73933

АНАЛİЗ ФİНАНСОВИХ ЗВİТİВ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Головна мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства. Розроблення конкретних заходів які спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення...

Украинкский

2014-12-21

271 KB

0 чел.

ТЕМА 10. АНАЛİЗ ФİНАНСОВИХ ЗВİТİВ

10.1. Оцінка фінансової звітності як основа прийняття фінансових рішень   

Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які складені на підставі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

У світовій і національній практиці побудова фінансової звітності базується на принципах:

а) відкритості інформації;

б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її підставі;

в) корисності чи значущості та вірогідності;

г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпретації фінансової звітності.

Головна мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити такі завдання:

1. На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

2. Прогнозування можливих фінансових результатів, тобто прибутку та рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розроблення моделей фінансового стану за різних варіантів використання ресурсів.    

3. Розроблення конкретних заходів, які спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітів.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

  •  участі співвласників у капіталі підприємства;
  •  придбання, продажу та володіння цінними паперами;
  •  оцінки якості управління;
  •  оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання;
  •  оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання;
  •  забезпеченості підприємства джерелами формування фінансових ресурсів;
  •  визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
  •  своєчасного коригування фінансової діяльності підприємства.   

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

  •  попереднє (загальне) оцінювання фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;
  •  аналіз оборотності оборотних активів;
  •  аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
  •  аналіз фінансових результатів підприємства;
  •  оцінювання потенційного банкрутства;
  •  аналіз дохідності (рентабельності);
  •  аналіз використання капіталу;
  •  аналіз рівня самофінансування;
  •  аналіз валютної самоокупності.

Аналізуючи фінансові звіти, використовують різні методи та прийоми.

До прийомів аналізу відносять:

  1.  горизонтальний (часовий) аналіз;

2)  вертикальний (структурний) аналіз;

3)  трендовий аналіз;

4)  аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

5)  порівняльний аналіз;

6)  факторний аналіз.

Методи аналізу можна звести до двох основних груп:

  1.  неформалізовані:
  •  експертних оцінок;
  •  порівняльні;
  •  побудова системи показників;
  1.  формалізовані:
  •  ланцюгових підставок;
  •  арифметичних різниць;
  •  балансовий;
  •  відсоткових чисел;
  •  простих і складних процентів;
  •  дисконтування.

10.2. Аналіз балансу підприємства  

Баланс – звіт по фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними є визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:

  •   активи;
  •   зобов’язання;
  •   власний капітал.

Активи і зобов’язання при їх аналізі не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.  

Під час аналізу балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз полягає у зіставленні фінансових даних підприємства за два періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

10.3. Аналіз звіту про фінансові результати підприємства

Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати роботи підприємства.

Звіт про фінансові результати (форма № 2) складається з трьох розділів.

За звітом про фінансові результати визначають чистий прибуток (збиток) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі етапи:

  1.  визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
  2.  розрахунок валового прибутку (збитку);
  3.  визначення фінансового результату – прибутку (збитку) – від операційної діяльності;
  4.  розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;
  5.  визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування;
  6.  визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) подаються в розрізі економічних елементів.

Доцільно здійснювати як горизонтальний, так і вертикальний наліз фінансових результатів роботи підприємства.

Горизонтальний аналіз дає змогу визначити приріст у звітному році порівняно з попереднім усіх складових прибутку підприємства.

У процесі оцінювання звіту про фінансові результати доцільно аналізувати вплив факторів на формування прибутку як у цілому по підприємству, так і за основними видами продукції підприємства.

10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів

Наступним звітом, який складає підприємство, є звіт про рух грошових коштів (форма № 3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Для складання звіту про рух грошових коштів використовують показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів (рис. 10.4).

1. Визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів

2. Визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності

3. Визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності  

4. Визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності

5. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів

Рис. 10.6. Послідовність складання звіту про рух грошових коштів

У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:

а) склад грошових коштів та їх еквівалентів;

б) склад статей ”İнші надходження”, ”İнші платежі” та інших статей, які об’єднують кілька видів грошових потоків;

в) негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;

г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які доступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:

- загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

- частину загальної вартості майнового комплексу, яка була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;

- суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;

- суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) і зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.

Фінансовий стан підприємства будь-якого виду діяльності і форми власності значною мірою залежить від руху грошових коштів та правильного управління грошовими потоками.

Аналіз стану грошових коштів підприємства здійснюється на основі бухгалтерського звіту про рух грошових коштів. Розглянемо методичну послідовність такого аналізу, побудованої за структурою звіту про рух грошових коштів.    

Звіт про рух грошових коштів дає змогу аналізувати джерела та сфери споживання грошових коштів компанії.    

Аналіз руху грошових коштів багато в чому сприяє виявленню тенденцій у змінах ліквідності та платоспроможності підприємств.

10.5. Аналіз звіту про власний капітал

Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма № 4).

Власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями:

К = А – З.

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані під час оцінювання активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства та одним з найістотніших і найважливіших показників, оскільки за допомогою власного капіталу вирішуються такі фінансові проблеми:

  1.  довгострокове фінансування;
  2.  відповідальність і захист прав кредиторів;
  3.  компенсація збитків;
  4.  забезпечення кредитоспроможності підприємства;
  5.  фінансування ризику;
  6.  розподіл доходів і активів.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

  •  джерела капіталу підприємства;
  •  правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;
  •  обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;
  •  пріоритетність прав на майно підприємства у разі його ліквідації.

Власний капітал утворюється вдома шляхами:

  1.  внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
  2.  нагромадження суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на:

  •  інвестований (вкладений або сплачений) капітал;
  •  нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

  •  статутний капітал;
  •  додатковий капітал (нереєстрований) – додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Оцінка стану і тенденцій власного капіталу підприємства враховується в процесі аналізу його фінансового стану, зокрема показників ліквідності та фінансової стійкості.

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчить той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із обсягом наявних ліквідних коштів.

Для аналізу ліквідності також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання постійних та всіх активів.

Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру.

Оцінювання фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі ступеня його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показників забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

  1.  абсолютна фінансова стійкість;
  2.  нормально стійкий фінансовий стан;
  3.  нестійкий фінансовий стан;
  4.  кризовий фінансовий стан.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси та витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінювати фінансову стійкість підприємства доцільно поетапно на основі комплексу показників.

Розглянемо методичну послідовність аналізу ліквідності, плато-спроможності та фінансової стійкості підприємства на реальному умовному прикладі.

Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства.

Для цього за даними балансу підприємства (форма № 1) визначають комплекс оціночних показників. Передусім з цією метою розраховують такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) n), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів припадає на кожну гривню поточних зобов’язань.

2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності шл), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.

3. Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності аб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити своїми коштами негайно.

Для характеристики фінансової стійкості підприємств доцільно використовувати насамперед шість таких показників:

  1.  Коефіцієнти автономії (фінансової незалежності)авт) показує, яку частину ва загальних вкладеннях у підприємство становить власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.
    1.  Коефіцієнт фінансової стійкості ф.с.) показує співвідношення власних і залучених коштів, вкладених у діяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.
    2.  Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (з.в.з) показує, яка частина матеріальних оборотних активів фінансується за рахунок засобів чистого оборотного капіталу. 
    3.  Коефіцієнт ефективності використання активів е.а) показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню загальних вкладень у його діяльність. Характеризує прибутковість цього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження.
    4.  Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу, або коефіцієнт прибутковості власного капіталу е.в.к), показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню власного капіталу, тобто характеризує ефективність власних інвестицій.
    5.  Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів н/об) характеризує співвідношення необоротних і оборотних активів.

10.6. Аналіз консолідованої звітності

Консолідація фінансової звітності є наслідком процесу концентрації і централізації капіталу, створення дочірніх підприємств, філій у рамках концернів і груп компаній у межах національних кордонів окремих держав у міжнародних масштабах. Виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють свою діяльність на територіях різних країн, створення підприємств за участю іноземного капіталу, розвиток різних форм комерційних, виробничих, фінансових зв’язків між компаніями обумовлюють потребу у наданні інформації про їхню діяльність у формі консолідованої звітності.

Теорія і практика складання консолідованої звітності в різних країнах суттєво різняться за такими основними моментами:

  •  неоднаковий ступінь застосування консолідованої фінансової звітності;
  •  різні підходи до поняття категорії групи з погляду консолідації;
  •  неоднакові обсяги інформації, які публікуються компаніями;    
  •  різні методи консолідації.

Необхідність консолідованої звітності передусім визначається запитами її користувачів. До числа користувачів інформації консолідованої звітності можна віднести акціонерів, інвесторів, кредиторів, управлінський персонал групи, державні органи управління (рис. 10.5).

Користувачі консолідованої звітності

Внутрішні

Зовнішні

Акціонери

Керів

ники

Праців-ники

İнве-стори

Креди-тори

Покуп-

ці

Дер-

жава

Громад-

ськість

Рис. 10.5. Користувачі консолідованої звітності

Безумовно, основними користувачами консолідованої звітності є акціонери. Власник акцій головної компанії не може оцінити обсяг чистих активів, які припадають на його пакет акцій, тому що баланс головної компанії вміщує лише суму вкладень у дочірні підприємства і не відображає сукупної реальної вартості цих вкладень і відповідно частки акціонерів. Акціонерам необхідна інформація, яка об’єктивно відображає вартість цих вкладень, включаючи показники діяльності всіх дочірніх і залежних підприємств головної компанії.

İнвесторам консолідована звітність необхідна, з одного боку, для того, щоб оцінити загальний обсяг активів і капітал групи, її можливості. З іншого боку, і сама група зацікавлена в надані консолідованої звітності, оскільки це дає змогу наочно продемонструвати свою платоспроможність та фінансову самостійність.

Кредиторів більше цікавлять інші питання – можливості групи відповідати за своїми боргами та зобов’язаннями, а такі можливості найбільш повно характеризує консолідована звітність. При цьому кредиторам необхідно розуміти, що учасник групи не несе відповідальності за зобов’язаннями інших товариств тієї самої групи.

Державним органам консолідовані звіти великих компаній необхідні для моніторингу фінансового стану й оцінки галузі в цілому. При цьому будь-яких зобов’язань за податковими платежами в бюджет консолідований звіт не має. Відсутність жорсткого контролю з боку державних органів, намагання деяких копаній приховати справжні масштаби діяльності іноді стають причиною небажання материнських компаній вести кропітку і трудомістку роботу з консолідації звітності.

Викладене вище свідчить про важливість складання консолідованого звіту. Цей звіт дає змогу групі не тільки реально оцінити свій стан, а й скласти добре враження про нього в акціонерів, кредиторів і контрагентів, а користувачам добувати з нього ділову інформацію (табл. 10.11).

З розвитком в Україні ринкових відносин у країні розпочалося формування спільних підприємств та транснаціональних корпорацій (ТНК), які мають дочірні підприємства у зарубіжних країнах. Для таких підприємств важливого значення набуває узгодження вимог до складання балансу та різних форм фінансово-бухгалтерського обліку та звітності на міжнаціональному рівні.

Важливим позитивним кроком у цьому сенсі є перехід України з 2000 р. на міжнародні стандарти фінансового обліку. Однак одного цього мало для узгодження звітності по транснаціональних корпораціях підходами до складання звітності, існуючими в інших країнах, де ці  корпорації  мають  дочірні  підприєм-

Таблиця 10.11

Склад користувачів фінансової звітності та їх інформаційні потреби

Користувачі

İнформаційні потреби

Акціонери

Керівники

(менеджери)

Працівники

İнвестори

Кредитори

Покупці

Уряд і органи управління Громадськість

İнтерес у результатах управління капіталом, сформованим  за участі акціонерів

Надання сукупних результатів своєї праці, наприклад, для зіставлення їх з результатами інших груп галузі

Дані про рівень стабільності своїх підприємців і прибутковість їх діяльності  

Оцінка ризику, пов’язаного з інвестиціями, та їх прибутковості з метою прийняття певного рішення – купувати, тримати чи подавати цінні папери групи

Оцінка ліквідності активів, платоспроможності покупця; своєчасність погашення заборгованості перед ними

Дані про стабільність компанії-продавця у зв’язку з наявністю довгострокових відносин з нею і залежності від неї

İнформація для регулювання діяльності галузі, визначення податкової політики

Визначення діапазону діяльності компанії, кількості наданих нею робочих місць

 

підприємства. Для цього потрібний більш високий рівень стандартизації міжнародної звітності та обліку.      

Як відомо, у різних країнах відповідно до їх національного законодавства діють різні стандарти обліку та звітності. Крім того, у різних країнах склалася різна практика і здійснюється різна політика з цих питань. Водночас у спільних підприємствах та транснаціональних корпораціях необхідно використовувати єдині критерії обліку та звітності. Усе це викликає необхідність уніфікації звітності на таких підприємствах та введення консолідованої фінансової звітності.

Консолідовану фінансову звітність повинні складати усі транснаціональні корпорації та спільні підприємства, які мають зарубіжні дочірні підприємства. Така звітність складається на підставі інформації, яку вони отримують від усіх споріднених фірм і дочірніх підприємств та подають як єдину звітність ТНК чи спільного підприємства.

Консолідовані фінансові звіти складаються шляхом послідовного об’єднання відповідних статей фінансових звітів материнського та дочірніх підприємств. У процесі консолідації необхідно зробити відповідні коригування:

1. Одночасно виключити балансову вартість фінансових інвестицій материнської компанії у власному капіталі кожного дочірнього підприємства.

Таке коригування необхідне тому, що фінансові інвестиції в дочірнє підприємство, відображені в активі балансу материнського підприємства, є одночасно капіталом (повністю або частково) дочірніх підприємств. Отже, якщо одночасно включити до консолідованого балансу всю суму капіталу дочірніх підприємств та фінансових інвестицій материнського підприємства в дочірні підприємства, це призведе до подвійного рахунку цих сум.

При цьому слід пам’ятати, що згідно з П(С)БО 12 фінансові інвестиції у дочірні підприємства повинні обліковуватися за методом участі в капіталі, згідно з яким балансова вартість інвестиції відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частини інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

У процесі виключення балансової вартості фінансових інвестицій материнського підприємства визначається вартісна різниця, яка потребує перекласифікації.

Вартісна різниця – це різниця між вартістю придбання чистих активів (капіталу) дочірнього підприємства та балансовою вартістю цих активів на дату придбання. Перекласифікація цієї вартісної різниці означає її розподіл між відповідними активами (рис. 10.6).

При цьому гудвіл (або негативний гудвіл) визначається згідно з П(С)БО 19 ”Об’єднання підприємств” і відображається в консолідованому Балансі в описуваному рядку 075 ”Гудвіл при консолідації”. Вартість негативного гудвілу наводиться у дужках і вираховується під час визначення підсумку розділу I активу балансу.

2. Нарахувати амортизацію гудвілу та суми дооцінки необоротних активів, що підлягають амортизації.

Вартісна різниця

Гудвіл

Дооцінка балансової вартості активів до їх справедливої вартості

Дооцінка необоротних активів

Дооцінка оборотних активів

що амортизуються

що не підлягають амортизації

Рис. 10.6. Розподіл вартісної різниці в процесі консолідації

Якщо в результаті перекласифікації вартісної оціни частина фінансових інвестицій материнського підприємства в дочірні підприємства визнається в консолідованому балансі як гудвіл та інші необоротні активи, необхідно нарахувати амортизацію цих активів за період після придбання.

Нарахування та відображення амортизації вказаних активів здійснюється згідно з П(С) БО 7 ”Основні засоби” та 8 ”Нематеріальні активи”.

3. Виключити всі внутрішньогрупові операції та сальдо.

Внутрішньогрупові операції – операції між материнським і дочірніми підприємствами та дочірніми підприємствами однієї групи.

Прикладами таких операцій є реалізація товарів, основних засобів, надання позик, виплата дивідендів.

Внутрішьогрупові операції відображаються в обліку підприємств групи відповідно як доходи та витрати, у тому числі як:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), виробничих запасів, необоротних активів тощо;

б) собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), виробничих запасів, необоротних активів тощо;

в) інші операційні доходи та витрати;

г) фінансові доходи та витрати (проценти, дивіденди тощо);

д) інші доходи та витрати.

Такі доходи та витрати вираховуються про консолідації, оскільки вони є лише переміщенням ресурсів з одного підприємства даної групи в інше і не змінюють консолідовану суму чистих активів групи.

Наслідком внутрішньогрупових операцій може бути внутрішньогрупове сальдо та нереалізовані прибутки і збитки.

Внутрішньогрупове сальдо – це сальдо дебіторської заборгованості та зобов’язань на дату балансу, яке утворилося внаслідок внутрішньогрупових операцій.

Якщо розрахунки по внутрішньогрупових операціях на дату консолідації не завершені, тоді в балансах підприємств групи буде відображено відповідно сальдо дебіторської та кредиторської заборгованості, яке також необхідно виключити при консолідації. Внутрішньогрупове сальдо визначається за даними рахунка 682 ”внутрішні розрахунки”. У свою чергу, результатом внутрішньогрупової реалізації активів можуть бути нереалізовані прибутки та збитки.

Нереалізовані прибутки та збитки від внутрішньогрупових операцій – прибутки та збитки, які виникають унаслідок внутрішньогрупових операцій і включаються до балансової вартості активів підприємств. Згідно з П(С)БО 12 сума нереалізованого прибутку і збитку відображається у складі фінансового результату підприємства лише після перепродажу оборотних активів іншим особам або в міру амортизації необоротних активів.

Нереалізовані прибутки та збитки повністю вираховуються під час консолідації, окрім збитків, які не можуть бути відшкодовані.

4. Визначити та виокремити частку меншості в чистих активах і чистому прибутку (збитку) дочірніх підприємств.

Частка меншості – це частина чистого прибутку (збитку) та чистих активів дочірнього підприємства, яке не належить материнському підприємству (прямо або через інші дочірні підприємства).

Частку меншості слід відображати в консолідованому балансі окремо від зобов’язань та власного капіталу материнського підприємства в описуваному рядку 385 ”Частка меншості”. Частка меншості у чистому прибутку (збитку) дочірніх підприємств також відображається окремою статтею у Звіті про фінансові результати в описуваному рядку 215 ”Частка меншості”.

Якщо частка меншості у збитках дочірнього підприємства перевищує частку меншості в капіталі цього дочірнього підприємства, тоді на суму такого перевищення та наступних збитків, віднесених до части меншості, зменшується частка материнського підприємства у власному капіталі групи. Це правило не стосується тієї частини збитків, щодо якої меншість має невідмовне зобов’язання і здатна покрити збитки.

Якщо згодом дочірнє підприємство отримає чистий прибуток, то весь цей прибуток зараховується до частки материнського підприємства, доки не будуть відшкодовані збитки частки меншості, які були списані раніше за рахунок частки материнського підприємства.

5. Виключити дивіденди, пов’язані з кумулятивними привілейованими акціями дочірнього підприємства, які утримуються за межами групи.

Якщо дочірнє підприємство має в обігу кумулятивні привілейовані акції, які утримуються за межами групи, материнське підприємство вираховує з консолідованого прибутку суму дивідендів по таких акціях незалежно від оголошення дивідендів.

6. Визначити та відобразити відстрочені податкові активи та зобов’язання, які виникли в процесі консолідації. Такі відстрочені податки звичайно є наслідком:

а) виключення нереалізованих прибутків і збитків із внутрішньогрупових операцій;

б) тимчасової різниці між обліковою та податковою оцінками інвестицій у дочірні підприємства.

Відстрочені податкові активи та зобов’язання відображаються в консолідованій фінансовій звітності згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 ”Податок на прибуток”.

7. Визначити та відобразити курсові різниці, що виникають у результаті консолідації фінансових звітів зарубіжних дочірніх підприємств.

Для включення у консолідованому звітність статті фінансових звітів зарубіжних дочірніх підприємств відображаються у грошовій одиниці України із  застосуванням таких процедур:

а) монетарні і немонетарні статті (крім статей власного капіталу) перераховуються за валютним курсом на дату балансу;

б) статті доходів, витрат та рух грошових коштів перераховуються за валютними курсами на дату операцій, за винятком випадків, коли звітність дочірнього підприємства складена у валюті країни з гіперінфляційною економікою.

Для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів кожного місяця може застосовуватися середньозважений валютний курс за відповідний місяць.

Середньозважений валютний курс є результатом ділення суми добутків величин курсів НБУ та кількості днів їх дії у звітному місяці на кількість календарних днів у цьому місяці.

в) статті власного капіталу (крім нерозподіленого прибутку або непокритого збитку) відображаються за валютним курсом на дату визнання відповідної статті;

г) нерозподілений прибуток (або непокритий збиток) на дату балансу визначається виходячи з нерозподіленого прибутку (або непокритого збитку) на початок звітного періоду, чистого прибутку (збитку) за звітний період за даними перерахованого Звіту про фінансові результати та суми розподіленого протягом звітного періоду прибутку (списаного збитку), перерахованих за валютним курсом на дату здійснення операції.

Різниця між підсумком перерахованих статей активу та пасиву балансу дочірнього підприємства відображається у консолідованому балансі в описуваному рядку 375 ”Накопичена курсова різниця”. При цьому від’ємна курсова різниця наводиться в дужках і вираховується під час визначення підсумку розділу I пасиву балансу.

Фінансові звіти зарубіжних дочірніх підприємств, складені в грошовій одиниці країни з гіперінфляційною економікою, попередньо коригуються згідно з вимогами П(С)БО 22 ”Вплив змін цін та інфляції”. Коли економіка країни перестає відповідати ознакам гіперінфляційної, а дочірнє підприємство припиняє застосування П(С)БО 22 ”Вплив змін цін та інфляції”, оцінка статей фінансової звітності на дату її останнього подання визнається історичною собівартістю для перерахунку у валюту консолідованої звітності.

Для здійснення перелічених коригувань та визначення консолідованих сум на практиці використовується спеціальна робоча таблиця (табл. 10.12).

Таблиця 10.12

Робоча таблиця для складання консолідованих фінансових звітів

Окремі фінансові звіти

Регулювальні записи

Частка мен-

Консо-лідова-

Стаття

Мате-ринське підпри-ємство

Дочірнє підпри-ємство

Дебет

Кредит

шості

на сума

Звіт про фінансо-ві результати

Віт про власний капітал (нерозпо-ділений прибу-ток)

Баланс

Ця робота таблиця складається у такій послідовності:

1) заносяться у графи 1, 2, 3 показники фінансових звітів (про фінансові результати, власний капітал) і балансу материнського та дочірніх підприємств;

2) відображаються у графах 4, 5 регульовані записи, які дають змогу здійснити розглянуті вище коригування.

Слід мати на увазі, що ці записи робляться лише в робочій таблиці і не відображаються в облікових регістрах підприємств групи. Кореспонденція рахунків, які використовуються для здійснення регулювальних записів, залежить від:

а) періоду, за який складається консолідована фінансова звітність;

б) характеру операцій між дочірнім і материнським підприємствами;

3) обчислюються та відображаються у робочій таблиці частки меншості (графа 6 табл. 10.12);

4) обчислюються та заносяться до робочої таблиці (графа 7) консолідовані суми відповідних статей.

Останнім часом консолідована звітність в Україні набула ширшого застосування. Розглянемо основи її практичного застосування детальніше.

Підприємства, які мають дочірні філії, крім фінансових звітів про відповідні господарські операції, подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів по закінченні звітного кварталу і не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Згідно з п. 3 ПБО-1 консолідована фінансова звітність – це звітність, яка відображає фінансовий стан та результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Дочірнє підприємство – це підприємство, яке перебуває під контролем материнського підприємства, а материнське підприємство – це підприємство, яке здійснює контроль дочірніх підприємств. Контроль визначений у національних стандартах як право основного впливу на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою отримання вигоди від його діяльності. Контроль в інвестора передбачає:

  •  переважаючу участь у статутному капіталі дочірнього підприємства;
  •  право участі в управлінні і визначенні фінансової  господарської політики підприємства;
  •  право призначення або заміни більшості членів ради директорів дочірнього підприємства.  

Материнське підприємство та його дочірні підприємства складають групу.

У міжнародній практиці з метою консолідації фінансової звітності сукупність взаємозв’язаних системою участі підприємств (холдингів, фінансово-промислових груп) розглядають як групу підприємств.

Для вітчизняної бухгалтерської практики термін ”група підприємств” є досить новим. До прийняття національних стандартів у законодавчих і нормативних актах траплялося тільки визначення підприємств, яка складається із материнського (холдингового) підприємства та його дочірніх підприємств (п. 2 ПБО-20).

Зв’язок материнського і дочірніх підприємств базується на системі участі першого в уставному капіталі других. Зауважимо, що така участь може бути прямою або опосередкованою. Частка прямої участі залежить від структури взаємовідносин підприємств, які входять до групи. Взагалі частка участі визначає роль інвестора у формуванні органів управління підприємства, а також у прийнятті рішень з найбільш важливих питань його діяльності.      

Залежно від характеру зв’язків між підприємствами групи можуть бути:

  •  горизонтальними, коли участь материнського підприємства (наприклад А) в дочірніх (наприклад В і С) є безпосередньою (підприємство А володіє більш ніж 50% акцій (голосів) підприємств В і С);
  •  вертикальними, коли участь материнського підприємства у статутному капіталі дочірніх підприємств можна назвати опосередкованою (наприклад підприємство А володіє понад 50% акцій (голосів) В, а підприємство В володіє більш як 50% акцій (голосів) підприємств В і С);
  •  змішаними, коли участь материнського підприємства в статутному капіталі дочірніх підприємств є результатом послідовно-паралельної системи участі підприємств (наприклад підприємство А володіє більше 50% акцій (голосів підприємства В і 16% акцій (голосів) підприємства С, підприємство В володіє 35% акцій (голосів) підприємства С, тому підприємство А контролює підприємство С: якщо об’єднати акції (голоси) підприємства А (16%) з акціями (голосами) підприємства В (35%), підприємство А буде контролювати 51% акцій (голосів) підприємства С).

Визначимо також, що з юридичного погляду, група не є самостійним суб’єктом права  юридичною особою. Будь-які дії проводяться через учасників групи, що є юридично самостійними підприємствами.

Материнське і дочірні підприємства ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності і складають окремі фінансові звіти. Материнське підприємство наприкінці року складає і подає у відповідні органи консолідовану фінансову звітність групи підприємств через включення в її склад інформації про всі дочірні підприємства групи.  

При цьому консолідовану фінансову звітність слід відрізняти від зведеної фінансової звітності. На відміну від консолідованої, зведена звітність – не нова для українських бухгалтерів. Практика надання зведених звітів існувала ще в часи вертикального управління економікою і централізованого планового розподілу ресурсів. Звіти підвідомчих підприємств групували у звіти тресту, головного управління, потім звіти середніх рівнів управління і підприємств, безпосередньо підпорядкованих міністерству, об’єднували в загальний звіт міністерства із зарахуванням даних про централізовані операції. При цьому метод узагальнення більшості показників зведеної звітності (чисельність робітників, фонд оплати праці, основні та оборотні кошти, обсяг реалізації, витрати на виробництво, прибутки та збитки та ін.) був простий – арифметичне складання показників індивідуальних звітів підприємств.

İз заснуванням концернів, консорціумів, холдингових компаній та інших структур актуальною стала консолідована фінансова звітність їх окремих складових. Тепер уже розглядають економічну одиницю, в якій материнське і дочірні підприємства, будучи окремими юридичними особами, є економічно пов’язаними сторонами. İ тому для отримання реальної картини функціонування групи підприємств простого складання показників звітності недостатньо. Для цього необхідна консолідована звітність, що складається з використанням спеціальних методів, які виключають подвійний рахунок.

Слід урахувати фактор економічної сумісності підприємств, залучених до консолідації. Економічна сумісність передбачає, що діяльність дочірнього підприємства пов’язана з діяльністю материнської компанії. Так, наприклад, підприємство-виробник і банк не відповідає вимогам сумісності, тому їх звіти не підлягають консолідації, про що вказується в примітках до консолідованих звітів.

Склад і форми звітності в Україні визначені стандартами від ПБО-1 до ПБО-5. Консолідована фінансова звітність містить консолідовані:

  •  баланс;
  •  звіт про фінансові результати;
  •  звіт про рух грошових коштів;
  •  звіт про власний капітал;
  •  примітки до консолідованої фінансової звітності.

Для формування консолідованої фінансової звітності материнське і дочірнє підприємства подають свої фінансові звіти за один і той самий період і на ту саму дату балансу.

Застосовуються такі принципи консолідації фінансової звітності.

Складання консолідованої звітності базується на таких принципах:

- принцип повноти, згідно з ким усі активи, зобов’язання, витрати і доходи майбутніх періодів консолідованої групи приймають в повному обсязі незалежно від частки материнського підприємства. Частку меншості показують у балансі окремою статтею під відповідним заголовком;

- принцип власного капіталу. Оскільки материнське і дочірні підприємства розглядають як єдину економічну одиницю, власний капітал визначають за балансовою вартістю акцій (голосів) консолідованих підприємств, а також фінансових результатів діяльності цих підприємств і резервів;

- принцип справедливої і достовірної оцінки передбачає, що консолідовану звітність подають у доступній для сприйняття формі. Така звітність повинна давати правдиву і достовірну інформацію про активи, зобов’язання, фінансовий стан, прибутки і збитки підприємств, які входять до групи;

- принцип постійності використання методів консолідації та оцінки, а також принцип діючого підприємства. Методи консолідації повинні застосовуватись упродовж тривалого часу за умови, що підприємство є діючим, тобто не має намірів припиняти свою діяльність у недалекому майбутньому. Відхилення допускаються у виняткових випадках. Причому інформація про ці відхилення має бути розкрита в примітках до звітності. Цей принцип поширюють як на форми, так і на методи складання консолідованої звітності;

- принцип суттєвості передбачає розкриття таких статей, величина яких може вплинути на прийняття або зміну рішень про фінансово-господарську діяльність групи;

- принцип застосування єдиних методів оцінки. При консолідації активи і пасиви материнського і дочірніх підприємств оцінюють за єдиною методологією, яка застосовується материнським підприємством;

- принцип єдності облікової політики материнського і дочірніх підприємств. Консолідована фінансова звітність складається з фінансової звітності підприємств групи. При цьому повинна бути використана єдина облікова політика для подібних операцій (інших випадків при схожих обставинах), які здійснюються підприємствами групи. Якщо облікова політика одного з дочірніх підприємств відрізняється від політики, яка використовується для складання консолідованої звітності, то до об’єднання такої звітності із звітністю материнського підприємства її приводять у відповідність з обліковою політикою, яка застосовується для складання консолідованої фінансової звітності. Якщо при підготовці консолідованої фінансової звітності неможливо використати єдину облікову політику про це вказують у примітках до такої звітності.

Крім того, результати господарської діяльності дочірнього підприємства включають у консолідовані фінансові звіти починаючи з дати придбання, тобто дати, коли контроль на придбаним дочірнім підприємством фактично передається покупцеві.

Результати господарської діяльності дочірнього підприємства, що вибуває, включають у консолідовані звіти до дати вибуття, тобто дати, коли материнське підприємство перестає здійснювати контроль над дочірнім. Різницю між виручкою від вибуття дочірнього підприємства і балансовою вартістю його активів та зобов’язань на дату вибуття визначать у консолідованому звіті про фінансові результати як прибуток (збиток) від вибуття дочірнього підприємства.

Починаючи з дати, коли підприємство не може більше називатися дочірнім, інвестиції в підприємство враховують відповідно до ПБО-12, оскільки воно більше не є частиною групи.

Розглянемо напрями консолідації фінансової звітності.

З методологічного погляду, консолідовану звітність можна визначити як систему показників, характеризуючи майновий і фінансовий стан групи підприємств на звітну дану і фінансові результати її діяльності у звітному періоді. При цьому під системою показників розуміють не тільки числові дані бухгалтерського балансу та інших звітів, а й іншу інформацію, яка розкриває окремі сторони діяльності групи.

При консолідації показники звітів материнського і дочірніх підприємств об’єднують у такий спосіб, щоб їх діяльність була подана як діяльність однієї господарської одиниці. З цією метою баланси і звіти про фінансові результати спочатку об’єднують постатейно шляхом складання показників, після чого здійснюють процедури консолідації.

Процедури консолідації звітності проводять за такими основними напрямами:

  •  консолідація капіталу;
  •  консолідація сальдо внутрішньогрупових операцій і розрахунків;
  •  консолідація фінансових результатів від внутрішньогрупової реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг.

Крім того, якщо материнське підприємство придбало дочірнє за ціною, яка перевищує справедливу вартість його чистих активів, то в консолідованому балансі показують гудвіл, який виникає під час придбання., Гудвіл – це перевищення вартості придбання над справедливою вартістю придбаних ідентифікаційних активів та зобов’язань на дату придбання. Якщо сума інвестицій материнського підприємства менша від справедливої вартості придбаних чистих активів, то має місце негативний гудвіл. Вартість позитивного чи негативного гудвілу, яка виникає при консолідації фінансової звітності материнського підприємства і фінансової звітності дочірніх підприємств, визначають згідно з ПБО-19 (п. 16 ПСО-20). Вартість гудвілу відображають у дужках і віднімають при визначенні підсумку розділу балансу ”Необоротні активи”.

Придбані покупцем активи та зобов’язання визнають окремо на дату придбання і відображають за їх справедливою вартістю, яку визначають у порядку, наведеному в додатках до ПБО-19.

Початкову (балансову) вартість гудвілу зменшують шляхом помісячного рівномірного нарахування амортизації впродовж строку його корисного використання, але не більше 20 років. Такий строк визначають з урахуванням прогнозного строку діяльності підприємства, нормативно-правових актів або контрактів, які впливають на строк корисного використання, зміни попиту на продукцію (роботи, послуги) підприємства тощо. Якщо гудвіл на кінець року не відповідає ознакам активу, то його списують із зарахуванням залишкової вартості до складу витрат.

Консолідація звітів у разі придбання менше 100% капіталу має певну специфіку. Щоб фактично контролювати діяльність дочірнього, материнському підприємству достатньо мати більше 50% його простих акцій (голосів). У цьому випадку варто взяти до уваги інтереси інших акціонерів дочірнього підприємства,  у власності яких перебуває менше 50% простих акцій (голосів) цього підприємства. İнтереси таких акціонерів (частка меншості) відображаються в консолідованій звітності. Частка меншості в консолідованому балансі є джерелом грошових коштів (фінансування)групи і повинна відображатись у пасиві балансу спеціальною статтею з аналогічною назвою в розділі ”Власний капітал”. Частка меншості дочірнього підприємства, як правило, включає дві складові – частину його статутного капіталу, яка відповідає частці в ньому сторонніх акціонерів, і частину додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку й усіх інших власних джерел дочірнього підприємства, пропорційну частці сторонніх акціонерів у статутному капіталі.

Згідно з п. 12 ПБО-20 материнське підприємство для складання консолідованої звітності визначає частку меншості в капіталі і фінансових результатах дочірніх підприємств. Частку меншості розраховують як добуток відсотка голосів, які не належать материнському підприємству, і відповідно власного капіталу і чистого прибутку (збитку) дочірніх підприємств.

У консолідованому балансі частку меншості відображають окремо від зобов’язань і власного капіталу материнського підприємства у вписаному рядку 385 ”Частка меншості”. А в консолідованому звіті про фінансові результати частку меншості в прибутку (збитку) показують у вписаному рядку 215 ”Частка меншості”.

Якщо частка меншості у збитках дочірнього підприємства перевищує частку меншості у капіталі дочірнього підприємства, то на суму такого перевищення й величину майбутніх збитків, яка належить до частки меншості, зменшують частку материнського підприємства у власному капіталі групи підприємств, за винятком тієї частини, щодо якої меншість має зобов’язання і спроможна покрити злитки. Якщо з часом у фінансовій звітності дочірнього підприємства відображений прибуток, то всю суму такого прибутку розподіляють на частку материнського підприємства до покриття збитків і на частку меншості, сума яких покрита раніше за рахунок материнського підприємства.

Застосовується такий порядок складання консолідованих фінансових звітів.

Наприкінці кожного звітного періоду (року), наступного після періоду в якому було придбано дочірнє підприємство, материнське підприємство складає і подає консолідовану фінансову звітність, яка містить результати фінансово-господарської діяльності групи за наступні періоди.

Процес подання консолідованої фінансової звітності є досить складним і тому потребує деяких підготовчих процедур, які мусить проводити материнське підприємство.

До подання материнському підприємству звітів дочірніх підприємств здійснюють детальне вивірення розрахунків у групі. Отримані від дочірніх підприємств звіти аналізують з погляду однаковості облікової політики, яка використовувалася для їх складання і методичної зіставності звітних даних. Якщо дочірні підприємства застосовували різну облікову політику, то показники звітів повинні бути перераховані у належний спосіб.

На підставі звітів материнського і дочірніх підприємств складають робочі таблиці. Вони дають інформацію про консолідовані суми, які будуть наведені в консолідованій звітності групи.  

При консолідації звітності підприємств, які входять у групу, в наступні періоди їх діяльності з метою уникнення повторного зарахування та штучного завищення величини капіталу і фінансових результатів, вилучаються статті, які відображають взаємні внутрішньогрупові операції. Це передбачає проведення таких основних коригувань.

1. Вилучення балансової вартості інвестицій материнського підприємства в капітали дочірніх і відповідає вилучення частки материнського підприємства у власних капіталах дочірніх підприємств. Виходячи з того, що облік фінансових інвестицій в дочірні підприємства відповідно до ПБО-12 здійснюють за методом участі в капіталі, на кінець кожного звітного року балансова вартість інвестицій скоріше за все буде різною. Тому при консолідації необхідно скоригувати суму інвестицій на кінець року до їх балансової вартості на початок року.

2. Вилучення залишків за взаємними розрахунками між материнським і дочірніми підприємствами (внутрішньогрупового сальдо, яке визначається на рахунках внутрішніх розрахунків). Причому в бухгалтерському обліку відображення внутрішньогрупових розрахунків на рахунках бухгалтерського обліку можна здійснювати двома способами:

- з використанням для врахування дебіторської заборгованості і зобов’язань між материнським і дочірніми підприємствами відповідно субрахунків 363 і 633 ”Розрахунки з учасниками ПФГ”, запропонованих Порядком № 61;

- з використанням для обліку всіх видів поточних розрахунків з дочірніми підприємствами субрахунку 682 ”Внутрішні розрахунки” встановленого İнструкцією № 291. Цей субрахунок призначений для узагальнення інформації про всі види розрахунків (крім розрахунків за внесками в статутний капітал) материнського підприємства зі своїми дочірніми, а також дочірніх підприємств між собою.

Облік розрахунків на цих субрахунках здійснюють на кожному підприємстві окремо. Покажемо приклад реалізації товарів між суб’єктами групи (табл. 10.13).

Таблиця 10.13

Бухгалтерський облік внутрішньогрупових розрахунків за товари

Зміст господарської

Материнське підприємство

Дочірнє підприємство

операції

Дт

Кт

Сума, грн.

Дт

Кт

Сума, грн.

Відвантажені товари дочірнім підприємством материнському

-

-

-

682

702

9600

Нараховані податкові зобов’язан-ня за ПДВ

-

-

-

702

641

1600

Списана собівартість реалізова-них товарів

-

-

-

902

281

6000

Віднесена собівартість реалізова-них товарів на фінансовий ре-зультат

-

-

-

791

902

6000

Списаний дохід від реалізації на фінансовий результат

-

-

-

702

791

8000

Оприбутковані товари материн-ським підприємством

281

682

8000

-

-

-

Нарахована сума податкового кредиту за ПДВ

641

682

1600

-

-

-

Перерахована оплата за товари дочірньому підприємству

682

311

9600

-

-

-

Причому правильне відображення внутрішньогрупових розрахунків і операцій у бухгалтерському обліку є важливою методологічною основою для консолідації фінансової звітності. Складаючи консолідований баланс, усі внутрішньгрупові розрахунки (як між основними і дочірніми підприємствами, так і між дочірніми підприємствами однієї групи) необхідно усунути. Ця вимога обумовлена тим, що консолідована звітність відображає фінансово-господарські відносини групи тільки з третіми особами. Взаємовиключні статті відображаються як актив у балансі одного підприємства групи і як пасив у балансі іншого:

  •  в активі - ”Дебіторська заборгованість по внутрішніх розрахунках” (код рядка 200 Балансу) – заборгованість пов’язаних сторін і дебіторська заборгованість по внутрішніх розрахунках:
  •  у пасиві – ”Поточні зобов’язання по внутрішніх розрахунках” (код рядка 600 Балансу)  - заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість за внутрішніми розрахунками.

Таке узагальнення дасть змогу в кінці року (на дату балансу) мати системну інформацію, необхідну для складання консолідованої звітності, зокрема коригування проміжного узагальнення.

3. Вилучення дивідендів, виплачених у групі, а також нереалізованих прибутків та збитків від внутрішньогрупових операцій, які включаються в балансову вартість активів підприємства.

4. Нарахування амортизації гудвілу, а також суми дооцінки необоротних активів, яка виникає при дооцінці вартості активів до справедливої вартості на момент придбання.

5. Виділення частки меншості в окремих показниках консолідованого балансу пропорційно частці інших акціонерів (учасників) дочірнього підприємства у статутному капіталі. Це треба робити, якщо інвестиції материнського підприємства в дочірнє становлять менше 100% статутного капіталу останнього.

Для здійснення вказаних вище коригувань складають робочу таблицю. Ця таблиця вміщує показники звітів усіх підприємств, які підлягають консолідації, коригувальні записи та інформацію про суми, які будуть формувати консолідовану звітність.

Зміст коригувальних записів наведемо в табл. 10.14. Однак слід пам’ятати, що регулювальні проведення в робочих таблицях – це допоміжні проведення. Їх ніколи не відображають на рахунках бухгалтерського обліку материнського або дочірнього підприємства.

Таблиця 10.14

Коригувальні записи, здійснені при консолідації фінансових звітів

Зміст коригувальних записів

Дебет

Кредит

Коригування балансової вартості фінансових інве-стицій на дату консолі-дації

723

441

141

Вилучення балансової вар-тості фінансових ізвести-цій у дочірні підприємства

Рахунки власного капіталу дочір-нього підприємства (40, 42, 43 та ін.); рахунки активів, які були до-оцінені під час придбання (10, 11, 20, 18 і ін.); 126  

141

Нарахування амортизації гудвілу

Рахунки витрат

133

Нарахування амортизації дооцінки необоротних ак-тивів

Рахунки витрат

131

132

Вилучення внутрішньо групового сальдо

682 (кредиторська заборгованість)

682

(дебіторська за боргова-ність)

Вилучення нереалізованих прибутків та збитків від внутрішньогрупових опе-рацій

70

Рахунки запасів (20, 28 та ін.)

Вилучення внутрішньо- групової реалізації

70

90

Зауважимо, що перелік наведених внутрішньогрупових операцій, які підлягають усуненню, не є вичерпним. Він залежить від специфіки суб’єктів господарювання і видів їх діяльності. Крім того, як було зазначено, в консолідовані звіти неправомірно включати показники підприємств, діяльність яких суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств групи (наприклад, банків).

Найбільш типовими прикладами внутрішноьогрупових операцій, які повинні бути виключені під час складання консолідованого звіту про фінансові результати, є:

  •  виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), дочірнім підприємствам (або материнському підприємству);
  •  собівартість продукції (товарів, робіт, послуг), реалізованої дочірнім підприємствам (або материнському підприємству);
  •  сплачені або отримані проценти за позиками, які відповідно отримані від дочірніх підприємств або надані ним;
  •  орендна плата або інші доходи, отримані від надання послуг дочірнім підприємства (або материнському підприємству);
  •  орендна плата або інші витрати та послуги, надані дочірніми підприємствами (або материнським підприємством);
  •  дивіденди (сплачені, отримані).

Крім того, готуючи консолідовані звіти, необхідно враховувати такі ситуації:

- на кінець звітного року підприємство групи реалізувало продукцію (роботи, послуги) іншому підприємству цієї самої групи, а останнє потім повністю реалізувало цю продукцію користувачам поза групою (третім особам);

- на кінець звітного року підприємство групи реалізувало продукцію (роботи, послуги) іншому підприємству цієї самої групи, а останнє не реалізувало  (повністю або частково) цю продукцію користувачам - третім особам.

У першій ситуації при консолідації фінансових результатів прибуток (збиток) підприємств групи складається. Водночас у консолідований звіт про фінансові результати не входить виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), яка відображає внутрішньо груповий оборот, а також відповідні затрати.

Проблема консолідації звітності ускладнюється, якщо продукція, яка становить внутрішньогруповий оборот, у звітному році залишається нереалізованою або реалізується частково (друга ситуація). Така продукція (для групи в цілому) вважається нереалізованою, її вартість відображається у вигляді запасів у балансі підприємства групи, а прибуток, отриманий одним із підприємств при реалізації продукції іншому, є нереалізованим прибутком групи. Складаючи консолідований звіт про фінансові результати, нереалізований прибуток вилучають із загальної величини прибутку (збитку) групи за звітний період.

При складанні консолідованого балансу групи в пасиві на величину нереалізованого прибутку зменшується нерозподілений прибуток (збиток) звітного року (отриманий за загальним правилом шляхом складання аналогічних показників групи). В активі на цю ж величину зменшується вартість запасів (попередньо отриманий шляхом складання аналогічних статей балансів підприємств групи). Це пов’язано з тим, що нереалізований прибуток знайшов відображення в запасах материнського підприємства.

Розглянемо методичні основи визначення деяких показників в умовах застосування консолідованої звітності. Визначення частки власності материнської компанії в дочірній розглянемо на умовному прикладі:

Приклад 10.1. Підприємство ”М” сплатило за частку власності у підприємства ”Д” третій стороні на суму 80 000 грн., придбавши її за номінальною вартістю (80 000 грн. : 1 грн. = 80 000 простих іменних акцій).

100 000 грн. (статутний фонд підприємства, який складається виключно з простих іменних акцій) : 1 грн. = 100 000 акцій, які дають право голосу.

80 000 акцій : 100 000 акцій × 100% - 80% - частка власності активів компанії ”Д” на балансову дату.

Отже, необхідно консолідувати 80% чистих активів компанії ”Д” у звітності материнського підприємства. Залишкові 20% будуть ураховані при обчисленні частки меншості.

Розрахунок гудвілу може здійснюватись різними способами. Сутність першого способу полягає в такому.

У результаті придбання підприємства ”Д” у консолідованій звітності об’єднання підприємств ”М” і ”Д” на дату придбання у складі необоротних активів повинен бути відображений негативний гудвіл на суму 2922 грн.
(табл. 10.15).

Таблиця 10.15

Розрахунок гудвілу по підприємствах ”Д” і ”М” (перший спосіб) 

Показник

Сума, грн.

Сума сплаченої винагороди (80% статутного капіталу у фінансовій звітності підприємства ”Д”) 

80 000

Справедлива вартість чистих активів підприємства ”Д” на дату придбання:

Грошові кошти

(1000)

Інвестиції

(4000)

Короткострокова дебіторська заборгованість

(30 000)

Довгострокова дебіторська заборгованість (див. розрахунок нижче)

(17 153)

Резерв безнадійної заборгованості

3000

Машини і обладнання

(60 000)

Інші основні засоби (транспортні засоби та ін.)

(25 000)

Нематеріальні активи – програмне забезпечення

(2000)

Кредиторська заборгованість за розрахунками з постачальниками

23 000

Кредиторська заборгованість – бюджет

8000

Передоплати отримані

2000

Підсумок: справедлива вартість чистих активів підприємства ”Д” на 31.12.2002 р.

103 653

Частка, яка належить підприємству ”М” (80%)

82 922

Підсумок: гудвіл

(2922)

У даному разі підприємство ”М” планує, що придбане підприємство ”Д” в майбутньому працюватиме з прибутком. Таким чином, оскільки сума негативного гудвілу не перевищує справедливу вартість придбання немонетарних активів, то гудвіл підлягає амортизації протягом терміну використання, який не перевищує 20 років.

Підприємство ”М” прийняло рішення відносно терміну амортизації гудвілу протягом 20 років. Отже, протягом одного року після придбання підприємства ”Д” на витрати має бути списана амортизація гудвілу на суму 1/20 від загального його розміру на дату придбання: 146 грн.

У випадку, якщо підприємство ”М” передбачає, до діяльність підприємства ”Д” буде збитковою, негативний гудвіл підлягає списанню на результати діяльності об’єднання підприємств у консолідованій фінансовій звітності рівномірно протягом періоду передбаченої збиткової діяльності.

Розрахунок гудвілу другим способом здійснюється так:

 Таблиця 10.16

Розрахунок гудвілу по підприємствах ”Д” і ”М” (другий спосіб) 

Показник

Сума, грн.

Чисті активи підприємства ”Д”

На 31.12.

2003 р.

На дату придбання

Різниця

Статутний капітал

100 000

100 000

0

Накопичений прибуток минулих років

7000

5000

2000

Переоцінка основних засобів до ринко-вої вартості (машини і обладнання)

15 000

20 000

(5000)

Переоцінка основних засобів до ринко-вої вартості (інші основні засоби)

0

(5000)

5000

Переоцінка нематеріальних активів до ринкової вартості

(3000)

3000

Інвестиції

(500)

(500)

0

Дисконтування довгострокової дебітор-ської заборгованості

(10 275)

(12 847)

2573

Чиста вартість активів підприємства ”Д”

11 225

103 653

7573

База для розрахунку

Частка меншості

Гудвіл

Нерозподі-лений при-буток гру-пи

Альтернативний варіант розрахунку гудвілу за П(С)БО 19 можна провести у такий спосіб (табл. 10.17).

Розрахунок справедливої вартості довгострокової дебіторської заборгованості розглянемо на умовному прикладі (табл. 10.18).

Приклад розрахунку дисконтованої вартості довгострокової дебіторської заборгованості наведено у табл. 10.19.

Таблиця 10.17

Альтернативний варіант розрахунку гудвілу  

Показник

Значення показника

Сплачені грошові кошти

80 000

Частка придбаних чистих активів, 80% (103,653 × 80%)

82 922

Гудвіл

(2922)

Амортизація гудвілу за 2002 р. – 1/20

146

Незамортизована частина гудвілу

(2776)

Таблиця 10.18

Розрахунок справедливої вартості довгострокової заборгованості  

Показник

Значення показника

Майбутня номінальна вартість дебіторської заборгованості, грн.

30 000

Відсоткова ставка, %

15

Фактор дисконтування

0,571753

Теперішня вартість майбутніх грошових потоків, грн.

17 153

Дисконт

12 847

Таблиця 10.19

Розрахунок дисконтованої вартості довгострокової дебіторської заборгованості  

Показник

Сума, грн.

Поточна (балансова, номінальна) вартість нульового року

30 000

Дисконтова на вартість першого року

26 087

Дисконтова на вартість другого року

22 684

Дисконтова на вартість третього року

19 725

Дисконтова на вартість заборгованості на 31.12.2003 р. через чотири роки

17 153

Розрахунок частки меншості також розглянемо в табл. 10.20.

Таблиця 10.20

Розрахунок частки меншості   

Сума, грн.

Показник

На дату прид-бання

На звітну дату

Різ-ниця

Статутний капітал

100 000

100 000

-

Накопичений прибуток (збиток)

5000

7000

2000

Підсумок: чисті активи підприємства ”Д” до кори-гувань у зв’язку з приведенням чистих активів до справедливої вартості

105 000

107 000

2000

Дисконтування довгострокової дебіторської за-боргованості (див. розрахунок гудвілу)  

(12 847)

(10 275)

2572

Переоцінка основних засобів

20 000

15 000

(5000)

Переоцінка нематеріальних активів

(3000)

-

3000

Приведення інших інвестицій до справедливої вартості

(500)

(500)

-

Частка меншості (20%)

21 725

22 245

520

Частка меншості являє собою частину чистого прибутку (збитку) та чистих активів дочірнього підприємства, що не належить материнському підприємству.

Оскільки материнському підприємству може належати тільки та частина прибутку (збитку), яка була отримана після дати придбання, для мети розрахунків доцільно розраховувати різницю між чистими активами підприємства на дату придбання та на звітну дату.

Для нашого прикладу даний розрахунок виглядатиме так, як вказано в
табл. 10.19. Існує ще один метод розрахунку частки меншості: 20% від чистих активів на дату придбання: (111 225) × 20% = 22 245.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44930. Основные этапы складывания древнерусского государства 20.74 KB
  Основные этапы складывания древнерусского государства В своем развитии древнерусское государство прошло ряд этапов. На первом этапе образования древнерусского государства VIIIсередина IХ вв. процесс складывания государства ускоряется во многом благодаря активному вмешательству внешних сил хазар и норманнов варягов. Норманнская теория происхождения древнерусского государства.
44932. Australia. Австралия 15.29 KB
  Australia is one of the most unusual and exotic countries of the world. A significant feature of modern Australian society is the representation of a lot of cultures drawn from many lands by its people
44933. Два способа установки ПО 22.78 KB
  В первом случае пакет ПО обычно поставляется в виде trgz архива во втором случае в виде rpm пакета но это не обязательно исполняемые модули также могут распространяться в виде trgz архива. Проще всего установить ПО представленное в виде rpm пакета содержащего исполняемые файлы. Программа rpm Название этой программы или команды является аббревиатурой от Redht Pckge Mnger. Программа rpm в некотором смысле аналогична программам типа setup wizrd для MS Windows.
44934. Влади́мир Андре́евич Фаво́рский 38.9 KB
  Фаворский вспоминает: Там я встретил целый ряд русских между прочим Истомина. Фаворский вспоминает: Бегали ещё в университет слушать профессоров Фуртвенглера и Фолля и к Молье слушать его лекции по анатомии Студенты Академии протестовали против нашего присутствия и выгоняли нас Молье услыша об этом возмутился и сказал что всякий кому интересно может слушать и мы слушали. Фаворский хорошо знал немецкий язык в отдельных случаях он даже исполнял роль переводчика на занятиях.
44935. Предмет и задачи методики преподавания РЯ 13.34 KB
  Методика РЯ опирается на лингвистические и психологические концепции о роли языка в социальном развитии о связи языка и сознания речи и мышления. Методика обеспечивает такую систему обучения языку которая строго соответствует современной теории лингвистики о сущности языка и его социальной функции быть важнейшим средством человеческого общения средством формирования мысли и ее выражения в языковом коде. Для решения своих задач методика выбирает оптимальные варианты в рамках классноурочной системы жестко ограниченного числа уроков и...
44936. Имя существительное 14.24 KB
  Род существительное не словоизменительная категория. Существительное относится к одному из трех родов. Род сущ. Или по значению выделяется корпус слов: плакса обжора умника род опред.
44938. New Zealand. Новая Зеландия 15.12 KB
  New Zealand, an independent state and a member of the Commonwealth, is situated south-east from Australia. The country consists of three large islands and also many small islands. New Zealand is a mountainous country.