73903

Економічне вчення фізіократії. Ф.Кене. А.Р.Ж.Тюрб

Доклад

Экономическая теория и математическое моделирование

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції

Украинкский

2015-01-22

49 KB

0 чел.

24.Економічне вчення фізіократії. Ф.Кене. А.Р.Ж.Тюрбо.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.

На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.

Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського  господарства.

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене.

Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля, в сім'ї дрібного землевласника. Одержав диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 р. став придворним лікарем Людовіка XV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцать п'ять років. Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому було 60 років. Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і  д'Аламбером, які з 1751 р. почали видавати свою знамениту «Енциклопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні теми. Саме тут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін. 1758 р. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за умов вільної конкуренції.

Якщо обмін є еквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а саме — в сільське господарство.

Чистий продукт. Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт». «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над витратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.  Отже, «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є даром природи. Це означало, що Кене, як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що вони плутали процес зростання матеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості.

Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення «чистого продукту». Оцінюючи величину «чистого продукту», він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це мінімум засобів існування. Виграти на сировину і матеріали також відомі — це витрати капіталу. Відтак «чистий продукт» — це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.

«Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним.

Продуктивна й непродуктивна праця. Із поняття «чистого продукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці 

вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний клас, власники й непродуктивний клас.

До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає у привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці.

Капітал. Фізіократи дали досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу. На відміну від меркантилістів фізіократи розглядають капітал в уречевленій формі. Капітал у Кене — не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або «щорічні аванси», і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худоба) — «первісні аванси». Це розмежування він узалежнює від способу перенесення вартості на готовий продукт різними частинами капіталу. У витрати виробництва «щорічні аванси» входять повністю, а «первісні аванси» — частково. Тим самим Кене закладає основи теоретичної розробки основного й оборотного капіталу.

Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошей. Виступаючи проти меркантилістів, які ставили гроші в центр усіх економічних програм, фізіократи досить зневажливо ставляться до цієї економічної категорії. Гроші в Кене — лише засіб, що полегшує обмін, а тому Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це — безплідне багатство.

Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення й обіг суспільного капіталу Кене виклав у своїй знаменитій «Економічній таблиці». У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: «чистий продукт», капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. У «Економічній таблиці» показано, як річний суспільний продукт у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення.

У теоретичному аналізі процесу відтворення Кене виходить з кількох методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження, тобто аналізує просте відтворення, виходить з незмінних цін, не враховує зовнішню торгівлю, абстрагується від обігу, що відбувається в межах одного класу.

У центрі дослідження, як це і передбачено теорією фізіократів, стоїть клас фермерів. Проте недоліки «Економічної таблиці» не применшують її величезного значення в опрацюванні проблеми суспільного відтворення.

Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781). Дальшого розвитку ідеї фізіократизму набули в працях Тюрго. Він народився в Парижі в дворянській сім'ї. Здобув ґрунтовну духовну освіту. Проте духовна кар'єра його не приваблювала. Він займається філософією, філологією, географією, політичною економією. 1752 р. Тюрго посів високу судову посаду в Паризькому парламенті. З 1761 р. він є губернатором Ліможа. Тюрго приятелює з Дідро і д'Аламбером, друкує кілька філософських і економічних статей у «Енциклопедії».

1766 р. він пише свою головну працю «Роздуми про створення й розподіл багатства», яку було спочатку опубліковано в журналі, а 1776 р. видано окремою книжкою. Праця надзвичайно цікава тим, що написана в лаконічній формі (у ригляді тез), але сповнена глибокого наукового змісту. Тюрго значно глибше від усіх фізіократів аналізує капіталістичні відносини, знімаючи з них феодальні нашарування. Тюрго ліпше за інших розуміє класову структуру капіталістичного суспільства. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Він правильно розуміє статус найманого робітника. «Простий робітник, який володіє тільки своїми руками й ремеслом, — пише Тюрго, — має лише стільки, за скільки йому щастить продати свою працю»1, але заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. Умовою виникнення найманої праці він уважає відокремлення виробника від землі як основного засобу виробництва.

Тюрго, так само як і інші фізіократи, звертається до аналізу «чистого продукту». Він його називає «фізичним даром родючості», «чистим даром» понад заробітну плату. Проте на відміну від багатьох інших, що в них «чистий продукт» є даром природи, у Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Праця сільськогосподарського робітника, проголошує Тюрго, «є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату»2.

Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність він визначає як «вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань». Тобто йдеться про суб'єктивну оцінку цінності. Придбання тієї чи іншої речі, Тюрго, потребує від людини певних турбот, витрат ресурсів, витрат часу, праці. Величина цих витрат, пов'язаних із придбанням якоїсь речі, і становить її «природну ціну». «Природна ціна», або цінність, не має внутрішньої субстанції. Це величина відносна. її визначення залежить від покупця. Покупець сам вирішує, яку частку своїх ресурсів він погоджується віддати за ту чи іншу річ. Максимальну її величину Тюрго називає «цінністю значення». У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки «цінності значення». Суб'єктивно кожний з учасників обміну одержує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновеликими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що обмінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтенсивностей «цінності значення» обох сторін. Тюрго розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як синоніми. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів «оцінки», тобто ціни, є рідкісність речі.

Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капіталу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній формі, Тюрго визначає його як «нагромаджену цінність». Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети споживання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за ра-чунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.

Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) — самостійний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капітану неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшенню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує тратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталісті й торговця розглядає як «заробітну плату за працю, турботи, ри-пік». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводить Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною ін'нтою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши ісмлю. Процент він трактує як «ціну втрат», яких зазнає певний час • редитор. Величину процента Тюрго узалежнював від наявності капі і ллу, від попиту й пропозиції. Процент, як і прибуток, у Тюрго — ЦС частина «чистого прибутку».

Заслуговує на увагу трактування ним суті грошей. У нього вже є  ічіе розуміння товарної природи грошей. Проте Тюрго, усупереч її ркантилістам, розглядає їх як звичайні товари і стверджує, що в ному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку він підтвер-кує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.

Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 р. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заміну натуральних дорожніх повинностей грошовими зборами (їх повинні були сплачувати й землевласники), заборону податків із хлібної торгівлі тощо. Ці хоча й обмежені, але прогресивні перетворення, спричинилися до незадоволення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монархії, а й фізіократії в цілому.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68566. Моніторинг професійної педагогічної майстерності 93 KB
  Поняття моніторингу багатогранне і являє собою цілісний управлінський інструмент. Які ж методи використовуємо для забезпечення якісного об'єктивного надійного результату моніторингу Метод спостереження найдоступніший спосіб збору інформації. Проте варто пам’ятати: щоб уникнути суб’єктивності й однобічності...
68567. Конкурс професійної майстерності «Щасливий разом з дітьми» 62.5 KB
  Мета: сприяти формуванню професійної майстерності учителів школи, показати розвиток їх професійних здібностей; розвивати потребу в самовдосконаленні, саморозвитку; сприяти піднесенню їхнього авторитету. Обладнання: виставка творчих доробок учителів, що атестуються; портфоліо, плакат із висловом...
68570. ДІЄВІ ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ З ПЕДАГОГАМИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ 53 KB
  Методична робота є однією з найважливіших ланок у діяльності закладу освіти оскільки забезпечує постійне навчання педагогів підвищення їх фахової майстерності знайомить із інноваційними процесами в освіті та залучає до активної творчої педагогічної діяльності
68571. Нетрадиційні форми проведення педагогічних рад. Педагогічна вітальня 60.5 KB
  Що ж таке педагогічна вітальня? Це форма методичної роботи, до якої залучаються не тільки вчителі, а й батьки, учні, представники органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Виходячи із назви даної форми роботи «вітальня», можна зазначити, що на заходах такого типу повинні...
68572. Система научно-методической работы учебного учреждения как основа построения и реализации индивидуальной траектории профессионального развития педагога 75 KB
  Система научно-методической работы учебного учреждения как основа построения и реализации индивидуальной траектории профессионального развития педагога На современном этапе организации учебно-воспитательного процесса самым важным есть личность педагога его развитие его профессионализм.
68573. Розвиток творчого потенціалу педагога в системі науково-методичної роботи школи 83 KB
  У статті розглянуто проблему формування творчого потенціалу педагога у системі науковометодичної роботи школи. У цьому зв’язку виникає проблема вивчення розвитку і використання творчого потенціалу особистості актуалізується необхідність побудови та реалізації освітнього процесу що створює...
68574. Роль контролю, оцінювання та стимулювання навчальної діяльності у підвищенні її результативності та розвитку творчої активності учнів 217 KB
  Мета: на основі узагальнення досвіду, вивчення психолого-педагогічної літератури виявити основні причини неуспішності школярів та способи вирішення даної проблеми; з’ясувати, як впливають умови уроку на створення комфортних умов для самореалізації та самовдосконалення особистості учня й забезпечення...