73520

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯГЕОГРАФІЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Лекция

География, геология и геодезия

Наукова картина світу як цілісна система уявлень про загальні особливості та закономірності, що виникають у результаті узагальнень і синтезу основних наукових понять і принципів, вміщує теоретичні уявлення і методологічні вимоги, що мають відносну стійкість упродовж тривалого часу

Украинкский

2014-12-17

59.5 KB

0 чел.

ТЕМА 1. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯГЕОГРАФІЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Зв'язуючою ланкою між конкретно-науковим і філософсько-світоглядним знанням є своєрідне, сьогодні неоднозначне поняття "наукова картина світу", у структурі якого виділяються філософські принципи і категорії, загальнонаукові категорії та поняття конкретних наук. Подібно до світогляду, наукова картина світу послуговується засобам пояснення дійсності, але у світогляді знання про світ доповнюється оціночною орієнтацією, вміщує специфічні емоційні характеристики. Виступаючи у вигляді деякої системи понять і методологічних принципів, наукова картина світу створює цілеспрямовані передумови побудови конкретних наукових теорій. В цілому наукова картина світу, як і світогляд, утворює своєрідну сферу духовної діяльності.

Наукова картина світу як цілісна система уявлень про загальні особливості та закономірності, що виникають у результаті узагальнень і синтезу основних наукових понять і принципів, вміщує теоретичні уявлення і методологічні вимоги, що мають відносну стійкість упродовж тривалого часу. Методологічним регулятивом пізнавальної діяльності вона виступає тому, що являє собою теоретичне утворення, яке включає в себе філософські уявлення, понятійно-категоріальний апарат, норми пояснення і доведення теорії. У будь-якій галузі науки дослідники можуть бути прихильниками різних концепцій і доктрин, але при цьому вони неодмінно спираються на певну сукупність загальнометодологічних принципів, норми й етичні узуси наукового дослідження, методи теоретичних і емпіричних побудов, котрі характерні для історично усталеної актуальної наукової картини світу як атрибутивного компонента конкретного етапу розвитку культури. Більше того, на даній стадії прогресу науки методологічні характеристики наукової картини світу є важливим інтегративним фактором за умов суперечливого бачення світобудови.

В історії свого розвитку філософія на підґрунті усієї сукупності прогресуючого знання постійно розв'язує завдання відтворення історії та наукової картини світу. Це завдання ґрунтується на таких передумовах.

1. Основною метою теоретичного відтворення історії матеріального світу є встановлення шляхів і закономірностей появи і розвитку людини з її пізнанням і життєвими цінностями, взаємозв'язками з довкіллям.

2.  Історія світу та його актуальна наукова картина створюються на підмурку синтезу конкретно-наукових знань, логічно відтворюються через систему найбільш загальних категорій і законів.

3.  Картина світу в кожну конкретну історичну епоху детермінована як властивостями дійсності, що виділяється як об'єкт дослідження, так і способом бачення світу, який історично розвивається. Останній є своєрідним способом інтелектуального освоєння світу, що регулюється певними життєвими завданнями, пристрастями і спрямуваннями, пошуками ідеалів щастя, добра, свободи і краси, завданнями людини в її співіснуванні з природою тощо (В. П. Воронцов, О. Т. Москаленко, 1986).

Дійсно, межі вихідних історично мінливих наукових картин світу можуть розширюватися і справді розширюються, включаючи все нові типи можливих об'єктів наукового дослідження. Питання про специфіку наукового пізнання пов'язане з виявленням особливостей цих об'єктів, а також способів відображення, моделювання, усвідомлення дійсності.

Сьогодні як базис для опрацювання ієрархічної системи наукових досягнень використовується фізична картина світу. Вона являє собою узагальнення досягнень комплексу фізичних наук даного етапу розвитку, системне уявлення про природу.

Фізична картина світу включає в себе такі основні структурні елементи знання: філософські засади; фундаментальні природознавчі принципи, що лежать в основі всіх теоретичних побудов; основні природничі закони і теорії, кардинальні проблеми наук про природу; наукові гіпотези, пов'язані з вирішенням цих проблем; найбільш значущі емпіричні залежності з високою мірою узагальнення. Фізична картина світу не тільки здійснює дві важливі функції — відображуючу і системоутворюючу, а й виступає як основа всієї стратегії наукових шукань.

У філософсько-методологічній літературі останніх років у плані висвітлення світоглядних передумов пізнання небезпідставно велика увага приділяється аналізу й аргументованому тлумаченню процесу формування актуальної наукової картини світу. Вона розглядається як дуже складне і суперечливе суб'єкт-об'єктивне утворення, сутнісні характеристики якого тісно переплетені зі світоглядом, з результатами опрацювання фундаментальних наукових теорій на підмурку нового емпіричного матеріалу. Йдеться, передовсім, про фізичну картину світу, виходячи з визнання тепер незаперечного факту, що тільки фізика через осягнення найбільш фундаментальних сутностей матеріальних процесів і явищ у своїх узагальненнях створює свого роду ідеальну схему, яка сьогодні найбільш придатна для прогресу пізнання та його світоглядних інваріантів. При цьому картина світу розуміється як об'єктивний образ системно-структурних характеристик природи.

Наукова картина світу займає важливе місце у системі теоретичних знань. Але питання про її статус поки що не має однозначного визначення. її відносять або до специфічного шару філософських знань, або до метатеоретичних знань, або до шару теоретичних чи загальнотеоретичних знань. В останньому випадку наукову картину світу протиставляють, з одного боку, конкретно-теоретичним знанням, з іншого — філософським знанням, що виступають як вищий рівень у системі теоретичного знання.

Тим часом наукова картина світу має досить складну структуру, розчленовується на загальну і спеціальні картини світу. При цьому перша з них пов'язана із спеціально-теоретичними схемами через спеціальні картини світу. Водночас наукова картина світу відрізняється від узагальнених теоретичних схем, по-перше, більшою мірою спільності. По-друге, вона характеризується особливим типом кон-структів, що відрізняються від абстрактних об'єктів теоретичних схем. Ці конструкти певним чином онтологізуються, безпосередньо зіставляються з емпіричними об'єктами. Унаслідок цього спрощувальний і схематизуючий характер наукової картини світу у кінцевому підсумку виявляється під час її зламу, тобто наукової революції. Тому наукова картина світу, подібно до теоретичних схем, має дослідне (емпіричне) обгрунтування.

У процесі емпіричних досліджень наука може зіткнутися з явищами, котрі не пояснюються існуючою теорією. Особливо складна ситуація виникає у тих випадках, коли дослід установлює явища, що вступають у такі суперечності з існуючою науковою картиною світу, котрі вимагають її докорінної перебудови чи заміни. Вирішення такого роду суперечності пов'язане саме з науковими революціями та являє собою надзвичайно складний процес, що вимагає аналізу філософського підґрунтя існуючої наукової картини світу, ідеалів пізнавальної діяльності. Такий аналіз може призвести до виявлення необгрунтованих спрощень і недоліків іде-ологеми пізнання, внаслідок чого створюється нова гіпотетична наукова картина світу, яка поступово адаптується до досвіду і теоретичних знань.

Необхідно зазначити, що наукова картина світу, займаючи важливе місце у системі теоретичних знань, володіє досить складною структурою, небезпідставно розпадається на загальну і спеціальні картини світу. Характерно, що зв'язок між ними опосередковується спеціально-теоретичними схемами, що опрацьовуються в різних галузях науки.

Правомірно вважається, що кожна наука, пізнаючи реальний фрагмент об'єктивної реальності, вносить свій вклад у картину світу. Однак цей процес аж ніяк не тотожний створенню художнього мозаїчного полотна загальної картини з великої кількості "часткових (спеціальних) картин світу", належних конкретним наукам. Справа в тому, що створення актуальної наукової картини світу є надзвичайно об'ємним і багатомірним пізнавальним процесом, основним атрибутом якого виступає поняття "світ у цілому". Останнє

є відносним як і сукупність наукового знання кожного історичного часу, але воно є і абсолютним у своїй інтегративній ролі, оскільки відбиває безсумнівне існування універсуму. Включеність людини у світ в цілому й водночас її унікальність віддзеркалюють внутрішню суперечність людського буття, що підштовхує людину до створення картини світу з метою усвідомлення себе й свого місця у світі. Іншими словами, настійна необхідність у створенні наукової картини світу неодмінно має першорядні світоглядні підґрунтя. При цьому наукова картина світу повинна розглядатися не як енциклопедична сукупність знання, а як своєрідна концептуальна модель світу, єдине поняття. Це, по суті, особливий шар знання, в якому відбувається синтез природничого і філософського знання.

Відомий бельгійський вчений І. Пригожий у книзі "Новий альянс" (1979) писав, що тепер ми відійшли від уявлення про природу як про автомат, підпорядкований математичним законам, чий непорушний прояв визначає раз і назавжди її майбутнє, так само, як було визначено її минуле; ми приходимо до зовсім іншої теоретичної ситуації, до картини світу, що включає саму людину, яка відкриває і описує цей світ. Не буде перебільшенням характеризувати цю концептуальну трансформацію як справжню метаморфозу науки.

На думку філософа Р. С. Карпінської, актуальна загальнонаукова і соціальна ситуація беруть під сумнів створений фізикою ідеал картини світу. Навіть якщо говорити тільки про природничу картину світу, то вона вже не мислима без хімії, біології, екології, геології, географії. Своєчасною уявляється проблема домінантних принципів формування сучасної природничої картини світу, яка залишає за фізикою провідну роль в осягненні системно-структурних характеристик матерії та підключає визначення розвитку, опрацьоване еволюційними концепціями в інших галузях природознавства. Сьогодні, як ніколи раніше, зриме саме те майбуття синтетичного знання, котре вбере в себе науки про природу, суспільство і саму людину, її складну біосоціальну сутність.

Тепер ми можемо достатньою мірою конкретно говорити про те, що науки про Землю, так само, як біологія та інші галузі природознавства, де у формуванні еволюційних концепцій поки що переважають емпіричні компоненти пізнавального процесу, найбільш відчутно впливають на створення актуальної наукової картини світу, збагачуючи свій внесок в ідею глобального еволюціонізму. Ця ідея, за переконанням Р.С. Карпінської (1980), реально функціонує у структурі наукового знання й може розглядатися як втілення особливої форми загального принципу розвитку.

У плані методологічного аналізу поняття "картина світу" виступає як особливий компонент наукового знання. Картина світу являє собою ідеальну модель реальних процесів, досліджуваних у даній науковій дисципліні. Ця модель відбиває головні системно-структурні характеристики предмета і утворює картину реальності, що вивчається, задаючи спосіб бачення об'єкта. В картину реальності вводяться, шляхом узагальнення емпіричних і теоретичних знань, накопичених у процесі історичного розвитку науки, певна типологія об'єктів даного фрагмента реальності й загальні уявлення про їхню структуру, взаємодії та еволюцію.

Картина реальності відрізняється від теоретичних моделей, по-перше, більшою мірою загальності та відповідною мовою, у якій фіксується її зміст, по-друге, статусом ідеальних об'єктів. Поняття картини реальності несе в системі науки чітко виражене методологічне навантаження. Через неї, зокрема, можна визначити історичну форму розвитку теорії, її співвідношення з емпіричним підмурком, оцінити її перспективи, а також аргументовані претензії до цієї теорії й сподівання на розвиток процесу теоретизації даної науки. Фіксація компонентів, з яких складається картина реальності, є нетривіальним методологічним завданням, розв'язання якого здатне поставити нову аргументацію при розгляді питань, скажімо, природи географічного дослідження.

СТИЛЬ НАУКОВОГО МИСЛЕННЯ

Однією з важливих форм взаємодії філософії та конкретних наук є стиль наукового мислення, основними рисами якого виступають: 1) розуміння природи самого знання; 2) основні типи законів, характерні для даного етапу розвитку наукового знання; 3) способи опису і теоретичного вираження законів. Стиль наукового мислення здійснює своєрідну регулятивну функцію у науковому пошуку, орієнтуючи дослідника на певну цінність у науці -— ідеал теорій, на загальноприйняті норми, стандарти у вирішенні проблем. По суті, це — сукупність характерних для конкретної історичної епохи норм і стереотипів мислення, загальноприйнятних уявлень про ідеальне наукове знання і правомірні способи його здобуття.

Стиль наукового мислення охоплює не тільки категоріальні, операціональні, ціннісно-орієнтаційні структури пізнавального процесу, а й знаходить своє адекватне втілення в системі накопиченого знання, в знаково-символічних засобах, у формах наукового пізнання (визначення наукового факту, формулювання законів, теорій), в моделях пояснення і розуміння* реальності. Саме в ньому ідеально втілюються способи виробництва наукового знання, пов'язані з типом соціального буття науки, з її включеністю як культурологічного феномена в історичний контекст даної епохи.

Як і наукова картина світу, стиль наукового мислення вміщує систему методологічних умов і настанов до проведення досліджень відповідно до визначених еталонів. Це своєрідний "синтетичний метод", який охоплює методи і методологічні принципи наукового знання конкретної епохи духовної культури.

На думку філософа П.В. Алексєєва (1983), до стилю наукового мислення досить близьке поняття "парадигма" Т. Куна. Однак якщо останній пов'язує парадигму (дисциплінарну матрицю) головним чином з науковими спільнотами, то, за Алексєєвим, парадигма — це спосіб діяння в конкретній науці, свого роду зразок розв'язання дослідницьких задач. Парадигма надає вченим план діяльності, указує певні напрями його реалізації, є джерелом методів, проблемних ситуацій та стандартів рішень, прийнятих у даний час.

Стиль наукового мислення утворює своєрідний фон розвитку всіх галузей наукового знання, істотно впливає на методологію науки. Його основні риси, відбиваючись у теоретичних побудовах тієї чи іншої галузі науки, багато у чому утворюють систему її головних методологічних принципів. Остання являє собою конкретну трансформацію філософських засад науки, котрі включаються в неї не тільки безпосередньо як абстрактні філософські категорії та принципи, а й як головні особливості стилю наукового мислення, де філософські компоненти об'єднані, синтезовані із загальнонауковими. Саме завдяки стилю наукового мислення філософські ідеї проникають у тканину конкретно-наукового знання, реально функціонують у ньому. Одночасно філософія, зазнаючи постійного діяння, зокрема, природознавства, його провідних загальних принципів, набуває більшої логічної чіткості та ефективності у розбудові актуальної картини світу.

Теоретичний пошук у науці постійно активізує методологічні та світоглядні передумови пізнавального процесу, зумовлюючи насамперед органічний зв'язок стилю наукового мислення безпосередньо з його світоглядним підмурком і відповідну рефлексію знання. При цьому в стилі наукового мислення, через належність його конкретному суб'єкту пізнання, світоглядний компонент не просто витікає з актуальної наукової картини світу, а безпосередньо корелює із загальним "світоглядним кліматом" епохи, з її соціальними і етичними характеристиками.

Тим часом світоглядний компонент наукового пошуку породжує ту цілісність стилю наукового мислення, завдяки якій він і виступає як специфічний феномен. Прихильність до конкретного стилю наукового мислення визначається не якоюсь однією якістю суб'єкта пізнавальної діяльності, а всією особистістю вченого, що несе у собі соціальні та духовні ідеали даної епохи в історії науки.

Важливо підкреслити, що феномен стилю наукового мислення є синтетичним утворенням, яке має яскраво виражену методологічну спрямованість. Саме методологічні характеристики визначають історично конкретний стиль наукового мислення, задаючи вектор пізнавальної діяльності, параметри опису і пояснення емпіричних даних, алгоритм побудови наукових теорій.

Стиль наукового мислення, який переважно складається на перехресті фундаментальних наук і філософії, зазнав істотних змін за останні десятиліття. Зокрема, в уявленнях щодо ідеальної форми наукової теорії виявився перехід від жорстко детермінованого до імовірнісного й перехід від елементаристського (аналітичного) до системного. Якщо жорстко детерміновані теорії орієнтовані на виявлення необхідних, однозначних зв'язків, то імовірнісні — на включення останніх, розкриття статистичних законів. Внутрішня структура статистичних теорій, що включає категорії імовірності та випадковості, виявляється більш загальною, більш змістовною та ємною, має більше можливостей для відображення властивостей і закономірностей процесів і явищ.

Зміни у сучасному стилі наукового мислення, пов'язані з переходом від елементаристського до системного, полягають у тому, що відбувається: 1) зростання питомої ваги і ролі синтезу знання, зміна типу наукових завдань; 2) функціональне подання об'єктів вивчення, структурний підхід, системна орієнтація наукового дослідження, тобто зміна типу предметного змісту наукових дисциплін; 3) натомість аналітичного, сутнісного пояснення починають домінувати пояснення властивостей, відношень і механізму перетворень, тобто зміна схем пояснення у науковому пізнанні; 4) субстратні поняття поступаються місцем поняттям, що відбивають різні типи зв'язків і відносин, тобто зміна понятійно-категоріального устрою науки.

Питання про стиль чи стилі наукового мислення в сучасній географії, так само, як і в геології, ще недостатньо досліджене, не має коректного тлумачення. За відсутності загальної теорії Землі, чітко визначеної, парадигми і чималої кількості часткових теорій, що стосуються конкретних компонентів земної реальності, теперішньому опрацюванню фундаментального знання про Землю найбільш властивим є своєрідний типологічний стиль мислення, який багато у чому ґрунтується на історико-генетичному і системному підходах. Це певною мірою дозволяє у деякому "теоретичному просторі" організовувати величезний емпіричний матеріал в рамках історично усталених методів і процедур пізнання Землі. Водночас інтенсивне впровадження в теорію і практику географії і дотичних галузей геології методів і результатів досліджень точних наук супроводжується асиміляцією і адаптацією властивого цим наукам стилю наукового мислення і навіть способів світоглядних висновків і узагальнень.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41854. Использование систем проверки орфографии и грамматики. Форматирование текста 201.77 KB
  Форматирование текста Цель: научиться использовать системы проверки орфографии и грамматики форматировать текст. Обратите внимание что в раскладке продуктов левый край ровный но текст отодвинут от левого края. Задание: Набрать следующий текст: Тесто рассыпчатое 400 г муки 200 г масла 05 стакана воды Растереть масло добавить муку воду всыпать 05 чайной ложки соли и замесить тесто. Порядок выполнения задания №2: Заголовок выровнять по центру с помощью элемента вкладки Главная шрифт полужирный вкладки Главная разрядка 3 пт Команда:...
41855. Ознакомление с устройством и функционированием счётчиков и испытание синхронного суммирующего, реверсивного и десятичного счётчиков 576.67 KB
  Между собой ячейки счётчика соединяют таким образом чтобы каждому числу импульсов соответствовали состояния 1 или 0 определенных ячеек. Каждый разряд счётчика может находиться в двух состояниях. Максимальное число N которое может быть записано в счётчике равно 2п 1 где п – число разрядов счётчика.1 Условное изображение трехразрядного суммирующего счётчика показано на рис.
41856. Ознакомление с принципом работы и испытание интегрального цифроаналогового преобразователя 354.81 KB
  При построении устройств связывающих цифровое устройство с объектами использующими информацию в непрерывно изменяющейся форме требуется преобразование информации из аналоговой формы в цифровую и из цифровой в аналоговую. называют цифро-аналоговым преобразователем ЦАП. Сменяющиеся входные цифровые коды обуславливают сменяющееся ступенчатое напряжение на выходе L идеальная передаточная характеристика ЦАП. ЦАП с весовыми двоичновзвешенными сопротивлениями рис.
41857. АНАЛОГО-ЦИФРОВОЙ ПРЕОБРАЗОВАТЕЛЬ 234.35 KB
  Входным сигналом АЦП в течение некоторого промежутка времени t является постоянное напряжение равное отсчёту uвхkt входной аналоговой функции uвх. За это время на выходе АЦП формируется цифровой обычно двоичный код соответствующий дискретному отсчёту напряжения uвхkt. Количественная связь для любого момента времени определяется соотношением где u шаг квантования входного аналогового напряжения uвх; i – погрешность преобразования напряжения uвхkt на данном шаге. Процесс квантования по уровню дискретизированной функции uвхkt...
41858. Изучение и анализ конструкций рамы 95.3 KB
  Ознакомились с устройством рамы различных автомобилей, научились анализировать их конструктивные особенности.
41860. Окислительно-восстановительное титрование. Иодометрическое определение пероксида водорода. Иодометрическое определение растворённого в воде кислорода 65.63 KB
  Сформировать умения по стандартизации раствора тиосульфата натрия; выполнению иодометрического определения пероксида водорода; иодометрического определения растворенного в воде кислорода. При этом к определяемому веществу добавляют взятое в заведомом избытке точное количество стандартного раствора иода. Какую среду сильнокислую слабокислую должен иметь раствор после добавления серной кислоты Почему при добавлении крахмала амилозы к раствору иода появляется синее окрашивание Какие ещё вещества могут взаимодействовать с иодом...
41861. Определение удельной теплоты плавления олова 286.55 KB
  Температура при которой вещество плавится называется температурой плавления вещества. Температура плавления для данного вещества при одинаковых условиях одинакова. Однако это не значит что в процессе плавления к телу не надо подводить энергию.
41862. Диаграмма Парето 48.04 KB
  Например если на складе находится большое число деталей проводить контроль всех деталей без всякого различия неэффективно. Но если разделить детали на группы по их стоимости то на долю группы наиболее дорогих деталей группа А составляющих 2030 от общего числа деталей придётся 7080 от общей стоимости всех деталей. На долю группы самых дешёвых деталей группа С составляющей 4050 от всего количества деталей придётся всего 510 от общей стоимости. Контроль деталей на складе будет эффективным если контроль деталей группы А будет...