73552

УКРАїНСЬКА ІСТОРІОГРАФіЯ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ (ХІ- ХШ ст.)

Лекция

История и СИД

Ми не будемо тут більш детально на цьому зупинятися і з’ясовувати, чи була Київська Русь українською державою, чи це було “Русское государство”, чи це була “колиска”, з якої виросли три східнослов’янські народи – російський, український і білоруський. З цього приводу існує маса літератури

Украинкский

2014-12-17

61 KB

0 чел.

PAGE  2

ТЕМА: 2. УКРАїНСЬКА ІСТОРІОГРАФіЯ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ

 І- ХШ ст.)

План.

  1.  Умови розвитку історичних знань Русі ХІ – ХШ ст..
  2.  Південно-руські літописи і їх місце в українській історіографії.
  3.  Галицько-Волинський літопис.

Література:

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Прага, 1923.

Коваленко Л.А. Історіографія історії Української РСР. Від найдавніших часів до ВЖСР. – Е.: Вища школа, 1983.

Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст..). – К.: Вид-во Київського університету, 1959.

Літопис руський. – К.: Дніпро, 1989.

Повість врем’яних  літ. Літопис (За Іпатським списком) – К.: Радянський письменник, 1990.

  1.  Умови розвитку історичних знань Русі ХІ – ХШ ст.

Руська держава – Київська Русь – утворилась у ІХ ст. і проіснувала до кінця ХШ – початку ХІV століття. Її історичним ядром було Середнє Подніпров’я. Історія Русі добре вивчена. Однак сьогодні, у зв’язку з досягненням Україною незалежності, по-новому розгорілися суперечки з принципового  питання – про історичне правонаступництво Русі.

Ми не будемо тут більш детально на цьому зупинятися і з’ясовувати, чи була Київська Русь українською державою, чи це було “Русское государство”,  чи це була “колиска”, з якої виросли три східнослов’янські народи – російський, український і білоруський. З цього приводу існує маса літератури. Рекомендую Вам прочитати статтю молодого київського історика Олексія Толочка “Коли перестала існувати “Київська Русь” ? . Історіографічна доля одного терміну і поняття” // Київська Старовина. – 1992. № 6. Принагідно лише зазначу, що Грушевський виступив з своєю концепцією періодизації історії у відповідь на “обычную схему русской истории”, яка утвердилася в російській історіографії на початку ХІХ ст.. Нераціональність цієї схеми  полягала у тому, що поза нею залишалась історія українських та білоруських земель і лише де які епізоди цієї останньої принагідно і досить випадково згадувалися в рамках загально руської історії. Характерним є і такий факт: в російській свідомості настільки утвердилося те, що Київська Русь – це “русская история”, що навіть в мові не розділяється. Якщо в  українській мові для цього є два слова “руський” і “російський”, то в російській мові – одне “русский”.

Розвиток історичних знань в Русі проходив на певному соціально-економічному, політичному і культурному00000 грунті. В руських літописах та інших писем нових пам’ятках знайшов відображення процес феодалізації суспільства. Поступово на Русі утворилася складна система васально-ієрархічних відносин.  На горі цієї драбини стояв “великий князь руський”, який вважався власником землі й уособлював державну владу. В залежності від нього перебували “світлі князі” й бояри, що володіли князівствами, землями, великими містами. Вся феодальна піраміда опиралася на міцний соціальний фундамент – на селян-смердів, які були основними виробниками  матеріальних благ. Існували й інші категорії соціально залежного населення. Соціальні відносини на Русі, інколи загострювалися, виливалися у повстання, найбільш з яких відбулися у 1068 і 1113 роках.

Історія Київської Русі поділяється на 2 періоди  І-й період – (з ІХ по 30-ті роки ХП ст..) – коли вона була  централізованою державою і вся територія була підвладна київському князю; П-й період (30-ті рр.. ХП – до рубежу ХШ і ХІV ст.) – період феодальної роздрібненості, коли на  півдні Русі утворилися окремі Київська, Переяславська, Чернігово-Сіверська та Галицька і Волинська землі. Ці соціально-політичні процеси позначалися і на розвитку історичних досліджень.

Високого розвитку на Русі набула культура – та освіта. Цьому сприяло також і запровадження  християнства. Почали засновуватися монастирі, які з  ХІ ст. стали центром літописання, поширення історичних знань серед знаті і народу.

Важливим, для оцінки рівня розвитку історичних знань на Русі, є питання про розвиток писемності у східних слов’ян. Весь корпус існуючих джерел дозволив встановити, що писемність не прийшла на Русь разом з християнством – вона існувала до нього. Про це свідчать факти. Так, існує вказівка болгарських джерел про те, що до появи слов’янської грамоти, русичі писали “чертами и резами”. Салунські брати – філософи Кирило та Мефодій у середині ІХ ст. створили азбуку, очевидно глаголицю. Вона прозвалася “грамота словунська”. Крім того, договори з греками, за даними істориків 911, 944, 972 років писалися двома мовами – грецькою і руською. На користь дохристиянського існування писемності на Русі свідчать і археологічні джерела. Це, насамперед, відома корчага з Гніздовських курганів, що під Смоленськом, датована другою чвертю Х ст.. На ній є надпис “горуохща”.

Відомі також і інші свідчення про існування писемності до запровадження християнства. Це говорять про тривалу традицію створення пам’яток писемності, якими, зокрема, є літописи. Дослідники літописів справедливо відзначали, що їх високі художні якості могли з’явитися лише внаслідок тривалої, наполегливої праці не одного покоління літописців.

Розвиток письменства і літератури, в тому числі історичної, тісно пов’язаний із рівнем розвитку культури в суспільстві. При цьому варто розділяти  культуру соціальних груп і страт, які складали еліту суспільства та культуру широких народних мас. І справа тут не в горезвісному “класовому підході”, хоча і класові інтереси мають значення, а в тому, що офіційна культура, яка формувалася через церкву, школи, книги (християнські  і світські) – була доступна лише князям, боярам, дітям боярським, церковним ієрархам, заможним купцям (“гостям”), міській верхівці, тощо. Написання (перепис) і переклад книг було надзвичайно “дорогим задоволенням”. Однак знатні люди читали Старий і Новий Заповіт та іншу релігійну літературу. Великою популярністю серед еліти користувалася перевідна література, особливо середньовічні  романи про взяття Трої (“Троянська історія”), про Олександра Македонського (“Олександрія”), повість Йосипа Флавія про взяття Єрусалиму римлянами, візантійські хроніки Іоана Малали та Георгія Амартоли, тощо. Ці твори формували культуру та естетичні уподобання еліти суспільства.

Загалом літописання було частиною офіційної культури.

Поряд з офіційною культурою еліти (знаті, істеблішменту) існувала і народна культура або культура народних низів. Історики західноєвропейського  середньовіччя ще називають її “народною сміховою культурою”. Культура знаті і  2народна сміхова культура” суттєво відрізнялись одна від одної, існували  ніби паралельно. Разом з тим, ці культури взаємовпливали одна на одну.

“Народна сміхова культура” проявлялася у вигляді фольклору; вистав на майданчиках, де виступали розповідачі билин, скоморохи-витівники, блазні (“шуты”) з  музиками та танцями. Характерно, що офіційна культура негативно ставилася до народної сміхової”. Так, церква бачила в виставах “пакость”, “бесовство”, пов’язане з поганськими релігійними віруваннями, які відвертали людей від церкви.

Разом з тим, народна культура мала вплив на офіційну культуру, в тому числі і на літописи. Так, фольклор – легенди, билинний епос, прислів’я, приказки, замовлення, заклинання мали глибокі коріння в  народі. Вони певною мірою і в певних формах відображали його історичний досвід, мрії, бажання. Фольклор знаходив відображення в літописах.

Важливу роль в діяльності людей будь-якої епохи, в тому числі і Київської Русі,  відігравала ментальність . “В кожному суспільстві на даній стадії розвитку існують специфічні умови для структурування індивідуальної свідомості; культура і традиції, мова, спосіб життя і релігійність утворюють своєрідну “матрицю” (форму), в рамках якої формується ментальність. Епоха накладає незгладимий відбиток на світосприйняття індивіда, дає йому певні форми психічних реакцій і поведінки. Ці особливості духовної оснастки проявляються в колективній свідомості суспільних груп і натовпу і в індивідуальній свідомості видатних представників епохи – в творчості останніх при всіх неповторних, унікальних особливостях проявляються те ж риси ментальності.

Ментальність – це система образів (уявлень), які в різних групах і стратах, які складають суспільну формацію, поєднуються по-різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про світ, про своє місце в ньому і , одже, визначають поступки і поведінку людей.

Це визначення сформульоване одним з засновників теорії ментальності, французьким істориком Жоржем Дюбі. Принагідно зазначу, що розробка конкретних історичних проблем  з урахуванням ментальності народу, у вітчизняній історіографії лише починається.

Щодо історичних праць, якими є літописи, то по них можна досліджувати ментальні установки (“автоматизми”) які діяли в період Русі.

  1.  Південно руські літописи і їх місце в історіографії.

Легкість і, одночасно, складність викладу фактичного матеріалу полягає в тому, що Ви вже прослухали курс лекцій по російській історіографії. Тому подаючи матеріал, ми свідомо опустимо ряд положень і відомостей, які Вам, очевидно, відомі.

Найдавнішими пам’ятками історіографії і Давньої Русі є літопис – записи поточних подій по рокам. Поява першого історичного твору Русі, на думку, академіка Б.О.Рибакова, відноситься ще до часів князя Аскольда – другої половини ІХ століття. Це був так званий “Літопис Осколда”. Деякі лаконічні історичні  записи, очевидно, велись і надалі, протягом Х століття. Створення першого літописного зводу припадає на 996-997 роки. Місцем його створення, як вважає Б.О.Рибаков, могла бути кафедральна митрополита Десятинна церква в Києві.

Найдавніший історичний твір, що дійшов до нас від давніх слов’ян, є “Повість врем’яних літ”. “Повість...” являє собою комплекс літописних праць, що склався у 1112-1119 (Л.Махновець) або 1110-1118 роки (Б.Рибаков). ПВЛ складається з двох частин: вступу в літописного зводу. Вступ являє собою недатовану частину твору, а літопис містить опис подій, які відбувались на Русі з 860 по 1117 рр.

І редакція.

Автором – укладачем ПВЛ був чернець Києво-Печерської лаври Нестор. Він завершив свою працю  у 1113 році, довівши свою оповідь до 1112 року. Несторів звід вважається першою редакцією “Повісті ....”.

П редакція.

За часів князювання у Києві Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) Несторову працю було передано у Видубецький Михайлівський монастир. Там над ПВЛ працював ігумен монастиря Сильвестр. Він завершив роботу над текстом у 1116 році. Деякі дослідники вважають, що, можливо Сильвестр не тільки переписав, але й змінив його в інтересах Володимира Мономаха. Це твердження має під собою підстави, адже відомо, що перша редакція “Повісті...” писалась в роки князювання Святополка Ізяславовича – князя, з яким ворогував Мономах. Можливо у ПВЛ були рядки, які не подобалися новому князю. Крім того, Володимир Мономах зайнявши Київський стіл в обхід династичного старшинства, можливо хотів оправдати себе за порушення традицій столонаслідування.

Однак текст був обірваний 1110-тим (лют. 1111) роком.

Сильвестрова праця вважається П-ю редакцією ПВЛ.


Ш-я редакція.

Третя редакція ПВЛ була здійснена у 1118-1119 роках. Над нею працював якийсь невідомий автор і, можливо, син Володимира Мономаха Мстислав, який до 1117 року князював у Новгороді. Мстислав прагнув піднести роль свого стольного міста і варягів. Розповіді у третій редакції “Повісті...” доведена до кінця 1117 року.

ПВЛ являє собою історичний твір. Одночасно вона є пам’яткою середньовічного історичного знання, високого рівня культури Київської Русі. “Повість    “ користувалася популярністю серед знаті, з неї робили копії (списки). До нашого часу дійшли 2 списки ПВЛ.

Один такий список у 1377 році зробив монах Суздальського монастиря Лаврентій на замовлення  суздальського князя. Цей список називається Лаврентіївським.

Другий список був виконаний приблизно 1425 року. Він знайдений в Іпатіївському монастирі м. Костроми і тому називається Іпатіївським або Іпатським  списком.

Характеристику історичних творів ми будемо давати у відповідності з завданнями історіографії:

1. Вивчення і аналіз теоретичних та методологічних засад історичної праці. Методика досліджень.

  1.  Аналіз проблематики, яка досліджується.
  2.  Характеристика джерелознавчої бази роботи.

1. Методологією, якою користувалися середньовічні історики, був  провіденціалізм – розуміння причин  суспільних подій як прояв воли бога, а їх сутності – як наперед визначеного наміру бога (провидіння). Саме тому літописець часто говорить про різного роду “знамення”. Так, наприклад, описуючи похід князя Ігоря на Візантію у 941 році, літописець описує з якою жорстокістю діяли руські воїни: вони палили села, монастирі, церкви, вбивали полонених (“растинаху”), розставляли їх як мішені і стрілами розстрілювали. Однак підійшли свіжі сили греків і після жорстокої битви перемогли руське військо. А потім, коли останнє  помістилося в лодки – проти нього було використано загадковий вогонь, при допомозі якого спалили кораблі руські. Цей вогонь сприйнявся руськими військами “наче блискавка небесна”.

При осаді Корсуня, Володимиру  одним з міщан (Анастасом) була послана стріла з надписом в якому повідомлялося, що на сході є криниця,  вода з якої по трубі тече в город. Це також сприймалося як знак божий.

Методика: укладу  ПВЛ закидають  некритичне ставлення до джерел. Це не зовсім так: “Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником”... “Коли б Кий був перевізником, то не ходив би, до Царг-града”. Кий, Щек, Ходив + Либідь . який перевізник? – Ні князь – про місце Хрещення Володимира: розглядає різні версії “Ті, що не знають цього, говорять ніби Володимир хрестився у Києві, а  другі – що в Василеві, а ще інші по-іншому говорять”. Однак автор доводить, що Володимир Хрестився у Корсуні.

2.Проблеми, які розглядаються в ПВЛ: означив сам автор: “Сє єсть ПВЛ откуду есть пошла  русская земля и кто в Києве нача первин княжити и  откуду русская земля стала есть”.

  •  про походження слов’ян – народу руського;
  •  про походження держави.

За основу береться біблійна версія про легендарний потом Ноя і поділ світу серед ноєвих синів  Сх.. слов’яни пішли, на думку літописця від Афета і  жили спочатку на Дунаї (“де сьогодні землі Болгарська і угорська”).

  •  далі – про розселення сх.. слов’янських племен і їх сусідів.

Вступ.

  •  Утворення держави – варязька теорія.
  1.  Джерелами ПВЛ були: 1) більш ранні історичні твори, зокрема Найдавніший Київський Літописний звід (бл.1039 р., Св. Софія). Перший Києво-Печерський звід (до 1073 р події описані Никоном). Другий Києво-Печерський або Початковий звід (до 1093 р. події) г. Договори Русі з греками 907, 911, 971 рр., тощо. 3) билини ;4)(життєписи святих).

Джерелами є також і фольклор як прояв народної сміхової культури.

“Київський літопис”. “Повість врем’яних літ”, “Київський літопис” і “Галицько-Волинський літопис” були поміщені у Іпатівському списку  і отримали назву Іпатського літопису – від місця його зберігання. Однак цей літопис має і свою власну назву – “Літописець руский” – “Літопис руський”, яка написана на  першій сторінці оригіналу. Саме під такою назвою  з’явилася книга у видавництві “Дніпро” у 1989 року. Підготував літопис до друку Л.Є.Махновець – відомий дослідник давньоруських літописів.

“Київський літопис” (“К.Л”) охоплює події наступних 80-ти років: з 1118 по 1200 рік.

1. Як і всі літописи. Київський написаний на основі провіденціалізму. Тому причини подій, пояснення причин зводиться до промислу божого. Так, наприклад, описуючи перемогу Ізяслава Мстиславовича над Святославом Всеволодовичем і зайняття ним київського столу, літопис зазначає: “Це ж усе діється за пособництвом божим, і силою чесного хреста, і заступництвом святого (архангела) Михайла, і молитвами святої богородиці”.

Описуючи перемогу руських військ над половцями у 1184 р. у літописі читаємо: “Половці ж, побачивши військо, що сильно йшло на них, побігли, гнані гнівом божим і святої богородиці” (с. 333).

2. “Київський літопис” являє собою літописний звід, до якого ввійшли частини з втрачених чернігівського і галицько-переяславського та Володимир-Суздальського літописів. Крім того, в основу його лягли окремі короткі хронікальні записи; а також такі твори, як опис про долю князя Ізяслава Мстиславовича (1146 р.),  опис про забиття киянами князя ченця Ігоря Чернігівського (1147 р.) та інші.

3. Поряд з подіями загально-руського характеру. К.л. детально про спеціально – київські події, про життя  князів, факти з життя церковного.

Особливо докладно і з явною симпатією до Ізяслава Мстиславовича, спиняється літописець на подіях 1146-1154 років у Києві. Детально описані також події 1175-1185 рр. , боротьба з половцями і знаменитий похід сіверських князів на половців, оспіваний в “Слові о полку Ігоревім”.

Закінчується літопис похвалою князю Рюрику з нагоди  замурування стіни у Видубецькім монастирі.

У розповіді про смерть переяславського князя  Володимира Глібовича зазначається, що всі переяславці плакали: “О нем же Украина много постока”.

Перша згадка назви “Україна” у відношенні до південно-руських земель (Переясл  і Київ).

“Україна Галицька” – у 1189 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12950. Классный час «Навечно памятью дано» 56.5 KB
  КЛАССНЫЙ ЧАС НАВЕЧНО ПАМЯТЬЮ ДАНО Классный час Навечно памятью дано устный исторический журнал Цель: патриотическое воспитание школьников. Задачи: воспитывать любовь к Родине патриотизм чувство товарищества гордость за славные боевые традиции стра...
12951. Классный час «Василий Тёркин» - строки, опалённые войной 73.5 KB
  Единый классный час Василий Тёркин строки опалённые войной к 70 летию со дня начала публикации в газете Западного фронта Красноармейская правда поэмы А.Т. Твардовского Василий Тёркин Цели урока: 1 раскрыть гражданское мужество поэта; показать роль по...
12952. Методика организации и проведения классных часов 100.5 KB
  ТЕМА: Методика организации и проведения классных часов. ПЛАН Понятие классный час его задачи. Функции классного часа. Формы проведения классных часов. Подготовка классного часа. Проведение классного часа. Понятие классный...
12953. Неформалы – путь к себе или от себя. Классный час для школьников 6-го класса 41.54 KB
  Классный час для школьников 6го класса Тема: Неформалы – путь к себе или от себя НЕФОРМАЛЫ – ПУТЬ К СЕБЕ ИЛИ ОТ СЕБЯ Час общения о неформальных движениях Что не развилось в молодости То останется не развитым на всю жизнь Д.И.Писарев Кто в 16 лет не революционе...
12954. День захисника Вітчизни 49.5 KB
  Тема. День захисника Вітчизни Мета: познайомити дітей з видами військ; розвиток памяті уваги організованості самостійності умінь погоджувати інтереси в процесі подолання певним відповідним віковим особливостям труднощів; формування колективу виключення розєдн
12955. Воспитательные мероприятия. Классный час Человек отражается в своих поступках и другие 133.5 KB
  Классный час Человек отражается в своих поступках Цель: развить умение входить в положение других людей лучше понимать их чувства мотивы поведения; научиться прогнозировать и корректировать свое поведение поступки в самых различных жизненных ситуациях...
12956. Воспитательные мероприятия. Школа самоуважения 131.28 KB
  Школа самоуважения В период адаптации при переходе от начальной школы к старшейважной задачей для ребёнка является сохранение самоуважения. Правовой и психологический аспекты этой темы нашли отражение в данном сценарии. Основное содержание классного часа созда
12957. Тема классного часа: «Я- гражданин России» 52 KB
  Конспект классного часа. Тема классного часа: Я гражданин России Задачи: Образовательные Знакомство с понятием гражданин. Знакомство с символами России. Воспитательные: 1. Воспитывать любовь к своей стране. 2. Воспитывать интерес к Росси...
12958. Познайте тайны собственного Я. Классный час (4 класс) 160 KB
  Классный час 4 класс Тема: Познайте тайны собственного Я Цель: способствовать раскрытию внутреннего мира ребенка его индивидуальных качеств; формировать у учащихся нравственные нормы жизни. Оборудование: страницы устного журнала; виз