73974

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ТА СПРОБИ ВІДНОВЛЕННЯ ЧЕСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.)

Контрольная

История и СИД

Освічений абсолютизм майже повністю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного короною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керували центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд.

Украинкский

2014-12-23

224.5 KB

8 чел.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ТА СПРОБИ ВІДНОВЛЕННЯ ЧЕСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.)

*                Чеське національне Відродження

*                Суспільно-економічний розвиток чеських земель

*                Революція 1848-1849 pp. у Чехії

       ЧЕСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ.

   "Освічений абсолютизм " майже повністю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного короною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керували центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд. Віденська влада послідовно інкорпорувала чеські землі до єдиного державного тіла з іншими австрійськими провінціями: державною мовою була німецька, викладання в освітніх установах усіх рівнів також проводилося німецькою (крім сільських шкіл). Знищуючи головні національно-історичні особливості Чехії, "освічений абсолютизм " водночас закладав підвалини чеського національного Відродження, сприяв накопиченню сил і засобів, які згодом посприяли процесу відновлення національно-політичної самобутності Чехії.

   Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII60-ті роки XIX ст.). Воно припадає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі просвітницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках розпочався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що грунтувався на національній культурно-історичній спадщині. Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багатонаціональної імперії, де влада належала австрійським німцям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала понімечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьківщину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони становили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

   При визначенні періодів формування чеської нації передусім потрібно зважати на соціальні чинники: розвиток національної свідомості та участь у національному русі. Перший період чеського національного Відродження характеризується зростанням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, етнічної самобутності та історії. У свою чергу він складається з "просвітницького" та "передромантичного" етапів. У другий період (кінець 10-х 40-ві роки XIX ст.) відбувається активізація пропаганди національної ідеї та поширення національного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним рухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності.

   Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

-1-

    Складовою чеського та моравського земського патріотизму був патріотизм міський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячі науки та культури, яких згодом назвали "будителями". Так, у 1775р. в Празі виникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання яких полягало в розвитку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькому університеті в 1784 р. засновано Королівське наукове товариство, що поставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

   У наступний період чеські діячі культури зініціювали заснування цілої низки просвітницьких установ. У 1796 р. в Празі засновано Академію мистецтв, у 1798 р. Празький театр (німецький, але в ньому відбувалися аматорські вистави чеською мовою), в 1802 р. Празький технічний інститут, у 1810 р. Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбиток суто науково-теоретичного інтересу, видавалися латинською і німецькою мовами. Так, патер Г. Добнер (1719-1790) підготував зібрання джерел з історії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеської хроніки" В. Гаєка з коментарями. Професор Празького університету Ф. Пелцл (1734— 1801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх часів" та "Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували видання багатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць, присвячених королям Вацлаву IV та Карлу IV.

   Одним із провідних діячів чеської культури, що належать до "будителів", є абат Йосеф Добровський (1753-1829). Він видав низку критичних досліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й. Добровський багато зробив для організації наукового життя Чехії, але найважливішим є його внесок у формування нової чеської мови. Незважаючи на досить скептичне ставлення до молодої генерації чеських патріотів та певні сумніви щодо перспективності чеської мови й літератури, Й. Добровський своїми працями ("Історія чеської мови та літератури", "Чеська граматика" тощо) об'єктивно сприяв їхньому розвитку.

   Відродженню чеської мови сприяла діяльність директора празьких, а згодом і всіх гімназій Чехії Франтішека Прохазки (1749—1809), який зробив вагомий внесок у видання багатьох чеських літературних пам'яток. Ф. Прохазка також переклав чеською Новий Заповіт.

   Важливу роль на цьому етапі чеського національного Відродження відігравали "будителі"— публіцисти і видавці. Наприклад, син кравця, випускник Празького університету М. Крамеріус (1753-1808) з 1785 р. видавав газету чеською мовою "Шанфельдські новини". У 1790 р. він заснував у Празі видавництво "Чеська енциклопедія ", навколо якого згуртувалися провідні чеські діячі науки та культури. М. Крамеріус протягом вісімнадцяти років видавав чеською мовою часопис "Вітчизняні новини", а також разом з Ф. Прохазкою сприяв насиченню книжкового ринку багатьма виданнями чеської та іноземної перекладної літератури.

   Завдяки цілеспрямованій діяльності видавців чеська книга швидко поширювалася серед населення, а чеська літературна мова поступово посіла чільні позиції в громадському житті. Так, з 1796 р. Ф. Пелцл видавав чеською мовою "Хроніку Чехії", в якій узагальнив усі свої попередні дослідження з чеської історіографії. Це видання незабаром перетворилося на справді народну книгу й сприяло процесові формування національно-історичних почуттів та свідомості серед різних верств суспільства.

   На межі XIXст. в культурному житті чеських земель формується романтичний напрям, під впливом якого сильний поштовх дістала ідея слов 'янського єднання. Згодом ці тенденції в чеському національному Відродженні стимулювали розпад Наполеонівської імперії, об'єднавчий рух у німецьких землях і сприяли піднесенню впливу Росії в Європі.                     Русофільство було складовою формування теорії слов'янського єднання. У 1806 р. чеські "будителі" започаткували видання журналу "Гласател ческі", головним редактором якого став Я. Неєдли (1776-1843). Знаменною подією стало відкриття в Празі у 1818 р. Музею

-2-

Королівства Чеського.

   Одним із визначних діячів чеського національного Відродження є Йосеф Юнгман (1773—1847). Випускник Празького університету, високоосвічена людина, яка володіла багатьма європейськими мовами, Й. Юнгман у своїх працях обмежував поняття чеського народу та чеської національної культури лише тими верствами населення, які користувалися чеською мовою. Саме цю концепцію сприйняла й підтримала нова генерація чеських патріотів. Й. Юнгман виступав як публіцист, перекладач творів західноєвропейських письменників, написав "Історію чеської літератури", видав "Чесько-німецький словник" у 5 томах. Увесь вільний від літературної діяльності час він присвячував безкоштовному викладанню чеської мови. Й. Юнгман обирався деканом, а згодом і ректором Празького університету.

   Багато сил справі національного виховання чехів віддав Франтішек  Палацький (1798-1876), котрий досить тривалий час обіймав посаду історіографа Чеського королівства. Завдяки своєму розуму та широкій освіті він уже в молоді роки вважався впливовою постаттю у визвольному русі. У 1827 р. він заснував двомовний "Часопис Чеського музею ", згуртувавши навколо себе талановитих чеських учених і літераторів. У 1831 р. Ф. Палацький став одним із засновників "Матиці Чеської". Як секретар Королівського товариства наук Чехії Ф. Палацький сприяв його поступовому переходу на національні

позиції. У 1836 p. німецькою мовою з'явилася друком перша книга п'ятитомної "Історії чеського народу в Чехії та Моравії", а у 1848 р. чеською. Праця Ф. Палацького, що грунтувалася на широкому колі першоджерел (події викладалися до 1526 р.), по суті була першою науковою історією чеського народу. Водночас учений намагався брати участь у різних сферах громадського життя: піклувався про театр; робив усе можливе для того, щоб провідні чеські вчені залишалися на Батьківщині; прагнув перетворити Прагу на "слов'янські Афіни"; уклав та видав чеський науковий словник. За його самовіддану діяльність сучасники визнавали Ф. Палацького вождем чеського народу.

   Посиленню відчуття слов'янської спільності в чеському суспільстві сприяла діяльність Павла Йосефа Шафарика (1795— 1861). Він був сином протестантського священика-словака, предки якого належали до "Чеських братів", вигнаних із Богемії. П. Шафарика виховували на збережених у родині гуситських традиціях. Згодом він здобув освіту в Єнському університеті. П. Шафарик працював професором гімназії в Новому Саді. Його монографія "Історія слов 'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826), пронизана ідеалізацією первісного слов'янства, набула широкої популярності в Цент-рально-Східній Європі. За підтримки чеських патріотів П. Шафарик переїхав до Праги, де прилучився до національного руху. У своїй праці "Слов'янські старожитності" (1837), в якій він використав метод поршняльно-історичного аналізу, П. Шафарик обгрунтував індоєвропейське походження слов 'ян, показав їхній внесок у світову історію.                        Дослідження вченого, що сприймалося як енциклопедія слов'янознавства, після перекладу європейськими мовами принесло йому заслужену славу. Значний розголос дістала праця П. Шафарика "Слов 'янська етнографія "(1852 р.), у якій містилися основні знання з історії, культури і статистики слов'янських народів, окрема карта подавала ареал розселення слов'ян.

   В ідеології учасників національного руху чільне місце посідала теза про належність чехів до великої слов'янської родини. Історичні умови та стан справ у Європі в 20-ті роки XIX ст. (там політично домінувала Росія) сприяли усвідомленню значною частиною чеського суспільства власної етнічної самобутності. Спираючись на результати історичних досліджень, активісти національного руху у своїй пропагандистській діяльності робили наголос на мовну близькість усіх слов'янських мов з чеською. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов'янської літературної мови, висувалася концепція слов 'янського єднання. Уперше її обгрунтував Ян Коллар (1793—1852). Будучи проповідником протестантської громади в

-3-

   Пешті, він написав поему "Донька слави" (1824), у котрій пророкував можливість зникнення слов'янських народів, чий порятунок уможливлювало лише згуртування всіх слов'ян. Поема набула надзвичайної популярності серед чеських патріотів і стала справжнім "Євангелієм всеслов'янства". Однак запропонована Я. Колларом концепція культурного слов'янського єднання не мала політичного характеру і була тільки першою програмою зближення всіх слов'ян у царині культури.

   Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в ЗО—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти " за редакцією драматурга Й. Тила (1808-1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799-1852), а з 1846 р. поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обгрунтування політичної програми чеських лібералів теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

   Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який відбивав настрої певної частини інтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813—1877), Є. Ар-нольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи значення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів прагнули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна ідейна та організаційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.

   СУСПІЛЬНО -ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЧЕСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Уже наприкінці правління Йосифа II в Австрійській імперії розпочався процес переродження "освіченого абсолютизму" в консервативну монархію, який завершився за правління імператора Фран-ца II (1792-1835). Уособленням австрійської державної системи, котрою керували поліція та чиновники, після завершення Віденського конгресу став міністр закордонних справ (1809-1821) і канцлер уряду (1821-1848) князь К. Меттер-ніх Віннєбург (1773-1859), хоча головним натхненником системи виступав сам монарх.

   Після смерті імператора К. Меттерніх залишався провідною фігурою в австрійській політиці аж до революційних подій 1848 p., оскільки імператор Фердінанд І (1835—1848) постійно хворів і не брав активної участі в державних справах.

   Політична філософія канцлера К. Меттерніха виходила з досвіду змагань з революційною та наполеонівською Францією і грунтувалася на переконанні, що будь-яка глибока реформаторська діяльність — це наближення до революції та відхід від традиційних істин і стабільності "вічного правопорядку".

   Політичною вимогою суспільного життя держави визнавалася усталеність відносин, а сенсом владної та адміністративної діяльності — запобігання всім можливим спробам її порушити. Проте панівна еліта не наважувалася скасувати основні реформи періоду "освіченого абсолютизму". Навпаки, завдяки реалістичній позиції ряду чиновників-йосифістів стихійна індустріалізація та модернізація не припинялися.

   На початку XIX cm. Австрійська держава приєдналася до інших європейських країн, де відбувалися динамічні зміни у виробничо-технологічній галузі, відомі під назвою "промислова революція ". Настав час переходу від мануфактурного виробництва до фабрично-заводського з широким застосуванням машин і нових технологій. У чеських землях "промислова революція" пройшла такі етапи розвитку: початковий (1800-1830) — машини використовувалися тільки в текстильному виробництві; серединний (1830—1850) — машини почали застосовувати в харчовому виробництві, з'явилися перші залізниці; завершальний (1850-1870) — утворилася залізнична мережа, механізовувався вуглевидобуток, виникла машинобудівна промисловість.

-4-

   Перше машинне прядильне виробництво виникло в 1796 р. поблизу Дечина. У 1810 р. в Чехії вже було 163 прядильні машини, а в 1825 р. на 81 фабриці використовувалося близько 1700 машин. Товарне машинне виробництво текстилю розвивалося в Празі, Брно та на півночі Чехії і Моравії. За обсягом виробництва перше місце посідав Ліберець з округою.

   У другому десятиріччі XIX ст. на чеських і моравських заводах з 'явилися перші парові двигуни. Як поки що допоміжна галузь у центрах текстильного виробництва у районі Брно, Ліберця і трохи згодом Праги в 20-х роках виникло машинобудування. У 1836 р. на Вітковицьких залізоплавильнях спорудили першу коксову піч, з якої розпочався процес технологічної модернізації виробництва заліза. Нові виробничі технології, що в ту пору тільки зароджувались, торували собі шлях у хімічній галузі та у виробництві продуктів харчування.

   Повільно утворювалася нова транспортна система, котра мала усунути відірваність Чехії від зовнішнього світу, а також пожвавити внутрішні зв'язки. Шосейні шляхи з'єднали Прагу з усіма найважливішими пунктами чеських земель. У 1832 р. стала до ладу перша кінна залізниця від Чеське Будейовіце до Ліпця, в 1836 р. від Праги до Ланів. Перша залізниця на паровій тязі з'єднала у 1839 р. Відень з Брно. Потім були споруджені також залізниці від Праги до Оломоуца (1845), від Праги до Дрездена (1851). Виникло виробництво локомотивів, вагонів, залізничного обладнання. Розвиток транспорту сприяв зміцненню єдиного внутрішнього ринку товарів та робочої сили.

   Перша парова машина в Чехії з'явилася в 1814р., а з середини 20-х років XIX ст. у машинобудівних майстернях їх стали виробляти для внутрішнього ринку. В 1841 р. тут уже функціонувало понад 150 парових машин. Як паливо у чеській промисловості переважно використовували буре вугілля та кокс. У 40-ві роки водяні млини поступово замінили на парові. Вдосконалювалися технології в цукровій та пивоварній промисловості, де поступово встановлювалося спеціальне обладнання.

   Урбанізація в чеських землях не йшла в ногу з індустріалізацією. Ще в 20-х роках міста здебільшого існували у своїх традиційних межах і тільки Прага (89 тис. жителів) та Брно (34 тис. жителів) являли собою великі населені пункти. Всі інші міста, за винятком Оломоуца, Ліберця, Іглави та Хеба (по 10 тис. жителів), залишалися "містечками на долоні".

   У сільському господарстві капіталістичні відносини розвивалися повільно. В чеських      землях вони стали активно виявлятися лише в 40-х роках XIX ст. в окремих господарствах великих землевласників, у яких для вирощування аграрної продукції застосовувалися добрива й техніка для обробітку грунту та збирання врожаю. Відкрилися спеціальні навчальні заклади. Розвиток середніх та дрібних господарств гальмували феодальні повинності. Діяв указ від 1 вересня 1793 p., котрий дозволяв викуп із кріпацтва за обопільної згоди пана і кріпака. За винятком окремих районів Північної Чехії та частини

Моравії, де ще перед 1848 р. панщину витіснив викуп, в інших регіонах значного поширення це явище не набуло. Люди, позбавлені засобів до існування, являли собою армію дешевої робочої сили, що використовувалася на будівництві шляхів, залізниць та інших виробництвах, які не вимагали високої кваліфікації.

  У чеських землях швидко зростала чисельність населення: з 4,8 млн. (1815) до 6,5 млн. чоловік (1847), що було наслідком як промислової революції, так і поліпшення охорони здоров'я. 

Уже в 40-х роках XIX cm. чеські землі перетворилися на модернізований господарський осередок Габсбурзької монархії, де вироблялася третина всіх товарів.

   Головною соціальною суперечністю в чеському суспільстві виступав антагонізм між землевласниками і залежними від них селянами. Найбільший виступ селян, жорстоко придушений військами, стався у Моравії (1821). Соціальне напруження в промисловості між робітниками і підприємцями виливалося в численні страйки. Одним із найзначніших

був виступ ткачів у Празі в червні 1844 p., коли суперечності переросли в конфлікт, під час якого робітники потрощили на фабриці верстати і все обладнання.

   На початку XIXcm. зазнав змін статус чеських земель. Так, з 1806 р. Чехія перестала бути частиною Священної Римської імперії німецької нації, яку зліквідував Наполеон, і увійшла до складу Австрійської імперії, разом з котрою в 1815 р. вступила до Німецького союзу. Однак процес національного пробудження та зростання національної самосвідомості, що незадовго перед тим розпочався, допоміг чехам не миритися з таким станом речей і спонукав національну еліту зробити спробу відновлення чеської державності.

   Консервативна внутрішньополітична система Габсбурзької монархії 1815—1848 pp., що дістала назву "меттерніхівського абсолютизму ", встановила в чеських землях особливий полі-ційний стан, цензурувала пресу, контролювала поштові відправлення, приватне життя чехів. Були піддані репресіям діячі культури. Так, у 1820 р. увільнили з посади професора Празького університету відомого філософа й математика Б. Больцано (1771-1848). Політична опозиція Габсбургам охопила майже всі верстви чеського суспільства. Чільні позиції в національному русі посідали підприємці та інтелігенція, хоча в акціях брали участь студенти, чиновники, духовенство, торгівці та ін.

   Головним напрямом чеського національного руху стала боротьба за відродження та утвердження чеської мови, як найважливішої етнічної ознаки. Незважаючи на певні сподівання, запровадити вивчення чеської мови в гімназіях не вдалося, не були підготовлені й чеські підручники. Однак уже в 20-ті роки чехи домоглися дозволу на видання рідною мовою одного журналу та однієї газети.

   На подальший розвиток ситуації на початку 30-х років XIX ст. в чеських землях вплинули революційні події у Франції та польське повстання. До національного руху прилучаються представники вільних професій, студенти, чиновники, які об'єднуються навколо часопису "Квяти"(1834). Поразка польського повстання привела до втрати колишніх ілюзій, по-в 'язаних із концепцією слов 'янського єднання. Молоді патріоти відвертаються від Росії, підкреслюючи, що слов'яни — це конгломерат самобутніх народів, а тому для чехів вітчизною можуть бути лише землі Чеської корони.

   Серед напрямів національного руху особливе місце належало чеському театрові, значення якого для пробудження національної свідомості особливо високо оцінив письменник Йосеф Тил (1808-1856). Він є автором відомої п'єси "Фідло-вачка", поставленої у грудні 1839 р. Під час цієї постановки вперше пролунала пісня "Де мій дім?", що згодом стала чеським національним гімном. Й. Тил організовував у містах Чехії масові народні заходи загальні чеські бали.

   Активісти національного руху проводили в різних містах "Чеські читання", де співали чеських пісень і читали чеські вірші. Поширенню визвольних ідей допомагала діяльність Товариства сприяння промисловості Чехії, в статуті якого (1844) підкреслювалося прагнення розширити сферу освіти народу, щоб кожний виробник, користуючись посібниками чеською мовою, міг ознайомитися з найпередовішими методами та винаходами.

   Німці в чеських землях жили переважно в містах та в прикордонних регіонах. Розвиток виробництва сприяв зосередженню фінансового і торговельного капіталу в руках німців ще до початку промислової революції. Власті Чехії постійно нав'язували думку про особливу придатність енергійної німецької вдачі, про певну закономірність панівного становища австрійських німців у державі. Серед богемських німців побутувало різне ставлення до національних прагнень чехів. Деякі з них були прихильниками якомога швидшого понімечення чехів, інші німецькі ліберали не тільки симпатизували їх-

нім національним змаганням, а й вважали, що з чехами в перспективі можна створити німецьку національну державу, а ще інші намагалися й надалі зберігати білінгвізм.

-6-

   У другій половині 40-х років чеський національний рух фактично вже виробив власну політичну програму. Його очолювали діячі ліберального напряму Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Браунер, А. Троян, яких об'єднувала концепція австрославізму. Соціальні питання в програмі посідали другорядне місце, зміни в суспільному устрої також пропонувалися в австрославістському дусі. Органом чеських національних сил була газета "Празькі новини", яку редагував К. Гавличек-Боровський.

   РЕВОЛЮЦІЯ  1848-1849 pp. у ЧЕХІЇ. Настрої, що поступово поширювалися в

чеському суспільстві під впливом національно-патріотичної пропаганди, сприяли активізації політичного життя. У Чеському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика віденських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призначати до гімназій викладачів чеської мови тощо.

   Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги чеського суспільства й вимагали якнайскорішого розв 'язання, були: рівність чехів і німців, уладнання відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського населення.

Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалося політичне життя. 11 березня 1848р. в Празі, на Святовацлавській площі, відбулися збори представників чеських і німецьких політичних сил радикального і ліберального напряму. Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних питань тощо. Чеські ліберали також підготували документ, у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.

   Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет. 19 березня депутація комітету відвезла до Відня петицію до імператора.

   Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, вимагав об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити ршність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; запровадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.

   У Відні 13 березня вибухнула революція. Імператор відправив у відставку канцлера К. Меттерніха, скасував цензуру й пообіцяв конституцію. Реакцією на чеську петицію став оприлюднений 23 березня "Кабінетний лист", який дозволяв використання чеської мови та формування збройних загонів. У Празі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів — Академічний легіон — складався зі студентів. Але серед чехів запанувало розчарування, оскільки імператор не дав ствердної відповіді на вимогу державної єдності чеських земель.

   У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси. Особливою організованістю позначалися виступи робітників, які голосно заявили про свої права. Так, у березні 1,2 тис. празьких текстильників виступили з вимогою поліпшити житлові умови і встановити 10-годинний робочий день. Посилилася боротьба селян. У багатьох місцях селяни відмовлялися виконувати повинності, спалювали урбаріальні книги*, вирубували панські ліси, захоплювали пасовиська й вимагали розподілу поміщицької землі.

-7-

   Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних установ Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво продуктів харчування.

Якщо чехи в цілому сприятливо поставилися до відповіді на петицію, то німці в чеських землях не тільки виступили проти певних вимог, а й вимагали приєднання чеських та австрійських теренів до Німеччини. Це не відповідало інтересам Австрійської імперії, тому віденська влада прагнула співпрацювати з чеськими лібералами, які виступали за збереження Габсбурзької монархії. Так, Ф. Палацький вважав, що створення об'єднаної Німеччини призведе до розпаду Габсбурзької монархії — гаранта безпеки всіх народів, що входили до її складу. У відкритому листі до Франкфуртського парламенту, куди запросили і його, він заявив, що тільки Австрійська імперія спроможна забезпечити вільний національний розвиток чехів та інших слов'янських народів. Ця позиція, якої дотримувалася більшість чеських лібералів і радикалів, загострила чесько-німецькі відносини й формально розколола спочатку єдиний рух. У той час, коли австрійсько-німецька ліберальна ідеологія, що народжувалася, в багатьох випадках спиралася на "йосифінську" спадщину й підкреслювала насамперед загальні аспекти державно-політичної перебудови Центральної Європи, чеські ліберали висували здебільшого національні вимоги.

   10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. До його складу ввійшло 100 здебільшого ліберально та консервативно налаштованих політиків. Комітет висловив негативне ставлення до виборів депутатів Франкфуртського парламенту, через шо вибори відбулися тільки в німецьких округах.

Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а також посилення у зв'язку з цим войовничих настроїв серед ідеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов'янських політиків до згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов 'янський зїзд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов 'янського наддержавного союзу.

Віденський уряд заборонив скликання загальнослов'янського з'їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов'ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з'їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з'їзду, вбачаючи в ньому панславістську демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов'ян відмовитися від участі в роботі з'їзду й домагався од Відня його заборони.

   Програма роботи з'їзду передбачала обговорення таких питань: про значення та взаємовідносини слов'ян у Австрійській імперії; про ставлення слов'ян до інших народів монархії; про ставлення австрійських слов'ян до інших слов'янських народів; про ставлення до всіх інших європейських народів. На зїзд прибуло понад 300 делегатів з різних слов 'янських земель монархії. Більшість учасників форуму належала до ліберальної течії, але були й радикали від "Чеського Репілу", 35 делегатів репрезентували аристократів. До порядку денного з'їзду було внесено питання про підготовку "Маніфесту" і петиції до імператора, про можливість утворення союзу слов'ян.

   "Маніфест до європейських народів " — єдиний ухвалений на з'їзді документ являв собою компромісний варіант на основі декількох проектів, підготовлений Ф. Палацьким. У ньому містилися гасла рівності націй ("природного права народів на національну свободу"), проголошувався принцип соціальної рівності й засуджувалися станові привілеї. Поряд із цим у "Маніфесті" й особливо у проекті петиції імператору, який так і не було затверджено у зв'язку з передчасним завершенням з'їзду, проводилася ідея збереження

Австрійської імперії у вигляді конституційного союзу рівноправних народів під скіпетром династії Габсбургів. Принцип побудови австрійської федерації в документах з'їзду детально не розглядався. 12 червня, після початку повстання в Празі, Слов'янський з'їзд закрився.

   Повстання спалахнуло раптово. Значною мірою його спричинив демонстративний військовий вишкіл 40-тисячного гарнізону Праги, який здійснювався за наказом його командувача — князя В. Віндішгреца. Празькі студенти, зібравшись на мітинг 11 червня, зажадали виведення військ із міста взагалі. Незабаром у різних районах Праги відбулися напади вояків на робітників і студентів. У відповідь стихійно формувалися загони опору, споруджувалися барикади. У бойових діях брали участь радикально налаштовані люди, незалежно від національної приналежності. Однак німецькі газети трактували події на вулицях Праги як виступи чехів проти німців, а дії В. Віндішгреца видавали за героїчні. Реакційну роль під час повстання відіграла "Тимчасова урядова рада", утворена 7 червня. її очолив земський президент граф Л. Тун. До складу Ради ввійшли провідні члени Національного комітету Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Брандер та ін. Однак для чеських лібералів повстання виявилося цілковитою несподіванкою й не вписувалося в їхню стратегію дій. Тому вони своїм авторитетом намагалися вплинути на студентів, щоб ті припинили опір. З 15 червня австрійські війська обстрілювали Старе місто з важких гармат, там розпочалися пожежі. 17 червня повстанці капітулювали.

   Одна з основних причин поразки Празького повстання полягала в тому, що німці і чеські ліберали відмовили йому в підтримці, вбачаючи у виступі лише "панславістську змову "і Утім революційних вибух за своїм змістом був суто політичним, оскільки в ньому брали участь як чехи, так і окремі німці.

   Після поразки повстання в Празі було запроваджено воєнний стан: війська оточили підприємства, безробітних вислали з міста, а студентів-учасників заарештували. Однак за межами Чехії революція тривала. Був скликаний парламент, який законом від 7 вересня 1848 р. скасував панщину, надавши селянам громадянські права та право власності на землю. Шляхта на отримані як викуп за панщину кошти відтепер мала змогу господарювати капіталістичним способом. Саме остаточне скасування феодальної залежності селян стало головним здобутком революції.

   Після придушення за допомогою російських військ угорського повстання наприкінці жовтня 1848 р. в моравському місті  Кромержиж зібрався загальноімперський парламент. Його головним завданням була підготовка конституції, в розробці якої брала участь група чеських лібералів під проводом Ф. Палацького. 2 грудня 1848 імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь свого небожа, 18-річного Франца Йосифа.

   До березня 1849 р. проект конституції був підготовлений, але 7 березня імператор розпустив парламент, а до Кромержижа увів війська. Це викликало невдоволення в Чехії. Студенти створили в Празі Революційний комітет, який разом із радикальними силами в Німеччині і Австрії розпочав підготовку до спільного виступу. Однак австрійська влада викрила плани змовників і 10 травня провела масові арешти. У Празі знову було запроваджено воєнний стан, що діяв до 1853 р.

   Після успішного наступу австрійських військ проти угорських революційних сил імператор Франц Иосиф 7 березня 1849 р. октруїрував (запровадив) конституцію. У ній проголошувалася неподільна конституційна австрійська спадкова монархія, а також рівність усіх націй, що входили до складу імперії. Конституція стала відповіддю на автономістські прагнення слов'ян. Однак після остаточного придушення революції централістично-абсолютистську систему було відновлено, а конституція так і не набула чинності.

                         

СЛОВАЦЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ.  

 *       Словацький національний рух

*       Участь словаків у революції 1848-1849 рр.

       Словацький національний рух .  Словацький національний рух наприкінці XVIIIв першій половині XIXcm. опинився у складному становищі. З одного боку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого його сили були розпорошені.

   Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX cm.) характерніше є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

   Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів " — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику формування національної свідомості надавалося при цьому важливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій латиною праці "Історія словацького народу" доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів.

   Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити історію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого підкорення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті давніми слов'янами угорців як своїх гостей.

   До кінця XVIII cm. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори католиків і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платформою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної культурної діяльності. У 1785—1787 pp. видавалася перша словацька газета "Прешпорські новини", а в 1785—1786 pp. — перший  словацький часопис "Старе новини литерниго умені".

   Початок процесу формування словацької нації та національної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого словацького віршованого твору "Перша книга різних віршів", написаного західнословацьким мовним діалектом. Автор книги католицький священик Й. Бейза (1755—1836) — в передмові до наступного твору першого словацького роману "Юнак Рене, пригоди та випробування" (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної проблеми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчості Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхідність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.

   Першу науково обгрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762—1813). Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці "Мовознавчо-критична філологічна розповідь про словацьку писемність", згодом — "Словацька граматика", "Етимологія словацьких слів", "Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник". Цими працями вчений заклав

під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.

   Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бернолака поширювало "Словацьке вчене товариство ",  засноване  у Трнаві в 1792 р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі (1750-1811).

  У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угорському королівстві насаджувалася мадярська мова.

Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі "Словацького вченого товариства". Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку словацького національного руху залишається величезним. А. Бернолак та його послідовники не тільки створили певний варіант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Готи (1785-1849), а й сформували концепцію словацького народу як самобутнього етносу.

   Усвою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом "Краліцької біблії" ("біблійщина"). У завершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір" (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю. Палковта (1768—1850) вписатися до чеського літературного контексту. Інша тенденція простежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769-1832), автора праці "Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або принаймні в Угорщині жили" (1806-1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Добровського відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVIXVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою відокремлювала словацьке красне письменство від чеського.

   Послідовна боротьба словацької протестантської інтелігенції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському євангелічному ліцеї кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але "біблійщину" вживали здебільшого середні стани словаків, тоді як представники політичної та культурної еліти віддавали перевагу латині.

   Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Иосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А. Бернолак кодифікував мовний порядок, що базувався на західнословацькому діалекті з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою "бернолаччина", використовувався католиками до середини XIX ст.

   Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманітних регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло "Наукове товариство Банської (гірничопромислової) області", яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні традиції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, ікони, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підвищення культурного рівня словацького населення, проти забобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.

   Ще більшої ваги набула діяльність "Малоготського наукового товариства"(1808—1842). Коло наукових інтересів його членів було надзвичайно широке філософія, історія, педагогіка, соціологія, географія, природничі дисципліни тощо. Товариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих

австрійських, чеських, німецьких виданнях.

   Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької літературної мови виступали такі авторитетні словаки, як поет Ян Коллар (1793-1852), філолог Павел Шафарик (1795—1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції

словаків у Габсбурзькій монархії. Так виникла ідеологія "слов'янської взаємності", обгрунтована видатним словацьким поетом, проповідником євангелічної громади в Пешті, професором археології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехо-словацького племені". Обгрунтування основних ідей" теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі "Донька слави" (1824) й у трактаті "Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими" (1836).

   Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літератури" (1834-1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні традиції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".

   Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. є. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов'янських мов П. Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

   Ідея створення єдиної загальнословацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність" (1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верховським. Проте в 1843—1844 pp. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Cв. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехо-словацької мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові товариства.

   Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. надконфесійного словацького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду належали М. Годжа (1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845—1848 pp. та ін.

   Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури " слов 'янсъкого народу з "чехословацьким племенем"усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові

-3-

формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівсь-ка концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.

   Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над-конфесійної літературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька, а словацька національна

культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної   свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

   Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь 1847 p.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур поклав середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писати на цьому наріччі". Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

   Наприкінці 40-х років XIX cm. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, прийняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.

   УЧАСТЬ СЛОВАКІВ У РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 pp.  Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці Габсбурзької монархії, захоплено зустріли "штурівці" (так називали молоду генерацію словацьких політиків) й інші представники національного руху, які вбачали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені програмні вимоги.

   Позицію словацьких громадських діячів у ході революції 1848—1849 pp. багато в чому визначала політика Відня та Будапешта. Ця позиція безпосередньо залежала від протистояння угорських революційних сил і габсбурзького уряду, а також визвольних змагань інших народів як в Угорському королівстві, так і в усій Австрійській імперії.

   Для розвою словацького національно-визвольного руху в цей період вирішального значення набуло цілковите ігнорування угорським революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, а й усіх інших народів Угорського королівства. Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не дістали жодних гарантій забезпечення їхніх національних прав. Навпаки, угорські революціонери, очолювані Л. Кошутом, мали наміри розбудовувати моноетнічну державу. Мадярські революціонери на цьому й зупинилися, оскільки не вбачали ніякого сенсу в продовженні та поглибленні демократичних реформ в Угорському королівстві. До того ж, словацька національна програма мала принципові розбіжності з мадярською не тільки стосовно національного питання, а й соціальних перетворень і

перспектив демократизації політичної системи.

   Певний радикалізм словацьких національних сил випливав з соціальної структури суспільства. Більшість словацького населення становило селянство, але провідну роль у революційних подіях відігравали нечисленна словацька шляхта й інтелігенція. У цій ситуації було природним опозиційне ставлення більшої частини словацького суспільства

як до проявів мадярського націоналізму, так і до соціально мотивованого економічного гегемонізму, який демонструвала угорська шляхта. Найважливішими подіями періоду революції в словацьких землях стала розробка "штурівцями" національної програми "Вимоги словацького народу "та її затвердження 11 травня 1848 р. на багатотисячних зборах у Ліптовському  Св. Мікулаші. Словацьке зібрання ухвалило також петиції до австрійського імператора та уряду революційної Угорщини, в яких містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав словацького народу; запровадження словацької мови в державних установах та системі освіти; створення Словацького сейму та скасування кріпацтва без поділу і повернення землі поміщикам; запровадження загального виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.

   Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі словацькими вимогами, а на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур, М. Годжа, Й. Гурбан мусили залишити Словаччину й переїхати до Праги. В Чехії вони брали участь у підготовці та проведенні Слов 'янського  зїду.

   Слов 'янський  зїзд ухвалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з передумови збереження цілісності Угорщини. Словаків та інші народи королівства мадяри мали визнати рівноправними й дозволити скликати національні сейми; організувати систему освіти словацькою (рідною) мовою викладання від початкових шкіл до університету. Також висувалася вимога демократичних свобод. Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л. Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою організації спільних збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня 1848 р. у Відні виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеські військові Ф. Зах та А. Влоудка. З ініціативи Л. Штура та його прихильників 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. У досить складній політичній ситуації словацький загін у вересні 1848 р. перетнув кордон Угорщини і зайняв місто Міява у Західній Словаччині. Але після кількох боїв угорські гвардійці наприкінці жовтня витіснили словацький загін до Моравії. Для придушення угорського революційного руху до Угорщини в середині грудня 1848 р. була спрямована австрійська армія під командуванням фельдмаршала А. Віндішгреца.

Словацька національна рада, підтримуючи Габсбургів, організувала                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            другий похід добровільного загону словаків (2 тис. вояків) проти угорців. Наступ здійснювався двома напрямками. Перший загін словаків наступав у напрямку Тєшин—Жиліна й незабаром оволодів північною частиною Середньої та Східної Словаччини. Другий загін взаємодіяв з австрійськими військами в Південно-Західній Словаччині. Проте, незважаючи на участь Відня у воєнній операції проти революційної Угорщини, розв'язати "словацьке питання" так і не вдалося.

    Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу Иосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а політична програма

національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і залишилася гаслом до Першої світової війни.

 СЛОВАКІЯ

У 1703-1711 рр. на території Угорщини, Словаччини і Трансільванії розгорнувся потужний національно-визвольний рух під проводом ватажка угорських магнатів Ференца II Ракоці. У ході бойових дій імператорському війську було завдано декілька відчутних поразок, у результаті чого Словаччина потрапила під контроль повстанців. Звідти анти габсбурзькі виступи поширилися на інші краї Угорського королівства. У 1707р. імператор Йосиф /(1705-1711) був навіть позбавлений мадярського трону. Однак угорська шляхта не зуміла скористатися з підтримки, що надходила від сільської та міської людності. Так, війська Ракоці жорстоко придушили повстання гірників. У 1708 р. під Тренчином імператорська армія розбила повсталу угорську шляхту. Поступово антигабсбурзькі виступи були придушені на всій словацькій території. Згідно з Сатумарським миром (1711) династія Габсбургів визнавалася в Угорському королівстві довічно, повстанське військо розпускалося, але права угорської шляхти практично не обмежувалися.

Імператор Каря ///(1711-1740) прагнув поліпшити зовнішнє та внутрішнє становище імперії. Робилися спроби зміцнити центральну владу й стабілізувати економічну ситуацію в країні. Але всі ці заходи вимагали значних коштів, які поновлювалися лише за рахунок нових податків. Оподаткуванню підлягали навіть ті, хто палив. Посилення поборів з боку мадярської шляхти, яка домінувала у словацьких землях, постійні злидні та неврожайні голодні роки викликали у селян невдоволення. Вони втікали до лісів і чинили розбої. Так, у 1713 р. в Ліптовському Св. Мікулаші був розгромлений один із селянських загонів, а його ватажка Юрая Яношика піддали тортурам і повісили на гак за ребро. Згодом це ім'я набуло великої популярності в усній народній творчості. Яношика оспівували як народного героя, котрий відбирав майно в багатіїв і роздавав його біднякам.

Після придушення виступів угорської шляхти словацькі землі перебували в стані відносного спокою, який порушувався тільки діяльністю єзуїтів, котрі намагалися знищити наслідки Реформації. Політику покатоличення протестантів послідовно проводив австрійський уряд.

Поразка повстання Ракоці призвела до занепаду словацьких земель як центру політичного, громадського та культурного життя Угорського королівства. Поступово цей регіон перетворився на політичну периферію, яку покидали не тільки магнати, представники угорської еліти, а й пересічні піддані-мадяри. Такі суспільно-демографічні процеси сприяли посиленню тут словацького етнічного елементу. У першій половині XVIII ст. у словацьких землях проживало 2 млн чоловік, більшість із яких становили словаки. Серед словацьких міст найбільшими (10 тис. жителів) були Братислава (Прешпорок) і Комарно, в Банській Штявниці налічувалося 7 тис. жителів. Разом із тим, унаслідок нескінченних війн, повстань, епідемій багато районів Словаччини збезлюдніли.

Спустошення словацьких теренів вело до економічного занепаду. У вкрай складному становищі опинилося селянство, яке виконувало по суті нерегламентований обсяг панщини та інших численних феодальних повинностей.

Навіть проводячи політику "освіченого абсолютизму", імператриця Марія Терезія (1740—1780) прагнула обмежити права угорської шляхти та нівелювати рештки державної самобутності Угорського королівства. Намагаючись ослабити соціальне напруження в аграрній сфері, Марія Терезія в 1767 р. видала для королівства "земельний акт"—"Урбарій". Згідно з ним обов'язки селян визначалися залежно від майнового стану. Тікаючи від феодальних повинностей, селяни переселялися до районів, залишених османами.

Угорській шляхті, незважаючи на процес централізації монархії, що відбувався за правління Марії Терезії, до середини 60-х років ХVІІІ ст. вдалося відстояти свої автономні права. Однак у 1765 р. були розпущені Державні збори. Водночас за допомогою певних торговельних та митних законів Відень розпочав перетворення угорських та словацьких земель на сировинну базу. До того ж у 1771р. в Угорському королівстві було заборонено засновувати нові мануфактури,

До середини XVIII ст. у словацьких землях виникла парадоксальна ситуація. З одного боку, на цих територіях склалися досить сприятливі умови для розвитку капіталістичних відносин. А з іншого—повне національне безправ'я словаків в Угорському королівстві та панування феодально-кріпосницької системи не давали їм жодних шансів соціально-економічного прогресу   Територія компактного розселення словаків на півночі Угорського королівства з її багатими природними ресурсами (мідь, срібло, сірка, деревина) та відносно високою густотою населення (внаслідок османської навали в Задунав'я) була в економічному відношенні більш розвиненою, ніж Інші області Угорщини. Саме тут розташовувалися головні центри з видобутку срібла, міді та заліза, на базі яких виникли підприємства з обробки металів. На цих підприємствах, шахтах, копальнях працювали словаки. Звідти вийшли мандрівні ремісники І торговці, утворивши особливу групу осіб, які займалися відхідним промислом. Вже у XVIII ст. далеко за межами країни уславилися своєю майстерністю словацькі ковалі, склодуви, а також ліка-рі-знахарі, які працювали не тільки в Угорщині, а й у Чехії, Австрії, на південно- та східнослов'янських землях. Водночас поширювалося виготовлення різних виробів ручного ремесла для продажу (полотно, мереживо, кераміка тощо).

  Особливе значення для розвитку словацьких земель мав видобуток коштовних металів. Застосування прогресивних технологій, запропонованих словацькими майстрами з міста Бан-ська Штявниия, вивело виробництво на європейський рівень. Нові технічні здобутки використовувалися на всіх копальнях Центральної та Східної Словаччини, що сприяло розвою гірничої промисловості. В середині XVIII ст. на словацькі терени припадало 12 % європейського видобутку міді, тут виникли перші суконні, паперові, шкіряні та керамічні мануфактури.

  У Братиславському та чотирьох прилеглих комітатах (округах), а також у південних придунайських регіонах Словаччини було багато "королівських вільних" та гірничих міст, у яких разом з німецьким населенням традиційно проживала майже половина аристократичних угорських родин. Саме в словацьких землях діяли напзначніші культурні центри Угорщини: університет у Трнаві, Гірнича академія в Банській Штявни-ці, друкарні в Кошице й Трнаві, театр у Братиславі.

Указом Марії Терезії "РацІо едукаціоніс " (1777) започатковано реформу системи освіти, яка заклала основи світської освіти в Угорщині. Головним завданням реформи виступала ліквідація неписьменності населення королівства. І хоча проголошений у законі принцип навчання дітей 6—10 років не було реалізовано, загальний прогрес у цьому напрямі виявився значним. Наприкінці XVIII ст. завдяки спільним зусиллям владних структур, шляхти, міського та сільського населення побудовано тисячі нових шкіл.

У ході реформи освіти в словацьких землях, як І у всьому королівстві, зазнали змін програми навчання. Церковна схоластика і теологія поступалися місцем математиці, природничим наукам, історії, в тому числі історії Угорщини. Викладання в початкових школах здійснювалося рідною мовою місцевого населення  німецькою, угорською, словацькою. Латина залишалася як мова навчання в середніх школах. Німецька мова визначалася як "особливо корисна'1. Реформа освіти в Австрійській імперії була, таким чином, продовженням загальної політики централізації та понімечення населення багатонаціональної країни,

Однак внесення до "Закону про національні школи семи націй в Угорському королівстві" положення про запровадження мадярської, німецької, словацької, русинської, хорватської, іллірійської (сербської) та румунської мов створювало умови для поширення письменності та вивчення рідної мови для представників різних національностей. У королівстві стали видаватися підручники з граматики і правопису угорською, словацькою та іншими мовами.

Імператор Йосиф 7/(1780—1790) наслідував реформаторську політику своєї матері. Важливе значення для Угорського королівства мав Патент 1785р., згідно з яким селяни звільнялися від особистої кріпосної залежності, їм надавалося право на вільний відхід від поміщиків, хоча повинності залишалися. У державі також проведено церковну реформу. "Патент про толерантність" (1781) поклав край дискримінації греко-католиків і протестантів в Угорщині й Трансільванії. Закон про віротерпимість дозволяв протестантам вільно сповідувати рідну релігію, обіймати громадські і державні посади, будувати школи та храми. У ході релігійної реформи римо-католицька церква втрачала певні права та привілеї, в тому числі право проголошувати папські булли без санкції імператора, розпускалися релігійні ордени, закривалися монастирі. Йосиф II проводив реформи, нехтуючи інтересами не тільки окремих осіб, а й цілих станів і навіть народів. Намагаючись досягти максимальної одноманітності та суворої централізації в управлінні імперією, Йосиф II підніс німецьку мову в ранг єдиної офіційної, зводячи тим самим усі інші мови до розряду другорядних. Це викликало масові протести представників інших народів, й водночас активізувало національно-культурні рухи.

Деспотичні методи управління та мовна політика Габсбургів загострили ситуацію в Угорському королівстві. До того ж Йосиф II протягом усього періоду свого правління жодного разу не скликав Державні збори й демонстративно відмовився коронуватися угорською короною. Він наказав перевезти коронаційні клейноди з Братиславського замку до Відня, де їх розмістили в придворному музеї. У річищі централізації в Угорщині була проведена адміністративна реформа: скасовувалося угорське шляхетське самоврядування, а королівство поділялося на десять країв на чолі з комісарами, котрих призначав особисто імператор. Словацькі землі були поділені на три області: Нітранська, Бансько-Бистрицька і Кошицька.

Словацьке Просвітництво

Словацькі землі в XVII — першій половині XVIIIст. перетворилися на арену нескінченних руйнівних війн. Габсбургам, які виступали в Угорщині під прапором Контрреформації, протистояли словацькі протестанти. В оплот контрреформації перетворився створений єзуїтами в 1636 р. університет у Трнаві. В антигабсбурзькому   русі словацькі лютерани виступали в союзі з мадярськими магнатами й шляхтою.

Боротьба за лютеранське віросповідання справляла величезний вплив на розвиток культури в словацьких землях. Переможна хода Контрреформації залишила тут глибокий слід у бароковому мистецтві. В архітектурі панівним став монументальний стиль з притаманною йому розкішшю інтер'єра, який став характерним не тільки для культових споруд, а й для палацових комплексів, замків та забудови багатих міських кварталів. Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному в оформленні вівтарів, у виробах май-стрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.

Широкої популярності набула діяльність діяча словацької та угорської культури Мартіна Бела (1684—1749), який після закінчення університету в Галле був протестантським священиком. Згодом М. Бел — директор євангелічної школи в Бан-скій Бистриці, а з 1714 р. — ректор ліцею в Братиславі. М. Бел писав латиною, угорською, німецькою та чеською мовами. Як визначний учений він був членом багатьох європейських академій та наукових товариств. У своїй 4-томній праці "Історичні та географічні відомості про сучасну Угорщину" (1735—1742) вчений розглядав словаків як нащадків слов'ян Великої Моравії. Твердження М. Бела про автохтонність словаків, що проводиться в дослідженні "Стародавня та нова Угорщина", і висока оцінка ним літературних якостей словацької мови відіграли важливу роль у становленні словацької національної свідомості.

Помітний слід на ниві просвітницької діяльності, яка сприяла формуванню словацьких патріотичних традицій, залишив Адам Коллар (1718—1783). Після навчання в ряді єзуїтських навчальних закладів він очолив придворну бібліотеку у Відні. Працюючи радником у Марії Терезії, Коллар став організатором освітньої реформи, що передбачала внесення до навчальних програм вивчення рідної мови та історії. А. Коллара ще за життя називали "словацьким Сократом", віддаючи належне освіченості вченого. Великий резонанс у державі викликала його праця "Про походження і постійне використання законодавчої влади" (1764), де обґрунтовувалися права угорського короля в його стосунках з католицькою церквою та необхідність обмеження наявних привілеїв угорської шляхти, яка, до того ж, не квапилася сплачувати податки до скарбниці. Зміст цього дослідження викликав бурхливу реакцію угорських магнатів. Урешті-решт увесь наклад книги був конфіскований та урочисто спалений на майдані в Братиславі.

Палкий заклик А. Коллара до словаків любити рідну мову й бути патріотом своєї Вітчизни не тільки почуло, а й підхопило наступне покоління патріотів. Певною мірою цьому також сприяла ліквідація Ордену єзуїтів у королівстві (1773), усунення католицької церкви від контролю за освітньою та культурною сферами. Активна участь А. Коллара у проведенні реформи шкіл, університетів та інших закладів освіти створювала умови для подальшого розвитку словацької культури. В останній чверті XVIII ст. культурна ситуація в словацькіких землях зазнала певних змін. Братислава втратила своє значення адміністративного центру Угорського королівства, який був перенесений до Буди. Туди ж переведено Трнавський університет і перевезено коронаційні регалії угорських королів, які до 1784 р. зберігалися в братиславському соборі Св. Мартина. Це викликало відтік із Західної і Середньої Словаччини угорських чиновників та університетської еліти.

Саме в цей період багато аристократичних мадярських родин — традиційних заступників і меценатів мистецтва та літератури — переїхали до нової столиці, а життя в їхніх маєтках і палацах у Словаччині завмерло або набуло сезонного характеру. Навіть економічне піднесення, на яке передусім була розрахована реформаторська діяльність Йосифа II, не змінило тенденцій у суспільно-політичному житті цього регіону Угорського королівства. Зрушення, що відбувалися в Габсбурзькій монархії, перш за все відбилися на зростанні національної свідомості передових представників словацького суспільства, в опозиційних настроях людей, які виступали проти соціального та національного гноблення.

СЛОВАЦЬКЕ національне відродження   

 Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половиш XIXст. опинився у складному становищі. З одного боку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були розпорошені.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-хроків XIXст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів "патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику формування національної свідомості надавалося при цьому важливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій латиною праці "Історія словацького народу" доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів. Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити історію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого підкорення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті давніми слов'янами угорців як своїх гостей.

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — католиків і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платформою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася перша словацька газета "Прешпорські новини ", а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис "Старе новини литерниго умені".

Початок процесу формування словацької нації та національної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого словацького віршованого твору — "Перша книга різних віршів", написаного західно словацьким мовним діалектом. Автор книги — католицький священик Й. Бейза (1755—1836) — в передмові до наступного твору — першого словацького роману "Юнак Рене, пригоди та випробування" (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної проблеми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчості Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхідність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.

Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західно словацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762—1813). Він народився у північно словацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці "Мовознавчо-критична філологічна розповідь про словацьку писемність", згодом — "Словацька граматика", "Етимологія словацьких слів", "Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник". Цими працями вчений заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.

Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бернолака поширювало "Словацьке вчене товариство", засноване у Трнаві в 1792р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі (1750—1811). У цей час Відень уже став проводити анти просвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угорському королівстві насаджувалася мадярська мова.

Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі "Словацького вченого товариства". Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку словацького національного руху залишається величезним. А.Бернолак та його послідовники не тільки створили певний варіант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785-1849), а й сформували концепцію словацького народу як самобутнього етносу.

У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом "Краліцької біблії" ("біблійщина "). У завершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір" (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю. Палковича (1768—1850) вписатися до чеського літературного контексту. Інша тенденція простежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769—1832), автора праці "Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або принаймні в Угорщині жили" (1806—1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Добровського відомостями про чесько мовну поезію в Словаччині у XVIXVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою відокремлювала словацьке красне письменство від чеського.

Послідовна боротьба словацької протестантської інтелігенції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському євангелічному ліцеї кафедри чехословацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але "біблійщину" вживали здебільшого середні стани словаків, тоді як представники політичної та культурної еліти віддавали перевагу латині.

Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад — Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західно словацького діалекту. Саме католик А. Бернолак кодифікував мовний порядок, що базувався на західно-словацькому діалекті з багатьма елементами середньо-словацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою "бернолаччина", використовувався католиками до середини XIX ст.

Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманітних регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло "Наукове товариство Банської (гірничопромислової) області", яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні традиції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, ікони, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підвищення культурного рівня словацького населення, проти забобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.

Ще більшої ваги набула діяльність "Малоготського наукового товариства"(1808—1842). Коло наукових інтересів його членів було надзвичайно широке — філософія, історія, педагогіка, соціологія, географія, природничі дисципліни тощо. Товариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих австрійських, чеських, німецьких виданнях.

Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької літературної мови виступали такі авторитетні словаки, як поет Ян Коллар (1793—1852), філолог Павел Шафарик (1795—1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габсбурзькій монархії. Так виникла ідеологія "слов'янської взаємності", обґрунтована видатним словацьким поетом, проповідником євангелічної громади в Пешті, професором археології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехословацького племені". Обґрунтування основних ідей теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі "Донька слави" (1824) й у трактаті "Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими" (1836). Першим загально словацьким осередком патріотичної інтелігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літератури" (1834—1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні традиції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".

Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П.Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. е. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов'янських мов П. Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

Ідея створення єдиної загально словацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність" (1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верховським. Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехословацької мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові товариства.

Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. над конфесійного словацького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду належали М. Годжа (181.1-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845—1848 рр. та ін.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури " слов'янського народу з "чехословацьким племенем" усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівська концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.

Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над конфесійної літературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур поклав середньо словацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писати на цьому наріччі". Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції. прийняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27251. Визначте економічну природу витрат виробництва. За якими критеріями їх класифікують? Як співвідносяться економічний, бухгалтерський та нормальний прибуток 17.78 KB
  За якими критеріями їх класифікують Як співвідносяться економічний бухгалтерський та нормальний прибуток Економічні витрати це ті виплати які підприємство повинне зробити або ті доходи які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Постійні і змінні витрати. Постійні витрати ПВ це витрати величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними Такі як орендна плата амортизація основного капіталу...
27252. Які витрати виробництва несе фірма (підприємство) в короткому періоді? Поясніть, в тому числі і графічно, взаємозв’язок між ними 35.44 KB
  Які витрати виробництва несе фірма підприємство в короткому періоді Поясніть в тому числі і графічно взаємозв’язок між ними. Витрати виробництва за короткостроковий період Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку Загальна виручка підприємства Економічні витрати Економічний прибуток Явні витрати Витрати на обладнання Сировина Електроенергія Заробітна плата Інші явні витрати Неявні витрати Процент на власний капітал Зарплата підприємця Нормальний прибуток Інші неявні витрати Бухгалтерські витрати Бухгалтерський прибуток У...
27253. Поясніть механізм дії закону спадної віддачі (спадного граничного продукту МР). В чому полягає взаємозв’язок загального (ТР), середнього (АР) та граничного продукту (МР). Чи є спадна продуктивність загальним явищем, притаманним діяльності фірми і в коротк 17.11 KB
  Чи є спадна продуктивність загальним явищем притаманним діяльності фірми і в короткому і в довгому періодах Закон спадної віддачі – один із законів ринкової економіки який полягає в тому що з певного моменту послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу наприклад праці до незмінного фіксованого ресурсу капіталу або землі дає додатковий або граничний продукт який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Середній продукт МР – показує середню віддачу продуктивність змінного фактора тобто загальний обсяг...
27254. Ґрунтуючись на характеристиці довгого періоду функціонування фірми, поясніть взаємодію середніх загальних витрат (АТС) у короткому і довгому періодах. Користуючись концепцією позитивного та негативного ефекту масштабу, поясніть форму кривої довгострокових 72.76 KB
  Середні сукупні витрати АТС кількість сукупних витрат виробництва що припадає на одиницю випуску продукції. Довгострокові середні витрати тобто витрати на одиницю продукції формують ціну виробника від рівня якої залежить результат діяльності фірми її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну фірма одержить економічний прибуток в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.
27255. Проаналізуйте процес виробництва як процес споживання економічних ресурсів. Дайте характеристику мети та системи обмежень фірми у використанні економічних ресурсів. Поясніть, як показник MRTS відображає дію закону спадної прибутковості 32.8 KB
  Проаналізуйте процес виробництва як процес споживання економічних ресурсів.ресурси прийнято ділити на чотири групи: природні потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини серед яких розрізняють невичерпні та вичерпні а в останніх відновлювані та невідновлювані ; матеріальні всі створені людиною рукотворні засоби виробництва що самі є результатом виробництваверстати обладнання заводи транспортні засоби будинки.; трудові населення в працездатному віці яке в ресурсному аспекті...
27256. Виведіть графічно та алгебраїчно рівновагу підприємства – споживача економічних ресурсів. В чому полягає правило мінімізації витрат 24.5 KB
  В чому полягає правило мінімізації витрат Изокванта це лінія кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів праці та капіталу які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Карта ізоквант Отже різні комбінації факторів виробництва у межах ізокванти забезпечують виробництво певної кількості продукції а це означає що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Для...
27257. Порівняйте криві байдужості в теорії поведінки споживача з ізоквантами в теорії виробництва, а також бюджетну лінію та ізокосту. Виведіть кути їх нахилу 45.56 KB
  Порівняйте криві байдужості в теорії поведінки споживача з ізоквантами в теорії виробництва а також бюджетну лінію та ізокосту. Крива байдужості – це лінія рівної корисності всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ що забезпечують один і той же рівень корисності. норма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Узагальнимо властивості кривих байдужості: криві байдужості не можуть перетинатися; криві байдужості розташовані далі від початку...
27258. Гроші, їх функції і функціональні форми. Грошова маса та її структура. Товарне виробництво 22.58 KB
  Гроші є з одного боку виробничими відносинами які виникають у товарному виробництві за усіх видів обміну результатами трудової діяльності. Гроші це форма що історично виникла яка повинна мати власний матеріальний носій. Такий підхід до функцій грошей означає що гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві і саме люди використовуючи можливості грошей можуть визначати ціни товарів застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів а також використовувати їх як засіб нагромадження. Функція міри вартості полягає в...
27259. Ціна як економічна категорія, її функції, види. Ціноутворюючі фактори 52.77 KB
  Тому ціна як категорія кількісна це грошове вираження вартості товару. Це знайшло своє відображення у багаточисельності теорій присвячених вартості і цінам. Теорія трудової вартості. Суть цієї теорії в тому що субстанція і величина вартості як основа мінової вартості і цін визначається працею Вартість це втілена в товари праця.