73982

ПОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЯГЕЛЛОНІВ (КІНЕЦЬ ХIV-ХVІ ст.)

Контрольная

История и СИД

Політичний розвиток Польщі наприкінці XIV в першій половині XV ст. Боротьба з німецькою експансією Формування становопредставницької монархії Соціальноекономічний розвиток Польщі Польськолитовські відносини. Польська культура ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ПОЛЬЩІ НАПРИКІНЦІ XIV В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХV СТ. З метою зміцнення позицій нової королівської династії у Великій Польщі Ельжбета здійснила ряд нововведень: заснувала спеціальні суди які розглядали справи щодо повернення шляхті конфіскованих у неї маєтків; надала привілеї деяким...

Украинкский

2014-12-23

519 KB

13 чел.

ПОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЯГЕЛЛОНІВ (КІНЕЦЬ ХIVVІ ст.)

Політичний розвиток Польщі наприкінці XIV - в першій половині XV ст. Боротьба з німецькою експансією

Формування станово-представницької монархії

Соціально-економічний розвиток Польщі

Польсько-литовські відносини. Люблінська унія 1569 р.

Польська культура

ПОЛІТИЧНИЙ    РОЗВИТОК ПОЛЬЩІ НАПРИКІНЦІ  XIV – В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХV СТ. БОРОТЬБА З НІМЕЦЬКОЮ ЕКСПАНСІЄЮ

Після смерті бездітного Казимира ПІ королівська гілка Пястів припинила своє існування. Згідно з династичним договором, який уклав Казимир, польський престол посів угорський король Людовік Анжуйський (1370-1382). Зміна правлячої династії викликала у поляків занепокоєння. Багатьох лякало іноземне походження монарха. Відверто ворожу позицію щодо нього зайняли великопо-ляни, проте малопольська знать і рицарі підтримали Людові-ка й вітали його вступ на польський престол. Під час коронації Людовік заприсягнувся, що не допустить зменшення території або поділу Польського королівства, а також пообіцяв відвоювати відторгнені землі. Згодом він повернувся до Угорщини, передавши управління Польщею своїй матері Ельжбе-ті, сестрі Казимира III.

З метою зміцнення позицій нової королівської династії у Великій Польщі Ельжбета здійснила ряд нововведень: заснувала спеціальні суди, які розглядали справи щодо повернення шляхті конфіскованих у неї маєтків; надала привілеї деяким велико-польським містам; скасувала митні бар 'єри в торгівлі з Угорщиною. Проте ці заходи не могли задовольнити польських феодалів. Тоді в обмін на визнання ними права на польський престол за своїми дочками Людовік на з'їзді представників різних верств польського суспільства, який відбувся в місті Кошице у 1374 р., уклав з ними договір*. Ця угода пізніше дістала назву Кошицького пакту, або Кошицького привілею. За надання права на корону одній з його дочок Людовік зобов'язався:

  1.  звільнити землевласників від усіх державних податків, за винятком плати (у розмірі двох грошів) з кожного селянського лану (порадльне);
  2.  призначати на земські посади (воєвода, каштелян, підко морій, суддя) лише місцевих феодалів;
  3.  не призначати на посади королівських старост іноземців;
  4.  надавати платню польським рицарям, які братимуть участь у війнах поза межами країни, та сплачувати викуп за дворя нина, який потрапить у полон;
  5.  не зазіхати на всі надані раніше привілеї.

Доба правління Людовіка, який здебільшого опікувався справами Угорського королівства, не була спокійною для Польщі, а його смерть у 1382 р. ще більше загострила становище в кра'іні. Жодна з дочок, які мали успадкувати престол, не досягла повноліття. У країні розпочався період безкоролів'я, що супроводжувався боротьбою за владу між різними угрупованнями феодалів Великої та Малої Польщі. Нарешті, в жовтні 1384р. у Кракові на польський престол було обрано одинадцятирічну Ядвігу. На Радомському (Великопольща) й Віслицькому (Малопольща) сеймах магнати й шляхта ухвалили присягнути Ядвізі за умови її постійного проживання в Польщі. Всі ці події врешті-решт призвели до скасування польсько-угорської унії.

Пошук виходу з кризи, пов'язаної з визначенням правителя в польських землях, призвів до укладення в 1385р. Кревської польсько-литовської династичної унії**. Після прийняття ка-Іолицтва й одруження з дванадцятирічною Ядвігою польським королем став великий князь Литовський Ягайло (Ягелло), відомчії під іменем Владислава II (1386—1434) - засновника Ягел-кніської династії.

* Людовік Угорський мав лише дочок, а згідно з польськими законами жімки не мали права на успадкування престолу.

** Церемонія укладення унії відбулася в замку Крево.

Кревська унія поклала край нападам Литви на польські північнот-східні землі та суперництву за Галицьку Русь. В унії об'єднувалися дві держави з метою дати відсіч небезпечному сусідові — Німецькому (Тевтонському) орденові, який, захопивши польське Помор'я, остаточно відрізав королівські землі від Балтійського узбережжя, гальмував 'їхній економічний розвиток. Уюіадення унії підвищувало престиж польської держави як форпосту римо-католицької церкви на сході Європи.

В самому Великому князівстві Литовському ставлення до унії з Польщею було неоднозначним. Двоюрідний брат Ягайла — Вітовт (Вітаутас) — не лише виступив проти унії, а й проголосив себе великим князем Литви. Для боротьби з Ягайлом Вітовт, поступившися Жемайтією (Жмуддю), уклав союз із Тевтонським орденом. Після укладення в 1401 р. нової Ві-ленсько-Радомської унії Вітовт урешті-решт визнав владу Ягайла, за що мав довічно зберегти титул Великого князя. Була досягнута домовленість, що в разі відсутності у Ягайла наступника не обирати польського короля без згоди Литви.

Укладення польсько-литовської унії призвело до загострення відносин із Тевтонським орденом, а згодом і до чергової війни. Приводом для неї стало повстання жителів Жемайтії, які відмовилися сплачувати данину тевтонцям. Воєнні дії розпочалися в серпні 1409 р., коли рицарі захопили північ Куявії та Добжинську землю.

Вирішальна битва між тевтонським і польсько-литовським військами сталася 15 липня 1410р. під Грюнвальдом. До складу польсько-литовської армії, очолюваної Ягайлом, входили також руські, чеські й татарські загони. До Тевтонського війська після оголошення хрестового походу приєдналися представники понад 20 західноєвропейських країн. Польсько-литовська армія перевищувала тевтонців кількісно, але мала гірше озброєння. Битву розпочали литовсько-руські полки, які знищили ворожу артилерію й потіснили тевтонське військо. Дальші події на полі бою призвели до поразки тевтонців і загибелі великого магістра ордену Ульріха фон Юнгінге-на. В ході війни польсько-литовські війська захопили значні території, підвладні ордену, проте їм не вдалося взяти столицю тевтонців Мальборк. Від остаточного розгрому орден урятували нескінченні чвари між Ягайлом і Вітовтом, а також допомога, що надходила від Римської курії та імператора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга.

Згідно з мирним договором, укладеним у лютому 1411 р. в Торуні, тевтони повертали Польщі Добжинську землю, а Литві — Жемайтію; за повернення полонених орден сплачував викуп. У свою чергу, поляки мали повернути ордену всі захоплені ними міста, фортеці та замки. Перемога над тевтонами у Грюнвальдській битві стала для нащадків переможців символом спільної боротьби слов'янських народів проти німецької експансії на схід і сприяла піднесенню престижу Польщі.

Однак після укладення Торунського миру тевтонські рицарі не припинили свої грабіжницькі напади на польські та литовські землі. У 1414 р. на соборі римо-католицької церкви в Констанці польська делегація подала скаргу на орден, в якій засудила насильницькі методи навернення в християнство. Незважаючи на те, що на соборі не вдалося розв'язати польсько-німецькі суперечності, репутація ордену була підірвана. Згідно з умовами нового мирного договору, укладеного у 1422 р. поблизу озера Мельно, тевтонці підтвердили належність Жемайтії Великому князівству Литовському. У ході наступної польсько-німецької війни 1431—1435 рр. великий князь литовський, уклавши союз із тевтонами, виступив проти Польщі. Однак у 1435 р. під Вількомежем поляки завдали поразки тевтонсько-литовському війську.

На початку тринадцятилітньої польсько-німецької війни (1454-1466) на допомогу повсталим польським містам Східного Помор'я, чиї права порушувалися Тевтонським орденом, прийшов польський король Казимир Ягеллончик. Вже у 1454р. було проголошено акт про інкорпорацію території Пруссії до Польського королівства, а її населення як повноправне переходило у підданство польської корони.

Польські збройні сили на початку війни складалися головним чином з ополчення ("посполитого рушення"), яке не могло протистояти добре озброєному та навченому війську тевтонів. Саме в цей період у котрий раз загострилися польсько-литовські відносини. Литва відмовилася підтримати Польщу в її протистоянні з орденом, що свідчило про фактичне припинення Кревської унії. Однак уже на початку 60-х років Клнширу вдалося сформувати боєздатне наймане військо. В 1462 р. польська армія під проводом сандомирського підкоморія Петра Дуніна завдала серйозної поразки тевтонам у биті під Свенцино.

Восени 1463 р. польська ескадра, споряджена Гданськом і І ньблонгом, розгромила удвоє більший флот тевтонів. Після /Інду перемог і захоплення в 1466р. міста Хойніце був укладений мирний договір у Торуні, за умовами якого до Польщі повертане їси Привісельське Помор'я з Гданськом, Хелмйнська й Ми хайлівська землі, а також т. зв. "Королівська Пруссія ", разом із Вармінським єпископством і містами Мальборк, Ельблонг і Штумм. Королівська Пруссія дістала широку автономію: мала власний сейм, скарбницю та окремі правові норми. Інша частина колишнього Тевтонського ордену Орденська Пруссія — потрапила у васальну залежність від Польської корони, її столицею став Кенігсберг. Отже, Тевтонський орден утратив більшість своїх територій і був позбавлений суверенітету, а Польща, отримавши вихід до Балтійського моря, з кінця XV ст. стала активною учасницею європейських подій.

ФОРМУВАННЯ     Протягом ХІУ-ХУ ст. у Польщі тривав

СТАНОВО-         процес становлення станово-представни-

ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ цької монархії, який супроводжувався

МОНАРХІЇ зміцненням політичних позицій основної

маси польських феодалів шляхти.

Оформлення польської шляхти як стану завершив Кошицький привілей Людовіка Угорського. Ліквідувавши різницю між умовними земельними маєтками колишнього рицарства й спадковими (вотчинними) землями феодальної аристократії, Ко-шииький привілей перетворив шляхту і магнатів (панів) на один панівний, привілейований стан ~ дворянство. Звільнення дворянства від усіх державних податків призвело згодом, по-перше, до того, що в разі необхідності зібрати додаткові кошти на державні потреби королівська адміністрація і уряд мусили звертатися до феодалів, а отже, державна скарбниця потрапляла під їхній безпосередній контроль, по-друге, беручи участь у вирішенні податкових і фінансових питань, шляхта дістала можливість впливати на державні справи. Саме за Людовіка Угорського було зроблено перший крок у напрямі обмеження в країні привілейованого становища можновладців.

Уже на початку свого правління король Владислав II не тільки підтвердив усі колишні дворянські привілеї, а й значно розширив їх у 1386 р. Відразу після коронаційного церемоніалу Владислав II підписав Корчинські привілеї. Передусім у них ішлося про державні податки. Незважаючи на мізерність податку, визначеного привілеєм 1374 р., він викликав невдоволення збіднілого рицарства, яке дуже часто обробляло землі нарівні з селянами (кметями) і на цій підставі причислювало-ся до податкового стану. Корчинський привілей установлював, що "порадльне" надалі збиратиметься не з селянського лану, а "з голови кметя", отже, дрібна шляхта звільнялася від цього збору. 1388р. король видав Петрковський привілей, який дуже обмежував компетенцію королівських судів і передавав судову владу земським чиновникам.

Наприкінці XIV ст. польські феодали завдяки новим привілеям Владислава IIЯгайла зміцнили свої позиції в державі, до того ж і зовнішня політика короля спрямовувалася на забезпечення їхніх інтересів. Так, малопольські феодали були невдоволені відокремленням Галицької Русі від Польщі і приєднанням її до Угорщини. Після військової експедиції 1387 р. до Галицької Русі (угорські війська опору не чинили), вона знову ввійшла до складу Польського королівства, Львів став центром католицького архієпископства. Населення приєднаних територій дістало права й привілеї, які мали стани в Польщі, проте тільки католики могли посідати вищі державні посади.

На завершальному етапі правління Владислава IIЯгайла польські феодали домоглися для себе нових привілеїв. Найважливішими з них були Червинський (1422р.) і Єдлинський (1430р.). Перший забороняв конфісковувати маєтки у шляхтичів, другий — позбавляти шляхтичів особистої недоторканості, якщо їхня провина не доведена в земському суді. Тепер шляхтича не можна було заарештувати чи покарати без відповідного судового розгляду й судової постанови. Поява Єдлинських привілеїв була викликана тим, що шлюб короля Владислава IIЯгайла з Ядвігою не дав наступника престолу й лише в четвертому шлюбі у нього народився син. За правління засновника Ягеллонської династії далеко не всі сучасники вважали його законним монархом. Бралися під сумнів і права його сина на королівську корону. Феодальна верхівка вміло скористалася обставинами й, пообіцявши обрати сина Ягайла королем, домоглася для себе нових привілеїв.

Дальше зростанняЧІолітичної ваги шляхти в суспільстві було пов 'язане з виникненням і діяльністю станово-представницьких установ. З останньої чверті XIV ст. в Польщі регулярно скликалися загальнодержавні з'їзди феодальної верхівки, на яких вирішувалися найважливіші питання внутрішнього й зовнішнього життя країни. В роботі цих зібрань брали участь представники різних верств населення: шляхта, королівські й земські чиновники, керівництво міст та ін. Згодом загальнодержавні з'їзди набули характеру станово-представницької установи і стали називатись вальним (загальним) сеймом. Удільні з 1'зди провінційної феодальної знаті, т. зв. земські сеймики, виконували функції органів місцевого самоврядування. Оскільки в роботі сеймиків з часом почали брати участь усі місцеві феодали, вони перетворились на станово-представницькі органи на місцях. Якщо магнати віддавали перевагу вальному сеймові, де головну роль відігравали члени королівської ради*, то шляхта - земським сеймикам, система виборів до яких забезпечувала ширше представництво середніх і дрібних феодалів.

Після смерті Владислава II Ягайла протягом чотирьох років, до повноліття його сина — короля Владислава ПІ (1434— 1444) Польщею правила регентська рада, очолювана єпископом Краківським Збігневом Олесницьким (1389—1455). Для цього періоду характерна цілковита зверхність світських і церковних можновладців у політичному житті країни.

Швидке просування османських завойовників на Балкан-ському півострові підштовхнуло польську й угорську верхівку до відновлення унії обох держав. Це сталося в 1440р., коли Влади-слав III посів мадярський престол. Феодальна верхівка, зосереджуючи владу у вальному сеймі, обмежувала права провінційної шляхти на земських сеймиках. Так, лише необхідність зібрати додаткові кошти для організації антиосманського воєнного походу, змусила польських магнатів дати згоду на скликання у 1441 р. земських сеймиків. Саме на них шляхта погодилася підвищити "порадльне" з 2 до 12 грошів з кожної "голови кметя". Але коли в 1443 р. Владислав III знову звернувся з проханням про фінансову підтримку, шляхта на земських сеймиках йому відмовила, посилаючись на численні обмеження Ті прав. Після загибелі Владислава III у битві з османа-ми під Варною у 1444 р. польсько-угорська унія втратила свою чинність.

Наступний польський монарх великий князь литовський Казимир IV Ягеллончик (1446—1492) фактично поновив польсько-литовську унію. Новий король, розраховуючи на підтримку шляхти, намагався обмежити владу феодальної аристократії. Однак у 1454 р., напередодні воєнного походу в Пруссію, шляхта зажадала від Казимира ІУ підтвердження її прав та привілеїв, погрожуючи в разі відмови розійтися по домівках. Саме внаслідок цього демаршу король змушений був прийняти Нешавські статути, які започаткували новий етап у розвитку станово-представницької монархії, їх значення полягало передусім в істотному посиленні впливу земських сеймиків на державні справи й водночас в обмеженні політичного впливу магнатів і керівництва великих міст. Статути передбачали, що відтепер запровадження нових податків, а також скликання "посполитого рушення" відбуватиметься тільки за згоди земських сеймиків. Вони надавали шляхті право обирати суддів, розширили права шляхтичів на володіння селянами тощо.

Становлення інституту земських сеймиків сприяло також упорядкуванню в 1496 р. проблеми представництва шляхти у вальному сеймі. Саме за правління короля Яна Ольбрахта (1492—1501) — вальний сейм перетворився на двопалатний і складався з сенату й шляхетської депутатської палати (посольської хати). З цього часу між двома палатами розпочалося непримиренне протиборство за вплив на короля та при вирішенні державних справ. Водночас ішла боротьба між сеймом та королем за верховенство.

При королі Олександрі (1501—1506) була здійснена спроба запровадити єдиновладдя сенату. Так, згідно з Мельницькими привілеями (1501 р.) влада в країні переходила до сенату, який складався з членів королівської ради, проте король позбавлявся права призначати сенаторів. Потрапити до сенату могла лише та людина, яка обіймала певні посади, досягши вершин у службовій ієрархії. Однак шляхті не подобалися ці нововведення, а тому вона зробила все можливе, щоб Мельницький привілей так і не набрав чинності. Навіть більше, зусиллями шляхти в 1505 р. на черговому сеймі в Радомі була прийнята конституція, яка починалася словами "Кіігії пот" ("Жодних нововведень»).

Так був сформований механізм прийняття законів у польському королівстві, який складався з трьох елементів: монарха, сенату й посольської хати. До сенату входили сановники, які обіймали вищі церковні й світські посади (єпископи, воєводи, каштеляни, міністри). До посольської хати — обрані земськими сеймиками представники воєводств. Відтепер до повноважень вального сейму входило прийняття законів, затвердження податків та ухвалення рішень про скликання ополчення. Згодом до його компетенції увійшов також контроль за діяльністю уряду, дотримання ним законів держави.

СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПОЛЬЩІ        

У другій половині XV ст. й особливо в  XVI ст. в Польщі основою сільськогоспо-дарського виробництва стала фільварко- во-панщинна система.

В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати. Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після початку доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чинш. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке грунтувалося на дармовій кріпацькій праці (паншині).

Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХУІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польші зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.

Для ведення фільваркового господарства використовувалася праця селян, які відробляли панщину. Розмір панщини постійно збільшувався, незважаючи на збереження інших по-винностей і залежав від розміру господарства кожного селянина. Так, у другій половині XVI ст. панщина становила 3 дні на тиждень для селян, які орендували один лан землі (близько 17 га) і відповідно зменшувалася за менших площ. Згодом розмір панщини почав залежати тільки від волі пана. Загалом XVI ст. стало періодом закріпачення польського селянства. За Петрковським статутом (1496) право на вихід із кріпацького стану надавалося лише одному селянинові з певного поселення й лише один раз на рік. Однак уже на початку 40-х років XVI ст. вихід із кріпацького стану було остаточно заборонено.

Втечі селян у ХУІ ст. стають основним засобом їхнього протесту проти закріпачення. Для боротьби з утікачами приймаються спеціальні закони. Судочинство в таких справах спрощувалося, але термін розшуку збіглих встановлювався необмежений. Як правило, ні король, ні сейм не втручалися у справи феодалів-землевласників. які на своїх землях уособлювшш всю законодавчу, судову та виконавчу владу. Звертатися зі скаргами на господаря до державної адміністрації дозволялося лише королівським селянам. Судочинство і юрисдикція землевласника охоплювали всі аспекти селянського побуту — від народження до самої смерті. За рішенням сейму, прийнятим у Варшаві в 1573 р., землевласник міг на свій розсуд карати непокірного селянина. В описах маєтків кріпаки розглядалися як частина рухомого майна господаря.

Проте самовладдя феодала мало певні межі. Досить часто елементарний господарський глузд диктував йому необхідність дбайливого ставлення до джерела свого прибутку — кріпака. Незважаючи на безліч повинностей та підневільне становище селян, їхні господарства давали землевласникові великий зиск.

Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину).

У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани — 23%, шляхта близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.

Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.

Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед — на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти. У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також, ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста — Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі. Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Ольку-ша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.

З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв 'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цієї нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії — й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.

ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКІ ВІДНОСИНИ

УХУІст. в Польському королівстві тривав розвиток станово-представницької монархії. Король, не знайшовши підтримки з боку міст, мусив поступитися частиною своєї влади дворянству. Діставши протягом двох попередніх століть від короля широкі повноваження, магнати й шляхта тепер досягли майже цілковитого суверенітету. Проте в короля ще залишалися вагомі важелі влади: він вважався верховним суддею і проводив зовнішню політику, був розпорядником державного майна, призначав і звільняв сановників (хоча усунути їх із посади можна було тільки за державну зраду). Лише король міг скликати сейм, постанови якого набували чинності тільки за його підписом. На власний розсуд король міг видавати лише такі едикти, які не обмежували чинні дворянські привілеї. Усі королі Ягеллонської династії вважалися виборними, проте це не завадило їй правити вже друге століття. Заради збереження унії з Великим князівством Литовським польська верхівка не-змінно висувала на краківський престол великого князя або, як у випадку з Яном Ольбрахтом, королем ставав його рідний брат. Оскільки великокнязівський титул успадковувався, то виборність королів з династії Ягеллонів була скоріше номінальною.

За правління третього з синів Казимира IV Сигізмунда І Старого (1506—1548) відносини між королівською владою і можновладцями загострилися. З 1520-х років у польському суспільстві розгорнулася боротьба за "екзекуцію майна" — тобто за повернення королівських земель, які попередники Сигізмунда І роздали у власність або під заставу майна магнатам*. У разі проведення цієї реформи матеріальне становище знаті безперечно погіршилося б, проте доходи з повернених земель мали поповнити державну скарбницю. В урядових проектах навіть пропонувалося запровадити постійне оподаткування всіх дворянських маєтків, щоб на зібрані кошти замість посполитого рушення утримувати регулярну армію. Однак усі урядові проекти сейм відхилив. Шляхта побоювалася, що реформа посилить владу короля і він, за наявності регулярного війська, почуватиме себе надто незалежно. Проте рух за "екзекуцію" тривав. Його прихильники вимагали оздоровлення системи державного управління й судочинства, створення нового зводу законів, оподаткування церковних земель, розмежування повноважень церковних і світських судів тощо.

Новим приводом для конфлікту між королівською владою і шляхтою стало обрання майбутнім монархом і коронація у 1530 р. сина Сигізмунда — десятирічного Августа. Сигізмунд І і його дружина — італійка Бона Сфорца — розраховували, що обрання наступника престолу за життя короля стане реальною передумовою запровадження спадкової монархії. Однак коронація "молодшого короля " за життя батька викликала гостру критику з боку шляхти. У1537 р. під Львовом зібралось шляхетське ополчення, яке виступило проти незаконних дій монарха. Сигізмунд І змушений був уточнити загальні принципи виборів самодержця, якого до цього часу обирав тільки сенат. У майбутньому вибори нового короля мали відбуватися тільки після смерті попереднього й у них могла брати участь уся шляхта.

Ідеї Реформації уже в 20—30-тіроки XVI ст. проникають до Польщі та Великого князівства Литовського. В містах Королівської Пруссії та Великої Польщі поширилося лютеранство, а серед шляхти Малої Польщі та Литви — кальвінізм. Реформаційні ідеї в Польщі доповнювалися такими вимогами: підпорядкування католицької церкви королю; використання державою церковного майна; оподаткування духовенства й скасування церковної десятини; незалежність короля від папи Римського та невтручання Римської курії у справи польської католицької церкви тощо. З середини ХУІ ст. в королівстві поширилося аріанство, прихильники якого ("польські брати") виступали проти основних догматів християнства.

Ані суворі королівські едикти, ані судові процеси проти прихильників Реформації не змогли припинити поширення протестантизму. Навіть більше, прихід до влади Сигізмунда II Ав-густа (1548-1572), котрий ще за життя свого батька Сигізмунда І підтримував тісні стосунки з діячами реформаційного руху, посилив надії на зміни. У 1562—1563 рр. у Петркові за підтримки короля сейм скасував церковну юрисдикцію. З цього часу шляхта звільнялася від сплати десятини, могла вибирати віросповідання (лютеранство, кальвінізм тощо), а відлучення від католицької церкви фактично втрачало сенс.

Водночас на сеймі 1562—1563 рр. шляхті вдалося послабити майнове становище магнатів. Після ухвалення сеймом рішення про "екзекуцію майна" всі передані під заставу або подаровані (після 1504 р.) королівські землі магнати мали повернути. Передбачалася також фіскальна реформа, що стосувалася держателів королівських маєтків. Надалі вони мали отримувати тільки п'яту частину щорічного прибутку, а решта надходила до державної скарбниці. До того ж четверта частина цих коштів ("кварта") призначалася на утримання найманого ("кварцяного") війська.

Домігшись бодай часткового задоволення своїх вимог, шляхта почала поступово відходити від протестантизму й повертатися до лона католицької церкви. Водночас польський католицький клір перейшов у рішучий наступ на прихильників Реформації, чому сприяли постанови Тридентського собору 1563 р., спрямовані проти протестантів. В авангарді контрреформа-ційного наступу були єзуїти, які з'явилися в Польщі в 1564 р.

Зміни у внутрішньому житті країни позначилися й на зовнішній політиці. У 1526 р. до королівства було приєднано останню з мазовецьких земель — Варшавську. Місто Варшава поступово перетворюється на важливий державно-політичний центр, а наприкінці XVI ст. стає столицею Польщі.

Після завершення у 1521 р. війни між Польщею і Тевтонським орденом, магістр ордену Альбрехт Гогенцоллерн прийняв лютеранство й утворив світську державу — герцогство Пруссію, яка, згідно з Краківським трактатом 1525р., вважалася спадковим васалом польського короля, хоча ця залежність була скоріше формальною.

Інакше вчинив західнопоморський князь Болеслав X Великий, який у 1519 р. проголосив себе васалом Священної Римської імперії. Ще раніше, у 1508 р., король Сигізмунд І відмовився від будь-яких претензій на Сілезію, яку захопила Чехія. За цих обставин Ягеллони втратили можливість відновити свій контроль над цією областю, попри те, що в 1471-1526 рр. вони правили Чехією*.

Польща не використала можливостей, що виникли внаслідок унії з Чехією і Угорщиною для боротьби з Османською імперією, першу війну проти якої спровокував невдалий похід короля Яна Ольбрахта (1497 р.) в Молдавію. Восени 1498 р. турецькі війська прорвалися вглиб королівства, і тільки ранні морози змусили їх до відступу. Загибель короля Людовіка в битві з османами під Мохачем у 1526 р. залишила спустілими чеський і угорський трони, що призвело до гострої боротьби між: Австрією і Портою за угорську корону. Польща у цьому конфлікті намагалася дотримуватись нейтралітету. Урешті-решт перемогла проавстрійська орієнтація, й замість чесько-угорського союзу, що існував з кінця XV ст., в центрі Європи утворився троїстий політичний блок під зверхністю Габсбур-гів. Польща погодилася на входження Сілезії до складу австрійської монархії. У свою чергу Австрія обіцяла надати підтримку Польщі у війні з Московською державою.

Московське царство в середині XVI ст. значно зміцнило свої міжнародні позиції. Після підкорення татарських ханств — Казанського й Астраханського — основною проблемою зовнішньої політики Москви за правління царя Івана IV став вихід до Балтійського моря. Головною перепоною на цьому шляху був Лівонський орден. Згідно з укладеним у 1554 р. договором, Лівонія протягом 20 років зобов'язувалася не укладати союзів з Литвою та Польщею. Однак під загрозою вторг

Річ Посполита в другій половині XVI ст.

1 — кордони Речі Посполитої та залежних від неї земель; 2 — кордони між Річчю Посполитою і Великим князівством Литовським до Люблінської унії 1569 р.; З — кордони між Річчю Посполитою і Великим князівством Литовським після Люблінської унії 1569 р.; 4 — кордони західних польських земель, відірваних від Польщі в XIIXIV ст.; 5 — території васалів Польщі; 6 — землі, загарбані Річчю Посполитою під час Лівонської війни.

нення 100-тисячного польсько-литовського війська, яке в 1557 р. за наказом короля Сігізмунда II Августа зосередилося на кордонах ордену, лівонський великий магістр Г.Кетглер порушив свої зобов'язання перед Росією й уклав союз із Литвою і Польщею, спрямований проти Москви. Це стало однією з причин початку затяжної і виснажливої Лівонської війни (1558—1582). Уже в 1561 р. орден припинив своє існування, а землі Лівонії перейшли в спільне володіння Великого князівства Литовського і Польщі.

Прагнучи розширення своїх прав, дворянство та рицарство Великого князівства Литовського вже тривалий час із неприхованою заздрістю пог^гяда.1и в бік Польського королівства. Проте литовські магнати добре усвідомлювали, що у випадку об'єднання з Польщею їм доведеться поступитися не тільки владою, а й певною частиною своїх земельних володінь на користь польських дворян і феодалів, й тому виступали проти об'єднавчих тенденцій. Проте Лівонська війна, що точилася на північних кордонах Литви, стала ще одним вагомим аргументом на користь встановлення тісніших зв'язків із Польським королівством.

У червні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі в Любліні Сигізмунд II Август пообіцяв литовсько-руському дворянству зрівняти його в правах з польською шляхтою, а також запевнив, що в разі об'єднання з Польщею Литва може розраховувати на її підтримку у захисті своїх східних кордонів. Водночас під владу польського короля мали перейти Під-ляшшя, Віденське, Брацлавське, Подільське та Київське воєводства. Литовські магнати визнали рішення сейму й 1 липня 1569р. був підписаний акт Люблінської унії, згідно з якою Польське королівство та Велике князівство Литовське утворювали єдину Річ Посполиту. Нове державне утворення очолювали єдиний монарх і спільний сейм, проводилася спільна зовнішня політика, об'єднувалися грошова й митна системи. Водночас обидві країни зберігали власну адміністрацію, скарбниці, військо, суд.

Невдовзі після укладення Люблінської унії Сигізмунд II Август помер. Він був останнім із чоловічих представників династії Ягеллонів, а тому польський трон звільнився. На виборах ("вільній елекції"), що відбулися у Варшаві в 1573 р., королем було обрано французького принца Генріха Валуа. Однак, перш ніж посісти польський трон, Генріх дав обіцянку й заприсягнувся в тому, що відтепер короля обиратиме шляхетський стан усієї Речі Посполитої, а титул "спадковий король " ніколи не вживатиметься, що видання законів і вирішення питань про війну й "посполите рушення" стане прерогативою сейму, який скликатиметься кожні два роки. Між сеймами мала діяти обрана постійна рада у складі 16 сенаторів при королі, без дозволу якої він не міг прийняти жодного рішення. Окремий пункт обіцянок короля, відомих як "Генріхові артикули", стосувався свободи віросповідання*. Крім усього іншого, в "Артикулах" наголошувалося, що у випадку порушення королем законів, піддані Речі Посполитої мають право на опір.

Генріх Валуа був королем Речі Посполитої лише п'ять мі сяців. Після смерті свого брата — короля Франції Карла IX — він таємно виїхав до Парижа, де незабаром посів французький трон. Наступним королем був обраний (лише через півтора року) трансільванський князь Стефан Баторій (1576—1586), за правління якого Річ Посполита змогла досягти перелому в ході Лівонської війни на свою користь. Згідно з Ян-Запольським перемир'ям 1582 р. Польща залишила за собою Лівонію і Полоцьку землю. Однак передчасна смерть Баторія спричинила чергове міжкоролів'я й смуту.

Добра пам'ять про Ягеллонів виявилася в обранні на трон сина шведського короля й сестри Сигізмунда II Августа -Сигізмунда Вази (1587—1632), а згодом його синів, котрі правили Річчю Посполитою вже в наступному столітті.

ПОЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Великий вшив на розвиток польської куль- тури в цей період справило італійське Відродження, носіями якого стали поляки, що навчались у Римі, Болоньї та Падуї. Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіпп Кал-лімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса — вихователя дітей короля Казимира Ягел-лончика.

Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для допомоги академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед — математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.

В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьова у 1491—1495 рр. навчався Миколай Коперішк (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М.Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи. У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415—1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М.Бельського, М.Кромера, Л.Гурницького.

Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мо-Іюю. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Ост-ророга (1436—1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503—1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови — Миколай Рей і Ян Кохановський.

Значного поширення набула бібліотечна справа. Так, велику бібліотеку мав король Сигізмунд II Август, збирачем і знавцем літератури був архієпископ Львівський Гжегож із Сано-ка. У Познані, Кракові, Гданську, Торуні, Ракові у школах і гімназіях створюються перші бібліотеки. Стиль Ренесансу поступово поширився в польській архітектурі. Саме в цей період будуються такі архітектурні перлини, як Вавельський королівський замок у Кракові, Сигізмундова каплиця — уси-ІІ;ІлІ>ниця Сигізмунда І, каплиця родини великих магнатів Фір-ип'н у Бейсце.

Розквіт скульптури пов'язаний з ім'ям видатного майстра НІ їй Ствоша, який у 1477-1489 рр. створив справжній шедевр -  дерев'яний різьблений вівтар у Маріаиькому костьолі у Кракові. Відомим є також його оздоблення гробниці Казимира Ягеллончика на Вавелі (1492 р.)

Духом Відродження пройняті живописні полотна "Різдво Марії" та "Благовіщення" з вівтаря Скорботної Богоматері у Краківському соборі тощо.

"Вітаю народ, який - хоч раніше і вважався варварським - тепер досяг високого розвитку в науці, праві, релігії... і може суперничати з найкультурнішими народами", — писав про поляків видатний гуманіст Еразм Роттердамський.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Длугош Ян. Грюнвальдська битва. Москва,       1962.

Дневник Люблинского сейма 1569. Санкт-Петербург, 1863.

Дьібковская А., Жарин М., Жарьін Ян. Исто-рия Польши с древнейших Бремен до наших дней. Варшава, 1995.

История ЕвропьІ: В 8 т. Москва, 1993. Т.З. Кареев Н. Очерки истории реформационно-го движения й католической реакции в По-льше. Москва, 1926.

Ливанцев К. Е. Сословно-представительная монархия в Польше, ее сущность й осо-бенности (вторая половина XIV — конец XVI вв.). Ленинград, 1968. Любович Н. История реформации в Польше. КальвинистьІ й антитринитарии. Варшава, 1887.

Полньїй свод статутов Казимира Великого (ХІУ-ХУ вв.) // Хрестоматия памятников феодального государства й права стран ЕвропьІ /Под ред. В.М.Корецкого. Москва, 1961.

Польские ммслители зпохи Возрождения. Москва, 1960.

Україна і Польща в період феодалізму: 36. наук, праць / Під ред. ВА.Смолія. Київ, 1991.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50876. Рисование во Flash МХ 2004 828 KB
  Практическая часть Задание: Ознакомьтесь с интерфейсом и инструментами редактора FLSH MX. Пользовательский интерфейс программы Flsh MX 2004. Существует две версии Flsh MX 2004 стандартная и профессиональная Professionl.
50877. Преобразование Лапласа. Нахождение оригинала функции по её изображению 175 KB
  Преобразование Лапласа. Нахождение оригинала функции по её изображению.
50878. Создание программного продукта линейной структуры в среде Delphi 258.5 KB
  Одни типы уже определены в языке другие программисту приходится задавать самому. Типы данных определяемые пользователем обычно задаются в разделе описания типов программы или модуля unit однако тип можно делать и внутри процедур и функций. Внутри же они заменяют все внешние типы с тем же именем. Простые типы данных Порядковые типы Целые типы Символьные типы Булевы типы Перечисляемые типы Поддиапазонные типы Любой реально существующий тип данных каким бы сложным он не казался на первый взгляд представляет собой простые...
50879. Парольная защита. Исследование программных аспектов парольной защиты 148 KB
  Исследовать зависимость длины пароля при фиксированных значениях от вероятности подбора пароля для заданных значений. Результаты работы предоставить в виде отчета: а краткое содержание последовательного порядка выполненных работ б по результатам решения задач построить график зависимостей S = fP проанализировать полученные зависимости и сформулировать выводы о том каким образом величина вероятности угадывания подбора пароля влияет на параметры: 1 длину пароля; 2 время жизни пароля при заданных значениях длины пароля и времени...
50880. Интерактивные элементы. Action Script 365 KB
  Кнопки Основное отличие кнопок состоит в том что они предназначены для реагирования на действия пользователя например нажатия на саму кнопку ее клавишный аналог или активную область в фильме. Timeline кнопки содержит всего четыре кадра: Up – обычное состояние кнопки. Over– изменение кнопки при нахождении над ней мыши. Если у вас будет несколько одинаковых кнопок достаточно создать только один образец кнопки накладывая на него необходимые надписи меняя цвет или размер экземпляров.
50881. Программирование в Delphi. Разработка программ с ветвлением 796.5 KB
  Например: Величина сопротивления равна нулю Ответ правильный Сумма покупки больше 300 рублей В программе условие это выражение логического типа Boolen которое может принимать одно из двух значений: True истина или Flse ложь. Операторы сравнения Оператор Описание Результат сравнения Больше True если первый операнд больше второго иначе Flse Меньше True если первый операнд меньше второго иначе Flse = Равно True если первый операнд равен второму иначе Flse Не равно True если первый операнд не равен второму иначе Flse =...
50882. Анимация во Flash mx 2004 9.29 MB
  Практическая часть Задание: Ознакомьтесь с ключевыми принципами работы с анимацией во FLSH MX 2004. Анимация и интерактивные мультимедийные приложения вот то что привлекает к Flsh MX 2004 большинство пользователей. Если его нет когда вы только запустили программу либо закрыли проект Timeline Временная шкала не будет отображена в рабочем окне Flsh.
50883. Временные характеристики линейных систем управления. Определение реакции системы на произвольное входное воздействие 237.5 KB
  Определение свободного и вынужденного движения системы. при ненулевых начальных условиях Cхема моделирования системы с использованием пакета Simulink Осциллограмма системы. Определить с использованием пакета Simulink реакцию системы с передаточной функцией при подаче на вход сигнала: 1. Определение реакции системы на сигнал сложной формы.