72975

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Проблеми цивільного процесу умовно поділяються на теоретичні та практичні проблеми Найголовнішими сучасними проблемами цивільного процесу є такі: Невідповідність нового ЦПК конституційним принципам здійснення правосуддя гласность состязательность введення інституту присяжних.

Украинкский

2014-12-02

56.28 KB

7 чел.

7

ЛЕКЦІЯ 1.

ТЕМА: ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 

(4 години)

ПЛАН

  1.  Практичні проблеми цивільного процесу :загальна характеристика
  2.  Теоретичні проблеми цивільного процесу: загальна характеристика
  3.  Технічні проблеми судочинства
  4.  Практичні проблеми цивільного процесу загальна характеристика

Курс «Проблеми цивільного процесу Ураїни» - це спроба узагальнити деякі проблеми як теорії, так і практики судочинства в цивільних справах. Вважається за потрібне звернути увагу й на ті проблеми, які хоча й не безпосередньо, але істотно впливають на цивільний процес, оскільки зумовлені подальшим розвитком науки цивільного процесу, практики розгляду справ, удосконаленням законодавства.

Проблеми цивільного процесу умовно поділяються на теоретичні та практичні проблеми

Найголовнішими сучасними проблемами цивільного процесу є такі:

  1.  Невідповідність нового ЦПК конституційним принципам здійснення правосуддя (гласность, состязательность, введення інституту присяжних).
  2.  Нестабільність законодавства, відсутність системи при внесенні змін до ЦПК.
  3.  Необхідність систематизації норм нового ЦПК з урахуванням теорії цивільного процесу.
  4.  Відсутність теоретичних концепцій подальшого розвитку цивільного процесу.
  5.  Судочинство в цивільних справах не відповідає ні вимогам законодавства, ні теорії цивільного процесу.

6. Проблеми у забезпеченні висококваліфікованими кадрами
посад суддів, адвокатів.

         Перелік наведених сучасних проблем ставить під сумнів можливість здійснення правосуддя на належному рівні.

Зазначені проблеми цивільного процесу впливатимуть на можливість суду здійснювати справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ у повній відповідності до Конституції України та інтересів суспільства. При цьому, у багатьох випадках вчені і практики говорять про необхідність збільшення фінансування судочинства, але  цей фактор не віднесено до першочергових і пояснення цьому у простій формулі: визначення істотних пільг для науковців і збільшення їх кількості в Україні не приводить до переходу кількості в якість. Як свідчить остання практика, навпаки, збільшення фінансування певних урядових і неурядових програм призводить, як правило, не до значного поліпшення якості наукової діяльності і її результатів, а до марнотратства у відповідній галузі. Так, з 1996 р. розпочалася праця над удосконаленням законодавства і створенням базових нормативних актів, але ця діяльність відбувалася в межах окремих робочих груп, обговорення відбувалося за круглими столами, куди запрошувалися деякі вчені або їх участь лише декларувалася. Широкого і тематичного обговорення у спеціальних юридичних виданнях результатів діяльності робочих груп по створенню проектів процесуальних кодексів не відбувалося, а в цей час готувалися кандидатські і докторські дисертації, результати яких не бралися до уваги при створенні законопроектів, представники робочих груп не запрошувалися на захист таких дисертацій тощо.

Тому день набрання чинності новим ЦПК України - 1 вересня 2005 р. - мав би розглядатися як свято всієї прогресивної частини юристів, які давно очікували на внесення змін до цивільного судочинства. Але свято, пов'язане з введенням у дію нового законодавчого акта, мабуть, закінчилося, як тільки почалася безпосередня робота фахівців у галузі права з цим нормативним актом.

Слід сказати, що зміни у цивільному судочинстві були конче необхідними, оскільки велика кількість статей ЦПК застаріла і не відповідала духу нових правовідносин, які вже мають місце в суспільстві і зумовлені введенням у дію нових Цивільного, Господарського і Сімейного кодексів тощо. Отже, нагальною стала потреба закріпити у ЦПК нові інститути, нові процедури, направлені на оптимізацію цивільного процесу з метою реалізації основних конституційних принципів права особи на судовий захист у порядку цивільного судочинства. Але нині все ж таки залишається відкритим питання, а чи здатен новий ЦПК України вирішити ті проблеми, які існували до його запровадження і які існують у сучасному цивільному процесі, тобто на першому етапі його дії?

Кількість звернень до Європейського Суду з прав людини від громадян України, які не задоволені рішеннями судів, досягла позначки 15 000 , але це теж тема не дуже приємна.

На наш погляд, принцип змагальності, закладений у ст. 129 Конституції України, та фіксування судового процесу технічними засобами вже були відтворені у ЦПК, а тому принцип спеціалізації судів на вирішенні цивільних, господарських та адміністративних справ - це лише спосіб (зовнішня форма) вирішення справ, яка принципово і позитивно безпосередньо не вплине на судочинство. Давайте ще виділимо спеціалізовані суди по розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин. Що це кардинально змінить, крім збільшення витрат на судочинство? Вже давно у судах загальної юрисдикції існувала спеціалізація суддів на вирішенні цивільних справ та справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, але на права громадян такий розподіл повноважень не мав позитивного впливу.

Однією з найголовніших проблем цивільного процесу є те, що деякі положення Конституції не знайшли навіть формального закріплення в новому ЦПК. Зокрема, конституційний принцип поширення юрисдикції суду на всі правовідносини, що виникають у державі, до останнього часу був залежним від компетентності судді, оскільки у ст. 136 ЦПК від 1963 р. існувало обмеження повноважень суду. Тепер обмеження формально зняте, але спеціалізація судів на вирішенні певних правовідносин: цивільних, господарських і адміністративних дозволятиме суддям "ганяти" заявників між різними судами. Вважається, що у такій ситуації суди мають приймати заяви від громадян та самі вирішувати питання підвідомчості (компетенції) судів. Залишилося не розкритим і конституційне положення щодо інституту присяжних.

 Інститут присяжних у цивільному процесі та Конституції України

Після набранням чинності новим ЦПК суд присяжних так і залишився лише декларативною формальністю Конституції України. Про нього в Україні практично не згадується, незважаючи на те, що новий ЦПК мав реалізувати положення Конституції у повному обсязі.

Загальний рівень наукових досліджень інституту присяжних на сучасному етапі характеризується лише окремими публікаціями, предметом яких є застосування його лише в кримінальних справах.

Оскільки до сучасного цивільного судочинства існує багато претензій з боку громадян і ті, наведені вище, офіційні звернення громадян України до Європейського Суду є додатковим підтвердженням невдоволеності громадян та юридичних осіб рівнем судочинства в Україні, тому при запровадженні нового ЦПК доцільно було хоча б обговорити застосування суду присяжних для найважливіших цивільних справ або справ, у яких вартість позову сягає більше мільйона доларів СІЛА. Проаналізувати можливість реформування цивільного судочинства за допомогою суду присяжних - це обов'язок держави, яка проголосила це положення у Конституції.

Поряд з численними противниками запровадження суду присяжних в українському судочинстві існують і його прихильники. Переваги суду присяжних, як зазначають автори, полягають у широкій колегіальності, меншому ризику допущення судової помилки, демократизмі, народності, гласності, посиленні змагальності і при цьому не всі переваги суду присяжних перераховані.

При цьому, серед основних недоліків суду присяжних всі теоретики визначають його значну вартість, тобто необхідність відшкодовувати присяжним їх витрати часу. Але присяжних можна порівнювати із свідками, показання яких мають важливе значення у досягненні об'єктивності судового розгляду, зокрема у справах окремого провадження, де зачіпаються інтереси держави. У такому випадку державою запроваджено особливий процесуально-правовий механізм забезпечення явки свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів за ініціативою суду, при цьому відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України, тобто держава встановила граничний розмір компенсації витрат на забезпечення залучення свідків, спеціалістів, перекладачів, проведення експертиз у справах окремого провадження (частини 4, 5 ст. 86 нового ЦПК). З судом присяжних, його значимістю для цивільного судочинства, не можна порівняти такий засіб, як фіксування судового розгляду технічними засобами. Оскільки останній має важливе значення для захисту прав громадян, але цей засіб також не позбавлений певних вад. З об'єктивної позиції, брати участь у судовому процесі, де йдеться про захист інтересів держави, як свідок - це громадянський обов'язок особи, оскільки він передбачає виконання державної функції.

Для присяжних - це такий самий громадянський обов'язок, який мають виконувати всі суб'єкти, заінтересовані в справедливому судочинстві. Крім того, за ст. З Конституції та ст. 5 нового ЦПК держава взяла на себе обов'язок забезпечити кожному громадянину право на справедливий судовий розгляд. Тобто всі громадяни України зацікавлені в об'єктивному судочинстві, тому й мають брати участь у розгляді справи і висловлювати свої міркування.

Переваги цієї пропозиції полягають також і в тому, що на сьогодні залишились без роботи різні верстви населення - від слюсарів до начальників відділів міністерств, навіть генеральні прокурори у відставці. Отож щодо вирішення питання добору присяжних за певними критеріями, наприклад, за наявністю вищої освіти, належністю до конкретних прошарків населення тощо, то в Україні існує можливість такого вибору.

Суд присяжних згідно з Конституцією України має бути запроваджений в ЦПК, тому необхідно шукати раціональні шляхи його запровадження на сучасному етапі розвитку суспільства, а не ставити під сумнів доцільність його існування в Україні. Наприклад, у справах, в яких вартість позову сягає більше 1 000 000 гривень, має сплачуватися судовий збір з урахуванням участі у справі суду присяжних тощо.

 Нестабільність законодавства і вплив цього фактора на цивільний процес

Другою не менш важливою проблемою цивільного судочинства є нестабільність законодавства, відсутність системності при внесенні змін до нового ЦПК, нечіткість норм ЦПК, яка дає можливість їх двозначного тлумачення.

Про нестабільність нового законодавства свідчить така статистика. Так, новий ЦПК набрав чинності 1 вересня 2005 p., але як до цієї події, так і після неї мають місце виключення норм або внесення змін уже до нового ЦПК, тобто зміни почалися ще до набрання чинності цим нормативним актом. Наприклад, були внесені зміни до нового ЦПК Законом № 2875-IV від 08.09.2005 (ВВР, 2005, № 32, ст. 422), Законом № 2747-IV від 06.07.2005, (ВВР, 2005, № 35-36, № 37, ст.446).

Слід підкреслити, що не завжди такі зміни вносяться виважено і системно. Наприклад, із нового ЦПК було виключено ст. 9, в якій йшлося про застосування судом норм права інших держав, але цю норму було виключено у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про міжнародне приватне право". Однак слід сказати, що у загальних положеннях Закону "Про міжнародне приватне право" повинно бути закріплене лише положення, що іноземні особи, які беруть участь у справах, що розглядаються судами України, можуть клопотати перед судом про застосування при розгляді їх справи норм права іншої держави. Але ж у ст. 9 нового ЦПК йшлося про процедуру, згідно з якою суд при застосуванні норм права інших держав повинен був встановлювати зміст цих норм, порядок звернення до Мін'юсту, залучення експертів тощо, тобто тут йшлося саме про процесуальну діяльність судді щодо встановлення змісту норм права іноземної держави, а не про права іноземців. Тому така норма повинна бути саме у ЦПК, а не у загальних положеннях Закону України "Про міжнародне приватне право".

Наведені та інші положення, зокрема про внесення змін щодо обов'язкового фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів тощо, свідчать про те, що навіть конституційні положення не є обов'язковими і вони не внесені або виключені з ЦПК.

 Проблеми запровадження нових ЦПК і КАС

Іншою проблемою нового ЦПК є необхідність систематизації його норм з урахуванням теорії цивільного процесу та одночасного введення у дію Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС).

Щодо загальної частини ЦПК України, то вона не зовсім повно узагальнює всі інститути цивільного процесу, що стосуються галузі в цілому. Так, глава 1 розділу III, у якій ідеться про підсудність, має бути розташована в розділі І "Загальні положення". Це зумовлене тим, що в статтях 107, 108 нового ЦПК України говориться про загальні правила підсудності, але глава 1 (підсудність) віднесена до позовного провадження. Тому в цій частині є більш раціональним ЦПК Росії, який у загальних положеннях у главі 3 закріпив питання підвідомчості та підсудності.

Тому у "Загальних положеннях" ЦПК повинні бути сформульовані загальні норми інституту підсудності, а в нормах кожного виду провадження цивільного судочинства мають бути закріплені особливості підсудності Говорячи ж про загальні правила компетенції (підвідомчості) і підсудності, необхідно більш чітко визначити порядок їхнього застосування: спочатку перевірка правил підвідомчості справи суду, а потім - підсудності. Крім того, саме в загальній частині повинні даватися кваліфікаційні ознаки того чи іншого провадження, а також порядок розгляду справ, коли одночасно заявляються вимоги про встановлення юридичного факту (окреме провадження) і пред'являється позов. Тобто кваліфікація справи впливає на порядок її розгляду і тому повинна обумовлюватися в загальній частині.

Стаття 16 нового ЦПК визначає, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Але у цій нормі маються на увазі види судочинства взагалі - цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне. Проте законодавець не врахував та не закріпив у новому ЦПК положення, яке викликає на практиці багато спірних ситуацій, а саме: можливість розгляду в одному провадженні - позовному (як більш широкому) вимог як позовного характеру, так і вимог, які стосуються окремого провадження, наприклад, оголошення особи померлою та визнання права власності на будинок тощо. Така ситуація також може виникнути, коли під час розгляду справи окремого провадження виникне спір про право, то суддя за ч. 6 ст. 235 нового ЦПК повинен залишити заяву окремого провадження без розгляду та роз'яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Але у цьому положенні закону нічого не сказано про те, що одночасно в одному позовному провадженні може розглядатися вимога, яка випливає з окремого провадження, а саме: вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, наприклад, встановлення факту родинних відносин, та вимога щодо розподілу спадкового майна.

Виходячи із аналізу стадійності, яка нині передбачена у новому ЦПК, слід сказати, що це загальний інститут цивільного процесу, тому що зазначені вище стадії мають місце не тільки при розгляді справ позовного провадження, а й окремого. Тому стадії процесу у суді першої інстанції як загальний інститут цивільного процесу повинні також знайти своє закріплення у Загальних положеннях ЦПК.

Джерела такого становища щодо нелогічності структури ЦПК лежать у незначній увазі до Загальної частини ЦПК і випереджальному розвитку позовного провадження порівняно з іншими видами проваджень. Однак, здається, що загальні правила про стадії цивільного судочинства мають розкриватися в загальній частині і лише конкретизуватися в спеціальній, а також необхідно приводити специфіку стадій для окремих видів проваджень і категорій справ. Інакше необхідно визнати, що процедура розгляду справ позовного провадження є загальною, а всі інші види проваджень розглядаються відповідно до властивих їм особливостей.

У цьому контексті доцільно звернути увагу на ті положення, які мають місце у Перехідних та прикінцевих положеннях нового ЦПК щодо регламентації порядку розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.. У Прикінцевих та перехідних положеннях нового ЦПК йшлося про Адміністративно процесуальний кодекс, а набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України. Зрозуміло, що це положення не мало суттєвого впливу на процедуру розгляду справ, але воно свідчить про брак законотворчої техніки.. Так, існує ЦПК, ГПК, КПК, а потім з невідомих причин з'являється Кодекс адміністративного судочинства. Де ж тут логіка? Чому не залишити назву новоприйнятого кодексу, як це передбачалось у Прикінцевих та перехідних положеннях нового ЦПК - Адміністративно процесуальний кодекс, а не називати його Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки він "випадає" з контексту процесуальних кодексів.

Понятійний апарат цього кодексу також викликає певні зауваження щодо загальноприйнятої термінології. Так, у ст. З КАС встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У статті 17 КАС встановлено компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, а саме:

1. Компетенція адміністративних судів поширюється на:

  1.  спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
  2.  спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
  3.  спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
  4.  спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад-

ках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

  1.  що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
  2.  що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
  3.  про накладення адміністративних стягнень;
  4.  щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Розуміючи, що Кодекс вже прийнято і критикувати легше, ніж створювати, не вдаючись до подробиць, зверну увагу лише на такі аспекти. Якщо в основі цього Кодексу лежать публічно-правові спори, що випливає зі ст. З КАС, то відповідним чином і мав називатися даний Кодекс - Кодекс публічно-правового судочинства України.

Хоча у КАС і новому ЦПК застосовано поняття "компетенція" замість звичного "підвідомчість", з чим загалом можна погодитися, але вони віднесені до глав "Адміністративна юрисдикція..." та "Цивільна юрисдикція". Зрозуміло, що це положення мало б відповідати ч. 2 ст. 124 Конституції України, але у Конституції чітко встановлено зв'язок між термінами "юрисдикція" і "суд", а саме: "Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі". Назва ж глави, в якій вживається словосполучення „цивільна юрисдикція" залишається незавершеною, оскільки виникає питання - якого органу юрисдикція, а доцільно бу- ло б назвати цю норму "Цивільна юрисдикція загальних судів".

  1.  Теоретичні проблеми цивільного процесу : загальна характеристика

Теоретичні ж проблеми цивільного процесу значно складніші і не завжди "лежать на поверхні". Тому, перш ніж аналізувати теоретичні проблеми цивільного процесу, доцільно звернутися до систематизації наукової інформації про цивільний процес. Слід зазначити, що дотепер ця правова наука не має однозначної назви (чи цивільне процесуальне право, чи цивільний процес), відсутні чіткі критерії систематизації інформації (деякі автори включають у цю дисципліну нотаріат, арбітраж і третейські суди). Система викладення інформації, не повинна визначатися структурою ЦПК, а має бути продуктом наукового узагальнення всієї інформації в двох частинах: загальній і особливій. Загальна - повинна об'єднати всю інформацію, що має відношення і значення для всієї галузі в цілому, тобто для всіх стадій і усіх видів проваджень цивільного судочинства. Щодо Особливої частини, то вона має включати норми й інститути, що регулюють особливості окремих видів проваджень (наказне, позовне, окреме, стадії цивільного процессу - провадження у суді першої інстанції, провадження в апеляційній інстанції, провадження у касаційній інстанції та ін.). Виходячи з цього, кодекс повинен складатися з двох відповідних частин - Загальної та Особливої, а вони, у свою чергу, поділятимуться на розділи і глави.

Під відсутністю теоретичних концепцій подальшого розвитку цивільного процесу автором мається на увазі відсутність фундаментальних наукових досліджень, спрямованих на покращення судочинства у цивільних справах, але не тільки на підставі узагальнень, проведених судами України, а й окремі особи повинні сприяти удосконаленню судочинства.

До останнього часу кожен місяць у багатьох спеціалізованих вчених радах захищається значна кількість дисертаційних робіт, але висновки з цих досліджень так і залишаються лише в авторефератах та дисертаційних дослідженнях і не потрапляють до нормативних актів. Скільки було захищено дисертацій за темою "Принципи цивільного судочинства" або які так чи інакше стосувалися цієї теми? Але який вплив вони здійснили на удосконалення законодавства та юридичної практики?

Ось одна з основних проблем сучасного законотворення і юридичної практики - відсутність постійного і раціонального зв'язку між наукою та реальними потребами суспільства. Скільки кожен рік відбувається конференцій, круглих столів, семінарів, але витрачені кошти не дають істотних позитивних результатів для удосконалення законодавства та практики діяльності судів.

Парадокс цієї ситуації полягає в тому, що значними масивами практичної інформації володіють судді, а великі обсяги теоретичної інформації знаходяться у паралельній площині і ними володіють науковці. При цьому, не завжди, але у багатьох випадках науковці не мають доступу до узагальнень судової практики, а судді не запрошуються на захист дисертаційних досліджень за тематикою, орієнтованою на удосконалення судочинства. З цього положення бувають винятки, якщо судді самі захищають дисертаційні дослідження.

Координація діяльності практикуючих юристів та теоретиків -ось напрям удосконалення діяльності судів, який має дати позитивні результати. За допомогою такого заходу Можна було б запобігти багатьом теоретичним помилкам, які мають місце у законодавстві. Вважається доцільним при запровадженні нових законопроектів аналізувати позиції науковців з інших країн.

Наприклад, в Російській Федерації була зроблена спроба відновити інститут мирових суддів, що існував у дореволюційній Росії, але перший досвід діяльності мирових суддів свідчить про негативні результати. Це неофіційні дані, отримані автором при спілкуванні з провідними науковцями Росії, які роблять висновок про доцільність виділення державою коштів, що йдуть на утримання мирових суддів, для матеріального забезпечення судів першої інстанції. Отже, в Росії робляться спроби удосконалення цивільного процесу та судоустрою і цей неоціненний досвід необхідно брати до уваги.

Взагалі при збільшенні кількості нормативних актів має відбуватись їх систематизація, оскільки практичним працівникам буває дуже складно знайти всі нормативні акти, які стосуються окремого питання, через те, що між ними не існує чітких зв'язків, а тільки мають місце формальні відсилки в ЦПК до "передбаченого законом порядку". Якщо для фахівців така вказівка асоціюється з певними нормативними актами, то для пересічних громадян це поло-абсолютно не зрозуміле, але закони пишуться не тільки для спеціалістів і обов'язкові для виконання не лише ними.

Назву лише декілька тем, які не обговорювалися на сторінках юридичних джерел, але потребують дослідження. Так, останнім часом у юридичній літературі України особлива увага приділяється прецедентному праву, що істотно впливає на українську правову систему і на нове законодавство. У новому законодавстві суду надано широкі межі для вирішення спірних правовідносин, оскільки досить часто у нормах Цивільного і Сімейного кодексів робиться посилання на "розумні межі".

Впровадження в цивільний процес нового принципу - змагальності замість принципу об'єктивної істини - це новий етап у цивільному судочинстві, що не може здійснюватися лише нормативним шляхом. Це положення разом з непослідовністю внесених змін на практиці призводить до хаосу. Зокрема, менталітет багатьох суддів не готовий до ролі, уготованої їм за новим законодавством - ролі арбітра, що, як правило, лише спостерігає за розвитком спору між двома сторонами і "оцінює" доведеність позиції сторін та відтворює свої враження про результати такого спору у своєму ж рішенні.

Незважаючи на те, що тема змагальності стала дуже популярною і їй було присвячено кілька дисертаційних досліджень, юридична практика свідчить, що істотних змін у цивільному судочинстві не відбулося. Як судді за власною ініціативою викликали свідків, так і викликають, визначають належну сторону тощо. Коли запроваджувався принцип змагальності у цивільному судочинстві, то у ЦПК 1963 р. було введено ст. ЗО, яка формулювала сам принцип змагальності. Але далеко не всі норми, що регламентували права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, було змінено відповідно до цього принципу.

Хоча ці негативні наслідки можна вважати, з одного боку, інерцією, а з іншого, несистемністю сучасного цивільного процесуального законодавства, з якого дотепер „не вилучена" ініціатива суду з вищезазначених питань. При цьому автор не абсолютизує принцип змагальності, а вважає його таким, що властивий різним видам проваджень в різному змісті. Так, наприклад, у ч. З ст. 235 нового ЦПК йдеться про те, що у окремому провадженні відсутній принцип змагальності. Але автор не погоджується з такою думкою законодавця, оскільки більше десяти років займається проблемами окремого провадження. Правильним було б сказати, що не у всіх справах окремого провадження принцип змагальності реалізується у повному обсязі або домінує. Так, у справах, де наявний публічний елемент, принцип змагальності є "урізаним", тобто на суд покладено обов'язок щодо ініціативи по збиранню доказів (ст. 248 нового ЦПК), зокрема, щодо проведення експертизи (ст. 239 нового ЦПК), залучення до справи заінтересованих осіб. Але у такій категорії справ окремого провадження, як встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 нового ЦПК), сам заявник повинен довести суду наявність або відсутність певного факту, з яким він пов'язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов'язків. Отож, якщо відповідно до статей 10, 60 нового ЦПК він не доведе суду свої вимоги, а заінтересовані особи - свої заперечення, якщо вони виникнуть під час судового розгляду справи окремого провадження (ч. 6 ст. 235 нового ЦПК), тобто не нададуть докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд відмовить заявнику у встановлені факту або у залишенні заяви без розгляду. Зокрема, у зв'язку з тим, що заінтересовані особи не довели суду ту обставину, що із встановленням факту в порядку окремого провадження буде порушене їх суб'єктивне право, констатувати виникнення спору про право буде неможливо.

Крім запозичення на законодавчому рівні положень англосаксонського (прецедентного) судочинства, потрібна програма адаптації суддів, адвокатів до нових концепцій розвитку цивільного процесу. Принцип змагальності має обумовити й новітні технології, які мають застосовуватися під час навчання студентів. Це положення нині змушує переоцінити систему викладання дисципліни "Цивільний процес" у вищих навчальних закладах, саме з цією метою Центр розпочав видання серії книг "Процесуальні науки".

До речі, юридична некомпетентність позивача - це має бути реальна підстава для відмови у задоволенні заяви, коли він не здатен належним чином користуватися своїми процесуальними правами, не знає норм матеріального права та не може довести свої позовні вимоги. Тому вважається доцільним формалізувати й питання про надання такій особі правової допомоги при вирішенні справи про її права та обов'язки. Оскільки нині у ст. 12 нового ЦПК закріплено право особи на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом (поки що існує лише проект такого закону ), суд при виявленні юридичної некомпетентності позивача не повинен ставати на його бік, а має запропонувати звернутися за юридичною допомогою до адвоката чи іншого фахівця у галузі права. Коли ж особа наполегливо намагається особисто захистити свої права, то вона має знати і відповідати за те, що програш справи може бути обумовлений її юридичною некомпетентністю, оскільки суд не повинен допомагати конкретній особі через те, що його завдання вирішувати справу на підставі позиції двох сторін. У такому разі суд мимоволі втратить об'єктин-ність і буде захищати "слабкішого", а не вирішувати справу об'єктивно. Зрозуміло, що не тільки у кримінальному процесі, а й у цивільному процесі сторона повинна мати можливість звернутися за безкоштовною допомогою адвоката, а суд повинен сприяти захисту прав громадян і звільненням від оплати, розстрочкою або відстрочкою сплати судового збору, коли є законні для цього підстави.

3. Технічні проблеми судочинства

Чи можна вважати, що більшість проблем цивільного судочинства будуть вирішені новим ЦПК, якщо внесення змін до процедури розгляду справ у судах має формальний характер і не пов'язане з існуючими проблемами судочинства. Отже, постає питання, яким чином мав бути написаний новий ЦПК, оскільки, незважаючи на нові його норми про видачу копій судових рішень, ще у багатьох судах до останнього часу не можна отримати копію рішення чи ухвали суду, як це передбачено ч. 2 ст. 222 нового ЦПК, адже суди не забезпечені папером, технічними засобами для роздрукування рішень. Тому до останнього часу особи змушені самі переписувати рішення, просиджуючи годинами в канцелярії, а уявіть собі, якщо це людина похилого віку... Але, на жаль, це - реальність сучасного цивільного судочинства. Хоча звинуватити суд, який допускає можливість на комерційній (оплатній) основі робити ксерокопії рішень і ухвал суду, не має в чому. Громадян і фахівців у переважній більшості випадків не цікавить, куди йдуть отримані кошти, оскільки така послуга для них - це заощадження значної кількості часу. Тому це питання має бути вирішеним виходячи з інтересів громадян, а не тільки судів, якими обмежується право громадян на зняття при копіюванні копій протоколів судових засідань.

Зрозуміло, що судді не зацікавлені в тому, щоб громадяни мали можливість зняти копію протоколу судового засідання, оскільки у подальшому цей доказ може бути використаний проти судді, зокрема, при оскарженні судового рішення. Але це положення має бути гарантією від зміни протоколів судових засідань. Так, давно вже протоколи судових засідань не підписуються особами, які брали участь у розгляді справи, і це не вважається істотним недоліком. Всі звикли працювати відповідно до практики, яка задовольняла лише суддів.

Іноді на практиці доходить до протистояння з працівниками суду, оскільки робити копії з матеріалів справи - це абсолютне право всіх осіб, які беруть участь у справі, але в багатьох судах вимагають писати з цього приводу заяви на ім'я судді або голови чи його заступника, що не обумовлено нормами ЦПК. Більше того, в деяких судах секретарі забороняють фотографувати протоколи судових засідань, оскільки це робити заборонив голова суду чи його заступник.

Щодо протоколу судового засідання, то тут говорити не варто. Коли під час розгляду справи мала місце фіксація процесу технічними засобами, то протоколи секретарями практично не пишуться. Говорити ж про можливість прослуховування такої фіксації взагалі не доводиться, оскільки пристрій один на весь суд, слухаються інші справи та він зайнятий. Крім того, до суду потрібно приходити у приймальні години, процедура такого прослуховування не передбачена новим ЦПК, секретар зайнятий прийомом громадян і у нього немає часу сидіти разом з вами та прослуховувати запис, а можливі випадки, коли такий пристрій якийсь час не працює, відсутні пристрої, які б забезпечили зняття копії із звукозапису.

При набранні чинності новим ЦПК ст. 197 проголошувала, що суд здійснює під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Проте це положення закону не могло бути реалізованим на практиці. Тому буквально через тиждень, тобто 8 вересня 2005 р. були внесені зміни у новий ЦПК, які полягали у тому, що фіксація судового процесу технічними засобами до 2008 р. здійснюватиметься лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду. У зв'язку з цим Прикінцеві та перехідні положення ЦПК доповнені новими нормами, у яких ідеться про фіксацію ходу цивільного процесу у протоколі судового засідання як це мало місце в ЦПК 1963 р. Одразу ж напрошується запитання, а хіба законодавець на момент прийняття та введення в дію нового ЦПК не знав, що на практиці буде неможливо реалізувати конституційний принцип повної фіксації цивільного процесу технічними засобами, оскільки такі кошти в бюджеті держави відсутні. Проте новий ЦПК набрав чинності та зразу ж потягнув за собою багато проблем, які неминуче мають бути усунуті, але при цьому були марно витрачені державні кошти. Отже, комусь потрібно було рапортувати про запровадження нових ЦПК та пов'язаного з ним Кодексу адміністративного судочинства, особливо перед виборами народних депутатів.

На думку автора, судовий процес і сьогодні може бути зафіксований за допомогою технічних засобів, хоча, мабуть, має бути створена нова Конституція для того, щоб громадяни отримали право не тільки на запис, але й на прослуховування такого запису. А потім ще одна - щоб знімати копії з такого запису.

Саме технічною автор вважає помилку суддів, які у рішенні або ухвалі дуже коротко "переписують" позицію сторін, а потім без будь-якої правової мотивації пишуть про те, що позиція позивача або відповідача вважається доведеною та обґрунтованою. І це робиться як судами першої інстанції, так і апеляційними і касаційним судами. Представляється, що суддя або суд, які відповідають формальними и неаргументованими "відписками" на аргументи заяви або скарги, повинні нести дисциплінарну відповідальність, але адвокати і представники можуть лише констатувати таке правопорушення, коли отримають таку ухвалу.

У більшості випадків вони терплять, щоб не ускладнювати відносини з суддею або судом, оскільки важко передбачити, коли професійна діяльність знову зведе адвоката з цим суддею або судом і у якій справі... Тому не тільки пожиттєвість виконання повноважень судді обумовлює "неналежне" з боку суддів ставлення до адвокатів та інших зацікавлених осіб, халатне виконання своїх обов'язків. Саме адвокати і юристи не показують клієнтам всіх шляхів захисту їх прав, включаючи можливість порушення дисциплінарного, кримінального переслідування, а також звернення до суду або судді з позовом. Тому доки не всі судді набули «пожиттєвий» статус судді, можна й потрібно подавати скарги на їх дії, рішення, ухвали, щоб некомпетентні і недостойні судді не набули такого статусу - це досить новий спосіб впливу на суддів з метою оновлення судочинства (ст. 5 нового ЦПК).

Автор, зрозуміло, не мав на увазі всіх суддів і відокремлює з них тих, які відповідають своєму високому статусу. Але необхідно сприймати загальну критику некомпетентності та не повторювати відомі помилки.

Наведені вище автором проблеми - це лише деякі з тих, які мали і мають місце у цивільному судочинстві, оскільки перелічити їх усі у даній книзі просто неможливо .

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Практичні проблеми цивільного процесу :загальна характеристика
  2.  Запровадження суду присяжних
  3.  Відповідність принципів цивільного судочинства нормам Конституції
  4.  Теоретичні проблеми цивільного процесу: загальна характеристика
  5.  «Цивільне-процесуальне право» чи «цивільний процес»
  6.  «гласність», «публічність», «відкритість» - співвідношення понять
  7.  Технічні проблеми судочинства

ЛІТЕРАТУРА

  1.  Комаров В.В. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства [Текст]: монографія / В.В. Комаров. –Х.: Харків юридичний, 2008. – 928 с.
  2.  Цивільний процес України [Текст]: підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2012. - 536 с.
  3.  Конституція України [Текст]: прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст.141.
  4.  Цивільний процесуальний Кодекс України [Текст]: від 18 березня 2004 року № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України – 2004. - N 40-41, 42. - Ст. 492.
  5.  Про судоустрій і статус суддів [Текст]: закон України від 7 липня 2010 р. // Офіційний вісник України - 2010. - № 55/1 – Ст. 1900.
  6.  Про міжнародне приватне право [Текст]: закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР).- 2005.- № 32.- Ст. 422
  7.  Про третейські суди [Текст]: закон України від 11.05.2004 № 1701-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. - N 35. - Ст. 412.
  8.  Про державну виконавчу службу [Текст]: закон України від 24.03.1998 № 202/98-ВР //Відомості Верховної Ради України – 1998. - N 36-37. - Ст. 243.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29976. ПРОБЛЕМА СОЗНАНИЯ В ПСИХОЛОГИИ 147 KB
  Поэтому в психологии говорят о единстве сознания челка и его деятельности. Явления сознания как предмет интроспективной психологии XIX века. Существование сознания главный и безусловный факт а задача психологии – проанализировать состояния и содержание сознания предмет сознание.
29977. Классификация неосознаваемых явлений 56 KB
  Активность монад протекающая в сфере психических актов имеет различную степень сознательности: от почти полностью бессознательного до ясного и четкого сознания. Низшие уровни сознания называются малыми перцепциями их сознательная реализация получила названия апперцепции. Он сформулировал концепцию порога сознания. Порог сознания уровень психической деятельности ниже которого идеи оказываются бессознательными.
29978. Методы неосознаваемых явлений в психоанализе 55 KB
  предсознательное скрытое латентное бессознательное потенциально сознательное: может проникнуть в сознание т. бессознательное вытесненная бессознательная психика не обладает способностью проникнуть в сознание: это может только представитель вытесненной бессознательной психики. Бессознательное это место сосредоточения влечений все вытесненное из сознания как недопустимое па своей природе.Фрейда Под влиянием цензуры происходит вытеснение идеи с которой связано несовместимое желание в...
29979. Психологическая теория деятельности в отеч.психологии 56 KB
  Психологическая теория деятельности в отеч. придумал Леонтьев Психологическая теория деятельности начала разрабатываться в 20х начале 30х гг. Но главное состояло в том что авторы теории деятельности взяли на вооружение философию диалектического материализма теорию К. Этот общий философский тезис нашел в теории деятельности конкретнопсихологическую разработку.
29980. Понятие действия. Виды. Соотношение действий и Деятельности 43 KB
  Понятие действия. того результата который должен быть достигнут в ходе выполнения действия. Характеристики действия: действие включает в качестве необходимого компонента акт сознания в виде постановки и удержания цели. через понятие действия теория деятельности утверждает принцип активности точка анализа Д – субъект.
29981. Ощущения. Общая характеристика 64.5 KB
  Ощущения. Физиологическая основа ощущения. Физиологической основой ощущения является нервный процесс возникающий при действии раздражителя на адекватный ему анализатор. сигнализируют о движениях кинестетические ощущения ощущение равновесия статические ощущения.
29982. Восприятие. Общая характеристика 88 KB
  Восприятие – это отражение в сознании человека предметов или явлений при их непосредственном воздействии на органы чувств. Маклаков Восприятие включает в себя ощущение и основывается на нём. Поэтому восприятие очень часто называют перцептивной системой человека. из гештальта пр восприятие мелодии 4.
29983. Основные подходы к изучению восприятия в зарубежной психологии 57 KB
  Основные подходы к изучению восприятия в зарубежной психологии. Помимо ощущений в процессе восприятия задействован предыдущий опыт процессы осмысления того что воспринимается т. Мир восприятия состоит из: 1ощущений которые возникают когда раздражается отдельный рецептор и 2 образов памяти которые представляют собой следы прежних ощущений Если 2 ощущения повторялись совместно много раз и если затем возникает ощущение или образ памяти то сразу же появляется образ памяти другого ощущения. И для того чтобы объяснить все виды...
29984. Внимание. Общая характеристика 61.5 KB
  Виды внимания. Добрынин О теории и воспитании внимания Свойства внимания. Концентрированность внимания – выделение сознанием объекта и направление на него внимания. Объем внимания можно увеличить если осмысленно связать и структурировать материал.