73943

УПРАВЛİННЯ ФİНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Ризики у фінансовогосподарській діяльності суб’єктів господарювання Ефективне забезпечення моделі управління фінансовими ризиками передбачає зокрема вирішення таких проблемних питань: аналіз умов виникнення і формування комерційних ризиків та визначення факторів що зумовлюють їх абсолютну величину; класифікація комерційних ризиків та їх взаємозв’язок із фінансовогосподарською діяльністю суб’єкта господарювання; формулювання критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо господарських операцій які характеризуються наявністю...

Украинкский

2014-12-21

187 KB

0 чел.

ТЕМА 9. УПРАВЛİННЯ ФİНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

9.1. Ризики у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання

Ефективне забезпечення моделі управління фінансовими ризиками передбачає, зокрема, вирішення таких проблемних питань:

  •  аналіз умов виникнення і формування комерційних ризиків та визначення факторів, що зумовлюють їх абсолютну величину;
  •  класифікація комерційних ризиків та їх взаємозв’язок із фінансово-господарською діяльністю суб’єкта господарювання;
  •  формулювання критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо господарських операцій, які характеризуються наявністю ризику (невизначеності);
  •  формулювання концепції управління ризиками суб’єкта господарювання, що відповідає потребам його фінансово-господарської діяльності.

Зупинимося на визначених проблемах детальніше.

9.1.1. Умови виникнення ризиків

Здійснення підприємницької діяльності (причому не залежно від того, чи це господарські операції в рамках операційної, інвестиційної чи фінансової діяльності) нерозривно пов’язано з таким явищем, як невизначеність, тобто об’єктивною неспроможністю спрогнозувати майбутні наслідки здійснення підприємством тієї чи іншої господарської операції із 100-відсотковою достовірністю. Однак це не є підставою для відмови від зорієнтованих на перспективу напрямів управління фінансами суб’єктів господарювання.

Невизначеність, притаманна реалізації тих чи інших господарських операцій підприємства, формує його сукупний ризик. Сукупний ризик підприємства складається із системи окремих видів ризиків, що дає змогу сформулювати основні напрями моніторингу моделлю управління ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства з метою мінімізації негативного впливу комерційних ризиків – відстежування ризиків:

  •  за структурними підрозділами підприємства;
  •  за основними (внутрішніми та зовнішніми) господарськими зв’язками підприємства;
  •  за основними видами ризиків (див. розд. 9.1.2);
  •  за центрами локалізації ризиків;
  •  за ступенем взаємозв’язку та взаємозалежності окремих ризиків та центрів їх локалізації;
  •  за впливом зовнішніх факторів ризику (які формують системний ризик за класифікацією Марковіца).

Водночас ефективність моделі управління ризиками передбачає чітке усвідомлення основних функціонально-організаційних питань, пов’язаних із практичним використанням такої моделі. Її впровадження потребує:

  •  групування та локалізації господарських операцій за центрам формування ризиків з метою наступного їх аналізу;
  •  виявлення та ідентифікації ризиків підприємства за видами його діяльності, а також відповідно до основних критеріїв, визначених корпоративною стратегією підприємства;
  •  структурування сукупного ризику суб’єкта господарювання, а також виділення основних його видів (відповідно до специфіки та реалій фінансово-господарської діяльності підприємства);
  •  обґрунтування використання фінансово-математичних моделей та методів кількісного оцінювання рівня ризику та підтримки управлінських фінансових рішень;
  •  визначення доцільності використання окремих фінансових показників та коефіцієнтів для аналізу конкретного виду ризику;
  •  визначення та зведення основних критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень в умовах невизначеності.

9.1.2. Види ризиків та їх характеристика

Об’єктивна необхідність дослідження та вивчення сукупного ризику підприємства пояснюється тим фактом, що будь-яка його операційна, інвестиційна та фінансова діяльність у ринковому середовищі здійснюється виключно в умовах загрози формування негативних (або ж неочікуваних позитивних) фінансово-економічних результатів – скорочення прибутків (формування збитків), падіння ринкової вартості підприємства або, у найгіршому випадку, оголошення неплатоспроможності підприємства із наступною його ліквідацією за процедурою банкрутства.

Це, у свою чергу, дає змогу говорити про існування своєрідних центрів формування ризиків (аналогічно до центрів затрат або центрів доходів підприємства), на основі яких можна структурувати три узагальнюючі рівні (напрями) центрів формування ризику.

Формування класифікаційних ознак на основі наведеного вище структурування ризиків підприємства дає змогу виділити такі основні види (групи) ризиків:

  •  операційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах операційної діяльності підприємства;
  •  інвестиційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах інвестиційної діяльності підприємства;
  •  фінансовий ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах фінансової діяльності підприємства.

Класифікація ризиків суб’єкта господарювання на основі інших критеріїв визначення центрів формування ризиків наведена в табл.   

Таблиця

Класифікаційна сукупність ризиків підприємства

Критерій

Види ризиків

Фактори формування

Підконтрольність підприємству (за Г. Марковіцем)

Системний ризик

Ризик, що визначається зовнішніми, неза-лежними від підприємства факторами

Несистемний ризик

Ризик, величина якого визначається факто-рами, що є специфічними для даного під-приємства

Позиціонування

Операційний ризик

Розміщення активів підприємства та їх структура

у ринковому се-

редовищі (де-
тальна локаліза-

Кредитний (процентний) ризик

Структура формування пасивів підпри-ємства

ція ризиків)

Ринковий ризик

Зміна ринкової позиції підприємства

Діловий ризик

Організація виробничого процесу (зміна обсягів виробництва або операційної маржі)

Діловий (опера-ційний) ризик

Коливання абсолютної величини чистого доходу та руху грошових коштів

 

Фінансовий ризик

Неспроможність підприємства обслугову-вати власні зобов’язання перед третіми особами та ймовірність оголошення під-приємства банкрутом  

Форма ведення

підприємством

фінансово-госпо-дарської діяль-

Валютний ризик

Притаманний підприємствам, що ведуть фінансово-господарську діяльність у кіль-кох країнах та у своїх розрахунках викори-стовують принаймні дві валюти  

ності

Політичний ризик

Притаманний підприємствам, що ведуть фінансово-господарську діяльність у кіль-кох країнах, і формується внаслідок наяв-ності відмінностей та зміни політичного клімату ведення підприємницької діяль-ності  

Джерело форму-вання портфель-ного ризику

Систематичний ризик

Частина ризику, що формується під дією виключно загальноринкових факорів  

Активний ризик

Частина ризику, що не може бути поясне-на за рахунок загальноринкових факторів  

9.1.3. Критерії прийняття управлінських фінансових рішень

в умовах невизначеності

Перш, ніж структурувати критерії прийняття управлінських фінансових рішень в умовах невизначеності, доцільно нагадати основні цілі підприємницької діяльності, яким має бути підпорядкована операційна, інвестиційна та фінансова діяльність суб’єкта господарювання. До таких критеріїв заведено відносити такі:

  •  максимізація ринкової вартості підприємства і, відповідно, достатку власників;
  •  підтримання конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах;
  •  забезпечення належного рівня ліквідності та платоспроможності підприємства з метою попередження його фінансової неспроможності;
  •  підтримання цільового (планового) рівня прибутковості фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання;
  •  підтримання інвестиційної привабливості підприємства.

9.1.4. Сучасні концепції організації управління ризиками

До таких концепцій належать:

  •  оцінка максимально можливого рівня негативного відхилення (збитків, втрат);
  •  оцінка відхилення, приведеного на ризик (рентабельність капіталу підприємства, приведена на ризик (RAROC); рентабельність активів підприємства, приведена на ризик (RAROA); капітал, приведений на ризик).

Зауважимо, що ефективність будь-якої із трьох концепцій оцінки ризиків та обґрунтування управлінських фінансових рішень залежить від інформаційного забезпечення та обізнаності фінансових менеджерів, що здійснюють управління сукупністю ризиків суб’єкта господарювання. При цьому необхідно відзначити певну сукупність проблем, з якими стикається (або може зіткнутися) фінансовий менеджер. До таких проблем необхідно віднести:

  •  цінність фінансової інформації з часом змінюється, що викликано змінами доступності, корисності та змісту також інформації;
  •  у більшості випадків власники чи зберігачі фінансової інформації не підозрюють про її справжню цінність;
  •  інформація повинна накопичуватися із різних, незалежних джерел;
  •  кількість інформаційних каналів та потоків із часом істотно збільшується, що ускладнює ефективне управління такою інформацією;
  •  глобальний доступ, анонімне створення та споживання фінансової інформації та розвиток комп’ютеризованих інформаційних систем створює нові можливості та загрози для інформаційного забезпечення фінансового менеджменту взагалі та моделі управління ризиками суб’єкта господарювання.

9.2. Модель управління фінансовими ризиками

Модель управління фінансовими ризиками – це специфічний функціонально-організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання в ринковому середовищі.

На основі новітніх теорій корпоративних фінансів та сучасної практики управління фінансами суб’єктів господарювання виділяють такі фактори формування моделі управління фінансовими ризиками:

  •  структурування моделі управління фінансовими ризиками підприємства здійснюється виключно на основі особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідним урахуванням теоретико-методологічних основ (у тому числі викладених у даному розділі підручника);
  •  управління ризиками суб’єкта господарювання здійснюється на основі сукупності кількісних показників (коефіцієнтів та індикаторів) відповідно до системи цілей та завдань моделі  управління ризиками, має бути максимально насиченою, гранично повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметри та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;
  •  цільові показники управління фінансовими ризиками (як і вхідна первинна інформація) повинні бути приведені до зіставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх адекватної фінансово-математичної та аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни (розроблення сценаріїв розвитку подій);
  •  кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, що використовується моделлю управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;
  •  обов’язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації фінансових ризиків;
  •  формування якісних та кількісних параметрів виявлення, ідентифікації та оцінки ризиків суб’єкта господарювання у плановому періоді в рамках здіснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної (стійкої) сукупності певних напрямів спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління фінансовими ризиками;
  •  обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль моделі управління ризиками підприємства, її окремих складових елементів у вигляді методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків у межах здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Отже, формування адекватної та ефективної моделі управління ризиками передбачає вирішення сукупності питань, які можна розподілити за такими напрямами:

  •  локалізація етапів (визначення структури) моделі управління ризиком;
  •  аналіз основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками;
  •  обґрунтування основних кількісних показників, що використовуються в моделі управління ризиками.

Визначимо кожен із зазначених напрямів детальніше.

9.2.1. Структура моделі управління ризиками

Структурування моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю. Так, модель управління фінансовими ризиками спрямована на реалізацію зазначених нижче завдань, які, у свою чергу, є взаємоузгодженими послідовними ітераціями в системі управління фінансовими ризиками.

9.2.2. Характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками

Сукупний ризик суб’єкта господарювання включає сукупність різних ризиків, які можна об’єднати у такі групи – операційні, інвестиційні та фінансові ризики. Фактори, що визначають базові характеристики ризиків, будуть різнитися в рамках окремих напрямів (центрів) ризиків.

Так, операційні ризики суб’єкта господарювання формуються під впливом таких факторів:

  •  зміна тривалості операційного циклу, що впливає на формування потреби підприємств в оборотному капіталі;
  •  зміна обсягів виробництва, що визначає формування залишків готової продукції та обсягів її реалізації;
  •  зміна обсягів реалізації, що впливає на формування грошових потоків підприємства, забезпечення його ліквідності та платоспроможності;
  •  зміна тривалості виробничого циклу як наслідок технологічних ризиків;
  •  зміна вартості активів підприємства як наслідок їх алокації;
  •  зміна конкурентної позиції підприємства на ринку ресурсів (продукції).

Зазначені фактори негативно впливають на формування сукупності операційних ризиків, насамперед на формування грошових потоків підприємства від основної діяльності. Зауважимо, що ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі немає однозначності щодо визначення поняття операційних ризиків, оскільки різні автори, класифікуючи ризики, посилаються на операційний ризик як результат дії різних факторів. Розглянута вище локалізація операційних ризиків узгоджена із класифікацією видів діяльності підприємства. Наприклад, операційний ризик ідентифікується як сукупність ділового ризику (business  risk – зміни обсягів реалізації чи операційної маржі) та випадкового ризику (event risk – шахрайство, помилки, вихід із ладу систем).

У свою чергу, інвестиційні ризики суб’єкта господарювання визначаються рівнем та особливостями впливу таких факторів:

  •  зміна реальної (ринкової) вартості необоротних активів;
  •  науково-технічний прогрес та науково-технічна революція;
  •  моральне та фізичне зношення об’єктів основних фондів чи нематеріальних активів;
  •  зміна кон’юнктури на ринку R&D (науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт);
  •  зміна нормативно-правового воля здійснення інвестиційної діяльності;
  •  зміна термінів окупності довгострокових інвестицій (як капітальних, так і фінансових);
  •  перерозподіл прав власності щодо підприємства, в цінні папери яких здійснюються вкладення підприємства;
  •   оголошення дефолту об’єктами інвестування (за облігаціями, інвестиційними та ощадними сертифікатами, державними цінними паперами);
  •  втрата контролю над афілійованими та асоційованими підприємствами.

Урахування інвестиційних ризиків передбачає аналіз впливу на фінансовий стан суб’єкта господарювання та його фінансові результати (прибуток) особливостей фінансування основних фондів, здійснення портфельного та прямого фінансового інвестування, а також формування нематеріальних активів (фінансування розроблення новітніх технологій, їх упровадження та ін.).

Фінансові ризики підприємства включають вплив сукупності фінансових показників, що визначають особливості здійснення фінансової діяльності, а також забезпечення фінансової спроможності підприємства. До таких факторів можна віднести:

  •  структуру капіталу та фінансовий ліверидж як фактор забезпечення зобов’язань підприємства;
  •  зміну кредитних ставок, унаслідок чого формується відхилення реальної вартості обслуговування капіталу підприємством від поточної ринкової вартості;
  •  зміну нормативно-правового поля здійснення фінансової діяльності;
  •  зміну тривалості фінансового циклу як фактора формування касового розриву та забезпечення резерву ліквідності підприємства;
  •  зміну платоспроможності кредиторів та дебіторів підприємства;
  •  імовірність оголошення підприємства банкрутом;
  •  загрозу ринку корпоративного контролю – втрату контролю над підприємством унаслідок ворожого поглинання і, як результат, втрату контролю за його грошовими потоками.

Слід зазначити, що певна сукупність факторів формування невизначеності фінансово-господарської діяльності об’єктивно перебуває поза контролем підприємства. На основі цього припущення Г. Марковіц1 виділив для інвестиційного портфеля системний ризик, який є спільним для всіх активів, що можуть бути включені до такого портфеля. Відповідно, інвестиційний керуючий неспроможний ні повністю, ні частково уникнути цього ризику. За аналогією можна стверджувати, що функціонування будь-якого підприємства (здійснення будь-якої господарської операції, реалізації інвестиційного портфеля) пов’язане із системним ризиком, який формується внаслідок сукупності об’єктивних факторів. До них можна віднести, наприклад, природні ризики (стихійні лиха, зміна погоди,

–––––––––––

1Markowitz H. Portfolio Selection // Journal of Finance, Vol. 7(1), 1952 рр. 77-91.     

неврожаї та інші); політичний ризик, ризик зміни державою ”правил гри” та ін. Водночас Марковіц визначав належність до окремих видів активу специфічного ризику, який відрізняється від активу до активу, - несистемного ризику. Відповідно, інвестиційний керуючий через підбір та включення до портфеля різних активів досягає зменшення сукупного ризику такого портфеля. Аналогічно для фінансово-господарської діяльності підприємства можна стверджувати, що з будь-яким носієм ризику асоціюється також несистемний ризик як вираження унікальності такого носія. Це твердження дає змогу визначити можливі напрями впливу підприємства на формування його сукупного ризику як об’єктивної взаємодії системного та несистемного ризиків у розрізі сукупності їх носіїв.

Деяку модифікацію системи ризиків Г. Марковіца запропонували спеціалісти американської компанії Analytic Investors, Inc. (Clarke et.al.). Розподіл сукупного ризику активу (портфеля активів як форми їх алокації) здійснюється у системі системний ризик – активний ризик. При цьому системний ризик є результатом впливу таких факторів1:

  •  ринок цінних паперів;
  •  вартісний фактор (відношення балансової вартості до ринкової);
  •  ринкова капіталізація;
  •  зміна процентних ставок;
  •  імовірності (ризику) дефолту.

У свою чергу, активний ризик є результатом поточних управлінських фінансових рішень щодо формування та перегляду інвестиційним керуючим портфеля активів із плином часу.

Альтернативним підходом до розглянутих вище класифікацій сукупного ризику   є   деталізований  підхід  до  визначення центрів  локалізації  ризиків,  що

––––––––––

1 Подається за: Roger G. Clarke, Harindra de Silva, and Brett Wander. Risk allocation versus Asset Allocation: Improving the optimal allocation between risk and return // The Journal of Portfolio Management, Fall 2002, р.10.      

забезпечує певний рівень свободи для фінансового менеджменту в обґрунтуванні центрів формування ризиків і, відповідно, видів ризиків, які розглядаються як об’єкт управління в рамках моделі управління ризиками підприємства. При цьому такий перелік  видів  ризиків  є  відкритим,  що  дає  змогу  його  модифікувати  до потреб конкретного підприємства. Отже, перевага даного підходу до трактування структури сукупного ризику та визначення центрів локалізації таких ризиків полягає у можливостях використання досвіду фінансових менеджерів підприємства, їх кваліфікації для адаптації системи локалізації ризиків до потреб підприємства.

Сукупний ризик суб’єкта господарювання, за Черг Лі, формується як проста арифметична сума ділового (операційного) та фінансового ризиків.

Основним фактором формування сукупного ризику підприємства є фінансова його складова, яка, у свою чергу, залежить від рівня фінансового лівериджу – співвідношення між позиковим та власним капіталом.

Незважаючи на велику кількість варіантів структурування сукупного ризику суб’єкта господарювання, для потреб його кількісної оцінки використовуються спільні показники та математичні змінні, які розглядаються далі.

9.2.3. Основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками

У сучасній практиці корпоративних фінансів для кількісної оцінки сукупного ризику та окремих його складових може використовуватися сукупність різноманітних фінансово-математичних моделей.

Водночас такі розрахунки можуть бути спрощені шляхом використання персональних комп’ютерів та прикладного забезпечення. Серед програмних продуктів, що застосовуються для потреб оцінки ризиків, можуть бути як прості табличні процесори (наприклад, Statistica, SPPS, S+, MathLab):

  •  середнє квадратичне відхилення, або дисперсія, очікуваної величини цільового показника:
  •  

                  n

       ∑ (Xi - X)2

       і =1

σ = 2√σ2 = 2√ ––––––––––,      (9.1)

     n - 1

де: σ – середнє квадратичне відхилення цільового показника Х;

σ2 – дисперсія цільового показника Х;

Xiі-те спостереження цільового показника;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

n – кількість спостережень цільового показника;

  •  для кількісного оцінювання ризиків, пов’язаних із активами, що мають активний ринок обігу (наприклад, цінні папери), може використовуватися коефіцієнт β моделі САРМ, який виражає кількісну оцінку системного (або ринкового) ризику за класифікацією Г. Марковіца:

      cov (Rj , Rm)

β = –––––––––––  ,        (9.2)

   σ2m 

де: Rj – очікуване значення дохідності j-го активу;

Rm – очікуване значення дохідності ринку;

σ2m – дисперсія ринкової дохідності.

Як уже зазначалося, ідентифікація та оцінка фінансових ризиків у структурі моделі управління ризиками потребує формування відповідної системи показників, що уможливлювала б як дослідження якісних характеристик фінансових ризиків, так і їх кількісну оцінку. Відтак для розрахунку параметрів сукупного ризику та його складових, у тому числі згаданих показників рівня ризику, а також дослідження та оцінки інших характеристик фінансових ризиків можуть використовуватися такі показники та коефіцієнти:

  •  момент k-го порядку відносно фіксованої величини А:

              n

  ∑ (Xi - А)k

  і =1

М =  ––––––––––,      (9.3)

 n

де: М – момент k-го порядку відносно А;

Xiі-те спостереження цільового показника;

n – кількість спостережень цільового показника;

  •  очікувана величина (математичне очікування як момент і–го порядку відносно нуля) цільового показника (як правило, очікувана дохідність або прибутковість активу) розраховується на основі фактичних величин цільового показника за минулі періоди шляхом розрахунку математичного очікування на основі наведеної нижче формули (кількісно математичне очікування величини цільового показника дорівнює середній арифметичній фактичних величин за попередні періоди):

           n

  ∑ Xi

  і =1

Х =  ––––––  ,                (9.4)

    n

де: Xiі-те спостереження цільового показника;

n – кількість спостережень цільового показника;

  •  медіана як значення, що відповідає середині ранжованого ряду:

                                               n + 1

    –––––– – F

         2

Медіана = Min + i ×  ( ––––––––––),     (9.5)

          f

де: Min – мінімальне значення цільового показника в інтервалі, до якого належить медіана;

і – величина інтервалу, до якого належить медіана;

n – кількість спостережень цільового показника;

F – кумулятивна частота інтервалу, що передує інтервалу, до якого належить медіана цільового показника;

         f – частота інтервалу, до якого належить медіана цільового показника;

  •  коваріація між окремими господарськими операціями, ризиками або ж факторами їх формування використовується для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між окремими об’єктами процесу прийняття управлінських рішень та його кількісної оцінки:

         n  

       ∑ (Xi - X) . (Yi - Y)

       і =1

covx,y = –––––––––––––––––,     (9.6)

  n – 1

де: covx,y – коваріація між цільовими показниками X та Y;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

Xi – абсолютне значення цільового показника Х в і-му періоді;

Y – очікувана величина цільового показника Y (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

Yi – абсолютне значення цільового показника Y в і-му періоді;

n – кількість періодів, що аналізуються і передують плановому;

  •  коефіцієнт кореляції між окремими цільовими показниками, наприклад господарськими операціями, окремими видами ризиків або ж факторами їх формування; коефіцієнт кореляції використовується (подібно до коваріації) для встановлення взаємозалежності між цільовими показниками і розраховується за такою формулою:

    covх,у 

ρх,у = –––––  ,        (9.7)

σх × σу

де: ρх,у – коефіцієнт кореляції між цільовими показниками Х та Y;

covх,у – коваріація між цільовими показниками Х та Y;

σх – середнє квадратичне відхилення для цільового показника Х;

σу – середнє квадратичне відхилення для цільового показника Y;

  •  стандартизована змінна як змінна Z, середня арифметична якої дорівнює нулю, а середнє квадратичне відхилення – одиниці:

     (Xі -  X)

  Z = ––––––,       (9.8)

      σ

де: Xі і-те спостереження цільового показника;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

σ – середнє квадратичне відхилення цільового показника;

  •  функція щільності розподілу ймовірності, яка визначає розподіл імовірності настання того чи іншого випадку:

 +∞

F(X) = ∫ƒ(Х)dx        (9.9)

         -      

Найтиповішим застосуванням кількісних показників оцінки фінансових ризиків є портфельне інвестування, зокрема, в цінні папери.

Важливе місце в інструментарії управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання посідає портфельний аналіз (portfolio analysis), що має ряд функціонально-організаційних модифікацій і може використовуватися як для виявлення, ідентифікації, оцінки, так  для вибору та обґрунтування методів нейтралізації конкретного ризику. Серед найбільш поширених у сучасні фінансово-економічній літературі є такі модифікації портфельного аналізу:

  •  аналіз портфеля цінних паперів або інших ринкових активів (тобто активів, що володіють активним ринком їх вторинного обігу) використовується для узгодження базових характеристик портфеля (як правило, рівня його дохідності та ризику) шляхом диверсифікації; сьогодні існує значна кількість теоретичних моделей для аналізу портфеля активів (зауважимо, що переважна більшість їх розроблялася для цінних паперів, однак може вільно застосовуватися для інших ринкових активів) – формування оптимального портфеля інвестицій (модель Марковіца, модель Шарпа та ін.);
  •  управління ризиками на основі портфельного аналізу у формі портфельних матриць, зокрема (1) матриця Бостонської консалтингової групи (портфель позиціонування суб’єкта господарювання на цільовому ринку ”зростання – частка ринку”) та (2) матриця Мак-Кінзі (McKinzie) (портфель позиціонування суб’єкта господарювання на цільовому ринку ”привабливість – конкурентні переваги”).

Портфельний аналіз використовується для ідентифікації та оцінки як якісних характеристик ризику в рамках операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб’єкта господарювання (аналіз портфельних матриць), так і кількісних параметрів відповідних груп ризиків (аналіз цільового портфеля).Крім того, функціонально-організаційні особливості портфельного аналізу дають змогу використовувати його для взаємоузгодженого одночасного аналізу різних видів фінансових ризиків, у тому числі у разі необхідності поєднання тих ризиків, що піддаються кількісній оцінці, та ризиків, що не можуть бути оцінені кількісно.

9.3. Нейтралізація фінансових ризиків

Нейтралізація ризиків як результуючий етап реалізації моделі управління сукупним та частковими ризиками суб’єкта господарювання передбачає визначення теоретико-методологічних та практичних основ управління ризиками суб’єкта господарювання. Загалом, вивчення теоретико-методологічних та практичних основ управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання на стадії їх нейтралізації передбачає опрацювання сукупності питань, які можна об’єднати в такі узагальнюючі групи:

  •  визначення поняття нейтралізації ризику та аналіз явища толерантності;
  •  обґрунтування базових цілей нейтралізації ризику, а також визначення фінансово-правових наслідків такої нейтралізації;
  •  обґрунтування якісних та кількісних параметрів реалізації стратегії уникнення ризику;
  •  використання страхування для нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання;
  •  аналіз критеріїв диверсифікації та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб’єктом господарювання;
  •  особливості обґрунтування та реалізації стратегій хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Розглянемо кожне із зазначених питань детальніше.

9.3.1. Поняття нейтралізації та толерантності ризику

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підприємства.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних методів:

  •  страхування фінансових ризиків;
  •  диверсифікація фінансових ризиків;
  •  хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Для кількісної оцінки толерантності ризику суб’єкт а господарювання може використовуватися така модель:

                  

     2. (Xm - Xrƒ) . σх2  

τ = --------------------- ,     (9.10)

    (Xi - Xrƒ)2 

де: τ – кількісна оцінка толерантності ризику суб’єкта господарювання;

Xm – середня дохідність діяльності (ринку і т.п.);

Xi – очікувана величина цільового показника Xi (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ;

Xrƒ – абсолютне значення цільового показника Х, що характеризується відсутністю ризику;

σ2 – дисперсія цільового показника Х.   

Управління фінансовими ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як уже зазначалося, реалізацію сукупності управлінських фінансових рішень превентивного характеру для зменшення або нівелювання потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається ризиком. Відтак можна стверджувати, що централізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципі, серед яких необхідно виділити такі:

  •  інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;
  •  адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі;
  •  ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб’єкта господарювання);
  •  інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Отже, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати головні цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделей управління фінансовими ризиками суб’єктів господарювання в умовах невизначеності і ринкового середовища. Такі цілі і завдання передбачають досягнення певних результатів, а саме:

  •  розроблення та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі – (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);
  •  інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень у рамках інших функціонально-організаційних блоків (наприклад, управління грошовими потоками, управління структурою капіталу або фінансове планування), у тому числі через розроблення альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;
  •  координація та інтеграція з антикризовим фінансовим управлінням суб’єктом господарювання з метою попередження його неплатоспроможності, запобігання фінансової крихи та банкрутства суб’єкта господарювання.

Методологічним забезпеченням виконання зазначених вище завдань нейтралізації фінансових ризиків на основі використання фінансово-математичних моделей є сукупність специфічних методів та систем. Найважливіші розглянемо нижче.

9.3.2. Стратегія уникнення ризику

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції – покриття потреби у капіталі на основі обліку векселя, факторингу, банківського кредит у чи комерційного кредиту) з метою визначення без ризикового сценарію із наступним прийняттям його як основного.

З огляду на викладене вище для суб’єктів господарювання управління фінансовими ризиками на основі стратегії уникнення ризику пропонуємо здійснювати за такою схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

  •  визначення, обґрунтування та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику для суб’єкта господарювання – Rm (існування без ризикових альтернативних сценаріїв, як уже зазначалося, є проблематичним);
  •  зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику n альтернативних сценаріїв, що розглядаються, - Ri, і  [1; n   
  •  зіставлення рівня фінансового ризику за і-м альтернативним сценарієм із максимально прийнятною величиною фінансового ризику Rm;   
  •  відхилення тих сценаріїв реалізації господарських операцій, рівень фінансового ризику за якими перевищує максимально прийнятну величину;
  •  вибір із сукупності альтернативних сценаріїв, що відповідають критерію максимально прийнятного рівня ризику, варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Загалом для оцінювання інвестиційної привабливості окремої господарської операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення ризиків можна використати таку фінансово-математичну модель:

Оцінений ризик > Rm

господарська операція є непривабливою, оскільки ри-зик, який вона генерує, перевищує максимально прий-нятний рівень ризику для суб’єкта господарювання Rm  

Оцінений ризик = Rm

з позицій ризиковості господарська операція є нейтраль-ною, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує, ідентичний максимально прийнятному рівню ризику для суб’єкта господарювання Rm і, відповідно, остаток-не затвердження управлінського фінансового рішення залежить від інших факторів     

Оцінений ризик < Rm

господарська операція є привабливою, оскільки ризик, який вона генерує, мерший за максимально прийнят-ний рівень ризику для суб’єкта господарювання Rm  

 

Стратегію уникнення ризиків можна ідентифікувати також як пасивну стратегію управління ризиком, адже суб’єкт господарювання абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на попередження негативних наслідків для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.

9.3.3. Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків

Прийняття суб’єктом господарювання певної величини фінансового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження настання ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб’єкта господарювання. Це попередження передбачає реалізацію активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

  •  диверсифікація фінансових ризиків;
  •  хеджування фінансових ризиків;
  •  страхування фінансових ризиків.

У свою чергу, у рамках страхування ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній);

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резервних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб’єкта господарювання – децентралізованих фондів страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб’єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів.

Резервний капітал підприємства являє собою одну із форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття можливих у майбутньому збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликаних дією сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів. Загалом, як уже зазначалося вище, резервний капітал має виключно цільовий характер і може використовуватися для таких цілей:

  •  покриття збитків від господарської діяльності;
  •  виплата боргів у разі ліквідації підприємства;
  •  виплата дивідендів за корпоративними правами;
  •  інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

Аналогічно за функціонально-організаційним навантаженням до резервного капіталу суб’єкт господарювання може створювати резервні фонди спеціального призначення у грошовій та матеріальній формі. Підприємство може створювати, зокрема, такі спеціалізовані резервні фонди:

  •  резервний фонд за гарантійними зобов’язаннями;
  •  резервний фонд виплат персоналу;
  •  резервний фонд додаткового пенсійного забезпечення;
  •  резервний фонд на здійснення реструктуризації;
  •  резервний фонд за обтяжливими та значними контрактами;
  •  інші фонди.  

На відміну від самострахування, коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є виключно внутрішні ресурси суб’єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб’єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі – страховій компанії. За такого варіанта джерелом покриття збитків суб’єкта господарювання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) є фінансові страхові компанії. Загалом на ринку страхових послуг України страхові компанії пропонують різноманітні послуги, спрямовані на страхований захист суб’єктів господарювання, серед яких можна виділити такі:

  •  страхування кредитів (товарних, експортних);
  •  страхування інноваційних ризиків;
  •  страхування депозитних ризиків;
  •  страхування відповідальності;
  •  страхування на випадок недосягнення планового рівня рентабельності
    та ін.

Застосування в управлінні ризиками принципів нейтралізації через їх страхування з метою обґрунтування емісійної стратегії на ринку корпоративних облігацій може стати основою обґрунтування таких управлінських фінансових рішень, зокрема:

  •  випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі забезпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремленої, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;
  •   випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі гарантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною відповідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.

Отже, підприємство досягає диверсифікації ризику оголошення дефолту, що позитивно сприймається на ринку капіталу ін., відповідно, мінімізує граничну вартість капіталу.

9.3.4. Диверсифікація як засіб зменшення величини фінансового ризику

Особливим напрямом управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб’єктом господарювання на утримання, є диверсифікація ризиків – фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем специфічного ризику. Загалом під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб’єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику.

Нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов’язана із портфельним аналізом, при цьому вона може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов’язані з конкретними активами (наприклад, джерела позикового фінансування). Отже, можна говорити про такі форми диверсифікації:

  •  диверсифікація активів;
  •  диверсифікація джерел капіталу;
  •  диверсифікація продукції;
  •  диверсифікація боргових зобов’язань;
  •  диверсифікація фінансових вкладень та ін.

У сучасній практиці корпоративних фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації – фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб’єкта господарювання та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтувати такі критерії (обмеження оптимізації):

  •  по-перше, максимізація рентабельності (цільового показника диверсифікації) за фіксованого максимального рівня фінансового ризику:

           ƒ(R) → max   

σ ≤ σt,      (9.11)

де: ƒ(R) – функція цільового показника;

σ – усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;

σt - максимальний рівень фінансового ризику, рівень якого прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах;

  •  по-друге, мінімізація рівня фінансового ризику та фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника) –

         σ → max

        ƒ(R) ≥ Rt,      (9.12)

де: ƒ(R) – функція цільового показника;

σ – усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;

Rt – мінімально прийнятний рівень рентабельності (цільового показника), що прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах.

9.3.5. Стратегія хеджування ризиків

Одним із напрямів нейтралізації фінансових ризиків є активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських договорів, що забезпечують прив’язку зміни результуючого показника до певного індикатора – хеджування ризиків.
У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, що пов’язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема зміною валютних курсів, вартості сировини та матеріалів.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

  •  форвардні контракти;
  •  ф’ючерсні контракти;
  •  опціони;
  •  своп-контракти;
  •  варранти та ін..

Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі зазначених вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності функціонально-організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активи та отримання спекулятивного прибутку. Ідентифікація та структурування господарських операцій суб’єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних критеріїв, у тому числі:

  •  по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику – базового активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування);
  •  по-друге, обґрунтування типу інструменту хеджування ідентифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;
  •  по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові активи.

Невідповідність особливостей використання похідного фінансового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.

Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб’єкта господарювання на ринку корпоративних облігацій може вважатися введення застережень щодо визначення відносної величини регулярного купону, що виплачується підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облігацій:

  •  корпоративні облігації із фіксованим купоном. Дана форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уникнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку, однак підприємство повністю несе ризики, пов’язані з різким падінням процентної ставки, і, відповідно, необхідністю ”переплачувати”;
  •  корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого варіанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив’язка до фінансового індикатора) підприємство має можливість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу;
  •  корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим максимумом величини купона дають змогу суб’єкту господарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановленого максимуму) втрати, пов’язані із ризиком зростання вартості обслуговування залученого капіталу;
  •  корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купонного платежу емітента використовується з метою підвищення інвестиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мінімальний рівень доходу власників таких облігацій;
  •  корпоративні облігації із плаваючи купоном, із установленим коридором зміни (мінімумом та максимумом) величини купона.

Використання різних методів визначення величини купона дає змогу підприємству (як емітенту, так і інвестору) управляти ризиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки плаваючий купон прив’язується до певного індикатора (на західних ринках капіталу найчастіше використовується ставка LIBOR).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5055. Маркетинг как вид экономической деятельности 212.5 KB
  Французский экономист Д. Сэй еще в эпоху промышленной революции так сформулировал основное правило в управлении производством: Нужно снижать издержки производства, с тем чтобы увеличить прибыль. Совет этот действительно является мудрым в ...
5056. Особенности действия инфляции в различных рыночных системах. Инфляция и безработица. Инфляция и социальные конфликты 147 KB
  В современном мире все большее внимание начинает уделяется экономике, причём глобальной, макроэкономике. Это связано прежде всего с интернациональным развитием не только экономических, но и культурных, политических и общественных связ...
5057. Особенности и причины развития кейнсианской и неокейнсианской теории экономического роста 838.5 KB
  Многогранность экономической жизни порождает множество экономических наук. Изучая экономику, человек обнаруживает взаимосвязи между её различными гранями соответственно и науки, изучающие элементы экономической жизни, сложились в систему ...
5058. Теория экономического роста 1.02 MB
  Параметры экономического роста, их динамика широко используются для характеристики развития национальных хозяйств, в государственном регулировании экономики. Население оценивает деятельность высших хозяйственных и политических органов той ил...
5059. Каток трехвальцовый 108.41 KB
  Среди дорожно-строительной техники,применяемой на строительстве дорог,важное значение имеют машины для уплотнения оснований и покрытий. Уплотнение является обязательной частью технологического процесса возведения земляного полот...
5060. Расчет параметров механизма шнека-смесителя 449.5 KB
  КИНЕМАТИЧЕСКИЙ РАСЧЕТ ПРИВОДА Тяговая сила цепи F4 = 2,2 кН Скорость перемещения смеси V4 = 1,5 м/сек Наружный диаметр шнека D=500 мм Срок службы привода – 6 лет Рисунок 1 – расчетная схема привода к шнеку-смесителю Общий КПД привода...
5061. Технологический процесс изготовления шестерни 394 KB
  Одним из путей повышения производительности труда и снижения себестоимости изготовления изделий является совершенствование действующих технологических процессов и их замена более прогрессивными. Эта работа проводится на основе к...
5062. Технологические процессы и оборудование пластического деформирования 25.67 KB
  Сегодня, когда конкурентный рынок вынуждает производителей переходить к наиболее качественным и дешевым продуктам, особенно важно оценить все аспекты производства, распространения и потребления изделия еще на стадии его разработки, чтобы из...
5063. Проектирование привода люлечного элеватора 427 KB
  Определение срока службы привода Срок службы (ресурс). Определение силовых и кинематических параметров привода. Расчет требуемой мощности двигателя. Расчет силовых и кинематических параметров привода...