7515

Педагогіка. Фіцула. Підручник

Книга

Педагогика и дидактика

ПЕРЕДМОВА У процесі вивчення курсу педагогіки відповідно до вимог навчальної програмимайбутні педагоги повиннізнати: сутність і закономірності розвитку особистості...

Украинкский

2013-02-09

3.08 MB

2602 чел.

ПЕРЕДМОВА

У процесі вивчення курсу педагогіки відповідно до вимог навчальної програми майбутні педагоги повинні знати:

  •  сутність    і    закономірності   розвитку    особистості,    анатомо-фізіологічні,
    психологічні та вікові особливості учнів;
  •  діагностику і методи визначення рівнів вихованості дітей;
  •  методи     аналізу     ефективності     педагогічного     управління     процесом
    формування особистості школяра;
  •  теорію та методику національного виховання й навчання, специфіку роботи
    класного    керівника,    вихователя    групи    продовженого   дня, вихователя
    школи-інтернату       та      дитячого         будинку,         громадських дитячих
    організацій,   виховної   роботи   в   дитячих   клубах   за   інтересами   та   в
    позашкільних виховних закладах;
  •  принципи, форми й методи організації навчально-виховної роботи з дітьми
    різних вікових груп;
  •  принципи організації різних дитячих об'єднань, учнівських колективів та
    керівництва ними;

* методику позакласної роботи з учнями зі свого предмета.
Майбутній педагог повинен уміти:

  •  визначати  конкретні  завдання  навчально-виховного  впливу,  виходячи  із
    загальної   мети   національного   виховання,   рівня   вихованості   дитячого
    колективу і умов навколишнього середовища;
  •  володіти методами і  формами  організації  навчально-виховного  процесу,
    педагогічної діагностики та педагогічного прогнозування;
  •  визначати мету навчання і виховання у відповідності з рівнем вихованості
    учнів,    будувати    навчально-виховний    процес    на    основі    глибокого    і
    систематичного вивчення учнів,
     їх інтересів, запитів;
  •  регулювати і корегувати міжособистісні стосунки в учнівському колективі,
    проводити в ньому профілактику розмежування, конфронтації; формувати
    гуманні відносини з учнями на рівні співпраці з урахуванням національних
    традицій;
  •  зробити учнівське самоврядування ефективним виховним засобом;
  •  об'єднати зусилля вчителів і вихователів, які працюють у класі;
  •  налагоджувати стосунки з батьками учнів, вести педагогічну пропаганду,
    домагаючись єдності виховних впливів школи, позашкільних установ, сім'ї та
    громадськості:
  •  сприяти самовихованню, самоосвіті та саморозвитку учнів;
  •  використовувати     у     навчально-виховній     роботі     духовні     надбання
    рідного народу, традиції української етнопедагогіки;
  •  застосовувати принцип наукової організації педагогічної праці;
  •  

* аналізувати, узагальнювати й використовувати передовий педагогічний досвід і досягнення психолого-педагогічної науки, систематично підвищувати свою педагогічну кваліфікацію.

З метою надання допомоги майбутнім педагогам у самостійній роботі над засвоєнням курсу педагогіки, в даному посібнику подано стислий зміст усіх його тем. До кожної теми подаються список пропонованої літератури, запитання та завдання, над якими студенти можуть працювати самостійно. Дані розробки можуть послужити певним орієнтиром у самостійній роботі студента над іншими посібниками з педагогіки під час підготовки до лекції, семінарського чи лабораторно-практичного заняття, опрацювання основної і додаткової літератури та підготовки до курсових і державних іспитів з педагогіки.

Посібник відповідає навчальній програмі з курсу педагогіки. Він може стати помічником у роботі і для практичних працівників освітніх закладів, які мають бажання оновити свої знання з педагогіки.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Предмет і завдання педагогіки

Розвиток і формування особистості

Мета та ідеал виховання

Загальна   характеристика   логіки   і    методів    науково-педагогічного

дослідження

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Тема L Предмет і завдання педагогіки

1 .Педагогіка як наука про виховання.

2.Предмет педагогіки, її основні категорії.

3.Методологія педагогіки.

4.Структура педагогіки. Зв'язок її з іншими науками. Завдання педагогіки.

5.Різноманітність течій зарубіжної педагогіки.

1.Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільне необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія, антисуспільні явища.

Педагогікаце сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "пайди" —діти і "аго" —веду, тобто "дітоводіння". (У стародавній Греції "пайдагогос" спочатку називали рабів, які супроводжували дітей до школи).

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогікадуховна педагогікасвітська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодсповнення, взаємозбагачення.

Народна педагогікагалузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О.В.Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ иучителей сельских" (1858 р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н.Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавстванапрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія)—наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій

(трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологіянародне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителівперед учнями, вихователівперед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогікаце частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів—захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, споргивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогікагалузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я.А.Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Таким чином, учительська діяльність проходить у відповідності з педагогічними закономірностями, і в той же час у ній проявляється мистецтво вчителя.

"Педагогічна практика без теоріїте саме, що знахарство в медицині,писав К.Д.Ушинський у своїй статті "Про користь педагогічної літератури", відзначаючи, що педагогічна література є для вчителя "наймогутнішим засобом". "Всякий міцний успіх суспільства в справі виховання неминуче спирається на

педагогічну літературу",робить висновок Ушинський. Джерелами педагогіки є:

а) педагогічна спадщина минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народна педагогіка;

г) педагогічні дослідження.

2. Предметом педагогіки є: а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії; г) розробка педагогічної техніки.

Виховання в широкому соціальному розумінніце весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Коли говорять "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому розумінні слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, чи, навпаки загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.

Тема 1. Предмет і завдання педагогіки

Виховання в широкому педагогічному розумінніце формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенніце цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у граничне вузькому розумінніце спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання,писала Софія Русова,забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."

Національне вихованняце виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

"Все, що йде поза рами нації,застерігав І.Я.Франко у праці "Поза межами можливого",се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".

На    кожному    етапі    свого    розвитку    українське    національне    виховання

інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулюються в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Навчанняце цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

Освітаце процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані і взаємообумовлені.

3. Методологія науки (від грецького "метод"  і "логос") —це вчення про
принципи, форми і методи наукового пізнання.

Методологічна основаце науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) вищий  рівень  —філософська    методологія,  яка  відображає  світоглядну
інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у
відображенні картини світу;

б) другий рівеньопора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до
відображення   дійсності   (системний   підхід,   моделювання,   статистична картина
світу);

в) третій рівеньконкретна наукова методологія (сукупність методів, форм,
принципів дослідження в конкретній науці);

г) четвертий рівеньдисциплінарна методологія, що стосується частини
науки (дидактика);

д) п'ятий рівеньметодологія міждисциплінарних досліджень. Фундамент
української   педагогіки   становлять   українська   народна

філософія, праці українських філософів Кирила Ставровецького, Григорія Сковороди, Сильвестра Гогоцького, Памфіла Юркевича, Дмитра Чижевського, Володимира Лосевича, Олександра Потебні, філософські ідеї Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка тощо.

В основу філософської методології можна брати і певні ідеї української народної філософії: безкінечність світу, вічна змінюваність життя, людинав центрі світобудови, природа як матірїї треба любити, землянаша годувальниця, хлібусьому голова, свободанайбільша цінність для людини, кожна людина має жити по праці та ін. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: а) загальні закони філософії, зокрема теорії пізнання; б) закони логіки, закономірності психології; в) закони і закономірності педагогіки; г) методи дослідження; д) вчення класиків педагогіки.

4. Структура педагогіки відображає зв'язки і відносини, що склалися в ході
історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної    з
педагогічних   наук,   її   роль   для   педагогічної   практики.   До педагогічних наук
належать:

Загальна   педагогіка   (загальні   основи,   теорія  виховання,   теорія  навчання,

школознавство).

Вікова педагогіка (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка дорослихвузівська, військова).

То

Тема 1. Предмет і завдання педагогіки

Професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти).

Спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка,

олігофренопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка).

Історія педагогіки.

Методики викладання окремих предметів.

Шкільна гігієна.

Останнім часом бурхливо стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка вивчає закономірності і механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.1

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки складають:

  •  агогіканаука про вивчення проблем попередження відхилень у поведінці
    дітей та підлітків;
  •  герогікавивчає соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;
  •  андрагогіканаука про освіту та виховання людини протягом всього її
    життя;
  •  віктимологія  —наука  про   різні   категорії   людей,   які   стали  жертвами
    несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Міжпредметні зв'язки педагогікице її зв'язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка, ін.

Філософські науки (соціологія, етика, естетика та інші) допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогікаефективність тих виховних впливів, які призводять до змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Кожен розділ педагогіки опирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людинирозвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.

Об'єкти зв'язку педагогіки з іншими науками: поняття (терміни), закономірності, концепції, предмети (об'єкти), процеси, критерії, методи.

Типи зв'язку педагогіки з іншими науками: взаємовплив, взаємодія,; взаємопроникнення, інтеграція, міжнаукові, міждисциплінарні.

Форми зв'язку педагогіки з цими науками: а) опирається на ідеї інших наук

1 Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка.К, 1977. -с.З.

(людина формується у діяльностіз філософії); б) використовує методи дослідження з інших наук (анкетуванняз соціології); в) використовує результати досліджень інших наук (насамперед, з психології); г) проводить дослідження спільно з іншими науками; д) дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

Завдання педагогіки на сучасному етапі:

а) вдосконалення змісту освіти;

б) розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;

в) підготовка   підручників   відповідно   до   вдосконалення  змісту   освіти;

г) комп'ютеризація  учительської праці;

д) розробка   нових і   модернізація наявних форм і методів навчання;

е) виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку;
є) вдосконалення змісту і методики виховання;

ж) вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і
підготовки до праці;

з) розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.

5. В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течійознака свободи думок:

1) філософські напрямки: а) екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль
внутрішніх,    спонтанних   запитів,    підкорення    методів    виховання    і навчання
екзистенції особистості
(її "існуванню"); б) неотомізм, що пропагує ідеї надрозуму і
Бога, закликає до виховання духовності; в) прагматизм (досвід, справа), що вважає
необхідним    засвоєння    знань    тільки    у    процесі    практичної    діяльності;    г)
неопозитивізм,   що   абсолютизує   роль   природничих   наук,   кількісних   методів
наукового    пізнання    (акцент    на    експериментальну    методику),    протистоїть
ідеологізації навчального процесу;

2) психолого-педагогічний      напрямок:      експериментальна      педагогіка,
психоаналіз (неофрейдизм);

3) соціальний напрямок:  педагогіка "ноосфери", нового мислення, про яку
вперше заговорив В.І.Вернадський.

Основними завданнями педагогіки ноосфери є: а) гуманістичне виховання як формування загальнолюдського на основі національного; б) екологічне та економічне виховання як підготовка до екологічного та економічного виживання; в) розвиток творчих здібностей кожної людини у відповідності до її потенційних можливостей; г) виховання засобами шедеврів світової культури; інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у світовому масштабі; д) базова освіта всім; е) комп'ютеризація освіти як інформаційна технологія освіти.

Запитання і завдання

1. Вивченням виховання займається ряд наук (етика, соціологія, психологія та ін.). Який варіант відповіді, характеризує вивчення виховання в аспекті педагогічної науки?

  1.  Вивчення виховання як фактора суспільного розвитку.
  2.  Вивчення виховання як фактора психологічного розвитку людини.
  3.  Вивчення виховання як фактора морального прогресу суспільства.
  4.  Вивчення виховання як процесу розвитку і формування людини.
  5.  Правильної відповіді немає.

2. Що визначає виникнення педагогіки як науки?

  1.  Об'єктивна потреба в підготовці людини до життя і праці.
  2.  Піклування батьків про щастя своїх дітей.
  3.  

і   відповідно    до   цього термін   найбільш  точно

  1.  Біологічний закон про збереження роду.
  2.  Прогрес науки і техніки.
  3.  Правильної відповіді немає.

3. Сьогодні розширюються границі педагогіки намагаються дати назву науці про виховання Який визначає "масштаби "науки про виховання ?

веду).

веду).

аго"

  1.  Педагогіка (від грецького "пайди" —діти та "аго" -
  2.  Андрогогіка (від грецького "андрос" —мужчина і'

  1.  Антропогогіка (від грецького "антропос" —людина і "аго" —веду).
  2.  До якої групи включені основні педагогічні категорії (поняття)?

Середовище 

2 

Знання 

3 

Виховання 

4 

Школа 

5 

Дозрівання 

Спадковість 

Вміння 

Освіта 

Учитель 

Розвиток 

Виховання 

Навички 

Навчання 

Учні 

Виховання 

5. Яка група правильно показує найбільш істотні зв'язки педагогіки з іншими науками ?

  1.  Педагогіка, фізика, математика, література, історія, біологія, географія,
    хімія, українська мова, іноземна мова.
  2.  Педагогіка, філософія, психологія, кібернетика, економічні теорії.
  3.  Педагогіка, етика, філософія, соціологія, естетика, психологія, шкільна
    гігієна, анатомія і фізіологія.
  4.  Педагогіка, теорія і методика трудового виховання, теорія і методика
    розумового виховання, теорія і методика фізичного виховання.
  5.  Основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство.

6. В якій групі вказані всі галузі педагогіки,  що складають систему пе
дагогічних наук?

1 .Філософія, соціологія, шкільна гігієна, педагогіка, психологія, анатомія і фізіологія людини.

2.Основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство.

3.Педагогічна психологія, педагогічна соціологія, театральна педагогіка, виправно-трудова педагогіка, військова педагогіка.

4.Загальна педагогіка, вікова педагогіка, спеціальна педагогіка, методика викладання окремих предметів, історія педагогіки, порівняльна;

5. Педагогіка профтехосвіти, педагогіка шкіл продовженого дня, педагогіка шкіл-інтернатів, педагогіка вищої школи.

Консультації. Ви, здається, не підготували свою відповідь, а одразу звернулися за консультацією. Це неправильно! Прочитайте весь інформаційний матеріал, рекомендовану літературу, вдумайтесь у поставлене запитання. Сформулюйте відповідь і порівняйте своє розуміння з тим, яке подається нижче:

1. Правильна відповідь 4. 2. Правильна відповідь 1. 3. Правильна відповідь 3. 4. Правильна відповідь 3. 5. Варіанти 1 і 2 вказують випадкові і несистемні зв'язки педагогіки з іншими науками. Варіант 4 ілюструє розділи педагогіки, що досліджують різні сторони виховання. Варіант 5 дає уявлення про будову навчального курсу педагогіки. Правильна відповідь 3. 6. Група 1органічні зв'язки педагогіки з іншими науками. Група 2структура курсу педагогіки. Група Зоб'єднання курсу педагогіки з іншими науками (інтеграція). Група 5диференціація педагогіки стосовно до різних типів навчальних закладів. Правильна відповідь 4.

Рекомендована література: 11; 14; 17; 26; 27; 37; 45; 46.

Тема 2. Розвиток і формування особистості

1.Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.

2.Роль спадковості й середовища в розвитку і формуванні особистості.

3.Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.

4.Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

5.Вікові етапи розвитку особистості школяра. 4

6. Аналіз зарубіжних теорій розвитку і формування особистості.

Рекомендована література: 52; 9; 40; 46, т.З; 33.

1. Розвиток людинице процес становлення і формування її особистості під
впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких
цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.

Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.

Особистістьлюдина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуальногонеповторного.

Формування особистостіце становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, само-формування.

Функції  виховання  в   розвитку   і   формуванні   особистості  людини:

а) організовує діяльність, в якій розвивається   і формується   особистість;

б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які
можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює
особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно

\j

постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С.Вигодський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

2. Спадковість  —це   відновлення  у   нащадків   біологічної   подібності.   У
спадковість   передаються:    тип   нервової   системи,   деякі   безумовні   рефлекси
(оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські
задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному
положенні, до окремих видів діяльності та ін).

Середовищевсе те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в

якому вона народжується І яке створює умови для її розвитку І виховання.

У середовищі людина соціалізується. Соціалізаціяпроцес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другогоактивно входить у систему соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революційекологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.1

Соціалізація проходить під впливом багатьох обставин, які можна звести до трьох груп: макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Патологія суспільного життя: пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Ці негативні явища суспільного життя впливають на виховання підростаючого покоління і вимагають від педагогів спеціальної виховної роботи з їх профілактики.

Живильним середовищем для зростання злочинності неповнолітніх є наркоманія і пияцтво. Число неповнолітніх, що вживають наркотичні речовини, нині складає приблизно 17-20 тис. осіб. Кожний шостий підліток, що скоїв злочин, був у стані алкогольного сп'яніння. Як свідчать, соціологічні "дослідження, у 17% учнів 5-их класів, 25% учнів 8-их класів і 56% учнів 11-их класів загальноосвітніх шкіл спостерігається схильність до вживання алкоголю.

Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив може мати як позитивний, так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.

3. Рушійними силами розвитку  особистості  є такі внутрішні  і зовнішні
суперечності:    а) асиміляція    і    дисиміляція;    б) збудження    і    гальмування; в)
емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і
потреби виховання; д) рівень розвитку особистості і її ідеал; е) потреби особистості і
моральний обов'язок
; є) домагання особистості, і її можливості.

До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; д) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.

4. Діяльністьважлива форма прояву активного ставлення людини до
оточуючої дійсності.

На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і

1 Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка.К, 1977. -с.5.

громадська.

Спілкування—один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистістьособистість, особистістьгрупа, особистість

—колектив, групагрупа, групаколектив. За змістом воно може бути

ділове (формальне) і особисте (неформальне).

Важливою умовою розвитку і формування особистості є прояв нею активності в цьому процесі. Активність може проявлятись у таких напрямках: у рухах, у пізнанні оточуючої дійсності, в спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Самовихованнясистематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних.

Об'єкт вихованняіндивід або група людей, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив.

Суб'єкт вихованняіндивід або група людей, які здійснюють цілеспрямований виховний вплив на особу або колектив з метою формування в них певних якостей.

5. Вікова періодизація (класифікація) —поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. На практиці користуються емпіричною класифікацією, яка склалася в ході розвитку школи і дошкільних закладів.

В педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний віквід 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) —від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) —від 15 до 18 років.

Границі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд дітей і виховний вплив на них різні.

Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні. психічні та *
соціальні властивості, які називаються віковими особливостями. L Молодший

шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму. Статеве дозрівання не є визначальним для особистості підлітка, але вносить нові переживання і думки в їх життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Для підлітка характерна розкиданість інтересів. Значне місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового періоду вимагає певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласника характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою

особистості.

У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються індивідуальними.

Акселераціявипередження середньофізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка з оптимальними.1

Реградаціязначне відставання розвитку дитини від цих констант.

Маркосян А.А. розглядає кілька гіпотез щодо виникнення явища акселерації:

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Акселерація охоплює і північні райони, хоч там діти менше перебувають на сонці. Це стосується міських і сільських дітей.

Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідокакселерація.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення сексуального розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму.

Нітрітивна теорія: акселерація розглядається як результат поліпшення і вітамінізація харчування.

Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, проведення випробувань ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Ретрація, тобто відставання в розвитку дитини, може бути наслідком: пияцтва чи алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці,

Тема 2. Розвиток і формування особистості

спадкової хвороби одного з батьків. Такі діти є відсталими не тільки фізіологічне, айв інтелектуальному відношенні.

6. Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють: а) соціо-логізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення; б) біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадковий "багаж"; в) конвергенції, яка зводить два факторибіологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості; г) теорія біхевіоризму. яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість; д) теорія психоаналізу (фрейдизму), яка вважає рушійною силою поведінки людини несвідомі біологічні потяги та інстинкти.

Народна педагогіка про розвиток особистості:

а) вплив середовища: "З ким поведешся, від того й наберешся", "З розумним

1 Засновнику кібернетики Норберту Вінеру в 14 років було присвоєно'звання професора.

Саша Дворак з Макіївки в 12 років став студентом Київського університету. Музичні здібності Моцарта стали проявлятися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, в  п'ятьсам творив музику, у вісімстворив першу сонату і симфонію, в одинадцятьоперу.  У шість років юний маестро користувався світовою славою, а в 14був обраний членом Філармонічної академії в Болонії. Діти вже на першому році життя обганяють своїх ровесників минулого століття на 5 см і 1-2 кг. Підліткина 15-20 см і 9-10 кг, доросліна 8-10 см; статево дозрівають на 2-3 роки раніше. Якщо на початку століття люди росли до 22-25 років, то тепер чоловіки ростуть до 18-19 років, а жінки—до 16-17 років.

будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким", "Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся", "Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття";

б) роль спадковості:  "Яке коріння, таке й насіння",  "Яке зіллячко, таке й
сім'ячко", "Від лосялосенята, від свиніпоросятка", "Яка гребля, такий млин,
який батько, такий і син";

в) роль    виховання:     "Як    бавитимеш    дитину,    так    воно    й    виросте",
"Бурчання наскучить, приклад научить".

Вікові особливості: "Звички трирічного зберігаються до 80 років"; -"Від п'ятирічного до дорослої людиниодин крок, а від новонародженого до п'ятирічноговелика відстань".

Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.

Запитання і завдання

1. Що ми називаємо індивідуальним розвитком?

1.Кількісні та якісні зміни організму, що проходять у процесі життя людини як соціальної істоти.

2.Становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті розвитку і виховання.

3.Кількісні зміни організму.

4.Цілеспрямований процес формування у дітей необхідних поглядів і якостей.

5.Правильної відповіді немає.

2. Що ми називаємо формуванням особистості ?

1 .Цілеспрямований процес формування у дітей необхідних поглядів і якостей.

2.Становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті розвитку і виховання.

3.Кількісні та якісні зміни організму, які відбуваються з організмом людини в процесі всього її життя як соціальної істоти.

4.Кількісні зміни організму.

5.Правильної відповіді немає.

3. Що ми називаємо спадковістю ?

1 .Всі ті якості характеру, які передаються дитині від батьків.

2.Біологічні задатки, що служать основою для розвитку індивідуальних здібностей людини.

3.Здібності до різних видів діяльності, що передаються батьками дітям.

4.Спадковістьце той соціальний досвід, який передається з покоління до покоління.

5.Правильної відповіді немає.

4. У чому  специфіка  середовища як  фактора  формування  особистості?
Підготуйте текст бесіди для батьків на тему "Роль середовища у вихованні дитини".

5. Серед наведених функцій одна не належить до виховання, вкажіть її.
І.Роль виховання у створені таких соціальних умов, які б позитивно, впливали

на розвиток особистості.

2.Одна з функцій вихованняорганізація життя і діяльності дитини. X

З.Роль виховання у відборі з оточуючого середовища матеріалу, який

стимулює розвиток особистості.

4.Виховання усуває умови, що негативно впливають на особистість.

5.Виховання   може   ізолювати   особистість   від   негативних   умов,   які   не

піддаються усуненню.

  1.  Якого виду діяльності немає серед   поданих:   ігрова,   навчальна, трудова,
    спортивна, художня ?
  2.  Від     чого,     головним     чином,     залежить     прояв    учнем     всіх     своїх
    здібностей?

І .Від методики навчання і виховання.

2.Від природних задатків.

З.Від кількості одержаних знань.

4.Від спадкових якостей особистості. 5.   Правильної відповіді немає.

8. У якій залежності  перебуває суспільний,   природний,   історичний  і  он
тогенетичний розвиток людини.

1.Зумовлений спадковістю.

2.Все детерміновано соціальним фактором.

З.Поза всякою залежністю.

4.Все взаємообумовлене.

5.Правильної відповіді немає.

9. У чому ви бачите сенс знання вчителем вікових особливостей дітей? 1.
1.Вікова  періодизаціяце  точна  схема  психічного  розвитку  дитини,  у
відповідності з якою розробляються і застосовуються універсальні засоби
виховання.

2.На основі вікової періодизації вчитель здійснює вивчення індивідуальних особливостей дітей і враховує в процесі виховання ріст сил і можливостей учня.

3.Знання вікової періодизації дає можливість учителю побачити ріст і розвиток біологічного фонду людини.

4.Для вчителя знання вікових особливостей дітей не має реального сенсу, оскільки всі його методи виховання ґрунтуються на знанні індивідуальних особливостей учнів.

5.Правильної відповіді немає.

10. Чому в п'ятих класах інколи знижується успішність і дисциплінованість
учнів
?

1 .Дітям набридло вчитися.

2.Класні керівники приділяють менше уваги вихованню учнів, ніж учителі молодших класів.

З.Учні внутрішньо не підготовлені до перебудови, пов'язаної із зміною умов навчання, новими вимогами.

4.Початкова школа не дає належного розвитку.

5.Правильної відповіді немає.

11. Проаналізуйте     визначення     понять:       "педагогіка",        "виховання",
"освіта " дані в різних навчальних посібниках з педагогіки. Виберіть ті, які па
Вашу думку, найбільш повно відображають суть цих понять. Обґрунтуйте свою
точку зору.

  1.  Знайдіть збірники приспів "їв та приказок і проаналізуйте їх з точки зору
    наявних у них виховних настанов.
     Порівняйте   близькі за змістом прислів'я різних
    народів.
  2.  Перегляньте педагогічні газети  (журнали (а згодом робіть це постійно)
    і знайдіть публікації які відображають   питання виховання і навчання. Зробіть
    огляд одного з номерів журналів     'Рідна школа" або з методики викладання
    навчального предмета за фахом.
  3.  

Консультації. І . Правильна відповідь 1 . 2. Правильна відповідь 2. 3. Правильної відповіді немає. 5. Відповідь 1 не належить до виховання, оскільки вихованням не можна змінити соціальні умови. 6. Громадської діяльності. 7. Правильна відповідь 1. 8. Правильна відповідь 4. 9. Правильна відповідь 2. 10. Правильна відповідь 3.

Рекомендована література: 8; 22; 37; 49; 59.

Тема 3. Мета та ідеал виховання

1 .Мета виховання, її об'єктивний характер. Ідеал національного виховання.

  1.  Основні напрямки всебічного розвитку особистості. Програма виховання як
    система цілей виховання.
  2.  Зарубіжна педагогіка про мету виховання.

1. Мета вихованнясукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія —ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Рене Декартом до терміну "гарантії" було додано ідею всебічного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини.

"Педагогічна система кожної історичної епохи,пише академік Стельмахович М.Г.,висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно -громадське- шкільного виховання в Українській державі".1

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеалуявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей особистого досвіду людини.

Ідеали школярів різного віку відрізняються як за змістом, так і за будовою і дієвістю. Під змістом розуміється те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними.

Під будовою ідеалу розуміється міра його узагальненості, тобто чи є ідеалом конкретна людина, чи сукупність рис, взятих в окремих людей і узагальнених у єдиному зразку.

1 Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ, 1996.с.50.

Під дієвістю ідеалу розуміється ступінь його впливу на поведінку і особистість учня.

Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкритий у працях замовчуваного довго українського педагога Григорія Ващенка ("Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", "Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру" та ін.). В основу свого розуміння ідеалу національного виховання автор кладе загальнолюдські І національні вартості, що є духовним надбанням народу. До загальнолюдських вартостей належить моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, визнання ідеалів любові і краси. Носієм усіх цих вартостей є християнська релігія. Вона орієнтує людину на служіння Вищому ідеалу.

Водночас, людина народжується і живе в конкретному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається для неї поняття свого народу, своєї нації, свого етносу.

Таким чином, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові і своїй нації. Богце абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса і т.п. Націяреальна земна спільнота, у житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські вартості. В педагогічному сенсі виховний ідеаллюдина, яка служить Богові і Україні. Така орієнтація приводить Г.Ващенка до категоричного протиставлення українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, яка ґрунтується на матеріалізмі і атеїзмі; а з другогонаціонал-соціалістичній ідеології фашизму з її проповіддю культу сили і зневаги до людини.

Національне виховання в українській школі повинно орієнтуватися на історичні потреби нації, головною серед яких є державотворення. Проте, сформульована ще в довоєнні роки, загальна ціль вихованняприлучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдськоїзалишається основоположною. Народ тільки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи свою національну самозосередженість, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О.Вишневеький).

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя. Це ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування людини з яскраво вираженою активною громадянською позицією, з почуттям обов'язку і відповідальності перед суспільством. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість необхідно готувати і до ролі сім'янина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш має володіти вмінням розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися і т.д.

Народна педагогіка про мету виховання: "Добрі дітиспокійна старість, лихі дітистарість стає пеклом", "Життя прожитине поле перейти", "Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши".

Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими частинами виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості є:

розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне. Кожен з цих напрямків має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження рис національного характеру позитивних й усунення чи запобігання рис негативних.

2. Визначення мети і завдань виховання має велике теоретичне і практичне значення. "Що сказали б ви про архітектора, писав КД.Ушинський у відомій праці "Людина як предмет виховання",який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам своєї виховної мети... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право запитати вихователя, якої мети він добивається в своїй діяльності, і вимагати на це питання якісної й категоричної відповіді".

Основними напрямками всебічного розвитку особистості є: моральне, розумове, трудове, естетичне й фізичне виховання.

Завдання морального виховання: а) формування в учнів моральних понять, поглядів, переконань; б) виховання моральних почуттів; в) вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Завдання розумового виховання: а) озброєння учнів знаннями основ наук; б) формування наукового світогляду та національної самосвідомості; в) оволодіння основними мислительними операціями; г) формування умінь і навичок культури розумової праці.

Завдання трудового виховання: а) ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва; б) практична підготовка їх до праці; в) психологічна підготовка до праці; г) підготовка до свідомого вибору професії.

Завдання естетичного виховання: а) формування естетичних понять, поглядів і переконань; б) виховання естетичних смаків; в) вироблення вмінь і навичок вносити в життя красу; г) розвиток в учнів творчих здібностей.

Завдання фізичного виховання: а) виховання здорової зміни; б) підготовка до захисту Батьківщини; в) підготовка до фізичної праці.

Людина, підкреслював А.С.Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова частина виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети.

Провідні завдання виховання школярів зумовлені пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою "Освіта" ("УкраїнаXXI століття"), до яких належать:

* формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу,
бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

* забезпечення   духовної   єдності   поколінь,   виховання   поваги   до батьків,
жінки-матері, культури та історії свого народу;

* формування  високої   мовної   культури,   оволодіння  українською
мовою;

  •  прищеплення    шанобливого    ставлення    до    культури,    звичаїв, традицій
    українців та представників інших націй, які мешкають на території України;
  •  виховання   духовної   культури   особистості,   створення   умов   для вибору
    нею своєї світоглядницької позиції;
  •  утвердження принципів вселюдської моралі: правди,
    справедливості,        патріотизму,        доброти,        працелюбності        та        інших
    доброчинностей;
  •  

* формування творчої,  працелюбної особистості, виховання цивілізованого
господаря;

  •  забезпечення   повноцінного   фізичного   розвитку   дітей   і   молоді, охорони
    та зміцнення їх здоров'я
    ;
  •  виховання        поваги       до        Конституції,        законодавства       України,
    державної символіки;

* формування   глибокого   усвідомлення  взаємозв'язку   між   ідеями свободи,
правами людини та її громадською відповідальністю;

  •  формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з
    природою;
  •  розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення
    умов їх самореалізації
    ;

* формування у  дітей  і  молоді  уміння  міжособистісного  спілкування та
підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма вихованнякороткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання.

Програма будується на основі загальної мети виховання. Це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання.

Цілі виховання можуть бути: а) за часом їх досягнення: загальні, етапні, оперативні; б) за змістом: гуманізм, патріотизм, громадянська активність. Цілі за змістом також реалізуються поетапно (сумлінне ставлення до праці формується через пізнання цінності праці, а останнє досягається через виконання певної роботи).

На жаль, сьогоднішня школа не має ще орієнтовної програми виховної роботи, а тому вона зводиться в основному до набору безсистемних виховних заходів, які мають стихійний характер.

У процесі реалізації напрямів національного виховання враховують таку систему компонентів духовного світу особистості українця: національна психологія - психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу; національний характер і темпераментвічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство; національний спосіб мисленнясамобутня істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється і розвивається самобутня українська культура і духовність; народна мораль, етикалюдяність, доброта, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання; народна естетикакраса поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу; народна правосвідомість: життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя; національна філософіясамобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо; національний світоглядсистема поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу національної духовності; національна ідеологіяідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань; національна свідомість та самосвідомістьвідчуття усвідомлення гордості за приналежність до української нації.

"Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства,вважає Стельмахович М.Г.,диктується рядом вагомих

мотивів. По-перше, нагальною потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін "едукація" у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школиолюднення знань, недопущення національного невігластва".1

Головна мета, пріоритетні напрямки, основні шляхи реформування в усіх впливових ланках української системи національного виховання заманіфестовані розділом восьмим "Декларації про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року, "Державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI століття"), "Концепцією середньої загальноосвітньої школи України" (1990 p.), "Концепцією школи нової генераціїукраїнської національної школи-родини" (1994 p.), "Концепцією безперервної системи національного виховання" (1994 p.).

3. У сучасній зарубіжній педагогіці передбачаються такі цілі виховання: а) виховання законопослушної людини, яка визнає моральні цінності і правові норми і дотримується їх; б) виховання " саморегулюючої" особистості, реалізація кожною людиною закладених у ній природних задатків;

в) виховання гуманіста, формування в особистості людських якостей, вміння
встановлювати контакти з іншими людьми, розуміти себе і інших людей:

г) підготовка до виживання, об'єднання з іншими людьми заради захисту життя
на Землі.

Запитання і завдання

1. Яке з формулювань найповніше і найточніше відображає основну \ мету виховання?

  1.  Виховання громадянина.
  2.  Виховання трудівника.
  3.  Виховання громадського діяча.
  4.  Виховання всебічно розвиненої особистості.
  5.  Виховання сім'янина.

2. Які завдання вирішує розумове виховання ?

  1.  Розвиток      пізнавальних      сил      учнів,      психологічна      і      практична
    підготовка до праці,
     формування світогляду.
  2.  Психологічна       і       практична      підготовка      до       праці,       розвиток
    пізнавальних сил, формування навичок естетичної поведінки.
  3.  Формування системи знань, формування   світогляду, формування умінь і
    навичок культури розумової праці.
  4.  Розвиток      пізнавальних      здібностей,      психологічна      і      практична
    підготовка до праці, формування системи знань.

5. Формування      світогляду,    формування      системи    знань,    формування
навичок естетики поведінки.

3. Які завдання характерні для морального виховання?

  1.  Формування естетичних смаків, тренування і загартування організму.
  2.  Розвиток     моральних     почуттів,      формування     естетичних     смаків,
    формування моральної свідомості.

3. Формування в учнів моральної свідомості, виховання моральних почуттів,

1 Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ, 1996.с. 40.

вироблення навичок моральної поведінки.

4. Вироблення   навичок   моральної   поведінки,    формування       моральної
свідомості.

5. Тренування      і      загартування      організму,      формування      моральної
свідомості,
 розвиток етичних почуттів.

4. Які завдання характерні для естетичного виховання?

  1.  Формування       навичок     естетичної     поведінки,     виховання     емоцій,
    формування умінь творити прекрасне.
  2.  Виховання     естетичних     смаків,     формування     естетичних     понять,
    поглядів, переконань, вироблення навичок і вмінь вносити в життя красу, розвиток
    творчих здібностей.
  3.  Розвиток     творчих     здібностей,     розвиток     пізнавальних     здібностей,
    виховання емоцій.
  4.  Тренування      і   загартування   організму,   виховання   художніх   смаків,
    формування навичок естетичної поведінки.

5. Виховання художніх смаків, формування умінь і навичок творити прекрасне,
виховання емоцій.

5. Які завдання характерні длятрудового виховання?

  1.  Формування   навичок   моральної   поведінки,   психологічна   підготовка   і
    практична підготовка до праці.
  2.  Психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії,
    практична підготовка до праці.
  3.  Підготовка до свідомого вибору професії, практична підготовка до праці,
    вивчення всіх видів сучасного виробництва.
  4.  Оволодіння основними принципами сучасного виробництва, формування
    вмінь і навичок використання простих знарядь праці.
  5.  Психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії,
    виховання моральних почуттів.

6. Які завдання вирішує фізичне виховання?

1. Виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, підготовка
до фізичної праці.

  1.  Тренування     і  загартування     організму,   розвиток     пізнавальних  сил,
    формування волі.
  2.  Формування   волі,    психологічна   підготовка   до   праці,   тренування   і
    загартування організму.

  1.  Виховання здорової зміни, практична підготовка до праці, виховання волі.
  2.  Підготовка до захисту Батьківщини, виховання волі, розвиток пізнавальних
    здібностей.

7. Чи вважаєте себе всебічно розвиненою особистістю ? Які у бас є претензії
до школи,
 в якій вчилися, з точки зору реалізації нею завдань всебічного виховання?

Консультації. Правильні відповіді: 1.4. 2.3. 3.3. 4.2. 5.2. 6.1. Рекомендована література: 7; 12; 22;30; 46; 48; 54; 62.

Тема 4. Загальна характеристика логіки і методів науково-педагогічного

дослідження

  1.  Наукові дослідження як шлях вирішення проблем педагогіки.
  2.  Основні елементи педагогічного дослідження.
  3.  Поняття виміру в педагогіці, вимірні шкали.
  4.  Методи науково-педагогічного дослідження.
  5.  Етапи дослідження. Аналіз і оформлення результатів дослідження.
  6.  Документація дослідження.

1. Наукове дослідженняце особлива форма процесу пізнання, систематичне
цілеспрямоване вивчення об'єктів,
 в якому використовуються засоби і методи науки
і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт.

Фундаментальні дослідження мають мету розкрити суть педагогічних явищ, знайти глибоко приховані основи педагогічної діяльності, дати їй наукове обґрунтування. Прикладні дослідження вирішують питання, що безпосередньо зв'язані з практикою.

Характерні риси педагогічних процесів, які слід мати на увазі в ході їх
дослідження, розвитку і виховання: а)неоднозначність їх протікання: результати
навчання, розвитку і виховання залежать від одночасного впливу дуже багатьох
причин; б) для педагогічних процесів характерна неповторність: під час повторного
дослідження педагог вже має справу з іншим "матеріалом", навіть умови не вдається
зберегти попередні; в) в педагогічних процесах беруть участь люди всіх вікових
категорій, тому експерименти, що суперечать моральності і етичним нормам,
забороняються. Об'єктивні висновки у процесі дослідження можуть очікуватись
тільки за умови багаторазових спостережень, не інакше як в усередненій,
узагальненій формі. \

Основними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є одержання нового наукового результату, поповнення теоретичних знань, які сприяють процесу виховання, навчання і розвитку вихованців.

Дієвість конкретних педагогічних і методичних досліджень характеризується не тільки новизною і теоретичною значимістю одержаних результатів, а й ступенем їх впливу на ефективність і якість вирішення конкретних навчально-виховних завдань.

До результатів науково-педагогічних досліджень ставляться вимоги: суспільна актуальність; наукова новизна; теоретична і практична значущість; наукова об'єктивність і достовірність; доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності; показ міри, меж і умов ефективного застосування одержаних результатів.

Негативні явища в педагогічних дослідженнях: а) вся наука зосереджена; в центрі; б) відсутність привілеїв для науковців; в) недостатня мобільність дослідницької системи; г) ізольованість від зарубіжної педагогічної науки; д) бідність системи дослідження; е) недостатнє втілення в життя результатів наукових досліджень; є) слабка техніка і комп'ютерна забезпеченість системи дослідження.

2. Проблема дослідження в широкому розумінніскладне теоретичне або
практичне питання, що включає вивчення, вирішення.

Об'єкт дослідженняце частина об'єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта).

Предмет дослідженняце зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою в даних умовах.

Предмет дослідження більш вузьке поняття, ніж об'єкт дослідження. В ролі об'єкта, наприклад, можуть виступити методи виховання, а предметатільки одна група цих методів, приміром методи стимулювання виховання.

Мета дослідженняце ціль, яку поставив перед собою дослідник.

Гіпотеза дослідженнянаукове передбачення його результатів.

Завдання дослідженняконкретизована його мета.

Завдання дослідження можуть включати в себе такі елементи:

а) вирішення     певних   теоретичних     питань,     що     входять   до   загальної
проблеми      (наприклад,      виявлення      суті      дидактичного      явища,      дальше
вдосконалення його визначення, розробка ознак);

б) експериментальне       вивчення    практики    вирішення    даної проблеми,
виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового
досвіду та ін.;

в) обґрунтування       необхідної        системи       заходів       для       вирішення
поставленого завдання;

г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів з точки зору
відповідності її критеріям оптимальності;

д) розробка       методичних       рекомендацій       для       тих,        хто        буде
використовувати результати дослідження на практиці.

3. Вимірце приписування чисел речам у відповідності з певними правилами (коефіцієнт інтелектуальності "ай-к'ю"). Вимірні шкали:

а) виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри): згруповуючи об'єкти в
класи, кожному з них присвоюється якась цифра. Психологи часто кодують "стать",
позначаючи особу  жіночої  статі нулем,  а чоловічоїодиницею.  При цьому
використовується виключно та особливість чисел, що О відрізняється від 1 і якщо
предмет А має 0, а предмет БІ, то А і Б відрізняються по відношенню до
вимірюваної якості. Але це не означає, що у Б міститься більше якості, ніж у А; 

Тема 4. Загальна характеристика логіки і методів науково-педагогічного дослідження

б) порядок виміру:  мається на увазі,  що у вимірюваних предметах різна
кількість якості. В даному випадку використовують якість "впорядкованих" чисел   і
вони   приписуються   предметам   таким   чином,   що   коли   число, приписане А,
більше числа, приписаного Б, то це значить, що в А міститься більше даної якості,
ніжу Б;

в) інтервальні вимірице таке присвоєння чисел предметам, коли рівні
різниці чисел відповідають рівним різницям значення вимірювальної ознаки або
якості предмета (час між 1940 і 1945 pp. дорівнює часові між 1980 і 1985 pp.);

г) вимір   відношень   відрізняється     від   інтервального     тільки   тим,     що
нульова точка не довільна, а вказує повну відсутність вимірюваної якості. Ріст і вага
є прикладом цього виду шкали.
 Нульового росту взагалі не існує, а чоловік ростом у
ему два рази вищий від хлопчика,
 що має зріст 91,5 см.

Змінні і їх вимір. Змінними є характеристики людей або речей, наприклад, вага, вік, швидкість читання, кількість дітей. Деякі з цих змінних є неперервні, тобто виміри-їх можуть мати будь-яке значення в певній області (такими є вага, вік, час

реагування). Інші змінні дискретні, тобто виміри можуть давати тільки окремі значення (наприклад, кількість дітей).

Різні якості особистості можна оцінити:

"5" —якість проявляється дуже сильно і постійно.

"4" —якість проявляється сильно і часто.

"З" —важко визначити (прояви і не прояви однакові).

"2" —якість проявляється слабо і рідко.

" 1" —якість проявляється дуже слабо або взагалі не проявляється.

4. Метод науково-педагогічного дослідженняце шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для досліджень підбирають оптимальний комплекс методів. При цьому керуються такими вимогами:

а) застосовувати     таке     поєднання     методів,     яке     дозволяє     одержати
різнобічні  відомості   про  розвиток  особистості,   колективу  або  іншого   об'єкту
виховання чи навчання;

б) використовувані     методи     повинні забезпечити     одночасно     вивчення
діяльності, спілкування і інформованості особистості;

в) методи мають відображати динаміку розвитку певних якостей як у віковому
плані, так і протягом певного проміжку часу;

г) важливо використати такі методи, які дозволяють одержати відомості про
учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, що знаходиться з
ним у постійному спілкуванні, у спільній діяльності;

д) методи  мають  дозволити     аналізувати     не  тільки  хід   процесу,   його
результати, а й умови, в яких він функціонує.

Метод     педагогічного     спостереження     —спеціально     організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане,    відкрите    й    закрите,    самоспостереження.    При    організації спостереження важливо мати план спостереження, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод бесіди. Бесіда є джерелом і способом пізнання педагогічного явища шляхом безпосереднього спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для ефективного проведення бесіди бажано мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу обстановку для відвертої бесіди; врахування індивідуальних особливостей співбесідника; проявити педагогічний такт; вміти запротоколювати бесіду. Результат бесіди варто порівняти з даними спостереження.

Метод інтерв'ю особливо корисний у тих випадках, коли дослідник наперед може бути впевнений в об'єктивності відповідей учнів. Це пояснюється тим, що інтерв'ю не передбачає постановки уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Наслідки інтерв'ю залежить від продуманості питальника для інтерв'ю.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні. При анкетуванні дотримуються таких вимог: а) підбір питань, що найточніше характеризують явище і дають надійну інформацію; б) використання як прямих, так і непрямих запитань; в) виключення підказок у формуванні запитання; г) попередження двоїстого розуміння змісту запитання; д)

використання як закритих, так і відкритих запитань; е) використання попередньої перевірки ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і внесення корекцій до змісту анкети.

Метод експерименту. Педагогічний експериментце науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно врахованих умовах.

В залежності від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють: а) констатуючий експеримент, під час якого вивчаються наявні педагогічні явища; б) перевіряючий, уточнюючий експеримент, коли перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; в) творчий, перетворюючий, формуючий експеримент, у ході якого конструюються нові педагогічні явища.

За місцем проведення розрізняють природний і лабораторний педагогічний експеримент. Серед модифікації природного експерименту виділяють паралельний і перехресний експерименти. У процесі проведення експерименту мають бути експериментальні і контрольні групи.

На відміну від педагогічного спостереження педагогічний експеримент дозволяє: а) штучно відділити виучуване явище від інших; б) цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; в) повторювати окремі педагогічні явища приблизно в таких же умовах.

Метод вивчення шкільної документації  і учнівських робіт.  Вивчення шкільної   документації   і   учнівських   робіт   із   заданою   метою   за   спеціально розробленою    програмою  складає суть  цього  педагогічного дослідження. Сюди входить також робота з архівними матеріалами.

Метод рейтингуоцінки тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: а) компетентність; б) креативністьздатність вирішувати творчі завдання; в) позитивне ставлення до експертизи; г) відсутність схильності до конформізму; д) наукова об'єктивність; е) аналітичність і широта мислення; е) конструктивність мислення; ж) якість колективіста; з) самокритичність.

Метод узагальнених незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), співставленим цих відомостей зі своїми матеріалами про особистість вихованця.

Метод психолого-педагогічного тестування. Випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також слід вважати своєрідними тестами. Результати тестування визначаються через виявлення відсотків розв'язування тестів. Соціометрія (вивчення структури і стилю взаємовідносин у колективі). Математичні методиреєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Реєстраціявиявлення певної якості в явищах даного класу і підрахунок за наявністю або відсутністю даної якості (наприклад, кількості допущених негативних вчинків учнями).

Ранжуваннярозклад зібраних даних у певній послідовності (спад чи зростання зафіксованих показників), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списка учнів у залежності від рівня успішності і т.п.).

Моделюванняце метод створення і дослідження моделей. Наукова модельце смислове представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна заміняти його так, що вивчення

моделі дозволяє отримати нову інформацію про цей об'єкт, (наприклад, можна моделювати оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом і т.п.).

Суть цих методів полягає в тому, щоб описати кількісними характеристиками педагогічні явища, а також використати кібернетичні моделі для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання.

Використання математичних методів для опису педагогічних явищ можливе тільки при дотриманні таких умов: масовий характер явищ; типовість явищ; явища, які можна виміряти.

Теоретичні методи педагогічного дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

5. Логіка (етапи) педагогічного дослідження:

  1.  Визначення      проблеми    дослідження,    яка.    має    актуальне,    життєве
    значення.
  2.  Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення вже встановлених наукою фактів,
    положень, висновків.

Під час вивчення літературних джерел слід виявляти: а) основну ідею автора, його позицію з досліджуваної проблеми; б) що особливо вдалося автору в її вивченні; в) чим відрізняється його позиція від традиційної, що нового він вніс у вивчення цієї проблеми; г) в чому автор полемізує з іншими дослідниками; д) які ідеї автора особливо вдало аргументовані, а які не мають належної аргументації; е) які ідеї, висновки, рекомендації викликають заперечення і чому; є) які основні питання проблеми не знайшли відображення в його роботі; ж) які, в зв'язку з цим, завдання подальшого вивчення даної проблеми.

3. Вивчення шкільної практики.

Під час аналізу літератури про досвід школи слід виявити: а) що особливо успішно вдається здійснити вчителю при вирішенні даної проблеми; б) які труднощі він зустрічає у її вирішенні; в) які типові недоліки відзначаються в роботі вчителів з даного питання; г) які основні причини труднощів і недоліків: д) чи досягаються успіхи в роботі раціональними затратами часу вчителя, чи пов'язані з перевантаженням його роботою в якомусь одному напрямку на шкоду іншим напрямкам діяльності школи.

  1.  Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку
    з дослідження.
  2.  Проведення експериментальної роботи.
  3.  Вивчення передового досвіду.
  4.  Співставленим експериментальних даних з масовою практикою.
  5.  Узагальнення      результатів      дослідження,      формулювання      наукових
    висновків, доведення або спростування гіпотези.
  6.  Оформлення результатів дослідження, їх впровадження в життя.

6. Науково-педагогічне дослідження фіксується в такій документації: а) анкети; б) плани спостереження, проведення педагогічних експериментів, втілення результатів дослідження в практику; в) магнітофонні записи, фотокартки, кінострічки; г) протоколи обговорення уроків, виховних заходів та ін.; д) конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів; е) описи досвіду роботи шкіл і інших виховних інститутів; є) статистичні дані, математичні обчислення.

Запитання і завдання

1.    У якій   групі    вказані    основні  методи    науково-педагогічного

Соціометричне вимірювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, експеримент.

1. Спостереження,    експеримент,    бесіда,    вивчення   учнівських   робіт    і
документації навчальних закладів, математичні методи.

  1.  Викладання нового матеріалу, бесіди, лабораторні роботи, екскурсії, вправи.
  2.  Узагальнення досвіду, тести, анкети, складання алгоритмів, моделювання.
  3.  Правильної відповіді немає.

2. Яке спостереження можна віднести до методу науково-педагогічного дослідження ?

  1.  Класний керівник спостерігає за "тихонею" на уроці.
  2.  Педагог веде спостереження за розвитком учнів за умови навчання їх на
    високому рівні трудності.
  3.  Чергові ведуть спостереження за порядком в роздягальні.
  4.  Учитель на екскурсії разом з дітьми спостерігає захід сонця.
  5.  Заступник   директора з   навчальної   роботи   спостерігає   на уроці уміння
    молодого вчителя вести опитування учнів.

3. Які вимоги лежать в основі спостереження як методу дослідження ?

  1.  Швидкість протікання спостереження, можливість кількісного вимірювання
    спостережуваного
      об'єкта,   наукове   передбачення  результатів спостереження.
  2.  Чіткість мети спостереження, плановість і систематичність спостереження,
    фіксування спостережуваних фактів.
  3.  Швидкість протікання спостереження, фіксування спостережуваних фактів.
  4.  Можливості   кількісного   вимірювання   спостережуваних   явищ,   наукове
    передбачення результатів спостереження.
  5.  Швидкість     протікання     спостереження,     наукове     передбачення    ре
    зультатів спостереження, фіксування результатів спостереження.

4. Яку з пропонованих бесід можна віднести до методу науково-педагогічного дослідження ?

  1.  Бесіда з учнями на уроці, що має на меті підвести їх до розуміння будови
    компаса.
  2.  Бесіда з учнями з питань моральної поведінки.
  3.  Бесіда з учителем, у процесі якої виявляються використовувані ним прийоми
    активізації пізнавальної діяльності учнів.
  4.  Бесіда директора школи з учнем, що порушив дисципліну.
  5.  Бесіда з батьками про виховання дітей в сім'ї.

5. Зробіть     письмовий     огляд     тижневика       "Освіта     "  за     останній
тиждень. На одну із статей, яка вас зацікавила, напишіть відгук.

6. Напишіть реферат на одну з педагогічних проблем, яка вас цікавить.

Консультації. 1. Див. інформаційну частину посібника [4]. 2. Правильна відповідь 2. У випадках 1, 3, 4, 5 термін спостереження вживається як елемент .звичайної діяльності. 3. Правильна відповідь 2. 4. Правильна відповідь 3.

Рекомендована література: 4; 9; 11; 25; 38; 63.

РОЗДІЛ II

ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Суть процесу виховання

Основні закономірності і принципи виховання

Характеристика основних напрямів змісту виховання

Загальні методи виховання

Організаційні форми виховної роботи

Вибрані проблеми теорії виховання

РОЗДІЛ П. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ Тема 5. Суть процесу виховання

  1.  Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.
  2.  Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.
  3.  Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми.
  4.  Перевиховання, його функції, етапи і принципи.
  5.  Результати процесу виховання, їх виявлення.
  6.  Шляхи підвищення ефективності процесу виховання.

1. Процес вихованняце система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфічним для процесу виховання є: а) двосторонній характер; б) багатогранність завдань і змісту; й) залежність від різноманітних суб'єктивних і об'єктивних факторів; г) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; д) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; е) неперервністьу вихованні канікул бути не може; є) тривалість у часілюдина виховується все життя; ж) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесуце сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Є такі суперечності:

а) між    необмеженими    можливостями    розвитку    людської     природи    і
обмежуючими умовами соціального життя;

б) між  зрослими  соціальне  значимими  завданнями,   які  треба  вихованцю
вирішувати    і   тими    можливостями,   які   обмежують     його    вчинки    і   дії у
вирішенні цих завдань;

в) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

г) між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;

д) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

е) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

є) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

ж) між набутим   негативним   досвідом   поведінки   і новими умовами життя
і діяльності;

з) між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків. Компонентами   процесу
виховання    е:    свідомість    особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і
звички поведінки.

Свідомістьвластива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуттяпсихічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Навичкапсихічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичкасхильність людини до відносно усталених способів дій.

2. Етапи процесу виховання:  а) виділення конкретних рис  і властивостей
особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика
проектування його особистості на основі зразка-ідеалу;

в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду
поведінки відповідно до
  ідеалу; д) спонукання  вихованця  до самостійної роботи
над вдосконаленням своєї особистості.

Управління процесом виховання—це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки;

г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на. дитину
вчителів,        батьків        і        представників        громадськості;        д) керівництво
самовихованням учнів; е) вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і
методики виховання.

Концепція національного виховання визначає психолога -педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності:

  •  високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології
    і
     характеру     народу,   його   культурно-історичних  традицій,     морально-етичної
    спадщини, історії і сучасного буття:
  •  втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного, культурного
    і морального   багатства; бездоганне   володіння українською мовою;

  •  високий  рівень   професійної   підготовки,   широкий   світогляд   і   наукова
    ерудиція,
     духовне багатство та емоційна культура вчителя, прагнення до постійного
    самовдосконалення;
  •  любов  до  дітей  і  висока  педагогічна  культура  в  тісному  поєднанні  з
    наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;
  •  досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними,
    перцептивними,   сугестивними,   науково-пізнавальними  здібностями;
  •  розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, відчувати
    та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

* мистецьке   володіння   словом,   уміння  чітко   та   точно   сформулювати,
дохідливе, образно, емоційно передавати власні думки.

3. Самовиховання   —вищий   етап   виховного   процесу.    Воно   успішно
здійснюється в школі за таких умов; а) в дитячому колективі створено сприятливий
для самовиховання морально-психологічний клімат
; б) в учня, який хоче займатися
самовихованням, сформовано ідеал, до якого він прагне; в) в учнів наявний певний
рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку; г) учні мають
певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї
особистості; д) в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів: а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності зайнятись самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів); б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації; в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль.

Прийоми самовиховання.

У ході організації самовиховання учнів навчають спеціальних прийомів роботи над собою. Одним з поширених прийомів самовиховання є самопереконання. суть

якого полягає в тому, що учневі пропонують підібрати ряд аргументів і за їх допомогою переконати себе в тому, що він поступив у даній конкретній ситуації правильно чи неправильно. Прийом самонавіювання пропонують використовувати у тих випадках, коли потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Прийом самопідбадьорювання використовується у тому разі, коли учень розгублюється у складних ситуаціях, втрачаючи віру у власні сили та можливості. Прийом самозаохочення пропонується у випадках, коли учень подолав певні труднощі, виконав складне завдання. Для подолання негативних сторін особистості можна пропонувати застосування прийоми самоосуду і самопокарання. Прийом самопримусу сприяє подоланню внутрішньої неорганізованості, небажання вчитися чи працювати, лінощів. Особливе місце у самовихованні займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати свої вчинки, надавати їм певну оцінку. Одним з ефективних прийомів самовиховання є самопереконання, коли в конфліктній ситуації учневі пропонують переключити свої думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли б.

Ефективними у самовихованні є так звані практичні прийоми. Одним зі них є прийом "крок уперед", суть якого полягає у щоденному плануванні своєї діяльності на наступний день. Як доповнення до даного прийому може бути прийом " оцінки прожитого дня", коли учень щоденно аналізує свої дії та вчинки, допущені протягом дня. Для щоденного привчання учня до виконання своїх обов'язків використовують прийом "правила моєї поведінки", суть якого полягає у дотриманні учнем спеціально для нього складених правил поведінки. Прийом самозобов'язання полягає у плануванні учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя чи на рік, залежно від того, які риси особистості передбачається сформувати чи подолати і в який термін. Прийом "впізнай себе" має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, він себе впізнає, товариші доповнюють його характеристику. Прийом "самохарактеристики" та " взаємохарактеристики" полягає в тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогу багатий матеріал для подальшої роботи з учнями.

4. Перевихованняце виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тобто відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи педагогічної занедбаності. Компенсуюча функція передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненнями успіхів у інших видах діяльності. Стимулююча функція допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки. Виправна функція допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей. Розуміння педагогами суті функцій перевиховання дозволяє їм кваліфіковано будувати цей процес, домагатися позитивних результатів у навчально-виховній роботі. Етапи перевиховання.

На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних

якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу перевиховання.

На другому, початковому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

На третьому, переломному етапі триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує

свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність.

На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Принципи перевиховання: а) поєднання переконання з примусом; б) гуманне ставлення до педагогічне занедбаних учнів; в) об'єктивне ставлення до педагогічне занедбаного учня; г) педагогічний вплив на педагогічне занедбаного учня в неафектному стані; д) випереджаюче виховання позитивних якостей у педагогічне занедбаного учня; е) невиділення педагогічне занедбаного учня із загальної маси; є) провідна роль наставника в перевихованні.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

5. Вихованість школярівпоказник ефективності і якості навчального процесу. Якості особистості школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираз єдності зовнішніх і внутрішніх факторів виховання і розвитку.

Ефективність виховання, на думку Підласого І.П., залежить від: а) сформованості ставлення учня до оточуючої дійсності, в тому числі і до спрямованих на нього виховних впливів; б) відповідності мети виховання і організації дій, спрямованих на досягнення цієї мети; в) відповідності соціальної практики і характеру виховного впливу на вихованців; г) сукупності дій об'єктивних і суб'єктивних факторів; д) інтенсивності виховання; е) активності його учасників у педагогічній взаємодії; є) ефективності процесів розвитку і навчання; ж) якості виховного впливу; з) інтенсивності впливу на "внутрішню" сферу особистості; й) поєднання педагогічного впливу і рівня розвитку вербальних і сенсорномоторних процесів вихованців; і) інтенсивності і якості взаємовідносин між самими вихованцями.

Рівні вихованості.

Дуже низький рівень характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом, самоорганізація і саморегуляція не розвинуті.

Низький рівень характеризується слабким проявом позитивного, ще нестійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами старших і іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція і самоорганізація інтуїтивні.

Для середнього рівня властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, організації і самоорганізації, хоч активна позиція по відношенню до діяльності і вчинків товаришів по класу ще не проявляється.

Показником високого рівня є наявність стійкого і позитивного досвіду 42

Тема 5, Суть процесу виховання

поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації і регуляції діяльності поведінки інших людей, проявом активної позиції.

Основними показниками рівня вихованості школяра є: а) зовнішній вигляд;

культура поведінки у школі і за її межами; б) громадська активність; в) самостійність у всіх видах діяльності; г) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості; д) ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку; е) прилучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури; є) фізичне здоров'я, потяг до занять фізичною культурою і спортом; ж) працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Оцінити рівень вихованості особистості можна і за її ставленням до оточуючої дійсності: а) ставлення до суспільства: патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; б) ставлення до інших людей: повага їх гідності, піклування, терпеливість; в) ставлення до себе: гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм; г) ставлення до культури: повага до культурних цінностей, контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; д) ставлення до природи: повага до всіх форм життя, милування природою, примноження її багатства і раціональне його використання; е) ставлення до моральних цінностей: демократизм, гуманізм, повага до волі.

6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання:

1. Подолання  формалізму  у  виховній роботі  школи  шляхом уникнення
безсистемності   у   виховній   роботі   та   подолання     заорганізованості     учнів
безліччю безцільних заходів.

2. Вдосконалення процесу виховання шляхом: а) організації в школі виховних
центрів; б) органічного поєднання завдань, що вирішують школи, з потребами
середовища;       в) створення       в       школі       морально-психологічної атмосфери
поваги    до    знань;    г) підбору  раціонального    змісту    виховання відповідно до
мети виховання  і  рівня вихованості  колективу;  д)  розумного   співвідношення
інформаційних   методів   виховного   впливу   на   учнів   і залучення їх до різних
видів діяльності; е) своєчасного проведення виховних заходів, акцентування уваги
на профілактику негативних явищ в учнівському середовищі;      є) використання
різноманітних   форм   і   методів   виховного впливу, які імпонують віку учнів; ж)
підвищення   емоційної насиченості виховних заходів; з) подолання авторитарного
стилю у ставленні педагогів до учнів; й) створення умов для розвитку самостійності
та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти й самовиховання.

Народна педагогіка про критерії вихованості: "Оцінюй людину за її вчинки", "На дерево дивись, як родить, а на людинуяк робить", "Говорить вздовж, а живе впоперек".

Народна педагогіка про самовиховання: "Не лінись рано вставати та замолоду більше знати", "Поки не впріти, доти не вміти", "Людей питай, а свій розум май", "Хто рано встає, тому Бог дає"

Запитання і завдання

  1.  Охарактеризуйте       специфічні       особливості       процесу       виховання,
    використовуючи приклади з досвіду роботи школи і власного шкільного досвіду.
  2.  Побудуйте логічну схему процесу виховання з його структурних елементів:
    форми,   методи,   прийоми,   мета,   засоби,   завдання,   корегування  результатів
    виховання.
  3.  Розкрийте зміст рушійних сил виховного процесу.
  4.  У якій     з     перелічених     нижче     груп     знаходяться     психологічні     і
    практичні прийоми самовиховання?
  5.  
  1.  Самосхвалення, самопереконання, завдання самому собі, впізнай себе.
  2.  Крок за кроком, самопідбадьорювання, оцінка прожитого дня, самоосуд.
  3.  Самосхвалення, самозаохочення, самоосуд, самопокарання,
    самонаказ, самонавіювання, самопереконання.
  4.  Оцінка      прожитого      дня,       самопереконання,       крок      за      кроком,
    самозобов'язання, самохарактеристика.
  5.  Впізнай         себе,         самохарактеристика,       самозобов'язання,       оцінка
    прожитого дня, крок за кроком.

5. Вивчіть питання, як в тій чи іншій школі організоване самовиховання учнів. З цією метою в кількох класах проведіть анкету такого змісту:

  1.  Чи займаєшся самовихованням?
  2.  Що спонукає тебе працювати над собою?
  3.  Назви основні цілі, досягти яких прагнеш шляхом самовиховання.
  4.  Якими прийомами користуєшся в роботі над собою?
  5.  В чому відчуваєш труднощі в роботі над собою і як їх долаєш?

6. Яку    допомогу     хотів     би     одержати     від     дорослих     в     процесі
с амовиховання?

6. Вилучіть "зайві" функції прогресу перевиховання.

Відновна, виховна, компенсуюча, корегуюча, виправна, стимулююча. 7. Які з перелічених нижче принципів не є специфічними для процесу перевиховання?

Поєднання переконання з примусом, систематичність, гуманне ставлення до учня, вплив на учня в неафектному стані, емоційність, об'єктивне ставлення до учня, невиділення учня із загальної маси, необхідність наставника, випереджаюче формування позитивних якостей, індивідуальний підхід.

8. Які з основних показників рівня вихованості учня відсутні в поданому переліку?

Зовнішній вигляд учня, громадська активність, сформованість наукового світогляду і національної свідомості, працелюбність і орієнтованість на майбутню професію...

Консультації. 2. Мета, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати виховання і їх корегування. 4. Правильна відповідь 3 (психологічні) і 5 (практичні). 5. Зайвими є виховна, корегуюча 6. Зайвими є систематичність, емоційність, індивідуальний підхід. 7. Самостійність у всіх видах діяльності, ставлення до навчання, прилучення школяра до національної та світової культури, фізичне здоров'я.

Рекомендована література: 11; 22; 34; 44; 53; 56; 60.

Тема 6* Основні закономірності і принципи виховання

  1.  Закономірності процесу виховання.
  2.  Основні принципи виховання.

1. Закономірності вихованняце стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв'язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв'язку з розбудовою незалежної держави України

настала потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, історії, культури.

Друга закономірність виявляється в тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів. Не дарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Серед цих факторів насамперед і найбільше виховують люди. І в першу чергубатьки і педагоги. Це накладає на них особливу

відповідальність.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природному для нього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

П'ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). За таких умов можливий всебічний розвиток особистості.

Закономірні зв'язки проявляються у вихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якої виховної ситуації їх необхідно враховувати.

Усвідомлення закономірних зв'язків дозволяє педагогу не просто механічно, а свідомо відпрацювати задану схему дій, щоб прийти до поставленої мети.

Врахування закономірностей допомагає педагогу у процесі його виховної роботи (в ході планування, організації, оцінки процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, у дійсність.

2. Принципи вихованняце керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Основними принципами виховання є:

  1.  Ц іл е спрямованість   (підпорядкованість   всієї   виховної   роботи   загальній
    меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності    у
    вихованні,        наявність        перспективи,        проектування        рівня вихованості
    особистості відповідно до запланованої мети).
  2.  Зв'язок    з    життям    (використання    у    виховній    роботі    краєзнавчого
    матеріалу,      систематичне      ознайомлення     учнів      із      суспільно-політичними
    подіями в країні,
     залучення їх до посильної участі в громадське корисній роботі).

  1.  Єдність   свідомості   і   поведінки   (правильне   співвідношення   методів
    формування   свідомості      і   суспільної   поведінки,   попередження   відхилень   у
    свідомості
      та   поведінці   учнів,   вироблення   несприйнятливості   до   будь-яких
    негативних впливів, готовності вести проти них боротьбу).
  2.  Виховання в праці (працяєдине джерело задоволення матеріальних і
    духовних потреб людей,  праця як фактор     всебічного     розвитку  особистості,
    сумлінне ставлення до праціважлива риса людини, нетерпимість до порушень
  3.  

трудової дисципліни, розкрадання народного добра І Т.Д.).

5. Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм,
методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості,
засобів    масової    інформації,    вулиці;   врахування   вікових   та   індивідуальних
особливостей     учнів     у     вихованні;     єдність     виховання     і самовиховання;
постійне   вивчення   рівня   вихованості   учня   і   внесення корективів у виховну
роботу).

  1.  Виховання особистості в колективі (колективмогутній засіб виховання,
    певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості
    колективу і його громадської думки для виховання школярів, участь     учнів     у
    роботі      самоврядування      сприяє      розвитку      самостійності, самодіяльності,
    ініціативи іт.д.).
  2.  Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів
    (педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду в учнів;
    виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх
    самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).

8. Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього
(єдність    вимог до вихованців    з боку     педагогів,     контроль    за поведінкою
вихованців, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки і т.д.).

9. Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у школярів, знання психіки
кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі.

10. Наступність (молодші школяріпідліткиюнаки, переведення із класу
в   клас   чи   в   іншу   школу,   зміна   класних   керівників,   поєднання виховання
на уроці і в позакласній виховній роботі).

11. Єдність   педагогічних   вимог   школи,   сім'ї   і   громадськості   (взаємна
інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів).

Концепція національного виховання розглядає такі принципи виховання:

Народністьєдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.

Природ овід повід ністьврахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуровідгіовідністьорганічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Гуманізаціястворення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, постановка виховання в центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Демократизаціяусунення авторитарного стилю виховання. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності. Формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадською відповідальністю.

Етнізаціянаповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується всіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізаціїневід'ємна складова соціалізації дітей.

Народна педагогіка про принципи виховання: "Діти, як квіти: полий, то ростимуть" (гуманізм), "Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале" (природовідповідність), "У всякої пташки свої замашки", "Од тиха все лихо" (індивідуальні особливості), "Розумний батько сина питати не соромиться", "Дитині волі не давай", "Хто дітям потаче, той сам плаче" (вимогливість), "У семи няньок дитина без носа (єдність вимог), "Батьків хліб не навчить, як треба жить" (самостійність).

Запитання і завдання

1. Яке з тверджень не є закономірністю процесу виховання?

L Зумовленість виховання суспільними потребами та умовами.

  1.  Взаємозалежність процесів виховання і розвитку.
  2.  Зв'язок виховання з життям.
  3.  Визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні.
  4.  Взаємозв'язок вихователя і вихованців у вихованні.

  1.  Обґрунтуйте, що загальні принципи виховання включають в себе і принципи
    педагогіки народознавства.
  2.  Охарактеризуйте шляхи реалізації принципів виховання у процесі виховної
    роботи школи.

Консультації. 1. Зв'язок виховання з життям є не закономірністю, а принципом виховання.

Рекомендована література: 3; 17; 28; 37; 46.

Тема 7. Характеристика основних напрямів змісту виховання

  1.  Розумове виховання.
  2.  Моральне виховання.
  3.  Трудове виховання.
  4.  Естетичне виховання.
  5.  Фізичне виховання.

6. Шляхи реалізації змісту виховання.

1. Розумове вихованняце цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, закономірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є розвиток мислення взагалі і різних його видів. Тому вчителю слід розбиратися в

таких видах мислення: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне.

У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння, їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т.д.).

В поняття "культура розумової праці" входить і вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а) вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в) розвиток пам'яті і використання різних її видівлогічної; моторної, зорової; г) уміння вести спостереження і записи; д) володіння деякими раціональними способами розумових дій; е) уміння контролювати себе.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнів, належать і вміння переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: а) які мають дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і експедиції по збору матеріалу і т.д.); б) порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ; в) спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами або самостійне їх складання; г) пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура учнів. Моваоснова національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів, загальнолюдських цінностей.

Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній навчальній та позашкільній виховній роботі.

Питанням розумового виховання надається великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести по перевірці розумової обдарованості. На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обдарованості ("ай-к'ю"). Тести допомагають педагогам "сортувати" учнів за здібностями і розділяти їх за навчальними "потоками" А, В, С, О. З учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і О робота ведеться тільки по засвоєнню елементарних знань.

До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду учнів. Науковий світоглядце цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Світогляд складається з таких підсистем: а) найбільш загальні знання як основа формування поглядів і переконань; б) світоглядні вміння (розумові операції, робити висновки і т.д.); в) сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості; г) вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Для наукового світогляду характерні такі риси: а) правильно пояснює минуле і сучасне (малює наукову картину світу); б) дозволяє передбачити хід розвитку подій і явищ суспільства та природи; в) має гуманістичний характер.

Наукова картина світуце система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Вона, у тій чи іншій мірі, стає елементом світогляду кожної людини, бо кожен з нас хоче скласти собі певне уявлення про те, "звідки взявся світ", "як з'явилося життя на Землі?".

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; 6) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди і переконання; в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Попри науковий світогляд людство одностайне не тільки в самому визнанні Бога (за винятком 5-6% невіруючих), але й у визнанні релігійного світогляду. Так, упорядкованість Всесвіту, гуманність і моральність поділяють всі, а безробіття душі та відплату за добро і злопереважна більшість-88%. Більше половини людства (християни, магометани, іудеї) вірять у Месіанізм, а майже третина людства (індуїсти, буддисти)—у перевтілення душ.

Релігіяце особлива форма свідомості, центральним стержнем якої є віра в БогаТворця всього навколишнього світу. Давні римляни в слово "реліго" вкладали такий зміст: "знову збирати", "повторно відвідувати", "ще й ще раз вдивлятися", "добровільність", "усвідомлення вини". У кінцевому результаті слово "релігія" набуло значення —"зв'язок з Богом".

Між науковим і релігійним світоглядами, як і між наукою і релігією, не може бути суперечностей. Ось вислови видатних учених з цього приводу: "Чим більше розширюється поле науки, тим чисельнішими і переконливішими стають докази того, що існує творча і могутня Мудрість" (Гегель); "Справжній природодослідник не може заперечувати Бога, бо хто так глибоко, як він, зазирає до Божої майстерні і має нагоду подивляти вічну Премудрість, той мусить покірно прихилити коліна перед діяльністю найвищого Духа" (Медлер); "Усяке ґрунтовне дослідження природи закінчується визнання існування Бога" (Ерстед); "Релігії, мистецтва і науки протиставляють одна одній лише люди, які погано освічені як у першому, так і в другому" (Сабатьє).

Шляхами формування наукового світогляду е: а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках; б) у позаурочній виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових

світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів; в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Оскільки світогляд являє собою систему наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів переконань, які визначають ставлення людини до оточуючого середовища до самої себе, то кожен шкільний навчальний предмет являє собою складову єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, .біології, історії, літератури може успішно формувати світогляд учнів тільки за умови, що він не тільки добре знає свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Тільки така єдність дає можливість розкрити наукову картину світу, показати його єдність, тому що жоден навчальний предмет сам по собі вирішити питання формування наукового світогляду учнів у цілому не може.

Так, дисципліни природничого циклу розкривають природ ничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, в процесі трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин і т.п. У своїй єдності всі ці предмети дають можливість при їх засвоєнні сформувати цілісний науковий світогляд.

Перетворення знань у світоглядницькі погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в учнів системи ставлень до оточуючого середовища і до самого себе. Правильне ставлення особистості до природи, суспільства, людей, товаришів і до самого себе формується в таких ситуаціях, коли вона змушена діяти певним чином. Тому в процесі виховної роботи слід створювати умови, в яких учень мав би можливість проявити своє ставлення до подій, явищ, про які йде мова, не побоявся висловити свою думку, дати їм принципову оцінку. Створення таких умов сприяє формуванню в учнів єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції.

Формуючи світогляд, важливе знання філософського змісту, традицій, звичаїв і обрядів народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних і естетичних проблем. У народному розумінні Людинаорганічна частина Матері-Природи, вищий вияв, вінець її розвитку. Звідси випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, збереження її первозданності і цілісності.

Неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ, Сонце як джерело життя, Земля як годувальниця всього живого.