73984

Річ Посполита XVII - наприкінці XVIII століттях

Контрольная

История и СИД

Нову династію в Речі Посполитій започаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обрали фактично двох королів. Примас (глава католицької церкви) Станіслав Карнковський проголосив королем шведського принца Сигіз-мунда. РІЧ ПОСПОЛИТА В XVII - НАПРИКІНЦІ XVIII століттях

Украинкский

2015-09-07

247 KB

0 чел.

РІЧ ПОСПОЛИТА

В XVII - НАПРИКІНЦІ

XVIII ст.                                                               

 ПЛАН:

Внутрішня та зовнішня політика Речі Посполитої в період династії Ваза

2Економічний і політичний занепад Польщі

   3Спроба державних реформ і територіальні

      поділи країни

   4Культура Речі Посполитої

             1Нову династію в Речі Посполитій започаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обрали фактично двох королів. Примас (глава католицької церкви) Станіслав Карнковський проголосив королем шведського принца Сигіз-мунда, якого підтримувала шляхта. Два дні по тому королем проголосили й ставленика сенату австрійського ерцгерцога Максиміліана Габсбурга. Обидва королі заприсяглися "Генріховим артикулам" і вирушили на коронацію до Речі Посполитої. Однак ватажок шляхти, канцлер і великий коронний гетьман Ян Замойський, що командував армією, зайняв Краків і не впустив туди Максиміліана та його прибічників. У грудні 1587р. Сигізмунда НІ Ваза коронували польським королем і великим князем литовським (1587—1632). А через кілька тижнів Замойський розбив під Бичиною війська ерцгерцога.

На нового монарха покладалися великі надії. По матері він був Ягеллоном, а тому поляки сподівалися, що Сигіз-мунд III керуватиме країною відповідно до принципів, запроваджених його великими пращурами. Проте в перші роки свого правління, Сигізмунд Ваза вважав своє перебування в Польщі

та Литві за тимчасове явище і мріяв про ті часи, коли він посяде трон у себе на батьківщині. У 1592 р., після смерті свого батька короля Яна НІ він таки дістав титул короля Швеції і вирушив туди на коронацію. Після коронації, залишивши намісником свого дядька, Сигізмунд повернувся до Польщі.

Прагнення молодого монарха зберегти обидві корони викликали в польському суспільстві підозру й нагадували про поведінку Генріха Валуа. Серед поляків навіть поширювалися чутки про існування в Сигізмунда НІ планів передати трон у Речі Посполитій Габсбургам, щоб заручитися підтримкою Австрії його прав на шведський престол. Багатьом шляхетським політикам не подобалося й те, що король оточив себе прибічниками зміцнення королівської влади й намагався ослабити роль сейму в країні. Крім того, він призначав на державні посади тільки католиків, обмежуючи при цьому права протестантів. За Сигізмунда НІ в Речі Посполитій посилився вплив єзуїтів, а нова столиця Польщі Варшава перетворилася на оплот католицизму*.

На початку XVIIст. невдоволення урядовою політикою спричинило антикоролівський збройний заколот (рокош), який очолив краківський воєвода Міколай Зебжидовський. На з'їздах рокошан лунали голосні вимоги скинути Сигізмунда III з престолу за його замахи на шляхетські вольності. Однак у битві під Тузовим у 1607 р. королівські війська розбили заколотників. Проте заворушення в суспільстві тривали. Король був змушений оголосити амністію учасникам рокошу, а його керівники навіть отримали щедрі дарунки. Сигізмунд НІ удруге заприсягся "Генріховим артикулам" і начебто відмовився від планів зміцнити особисту владу.

Тим часом, за відсутності Сигізмунда у Швеції, його дядь-ко-регент захопив владу у свої руки. Шведський парламент формально позбавив Сигізмунда корони, але запропонував її його синові за умови, що той оселиться в Швеції і там виховуватиметься. Сигізмунд відхилив цю пропозицію і вирішив довести права на шведський трон за допомогою зброї. Претензії польських Ваза на шведський престол і прагнення шведів захопити Балтійське узбережжя призвели до серії польсько-шведських воєн, перша з яких розпочалася вже у 1600 р.

Ініціаторами війни були шведи. Спочатку вони захопили Лівонію до Двіни, але незабаром польсько-литовські війська

3 відкинули ворога. Найзначнішим бойовищем цього етапу війни стала битва з участю великого гетьмана литовського Яна Ходкевича, котрий у 1605 р. під Кірхгольмом розбив шведські війська, що кількісно втроє переважали поляків. Тільки в 1622 р. воєнні дії тимчасово припинились, і в Мітаві було укладено перемир'я, за яким до Швеції відійшли землі на північ від Двіни.

Чергова польсько-шведська війна 1625—1629 рр. є одним із епізодів Тридцятилітньої війни (1618—1648). Річ Посполита не брала прямої участі в Тридцятилітній війні, хоча й співпрацювала з католицьким табором, зокрема з Габсбургами. У 1625 р. армія шведського короля Густава Адольфа напала на Жмудь і захопила порти в Прусському герцогстві та Королівській Пруссії. Незважаючи на перемогу в морській битві під Олівою (1627) і кілька переможних битв на материку, поляки не змогли відтіснити війська противника. Укладене між Польщею і Швецією у 1629 р. Альтмарське перемир'я закріпило за останньою загарбані в Прибалтиці та Помор'ї землі. За правління сина Сигізмунда НІ — Владислава IV (1632—1648) — сторони підписали в 1635 р. ще одне перемир'я в Штумсдорфі. Згідно з ним Польща повертала собі гирло Вісли, але за Швецією залишалася Лівонія.

Вестфальський мир, яким завершилася Тридцятилітня війна, зберігав за Швецією загарбані нею в ході війни території, зокрема Західне Помор'я зі Щецином і о. Рюген. Бранденбург захопив Слупсько-Кошалінське Помор 'я, Саксонія частину Сілезії.

У той самий час, коли Сигізмунд доводив своє право на шведську корону, в Росії, у зв'язку зі смертю останнього Рюриковича, розгорнулася боротьба за московський трон. Польські магнати вирішили втрутитися в цю боротьбу й підтримали Лжедмитрія, який видавав себе за "чудом урятованого" сина покійного царя Івана IV Грозного. У 1604 р. князі Виш-невецькі та сандомирський воєвода Є. Мнішек організували військовий похід на Москву з метою посадити самозванця на царський престол. Під час боїв московський цар Борис Годунов помер. Лжедмитрій захопив Москву і прийняв титул царя. Рік по тому жителі Москви повстали проти поляків. Самозванець загинув, а його прибічники опинились у в'язниці або втекли до Польщі.

Царем проголосили ватажка московського повстання Ва-силія Щуйського. Новий цар мусив боротися ще з одним самозванцем, Лжедмитрієм II, котрого цього разу підтримали магнати

Р. Руоісинський і Я. Сапега. Невдовзі неприховану агресію проти Росії розпочав Сигізмунд НІ. Приводом до неї стало підписання російсько-шведського договору, завдяки якому Москва сподівалася покласти край домаганням нового претендента на царство. У 1610 р. кіннота гетьмана Станіслава Жол-кевського розбила під Клушино шведські та російські війська, що переважали. Ця перемога відкривала полякам шлях на Москву. Московські бояри змусили В. Щуйського зректися престолу й визнали російським царем польського королевича Владислава. Однак це вже не задовольняло Сигізмунда III. Після захоплення Смоленська у 1611 р., він сам зажадав російської корони, щоб приєднати Московію до Речі Посполитої.

Піднесення російського патріотичного руху на чолі з Кузьмою Мініним і Дмитром Пожарським звело нанівець плани польського короля. Восени 1612 р. Москву звільнили від поляків. Новий московський цар Михайло Романов підписав у 1619р. із Сигізмундом НІДеулінське перемир'я. Згідно з ним до Речі Посполитої відійшли Смоленська, Чернігівська та Сівер-ська землі.

Після смерті Сигізмунда Росія зробила спробу повернути собі ці області. Але Владислав IV негайно вирушив на допомогу польській залозі у Смоленську й змусив московські війська капітулювати. Підписаний у 1634р. Поляновський мир підтверджував загальні умови Деулінського перемир'я. Москва задовольнилася відмовою Владислава від претензій на російський престол.

Досить напруженими тривалий час залишались відносини Речі Посполитої з Османською імперією та її васалами й спільниками, що пояснювалося, з одного боку, частими нападами татар на польські південно-східні воєводства, а з іншого козацькими наскоками на турецькі міста й походами українських магнатів у Молдавію. Під час одного з таких набігів козаки спалили в 1620 р. м. Варну, що стало вирішальним приводом для війни.

У Молдові, під Цецорою, польські війська й запорозькі козаки зіткнулися з турецькими й татарськими силами, що чисельно їх переважали. Командувач польсько-козацькою армією видатний польський полководець С. Жолкевський організував відступ, але на Дністрі, поблизу Могилева, був змушений прийняти бій. Значна частина польсько-козацького війська й сам командувач загинули під час бою, багато вояків опинилися в полоні (серед них — і майбутній лідер Визвольної війни українського народу Богдан Хмельницький).

Шведи захопили Варшаву й розгромили під Жарновом королівську кінноту під проводом короля Яна Казимира (1648—1668). Монарх із міністрами й двором покинув країну і переховувався у Сілезії. Капітулював Краків. За чотири місяці ворог загарбав майже всю Польщу. Карл Густав дістав допомогу від своїх спільників — бранден-бурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма, котрий як пруссь-кий герцог формально вважався васалом Речі Посполитої, а також від трансильванського князя Ракоці.

Поступово до боротьби зі шведськими інтервентами та їхніми союзниками береться простий люд. Розгортається партизанський рух, який у Польщі очолив майбутній гетьман Стефан Чарнецький, а в Литві — Павел Сапега. Польських патріотів на боротьбу з ворогом надихнула героїчна шеститижнева оборона Ченстоховської твердині, яку шведи так і не змогли захопити. Укладення перемир'я з Росією і вступ її у війну зі Швецією дали змогу патріотичним польським силам згуртуватися й потіснити шведів. У ході воєнних дій вдалося відвоювати більшість захоплених шведами польських земель. Сили обох сторін були виснажені, і в травні 1660 р. в Оліві (поблизу Гданська) Польща і Швеція підписали мирний договір. За Олів-ським миром поляки визнавали втрату більшої частини Лівонії, але це тільки оформлювало де-юре становище, що склалося після Штумсдорфського перемир'я. Водночас Ян Казимир відмовився від претензій на шведський трон. Швеція своєю чергою зобов'язалася не перешкоджати Польщі у веденні вільної торгівлі на Балтійському морі.

Побічним наслідком війни 1655-1660рр. стало звільнення від васальної залежності Прусського герцогства. Ще на початку XVII ст. Річ Посполита могла приєднати до себе герцогство, але Сигізмунд III шукав підтримки Бранденбурга в розв'язанні російських і шведських справ і тому не зробив цього, давши згоду на перехід герцогського титулу до бранденбурзь-кої гілки Гогенцоллернів. Незважаючи на те, що бранденбур-зький курфюрст як прусський герцог вважався васалом Речі Посполитої, він допомагав Карлу Густаву, а коли поляки почали здобувати перемоги, перейшов на бік Яна Казимира. Фрідрїх Вільгельм зобов'язався надати військову і фінансову допомогу Речі Посполитій у війні зі Швецією. За це він зажадав верховних прав на колишні володіння Тевтонського ордену. В 1657 р. у Віляві та Бидгощі були підписані трактати, що скасовували залежність прусських Гогенцоллернів від Польщі й визнавали суверенітет Східної Пруссії. З часом єдина

бранденбурзько-прусська держава стала джерелом постійної загрози для Речі Посполитої.

У 1658 р., коли результати польсько-шведської війни вже не викликали сумнівів, Росія поновила воєнні дії проти Речі Посполитої. Безпосереднім приводом для війни стало підписання гетьманом Лівобережної України І. Виговським Га-дяцької угоди. За нею Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали "Руське князівство", яке, поряд з Польщею та Литвою, мало посісти рівноправне місце в Речі Посполитій. У ході воєнних дій щастя інколи ще посміхалося полякам (перемоги під Полонкою в Литві, під Чудновим на Волині), але їхні сили вже було підірвано. Улітку 1664 р. розпочалися мирні переговори. У1667р. в с. Андрусово сторони уклали пе-ремир 'я, згідно з яким Річ Посполита відмовлялася від Лівобережної України та Смоленщини, до Росії відходив Київ. Ці умови підтверджував мирний договір, підписаний 1686 р. в Москві.

З вісімдесяти років правління династії Ваза в Речі Посполитій майже сімдесят припали на війни. Вони підірвали політичну й економічну міць країни. Польща втратила прусського васала, Лівонію, Смоленську та Сіверську землі, Лівобережну Україну разом з Києвом, усього понад 10 % території. Тягар зовнішньополітичних і воєнних поразок став однією з головних причин, що змусили короля Яна Казимира в 1668 р. зректися престолу.

   2 Війни під час правління Сигізмунда НІ і І  Яна Казимира значно погіршили стаио вище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн на початку століття до менш ніж 6 млн після "шведського потопу"*. Найбільших втрат зазнали густонасе-лені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польша, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.

Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступо-

* Під такою назвою увійшло в історію шведське вторгнення 1655 р.

во між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо. З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище спостерігалося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння латифундії, зокрема в Литві та в Україні. їхні власники роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.

Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі все це підривало значення парламенту. З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "ЬіЬегит усю". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною*. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.

Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління. її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політично далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків

* Право конфедерацій, тобто створення тимчасових союзів для досягнення мети, якої шляхта не могла домогтися через державні органи, закріплено за нею ще в XV ст.

і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.

Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційпий сейм 1669р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669—1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.

У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір. За Бучацьким миром Порта отримала Подільське, Брацлавське й частину Київського воєводств. Варшава зобов'язувалася щорічно сплачувати султанові по 22 тис. червоних злотих. Умови договору ганьбили країну. Під проводом гетьмана Яна Собеського зібралася конфедерація, учасники якої зажадали зміщення з престолу Михайла Вишневецького. Прибічники короля або просто вороги Собеського були готові до можливих збройних сутичок. Громадянська війна не розпочалася тільки з причини турецької небезпеки. Сейм не ратифікував Бучацького договору, але затвердив великий податок. На зібрані кошти вдалося сформувати 50-тисячну армію. 11 листопада 1673 р., в битві під Хотином, Собеський розгромив османське військо.

Блискуча перемога надихнула поляків. Вона також забезпечила Яну Собеському обрання на спустілий після смерті Михайла трон. Але, діставши королівський титул і прийнявши на себе відповідальність за долю країни, Ян НІ Собеський (1674—1696) усвідомив, шо сил для подальшої війни з Портою Речі Посполитій не вистачить. Тому він вирішив змінити напрям і в союзі з Францією або Швецією напасти на Бранденбург, щоб повернути Прусське герцогство, а потім у такий же спосіб відбити в Габсбургів Сілезію. Проти цих планів короля

виступили магнатські партії прогабсбурзької орієнтації. Вони вимагали продовження війни з султаном будь-якою ціною. У випадку опору з боку короля вони навіть були готові до заколоту з мстою скинення його з престолу. Ян III мусив піти на поступки й у зовнішній політиці Речі Посполитої в останній чверті XVII ст. запанував войовничий антитурецький курс.

Для боротьби з Османською імперією в травні 1683 р. Польша уклала угоду з Габсбургами. Невдовзі османи обложили австрійську столицю, і польський король на чолі 30-тисячної армії негайно вирушив їй на допомогу. Під його командування перейшли австрійські полки й допоміжний корпус з німецьких князівств. Армія Собеського, що налічувала до 70 тис. вояків, 12 вересня 1683 р. дала генеральний бій туркам і здобула блискучу перемогу. Долю славетної битви вирішило праве, польське, крило союзного війська.

Розгром османів під Віднем кардинально змінив ситуацію у Південно-Східній Європі. Хоча Порта й надалі залишалася грізним противником, її експансії було покладено край. Підбадьорені успіхом, Австрія, Річ Посполита, Венеція і папство у 1684 р. об'єднались для подальшої боротьби з османами у Священну лігу, до якої через два роки увійшла й Росія.

Проте на внутрішнє становище Речі Посполитої Віденська битва істотно не вплинула. Після 1683 р. зриви сеймів тільки почастішали, країна потопала в анархії, втрачаючи самостійний голос у європейській політиці. Ще більший розбрат спричинила смерть Собеського. На елекційному сеймі 1697 р. новим польським королем під ім'ям Августа II (1697—1733) обрали ставленика Відня і Москви, саксонського курфюрста Фрідріха Августа Веттіна.

У січні 1699 р., в результаті успішних воєнних дій Священної ліги, її учасники підписали мирні угоди з Портою. За Карловицьким миром Польща повернула собі Кам'янець-Подільський та землі, втрачені за Бучацьким договором. Кордон знову проходив по Дністру. Того ж року Август II, мріючи про ослаблення Швеції, домігся укладення між Саксонією і Росією Преображенського договору, спрямованого проти шведів. Незабаром через цей договір Річ Посполита була втягнута в руйнівну для неї Північну війну, хоча офіційно участі в ній не брала.

Перший етап Північної війни виявився для країни невдалим. Август II на чолі саксонських військ напав з території Речі Посполитої на Лівонію, що належала шведам, але зазнав поразки. Шведи захопили Варшаву й Краків і позбавили

Августа II польської корони. У 1704 р. елекційний сейм, що проходив під патронатом шведського короля Карла XII, обрав на престол познанського воєводу Станіслава Лещинського (1704—1709). Лещинський підписав зі Швецією угоду, за якою Річ Посполита потрапляла у залежність від Карла XII й відмовлялася від Курляндії.

Переважна частина шляхти не визнала нового короля й залишалася вірною Августові як законному монарху, утворивши на його захист Сандомирську конфедерацію. У 1704 р. її представники уклали союзницький договір з Росією, і Річ Посполита вступила у війну.

Численні саксонські, шведські та російські війська проходили через польські й литовські землі, відбирали в населення продовольство, коней і все, чого потребували армії, що воювали, стягали контрибуції, розоряли володіння політичних противників. Ця, друга після "потопу", хвиля руйнувань поставила людність Речі Посполитої на межу зубожіння, її становище було набагато гіршим, аніж жителів усіх сусідніх країн.

Унаслідок стрімкого наступу Карла XII на Дрезден восени 1706 р. Саксонія вийшла з війни. Саксонський курфюрст прийняв принизливі умови Альтранштадтського миру, розірвав союз із Росією й відмовився від польського трону на користь Лещинського. Проте Сандомирська конфедерація продовжувала боротьбу. Після розгрому армії Карла XII під Полтавою у червні 1709 р. в Речі Посполитій знову все змінилося. Август II поспішно відновив союз із Петербургом і, за підтримки російського царя Петра І, його вдруге визнали королем.

Відчувши після полтавської перемоги свою міць, російський цар Петро І почав все відвертіше втручатися до польських справ, нагадуючи Августу II про те, кому він зобов 'язапий троном, і заважаючи його абсолютистським домаганням. Росія заохочувала шляхетську антикоролівську опозицію, дії якої у 1715 р. набули форми нової, Тарногродської конфедерації. Конфедерати виступили проти саксонських військ, що перебували в Речі Посполитій. Щоб уникнути кровопролиття і чергової громадянської війни, обидві сторони погодилися на посередництво Петра І і введення російських військ на територію країни. Розпочалися переговори.

Умови угоди між Августом II і його підданими, а також між Річчю Посполитою і Саксонією, затвердив сейм, який увійшов в історію під назвою "Німого". Він тривав тільки один день, 1 лютого 1717 р. Крім маршала Тарногродської

конфедерації

, котрий відкрив засідання, і депутата, який оголосив законопроект, на ньому нікому не надали слова. "Німий сейм " символізував трагічну для польського народу ситуацію, в якій опинилася Річ Посполита.

Сейм ухвалив, то надалі в країні перебуватимуть не більше як 1200 саксонських гвардійців і шість саксонських чиновників; королю заборонялося самочинно розпочинати війну, а також заарештовувати без вироку суду незгодних з його діями шляхтичів. Воднораз зменшувався вплив сеймиків на наймане військо. Успіхом Августа II могло стати затвердження постійного податку на утримання війська, але чисельність цього війська різко обмежувалася (всього 24 тис. солдатів). У цілому постанови "Німого сейму " не задовольнили ані конфедератів, ані короля й були вигідними лише для Росії.

Про занепад міжнародного престижу Польщі свідчить недопущення її делегації на переговори 1720—1721 рр., що відбулися після закінчення Північної війни. Без Польщі вирішувалася доля Щецина, захопленого у шведів Бранден-бурзько-Прусською державою, та Лівонії, яку, за Преобра-женським договором, Петро 1 обіцяв Августу II, а тепер залишав собі.

Колись велика держава, яка нерідко визначала політичний клімат у Центральній і Східній Європі, країна з величезною територією і значними ресурсами, Річ Посполита в першій половині XVIII ст. опинилася на рівні третьорядної держави, позицію якої в міжнародних питаннях можна було цілком ігнорувати. Шукаючи причини цього занепаду, безумовно, варто нам 'ятати про наслідки багатолітніх воєн, які вона вела протягом усього XVII початку XVIII ст., хоча повоєнна руїна випадала на долю багатьох країн. Певно, значною мірою погіршення ситуації в країні зумовило панування фільварково-панщинної системи господарства з її тяжкими для села і міста, для всієї польської людності, соціальними наслідками. Якщо в XVI ст. з ланів збирали в 5~б разів більше, ніж засівали, то тепер, через два століття, раділи врожаю сам-три. Падіння продуктивності праці тривало одночасно з посиленням експлуатації. Ллє головну причину того, що трапилося з Польщею, слід убачати в характері державного ладу країни з його слабкою центральною адміністрацією, зривами роботи сеймів, рокошами та іншими атрибутами "золотої шляхетської вольності". Цей державний лад різко контрастував з режимами абсолютистських монархій, що набирали сили й рухались до зеніту своєї могутності. Невдовзі ці держави розпочали поділ польських володінь.

сСусідні держави були заінтересовані в слабкості Речі Посполитої. Тому їхні повновладні правителі, котрі не терпіли свавілля у своїх країнах, охоче виступали захисниками й гарантами шляхетських вольностей у Польщі. Так, у 1720 р. Росія і Пруссія зобов'язалися підтримувати чинні в Речі Посполитій порядки й не допустити запровадження спадкової королівської влади. До цих зобов'язань приєдналися Швеція в 1724 р. й Австрія в 1726 р. У 1732р. Росія, Пруссія й Австрія підписали трактат "трьох чорних орлів ", у якому вони ухвалили обрати на польсько-литовський престол після смерті Августа II людину, котра задовольняла б усіх.

Після смерті Августа II на королівський трон претендували екс-король С. Лещинський, якого підтримував Париж, і син Августа II, португальський принц, якому протегували Петербург, Відень і Берлін. У вересні 1733 р. королем обрали Ле-щинського, але у Відні та Петербурзі з цим рішенням не погодились. Менш ніж через місяць елекційний сейм під тиском іззовні передав престол Августу НІ Саксонському (1733—1763). Шлях до коронації йому "проклав"російський 30-тисячний корпус.

Після нетривалої війни за "Польську спадщину", яку в 1733-1734 рр. вела Франція проти Росії та Австрії і яку вона програла, Лещинський зрікся польської корони. Королем Речі Посполитої, за бажанням усіх її сусідів, залишився Август III. Він виявився абсолютним нікчемою. За його правління провідну роль у країні відігравали перші міністри, які майже відкрито торгували державними посадами, роздавали за хабарі коронне майно, розкрадали державну скарбницю. Лише два сейми ухвалили нові закони. Всі інші фактично були зірвані. На цьому тлі тривало загострення національних і соціальних суперечностей. Хвиля народних повстань прокотилася Правобережною Україною ("гайдамаччина"), Литвою, Білоруссю, Малопольщею. Відчувалося, що країна перебуває на порозі великого потрясіння.

   3 3 40-х років XVIII ст. і особливо в другій

 його половині в Польщі та Литві спосте-                         рігається економічне піднесення. Цьому

головним чином сприяло те, що після     виходу з Північної війни у 1710 р. Річ Посполита не брала участі в збройних конфліктах. Позитивні економічні перетворення, що розпочалися в країні, зумовило також поліпшення торговельної кон'юнктури і збільшення попиту на продукцію сільького

господарства. Окремі магнати і шляхта переводили селян з панщини на чинш, ширше застосовували вільнонайману працю, вирощували нові культури картоплю, рапс, кормові рослини, використовували вдосконалені знаряддя праці й різноманітні добрива. Але врожайність усе ще залишалася нижчою, ніж у XVI ст. Зростала кількість збіднілих селян, котрі наймалися на поденну працю, тоді як кількість заможних господарів збільшилась не набагато.

У другій половині XVIII ст. пожвавлюються промисловість і торгівля. Відновлюються виробничі підприємства, з'являються мануфактури з виготовлення скла і фаянсу, гобеленів і килимів, сукна й оксамиту, дзеркал і карет, гармат і рушниць (урядові замовлення для війська). Скасування внутрішнього мита, організація роботи монетного двору, запровадження офіційної системи мір і ваги, піклування магнатів і шляхти про шляхи сполучення — все це створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі. Для транспортування продуктів сільського господарства зі східних районів країни прокладено два канали: канал Огінського, що з'єднав Буг із Прип'яттю і Дніпром, та Королівський канал, що сполучив Буг із Прип'яттю. Поступово відроджуються міста, в яких зосереджувалось ремісниче виробництво. Ті з них, що містились у приватних володіннях, діставали нові привілеї, у великих міських центрах відкривалися банки, які фінансували розвиток промисловості й торгівлі. У містах з'явилися нові прошарки городян: купці, підприємці, збідніла шляхта, чиновники, військові, юристи, журналісти. Під впливом ідей Просвітництва вони вимагали поліпшення становища міщан і селян.

Економічному розвою та зміцненню внутрішньополітичного становища країни певною мірою сприяли реформи 60-х років. Ідея реформ як засобу відродження Польщі зародилася в середовищі прогресивних магнатсько-шляхетських кіл. Передові люди того часу розуміли, що Польща дуже відстала від західноєвропейських країн. Це могло призвести до втрати незалежності. Потрібно було вжити заходів для її збереження і створення умов для швидкого економічного й політичного розвитку країни.

Пропозиції та проекти реформ спрямовувалися головним чином на вдосконалення системи державного управління, але декотрі з них передбачали й поліпшення умов існування міського й сільського населення. Однак до самої смерті Августа III ніяких практичних заходів не вживалося. Лише під час безкоролів'я, у 1764 р., група магнатів, очолюваних Чарто-рийськими, здійснила деякі реформи державного устрою. Було

впорядковано процедуру проведення сеймів, обмежено практику "НЬегит уєіо ", реформовано управління військом, фінансами, судами, скасовано місцеві мита й запроваджено обов язкове для всіх "генеральне мито "на кордонах держави, розширено права міського самоврядування. Незважаючи на обмеженість, реформи мали прогресивний характер, оскільки спрямовувалися на зміцнення центральної влади, сприяли розвиткові нових економічних відносин.

У 1764 р. під тиском Росії королем Речі Посполитої обрали родича Чарторийських і прибічника імператриці Катерини II, польського посла в Петербурзі Станіслава Понятовсько-го, який коронувався під ім'ям Августа (1764-1795). Російський уряд прагнув одноосібно контролювати Польщу й тому до певного часу погоджувався на обмежені реформи. Та коли сейм нового скликання відмовився виконати вимоги Росії щодо повернення прав дисидентам (православним і протестантам), відібраних за часів Саксонської династії, Петербург використав це, щоб виступити проти будь-яких змін у шляхетській конституції. Зрештою сейм ухвалив постанову про зрівняння дисидентів у правах з католиками. Піклування Росії та Пруссії про свободи іновірців і надалі забезпечувало їм змогу втручатися в польські справи.

Консервативні політики за підтримки російського війська домоглися скасування всіх нововведень і відновлення старих порядків, "кардинальних прав" (вільних виборів короля, практики "ІіЬешт уєїо", права на відмову королю в покорі, виключне право шляхти обіймати державні посади й володіти земельною власністю). Ці права гарантувала Катерина II На практиці це означало, що надалі реформи державного управління мали проводитися лише за згоди Росії.

Ухвали сейму 1767—1768 рр. свідчили про поразку реформаторського угруповання на чолі з Чарторийськими, але водночас вони стали й поразкою противників реформ державного устрою, Радомської католицької конфедерації. У 1768р., в Барі на Поділлі, представники обох угруповань створили нову конфедерацію "на захист віри і свободи ", тобто в ім 'я панування римсько-католицької церкви, прав Речі Посполитої та її незалежності від Росії. До стихійно сформованих антиросійських загонів увійшли не тільки представники магнатсько-шляхетських кіл, а й міщани та селяни. На бік конфедератів перейшли корогви коронного війська.

Барські конфедерати сподівалися на допомогу країн, заінтересованих в ослабленні Росії.

Восени 1768 р. Туреччина оголосила Росії війну, й частину російських військ вивели з Польщі. Проте на Правобережній Україні вибухнуло антишляхетське селянське повстання ("коліївщина"), яке змусило коронні війська взаємодіяти з царськими, а частину шляхти — відійти від Барської конфедерації і стати до боротьби з повстанцями.

З 1770 р. деяку допомогу барським конфедератам надавала Франція, надсилаючи гроші, зброю та інструкторів. Конфедерати добилися певних успіхів, зокрема захопили Ченстохову і Вавель. Вони навіть оголосили про позбавлення Станіслава Понятовського престолу. Змагання барських конфедератів часто розглядають як перше повстання на захист незалежності Речі Посполитої. їхня тривала боротьба з російськими військами свідчила, що Росія неспроможна підкорити Польщу і Литву. Разом з тим ця боротьба привернула увагу до Речі Посполитої інших її сусідів, які прагнули задовольнити взаємні територіальні претензії за рахунок Польських і Литовських земель.

У 1772 р. Австрія, Пруссія та Росія уклали в Петербурзі угоду про поділ польських земель. Згідно з угодою Австрія одержала Белзьке і Руське воєводства, а також частину Краківського й Сандомирського, Пруссія — Помор'я (без Гданська і Торуня) й частину Куявії та Великої Польщі, Росія — Східну Білорусь. Три країни, що здійснили поділ, обґрунтовували його "історичними правами" на захоплені області й "розкладом польської держави", керівництво якої власне тоді розпочало реформи. До того ж вони зажадали від Речі Посполитої затвердження поділу її власних земель.

Протягом кількох місяців скликання сейму відкладалося. Лише після погрози Пруссії і Австрії окупувати нові терени, обидві палати польського парламенту зібрались. Під тиском великих держав сейм 1773-1775 рр. погодився з результатами поділу. Він також підтвердив "кардинальні права", але цього разу їх дотримання гарантувалося урядами трьох держав.

Перший поділ польських земель ще не поклав кінець Речі Посполитій. Країна, хоча й втратила третину території і понад ЗО % населення, мала всі умови для подальшого самостійного існування. Король знайшов спільну мову з частиною барських конфедератів, завдяки чому боротьба між ними на деякий час припинилася. Скликаний після поділу польських земель сейм продовжував реформування країни. Він створив Постійну раду — своєрідний справами, а також Едукаційну комісію для реформи освіти в Речі Посполитій. Сейм удруге запровадив генеральне мито, і по сприяло розвиткові національного ринку й зміцненню внутрішньої єдності країни.

Особливо плідну роботу в напрямі державного й соціального реформування проводив Великий сейм 1788—1792 рр. Він знову став місцем суперництва політичних таборів, шо ворогували. Патріотична партія ("родина" Чарторийських) домагалася реформи уряду й незалежності Речі Посполитої від Росії. Прибічники короля намагалися посилити владу монарха та уряду без порушення зв'язків з Росією. У свою чергу старошляхет-ська партія під проводом великого коронного гетьмана К. Бра-ницького вимагала збереження всіх колишніх привілеїв і скасування Постійної ради, яка розглядалася як засіб російського втручання у польські справи. Депутати домагалися, зокрема, виведення російських військ і визнання недоторканності території Речі Посполитої. Був установлений податок на прибутки духовенства й шляхти з метою збільшити чисельність армії до 100 тис. вояків. Настрої депутатів сейму підігрівала політична публіцистика Г. Коллонтая, С Сташица, Ф. Єзер-ського, С. Малаховського, листівки й газети, авторами яких були члени відомого гуртка, так званої "Коллонтаївської кузні".

Навесні 1791 р. сейм прийняв найважливіші постанови. Міщанам у королівських містах надавались основні громадянські права: особистої недоторканності, придбання землі й отримання світських і духовних посад. Депутати ухвалили рішення допустити до участі в сеймі уповноважених від міст, спочатку з дорадчим голосом. Нарешті 3 травня 1791 р. за відсутності більшості депутатів опозиції сейм прийняв урядовий закон ("конституцію "), який докорінно змінював державний устрій Речі Посполитої. Конституція скасовувала вільне обрання короля — престол мав посідати саксонський курфюрст та його нащадки, ліквідовувалося "ІіЬегит уєіо", заборонялись конфедерації і рокоті. Законодавча влада належала сеймові, який мав ухвалювати постанови більшістю голосів і обирався на дворічний термін. Кожні 25 років передбачалося скликати конституційний сейм, який міг вносити зміни в державний устрій. Виконавча влада передавалася так званій Варті законів, загальній для Польщі та Литви. їй підлягали всі установи, армія і скарбниця. Відповідальність за порушення законів, шо до цього часу покладалася на короля, переходила до міністрів, котрих сейм міг звільняти з посад. Конституція 3 травня сформулювала

основи сучасної конституційної монархії з парламентом і урядом чіткої дії. Вона свідчила, що в Речі Посполитої ще достатньо сил для подолання кризи.

Відразу після ухвалення конституції магнатсько-шляхетська опозиція, спираючись на підтримку Петербурга, створила в 1792 р. в Україні Торговицьку конфедерацію. її керівники — відомі діячі старошляхетської партії К. Браницький, Щ. Потоцький, С. Жевуський — проголосили завданнями конфедератів ліквідацію конституції, захист католицької релігії та колишніх кордонів Польщі. У відповідь на прохання конфедератів російські війська рушили на Річ Посполиту. Пруссія, на яку орієнтувалися патріоти, порушила угоду з Польщею щодо її підтримки в боротьбі з Росією і поквапилася зайняти проросійську позицію. На бік конфедерації перейшов і Станіслав Понятовський. У нетривалій польсько-російській війні 1792 р. патріоти зазнали поразки, їх змусили відмовитися від урядових посад і виїхати в еміграцію. Вступ царських військ разом з конфедератами до Варшави знаменував скасування конституції 3 травня й водночас зумовив другий поділ Речі Посполитої.

Новий поділ Польщі було оформлено угодою Росії та Пруссії в січні 1793 р. Росія отримала білоруські землі на схід від Двіни і Правобережну Україну. Пруссія захопила Гданськ, Торунь, частину Великої Польщі, Куявії та Мазовії з містами Гнєзно, Познань, Каліш, Серадз, Плоцьк та ін. Як і за першим поділом, до Пруссії відійшли території з етнічно польським населенням, тоді як Росія захопила території, де поляки становили меншість. Кожна з держав наводила різноманітні аргументи, намагаючись обгрунтувати законність

своїх "придбань".

У червні 1793 р. в Гродно відкрився останній польський сейм, який ратифікував другий поділ країни. Армія Речі Посполитої скорочувалася до 15 тис. солдатів. Сейм відновив у країні державний устрій, що існував за часів Постійної ради. Відповідно до нового польсько-російського договору роботу Постійної ради контролював російський посол. Водночас розпускалася Торговицька конфедерація.

Відповіддю на другий поділ Речі Посполитої і ухвали Гродненського сейму стало піднесення польського національно-визвольного руху і, зокрема, повстання під проводом Тадеуша Косцюшка (1746-1817). Він походив з родини дрібного шляхтича, за освітою був військовим інженером. Протягом семи років воював за незалежність Америки, виступав палким поборником

ідей Просвітництва і брав участь у польсько-росій-ській війні 1792 р.

Повстання почалося з відмови кавалерійської бригади генерала А. Мадалінського підкоритися наказові Постійної ради про скорочення польського війська. Всупереч наказу бригада покинула казарми під Остроленкою й рушила до Кракова. Коли російська залога залишила місто, Т. Косцюшко вступив до Кракова й 24 березня 1794 р. проголосив акт повстання. Він закликав до повстанських лав близько 2 тис. селян і зробив спробу пробитися до Варшави. 4 квітня 1794 р. у битві під Рацлавицями загони повстанців завдали поразки царській армії. Вирішальну роль у битві відіграли селяни, озброєні косами. У середині квітня за активної участі міських низів на чолі з чоботарем Яном Кілінським повстання перемогло у Варшаві, а через кілька днів — у Вільно, де повстанцями командував полковник Якуб Ясінський.

Адміністративну владу під час повстання здійснював Головний національний комітет, до складу якого входили діячі патріотичної партії Великого сейму. Вони домагались відновлення кордонів 1772 р. і конституції 1791 р., виступали за продовження реформ 1788—1792 рр. Під впливом здобутих перемог Т. Косцюшко намагався сильніше пов'язати селян з ідеєю повстання. 7 травня, у таборі під Поланцем, він видав універсал, за яким селяни ставали вільними і отримували право на спадкове володіння землею, що належала власникові села, скорочувалася панщина. Однак шляхта саботувала втілення універсалу в життя, через що підняти на боротьбу широкі селянські маси не вдалося.

У червні 1794 р. об'єднані сили Росії та Пруссії за підтримки Австрії перейшли в контрнаступ. Дії російських військ стали особливо успішними після того як їх очолив О. В. Суворов. 10 жовтня, у битві під Мансєвичами, російська армія розбила польські загони, а тяжко поранений Т. Косцюшко потрапив у полон. У листопаді царські війська штурмом оволоділи Варшавою й остаточно придушили повстання.

Поразка повстання 1794 р. зробила неминучими третій поділ польських земель і остаточну ліквідацію польської державності. За договорами 1795 р. між Росією, Пруссією і Австрією перша загарбала Західну Волинь і Західну Білорусь, частину Литви і Курляндію; друга — більшу частину Мазовії з Варшавою й частину Литви; третя — Малу Польщу. Третій поділ знищив Річ Посполиту, стерши її з політичної карти Європи. Запроваджений на польських землях жорстокий окупаційний

режим, соціально-економічне та національне гноблення на багато десятиліть загальмували розвиток країни.

    4 З часу утворення Речі Посполитої на її

 величезних просторах переплітались і взаємодіяли різні культури: польська, руська, литовська. До того ж, на ці багаті й різноманітні культури справляли вплив зразки архітектури, живопису, ремесла, одягу із Заходу і Сходу. Все це в XVII ст. втілилося в оригінальні форми "сарматського " бароко.

Поняггям "сарматизм" визначаються ідеали, визнані цінності, стиль життя і звичаї польської шляхти XVII ст. Подібно до жителів інших країн Європи того часу, поляки шукали своє історичне коріння. Вони вірили хронікам XV і XVI ст., що їхніми предками було войовниче плем'я сарматів, від яких (а також від стародавніх римлян) польська шляхта успадкувала закони і звичаї, що гарантували свободу і рівність громадян (під громадянами шляхта розуміла лише себе). Ідеали громадянських чеснот і зразки поведінки республіканського Риму шляхта поєднала з дворянськими традиціями, елементами рицарської культури, релігійністю, а також із пристрастю до розкоші й прагненням жити "на широку ногу".

З часом, особливо під впливом нескінченних воєн XVII ст. з протестантськими народами (шведами і бранденбуржцями), з православними (росіянами й українськими козаками), з мусульманами (турками і татарами), "сарматизм " й "польськість " ототожнюються з католицизмом, а захист римсько-католицької церкви з особливим значенням Польщі в історії Європи. Звідси випливали такі характерні для "сарматизму" риси, як панування латини, що поступово ставала другою мовою жителів Речі Посполитої, а також почуття власної вищості над культурами сусідніх країн і народів.

"Сарматизм" позначився на розвитку літератури і мистецтва. В літературі його започаткували художні та історичні твори Самуеля Твардовського (1600—1661), Анджєя М. Фредри (бл. 1620—1679), Веспасіана Каховського (1633—1700) та ін. У мистецтві "сарматизм" пов'язувався з культурою бароко. Барокова архітектура з'являється в Польщі після Тридентського собору у зв'язку з реформою католицької церкви. Новий стиль у релігійному мистецтві засвідчував появу нових засобів впливу на віруючих і мав сприяти уславленню величі й сили релігії та церкви, поглибленню почуттів парафіян. Будуються нові, величніші, ніж раніше, храми, монастирі, комплекси каплиць а також перебудовуються готичні й ренесансні споруди, в яких з'явилися пишно декоровані вівтарі, амвони, органи, сповідальні. Поширенню бароко у світському мистецтві протегував королівський двір, про що свідчила перебудова у Варшаві королівського замку.

У XVIII ст. в Польщі поширилися ідеї французького Просвітництва. Основна увага польських освічених і патріотичних кіл зосередилася на розвитку національної свідомості, захисті власної державності, необхідності реформування держави.

Період Просвітництва започаткували реформи шкільної освіти. Видатний релігійний і політичний діяч Станіслав Ко-нарський (1700—1773) розробив нову програму навчання і в 1740 р. запровадив її у варшавській школі. Варшавська школа — Колегіум Нобіліум (школа шляхтичів) — відіграла важливу роль у дальшій перебудові всієї шкільної освіти в Польщі й передусім єзуїтських шкіл. Рішучого удару по старій шкільній системі завдала також відкрита в 1766 р. "Рицарська школа", яка цілком звільнилася від церковного контролю. Та особливе значення мала діяльність першого в Європі міністерства освіти — Едукаційної комісії, яка успадкувала майно, що залишилося після скасування папою Римським ордену єзуїтів і на місці орденських колегій стала утворювати державні школи. При Комісії існувало Товариство з елементарних книг, яке підготувало багато нових підручників і, зокрема, підручник польської граматики Онуфрія Копчинського. Окремими підручниками, які рекомендувала Едукаційна комісія, користувалися до середини XIX ст. Сама система освіти пережила поділи і в 1803 р. стала зразком для освітньої реформи в Росії.

Розвивалися точні та природничі науки Ян Снядецький і Марцин Почобут-Одляпицький проводили астрономічні спостереження, Юзеф Осинський заснував першу хімічну лабораторію, Ян Кшиштоф Клюк описав флору польських земель. Історичні дослідження вів Адам Нарушевич (1733-1796). Його семитомна "Історія польського народу" є вагомим внеском у європейську історичну науку. Важливу роль у розвитку польської науки відіграла перша публічна варшавська бібліотека, що відкрилася в 1747 р. Ініціаторами її створення були єпископи, брати Залуцькі, які передали до її фондів власне книжкове зібрання (300 тис. томів). У середині століття в наукову літературу проникає польська мова, яка поступово витісняє латину, що панувала до того часу. Польською мовою викладали

в Головних школах реформованих Краківському і Ві-ленському університетах.

Найвидатніші представники суспільно-політичної думки священики Туго Коллонтай (1750—1812) і Станіслав Сташиц (1755—1826). Перший із них у своїх працях аналізував причини занепаду Польщі й висував широку програму державного реформування. Другий — обстоював необхідність проведення, крім державних, соціальних реформ. Головною причиною слабкості держави С Сташиц уважав злиденність підданих, а тому виступав за скасування особистої залежності селян і заміну панщини оброком, за зрівняння в правах міщан із шляхтою. Подібні ідеї пропагували й публіцисти журналу "Монітор", які знайомили читачів з філософськими, суспільними й економічними поглядами та подіями культурного життя. Журнал намагався поширювати нові ідеали й боротися з вадами "сарматів", зберігаючи при цьому повагу до минулого.

У суспільному й культурному житті Польщі важливе місце посідали література, театр, музика, образотворче мистецтво. Через них оточення короля Станіслава Понятовського пропагувало просвітницькі ідеї і підтримувало реформи. Письменники другої половини XVIII ст., прихильники провідного на той час у Польщі літературного напряму просвітницького класицизму Ігнацій Красицький, Францишек Богомолець, Юліан Урсин Німцевич у своїх поемах і сатиричних творах викривали людські вади й погані вчинки, утверджуючи повагу до простої й порядної людини.

Важливим центром культурного й мистецького життя був маєток князів Чарторийських у Пулавах. Магнати запрошували до себе композиторів, поетів, архітекторів, художників, протегували й допомагали їм. Чудовою пам'яткою архітектури тих часів є палац у Лазенках літня резиденція Станіслава Августа, побудована в стилі класицизму. У 90-х роках створює свої перші полонези видатний польський композитор і патріот, автор національного гімну Міхал Клеофас Огінський (1765-1833).

Доба Просвітництва зробила значний внесок у розвиток передової польської культури і науки, польської мови та літератури, визначила новий напрям у національній і державній свідомості, що стало важливим чинником збереження національних традицій після втрати країною незалежності


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44125. Оценка стоимости недвижимости. Анализ ипотеки в Барнауле и Алтайском крае 1.09 MB
  Мне было дано провести анализ по оценки объекта недвижимости в городе Барнаулея взял как примержилой дом находящегося по адресу: г. Оценка стоимости недвижимости процесс определения рыночной стоимости объекта или отдельных прав в отношении оцениваемого объекта недвижимости. Оценка стоимости недвижимости включает: определение стоимости права собственности или иных прав например права аренды права пользования и т. в отношении различных объектов недвижимости.
44126. Создание электронного библиотечного каталога 1.79 MB
  На практике это означает выполнение автоматизированной обработки новых поступлений в библиотеку; освобождение сотрудников от ряда рутинных работ по подготовке картотек изданий списков заказов писем отчетной документации; создание базы данных о поступлениях; осуществление операций по созданию и копированию тематических архивов литературы. Благодаря автоматизации с минимальными временными затратами можно выполнять следующие функции: предметный поиск информации по запросам читателей; обслуживание баз данных информационных и периодических...
44127. Проект управління якістю продукції в ВАТ “Поліграфкнига” 961 KB
  В ринковій економіці велике значення приділяється проблемам якості. За методами забезпечення конкуренція поділяється на цінову (конкуренція за рахунок зниження ціни) та нецінову, при якій за ту ж саму ціну виробник пропонує товар з більш високими якісними параметрами та комплексом послуг. Тільки якість може привернути увагу споживача
44128. Адольф Гитлер: политико-психологический портрет 353.5 KB
  Личность Адольфа Гитлера поэтому представляет и будет представлять собой особой интерес. Так как за всю историю XX века, пожалуй, не найти личность, о которой было бы сложено столько различных предрассудков и стереотипов.
44129. Построение и проверка локальной логической модели данных 524.5 KB
  Например объект работник безусловно является сущностью потому что любой работник существует независимо от того знаем мы его имя адрес и номер телефона или нет. Сведения об атрибутах Тип сущности Атрибут Описание Тип данных длина Ограничения Допустность NULL Производный Отдел Отдел_№ Уникальный идентификатор отдела компании Целое Первичный ключ нет нет Отдел_Имя Наименование отдела Символьный до 50 символов нет нет Тел_№ Номер телефона отдела Символьный фиксированный 13 символов Альтернативный ключ нет нет Факс_№ Номер факса...
44130. Государственное регулирование бюджетного процесса на федеральном и региональном уровнях 419 KB
  Центральное место в финансовой системе любого государства занимает государственный бюджет - имеющий силу закона финансовый план государства (роспись доходов и расходов) на текущий (финансовый) год. Новый Бюджетный кодекс Российской Федерации (БК РФ) определяет бюджет как «форму образования и расходования фонда денежных средств, предназначенных для финансового обеспечения задач и функций государства и местного самоуправления»
44131. Системний аналіз предметної області – процесу зборки регулятора напруги 143 KB
  Огляд методів моделювання й опису процесів. Методи імітаційного моделювання. Постановка задачі моделювання виробничого процесу зборки регулятора напруги. Розробка математичної моделі виробничого процесу зборки регулятора напруги.
44132. Правовое регулирование дарения в российском гражданском праве 481 KB
  Новое время изменившиеся экономико-правовое и социально-политическое направления развития государства требуют новых исследований связанных с развитием института дарения. Повышает актуальность исследования и распространенная практика совершения мнимых и притворных сделок под видом дарения с целью уклонения от уплаты налогов нарушения преимущественного права покупки участника общей долевой собственности и пр. Объектом исследования моей дипломной работы являются общественные действия и процессы связанные с договором дарения.
44133. Изучение важности и порядка проведения допроса свидетеля и потерпевшего 110.5 KB
  Допрос свидетеля потерпевшего – это следственное действие в результате которого формируется доказательство именуемое показания свидетеля. И хотя они обязательно должны фиксироваться в протоколе следственного действия протокол допроса – доказательство также как и показания свидетеля. 12 УПК оговариваются порядок вызова свидетеля потерпевшего на допрос место проведения допроса порядок проведения допроса а так же порядок ведения протокола допроса.