7413

Відповідальність державних службовців за інші правопорушення, повязані з корупцією

Курсовая

Политология и государственное регулирование

Мета даної роботи - розкрити поняття, зміст, основні характеристики та властивості інших правопорушень, пов’язаних з корупцією в галузі державної служби, а також по можливості визначити місце цих понять в системі українського законодавства.

Украинкский

2013-01-23

301.5 KB

17 чел.

Відповідальність державних службовців за інші правопорушення, пов'язані з корупцією

Вступ

Актуальність теми зумовлена цілим рядом обставин. По-перше, ні для кого не секрет, що Україна займає одне з перших місць серед держав, що мають проблеми з корупцією. Про це свідчать дані міжнародної недержавної організації з боротьби з корупцією та дослідженню питань корупції у світі Трансперенсі Інтернешнл (Transparency International), відповідно до яких Україна у 2010 році посіла 134 місце наряду з малорозвиненими країнами [54]. Крім того ,за іншими даними вона посідає друге місце в Європі та 57 з 59 розглянутих за версією IMD. По-друге, нещодавно відбулися значні зміни в антикорупційному законодавстві, через це імідж України, як держави, що активно бореться з корупцією та її проявами, вже ставиться під сумнів, так як в Україні немає наразі жодного діючого антикорупційного закону.

Іншими словами, будь-яка спроба науково розглянути аспекти життя суспільства, пов’язані з корупцією, є дуже актуальною.

Глибину наукової розробки можна відзначити як середню, оскільки річ піде здебільшого не про суто корупційні діяння, а про вузький специфічний ряд діянь, що пов’язані з корупцією, тому наукові надбання, такі як тлумачення чи інтерпретація цих явищ, є погано розвинутими у науковій юридичный літературі.

Основною методологічною базою при написанні роботи стали як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема аналіз (основні положення та висновки, що подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, особливостей його застосування), абстрагування та узагальнення, системно-структурний (у процесі виявлення особливостей відставки державних службовців), формально-юридичний (у процесі аналізу правових норм щодо відставки державних службовців та подальшого їх удосконалення), порівняльно-правовий метод (при вивченні вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо місця інституту відставки державних службовців).

Емпіричну базу дослідження даної роботи склала нормативно-правова база України.

Мета даної роботи – розкрити поняття, зміст, основні характеристики та властивості інших правопорушень, пов’язаних з корупцією в галузі державної служби, а також по можливості визначити місце цих понять в системі українського законодавства.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставилися такі основні задачі:

  •  розкрити зміст понять корупція, корупційне діяння та інші протиправні діяння, пов’язані з корупцїєю;
  •  розкрити функціональне призначення відповідальності державних службовців за інші протиправні діяння, пов’язані з корупцїєю;
  •  проаналізувати нормативно-правове регулювання відповідальності державних службовців за скоєння інших протиправних діянь, пов’язаних з корупцією;
  •  дослідити реалізацію відповідальності державних службовців за скоєння інших протиправних діянь, пов’язаних з корупцією, на практиці.

Об’єктом дослідження даної роботи є відповідальність державних службовців за скоєння інших протиправних діянь, пов’язаних з корупцією.

Предмет – порядок та особливості відповідальності державних службовців за скоєння інших протиправних діянь, пов’язаних з корупцією.

Наукова новизна роботи зумовлена в першу чергу тим, що ця робота є фактично однією з перших робіт, що стосується корупції в період, коли в Україні втратили чинність практично всі антикомерційні нормативно-правові акти.

Практичне застосування даної роботи полягає в тому, що вона дає уявлення про питання корупції в Україні як на законодавчому рівні, так і на рівні вираження цього питання у суспільстві, але передусім ці питання розглядаються в ракурсі державної служби та специфічних правовідносин, пов’язаних з іншими правопорушеннями що пов’язані з корупцією. Використовуючи матеріал даної роботи, можна дати оцінку корупційним та антикорупційним процесам, що може допомогти у діяльності по створенні антикорупційної законодавчої бази.


Розділ 1. Визначення, зміст та правова характеристика протиправних діянь, які повязані з корупцією

1.1 Поняття та зміст пов'язаних з корупцією протиправних діянь  

Історичний аналіз свідчить, що у перехідний період масштаби відносин, що можуть підпадати під корупційні діяння, значно зростають. Прийняті у жовтні 1995 р. Закон України «Про боротьбу з корупцією», відповідні акти Президента та Кабінету Міністрів України створили організаційно-правову основу для проведення єдиної державної політики у сфері боротьби з корупцією, запобіганні її проявів в органах виконавчої влади. До органів, які ведуть боротьбу з корупцією, віднесено підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органів Прокуратури України, інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством. Відповідними Указами Президента України затверджені та реалізуються «Національна програма боротьби з корупцією», «Концепція боротьби з корупцією на 1998—2005 роки». Подальший процес реформ вимагає загальнодержавної уваги та підвищення ефективності боротьби з корупційними діяннями та організованою злочинністю.

Термін «корупція» означає багатолике явище. Узагальнено корупція — це зловживання службовим становищем у неслужбових цілях (наприклад: хабарництво, вимагання, лобіювання за винагороду, родинні зв’язки, шахрайство, «швидкі гроші», розтрата тощо). Закон України «Про боротьбу з корупцією» визначає корупцію як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. У ст. 1 визначено, що корупційними діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р., правопорушення, пов'язані з використанням посадовими особами в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, до корупційних діянь у розумінні цього Закону не належать. Відповідальність за такі правопорушення передбачена ст. 184-1 КУпАП, а відповідальність за корупційні діяння, визначені Законом «Про боротьбу з корупцією», передбачена лише цим Законом. Це ж стосується й інших правопорушень, які пов'язані з неправомірним використанням особою владних повноважень або службового становища (мають корупційний характер) і відповідальність за які встановлена іншими законами, наприклад, КК (йдеться, зокрема, про діяння, передбачені статтями 364, 423 КК). [30]

Отже, корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Вона характеризується наступними основними ознаками: може здійснюватися тільки особами, уповноваженими на виконання функцій держави; дане діяння пов'язане з протиправним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданих їм повноважень; така діяльність має на меті одержання матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг.

Визначення корупційного діяння, на відміну від корупції, в статті 1 Закону «Про боротьбу з корупцією» не дається, а тільки вказується які діяння є такими:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за фактичну (дійсну) вартість. Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за даних обставин (у тому числі такий, що надійшов без відома державного службовця), а також вартість незаконно одержаних послуг, підлягають стягненню в дохід держави. Особливістю даного діяння є те, що уповноважена особа одержує матеріальні блага, послуги тощо з використанням певних «полегшень», на які вона не має права. Таке «полегшення» може бути у формі одержання чи придбання їх за ціною, яка є істотно нижчою за фактичну вартість. Чинне законодавство не передбачає визначення терміну «фактична вартість». Визначення дається у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. «О практике применения судами законодательства, регулирующего право собственности граждан на жилой дом»[41], згідно з яким «під дійсною вартістю житлового будинку мається на увазі грошова сума, за яку будинок може бути проданий в даному населеному пункті або місцевості на час розгляду справи у суді». Незаконне одержання предмету або послуги може бути здійснене «із рук в руки» або ж через членів сім'ї, через третіх осіб або іншим способом. При цьому спосіб і обстановка прийняття предметів і послуг не має значення для визнання діяння корупційним. Водночас, не може бути визнано корупційним одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, винагороди, премії, інших матеріальних благ у зв'язку із викладацькою, творчою, науковою діяльністю або медичною практикою (наприклад, одержання гонорару за опубліковану книгу, заробітну плату за лекції, плату за консультації тощо);

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством. Даний пункт відрізняється від наведеного вище тим, що в ньому мова йде про одержання кредитів, позичок тощо з використанням пільг або переваг, які взагалі не передбачені чинним законодавством (на відміну від попереднього, в якому мова йшла про те, що такі пільги передбачені чинним законодавствам, але не передбачені для даної особи). Кредит — це гроші, цінності або товар, які надаються іншій особі на умовах повернення і, як правило, з оплатою процентів за це. Позичка — це гроші або речі, визначені родовою ознакою, які передаються зайомщику займодавцем у власність за умови повернення такої ж суми грошей або такої ж кількості грошей того роду і якості.

Корупція і корупційні діяння мають за мету одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Матеріальні блага — це речі, предмети, які здатні дати достаток, матеріальний добробут, задовільнити меркантильні інтереси. Під послугами розуміють діяльність щодо надання побутових зручностей, які вимагають матеріальних затрат (ремонт квартири, будівництво дачі, пошив одягу тощо). Пільги — це вигоди, полегшення, які надаються особам, уповноваженим на виконання функцій держави, як виняток із загальних правил, пов'язаних з можливістю одержати матеріальні блага або послуги, або з можливістю уникнути матеріальних затрат. Чинне законодавство не передбачає переліку інших переваг. Як правило, до них відносять переваги, не названі вище, привілеї, виключні права на дещо, які здатні задовольнити матеріальні інтереси осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Підставами для притягнення державних службовців до відповідальності відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:

корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

корупційних діянь, якими є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьомупільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;

3) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).

За вчинення корупційних діянь чинне законодавство передбачає і адміністративну, і дисциплінарну відповідальності. Дисциплінарна відповідальність проявляється в тому, що до винної особи застосовуються такі стягнення як звільнення із займаної посади або усунення від виконання функцій держави. Під усуненням розуміється дострокове припинення депутатських повноважень, або звільнення з виборної посад, а так само й звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби). Водночас, до неї застосовуються такі стягнення, як штраф та заборона протягом трьох років з дня звільнення займати посади в державних органах та їхньому апараті, або протягом п'яти років балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи[27].

Суб'єктивну сторону корупційних діянь характеризують вина, мотив і мета. Вина — це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Корупційні діяння можуть вчинятися тільки за наявності прямого умислу, тобто, особа, яка його вчиняє усвідомлює протиправний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачає його шкідливі наслідки і бажає їх настання.

За загальним правилом мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони адміністративного проступку. Водночас, при вчиненні такого діяння як корупція, мета є обов'язковою ознакою, оскільки вона передбачається в диспозиції статті 1 Закону «Про боротьбу з корупцією». Метою корупції, яка зазначена у названій статті, є незаконне одержання «винагороди, подарунку, інших матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг».

Спеціальним об'єктом корупційних діянь є встановлений порядок здійснення державним службовцем своїх службових обов'язків. Окрім названого, об'єктом конкретних корупційних діянь також можуть бути інші суспільні відносини, наприклад: встановлений порядок надання державними службовцями інформації фізичним і юридичним особам; встановлений порядок сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та ін.

Об'єктивна сторона корупційних діянь характеризується діями (наприклад, здійснення функцій повіреного третіх осіб, здійснення діяльності на умовах сумісництва та ін.) або бездіяльністю (неподання декларації, нескладання протоколу про адміністративний проступок, ненадання інформації та ін.). Для деяких корупційних діянь характерним є така ознака об'єктивної сторони, як спосіб здійснення протиправного діяння, наприклад, одержання кредиту шляхом використання пільг, не передбачених чинним законодавством.


  1.  Відповідальність державних службовців за скоєння протиправних діянь, які повязані з корупцією

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави.

Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої Ради народних депутатів тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади.

Порядок притягнення народного депутата України до відповідальності у цих випадках визначається Законом України "Про статус народного депутата України". Таким особам забороняється балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи протягом п'яти років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади та займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади.

Під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби).

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцятип'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених чинним законодавством, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення відповідних державних органів. Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених чинним законодавством, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених Законом по боротьбі з корупцією.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, складається відповідними органами, а у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, також слідчим або прокурором. Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією. Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, зобов'язаний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, до відповідного органу.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, здійснюється районним (міським) судом у п’ятиденний строк з моменту надходження протоколу. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про звільнення особи з посади або інше усунення від виконання нею функцій держави згідно з чинним законодавством.

Таким чином, в умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової діяльності: «Про місцеву державну адміністрацію», «Про Прикордонні війська України», «Про Прокуратуру України», «Про Збройні Сили України», «Про освіту», «Про міліцію України» та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідях державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу.

Невиконання державним службовцем своїх обовязків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її видів.

Згідно статті 14 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовуються дисциплінарні стягнення за: "… невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює". До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду тощо. Кримінальна відповідальність службових осіб настає за так звані службові злочини (ст.ст. 165-171 Кримінального Кодексу України), які за характером та проявом порушень поділяються на три види: порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, "бездіяльність влади") (ст. 167 КК України); перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноособове вирішення справи, яка має вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо( ст. 166 КК України); вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем (ст. 165 КК України), хабарництво (ст. 168 КК), посадовий підлог (ст. 172 КК).

Поняття адміністративно-службового правопорушення (проступку) властиве й такому видові відповідальності як адміністративна відповідальність.

Особливості підстав адміністративної відповідальністі службових осіб у тому, що вони несуть таку за порушення встановлених загальнообовязкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які підпорядковані їм службовці, інші працівники порушують встановлені правила. Службові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невживання заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих службових осіб.

Відповідальність за шкоду, заподіяну службовою особою у галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обовязковому відшкодуванні збитків державними-им органами-ам, від імені, за дорученням котрих службова особа вчиняє службові дії.


Розділ 2. Нормативно-правове регулювання відповідальністі державних службовців за інші правопорушення, пов'язані з корупцією

2.1. Закон України «Про боротьбу з корупцєю» як законодавче забезпечення правової відповідальністі державних службовців за пртиправні діяння, повязані з корупцією

Основним джерелом регулювання законодавства в галузі корупції та корупційних діянь є Закон «Про боротьбу з корупцією», який визначив правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

На жаль, на сьогодні цей закон втратив чинність, але оскільки не було введено нового антикорупційного закону, предметом нашого розгляду стане саме він. В будь-якому випадку в ході подальшого розвитку антикорупційного законодавства в Україні набере юридичної сили цей закон або проект нового закону, який, безумовно, буде базуватися на даному. Отже, розглянемо основні положення закону, що визначають відповідальність за інші діяння, пов’язані з корупцією.

Закон складається з 5 розділів («Загальні положення», «Попередження корупції», «Відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією», «Усунення наслідків корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією», «Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією») та 17 статей.

Закон закріплює поняття корупції і розкриває сутність корупційних діянь (стаття 1), а також передбачає інші правопорушення, пов'язані з корупцією. Відповідно до статті 2 Закону суб'єктами корупції можуть бути особи, які уповноважені на виконання функцій держави (державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, депутатів всіх рівнів). Стаття 5 Закону передбачає перелік обмежень, які встановлюються щодо державних службовців при проходженні ними державної служби. До прийняття цього Закону такий перелік обмежень передбачався в статті 16 Закону «Про державну службу». В даний час ця стаття має відсилочний характер на статтю 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Окрім корупції і корупційних діянь, Закон передбачає інші правопорушення, пов'язані з корупцією, до яких належать: порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх службових обов'язків по боротьбі з корупцією. [27]

Під іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, слід розуміти наступні діяння: порушення спеціальних обмежень (ст. 5); вимог фінансового контролю (статті 6, 9); невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10); невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією (ст. 11).

Тепер послідовно розглянемо особливості цих видів правопорушень у відповідності до Закону України «Про боротьбу з корупцією».

  1.  Порушення спеціальних обмежень.

Стаття 5. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права: а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; ґ) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам учасникам процедур закупівель у досягненні перемоги всупереч вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Обмеження, передбачені у пунктах «б» і «в» частини першої цієї статті, не поширюються на депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

Стаття 8. Відповідальність за порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 5 обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених у статті 5 обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

  1.  Вимоги фінансового контролю.

Стаття 6. Фінансовий контроль. Декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, здійснюється в порядку і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу».

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов'язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку.

Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади у банках посадових осіб, зазначених у частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та членів їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях державних органів України. До обрання або призначення кандидата на відповідні посади ці відомості попередньо подаються органу чи посадовій особі, які здійснюють обрання або призначення на ці посади.

Стаття 9. Відповідальність за порушення вимог фінансового контролю.

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

  1.  Невжиття заходів щодо боротьби з корупцією.

Стаття 10. Відповідальність керівників за невжиття заходів щодо боротьби з корупцією.

Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених статтею 5, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у пунктах «а», «а-1» і «б» статті 4.

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених частиною першою цією статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. [28].

Повторне протягом року вчинення діяння, передбаченого частиною другою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

  1.  Невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією.

Стаття 11. Відповідальність за умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією.

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян


2.2. Відповідальність державних службовців за правопорушення, які повязані з корупцією у Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції»

Цей нормативно правовий акт був вельми важливий для запобігання корупційних процесів в Україні, остання редакція його значно розширена в порівнянні з попередньою. На жаль, і цей закон наразі втратив чинність. Натомість, це аж ніяк не заважає проаналізувати його положення, особливо ті, що прийняті в останній редакції, так як це один з небагатьох антикорупційних законів України і не виключено, що він знову буде введений в дію.

В новому законі більш широке тлумачення надане терміну «корупція». Так, якщо раніше під корупцією розумілася лише діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, то з 1 січня 2010 року під це поняття підпадає також відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.

Крім того, дається визначення термінам «близькі особи», «конфлікт інтересів», «корупційне правопорушення», «неправомірна вигода».

Значно розширився перелік осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Так, окрім осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування до цього переліку увійшли також: особи, які до них прирівнюються, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичні особи-підприємці; посадові особи юридичних осіб, фізичні особи; юридичні особи у визначених законом випадках.

У новому законі значно розширено перелік суб’єктів, які діють у напрямку запобігання та протидії корупції. Крім тих органів, які були раніше перелічені у відповідній статті старого Закону також визначено напрямки діяльності в цій сфері Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органів Прокуратури України. Визначено органи, які здійснюють координацію і контроль за діяльністю щодо запобігання та протидії корупції. Такими органами є Кабінет Міністрів України щодо органів виконавчої влади та Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори – щодо правоохоронних органів.

Крім того, новим положенням є й те, що у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень можуть приймати участь не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а й підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

В іншій редакції викладені спеціальні обмеження, спрямовані на попередження корупції, але по суті ця стаття залишилася майже незмінною. Головним нововведенням стала заборона фізичним та юридичним особам здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків, передбачених законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Крім того, перелік видів діяльності, займатися якою держслужбовцям не заборонено, доповнився інструкторською та суддівською практикою із спорту.

З’явилися нові статті, які встановлюють обмеження: щодо одержання подарунків; роботи близьких осіб; щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування; щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.

Крім того, введено нову процедуру – спеціальну перевірку. Сутність процедури полягає в перевірці відомостей про особи, яка претендує на заняття посади, пов'язаної із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Що стосується порядку здійснення фінансового контролю, то він значних змін не зазнав. Виключено пункт про обов’язкову публікацію відомостей про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади у банках посадових осіб. Крім того, стаття доповнена новим пунктом, який закріплює, що якщо особа, яка претендує на посаду, не подала або подала недостовірні відомості, то вона не може бути призначена.

З’явилися нові норми, що стосуються кодексу поведінки, врегулювання конфлікту інтересів, здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, а також викладено вимоги щодо прозорості інформації в приватній сфері.

Значно розширився перелік видів відповідальності за вчинення корупційних діянь. Так, відповідно до положень старого Закону вчинення корупційного діяння тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність, відповідно ж до статті 18 нового Закону – кримінальну, адміністративну, цивільно-правову або дисциплінарну.

З’явилася нова стаття, яка регламентує особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Дещо змінився і порядок скасування незаконних нормативно-правових актів. Так, якщо раніше ця норма носила імперативний характер, тобто такі акти підлягали обов’язковому скасуванню, то в новому Законі вона стала більш диспозитивною, тобто такі акти можуть бути скасовані за заявою заінтересованих фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Крім того, статтю доповнено новим пунктом, що стосується нікчемності правочинів, які укладені внаслідок корупційного правопорушення.

Закон доповнено новою нормою, що стосується вилучення незаконно одержаного майна.

Що стосується контролю за виконанням законів у сфері запобігання та боротьби з корупцією, то тут теж є деякі зміни. Так, на комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією покладено обов’язок щороку не пізніше 15 квітня представляти Верховній Раді України доповідь про стан запобігання та протидії корупції в Україні, що підлягає опублікуванню в офіційних виданнях Верховної Ради України.

Крім того, новим Законом передбачено громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції.

Ще одним нововведенням став  розділ VІІ – «Міжнародне співробітництво», який визначає наступні положення: міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії корупції, міжнародні договори України у сфері запобігання та протидії корупції, міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання та протидії корупції та заходи щодо повернення в Україну доходів, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, та розпоряджання вилученими доходами, одержаними внаслідок корупційних правопорушень.


Розділ 3. Практичний розгляд стану реалізації антикорупційної політики в Україні

З.1 Реальний стан правового забезпечення регулювання корупційних правопорушень в Україні

Корупція в Україні давно сприймається як органічна частина нашого життя. Було б неправильним вважати, що корупція — явище останніх років чи навіть десятиліть. Корупція розглядається як складне соціальне явище, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави, загрожує демократії та правам людини, реалізації принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інститутів, добробут, завдає шкоди суспільству, соціальному прогресу та національній безпеці. Корупція стала універсальною проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу взаємовідносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування, з якими найчастіше стикаються громадяни при реалізації своїх конституційних прав. Така ситуація підриває найчастіше ідеологію суспільства, так як громадяни починають сприймати корупцію як «спрощену форму» отримання громадянами адміністративних послуг. За останні роки корупція в Україні набула значного поширення, стала небезпекою як для держави, так і для громадян. Населення держави стає заручником корупції.

Найнижчий Індекс сприйняття корупції в Україні, що його щорічно вимірює Міжнародна антикорупційна організація Transparency International (за шкалою від нуля до 10, де 0 означає найвищий рівень сприйняття корупції, а 10 — найменший) становив 1.5 у 2000 році, тоді нижче України була лише Югославія, що перебувала у стадії розпаду, та Нігерія. Далі за вимірами Transparency International Індекс сприйняття корупції у 2001 році становив 2.1, у 2002–2.4, 2003–2.3, 2004– 2.2. Після Помаранчевої революції 2004 року в Україні сталося чимало змін, насамперед — значне зростання політичних та громадянських прав та свобод. Дещо поліпшувався Індекс корупції — 2.6 у 2005 році, 2.8 — у 2006 році, 2.7 – у 2007 році. Як бачимо, цей показник дещо поліпшувався, але так і не здолав межу у 3.0, нижче якої корупція у країні вважається «галопуючою». У вересні 2008 року Transparency International оприлюднила свій черговий щорічний рейтинг оцінки поширення корупції у світі, і цей показник в Україні знову почав погіршуватися — до 2.5. Наразі Україна займає 134-ту позицію в рейтингу зі 180-ти країн поруч з такими країнами, як Нікарагуа, Пакистан, а також Коморськими островами, які також мають індекс 2.5, в той час як ще минулого року Україна займала 118 місце. Це ставить Україну в один ряд з країнами, які вважаються в Європі найбільш корумпованими. При цьому країна розцінюється як така, де методи боротьби з корупцією є неефективними, а масштаби корупції зростають. Звичайно, такий високий рівень корупції, що його фіксують міжнародні організації, є лише відображенням сприйняття корупції всередині країни, яке, у свою чергу, відбиває об’єктивну ситуацію поширення корупції. Дослідження громадської думки добре підтверджують той факт, що сприйняття поширеності корупції в Україні має дуже високі показники і залишається стабільним.

Як свідчить порівняння громадської думки у 2003 та 2009 рр., практично не змінилося поширене уявлення, що корупція в органах влади — звичне явище і що у корупції винні насамперед керівники органів влади. Водночас надзвичайно позитивним є істотне зменшення переконання, що при вирішенні більшості питань в органах влади слід давати хабарі. Зросла й непримиренність у ставленні до корупції чиновників, яких населення прагне карати якомога суворіше, вбачаючи у покараннях головний метод боротьби з корупцією.

При виробленні антикорупційної політики в Україні вагомим є визначення стратегії, тактики та конкретних заходів антикорупційної діяльності. Відповідно, основою такої політики є розробка і прийняття антикорупційного законодавства. Сутність антикорупційного законодавства полягає в тому, щоб:  1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції:  — запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових);  — нормативно визначити рамки етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання завдань і функцій держави;  — зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов’язки;  2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень:  — передбачити адекватні заходи відповідальності за їх вчинення;  — належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

Боротися з корупцією слід правовим методом — шляхом законодавчого регулювання.

Першочергового значення набуває необхідність законодавчого закріплення цілісного механізму протидії корупції в українській державі (а саме: механізмів, необхідних для того, щоб відвертати, викривати, карати і викорінювати корупцію) та створення системи органів, які будуть безпосередньо реалізовувати заходи боротьби з корупцією. З 1 січня 2010 року набирає чинності пакет антикорупційного законодавства, до якого увійшли: Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»; Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень»; Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».  Базовим законодавчим актом в Україні стає Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», що передбачає:  — правові та організаційні засади запобігання та протидії корупції з урахуванням положень міжнародних договорів з цих питань;  — розширення переліку корупційних діянь, видів корупційних адміністративних правопорушень;  — поділ корупційних діянь за ступенем суспільної небезпеки на види згідно з відповідальністю, що настає за їх вчинення (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова);  — розширення переліку суб’єктів корупції;  — ефективні заходи щодо запобігання та розслідування фактів корупції. Основними завданням зазначеного Закону є: гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти попередження та протидії корупції, а також визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь.

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», прийнятий Верховною Радою України, враховує досвід законодавчого регулювання зарубіжних країн та недоліки нині чинного Закону України «Про боротьбу з корупцією», який містить лише заходи відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією. Термін «боротьба» асоціюється, переважно, з моментом активного наступу на корупцію із застосуванням репресивних заходів кримінально-правового та іншого характеру, з протиборством щодо конкретних проявів корупції, особами, котрі їх вчинили. Зазвичай, він не ототожнюється з антикорупційними заходами профілактичного характеру. Натомість, у Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачено обмеження, які мають попереджувальний характер і спрямовані на запобігання корупції. Протидія корупції включає широкий спектр заходів, спрямованих на зменшення її обсягів та обмеження впливу на соціальні процеси, усунення соціальних передумов корупції, причин і умов корупційних правопорушень.

За умов масштабної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними її проявами. Саме тому в прийнятому антикорупційному законодавстві досить велика увага приділена превентивним методам боротьби з корупцією, тобто запобіганню її проявам. У Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначено, зокрема, наступні заходи запобігання та протидії корупції, що пов’язані з діяльністю державних службовців:  1) встановлення спеціальних обмежень:  — обмеження, пов’язані з одержанням неправомірної вигоди, а також щодо зайняття іншою оплачуваної або підприємницької діяльності;  — обмеження щодо одержання подарунків;  — обмеження щодо роботи близьких осіб;  — обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль; 3) врегулювання конфлікту інтересів; 4) вимоги щодо прозорості інформації у приватній сфері.

Особам, зазначеним у пунктах 1–3 частини першої статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», (у тому числі, і державним службовцям) забороняється: 1) використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка немає переваг перед іншими кандидатами на цю посаду; в) неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків; 2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюється у позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом; 3) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, крім випадків коли особи здійснюють функції управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства; 4) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію. 

Державним службовцям забороняється приймати подарунки, за винятком особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунку не перевищує однієї податкової пільги (на 2009 рік вона становить 302,5 грн.). Подарунки, які одержані зазначеними особами під час участі в офіційних заходах, у триденний строк передаються до органу державної влади, в якому вони працюють.
Державні службовці не можуть мати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Держслужбовець зобов’язаний повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб. У разі виникнення обставин, що передбачають роботу близьких осіб, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк. Якщо в даний строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи та/або близькі їм особи в місячний строк підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, що регулює питання доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування. Крім того, забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та в будьякий інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Установлені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» або іншими законами обмеження, зокрема, щодо держслужбовців, зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

Ведення фінансового контролю покликано підвищити рівень довіри з боку громадян до владних інститутів. Держслужбовці зобов’язані подавати відомості про майно, доходи, витрати, зобов’я зання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, у порядку та обсягах, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами. У разі відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента державний службовець зобов’язаний в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку-нерезидента. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законодавством порядку відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном. У разі неподання або подання недостовірних відомостей зазначена особа не може бути призначена (обрана) на відповідну посаду, а призначена особа підлягає звільненню, якщо інше не передбачено Конституцією України.

Держслужбовці зобов’язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаних з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів. У законодавстві більшості розвинутих країн велика увага приділяється такій проблемі, як «конфлікт інтересів». Питання конфлікту інтересів стало надзвичайно важливим і для України. У суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у доброчесності публічної служби. У процесі прийняття рішень чи вчинення адміністративних дій публічним службовцем мають виключатися будь-які приватні інтереси. Відтак, виникла необхідність дослідити поняття і природу «конфлікту інтересів» та з’ясувати шляхи подолання конфлікту інтересів на державній службі. Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу. Вона повинна бути готова поступитися приватними інтересами на користь публічних, оскільки це зумовлено метою і завданнями публічної служби загалом.

Нововеденням у Законі є законодавче закріплення того, що не є конфіденційною та не може становити комерційну або банківську таємницю інформація про: 1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них, зокрема, державними службовцями; 2) розміри, види винагороди, що одержують держслужбовці, а також правочини, пов’язані з одержанням подарунків цими особами або близькими їм особами; 3) працевлаштування, виконання робіт, надання послуг за цивільноправовими угодами близьким особам держслужбовців, якщо інше не передбачено законом. [40]

Стратегічним напрямом протидії корупції слід визначити посилення діяльності, спрямованої на виявлення корупційних проявів, та забезпечення притягнення винних осіб до відповідальності. Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» змінено систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, яка діяла відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією» та чітко розмежовано вимоги до застосування кримінальної та адміністративної відповідальності за скоєння корупційного діяння. За вчинення корупційних правопорушень особи, уповноважені на виконання функцій держави, притягаються у встановленому законом порядку до:

•  кримінальної;

• адміністративної;

•  цивільно-правової;

•  або дисциплінарної відповідальності (стаття 18 Закону).  Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.  


  1.  Перспективи подальшого розвитку боротьби з корупцією в Україні

Однією з найгостріших проблем українського суспільства за роки проведення соціально-економічних реформ у напрямі подальшої демократизації суспільного життя є корупція. В Україні корупція є однією з проблем, яка потребує невідкладного розв’язання. Вона становить значну загрозу для демократії, реалізації принципу верховенства права і закону, соціального прогресу, національної безпеки, становлення громадянського суспільства. Тому створення дієвої системи запобігання корупції, розробки і впровадження комплексу організаційно-правових заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків має стати одним із пріоритетів держави та її кримінологічної політики [10]. Правове та організаційне забезпечення заходів протидії корупції є тією наріжною проблемою, від вирішення якої залежить і ефективність всіх напрямків боротьби з цим явищем.

З середини 90-х років почався процес нормативного та організаційного оформлення заходів боротьби з корупцією в Україні: був прийнятий Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., в який постійно вносилися зміни і доповнення; прийнята низка додаткових законів, указів, інших нормативно-правових актів, концепцій, програм, спрямованих на боротьбу з корупцією; створені чисельні державні органи, безпосереднім завданням яких стала боротьба з корупцією [11]. Але всі ці заходи не дали відчутних позитивних результатів внаслідок стійкої корупційної установки значної кількості державних службовців і правової аномії суспільства в цілому. Боротьба, що велась з корупцією, була декларованою і реально не стала одним із національних пріоритетів у внутрішній політиці.

Аналіз нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що неефективність їх втілення в правозастосовчу практику зумовлена невірно вибраною ідеологією боротьби з цим антисоціальним явищем. Фактично була створена і реально діяла замкнена система боротьби з корупцією, при якій здійснювався контроль одних корупціонерів за іншими, «вилов» останніх був мотивований або відомчою конкуренцією, або політичним замовленням [46].Серед головних недоліків українського антикорупційного законодавства можна виділити наступні: «політична кон’юнктурність» боротьби з корупцією; відсутність спеціалізованих органів, що були б реально визначені та наділені відповідними ресурсами для протидії корупції; розмитість, роздільність між різними галузями законодавства визначень корупційних правопорушень; обмеження проблеми лише публічною сферою; збереження соціально та юридично необґрунтованих імунітетів для значної кількості осіб; відсутність дієвих законодавчих та загальносоціальних механізмів попередження корупції (наприклад, стандартних законодавчих конструкцій щодо регулювання конфлікту інтересів, гарантій прозорості адміністративних процедур тощо); недоліки в механізмах формування усіх гілок влади і державного апарату в цілому; відсутність інституційно визначених механізмів залучення громадянського суспільства до антикорупційної активності.

Особливе занепокоєння викликає стан справ у виборчому законодавстві України, яке, на думку фахівців, є максимально корупціогенним. Достатньо назвати проблеми формування і витрат виборчого фонду, партійних списків, депутатської недоторканості депутатів місцевих рад та ін. Ні для кого не секрет, скільки коштує місце в різних частинах партійного списку кандидатів у депутати. Існують тарифи, вони добре всім відомі, навіть пересічним громадянам.

Таким чином, можна дійти висновку, що сама політична система у нас є живлячою середою для корупції. Сьогодні можна з упевненістю констатувати, що за роки незалежності влада не пройшла випробування боротьби з корупцією. У рамках чинної Конституції та українського законодавства виконавча влада ні за що, ні перед ким не відповідала. В Україні фактично була встановлена диктатура безвідповідального чиновництва, яке стоїть над законом і для якого не існує дійового механізму державного контролю. А кримінальне право при цьому використовувалося лише як засіб політичного тиску або розправи.

Чому це все відбулося – тому, що під красивими ліберальними гаслами суспільство забуло про головний принцип демократії – принцип відповідальності. Ліберальне суспільство – це громадянське суспільство, в якому кожний відповідає за свої вчинки. І досить складно проводити ліберальні реформи у корумпованій державі. Наш досвід реформування суспільства і боротьби з корупцією за всі роки незалежності України, досить яскраво свідчить про це.

Нажаль, поки що всі спроби змінити ситуацію на краще не принесли результатів, оскільки досить добре за часів «кучмізму» устоялися механізми тотальної безвідповідальності, кругової поруки, кумівства, масштабні розкрадання державного майна тощо. Для того щоб призупинити ці явища, необхідні дуже жорсткі заходи, спрямовані на дійсну дебюрократизацію держави. І тут необхідна системна протидія корупції як стратегічне завдання держави.

Враховуючи соціальну і політичну важливість цієї проблеми, Верховна Рада України прийняла постанову «Про стан боротьби з організованою злочинністю у 2004–2005 рр.» від 3 листопада 2005 року , а Президент України видав Указ «Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції» від 18 листопада 2005 року , в яких поставлені перед Кабінетом Міністрів України різноманітні завдання щодо вжиття різноманітних заходів, спрямованих на вдосконалення законодавчого комплексу у сфері протидії корупції та організованій злочинності, методик розслідування злочинів з ознаками корупції, що вчинюються організованими злочинними групами у різних галузях економіки; вивчення теоретичних та прикладних проблем попередження злочинів у сфері службової діяльності; соціального та правового аналізу практики країн Ради Європи з попередження корупції та ін.

З метою реалізації антикорупційної політики Президент України своїм Указом затвердив Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» та вніс на розгляд Верховної Ради України пакет проектів законів, спрямованих на виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері протидії корупції.

Усвідомлюючи складність цієї проблеми в Україні – як системоутворюючого фактора, який пронизує всі сфери суспільного життя, Глава держави вніс до Верховної Ради законопроекти «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції» та «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» та «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією». Ратифікація цих документів сприятиме утвердженню позитивного іміджу України як держави, де створюється сприятливий політичний клімат для широкомасштабного, взаємовигідного співробітництва з усіма країнами, у тому числі й з питань протидії корупції та іншими правопорушеннями, безпосередньо пов’язаними з нею.

На реалізацію зазначених документів спрямовані внесені Президентом проекти Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Вони уточнюють поняття корупції, видів корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, передбачають положення щодо антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, участь громадськості у запобіганні корупції, встановлюють обов’язок передачі майна, що належить особам, які займають політичні посади, та членам їхніх сімей в управління. Проектами також встановлено заборону одержання особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків. Крім того, передбачається обов’язок декларування доходів та видатків посадових осіб.

Проектом Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» пропонується встановити відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень та визначити порядок притягнення до відповідальності. Законопроектом пропонується притягувати до відповідальності юридичних осіб за пропонування або дачу хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування або до підкупу особи, яка не є посадовою чи службовою особою, але виконує надані законом владні повноваження. Зазначені правопорушення кореспондуються з відповідними складами злочинів, якими пропонується доповнити Кримінальний кодекс України.

Специфіка протидії корупції потребує передусім нормативно-правового налагодження складної взаємоузгодженої системи упереджувальних заходів, які мають бути розроблені різними галузями законодавства: цивільним, фінансовим, господарським, адміністративним та ін. Поряд із упереджувальними заходами необхідне також вдосконалення і розширення системи кримінально-правових, цивільно-правових, адміністративних і фінансових санкцій. Окрім того, ці заходи потребують і активної діяльності, спрямованої на формування антикорупційної свідомості населення і залучення всіх важелів громадянського суспільства. І в цьому зв’язку важливе значення має широке висвітлення у ЗМІ позитивного досвіду протидії та запобігання корупції у різних галузях державного управління, що буде мати як загально превентивний, так і безпосередній вплив на реалізацію уповноваженими органами антикорупційних заходів. Тільки такий комплексний підхід до боротьби з корупцією є найбільш доцільним і потребує всебічного подальшого розвитку.

З метою попередження можливих корупційних ризиків у нормативно-правових актах необхідно вирішити питання щодо проведення антикорупційної експертизи всіх законопроектів на предмет прогнозування можливих корупційних ризиків у практиці їх застосування; запровадження всенародного обговорення проектів законів, які стосуються найважливіших питань державного життя України; розробку та затвердження Положення про порядок прийняття на службу, звільнення, ротації державних службовців, типових регламентів роботи колегіальних органів; прийняття законів України: «Про громадський контроль за державною діяльністю», «Про нормативно-правові акти», «Про кримінологічну експертизу», «Про основні засади запобігання та протидії корупції в Україні», «Про Президента України», а також «Кодексу державного службовця»; проведення ревізій та внесення змін до регулятивного законодавства у сфері господарської діяльності; приведення національного антикорупційного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів.

За провідною участю науковців Академії правових наук України проекти багатьох запропонованих законів уже розроблені і спрямовані до Верховної Ради України, але прийняття їх за різних причин гальмується. Так, наприклад, проекти законів «Про нормативно-правові акти України» та «Про кримінологічну експертизу» були спрямовані до Верховної Ради України ще у 2003 році, але на сьогоднішній день так і не були прийняті. Це стримує подальший поступальний розвиток нормотворчого процесу, і формування ефективної національної антикорупційної правової системи.

Досвід багатьох країн свідчить, що активність громадян, зацікавлених у подоланні корупції, є головною передумовою виявлення корупційних правопорушень і ефективності антикорупційних заходів. Але ефективної системи впливу на ситуацію у сфері попередження та виявлення корупції з боку різних інституцій громадського суспільства, зокрема неурядових організацій, до цього часу в Україні не створено. У чисельних нормативно-правових актах щодо боротьби з корупцією взагалі не закладені реальні правові механізми, які б дозволяли громадським об’єднанням і окремим громадянам правовими заходами впливати на корупційні прояви. За повідомленнями засобів масової інформації, в Україні діє близько 200 неурядових організацій, які декларують свою антикорупційну спрямованість, але реальних важелів впливу на корупціогенну ситуацію вони фактично не мають. Статті в засобах масової інформації, окремі заяви громадян, представників громадських організацій, проведення антикорупційних акцій, доведення інформації до вищих органів, як показує практика, недостатньо ефективні. Отже, і заходи здійснюються, як правило, хаотично, безсистемно та їх реальна віддача мінімальна. У зв’язку з цим важливого значення набуває розвиток системи громадянського контролю за антикорупційною діяльністю тих органів, на які безпосередньо покладений обов’язок боротьби з корупцією. Особливу роль у цьому процесі повинні відігравати політичні партії та об’єднання громадян, засоби масової інформації, представницькі органи влади та окремі громадяни.

Форми і методи такої діяльності, а також запровадження обов’язкового реагування відповідних державних органів на повідомлення про факти корупційних діянь мають бути чітко визначені у законі. У законодавчому порядку необхідно також закріпити право громадських організацій на здійснення запитів до органів державної влади та отримувати в установленому порядку інформацію щодо їх діяльності по запобіганню та протидії корупції; проведення наукових досліджень з цих проблем, неофіційної (громадської) антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, рішень, програм; правова підтримка журналістських та громадських розслідувань та формування громадських судів; надання своїх висновків і пропозицій відповідним державним органам; участь у відкритих парламентських слуханнях з питань запобігання та протидії корупції; через суб’єктів права законодавчої ініціативи виступати з такими ініціативами в галузі запобігання корупції; розвивати інститут лобіювання таких законів; гарантований державний захист осіб, які надають допомогу у протидії корупції.

Слід також зазначити, що українська «модель» протидії корупції увібрала достатній набір засобів щодо її попередження, випробуваних і добре відомих в світі. Разом з цим, досвід показує, що ефективність стратегії боротьби з корупцією визначається не кількістю пропонованих заходів, а їх якістю, тобто здатністю реально впливати на ситуацію та змінювати її. І це головна проблема для України, яка повинна бути вирішена, перш за все, у базовому законі «Про основні засади запобігання та протидії корупції», який органічно поєднав би у собі заходи з попередження корупції, а також заходи цивільно-правової, фінансової, адміністративної та кримінально-правової відповідальності за скоєння корупційних правопорушень та злочинів з урахуванням їх тяжкості, суспільної небезпеки та встановлення більш зважених санкцій за корупційні діяння. У цьому законі необхідно вирішити також питання щодо механізмів, способів і форм участі громадськості в реалізації антикорупційних заходів.

Що стосується впровадження міжнародного досвіду в антикорупційне законодавство України, то слід зазначити, що не всі вимоги антикорупційних конвенцій, стандартів і рекомендацій західних експертів можуть бути з легкістю імплементованими в національне законодавство і знайти своє практичне застосування в Україні. Наприклад, це стосується питання про притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення. Вітчизняна правова доктрина, як відомо, такий вид відповідальності юридичних осіб взагалі не сприймає. Практично і реалізувати таку ідею за сучасних умов в нашій країні неможливо і недоцільно, так як принципи індивідуальної і винної відповідальності є важливими досягненнями людської цивілізації, від яких не варто відмовлятися, навіть, враховуючи деякі міжнародно-правові рекомендації і багатий, але недостатньо однозначний зарубіжний досвід притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб [35]. За злочини кримінальній відповідальності мають підлягати конкретні фізичні службові особи, винні у вчиненні злочину. В іншому разі до кримінальної відповідальності будуть притягуватись рядові працівники, які жодним чином не впливали на прийняття і реалізацію протизаконних рішень керівників службових осіб.

Серед конкретних заходів кримінально-правового характеру:

– чітко законодавчо визначити коло злочинів, які слід визнавати проявами корупційного правопорушення; неможливо обмежуватись вказівкою на те, що корупційними, крім службових, можуть визнаватись також інші злочини, що містять ознаки корупції;

– треба визначити єдиний критерій виділення, так званих, корупційних злочинів, які можуть утворювати корупційну злочинність. Таким критерієм вбачається вчинення злочину службовою особою, яка є державним службовцем, службового злочину з корисливих мотивів. Не можна визнавати корупційними правопорушеннями наступні види злочинів: грубе порушення законодавства про працю, розголошення комерційної таємниці, провокацію хабара, викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем і т. ін.;

– провести розмежування термінів, які використовуються при регламентації відповідальності за корупційні правопорушення: «посадові особи», «службовці», «службові особи», «державні службовці» та інші; застосування цих термінів повинно бути узгодженим та відповідати нормативно-правовим актам, які їх визначають;

– законодавчо визначити місце корупційного правопорушення серед інших видів правопорушень, а саме і злочинів та адміністративних правопорушень;

– провести диференціацію відповідальності за корупційні дисциплінарні, адміністративні, цивільні та кримінальні правопорушення.

Необхідно у боротьбі з корупцією, у першу чергу, орієнтуватися на злочинні прояви корупції. Тому важливо виробити єдині підходи до віднесення тих чи інших злочинів до корупційних, враховуючи суб’єкти їх вчинення, і на цьому будувати політику боротьби з корупцією.

Наприклад, у відповідних статтях Кримінального кодексу можна виділити дію, що скоюється суб’єктом корупційного діяння, в окрему частину в якості обставини, що обтяжує відповідальність. Можна порекомендувати й інші підходи, спираючись на досвід боротьби з корупцією за допомогою заходів кримінального закону в інших країнах.

В останні роки в країні активно обговорюється питання про створення спеціального державного органу, на який має бути покладено проведення оперативно-розшукової діяльності, адміністративне провадження і розслідування справ про злочини і корупційні діяння службових осіб у вищих ешелонах влади. Розроблено і подано до Верховної Ради проект закону «Про державну службу розслідувань України». Група народних депутатів у січні 2007 подала до Верховної Ради проект закону «Про державний антикорупційний комітет України», який має стати спеціалізованим правоохоронним органом з повноваженнями з організації і проведення системної боротьби з корупцією і злочинами, пов’язаними з корупцією, що становлять високу соціальну небезпеку життєво важливим інтересам держави та її громадян. У проекті стверджується, що цей орган буде перебувати під керуванням Кабінету Міністрів і діятиме під контролем Верховної Ради, а у питаннях, пов’язаних з національною безпекою, під контролем Президента. Це дуже складне питання, вирішення якого має як своїх прихильників, так і противників [26]. Виконання функцій протидії корупції у рамках існуючих правоохоронних органів та створення окремих підрозділів для цього має як переваги, так і недоліки. До недоліків відносяться дублювання діяльності правоохоронних органів, суперництво між ними, значні фінансові витрати, небезпека їх корумпованості. До переваг окремого підрозділу належить спеціалізація та можливість громадськості оцінити результати діяльності такого органу і покласти відповідальність за недоліки у сфері протидії корупції на конкретних осіб і на конкретний орган. Разом з тим, є застереження щодо монопольного права на всі розслідування справ про корупцію серед державних службовців 1-3 категорії, суддів, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, а також керівного складу правоохоронних органів і використання такого органу як засобу політичної розправи. Фактично, тут йдеться про зміни концептуальних основ функціонування правоохоронної системи і її системне реформування. Але концепцій таких змін, наскільки нам відомо, ніхто не розробляв і науково не обґрунтував. А без цього таке відповідальне рішення про створення подібних органів прийматися не може. Те, що реформування правоохоронної системи необхідне, ні у кого не викликає сумніву. Але робити це треба зважено і науково обґрунтовано з широким залученням до цього процесу науковців і практиків. Також необхідно інституціоналізувати роль неурядових організацій та інших притаманних світовій практиці сегментів громадянського суспільства у здійсненні заходів протидії корупції. З цією метою необхідно вирішити питання про створення в Україні Антикорупційного комітету, який має здійснювати нагляд за реалізацією національних антикорупційних стратегій і планів дій, без надання йому правоохоронних функцій.

Давно вже назріла необхідність провести фундаментальну професійну обробку і серйозну корекцію цілей низки найактуальніших ідеологічних, політичних і правових питань функціонування системи протидії злочинності і реформування правоохоронних органів. Події останніх років свідчать, що затягування цього процесу загрожує ще більшим загостренням криміногенної ситуації в державі та підривом стабільних умов її функціонування.

З урахуванням політичної ситуації в країні, можна дійти висновку, що така ситуація потребує адекватного правового режиму, гнучкості й маневреності нормативного регулювання, вдосконалення соціального контролю. Але практика останніх років свідчить, що створення все нових і нових підрозділів по окремих напрямах боротьби зі злочинністю і корупцією у системі правоохоронних органів не виправдовує себе. Необхідно продовжити реформування органів прокуратури у напрямі надання їй більших можливостей для здійснення координації дій між правоохоронними органами з протидії та запобігання злочинності і корупції. На порядку денному стоїть і нагальна необхідність утворення спеціального державного органу, який би займався виключно усією складною сукупністю проблем попередження злочинності і корупції, як однією із галузей державного управління і реалізовував би кримінологічну політику у цій важливій галузі державного управління.

Основними завданнями такого органу мають бути такі: визначення основних напрямів державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; аналіз чинного законодавства; інформаційно-аналітична діяльність; розробка науково обґрунтованих методик підрахування збитків від злочинів і шляхів їх відшкодування; проведення загальнонаціональних обстежень з метою виявлення рівня латентності злочинності; аналіз проявів міжнародної транснаціональної злочинності; координація діяльності галузевих міністерств і відомств з правоохоронними органами; координація наукових досліджень; організація міжнародної співпраці у сфері боротьби зі злочинністю; обґрунтування розподілу ресурсів згідно до державного бюджету; проведення кримінолого-економічної експертизи проектів законів і нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерств і відомств і т. ін.

Серед організаційних заходів важливе місце посідає запровадження єдиної централізованої системи статистики обліку корупційних проявів і результатів розгляду кримінальних і адміністративних справ про корупцію, а також – статистику дисциплінарних заходів та стягнень, які застосовувалися до службовців у сфері державного управління. З метою попередження можливих корупційних ризиків застосування на практиці будь-якого нового закону потребується удосконалення порядку проведення комплексної правової експертизи всіх законопроектів, які стосуються діяльності державних службовців. Необхідно також запровадити систему реального громадського контролю за нормотворчою діяльністю і поновити практику застосування Закону «Про народне обговорення важливих питань державного життя України» від 4 червня 1988 р., попередньо привівши його положення у відповідність до Конституції України. Кожному з державних органів необхідно розробити власні Регламенти роботи, забезпечити їх оприлюднення та доведення до відома юридичних та фізичних осіб. Варто також створити в кожному органі державної влади ефективну систему дієвого загального кадрового резерву, виключити практику складання списків резерву діючими керівниками відповідних державних органів, законодавчо заборонити фінансування чи інше матеріальне забезпечення правоохоронних органів, органів виконавчої влади з позабюджетних джерел (благодійних фондів, інших юридичних та фізичних осіб).

В цілому ж можна дійти висновку, що ефективність протидії корупції залежить від чотирьох головних складових:

1) наявності належної правової бази антикорупційного спрямування;

2) ефективного і повного її застосування;

3) розвитку системи громадського контролю та формування антикорупційної громадської свідомості;

4) організаційно-управлінського забезпечення антикорупційної діяльності.

Причому, всі ці складові можуть спрацьовувати лише разом узяті. Такий комплексний підхід до боротьби з цим явищем вбачається найбільш доцільним і потребує свого нагального втілення в життєдіяльність українського суспільства.


Висновки

Висновки не зовсім втішні, бо Україна – рай для корупціонерів. Причин корупції – максимум, протидії їй – мінімум, і лише на декларативному рівні. Боротьба з корупцією ведеться згідно з та на підставі Національної програми боротьби з корупцією від 10 квітня 1997 року, Законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р., Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 травня 1998 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 роки та інших документів, кількість яких, на відміну від кримінальних справ щодо корупції, зростає щороку.

У 1998 році обнадіювало те, що за результатами соціологічного дослідження «Питання національної доброчесності», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, найкорумпованішою серед установ і організацій України виявилась ... державна автоінспекція. Цього року, за дослідженням центру «Академія» найдорожчою була податкова, а в суд не йшли – бо не хотіли втрачати час. Лякає ж те, що корупція стає очікуваною, а вимога хабаря – одним з небагатьох випадків, коли Ви розумієте бюрократа з напівслова.

Зараз відчувається потреба у перегляді механізмів державного фінансування підготовки державних службовців, постійного оновлення матеріально-технічної бази, у зв'язку з тим, що підготовка магістрів державної служби здійснюється за замовленням та направленням місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування. Систему підготовки магістрів державної служби та державного управління потрібно реформувати .

Укорінена корупця має тенденцію до процвітання в тих ситуаціях, коли зарплата в державному секторі є нижчою за прожитковий рівень. За таких обставин стають можливими різноманітні негативні явища, наведені нижче.

1. Державний службовець припиняє дорожити посадою, яку він (або вона) посідає. Люди можуть бути змушені поповнювати свій доход із зовнішніх джерел і, якщо це вимагає тимчасових протиправних зусиль, державна посада починає перешкоджати одержанню «заробітку на стороні».

2. Якщо різниця у зарплаті відповідно до службового становища є невеликою, то малоймовірно, що її підвищення у зв’язку із просуванням по службі компенсує витрачені зусилля, що призводить до зниження мотивації до просування по службі залежно від заслуженого.

3. Державні службовці (часто вищого рівня) організують «бізнес» або «консультації», найважливішими, і, можливо, єдиними клієнтами яких є відділи, де вони безпосередньо працюють. Ці особи виконують за угодою роботу відділу за ринковими цінами для себе, або один для одного, збільшуючи кількість зловживань і порушуючи норми поведінки на державній службі.

4. Використовуються довготривалі закордонні відрядження. Добові за час, проведений за межами країни, встановлюються надто високі. Інколи свій місячний оклад можна заробити за рахунок оплати, отриманої за 23 дні перебування за кордоном в офіційному відрядженні. Ці гроші сприймаються як неофіційний (і неоподаткований) спосіб підвищення доходів.

Наведені категорії поведінки вважаються за корупцію у чистому вигляді, але навряд чи це є гріховною корупцією. Ніхто надмірно не багатіє: звичайно «зводять кінці з кінцями». Зазначене є тактикою виживання. Такі особи не вважають себе корумпованими, скоріше за все вони є жертвами системної корупції. Проте, результат їх діяльності може надзвичайно дорого коштувати контрактним товарам і послугам без наявності тих переваг, що дає конкуренція.

Для того щоб змінити й довести громадське сприйняття корупції як неминучого зла, звичайно, необхідним є значне підвищення зарплати у контексті загальної реформи державного сектору. В адміністративній системі, що добре функціонує, корупція не з’явиться, а якщо й з’являтиметься, то зазнає негайного дисциплінарного покарання. Тому необхідно акцентувати увагу на реформуванні процедур і систем державної служби з метою приведення їх у відповідність до інтересів суспільства.


Список використаної літератури:

  1.  Конституція України 1996 р. // Відомості Верховної Ради Україні. 1996. № 30. Ст. 141.
  2.  Цивільний Кодекс України. – К., 2003.
  3.  Кримінальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 160 с.
  4.  Про боротьбу з корупцією. Закон України від 5 жовтня 1995 p.
  5.  Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст. 490. 
  6.  Указ Президента України «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11 лютого 2000 р. № 208 // Вісник держ. служби України. — 2000. — № 1. —С. 15—16.
  7.  Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 345 “Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади Закону України “Про боротьбу з корупцією“ та Національної програми боротьби з корупцією“ та План дій центральних і місцевих органів виконавчої влади на 1998 р., спрямованих на боротьбу з корупцією: Затв. цією постановою // Уряд. кур’єр. – 1998. – № 82–83. – 30 квіт.;
  8.  Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1220 “Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади актів законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією“ // Уряд. кур’єр. – 1998. – № 163–164. – 27 серп.;
  9.  Концепція боротьби з корупцією на 1998–2005 роки: Затв. Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 17. – Ст. 621.;
  10.  Концепция подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”: Затв. Указом Президента України від 11 вересня 2006 року // Офіц. вісник України. – 2006. – № 37. – Ст. 2540.
  11.  Національна програма боротьби з корупцією: Затв. Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. № 319/97 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 15. – С.12;
  12.  Програма невідкладних заходів, які спрямовані на боротьбу з корупцією і підлягають здійсненню в 1998 р.: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1220 // Уряд. кур’єр. – 1998. – № 163–164. – 27 серп.;
  13.  План заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 1999 р.: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 1999 р. № 799 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 19. – Ст. 832.;
  14.  План заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2000 р.: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 2000 р. № 1050 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 27. – Ст. 1128; План заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2001 р.: Затв. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 179-р.;
  15.  План заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2002 р.: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2002 р. № 346;
  16.  План заходів щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією на 2003 р.: Затв. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 270-р // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 21. – Ст. 952
  17.  Коментар до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 № 1506-VI
  18.  Авер`янов В.Б. Дубенко З. Закон про державну службу: науково-практичний аналіз // Юридичний вісник. 2004. № 4. С.32-33.
  19.  Авер’янов В.Б. Державне управління: теорія і практика // К.: Юрінком .1998.431 с.
  20.  Авер’янова В.Б., Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. Київ, 2003. – 235с. 
  21.  Гурне Б. Державне управління: Пер. з фр. — К.: Основи, 2001. — 165с.
  22.  Державне управління в Україні (навчальний посібник) / За заг. ред. д. ю. н., проф. В.Б. Авер'янова. — К.: Вид-во ТОВ «СОМИ», 1999 265 с.
  23.  Дубенко С.Д. Державна служба в Україні: Навч. Посібник // К.УАДУ.1998.168 с.
  24.  Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. Навч. метод. посібник. – К.: Ін. юр., 2003.–371 с.
  25.  Желюк. Державна служба, К. 2003 р.
  26.  Кальман. О.Г.  Стан і перспективи організаційно-правового забезпечення протидії та запобігання корупції в Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 15’2007
  27.  Ківалов, Біла; Державна служба в Україні, 2003 ст. 115-300
  28.  Мельник М.І. 2004 Науково-практичний коментар ЗУ «Про боротьбу з корупцією»]
  29.  Мишин Г. Необходим закон о борьбе с коррупцией в высших эшелонах власти // Уголовное право. – № 2. – 2002. – С. 132–134.
  30.  Оболенський О. Державна служба України: концептуальні аспекти розвитку // 36. наук, праць Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — Вип. 2. — У 2 ч. — Ч. II. — С. 6—16.
  31.  Пірен М. проблеми професійної відповідальності політико-владної еліти в Україні // Соціальна психологія. – 2007. №3. – С. – 29-35.
  32.  Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління: Моногр. – Т.: Вид-во АСТОН, 2007. – 400с.
  33.  Самуйлик Н.Н. Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування: Автореф. дис…канд. політ. наук. ‑ Одеса, 1997. – С. 18.
  34.  Старілов Ю.Н. Інститут державної служби: зміст і структура // Держави і право. 2002. №5. С. 3-9.
  35.  Таций В.Я., Борисов В.И. Научное обеспечение путей противодействия коррупции в Украине // Громадська експертиза. Актуальні проблеми боротьби з корупцією в Україні. – Вип.. № 4. – К., 2004. – С. 44–48; Борисов В.І. Корупція в Україні: поняття, відповідальність, стан // Держава та регіони, 2004. – № 2. – С. 68–77
  36.  Цвєтков В.В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — X.: Право, 2006.386 с.
  37.  Черленяк І. Політична відповідальність як категорія державного управління // Вісник Національної академії державного управління при президентові України. – 2006. – Вип. 2. – С. 73-81.
  38.  Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. ‑ К.: Наукова думка, 1986. – С. 73.
  39.  Ященко Н.А. Перспективи реформування адміністративного права Україні // Право Україні. 1998, №9,с.7-9.
  40.  Антикорупційне законодавство україни; Україна, №0014 від 06.11.2009 Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу.
  41.  Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — №1. С 287
  42.  Боротьба з корупцією – життєво необхідна справа: Виступ Президента України Леоніда Кучми на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини // Уряд. кур’єр. – 2004. – № 19. – 31 січ.;
  43.  Боротьба з корупцією пролягає через економічну площину: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 20 листопада 1998 р. // Уряд. кур’єр. – 1998. – № 226–227. – 26 лист.;
  44.  Від корупції страждає бюджет: З виступу заступника Генерального прокурора Тетяни Корнякової на засіданні Кабінету Міністрів 22 листопада 2006 р. // Уряд. кур’єр. – 2006. – № 223. – 25 лист.
  45.  Держава не буде донором корумпованих хапуг: Виступ Президента України Леоніда Кучми на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю
  46.  Корупція – це жахлива реальність сьогодення // Уряд. кур’єр. – 1997. – № 172–173. – 18 верес.;
  47.  Ми каратимемо корупціонерів рішуче і жорстко, без огляду на жодні обставини: З виступу Прем’єр-міністра на засіданні Кабінету Міністрів 22 листопада 2006 р. // Уряд. кур’єр. – 2006. – № 222. – 24 лист.;


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84871. Розповідні речення. Інтонація при читанні розповідних речень. Розділові знаки в кінці розповідних речень. Слова, близькі за значенням 38 KB
  Дати учням уявлення про розповідне речення; розвивати навички інтонування розповідних речень з крапкою або знаком оклику в кінці; виховувати почуття любові до своєї Вітчизни. Сьогодні ми з вами побуваємо у містечку Речення. Вони хочуть допомогти вам у вивченні речення і розповісти багато нового і цікавого.
84872. Пом’якшені приголосні. Відсутність ь знака після букв приголосних, що не мають пари м’яких. Правильна вимова твердих, м’яких і пом’якшених приголосних 2.16 MB
  Мета уроку: Формувати комунікативну компетентність, контрольно-оцінювальну діяльність. З’ясувати, після яких букв в українській мові пишеться ь. Удосконалювати вимову твердих, м’яких і пом’якшених приголосних. Поповнювати словниковий запас. Розвивати мовлення, пам’ять.
84873. Донбас – мій рідний край 541.5 KB
  Мета: Формувати в учнів інтерес до навчання; вчити розповідати про символи нашої Української держави, Донецького краю та їх значення; розвивати прагнення бути свідомим громадянином України, її патріотом. Розвивати пізнавальні інтереси. Виховувати бажання наполегливо оволодівати знаннями, любов до школи.
84874. Note on Tracking from the ART List by Armin Winkler 29 KB
  Imagine you are playing ball with the dog, and the dog decides to stalk a bird instead. You can just yell harsh and loud enough to have the dog come back and leave the bird alone, but also leave the ball.
84875. Obedience tracking theory 27.5 KB
  The best advice I have EVER gotten in tracking is you can not track too much. I used to track twice maybe three times a week. Now I track at least 5 times a week and I am very happy with the results.
84876. Schutzhund Tracking 82 KB
  Some dogs are naturally inclined to air scent, others you will see naturally explore their surroundings with their noses very close to the ground from a young age. For Schutzhund, the dog is expected to follow a footstep trail with a deep nose (nose very close to the ground) and to indicate articles along the way.
84877. ATTENTION BEGINNING OR POTENTIAL TRACKERS 29.5 KB
  To gin the TD title dog must pss one KC trcking test which is usully bout qurter mile in length with three to five turns ged between onehlf nd one hour old nd glove t the end. I wnt the dog to WNT to find the glove t the end of the trck.
84878. Subsequent Training Sessions 29.5 KB
  For several training sessions, the same process should be followed, with the length of track steadily increased. By the time the track is between 20 and 50 yards long, the dog will probably no longer be able to find the glove by sight alone.
84879. Aging and Blind Tracks 30 KB
  Once your dog can complete a three-turn track 200 yards in length (50 yards for each of four legs), then use only the single track at each training session. As tracks have been getting longer, they have naturally been aging for a few minutes.