73552

УКРАїНСЬКА ІСТОРІОГРАФіЯ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ (ХІ- ХШ ст.)

Лекция

История и СИД

Ми не будемо тут більш детально на цьому зупинятися і з’ясовувати, чи була Київська Русь українською державою, чи це було “Русское государство”, чи це була “колиска”, з якої виросли три східнослов’янські народи – російський, український і білоруський. З цього приводу існує маса літератури

Украинкский

2014-12-17

61 KB

1 чел.

PAGE  2

ТЕМА: 2. УКРАїНСЬКА ІСТОРІОГРАФіЯ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ

 І- ХШ ст.)

План.

  1.  Умови розвитку історичних знань Русі ХІ – ХШ ст..
  2.  Південно-руські літописи і їх місце в українській історіографії.
  3.  Галицько-Волинський літопис.

Література:

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Прага, 1923.

Коваленко Л.А. Історіографія історії Української РСР. Від найдавніших часів до ВЖСР. – Е.: Вища школа, 1983.

Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст..). – К.: Вид-во Київського університету, 1959.

Літопис руський. – К.: Дніпро, 1989.

Повість врем’яних  літ. Літопис (За Іпатським списком) – К.: Радянський письменник, 1990.

  1.  Умови розвитку історичних знань Русі ХІ – ХШ ст.

Руська держава – Київська Русь – утворилась у ІХ ст. і проіснувала до кінця ХШ – початку ХІV століття. Її історичним ядром було Середнє Подніпров’я. Історія Русі добре вивчена. Однак сьогодні, у зв’язку з досягненням Україною незалежності, по-новому розгорілися суперечки з принципового  питання – про історичне правонаступництво Русі.

Ми не будемо тут більш детально на цьому зупинятися і з’ясовувати, чи була Київська Русь українською державою, чи це було “Русское государство”,  чи це була “колиска”, з якої виросли три східнослов’янські народи – російський, український і білоруський. З цього приводу існує маса літератури. Рекомендую Вам прочитати статтю молодого київського історика Олексія Толочка “Коли перестала існувати “Київська Русь” ? . Історіографічна доля одного терміну і поняття” // Київська Старовина. – 1992. № 6. Принагідно лише зазначу, що Грушевський виступив з своєю концепцією періодизації історії у відповідь на “обычную схему русской истории”, яка утвердилася в російській історіографії на початку ХІХ ст.. Нераціональність цієї схеми  полягала у тому, що поза нею залишалась історія українських та білоруських земель і лише де які епізоди цієї останньої принагідно і досить випадково згадувалися в рамках загально руської історії. Характерним є і такий факт: в російській свідомості настільки утвердилося те, що Київська Русь – це “русская история”, що навіть в мові не розділяється. Якщо в  українській мові для цього є два слова “руський” і “російський”, то в російській мові – одне “русский”.

Розвиток історичних знань в Русі проходив на певному соціально-економічному, політичному і культурному00000 грунті. В руських літописах та інших писем нових пам’ятках знайшов відображення процес феодалізації суспільства. Поступово на Русі утворилася складна система васально-ієрархічних відносин.  На горі цієї драбини стояв “великий князь руський”, який вважався власником землі й уособлював державну владу. В залежності від нього перебували “світлі князі” й бояри, що володіли князівствами, землями, великими містами. Вся феодальна піраміда опиралася на міцний соціальний фундамент – на селян-смердів, які були основними виробниками  матеріальних благ. Існували й інші категорії соціально залежного населення. Соціальні відносини на Русі, інколи загострювалися, виливалися у повстання, найбільш з яких відбулися у 1068 і 1113 роках.

Історія Київської Русі поділяється на 2 періоди  І-й період – (з ІХ по 30-ті роки ХП ст..) – коли вона була  централізованою державою і вся територія була підвладна київському князю; П-й період (30-ті рр.. ХП – до рубежу ХШ і ХІV ст.) – період феодальної роздрібненості, коли на  півдні Русі утворилися окремі Київська, Переяславська, Чернігово-Сіверська та Галицька і Волинська землі. Ці соціально-політичні процеси позначалися і на розвитку історичних досліджень.

Високого розвитку на Русі набула культура – та освіта. Цьому сприяло також і запровадження  християнства. Почали засновуватися монастирі, які з  ХІ ст. стали центром літописання, поширення історичних знань серед знаті і народу.

Важливим, для оцінки рівня розвитку історичних знань на Русі, є питання про розвиток писемності у східних слов’ян. Весь корпус існуючих джерел дозволив встановити, що писемність не прийшла на Русь разом з християнством – вона існувала до нього. Про це свідчать факти. Так, існує вказівка болгарських джерел про те, що до появи слов’янської грамоти, русичі писали “чертами и резами”. Салунські брати – філософи Кирило та Мефодій у середині ІХ ст. створили азбуку, очевидно глаголицю. Вона прозвалася “грамота словунська”. Крім того, договори з греками, за даними істориків 911, 944, 972 років писалися двома мовами – грецькою і руською. На користь дохристиянського існування писемності на Русі свідчать і археологічні джерела. Це, насамперед, відома корчага з Гніздовських курганів, що під Смоленськом, датована другою чвертю Х ст.. На ній є надпис “горуохща”.

Відомі також і інші свідчення про існування писемності до запровадження християнства. Це говорять про тривалу традицію створення пам’яток писемності, якими, зокрема, є літописи. Дослідники літописів справедливо відзначали, що їх високі художні якості могли з’явитися лише внаслідок тривалої, наполегливої праці не одного покоління літописців.

Розвиток письменства і літератури, в тому числі історичної, тісно пов’язаний із рівнем розвитку культури в суспільстві. При цьому варто розділяти  культуру соціальних груп і страт, які складали еліту суспільства та культуру широких народних мас. І справа тут не в горезвісному “класовому підході”, хоча і класові інтереси мають значення, а в тому, що офіційна культура, яка формувалася через церкву, школи, книги (християнські  і світські) – була доступна лише князям, боярам, дітям боярським, церковним ієрархам, заможним купцям (“гостям”), міській верхівці, тощо. Написання (перепис) і переклад книг було надзвичайно “дорогим задоволенням”. Однак знатні люди читали Старий і Новий Заповіт та іншу релігійну літературу. Великою популярністю серед еліти користувалася перевідна література, особливо середньовічні  романи про взяття Трої (“Троянська історія”), про Олександра Македонського (“Олександрія”), повість Йосипа Флавія про взяття Єрусалиму римлянами, візантійські хроніки Іоана Малали та Георгія Амартоли, тощо. Ці твори формували культуру та естетичні уподобання еліти суспільства.

Загалом літописання було частиною офіційної культури.

Поряд з офіційною культурою еліти (знаті, істеблішменту) існувала і народна культура або культура народних низів. Історики західноєвропейського  середньовіччя ще називають її “народною сміховою культурою”. Культура знаті і  2народна сміхова культура” суттєво відрізнялись одна від одної, існували  ніби паралельно. Разом з тим, ці культури взаємовпливали одна на одну.

“Народна сміхова культура” проявлялася у вигляді фольклору; вистав на майданчиках, де виступали розповідачі билин, скоморохи-витівники, блазні (“шуты”) з  музиками та танцями. Характерно, що офіційна культура негативно ставилася до народної сміхової”. Так, церква бачила в виставах “пакость”, “бесовство”, пов’язане з поганськими релігійними віруваннями, які відвертали людей від церкви.

Разом з тим, народна культура мала вплив на офіційну культуру, в тому числі і на літописи. Так, фольклор – легенди, билинний епос, прислів’я, приказки, замовлення, заклинання мали глибокі коріння в  народі. Вони певною мірою і в певних формах відображали його історичний досвід, мрії, бажання. Фольклор знаходив відображення в літописах.

Важливу роль в діяльності людей будь-якої епохи, в тому числі і Київської Русі,  відігравала ментальність . “В кожному суспільстві на даній стадії розвитку існують специфічні умови для структурування індивідуальної свідомості; культура і традиції, мова, спосіб життя і релігійність утворюють своєрідну “матрицю” (форму), в рамках якої формується ментальність. Епоха накладає незгладимий відбиток на світосприйняття індивіда, дає йому певні форми психічних реакцій і поведінки. Ці особливості духовної оснастки проявляються в колективній свідомості суспільних груп і натовпу і в індивідуальній свідомості видатних представників епохи – в творчості останніх при всіх неповторних, унікальних особливостях проявляються те ж риси ментальності.

Ментальність – це система образів (уявлень), які в різних групах і стратах, які складають суспільну формацію, поєднуються по-різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про світ, про своє місце в ньому і , одже, визначають поступки і поведінку людей.

Це визначення сформульоване одним з засновників теорії ментальності, французьким істориком Жоржем Дюбі. Принагідно зазначу, що розробка конкретних історичних проблем  з урахуванням ментальності народу, у вітчизняній історіографії лише починається.

Щодо історичних праць, якими є літописи, то по них можна досліджувати ментальні установки (“автоматизми”) які діяли в період Русі.

  1.  Південно руські літописи і їх місце в історіографії.

Легкість і, одночасно, складність викладу фактичного матеріалу полягає в тому, що Ви вже прослухали курс лекцій по російській історіографії. Тому подаючи матеріал, ми свідомо опустимо ряд положень і відомостей, які Вам, очевидно, відомі.

Найдавнішими пам’ятками історіографії і Давньої Русі є літопис – записи поточних подій по рокам. Поява першого історичного твору Русі, на думку, академіка Б.О.Рибакова, відноситься ще до часів князя Аскольда – другої половини ІХ століття. Це був так званий “Літопис Осколда”. Деякі лаконічні історичні  записи, очевидно, велись і надалі, протягом Х століття. Створення першого літописного зводу припадає на 996-997 роки. Місцем його створення, як вважає Б.О.Рибаков, могла бути кафедральна митрополита Десятинна церква в Києві.

Найдавніший історичний твір, що дійшов до нас від давніх слов’ян, є “Повість врем’яних літ”. “Повість...” являє собою комплекс літописних праць, що склався у 1112-1119 (Л.Махновець) або 1110-1118 роки (Б.Рибаков). ПВЛ складається з двох частин: вступу в літописного зводу. Вступ являє собою недатовану частину твору, а літопис містить опис подій, які відбувались на Русі з 860 по 1117 рр.

І редакція.

Автором – укладачем ПВЛ був чернець Києво-Печерської лаври Нестор. Він завершив свою працю  у 1113 році, довівши свою оповідь до 1112 року. Несторів звід вважається першою редакцією “Повісті ....”.

П редакція.

За часів князювання у Києві Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) Несторову працю було передано у Видубецький Михайлівський монастир. Там над ПВЛ працював ігумен монастиря Сильвестр. Він завершив роботу над текстом у 1116 році. Деякі дослідники вважають, що, можливо Сильвестр не тільки переписав, але й змінив його в інтересах Володимира Мономаха. Це твердження має під собою підстави, адже відомо, що перша редакція “Повісті...” писалась в роки князювання Святополка Ізяславовича – князя, з яким ворогував Мономах. Можливо у ПВЛ були рядки, які не подобалися новому князю. Крім того, Володимир Мономах зайнявши Київський стіл в обхід династичного старшинства, можливо хотів оправдати себе за порушення традицій столонаслідування.

Однак текст був обірваний 1110-тим (лют. 1111) роком.

Сильвестрова праця вважається П-ю редакцією ПВЛ.


Ш-я редакція.

Третя редакція ПВЛ була здійснена у 1118-1119 роках. Над нею працював якийсь невідомий автор і, можливо, син Володимира Мономаха Мстислав, який до 1117 року князював у Новгороді. Мстислав прагнув піднести роль свого стольного міста і варягів. Розповіді у третій редакції “Повісті...” доведена до кінця 1117 року.

ПВЛ являє собою історичний твір. Одночасно вона є пам’яткою середньовічного історичного знання, високого рівня культури Київської Русі. “Повість    “ користувалася популярністю серед знаті, з неї робили копії (списки). До нашого часу дійшли 2 списки ПВЛ.

Один такий список у 1377 році зробив монах Суздальського монастиря Лаврентій на замовлення  суздальського князя. Цей список називається Лаврентіївським.

Другий список був виконаний приблизно 1425 року. Він знайдений в Іпатіївському монастирі м. Костроми і тому називається Іпатіївським або Іпатським  списком.

Характеристику історичних творів ми будемо давати у відповідності з завданнями історіографії:

1. Вивчення і аналіз теоретичних та методологічних засад історичної праці. Методика досліджень.

  1.  Аналіз проблематики, яка досліджується.
  2.  Характеристика джерелознавчої бази роботи.

1. Методологією, якою користувалися середньовічні історики, був  провіденціалізм – розуміння причин  суспільних подій як прояв воли бога, а їх сутності – як наперед визначеного наміру бога (провидіння). Саме тому літописець часто говорить про різного роду “знамення”. Так, наприклад, описуючи похід князя Ігоря на Візантію у 941 році, літописець описує з якою жорстокістю діяли руські воїни: вони палили села, монастирі, церкви, вбивали полонених (“растинаху”), розставляли їх як мішені і стрілами розстрілювали. Однак підійшли свіжі сили греків і після жорстокої битви перемогли руське військо. А потім, коли останнє  помістилося в лодки – проти нього було використано загадковий вогонь, при допомозі якого спалили кораблі руські. Цей вогонь сприйнявся руськими військами “наче блискавка небесна”.

При осаді Корсуня, Володимиру  одним з міщан (Анастасом) була послана стріла з надписом в якому повідомлялося, що на сході є криниця,  вода з якої по трубі тече в город. Це також сприймалося як знак божий.

Методика: укладу  ПВЛ закидають  некритичне ставлення до джерел. Це не зовсім так: “Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником”... “Коли б Кий був перевізником, то не ходив би, до Царг-града”. Кий, Щек, Ходив + Либідь . який перевізник? – Ні князь – про місце Хрещення Володимира: розглядає різні версії “Ті, що не знають цього, говорять ніби Володимир хрестився у Києві, а  другі – що в Василеві, а ще інші по-іншому говорять”. Однак автор доводить, що Володимир Хрестився у Корсуні.

2.Проблеми, які розглядаються в ПВЛ: означив сам автор: “Сє єсть ПВЛ откуду есть пошла  русская земля и кто в Києве нача первин княжити и  откуду русская земля стала есть”.

  •  про походження слов’ян – народу руського;
  •  про походження держави.

За основу береться біблійна версія про легендарний потом Ноя і поділ світу серед ноєвих синів  Сх.. слов’яни пішли, на думку літописця від Афета і  жили спочатку на Дунаї (“де сьогодні землі Болгарська і угорська”).

  •  далі – про розселення сх.. слов’янських племен і їх сусідів.

Вступ.

  •  Утворення держави – варязька теорія.
  1.  Джерелами ПВЛ були: 1) більш ранні історичні твори, зокрема Найдавніший Київський Літописний звід (бл.1039 р., Св. Софія). Перший Києво-Печерський звід (до 1073 р події описані Никоном). Другий Києво-Печерський або Початковий звід (до 1093 р. події) г. Договори Русі з греками 907, 911, 971 рр., тощо. 3) билини ;4)(життєписи святих).

Джерелами є також і фольклор як прояв народної сміхової культури.

“Київський літопис”. “Повість врем’яних літ”, “Київський літопис” і “Галицько-Волинський літопис” були поміщені у Іпатівському списку  і отримали назву Іпатського літопису – від місця його зберігання. Однак цей літопис має і свою власну назву – “Літописець руский” – “Літопис руський”, яка написана на  першій сторінці оригіналу. Саме під такою назвою  з’явилася книга у видавництві “Дніпро” у 1989 року. Підготував літопис до друку Л.Є.Махновець – відомий дослідник давньоруських літописів.

“Київський літопис” (“К.Л”) охоплює події наступних 80-ти років: з 1118 по 1200 рік.

1. Як і всі літописи. Київський написаний на основі провіденціалізму. Тому причини подій, пояснення причин зводиться до промислу божого. Так, наприклад, описуючи перемогу Ізяслава Мстиславовича над Святославом Всеволодовичем і зайняття ним київського столу, літопис зазначає: “Це ж усе діється за пособництвом божим, і силою чесного хреста, і заступництвом святого (архангела) Михайла, і молитвами святої богородиці”.

Описуючи перемогу руських військ над половцями у 1184 р. у літописі читаємо: “Половці ж, побачивши військо, що сильно йшло на них, побігли, гнані гнівом божим і святої богородиці” (с. 333).

2. “Київський літопис” являє собою літописний звід, до якого ввійшли частини з втрачених чернігівського і галицько-переяславського та Володимир-Суздальського літописів. Крім того, в основу його лягли окремі короткі хронікальні записи; а також такі твори, як опис про долю князя Ізяслава Мстиславовича (1146 р.),  опис про забиття киянами князя ченця Ігоря Чернігівського (1147 р.) та інші.

3. Поряд з подіями загально-руського характеру. К.л. детально про спеціально – київські події, про життя  князів, факти з життя церковного.

Особливо докладно і з явною симпатією до Ізяслава Мстиславовича, спиняється літописець на подіях 1146-1154 років у Києві. Детально описані також події 1175-1185 рр. , боротьба з половцями і знаменитий похід сіверських князів на половців, оспіваний в “Слові о полку Ігоревім”.

Закінчується літопис похвалою князю Рюрику з нагоди  замурування стіни у Видубецькім монастирі.

У розповіді про смерть переяславського князя  Володимира Глібовича зазначається, що всі переяславці плакали: “О нем же Украина много постока”.

Перша згадка назви “Україна” у відношенні до південно-руських земель (Переясл  і Київ).

“Україна Галицька” – у 1189 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

468. Инженерные решения постройки много квартирных домов старого образца 197.5 KB
  Ознакомление с постройками много квартирных домов старого образца, инженерными системами этих домов, системами энергосбережения этих домов (до реконструкции, после реконструкции).
469. Концепція суспільства К. Поппера 130 KB
  Комплексний аналіз сутності й складових концепції суспільства К.Поппера, її ролі у системі філософських знань людства про суспільство, а також сучасної практичної цінності вказаної концепції. Критичний раціоналізм як методологічна основа соціальної теорії К.Поппера.
470. Расчёт себестоимости и формирование плановой сметы затрат для выполнения работы по теме: Восстановление данных с мобильного телефона 474.84 KB
  Теоретическая составляющая. Критерии и показатели, определяющие смету затрат на выполнение работы по оптимизации работы ПК. Расчёт затрат на основные и вспомогательные материалы. Расчёт затрат на ремонт, содержание и эксплуатацию оборудования и оснастки.
471. Теория системно-информационного подхода 1.46 MB
  Информационный принцип максимальной энтропии. Определения количества возможных схем разделения исходной смеси. Задача выбора оптимальной схемы разделения. Оптимальная декомпозиция ректификационной системы. Распределение концентраций компонентов в выходных потоках.
472. Создание реалистического изображения трехмерной сцены методом трассировки лучей 254.5 KB
  Базовые возможности и входной язык программы синтеза реалистических изображений на основе метода трассировки лучей, разработать трехмерный композитный объект с применением операций конструктивной твердотельной геометрии (CSG).
473. Карбюратор Солекс Ваз 2108 176.5 KB
  Устройство карбюратора ВАЗ Солекс. Экономайзер мощностных режимов состоит. Следует отметить, что экономайзер мощностных режимов карбюратора 2108 Солекс вступает в работу при практически полностью нажатой педали газа.
474. Исследование электрических цепей при переходных процессах первого и второго родов 407 KB
  Расчёт и исследование электрических цепей при переходных процессах. При решении задач использовались законы коммутации: iL(0-)=iL(0+), UC(0-) = UC(0+). Также использовался метод наложения при определении некоторых токов и напряжений в промежуточных стадиях решения задач.
475. Методические указания по разработке экономической части выпускной квалификационной работы Технология машиностроения 356 KB
  Рекомендации по выполнению экономической части дипломного проекта. Обоснование необходимости предлагаемых разработок. Расчет показателей эффективности капитальных вложений. Обоснование необходимости предлагаемых конструкторских разработок.
476. Патриарх Никон и его наследие в контексте русской истории, культуры и мысли: опыт демифологизации 290 KB
  Восстановление Московским государством религиозно-, культурно- и политико-экономических связей в масштабах православной Эйкумены. Личность и деятельность Патриарха Никона в археографических источниках и генезис образа Патриарха в авторских интерпретациях как артефактах культуры XVIII - начала XXI в.