73916

Економічна глобалізація

Эссе

Логика и философия

Ініціали інституціоналізацію про формування системи глобального регулювання яка буде наділеною відповідним обсягом повноважень та легітимністю. Другий шлях – глобальне співробітництво за якого розв‘язання глобальних проблем буде виконуватися не шляхом нав‘язування окремими акторами підходів а шляхом конструктивного і втілюваного в життя діалогу всіх зацікавлених сил. Далі буде логічно виведено розмірковування і про інші проекти. Але зрозуміло що таким чином будуть зачіплятися інтереси якоїсь із національних держав світу адже така...

Украинкский

2014-12-21

54.5 KB

0 чел.

Прізвище Ініціали

Автор статті наводить розмірковування з приводу того, що економічна глобалізація, а також глобалізація як поглиблення взаємозалежності між усіма людьми в світі, відбувається без сильного регуляційного впливу на неї. З іншого боку усвідомлення посилення взаємозалежності між усім людством стає імпульсом до того, що «все більш значимим стає питання про її (глобалізацію. – Ініціали) інституціоналізацію, про формування системи глобального регулювання, яка буде наділеною відповідним обсягом повноважень та легітимністю». Надалі автор наводить можливі шляхи «відповіді» на поставлене питання. Перший стосується формування глобального управління – утворення наднаціональних утворень, автономних від впливу держав при прийнятті рішень. Другий шлях – глобальне співробітництво, за якого «розв‘язання глобальних проблем буде виконуватися не шляхом нав‘язування окремими акторами підходів, а шляхом конструктивного і втілюваного в життя діалогу всіх зацікавлених сил». При чому необхідно зазначити, що перший шлях включає чотири проекти реалізації цього підходу: світовий уряд, трансформація ООН, політичне управління глобальними процесами, корпоративне глобальне управління. Нижче я наведу свої розмірковування з приводу можливості реалізації кожного з цих «проектів» з метою виокремлення таких, які є утопічними, від тих, які дійсно можуть втілитися в реальному житті.

Спочатку пропоную звернути увагу на такі варіанти, як світовий уряд та трансформація ООН. Далі буде логічно виведено розмірковування і про інші проекти. На мою думку, обидва варіанти мають багато спільного. Обидва передбачають утворення певного наднаціонального утворення. Але перший при цьому акцентує увагу на утворення нової держави, яка б охоплювала весь світ. Другий же звертає увагу на уже існуючу наднаціональну організацію – ООН, і пропонує розширити її повноваження аж до перетворення Ради Безпеки на квазіуряд, а Генеральної Асамблеї – на квазіпарламент. Нові наднаціональні утворення мають розв‘язувати «внутрішні» глобальні проблеми. Але зрозуміло, що таким чином будуть зачіплятися інтереси якоїсь із національних держав світу (адже така світова держава буде складатися з територій національних держав). Варто тут зауважити, що радше за все такий проект муситиме мати в своїй основі ідею ліберально-демократичного устрою. Останнє випливає з постійного поширення саме таких цінностей і переконань у світовому масштабі. Отже, наднаціональне утворення має формуватися у відповідності до демократичних ідей. Таким чином, які можливі способи реалізації такого проекту? На мою думку, можна навести кілька варіантів, які відображають способи «справедливого» конституювання наднаціонального утворення згідно з демократичними цінностями (мова йтиме про світовий парламент).

По-перше, загальні прямі вибори за пропорційною системою. Мається на увазі пропорційність згідно з їхнім впливом загальносвітових партій (такі, які діють в усьому світові і тому дійсно можуть бути представниками світу в цілому, а не якоїсь держави). По-друге, попередній варіант, але модифікований з урахуванням того, що кожна країна делегує представників за певною квотою. Так, такими квотами можуть бути кількість населення, стан економічного розвитку тощо. По-третє, більш компромісний варіант – формування двопалатних зборів: нижня палата формується за першим або за другим принципом, а верхня – рівномірне представництво кожної держави. Такий принцип реалізується в федеративних державах.

Розглянемо перший варіант. Згідно з ним нове наднаціональне утворення має формуватися в обхід національних держав. Тобто апелювання має відбуватися до всього населення світу, яке і вибирає депутатів безвідносно до національної держави. Важливо зауважити, що можливий також і мажоритарний принцип виборів, але він призведе до формування парламенту за другим варіантом, адже буде прив‘язка до кількості населення, тобто фактично квотування депутатів по державах. Перший варіант виглядає дієвим, адже дійсно усі люди обирають загальносвітові партії, які мають репрезентувати погляди усіх людей (повністю безвідносно до конкретних держав – лише глобальний інтерес). Але можна поглянути з наступного боку. Отже, необхідно спочатку розробити правила, яка б партія могла вважатися загальносвітовою (буде вкрай складно для майже 200 держав досягти консенсусу з цього приводу). Але й це не найскладніше. Яка гарантія, що ця партія не тяжітиме до якоїсь держави? Яким чином можна буде ревізувати її діяльність? З огляду на те, що багато людей досі бачать себе найперше мешканцями місцевої громади, а не континенту, світу тощо (Дослідження світових цінностей), то шансів, що дійсно в усіх партіях принаймні більша частина членів буде чесними «глобальними» політиками – дуже мало. Якщо навіть партія не тяжітиме до якоїсь державки, то цілком імовірно, що ці люди можуть мати свій корисливий інтерес – адже можливості контролювати діяльність на глобальному рівні – дуже невеликі. Таким чином більш імовірно отримати парламент, чиїм інтересом навряд чи буде розв‘язання глобальних проблем – радше або власних корисливих, або із значним ухилом до якоїсь держави. Також при виборах більшу перевагу отримають мешканці із більш густозаселених країн, адже вони матимуть більшу кількість голосів. Отже, це ще раз переконує, що обраний за таким принципом парламент буде фіктивно глобальним. Можна, звісно, зауважити, що такий парламент буде мати у своєму віданні тільки глобальні проблеми. Але ж їхнє розв‘язання можливе лише через дію на національні держави, тобто втручання у внутрішні справи. А через далекий від справедливості розподіл місць у парламенті, таке втручання буде виконуватися радше комусь на догоду, ніж усім на догоду. Отже, ідея пропорційних партій виборів є радше утопічним варіантом, для реалізації якого необхідне злиття всіх людей в єдину культуру і в єдину державу, щоб не можна було всіх дискримінувати за якоюсь ознакою. При чому необхідна або зміна свідомості всіх в одному напрямі, або злиття всіх рас та народів в єдине ціле (або щось у такому дусі), де б така схожість свідомості могла б забезпечуватися. Останнє є явним свідченням утопічності – наприклад, необхідна була б принаймні якась уніфікація систем соціалізації по всьому світові, щоб культивувати схожі цінності. Зрозуміло, що якщо колись таке і трапиться, то не в найближчі кількасот років. Історичним прикладом може бути Югославія кінця 20-х рр. ХХ ст. Тодішній король вирішив «об‘єднати» кілька народів в єдиний югославський із знищенням кордонів етнічних країв та тим, що у виборах участь можуть брати лише загальноюгославські партії. Врешті-решт «єдиний народ» не утворився, вибори вигравали партії, які далеко не були за політикою загальноюгославські, що призвело до занепаду держави. Спочатку монархія впала, а згодом – і соціалістична система, яка теж намагалася привити дух югославізму. Кінець кінцем навіть як єдина держава Югославія припинала своє існування.

Другий варіант – із певними квотами – знову порушує питання справедливості. По-перше, чи справедливі квоти? А для цього потрібен консенсус усіх держав світу, досягнення якого дуже складна справа. Хай навіть є консенсус. Але ж вийде, що знову деякі держави отримують перевагу в такому парламенті – і вона буде інституціоналізованою. Фактично деякі держави отримають легальний інструмент впливу на інших! Навряд чи всі інші держави світу погодяться добровільно на роль сателітів. Тобто і такий варіант не пропонує якогось консенсусного вирішення, хто і як керуватиме. Можна, знову ж, впасти у крайність, як-от злиття свідомостей, народів тощо – але це все утопізм, який дуже далекий від реальності. Тобто я доводжу, що жодне квотування не набуде вигляду легітимного в очах усіх країн світу. А діяти в ім‘я не всіх країн, а більшості краї – це здійснювати насильство над слабшими і відносно меншими за певною ознакою. А це вже буде суперечити цінностям демократії.

Третій варіант може виглядати як компроміс – є нижня палата, але є і верхня, де всі рівномірно представлені та можна ветувати неугодні закони. Але проблема справедливого розподілу навіть у верхній палаті залишається – чому Монако буде мати стільки ж депутатів, які і КНР? Хіба це справедливо? А якщо хтось буде мати коаліцію в 51% депутатів – це буде справедливо? А от досягти справедливого розподілу, як і у вищенаведених випадках, просто неможливо буде. Нині в багатьох країнах є ситуації, коли лише кілька депутатів вирішують, де більшість, а де меншість. Приклад Італії показує велику нестабільність та проблематичність існування таких коаліцій з невеликою перевагою (Україна, до речі, є яскравим прикладом).

Одразу можна додати і такий аргумент: якою більшістю приймати закони? Адже якщо достатньо 50%+1 голос – то це явно несправедливо, адже майже половина планети буде проти – і щодо неї буде насильство! Нехай можна взяти, наприклад, 75%. Але ж все одно для 25% це буде нав‘язування чужої волі. До того ж продуктивність праці за такої межі буде нижчою. При чому можна створити такі коаліції, щоб ставити на коліна неугодні держави. Можна забезпечити внутрішню ратифікацію кожного закону кожною державою – але тоді вплив наднаціонального утворення буде маленьким, радше навіть дорадчим, тобто він не буде глобальним органом в власному значенні, а саме міжнаціональним. При чому така ратифікація може затягуватися надовго, що призведе до крайньої непродуктивності праці. До того ж, що робити, якщо хтось не ратифікував? Зовсім божевільна ідея – консенсусне голосування – лише той закон прийнятий, з яким усі згодні! Згадаймо Річ посполиту XVI-XVIII ст.ст. і до чого її довів такий спосіб голосування – кілька поділів на припинення існування на понад століття. Продуктивність тут буде ще нижчою, ніж за внутрішньою ратифікацією кожною країною.

Кілька слів про посилення повноважень ООН. Наприклад, нехай Рада Безпеки стає урядом. Але ж там діють усього кілька країн, при чому з них багато – постійних членів. Отже, якісь країни будуть мати постійний і сильніший вплив на всі інші країни світу, що є явно недемократичним. До того ж там досі голосування – консенсусне. Вище я навів приклад його явної непродуктивності. Отже, трансформація ООН просто за рахунок посилення повноважень (з урахуванням демократичних цінностей) – є дуже утопічним проектом.

Отже, вищенаведені розмірковування демонструють фактичну неможливість формування світового уряду або ж трансформації ООН у схожому напрямі, але за умови дотримання демократичних ідей. Занадто багато акторів і занадто багато інтересів, які є занадто розмаїтими для досягнення розумного консенсусу. Уже сам факт існування майже 200 країн передбачає мінімум стільки ж національних інтересів. Як же поєднати і всі ці інтереси і водночас проводити продуктивну політику – невідомо.

Тут одразу кілька слів про глобальне співробітництво, яке є іншим проектом, ніж наведені два вище. Знову питання звучить, а як досягти консенсусу між принаймні більшістю країн? Оскільки ми говоримо про «співробітництво», то зрозуміло, що підґрунтям мають бути демократичні цінності, ідеї тощо. Знову ж наштовхуємося на наведені вище суперечності. При чому цей варіант – як саме глобальне співробітництво, тобто таке, до якого залучені більшість країн світу, – є можливо навіть більш утопічним, ніж світовий уряд. Я так думаю, адже реалізація після досягнення консенсусу лежить на кожній державі окрема. А отже, з‘являється спокуса «по-своєму» його реалізовувати. Сильні зовнішні контрольні органи навряд чи існуватимуть, адже це ж глобальне співробітництво. У випадку світового уряду (або трансформованої ООН) після вимученого консенсусу мали б існувати наднаціональні органи реалізації закону тощо, що збільшило б його шанс бути втіленим у життя.

Отже, і глобальне співробітництво (саме як глобальне) – теж постає як утопічний варіант розвитку. Знову ж підкреслимо нереалістичність формування консенсусу або згоди всіх чи принаймні переважної більшості.

Звідси якісно відрізняються варіанти із політично керованою глобалізацією та корпоративним глобальним управлінням. Їх якісно відрізняє ухил до авторитарних методів здійснення управління. Так, згідно з першим – є певне ядро (наприклад, Велика вісімка), яке є відіграє провідну роль у коригуванні процесів глобалізації. Це може бути навіть якась одна країна. Зрозуміло, що це не є демократично, адже вирішальний голос лише в кількох членів світової спільноти з майже 200. Але ж досягти консенсусу серед, наприклад, 8 набагато легше, ніж серед 192. Отже, ефективність такої організації буде набагато вище, і вона матиме вище шансів вижити. Корпоративне управління додає також ТНК та інші міждержавні структури до таких вирішальних акторів. Фактично, тут логіка така сама: менша кількість акторів, менша кількість інтересів, які буде легше поєднати і втілити у життя. Але це буде також авторитарно, адже дія буде поширена на весь світ, а ті, хто ухвалює рішення, далекі від того, що буде загальносвітовою репрезентацією.

Отже, варто підвести риску під наведеними міркуваннями. На мою думку, ті проекти глобального управління/співробітництва є неперспективними, які намагаються покласти в основу концепцію ліберально-демократичного устрою. Бажання досягнення згоди між усіма заважатиме ефективності (тобто не буде реалізовуватися мета, для якої і була створена організація). Також це провокуватиме численні протистояння на ґрунті справедливості/несправедливості утвореної організації. Лише за здійснення фантастичних умов демократичні методи можуть стати ефективними (злиття народів тощо), але вони є надто утопічними. Натомість, ефективнішим буде проект, де б за основу бралися авторитарні методи. Лише таким чином можна реально досягти ефективності діяльності і реалізації поставлених цілей.

- 5 -


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3500. Джерела з історії давнього сходу 113.5 KB
  Джерела з історії давнього сходу Проблеми джерелознавства історії Давнього Сходу. Законодавчі, діловодні, актові джерела. Царські надписи, історичні хроніки, аннали. Релігійні тексти. Публіцистична, наукова, художня література. Проблеми джерел...
3501. Введение в программирование 18.96 KB
  Введение в программирование В широком смысле под программированием понимают все технические операции, необходимые для создания программы, включая анализ требований и все стадии ее разработки и реализации. В более узком смысле программирование...
3502. Языки программирования 22.84 KB
  Языки программирования Язык программирования – формальная знаковая система, предназначенная для описания алгоритмов в форме, которая удобна для исполнителя (например, ЭВМ, т.е. компьютера). Язык программирования определяет набор лексических, си...
3503. Компиляция в программировании 27.83 KB
  Компиляция Программа, представленная в виде команд языка программирования, называется исходной программой. Она состоит из инструкций, понятных человеку, но не понятных процессору компьютера. Чтобы процессор смог выполнить работу в соответствии с инс...
3504. Стиль программирования 17.72 KB
  Стиль программирования Работая над программой, программист, особенно начинающий, должен хорошо представлять, что программа, которую он разрабатывает, предназначена, с одной стороны, для пользователя, с другой – для самого программиста. Текст пр...
3505. Основы алгоритмизации 69.15 KB
  Основы алгоритмизации На первых этапах создания программы программист должен определить последовательность действий, которые необходимо выполнить, чтобы решить поставленную задачу, т.е. разработать алгоритм. Строго говоря, алгоритм – последоват...
3506. Язык программирования Delphi (Object Pascal) 408.81 KB
  Язык программирования Delphi (Object Pascal) Основным инструментом Delphi, его ядром, является язык Object Pascal. По сравнению с первоначальной версией Pascal и Borland Pascal 7.0 версия Object Pascal, используемая в Delphi, подверглась серьезным д...
3507. Компаративные (адъективные) идиомы современного английского языка как средство речевого воздействия 113.48 KB
  Сравнительно недавнее становление фразеологии как лингвистической дисциплины является одной из причин еще недостаточно полной разработки многих проблем в этой области. До сих пор среди лингвистов отсутствует единое понимание объекта фразеол...
3508. Маркетинг: организация и особенности маркетинговой деятельности 925.8 KB
  В данном пособии реализованы требования ГОС ВПО по дисциплине «Маркетинг», представлен учебный материала по второму разделу курса. Содержание пособия раскрывает методические и прикладные аспекты современных концепций маркетинга в деятельности отечес...