з найважливіших видів інформації.

Щодо організаційного боку інформаційного забезпечення, то він може бути побудований в залежності від фінансових, технічних та інших можливостей суб’єкта господарювання. Він може або використовувати власну інформаційну базу, або поєднувати інформаційні можливості сторонніх підприємств та організацій з власними, або шукати інші варіанти.

Питання. 4. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Поряд з окремими загальнометодологічними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такі, як спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. До основних специфічних методів контролінгу належать:

  •  аналіз точки беззбитковості;
  •  бенчмаркінг;
  •  вартісний аналіз;
  •  портфельний аналіз;
  •  SWOT-аналіз (аналіз сильних і слабких місць);
  •  АВС–аналіз;
  •  XYZ–аналіз;
  •  методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Аналіз точки беззбитковості. Важливим завданням контролінгу є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого – створити умови для самофінансування підприємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим витратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою „порогового” прибутку чи точкою рівноваги. Даний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток – це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття, За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

(+) чиста виручка від реалізації

(–) змінні (пропорційні витрати)

(=) сума покриття

(–) постійні витрати

(=) прибуток

Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою „direct–costing”. Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. При цьому можна використати такий алгоритм розрахунку прибутку:

Пn=N(pv)F,                                (1.1.)

де Пn  прибуток від реалізації n одиниць продукції (грн.); N кількість реалізованої продукції (шт. або інші натуральні одиниці); p оптова ціна одиниці продукції (грн.); v умовно змінні витрати на одиницю продукції (грн); F умовно постійні витрати на виробництво та збут реалізованої продукції (грн).

Основним недоліком системи простого директкостингу є те, що за її використання сукупні постійні витрати враховуються без розподілу в розрізі окремих їх видів, груп продукції, центрів затрат, структурних підрозділів тощо. У разі виробництва багатьох видів продукції та наявності кількох центрів затрат такий підхід не дає можливості об’єктивно оцінити ефективність виробництва окремих видів продукції.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директкостинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття.

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва (орендна плата, витрати на рекламу тощо).

Поряд з витратами, які одразу можна віднести до постійних чи змінних, є види витрат, які частково належать до постійних, частково – до змінних. Це такі загальновиробничі витрати: витрати на управління виробництвом (заробітна плата апарату управління цехами, виробничі відрядження тощо); амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на утримання виробничих приміщень та ряд інших (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1.

РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПОСТІЙНІ ТА ЗМІННІ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Стаття витрат

Сукупні витрати

Умовно змінні витрати

Умовно постійні витрати

Сировина та матеріали

495

495

Паливо та енергія

50

50

Заробітна плата робітникам, зайнятим у виробництві

74

74

Нарахування на заробітну плату робітників

20

20

Загальновиробничі витрати

86

56

30

Витрати на утримання апарату управління

340

340

Плата за розрахунково–касове обслуговування в банку

5

5

Витрати на рекламу та дослідження ринку

20

20

Інші витрати, пов’язані зі збутом продукції

10

5

5

Всього витрат

1100

700

400

Виручка від реалізації

1200

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичного обсягу виробництва (потужності) звітного (чи планового) періоду.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних витрат, у т. ч. загальновиробничих, установлюються підприємством.

Наступним етапом розрахунку точки беззбитковості є визначення показника покриття (Пп):

Виручка від реалізації в точці беззбитковості розраховується як відношення між величиною постійних витрат та показником покриття:

Виходячи з даних, наведених у табл. 1.1, показник покриття становить 0,417, виручка в точці беззбитковості – 959,2 тис. грн. Таким чином, прибуткова зона підприємства дорівнює 240,8 тис. грн.

Досить часто в процесі бюджетування фінансових результатів перед фінансистом постає завдання розрахувати виручку від реалізації (відповідно обсяг продажу) у точці беззбитковості щодо продукції, яку лише планується виробляти. У такому разі для розрахунків можна використати такі математичні формули:

де В – виручка від реалізації в точці беззбитковості (грн.); О – обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості (шт. або інші натуральні одиниці).

У тому разі, якщо у виробництво запускається принципово нова продукція, порівняльні ціни на яку на ринку відсутні, на основі розрахунку суми покриття можна розрахувати мінімальні ціни, за яких забезпечується беззбиткове виробництво продукції На основі перетворень у формулі 11.5 отримуємо алгоритм розрахунку мінімальних цін:

Аналіз беззбитковості може проводитися як за допомогою відповідних математичних розрахунків, так і шляхом побудови графіків. У разі використання графічного методу аналізу точкою беззбитковості вважається точка перетину лінії сукупних (повних) затрат та лінії, яка характеризує виручку від реалізації продукції (див, рис. 11.5). До досягнення точки беззбитковості підприємство зазнає збитків від виробництва відповідного виду продукції, а після – отримує прибутки.

Позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості, називається зоною безпеки. На зазначену різницю підприємство може знизити обсяги реалізації або підвищити рівень затрат без загрози зазнати збитків. Підкреслимо, що кожне підприємство повинно прагнути розширити зону безпеки, оскільки чим вона менша, тим більшим є ризик одержання збитків.

Отже, на основі розрахунку точки беззбитковості можна дійти висновків щодо доцільності виробництва тих чи інших видів продукції, мінімальних цін або обсягів реалізації, які забезпечують беззбиткову діяльність.

Бенчмаркінг (від англ. benchmarking – встановлення контрольної точки) – це безперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів підприємства (структурного підрозділу), що досліджується, з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів.

Основний зміст та мета бенчмаркінгу полягає в встановлені відмінностей в процесі порівняння з об’єктом, що прийнятий за еталон, визначені причин цих відмінностей та виявлення можливостей щодо вдосконалення об’єктів бенчмаркінгу.

Об’єктами бенчмаркінгу можуть бути: методи, процеси, технології, якісні параметри продукції, показники фінансово–господарської діяльності підприємств (структурних підрозділів). Досліджуючи виробничі процеси, методи чи технології виробництва і збуту продукції, головну увагу приділяють пошуку резервів зниження витрат виробництва та підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Розрізняють три види бенчмаркінгу:

1. Внутрішній бенчмаркінг – аналіз та порівняння показників діяльності різних структурних підрозділів одного й того самого підприємства.

2. Бенчмаркінг, зорієнтований на конкурентів, – сконцентрований на порівняльному аналізі товарів (робіт, послуг), продуктивності виробничих процесів та інших параметрів підприємства з аналогічними характеристиками підприємств–конкурентів. Вважається, що найкращим еталоном для порівняння є лідер на відповідному ринку. Ідентифікація факторів, які зумовлюють відставання підприємства, що досліджується, від лідера, дає можливість розробити рекомендації щодо скорочення відставання.

3. Функціональний бенчмаркінг аналіз окремих процесів, функцій, методів й технології порівняно з іншими підприємствами, які не є конкурентами підприємства, що розглядається. Не відчуваючи конкуренції, суб’єкти господарювання, що застосовують схожі методи, прийоми чи технології, охоче йдуть на взаємний обмін первинною інформацією та зацікавлені в реалізації спільних проектів, спрямованих на вдосконалення тих чи інших операцій, що порівнюються.

Розрізняють три фази бенчмаркінгу:

1. Підготовча. На цій стадії здійснюють вибір об’єкта бенчмаркінгу та порівняльних аналогів; визначають оціночні показники (наприклад, собівартість, затрати часу, частка браку); збирають необхідну для аналізу інформацію. Зауважимо, що порівняльних аналогів має бути якомога менше, адже зі зростанням їх кількості – витрати на бенчмаркінг підвищуються, а результати стають дедалі поверховими.

2. Аналіз. У ході аналітичної фази бенчмаркінгу на основі порівняння з підприємством–партнером виявляються недоліки (слабкі місця) в об’єктах бенчмаркінгу та ідентифікуються причини їх виникнення. Критерієм оцінки процесів, функцій, методів чи виробничих процесів є показники їх продуктивності.

3. Впровадження. На цій стадії проводиться робота з реалізації результатів аналізу в практичній діяльності підприємства. Основний акцент тут робиться на розробці стратегії і тактики нейтралізації виявлених у ході бенчмаркінгу слабких місць на підприємстві.

Вартісний аналіз – це метод контролінгу, що полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, яка виробляється, на предмет еквівалентності їх вартості та корисності. Отже, в центрі уваги вартісного аналізу перебувають функціональні та вартісні параметри продукції (робіт, послуг). Саме тому цей вид аналізу позначають також як функціонально–вартісний. У ході аналізу здійснюється класифікація функцій продукту у розрізі функціональних класів: головні, додаткові та непотрібні. На основі цього розробляються пропозиції щодо мінімізації затрат на виконання кожної функції, а також щодо анулювання другорядних функцій, які потребують значних затрат.

Виокремлюють два основні завдання вартісного аналізу:

  •  зменшення вартості окремих компонентів продукції без зменшення обсягів її виробництва та реалізації;
  •  поліпшення функціональних параметрів продукції за мінімальних затрат.

Виходячи із згаданих завдань, вартісний аналіз зосереджує свою увагу на мінімізації затрат при перегляді функціональних параметрів у разі:

  •  зменшення вимог до якості продукції (якщо споживачі нехтують підвищеним рівнем якості продукції або не готові сплачувати більшу ціну за кращу якість);
  •  підвищення вимог до якості (якщо споживачі виражають готовність сплачувати вищу ціну за якіснішу продукцію).

В останньому випадку в процесі вартісного аналізу слід довести, що збільшення виручки від реалізації продукції в результаті вдосконалення функціональних параметрів продукції перевищить приріст витрат на це вдосконалення. Функціонально–вартісний аналіз значною мірою спрямований на те, щоб виявити зайві з погляду їх вартості та корисності для споживачів параметри продукції. Стосовно організації системи фінансового контролінгу це означає, що ця система повинна забезпечувати менеджмент найкориснішою і потрібною інформацією, яка порівняно з вартістю її отримання приносить значний управлінський ефект. Порядок проведення вартісного аналізу представлено в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Етапи проведення вартісного аналізу

Етап

Складові етапу

Етап 1

Підготовчі заходи

  •  вибір об’єктів вартісного аналізу та постановка завдань;
  •  постановка кількісних цілей;
  •  створення робочої групи;
  •  розробка програми аналізу.

Етап 2

Визначення фактичного стану об’єкту аналізу

  •  збір інформації та опис об’єкта;
  •  характеристика функцій стану об’єкта аналізу;
  •  визначення витрат на виконання функцій.

Етап 3

Перевірка фактичного стану

  •  перевірка якості виконання функцій;
  •  перевірка обґрунтованості затрат.

Етап 4

Пошук рішення

  •  виявлення всіх можливих варіантів рішення

Етап 5

Експертиза варіантів рішень

  •  перевірка можливості реалізації;
  •  перевірка економічності.

Етап 6

Прийняття рішення щодо впровадження найоптимальнішого рішення

  •  вибір рішення;
  •  рекомендації щодо реалізації;
  •  реалізація запропонованого рішення.

Вартісний аналіз розглядається як один з найдійовіших інструментів скорочення собівартості продукції, зокрема витрат на сировину та матеріали. В процесі аналізу досліджуються всі без винятку характеристики продукту, статті калькуляції на предмет виявлення резервів зниження собівартості.

Зазначимо, що аналіз може проводитися не лише стосовно продукції (робіт, послуг), а також у розрізі окремих структурних підрозділів (центрів затрат) чи виробничих процесів. На практиці вартісний аналіз, як правило, комбінується з іншими методами контролінгу, зокрема бенчмаркінгом, ABC–аналізом, СВОТ–аналізом, причому результати аналізу сильних і слабких місць є основою для вибору об’єктів вартісного аналізу.

Портфельний аналіз – ефективний інструмент стратегічного контролінгу. Традиційно цей інструмент використовується при оптимізації портфеля цінних паперів інвестора. В основі портфельного аналізу покладено два оціночних критерії: теперішня вартість очікуваних доходів від володіння цінними паперами (проценти, дивіденди) і рівень ризиковості вкладень.

За аналогією з цінними паперами можна проводити аналіз портфеля продукції (послуг), виробництвом яких займається підприємство. Зрозуміло, що портфельний аналіз доцільно використовувати на тих підприємствах, які займаються виробництвом багатьох видів продукції. В ході аналізу окремі продуктові групи виокремлюються у відповідні стратегічні „бізнес-одиниці”, кожна з яких оцінюється з погляду прибутковості та ризикованості виробництва.

У ході аналізу використовуються дві широко відомі в теорії та практиці портфельні матриці:

  •  портфель „ріст ринку – частка ринку” (матриця Бостонської консультативної групи);
  •  портфель „привабливість ринку – конкурентні переваги” (матриця Мак–Кінсі).

Зазначимо, що на основі результатів портфельного аналізу приймаються рішення щодо додаткових інвестицій в окремі виробничі програми, реінвестицій чи дезінвестицій, а також визначається стратегія управління ризиками в розрізі кожної із стратегічних бізнес–одиниць.

АВС–аналіз використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини і матеріалів, найвагоміших елементів затрат, найрентабельнішої продукції, найефективніших напрямів капіталовкладень.

ABC–аналіз полягає у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність, наприклад запаси сировини та матеріалів, ділиться на три частини:

  •  група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, однак можуть використовуватися підприємством у незначній кількості в натуральному виразі;
  •  група В – середні за величиною запаси як у кількісному, так і в грошовому виразі;
  •  група С – запаси з найбільшою часткою в натуральному виразі, однак незначні з погляду їх вартості.

Основна увага в процесі управління товарно–матеріальними запасами приділяється запасам, віднесеним до групи А, меншою мірою – групи В та С. Концентрація уваги на найпріоритетніших напрямах управління запасами та дебіторською заборгованістю, зниження собівартості продукції, найреальніших шляхах збільшення обсягів реалізації дозволяє підвищити ефективність управління фінансами підприємства в цілому. Так, концентрація зусиль на пошуку резервів зниження затрат, які займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції, принесе відчутніші результати, ніж у разі пошуку резервів зниження тих затрат, які займають невелику частку. В структурі собівартості продукції більшості вітчизняних підприємств значнішу питому вагу займають витрати на сировину та матеріали. Це означає, що суб’єктам господарювання доцільно проводити ABC-аналіз даного елемента затрат.

Аналіз можна здійснювати в розрізі окремих постачальників або окремих видів сировини і матеріалів. В останньому випадку в ході аналізу відбираються види сировини (матеріалів, комплектуючих), на які у вартісному виразі припадає найбільша питома вага у структурі собівартості за даним елементом затрат. З метою проведення ефективного ABC–аналізу сировини та матеріалів у зарубіжній практиці рекомендується застосовувати таку класифікацію окремих їх видів:

1) А–сировина – види сировини (матеріалів), на які припадає понад 50 % затрат у загальній структурі;

2) B–сировина – види сировини (матеріалів), питома вага яких у загальній структурі закупок перевищує 25 %;

3) С–сировина – інші, незначні види сировини (матеріалів). Зрозуміло, що найбільші резерви зниження затрат за елементом „сировина та матеріали” можуть бути виявлені при аналізі А–сировини. Для встановлення даних резервів підбирається відповідний каталог заходів:

  •  детальніша оцінка втрат сировини (матеріалів) на кожній стадії виробництва;
  •  мінімізація втрати якості сировини (матеріалів);
  •  обрахунок норм витрат за методом нуль–базис бюджетування;
  •  підбір більш економічних технологій;
  •  оптимізація запасів;
  •  переговори з постачальниками на предмет зниження закупівельних цін;
  •  пошук альтернативних постачальників;
  •  більш жорсткий контроль за збереженням сировини (матеріалів).

З метою оптимізації запасів на практиці досить часто АВС–аналіз комбінують з іншим методом контролінгу – XYZ–аналізом, який характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний метод широко використовується в процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів. У ході XYZ–аналізу найуживаніші види сировини (матеріалів) групуються залежно від рівня їх споживання в три класи:

  1.  Х–сировина – види сировини (матеріалів), які рівномірно споживаються у виробництві без суттєвих коливань;
  2.  Y–сировина – види сировини (матеріалів), рівень споживання яких суттєво коливається, наприклад залежно від виробничого циклу чи сезонності виробництва;
  3.  Z-сировина – сировина та матеріали, які споживаються нерегулярно і характеризуються високим рівнем коливання в їх потребі.

Залежно від класу, до якого віднесена сировина, залежить точність прогнозування її потреби для виробництва, а отже, величина запасів. Зрозуміло, що потреба в Х–сировині характеризується найвищим рівнем точності прогнозування та нормування; Y–сировині – середнім рівнем точності. Потребу в Z–сировині дуже важко спрогнозувати. Виходячи з цього можна дійти висновків щодо рекомендованої величини запасів (обсягу обігових коштів, які заморожуються в них): у першому випадку обсяги запасів є мінімальними; у другому – в певні періоди запаси повинні бути високими; у третьому – постійні запаси створювати взагалі недоцільно.

Зазначимо, що ABC–аналіз можна використовувати для пошуку резервів зниження собівартості в розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних проектів чи видів продукції. Окрім цього, даний метод придатний для оптимізації портфеля продукції, виробництвом та реалізацією якої займається підприємство, максимізації обсягів реалізації продукції тощо.

Аналіз сильних і слабких місць на підприємстві.Одним з важливих методів стратегічного контролінгу є так званий аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі цей вид аналізу позначається також як SWOT–аналіз (SWOT–analysis). Даний вид аналізу може здійснюватися стосовно всього підприємства, його структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції. На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації щодо:

1) усунення наявних слабких місць;

2) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).

У результаті SWOT–аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний і негативний вплив на підприємство ззовні. На основі цього виробляються пропозиції стосовно:

1) нейтралізації можливих ризиків;

2) використання додаткових шансів.

На рис. 2.5. у вигляді матриці наведено типові приклади сильних і слабких сторін вітчизняних підприємств, а також шансів і ризиків, які можуть виникнути під дією зовнішніх обставин.


Сильні сторони:

  •  кваліфікований інженерно–технічний персонал;
  •  низькі витрати на заробітну плату;
  •  наявність власних виробничих споруд;
  •  прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб.

Слабкі сторони:

  •  інертність і зловживання керівництва підприємства;
  •  крадіжки на виробництві;
  •  застарілий асортимент продукції;
  •  висока енергомісткість продукції;

неефективна діяльність служби збуту.

Додаткові шанси:

  •  ринок сформований в основному за рахунок імпорту;
  •  державою проводяться  протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

іноземні інвестори проявляють значний інтерес до галузі, до якої належить підприємство.

Ризики:

  •  криміногенні ризики;
  •  інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу);
  •  ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів;

ризик зміни податкового законодавства та накладання фінансових санкцій.

Рис. 2.5. Матриця SWOT–аналізу

SWOT–аналіз може бути деталізованішим і проводитися в розрізі окремих функціональних блоків діяльності, центрів затрат, видів продукції тощо. В табл. 2.3. наведена загальна схема аналізу сильних і слабких сторін у фінансовій сфері.

Таблиця 2.3.

ОЦІНКА СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ СТОРІН У ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ

Об’єкт аналізу

Сильні сторони

Слабкі сторони

1. Ліквідність

2. Прибутковість

3. Cash-flow

4. Структура капіталу

5. Структура активів

6. Дебіторська заборгованість

7. Кредиторська заборгованість

8. Фінансові відносини з інвесторами

9. Реальні інвестиції

10. Фінансові інвестиції

11. Оборотність оборотних активів

У процесі аналізу сильні та слабкі місця підприємства слід оцінити з урахуванням основних тенденцій змін у зовнішньому щодо підприємства середовищі. Так, ліквідність підприємства на актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, однак через деякий період внаслідок дії зовнішніх факторів вона може стати недостатньою і перетворитися на слабке місце.

Оскільки сильні та слабкі місця, як правило, є відносними величинами, в процесі аналізу їх слід порівнювати з аналогіями на підприємствах–конкурентах. Під час аналізу сильних і слабких місць визначаються критичні сфери, які під дією специфічних зовнішніх конкурентних факторів впливають на економічні результати підприємства. Потім визначаються ключові параметри чинників, що впливають на ефективність господарської діяльності. На практиці досить часто в ході SWOT–аналізу використовуються такі методи контролінгу, як анкетування та АВС–аналіз. Результати аналізу унаочнюються у вигляді діаграм, матриць, схем, графіків.


Фінансовий відділ

Планово–економічний сектор

Бюро банківських і касових операцій

Групи

Розрахунковий сектор

Фінансово-кредитного планування

Оперативно-

го планування та контролю

Економічно-

го аналізу

Розрахунків з постачальниками

Розрахунків з покупцями

Групи

Претензіййна

Розробка фінансового плану

Здійснення оперативної фінансової роботи

Складання платіжного календаря

Розробка потреби в короткостроковому кредиті

Розробка касового плану

Управління фінансовими активами і пасивами

Фінансовий аналіз і контроль

Управління фінансовими ризиками

Удосконалення фінансової роботи на підприємстві

Функції фінансового менеджменту

Інформаційне забезпечення

Блок 1

Блок 5

Блок 2

Блок 4

Блок 3

Відомості регуляторно–правового характеру

Фінансові відомості нормативно–довідкового характеру

Бухгалтерська звітність

Статистична звітність

Несистемні дані

ІНФОРМАЦІЯ

За фунуціональ-

ною ознакою

планова

координацій-

на

облікова

За характер-

ром і призна-

ченям

наукова-технічна

управлінська

обліково-статистична

За рівнявою ознакою

командна

повідомна

горизонталь-

на

За змістовною ознакою

за об’єктами відображення

за галузями діяльності

за типами відносин

За організацій-

ною ознакою

систематико-вана

несистемати-

зована

контрольна


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31953. ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНОГО ЗДОРОВЬЯ ЖЕНЩИН, НА ПРИМЕРЕ ООО «АВТОРАЛЬФ» 492 KB
  ЗДОРОВЬЕ ЖЕНЩИНЫ – ОСНОВА ЗДОРОВЬЯ НАЦИИ8 1. Общественное здоровье факторы здоровья и факторы риска для здоровья женщин. Факторы влияющие на социальное и физиологическое здоровье женщин. Нормативноправовая база регламентирующая здоровье женщин.
31954. Методические указания по написанию дипломных работ 174.5 KB
  Схема библиографического описания документа для списка литературы Библиографическое описание на книгу или любой другой документ составляется по определенным правилам и регламентируется: ГОСТ 7. Заголовок может включать имя лица имя лица условно применяемое понятие включающее фамилию инициалы или имя и отчество псевдоним личное имя или прозвище в качестве фамилии наименование организации унифицированное заглавие произведения обозначение документа географическое название иные сведения. Шангиной Сведения об издании включают...
31955. Огни дноуглубительного снаряда. Разновидности насосов судовых систем. Ходкость судна. Дноуглубление и руслоочищение 154 KB
  Ходкость судна Ходкостью называется способность судна перемещаться на воде с заданной скоростью при определенной мощности двигателя. Ходкость является одновременно мореходным качеством и маневренным элементом судна. Инерция является только маневренным элементом судна. зависит от назначения судна и его габаритов.
31956. Творческий портрет американского журналиста 60-80-х гг. XX века Хантера С. Томпсона 383 KB
  Гонзо-журналистика – новый жанр-ответвление так называемой «новой журналистики». Само понятие «новый журнализм» появилось в 60-х годах и означало новый вид журналистики, более приближенный к прозе. К сожалению, Хантер Томпсон является, пожалуй, единственным ярким представителем данного течения, однако влияние гонзо-журналистики на последующее развитие всей журналистики в целом неоспоримо.
31957. Закріплення навичок розв’язування задач прийняття рішень в умовах повної визначеності 73.5 KB
  Очікуваний прибуток у разі фірмової торгівлі складає умовних одиниць інакше – B умовних одиниць. Ризики збитків при торгівлі у фірмових магазинів оцінюються в 1 умовних одиниць в звичайних магазинах – B1 умовних одиниць. За C умовних одиниць експерти можуть проаналізувати реалізацію двох видів продукції варених виробів та копчених виробів та порекомендувати які з них більш вигідніше продавати в тих чи інших магазинах.
31958. Методические рекомендации к оформлению дипломной работы 137.5 KB
  Настоящие методические рекомендации могут быть использованы при выполнении курсовых работ, рефератов, отчетов по практике, а также преподавателями при организации и оформлении результатов самостоятельной, экспериментальной и иной учебно-методической работы. Выпускная квалификационная работа (дипломная работа) является одним из видов итоговой государственной аттестации выпускников, завершающих обучение по основной профессиональной образовательной программе среднего профессионального образования.
31959. Формирование связной речи детей 5-6 лет в процессе сюжетно ролевой игры 67.54 KB
  Рассмотреть теоретические основы развития связной речи детей дошкольного возраста. Проследить формирование связной речи у детей среднего дошкольного возраста с нормой в речевом развитии. Изучить понятие и происхождение игры; Описать периодизацию возраста применительно к ролевой игре; Изучить функции ролевых игр...
31960. Определение диффузионной длины неосновных носителей заряда 231 KB
  Определение диффузионной длины основано на измерении пространственного распределения концентрации неравновесных носителей возбужденных светом. Диффузионная длина неосновных носителей заряда. Часть образца l x 0 освещается слабо поглощаемым светом так что происходит равномерная генерация неравновесных носителей заряда во всем объеме освещенной области образца n0  p0 рис.