73519

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТУ ТА ПРЕДМЕТУ ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ

Лекция

География, геология и геодезия

Поняття географічного середовища є основним поняттям географічної науки в цілому тоді як поняття географічної оболонки основним поняттям лише фізичної географії Предметом всієї географії виступає географічне середовище всього суспільства.

Украинкский

2014-12-17

101.5 KB

1 чел.

ТЕМА 3. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ОБЄКТУ ТА ПРЕДМЕТУ ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ

1. ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

З розвитком людського суспільства, з посиленням ступеня впливу його на природу і більш широким включенням її в господарську діяльність, людина дедалі більш різко протиставляє себе природі. Проте протилежність природи і людини усвідомлюється нею тільки на рівні вражень. Лише з виникненням античної натурфілософії з'являються передумови закріплення протилежності природи і людини в логічному устої мислення. Від Арістотеля починається розділення єдиної, нерозчленованої натурфілософії на окремі науки, серед котрих відособилася і географія. Вихідною логічною формою, яка дала їй право на самостійність, стало виділення оточуючого людину природного середовища (довкілля) як місця її проживання, що було зафіксовано в античності в загальному уявленні "ойкумена", яке в подальшому розвинулося в понятті "географічне середовище".

Географічне середовище залишається частиною природи, але його елементи, будучи за своєю суттю природними, набувають суспільних функцій і стають елементами соціального організму. Тому географічне середовище виступає відносно суспільства не як просте вмістилище. Географічне середовище — це частина природи, з якою безпосередньо взаємодіє суспільство. У процесі взаємодії елементи географічного середовища, залишаючись природними, набувають суспільних функцій і стають соціальними явищами, а матеріальні результати суспільної діяльності, залишаючись соціальними явищами, в результаті взаємодії одночасно стають елементами географічного середовища.

У такому розумінні географічне середовище не тотожне географічній оболонці, оскільки, будучи явищем природно-соціальним, виступає як предмет всієї географічної науки. Поняття географічного середовища є основним поняттям географічної науки в цілому, тоді як поняття географічної оболонки основним поняттям лише фізичної географії Предметом всієї географії виступає географічне середовище всього суспільства.

Географія виявляється наукою про взаємовідношення людини і природи, вона здатна цілеспрямовано вирішувати проблеми оптимізації взаємодії суспільства і природи, якщо її розуміти не як науку про просторово-територіальні комплекси різних рангів, а як пограничну між суспільствознавством і природознавством наукову галузь конструктивного, перетворюючого характеру.

Отже, враховуючи передовсім історичні детермінанти географічного середовища, його правомірно розглядати як своєрідне злиття природних об'єктів (явища, процеси тощо), які на даному історичному етапі залучені до процесу суспільного виробництва та визначають умови самого існування і розвитку людства. Певного сенсу має виокремлення В. С. Ляміним понять економіко-географічне та фізико-географічне середовище, які означають відповідно дві групи пов'язаних явищ, що є сутнісно відмінними, але тотожними за природними властивостями і законами ("Мир географии", 1984).

Фізико-географічне середовище виступає сукупністю елементів зовнішньої до суспільства природної системи, яка на даному історичному етапі визначає умови його буття. Йдеться про такі природні фактори, як клімат, ландшафти, органічний світ, корисні копалини тощо, що тією чи іншою мірою включаються у матеріальне виробництво, визначають чинники економіко-географічного середовища. Остання розглядається як внутрішня щодо суспільства, перетворена людиною природа (довкілля), наслідком чого є існування домашніх тварин і селекція рослин, культурних грунтів, полів, городів, плантацій, садів, парків, штучних водойм і водосховищ, каналів, зрошувальних систем, зарегульованих річок тощо.

На закінчення процитуємо відомого фінського вченого І. Хустіха:

"Доки існує саме слово "географія", межею для цієї науки є тільки небо. Здається, що розвиток науки веде до все більш поглиблюючої спеціалізації та розподілу цілей і напрямів географічних досліджень. Відтак

проблем і дослідницьких завдань в галузях, котрі ще довго будуть іменуватися фізичною та соціально-економічною географією".

2. РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ОБ'ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ ГЕОГРАФІЇ

В науці під об'єктом наукового дослідження розуміють незалежні від людини матеріальні предмети, явища чи категорії об'єктивної дійсності, які входять у сферу людської діяльності і опановуються суб'єктом пізнавально і практично. Стосовно географії Є. Б. Алаєв конкретизує об'єкт її дослідження як природне чи створене людиною цілісне і відносно стабільне утворення, що характеризується певним положенням на поверхні Землі, участю у формуванні ландшафту і підлягає картографуванню (М. Д. Пістун, 1996).

За складністю об'єкт вивчення географії поступається хіба що філософії. З метою наукового пізнання він може вивчатися на різних рівнях — глобальному (планетарному), регіональному (територіальному) і локальному (елементарному) (М. Д. Пістун, 1996).

Сьогодні в методолого-теоретичній галузі географічної науки активно обмірковується сформульована російським географом А. О. Григор'євим концепція географічної оболонки. Приймається, що географічна оболонка включає земну кору (літосферу), нижні шари атмосфери, гідросферу й біосферу, котрі взаємно проникають одне в друге й взаємодіють. Усі складники географічної оболонки, належні їй явища і процеси тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Зрештою, географічна оболонка, яка визначається як загальний об'єкт передусім фізичної географії (землезнавство), уявляється цілісною, дуже складною планетарною системою, яка саморозвивається, перебуває у відносно рухливій рівновазі.

Географічна оболонка має середню потужність 55 км. її верхня границя відповідає тропопаузі (висоти 8—17 км). Нижньою границею географічної оболонки багато хто з учених вважають сейсмічну поверхню Мохоровичича (межа земної кори і мантії). Вони стверджують, зокрема, що саме до цієї поверхні "проникають ювенільні води і перемішується речовина земної кори під час горотворчих процесів." На нашу думку, такі міркування хибні, досить далекі від розуміння сучасною геологією глибинної будови та історії Землі. Ближчими до істини є уявлення щодо відповідності нижньої границі географічної оболонки нижній границі зони гіпергенезу (глибини до перших сотень метрів). При цьому треба більш чітко оперувати поняттям "гіпергенез", який увів до наукового вжитку видатний геохімік О. Є. Ферсман.

Тому слід уточнити геологічне тлумачення гіпергенезу. Передусім це процеси хімічного і фізичного перетворення мінералів і гірських порід у верхніх частинах земної кори і на її поверхні під діянням атмосфери, гідросфери і живої речовини при температурах, характерних для земної поверхні, що має місце за аеробних і анаеробних умов середовища. У зоні гіпергенезу під діянням розмаїтих факторів залежно від кліматичних умов утворюються кора вивітрювання, ґрунти (ґрунтоутворення), осередки окислення рудних родовищ, формується склад підземних вод, вод річок, озер, морів і океанів, відбуваються хемогенне і біогенне осадкоутворення, ранній діагенез осадків тощо. Сутнісні характеристики різновікових зон гіпергенезу земної кори, закономірності їхньої мінливості у просторі-часі розкриваються насамперед з допомогою специфічних геолого-геохімічних методів.

Оцінюючи значущість концепції географічної оболонки для сучасної географії, М. К. Мукітанов (1985) робить висновок, що саме вона дала змогу системно об'єднати усі розрізнені природно-географічні дані. З позиції цієї концепції кожне природне явище природно-географічного характеру розглядається як складовий елемент єдиної цілісності. Тому дослідники отримали важливий методологічний прийом пізнання — бачити у будь-якому природно-географічному об'єкті своєрідний прояв сутності більш широкої системи, якою виступає географічна оболонка.

Сучасний стан геосистеми Землі є результатом формування її протягом тривалого часу, передусім упродовж геологічної історії. У цьому контексті географи інколи кажуть про просторово-часові етапи розвитку географічної оболонки, починаючи з докембрійських часів. Таке тлумачення її багато у чому збігається з розумінням біосфери (панбіосфери) як феномена геологічної природи (В. І. Вернадський, С. А. Мороз), історія формування котрої посутньо тотожна історії розвитку земної кори як такої. Тому виникає потреба зупинитися на сутнісних характеристиках земної біосфери. Передусім зазначимо, що поняття "біосфера" дотепер розуміють далеко неоднозначно. В. 1. Вернадський не сформулював його в остаточному вигляді. Але він неодноразово підкреслював, що "біосфера не є тільки так званою областю життя" і якщо ми розглядаємо її лише як область життя, то тільки з метою полегшити її вивчення, адже "таке обмеження предмета досліджень є штучним прийомом, тимчасово зручним спрощенням великого природного процесу в порядку наукової роботи". Відсутність в працях Вернадського остаточного визначення "біосфери", насамперед у геологічному розумінні, можна пояснити самою специфікою його методолого-ціннісної позиції:

"Ми не можемо дати тепер ясних і точних наукових і філософських визначень у жодній галузі вивчення природи. Всі основні поняття природознавства, як, наприклад, простір, час, речовина, хімічний елемент, рух тощо, завжди неминуче викликають заперечення, і вони мають елемент ірраціональності, не піддаються точному і ясному логічному вираженню".

Тим часом багато хто з учених, вважаючи біосферу прерогативою біології (неодмінно при цьому посилаючися на В. І. Вернадського), витлумачують її у контексті "сфери або плівки життя на Землі". За такої формули сутності біосфери за рамки коректного аналізу виноситься історично невід'ємний факт: термін і поняття "біосфера" уведені у науковий вжиток геологією (Ж. Кюв'є, О. Гумбольдт, Е. Зюсс), мають більш глибокі змістовні навантаження і характеристики з точки зору саме геологічної науки.

Справа у тому, що кут зору біологів не охоплює історико-геологічний аспект поняття про біосферу. Згідно з теоретичними розробками В. І. Вернадського та його вчителя В. В. Докучаєва, з сучасним знанням історії та сутності життя, біосфера Землі є своєрідно організованою глобальною природно-історичною системою планети, яка безперервно-переривчасто розвивається і прогресивно удосконалюється вже понад 4 млрд. років, від часів майже одночасної появи гідросфери і живої речовини. Упродовж цього величезного проміжку часу розвиток життя постійно обумовлювався і корелював зі змінами складу і структури земної біосфери, бо, як справедливо зазначав Вернадський, ні саме життя, ні еволюція його форм не можуть бути незалежними від біосфери, не можуть бути їй протиставлені як самостійні природні сутності. Більше того, великий учений, виходячи з біогеохімічних побудов, стверджував, що протягом усієї геологічної історії у складній організованості біосфери відбувалися тільки перегрупування хімічних елементів, а не докорінні зміни їхніх складу і кількості. Нам належить ще осягнути і зрозуміти "парадокс генія" Вернадського, смисл якого полягає у тому, що кількість живої речовини та її геохімічне значення є планетною константою "протягом усього геологічного часу". При цьому необхідно врахувати, що Вернадський аж ніяк не стверджував, як гадає дехто з сучасних авторів, що від часу виникнення біосфери область її поширення та земна біомаса не змінювалися. На його думку, у кожний період геологічного часу "заселення планети мало бути максимально можливим для усієї живої речовини, яка тоді існувала". Важливо підкреслити ідею Вернадського про те, що первинна біосфера з самого початку була досить складною системою, до складу якої входили своєрідні палеобіогеоценози, бо жодний з видів організмів не спроможний одноосібно виконувати необхідні для існування біосфери геохімічні функції. Тому вже на початковому етапі виникнення і розвитку земної біосфери мала існувати певна асоціація живих форм, які здійснювали різноманітні геохімічні та енергетичні функції біосфери, забезпечували хід біотичних процесів.

У своїй найважливішій праці "Хімічна будова біосфери Землі та її оточення" В. 1. Вернадський визначив поняття "колишні біосфери", підкресливши, що земна кора "... охоплює у межах кількох десятків кілометрів ряд геологічних оболонок, які колись були на поверхні Землі біосферами. Це біосфера, стратисфера, метаморфічна (верхня і нижня) оболонка, гранітна оболонка. Походження їх усіх з біосфери стає зрозумілим тільки тепер. Це колишні біосфери" (В. 1. Вернадський, 1987). Сліди останніх геологи вирізняють у стратиграфічній структурі літосфери, фіксуючи таким чином за характеристиками літолого-фаціальної мозаїки своєрідних геологічних тіл і формацій модальні стани давніх біокосних систем і палеобіогеоценозів кожного конкретного історико-геологічного етапу (підсистеми, що виникає історично), частини розвитку земної біосфери. При цьому кожний наступний еволюційний етап біосфери, у тому числі й сучасний, виявляється тісно пов'язаним з попереднім у речовинному, енергетичному і інформаційному відношеннях. Тому саме у діалектичній спадковості історико-геологічних етапів треба бачити сутність процесу розвитку біосфери, а не зводити його до нагромадження пам'ятників минулого, як це уявляється багатьом біологам.

Цілком слушним є висновок американських дослідників Дж. Аллена і М. Нельсона (1991) про те, що визначення біосфери як "тонкого шару життя на поверхні Землі ніякою мірою не відбиває великомасштабності та складності процесів, що відбуваються на багатьох рівнях і слугують формуванню земного середовища, не відображає величезного переміщення речовини, завдяки яким утворюється земна кора".

Досягнення геологічної науки останніх десятиліть дають змогу аргументовано розглядати земну кору як цілісну за своєю природою і розвитком природно-історичну систему. Це знаходить безпосереднє відображення у сучасній концепції "великого циклу", згідно з якою тектонічні процеси, магматизм, осадкоутворення та еволюція життя є ланками єдиного процесу розвитку земної кори і верхньої мантії. Більше того, існують достатні підстави говорити про закони прогресивного розвитку земної кори, який визначає її як складну динамічну систему із зворотними зв'язками й вказує, що безперервне надходження у цю систему сонячної та глибинної енергії обумовлює спрямований розвиток тектоносфери й біосфери, під час якого збільшується їхня складність і розмаїття, нерівноважність, накопичується вільна енергія, зменшується ентропія.

Таким чином, з позицій геологічної науки предметна область сучасного вчення про біосферу має включати усю багатокілометрову товщу осадочних і метаморфічних порід стратисфери земної кори, які сформувалися й формуються в результаті складного історико-геологічного розвитку планети, витоки якого сягають архейського еону. Одним із вирішальних факторів цього процесу є грандіозна біогеохімічна робота живої речовини, якій належить визначальна роль у діяльному формуванні земної кори упродовж майже усієї геологічної історії Землі. Іншими словами, з точки зору геології сучасне визначення поняття біосфери (або парадигми біосфери) як пріоритетні має включати такі характеристики. Передусім усю біосферу треба сприймати як глобальну природно-історичну систему планети, яка автономно регулюється і програмується, розвиваючись у просторі—часі. Вона характеризується постійно діючими своєрідними ймовірностями і детермінованими процесами, акумулює і трансформує величезні ресурси енергії, речовини та інформації, зумовлюючи специфіку й закономірності розвитку природних умов кожного конкретного історико-геологічного етапу в житті Землі. Сутність біосфери як об'єктивно існуючої системи матеріального світу визначається діалектичною функціональною єдністю живого й неживого, якій властиве безперервне вирішення внутрішніх суперечностей що, зрештою, зумовлює саму організованість й еволюцію біосфери (С. А. Мороз, 1983, 1996). На думку російського академіка Ю. О. Косигіна (1985), біосфера належить планетарному рівню організації речовини, закономірно вписується у сферично-симетричну структуру Землі Як її специфічна оболонка вона пов'язана з гравітаційним полем планети. Біосфера розвивалася на Землі упродовж тривалого часу, причому ця тривалість відповідає тривалості існування нашої планети.

Думки В. І. Вернадського та його послідовників стосовно історико-геологічної природи біосфери Землі поділяв один з фундаторів української географії П. А. Тутковський, який у праці "Загальне землезнавство" (1927) зазначав:

"Протягом усієї історії землі відбувався дуже повільний, неоднаково швидкий, але безперервний розвиток біосфери; нові форми відгалужувалися від старих, ці старі потроху вимирали, нові теж перетворювалися; межі їхнього поширення щоразу змінювалися внаслідок пересування меж суходолів та морів і зміни підсоння,але відбудувати ці змінні межі для минулих епох здебільшого ще неможливо"

В результаті розвитку та взаємодії живої речовини з конкретною територією виникають особливі матеріальні системи — ландшафти, сукупність яких утворює ландшафтну сферу Землі — сферу активної взаємодії і глибокого взаємопроникнення приповерхневих концентричних сфер нашої планети — неорганічної сфери, грунту й живої речовини (Ю. Єфремов, Г. Хозін). Ландшафтна оболонка Землі по вертикалі охоплює всю біосферу й окремі компоненти літо-, гідро- і тропосфери, тобто це система комплексного типу, в якій взаємодіють механічні, хімічні, геологічні й біологічні компоненти, що мають територіальні відмінності. Ландшафтна сфера вивчається фізичною географією, вона є частиною географічної оболонки Землі. За Ф. Мільковим, ландшафтна сфера Землі це обмежена по вертикалі (від кількох до 200 м і більше) зона прямого зіткнення і активної взаємодії літосфери, атмосфери і гідросфери, що збігається з біологічним фокусом географічної оболонки (М. Д. Пістун, 1996).

Наступним етапом в історії Землі стало виникнення і розвиток нової сфери — антропосфери. До антропосфери, на думку М. Д. Пістуна, слід відносити все суспільне життя людей, бо головним тут є суспільні закони, до яких входять також біологічні, фізико-хімічні та інші закони. В складі антропосфери виділяють ряд окремих компонентів (сфер), які об'єднані діяльністю людини: а) природно-ресурсна сфера (природно-ресурсний потенціал), що тісно пов'язана з життєдіяльністю людей; б) соціосфера — сукупність людей з їхніми життєвими відносинами, — до якої належить демосфера (процеси відтворення населення і формування систем розселення) та адміносфера, яка здійснює функції влади, управління, постійно відновлює державні інститути; в) еконосфера як сукупність виробничих відносин і продуктивних сил, точніше, сукупність технологічних процесів матеріального і нематеріального виробництв; в поєднанні з соціальною сферою вона створює відповідні соціально-економічні формації; г) культуросфера, що відтворює ціннісні (матеріальні й духовні), якісні властивості суспільного життя; д) техносфера — найскладніша частина антропосфери, що охоплює взаємодію технічних засобів виробництва з природно-ресурсним потенціалом території на основі науково-технічної революції; є) політосфера — сфера діяльності людини, пов'язана з класовими, національними та іншими соціальними відносинами, основою яких є проблема завойовування, утримання і використання влади (М. Д. Пістун, 1994).

Поступово розвиваючись, антропосфера трансформується у ноосферу — новий стан біосфери, який формується географічно та історично взаємодією людських спільнот і природи, що постійно змінюється. За М. Ф. Глазовським, ноосферний підхід, по суті, об'єднує в єдине ціле галузі фізичної та економічної географії, поглиблює географічний аналіз території. Таким чином, географічні зв'язки між основними сферами Землі стають ще складнішими під дією тієї їх частини, що пов'язана з життєдіяльністю людини і суспільства в цілому. Ще в 1905 р. С. Л. Рудницький відносив до сфери інтересів географії "шість царств природи" — тверду землю, повітря, воду, рослинний і тваринний світ та людину, яка створила засоби для життя і має панівне становище у світі. За ним, географія стане "мостом" між природничими і гуманітарними науками лише тоді, коли ми визнаємо її цілісність (М. Д. Пістун, 1996).

Теоретико-методологічними засадами цілісності географічної науки, що випливають з єдності її об'єкта, за М. Д. Пістуном, є такі:

I. Географічна сфера Землі є цілісним природно-суспільним утворенням, в якому взаємодіють різні закони "чистої' природи і суспільства. У широкому розумінні людина є складовою природи. При цьому людство, існуючи та організовуючи свою діяльність відповідно до законів суспільного розвитку, не перестає бути частиною природи, сукупністю організмів, які дихають, харчуються, ростуть, розмножуються і вмирають. Тому є логічна підстава сподіватися на виявлення і формулювання системи загальногеографічних законів, що описуватимуть географічну оболонку Землі як природно-суспільну цілісність.

II. Філософськими аргументами цієї цілісності виступають принципи монізму (матеріальної єдності світу) і детермінізму (загального зв'язку між компонентами природи).

III. Цілісним є процес освоєння всієї поверхні Землі, в основі якого лежать цикли обміну речовин, енергії та інформації.

IV. Цілісним є також процес вивчення і спостереження Землі за допомогою космічних методів, які розпізнають різні явища в динаміці як цілісні системи різних масштабів, дають змогу здійснювати порівняльний аналіз природних та антропогенних явищ.

Таким чином, методологічну базу географії слід шукати передусім на шляхах вирішення проблеми взаємовідносин суспільства і природи, лише так географія має перспективу стати лідером наук про їх взаємодію (М. Д. Пістун, 1996).

З виникненням людського суспільства ландшафтна сфера Землі стає його географічним середовищем. Географічне середовище — це та частина земного простору, з яким людське суспільство перебуває на даний час у безпосередній взаємодії, тобто тісно пов'язана з процесом життєдіяльності людей. Конкретне географічне середовище виступає у вигляді природних умов і ресурсів.

Синтезуючи сучасні погляди, М. Д. Пістун сформулював елементи географічного аспекту взаємодії природи і суспільства. При цьому він нагадує, що вже на початку нинішнього сторіччя С. Л. Рудницький визначив для географії чотири завдання: морфографічне (зовнішній опис явищ і процесів), структурне (опис матеріальних складових), динамічне (опис розвитку явищ і процесів за часом) і генетичне (розкриття причинних зв'язків між явищами і процесами). Такими елементами, на думку М. Д. Пістуна, є:

I. Територіальна організація (впорядкованість) взаємодіючих компонентів природи. Вона бере свій початок ще від хорологічної концепції Геттнера, розвинута і доповнена в працях вітчизняних фізико- і економіко-географів. За Є. Б. Алаєвим, важливими ознаками територіальності є поліформізм (величезна різноманітність форм і структур речовини на поверхні Землі, яких немає у найближчих областях космосу) і зональність (зміна енергетичного потенціалу від екватора до полюсів).

II. Комплексний розвиток взаємодіючих компонентів геосфери, що ґрунтується на системі природно-антропогенних зв'язків і процесів. Важливою ознакою комплексності є циклічність (періодична зміна енергетичних і геотехнологічних процесів різних ділянок поверхні Землі).

III. Пропорційність взаємодіючих компонентів геосфери, що характеризує якісні та кількісні їхні співвідношення.

IV. Необхідність управління (регулювання) взаємодією компонентів. Право географії на лідерство серед наук, що вивчають взаємодію природи і суспільства, полягає: у специфіці та складності об'єкта вивчення, до якого належать взаємодіючі сфери — натуро- і антропосфера; найповнішій інформації про взаємодіючі сторони; комплексному підході до процесу дослідження і розробки методів пізнання територіальної диференціації земної поверхні — районування, прогнозування і конструювання. Все це свідчить, що географія може забезпечити достатній синтез знань про цей глобальний процес.

На регіональному і локальному рівнях пізнання поверхні Землі об'єктами вивчення географії є географічні комплекси — результат диференціації та інтеграції матеріально-речовинних компонентів навколишнього середовища, реальними територіальними поєднаннями компонентів усіх сфер Землі. У свою чергу, географічні комплекси поділяються на природно-географічні та суспільно-географічні.

Як відомо, під предметом вивчення науки розуміють властивість, відношення, сторони об'єкта, які входять у практичну пізнавальну діяльність людини. При цьому розрізняють два рівні пізнання предмета науки: а) коли вивчаються переважно зовнішні властивості і зв'язки об'єктів; б) коли досліджується суть об'єктів, розкриваються закони їх будови і розвитку.

Починаючи з XVII століття дослідники визначали предметну область географії як відкриття й опис різноманітності того матеріального світу, з яким пов'язане життя людини. З цією метою вживався термін "землеопис" (В. М. Татіщев). М. В. Ломоносов суть географії сформулював так: географія є самостійною наукою, яка вивчає природу й екологічну діяльність людей. К. Ріттер предметом географії вважав простори на земній поверхні, П. П. Семенов-Тянь-Шан-ський також вважав географію наукою, що вивчає переважно поверхню земної кулі. За А. Б. Бушеном географія наука про взаємний зв'язок явищ на земній поверхні та законах їх місцевого прояву. У А. Геттнера, географія хорологічна наука про земну поверхню, що вивчає земні простори за їхніми відмінностями і просторовими взаємовідношеннями. Славнозвісний С. Л. Рудницький (1905) писав, що географія є наукою про поверхню Землі, яку треба вивчати з математичної, фізичної, біологічної та антро-погеографічної позицій (М. Д. Пістун, 1996).

Один з фундаторів української географії П. А. Тутковський зазначав:

"Географія дає, у співпраці з іншими дисциплінами природознавства, точне, повне і всеохопне зображення сучасного стану лику Землі. Щоправда, з еволюційного погляду, сучасна епоха є короткою; у масштабі життя землі вона є лише однією миттю у багатотисячолітній історії розвитку нашої планети — лише один перехідний момент на шляху від її нескінченного минулого до нескінченного майбутнього; але в масштабі життя людства й усього оточуючого нас ця мить — сучасна доба (з її морфологією літосфери, гідрологією, кліматологією, флорою, фауною і людськими спільнотами) — є цілий складний і яскравий світ явищ і фактів, всебічне вивчення якого і становить предмет географії".

Дещо пізніше, у праці "Загальне землезнавство" (1927) Тутковський наголосив: "Людину з могутнім її впливом на лик Землі не можна викреслити з географії, в описовій географії (країнознавстві) значне місце завжди дається людині та її діяльності, без цього описова географія була б неповною, неправдивою, не відповідала б дійсності; тому у загальній географії мусить бути відведене відповідне місце антропогеографії".

На думку М. М. Баранського, географічне мислення прив'язане до території, "кладе" свої судження на карту, зв'язане, комплексне. У М. М. Колосовського читаємо: "Географічна наука вивчає, з одного боку, природне середовище (фізична географія), а з іншого продуктивні сили людського суспільства (економічна географія) в їх взаємному зв'язку, територіально на земній кулі в цілому, по країнах і районах". Цікаву думку висловив Ю. Г. Саушкін про те, що географія вивчає територіальні системи, а кожна з географічних наук має власний предмет дослідження.

Наразі варто звернути увагу на відому фахівцям спробу А. О. Григор'єва (1937), підтриману В. С. Ляміним, Б. М. Ішмуратовим та ін., інтерпретувати фізико-географічні процеси як виокремлену географічну (фізико-географічну) форму руху матерії. При цьому цілісний об'єкт географії постає у вигляді відношень і зв'язків, існуючих між літосферою, атмосферою і гідросферою, а процеси тепловологообміну й енергетичні ланцюги (телургічні та сонячні) приймаються як системоутворюючі фактори. У такому контексті фізична географія виступає ядром, найсутнішим пластом географічного знання, що імплікує зміст решти географічних дисциплін. Посутньо це спроба вичленити об'єкт географії у чистому вигляді, виключаючи її зв'язки з органічними структурами і виробничою діяльністю людини.

Тим часом концепція А. О. Григорьєва у визначенні специфіки географічного знання не є досконалою. Адже уявлення про географічну форму руху (або рівень організації) з методологічної точки зору, спрямування у річище системних досліджень задають певною мірою цілісний об'єкт для вивчення геоморфологічних, гідрологічних, кліматологічних та

інших процесів, що можна осягнути процедурами моделювання, передусім математичного. Але такого роду абстракція не спроможна належною мірою відобразити специфіку біогеографії, ландшафтознавства, економічної та соціальної географії. Одне слово, концепція географічної форми руху не спеціалізує об'єкт географії, а ідентифікує його з фізико-географічними моделями. Зрозуміла річ, з твердження, що закономірності, які вивчаються фізичною географією та які передують біологічним і соціально-економічним закономірностям, аж ніяк не випливає їхня первісність і загальність у пізнанні розмаїтих зв'язків органічної та неорганічної природи. Намагання знайти вихідний "еволюційний пласт" об'єкта географії, ідентифікувати його з конкретним фізичним субстратом, зрештою, прямують до уявлення про неминуче розкладення географічного знання, невизначеності об'єкта пізнання. Адже при цьому дисципліни "нефізико-географічного типу" цілковито втрачають саме свій географічний сенс, а ґрунтовне дослідження, зокрема, взаємодії природи і суспільства мають спрямовуватися у річище якихось натурсоціальних побудов. Тим часом норвезький географ О. Брун-Чуді небезпідставно зауважує, що йому завжди імпонувала ідея єдності географії у тому розумінні, що вона по можливості повинна охоплювати і природні, і суспільні проблеми нашого земного життя.

Отже, концепція географічної форми руху, що намагається відособити фундаментальний статус і специфіку географічного знання, виокремити сутнісно-онтологічне, натурно-речовинне розуміння об'єкта географії, зрештою, не є її шуканим об'єднувальним осердям, бо посутньо не охоплює розмаїття сучасних пізнавальних спрямувань і тенденцій, перетворення географічної науки, зокрема, у конструктивне теоретико-практичне знання. У річищі останнього підґрунтям для міждисциплінарного об'єднання та узагальнення результатів різнооб'єктних географічних досліджень мають виступати передусім цілі та завдання прогнозування, проектування і конструктурування середовища існування людського суспільства.

Треба виважено сприймати актуальні аксіологічні (прагматичні) орієнтири розвитку конструктивної географії за умов неминучого розвою, зокрема, екологічної проблематики сучасної глобалістики. Але при цьому на шляху створення "єдиної географії"" не можуть втрачати свого першорядного значення пошуки механізмів закономірного розвитку факторно і речовинно-енергетично розмаїтих історико-природних структур і процесів (систем) географічного середовища, географічної оболонки загалом. Як наголошує шведський географ Турстен Хегерстранд, людська свідомість живиться тим, що вже відбулося, але працює над тим, що ще має бути. Коли ми поміщаємо явище, що розвивається у часі, в умови чистого простору, ми так само мало додаємо до наших уявлень про світ, як намагатися за вступом скрипаля, який грає соло перед порожніми стільцями оркестру, судити про поліфонічну музику. Має рацію французький учений Жаклін Божьо-Гарньє, говорячи, що між класичною та сучасною географією насправді немає прірви, є тільки удосконалення, що продовжується.

М. Д. Пістун, аналізуючи сучасні погляди на предмет географії, приходить до висновку, що географія є природничо-суспільною наукою, яка вивчає територіальну і комплексно-пропорційну організацію обміну речовини, енергії та інформації між суспільством і навколишнім середовищем.

Автор книги "Від Страбона до наших днів" (1985) М. К. Мукітанов стверджує, що розуміння географічного середовища не є тотожним географічній оболонці, оскільки, будучи феноменом природно-соціальним, виступає предметом усієї системи географії. Поняття географічного середовища — основне поняття географічної науки загалом г а поняття географічної оболонки — основне поняття лише загальної природної географії.

Географічне середовище формується в результаті діяння суспільства на оточуючу його земну природу упродовж конкретного історичного етапу. При цьому основа географічного середовища залишається природною, але на неї діє велика кількість факторів суспільного характеру, що, зрештою, веде до істотних змін. Цей процес історично набуває дедалі більшої масштабності, невпинно загострюючи суперечності між природним і суспільним. Тому, робить висновок Мукітанов, предметом теорії географічного середовища треба визначити саме географічне середовище людського суспільства, а географію як науку про взаємодію суспільства та його географічного середовища в процесі предметно-практичної діяльності

У контексті обміркування місця і ролі географії в системі сучасної науки, меж предметної області географічної науки, специфіки і значущості об'єкта її досліджень слушним сприймається твердження американського вченого А. Баттимер (1990):

"У географії є своє поле діяльності, але воно неминуче пов'язане з іншими науками. Вона має справу з простором і людиною у часі, розуміючи, що саме на людині пересікається більша частина досліджень. Географія чимало може дати іншим наукам і чимало отримати від них. Вона охоплює сучасні зміни лику Землі та його минулі зміни, вивчаючи природні механізми і людські рішення, що на них накладаються. 1 як тільки такі дослідження подають хоча б декотрим географам надію зробити нехай і невеликий, але вклад у вдосконалення нашого світу, надаючи оточуючим можливість як мінімум кращого розуміння його, то їхня праця стає чимось більшим, аніж просто мрія або примара".

На закінчення зауважимо, що дотепер існуюче розмаїття уявлень стосовно предмета і завдань географічної науки багато у чому пояснюється співіснуванням різноманітних природознавчих і соціогуманітарних орієнтирів у формуванні методологічного і категоріально-понятійного підмурку географічного знання. Це вже давно осягнуто теоретичною свідомістю, безпосередньо віддзеркалюється у твердженнях про проміжне положення географії в системі соціогуманітарних і природничих наук. До речі, така ідеологема укорінилася ще у середині XIX ст. завдяки працям відомих німецьких вчених О. Гумбольдта і К. Ріттера. Перший з них стверджував необхідність дослідження географією неминучої зв'язаності природних явищ і процесів, вичленовувати еволюційну одиницю фізико-географічної природи. Водночас Ріттер закликав географів розглядати природу, її історію у зв'язку з історією людства, виявляти деяку унікальну субстанцію, що об'єднує світ фізичний та світ моральний. Цю думку дещо трансформує сьогодні австрійський географ Г. Бобек: прагнення інтуїтивно осягати й пояснювати зовнішні прояви феноменів пов'язане переважно з творчою сферою і мистецтвом, з одного боку, й прагнення встановлювати наукові закони, що управляють всім сущим, та тим самим контролювати сили природи, з іншого боку, мають глибокі корені в природі людей і тому рівноправні. Мудре сполучення їх могло б дати ідеальний спосіб розв' язання існуючих суперечностей. Зрештою, треба звернути увагу на слова оригінального грузинського філософа М. К. Мамардашвілі (1984): "Закони світу не можна розуміти, не поміщаючи у самий світ деяку свідому істоту, котра розуміє ці закони. Розуміння законів є одночасно елементом світу".

Заслуговує на увагу опрацьоване російськими природознавцями вчення про складні природні формації, де зв'язок між їхніми компонентами уявлявся у вигляді якогось організму, що володіє своїми власними інтегративними якостями. У річищі цього вчення за умов інтенсивного розвитку індустрії зафіксована принципово нова ситуація. Виявилося, що у промислову діяльність залучаються не просто ті чи інші компоненти географічної оболонки, а цілісні ландшафти, біогеоценози тощо, в котрих здійснюється регуляція потоків речовини та енергії, перетворення усталених геохімічних циклів. Це призвело до формування нової теоретичної системи відліку в дослідженні природних кореляційних зв'язків, цілісних систем і структур з урахуванням техногенного фактора у перебігу їхніх змін. У цьому контексті відомий французький географ Луї Папі зауважує, що саме географічне сприйняття світу корисне особливо тепер, коли експансія техніки, котра стрімко розвивається, повністю ігнорує людей і природу, завдаючи обом величезної шкоди.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17626. Интерпретация результатов многофакторного моделирования 156 KB
  Тема: Интерпретация результатов многофакторного моделирования Пример. Реклама в журналах. Название журнала Y тариф одна страница цветной рекламы дол. X1 планируемая аудитория тыс. че...
17627. Статистические выводы по многофакторной модели 247 KB
  Тема: Статистические выводы по многофакторной модели Насколько хороши наши прогнозы Этот раздел следует рассматривать в основном как обзор поскольку стандартное отклонение оценки Se и коэффициент детерминации R2 имеют для множественной регрессии вообще гово
17628. Сложности и проблемы, связанные с множественной регрессией 62 KB
  Тема: Сложности и проблемы связанные с множественной регрессией К сожалению на практике множественная регрессия не всегда позволяет получить результаты о которых пишут в учебниках. В этой лекции приведен перечень потенциальных проблем и некоторые соображения п
17629. Составление отчетов: представление результатов множественной регрессии 87.5 KB
  Тема: Составление отчетов: представление результатов множественной регрессии Умение грамотно изложить представить результаты проделанной работы важная составляющая профессиональной деятельности в большинстве областей. Менеджер использует соответствующие к
17630. Фундаментальні поняття контроллінга 109.5 KB
  Тема 1. Фундаментальні поняття контроллінга 1. Сутність принципи і сфера застосування контроллінга 2. Мета предмет методи і об’єкти контроллінга 3. Функції та завдання контроллінга 1. Сутність принципи і сфера застосування контроллінга Під контроллінгом ...
17631. Організаційна структура та функції управління 140 KB
  Тема 2. Організаційна структура та функції управління 1. Вибір організаційної структури управління 2. Функції управління 3. Роль контроллінга в процесі управління Вибір організаційної структури управління Сучасна теорія та практика менеджменту вва...
17632. Організаційні аспекти створення служби контроллінга 117.5 KB
  Тема 3. Організаційні аспекти створення служби контроллінга 1. Принципи створення служби контроллінга 2. Структура і персонал служби контроллінга 3. Функції та завдання служби контроллінга 4. Информационные потоки на предприятии в системе контроллинга 5.Возможн
17633. АВС – аналіз та XYZ – аналіз 244.5 KB
  Тема 5. АВС – аналіз та XYZ – аналіз Поняття АВС – аналізу та XYZ – аналізу. Проведення ABCаналізу Визначення А В Ззадач XYZаналіз структури споживання XYZаналіз по точності прогнозу 1.1. Что мы понимаем под АВСанализом ABCанализ является важным и
17634. Криві досвіду та життєвого циклу продукту 144 KB
  Тема 6. Криві досвіду та життєвого циклу продукту Крива досвіду і фактори що впливають на неї. Ефект кривої досвіду. Стадії кривої життєвого циклу продукту. 1.1. О чем говорит кривая опыта Кривая опыта связана с процессом обучения. В результате эмпир