72973

ПЛАНУВАННЯ І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮЖЕТІВ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Свої права визначати напрями використання суспільних коштів громадяни делегують своїм представникам в органах державної влади та місцевого самоврядування. З метою ефективного використання бюджетних коштів видатки необхідно здійснювати централізовано що сприятиме економії ресурсів.

Украинкский

2014-12-02

169 KB

2 чел.

PAGE  2

Місцеві фінанси Тема №5

Тема 5  ПЛАНУВАННЯ І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮЖЕТІВ

5.1 Нові підходи у плануванні доходів місцевих бюджетів

5.2 Методи планування видаткової частини місцевих бюджетів

5.3 Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів

5.4. Програмно-цільове бюджетне планування, його зміст і переваги

5.1. Нові підходи у плануванні доходів місцевих бюджетів

Основне завдання прогнозування доходів місцевого бюджету - виявлення ресурсів додаткового збільшення надходжень.

Для прогнозування доходів необхідно:

  1.  визначити джерела доходів, за якими будуть складатися прогнози;
  2.  зібрати фактичні дані по кожному джерелу доходів за останні З роки;
  3.  обрати та застосувати найбільш прийнятну методику прогнозування;
  4.  визначити, чи прийнятний даний прогноз, та відрегулювати його відповідно до очікуваних змін.

Виділяють такі фактори впливу на доходи:

  1.  недоїмка за платежами до бюджету (заходи з її ліквідації);
  2.  заборгованість з виплати заробітної плати;
  3.  перехід на сплату єдиного податку;
  4.  запозичення та обслуговування боргу;
  5.  своєчасність зарахування до бюджету плати населення за надані послуги бюджетними установами;
  6.  обґрунтованість надання податкових пільг.

Важливе питання бюджетних прогнозів - визначення методів їх розробки. Виділяють такі методи прогнозування доходів (рис. 5.1):

 

Рис. 5.1. Методи прогнозування доходів

1. Метод експертних оцінок - полягає в ознайомленні експертів із питаннями доходів для підготовки прогнозу. Перевага методу - здатність отримувати відносно точні прогнози. Недолік - відсутність чіткої техніки прогнозування (інтуїтивний метод, базується на досвіді та знаннях експертів).

2. Метод прямого рахунку - полягає у здійсненні детальних розрахунків кожного елемента доходів бюджету. Прогноз складається за алгоритмом, який відображає формування показника. Наприклад, планування місцевих зборів передбачає здійснення розрахунків за кожним видом місцевих послуг, які обкладаються зборами. Перевага методу - висока надійність та достовірність. Недолік - трудомісткість, значне інформаційне забезпечення.

  1.  Метод екстраполяції - ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого в попередньому періоді рівня росту і його коригуванні на відносно стабільний розрахунок у майбутньому. При цьому допускається, що рівень росту в майбутньому році буде таким самим, як в останні роки.
  2.  Економетричне прогнозування поєднує економічні принципи та статистичні теорії. Економетричні моделі дозволяють розглянути вплив декількох чинників на доходи шляхом визначення незалежних змінних, що найбільше впливають на бюджетні надходження. Наприклад, податок із доходів фізичних осіб залежить від:

F, - кількості працівників;

F2 - рівня доходів працівників;

F3 - ставки податку;

F4 - прожиткового мінімуму;

F5 — мінімальної заробітної плати.

5.2. Методи планування видаткової частини місцевих бюджетів

На розвиток економічної і соціальної сфери будь-якої країни значний вплив мають бюджетні видатки, які виступають джерелом забезпечення суспільних потреб. Бюджетні видатки є джерелом отримання благ як населенням, так і суб'єктами господарювання. Свої права визначати напрями використання суспільних коштів громадяни делегують своїм представникам в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Бюджетні видатки беруть участь у реалізації таких функцій суспільних фінансів:

  1.  стабілізаційній, яка полягає в тому, щоб, змінюючи доходи та видатки бюджету, зменшувати негативні наслідки коливання амплітуди економічних циклів. Помірне збільшення бюджетних видатків у період спаду економіки стимулює суспільний попит. Проте, можливість реалізації стабілізаційної функції фінансів на місцевому рівні в умовах відкритості місцевих економік, вільного руху товарів, капіталу та робочої сили є досить обмеженою, бо стимулювання економічного зростання на певній території пошириться на економіку інших регіонів, що значно ослабить вплив місцевої бюджетної політики. Тому такі видатки доцільно закріпити за державним бюджетом. Ще одним аргументом на користь низької ефективності видатків місцевих бюджетів, спрямованих на стабілізацію економічного розвитку, є те, що у період економічного спаду відбувається зменшення обсягу надходжень цих бюджетів одночасно із зростанням частки видатків соціального призначення;
  2.  перерозподільчій. Суть цієї функції полягає в тому, щоб за допомогою прогресивного оподаткування, з одного боку, та надання трансфертів населенню, з іншого, зменшити нерівність доходів членів суспільства. Перерозподільчі заходи є одним із методів досягнення гармонії та справедливості в суспільстві. Місцева влада оперує більш повною і достовірною інформацією про фінансове і майнове становище мешканців території, що свідчить про доцільність здійснення таких видатків місцевими бюджетами;
  3.  алокаційній. Реалізація цієї функції суспільних фінансів полягає у забезпеченні населення товарами та послугами, які не може надати ринкова економіка в потрібному обсязі. Мається на увазі фінансування суспільних благ, тобто таких, якими користується все населення (наприклад, освітлення вулиць). Воно може здійснюватись за рахунок видатків як державного, так і місцевих бюджетів. Тому важливою є проблема розподілу повноважень на здійснення видатків між різними рівнями бюджетів. Суспільні блага і послуги, користь від яких має все населення країни, мають забезпечуватись і оплачуватись централізовано, а ті, що поширюються на якийсь певний регіон, мають забезпечуватися на місцевому рівні. Крім того, надання послуг більшій кількості споживачів зумовлює зменшення їх вартості в розрахунку на одного споживача. З метою ефективного використання бюджетних коштів видатки необхідно здійснювати централізовано, що сприятиме економії ресурсів.

Принципи формування видаткової частини місцевих бюджетів:

  •  відповідності (закріплення видаткових зобов'язань за місцевими бюджетами має відповідати наданим органам місцевого
    самоврядування повноваженням визначати обсяг і структуру
    видатків);
  •  безперервності, (бюджетні видатки - безперервний процес руху фінансових потоків). У цьому контексті витрачання коштів бюджету, з одного боку, є кінцевим етапом руху бюджетних коштів, а з іншого - доходами для працівників бюджетних установ, виручкою суб'єктів підприємницької діяльності;
  •  раціональності (необхідність ефективного використання коштів місцевих бюджетів). Особливо цей принцип стосується значних за обсягом витрат бюджету, наприклад, капітальних. У розвинутих країнах застосовують спеціальні методи оцінки таких видатків, наприклад, аналіз вигод і витрат;
  •  соціальності (видатки місцевих бюджетів мають спрямовуватися на вирішення безпосередніх потреб населення та на фінансування більшості об'єктів соціальної інфраструктури);
  •  повноти (відображення всіх видатків органів місцевого самоврядування у видатковій частині місцевих бюджетів). Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів не можуть здійснювати інші видатки, ніж ті, що передбачені у видатковій частині бюджету;
  •  адекватності (заплановані бюджетні видатки мають бути адекватні пріоритетам, які визначені у програмі соціально-економічного розвитку регіону);
  •  збалансованості (сума видаткової частини бюджету має дорівнювати доходам).

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання

бюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед у цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропорції розподілу коштів із урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

При плануванні видатків та доходів місцевих бюджетів у сучасній економічній науці можуть бути застосовані такі методи (табл. 5.1):

Таблиця 5.1

Методи планування видатків місцевих бюджетів

  1.  Програмно-цільовий метод. Суть методу полягає у плануванні бюджету органу місцевого самоврядування на основі розробки, аналізу, впровадження програм розподілу фінансових ресурсів (бюджетних програм). Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної мети відповідно до поставлених завдань, виконання яких передбачає здійснення фінансування з місцевого чи державного бюджету.
  1.  Метод «Коріння трави». В цьому випадку складається прогноз методом збору вхідних даних безпосередньо у рядових працівників, що перебувають на найнижчому рівні ієрархічної структури, тобто у тих, які пов'язані з об'єктом прогнозування.
  1.  Метод «Дослідження об'єкта». Полягає в зборі даних різноманітними методами (опитування, інтерв'ю і т. п.) для перевірки гіпотези про величину надходжень для проведення передбачених фінансувань із місцевих бюджетів. Цей метод використовують при довгостроковому прогнозуванні величини фінансування завдань із місцевого бюджету
  1.  Метод «групова згода». Прогноз ґрунтується на прямому та відкритому обміні думками на загальних зборах. Основною ідеєю цього методу є те, що групове обговорення можливих варіантів прогнозних показників призводить до вибору оптимального з багатьох запропонованих та розрахованих за допомогою різних методів та методик.
  1.  Метод «історична аналогія». Пов'язаний із аналізом життєвого циклу подібного податку, який забезпечує фінансування відповідних видатків із місцевих бюджетів. Як правило, використовується при введенні нового виду податку.

6.Метод «Дельфі». Полягає в тому, що група експертів відповідає на питання про форми та межі фінансування певних видів видатків із місцевого бюджету. Керівник груп узгоджує результати досліджень певної групи та формулює нове питання, яке є новим завданням для цієї групи експертів. Так нівелюється вплив особистісних факторів на межі фінансування певного виду видатків із місцевого бюджету.

7.Каузальні методи. Ґрунтуються на виокремленні основних та опосередкованих факторів, які впливають на об’єкт прогнозування.

8.Економетричні моделі. Описують певний вид фінансування певного сектора економіки з місцевого бюджету за допомогою системи незалежних рівнянь.

9.Макроекономічні моделі. Дають можливість визначити вплив як внутрішніх, так і зовнішніх чинників на фінансування певних видів повноважень місцевими бюджетами.

Бюджетний кодекс передбачає, що для планування видатків місцевих бюджетів необхідно мати пропозиції розпорядників щодо обсягу коштів, необхідних для надання громадянам громадських послуг - бюджетні запити.

Бюджетний запит

документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Бюджетні запити подаються на розгляд виконавчих органів влади. Складання бюджетних запитів починається з доведення місцевими фінансовими органами до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки запитів.

Інструкція розроблена на основі типової форми, визначеної Міністерством фінансів України, яке доводить місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад інформацію про особливості складання розрахунків до проектів місцевих бюджетів на плановий бюджетний рік.

Таблиця 5.2

Основні чинники, на які треба звернути увагу при розробці бюджетних запитів

  •  встановлення граничних ресурсів для бюджетних установ і програм
  •  якісні і кількісні показники бюджетних програм
  •  прийняття рішення щодо збільшення чи зменшення фінансування існуючих програм або видів діяльності
  •  коригування потреб у фінансування залежно від змін розміру фінансових нормативів бюджетного забезпечення
  •  врахування впливу інфляції
  •  визначення показників результативності
  •  акцент на необґрунтованих бюджетних пропозиціях та тих, що не фінансуються
  •  визначення заходів, спрямованих на економію бюджетних ресурсів

Якщо бюджетна пропозиція отримує бюджетне фінансування, це слід розглядати як договір між розпорядником та органом влади. При цьому необхідна чітка підзвітність організацій за програмними видатками.

Бюджетний запит містить такі дані:

  1.  назву бюджетної установи та програми;
  2.  хто і за які види діяльності відповідає;
  3.  коди бюджетної класифікації, що відповідають конкретній установі та програмі;
  4.  суми поточних видатків минулого року та затверджені в поточному році;
  5.  граничні видатки на поточний рік;
  6.  суму запиту на відповідну програму на бюджетний рік;
  7.  суму додатково необхідних коштів;
  8.  прогноз видатків на 2 наступні роки;
  9.  характеристику мережі штатів і контингентів.

Крім того, до складу бюджетного запиту додається пояснення до бюджетних програм (вказується правова основа, визначаються завдання, напрями діяльності, роботи, описуються досягнення попередніх років). Загальною вимогою є детальний опис програми із зазначенням запропонованої суми видатків із економічною класифікацією та джерел надходження, з яких планується фінансувати програму.

5.3. Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів

Під виконанням місцевого бюджету за видатками розуміють здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів та досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів.

Виконання місцевих бюджетів за видатками базується на таких принципах:

  1.  єдності;
  2.  повноти;
  3.  публічності;
  4.  прозорості;
  5.  плановості;
  6.  цільового спрямування коштів;
  7.  ефективного та результативного використання коштів;
  8.  оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів;
  9.  додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за використанням коштів.

Принцип єдності передбачає, що виконання бюджету ґрунтується на єдиній нормативно-правовій базі, застосовується єдина бюджетна класифікація видатків та порядок їх здійснення, всі видатки відображаються в єдиній національній грошовій одиниці.

Принцип повноти передбачає, що всі видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування, мають бути передбачені відповідним бюджетом та включені до звіту про виконання місцевого бюджету.

Принцип публічності полягає в тому, що відомості про хід виконання місцевого бюджету має бути оприлюднено.

Принцип прозорості передбачає, що інформація про виконання бюджету має надаватися у зрозумілій формі.

Принцип плановості означає, що бюджетні призначення головним розпорядником коштів визначаються рішенням про місцевий бюджет та виділяються відповідно до цього. Встановлені рішенням повноваження мають кількісні та часові обмеження.

Принцип цільового спрямування коштів полягає в тому, що кошти виділяються головним розпорядником та використовуються на чітко визначені цілі та заходи.

Принцип ефективного та результативного використання коштів передбачає результативність діяльності, тобто виконання завдань з найменшими витратами фінансових ресурсів. Бюджетні кошти надаються на умовах найбільшої результативності їх використання. Цей ефект повинен виявлятися: з одного боку, у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку АТО, а з іншого, - у зворотному збільшенні надходжень за рахунок приросту доходів розпорядників коштів.

Принцип оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів полягає в тому, що обсяг фінансування визначається з урахуванням наявності власних ресурсів та можливості залучення кредитних.

Принцип постійного контролю дає змогу виявити недоліки та помилки, своєчасно їх усунути та оцінити правильність визначення обсягів коштів.

Крім загальних принципів, бюджетне фінансування передбачає специфічні принципи:

бюджетні установи отримують кошти лише з одного бюджету (одноканальність фінансування). Виняток - фінансування загальнодержавних програм та заходів (ліквідація стихійного лиха);

фінансування бюджетних установ здійснюється на основі економічно обґрунтованих розрахунків та визначення лімітів.

Етапи процесу виконання місцевих бюджетів за видатками:

1) Встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису. Розподіл затверджених бюджетних коштів здійснюється у вигляді розпису - графіка виділення фактичних коштів протягом року. Мета розпису - розробка прозорої програми видатків, яку можна контролювати. Річний розпис бюджетних призначень фінансові органи та виконавчі органи місцевих рад складають на основі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів. Витяг із розпису надалі є основою для складання кошторису доходів і видатків бюджетних установ та планів використання коштів одержувачів бюджетних коштів і для розподілу коштів з рахунку бюджету між головними розпорядниками коштів. До затвердження розпису фінансовим органом затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Потім призначення надається або розписується фінансовим органом для розпорядника бюджетних коштів протягом місяця після прийняття рішення про місцеві бюджети.

Складений розпис видатків місцевого бюджету фінансові органи та виконавчі органи місцевих рад подають в орган Державного казначейства та доводять до відома головних розпорядників коштів витяги із розпису. Метою ознайомлення розпорядників коштів із зазначеними документами є забезпечення відповідності між обсягами видатків, затверджених бюджетом, та показниками основних фінансових документів бюджетних установ - кошторисів і планів асигнувань. Надання відомостей із розпису місцевого бюджету органам казначейства зумовлено застосуванням в Україні казначейської форми обслуговування місцевих бюджетів. Казначейство зобов'язане контролювати відповідність кошторисів бюджетних установ показникам розпису бюджету.

Доведені до головного розпорядника коштів показники розпису асигнувань передбачені для здійснення заходів як безпосередньо головним розпорядником, так і підпорядкованими йому бюджетними установами. Тому визначені у витягах із розпису показники асигнувань головний розпорядник коштів повинен розподілити між підпорядкованими йому розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Інформацію про розподіл він доводить до відома підпорядкованих йому юридичних осіб та до органу казначейства, в якому обслуговують головного розпорядника. Отримані розпорядниками третього ступеня та одержувачами коштів показники розподілу слугують основою для складання кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань. Територіальний орган казначейства перевіряє отриманий від головного розпорядника коштів розподіл бюджетних асигнувань щодо правильності арифметичних розрахунків та відповідності розпису видатків, отриманого від фінансового відділу, і реєструє на рахунках обліку виконання бюджету.

2) Затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів. Розпис - основа для кінцевого кошторису. На другій стадії виконання видаткової частини бюджету затверджують кошториси та плани асигнувань розпорядників коштів місцевих бюджетів. Розпорядники коштів третього ступеня та одержувачі бюджетних коштів подають кошториси та плани використання бюджетних коштів на затвердження головним розпорядникам коштів. Кошторис затверджується на рівні розпорядника коштів і є головним плановим документом бюджетної установи. Кошторис надає повноваження на отримання доходів та фінансування видатків протягом бюджетного періоду.

Затверджені кошториси та плани асигнувань розпорядники коштів мають представити в органи казначейства, в яких їх обслуговують. Зазначені документи органи казначейства перевіряють щодо відповідності показникам розподілу асигнувань, які були представлені головними розпорядниками коштів. При виявленні розбіжностей органи казначейства не реєструють кошториси, а повертають розпорядникам для приведення їх у відповідність до розпису.

Кошторис доходів та видатків бюджетної установи містить показники загального та спеціального фонду.

3) Взяття бюджетних зобов'язань. Зобов'язанням бюджетної установи вважають укладену угоду, договір, які передбачають необхідність здійснювати розпорядником бюджетних коштів платежі на виконання цієї угоди. Під фінансовим зобов'язанням розуміють зобов'язання розпорядника або одержувача бюджетних коштів сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших операцій, тобто це кредиторська заборгованість чи попередня оплата, дозволена законодавством.

Після затвердження кошторисів та планів асигнувань бюджетні установи отримують права брати зобов'язання (в межах передбачених обсягів бюджетних асигнувань). Бюджетні установи наділені правом самостійно укладати угоди на придбання товарів, робіт і послуг. У випадку неспроможності виконувати зобов'язання, передбачені угодами, чинне законодавство не дозволяє відчужувати майно бюджетної установи чи оголошувати її банкрутом. Відповідальність за невиконання зобов'язань бюджетних установ покладається на бюджет.

Невикористані асигнування поточного місяця розпорядник бюджетних коштів має право використовувати в наступні місяці бюджетного року. Якщо розпорядник коштів місцевих бюджетів не використав асигнування, які були передбачені на відповідний бюджетний рік, то вони анулюються і в наступному бюджетному році не враховуються.

У першу чергу, головний розпорядник коштів повинен забезпечити проведення видатків щодо захищених статей бюджету. До першочергових відносять видатки на ОП, нарахування, комунальні послуги, придбання предметів постачання та обладнання протягом року. Для забезпечення контролю усі зобов'язання повинні фіксуватися (реєструватися) в органах казначейства. Це стосується лише тих видатків, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а не власних бюджетних надходжень.

Виконання зобов'язань включає:

укладання договору на товари і послуги;

затвердження договору та підтвердження наявності фондів;

внесення у реєстр зобов'язань;

відправлення договору постачальнику, утворення зобов'язання;

отримання товарів та послуг, перевірку та реєстрацію;

отримання накладних, реєстрацію, створення платіжного документу;

затвердження платежу;

виконання платежу.

Більшість розпорядників здійснюють постатейний контроль (заробітна плата, обслуговування, постачання, інвестиції). Якщо наявних коштів недостатньо для фінансування витрат, керівники мають право перемістити кошти, але це має не впливати на загальний баланс бюджету.

Механізм закупівель має ґрунтуватися на двох принципах: економії та справедливості. При укладанні угод із постачальниками товарів, виконавцями робіт і послуг розпорядники та одержувачі коштів місцевих бюджетів повинні дотримуватися вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Закон покликаний створити конкурентне середовище у сфері державних закупівель, не допустити проявів корупції, сприяти економії бюджетних ресурсів. Цим документом передбачено, що розпорядник чи одержувач бюджетних коштів створює тендерний комітет, який організовує конкурс на постачання товарів, виконання робіт і послуг та приймає рішення щодо визначення переможців конкурсу. При визначенні переможців конкурсу вітчизняним виробникам надається перевага. Критеріями визначення переможця тендера можуть бути:

найнижча ціна;

прийнятний строк поставки;

відповідна якість та функціональні характеристики, екологічна

чистота;

наявність післяпродажного обслуговування;

прийнятні умови розрахунків.

Після проведення конкурсу тендерний комітет складає звіт про його результати.

4)Отримання товарів, робіт та послуг. Розпорядники здійснюють контроль за фактичним отриманням придбаних предметів (контроль поставки, звірка замовлень, порівняння з первинними зобов'язаннями).

  1.  Здійснення платежів. Платіж здійснює фінансовий відділ розпорядника коштів.

У багатьох випадках постачальники товарів, робіт і послуг вимагають передоплати у розрахунках з бюджетними установами. Причиною переважно є наявність істотного ризику несвоєчасного виконання зобов'язань з боку бюджетних установ, а також низька фінансова стійкість значної частини представників приватного сектору. Чинне законодавство дає змогу бюджетним установам здійснювати передоплату, однак при цьому в угодах з постачальниками мають бути передбачені дві умови:

  1.  термін передоплати не повинен перевищувати одного місяця;
  2.  у разі невиконання суб'єктами господарювання договірних зобов'язань протягом визначеного терміну має бути передбачене застосування штрафних санкцій.

Є відмінність у механізмі перерахування коштів загального та спеціального фонду бюджету. Доходи спеціального фонду бюджету в частині власних доходів бюджетних установ зараховують на спеціальний рахунок розпорядника коштів. Керівник бюджетної установи може розпоряджатися залишком коштів цього рахунку відповідно до напрямів, передбачених у кошторисі. Інші доходи спеціального фонду місцевого бюджету підлягають зарахуванню на окремі дохідні рахунки. Звідси відбувається перерахування коштів на спеціальні особові рахунки головних розпорядників коштів, за якими закріплені відповідні доходи спеціального фонду. В подальшому головні розпорядники коштів приймають рішення щодо розподілу залишку цього рахунку між підпорядкованими йому розпорядниками та одержувачами коштів місцевих бюджетів. Розпорядники та одержувачі можуть використати отримані бюджетні кошти для погашення зареєстрованих бюджетних фінансових зобов'язань.

Процес передання необхідних обсягів бюджетних коштів загального фонду бюджету на рахунок розпоряджувала або одержувача розпочинається з перерахування коштів з рахунку бюджету, де зосереджені усі надходження загального фонду бюджету. На підставі інформації про залишок коштів на рахунку бюджету місцеві фінансові органи (або виконавчі органи місцевих рад) приймають рішення про перерахування коштів. Розподіл коштів з рахунку бюджету між головними розпорядниками коштів здійснюється відповідно до розпису бюджетних асигнувань. На підставі розпорядження фінансового органу (або виконавчого органу місцевої ради) територіальний орган Державного казначейства перераховує кошти відповідного місцевого бюджету на особові рахунки головних розпорядників коштів, які здійснюють подальший розподіл коштів між розпорядниками третього ступеня та одержувачами коштів, що йому підпорядковані. Для цього вони мають подати до територіального органу Державного казначейства інформацію про розподіл коштів з особового рахунку. Розпорядники коштів третього ступеня після отримання коштів на реєстраційні рахунки можуть подавати платіжні документи на здійснення видатків до відповідних органів казначейства.

Платежі, передбачені для оплати видатків місцевих бюджетів, відбуваються в межах касових надходжень бюджету. Факт виникнення розбіжності між запланованими обсягами доходів і фактичними надходженнями трактується як тимчасовий касовий розрив. В такому разі виконавчі органи місцевих рад можуть отримувати короткотермінові позики у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців (але в межах поточного бюджетного періоду) або покривати тимчасові касові розриви за рахунок ресурсів органів Державного казначейства.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів мають право здійснювати видатки як у безготівковій, так і у готівковій формах.

Організація здійснення видатків бюджету в готівковій формі включає таку процедуру:

  1.  розпорядник або одержувач бюджетних коштів подає до органу Державного казначейства, в якому обслуговується, заявку на видачу готівки, в якій зазначається сума, мета отримання коштів, особа, якій доручено отримати кошти та інші необхідні відомості. Для виплати готівки розпорядникам або одержувачам коштів органи державного казначейства відкривають спеціальні рахунки в банківських установах;
  2.  орган Державного казначейства на підставі заявок клієнтів на видачу готівки формує зведену заявку і на її основі перераховує кошти на відкритий у банку на ім'я казначейства рахунок;
  3.  після отримання підтвердження з установи банку про отримання коштів орган Державного казначейства виписує розпорядникам або одержувачам коштів грошовий чек;
  4.  розпорядник або одержувач бюджетних коштів звертається до банківської установи з вимогою про надання готівки;
  5.  банківська установа на підставі чеків видає готівку і списує кошти з рахунку казначейства;
  6.  банківська установа інформує казначейство випискою про рух коштів на його рахунку.

Чинна економічна класифікація видатків передбачає значну кількість кодів видатків - 47, що створює певні труднощі в її застосуванні. При помилковому застосуванні певного коду економічної класифікації приймається рішення про нецільове використання бюджетних коштів і правоохоронні органи можуть застосовувати санкції до посадових осіб бюджетних установ. Для прикладу економічна класифікація видатків Росії передбачає 20 напрямів, що більш, ніж удвічі менше за вітчизняну.

6) Використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм. Після отримання товарів від постачальників частина їх перебуває в залишках, а інша використовується для забезпечення функціонування бюджетних установ.

Як зазначалося вище, бюджетні установи фінансуються за рахунок коштів бюджету і за затвердженими для них кошторисами доходів і видатків.   

Кошторис

плановий документ, що визначає обсяг, цільове спрямування, помісячний розподіл коштів, що виділяють із бюджету на утримання бюджетних установ

Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:

  1.  Зв'язок кошторисів із планом соціально-економічного розвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумовлені економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташована ця установа.
  2.  Суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетних установ групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільове спрямування асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджету виділяються при умові суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів з урахуванням оприбуткування виділених раніше коштів.
  3.  Додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні.

4. Контроль вищими установами та фінансовими організаціями фінансової діяльності бюджетних установ. Дотримання вищевказаних принципів фінансування передбачає проведення систематичного фінансового контролю за діяльністю бюджетних установ, який являє собою систему заходів, спрямованих на зміцнення фінансової та планової дисципліни, підвищення ефективності використання бюджетних асигнувань. Основний спосіб фінансового контролю - перевірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансово-господарської діяльності бюджетних установ.

Можна виділити такі види кошторисів (рис. 5.2):

 

Рис. 5.2. Види кошторисів

1. Індивідуальні кошториси. Вони відображають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Ці кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т. д.). Кошторис складається з двох частин - загального і спеціального фондів.

2. Загальні кошториси. Загальний кошторис являє собою основний фінансовий документ, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, які обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, для яких розроблені загальні кошториси, індивідуальні кошториси не розробляються.

Право витрачання коштів за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів - керівнику районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, керівнику установи, що обслуговується).

Укладання загальних кошторисів за типовими бюджетними установами спрощує формування кошторисів, полегшує облік їхнього виконання, дає змогу ширше використовувати у фінансовій роботі сучасні засоби обчислювальної та організаційної техніки.

  1.  Кошториси видатків на централізовані заходи. Ці кошториси складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. На їхній основі фінансуються витрати на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентаря і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.
  2.  Зведені галузеві кошториси. Це об'єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.

5.4. Програмно-цільове бюджетне планування, його зміст і переваги

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає вдосконалення практики бюджетного планування через застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Одним з таких підходів, що дають змогу спрямувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку, є програмно-цільовий метод складання бюджету і, зокрема, визначення обсягу його видаткової частини. В умовах відсутності реальних перспектив суттєвого збільшення обсягів податкових і неподаткових надходжень до місцевих бюджетів особливо актуальною постає проблема ефективного використання наявних бюджетних ресурсів. Вирішити її можна за рахунок впровадження програмно-цільового методу, який базується не на врахуванні наявної мережі та штатів установ, які фінансуються з бюджету, а на результатах виконання програм, які покликані задовольняти потреби громадян.

Основною метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.

 Програмно-цільовий метод планування видатків місцевих бюджетів полягає не лише в аналізі можливостей бюджету (існуючих ресурсів), але й у розробці найбільш ефективного їх використання з отриманням конкретних результатів. Тому важливою складовою бюджетної програми є опис запланованих очікуваних результатів на наступний рік.

Розробка результативних показників дає змогу:

  1.  чітко показувати віддачу від використаних бюджетних коштів;
  2.  оцінювати співвідношення результатів та витрат;
  3.  оцінювати тривалість програми, її необхідність та відповідність поставленій меті;
  4.  порівнювати бюджетні програми;
  5.  відбирати найефективніші бюджетні програми під час розподілу бюджетних ресурсів.

Досвід ринкових країн засвідчив переваги програмно-цільового методу складання бюджету, який дає можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку. Процес програмно-цільового планування включає наступні етапи (рис. 5.3).

Переваги програмно-цільового методу:

Програмно-цільовий метод дає можливість встановити безпосередній зв'язок між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Запровадження програмно-цільового методу спрямоване на:

  •  забезпечення прозорості бюджетного процесу, чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;
  •  забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних
  •  програм;
  •  упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальними виконавцями бюджетних програм;

  •  
  •  
  •  

  1.  
  2.  

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Рис. 5.3. Етапи програмно-цільового планування

посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

  •  підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Бюджетна програма

систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій

Складові елементи бюджетних програм:

  1.  Мета бюджетної програми - це законодавчо визначені основні напрями, яких необхідно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми.
  2.  Завдання бюджетної програми - це конкретні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду і які можна оцінити за допомогою результативних показників.
  3.  Напрями діяльності - це конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми з визначенням напрямів витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності повинні відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів. Визначення напрямів діяльності забезпечує реалізацію бюджетної програми у межах коштів, виділених на певну мету.
  4.  Результативні показники - це кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.

Результативні показники бюджетних програм групуються за такими ознаками:

  1.  показники затрат або вхідних ресурсів - визначають обсяг та структуру ресурсів, що вкладаються для виконання бюджетної програми;
  2.  показники продукту (обсяг виконаних робіт) - визначають показники, необхідні для оцінювання досягнення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами отримані внаслідок реалізації бюджетної програми - користувачі бібліотек, музеїв, кількість учнів);
  3.  показники ефективності (рентабельності) - визначають вартість (у грошовому обчисленні або в робочих годинах) одиниці продукції, або результату (кількість учнів на одного викладача, вартість підготовки одного учня);
  4.  показники якості - відображають результати і якість надання послуг, досягнення чи корисність, отриману від здійснення заходів бюджетної програми (зниження захворюваності на туберкульоз).

Застосування програмно-цільового методу планування видатків місцевих бюджетів дає змогу провести якісний та кількісний аналіз програм з огляду на ефективне фінансування заходів щодо їх реалізації.

Паспорт бюджетної програми - це документ, який містить всю необхідну інформацію про бюджетну програму. Він визначає суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього паспорта здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, проводиться аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формується, виходячи з бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм складають усі головні розпорядники бюджетних коштів щороку за кожною бюджетною програмою. Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним наказом Мінфіну та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін із дня набуття чинності законом про державний бюджет.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1695. Теория стандартизации 1.29 MB
  Ответственность за несоответствие продукции требованиям технических регламентов. Информационное обеспечение технического регулирования. Методические основы стандартизации. Системы стандартизации Российской Федерации. Применение документов по стандартизации.
1696. Построение экспертных систем на основе байесовских сетей доверия Исследование характеристик СПДС 153.12 KB
  При выполнении лабораторной работы была обучена байесовская сеть. Были получены значения состояний узлов близкие к исходным. Так же хороший результат был получен при обучении сети на основе выборки с 25% пропусков.
1697. Правове регулювання транспортних послуг в туризмі та міжнародних подорожах 32.37 KB
  Правове регулювання послуг морського транспорту у сфері туризму і міжнародних подорожей. Правові форми реалізації послуг залізничного транспорту у сфері туризму і міжнародних подорожей.
1698. Автоматизація технологічних процесів 34.69 KB
  Автоматизація виробництва – це процес в розвитку машинного виробництва, при якому функції керування та контролю, раніше виконувані людиною, перекладаються на прилади і автоматичне обладнання.
1699. Свободное падение тел. Движение тела, брошенного вертикально вверх. 37.5 KB
  Свободным падением называется такое движение тела, когда на него действует только сила тяжести.
1700. Применение мер пресечения 49.25 KB
  Меры пресечения как меры уголовно-процессуального принуждения. Основания и порядок применения мер пресечения. Виды мер пресечения в уголовном процессе
1701. Социально-педагогическая адаптация личности 50.08 KB
  Сущность понятия психологическая аккультурация. Значение межкультурных контактов для адаптации. Рассмотреть U – образная кривая адаптации В. Оберга и W - кривая адаптации. Факторы, влияющие на процесс адаптации к новой культурной среде. Программы преодоления культурно шока.
1702. Сучасні проблеми і тенденції соціально-економічного розвитку України 25.17 KB
  Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання.
1703. Исследование газоразрядной плазмы зондовым методом 54.25 KB
  Цель работы - ознакомиться с зондовым методом исследования плазмы и приобрести навыки экспериментального определения основных параметров плазмы в газоразрядном приборе: потенциала плазмы, температуры электронного газа, концентраций заряженных частиц.