73631

СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Лекция

Мировая экономика и международное право

Ця мета потребує щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти. Основні елементи національної і світової валютних систем Національна валютна система Світова та міжнародна валютні системи Національна валюта Резервні валюти міжнародні рахункові валютні одиниці Умови конвертування національної валюти Умови взаємного конвертування...

Украинкский

2014-12-18

376 KB

0 чел.

ТЕМА 8. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

 

1. Структура сучасної валютної системи: національна, міжнародна (регіональна), світова.

2. Еволюція світової валютної системи.

3. Валютний ринок і його структура. 

4. Валютний ринок України.

1. Структура сучасної валютної системи: національна, міжнародна (регіональна), світова.

Міжнародні валютні відносини - сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

 Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає:

 Валютна системаформа організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

Виділяють національну, міжнародні (регіональну) і світову валютні системи. 

Національна валютна системаце форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена

Валютна система країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку

Світова валютна система це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна (грошова) система діє як грошова система окремої країни і виконує подібні функції.

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

сприяння розвитку товарообмінних операцій 

встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами

здійснення платежів для покриття угод

забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів

Головне завдання світової валютної системи:

ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи. 

Основна відмінність функціонування світової та міжнародної (регіональної) валютної системи від національної - це те, що міжнародні розрахунки звичайно припускають існування операцій з іноземною валютою мінімум для однієї зі сторін, яка приймає участь в угоді.

Таблиця 1. Основні елементи національної і світової валютних систем

Національна валютна система

Світова та міжнародна валютні системи

Національна валюта

Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці

Умови конвертування національної валюти

Умови взаємного конвертування валют

Паритет національної валюти

Уніфікований режим валютних паритетів

Режим курсу національної валюти

Регламентація режимів валютних курсів

Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль

Міждержавне регулювання валютних обмежень

Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни

Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності

Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу

Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу

Регламентація міжнародних розрахунків країни

Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків

Режим національного валютного ринку та ринку золота

Режим світових валютних ринків та ринку золота

Національні органи, що керують та регулюють валютні відносини країни

Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання

Основні складові світової валютної системи:

світовий грошовий товар;

валютний курс;

валютні ринки;

міжнародна валютна ліквідність;

міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар:

носій міжнародних валютних відносин (обслуговує міжнародні економічні, політичні та культурні відносини);

приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства (першим було золото; далі кредитні гроші (векселі, чеки, депозити).

Валюта - грошова одиниця будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн.

Класифікація видів валют в залежності від:

1) емітента валютних коштів валюта поділяється на:

Національна валюта - грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова).

Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР, ЕКЮ (з 1 січня 1999 року замінена на євро).

СДР (SDR- Special Drawing Right) (спеціальні права запозичення (СПЗ) – міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ. ЕКЮ – регіональна міжнародна розрахункова одиниця, що була введена у 1979 р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС (сьогодні це ЄВРО).

2) ступеню конвертування валют

Вільно конвертовані валюти (обмін без обмежень на будь-які іноземні валюти - це долар, ієна, євро, англійський фунт стерлінгів – використовуються для здійснення платежів за міжнародними угодами, активно купуються і продаються на головних валютних ринках).

Частково конвертовані валюти (у країнах, де зберігаються валютні обмеження – це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти і мають валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів). Вона поділяється на зовнішньо конвертовану і внутрішньо конвертовану.

Неконвертовані валюти (замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют).

3) матеріально-речової форми: готівкова (банкноти); безготівкова.

4) відношення до курсів інших валют

Сильна (тверда) – стабільний валютний курс, рух якого відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним закономірностям;

слабка

5) принципу побудови: кошикового типу (СДР) складається з декількох валют; звичайна

6) відношення до валютних запасів країни - резервна валюта; інші валюти

7) видів валютних операцій - валюта ціни контракту; валюта платежу; валюта кредиту; валюта клірингу; валюта векселя.

Конвертованість валюти – це здібність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за поточними операціями – відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточним міжнародним операціям, пов’язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).

Конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти по міжнародним операціям, пов’язаними з рухом капіталу – прямі та портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти. 

Повна конвертованість – відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями.

Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні).

Зовнішня конвертованість – право резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами (існує на Україні).

Повна конвертованість

За поточними операціями     За рухом капіталу

Для резидентів    Для нерезидентів   Для резидентів Для нерезиденті

Юридичні  Фізичні Юридичні  Фізичні       Юридичні    Фізичні Юридичні Фізичні

Внутрішня конвертованість

Зовнішня конвертованість

Валютний курс:

мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн;

коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

інтернаціоналізація грошових відносин;

забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів;

використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах;

використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків;

перерозподіл національного продукту між країнами.

Багатофакторність валютного курсу відображає його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих, то інших факторів.

Фактори, що впливають на валютний курс:

1. темп інфляції;

2. стан платіжного балансу;

3. різниця процентних ставок в різних країнах;

4. діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

5. ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках;

6. прискорення чи затримка міжнародних платежів;

7. ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

8. валютна політика;

9. продуктивність праці;

10. довгострокові темпи зростання національної валюти;

11. місце і роль країни у світовій торгівлі;

12. вивіз капіталу.

Види валютних курсів:

1. Фіксований – в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях):

реально фіксований (золотомонетний стандарт);

договірно-фіксований – ординарний (прив’язаний до СДР, долара США, до французького франка до інших валют); кошиковий (прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

2. Плаваючий – визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “ кошика” товарів:

незалежне плавання (на девізних ринках);

кероване (регульоване) плавання (втручання центральних банків);

змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США) – всього чотири країни застосовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати);

спільне плавання (використовують валютне угрупування ЄС).

3. Номінальний валютний курс – це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

4. Реальний валютний курс:

це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах;

 розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів).

5. Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату.

6. Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

Купівельна спроможність (сила валюти)виражається як сума товарів та послуг які можна придбати за певну грошову одиницю і визначається у порівнянні з базовим періодом.

Паритет купівельної спроможностіспіввідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

Теорія паритету КС валюти – шведський економіст Густав Кассель (1866-1944) - Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Цей показник мав розраховуватись на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні перерахунок національних показників виробництва продуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу у долари (долар – загальний еквівалент) здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначено відносно стабільний набір споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, євро та інших валют. Так складається натуральний, або природний, курс валют.

Сьогодні, за даними МВФ і Світового банку, розраховуються на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу.

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено:

Золотий паритет - співвідношення двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що було в них покладено. Цей вміст, або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

Класичний механізм “золотих крапок”. Діяв при двох умовах: вільна купівля – продаж золота та його необмежене вивезення; межі коливань валютного курсу визначались затратами, пов’язаними з транспортуванням золота за кордон (фрахт, страхування, втрата процентів на капітал, затрати на апробування та ін.) і Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не перевищувало 1% від паритету в кожний бік.

Після краху золотомонетного стандарту виникає валютний паритет.

Валютний паритет визначається купівельною спроможністю валют.

Валютний кошик - метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі) .

Розрізняють: стандартний кошик з зафіксованим складом валют на визначений період; регульований кошик зі змінним складом; симетричний (з однаковими долями валют); асиметричний (з різними долями валют).

Максимальна межа відхилення (точка ревальвації) (експортна точка)

Валютний курс = золотий паритет + витрати на перевезення золота

                                Валютний(золотий паритет)

Валютний курс

Мінімальна межа відхилення (точка девальвації) (імпортна точка)

   Валютний курс = золотий паритет “-“ витрати на перевезення

Рис. 1. Можливі відхилення валютного курсу від валютного паритету

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ):

здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами;

сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу;

сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.

МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):

МВЛ=ВР:ІР *100%

Основні компоненти МВЛ:

офіційні золоті резерви країни - запаси золота у злитках та монетах;

валютні резерви країни - іноземна валюта, резервна для міжнародних розрахунків;

резервна позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25% від її квоти);

розрахунки в СДР та євро.

Стан МВЛ виражається такими показниками:

якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти;

відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

виступає засобом міжнародних платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу;

є засобом валютних інтервенцій.

Резервна валюта - національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Об’єктивні посилки для здобуття статусу резервної валюти:

домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золотовалютних резервах;

розвинена мережа кредитно-банківських установ, в тому числі за кордоном;

організований та місткий ринок позичкових капіталів;

лібералізація валютних операцій;

вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї в інших країнах;

активна зовнішня та валютно-кредитна політика;

упровадження валюти в міжнародний оборот через банки та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Резервні валюти (світові гроші) це:

національні валюти провідних промислово розвинених країн – долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, євро;

міжнародні валюти (СДР);

регіональні (ЕКЮ, з 1 січня 1999 р. – євро).

Міжнародні валютно-фінансові організації - інституціональний елемент валютної системи:

регламентація діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни (центральний банк, міністерство економіки, міністерство фінансів; в деяких країнах – органи валютного контролю);

міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944 р.), а в Європейській валютній системі – Європейський фонд валютного співробітництва (1973-1993 рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994-1998 рр.), а з 1 червня 1998р. – Європейським Центральним банком.

2. Еволюція світової валютної системи.

Основні етапи створення світової валютної системи:

становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою;

формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи;

створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

У XVI – XVIII ст. панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

система паралельної валюти – це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;

система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Законодавче закріплення за обома металами ролі грошей суперечить природі грошей. Гроші – це єдиний особливий товар, який покликано виконувати функцію загального еквівалента.

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм - грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є    загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей;

золотозлитковий стандарт - перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже , були розмінні на валютний метал , але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків);

золотодевізний стандарт – базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами.

Девізи – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

1820р. Золотий стандарт. Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у чистому золоті, наприклад 1RM (рейхсмарка)= 0.3584229 г чистого золота. Емісійні банки зобов’язуються в будь який час обмінювати паперові гроші на золото. Увесь грошовий обіг забезпечений золотом, інфляція неможлива.

Паризька валютна система (1867 р.) - система золотомонетного стандарту - перша валютна система. Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.

Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою).

Структурні принципи:

основа – золотомонетний стандарт;

склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами;

кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

1914 р. Державне регулювання валютних відносин. На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

Після першої світової війни на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

Генуезька світова валютна система (1922 р.) - Друга світова валютна система. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922 р.

Принципи:

основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері;

збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн);

відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках);

валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад;

на відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

Криза валютної системи: поняття, види.

Закономірності розвитку валютної системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової валютної системи змінам у структурі світового господарства, а також у розстановці сил між його основними центрами. Тому періодично виникає криза світової валютної системи.

Криза світової валютної системи – загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років (1929-1936), Бреттон-Вудська – 10 років (1967-1976).

Криза світової валютної системи веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

Локальні валютні кризи - вражають окремі країни чи групу країн навіть при відносній стабільності світової валютної системи. Після другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та інших країнах;

Циклічні валютні кризи - прояв економічних криз;

Спеціальні валютні кризи - викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайними обставинами і т.д. При золотому стандарті валютні кризи виникали звичайно в періоди війн та циклічних економічних криз, але не доходили до гострих форм.

Немає чіткої межі між циклічними та спеціальними валютними кризами.

Головні особливості світової валютної кризи (1929 – 1936 рр.)

циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи;

структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали поразки;

велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936 р.;

виключна глибина та гострота: курс деяких валют знизився на 50-84%; міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у наслідок масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав: Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “гарячих” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну у пошуках спекулятивний прибутків;

значна нерівномірність розвитку: криза вражала то одні то інші країни, в різний час і з різною силою.

У 1943 році було розроблені та опубліковані два плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений лордом Кейнсом, та американський, складений Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944 р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг)

створена на валютно-фінансовій конференції в Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау;

на конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання;

засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золота в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;

оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

з метою пом’якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Створена система повинна була відновити порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи (1967 – 1976). Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара).

Причини:

нестійкість та протиріччя економіки;

посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей;

нестабільність платіжних балансів;

невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені;

активізація ринку євродолара;

дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК).

Наплив доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.

Франція ввела подвійний валютний ринок по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971 р.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.) - між промислово розвиненими країнами (була чинна трохи більш року, нею було покладено початок реформи існуючої світової валютної системи):

переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89%; підвищена офіційна ціна золота на 8,57% (з 35 до 38 долара за унцію), ревальвація ряду валют;

пом’якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1 до + 2,25%;

міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР, яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969 р.) вводилась в дію з 1 січня 1970 р., розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом;

переплетення валютної кризи з енергетичною та світовою економічною кризами;

пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім в урядових колах та численних комітетах. “Комітет двадцяти” МВФ підготував у 1972-1974 рр. проект реформи світової валютної системи.

Ямайська валютна система (Кінгстонська) - угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи системи:

базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт;

окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія;

юридично було завершено демонетизація золота : відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети , золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют;

було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів;

поняття “оборотна (конвертована) валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта);

країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу;

узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих;

МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

Спеціальні права запозичення – СДР ( резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002 р. з 5-ти валют - США (39%), арка ФРН-21%, ієна –18%, французький франк – 11%, фунт стерлінгів – 11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

СДР – це штучно створені міжнародні резервні кошти для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, розрахунків з МВФ.

СДР:

не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ – одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);

безпосередньо не виконують ролі платежу;

у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов’язань;

їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту);

як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

Випуск СДР:

перша емісія СДР 1970-1972 рр. – на суму 9,3 млрд. доларів СДР;

друга 1979-1981 рр. – 12,1 млрд. доларів.


Таблиця 2. Розрахунок курсу СДР до долару США (на 31 серпня 1998 р.)

Валюти

Валютні компоненти кошика СДР (кількість одиниць відповідних валют )

Валютний курс за 1 долар

Доларовий еквівалент валютних компонентів

Німецька

Марка **

0,4460

1,75820

0,253669

Французький франк **

0,8130

5,91350

0,137488

Японська ієна

27,2000

140,89000

0,193058

Фунт стерлінгів

0,1050

1,67630 ***

0,176012 ****

Долар США

0,5820

1,00000

0.582000

Всього

1 од. СДР

-

1,342231 дол.

* Крос – курс в доларах визначається на основі щоденної інформації Банку Англії про середні ринкові курси валют на середину дня для МВФ з метою розрахунку курсу СДР

** З 1999 р. марка ФРН і французький франк замінена на ЄВРО

*** За одиницю прийнятий фунт стерлінгів

****  Графа 2 множиться на графу 3

Із загальної суми 21,4 млрд. СПЗ (34 млрд. доларів):

на рахунки країн – членів – 20,6 млрд. СДР;

на рахунок МВФ – 0,8 млрд. СДР.

Восени 1997 р. було стверджено рішення про новий випуск 21,4 млрд. СДР. Але кінцеві строки наділення країн-членів МВФ додатковими СДР поки що не визначено.

Прийнято рішення за пропозицією Росії зрівняти виплати всім учасникам на рівні біля 30% національної квоти в МВФ.    

СДР можна використовувати:

1. для отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу;

2. для проведення операцій з МВФ: виплати комісійних, погашення в СДР отриманих раніше в іноземних валютах кредитів в МВФ, викупу у Фонду власної валюти.

3. для визначення операцій за двосторонніми угодами з другою країно-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Досвід функціонування СДР з 1970 р. показав, що:

СДР використовувались не для Регулювання платіжних балансів, а для погашення заборгованості МВФ, виплати останньому процентів і комісійних, що привело до накопичення СДР на рахунку МВФ, зменшив їх значення як ліквідного активу;

відбувається накопичення СДР на рахунках промислово розвинених країн, що викликає напруження у відносинах як країн з додатним сальдо платіжного балансу, які мусили практично “заморожувати” на суму прийнятих СДР свої валютні активи, так і країн з від’ємним сальдо платіжного балансу, багато з яких, з числа країн третього світу, повністю вичерпали свої ліміти СДР;

система СДР створила новий канал впровадження доларів США у світовий платіжний оборот, тому що основна маса СДР використовується для обміну на американську валюту.

Проблеми Ямайської валютної системи:

втрата доларом монопольної ролі (поява СДР);

проблема багатовалютного стандарту. Але ні один з трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі;

характерна риса розвитку світової валютної системи – тенденція розвитку до валютного поліцентризму;

проблема золота – зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів;

режим плаваючих валютних курсів - він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття;

країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

Європейська валютна система – це міжнародна (регіональна система). Створення Європейського співтовариства розпочалось з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Римська угода 1957р. не передбачала створення європейської валютної системи. Вона містила лише загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу – Валютного комітету.

1967 р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управління центральних банків.

1968 р. – на фоні майже перманентної валютної кризи розпочалося формування Європейської валютної системи.

Грудень 1969 року – Конференція керівників держав та урядів Європейського співтовариства у Гаазі. Було визначено поетапне створення економічного та валютного союзу.

1971 р. – країни ЄС прийняли програму поетапного створення економічного та валютного союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбачав створення союзу в три етапи. 

З 1973 р. до Європейського співтовариства приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія,

5 грудня 1978 р. – Європейською радою було прийнято рішення про створення Європейської валютної системи.

13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система.

 1981 р. – до Європейського співтовариства увійшла Греція,

1986 р. - до Європейського співтовариства увійшли Португалія та Іспанія, потім Австрія, Швеція, Фінляндія.

Цілі створення Європейської валютної системи:

встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу  Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті;

стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності;

спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу;

забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини;

обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

Європейська валютна система – це міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

це державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

це підсистема світової валютної системи(Ямайської).

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи:

ЄВС базувалась на ЕКЮ (валюти 12 країн);

на відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об’єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва);

режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу ,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р. Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі коливання розширилися до +15%);

в ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією;

як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.):

створення загального (інтегрованого ) ринку;

структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;

координація економічної, бюджетної, податкової політики;

створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;

єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в  Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992 р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union). Підготовка до ведення євро.

Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;

Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми, де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС.

Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро:

створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро;

заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;

відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;

заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;

показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;

прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.

2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на ЄВРО з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.

 Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)

з 1 січня 1999р. фіксуються валютні курси євро до національних валют країн-учасниць євро, євро стає їхньою загальною валютою;

євро замінює ЕКЮ 1:1;

розпочала свою діяльність Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) - включає ЄЦБ та центральні банки країн-учасниць ЄВРО;

ЄСЦБ заохочує впровадження ЄВРО на світові валютні ринки;

з 1 січня 2000р. до зони євро приєдналась Греція.

Сценарій перехідного періоду до євро:

з 1 січня 1999р. - тверда фіксація курсів валют країн зони євро для перерахунків;

з 1 січня 2002р. випуск в обіг банкнот і монет євро, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на євро;

з 1 липня 2002р. виключення з обігу національних валют і повний перехідний перехід господарчого обігу країн-учасниць на євро.

ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ПОЛІТИКИ ЄСЦБ:

таргетування (встановлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів з метою контролю над інфляцією);

встановлення меж коливань основних процентів ставок, у тому числі з метою їхнього зближення по всій зоні євро;

операції на відкритому ринку;

встановлення мінімальних резервних вимог для банків.

Завдання ЄСЦБ такі:

визначення та втілення монетарної політики;

утримання офіційних резервів в іноземній валюті держав-членів ЄВС та управління цими резервами;

проведення операцій з іноземною валютою;

забезпечення чіткої роботи платіжних систем;

санкціонування випуску банкнот;

сприяння планомірному проведенню політики у сфері пруденційного нагляду.

Важливим інструментом зони євро є система взаємних розрахунків “ТАРГЕТ”, що керується ЄСЦБ.

Критерії входження в ЄВС:

Для вступу у Валютний союз необхідно дотримуватися визначених критеріїв за такими параметрами:

стабільність цін;

дефіцит платіжного балансу;

рівень процентної ставки;

стабільність обмінного курсу.

Стабільність цін – рівень інфляції в країні має не перевищувати середнього рівня інфляції в трьох найбільш стабільних у ціновому плані країнах більш ніж на 1,5%, тобто бути на рівні приблизно 3-3,3%.

Дефіцит державного бюджету. Рівень державної заборгованості має не перевищувати 60%, а дефіцит державного бюджету – 3% валового внутрішнього продукту.

Рівень процентної ставки. Значення довгострокової номінальної процентної ставки не має перевищувати середнього значення цього показника в трьох країнах із найстабільнішими цінами більш ніж на 2%.

Стабільність обмінного курсу. Відповідна валюта тієї або іншої країни має перебувати щонайменше протягом двох останніх років у дозволених межах коливання щодо інших валют.

ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Критерії

Паризька валютна система з 1867 р.

Генуезька валютна система з 1922 р.

Бреттон-Вудська валютна система з 1944 р.

Ямайська валютна система з 1976-1078 рр.

Європейська валютна система з 1979р. (регіональна)

1. База

Золотомо-нетний стандарт

Золото-девізний стандарт

Золото-девізний стандарт

Стандарт СДР

Стандарт ЄКЮ (1979-1998рр.); євро (з1999р.)

2.Вико-ристання золота як світових грошей

Золоті паритети

Золото як резервно-платіжний засіб

Конвертованість валют в золото

Офіційна демонетизація золота

Об’єднання 20% офіційних золото-дола-рових резервів Використання золота для часткового забезпечення емісії ЕКЮ, переоцінка золотих резервів по ринковій ціні

Конвертованість долара США в золото за офіційною ціною

3. Режим валютно-го курсу

Вільно коливаючи курси в межах золотих крапок

Вільно коливаючи курси без золотих крапок (з 30-х років)

Фіксовані паритети і курси (+0,75;+1%)

Вільний вибір режиму валютного курсу

Спільно плаваючий валютний курс в межах +2,25,+15% з серпня 1993р. (“європейська валютна змія) з 1999р. тільки для 4 країн, що не приєдналися до зони євро

4.Інсти-туціо-нальна структу-ра

Конферен-ція

Конферен-ція нарада

МВФ - орган міждержавно-го валютного регулювання

МВФ; нарада “у верхах”

Європейський фонд валютного співробітництва (1979-1993 рр.); Європейський валютний інститут (1994-1998 рр.); Європейський центральний банк (з 1 липня 1998 р.)

3. Валютний ринок і його структура.

Валютні ринки:

як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах;

як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують  функціонування валютних ринкових механізмів.

Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г) становила в 1837-1934 рр. – 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США.

Операції по обміну валют існували у формі міняльної справи ще у древньому світі і в середні віки. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

розвиток міжнародних економічних зв’язків;

створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;

широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;

вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;

розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Для поглиблення розуміння того, що собою являють валютні ринки, треба розглянути ті функції, які вони виконують в сучасній світовій економіці.

До головних функцій валютних ринків можна віднести:

забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо валютні ринки виникли саме для її реалізації;

забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків – ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення МЕВ (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій;

страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 року) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток;

визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав – тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах;

регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

1. Державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

приватні особи – неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж:

валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції.

Структура валютного ринку

За суб’єктами:

міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу);

клієнтський;

біржовий;

торгівля через валютну біржу;

торгівля деривативами.

За терміном операцій - спот ринок (поточний); форвардний ринок (терміновий); своп ринок.

За функціями:

обслуговування міжнародної торгівлі;

чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції).

За валютними обмеженнями - вільні; обмежені.

За застосуванням валютних курсів - з одним режимом; з кількома режимами.

За об’ємом і характером валютних операцій - глобальні (світові); регіональні (міжнародні); внутрішні (національні).

За територіальною ознакою:

1. Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

2. Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

3. Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.

Таблиця 3. Обсяги світового валютного ринку (щоденний обіг в млрд. дол.)

Інструмент

1989 рік

1992 рік

1995 рік

1998 рік

2001 рік

Операції спот

317

394

494

568

387

Операції форвард

27

58

97

128

131

Операції своп

190

324

546

734

656

Похибка в звітах

56

44

53

60

36

Загальний розмір ринку

590

820

1190

1490

1210

Джерело: за даними Банку міжнародних розрахунків( Treinnial central bank survey of foreign exchange and derivative market activity in 2001 issued by Bank for interbnational settlements in march 2002 // www.bis.org)

Найбільше всього скоротилася торгівля на ринках “спот”, де середньоденний обсяг торгів скоротився з 568 мільярдів доларів до 387 мільярдів доларів. Обсяг торгівлі свопами скоротився з 734 млрд. до 656 млрд. доларів. І лише торгівля ф’ючерсними контрактами зросла незначним чином до 131 млрд. доларів.

Головними причинами скорочення обсягів міжнародного валютного ринку на думку експертів Банку Міжнародних Розрахунків були:

введення євро;

зростаюча доля електронного брокінгу на міжбанківському спот ринку;

процеси консолідації в банківській галузі;

більш значний рівень неприймання ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року;

консолідація в промислових галузях, що призвело до скорочення кількості клієнтів та зменшенню обсягів операцій.

Валютна пара долар-євро була найбільш торгуємою парою в 2001 році її частка склала 30% світового торгівельного обігу, пара долар/ієна складала близько 20% та долар/фунт стерлінгів - 11 %.

Головною причиною появи і розвитку валютних ринків була необхідність обслуговування міжнародних економічних відносин. Спочатку валютні ринки обслуговували лише торгівельні операції, а потім з розвитком МЕВ почали обслуговувати і інші їх види. Без валютних ринків міжнародна економічна діяльність на сьогоднішній день не можлива, про що свідчать обсяги цього ринку - 1210 млрд. доларів на добу, що робить його найбільшим ринком в світі. Основними суб’єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.

Основними видами операцій, які виконують суб’єкти цього ринку є традиційні операції до яких відносять операції спот, форвард та ф’ючерсні операції та нетрадиційні валютні операції - свопи, опціони, а також процентні інструменти. Головню особливістю міжнародних валютних ринків останні три роки є тенденція до скорочення обсягів валютних операцій на всіх сегментах, викликана введенням євро, консолідацією в банківській та промислових галузях, зростанням частки електронного банкінгу та зростанням неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року.  

Валютне котирування і валюта котирування

Торгівля на валютному ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют.

Процес встановлення валютного курсу є котируванням валют.

Існує два метода котирування іноземної валюти до національної:

пряме котирування - при якому курс одиниці іноземної валюти (базова валюта) виражається в національній валюті (валюта, що котирується). Це вираження одиниці іноземної валюти у національній: 1долар=5,3 гривні;

непряме котирування - це вираження одиниці національної валюти в іноземній. Переважно цей метод застосовується у Великобританії та її колишніх колоніях: 1фунт стерлінгів = 0,7 доларів.

База котирування – базова валюта – валюта, відносно якої котируються інші валюти (звичайно нею є валюта, яка признається у всьому світі, але деколи з історичних причин базовою є більш мілка валюта). Переважно долар США використовується у вигляді базової валюти.

Валюта котирування – валюта, що котирується.

Між двома цими методами немає економічної різниці, сутність валютного курсу єдина. Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, тому що виключають необхідність в додаткових розрахунках. Котирування по прямому методу на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти рівна 0.

Пряме котирування = 1/ Обернене котирування

Котирування валют для торгово-промислової клієнтури, як правило, базується на крос-курсі. Крос-курс:

це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти;

це курс, де долар не є валютою, що торгується;

це курс обміну між двома валютами за виключенням долара США.

Наприклад:

1 долар США = 5,3 гривні

1 російський рубль = 2,7 гривні

тоді, 1 долар США = 5,3:2,7 = 1,96 російського рубля.

Банки, які активно котирують валюту на ринку називаються маркет-мейкери. Ці банки мають значні обсяги валютних угод, як з торговельно-промисловою клієнтурою, так і з банками, мають достатні розміри власних коштів, які дозволяють тримати значні валютні позиції, щоб мати можливості диктувати курси по угодам певного об’єму. Вони підтримують ліквідність ринку.

Маркет-юнкери - ці банки, які є пасивними учасниками процесу котирування, тобто вони роблять запит банку-контрагенту про стан валютного курсу і повинні погоджуватись на менш вигідний курс.

Валютні операції на світовому валютному ринку.

Валютна операція – це операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлею – продажем іноземної валюти.

Як правило, виділяють:

поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

конверсійні операції:

угоди з негайною поставкою: “today”, “tomorrow”, “spot”;

строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

угоди типу “swap”;

валютний арбітраж: просторовий арбітраж, часовий арбітраж, конверсійний валютний арбітраж;

кореспондентські відносини з іноземними банками:

встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародним розрахункам;

робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

встановлення кореспондентських відношень і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків;

відкриття та ведення валютних рахунків:

відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;

нарахування процентів по залишках на рахунках;

надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно рішення керівництва банку);

надання виписок по мірі здійснення операції;

оформлення архіву рахунку за любий проміжок часу;

виконання операцій по розпорядженню клієнтів відносно коштів на їх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

списання сум, передбачених законодавством;

контроль експортно-імпортних операцій;

неторгові операції:

купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;

інкасо іноземної валюті та платіжних документів в іноземній валюті;

випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;

організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах;

операції по залученню та розміщенню валютних коштів - кредитні операції; депозитні операції; операції з цінними паперами; лізингові операції; форфейтингові операції; факторингові;

міжнародні розрахунки - міжнародний банківський переказ; передоплата; підтверджений безвідзивний акредитив; відкритий банківський рахунок; консигнація;

інші операції:

трастові операції;

консультаційно-інформаційні операції;

спільна діяльність;

страхові операції;

управління грошовими коштами та іншим майном;

угоди про переуступку права вимоги;

операції з монетарними металами: купівля і продаж (в тому числі на термін); прийняття в депозити; відповідальне зберігання; використання на умовах застави під виданий кредит монетарних металів або цінних паперів номінал, яких висловлений в монетарних металах.

Валютні операції здійснюються з метою:

продати іноземну валюту чи, навпаки, придбати необхідну іноземну валюту для проплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому і т.п.;

запобігти можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют (операції хеджування);

отримати спекулятивні прибутки на різниці курсів валют.

Види валютних операцій, що здійснюються на світовому валютному ринку.

З теоретичної точки зору найбільш цікавими є конверсійні операції - угоди агентів валютного ринку по купівлі-продажу обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої країни по узгодженому курсу на визначену дату. Конверсійні операції за часом реалізації поділяють на: операції з негайною поставкою та термінові операції:

До операцій з негайною поставкою відносять операції з коротким терміном валютування – в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі операції з негайною поставкою:

тод (поставка валюти сьогодні – “сьогодні на сьогодні”);

том (поставка валюти наступного робочого дня – “сьогодні на завтра”);

спот (поставка валюти на другий робочий день – “сьогодні на післязавтра”).

До термінових валютних операцій, котирування більше трьох днів, відносять - форвардні операції; ф’ючерсні операції; опціони; свопи; комбінації операцій.

Валютні операції з негайним постачанням («спот»). Ці операції найбільш поширені і складають до 90% обсягу валютних операцій. Їхня сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її постачання банками-контрагентами на другий робочий день із дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. При цьому вважаються робочі дні по кожній з валют, що беруть участь в угоді, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін постачання валют збільшується на 1 день, але якщо наступний день неробочий для іншої валюти, то термін постачання збільшується ще на 1 день. По угодах «спот» постачання валюти здійснюється на рахунки, зазначені банками-одержувачами. Дводенний термін переказу валют по укладеній угоді раніше пояснювався об'єктивними труднощами здійснити його в більш короткий термін. Широке поширення електронних засобів зв'язку (СВІФТ), систем електронних міжбанківських переказів (ЧІПС у США, ЧАПС у Лондоні і т.д.), комп'ютерної обробки операцій дозволяє значно швидше здійснювати операції. Про це свідчать, наприклад, операції по розміщенню одноденних депозитів «із сьогодні до завтра» чи «із завтра до післязавтра». Однак традиційно базовою валютною операцією залишається угода «спот» і базовим курсом - курс «спот» (іноді називаний також курсом телеграфного переказу). Саме на базі цих курсів визначаються інші курси угод на валютному ринку - як термінові курси, так і курси для разових угод з більш коротким терміном постачання валют - “тод” і ”том”.

Термінові угоди з іноземною валютою. Термінові валютні операції (форвардні, ф'ючерсні) це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після укладання угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. З цього визначення випливають дві особливості термінових валютних операцій:

існує інтервал у часі між моментом укладання і виконання угоди. В сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати укладання угоди (термін 1-2 тижні, 1, 2, 3, 6, 12 місяців і до 5 років) чи будь-який інший період у межах терміну;

курс валют по терміновій валютній операції фіксується в момент укладання угоди, хоча вона виконується через визначений термін.

Курс валют по термінових угодах відрізняється від курсу по операціях «спот». Хоча звичайний напрямок динаміки курсів по “спот” і термінових угодах збігається, це не виключає визначеної автономності зміни курсів по термінових угодах, особливо в періоди криз чи спекулятивних операцій з визначеними валютами. Різниця між курсами валют по угодах «спот» і «форвард» визначається як знижка чи дисконт (депорт) з курсу «спот», коли курс термінової угоди нижче, чи премія (репорт), якщо він вище.

Премія означає, що валюта котирується дорожче по угоді на термін, чим по наявній операції. Дисконт вказує, що курс валюти по форвардній операції нижче, ніж по наявній.

У цілому розмір знижки чи премії відносно більш стабільний, ніж курс «спот», тому при котируванні курсу термінової угоди на міжбанківському ринку часто визначається тільки чи премія дисконт, що при прямому котируванню відповідно додаються до курсу «спот» чи віднімаються з нього. При непрямому котируванні валют дисконт додається, а премія віднімається з курсу «спот».

Курси валют по термінових угодах, які котируються в цифровому вираженні (а не методом премії і дисконту), називаються курсами «аутрайт». Різниця між курсами продавця і покупця, тобто маржа, по термінових угодах більше, ніж по угодах «спот».

Котирування валют по термінових угодах методом премії чи дисконту залежить як від прогнозованої динаміки курсу в період від укладання до виконання угоди, так і від розходження в процентних ставках по строкових вкладах у цих валютах. В окремі періоди переважає то один, то інший фактор. У звичайних умовах різниця між курсом «спот» і терміновим курсом визначається капіталізованою різницею в процентних ставках по депозитах у валютах, що беруть участь в угоді. Однак у період різкого спекулятивного тиску на валюту її курс по термінових угодах може відриватися від курсу «спот».

Розмір премії і дисконту в перерахуванні на річні відсотки відповідає різниці в процентних ставках по депозитах на ринку євровалют. Це пояснюється тим, що дана різниця вирівнюється за допомогою валютно-депозитного арбітражу. Залучається депозит в одній валюті, що продається на іншу валюту, а придбана валюта обмінюється на депозит на той же термін. Щоб уникнути валютного ризику куплена валюта продається на термін. Якщо премія за курсом валюти по терміновій угоді вище негативної різниці в процентних чи ставках дисконт нижче позитивної різниці, то банк дістане прибуток. Проведення такої операції веде до зміни співвідношення попиту та пропозиції на депозитному і валютному ринках і відповідно процентних ставок, премій чи знижок, знову зрівнюючи їх. Позитивна чи негативна різниця в процентних ставках слугує базою для знижок і премій до “спот “ курсу .

В основному термінові угоди здійснюються з провідними валютами. Форвардні угоди укладають, як правило, на термін від 1 тижня до 6 місяців. Проведення угод на термін понад 6 місяців може натрапити на труднощі, а на термін більш 12 місяців часто вимагає спеціальної домовленості. Банки, здійснюючи термінові валютні операції з клієнтурою, можуть вимагати внесення депозиту в розмірі визначеного відсотка від суми угоди. Такий депозит є для банку гарантією від збитків на курсах, якщо при настанні терміну угоди клієнт не в змозі внести суму проданої валюти.

Термінові угоди з іноземною валютою укладаються в наступних цілях:

конверсія (обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;

страхування портфельних чи прямих капіталовкладень закордон від збитків у зв'язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;

одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Розподіл термінових валютних операцій на конверсійні, страхові і спекулятивні значною мірою умовний. Майже в кожній з них присутній елемент спекуляції. Термінові валютні операції часто не зв'язані з зовнішньою торгівлею чи виробничою діяльністю організацій і здійснюються винятково в гонитві за прибутком, заснованої на різниці курсів валют у часі - на день укладання і виконання угоди.

Для страхування надходжень і платежів від валютного ризику клієнти укладають термінові валютні операції з банками:

«аутрайт» - з умовою фіксації курсу, суми і дати постачання валюти. Ці угоди одержали найбільше поширення в промислово розвинених країнах;

на умовах опціону - з нефіксованою датою постачання валюти.

Опціон з валютою - підтвердження, що за умови сплати встановленої комісії (премії) надає однієї зі сторін в угоді купівлі-продажу право вибору (але не обов'язок) або купити (угода «колл»), або продати (угода «пут») визначену кількість визначеної валюти за курсом, встановленому при укладанні угоди до закінчення обговореного терміну  (у будь-який день - американський опціон; на визначену дату (раз на місяць) - європейський опціон). Угоди на умовах опціону містять великий ризик для банку, тому він встановлює менш вигідний курс для клієнта.

Розмір комісії з опціону визначається з урахуванням курсу валюти (об'єкта угоди) по терміновій угоді на дату закінчення опціонного контракту. При тих чи інших відхиленнях різниця між комісією з опціону продавця і покупця тяжіє до різниці між форвардним курсом і курсом виконання опціонного контракту. У залежності від характеру й умов опціонного контракту розміри комісій з операцій «колл» і «пут» досить чітко визначені по відношенню друг до друга і спільно обмежені форвардним курсом валюти:

опціонні угоди вигідні при курсових коливаннях, що перевищують розмір комісії;

опціонні угоди з валютою уступають іншим валютним операціям по обсягу, числу банків, що беруть участь, і кількості валют;

звичайно, валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику;

опціонами торгують не тільки на міжбанківському ринку, але і на біржах - фондових і товарних.

Використання термінових валютних операцій клієнтами в спекулятивних цілях може тиснути на курс відповідних валют.

Валютні спекуляції - купівля-продаж іноземних валют, які проводяться з метою одержання спекулятивного прибутку на різниці в їхніх курсах; здійснюється фізичними і юридичними особами, банками, ТНК і ТНБ на валютному ринку. Валютні спекуляції значно підсилилися в умовах плаваючих валютних курсів, тому що їх коливання помітно зросли. Вони негативно впливають на діяльність банків і економіку в цілому.

Аналогічно з валютними спекуляціями діють прискорення чи затримка платежів у визначеній валюті («лидз енд легз») з метою одержання вигоди. Маніпулювання термінами міжнародних розрахунків здійснюється в очікуванні різкої зміни валютного курсу, процентних ставок, оподатковування, чи введення посилення валютних обмежень, погіршення платоспроможності боржника. Побоюючись зниження курсу національної валюти, імпортери прагнуть прискорювати платежі чи купувати на термін іноземну валюту, тому що вони програють при підвищенні курсу останньої. Експортери, навпроти, затримують одержання чи переказ вирученої іноземної валюти і не роблять продажів на термін майбутніх валютних надходжень.

З 70-х років з переходом до системи плаваючих валютних курсів, одержали розвиток валютні ф’ючерси. Це угода, означає зобов'язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленому при укладанні угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.

Лідируючими біржами по торгівлі ф'ючерсними контрактами нині є Чикагська (СМЕ), Нью-Йоркська (СОМЕХ), Лондонська (LIFFE), Сінгапурська (SІМЕХ), Цюріхська, Паризька (МАТІ) Торгівля ф’ючерсами здійснюється через кліринговий будинок (розрахункову палату), що є продавцем для кожного покупця і покупцем — для продавця. Тим самим спрощується торгівля: одні угоди покривають інші. При укладанні угоди покупець і продавець зобов'язані резервувати на спеціальному депозиті первісну маржу, яка щодня переглядається і коливається від 0,04 до 6% номінальної ціни контракту. Наявними оплачуються щоденні прибутки та збитки (зміни маржі).

«Своп». Різновидом валютної операції, що об’єднує “спот” і термінову операції, є угоди «своп». Подібні угоди відомі з часів середньовіччя, коли італійські банкіри проводили операції з векселями; пізніше вони одержали розвиток у формі репортних і депортних операцій. Репорт сполучення двох взаємно пов'язаних угод: наявного продажу іноземної валюти і покупки її на термін. Депорт - це сполучення тих же угод, але в зворотному порядку: покупка іноземної валюти на умовах «спот» і продаж на термін цієї ж валюти.

Пізніше операції «своп» придбали форму обміну банками депозитами в різних валютах на еквівалентні суми. Недоліком подібної операції було збільшення балансу банку на суму цієї операції, що погіршувало його коефіцієнти і створювало додаткові ризики (надання й одержання депозитів - дві самостійні операції і компенсуватися не можуть). Валютна операція «своп» розв'язує ці проблеми: облік зобов'язань здійснюється на позабалансових статтях, обмін валют відбувається у формі купівлі-продажу.

«Своп» (англ. swар - міна, обмін) - це валютна операція, що сполучить купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасною контругодою на певний строк з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у контругоді (термінової) коректується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від руху валютного курсу. При цьому клієнт заощаджує на маржі - різниці між курсами продавця і покупця по наявній угоді.

 Операції «своп» зручні для банків:

вони не створюють відкритої позиції (покупка покривається продажем);

тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, зв'язаного зі зміною її курсу.

Операції «своп» використовуються для:

здійснення комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін;

придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;

взаємного міжбанківського кредитування в двох валютах.

У формі угоди «своп» банки здійснюють обмін валютами, кредитами, депозитами, процентними ставками, цінними чи паперами іншими цінностями. З 80-х років склався активний ринок «своп», що швидко росте, особливо операції «своп» з відсотками, що вже на початку 90-х років (більш 3 трлн. дол.) майже втроє перевищували обсяг угод «своп» з валютою. Банки керують портфелем операцій «своп», побоюючись ланцюгової реакції в міру наростання процентного і валютного ризику (теорія доміно). Ці операції зосереджені в найбільших банках. Створено Міжнародну асоціацію дилерів - «своп».

Валютний арбітраж.

У своєму історичному значенні валютний арбітраж - валютна операція, що сполучає покупку (продаж) валюти з наступним здійсненням контругоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) чи за рахунок курсових коливань протягом визначеного періоду (часовий арбітраж).

Основний принцип валютного арбітражу - купити валюту дешевше і продати її дорожче.

Розрізняються:

простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами;

складний (із трьома і більш валютами);

на умовах наявних термінових угод.

В міру розвитку грошово-кредитної і світової валютної системи форми валютного арбітражу мінялися. При просторовому валютному арбітражі (на відміну від тимчасового) створюється закрита валютна позиція: оскільки покупка і продаж валюти на різних ринках здійснюються одночасно, тому валютний ризик не виникає. У сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв'язку й інформації, розширенням обсягу валютних операцій курсові розбіжності на окремих валютних ринках стали виникати рідше, і в результаті просторовий валютний арбітраж поступився місцем часовому валютному арбітражу.

В залежності від мети розрізняється - спекулятивний; конверсійний валютний арбітраж.

Спекулятивний арбітраж має на меті заробити на різниці валютних курсів у зв'язку з їхніми коливаннями. При цьому вихідна і кінцева валюти збігаються, тобто угода здійснюється за схемою: євро - долар США; долар - євро.

Конверсійний арбітраж насамперед має на меті купити найбільше вигідно необхідну валюту. Фактично - це використання конкурентних котирувань різних банків на одному чи різних валютних ринках. Його можливості ширші, оскільки різниця в курсах може бути не такою великою, як при спекулятивному арбітражі, при якому вона повинна не тільки покрити маржу між курсами покупця і продавця, але і дати прибуток.

У сучасних умовах валютні курси на різних валютних ринках рідко відхиляються на величину, рівну чи перевищуючу різницю між курсами продавця і покупця, що дозволяє практикувати лише конверсійний арбітраж у просторі: банк здобуває необхідну валюту на тому валютному ринку, де вона дешевше. Сучасні електронні засоби інформації (Рейтер-монітор, Телерейт) дозволяють стежити за всіма змінами котирувань на ведучих валютних ринках. Накладні витрати по засобах зв'язку відносно скоротилися і не грають істотної ролі в умовах значного мінімального обсягу угоди (від 5 млн. дол. і більше).

Відмінність валютного арбітражу від звичайної валютної спекуляції полягає в тому, що дилер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається угадати коливання курсів у короткий проміжок між угодами. Іноді протягом дня він неодноразово змінює свою тактику. Для цього дилер повинен добре знати ринок і його вміти прогнозувати, постійно аналізувати результати діяльності інших банків, підтримувати контакти з іншими дилерами, спостерігати за рухом валютних курсів, процентних ставок, щоб визначити причини і напрямок коливань курсів.

4. Валютний ринок України.

Розвиток валютного ринку в України впродовж першого десятиріччя незалежності пройшов декілька етапів:

перший етап – 1991-1994 роки. Характеризувався впровадження національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку;

другий етап - 1995-1998 роки. Характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і як наслідок стабілізацією валютного курсу. Значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 років, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 р. Використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку;

третій етап –1999 – сьогодні. Початок цього етапу розвитку валютного ринку характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків та сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та лібералізували діяльність ринку – Україна офіційно має плаваючий валютний курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку – зростанням обсягів ринку з 8063,78 млн. доларів США в 1999 році до 13052,62 млн. доларів США 2001 та поступовою ревальвацією національною валюти.

Регулювання здійснення валютних операцій комерційними банками України

Регулювання будь-якої діяльності починається з визначення об’єкту регулювання. Тому Декретом кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93 було визначено що основним об’єктом регулювання є "валютні операції", до яких цим Декретом віднесено:

операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

До валютних цінностей цим Декретом віднесено:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках  в  банківських  та інших кредитно-фінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази,  депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (рафіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Цей Декрет постановляє, що для здійснення операцій в іноземній валюті комерційні банки повинні отримати відповідну ліцензію, також Національним банком України 6 травня 1998 р. №181 затверджено «Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій» згідно з яким ліцензуванню підлягають тридцять банківських операцій.

Під ліцензуванням банківських операцій в іноземній валюті слід розуміти порядок видачі уповноваженим банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій з валютними цінностями, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам Національного банку України, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Операції, зазначені в ліцензії, здійснюються в межах та порядку, що визначені нормативними актами Національного банку України.

Здійснення банківських операцій без ліцензії Національного банку України тягне за собою відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України.

До валютних операцій, які підлягають ліцензуванню, належать:

ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

неторговельні операції з валютними цінностями;

ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

ведення кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у грошовій одиниці України;

відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

валютні операції на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 отримана банком ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями у межах повного, наведеного вище, переліку є генеральною ліцензією на право здійснення валютних операцій.

Операції на міжбанківському валютному ринку регламентуються "Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України", затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 р. за №127. Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать: 

Національний банк України,

уповноважені комерційні банки,

уповноважені кредитно-фінансові установи,

валютні біржі.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів, нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.

Порядок та умови проведення уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами операцій з готівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.

На сьогодні основною ціллю придбання валюти резидентами є здійснення міжнародних розрахунків.

Валютні операції комерційних банків України

До пріоритетних напрямів діяльності переважної частини великих українських комерційних банків відносяться валютні операції. Характерними сторонами валютної діяльності комерційних банків у нашій країні є:

повільне просування на світовий валютний ринок;

невеликий обсяг операцій купівлі-продажу валюти на УМВР порівняно з провідними державами світу;

досить жорстка регламентація форм та умов проведення валютних операцій, встановлених державними органами.

Серед основних валютних операцій та послуг, що надаються зараз комерційними банками можна виділити:

ведення валютних рахунків клієнтів;

неторгові операції (основне пункти валют);

встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками (прямих та через кореспондентські рахунки НБУ або уповноважених банків);

операції за міжнародними торговими розрахунками;

операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

операції з залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку здійснюються з резидентами України;

операції з залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;

валютні операції на міжнародних грошових ринках;

операції з банківськими металами на внутрішньому ринку;

операції з банківськими металами на міжнародному ринку.

В Україні, за даними Національного банку України, станом на 01.01.2002, ліцензію на здійснення валютних операцій року мали 149 банків. Однак провідними гравцями на валютному ринку є десять найбільших банків України, до яких входять: АКБ Промінвестбанк, АКБ “Укрсоцбанк”, КБ “ Приватбанк”, ПУМБ, “Укрексімбанк”, АППБ “Аваль”, “Ощадний банк", АКБ “Укрсімбанк”, АКБ "Райфайзерн Україна", АКБ “Надра”. Ці банки обслуговують більшу частину міжнародних платежів, володіють більш ніж половиною кредитного портфелю банківської системи у вільноконвертованих валютах (близько 55,2 %) та тримають близько 54,7 % депозитів у валюті. Ці данні свідчать про значний контроль найбільших банків над валютними операціями на Українському ринку.

Слід також розглянути кредити, надані комерційними банками в економіку України в 1998-2001 роках. Основним напрямком кредитування у ВКВ залишалися кредити на проведення експортно–імпортних операцій. Сьогодні кредити в іноземній валюті стали привабливими не тільки для суб’єктів міжнародної економічної діяльності, а й для фірм, які працюють на внутрішньому ринку. Ця привабливість виходить з основної особливості отримання кредитів в іноземній валюті – вони, на сьогодні, стали набагато дешевшими ніж кредити в національній валюті; це пояснюється тим, що ставки, за якими банки надають кредити в ВКВ, є значно нижчими, ніж ставки по кредитам в іноземній валюті, та і ставки за кредитами у ВКВ падали значно швидше ніж за кредитами в національній валюті (таблиця). Також до цього слід додати, що за останні два роки гривня ревальвувала в номінальному, а особливо в реальному вираженні, що, звісно, сприяло підвищенню привабливості банківських кредитів у ВКВ.

Таблиця 4. Процентні ставки банків України за кредитами у національній та вільноконвертованих валютах

Період

Відсоткова ставка по кредитах в національній валюті

Відсоткова ставка кредитах у ВКВ

1992

76

1993

221,1

1994

201,7

1995

107,1

1996

77

1997

49,1

1998

54,5

20

1999

53,4

21

2000

40,3

17

2001

31,9

13,1

2002 січень

31,3

10,8

Характеристика банківських операцій з валютними цінностями була б неповною якби не розглянути наймолодший сегмент валютного ринку – ринок банківських металів. Він розпочав свою діяльність як організований ринок в 1998 році з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. Результати роботи «золотого» ринку за цей період експерти оцінюють двояко. З одного боку, оптимістичний варіант розвитку ринку (він передбачав досягнення протягом року з початку роботи обсягів продажу на УМВБ однієї тони золота) реалізувати не вдалося, і обсяги торгівлі залишають бажати кращого. З іншого боку в 2001 році з’явилася тенденція до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами, і це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів. На сьогодні ліцензію НБУ мають 14-ть банків.

Практично весь метал, який постачається в Україну - іноземного виробництва. Це пов’язано з невизнанням українських афінажорів на світовому ринку. Загалом, українські банки купують зливки банківських металів в Німеччині.

 

ГЛОСАРІЙ

База котируваннябазова валюта – валюта, відносно якої котирується інші валюти, (звичайно нею є валюта, яка признається  у всьому світі , але деколи з історичних причин базовою є  більш мілка валюта ) Переважно долар США використовується у вигляді базової валюти.

Валюта - в широкому розумінні означає грошову одиницю будь – якої країни(долар ,фунт стерлінгів).

Валюта котируваннявалюта, що котирується.

Валютна операція - це операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Валютна система країн ЄСце специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

 Валютна системаформа організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

Валютний арбітраж - валютна операція, що сполучає покупку (продаж) валюти з наступним здійсненням контругоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) чи за рахунок курсових коливань протягом визначеного періоду (часовий арбітраж).

Валютний кошикце метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі) .

 Валютний курсце мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Валютний опціон - це договірне зобов’язання, що породжує право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом у на наперед погоджену дату або протягом узгодженого періоду часу.

Валютний паритет визначається купівельною спроможністю валют.

Валютний ринокяк економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах.

Валютний ф’ючерсце контракт на купівлю/продаж валюти в                 майбутньому, за яким продавець приймає  зобов‘язання (а не право вибору на відміну від опціону) продати стандартну кількість визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленому при укладанні угоди, а покупець приймає зобов’язання купити. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.

Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні)

Зовнішня конвертованістьправо резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами. (існує на Україні).

Конвертованість валюти - це здібність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі і трансферти по міжнародним операціям, пов’язаними з рухом капіталу – прямі та портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти

Конвертованість за поточними операціями відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточним міжнародним операціям, пов’язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів(вимога МВФ до країн-членів).

Котирування валютце процес встановлення валютного курсу .

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) - це здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами

Міжнародні валютні відносини - це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних  господарств.

Національна валютна системаце форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Непряме котируванняце вираження одиниці національної валюти в іноземній. Переважно цей метод застосовується у Великобританії та її колишніх колоніях: 1фунт стерлінгів = 0.7доларів.

Номінальний валютний курсце конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

Плаваючий визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “кошика” товарів.

Повна конвертованість – відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями.

Пряме котируванняпри якому курс одиниці іноземної валюти (базова валюта) виражається в національній валюті (валюта, що котирується). Це вираження одиниці іноземної валюти у національній: 1 долар = 5,3гривні.

Реальний валютний курс:

це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох;

розраховується на базі середніх цін у країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів).

Резервна валюта - національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків

Світова валютна системаце форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. 

Своп–угода - це одночасне укладання спот- і протилежної форвардної угоди. Відбувається купівля – продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контроперацією на визначений строк з тими ж валютами.

Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс; це курс на ринку на певну дату.

Спот операції - це операцій з негайною поставкою, відносять операції з коротким терміном валютування – в межах трьох робочих днів.

Спот ринокце ринок негайної поставки валюти.

Строкові валютні операції це валютні  операції, при яких сторони домовляються про поставку визначеної суми іноземної валюти через певний строк після укладання угоди по курсу, що фіксується в момент її укладання; пов’язані з поставкою валюти на строк через 3 дні з дня її укладання.

Фіксований валютний курсв основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях)

Форвардна валютна операція - це продаж або купівля певної суми валюти з інтервалом в часі між укладанням угоди і виконанням операції за фіксованим курсом на визначену дату в майбутньому.

Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

Питання для самоконтролю

1.Що слід розуміти під терміном “валюта”?

2. Які елементи національної валютної системи.

3.Які елементи регіональної та світової валютних систем?

4.Дайте визначення світової валютної системи.

5.Що таке валютний паритет і валютний курс?

6.Які характерні риси Паризької системи золотодевізного стандарту?

7.Охарактеризуйте Генуезьку систему золотовалютного стандарту?

8.Назвіть головні особливості кризи 1929-1933рр.

9.Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи.

10. Чому присвячена Смітсонівська угода?

11. Основні принципи Ямайської валютної системи.

12. Основні елементи Європейської валютної системи.

13. Що таке СДР?

14. Що таке євро?

15.В чому полягає повна конвертованість валюти?

16.Назвіть різницю між двома методами котирування валют.

17.Які валютні операції належать до термінових, а які до строкових?

18.Що таке валютний арбітраж?

19.Дайте визначення валютного ринку як економічної категорії?

20.Назвіть найбільші регіональні валютні ринки.

Література

Основна

  1.  Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. – с. 157-178.
  2.  Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “ , КОО, 1999. – 305 с.
  3.  Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.:Знання-Прес,2002.-311с.
  4.  Внешнеторговые сделки / Составитель И.С. Гринько. – Сумы: Фирма “Реал”,1994. – с.87-125,141-144.
  5.  Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини:Навч.посібн.для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”,1999. - с.166-186.
  6.  Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика: Теория и политика. Учебник для вузов: Пер. с англ. - М.: Экономический ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. – с. 334-633.
  7.  Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 2000.
  8.  Міжнародні валютно-крендитні відносини: Підручник / За ред. А.С. Філіпенка. - К.: Либідь, 1997.
  9.  Міжнародні економічні відносини: Сучас. міжнарод. економ. відносини: Підручник для студентів екон. вузів і фак. /А.С.Філіпенко, В.А.Вергун, С.Я.Боринець/, - К.: Либідь, 1992. - с. 15-162.
  10.  Овчиников Г.П. Международная економика: Учеб.пособие – спб: из-во Михайлова В.А. “Полиус ”, 1998, с. 11-39, 69-259.
  11.  Пискулов Д.Ю.Теория и практика валютного дилинга // Foreign Exchange and Money Market Operations: Прикладное пособие. - 3-е изд., испр. доп. -М.: ДИАГРАММА, 1998. – 256 с.
  12.  Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 119 с.  
  13.  Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.
  14.  Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 336 с.

Додаткова

  1.  Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лукяненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001.
  2.  Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с анг. / Общ. ред. и пред. О.И. Ивановой. - М.: Прогресс, 1992. - с. 274-365.
  3.  Сливоцький А. Міграція капіталу: Як у замислах на кілька років випередити своїх конкурентів: Пер. з англ. – К.: Унів. Вид-во “Пульсарі”, 2001.
  4.  Долгов С.О. Единая валюта стран Европейского союза - евро: проблемы и перспективы // Деньги и кредит, 1998. -№7. - с.29-45.
  5.  Кузнецова Н.В. Перспективи створення валютної системи / Фінанси України, 1997. - №12. - с. 59-63.
  6.  Миклашевская Н. Платежный баланс./ МЭ и МО, 1998.- № 1. - с. 66-80.
  7.  Миклашевская Н. Валютный курс./ МЭ и МО, 1998. - № 2. - с. 52-66.
  8.  Михайлов Д.М. Международные расчеты и гарантии. - М.: ФБК - ПРЕСС, 1998.
  9.  Холопов А. Макроэкономическая политика в открытой экономике с фиксированным валютным курсом. / МЭ и МО, 1998. - № 4. - с. 47-58.
  10.  Холопов А. Макроэкономическая политика в открытой экономике с плавающим валютным курсом. / МЭ и МО, 1998. - № 5. - 87-97.
  11.  Шмелев В. Платежные союзы и международные расчеты / Внешняя торговля, 1992. - № 10. - с. 18-22.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49430. Динамический синтез машинного агрегата по коэффициенту неравномерности 1.28 MB
  Структурный анализ рычажного механизма. Определение кинематических характеристик рычажного механизма. Построение планов положений механизма. Определение приведенного момента инерции IпII звеньев рычажного механизма с переменным моментом инерции.
49432. Расчет трехсекционного микрополоскового p-i-n диодного модулятора 133 KB
  Построим частотные характеристики модулятора при закрытых и открытых диодах для варианта двух и трех диодов взяв расстояние между диодами из пункта 1 и 2 соответственно. Для закрытых диодов проводимость равна Частотная характеристика потерь будет равна: где Гвх коэффициент отражения на входе: для двух диодов будет равен для трех диодов будет равен Графики частотных характеристик для варианта двух и трех закрытых диодов Для открытых диодов проводимость равна Найдем характеристику потерь для двух диодов Найдем характеристику потерь для трех...
49433. Выбор и обоснование технологической схемы очистных работ 38.67 KB
  Сравним технические характеристики комбайна с условиями данной лавы комбайны удовлетворяющие условиям данной лавы: МК67М типоразмер 1 2 3 4 работающий со става конвейера СП48М СП202; 1К101У типоразмер 1 и 2 работающий со става конвейера СП87ПМ СП202; Выбираем комбайн 1К101У типоразмер 1 работающий со става конвейера СП87ПМ имеющие технические характеристики: Наименование показателя 1К101У 1 типоразмер Применение в лаве со стоечной крепью Применяется Вынимаемая мощность пласта м минимальная максимальная 071 118 Угол...
49434. Устройство монитора с ЭЛТ 954 KB
  От качества и безопасности монитора напрямую зависит здоровье прежде всего зрение. Правильная регулировка монитора поможет не только сохранить здоровье но и продлить срок службы монитора. Периодическое тестирование монитора позволит найти дефекты а также позволит при покупки монитора выявить брак. Первое свое применение жидкие кристаллы нашли в дисплеях для калькуляторов и в кварцевых часах а затем их стали использовать в мониторах для портативных компьютеров.
49435. Одноэтажное промышленное здание из сборных железобетонных конструкций 3.47 MB
  При компоновки пространственного каркаса здания с учетом рекомендаций главы XIII "Конструкции одноэтажных промышленных зданий" принимаем: -деформационных и температурных швов не требуется, так как размеры здания, согласно таблице X.1 , меньше температурно-деформационных блоков для нашего типа здания ( м); -колонны торцов здания смещены с поперечной оси здания на 500 мм
49437. Автоклавная установка для изделий на основе ИКВ 143.64 KB
  Классификация автоклавов Выбор типа и состава автоклава Технические характеристики автоклавов Процессы происходящие при автоклавной обработке Устройство автоклава Цикл работы автоклава Требования к охране труда при эксплуатации автоклавов Автоклавные установки для производства ячеистых материалов Расчетный раздел Расчетная аэродинамическая схема Расчет теплоизоляции материальный баланс процесса автоклавной обработки ячеистобетонных изделий Тепловой баланс Техникоэкономическое обосновние Введение Последние...
49438. Проектирование оптической линии связи Новосибирск - Омск 836 KB
  Определение типа кода передачи. Выбор системы передачи. Волоконно-оптическая линия связи ВОЛС это вид системы передачи при котором информация передается по оптическим диэлектрическим волноводам известным под названием оптическое волокно. Технологии волоконно-оптических сетей помимо вопросов волоконной оптики охватывают также вопросы касающиеся электронного передающего оборудования его стандартизации протоколов передачи вопросы топологии сети и общие вопросы построения сетей.