73973

Українсько – болгарські відносини в 90-х роках ХХ століття

Автореферат

История и СИД

Обґрунтовується висновок що реалізація сучасної української державної політики щодо національних меншин відбувається в руслі демократичного визнання рівних політичних соціальних економічних та культурних прав і свобод усіх громадян України незалежно від їх етнічної приналежності. У досліджуваний період було закладено основи системи реґіональної співпраці України та Болгарії. Матеріали та висновки які містяться в роботі можуть бути використані для підготовки узагальнюючої роботи з історії українськоболгарських відносин у курсах історії...

Украинкский

2014-12-23

109 KB

0 чел.

ТИМОШЕНКО  Юрій Олександрович

УДК  94(477) + 94(497.2) ,,19”

Українсько – болгарські відносини

в 90-х роках ХХ століття

07.00.02 — Всесвітня історії

аВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

К И Ї В – 2 0 0 4

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Процес інтеґрації, який відбувається у сучасній Європі, охопив і слов’янський світ. Його реалізація здійснюється у різних соціально–економічних і політичних формах, як на багатосторонній основі, так і в двосторонньому форматі.

Українсько-болгарські відносини репрезентують, зокрема, один із напрямків взаємодії східно– й південнослов’янського макроетнічних утворень, традиція взаємин між якими має тисячолітню історію. Цьому сприяла також приналежність до одного православного віросповідання, спільність духовної культури, витоки якої слід шукати в античності, схожість історичної долі. Відродження української державності наприкінці ХХ ст. надало імпульсу співробітництву між Україною та Болгарією у соціально-економічній, військово-політичній та культурній сферах. Разом із тим, трансформація соціально-економічної сфери, звільнення обох народів від тоталітарних режимів і проголошення ними курсу на розбудову громадянського суспільства, входження в ЄС сприяли модернізації механізму та основних форм співробітництва. Обидва народи знову постали перед необхідністю розв’язання нових історичних завдань. У зв’язку з цим подальша співпраця між ними закономірно випливає з життєвонеобхідних потреб обох країн. А дослідження всього цього спектру взаємин має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки є передумовою їх всебічного удосконалення.

Актуальність дослідження обумовлена також гостропроблемним характером завдань, котрі пов'язані з процесом формування нової системи міжнародних відносин, складовими компонентами якої є Україна та Болгарія. Характерно, що українсько-болгарські відносини мають багатовікову історичну традицію, яка засвідчує їхню значущість як для повноцінного розвитку обох народів, так і для загальноєвропейського історичного процесу. Тому осмислення взаємин між двома країнами дасть змогу визначити динаміку та основні закономірності їх розвитку.

Особливий інтерес викликають проблеми соціально-економічних відносин між Болгарією та Україною. Визначення масштабів і характерних рис цього явища наприкінці ХХ ст., уможливлює подальше осмислення взаємозв’язку між процесами економічної співпраці й усім комплексом двосторонніх взаємин загалом. Виявлення та врахування результатів соціально-економічного співробітництва є необхідною умовою успішного конструювання моделі міжнародної співпраці двох держав.

Загалом, всебічний аналіз проблем у межах обраної теми – важливий крок на шляху реалізації головного завдання: створення цілісної багатоетапної історіографії українсько-болгарських відносин, відображення безперервної лінії їх історичного розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукового напряму Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”, що затверджена Вченою радою університету (протокол № 5 від 30 грудня 1999р.).

Мета дослідження: проаналізувати сутність та тенденції розвитку відносин між Україною та Болгарією в 90-х рр. ХХ століття.

Поставленій меті підпорядковані такі завдання:

  •  визначити розвиток соціально-економічних та військово-політичних відносин між двома країнами, розкрити їх зміст і вплив на розвиток двосторонньої співпраці; 
  •  виявити напрями співробітництва в освітній, науковій та мистецькій галузях; 
  •  з’ясувати сутність сучасних етносоціальних процесів, що протікають у болгарській діаспорі в Україні та їх вплив на весь комплекс міждержавних відносин; 
  •  розкрити місце взаємин між Україною та Болгарією в контексті сучасного євроінтеґраційного процесу; 

Об'єктом дослідження є взаємини між Україною та Болгарією 90-х років ХХ ст. у політичній, соціально-економічній та культурній сферах.

Предметом дослідження виступають історичні передумови, сутність і перспективи українсько-болгарських відносин у 90-х роках ХХ ст., особливості та тенденції їх розвитку.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають наукові принципи дослідження. Застосування проблемно-хронологічного методу дозволило провести аналіз піднятих у дисертації проблем у їх динаміці та часовій послідовності. Застосування принципів детермінізму, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного та суб’єктивного сприяло визначенню внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків і причинної зумовленості явищ розглядуваного періоду, всебічному дослідженню комплексу чинників (ґеополітичних і реґіональних, соціально-економічних, військово-політичних, освітніх і наукових та ін.), які впливали на розвиток відносин між Україною та Болгарією. На основі емпірико-аналітичного та логічного методів автор проводить дослідження науково-теоретичної та інституційної бази міждержавних взаємин. Враховуючи, що дана тема не досліджена, у дисертації застосовано комплексний і системний підходи до вивчення українсько-болгарських відносин 90-х років ХХ ст. Керуючись проблемно-історичним та системно-хронологічним підходами до наукового осмислення відносин між Болгарією та Україною наприкінці ХХ ст., автор використав різновиди аналітичного методу, зокрема, історіографічного, структурного, функціонального, статистичного, а також методи синтезу й аналогій, індивідуалізації та узагальнення, актуалізації та синхронізації.

Хронологічні межі історичного дослідження охоплюють 90-ті роки ХХ століття. З одного боку, це період становлення української державності та формування її зовнішньополітичних пріоритетів, вироблення нових підходів у міждержавних взаєминах. З іншого, в ці роки Болгарія зазнала глибоких політичних і суспільних перетворень, які спричинили появу нового соціального устрою, змінили духовну атмосферу в державі.

У зазначений період обидві країни започаткували процес формування громадянського суспільства, що стимулювало політичну та соціальну активність населення. Історичне дослідження цього періоду дає можливість проаналізувати динаміку розвитку відносин між Україною та Болгарією в умовах поглиблення європейської інтеграції.

Автор виходить із того, що Болгарія та Україна ніколи не були terra inkognita одна для одної. Історичні шляхи, які пройшли два народи, виявилися багато в чому спорідненими. Умовно їх можемо поділити на дев’ять періодів, що характеризувалися, з одного боку, як фази активної взаємодії болгар та українців у різних сферах життя, а з іншого – як періоди затухання, завмирання внутрішньо-цивілізаційних контактів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі узагальнення архівних і опублікованих матеріалів автор вперше дослідив українсько-болгарські відносини 90-х років ХХ ст. зібрано та систематизовано значний фактологічний матеріал, залучено до наукового обігу нові документи, які дали можливість з’ясувати характер  процесів, що відбувалися в обох країнах, та їх вплив на розвиток двосторонніх відносин. Особливість українсько-болгарських взаємин досліджуваного періоду визначалася передусім тим, що дві держави стали на шлях формування громадянського суспільства та ринкових економік, які обумовили подібність багатьох процесів, що протікали в обох країнах. Дисертант вперше розкриває весь комплекс проблем, пов’язаних зі становленням двосторонніх відносин між Болгарією та Україною на новому, міждержавному, рівні. Встановлено, що існуюча договірно-правова база в цілому задовольняє стан двосторонніх відносин, уможливлює їх розвиток у всіх сферах суспільного життя.

Доведено, що економічні відносини між обома країнами мають тенденцію до зростання, однак залишається високою сировинна складова як українського так і болгарського експорту. При цьому сторони, одна щодо одної, не є пріоритетними в зовнішньоекономічній стратегії.

На основі проведеного дослідження показано високий рівень толерантності міжетнічних, у тому числі українсько-болгарських, відносин. Логічним результатом цього стала культурна регенерація болгарської діаспори в Україні. Обґрунтовується висновок, що реалізація сучасної української державної політики щодо національних меншин відбувається в руслі демократичного визнання рівних політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод усіх громадян України, незалежно від їх етнічної приналежності.

У досліджуваний період було закладено основи системи реґіональної співпраці України та Болгарії. Визначено, що рівень двосторонніх взаємин не дає можливості вважати їх суттєвим чинником сучасного європейського процесу реґіональної співпраці. Вирішуючи проблему рівноправного партнерства з країнами Європейського співтовариства, дві держави покладалися скоріше на власні сили й можливості, ніж на можливості інтеґральної, взаємоузгодженої політики. З’ясовано, що координація зусиль у міжнародних реґіональних структурах між Болгарією та Україною була недостатньою й носила епізодичний характер.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона може бути теоретичною та фактологічною базою для подальшого дослідження місця й ролі українсько-болгарських відносин у системі міжнародної співпраці. Дисертаційна робота сприяє створенню цілісної картини сучасних взаємин між Україною та Болгарією. Висновки дослідження поглиблюють розуміння головних тенденцій та особливостей сучасного процесу взаємовигідної співпраці, на фоні інтеграційних процесів на європейському континенті. Матеріали та висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані для підготовки узагальнюючої роботи з історії українсько-болгарських відносин, у курсах історії України та Болгарії, всесвітньої історії, країнознавства, міжнародних відносин.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження були апробовані у доповіді на міжнародній науковій конференції, присвяченій 10 річниці незалежності України ( 25 квітня 2001р., м. Київ), міжнародній науковій сесії "Російсько-турецька визвольна війна і відновлення болгарської державності. Історичні наслідки та оцінки" (13-14 лютого 2003р., м. Софія).

Структура дисертації та послідовність викладу матеріалу в ній зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою та завданнями. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 188 стор. машинописного тексту, з яких 28 стор. займає список використаних джерел та літератури. Він містить 318 найменування, з яких 127 припадає на джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, викладені загальні положення про стан її наукової розробки, сформульовано мету й основні завдання роботи, розкрито теоретико-методологічну базу дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, вказано форми її апробації та структуру.

У першому розділі – “Історіографічний аналіз проблеми та джерельна база дослідження” – представлено огляд літератури та джерел.

Хоча у вітчизняній історичній науці представлено роботи, присвячені концептуальному аналізу проблем співробітництва України з іншими державами, серед них відсутні такі, що відповідали б дисертаційній темі. Є низка праць, які розкривають участь України та Болгарії в європейському інтеґраційному процесі й кореспондуються із предметом дослідження. Однак, відсутні роботи, присвячені відносинам двох країн у широкому контексті міждержавного співробітництва в нових історичних умовах. Із огляду на це дисертантом були використані напрацювання науковців у галузях історії, культурології, етнології, політології, міжнародних відносин, економіки, статистики. Аналіз літератури дозволив систематизувати її, виділивши кілька тематичних напрямів: до першого дисертант відніс роботи, в яких досліджується історія українсько-болгарських відносин (до 90-х рр. ХХ ст.); другий та третій напрями представлені літературою присвяченою сучасним суспільним трансформаційним процесам відповідно у Болгарії та Україні; четвертий напрям складають роботи, важливі для дослідження економічного аспекту українсько-болгарських відносин; у літературі віднесеній до п’ятого напряму, зібрано праці з питань співробітництва між двома державами у галузях науки та культури; до шостого – роботи, в яких досліджуються етнічні процеси у сучасному світі й Україні; до сьомого – роботи, які стосуються участі Болгарії та України в європейських інтеграційних процесах.

Зважаючи на малодослідженість теми у науковій літературі, важливим завданням, яке постало перед дисертантом, став пошук і запровадження у науковий обіг нових архівних джерел та інших документальних матеріалів. За походженням, формою та змістом, науковою та інформаційною цінністю їх умовно варто поділити на кілька груп.

До першої належать збірники та публікації урядових та парламентських документів, конституційні акти. До них логічно прилягають українські та болгарські періодичні видання, що віднесені до наступної групи джерел, які насичені багатим та різноманітним матеріалом стосовно міжнародної взаємодії Болгарії та України, статтями та виступами державних керівників різних рангів, інтерв’ю офіційних осіб.

Третій комплекс становлять довідкові матеріали, які органічно доповнюють офіційні документи і матеріали та періодичні видання, що дало можливість співставляти джерела, доповнювати їх.

Проте, найважливіший масив джерельної бази дослідження становлять архівні матеріали. Автору вдалося виявити й опрацювати великий масив джерел із проблеми дослідження, що міститься у фондах Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву м. Києва, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Значну частину важливих матеріалів, які дозволили глибше вирішити завдання дослідження, дисертантові вдалося залучити із Поточних архівів Міністерства економіки України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства культури та мистецтв України, Міністерства освіти та науки України. Саме цей комплекс джерел, який становить 127 найменувань, дав можливість зосередити увагу на найважливіших аспектах розвитку відносин між Україною та Болгарією у 90-х рр. ХХ ст.

У другому розділі – “Соціально-економічний та військово-політичний аспекти українсько-болгарських відносин у 90-х рр. ХХ ст.” – досліджується місце соціально-економічних відносин у загальній системі співробітництва.

Одним із важливих елементів успішного розвитку міждержавних взаємин є формування їх правової бази, успішний розвиток якої мав позитивний вплив на увесь комплекс взаємин. Проведений аналіз підписаних домовленостей показує, що існуюча договірно-правова база в цілому, задовольняє стан двосторонніх відносин, й уможливлює їх подальший розвиток.

Важливою умовою розгортання економічних взаємин, є координація співпраці в галузі інвестиційної політики наших країн, оскільки нагальним питанням економічного розвитку України та Болгарії в умовах глобалізації та інтернаціоналізації виробництва, є інтеграція обох країн у світову економіку. Мостом на цьому шляху мають стати іноземні інвестиції. Матеріали дослідження засвідчують низьку інвестиційну активність обох країн стосовно одна одної.

Іншим, традиційно важливим і розвиненим напрямом українсько-болгарських відносин є співпраця в аграрній сфері. Обидві країни мають значний потенціал аграрно-промислового сектора економіки і спільну зацікавленість у розвитку взаємозв'язків між виробниками аграрної продукції. З розпадом соціалістичного табору ці зв'язки продовжували існувати й були підкріплені новими домовленостями, хоча це і не допомогло зберегти колишні обсяги. Головну причину такого стану справ автор вбачає у тих процесах, що відбувалися в аграрній сфері двох держав у 90-х рр. ХХ ст. Перш за все, це процеси роздержавлення, приватизації, які через непослідовність і непідготовленість у їх проведенні, призвели до обвального падіння виробництва сільськогосподарської продукції. Такий перебіг подій обумовив низьку платоспроможність ринку сільськогосподарської продукції й унеможливив широке втілення у виробництво спільних розробок українських та болгарських вчених.

У результаті підвищення ролі міжнародних перевезень, а також у зв'язку з реалізацією багатосторонніх проектів та ініціатив у цій галузі, учасниками яких є Україна та Болгарія, важливого значення набуває інший напрям двосторонніх взаємин – співробітництво у галузі транспортного сполучення. Як приклад, автор досліджує ситуацію, яка склалася навколо експлуатації залізничної поромної переправи Іллічівськ – Варна. В цілому ж ситуація навколо транспортних перевезень у 90-х рр. залишалася складною. Болгарські партнери поступово втрачали інтерес до України як транзитної держави – перевезення через її територію наземним транспортом скоротилися в ці роки у три рази. Усвідомлюючи небезпечність цієї тенденції, наші країни провели низку заходів для покращення ситуації. Однак, поки що їх ефективність залишається низькою.

Окремим напрямом стало співробітництво між двома країнами у військово-технічній галузі. Україна брала участь у виставках оборонної техніки, які проходили у Болгарії. У досліджуваний період з України здійснювалися надходження запасних частин для бронетанкової, інженерної та авіаційної техніки, артилерійських систем для болгарської армії. Були досягнуті домовленості про ремонт українськими фахівцями літаків та гелікоптерів, систем протиповітряної оборони, кораблів. У другій половині 90-х було закладено основи для співробітництва у галузі тилового забезпечення, модернізації деяких зразків військової техніки. Однак, зважаючи на політичний курс Болгарії – приєднання до НАТО – автор вважає, що вона не може бути масштабним споживачем спеціальної продукції українського виробництва, оскільки постачальники та партнери визначаються з урахуванням їх належності до Північноатлантичного альянсу.

Та все ж, найбільш широке поле для взаємовигідного співробітництва лежить у царині торгівельно-економічних взаємин. Це та важлива сфера, яка дає можливість інтегрувати всі канали  двосторонніх стосунків. Вона визначає ефективність тих чи інших кроків, які були спрямовані на розширення кожного з вищеназваних напрямів, надає їм необхідної динаміки. Незважаючи на труднощі перехідного періоду, Болгарія залишається одним із пріоритетних партнерів України у реґіоні Південно-Східної Європи. За рівнем товарообігу у 1999 р. (за даними Держкомстату України) вона посідала третє місце серед країн цього реґіону.

У третьому розділі дисертант досліджує “Pозвиток взаємин у галузі науки, освіти та мистецтва” між Україною та Болгарією, який тісно пов’язаний із загальним процесом історичного розвитку. У вирішення проблем, обумовлених геополітичним положенням України та Болгарії, відбулася активізація науково-технологічного співробітництва українських та болгарських вчених, особливо в таких галузях, як екологія, біотехнології, морські дослідження, астрономія.

Розвиваючи співробітництво між вищими навчальними закладами двох країн, одинадцять вищих навчальних закладів (ВНЗ) України співпрацювали з шістнадцятьма ВНЗ Болгарії. Серед інших варто виділити Львівський державний університет ім. І. Франка, який проводить регулярний обмін викладачами та студентами із Велико-Тирновським університетом, організовує наукове стажування для викладачів та аспірантів. Тернопільська академія народного господарства та Господарська Академія у м. Свіштові працюють над спільними науковими розробками, проводять симпозіуми та конференції. В обох вузах відбувається стажування аспірантів та докторантів на взаємній основі. За подібною схемою розвиваються відносини між вузами Києва, Харкова, Одеси, Івано-Франківська, Полтави, Ізмаїла та вузами Софії, Бургаса, Руси, Сілістри, Шумена. Особливе місце у цьому списку належить Київському інституту “Слов’янський університет” (із 2002 року – Київський славістичний університет). Головною метою вузу залишається підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі слов’янської філології (й болгарської зокрема), слов’янознавства. У цьому зв’язку створено Центр наукових досліджень слов’янознавства та балканістики.

Важливим напрямком відносин у галузі освіти, стало впровадження болгарської мови у шкільництво в тих регіонах, де компактно мешкає болгарська етнічна спільнота. Так у загальноосвітніх школах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим болгарську мову вивчають майже 14 808 учнів, факультативно — 1 631 учень.

У Київському славістичному університеті, Львівському державному університеті, Національному університеті ім. Т.Шевченка, Південноукраїнському педагогічному університеті та Ізмаїльському педагогічному інституті ведеться підготовка вчителів для шкіл з болгарською мовою навчання зі спеціальностей: “Мова і література”, “Початкове навчання”, “Математика”, “Фізичне виховання”, “Музичне виховання”, “Дошкільне виховання”. Окрім цього, у Білгород-Дністровському педагогічному училищі 30% студентів — громадян України болгарського походження. У порівнянні з другою половиною ХХ ст., простежується певний прогрес у цьому напрямку. Однак, зважаючи на чисельний склад болгарської діаспори, кількість шкіл із болгарською мовою викладання та фахівців у них є ще недостатньою.

Мистецькі взаємини між двома країнами охопили співпрацю театрів, музичних колективів, літераторів, художників, молодіжний та дитячий обмін.

Четвертий розділ – “Аналіз сучасних етносоціальних процесів у болгарській діаспорі України”.

У сучасному світі проблема міжнаціональних взаємин носить глобальний характер. Склалося так, що Україна стала новою батьківщиною для багатьох етнічних спільнот, які приходили із різних реґіонів світу. Характер утвердження української державності значною мірою визначається особливостями розвитку міжетнічних відносин.

Зважаючи на це, та з огляду на поліетнічний склад населення України, особливого значення набуває цивілізоване вирішення етнонаціональних проблем. У процесі державотворення вкрай важливо враховувати Етнонаціональні особливості реґіонів України. Матеріали етносоціологічного дослідження, залучені дисертантом, показали, що болгари протягом тривалого перебування на українських теренах зберегли свої національні традиції, багату культуру та духовність. Процеси асиміляції болгар з іншими етносами малопомітні. Дуже важливим вбачається  факт наявності у 49% опитаних болгар усвідомлення себе як громадян України. Майже всі респонденти тією чи іншою мірою цікавляться інформацією про життя України. Так, 37% опитаних зазначили, що така інформація для них вкрай необхідна, а 41,3%  цікавляться нею побіжно. Серед болгар таких більше 70%. Вказане дослідження показало високу ступінь міжетнічної толерантності, повагу та довір'я до представників інших національностей. Для кожного з цих народів головне – жити у мирі й, по можливості, в достатку, зберігаючи свої традиції та збагачуючи культуру своєї нації, національну самосвідомість.

Водночас, результати опитування засвідчили високий ступінь етнічної самосвідомості болгар України, їх прагнення знати і розвивати історію та культуру свого етносу й при цьому відчувати причетність до розбудови Української державності. Відповіді респондентів свідчать, що переважна більшість болгар своє майбутнє та майбутнє своїх дітей пов'язує саме з цією країною.

П’ятий розділ – “Болгарія та Україна в контексті сучасного європейського процесу реґіональної співпраці”.

Проблеми, які постали перед Україною та Болгарією в їх прагненні приєднатися до європейської спільноти були ідентичними через подібне минуле. У спадок від нього залишилися незбалансованість економіки, її слабка орієнтація на споживчий попит, відсутність стимулів до підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва. Питання інтеграції пов’язували з успішним подоланням трансформаційної кризи в обох країнах. Тому в 90-х рр. ХХ ст. у межах Центральної та Східної Європи створюються реґіональні об'єднання із сусідніх країн, таких як: "Вишеґрадська група", "Центральноєвропейська ініціатива", Чорноморська зона економічного співробітництва, "Рада держав Балтійського моря", "Карпатський реґіон Європи", "Баренцево-Євроарктичний реґіон" та інші. Ці об'єднання розглядалися як такі, що могли б покращити економічні показники країн-учасниць.

У першу чергу це відноситься до створеної в грудні 1992 р. Центрально-європейської Асоціації Вільної Торгівлі (англ. - CEFTA). З 1999 р. Вступила в дію Угода про приєднання до CEFTA Болгарії, що значно наблизило її інтеграцію до ЄС, а також відкрило доступ болгарським товарам до 100-мільйонного ринку центральної Європи. За цей рік товарообіг між Болгарією і країнами CEFTA склав 518,2 млн. дол. (проти 481,2 млн. дол. у 1998 році). Україна зберігала статус спостерігача.

Зважаючи на значний транзитний потенціал України та Болгарії, цілком зрозумілою є співпраця обох країн у рамках програми INOGATE, яка спрямована на забезпечення транспортування нафти та газу з реґіону Каспійського моря до Європи.

З початку 90-х років наші країни спробували реалізувати свій потенціал у чорноморському реґіоні. Ідея створення Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) відбиває зростаюче розуміння країнами регіону особливостей власних національних і реґіональних інтересів. Вона жодною мірою не конкурує з традиційними економічними структурами, до яких входять причорноморські країни. Навпаки, тут виникають поєднання різних економічних моделей, формується нове поле можливостей, які важко реалізувати в межах старих структур. На нашу думку, система ЧЕС не могла сформуватися у часи глобального політико-економічного протистояння ЄЕС та РЕВ. Тоді економіка була більш обтяженою ідеологічними та військовими чинниками, ніж суто прагматичними потребами населення. За сучасних умов, коли перед багатьма країнами стоять завдання економічної та соціальної модернізації, утворення нових систем кооперації є логічно виправданим і відповідає глибинним інтересам країн реґіону.

Процес становлення ЧЕС як повноцінного економічного утворення – це тривалий процес, який ще продовжується. В умовах загострення конкурентної боротьби на зовнішніх ринках його роль і вплив у Європі буде зростати, що дуже важливо для України. Є звичайно, певні застереження щодо можливого розходження інтересів між Україною та Болгарією у контексті співробітництва у рамках ЧЕС, інших Реґіональних економічних організаціях, де Болгарія намагається відіграти роль лідера, особливо після початку переговорного процесу щодо її приєднання до ЄС. ЧЕС є першим великим трансреґіональним інтеграційним угрупуванням країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке прагне поєднати можливості країн із різними політичними та економічними орієнтаціями.

Зручною формою для багатостороннього економічно-політичного співробітництва України та Болгарії з державами Центральної та Східної Європи є Центральноєвропейська ініціатива (ЦЕІ). Особливістю цієї організації є те, що на відміну від інших реґіональних структур, поряд з постсоціалістичними, вона включає і розвинуті західні держави. Новим механізмом реґіональної співпраці у другій половині 90-х рр. стали щорічні багатосторонні зустрічі президентів центральноєвропейських країн, в яких брали участь і президенти України та Болгарії.

Найбільш динамічно розвиваються стосунки обох країн у форматі програми "Партнерство заради миру", яка спрямована на залучення військових сил постсоціалістичних країн до широкомасштабного європейського співробітництва. Розширюється її участь у миротворчому контингенті НАТО (SFOR) у Боснії та Герцеговині.

Необхідно відзначити підписання низки угод про співробітництво між Одеською та Варненською областями, Київською та Софійською, Луганською та Хасківською, а також містами Києвом і Софією, Харковом та Варною. У серпні 1998 року підписані угоди про співробітництво між Чернівцями та Плевеном, Глуховом та Свиштовом. Вони відбивають тенденції поліцентричності, побудовані на принципі проникності кордонів і меншою мірою залежать від політичної кон’юктури.

Підсумовуючи, можемо відзначити, що господарська криза в Україні та Болгарії у 90-х роках, яка пов'язана із соціально-економічними та політичними трансформаціями суспільств. Труднощі перехідного періоду, загальмований перехід до ринкових відносин змушували звертати більше уваги на внутрішньоекономічні проблеми, а не на проблеми міжнародної інтеґрації. Стосовно України слід відмітити ще й тривалу невизначеність зовнішньополітичної орієнтації, балансування між Сходом і Заходом, прив'язаність української економіки до постачання російських енергоносіїв та сировини. Ці чинники не дозволили обом країнам повною мірою реалізувати свої інтеґраційні прагнення.

У той же час, не зважаючи на відсутність принципових розбіжностей між нашими країнами, Болгарія у своїй політиці однозначно орієнтується на західноєвропейські країни. Лише у перспективі можна реально говорити про наповнення поки-що задекларованого з обох сторін стратегічного партнерства конкретним змістом. Його рівень, перш за все, буде визначатися рівнем розвитку власних економік, стабільністю демократичних інститутів, наявністю спільних стратегічних інтересів.

Таким чином, можна стверджувати, що основи системи реґіональної співпраці України та Болгарії закладено. Користь від такого співробітництва є значною.  Відтак, Україна мала б активізувати балканський напрямок своєї політики, роблячи ставку на розвиток двосторонніх зв'язків з Болгарією, зовнішньополітичні, економічні та оборонні устремління якої об'єктивно відповідають національним інтересам нашої держави.

У висновках дисертант на основі проведеного дослідження стверджує, що українсько-болгарські взаємини в 90-х рр. ХХ ст. були позбавлені тієї широти і багатогранності, які можливі між двома братніми народами і мали місце упродовж тисячолітньої історії.

1. Встановлено, що розвиток договірно-правової бази двостороннього співробітництва мав позитивний вплив на стан взаємин обох країн. Практично всі напрямки міжнародної співпраці охоплені двосторонніми угодами, протоколами, конвенціями. Структура правового фундаменту українсько-болгарських взаємин дозволяє через зміцнення співробітництва по визначеним напрямкам, розвивати весь комплекс стосунків. Його аналіз свідчить, що окремі підписані 1996—1998 рр. міжурядові угоди реалізовувалися не достатньо. Це стосується Угод про співробітництво у галузі туризму, сфері взаємного визнання результатів робіт із сертифікації, співпраці між Українським союзом промисловців та підприємців і Союзом болгарської індустрії.

Доведено, що реалії економічного життя в обох країнах такі, що не сприяють суттєвому збільшенню власних інвестицій в економіку одна одної. З’ясований аналіз динаміки товарообміну та товарної номенклатури експорту й імпорту показує відсутність постійної тенденції значного зростання обсягів та характерної зміни структури товарообміну. Загальний обсяг експорту формували сировинні продукти.

Визначено, що протягом 90-х рр. залишалося низьким військово-технічне співробітництво між обома країнами. Незважаючи на розпочатий за ініціативи Міністерства оборони України діалог, щодо поглиблення співпраці, існували об'єктивні причини, які негативно впливали на перспективи його реального розвитку.

З огляду на політичний курс Болгарії – приєднання країни до НАТО, у досліджуваний період постачальники та партнери у галузі спеціальної продукції визначалися з урахуванням їх належності до альянсу. Спроби проникнути на ринок компаній інших держав блокувалися представниками Альянсу. Погрозою є можливе зменшення розмірів фінансової допомоги на реформу, а також негативні оцінки експертів НАТО щодо виконання Болгарією програмних вимог по вступу до північноатлантичного блоку (вимоги були визначені у ході Вашингтонського 2000 р. самміту НАТО). Внаслідок цього, орієнтація при укладанні контрактів робиться на компанії США, Німеччини, Італії, або на міжнародні консорціуми за участю компаній зі згаданих країн. Зважаючи на вищесказане, Болгарія не може бути потенційним масштабним споживачем спеціальної продукції українського виробництва (принаймні до 2010 р.). Перспективним напрямком залишається лише військово-технічне співробітництво у галузі ремонту та обслуговування військово-морської техніки, а також кооперація підприємств ВПК України та Болгарії (компаній, які спеціалізуються на торгівлі спецпродукції) із метою спільного виходу на ринки третіх країн.

2. Визначено, що зв’язки між освітніми та науковими закладами обох країн вдалося зберегти. Отримали розвиток перспективні форми інтеґрації вчених у таких галузях, як екологія, біотехнології, морські дослідження, астрономія. Вони розвивалися по чотирьох основних напрямках: 1) дослідження у межах погоджених між обома країнами наукових проектів; 2) обмін досвідом і участь у наукових конференціях; 3) обмін науковою інформацією та літературою. З’ясовано, що стосунки у гуманітарній сфері в зазначений період не відзначалися різноманітністю і широтою. Відчувався брак належної державної підтримки, а також відсутність необхідних коштів. Однак, незважаючи на такі проблеми, розвивалася співпраця між Академіями наук України та Болгарії, їх галузевими інститутами за десятьма науковими проектами. У цьому плані слід відмітити активізацію науково-технологічного співробітництва українських та болгарських учених. Наукові організації обох країн проводили спільні дослідження, конференції та семінари, брали участь у наукових програмах і проектах ЄС, НАТО.

Іншим напрямом, відзначеним у дослідженні, стала співпраця вищих навчальних закладів двох країн. Основними її проявами були обмін викладачами і студентами; наукове стажування викладачів і аспірантів; участь у симпозіумах і конференціях; робота центрів дистанційного навчання (Київський славістичний університет, Національний університет ім. Т.Шевченка). Поза цим, об’єктом дослідження у ці роки (Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова) стають діалекти болгарської діаспори, яка мешкає у південних реґіонах України. Істориків та лінгвістів цікавлять залишки обрядових та фольклорних мотивів у мові болгарської діаспори.

В 90-х рр. у галузі освіти відбулися зрушення на шляху впровадження болгарської мови в навчальний процес, порівняно з попередніми десятиліттями. Низка вищих навчальних закладів (Львівський державний університет, Національний університет ім. Т.Шевченка, Південноукраїнський педагогічний університет, Ізмаїльський педагогічний інститут) проводить підготовку вчителів для шкіл із болгарською мовою викладання. Однак, ці зрушення не стали повними та достатніми. Ще й досі залишається невирішеним питання національних шкіл та їх статусу в нашій країні. Шкільництво болгарською мовою ускладнює відсутність адаптованих навчальних посібників, які б з одного боку, віддзеркалювали специфіку мовного середовища діаспори, а з іншого, показували реалії становлення сучасної української держави.

З’ясовано, що мистецькі взаємини між Болгарією та Україною характеризувалися різноманітністю форм, методів і жанрів. Найбільш широко представлено обмін фольклорно-художніми колективами, які знайомили глядачів із народними традиціями, звичаями. У досліджуваний період вони охоплювали співпрацю театрів, музичних колективів, літераторів, художників, молодіжний та дитячий обмін. Регулярним став обмін громадсько-політичними, інформаційними та культурно-розважальними радіопрограмами.

3. Використані у дослідженні статистичні матеріали свідчать, що болгари за час перебування на українських теренах зберегли свої національні традиції, багату культуру та духовність. Тенденції розвитку національної культури болгар України у 90-х рр. ХХ ст. виявлялися у формуванні деяких рис, притаманних іншим народам і збереженні низки етноспецифічних особливостей. Мала місце також і трансформація деяких традицій та оновлення давньої обрядовості. Загалом, можемо зробити висновок про високий ступінь міжетнічної толерантності, повагу та довір'я до представників інших національностей, які спостерігаються серед усього населення України.

4. Визначено, що у досліджуваний період було закладено основи системи реґіональної співпраці України та Болгарії. Доведено, що рівень двосторонніх взаємин не дає можливості вважати їх важливим чинником сучасного європейського процесу реґіональної співпраці. Вирішуючи проблему рівноправного партнерства з країнами Європейського співтовариства, обидві держави покладалися скоріше на власні сили й можливості, ніж на можливості інтеґральної, взаємоузгодженої політики. З’ясовано, що координація зусиль у міжнародних реґіональних структурах між Болгарією та Україною була недостатньою й носила епізодичний характер.

Головною перешкодою, яка лежить на шляху розширення двосторонніх відносин, є тяжкий економічний стан наших держав. У першій половині 90-х рр. першочергову увагу в своїй міжнародній активності Болгарія та Україна зосередили на пошуку партнерів, які б могли принести у країни великі інвестиції. Тому стосунки між ними були занедбані. Погоджуючись із тим, що зовнішньополітична діяльність повинна бути прагматичною, все ж слід реально оцінювати власні можливості, а тому шукати таких партнерів у світі, які б забезпечували те зовнішнє оточення, яке потрібне для розвитку взаємовигідних зв’язків. Саме Україна та Болгарія як партнери, що мають схожі економічні потенціали та політичну вагу, можуть повною мірою розвивати взаємовигідне співробітництво й бути бажаними партнерами один для одного.

Аналіз стану двосторонніх відносин останніх років ХХ ст. свідчить, що варто більш зважено підходити до терміну “стратегічне партнерство” стосовно українсько-болгарських взаємин. Проведене дослідження показало, що ні Україна для Болгарії, ні Болгарія для України не є пріоритетною країною у зовнішньополітичній стратегії, з якою вони готові розвивати стратегічне партнерство. Незважаючи на відсутність принципових розбіжностей між нашими країнами, Болгарія все ж більше орієнтується на західноєвропейські країни. У перспективі, коли дві держави будуть відігравати роль лідерів хоча б у реґіональному вимірі, можна буде реально говорити про наповнення поки що продекларованого з обох сторін стратегічного партнерства конкретним змістом.

Визначення мети і оцінки власних можливостей і потреб є важливим моментом успішного розвитку українсько-болгарських стосунків. Еволюція суспільних відносин у напрямку глобалізації на сьогодні розглядається як довгострокова тенденція. Тому визначення свого місця в історичних процесах, що відбуваються у світі, повинно стати головним завданням Болгарії та України. Необхідно погодитися з тим, що для них визначальним фактором формування системи міжнародного співробітництва повинно стати превалювання захисту державних інтересів над всіма іншими. Розвиваючи взаємини із виконавчими та законодавчими гілками влади європейських реґіональних організацій, Україна та Болгарія зміцнюватимуть свій міжнародний авторитет і отримають можливість розширювати політичні взаємини між собою, спираючись на систему, яка охоплює національні та наднаціональні рівні. Це дозволить їм не тільки надати необхідного динамізму українсько-болгарським стосункам, але й бути повно прав-ними учасниками історичних процесів, які відбуваються на європейському континенті.

Публікації.

Результати дисертаційного дослідження відображені у таких наукових роботах:

Діяльність українського суспільства в становленні незалежної болгарської церкви // Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. Наукові записки: Історичні науки (Укл. В.Й. Борисенко, Б.І. Андрусишин, П.В. Дмитренко). – К.: Науковий світ, 2000. – С. 75-79. 

Іноземні інвестиції в економіку України та Болгарії // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. - №1. – С.125-130. 

Економічний аспект українсько-болгарських відносин. // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет”. – Серія: Історія. Випуск 11. – К., 2001. – С. 282-292.

Розвиток українсько-болгарських взаємин у галузі науки у 90-х роках ХХ ст. // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. - №3. – С. 175-181. 

Болгарська діаспора України в 90-х рр. ХХ ст. (за матеріалами соціологічного дослідження) // Вісник Київського славістичного університету. – Серія: Історія. Випуск 14. – К.,2003. – С.221- 226. 

Українсько-болгарські взаємини у сфері освіти та науки в 90-х рр. ХХ ст. // Україна в ХХ столітті: уроки, проблеми, перспективи. Збірник доповідей Міжнародної наукової конференції, присвяченої 10 річниці незалежності України, 25 квітня 2001 року. – К., МІЛП, Український центр духовної культури, 2001. – С. 189-198. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6022. Технологія складання оптичних деталей 62.5 KB
  Вивчити зміст роботи та конструкцію приладу для центрування лінз, що склеюються. Розрахувати граничну величину (число m поділів) переміщення центра сітки коліматора за шкалою сітки окуляра для заданого допуска С на децентрування склеєних лінз з урахуванням їх фокусної відстані.
6023. Інсталювання та налагодження сервера операційної системи Windows NT 126.5 KB
  Інсталювання та налагодження сервера операційної системи WindowsNT Мета роботи: Навчитись інсталювати ОС WindowsNTServer 3.51 Під-час інсталяції навчитись виявляти параметри, що пропонуються за замовчуванню і визн...
6024. Операційний контроль форми полірованих поверхонь 308 KB
  Операційний контроль форми полірованих поверхонь Мета роботи: вивчити методи контролю форми плоских поверхонь практично виміряти відступ від площини. Завдання 1. Вивчити інтерференційні методи контролю форми плоских полірован...
6025. Управління обліковими записами користувачів та групами користувачів у Windows NT 98 KB
  Управління обліковими записами користувачів та групами користувачів у WindowsNT. Мета роботи: навчитись створювати та видаляти обліковий запис користувача у Windows NT Server. Навчитись створювати групи користувачів у Windows NT...
6026. Інсталяція сервера Novell Netware 4.x 146 KB
  Інсталяція сервера NovellNetware 4.x Мета роботи: провести процесс інсталяції сервера операційної системи NovellNetware на программі-емуляторі і зрозуміти призначення кожного кроку. Порядок виконання роботи. Запустити файл Install....
6027. Налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell NetWare 4.x 84.5 KB
  Налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell Net Ware 4.x Мета роботи: Вивчити структуру, налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell Netware 4-х Порядок виконання роботи. Ознайомитись з теоре...
6028. Кореляційний аналіз сигналів 289 KB
  Кореляційний аналіз сигналів Метароботи: набути навичок кореляційного аналізу сигналів у середовищі MatLAB. Порядокроботи 1. Сформувати вектор відліків часу тривалістю 1 с для частоти дискретизації 256 Гц. Сформувати сигнал випадкового б...
6029. Створення обєктів Novell Netware 4.x 93.5 KB
  Створювати і змінювати користувальницькі об'єкти й об'єкти ресурсів. Зрозуміти призначення об'єктів-контейнерів у дереві каталогів. Створення шаблонів користувачів в об'єктах-контейнерах. Створювати і змінювати користувальницькі об'єкти й об'єкти ресурсів. Керування повноваженнями доступу..
6030. Робота з файловою системою NetWare 185.5 KB
  Робота з файловою системою NetWare Мета роботи: освоїти роботу з засобами управління файлами і каталогами утиліти Netware Administrator і утиліти текстового режиму FILER, а також інші команди роботи з каталогами і файлами. Файлова система ОС No...