73549

Предмет та завдання курсу “Українська історіографія”

Лекция

История и СИД

План Предмет курсу Українська історіографія та його місце серед інших історичних дисциплін. Українська історіографія: Погляд на розвиток і характер української історіографії упродовж 900 років 1039 1939 Збірник українського наукового інституту в Америці. Українська історіографія.

Украинкский

2014-12-17

61 KB

11 чел.

PAGE  4

Тема: Предмет та завдання курсу “Українська історіографія”.

План

  1.  Предмет курсу “Українська історіографія” та його місце серед інших історичних дисциплін.
  2.  Завдання української історіографії.
  3.  Періодизація української історіографії.

Література

Основна

  •  Андрусяк М. Українська історіографія: Погляд на розвиток і характер української історіографії упродовж 900 років (1039— 1939) // Збірник українського наукового інституту в Америці. – Сент Пол - Прага, 1939
  •  Зевелев А. И. Историографическое исследование: методологические аспекты. – М., 1987
  •  Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. — Львів, 1999
  •  Калакура Я. Українська історіографія. Курс лекцій. – К.: Генеза, 2004
  •  Калакура Я. Українська історіографія в структурі історичної науки // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип.10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія: У двох частинах. Відп. ред М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук. – К.: Інститут історії НАН України, 2000. – С.402 - 415
  •  Історіографічний словник. Навчальний посібник для студентів історичних факультетів університетів. – Х., 2004
  •  Ковальський М.П. Деякі теоретичні питання української історіографії // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України: Теорія та методи: Міжвузівський збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 1995
  •  Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII — початок XX століття). — К., 2000
  •  Колесник I.I. Українська історіографія в контексті національного відродження України: спроба періодизації // Харківський історіографічний збірник, 1995. – Х., 1995. – Вип. 1
  •  Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К., 1994. – Т.І.-ІІ
  •  Попова Т. Лики историографии: имена и смыслы // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип.10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія: У двох частинах. Відп. ред М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук. – К.: Інститут історії НАН України, 2000. – С.415 – 434
  •  Потульницький В. А. Основні етапи розвитку української історичної думки в європейському контексті (1800—1991) // Схід-Захід: історико-культурологічний збірник. – X., 1999. – Вип. 2
  •  Потульницький В.А. Схеми і періодизації історії України в українській історіографії 19-20 ст.: проблеми теорії та методології // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики [Число 5[: Історіографічні дослідження в Україні [Вип. 10]: Об'єднаний випуск збірників наук. праць на пошану академіка Валерія Андрійовича Смолія. – К., 2000. – Ч. 2.

Додаткова

  •  Болебрух А. Історія суспільної думки: проблема визначення та дослідження // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип.10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія: У двох частинах. Відп. ред М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук. – К.: Інститут історії НАН України, 2000. – С. 393 - 402
  •  Дашкевич Я. Дорогами української Кліо (про становище історичної науки в Україні) // Україна в минулому. – К.-Л., 1996. – Вип.8.
  •  Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина XVIII — середина XIX ст.). — Х., 1996
  •  Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994. — Т.І.-ІІ
  •  Марченко М.І. Українська історіографія. 3 давніх часів до середини XIX ст.. — К., 1959
  •  Попова Т. Лики историографии: имена и смыслы // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип.10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія: У двох частинах. Відп. ред М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук. — К.: Інститут історії НАН України, 2000. — С.415 - 434
  •  Потульницький В. Нариси з української політології (1819-1991). — К., 1994
  •  Потульницький В. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVIIXX століть. – К.: Либідь, 2002
  •  Пріцак О. Історіографія та історіософія Михайла Грушевсьного. — Київ-Кембрідж, 1991
  •  Санцевич А.В. Українська радянська історіографії. — К., 1984
  •  Таран Л.В. Провідні тенденції світової історіографії в ХХ ст. та проблеми кризи сучасної української науки // Український історичний журнал.  1998. № 5
  •  Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми. Колективна монографія за ред. Л.Зашкільняка. – Львів, 2004


1. Предмет курсу “Українська історіографія” та його місце серед інших істричних дисциплін.

Історіографія  спеціальна галузь історичної науки, що вивчає закономірності зародження, становлення і розвитку історичних знань, їх трансформацію в науку, внесок провідних істориків, історичних шкіл, наукових та видавничих центрів у збагачення історичної думки, формування і утвердження нових наукових концепцій історичного процесу, аналізує повноту і достовірність дослідження тих чи інших проблем і періодів всесвітньої або вітчизняної історії (Калакура, 403).

Термін “історіографія” використовується, головним чином, у трьох значеннях:

І. Історіографія  – як сукупність історичних досліджень, присвячених певній темі чи історичному періоду (історіографія Київської Русі, історіографія історії України доби українського національного відродження).

ІІ. Історіографія як сукупність історичних праць, створених в певну історичну епоху (французька історіографія доби Реставрації, українська радянська історіографія)

ІІІ. Історіографія – як наукова дисципліна, що вивчає історію історичної науки.

Предметом історіографії є історична наука, а не історичний процес. Предмет історіографії складають закономірності розвитку історичної науки, нарощування історичних знань. Д.І.Дорошенко зазначав, що “предметом … української історіографії являється нарис розвитку на Україні наукової праці над дослідженням минулого життя рідного краю”. В Енциклопедії українознавства читаємо: “Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом із тим розвиток української національно-історичної думки”. У сучасному підручнику з української історіографії (Я.Калакура) відзначається, що “предметом української історіографії є закономірності нагромадження знань і розвитку української історичної думки, становлення і збагачення української історичної науки”.

Об’єкт української історіографії включає в себе історію створення історичних праць, життєпис істориків, розвиток історичного мислення, а також поширення історичних знань. Рівень розвитку історичної науки вивчається не тільки числом істориків і підготовлених ними праць, а й супільним інтересом до історичних знань.

Історіографія досліджує також діяльність наукових установ, товариств. Так, наприклад, важливу роль в активізації історичних досліджень у 70-ті рр. ХІХ ст. відігравав Південно-Західний відділ російського географічного товариства, утворений 1873 року. У ньому згуртувалися історики В.Антонович, М. Драгоманов, антрополог Ф.Вовк, соціолог і економіст М.Зібер, історик права О.Кістяківський, мовознавці К.Михальчук, П.Житецький, статистик і соціолог О.Русов, етнографи П.Чубинський, М.Лисенко, І.Рудченко та інші. З відділом співпрацювали діячі з Буковини і Галичини. Товаристворозгорнуло жваву дослідницьку роботу у різних ділянках вивчення України. У результаті роботи вийшло 7 томів “Трудів” (1873-1878 рр.), які містили багатий фольклорний, етнографічний, мовний і статистичний матеріал. У 1874-1875 рр. появились у двох томах “Історичні пісні малоросійського народу” з поясненнями Антоновича і Драгоманова тощо. Важливу роль в історичній науці кінця ХІХ і початку ХХ ст. відігравали “Киевская старина” на Наддніпрянщині і Наукове товариство ім. Шевченка в Галичині тощо.

В історіографії виділяють загальну, регіональну, галузеві, проблемно-тематичну та інші підрозділи. Регіональна історіографія досліджує розвиток історичних знань в окремих регіонах або країнах. Виходячи з цього, українську історіографію слід розглядати як спеціальну галузь чи дисципліну історичної науки, що вивчає історію і тенденції розвитку української історичної думки, діяльність українських історичних установ і видань, наукових шкіл, творчу спадщину і вклад українських істориків у світову та вітчизняну науку (Калакура, 404).

Історіографія це наукова історична дисціпліна, предметом якої є історична наука. Відомий російський історик В.О.Ключевський зазначав, що “в історії ми взнаємо більше фактів і менше розуміємо суть явищ”. Особливістю історіографії є те, що вона є, певною мірою, теоретичною дисципліною. Іі цікавлять питання теорії та методології, філософії історії та методики історичних досліджень. Саме тому історіографія має визначальну роль в піднесенні теоретичного рівня історичних досліджень.

Історіографія тісно пов’язана з різними історичними дисциплінами. Українська історіографія тісно взаємозв’язана з історією України. Історіограф, досліджуючи історію вивчення певного питання, теми чи періоду історії краю, повинен знати сучасний рівень їх дослідженості.

Історіографія тісно пов’язана з джерелознавством. Найбільш наочно це видно на прикладі ХІ-ХVІІІ століть. Тогочасні історичні праці – літописи є одночасно джерелами вивчення історії України. Однак, якщо джерелознавця цікавить час і місце написання документу, його оригінальність, а при аналізі тексту – достовірність фактів, подій, імен, дат, географічних назв, то історіограф зверне увагу на суть (зміст) цих творів, методологію його авторів тощо.


2. Завдання української історіографії.

Українська історіографія, як і загалом історіографія, має такі головні завдання:

  1.  Дослідження історичних умов розвитку історіографії (суспільно-політичні обставини, економічні та соціальні умови, ситуація в сфері культурного та духовного життя тощо).

  1.  Вивчення і аналіз теоретичних та методологічних принципів усіх напрямків історичної думки, історичних шкіл та провідниї вчених, з’ясування закономірностей їх боротьби та зміни;

  1.  Вивчення джерелознавчої бази історичних праць, методів аналізу та використання історичних джерел.

  1.  З’ясування проблематики історичних досліджень і факторів, які впливають на її вибір (суспільно-політичне життя, наявність історичних джерел, коньюктура).

  1.  Дослідження закономірностей виникнення, утвердження та зміни історичних концепцій (історична концепція – це система поглядів на історичний процес чи його окремі аспекти).

  1.  Дослідження особливостей організації написання історичних праць, функціонування наукових установ (товариств, інститутів, університетів, архівів, журналів) системи історичної освіти та підготовки кадрів науковців.


  1.  Періодизація української історіографії

Вивчаючи історію історичної науки, необхідно враховувати і вивчати ті умови, в яких вона розвивалася. Слід брати до уваги характеристику епохи, науково пояснити її. У зв’язку з цим постає питання про періодизацію історіографії. Правильна наукова періодизація дозволяє не тільки оцінити періоди, етапи розвитку історичної науки, але й окремих її представників.

Періодизація – це поділ процесів розвитку на основні, якісно відмінні один від одного хронологічні відтинки (епоха, період, етап). Період в історіографії – це умовно окремий відрізок часу в історіографічному процесі, який характеризується рядом спільних рис, відмінностей і особливостей у порівнянні з іншими періодами, має свій початок і відносну завершеність.

Періодизація української історіографічного процесу тісно взаємопов’язана з періодизацією історії України. В основу періодизації покладають певні критерії (мірило для певного поділу). Найважливішими критеріями при періодизації української історіографії Я.Калакура називає: по-перше, найважливіші рубежі світової та вітчизняної історії; по-друге, поява принципово нових явищ у суспільному, науковому, культурному, ідейному та духовному житті; по-третє, поява нових, знакових історичних праць, які стали віхою у розвитку історіографії; по-четверте, поява нових наукових інституцій історичної науки, шкіл, течій та напрямків в історіографії.

При періодизації української історіографії радянськими істориками застосовувався поділ історії суспільства за критерієм суспільно-економічних формацій. У зв’язку з цим виділялися такі періоди, як “історична наука у феодально-кріпосницькому епоху” та “історіографія історії України в ХІХ-на початку ХХ ст.” – в період кризи феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталізму (Л.А.Коваленко). Радянська українська історіографія, у відповідності з цією періодизацією, являла новий період, який відповідав епосі соціалізму (А.В.Санцевич).

В зарубіжній україніці періодизація історичної науки в Україні побудована на основі схеми Грушевського, тому критерієм були основні періоди в історії українського народу. Так, наприклад, в Енциклопедії Українознавства (Мюнхен–Нью-Йорк, 1949) виділяють такі періоди української історіографії:

Княжа доба (ХІ-ХІІІ ст.)

Литовсько-польська й козацька доба (ХІVVІІ ст.)

Козацько-Гетьманська доба (ХVІІ-ХVІІІ ст.), а потім виділяється

Наукова історіографія ХІХ-ХХ ст. В цьому, останньому періоді виділяються такі підперіоди: І пол. ХІХ ст., а потім за напрямками, які змінювали один одний: народницький, державницький. Наприкінці автори виділяють “сучасну українську історіографію”.

В англійській “Encyclopedia of Ukraine” вміщена стаття “Історіографія”, написана О.Оглобліним і Арк. Жуковським. Автори до кінця ХVІІІ ст. повторюють періодизацію попередніх дослідників. А далі виділяють такі періоди:

ХІХ століття

Грушевський і початок ХХ століття та

Модерна (новітня) українська історіографія, яка поділяється на:

міжвоєнний період;

післявоєнний період.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75320. Рост крупного землевладения и ослабление центральной власти у франков при преемниках Хлодвига. Объединение страны майордомами Австразии 33.5 KB
  После смерти Хлодвига началось дробление королевства. намечается обособление самостоятельных политических единиц в составе Франкского королевства: Нейстрии СевероЗападной Галлии с центром в Париже; Австразии северовосточной части Франкского королевства включавшей исконные франкские области по обоим берегам Рейна и Мааса; Бургундии территории бывшего королевства бургундов. В Нейстрии которая к моменту франкского завоевания была сильно романизована галлоримляне составлявшие и после завоевания большинство населения раньше чем в...
75321. Франция в IX-XI веках 39.5 KB
  В начале этого периода в стране имелось еще много крестьян не находившихся в какойлибо зависимости от частных лиц и подчинявшихся непосредственно короне. Вместе с тем возрастало число крестьян находившихся в личнонаследственной зависимости сервов и колонов а также жителей иммунитетных территорий. В результате все жители округи будь они в личной либо поземельной зависимости от данного или какогонибудь другого феодала или нет становились его людьми в судебноадминистративном отношении. Для по земельно и лично зависимых крестьян...
75322. Англия в XI-XII вв. Завершение феодализации английского общества 47 KB
  в Англии в основном уже господствовали феодальные порядки но процесс феодализации еще не завершился. Вильгельм со своим войском на больших ладьях переплыл ЛаМанш и высадился на юге Англии в бухте Павенси. Во главе последнего выступил избранный советом мудрых новый король Англии Гарольд. Герцог Нормандский же двинулся к Лондону захватил его и стал королем Англии под именем Вильгельма I Завоевателя.
75323. Особенности социально-экономического развития Италии в конце V- сер. XI веков 51 KB
  Особенности социальноэкономического развития Италии в конце V сер. Подвластное лангобардам коренное население Италии оставалось в сфере действия римского права. империи но не принесло Италии политического единства. Карл Великий изменил территориальноадминистративное деление своих владений в Италии: вместо герцогств были образованы 20 графств отданных в управление представителям франкской знати.
75324. Основные черты феодального строя в Западной Европе к концу XI века 32 KB
  Господствует феодальная земельная собственность в вид вотчины в сочетании с мелким индивидуальным крестьянским хозяйством. Основная масса крестьян находится уже в той или иной форме зависимости. На раннем этапе развития феодализма господствовало натуральное хозяйство; обмен был незначителен торговые связи не развиты; У лично зависимых крестьян особенно в крупных поместьях преобладала отработочная рента. Широко распространяется также натуральный оброк с крестьян находившихся в более легкой зависимости.
75325. Население и внешний вид средневековых городов. Борьба городов с сеньорами 36 KB
  В Западной Европе средневековые города раньше всего появились в Италии Венеция Генуя Пиза Неаполь Амальфи и др. Крестьяне бежавшие от своих господ или уходившие в города на условиях выплаты господину оброка становясь горожанами постепенно освобождались отличной зависимости феодалу. Лишь в дальнейшем в городах появились купцы новый общественный слой сферой деятельности которого являлось уже не производство а только обмен товаров. В отличие от странствующих купцов существовавших в феодальном обществе в предшествующий период и...
75327. Христианство, церковь, ереси в XI-XV вв. Раскол христианской церкви. Особенности греко-православной и римско-католической церкви 52.5 KB
  Раскол христианской церкви. Особенности грекоправославной и римскокатолической церкви. Единство христианской церкви уже задолго до её окончательного разделения было лишь видимым. За этими богословскими спорами скрывались совершенно реальные церковнополитические разногласия и в частности столкновения изза деятельности церковных миссий восточной церкви в IX Х вв.
75328. Феодально-рыцарская культура Западной Европы в XII-XV веков 37 KB
  Феодальнорыцарская культура Западной Европы в XIIXV вв. Рыцарские турниры имитировавшие настоящие сражения приобрели особую пышность в XIII XIV вв. В XII в. Магистром поэтов называли Гираута де Борнейля последняя треть XII начало XIII в.