7308

Правове регулювання соціального партнерства

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Соціальне партнерство: загальна характеристика. Правове регулювання соціального партнерства в Україні. Сторони та інші субєкти соціального партнерства.

Украинкский

2013-01-20

72.5 KB

40 чел.

Правове регулювання соціального партнерства.

План:

1. Соціальне партнерство: загальна характеристика.

2. Правове регулювання соціального партнерства в Україні.

3. Сторони та інші суб'єкти соціального партнерства.

  1.  Соціальне партнерство: загальна характеристика.

У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досягти соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний найманий працівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, суб'єкти інших "вагових категорій" — колективи найманих працівників і колективи роботодавців. Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб'єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

Є декілька визначень соціального партнерства на науковому і законодавчому рівні. В цілому інститут соціального партнерства являє собою комплекс процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями  і широко застосовується у країнах із розвиненою соціальною ринковою економікою.

Процес законодавчого закріплення колективно-договірної системи в більшості країн Заходу розпочався на початку XX століття. Окремі норми колективно-договірної системи було внесено до датського Цивільного кодексу в 1907 р., швейцарського Кодексу зобов'язань у 1911 р. У подальшому, в процесі виділення норм трудового права в окрему галузь права (законодавства), набуло поширення прийняття спеціальних законодавчих актів з колективно-договірного регулювання трудових відносин. У Норвегії такий акт прийнято в 1915 р., Німеччині — у 1918 р., Фінляндії — у 1924 р.

Соціальне партнерство здійснюється шляхом соціального діалогу, шляхом взаємних консультацій, переговорів між соціальними партнерами. Тому поряд із терміном "соціальне партнерство" у практиці держав застосовується термін "соціальний діалог". Він досить широко використовується МОП та на європейському рівні. З 2005 р. соціальний діалог набув організаційно-правового змісту й в Україні.

МОП розуміє під соціальним діалогом переговори, консультації, обмін інформацією між урядом, роботодавцями і працівниками, або на рівні МОП, на теми, що пов'язані з економічною або соціальною політикою, і такі, що становлять спільний інтерес.

МОП ухвалила низку конвенцій і рекомендацій у сфері соціального діалогу, які становлять основу міжнародного колективного трудового права на всесвітньому рівні:
  •  Конвенцію № 87 (1948 р.) про свободу асоціації і захист права на організацію;
  •  Конвенцію № 98 (1949 р.) про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів;
  •  Рекомендації №91 (1951р.) про колективні договори, №94 (1952р.) — про консультації та співробітництво між підприємцями і трудящими на рівні підприємства, № 113 (1960 р.) — про консультації та співробітництво між державною владою та організаціями підприємців і трудящих;
  •  Конвенцію № 154 (1981 р.) про сприяння колективним переговорам.
Україна ратифікувала у різні роки вказані конвенції МОП, таким чином, вони входять до системи національного законодавства і є обов'язковими до виконання.

На рівні Ради Європи принципи соціального партнерства закріплено в Європейській соціальній хартії 1961 р. та у Переглянутій Європейській соціальній хартії 1996 р.

До колективних прав за Хартією належать такі:

всі працівники і роботодавці мають право на свободу об'єднання в національні й міжнародні організації для захисту економічних і соціальних інтересів (ст. 5);

всі працівники і підприємці мають право на укладення колективних договорів (ст. 6);

працівники мають право брати участь у визначенні та в поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22);

представники працівників на підприємстві мають право на захист від дій, що завдають їм шкоду, та їм має бути надано відповідні можливості для здійснення їх функцій (ст. 28);

всі працівники мають право на інформацію і консультації протягом здійснення колективних звільнень (ст. 29).

Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 р. № 137-У взято зобов'язання за усіма зазначеними статтями та пунктами.

У Європейському Союзі під соціальним партнерством розуміється взаємодія різних складових сил суспільства, передусім праці і капіталу, досягнення ними взаємоприйнятних компромісів при вирішенні проблем, що зачіпають спільні інтереси.

Мета соціального партнерствауникнути конфліктів, використовуючи арсенал різноманітних матеріальних, моральних, політичних, юридичних засобів урегулювання проблем, що виникають. Однією з головних складових сучасної соціальної політики є соціальний діалог, який на практиці реалізує ідею соціального партнерства.

Європейська комісія визначає соціальний діалог, як процес постійної взаємодії соціальних партнерів з метою дійти згоди з економічних або соціальних питань на рівні держави, сектору економіки або підприємства.

Незважаючи на певні успіхи, досягнення згоди у цій сфері вимагає значних зусиль.

Соціальне партнерство широко застосовується на Заході, прі цьому моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.

Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм.

Для трипартизму (США, Канада, Великобританія) характерною є наявність трьох сторін у соціальному партнерстві — представників від найманих працівників, роботодавців і держави.

Біпартизм (Франція, ФРН, Швеція, Австрія) передбачає наявність двох сторін переговорного процесу — представників від найманих працівників і роботодавців.

Світовий досвід переконливо доводить, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

2.  Правове регулювання соціального партнерства в Україні.

В Україні були окремі організаційно-правові способи соціального партнерства на виробничому рівні:

  •  укладення колективних договорів;
  •  проведення виробничих нарад;
  •  діяльність рад трудових колективів;
  •   участь трудових колективів в управлінні організаціями тощо.

Однак ніде в радянській юридичній літературі ці форми співпраці працівників і роботодавців не визначались як соціальне партнерство. Перехід до ринкових відносин, економічна криза, яка зумовила певну соціальну напруженість між працівниками і роботодавцями та державою, а також необхідність адаптації трудового законодавства до європейських міжнародних стандартів, поставили на порядок денний питання про створення нового правового механізму регулювання колективних трудових відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель.

Етапи розвитку сучасної системи соціального партнерства:

  •  Указом Президента України "Про національну раду соціального партнерства" від 8 лютого 1993 р. № 34 було створено Національну раду соціального партнерства . Указом ПУ від 27 квітня 1993 р. № 151 затверджено Положення про Національну раду соціального партнерства.
  •  1 липня 1993 р. було прийнято Закон України "Про колективні договори і угоди". Окрім традиційного укладення колективних договорів на рівні підприємств, з 1993 р. було започатковано укладення колективних угод на галузевому, регіональному та національному рівнях. Першим таким актом, укладеним на національному рівні, стада Тарифна угода (1993 р.), а згодом акти такого роду отримали назву "Генеральна угода", яка укладається переважно щороку.
  •  24 березня 1995 р. ухвалено Закон України "Про оплату праці", який передбачив дві сфери правового регулювання оплати праці — державну і договірну.
  •  З березня 1998 р. ухвалено Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), і для реалізації його положень Указом Президента від 17 листопада 1998 р. утворено Національну службу посередництва і примирення.
  •  15 вересня 1999 р. ухвалено Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
  •   24 травня 2001 р. — Закон України "Про організації роботодавців".

Тривалий час у Верховній Раді України перебувають на розгляді проекти законів "Про соціальне партнерство", "Про трудові колективи", нова редакція Закону України "Про колективні договори і угоди".

  •  Указом Президента України від 29 грудня 2005 р. № 1871/2005 ліквідовано Національну раду соціального партнерства і утворено Національну тристоронню соціально-економічну раду як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про цей орган. Співголовами Національної ради є представники від Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців. На галузевому і регіональному рівнях на паритетних засадах формуються тристоронні допоміжні органи із соціально-економічних питань для узгодженого вирішення проблем, що виникають у соціально-економічній сфері, стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

Соціальне партнерство — багатоаспектне соціальне явище, яке досліджують політологи, економісти, соціологи, соціальні психологи, правознавці. Соціальне партнерство у юридичному значенні розглядається принаймні у трьох аспектах:

  •  як система суспільних відносин;
  •  як принцип взаємодії суб'єктів колективних трудових відносин;
  •  як правовий інститут.

Відносини соціального партнерства мають колективний характер, у їх основі лежить колективний інтерес сторін. Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах:

  •  наявність колективного інтересу всіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці;
  •  наявність колективних відносин у цій сфері;
  •  колективна структура сторін соціального партнерства.

Поняття соціального партнерства встановлено у Законі України "Про організації роботодавців", де його визначено як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. 

Відповідно до чинного законодавства склалися такі рівні соціального партнерства:

  •  виробничий;
  •  галузевий;
  •  регіональний;
  •  національний.

Організаційно-правовими формами соціального партнерства є такі:

  •  взаємні консультації;
  •  колективні переговори щодо підготовки та укладення колективних договорів і угод;
  •  участь працівників та їх представників в управлінні організаціями;
  •  участь найманих працівників у розподілі прибутку на умовах, визначених у колективному договорі;
  •  спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організація примирних та арбітражних процедур;
  •  діяльність органів соціального партнерства;
  •  паритетна участь представників сторін в управлінні соціальним страхуванням;
  •  обмін інформацією між сторонами соціального партнерства;
  •  контроль за виконанням спільних рішень та ін.

Національна тристороння соціально-економічна рада у своєму Регламенті визначила такі форми діяльності: проведення пленарних засідань, консультацій, семінарів, конференцій, надання методичної та інформаційної підтримки територіальним тристороннім радам, підготовку та подання до Верховної Ради України пропозицій до законопроектів, що належать до компетенції Національної ради.

Результатом соціального партнерства є прийняття соціальними партнерами рішень, що мають нормативно-правовий характер, це акти соціального партнерства — колективні договори та угоди.

Результатом соціального діалогу є прийняття погоджених належним чином за процедурою соціального діалогу рішень у формі нормативно-правових актів компетентними державними органами із соціально-економічних питань у соціально-економічній сфері, а також тих, що стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

3. Сторони та інші суб'єкти соціального партнерства.

Слід розрізняти поняття сторін і суб'єктів соціального партнерства. Поняття суб'єктів є ширшим за змістом.

Суб'єкти включають як сторони соціального партнерства, так й інші уповноважені органи у цій сфері.

Сторонами соціального партнерства є суб'єкти, які безпосередньо приймають рішення щодо конкретних соціально-партнерських угод.

"Сторони соціального партнерствапрофесійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування". (Ст. 1 Закону України "Про організації роботодавців").

Питання сторін колективно-договірного процесу конкретизовано у статті 3 Закону України "Про колективні договори та угоди".

На виробничому рівні укладається колективний договір між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами з другої, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

На національному рівні сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

На галузевому рівні сторонами угоди є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їхньої дії.

На регіональному рівні угода укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

До інших суб'єктів соціального партнерства належать спеціальні органи, які здійснюють повноваження у цій сфері — Національна тристороння соціально-економічна рада, Національна служба посередництва і примирення.

 

 


Теми рефератів

  1.  Становлення та розвиток соціального партнерства в Україні.
  2.  Організаційно-правові форми соціального партнерства.
  3.  Суб'єкти соціального партнерства в Україні.
  4.  Генеральна угода основний акт соціального партнерства в Україні.

Література

  1.  Бонвичини Роберто. Социальное партнерство и трудовьіе от-ношения в Европе. Приемлемьі ли для России европеиские модели? — М.: "Права человека", 2005. — 336 с.
  2.  Большаков С, Григорьев А. Динамика трудових отношений и социального партнерства в странах ЗС // Человек и труд. — 2007. — № 1. — С. 66—68.
  3.  Головко МЛ., Дубровський М.Л., Жуков В.І. Соціальне партнерство (сучасний міжнародний досвід). — К., 1994.
  4.  Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб'єкти, правове регулювання // Право України. — 1999. — №10. — С. 41—45.
  5.  Забрамная Е., Микола М. Европейское и российские мини-мальньїе стандарти социального диалога. Анализ законодатель-ства и рекомендации для России. — М.: "Права человека", 2005. — 488 с.
  6.  Кисельова Т. Шлях до соціальної злагоди // Праця і зарплата. — 2007. — № 20 (травень). — С. 4—5.
  7.  Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. — М.: Дело, 1999. — С. 226—263.
  8.  Комарницький В.І. Правове регулювання соціального партнерства в Україні // Держава і право: 36. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. № 13. — К., 2001.
  9.  Лушников А.М., Лушникова М.В. Курс трудового права. — Т.1: Историко-правовое введение. Общая часть. Коллективное трудовое право. — М., 2003.

10. Політика соціального діалогу в дії // Праця і зарплата.

— 2007. — № 23 (червень). — С. 4.

  1.  Соціальне партнерство на ринку праці України. — К., 1998.
  2.  Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні: зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С. 35—41.
  3.  Шопіна І. Соціальне партнерство або корпоративізм: пошук концептуальної моделі // Право України. — 2005. — № 11. — С. 44—49.
  4.  Циганчук НА. Професійні спілки як сторона соціального партнерства // Держава і право: 36. наук. пр. — Вип. 11.

— К., 2005. — С. 377—382.

15. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: тео-
ретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юрид. літ-ра,
2001.— 328 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51752. Свято 8 Березня в початковій школі. Пригоди в Тридевятому царстві 235.5 KB
  (дія розгортається в Тридевятому царстві, Лисогірському князівстві в палаці князя Василія. На стільчику сидить бабуся-казкарка, вяже, розповідає небилицю-завязку)