73296

Кримінальна відповідальність за побої і катування

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Конституція України проголошує визнання і гарантію прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права. Конституції України життя особи та її здоров’я є однією із основних цінностей держави...

Украинкский

2014-12-10

179 KB

5 чел.

План

Вступ            3

 Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти здоров’я особи.            6

  1.  Характеристика об’єктивних ознак побоїв, мордування та катування. 12
  2.  Характеристика суб’єктивних ознак побоїв, мордування та катування17
  3.  Кваліфікуючі ознаки.                19
  4.  Відмежування побоїв, мордування від катування           21

Висновки                  31

Список використаної джерел               33

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголошує визнання і гарантію прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права .Відповідно до Основного закону держави, кожен має право на свободу та особисту недоторканність, ніхто не повинен зазнавати тортур, насильству, іншому жорстокому або такому, що принижує людську гідність, поводженню чи покаранню. Дані конституційніположення аналогічні нормам, закріпленим в різних міжнародно-правових документах і є прямою реалізацією норм міжнародного права в національному законодавстві. Проголошені на рівні Конституції держави декларативні норми, що гарантують аналізовані права і свободи людини і громадянина, знаходять реалізацію за допомогою встановлення відповідальності за їх порушення в Кримінальному кодексі.

Серед злочинів проти здоров'я людини особливо виділені побої які, згідно з буквою закону, не пов'язані із заподіянням певного ступеня тяжкості шкоди здоров'ю, проте, пов'язані із заподіянням жертві особливих мук, фізичних і психічних страждань.

У зв'язку з неоднозначністю юридичної природи побоїв, двоїстістю їх кримінально-правового становища, а також сопряженностью з нормами міжнародного права, аналіз розглянутих складів викликає науковий і практичний інтерес.

Незважаючи на досить рідкісне застосування даних норм на практиці останнім часом відзначається зростання насильницької злочинності, особливо сімейно-побутової, у сфері якої простежується тенденція збільшення кількості різних злочинів, скоєних з особливою жорстокістю, садизмом, знущанням або муками для потерпілого, а так само пов'язаних з жорстоким поводженням з неповнолітніми.

Теоретична нерозробленість та законодавче «ігнорування» юридичної сутності та кримінально-правового призначення побоїв, а також негативні тенденції зростання насильницької злочинності проти здоров'я особи, ставлять питання вдосконалення даної норми в розряд актуальних проблем сучасної кримінальної політики.

Зв'язок роботи із іншими дослідженнями. Ґрунтовно проаналізоване  в роботах багатьох учених, зокрема як Александров Ю.В., Аниянц М.К., Гродзинський М.М., Гуревич Л.І,, Даурова Т.Г., Дубовець П.А., Жижиленко А.А., Загородников Н.І., та ін

Такі теоретики кримінального права, як Петін І.А., Сердюк Л.В., Сидоренково Т.А., Тюменев А.В., Шарапов Р.Д. звертаються до норм ККУ у зв'язку з розглядом насильницької злочинності в цілому.

Мета і завдання дослідження. Основною метою цієї роботи        є системний аналіз складів побоїв, катування та мордування встановлення їх соціально-юридичної та кримінально-правової сутності, а також визначення місця даних норм в системі КК і вирішення питань кваліфікації діянь. Конкретними завданнями є:

  1.  Вивчення практики застосування даних норм в історичному ракурсі і на теперішньому етапі, аналіз доктринального тлумачення побоїв, а також зв'язаних з ними злочинів і понять.
  2.  Визначення об'єкта аналізованих злочинів, місця та значення даних норм серед інших злочинів проти здоров'я.
  3.  Встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак побоїв, з'ясування їх змісту та впливу на кваліфікацію даних діянь.
  4.  Аналіз кваліфікуючих ознак, виявлення спірних моментів у вирішенні питань їх застосування, а також пошук оптимальних шляхів усунення труднощів, що виникають при кваліфікації злочинів.
  5.  Розробка пропозицій з удосконалення конструкцій кримінально - правових норм, передбачених статтями.

Об'єктом дослідження виступає сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону здоров'я і особисту недоторканність людини. В якості предмета використовуються норми чинного кримінального законодавства про відповідальність за побої, норми, що містяться в нормативно-правових актах російського дорадянського і радянського періодів.

Предметом дослідження є норми кримінального законодавства передбачена ст.. 126-127 ККУ

.

1.Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти здоров’я особи

Відповідно до ст.3 Конституції України, життя особи та її здоров’я є однією із основних цінностей держави. Життя та здоров’я в першу чергу охороняється кримінальним законом України. Саме тому розділ другий Особливої частини КК України містить усі можливі посягання на особу, її життя і здоров’я (ст.ст.115-145 КК України).. [1, ст. 3].

      Держава гарантує охорону здоров'я кожної людини та іншими законодавчими актами, зокрема, кримінальним законом, що передбачає відповідальність за злочини проти здоров'я .

Заподіяння шкоди здоров'ю людини є одним з найбільш поширених видів злочинів проти особистості. Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю віднесено законом до категорії тяжких злочинів, а за наявності обтяжуючих обставин-до розряду особливо тяжких злочинів                   .
          У спеціальній літературі давно дискутувалося питання про поняття "тілесні ушкодження" і "шкоду здоров'ю". Одні вчені виключали з поняття існуючого тоді в законі терміну "тілесні ушкодження" нанесення ударів, побої, катування ,інші вважали, що до тілесних ушкоджень не можна відносити не тільки удари, побої й інші насильницькі дії, а й дії, що порушують цілісність тканин, пов'язані з крововиливом (наприклад, подряпини, прокусив), якщо вони не викликають загального розладу здоров'я людини , треті визнавали нанесення ударів, побоїв та інших насильницьких дій причиняющими шкоду здоров'ю, проте не відносили ці дії до тілесних ушкоджень, так як заподіяну ними шкоду не може бути визначений судовим експертом .
          Зміна термінології з "тілесних ушкоджень" за Кримінальним кодексом 1960 на "шкоду здоров'ю"  не поставило крапку в суперечці про поняття та зміст "шкоди здоров'ю". в спеціальній літературі і раніше висловлюються різні погляди на поняття "шкода здоров'ю". В цілому, погоджуючись з позицією законодавця про зміну терміну "тілесні ушкодження" на "шкоди здоров'ю", автори Коментаря до Кримінального кодексу вважають, що далеко не всякий шкоду здоров'ю, навіть якщо він виник від впливу факторів зовнішнього середовища, можна розглядати як тілесне ушкодження. Окремі автори до шкоди здоров'ю відносять всі діяння даної групи злочинів, крім катувань та побоїв . Тому правильне встановлення поняття і змісту шкоди здоров'ю актуально і в даний час. [7, с.467].

Шкоду здоров'ю розкривається наукою кримінального права на основі положень медицини. Під шкодою здоров'ю людини слід розуміти або тілесні ушкодження, тобто порушення анатомічної цілості органів і тканин або їх фізіологічних функцій, або захворювання або патологічні стани, що виникли в результаті впливу різних факторів зовнішнього середовища: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних. Отже, шкода здоров'ю людини може полягати:

а) у заподіянні тілесного ушкодження, об'єктивно викликало порушення анатомічної цілості органів або тканин організму людини або розлад їх фізіологічних функцій,

б) в тому чи іншому захворюванні, включаючи реактивні психічні та невротичні розлади, наркоманію, токсикоманію, венеричні або професійні захворювання, внаслідок зараження однієї людини від іншого;

в) в особливому патологічному стані, наприклад, шок, кома різної етіології, гнійно-септичні стани і т.п.

Побої, мордування і катування не складають-якого виду ушкоджень і є особливим способом посягання на здоров'я людини. Слід враховувати, що побої, мордування і інші насильницькі дії, які заподіюють фізичний біль, завжди пов'язані з певними змінами в клітинах і тканинах організму і завжди завдають певної шкоди здоров'ю. У більшості випадків побої і мордування характеризуються многократностью заподіяння, тобто нанесенням певного їх числа одночасно (в один час, одному і тому ж особі).
           До злочинів проти здоров'я законодавець відносить і такі діяння, які безпосередньо не завдають шкоди здоров'ю, безпосередньо на нього не впливають, але ставлять в небезпечний стан саме здоров'я і життя людини

Тому в кримінально-правовому сенсі заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини можна визначити як протиправне умисне або необережне діяння, що полягає в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічних функцій тканин і органів людини або організму в цілому, або заподіює йому фізичний біль, а також ставить в небезпеку здоров'я людини.

Безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти життя та здоров’я особи є життя особи, її фізична недоторканість (здоров’я). Досить часто злочини, що закріплені в другому розділі посягають і на інші безпосередні об’єкти (додаткові) – вбивство заручника, залишення в небезпеці, порушення прав пацієнта та ряд інших. Такими додатковими безпосередніми об’єктами є воля, честь і гідність особи, її статева недоторканість, власність, громадський порядок та безпека. Ряд злочинів даного розділу як обов’язкову ознаку складу передбачають предмет злочину (розголошення лікарської таємниці, незаконне донорство, порушення встановленого законом України порядку трансплантації органів чи тканин людини та ін.) Такими предметами є: лікарська таємниця, відомості про медичний огляд на виявлення ВІЛ-інфекції, кров живої людини, органи або тканини.                       .
           Посягання на власне здоров'я, наприклад членоушкодження з метою ухилення від виконання обов'язків військової служби, розглядається як інший злочин, а не злочин проти здоров'я, оскільки винний посягає на інший об'єкт - порядок проходження військової служби. Таке діяння утворює самостійний склад злочину.                                       .
          
Згода потерпілого на заподіяння шкоди його здоров'ю, як правило, не звільняє винного від відповідальності, за винятком випадків, коли така згода і дії спрямовані на досягнення соціально корисних цілей.

В ряді випадків обов’язковою ознакою є і потерпіла особа (вбивство малолітньої дитини або вагітної жінки, залишення в небезпеці, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, незаконне проведення аборту та ряд інших). Ними є заручник, малолітня дитина, вагітна жінка, особа, що вчинила злочин, при затриманні якої були перевищені межі, пацієнт, хвора особа та ін.) [9, с.793].

Із об’єктивної сторони злочини проти життя та здоров’я особи сконструйовані по різному. Абсолютна їх більшість – злочини з матеріальним складом (вбивство, тілесні ушкодження, катування, незаконна лікувальна діяльність та ін.). Для них обов’язковими ознаками є суспільно небезпечне діяння, суспільно-небезпечний наслідок та причинний зв’язок між ними. Мають місце і злочини з формальним складом (погроза вбивством, залишення в небезпеці та ін.) Обов’язковою ознакою таких складів є вчинення лише суспільно-небезпечного діяння, незалежно від того, чи настали наслідки.

Більшість злочинів проти життя та здоров’я особи вчиняються шляхом активних дій (нанесення удару, скидання з висоти та ін.). Однак, є склади, що характеризуються бездіяльністю (ненадання допомоги особі, що перебуває у небезпечному для життя стані, невиконання обов’язків медичними або фармацевтичними працівниками та ін.).

В окремих випадках обов’язковими ознаками об’єктивної сторони також можуть бути спосіб вчинення злочину (незаконне донорство шляхом обману, вбивство з особливою жорстокістю); час вчинення злочину (умисне тяжке тілесне ушкодження під час стану афекту, вбивство матір’ю новонародженої дитини під час пологів або одразу після них); обстановка вчинення злочину (умисне вбивство в обстановці захисту).

Із суб’єктивної сторони злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність (умисне вбивство і вбивство через необережність). При цьому умисел може бути як прямий, так і непрямий. А необережність – як у виді злочинної самовпевненості, так і недбалості.

Досить часто суб’єктивна сторона може виражатись і в змішаній формі вини, коли має місце умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло за собою смерть, незаконне проведення аборту, що призвело до безпліддя, смерті чи ін.).

Інколи обов’язковими із суб’єктивної сторони можуть бути і інші ознаки. Зокрема, мотив вчинення злочину (вбивство з корисливих мотивів), мета вчинення злочину (катування з метою примусити потерпілого до вчинення певних дій проти його волі, тяжке тілесне ушкодження з метою залякування потерпілого чи його близьких родичів); емоційний стан (умисне тяжке тілесне ушкодження у стані афекту).

Суб’єктом злочинів проти життя та здоров’я особи є: 1) особи з 14 років (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, умисне тяжке тілесне ушкодження); 2) особа з 16 років (доведення до самогубства, погроза вбивством, побої і мордування); спеціальний суб’єкт – мати при вбивстві власної новонародженої дитини; особа, яка перебувала обстановці захисту або уявної оборони; медичний працівник (ненадання допомоги хворому); особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан (залишення в небезпеці); особи, на яких Законом України покладено обов’язок піклуватись про інших людей (працівники швидкої медичної допомоги, рятувальних служб МНС, міліції та ін.).

Таким чином, злочини проти життя та здоров’я особи – це винні (умисні або через необережність) протиправні суспільно-небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на невід’ємні права людини, її життя і здоров’я, вчинені суб’єктом злочину.

Усі злочини проти життя та здоров’я особи умовно можна поділити на такі групи:

1) злочини проти життя особи (вбивство, погроза вбивством і т.д.);

2) злочини проти здоров’я особи (тілесні ушкодження, побої, мордування, катування і т.д.).

3) злочини проти життя і здоров’я, що вчиняються у медичній сфері (ненадання допомоги хворому медичним працівником, незаконна лікувальна діяльність та ін.);

4) інші злочини проти життя та здоров’я особи (зараження венеричною хворобою, ВІЛ або іншою невиліковною інфекційною хворобою, залишення в небезпеці та ін.).

2.Характеристика об’єктивних ознак побоїв, мордування та катування

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'яособи.Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність

Згідно ст. 126 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за побої і мордування. [2, ст.126]. 

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Об'єктивна сторона злочину полягає:

1) в завданні удару, побоїв;

2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю.

Побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо. [14, с.79].

Завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад злочину, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони:

а) завдали потерпілому фізичного болю;

б) не спричинили тілесних ушкоджень.

Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

Удари, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, тому не спричинення тілесних ушкоджень є другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. Якщо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установленому законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за ст. ст. 121, 122, 125. Додатково кваліфікувати завдання удару, побоїв чи вчинення інших насильницьких дій за ст. 126 не потрібно. [2, ст.121-122,125-126].

Якщо удар, побої або інші насильницькі .дії не завдали потерпілому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином.

У разі, коли побої або інші насильницькі дії є ознакою об'єктивної сторони Іншого злочину, їх вчинення слід кваліфікувати за статтею (частиною статті), яка передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, частинами другими ст. ст. 345, 346, 350, 377, 405, ч. 1 ст. 406 ККУ). [2].

Закінченим злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 126 ККУ) є вчинення описаних у ч. 1 цієї статті діянь:

1) що мають характер мордування;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, коли вони полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого та середньої тяжкості тілесного ушкодження, передбаченого частинами другими ст. ст. 121 і 122 ККУ(про його поняття див. коментар до цих статей). Єдиною його особливістю у ч. 2 ст. 126 ККУ є те, що; крім потерпілого, воно спрямовується проти його близьких, у той час, як у складі зазначених злочинів залякування, крім потерпілого, спрямовується проти інших осіб (ч. 2 ст. 121 ККУ) та його близьких родичів (ч. 2 ст. 122 ККУ). [2,ст.121-122].

Катування (ст. 127 ККУ). Ця стаття включена до КК відповідно до Міжнародної Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Україною 26 січня 1987 р. [2, ст.127].

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в заподіянні сильного фізичного болю або фізичних чи моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій (наприклад, тілесних ушкоджень).

Від інших злочинів проти здоров'я катування відрізняється своєю суб'єктивною стороною. Вона вимагає не тільки умислу, а й встановлення спеціальної мети — спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його видати гроші чи інші цінності і вказати місце, де вони зберігаються та ін.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа якій виповнилось 16 років. Службові особи або працівники правоохоронних органів за застосування катування несуть відповідальність за ст. 365 або 373. Катування може мати місце при вимаганні, захопленні заручників, викраденні людей. У цих випадках крім ст. 127 ККУ підлягають також застосуванню відповідно ст. 189, ст. 147 або ст. 146 ККУ.

Частина 2 ст. 127 ККУ встановлює відповідальність за катування, якщо воно вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб. Ці ознаки вже висвітлювалися стосовно складів інших злочинів і ніяких особливостей не мають.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 127 ККУ— позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 127 ККУ — позбавлення волі від п'яти до десяти років. [2].

Отже ,проаналізувавши склади злочинів передбачені статтями 126 та 127 Кримінального кодексу України можемо дійти висновку, що вони знаходяться в одному розділі (Злочини проти життя та здоров’я) та мають ряд спільних рис. Зокрема, ці злочини мають спільний об’єкт посягання - здоров'я особи. Додатковим факультативним їх об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність. Відповідно до статті 18 Кримінального кодексу України суб’єктом цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку.

3. Характеристика суб’єктивних ознак побоїв, мордування та катування.

Під суб'єктивною стороною злочину в науці кримінального права розуміється психічна діяльність особи, безпосередньо пов'язана з вчиненням злочину. Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, суб'єктивна сторона злочину є його внутрішньою (по відношенню до об'єктивної) стороною, яка розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як провина, мотив і мета, що характеризують різні форми психічної активності людини. 

Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони представляє значну складність, що породжує численні помилки при кваліфікації даних злочинів судово-слідчими органами. Труднощі пов'язані, перш за все, з особливою конструкцією ст. 126-127 ККУ, виділенням способів скоєння даних діянь, а також специфічних наслідків у вигляді фізичних і психічних страждань, фізичного болю в якості обов'язкових елементів об'єктивної сторони. 

Всі умисні насильницькі злочини, які заподіюють шкоду здоров'ю людини, теоретично можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом.Суб'єктивна сторона характеризується умислом. При завданні удару, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, що мають характер мордування або вчиняються з метою залякування потерпілого чи його близьких, умисел може бути лише прямим. [16, с.333].

Мотив і мета не мають значення для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 126 ККУ. Однак завдання удару, побоїв тощо, які завдали фізичного болю, з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, або з метою залякування чи дискримінації його чи інших осіб, за наявності інших необхідних ознак утворює склад катування і потребує кваліфікації за ст. 127ККУ. Нанесення побоїв працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам з помсти за його службову діяльність слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 345ККУ. [2, ст.126,345].

Суб’єктивна сторона обох злочинів характеризується виключно умисною формою вини. Проте існують певні відмінності. Мета і мотив побоїв та мордування не має значення для кваліфікації, а щодо катування вона (мета) безпосередньо вказана в законі, а від так підлягає обов’язковому доказуванню. Мета катування - спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.У частині 2 ст. 126 встановлено відповідальність за ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких. Такі ознаки, як здійснення цього злочину групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких, мають те саме значення, що і при аналізі ст. 121. Щодо мордування, то вважають дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючи- ми предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок цих дій заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, відповідальність настає за ст. 121.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 126 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року; за ч. 2 ст. 126 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

4.Кваліфікація злочинів

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 126 КК) є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 126 КК діянь: 1) що мають характер мордування (при цьому мордуванням слід визнавати багаторазове або тривале заподіяння болю – щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими або гостроколючими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії); 2) групою осіб (див. ст. 28 КК); 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких (тобто, щоб викликати у цих потерпілих почуття страху перед винним або іншими особами); 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (сутність цього злочину аналогічна тому, що розглядалася стосовно п. 14 ч. 2 ст. 115 КК).   

Катування ст. 127 КК. Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняють здоров’я особи, а додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом – суспільні відносини, що забезпечують охорону волі, честі та гідності особи. Катування – це міжнародний злочин, який переслідується на підставі низки Конвенцій ООН і Європейських конвенцій.

При кваліфікації цього діяння за об’єктивною стороною (ч. 1 ст. 127 КК) слід встановлювати: 1) діяння – нанесення побоїв, мучення або інші  насильницькі дії; 2) наслідки, що виявляються у заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань; 3) причиновий зв’язок між вказаним діянням і наслідками. [2, ст.127].

Побої при катуванні – це багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень. Мучення (або заподіяння мук) – це дії, пов’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, з утриманням у шкідливих для здоров’я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого з її природних почуттів – зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені погроза зброєю, застосування протигазу чи поліетиленового пакета для позбавленням можливості дихати, електричного струму, різні посягання на статеву недоторканість особи, дії, характерні для мордування, а також інші подібні дії, серед яких найбільш поширеними є підвішування тіла, придушування, обливання холодною водою, нацьковування собак, тривала ізоляція, вплив на людину постійним і голосним звуком, примушування їсти неїстівні речовини, інсценування ампутації якогось органа чи розстрілу тощо. Такі дії супроводжуються стресом, почуттям жаху чи неспокою та здатні принизити особу, зламати її морально.

Якщо вказані дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті  неприродним способом, то вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153 КК. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127 КК. Разом з тим, катування слід відмежовувати від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365ККУ (перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими,  що  ображають  особисту  гідність  потерпілого, діями) та ч. 2 ст. 373 (примушування давати показання, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою) КК. [18, с.45].

5. Відмежування побоїв, мордування від катування

Завданням кримінального законодавства є охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і безпеки, навколишнього природного середовища, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів. Для виконання цих задач КК України встановлює підстави та принципи кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, встановлює покарання та інші заходи кримінально-правового характеру за вчинення злочину. Саме тому одним з головних завдань, які стоять перед правоохоронними органами, є встановлення особи, котра вчинила злочин, та притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому необхідно точно встановити, яке саме суспільно небезпечне діяння було вчинено і якою статтею Особливої частини КК України воно передбачене. Процес встановлення точної відповідності вчиненого діяння з ознаками складу злочину називається кваліфікацією злочину.

Загальновизнаним є той факт, що правильна кваліфікація дозволяє надати вчиненому відповідну негативну соціально-політичну, оцінку, оскільки вона виступає важливою умовою дотримання законності у правозастосовній діяльності. Неправильна кваліфікація порушує принцип справедливості у кримінальному праві та сприяє винесенню незаконного вироку. Помилкова кваліфікація виражається здебільшого в застосуванні норми кримінального законодавства, існуючої для менш тяжкого чи навпаки більш тяжкого злочину, ніж вчинений насправді. Це у свою чергу тягне за собою призначення менш суворого або більш суворого покарання, що не сприяє поновленню соціальної справедливості, загальному і спеціальному попередженню. Помилки у кваліфікації здебільшого допускаються у зв’язку з неправильним розумінням практичними працівниками правоохоронних органів термінології законодавця, відсутністю відповідних роз’яснень на рівні постанов Пленуму Верховного суду України, неправильно сформованою від самого початку практикою місцевих судових і слідчих органів. [5, с.212].

Так, до основних проблем вірної кваліфікації побоїв і мордувань

відноситься:

– наявність певної недосконалості кримінального законодавства щодо розглядуваного складу злочину, яка проявляється в тому, що закон не містить чіткого визначення побоїв і мордувань у диспозиції статті, що значно ускладнює їх практичне застосування, зокрема через конкуренцію з таким кримінально-правовими нормами, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України), катування (ст. 127 КК України), погроза вбивством (129 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), що у свою чергу призводить до помилок у кримінально-правовій кваліфікації під час досудового і судового

слідства та, відповідно, до порушень прав і свобод людини ;

– злочини, пов’язані із заподіянням побоїв і мордувань дуже часто вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин, де потерпіла особа здебільшого протягом тривалого часу терпить знущання, не звертаючись по допомогу до правоохоронних органів, у зв’язку з чим цей злочин має високий рівень латентності;

– недостатньо досконала конструкція диспозиції розглядуваної статті, заподіяння реальної шкоди здоров’ю під час побоїв і мордувань, що тягне за собою кваліфікацію за іншими нормами КК України (умисне заподіяння тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень, убивство тощо);

– враховуючи результати останніх досліджень, які свідчать, що насильницьким злочинам характерне «омолодження» суб’єктного складу, особливо серед учнів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ, відкритим залишається питання про доцільність зниження віку кримінальної відповідальності, якщо не за вчинення побоїв, то мордувань – однозначно;

– ст. 126 КК України «Побої і мордування» також характеризується наявністю оціночних понять і ознак, що утруднюють застосування цієї норми на практиці – недостатньо конкретизовано в законі поняття «побої», «мордування», «фізичний біль», «інші насильницькі дії» тощо. [2,с.126].

Отже, важливим є питання відмежування побоїв від мордувань та їх обох від суміжних складів злочину. Кожна з норм щодо умисного складу злочину, єдиним або основним безпосереднім об’єктом якого є здоров’я людини, співвідноситься як частина з цілим з кожною з норм, які передбачають заподіяння більш тяжкої умисної шкоди здоров’ю. Так, норма про побої (ч. 1 ст. 126 КК України) співвідноситься як частина з нормою про умисне легке тілесне ушкодження, що не потягло короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності (ч. 1 ст. 125 КК України), котра, у свою чергу, може бути частиною норми про умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК України).

Основною відмінністю заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК України) від побоїв і мордувань (ст. 126  КК України) є спричинення у першому випадку суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди здоров’ю. Умисне легке тілесне ушкодження є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді легкого тілесного ушкодження, на відміну від побоїв і мордувань, коли злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії (завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень). Відповідно до ч. 1 ст. 125 КК України, шкода здоров’ю може виражатися у порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, а згідно з ч. 2 ст. 125 КК України шкода здоров’ю виражається в короткочасному розладі здоров’я або незначній втраті працездатності. Отже, за змістом КК України побої та мордування не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функціонування тканин і органів людини, але обов’язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони відрізняються від тілесного ушкодження. [2,с.125].

Одним з питань, що виникають під час аналізу злочину, передбаченого ст. 126 КК України – як слід кваліфікувати заподіяння побоїв або мордування, якщо це спричинило легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження? Це питання практично усіма практичними працівниками вирішується однозначно. Діяння винного слід кваліфікувати відповідно до суспільно небезпечних наслідків, що настали за ст. 121, 122 та 125 КК України. Можливі випадки, коли побої та мордування передують заподіянню тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілого, що потрібно кваліфікувати відповідно за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КК України. Якщо побої та мордування були самостійними епізодами, що внутрішньо не пов’язані між собою, то кваліфікуватися вони мають за правилом реальної сукупності за ч. 1 чи 2 ст. 126 та ч. 1 чи 2 ст. 121 чи 122 КК України.

Шляхом систематичного тлумачення положень Особливої частини КК України можна дійти висновку, що побої та мордування так само, як і катування у формі заподіяння побоїв або інших насильницьких дій, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 127 КК України, не охоплюють заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. На практиці часто виникають проблеми щодо розмежування цих зовні дуже схожих за змістом складів злочину.

Норми КК України щодо основних і кваліфікованих складів кожного з умисних злочинів проти здоров’я в частині тих кваліфікуючих ознак, котрі не пов’язані із заподіянням більш тяжкої шкоди здоров’ю, можуть перебувати у стані потенційної конкуренції загальної та спеціальної норм. [6, с.178].

Ознаками, що визначають спеціальний характер норми, виступають, наприклад, вчинення злочину групою осіб, або з метою залякування потерпілого або інших осіб, як у ч. 2 ст. 121 КК України. Так, спеціальною щодо загальної норми, закріпленої в ст. 126 КК України «Побої і мордування», є норма «Катування» (ч. 1 ст. 127 КК України). Тому вчені нерідко звертають увагу на наявність колізії між нормою відносно основного складу катування та нормою щодо кваліфікованого складу побоїв і мордувань (наприклад, у частині такої кваліфікуючої ознаки, як мета залякування потерпілого або його близьких). З цього приводу неможливо визначити чіткі логічно обґрунтовані критерії розмежування катування та кваліфікованого складу побоїв і мордувань. Також, що в ч. 2 ст. 126 (дії, передбачені ч. 1 ст. 126 КК України, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості) конкурує зі ст. 127 КК України, що утворює суттєві невиправдані труднощі під час кваліфікації злочинів, тому ст. 127 КК України необхідно виключити з КК України, а задля виконання Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують людську гідність, видів поведінки чи покарання пропонує удосконалити статті, які передбачають кримінальну відповідальність за перераховані в цій Конвенції діяння, а саме: ст. 365, 373, 424 КК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 127 КК України з об’єктивної сторони катування полягає в умисному заподіянні сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом заподіяння побоїв, мучень або інших насильницьких дій. Із суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється також з прямим умислом, але із специфічною спеціальною метою: примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього бо іншої особи відомості чи визнання; покарати потерпілого чи ншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких ін або інша особа підозрюється; залякування потерпілого чи інших осіб; дискримінації потерпілого чи інших осіб.

Отже, зіставлення положень ст. 126 та ст. 127 КК України викликає питання щодо тотожності понять «мордування» (ч. 2 ст. 126 КК України) та «мучення» (ч. 1 ст. 127 КК України). Аналіз тлумачних словників свідчить, що «мордування» і «мучення» є тотожними пняттями, тому видається невиправданим застосування законодавцем синонімічних понять «мордування» та «мучення» для позначення тотожних діянь, що є порушенням єдності термінології, а тже й недоліком законодавчої техніки. [15, с.168].

З аналізу диспозицій ст. 126 та 127 КК України випливає ще дна суперечність між використаними в них термінами. Так, з ч. 1 ст. 126 КК України випливає, що удар, побої та інші насильницькі ії завдають фізичного болю. У той час як ч. 1 ст. 127 КК України изначає, що побої, мучення або інші насильницькі дії можуть заподіювати не лише фізичний біль, а й як альтернатива до цього – фізичне чи моральне страждання. Отже, у випадку, коли фізичне и моральне страждання відсутні, а є лише фізичний біль внаслідок заподіяння удару, побоїв чи інших насильницьких дій з метою залякування потерпілого чи його близьких. Видається, що вказівка на те, що задля кваліфікації вчинення відповідних діянь не як побоїв та мордувань, а як катування фізичний біль овинен бути сильним, все одно не допомагає розв’язати цю проблему. Оскільки такі поняття, як «фізичний біль» (ст. 126 КК України) та «сильний фізичний біль» (ст. 127 КК України) є оціночними,

тому одноманітне тлумачення відсутнє, що може призвести до необґрунтованої кваліфікації за ст. 127 КК України.

На теперішній час загальновизнано, що чим менше у законі оціночних понять тим краще, оскільки суб’єктивна оцінка діяння може не співпадати, а інколи й виходити за межі тієї оцінки, котру мав на увазі законодавець, встановлюючи норму, що містить ціночне поняття. Особливо гостро наявність оціночних понять проявляється в процесі кваліфікації злочиннихдіянь, пов’язаних з посяганням на таких родовий об’єкт, як життя та здоров’я особи.

Справедливим буде відзначити ще одну відмінність між ч. 2  ст.126 та ч. 1 ст. 127 КК України, але у суб’єктивній стороні в межах розглядуваних нами дій. У першому випадку мова йде про дії, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких, а при катуванні мета залякування                   розповсюджується на потерпілого чи інших осіб. М. І. Хавронюк з цього приводу зазначає, що одне й те саме явище реальної дійсності, що характеризується сукупністю однакових за своєю сутністю ознак, між якими неможливо знайти відмінності, отримало різну кримінально-правову оцінку з боку законодавця . Суть проблеми полягає в тому, що в обох складах злочинів співпадає така ознака, як мета залякування потерпілого або його близьких. Але стверджувати, що саме поняття «близькі потерпілого» або мета «залякування потерпілого» слугують розмежувальними ознаками, некоректно, оскільки ні кримінальне,  ні інші галузі законодавства не містять переліку осіб, яких можна віднести до «близьких потерпілого».

Питання, яке також часто виникає на практиці під час кваліфікації означених діянь: чи охоплюється катуванням у формі інших насильницьких дій умисне заподіяння удару, побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, якщо такі дії мають характер мордування? На нашу думку, побої, що мають характер мордування та катування – це два різні склади злочину, хоча вони й мають спільні риси з об’єктивної сторони. Вбачається, що основна відмінність «мордування» від «катування» полягає в

суб’єктивній стороні, а саме в меті вчинення цих злочинів. На підставі проведеного аналізу можна зрозуміти, що метою мордування є здебільшого заподіяння потерпілому сильного фізичного болю шляхом виточених способів впливу на організм людини. Застосування ж катування до потерпілого (підозрюваного, обвинуваченого, свідка) переслідує основну мету, яка зазначена в диспозиції ст. 127 КК України – примусити цю особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від неї або іншої особи відомості чи визнання, покарати за дії, вчинені нею або іншою особою, або у вчиненні яких ця чи інша особа підозрюється, тобто сфальсифікувати докази у кримінальному провадженні.

Втім, деякі вчені бачать вирішення цього питання у розширенні змісту ст. 127 КК України та цілковитому виключенні ст. 126 «Побої і мордування» та ст. 373 «Примушування давати показання» з КК України, аргументуючи тим, що на практиці певна незрозумілість призводить до судових помилок, сумнівів та умисної трансформації недоліків конструкції норм, в результаті чого винні уникають відповідальності за вчинений злочин . Але вбачається, що виключення ст. 126 та 373 КК України задля ширшого застосування недосконалої ст. 127 КК України є вкрай нераціональним кроком. Такий вчинок утворить прогалину в кримінально- правовій охороні здоров’я людини, бо не усі побої вчиняються з метою, що визначена у складі злочину, передбаченому ст. 127 КК України.

Деякі спільні ознаки злочин, передбачений ст. 126 КК України «Побої і мордування», має зі злочином, передбаченим ст. 129 КК України «Погроза вбивством». З аналізу самої диспозиції статей стає зрозуміло, що норми кримінального закону, які передбачають відповідальність за побої та мордування, як і погрозу вбивством, не тягнуть за собою настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення певного ступеня шкоди здоров’ю, але діяння у вигляді погрози вбивством, на відміну від побоїв і мордувань, не завдає особі фізичного болю. Погроза являє собою лише намір завдати фізичної, моральної чи іншої шкоди особі, що виражається словами, письмовим способом, діями або іншим чином. Погроза являє собою грубу, зухвалу обіцянку заподіяти яке-небудь зло, неприємність і пов’язана з можливістю або неминучістю виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого . Погроза вбивством – це різновид психічного насильства над особою, адже вона має на меті вплинути на психічний стан особи – зробити її життя дискомфортним, таким, яке зазнає реальної небезпеки.

Погроза вбивством як склад злочину дещо співвідноситься з кваліфікуючою ознакою ст. 126 КК України, а саме: умисне заподіяння удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, що були вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких. У цьому випадку особа так само зазнає психологічного насильства, відчуває почуття страху, переляку, тривоги, жаху, хвилювання, тобто чекає чогось неприємного й небажаного. Діяння винного в обох випадках полягають у тому, щоб вплинути на психічне здоров’я людини, зробити її життя дискомфортним, не дати ожливості нормально й спокійно жити. Так, обстановка вчинення як погрози вбивством, так і завдання особі удару, побоїв тощо з метою залякування потерпілого або його близьких характеризується наявністю сильного переживання – страху за свої життя чи здоров’я або своїх близьких. Але у випадках погрози вбивством, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякувань. [13, с.45].

Якщо у разі погрози вбивством дії такого характеру майже завжди супроводжуються лише демонстрацією або частковим застосуванням будь-яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження), то заподіяння ударів, побоїв та інших насильницьких дій безпосередньо завдають особі фізичного болю, хоча й не спричиняють тілесних ушкоджень.

Отже, діяння у вигляді заподіяння потерпілому лише психічних страждань шляхом його приниження і погрози вбивством не мають розглядатися як побої та мордування. У такому випадку, за наявності реальної погрози, буде мати місце злочин, передбачений ст. 129 КК України. У випадках, коли погроза вбивством супроводжувалася заподіянням побоїв або тілесних ушкоджень різного однакових за своєю сутністю ознак, між якими неможливо знайти відмінності, отримало різну кримінально-правову оцінку з боку законодавця .Суть проблеми полягає в тому, що в обох складах злочинів співпадає така ознака, як мета залякування потерпілого або його близьких. Але стверджувати, що саме поняття «близькі потерпілого» або мета «залякування потерпілого» слугують розмежувальними ознаками, некоректно, оскільки ні кримінальне, ні інші галузі законодавства не містять переліку осіб, яких можна віднести до «близьких потерпілого».

Питання, яке також часто виникає на практиці під час кваліфікації означених діянь: чи охоплюється катуванням у формі інших насильницьких дій умисне заподіяння удару, побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, якщо такі дії мають характер мордування?  Побої,мають характер мордування та катування – це два різні склади злочину, хоча вони й мають спільні риси з об’єктивної сторони. Вбачається, що основна відмінність «мордування» від «катування» полягає в

суб’єктивній стороні, а саме в меті вчинення цих злочинів. На підставі проведеного аналізу можна зрозуміти, що метою мордування є здебільшого заподіяння потерпілому сильного фізичного болю шляхом виточених способів впливу на організм людини. Застосування ж катування до потерпілого (підозрюваного, обвинуваченого, свідка) переслідує основну мету, яка зазначена в диспозиції ст. 127 КК України – примусити цю особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від неї або іншої особи відомості чи визнання, покарати за дії, вчинені нею або іншою особою, або у вчиненні яких ця чи інша особа підозрюється, тобто сфальсифікувати докази у кримінальному провадженні.

Втім, деякі вчені бачать вирішення цього питання у розширенні змісту ст. 127 КК України та цілковитому виключенні ст. 126 «Побої і мордування» та ст. 373 «Примушування давати показання» з КК України, аргументуючи тим, що на практиці певна незрозумілість призводить до судових помилок, сумнівів та умисної трансформації недоліків конструкції норм, в результаті чого винні уникають відповідальності за вчинений злочин. Але вбачається, що виключення ст. 126 та 373 КК України задля ширшого застосування недосконалої ст. 127 КК України є вкрай нераціональним кроком. Такий вчинок утворить прогалину в кримінально-правовій охороні здоров’я людини, бо не усі побої вчиняються з метою, що визначена у складі злочину, передбаченому ст. 127 КК України.

 Висновки

Проведене дослідження розвитку законодавства, що передбачає  кримінальну відповідальність за побої і катування ,дозволяє зробити певні висновки покарань, закріплених у ст. 126-127 КК України.

Ст. 126 КК України передбачає покарання за “завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не причинили тілесних ушкоджень”. Побої – численні удари, які наносять потерпілому один за одним з метою завдання йому фізичного болю. Вони не є особливим видом ушкоджень. Інші насильницькі дії – це всілякі дії на людину, крім удару та побоїв, що викликають фізичний біль (викручування рук, тягання за коси, зв’язування, стискання частин тіла тощо). За змістом Закону ці злочини не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функціонування тканин і органів людини, але обов’язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони відрізняються від тілесного уш­кодження. Якщо після удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій на тілі людини залишаються ушкодження, то їх оцінюють за ступенем тяжкості,

Мордування і катування – це не якісь особливі ушкодження, а спосіб їх заподіяння, вони не мають характерних медичних ознак. Способом мордування чи катування можуть бути спричинені як тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, так і легкі. Необхідність визначення способу нанесення ушкоджень пов’язана з тим, що при визнанні спричинення ушкоджень методом мордування чи катування, кримінальна відповідальність за скоєний злочин збільшується. Відноситься до компетенції слідчих органів або суду.

Мордування – це дії, направлені на багаторазове чи тривале спричинення особливого болю (щіпання, шмагання різками, ременем, поколювання голкою, шилом, дія термічних факторів тощо

Особливе мучення, про яке мовиться у ч. 2 ст. 121 КК України, – це дії, направлені на спричинення потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення пиття, їжі, тепла, волі або здійснені способом як небезпечним для життя, так і таким, що призвело до важкого захворювання (наприклад, залишення легко одягнутої людини в холодному закритому підвалі на тривалий час, внаслідок чого розвинулась гостра пневмонія). В таких випадках експерт разом із спеціалістом (терапевтом) повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями і захворюванням, що наступило. Якщо такий зв’язок буде доведений, то судово-медичний експерт кваліфікує ушкодження за ступенем тяжкості, використовуючи для цього загальноприйняті критерії, наведені вище.

За диспозицією ст. 127 КК України катування – це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв,мордування з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. В таких випадках експерт зобов’язаний вказати характер причинно-наслідкових зв’язків між травмою і такими наслідками.

Кримінально-правове розуміння катування не потрібно змішувати з повсякденним, життєвим, згідно з яким сильні і моральні переживання можуть входити в поняття катування. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого чинним кодексом. У справах даної категорії в правозастосовчій діяльності особлива увага звертається лише на встановлення факту «систематичності» побоїв при катуванні. При цьому слідча і судова практика виходять з необхідності наявності не менше трьох актів медичного огляду, отриманих потерпілим в бюро судово-медичної експертизи. Факти катувань, можуть, бути встановлені і на основі показань свідків, і поодинокі випадки насильства за певних умов можуть розглядатися як катування.

Список використаних джерел

  1.  Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. –1996,. – № 30. – ст. 141.
  2.   Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – ст.131.
  3.   Правила судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. і зареєстровані у Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 р. № 225/791.
  4.  Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / Упоряд. Н.О. Гуторова, О.О. Житний. – Х.: Одіссей, 2007.
  5.  Кримінальне право і законодавство України. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2005. – 432 с.
  6.   Кримінальний кодекс: Науково-практичний коментар за редакцією проф. Сташиса і Тація. – Х., 2008. – 848 с.
  7.   Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року /За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. – К.: Канон, А.С.К., 2006. – 1104 с.
  8.   Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005.-1064 с.
  9.  Андрушко П.П. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 2. – 265с.
  10.   Андрушко П.П. Коментар до статей 199-201 розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності" Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2004. - № 9. – Київ: ТОВ „Український інформаційно-правовий центр”.
  11.  .  Бойцов А.И. Преступления против собственности. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002.- 386с.
  12.   Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „КОНСУМ”, 1995. – 104 с.
  13.  В. А. Гацелюк. Реалізація принципів кримінального права України: проблеми і перспективи- К.: Видавничий Дім «Ін Юре»-2011-145с
  14.  Гумін О. М., Сибірна Р. І., Сергієнко Л. О., Устюгова О. Є. Кримінальний процес України. Навчально-методичний посібник.- 2010- 241с.
  15.  Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002
  16.  Іванов Ю. Ф. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. Дисц – 2012- 329с.
  17.  Л. В. Головко. Дізнання і попереднє слідство у кримінальному процесі Франції. М., 2013 -130 с.
  18.   Литвин О.П. Злочини проти життя: Навч. посібник. – К.:Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 204 с.
  19.  Настільна книга слідчого: Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2010. – 728 с.
  20.   Сташис В.В., Бажанов М.І. Особа – під охороною кримінального закону. – Х.: „Право”, 1996.- 456с.

PAGE  3


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50922. Побудова багаточлена Лагранжа. Складання програми 46 KB
  Мета. Навчитися будувати багаточлен Лагранжа, скласти програму. Обладнання. Лист формату А4, ручка, ПК, програмне забезпечення С++. 3. Індивідуальне завдання Знайти наближене значення функції при даному значенні аргументу за допомогою інтерполяційного багаточлена Лагранжа.
50923. Особенности восприятия звуков во внутреннем ухе и передачи их в корковые центры слуха 15.15 KB
  Оно расположено в глубине височной кости черепа. Внутреннее ухо представляет собой систему лабиринта и извитых каналов, заполненных жидкостью.
50924. Проект привода шнекового питателя 138.5 KB
  При выполнении курсового проекта необходимо произвести выбор электродвигателя, полный расчёт редуктора, расчёт открытой или ремённой передачи, если она имеется. Расчёт передачи выполняется по заданному моменту сопротивления или тяговому усилию на рабочей машине
50928. Врожденные механизмы развития речи. Роль слуха в формировании речи. Центры слуха и речи 14.58 KB
  Речь человека возникла и развивалась на основе слуховой системы: развитие способности произнесения звуков связано с развитием способности их воспринимать
50929. Строение преддверия внутреннего уха, его функциональное назначение, связь с другими отделами уха и черепа 14.66 KB
  Преддверие и полукружные каналы — органы чувства равновесия и положения тела в пространстве...