73553

Історичні знання в Україні в литовсько-польську добу

Лекция

История и СИД

Методологічною основою продовжує залишатися провіденціалізм, хоча окремі оповідання носять характер прагматичного оповідання. Прагматизм - це напрям в історії, який обмежується викладом подій в їх зовнішніх звязках і послідовності, не викриваючи обєктивних законів історичного розвитку.

Украинкский

2014-12-17

85 KB

7 чел.

Тема 3: Історичні знання в Україні в литовсько-польську добу.

План.

  1.  Умови розвитку історіографії в XIV - першій половині XVII ст.
  2.  Литовські або західноруськї літописи. Густинський літопис.
  3.  Національний  рух  XVI-XVII  ст.   і  пожвавлення  історичної праці.
    Українські літописи кінця
    XVI - першої половини XVII ст.

Література:

Марченко М. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). -

К.: вид-во Київ, ун-ту, 195

Коваленко Л.А. Історіографія історії Української РСР від найдавніших часів

до ВЖСР. - К.: Вища школа, 1983.

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923.

Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче

дослідження. - К.: Наукова думка, 1970.

Боплан Гійом Левасер. Опис України. - К.: Наукова думка, 1990.

Величенко   Ст.   Володарі   і   козаки:   замітки   до   проблеми   історичної

легітимності   і   тяглости   в   українській   історіографії   XVII-XVIII   ст.   //

Mediaevalia ucrainica: ментальність та історія ідей. Том І. - К., 1992.

Січинський В. Чужинці про Україну. - К.: Фірма "Довіра", 1992.

Толочко  О.   "Русь"   очима  "України":   в  пошуках   самоїдентифікації та

континуїтету//Сучасність. - 1994. -№1.

Яковенко Н. Родова еліта - носій "континуїтету реалій" між княжою Руссю і

козацькою Україною //Сучасність. - 1994. - №1.

Яковенко  Н.   "Чоловік добрий"  і  "чоловік злий":   з  історії ментальних

установок в Україні-Русі  кінця XVI - середини  XVII  ст.  //Mediaevalia

ucrainica: ментальність та історія ідей. Том І. - К.: Інститут української

археографії, 1992.


1. Умови розвитку історіографії в XIV - першій половиніХУП ст.

Україна в зазначений час перебувала під владою іноземних правителів. Починаючи з 1340-го року Велике князівство Литовське мирним і збройним шляхом стало захоплювати українські землі. Спочатку Волинь у 40-ві роки (князем Волині став син Гедиміна Любарт), потім у 50-ті роки більша частина Чернігівщини. У 1362 р. Ольгерд захопив Київ та Київщину. Це викликало конфлікт з татарами, під юрисдикцією яких до того перебувала Київська земля. Після битви на Синіх Водах наприкінці 1362 року, В.К.Л. не тільки закріпилось на Київщині, але й поширило свій вплив на Поділля. Там стали правити племінники Великого князя Литовського - брати Коріятовичі. Так більшість українських земель була Інкорпорована до складу В.К.Л. і перебувала в ньому до 1569 року.

Т.ч Україна втратила свою державу.

Галичина у 1349 році була захоплена Польщею, а з 1387 року остаточно закріпилась за нею. Північна Буковина попала під владу молдавських господарів.

Розвиток історичних знань цієї епохи поділяється на 2 періоди:

1-й період (XIV - перша половина XVI століття) - період занепаду історичних досліджень. Історичних пам'яток цього часу збереглося дуже мало. Але про те, що літописання не переривалося, свідчать уривки, що збереглися в пізніших творах.

П-й період (друга половина XVI - перша половина XVII ст.) був пов'язаний з національно-культурним піднесенням того часу. Воно було викликане необхідністю оборони національних та церковно-релігійних прав українського народу. Люблінська та Берестейська унії викликали появу великої кількості полемічної літератури, у якій обґрунтовувалися права українського народу. Стали утворюватися братські школи, а потім і Києво-


Могилянська академія (1634 p.). И-й період характеризується активізацією історичної праці.

У політичному памфлеті початку XX століття "Самостійна Україна", написаному Миколою Міхновським, була висловлена думка про зраду українською "Інтелігенцією" (елітою) інтересів нації і прийняття нею у XVI-XVII століттях польської, а у XVIII-XIX століттях російської національності. Ця думка знайшла відображення і в науковій історичній літературі.

Чи дійсно могла бути втрата і нове народження еліти? У сучасній українській історіографії (маємо на увазі праці НЛковенко, О.Толочка, Ст.Величенка та ін.) питання про дискретність (перервність) чи континуїтет (тяглість, неперервність) української історії, розвитку української еліти. Наталя Яковенко у названій праці доводить, що українська родова еліта, князі і шляхта впродовж XIV-XVII століття збереглися і забезпечили "континуїтет реалій" - тяглість історії, зв'язок Русі ІХ-ХПІ ст.. з Україною-Руссю XVII ст.

Щодо історіографії, то вона, як вже зазначалося в попередній лекції, є частиною культури еліти і навіть у період занепаду історичних досліджень. Тому справедливою, на наш погляд є думка Дм.Ів.Дорошенка про "оживлення історичної традиції в письменстві" II половини XVI - першої половини XVII ст. Однак ця "реституція Історичної пам'яті, - як вважає сучасний дослідник О.Толочко, - не була сперта на автентичні руські джерела". Тому джерелами історичних праць, за браком справжніх літописів, були польські хроніки. Лише у 1616-17 роках видатний православний діяч, в майбутньому архімандрит Києво-Печерської лаври, Захарія Копистянський привіз до Києва Іпатіївський список, який був переписаний у 1621 році. Цей список відіграв, на думку Степ. Величенко (канадського дослідника) важливу роль у відродженні Історичної пам'яті і створенні нової свідомості в тогочасній Україні.


2. Литовські або Західноруські літописи. Густинський літопис.

"Руський елемент" у В.К.Л., як відомо, складав 90% населення і території. "Руський елемент" являв собою українців, біорусів і частково, росіян. Історичні пам'ятки цього часу найкраще представляють Білорусів -це Західноруські або Литовські літописи. Ці літописи написані українсько-білоруською літературною та діловою мовою - тоді офіційною мовою В.К.Л. Всього відомо 14 списків літописів. Найбільше значення для характеристики історії України мають Супрасльський (від Супрасльського монастиря біля м.Белостока) список та список Биховця (від імені власника, в якого від був виявлений у XIX ст.).

Професор Дорошенко ділить всі списки на 3 групи:

1-у групу утворюють списки старшої або короткої редакції. В них переважають відомості про Смоленську землю. Списки коротко (старшої) редакції були укладені в 1440-ві роки.

До ІІ-ї групи належать списки другої або складної редакції літопису, в якій викладена історія В.К.Л., а смоленські звістки переказуються коротше. Списки цієї редакції були складені в 1550-ті роки.

Третя або повна редакція складає ІІІ-тю групу списків. Ця редакція Литовського літопису містить докладну історію як старої Литви, так і пізніших часів (після Гедиміна 1316-1341 pp.). Ці списки були відредаговані в 1560-ті роки.

Охарактеризуємо один із списків - Супрасльський:

1. Методологічною основою продовжує залишатися провіденціалізм, хоча окремі оповідання носять характер прагматичного оповідання. Прагматизм -це напрям в історії, який обмежується викладом подій в їх зовнішніх зв'язках і послідовності, не викриваючи об'єктивних законів історичного розвитку.


  1.  Джерелами   є   місцеві   смоленські   літописи,   а   також   українські:
    волинський,   київський   і   подільський.   Літописці   користувались   також
    польськими хроніками, офіційними актами, придворними записками.
  2.  Супрасльський список складається з двох частин: 1-а - компілятивного
    характеру і більша за розміром. На основі більш ранніх джерел подає давню
    історію. ІІ-а - оригінальна частина подає записи та звістки, які стосуються
    кінця
    XIV і XV століть. Крім хронологічного викладу матеріалу у літопис
    вміщено кілька повістей - вставок, зокрема "Похвала о великом князе
    Витовте".

Частину Супрасльського списку Литовських літописів складає окремий літопис, який умовно називають Коротким Київським Літописом (Л.А.Коваленко). К.К.Л. описує події, які відбувались з 862 до 1543 року і складається з трьох частин. Перша частина охоплює події з 862 по 1500 рік. Виклад матеріалу - конспективний, хронікальний. У другій частині містяться виписки з Західноруського (Литовського) літопису; Третя частина описує перемогу князя Кост. Острозького над військами Василя III під Оршею.

Густинський літопис отримав назву від однойменного монастиря, розташованого поблизу м. Прилук. Цей твір був названий автором або переписувачем "Кройникою". Оригінал цього твору до наших часів не зберігся, але до нас дійшли три його копії, написані не раніше XVII ст. Цей твір переписав у 1670 р. ієромонах Михайло Лосицький.

Про час складання і авторство Густинського літопису існує декілька точок зору. На думку В.С. Іконникова, основна його частина, без додатків, написана в XVI ст. М.С. Грушевський відзначав, що ця пам'ятка створена в XVI або на початку XVII ст. і доведена лише до 1515 р., а пізніші статті не пов'язані з основним змістом цього історичного джерела. М.М. Тихомиров вірно вважав, що опис подій до кінця XIII ст. носить компілятивний характер із різних давніх руських літописів. Самостійна частина літопису охоплює період від 1300 до 1515 р. Додатки до літопису про початок запорізького козацтва, запровадження нового календаря і церковної унії написані пізнішими авторами і приєднані вже до існуючого літописного тексту.

Автор літопису використав різні історичні джерела: Іпатіївський, Воскресенський, Короткий Київський літописи, твори грецьких і римських письменників: Грегораса, Зонари, Сократа, Флавія та інших. На полях літопису зроблені помітки з праць М. Кромера, М. Бєльського, А. Гваньїні, М. Стрийковського, Я.Длугоша тощо. Аналіз цих поміток свідчить про те, що зроблені вони пізніше якимось переписувачем. Отже, основним джерелом для автора Густинського літопису були давньоруські та інші літописи.

У передмові до літопису М. Лосицький говорить: "...Каждому чоловекови читанье гисторый есть барзо потребно: бо кгды бы не описано и по свету не подано, зараз бы з телом без вести все сходило в землю, и люде бы як у тме будучи не ведали, що ся прошлых веков деяло....". Отже, переписувач ставив за мету зберегти для майбутніх поколінь працю, в якій показана історія вітчизни. Він хотів, щоб люди читали і знали минуле рідного краю.

Густинський літопис доповнювався і переписувався кілька разів, внаслідок чого у тлумаченні ряду історичних подій став більше подібний на історичну працю.

Зміст. Автор розпочав свій твір з легенди про київського князя Кия, заснування Києва, про напади варягів і хозар, появу в Новгороді князів Рюриковичів, утворення Київської Русі як могутньої держави слов'ян. Всю історію Русі він намагався показати на прикладах князювання Рюриковичів. За традицією попередніх літописців, походження назви Русь тут також приписувалося варягам. Яскраво показав літописець діяльність князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Ярополка, Володимира, Ярослава та інших. Багато приділив він уваги описові запровадження християнства, яке поділив на п'ять періодів.

Автор всюди намагався відійти від традиції старих літописів і висвітлював події на підставі аналізу різних історичних джерел. Тому в творі нерідко зустрічаються оригінальні наукові і літературні висловлювання поетичного характеру. Зберігаючи літописну форму викладу матеріалу, складач значно пішов вперед, надаючи цьому творові форму історико-літературного викладу.

Крім розповіді про діяльність київських князів, літописець звертав велику увагу на опис численних війн, які вела Русь проти Візантії, Польщі. Багато місця відводиться опису міжусобної боротьби. Автор засуджує ці війни і вихваляє діяльність Володимира Мономаха по примиренню удільних князів.

Автор Густинського літопису коротко розповідає про напади татаро-монгольських орд на руські землі, дає цим подіям свою оцінку. Про героїчну оборону Києва сказано лише в кількох рядках. У творі зустрічаються окремі згадки про події в Північно-Східних руських землях, Польщі, Чехії, Литві і Угорщині.

Особливо цінний фактичний матеріал міститься в тій частині, де йдеться про історичні події на Україні в XIV-XV ст. Автор використав різні історичні джерела. Можна думати, що сам літописець жив десь на Подніпров'ї, тому багато уваги приділив висвітленню історії цієї частини України. Він розповідає про захоплення Литвою і Польщею українських земель, описує війни між ними за Волинь, діяльність Ольгерда, Кейстута, Казиміра, Ягайла. З твору дізнаємося про поширення в 1362 р. литовського панування на Поділлі і вигнання з цієї землі татарських орд. Там же йде мова про те, як Ольгерд поставив київським удільним князем свого сина Володимира. Чимало уваги приділяється тому, як Ягайло став польським королем.

У літопису описується діяльність великого литовського князя Вітовта, його роль у визволенні українських земель від татарського іга, згадується похід литовського війська в 1397 р. на південь, перемогу його над татарами, захоплення великого полону, поселення татар біля Вільно, де вони "до ныне свою веру Махометову держат"  Цей вислів свідчить про те, що твір був написаний на початку XVI ст., бо пізніше ті татари вже були покатоличені.

Цікавий фактичний матеріал подає літописець про похід литовських військ, серед яких було багато українських воїнів, проти татарських орд в 1399 р. на Ворсклу. Під час битви литовці зазнали повної поразки, а татари "пойдоша в Рускую землю, пленяюще огнем и мечем Волынь и Литву, а Киев откупися тысячею червоных, а Печерский монастир тридесятию червоных; сей окуп бысть августа 12".

У літописі відображені різні міжнародні події: заснування в 1401 р. у Кракові Академії, діяльність Яна Гуса, розправу над ним, різні релігійні справи в Москві і Києві, прагнення Вітовта поширити свою владу на Київську митрополію і відокремити її від Московської. "И оттоле,- пише автор - начата быти два митрополиты, един в Киеве, а другий в Москве".

З Густинського літопису довідуємось про гострі міжусобні війни, які посилились в Литовській державі в 30-х роках XV ст.

Літописець розповідає про смерть останнього київського князя Семена Олельковича в 1471 p., після якої польський король Казимір посадив у Києві "воєводу з Литвы Мартина Гастолта, ляха, его же не хотяху кияне принята, яко не токмо не князь бе, но более яко лях бе; но единаче принуждены бывше изволиша. И от селе на Киеве князи пе-ресташа быти, а вместо князей воеводы насташа".

Автор літопису цікавився і соціальними питаннями життя українського народу. Наприклад, він пише про антифеодальне повстання селян Буковини і Покуття в 1491 р.: "В лето 6999 Муха некто волошин, своеволник, собра себе таковых же своевольников з десят тысяч, с ними же прийде на Покутя пленяя; поражен бысть от наших, яко едва сам утече, а прочиих побиша, непомнозе же и сам ять бысть и в Кракове в темнице умре". Навіть і це надто коротке повідомлення свідчить про те, що трудящі маси не корились гнобителям і вели проти них самовіддану збройну боротьбу.

У літопису показані напади розбійницьких татарських орд на Україну в 1433, 1442, 1452, 1457, 1462, 1469, 1473, 1479, 1486, 1489, 1490, 1494, 1498, 1499, 1503, 1505, 1506, 1507, 1510, 1512, 1515 та інших роках. Татари спустошували міста і села, вбивали і грабували людей або захоплювали їх у полон, щоб продати в рабство. Автор літопису з сумом пише про тяжку долю України.

Фактично літопис  закінчується  розповіддю  про  напад татар   на Москву і епідемію чуми в Кракові 1515 р.

В додатку "О начале Козаков" в літопису говориться: "В сие лето (1516) начашася на Украине казаки... А старейшину себе избирают спосред себя, мужа храбра и смисленна, по своему древнему обычаю; живут же всегда на Запорожю, рыбы ловяще, их же без соли на солнцу сушат; а на зиму расходятся кождо во свой град, толко за килка сот оставляют на курене стрещи стрелбы и чолнов, а на лето паки собираются. И сим образом козаки начало свое прияша" . Але цей розділ написаний пізніше вже іншим автором. Він своїм викладом, мовою, стилем і формою значно відрізняється від основного тексту.

До літопису додано ще два розділи під назвою "О применении нового календаря" (1582 р.) і "О унии, како почася в Руской земле" (1588-1597 pp.)- Вони написані не раніше XVII ст. досить освіченою людиною, приєднані до літопису і не мають нічого спільного з основним твором. В цьому додатку автор гнівно засуджує верхівку православного духовенства України і Білорусії, яка зрадила свій народ, запродала інтереси православної церкви і уклала з католицьким духовенством Польщі та представниками Ватікану Брестську церковну унію 1596 p., тим самим відкривши шлях польським магнатам і шляхтичам до покатоличення і ополячення українського народу.

Відсутність будь-яких матеріалів за період з 1516 по 1582 pp. свідчить також про те, що ці додатки приєднані пізніше, і мова в них іде лише про окремі питання релігійного характеру. В літопису всюди зроблені посилання на джерела, чого немає в додатках. Крім того, вони написані іншим стилем, очевидно, людиною, яка добре розбиралася в календарях, релігійних справах, тогочасній літературі тощо.

Водночас варто підкреслити, що в Густинському літопису є дуже багато різних фактичних помилок, які допущені автором або переписувачем., Зокрема, в ньому є невірне твердження про те, що литовський князь Гедімін в 1305 р. оволодів Овручем, Житомиром, Києвом, Каневом, Черкасами та іншими містами України. В той час Гедімін ще не був князем і ніякого походу литовських військ на Україну не було. Ця подія відбулася в 1362 p., коли великим литовським князем був Ольгерд. Літописець допустив помилку, написавши, що великий литовський князь Сигізмунд Кейстутович був убитий у 1436 р.. Насправді це трапилося 1440 р. Автор негативно ставився до антилитовського повстання під керівництвом князів Глинських у 1508 p., вважаючи, що М. Глинський продовжував "пакости для Литви, своєму отечеству". Насправді це повстання носило визвольний характер. На сторінках твору є чимало тверджень, які не підкріплюються іншими документами і вимагають чіткої звірки з першоджерелами. До літопису потрапили різні чутки, наприклад, що "една пани родила разом детей 12", у Троках протягом семи днів "озеро кроваво было" та інші.

Густинський літопис є своєрідною історичною і літературною пам'яткою XVI ст. Разом з додатками він становить значну цінність серед інших подібних джерел того часу. Автор твору був людиною освіченою, добре обізнаною з тогочасними джерелами, з високим почуттям патріотизму. Літопис, написаний книжною руською мовою XV-XVI ст., має певне значення для дослідження історії української і білоруської мов. У ньому вміщено багато фактичного матеріалу з історії України XIV-XVI ст., якого не знаходимо в інших тогочасних літописах і хроніках, а також відіграє важливу роль для наукового дослідження соціально-економічного, суспільно-політичного і національно-культурного життя української народності в період її формування і дальшого розвитку.

3. Національний рух XVI-XVII ст. і пожвавлення історичної праці. Українські літописи кінця XVI - першої половини XVII ст.

У П-й половині XVI - першій половні XVII ст. посилилася соціальна і національно-визвольна боротьба українського народу. Оборона соціальних, національних та релігійних прав викликала велике громадське піднесення. Велася ідейна боротьба з католицтвом та унією. Саме в цей час з'явилися такі пам'ятки української полемічної літератури, як "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицього, твори Стефана Зизанія, "Апокрисис" Христофора Філалета, "Тренос" Мелентія Смотрицького, "Пересторога" Юрія Рогатинця, "Полінодія" Захарія Копистенського, твори Іпатія Потія, Івана Вишенського тощо. У своїх працях автори мусіли для обгрунтування своїх думок раз-у-раз звертатися до історичних аргументів. Так, у "Протестації"" української


ієрархії митрополита Іова Борецького, єпископів та всього духовенства в 1620-1621 роках, адресованій до сейму та до всієї Речі Посполитої в справі утисків над православними, приводились історичні свідчення для оправдання своїх прав. Це характерно І для "Верша на жалосньїй погреб зацного рьіцера Петра Конашевича Сагайдачного..." написаного Касіяном Саковичем (ректором Київської братської школи). Таким чином інтерес до історії виріс. А якщо є попит, то з'являється і пропозиція. Кількість літописів значно зросла, їх написання полегшувалось і технічно, оскільки вони писались вже на папері.

Баркулабівський літопис (складений наприкінці XVI - на початку XVII ст. в с.Баркулабові недалеко від м.Могилева). Автором вважають місцевого священика Федора Филиповича. Цей літопис був опублікований вперше Пантелеймоном Кулішем.

  1.  Баркулабівський літопис написаний в традиційному    ключі "божого
    провидіння",   "божого   промислу",   хоча   цілий   ряд   сюжетів   мають
    прагматичний характер.
  2.  Джерелами Б.л. є руські літописи, польські хроніки, актовий матеріал.
    Допущено ряд помилок, що свідчить про непевність джерел: не Борис, а
    Степан Годунов; не Василь, а Андрій Мріський.
  3.  Баркулабівський літопис містить оповідання про події, які відбувались в
    Україні і Білорусії з 40-х років
    XVI до початку XVII ст. (1545-1608)-час
    польсько-католицького натиску.

Центральне місце в літописі займає оповідання про ідейну боротьбу,
яка розгорнулася напередодні і після Берестейської унії. Автор сам
її  учасник.   Він  засуджує   вищих   ієрархів,  які   відмовилися  від
православ'я. Є інформація про розвиток братських шкіл.

Подає  відомості  про повстання  під  керівництвом  С.Наливайка.
Описав страту-четвертування Наливайка у Варшаві.


•   Подає багато деталей побуту українського і білоруського населення - селян і ремісників.

Баркулабівський літопис вважається пам'яткою, яка відображала погляди проміжних верств українського та білоруського суспільства кінець XVI - перша половина XVII ст. - нижчого духівництва, що було близьким до

народу.

Густинський літопис був написаний у 1623-1627 роках відомим православним ієрархом, настоятелем Києво-Печерської лаври Захарієм Копистенським. (Оригінал твору до нас не дійшов. Він відомий у своєму пізнішому списку, зробленому ієромонахом Густинського Монастиря Мих.

Лосицьким). Свою назву літопис отримав від Густинського монастиря біля

І

Прилук на Полтавщині, де був знайдений.

Твір написаний у формі систематизованого викладу матеріалу, а
не хроніки. Мова літопису - українська літературна мова - близька
до тогочасної народної мови.

Твір  являє  собою  компіляцію  з  давньоруського  і  польського
матеріалу:   ПВЛ,  Київського,  Галицько-Волинського  літописів,
праць Сіцінського і Бельського.

Г.л.   містить   виклад   подій   починаючи   з   Київської  Русі   до
Берестейської унії 1597 року.

Про зовнішньополітичні відносини України з сусідами - Литвою,
Польщею, Кримським Ханством, Туреччиною.

"Про   початок   козацтва".   Вбачав   у   козацтві   силу,   здатну
протистояти агресії.

Два розділи спеціально присвячені унії:  "Про запровадження
нового календаря", "Про унію, як вона почалася в Руській землі".


Львівський літопис був написаний Михайлом Гунашевським - вихідцем з дрібної шляхти. Автор отримав добру освіту, брав участь у громадському житті України.

  1.  Прагматизм.
  2.  Літопис складається з трьох частин:

I. Хронікальний виклад подій від 1339 року до 70-х pp. XVI ст.

II. Охоплює події від кінця XVI до 1618 p.;
1617 p. - "Кам'янець-Подільський погоріл".

III. 1619-1649

С кройніки Бельського речі потребнії вибрані (Острозький літописець)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17885. ПРАКТИКА СПРОСА И ПРЕДЛОЖЕНИЯ НА РЫНКЕ ТРУДА 25.15 KB
  НАЗВАНИЕ ПРАКТИЧЕСКОГО ЗАНЯТИЯ: ПРАКТИКА СПРОСА И ПРЕДЛОЖЕНИЯ НА РЫНКЕ ТРУДА ЦЕЛЬ ЗАНЯТИЯ: Выяснить особенности спроса и предложения труда обозначить факторы определяющие изменения спроса и предложения труда. Обосновать правило найма рабочей силы и правило
17886. ПРАКТИКА ОБЩЕГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАВНОВЕСИЯ 31.22 KB
  НАЗВАНИЕ ПРАКТИЧЕСКОГО ЗАНЯТИЯ: ПРАКТИКА ОБЩЕГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАВНОВЕСИЯ ЦЕЛЬ ЗАНЯТИЯ: Определить условия общего и частичного равновесия ФОРМУЛИРОВАНИЕ ОСНОВНОЙ ИДЕИ ЗАНЯТИЯ 1. Уравнения потребительского спроса. Спрос отдельного потребителя на каждо
17887. ЭКОНОМИЧЕСКАЯ РОЛЬ ГОСУДАРСТВА НА ПРАКТИКЕ 99.48 KB
  НАЗВАНИЕ ПРАКТИЧЕСКОГО ЗАНЯТИЯ: ЭКОНОМИЧЕСКАЯ РОЛЬ ГОСУДАРСТВА НА ПРАКТИКЕ ЦЕЛЬ ЗАНЯТИЯ: Определить ключевые понятия в экономической роли государства на практике выявить основные причины отказа рынка или фиаско рынка познакомиться с различными вариантами ...
17888. Микроэкономика. Методические указания к самостоятельному изучению дисциплины 216.5 KB
  Методические указания к самостоятельному изучению дисциплины Микроэкономика для студентов обучающихся по направлениям 0305 Экономика и предпринимательство и Менеджмент всех форм обучения Методические указания к самостоятельному изучению дисциплины ...
17889. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА. ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЕКОНОМІЧНІ ОЗНАКИ ТА КРИТЕРІЇ 277 KB
  Тема 1 . СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА. ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЕКОНОМІЧНІ ОЗНАКИ ТА КРИТЕРІЇ ПЛАН Поняття світового господарства 2. Загальне поняття €œміжнародна економіка€ 3. Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії. Пре...
17890. ВИДІЛЕННЯ ПІДСИСТЕМ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПОКАЗНИКИ ЙОГО РОЗВИТКУ 204 KB
  Тема 2 . ВИДІЛЕННЯ ПІДСИСТЕМ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПОКАЗНИКИ ЙОГО РОЗВИТКУ ПЛАН Критерії виділення підсистем світового господарства. Основні показники розвитку світового господарства. Групи країн у світовій економіці. Класифікації країн за метод...
17891. ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ РОЗВИТКУ 101 KB
  Тема 3 . ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ПЛАН 1. Концепції глобальної економічної системи 2. Головні елементи міжнародної економічної системи 3. Моделі економічного розвитку 1. Концепції глобальної економічної системи Світов...
17892. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ 354.5 KB
  тема 4. Міжнародна торгівля 1. Сутність міжнародної торгівлі та її роль в системі світогосподарських зв’язків. Еволюція теорій міжнародної торгівлі 2. Види та методи сучасної міжнародної торгівлі 3. Міжнародна торгівля послугами 4. Показники міжнародної торгівлі 5.
17893. Світова економіка: суть, основні закономірності і тенденції її розвитку на рубежі ХХ-ХХ1вв 53 KB
  Лекція 1. Світова економіка: суть основні закономірності і тенденції її розвитку на рубежі ХХХХ1вв. Світова економіка є складною системою що включає безліч складових її елементів. Основу цієї системи утворюють міжнародне і обмежене рамками окремих держав національне в...