73249

Банківська та кредитна системи

Курсовая

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Позичковий капітал – це одна з функціональних форм капіталу. Зовні позичковий капітал схожий на лихварський. Однак по своїй економічній природі він не має з ним нічого загального. Позичковий капітал – особлива історична форма капіталу, що приносить проценти, характерна для сучасної ринкової економіки, капіталістичного способу виробництва.

Украинкский

2014-12-10

190 KB

1 чел.

 
                                                                           
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО МІСЦЕ І РОЛЬ В             ІНФРАСТРУКТУРНОМУ  ЗАБЕЗПЕЧЕННІ  РИНКУ ………………………  .…5

  1.  СУТНІСТЬ І ДЖЕРЕЛА ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ…………5
    1.  ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ. НОРМА (АБО СТАВКА) ПРОЦЕНТА ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОЗИЧКОВОГО ПРОЦЕНТА ЯК ПЛАТИ ЗА ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ……………………………………………………………7

РОЗДІЛ II. БАНКИ ТА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА…………………………….11

2.1 СУТНІСТЬ БАНКУ І БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ………..……11

2.2 ВИДИ БАНКІВ ТА ОСНОВНІ БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ. НБУ ТА ЙОГО СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ……………………………..12

Розділ III. КРЕДИТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЛАНКИ.……………..…20

3.1 СУТНІСТЬ КРЕДИТУ ТА  ЙОГО ФУНКЦІЇ…………………..20

3.2 ОСНОВНІ ФОРМИ КРЕДИТУ. БАНКІВСЬКИЙ ПРИБУТОК..24

ВИСКОВКИ………………………………………………………………………..31

СПИСОК КИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...……………………...…..34


ВСТУП

В сучасній економічній системі позичковий капітал відіграє важливу роль. Для того, щоб осмислити сутність і економічну природу позичкового капіталу необхідно розглянути його з погляду економічної теорії.

В розподілі прибавочної вартості беруть участь не тільки функціонуючі – промислові і торгові – капітали, але і позичкові капітали.

Поряд з торговим капіталом від промислового капіталу відокремлюється і позичковий капітал. Головне його джерело – кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового капіталу, тобто амортизаційний фонд, нерозділений прибуток та інше. У той же час розширення масштабів підприємств і об’єктів вкладення капіталу жадає від підприємців все більших сум для авансування капіталу. У розгалуженій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні господарські суб’єкти мають потребу в додаткових засобах, а інші ними володіють.

Актуальність обраної теми курсової роботи зумовлена тим,що в умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, стан економічних зв’язків не тільки в межах однієї країни, а і у світі дуже ускладнився. За таких умов його навіть не можливо уявити без кредиту.

Значущість обраної теми курсової роботи зумовлена тим фактом, що фундаментом, на якому споруджується вся система кредиту, є мобілізація й нагромадження банківсько-кредитними установами тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу. Цілком зрозуміло, що коли такого нагромадження не відбувається, то й сам кредит стає неможливим у цьому випадку необхідних коштів, що їх можна було б давати в борг, просто не існує.

Метою дослідження теми даної курсової роботи є вивчення природи і сутності позичкового капіталу та позичкового процента, функціонування банківської системи та сутності кредиту.

Грошові засоби власників, які звільнилися на якийсь час, акумулюються в банках і надаються в позику позичальникам капіталу за плату у вигляді процента.

Позичковий капітал – це одна з функціональних форм капіталу. Зовні позичковий капітал схожий на лихварський. Однак по своїй економічній природі він не має з ним нічого загального. Позичковий капітал – особлива історична форма капіталу, що приносить проценти, характерна для сучасної ринкової економіки, капіталістичного способу виробництва. Як було згадано вище, базою позичкового капіталу є кругообіг промислового капіталу. Виникнення позичкового капіталу пов’язано з закономірностями кругообігу промислового капіталу.

Завдання роботи полягає у тому,щоб розглянути сутність і джерела позичкового капіталу. Проаналізувати позичковий процент. Охарактеризувати сутність банку і банківської системи. Дослідити види банків та основні банківські операції. Розглянути сутність кредиту та його функції. Проаналізувати основні форми кредиту.

Короткий огляд використаних джерел:

1.Український економіст Мочерний С.В. у своїй роботі «Політична економія» охарактеризував політичну економію як науку..

2.Український економіст Шаповалов В.М. у своїй праці «Економіка підприємства» охарактеризував економіку підприємства, згадав основні її проблеми та шляхи розвитку.

3.Професор Мороз А.М. у своїй роботі «Національний банк і грошово кредитна політика» охарактеризував банківську систему України, наголосив на її проблемах та запропонував шляхи їх вирішення.

4.Український економіст Івасів Б.С. у своїй праці «Гроші та кредит» розказав про грошову і кредитну систему України.

5.Український економіст Ніколенко Ю.В. у своїй роботі «Політекономія» детально охарактеризував цю науку.

6. Український економіст Башнянин П.Ю. у своїй роботі «Політична економія» розказав про розвиток політичної економії як науки.


Розділ
I. Позичковий капітал, його місце і роль в інфраструктурному забезпеченні ринку

1.1 Сутність і джерела позичкового капіталу

Сутність позичкового капіталу. На перший погляд позичковий капітал не відрізняється від лихварського: обидва приносять відсотки; кредитор дає позику, позичальник її повертає та виплачує відсотки.

Основними позичальниками є функціонуючі підприємці: промисловці та торговці, що використовують позику як капітал для отримання прибутку, тобто надані в позику гроші є капіталом не лише для кредитора, а й для позичальника.

Позичковий капітал – грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового відсотка.

Промисловий підприємець платить за кредит частку свого прибутку, який отримує від використання позики як промислового капіталу. Як і весь промисловий прибуток, ця його частка є перетвореною формою додаткової вартості, створюваної найманими працівниками промислового капіталу, у тому числі тієї його частини, яка була одержана промисловим підприємцем у позику.

Джерела позичкового капіталу:

  1.  грошові капітали;
  2.  капітали рантьє (грошові капіталісти);
  3.  грошові заощадження і прибутки різних класів капіталістичного суспільства.

 У своєму власному русі, який полягає в авансуванні грошей і поверненні їх із приростом Г – Г’, позичковий капітал не набуває ні продуктивної, ні товарної форм, оскільки перебуває завжди у грошовій формі. У ній він є таємничою само зростаючою вартістю, позбавленою джерела свого збільшення.

З формули руху позичкового капіталу (Г – Г’) виникає хибне враження, що відсоток є породженням виключно власності позичальника на свій грошовий капітал, а не функціонуванням промислового капіталу.

У кредитних відносинах, які приносять відсоток, стосунки між кредитором та позичальником набувають відношення грошей до самих себе, у якому вони і само зростають. Але як так, тобто як загальний еквівалент, гроші не мають магічної здатності створювати нові гроші – зростати незалежно і поза процесом виробництва. Об’єктивно основою фетишизму грошей, тобто уявлення про їх здатність «із самих себе» робити більші гроші (приносити відсоток), є їх властивість в умовах капіталістичного способу виробництва бути використаними для виробництва додаткової вартості. Якби не було продуктивного капіталу як складової промислового, не існувало б і позичкового. Позичковий капітал (гроші) збільшується внаслідок його використання підприємцем для виробництва додаткової вартості.

Саме позичковий капітал як відношення між кредитором і позичальником тимчасово вільних грошей є засобом розв’язання суперечності між грошима, що не є капіталом, та капіталом як вартістю, яка перебуває у безперервному русі і приносить додаткову вартість.

Такий рух тимчасово вільних капіталів вигідний як їх власникам, оскільки за свої позики вони отримують позичковий відсоток, так і підприємцям-позичальникам, які отримують додатковий прибуток до прибутку, який одержують від функціонування власного капіталу. Вигідно це і кредитним установам (банкам), тому що вони отримують плату за посередництво, яку утворює різниця між відсотками, що стягують із позичальників, та відсотками, що сплачують вкладникам. Участь тимчасово вільних грошових засобів торгових капіталістів і грошових капіталістів у формуванні позичкового капіталу не змінює його сутності. Грошові доходи і заощадження всіх інших верств суспільства, сконцентровані в кредитній системі, також набувають властивостей позичкового капіталу.

Функції позичкового капіталу:

  •  Грошове обслуговування промислового капіталу;
  •  Участь у виробництві і розподілі додаткової вартості;
  •  Сприяння акумуляції тимчасово вільних грошових засобів, запровадження їх в обіг з метою зростання;
  •  Використання капіталу-товару з метою отримання прибутку у формі відсотка;

1.2 Позичковий процент. Норма (або ставка) процента та використання позичкового процента як плати за позичковий капітал

Позичковий капітал залишається капіталом-власністю кредитора, оскільки грошова позика позичальникові передається не у належність, а лише у функціональне володіння, розпоряджання та використання.

Підприємець-позичальник на основі отриманого в позику капіталу організовує виробничий процес і одержує середній прибуток як перетворену форму додаткової вартості. Цей прибуток він не може присвоїти повністю, оскільки повинен виплатити процент за користування позикою. Середній прибуток, одержаний підприємцем, поділяється на дві частини: одна у формі позичкового процента передається власнику позичкового капіталу, а інша залишається у функціонуючого підприємця й утворює його підприємницький дохід. Збільшення пропозиції позичкових капіталів при  незмінному чи менш значному збільшенні попиту на нього призводить до зниження норми позичкового процента.

Позичковий процент – перетворена форма тієї частки додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам позичкового капіталу.

Оскільки за широкого розвитку кредитних відносин кожен власник капіталу має змогу віддати його у позику, остільки позичковий процент набуває загального значення і застосовується не лише щодо доходу на запозичений капітал, а й щодо доходу (прибутку) на власний капітал функціонуючих підприємців.

Підприємницький дохід – частина прибутку, отримана внаслідок використання позичкового капіталу, яка залишається у функціонуючих підприємців.

Рівень дохідності позичкового капіталу відображає норма позичкового процента – відношення суми річного доходу від позичкового капіталу до суми позичкового капіталу:

Норма позичкового капіталу

 

Сума річного доходу від позичкового капіталу

100%

Сума позичкового капіталу

Норма процента в кожний момент визначається співвідношенням пропозиції та попиту на позичковий капітал. Проте її збільшення або зменшення під впливом цих чинників має свої межі.

У кредитно-грошовій сфері фігурують реальна та номінальна відсоткові ставки.

Реальна відсоткова ставка. Вона утворюється внаслідок реальних кредитних відносин, тобто співвідношення пропозиції кредитів і попиту на кредити.

Номінальна відсоткова ставка. Вона визначається кредитором з урахуванням інфляції й дорівнює реальній ставці відсотка з поправкою на очікуваний рівень інфляції.

Верхньою межею норми відсотка є середній прибуток. Якщо б рівень норми відсотка перевищував норму середнього прибутку, то регулярне користування кредитом стало б для підприємців не вигідним. Разом з тим рівень норми відсотка не може знизитися до нуля, тому що позичкова операція в такому разі буде безприбутковою для власника товару-капіталу.

Позичковий відсоток, як і його норма, не підпорядковується дії закону вартості. Пояснюється це своєрідністю відсотка як ціни позичкового капіталу. На відміну від ціни на звичайний товар як грошової форми його вартості, відсоток не може бути грошовою формою вартості позичкового капіталу, оскільки він (позичковий капітал) уже існує у грошовій формі. Як ціна позичкового капіталу відсоток є мірою не вартості грошей, що надаються у позику, а їх споживчої вартості, тобто здатності приносити дохід, само зростати. Це, по-перше, пояснює ірраціональний характер ціни позичкового капіталу і, по-друге, те що ціну позичкового капіталу як товару регулює не закон вартості, а співвідношення пропозиції і попиту позичкового капіталу.

Пропозиція позичкового капіталу – тимчасово вільний капітал у грошовій формі, який кредитори прагнуть надати в позику.

Чим більше кредиторів прагнуть віддати капітал у позику, тим більшою буде його пропозиція. Збільшення пропозиції позичкового капіталу за незмінного чи незначного збільшення попиту на нього призводить до зниження норми позичкового відсотка. У свою чергу зниження норми відсотка призводить до зменшення пропозиції позичкового капіталу. Це означає, що зв'язок між величиною відсотка і пропозицією капіталу є прямим.

Попит позичкового капіталу – сукупність потреб наймачів у позичковому капіталі, сформована потребами розвитку виробництва.

Зі збільшенням попиту на позичковий капітал за незмінного або незначного збільшення його пропозиції норма відсотка зростає. У свою чергу величина попиту також залежить від позичкового відсотка: чим нижчою є величина відсотка, тим більша відсоткова ставка, тобто більше бажаючих отримати позику, що посилює попит на позичковий капітал, і навпаки. Це означає, що зв'язок між попитом на позичковий капітал і величиною позичкового відсотка є зворотним.

Таким чином сутність позичкового капіталу полягає у тому, що це грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового відсотка.

Отже, джерела позичкового капіталу:

  1.  грошові капітали;
  2.  капітали рантьє (грошові капіталісти);
  3.  грошові заощадження і прибутки різних класів капіталістичного суспільства.

Функції позичкового капіталу:

  •  Грошове обслуговування промислового капіталу;
  •  Участь у виробництві і розподілі додаткової вартості;
  •  Сприяння акумуляції тимчасово вільних грошових засобів, запровадження їх в обіг з метою зростання;
  •  Використання капіталу-товару з метою отримання прибутку у формі відсотка;

Отже, позичковий процент – перетворена форма тієї частки додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам позичкового капіталу.

Таким чином, підприємницький дохід – частина прибутку, отримана внаслідок використання позичкового капіталу, яка залишається у функціонуючих підприємців.

Отже, норма позичкового процента – відношення суми річного доходу від позичкового капіталу до суми позичкового капіталу.

Отже, реальна відсоткова ставка. Вона утворюється внаслідок реальних кредитних відносин, тобто співвідношення пропозиції кредитів і попиту на кредити.

Номінальна відсоткова ставка. Вона визначається кредитором з урахуванням інфляції й дорівнює реальній ставці відсотка з поправкою на очікуваний рівень інфляції.

                       Розділ II. Банки і банківська система

2.1 Сутність банку і банківської системи

Основною ланкою кредитної системи кожної країни є банки, які здійснюють основну частину кредитних і фінансових операцій.

Банк – суб’єкт кредитних відносин, який володіє, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку у формі позичкового процента.

Сукупність різноманітних банків, що функціонують у країні, утворює банківську систему, яка є основою кредитної системи. Діяльність банківської системи спрямована на опосередкування зв’язків між різними галузями економіки. Банки, перебуваючи у центрі ділового життя, здійснюють найрізноманітніші операції, пов’язані з рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарств, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управління майном тощо. Вони забезпечують господарську діяльність необхідними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

Сучасна банківська система як система ринкового типу є дворівневою:

Першим рівнем є центральний банк, який реалізує грошово-кредитну і валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами: це банк держави та всіх інших кредитних інститутів.

Другий рівень – комерційні банки, які забезпечують кредитно-розрахункове і фінансове обслуговування економіки. В єдності та взаємодії функцій банки є фінансовими установами, які опосередковують відносини економічної реалізації власності на гроші як на капітал – їх рух з метою отримання і присвоєння позичкового відсотка.

Становлення дворівневої банківської системи в Україні відбулося у три етапи:

1. Становлення та розвиток банківської системи (1991 – 1993). На цьому етапі відбувалися формування дворівневої структури, акціонування та приватизація банків, створення відповідної законодавчої бази, нагромадження досвіду НБУ щодо регулювання монетарної сфери, впровадження нових банківських технологій.

Однак реформування банківської системи випереджало реформування економіки, наслідком чого були значні тіньові обороти капіталу, відплив його за кордон. Система страхування депозитів і кредитів на той час не діяла.

2. Стагнація (застій) та зростання кризи банківської системи (1993 – 1998). У той час відбувалися значне скорочення кількості банків, гальмування нарощування банківського капіталу, погіршення фінансового становища банків.

3. Стабілізація і деяке зростання доходів у банківській сфері (1999 – дотепер). Загальна сума доходів за 2002р., отриманих усіма банками, становила 11 303 млн. грн., суттєво зросли кредити банків в економіку. У січні 2003р. вони досягли 37 942 млн. грн., що на 11 539 млн. грн. більше ніж на початок 2002р.

Сучасний етап розвитку банківської системи свідчить про тенденцію до її стабілізації, що сприятиме поглибленню впливу банківської системи на загальноекономічний розвиток України.

2.2 Види банків та основні банківські операції. НБУ та його стратегічні завдання

Центральному банку належить провідна роль у функціонуванні банківської системи ринкового господарства.

Центральний банк (ЦБ) – особлива фінансово-кредитна установа, якій державою надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів держави.

Центральний банк як «банк банків» є центральним фінансовим органом регулювання макроекономічних процесів.

З точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

  •  Державні: їх капітал належить державі (Німеччина, Франція, Канада, Великобританія, Росія, Україна).
  •  Акціонерні: капітал цих банків належить тільки приватним особам (США).
  •  Змішані: капітал належить як державі, так і приватним особам (Японія, Бельгія).

Незалежно від того, кому належить капітал центрального банку – державі чи приватним особам, банк тісно співпрацює з урядом. Це не означає, що уряд безпосередньо регулює рух його капіталу. Найчастіше центральний банк є самостійною установою, підзвітною спеціальній банківській комісії. НБУ як центральний банк підпорядкований Верховній Раді України.

До основних функцій центрального банку належать функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу, функція «банку банків» та функція банку уряду, функція реалізації грошово-кредитної політики.

Функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу. Це означає, що право випуску банкнот (загальнонаціональних кредитних грошей) законодавчо закріплене тільки за ЦБ. Емісією розмінних монет (карбуванням) як складової готівки у більшості країн світу займається Міністерство фінансів на замовлення ЦБ. Монопольна емісія покладає на ЦБ певні зобов’язання щодо організації грошового обігу в країні. Йдеться про опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій, інкасаторських послуг для комерційних банків, заміну зношених банкнот і монет тощо. У розвинутих країнах значення цієї функції знижується, оскільки скорочується частка готівки у грошовій масі.

Функція «банку банків». Вона передбачає діяльність ЦБ як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. ЦБ не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його клієнтами є комерційні банки, що виступають посередниками між своїми клієнтами і ЦБ. Він зберігає вільну грошову готівку комерційних банків (касові резерви) як гарантійний фонд для погашення депозитів. Тобто комерційні банки зобов’язані зберігати частку своїх резервів у ЦБ – так звані обов’язкові банківські резерви. ЦБ встановлює норму обов’язкових резервів, яка розраховується як відношення суми обов’язкових резервів до зобов’язань банку за депозитами і виражається у відсотках. Беручи на зберігання касові резерви комерційних банків, ЦБ надає їм кредитну підтримку, тобто виступає їхнім кредитором.

Функція банку уряду. Реалізація цієї функції передбачає діяльність ЦБ як фіскального (казенний) агента уряду. ЦБ забезпечує касове виконання державного бюджету та здійснює операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. ЦБ як банку уряду є його кредитором, здійснює короткострокове і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик чи купівлі та розміщення на ринку державних цінних паперів. Ця функція виявляється також у наданні консультаційних послуг урядові з питань макроекономічного регулювання. ЦБ зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, які є гарантійно-страховим фондом у міжнародних розрахунках, а також використовуються для підтримання курсу національної грошової одиниці щодо інших валют.

Функція реалізації грошово-кредитної політики. ЇЇ здійснення забезпечує регулювання макроекономічних процесів з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляційних процесів, забезпечення зайнятості. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання є грошова маса. Від її розміру залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

Усі функції ЦБ тісно взаємопов’язані. Кредитуючи державу та банки, він одночасно створює засоби обігу, здійснює випуск і погашення державних зобов’язань, впливає на рівень позикового відсотка. Все це створює об’єктивні передумови для виконання ЦБ функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і відповідно всієї економіки.

Особливості діяльності комерційних банків. На комерційних банках як базовій ланці кредитної системи базується кредитно-фінансове обслуговування господарюючих суб’єктів.

Комерційний банк – установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку у формі позичкового відсотка.

Саме спрямованістю на одержання прибутку комерційний банк відрізняється від ЦБ. Основними його функціями є:

  •  Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал;
  •  Кредитування підприємств, держави, населення;
  •  Організація та здійснення розрахунків у народному господарстві;
  •  Випуск кредитних засобів обігу;
  •  Консультування, надання економічної та фінансової інформації;

Комерційні банки можуть виконувати всі функції інших кредитно-фінансових інститутів, крім ЦБ. Сучасні комерційні банки виконують до 200 різних операцій.

Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виокремлюють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Інвестиційні банки. Вони є спеціалізованими кредитними установами, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Основними об’єктами інвестиційної діяльності є облігації приватних компаній і держави, акцій корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, укладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель. Його структура дає змогу мінімізувати ризик невиконання емітентом (установа, що випускає в обіг цінні папери та інше) узятих на себе зобов’язань і отримати максимальний прибуток.

Іпотечні банки. Виступають як установи, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості – землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі. Ресурси іпотечних банків формуються за рахунок власних нагромаджень та іпотечних облігацій. Крім того, ресурси іпотечних банків формуються за рахунок звичайних банківських послуг. Ці ресурси використовують для надання іпотечного кредиту – довгострокової позики під заставу нерухомості, іпотеки. За несплати заборгованості строк позичальник утрачає нерухомість, якою забезпечено кредит, і право на заставне майно переходить до банку або іншого власника.

Ощадні банки. Вони займають важливе місце в кредитній системі. Ощадні банки залучають заощадження населення, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал. Крім мобілізації тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб, вони розміщують ці кошти в економіку через операції з цінними паперами, кредитування споживчих потреб населення, надання різноманітних юридичних послуг, здійснення валютних операцій.

Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, що продуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій.

Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії з допомогою видавання позик клієнтам, що веде до загального збільшення грошової маси. За зростання попиту, на банківські кредити сучасний емісійний механізм уможливлює збільшення грошової маси, а за зниження попиту – зменшення її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких темпів економічного зростання.

Іншою складовою банківського продукту є різноманітні послуги, що їх надають комерційні банки, - депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. Класифікувати їх можна за кількома критеріями.

Залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку його послуги можуть бути реалізовані проведенням трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату.

Виходячи зі специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов’язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами. Однак здебільшого такі операції проводять лише банки, і саме вони визначаються місце і роль банків у кредитній системі, а тому називаються базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів, можна вважати додатковими. Такими є, наприклад, валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні операції тощо.

Залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяються на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть бути майже однаковими. Різниця, як правило, полягає тільки в масштабах операції (обсяги розрахунків, величина коштів розміщених у депозити, сума наданих позик та інше).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їхній продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто примушують «непрацюючі» ресурси працювати на користь як окремих суб’єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позички, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що ведення банками розрахункових операцій забезпечують умови неперервного товарообороту та створюють можливості для ефективного «переливання» капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності в різних секторах економіки.

Зростання конкуренції в банківській справі, опанування сучасних технологій, винайдення нових банківських продуктів зумовлюють постійне розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх загального обсягу на фінансових ринках. Однак за будь-якої різноманітності та універсальності банківських операцій кожну з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

Таким чином, банк – суб’єкт кредитних відносин, який володіє, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку у формі позичкового процента. Центральний банк (ЦБ) – особлива фінансово-кредитна установа, якій державою надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів держави.

Отже, з точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

  •  Державні: їх капітал належить державі (Німеччина, Франція, Канада, Великобританія, Росія, Україна).
  •  Акціонерні: капітал цих банків належить тільки приватним особам (США).
  •  Змішані: капітал належить як державі, так і приватним особам (Японія, Бельгія).

Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виокремлюють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Отже, основними  функціями ЦБ є:

  •  Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал;
  •  Кредитування підприємств, держави, населення;
  •  Організація та здійснення розрахунків у народному господарстві;
  •  Випуск кредитних засобів обігу;
  •  Консультування, надання економічної та фінансової інформації;

Отже, комерційний банк – установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку у формі позичкового відсотка. Основними його функціями є:

  •  Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал;
  •  Кредитування підприємств, держави, населення;
  •  Організація та здійснення розрахунків у народному господарстві;
  •  Випуск кредитних засобів обігу;

Отже, залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяються на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб.


Розділ
III. Кредитна система та її основні ланки

3.1 Сутність кредиту та його функції

Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг». Цей термін також перекладається як «вірю», «довіряю». А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно звернути увагу на такі засадні її ознаки:

  •  Кредит – це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторічних цих відносин;
  •  Економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;
  •  Кредитування – це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення й розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних виробників (селян, ремісників). Позичальники зверталися за кредитом переважно через нагальні споживчі потреби або для оплати боргів. Крім лихварського товаровиробники надавали один одному кредити під час купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за власні кошти, а продавець був заінтересований у реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстроченням платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим ґрунтом, де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну за активного обслуговування їх банками посилює взаємну залежність і довіру суб’єктів ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному разі необхідність кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, тоді виникають кредитні відносини.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позичковий капітал, банки створили підґрунтя для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит остаточно трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

Кредит в ринковій економіці притаманні такі ознаки:

  •  По-перше, позичальниками здебільшого стають суб’єкти господарювання, кредиторами – переважно банки;
  •  По-друге, гроші, видані в позику, використовуються позичальником як капітал;
  •  По-третє, джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;
  •  По-четверте, позика використовується як гнучкий механізм «переливання» капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

За умов товарного виробництва, особливо коли воно набирає загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

Водночас кредит необхідний для підтримки безперервного кругообороту фондів підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення за ринкових умов. Більшість суб’єктів господарювання потребують кредитів, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, тобто між оплатою поточних витрат і надходженням виторгу. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

Необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообороту індивідуальних капіталів одні суб’єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші – потребують цих коштів. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між можливим тимчасовим «заморожуванням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.

Суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподілення, емісійна та контрольна.

Функція перерозподілення полягає в тім, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як за мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не беруть участі в господарському обороті, так і за їх розміщення у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає тільки як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних заощаджень економічних агентів. У суб’єктів господарської діяльності такими заощадженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообороту капіталу; кошти цільового призначення (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інше. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та заощаджень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, навіть емісії грошей. Функція кредиту в цьому разі полягає в тім, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, якомога скоротити строк їхнього «заморожування» і трансформувати у форму позичкового капіталу

З іншого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити ефективніше використання цього капіталу. Тільки кредит забезпечує можливість використання позичкового капіталу не там, де його створено, а там, де він має найбільше шансів збільшити свою вартість. Отже, кредит сприяє переливанню капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. Інакше перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу втрачає будь-який економічний сенс.

Другою функцією кредиту є емісійна, тобто випуск грошей для обслуговування платіжного обороту. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Тому можна сказати, що кредит – це не що інше, як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна сказати, що кредит – батько всіх грошей, емісія – їхня мати. Будь-яка емісія готівкових чи депозитних грошей – результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу в обороті, а погашення позики її зменшує. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обороті.

У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається прискорення обороту грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку забезпечує скорочення грошової маси в обороті та економію суспільних витрат.

Контрольна функція випливає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

Оформлюючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначанню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.

Далі банк контролює виконання вимог кредитного договору, цільове та ефективне використання кредиту, своєчасне й повне його погашення. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, перевіряє стан збереження заставленого майна. Періодично аналізується також фінансовий стан позичальника. За потреби проводяться перевірки фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів щодо використання позичальником власних коштів та щодо інших позицій, передбачених кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобов’язань позичальника за кредитним договором.

3.2 Основні форми кредиту. Банківський прибуток

 Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами.

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єкт і сфера кредитування та інше. До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами – агенти товарної угоди (контракту): продавець – як кредитор, а покупець – як позичальник. Комерційний кредит може мати місце не тільки у відносинах між продавцем та покупцем.

Призначення комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.

Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів, зменшує час перебування капіталу в товарній формі.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до одного року), оскільки він виступає як атрибут товарообміну. Конкретні строки й розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон’юнктури ринку.

Споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.

Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі, дачні земельні ділянки тощо. За економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо й видається, то під високі проценти, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб’єктами кредитних відносин тут є фізичні особи – позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації – кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад торгові організації.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектра кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту належать чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит – це одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і (переважно) з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов'язаний із наявністю поточного рахунка клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунка. У першому варіанті оплата чеків здійснюється з поточного рахунка клієнта. За браком коштів на рахунку банк покриває від’ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів чеки відповідної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує їх ідентифікацію за опрацювання банком-емітентом. Використання клієнтом чеків поступово вичерпує ліміт кредитування, а надходження платежів (внесків) на чековий рахунок відновлює ліміт.

Кредитна картка – одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

Кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок, який може періодично змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в банк рахунки за товари, продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельно торговельна організація щомісяця надсилає власнику картки рахунок за куплені протягом місяця товари. У межах певного строку на цю суму відсотки не нараховуються, а зобов’язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає прострочення, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт кредитування.

Запровадження кредитних карток вважається найбільшою «революцією» у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту, стають засобом обігу і скорочують потребу у готівці. Крім цього, вони можуть працювати як дебетові картки, забезпечуючи постійний доступ клієнтів до власних рахунків.

Ломбарди – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі тощо. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позички визначаються згідно з договором залежно від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як правило, має бути більшою за суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на зберігання чи під заставу для отримання позички, встановлюється за домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений своєчасно, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, котрий (після закінчення встановленого пільгового строку) має право реалізувати майно і відшкодовувати з виторгу суму боргу разом з нарахованими за кредит процентами.

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли позичальником є держава, а кредитором – юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит є формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що дає їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються (в основному) фінансово-кредитними установами серед юридичних та фізичних осіб.

Державні позики реалізуються розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд, так і місцеві органи влади на підставі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов’язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик – зміни раніше встановлених умов державних позик (процента, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільною, коли власник облігації має право не погодитись на нові умови позики та забрати суму позики назад; примусовою, коли старі позики обмінюються на нові без урахування бажань кредитора; факультативною, коли кредитор може частково погодитись зі зміною умов позики.

Міжнародний кредит – це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси.

Банківський кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором – банком, який надає кредити, і позичальником – суб’єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Позичальниками можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов'язаний з емісією грошей в обіг. Діяльність банків в галузі кредитування має бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, на зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати.

Таким чином, суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподілення, емісійна та контрольна.

До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Отже, банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами.


ВИСНОВКИ

Таким чином сутність позичкового капіталу полягає у тому, що це грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового відсотка.

Отже, джерела позичкового капіталу:

1.грошові капітали;

2.капітали рантьє (грошові капіталісти);

3.грошові заощадження і прибутки різних класів капіталістичного суспільства.

Функції позичкового капіталу:

  •  Грошове обслуговування промислового капіталу;
  •  Участь у виробництві і розподілі додаткової вартості;
  •  Сприяння акумуляції тимчасово вільних грошових засобів, запровадження їх в обіг з метою зростання;
  •  Використання капіталу-товару з метою отримання прибутку у формі відсотка;

Отже, позичковий процент – перетворена форма тієї частки додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам позичкового капіталу.

Таким чином, підприємницький дохід – частина прибутку, отримана внаслідок використання позичкового капіталу, яка залишається у функціонуючих підприємців.

Отже, норма позичкового процента – відношення суми річного доходу від позичкового капіталу до суми позичкового капіталу.

Отже, реальна відсоткова ставка. Вона утворюється внаслідок реальних кредитних відносин, тобто співвідношення пропозиції кредитів і попиту на кредити.

Номінальна відсоткова ставка. Вона визначається кредитором з урахуванням інфляції й дорівнює реальній ставці відсотка з поправкою на очікуваний рівень інфляції.

Таким чином, банк – суб’єкт кредитних відносин, який володіє, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку у формі позичкового процента. Центральний банк (ЦБ) – особлива фінансово-кредитна установа, якій державою надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів держави.

Отже, з точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

  •  Державні: їх капітал належить державі (Німеччина, Франція, Канада, Великобританія, Росія, Україна).
  •  Акціонерні: капітал цих банків належить тільки приватним особам (США).
  •  Змішані: капітал належить як державі, так і приватним особам (Японія, Бельгія).

Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виокремлюють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Отже, основними  функціями ЦБ є:

  •  Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал;
  •  Кредитування підприємств, держави, населення;
  •  Організація та здійснення розрахунків у народному господарстві;
  •  Випуск кредитних засобів обігу;
  •  Консультування, надання економічної та фінансової інформації;

Отже, комерційний банк – установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку у формі позичкового відсотка. Основними його функціями є:

  •  Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал;
  •  Кредитування підприємств, держави, населення;
  •  Організація та здійснення розрахунків у народному господарстві;
  •  Випуск кредитних засобів обігу;

Отже, залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяються на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати.

Таким чином, суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподілення, емісійна та контрольна.

До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Отже, банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами.

                           Список використаних джерел

  1.  Економічна теорія : Політекономія: підручник за заг. Ред.. Базилевича В. Д. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581с.
  2.   Економічна теорія : Політекономія: підручник за заг. Ред.. Базилевича В. Д. – К.: Знання-Прес, 2004. – 527с.
  3.  Політична економія: Підручник для студентів вузів / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв – Київ: 2000. – С. 313 – 319
  4.  Беляєв О.О., Бабело А. С., Політична економія : навч. пос. – К.: КНЕУ, 2001. – 328с.
  5.  Бойчик І. М., Харів П. С., Економіка підприємства (навч. пос.) – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ», 2001. – 298с.
  6.  Гальчинський А. С. Теорія грошей. – К.: Основи. – 2001.
  7.  Грицак М. Г., Колот В. М., Покропивний С. Ф., Економіка підприємства – 2ге вид. – К.: КНЕУ. 2001. – 528с
  8.  Гроші та кредит: Підручник / За ред. Професора Б. С. Івасіва. – К; КНЕУ, 1999. – С. 288 – 347
  9.  Політична економія: Навч. Посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Беляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 180 – 188
  10.  Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза та канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 82 – 133
  11.  Політекономія: Підручник / За ред. С. В. Мочерний. – 2-ге вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – С. 197 – 204
  12.  Мочерний С. В. Політична економія: навч. посібник. – К.: Знання-Прес. 2002. – 687с.
  13.  Політекономія. Підручник / За загальною редакцією Ю. В. Ніколенка – Київ: ЦУЛ, 2003. – С. 172 – 177
  14.  Політична економія: Підручник / За ред. Ніколенко Ю. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 378 – 386
  15.  Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – С. 279 – 311
  16.  Шаповалов В. М., Аврамчук Р. Н., Ткаченко О. В. Економіка підприємства (уведення в спеціальність): навч. пос. – К.: Центр-навчальної літератури. 2003. – 288с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75858. Методи викладання іноземної мови. Особливості програм аудіолінгвального та аудіовізуального підходів 48 KB
  Особливості програм аудіолінгвального та аудіовізуального підходів Аудіолінгвальний метод Аудіолінгвальний метод створений Чарльзом Фрізом 18871967 та Робертом Ладо 1915 в США в 4050і роки XX ст. Ця вимога порівнювати мовні системи відрізняє аудіолінгвальний метод від усіх інших прямих та непрямих методів. Суть запропонованого Фрізом і Ладо методу який пізніше був названий американським методистом Нельсоном Бруком аудіолінгвальним полягає в роботі зі структурами оскільки на їх думку знати мову це уміти користуватися...
75860. Лінгвістичні засоби впливу в рекламі. Маніпулятивні стратегії 56.5 KB
  Что касается грамматической организации рекламных текстов, она представляет собой удивительное своеобразие на фоне нескончаемой однородности. Относительно порядка слов следует подчеркнуть употребление инверсии и пассивных конструкций - Detroit Edison is pleased to be
75862. Визначення і методи комп. Бібліографування та реферування 24.53 KB
  К аналитическим методам относятся: Общий библиографический анализ документа осуществляемый в целях выяснения ее основной тематики формальных и содержательных особенностей достоинств и недостатков целевого и читательского назначения; Библиографическое описание документа...
75863. Термінологія та термінографія 103.5 KB
  Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії. Метою дослідження є встановлення видових і типологічних особливостей термінологічних словників розроблення класифікаційної схеми. Це створить передумови для розроблення методології та конкретних способів укладання спеціальних словників вироблення науково обґрунтованих принципів...
75864. Термінологія та термінографія. Термінологічні словники 25.71 KB
  Термины очень специфический предмет исследования. В отличие от слов разговорного языка и языка художественной литературы термины языковое средство профессиональной деятельности людей естественный компонент любого профессионального процесса. Термины функционируют и развиваются вместе с функционированием и развитием своей отрасли. Это придает используемым в ходе профессиональной деятельности языковым средствам среди которых доминируют термины особую значимость.
75865. Види інформаційно-пошукових систем. Ключові слова. Пошуковий образ документу. Інформаційно-пошукова мова 27.06 KB
  По характеру предоставления логической организации хранимой информации ИПС разделяются на фактографические документальные и геоинформационные. В документальных единичным элементом информации является нерасчлененный на более мелкие элементы документ и информация при вводе как правило не структурируются или структурируются в ограниченном виде. Для вводимого документа могут устанавливаться некоторые формализованные позиции дата изготовления исполнитель тематика. Некоторые виды документальных информационных систем обеспечивают установление...
75866. Соціолект. Види соціолектів 26.42 KB
  Койне. Термин койне первоначально применялся лишь к общегреческому языку который сложился в 4–3 вв. В современной социолингвистике койне повседневное общение которое связывает людей говорящих на разных региональных или социальных вариантах данного языка. В роли койне могут выступать наддиалектные формы языка – своеобразные интердиалекты объединяющие в себе черты разных территориальных диалектов – или один из языков функционирующих в данном ареале.