73843

РОЗВИТОК СВІДОМОСТІ У ФІЛОГЕНЕЗІ

Лекция

Психология и эзотерика

Сприймання – це відображення у свідомості людини цілісних предметів та явищ об’єктивного світу при їх безпосередньому впливі у дану мить на органи відчуттів. Його суттєва відмінність від відчуттів полягає в тому що в процесах сприймання формується образ цілісного предмету за допомогою відображення всієї сукупності його якостей. Однак образ сприймання не зводиться до простої суми відчуттів хоча й вносить їх до свого складу. Сприймання – результат діяльності системи аналізаторів.

Украинкский

2014-12-21

215 KB

1 чел.

Лекція 1: РОЗВИТОК СВІДОМОСТІ У ФІЛОГЕНЕЗІ

План.

  1.  Свідомість та філогенез.
  2.  Розвиток свідомості: від тварини до людини.
  3.  Мозок і психіка.
  4.  Відчуття та сприйняття.

1. 

Офіційно вважається, що психологія як наука з’явилася в останній чверті XIX століття, але сміливо можна стверджувати, що її родоначальником є старогрецький ескулап (лікар) ім’я якого всім дуже добре відомо. Це ГІППОКРАТ. Саме він в своїй роботі з пацієнтами звернув увагу на те, що потрібно лікувати не лише організм, але і психіку. Ім’я Гіппократа ще спливе в наших подальших лекціях, а поки розберемося, як дослівно перекладається назва науки, про яку ми говоримо. Отже, із старогрецького «психологія» - це наука про душу. Точніше «психе» - душа, а «логос» - наука.

Предметом вивчення психології є психіка людини, а об’єктом - психічні процеси.

Педагогіка у свою чергу є наукою про закономірності, принципи, форми і методи освіти людей. Предметом педагогіки є все вище перераховані чинники, а об’єктом - людина на яку впливають в процесі навчання і виховання.      

Практична значущість інформації, яку ви отримаєте, полягає в тому, що, знаючи про розвиток і еволюцію психіки людини, про роботу свідомості, мозку, відчуттів і сприйняття легко можна зрозуміти причину певних вчинків людини (і не лише її).

Для того, щоб зрозуміти, що таке філогенез відкрийте ваші зошити і поглянете на першу сторінку. Що ви там бачите? Нічого. Якщо розглядати історію розвитку будь-якої живої істоти, то очевидним стане те, що вона, як і ваші зошити почалася з чистого аркуша.

Під філогенезом розуміють історію розвитку різних видів організмів. В психології філогенез розуміється як процес виникнення і розвитку (еволюції) психіки і поведінки тварин, а також виникнення і розвиток свідомості в ході історії людства. Основними проблемами при вивченні філогенезу вважаються: виділення етапів еволюції психіки тварин (наприклад, інстинкти – навички – інтелект); виявлення умов переходу від етапу до етапу і загальних факторів цих переходів; виділення етапів історичного розвитку свідомості.

Концепція філогенезу будується на основі даних порівняльної анатомії, палеонтології, ембріології, екології, фізіології, генетики і інших наук. Дослідження в області філогенезу сприяли розкриттю явищ адаптації, саморегуляції, необоротності еволюції, показували зміни психіки людини в процесі її біологічної еволюції під впливом умов життя.

Найкоротше визначення того, що таке свідомість звучить наступним чином – це найвищий рівень психічного відображення і саморегуляції, який притаманний лише людині як суспільній істоті. Але його можна доповнити і розширити: свідомість – вища, властива лише людині, форма психічного відображення об’єктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей.

До структури свідомості належать: 

  1.  Сукупне знання – процес і результат пізнання світу людиною за допомогою відчуттів, сприйняття, пам’яті, мислення і уяви.
  2.  Самосвідомість – закріплене в розумінні людини чітких відмінностей суб’єкту і об’єкту, тобто того, що входить до “Я” людини і того, що належить зовнішньому світу.

3.Цілепокладання (рос. Целеполагание) – забезпечення повноцінної діяльності людини, в процесі чого відбувається визначення її цілі, формування мотивів, виконання дій і їхня корекція.

4.Ставлення – сукупність об’єктивних оцінок людною її зв’язків з суспільством.

Форми свідомості:

1.Свідомість індивідуальна – вищий рівень духовної активності людини, як соціальної істоти.

2.Свідомість суспільна – сукупність політичних, філософських, естетичних, релігійних уявлень і ідей, які характерні для даного суспільства, рівень розвитку науки, техніки і культури, якого це суспільство досягло в даний період його розвитку.

3.Буденна свідомість (рос. Обыденное) – формується в повсякденному побуті і ґрунтується на, так званому, “здоровому глузді”.

Основні функції свідомості:

1.Регуляторна – полягає в управлінні й керуванні загальною активністю особистості, а також конкретними видами практичної діяльності.

2.Пізнавальна – виражається в накопиченні, перетворенні і активному використанні знань про об’єктивну реальність.

3.Оціночна – втілення того відношення, яке формується у людини до конкретних об’єктів.

Основні якості свідомості: 

1.Константність – постійність свідомості, яка визначається психічним станом і властивостями особистості.

2.Динамічність – якість свідомості, яка обумовлюється психічними процесами: короткочасними і тими, що швидко змінюються.

3.Наступність – проявляється у формі феномену “Я”, що забезпечує рівнозначність свідомості себе самого в різні вікові періоди.   

Безсвідоме – це сукупність психічних процесів, актів і станів, які обумовлені взаємодіями, під впливом яких людина не усвідомлює.

До рівнів безсвідомого належать:

1.Внесвідоме – сукупність явищ пов’язаних з регуляцією вітальних (низинних) функцій організму. Сюди відноситься підтримка постійного складу внутрішнього середовища організму, регуляція вегетативних функцій організму (наприклад, травлення, діяльність органів внутрішньої секреції тощо).

2.Досвідоме – синонім – «субсенсорне сприйняття» – форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що обумовлена такими подразниками вплив яких на його дії суб’єкт не може усвідомити. Субсенсорна область – зона подразників (надслабкі звуки, світлові сигнали тощо), що викликають мимовільну реакцію, яка об’єктивно реєструється.

3.Передсвідоме – область психічних механізмів, що забезпечують частково автоматизоване виконання окремих дій, вмінь, навичок, звичок. Це несвідомі регулятори засобів виконання діяльності (операційні настанови і стереотипи автоматизованої поведінки), які забезпечують направлений і стійкий характер її протікання.

4.Підсвідоме – несвідомі спонукачі діяльності, (несвідомі мотиви і сенсові настанови), що обумовлюються бажаним майбутнім яке має особистий сенс. Намагаючись пояснити природу цих явищ з позиції психоаналізу Зиґмунд Фрейд вкладав в цю сферу не реалізовані потяги, які через конфлікт з потребами соціальних норм не допускалися в свідомість, відчужувалися за допомогою механізму витіснення проявляючи себе в обмовках, сновидіннях тощо.

5.Надсвідоме – рівень психічної активності особистості при вирішенні теоретичних задач, що не підлягає індивідуальному свідомому вольовому контролю. Наприклад, П.В.Симонов інтерпретував надсвідоме як механізм творчої інтуїції, завдяки якому відбувається рекомбінація попередніх вражень.

2.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивно і незалежно від свідомості людини існуючу дійсність, яка забезпечує доцільність поведінки та діяльності людини.

Основні якості психіки:

1.Основна особливість психічного відображення - це таке відображення, при якому кожен зовнішній вплив (тобто вплив об’єктивної дійсності) завжди переломлюється через той внутрішній стан, який має в дану мить конкретна жива істота.

2.Особливістю, визначаючою якісну своєрідність психіки, є те, що вона являє собою функцію, тобто дії мозку.

3.Психіка – це таке відображення, яке має безперервний випереджальний характер. Його безперервність забезпечується процесом орієнтації, тобто постійним припливом нервових імпульсів, які отримують аналізатори зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

4.Психіка являє собою активне відображення. Це такий засіб відповіді на зовнішній вплив, який визначається власною активністю людини.

5.Психіка людини являє собою реакцію не лише на конкретні зовнішні подразники – сигнали, але й на сигнали цих сигналів – слова.

Поведінка як притаманна організмам пристосувальна діяльність має вигляд біологічно доцільних реакцій, інстинктивної поведінки, научіння, інтелектуальної поведінки.

Із появою неандертальців розпочався антропогенез – тривалий історичний процес переходу від доісторичної до сучасної людини – суб’єкта суспільно-історичної діяльності. Відтоді безпосередні стосунки живої істоти з природою дедалі більше поступаються опосередкованим, таким, що здійснюються за допомогою знарядь – засобів впливу на природу. Виготовлення, вдосконалення, збереження і передача цих знарядь наступним поколінням означає появу специфічно людської діяльності – праці. В процесі праці об’єкти природи за допомогою цих знарядь перетворюються на предмети, що задовольнять потреби людини.

Праця змінює первісну людину: вона переходить до прямоходіння, вдосконалюються руки, ускладнюється мозок. Праця поступово набирає саморушного процесу: нові продукти праці породжують нові потреби, а ті, в свою чергу, нові види діяльності. Праця стає способом життя, причому, якщо спочатку людина працює щоб жити, то потім живе, щоб працювати.

Спільна діяльність закладає підвалини первісного суспільства – першої в історії людства організації взаємин між людьми, з притаманною йому своєрідною культурою. Особливості цієї культури є ключем до розуміння характерних рис первісної свідомості.

Проявом первісної свідомості, у вигляді міфологічної стадії є природні міфі. Тут посередником між людиною і природою виступає вже не дія, а образ. Як наслідок порушується єдність відношення “людина – природа”: тепер самостійним об’єктом свідомості є другий компонент. Природа видається людині всевладною силою, якій вона мусить скорятися, і вона шукає засобів, які б боронили її від неї. Таким засобом є міф. Через нього прагнуть пояснити свої стосунки з природою і знайти способи їх налагодження, міфологічна свідомість охоплює дедалі нові аспекти життя, все виразніше характеризуючи особливості первісної свідомості.

  1.  

Мозок людини важить 1400 грам і складає 1/40 всієї ваги людини. За сучасними даними він має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи – сукупності центральних і периферичних утворювань, що регулюють і контролюють усі функції  організму.  

Головний мозок складається з ряду відділів, пов’язаних один з одним. Нижній його відділ має назву довгастого мозку, він поєднує спинний мозок із головним. Над продовгуватим мозком знаходиться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Усі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок регулює дихання, серцево-судинну діяльність, органи травлення.  

Середній мозок керує положенням і координацією тіла, регулює м’язовий тонус.

Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію рухів.

Проміжний мозок відіграє велику роль в інтенсивних і емоційних проявах людини. Він містить центри обміну речовин і центри терморегуляції. В проміжний мозок поступають імпульси від органів відчуттів. Ці імпульси потім передаються в кору великих півкуль.

У продовгуватому і середньому мозку знаходиться особлива нервова тканина – ретикулярна формація, яка відіграє велику роль в життєдіяльності мозку, підтримує його активність.

Усі відділи головного мозку взаємопов’язані один з одним в єдину цілісну систему.

Психічна асиметрія притаманна лише людині, а передумови її становлення передаються генетично. Проте, характер цієї асиметрії (домінування лівої чи правої півкулі при функціонуванні психічних процесів) формується протягом раннього онтогенезу.

Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежать від спеціалізованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а і периферичної нервової системи.

На рівні індивіда психіка ускладнюється, набуває нових рис і властивостей. У цьому разі її характеристика не вичерпується аналізом відношення “мозок – психіка”. Остання тепер має розглядатись в межах відношення іншого порядку – відношення “буття – свідомість”, що є змістом психогностичної проблеми.

  1.  

Сприймання – це відображення у свідомості людини цілісних предметів та явищ об’єктивного світу при їх безпосередньому впливі у дану мить на органи відчуттів. Його суттєва відмінність від відчуттів полягає в тому, що в процесах сприймання формується образ цілісного предмету за допомогою відображення всієї сукупності його якостей. Однак образ сприймання не зводиться до простої суми відчуттів, хоча й вносить їх до свого складу.

Сприймання – результат діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів.

На початковій стадії формування образу відмічена розгорнута взаємодія орієнтувально-дослідницьких, пізнавальних та виконавчих дій. На вищих стадіях розвитку сприймання взаємовідношення основних компонентів дій відбувається неявно, а перетворення зорового образу здійснюється у відповідності з поставленою задачею.

Очі в процесі бачення здійснюють своєрідні рухи пошуку об’єкту. При розгляданні різноманітних предметів можна зафіксувати численні та найскладніші рухи очей. Досліди довели, що характер рухів залежить від степені поінформованості про об’єкт, його складність, значимість для особистості.  

Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На цій підставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору – відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, розмір і напрямок, в якому вони розташовані. Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного. Серед принципів сприймання виділяють такі як:

-“гарне продовження” (відтінки ліній, які є продовженням одна одної сприймаються як одна форма),

- близькості (розміщенні поруч елементи сприймаються як частини цілого),

- схожості (ділянки, зафарбовані схожими кольорами об’єднуються в одне ціле),

- замкненості (елементи, що утворюють замкнене ціле, сприймаються як такі, що мають певну форму),

- “фігури і тіла” (вибір предмета сприймання залежить від особливостей його оточення, розмірів і міри симетричності побудови, ступеня контрастності кольорів),

  •  орієнтації (вертикальної чи горизонтальної).

Дія цих принципів поширюється не лише на зорове, а й на слухове та дотикове сприймання форми.

Сприймання віддаленості в глибину також передбачає дії, які забезпечують, тривимірність перцептивного образу. Тут мають місце такі ефекти, які виразно характеризують природу сприймання:

- величини предмета (людина навчається встановлювати зв’язок між величиною зображення на сітківці і відстанню до нього),

- перекриття (предмет, що частково приховує інший, здається розміщеним попереду нього),

- перспективи (паралельно розміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близько),

  •  тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається, як ближчий, порівняно із затіненим),
  •  руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше).

Сприймання розміру залежить від сприймання віддаленості, який описує закон зорового кута. За законом, кут, утворюваний на сітківці ока променями, що йдуть від крайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет. Іншими словами розмір предмета, що сприймається, змінюється прямо пропорційно розмірові його зображення на сітківці.

Сприймання напрямку – відображення розміщення предметів, які перебувають один щодо одного і до спостерігача у певних відношеннях. Під час слухового сприймання напрямок здається джерелом звуку, що слугує сигналом повороту голови на певний кут, а також площинами, які проходять через голову.

Сприймання часу – відображення тривалості і послідовності явищ дійсності. Особливістю цього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника та відповідного аналізатора. Механізми такого сприймання приховані у спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль серед яких відіграють рухова і слухова. Особливе значення має у цьому випадку послідовність, ритмічність дії стимулів. Зокрема, штучне гальмування рухів людини під час сприймання нею звукових ритмів зумовлює стійкі помилки при їх відтворенні. У середовищі, де не має звукових подразників, оцінка часу спотворюється.

Сприймання послідовності ґрунтується на рівномірності, ритмічності і взаємозв’язку подій довколишнього світу. Тому людині не важко сприйняти і відтворити ряд з чотирьох -   п’яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично не можливо зробити це у зворотному порядку. На точність сприймання послідовності впливають різні чинники, особливе значення серед яких має пам`ять і увага. Стимул, що очікується вирізняється з-поміж інших з порушенням послідовності їх появи.

Сприймання тривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів, що чергуються. При цьому важче порівнювати тривалість інтервалів, позначених подразниками різної якості (звук – світло – звук), ніж інтервалів, позначених однорідними подразниками (звук – звук – звук, або світло – світло – світло). Речення зв’язного тексту видається коротшим, ніж такого розміру набір безглуздих поєднань літер. Виявлена й тенденцію переоцінювати відрізки часу менші однієї секунди і недооцінювати більші. Відомо також, що час, заповнений якимись подіями, сприймається, як правила у бік збільшення, а не заповнений у бік зменшення.

Сприймання руху – відображення зміни положення предметів в просторі і часі. Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори. При фіксованому погляді рух відображається за рахунок зміни положення зображення предмета на сітківці; при нефіксованому – в наслідок функціонування окорухової системи. В останньому випадку має значення оточення, серед якого перебуває рухомий предмет: від цього залежить, правильно чи неправильно оцінюється швидкість руху. Погляд на нерухомі об’єкти не рідко породжує ілюзії руху. Вони мають вигляд індукованого, стробоскопічного і автокінетичного руху.

Індукований  рух – виникає під сприймання непорушного предмета.

Стробоскопічний рух – виникає при швидкій зміні не рухомих картин, як наприклад в кіно.

Автокінетичний рух – має місце при фіксованому погляді на точку що світиться в темряві. Людині видається, ніби вона рухається: в бік, уперед або вниз. Напевно, це зумовлюється наявністю мимовільних мікрорухів, властивих оку.

Таким чином сприймання здійснюється опосередкованістю складно організованих процесів, що змінюють свої характеристики залежно від особливостей предмета відображення і мають вигляд перцептивних дій. Останні виконуються, спираючись на систему вроджених і набутих індивідом координат, що дає змогу людини правильно орієнтуватися в просторі і часі та адекватно відображати рух в даного органах чуття об’єктивного світу.

ЯКОСТІ СПРИЙМАННЯ:

1.ПредметнІсть  -  Виражається в ставленні відомостей, що отримані з зовнішнього світу, до цього світу.

2.ЦІлІснІсть - Сприймання є завжди цілісний образ предмету.

3.СтруктурнІсть - Сприймання не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру

4.КонстантнІсть - Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі предмети як відносно постійні за кольором, формою, величиною тощо.

5.ВИБІРКОВІСТЬ - Проявляється в переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими.

6.СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ – якість особистості, що проявляється як здатність помічати в в предметі, що сприймається маловідомі, але істотні деталі.

ПЕРЦЕПТИВНІ ДІЇ – основні структурні одиниці процесу сприймання, що включають знаходження об’єкта сприймання та співвіднесення його з образами пам’яті.

СЕНСОРИКА – поняття, що узагальнює сприймання й відчуття.

4.2.

ВІДЧУТТЯ – найпростіша форма психічного віддзеркалення, яка властива й тварині й людині, що забезпечує пізнання окремих якостей предметів та явищ. Відчуття є найбільш простою формою психологічної діяльності. Вони являють собою продукт переробки центральною нервовою системою подразників, що виникають у внутрішньому чи зовнішньому середовищі.

Відчуття виникають у всіх живих істот, які мають нервову систему. У людини вони не існують окремо, самі по собі, і завжди пронизані більш складними психічними процесами, якостями та станами.  

Відчуття і виникаючі на їх основі сприйняття складають плотську основу пізнання. Це ступінь плотського віддзеркалення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. Для відчуттів характерне віддзеркалення окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу при їх безпосередній дії на органи чуття.

Існує два основних методи вимірювання відчуттів: прямий і непрямий.

Прямий метод (метод словесної оцінки роздратувань) полягає в наступному: випробовуваному пропонується відповідний подразник (шкірний дотик, звук, колір), який спочатку має мінімальну інтенсивність, а потім поступово посилюється. Випробовуваному пропонується відповісти, коли він вперше відчув відповідне відчуття. Наприклад, для визначення відчуттів дотику можна використовувати естезіометр.

При непрямому методі використовуються інші, не словесні способи об'єктивної оцінки ознак, що вказують на наявність відчуттів.

Відчуття є джерелом наших знань про зовнішній світ. Вони є основними каналами, по яких інформація про явища зовнішнього світу доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в тому, що оточує.

Відчуття людини, з одного боку, об'єктивні, оскільки в них завжди відбитий зовнішній подразник, а з іншого боку, суб'єктивні, оскільки залежать від стану нервової системи і індивідуальних особливостей.

В процесі тривалого історичного розвитку сформувалися що особливі сприймають органи (органи чуття або рецептори), які спеціалізувалися на віддзеркаленні різних видів руху матерії, - шкірні рецептори відображають механічні дії; слухові - звукові коливання; зорові - електромагнітні коливання і т.д. Висока спеціалізованість властива не тільки рецепторам, але і нейронам, що входять до складу центральних нервових апаратів, до яких доходять сигнали, що сприймаються периферичними органами чуття.

Розрізняють подразники, адекватні для даного органу чуття і неадекватні для нього. Це свідчить про тонку спеціалізацію органів чуття. Спеціалізація органів чуття - продукт еволюції, а самі органи чуття - продукт пристосування до дій зовнішнього середовища.

Представництво різних видів відчуттів в корі головного мозку залежить від їх значущості.

В основі будь-якого психічного процесу, у тому числі і відчуття, лежать фізіологічні нервові процеси збудження і гальмування, що протікають у великих півкулях мозку. Предмети, впливаючи своїми фізичними властивостями на органи чуття, викликають в закінченнях чутливих нервів відповідного сприймаючого органу - рецептора - нервовий процес збудження. Збудження передається по провідних нервових шляхах в мозок, де в спеціальних клітках, складових кіркову частину аналізатора, фізіологічний процес перетворюється на психічний процес - відчуття. Людина усвідомлює, що те, що на нього впливає, відображає якості предметів і явищ, відчуває кольори, звуки, тепло, холод, запахи.

Завдяки зворотному зв’язку між рецептором і центральним ядром аналізатора мозок безперервно регулює діяльність внутрішніх органів і органів руху.

Класифікація відчуттів проводиться за двома основними принципами: систематичному і генетичному, інакше кажучи, за принципом модальності і за принципом складності побудови відчуттів.

Крім названих, існують проміжні, або інтермодальні, відчуття, наприклад, сприйняття різких запахів або різких смакових відчуттів викликає змішані відчуття, розташовані між нюховими, слуховими або зоровими.

Загальні якості відчуттів:

1.ЯКІСТЬ - Кожен вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються заввишки, тембром, гучністю, зорові - колірним тоном, насиченістю, світлиною

2.ІНТЕНСИВНІСТЬ - Визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора

3.ТРИВАЛІСТЬ - Визначається функціональним станом органу чуття, часом дії подразника і його інтенсивністю.

4.ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКІВ - Просторовий аналіз, здійснюваний дистантними рецепторами, дає нам відомості об локалізації подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а іноді вони більш розлиті L (больові відчуття).

Класифікація відчуттів:

Слухові відчуття розрізняються по висоті, силі і тембру.

Висота звуку в основному визначається кількістю коливань в секунду.

Сила слухових відчуттів називається гучністю. Гучність пов'язана з інтенсивністю звуку, залежить і від висоти.

Тембр звуку - це його специфічна якість, яка відрізняє звуки один від одного.

Людина здатна сприймати звукові коливання з частотою від 20 до 2000 герц. Коливання з частотою нижче 16-20 герц називаються інфразвуком, з частотою понад 2000 - ультразвуком.

Шкірні відчуття викликаються дією механічних і термічних властивостей предмету на поверхню шкіри.

До шкірних відчуттів належать: тактильні, температурні і больові відчуття. Виникають вони при роздратуванні рецепторів, розташованих в шкірі у вигляді закінчень нервових сплетень або у вигляді спеціальних нервових утворень.

Смакові відчуття викликаються дією хімічних властивостей речовин, розчинених в слині або воді на смакові рецептори (смакові нирки), розташовані на поверхні язика, задній поверхні глотки, піднебіння і надгортаннику. Необхідною умовою виникнення смакових відчуттів є розчинення речовин в слині (або у воді).

Смакові відчуття розділяються на чотири групи: відчуття солодкого, кислого, гіркого і солоного. 

Нюхові відчуття викликаються дією хімічних властивостей летючих речовин на рецепторні клітки в порожнині носа і носоглотки.

Окремі органи чуття взаємодіють друг з іншому. Ця взаємодія може протікати в двох формах:

- окремі відчуття можуть впливати один на одного, причому робота одного органу чуття може стимулювати або пригноблювати роботу іншого органу чуття;

- органи чуття можуть працювати разом, обумовлюючи новий вигляд чутливості, при якому якості відчуттів одного вигляду (наприклад, слухових) переносяться на інший вид відчуттів (наприклад, зорові). Це явище перенесення якостей однієї модальності на іншу називається синестезією.

Різні органи чуття можуть бути більш менш чутливі до зовнішніх дій.

Чутливість - це здатність нервової системи реагувати на порівняно слабкі подразники: дуже індивідуальна, може змінюватися залежно від ряду чинників - характеру діяльності, віку, стану організму. Відомо, що люди, що володіють сильною нервовою системою, виявляють велику витривалість, в той час, як люди, що володіють слабкою нервовою системою, при меншій витривалості виявляють велику чутливість.

Чутливість вимірюється порогами. Високій чутливості відповідають низькі пороги, і навпаки. Розрізняють два види порогів: абсолютний і різницевий і, відповідно, абсолютну і різницеву чутливість. Абсолютна чутливість характеризується двома порогами - нижнім і верхнім.

Нижній абсолютний поріг - це мінімальна величина подразника, який може викликати ледве помітне відчуття. Верхній - це максимальна величина подразника, при якій виникає відчуття. Різницевий поріг - найменша відмінність між подразниками, при якій виникає відчуття нової сили.

Чутливість різних ділянок шкіри різна. Найбільш чутливі - кінчик язика, кінчики пальців; найменше - шкіра спини, шиї.

Властивості відчуттів:

При безперервній і тривалій дії якого-небудь подразника відповідні рецептори пристосовуються до нього, унаслідок чого починає знижуватися інтенсивність нервових збуджень, що передаються від рецепторів до кори, що і лежить в основі адаптації. Завдяки адаптації відчуття, що були різкими і сильними при первинному роздратуванні рецептора, при безперервній дії того ж подразника слабшають і можуть навіть зовсім зникнути. В окремих випадках адаптація виражається, навпаки, в підвищенні чутливості.

Адаптація особливо виявляється у сфері зору, слуху, нюху, дотику і смаку і свідчить про велику пластичність організму, його пристосуванні до умов середовища.

Акомодація - пристосування очей до чіткого бачення різне видалених предметів, а. у людини відбувається за рахунок зміни кривизни кришталика.

Модальність - якісна характеристика відчуттів і сприйнять, вказуючи їх належність певним органам чуття, наприклад: зоровим, слуховим, тактильним і іншим.

Послідовний образ - короткочасне збереження сліду образу від раніше діючого подразника.

Поріг відчуттів (абсолютний) - мінімальна величина подразника, що викликає ледве помітне відчуття, - нижній п., максимальна величина подразника, що ще викликає відчуття, - верхній п.

Рецептори - спеціалізовані нервові закінчення, що перетворюють роздратування в нервове збудження.

Сенсибілізація - підвищення чутливості аналізатора під впливом внутрішніх чинників.

Використані джерела.

1.Психология: Словарь, 2-е изд., испр. и доп. М., 1990 г.;

2.Самыгин С.И., Нечипуренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология религии. Ростов на Дону, 1996 г.;

3.Гамезо М.В., Домашенко И.А., Атлас по психологии, М., 1986 г.;

4.Гиппенрейтер Ю.Б., Введение в общую психологию, М., 1998 г.;

5.Немов Р.С., Общие основы психологии, М., 1995 г.;

6.Слободчиков В.И., Исаев Е.И., Психология человека, М., 1995 г.;


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45215. ПР как форма маркетинговых коммуникаций организации и сумма технологий 26 KB
  ПР – искусство убеждающей коммуникации. Профессиональная компетентность ПР – овладение наиболее эффективными приемами и методами коммуникации убеждения влияния на общественное мнение. Сферы публичной коммуникации: политика экономика социальнкульт. Средства формирования эффективной системы коммуникаций субъекта со средой: позитивное позиционирование субъекта по отношению к конкурентам наращивание его соцстатусного и культсимволического капитала формирование конверциональных ресурсов коммуникации субъекта со всеми составляющими...
45216. Опыт использования информационных техник как средства диалога с общественностью в политической жизни Древней Греции и Рима 32 KB
  Трудно сказать к каким временам восходит зарождение ремесла паблик рилейшнз. И это не удивительно ведь паблик рилейшнз строятся на усилиях не только убеждать людей но и влиять на поведение. Фактор убеждения и сегодня остается движущей силой практики рилейшнз. Рассмотрение ранних форм и методов ремесла связей с общественностью влияния на людей убеждения их поможет глубже понять современное состояние паблик рилейшнз путь пройденный ими в своем развитии.
45217. Зарубежный опыт становления политических ПР технологий 37 KB
  Для этого им служил целый арсенал ПР инструментов: пресс-бюллетени газеты встречи с героями освободительного движения лозунги символы риторика паблисити организации выставки митинги поэзия песни праздники фейерверки. Можно сказать что Бостонское чаепитие это первый классический пример организации псевдособытия и использования принципа пресспосредничества в связях с общественностью. Важнейшим шагом в развитии ПР в тот период стала борьба за конституцию между федералистами и их противниками которая развернулась на страницах...
45218. Опыт пропаганды и агитации советского периода 41.5 KB
  Опыт пропаганды и агитации советского периода И. Но для того чтобы проводить работу наиболее эффективно необходимо создание системы понастоящему массовой пропаганды которая . В 1939 году было создано управление пропаганды и агитации при ЦК ВКПб По словам Сталина: .сосредоточить в одном месте дело партийной пропаганды и агитации и объединить отделы пропаганды и агитации и отделы печати в едином Управлении с организацией соответствующего отдела пропаганды и агитации в составе каждой республики краевой и областной парторганизации.
45219. Современные политические ПР-технологии России: опыт, тенденции и проблемы развития 48 KB
  Задачи: формирование и продвижение имиджа доведение до избирателя правдивой информации о кандидатах донесение до кандидата реальных проблем и ожиданий групп населения. Особенность воздействия на массовое сознание состоит в том что с помощью него можно усилить роль тех черт кандидата его способностей внешности которые могут привлечь симпатии избирателей. Для персонального консультирования специалист должен уметь: провести адекватную диагностику ситуации видеть явные и скрытые проблемы и ресурсы; выстроить стратегию наращивания...
45220. Интегрированные коммуникации в деятельности современных бизнес-структур: опыт, проблемы, перспективы развития 36.5 KB
  ИМК -– это новая организационная технология способная решить многие проблемы связанные с ростом всех типов коммуникаций. Это новая форма организации маркетинга это новая философия и стратегия бизнес-коммуникаций следуя которой можно вывести на новый качественный уровень все виды взаимодействия с потребителем. ИМК – практика унификации всех средств маркетинговых коммуникаций начиная с рекламы и заканчивая упаковкой для передачи целевой аудитории последовательного убедительного сообщения способствующего наиболее полной реализации целей...
45221. Российский опыт использования ПР-технологий в деятельности государственных структур 25 KB
  Российский опыт использования ПР-технологий в деятельности государственных структур. В случае государственных структур объектом воздействия становится налогоплательщик гражданин который хочет и имеет право знать обо всех действиях государственных органов разного уровня. Эта технология используется в российских государственных ПР для корректировки проблемы после того как коммуникация начала развертываться в нежелательном направлении и события приняли нежелательный оборот. Основная задача государственных ПР – создание образа компетентного и...
45222. Специфика ПР деятельности общественных объединений 29 KB
  Цель ПР в третьем некоммерческом секторе – помощь в реализации различных социальных проектов привлечение внимания общественности к важным социальным проблемам формирование общественного мнения относительно необходимости решения данных проблем. Взаимоотношения социальных служб и СМИ также является одной из сложных задач. Ведь несмотря на то что в любой газете есть отдел социальных проблем журналисты не часто пишут об НКО поскольку плохо знают их работу. Деятельность по связям с общественностью в социальных службах включает в себя: 1.
45223. Подготовка РК специалистов в России: специфика, проблемы, перспективы развития ПР образования 26.5 KB
  Подготовка РК специалистов в России: специфика проблемы перспективы развития ПР образования. Российская подготовка ПРспециалистов учитывает опыт их подготовки в других странах что позволило избежать ряда крупных ошибок. Например данная специальность на была помещена на факультеты журналистики как в США 2 3 всех специалистов против этого выступает Э. Но мы стоим в преддверии такой проблемы как перепроизводство специалистов которые вопервых могут быть просто не нужны потому что столько не нужно и вовторых которые могут быть не...