73978

Югославія в роки Другої світової війни

Контрольная

История и СИД

У Югославії пожвавилася діяльність різних націоналістичних угруповань: сербського Збору хорватських усташів македонського ВМРО німецького культурбунду та ін. ускладнила становище Югославії що спонукало врештірешт уряд Д. Гітлер віддав командуванню німецької армії наказ підготувати й завдати удару по Югославії. в Белграді був підписаний акт про капітуляцію Югославії.

Украинкский

2014-12-23

117 KB

15 чел.

Югославія

в роки Другої світової війни

Югоспавія на початку Другої світової війни  проголосила нейтралітет. У цей період у країні прискорився розвиток галузей промисловості, пов'язаних з обороною,. Однак посилений вивіз госппродуктів до Німеччини призвів до зростання цін,  та спекуляції, особливо взимку наприкінці 40-х років. Проти національно-патріотичних сил розпочався терор, з 1940 р. почали створюватися концтабори, потрапляли всі незадоволені.

Загострилися національні суперечності: великосербські націоналісти закликали до «захисту сербів», а в Хорватській бановині все більшого поширення набували націонал-сепара-тистські настрої. У Югославії пожвавилася діяльність різних націоналістичних угруповань: сербського «Збору», хорватських усташів, македонського ВМРО, німецького «культурбунду» та ін.

Капітуляція Франції в червні 1940 р. ускладнила становище | Югославії, що спонукало врешті-решт уряд Д. Цветковича установити дипломатичні відносини із СРСР.

Після нападу Італії на Грецію в жовтні 1940 р. Югославія потрапила в центр британсько-німецького протиборства за | вплив на Балканах. Затиснута з усіх боків, Югославія 25 березня 1941 р. у Відні підписала протокол про приєднання до Троїстого союзу.

Звістка про вступ країни до блоку фашистських держав викликала хвилю обурення в югославському суспільстві. 25 березня почалися демонстрації протесту. Спираючись на масове невдоволення, угрупу вання офіцерів у ніч на 27 березня 1941 р. вчинило державний переворот. Винних у приєднанні до Берлінського пакту  усунули від влади. На трон зведений вісімнадцятирічний син короля Александра І під іменем Петра II. Коаліційний уряд очолив організатор генерал Д. Сімович, який репрезентував інтереси тих кіл,які виступали проти подальшого зближення з Німеччиною.

Дізнавшись про переворот у Белграді, А. Гітлер віддав командуванню німецької армії наказ підготувати й завдати удару по Югославії. На світанку 6 квітня без оголошення війни понад 50 дивізій вермахту вторглися в Югославію. В агресії брали участь також Японія, Італії та Угорщина.

Уже 10 квітня 1941 р. гітлерівські війська захопили Загреб, а 3 квітня - Белград. Незважаючи на готовність патріотично Настроєних солдатів і офіцерів королівської армії захищати рідну землю, вище командування із самого початку бойових дій було налаштоване на капітуляцію.

17 квітня 1941 р. в Белграді був підписаний акт про капітуляцію Югославії. У німецькому полоні опинилося знад 300 тис. югославських вояків. Країна була поділена на 4 зони окупації: німецьку, італійську, угорську та болгарку.

Частина окупованої югославської території була приєднана до держав-загарбників.

Система «нового порядку», яку насаджували окупанти всій Європі, мала певні особливості в Югославії. Територію країни було поділено на дев'ять частин з порушенням усталених етнічних, економічних та культурних зв'язків між окремими  землями. І хоча кожна окупаційна влада в захоплених частинах Югославії встановлювала свої порядки, суть їх була однаковою.

Вже 15 квітня 1941 р. лідер хорватських усташів А. Павелич (1869-1959) сформував уряд. У травні були укладені угоди про кордони з Німеччиною та Італією, згідно з якими до складу НДХ ввійшли Хорватія, Славонія, частина Далмації, Срем, Санджак, Боснія і Герцеговина.

15 червня 1941 р. керівництво НДХ приєдналося до троїстого пакту, а 22 червня Хорватія оголосила війну СРСР

Тоталітарний та расистський характер режиму А. Павелича проявився вже з перших заходів з організації системи примусу, і копіював нацистську систему. Прагнучи перетворити Крайну, Східну Боснію, Словенію та інші регіони компактного проживання сербів на суто хорватські, усташі намагалися за допомогою вбивств та різних методів залякування витіснити з території НДХ сербське населення. Під час здійснення загонами «диких усташів» численних репресивних акцій десятки тисяч сербів були вбиті або змушені залишати свої домівки, рятуючись у навколишніх лісах та горах чи переселяючись до Сербії. Поряд із знищенням мирного сербського населення усташський режим примушував православних переходити в католицьку віру. У такий спосіб лише за півроку (1941) католицтво «добровільно прийняли» майже сто тисяч сербів.

Залишивши країну й опинившись у еміграції, королівський уряд оголосив про намір продовжувати боротьбу за визволення Югославії. За підтримки США та Великої Британії він зберіг собою статус визнаного на міжнародній арені союзної держави

Після розчленування загарбниками країни політичні сили Югославії зайняли різні позиції: одні стали прислужувати окупаційній владі, інші обрали тактику пасивного вичікування, треті стали на шлях боротьби. Перші вогнища опору заг никам спалахнули відразу після вторгнення агресорів.

Проте ці перші стихійні виступи патріотично налаштованого населення так і не змогли перетворитися на масові . Місію одного з його організаторів взяв на себе полковник генерального штабу королівської армії Д. Михайлович.

Своє головне завдання Д. Михайлович вбачав у тому, щоб

підготувати всенародне повстання проти окупантів.

Після окупації країни керівництво КПЮ (12 тис. членів) визначило своїм головним завданням організацію збройного опору загарбникам. Однак на початковому етапі спротиву головна увага за вказівками Комінтерну приділялася викриттю «агресивних задумів англо-американського імперіалізму» У день нападу Німеччини на СРСР лідери КПЮ звернулися до народів Югославії із закликом розгорнути збройну боротьбу проти окупантів та їхніх посібників. У Белграді 27 червня 1941 р. був створений головний штаб народно-визвольних загонів (НВЗ) на чолі з генеральним секретарем КПЮ Й. Тіто. Штаб розробив план •Організації та здійснення збройних повстань У другій половині червня 1941 р. КПЮ разом із чорногорськими «білашами» взяла участь в антиіталійському повстанні. Проте повстання було жорстоко придушене у вересні,

Найбільший відгук заклики КПЮ знайшли серед населення Сербії, Чорногорії.

У вересні 1941 р. у Західній Сербії вже існувало близько двадцяти партизанських загонів.

Рух Опору охопив понад третину території Югославії утворивши по суті «другий фронт» у Європі, який відволікав на себе значні військові сили держав фашистського блоку

Вузол збройного протистояння на югославських землях затягувався дедалі міцніше. Влітку 1941 р. розпочалися сутички між четниками та партизанами, четниками й усташами, комуністичними партизанами й хорватськими «домобранцями».

У грудні 1941 р. головні сили партизанів і четників у Західній Сербії під тиском німецьких військ змушені були відступити на південь до Санджака. Поразка повстанського руху 

остаточно розвела партизанів і четників у протилежні табори та загострила протистояння між ними.

У цих умовах керівництво КПЮ також зосередило увагу на перетворенні  партизанських загонів  на  регулярні  військові підрозділи. Паралельно відбувалося створення загонів т. зв. Добровільного війська», на яке покладався захист населення

Рух Опору розвивався  нерівномірно.  У другій  полонині 1942 р. прорив партизанських військ до Західної Боснії став однією з найуспішніших його бойових операцій.

Розвиток народно-визвольного руху та загроза його розширення 11  вересня спонукали окупантів узимку 1942-1943 рр. до активних дій.

У травні 1943 р. німецько-італійське командування зробило  чергову спробу знищити партизанів на території Чорногорії І Герцеговини й Санджака. 120-тисячне військо окупантів оточило 20 тис. бійців НВА, з якими були поранені і хворі партизани. Здавалося, що план окупантів близький до успіху. Однак і цього разу партизанам пощастило здійснити прорив з оточення І через долину річки Сутьєски та гірський хребет Зеленгора і досягти Боснії.

Успіхи антигітлерівської коаліції на фронтах та зміцнення вропейського руху Опору впливали на співвідношення політичних сил, які діяли на теренах окупованої Югославії.

29 листопада 1943 р. в місті Яйце друга сесія АВНВЮ прийняла рішення про перетворення віча на верховний представницький і законодавчий орган нової влади, а Національному комітету визволення Югославії (НКВЮ) на чолі з Й. Тіто надавалися функції тимчасового уряду на звільненій території.

Нове співвідношення військово-політичних сил у Югославії зумовило зміну позицій великих держав антигітлерівської коаліції. На Тегеранській конференції (грудень 1943) було розглянуто «югославське питання» та вирішено врахувати в післявоєнному врегулюванні інтереси Югославії.

Між  НКВЮ та  емігрантським урядом  16 червня 1944 р. була підписана угода

король Петро II відсторонив Д. Михайловича від головнокомандування й визнав Й. Тіто єдиним керівником території Югославії.

Наприкінці липня 1944 р. в Сербії відбулася конференція політичних партій - членів ЮДО, учасники якої засудили укладання угоди між Тіто й Шубашичем.

Початок 1944 р. ознаменувався наступом Червоної армії. З її наближенням до Балкан 300-тисячна НВА становила серйозну загрозу окупантам. Німецьке командування здійснило ряд наступальних операцій, щоб забезпечити надійну оборону Адріатичного узбережжя й островів та перешкодити прориву підрозділів НВА до Сербії.

Навесні 1944 р., коли НВА протистояла вермахту на півдні Сербії, загрожуючи його важливим комунікаціям, німецьке військове командування здійснило 25 травня в Дрварі, де перебував НКВЮ, значну повітрянодесантну операцію з метою знищення останнього. Але цьому плану не судилося бути здійсненим.

У серпні 1944 р. в Неаполі відбулися переговори британського прем'єра В. Черчіля з Й. Тіто про формування єдиного уряду та про допомогу союзників у визвольному рухові Югославії.

Головні події в серпні-жовтні 1944 р., що визначали долю всієї країни, розгорталися в Сербії, де зосередилися формування четників (75 тис. бійців) та військові підрозділи маріонеткового уряду М. Недича. Тоді ж командування НВА перенесло центр ваги своїх воєнних операцій до Сербії.

І хоча в цей період розпочався розпад четницького руху, водночас намітилося згуртування різних політичних сил, котрі розглядали угоду «Тіто-Шубашич» як комуністично-усташську змову. Керівництво четників, шукаючи підтримки, звернулося до президента США Ф. Рузвельда по допомогу, обіцяючи за умови отримання зброї виставити 500 тис. вояків для боротьби проти будь-якої диктатури.

З другої половини 1944 р. почалося регулярне постачання озброєння для НВА, яке здійснювалося з радянських авіаційних баз в Україні (Київ і Вінниця), а також від західних союзників Італії (Барі).  Враховуючи  спрямованість  наступу  Червоної  армії, командування НВА посилило увагу до своїх військових операцій у Сербії. Під час візиту Й. Тіто до Москви було підписано угоду про вступ частин Червоної армії на територію Сербії та її спільні дії з НВА у визволенні Белграда. СРСР зобов'язався озброїти 12 піхотних та 2 авіаційних дивізії НВА. 28 вересня радянські війська перейшли болгарсько-сербський  кордон і разом з НВА звільнили від німецьких військ та четникії Східну Сербію, Вардарську Македонію. 20 жовтня було звільнено Белград.

У вересні 1944 р. завершилося організаційне оформлпнни Єдиного народно-визвольного фронту (ЄНВФ).

У середині жовтня 1944 р. під час британсько-радянських переговорів у Москві було досягнуто угоди про координування політики щодо Югославії та про необхідність утворення коаліційного уряду в Белграді. 1 листопада 1944 р. було підписано нову угоду «Тіто-Шубашич», яка передбачала формування з представників НКВЮ та емігрантського табору єдиного уряду. До виборів установчої скупщини, які мали відбутися не пізніше ніж через три місяці після визволення країни, єдиний уряд мав бути підзвітним АВНВЮ. Установча скупщина мала визначити державний устрій Югославії. До визначення долі монархії створювалася регентська рада. Була дозволена діяльність партій, які не співпрацювали з окупантами.

7 березня 1945 р. був утворений Тимчасовий народний уряд Демократичної федеративної Югославії (ДФЮ), до якого

увійшли шість представників емігрантського табору, а решта (22) були або комуністами, або представляли партії, що входили

 до ЄНВФ. Головою уряду та міністром оборони став маршал Й. Тіто, його першим заступником - комуніст Е. Кардель.

Декларація Тимчасового народного уряду проголосила завдання відбудови економіки країни на планових засадах, проведення аграрної реформи, забезпечення цілковитої свободи господарчої діяльності й приватної ініціативи. Документ передбачав заміну королівської влади інститутом регентства, утворення урядів у федеративних республіках та проведення вільних виборів до установчої скупщини. У сфері зовнішньої політики декларувалася необхідність зміцнення відносин із країнами антигітлерівської коаліції.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8248. Штучні джерела оптичного випромінювання 582.63 KB
  Штучні джерела оптичного випромінювання. Основні закони теплового випромінювання. Лампи розжарювання. Будова принципи дії, структура позначень, переваги та недоліки. Галогенні лампи розжарювання. Будова,пр...
8249. Газорозрядні лампи низького тиску 1.03 MB
  Газорозрядні лампи низького тиску Будова,принцип дії, структура позначень Вплив виду баластного опору на роботу газорозрядної лампи Схеми вмикання ЛЛ в мережу. Світлотехнічні, енергетичні, експлуатаційні...
8250. Газорозрядні лампи високого тиску 1.19 MB
  Газорозрядні лампи високого тиску Будова, принцип дії, схеми вмикання, переваги і недоліки ртутної лампи високого тиску ДРЛ. Дугова метало галогенна лампа високого тиску ДРИ. Будова, принцип дії, схеми вмика...
8251. Освітлювальні установки для сільського господарства 121.5 KB
  Освітлювальні установки для сільського господарства. Освітлювальні прилади. Загальні відомості Загальні принципи нормування освітленості Види і системи освітлювання Вибір типу джерела світла і світильника Розміщення сві...
8252. Електрична частина освітлювальних установок 93 KB
  Електрична частина освітлювальних установок Вибір системи напруги живлення освітлювальної установки. Компоновка електричної освітлювальної мережі. Вибір марок проводів і способу їх прокладки. Розрахунок перерізу проводів осві...
8253. Джерела і установки УФ опромінення в С.Г 78.5 KB
  Джерела і установки УФ опромінення в С.Г. Розприділення енергії УФ опромінення по спектру. Джерела УФ опромінення в області УФ-С, УФ-В, УФ-А і області застосування в с.г. УФ- випромінювання невидиме і не викликає зорового відчуття у люди...
8254. Джерела установки інфрачервоного (ІЧ) опромінення 64 KB
  Джерела установки ІЧ опромінення. Розподілення іч опромінення по спектру. Джерела і установки іч опромінення в області ІЧ-А, ІЧ-В, ІЧ-С. Автоматизовані установки ІЧ-обігріву і УФ опромінення Діапазон ІЧ опромінення поділяється на 3 групи...
8255. Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності 100 KB
  Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності Проблема використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності (далі – ОРД), з допомогою яких можна отримати докази по кримінальній справі існує ще з XIX ст. до прийняття...
8256. Застосування технічних засобів при збиранні та перевірці доказів 252.99 KB
  Застосування спеціальних знань і технічних засобів субєктами кримінально-процесуального провадження при збиранні і перевірці доказів. Види науково-технічних засобів, які використовуються при збиранні та перевірці доказів...