75362

Нематеріальні активи та методи їх оцінки

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Визначимо специфічні риси нематеріальних активів: відсутність матеріальної основи для отримання вигод; умовна невіддільність від суб’єкта господарювання; тривалий термін використання; відсутність корисних відходів; невизначеність усього спектру можливих ефектів від використання; підвищений рівень ризику на стадіях створення та використання. Відзначені риси нематеріальних активів характеризують їх в якості об’єкта обліку як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб...

Украинкский

2015-01-12

185.5 KB

9 чел.

Нематеріальні активи та методи їх оцінки

8.1. Теоретичні аспекти аналізу нематеріальних ресурсів підприємства

Нематеріальні активи - об’єкт фінансового обліку, що інтегрує в собі всі особливі види вкладення капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Саме поняття “нематеріальний актив” трактується по-різному. В існуючих на сьогоднішній момент визначеннях під нематеріальним активом підприємства розуміють, як умовну вартість об’єктів інтелектуальної власності, так і витрати на нематеріальні об’єкти.

Визначимо специфічні риси нематеріальних активів:

  1.  відсутність матеріальної основи для отримання вигод;
  2.  умовна невіддільність від суб’єкта господарювання;
  3.  тривалий термін використання;
  4.  відсутність корисних відходів;
  5.  невизначеність усього спектру можливих ефектів від використання;
  6.  підвищений рівень ризику на стадіях створення та використання.

Відзначені риси нематеріальних активів характеризують їх в якості об’єкта обліку, як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб.

Класифікація нематеріальних активів підприємства:

  1.  Класифікація нематеріальних активів по правовій ознаці:
    1.    Об’єкти авторського права:
  •  твори науки — письмові твори наукового, технічного та прикладного характеру (книги, статті, брошури, комп’ютерні програми, тощо), ескізи, креслення, і т.д.;  твори літератури; твори мистецтва; комп’ютерні програми; бази даних.
    1.    Об’єкти суміжних прав:
  •  виконавців (актори, співаки, музиканти); виробників фонограм; організацій теле- радіо- ефіру; гудвіл (ділова репутація);
    1.    Об’єкти науково-технічної інформації:
  •  науково-технічна інформація; наукові відкриття.
    1.    Об’єкти промислової власності:
  •  винаходи; корисні моделі; промислові зразки; знаки для товарів та послуг; сорт рослин; топології інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування; ноу-хау; порода тварин; способи захисту від недобросовісної конкуренції; найменування місця походження товарів; секретні об’єкти промислової власності.
    1.    Об’єкти природного середовища:
  •   земельні ділянки; надра; геологічна та інша інформація про навколишнє середовище; інші природні ресурси;
    1.    Об’єкти права користування:
  •  монопольне положення на ринку; економічні та інші привілеї.
  1.  Класифікація нематеріальних активів за ознакою цілісності:
    1.    Нематеріальні активи невіддільні від підприємства: системи та методи функціонування; сукупність постійних клієнтів; репутація підприємства; переваги територіального розміщення тощо.
    2.    Нематеріальні активи невіддільні від індивіда: особиста репутація; особисті професійні якості, комерційні здібності; талант, ерудиція, інтелект, комунікаційні якості тощо.
    3.    Нематеріальні активи невіддільні ні від підприємства, ні від індивіда: фірмові найменування; фабричні марки та клейма;  товарні знаки; секретні рецепти та технології; технологічно-технічні бібліотеки; авторські права; креслення та шаблони тощо.

Можна виділити наступні основні ситуації, в яких облік та оцінка вартості нематеріальних активів просто необхідна:

  1.  З метою обліку та (чи) аналізу:
    1.  Встановлення ціни на товари, що виготовляються з використанням нематеріальних активів. Оцінка потрібна при побудові калькуляції затрат на певні види продукції та встановленні на цій основі нижньої межі реалізаційної ціни на продукцію, яка містить нематеріальні активи. Але при цьому можливо визначити не тільки нижню межу ціни. Наприклад, використання ефективного товарного знаку чи доброї ділової репутації фірми дозволить підвищити роздрібні ціни в середньому на 15-30%.
    2.   Страхування об’єктів нематеріальних активів. Знання дійсної вартості нематеріальних активів необхідно при страхуванні майна, що втілює інтелектуальну власність, а також для підвищення професійної відповідальності робітників, які працюють з нематеріальними активами.
    3.   Розрахунок винагороди для авторів, що створили нематеріальні активи. Проблема заключається в тому, що на підприємстві, де створюється нематеріальний актив, при виплаті винагороди авторам, безперечно, враховується вартість створеного об’єкту. Часто виникає інша ситуація, коли продається складна наукомістка продукція, то було б справедливо відраховувати частину прибутку на користь організації, що приймала участь у розробці нематеріальних активів, що лягли в основу цієї продукції.
    4.   Аналіз ефективності роботи підприємства, яке створює чи використовує нематеріальні активи. Як відомо, для найбільш повного визначення ефективності діяльності певної фірми потрібно адекватно провести оцінку всіх активів підприємства.
    5.   Визначення прибутку від використання нематеріального активу в власній господарській діяльності.
    6.   Облік об’єктів нематеріального активу на балансі підприємства. Може бути три джерела таких об’єктів: (У всіх цих випадках для правильного віднесення всіх цих сум на відповідні бухгалтерські рахунки потрібна їх вартісна оцінка.)
      1.  вони можуть створюватись за рахунок власних ресурсів підприємства;
      2.  вони можуть створюватись за рахунок коштів замовника;
      3.  ці об’єкти можуть створюватись третіми особами чи купуватись в них.
    7.   Відображення вартості нематеріальних активів у собівартості продукції.
    8.   Оцінка інвестиційних проектів. Визначення абсолютної та відносної частки нематеріальних активів — обов’язкова умова більш точного розрахунку ефективності інвестиційного проекту.
  2.  З метою аналізу прибутку від використання нематеріальних активів:
    1.   Визначення бази оподаткування. Відомі випадки, коли великі корпорації, правильно оформлюючи свої права на нематеріальні активи  здобували значні знижки податків на прибуток. У цілому подібне зниження податку може досягати приблизно 60%.
    2.   Вибір оптимального варіанту використання нематеріального активу (проблема  власного використання чи реалізації системи ліцензій та договорів).
    3.   Фінансове забезпечення оновлення виробничих фондів. Наявність адекватної оцінки нематеріального активу дозволяє сформувати значно більшу фінансову базу для заміни застарілих фондів.
    4.   Зменшення витрат, пов’язаних з незаконним використанням нематеріальних активів та з їх експортом  із країни.
  3.  З метою відображення вартості нематеріальних активів в статутному фонді фірм:
    1.   Збільшення вартості статутного капіталу для підвищення шансів на отримання кредитів.
    2.   Вірний облік вкладів до статутного фонду.
    3.   Правильний розподіл часток вкладів при спільному інвестуванні.
    4.   Переоцінка структури та розміру статутного капіталу.
    5.   Випуск акцій діючими підприємствами.
  4.  Для зміни форми та суб’єкта-власника:
    1.   Реорганізація (в тому числі приватизація), ліквідація, банкротство підприємства.
    2.   Продаж підприємства з аукціону або в конкурсному порядку (у тому числі при виконанні рішень арбітражних або судових органів).
    3.   Приватизація об'єктів науково-технічної сфери може супроводжуватися переоформленням авторських свідотств, що належать державі, на патенти, що належать конкретній фізичній або юридичній особі (що потребує урахування вартості об'єкта інтелектуальної власності).
    4.   Купівля або продаж прав на нематеріальні активи.
    5.   Надання франшизи або здійснення лізингу (що передбачають використання нематеріального активу).
    6.   Визначення вартості нематеріального активу, запропонованої в якості застави.
  5.  З метою вирішення організаційно-правових питань, пов'язаних із нематеріальними активами:
    1.   Обгрунтування вартості нематеріального активу при судово-арбітражних суперечках, пов'язаних із незаконним його використанням.
    2.   Обгрунтування вартості нематеріальних активів при судово-арбітражних суперечках, пов'язаних із неправильною виплатою авторської винагороди.
    3.   Виконання постанови судових органів.

8.2. Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства

Як вже відзначалося вище, нематеріальні активи  відносять до особливого виду інвестицій, визначаючи їх як умовну вартість об’єктів інтелектуальної, в тому числі промислової власності. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх довгим терміном корисного використання, тобто отримання доходу чи інших вигод. По своїй суті їх слід розглядати як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але володіють грошовою (матеріальною) вартістю. З огляду на характер участі у процесі суспільного виробництва, можна виділити наступні риси нематеріальних активів:

  1.  відсутність матеріально-речової форми (фізичної) структури;
  2.  служать цілям виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) чи управління підприємством в цілому;
  3.  можливість отримання доходу в поточному та майбутньому періодах часу;
  4.  крайня невизначеність майбутніх вигод від використання;
  5.  стабільна прив’язка до підприємства-власника (при нормальних умовах господарювання у підприємця не виникає необхідності у перепродажі чи ліквідації об’єктів інтелектуальної власності).

Отже, якщо нематеріальні активи — засоби виробництва, то вони повинні відображатися у документах з метою управління. На українських підприємствах єдиною системою документального та безперервного спостереження та контролю за господарською діяльністю виступає бухгалтерський облік. Таким чином, виникає об’єктивна необхідність обліку нематеріальних активів.

Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає найповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації у документах обліку підлягають операцію щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.

За способом придбання нематеріальні активи підприємства можна підрозділити на активи отримані шляхом купівлі, безоплатно, дарування чи на правах відчуження. Відзначимо, що господарчу корисність об’єкт інтелектуальної власності здобуває тільки у випадку його залучення до господарського обороту підприємства. До цього стан нематеріального активу можна розцінювати як пасивний, що характеризується прихованими потенційними можливостями. Іншими словами, поза виробництвом нематеріальні активи позбавлені своєї споживної вартості та не приносять власнику вигоди. Споживна вартість — це динамічний стан корисності нематеріального активу в конкретних умовах господарювання. По мірі розвитку ринкових відносин значення та частка нематеріальних активів у майні підприємства постійно зростає, що зумовлено швидкістю та масштабністю технологічних змін у галузі, розповсюдженням інформаційних технологій, розвитком та ускладненням фінансових відносин, рівнем конкуренції. Отже, залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту підприємство повинно враховувати:

  •  якісні характеристики об’єкту з позицій його корисності;
  •  вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;
  •  строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;
  •  ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;
  •  капіталізацію об’єкту нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом куплі-продажу.

З позицій корисності нематеріальні активи слід досліджувати в контексті узгодженості зі стратегією та тактикою розвитку підприємства, ситуацією на ринках. Економічні фактори корисності в значній мірі впливають на управлінські рішення щодо придбання того чи іншого об’єкту інтелектуальної власності. Але не слід забувати, що адекватно їх можна оцінити лише з позицій системного підходу. Нематеріальний актив повинен органічно входити в загальну систему цілей підприємства та плідно працювати задля збільшення його капіталу. На корисні якості активу впливає технічний та виробничий рівень підприємства, його здатність сприймати найновіші наукові досягнення, положення на ринку та його ділова активність, підготовленість управлінського та технічного персоналу до інновацій. Одночасно, слід враховувати і властивості самого об’єкту з позицій його конкурентоспроможності, оригінальності рішення, економічності, простоти освоєння, правової захищеності і т.д.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

  •  джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;
  •  придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;
  •  механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;
  •  механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

  1.  з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозицій тощо;
  2.  з позицій продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно діючому законодавству);
  3.  за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продаж тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу в значній мірі пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкту, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення у цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Оцінювач, як правило, оперує не абстрактними явищами, а конкретними об’єктами. Взагалі, ринок товарів і послуг виступає ніби відображенням ринку нематеріальних активів. Відзначаючи особливості ціноутворення на об’єкти інтелектуальної власності, потрібно пам’ятати, що в багатьох випадках ціну на них неможливо визначити на основі ринкових механізмів. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальним, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу той чи інший об’єкт має споживну вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах, що він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактору собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід враховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних з цим технологій, методів організації виробництва і т.д. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно, випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. Продавець, реалізуючи об'єкт нематеріальних активів, прагне не тільки окупити свої витрати, але й отримати прибуток. Розмір такого прибутку (роялті) залежить від ефекту (успіху) використання корисних якостей об'єкта нематеріальних активів і попиту на продукцію (товар) на ринку. Якщо в першому випадку розмір прибутку піддається передбаченню, то в другому — його спрогнозувати важко. Проте прибуток можна і не одержати, якщо на продукцію (товар) не буде попиту (не буде достатнього обсягу реалізації). У цьому випадку можна говорити тільки про відшкодування продавцю вартості самого об'єкту нематеріальних активів.

З позиції капіталізації, об'єкти нематеріальних активів купують як й інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового  ринкового товару. Об'єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов'язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання. Іншими словами, об'єкт нематеріальних активів стає товаром із усіма властивими йому рисами. Звичайно, цими операціями займаються посередники і при цьому ціна на об'єкт нематеріальних активів повинна враховувати витрати та прибуток посередника, крім перерахованих вище факторів. Роль посередника в таких угодах може бути вирішальною, оскільки він знає кон’юнктуру ринку, реагує на зміни попиту і пропозиції, враховує можливості клієнтів (агентів) ринку, він же може виступати і замовником об’єкта нематеріальних активів, точно знаючи адресата і спосіб використання. Посередник може виступати також у ролі агента, що діє за доручення клієнта. Зауважимо, що й у цих операціях нематеріальні активи проявляють свої особливості — вони не можуть довго бути поза виробничим або господарським процесом через швидке моральне старіння. От чому і продавець, і посередник намагаються якнайшвидше реалізувати нематеріальний актив.

З позиції загального впливу об'єктів нематеріальних активів на діяльність підприємства в комплексі застосовується поняття “гудвіл” — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайної вартості як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, яка виникає внаслідок реалізації оптимальних управлінських рішень, позиції на ринку, нових технологій тощо. Вплив нематеріальних активів у даному контексті ще недостатньо вивчено, оскільки важко виділити частку участі нематеріальних активів у загальному прибутку. Гудвіл виступає ніби прибутком, очищеним від всіх інших чинників.

8.3. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства

За своєю суттю об’єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної основи, а тільки інколи можуть бути матеріалізовані в конкретних результатах. Тому їх вартість не можна визначити традиційними показниками, які використовуються для оцінки матеріальних складових підприємницького потенціалу підприємства. Конкретна технологія оцінки вартості нематеріального активу обумовлена метою її проведення. Незалежно від цілей аналізу обов’язковою є ідентифікація кожного об’єкту оцінки та його власника в кожному конкретному випадку. Кожна методика розпрацьовується під конкретного замовника.

В якості методологічної основи оцінки нематеріальних активів доцільно використовувати базові принципи ціноутворення, що були вироблені практикою на протязі тривалого періоду часу та неодноразово перевірені на практиці:

  •  принцип комплексного обліку трьох груп факторів: витрат, цінності для споживача, впливу конкуренції;
  •  принцип обліку тільки релевантних витрат;
  •  принцип обліку факторів, що визначають чутливість покупця до ціни інтелектуальної власності;
  •  принцип використання адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майнового комплексу підприємства.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням наступних видів оцінок:

  •  за фактичною собівартістю — визначення вартості об’єкту інтелектуальної власності на основі первісної вартості при їх придбанні;
  •  за поточною відновною вартістю — визначення вартості нематеріального активу на основі сучасних цін та з врахуванням ринкової ситуації при заміні відповідного об’єкту такої ж корисності;
  •  за поточною ринковою вартістю — визначення вартості нематеріального активу, що може бути отримана при його продажі чи ліквідації на ринку;
  •  за чистою вартістю реалізації — сума коштів, що може бути отримана чи оплачена при конверсії у національну (чи іноземну валюту) об’єкту інтелектуальної власності в ході господарської діяльності, за вирахуванням витрат на проведення операції.

Дохідний підхід базується на встановлені причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостями об’єкту інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання. Слід відзначити, що нематеріальні активи, як правило, не використовуються поодиноко, а завжди у певному комплексі. Тому визначення економічної цінності об’єкту інтелектуальної власності на основі майбутніх доходів від його використання ускладнюється відсутністю технологій елімінування впливів на результуючий показник дії інших факторів. Основна концепція методів цієї групи: перевага в прибутку  утвориться або в порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну з аналізованим підприємствам продукцію (але без використання оцінюваного нематеріального активу), або стосовно даного підприємства, що випускало продукцію до використання нематеріального активу. Потім виражена в грошовій формі перевага в прибутку капіталізується (приводиться до поточної вартості) і отриманий розмір приймається як вартість нематеріального активу.  Даний методологічний підхід представлений методами, які можна поділити на дві групи залежно від показника, що визнається за основний:   методи обліку грошових потоків;  методи обліку умовної економії;

У світовій практиці оцінки використовуються наступні різновиди вказаних методів (табл. 1).

Таблиця.1

Дохідні методи оцінки вартості нематеріальних активів підприємства

Назва методу

Змістовна характеристика

1

2

3

  1.  

Метод дисконтування грошових потоків

В основу методу покладено залежність вартості від часу. Вартість нематеріального активу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання

  1.  

Метод переваг в доходах

Базується на визначенні різниці між грошовими потоками, отриманими від використання нематеріального активу, та грошовими потоками, без його використання.

  •  Метод обліку продажної ціни на продукцію

  •  Метод обліку обсягів реалізації

  •  Метод одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції
  1.  

Метод надлишкових прибутків

Метод базується на припущенні, що надлишкові прибутки підприємство отримує за рахунок не відображених у балансі нематеріальних активів.

  1.  

Метод надлишкових грошових потоків

Метод заснований та припущені, що приріст вартості компанії порівняно з вартістю капіталу, трудових і земельних ресурсів, залученими до господарського обігу, формується за рахунок нематеріальних активів.

  1.  

Метод звільнення від роялті

Метод використовується для оцінки нематеріальних активів, права на використання яких надаються за допомогою ліцензій. Метод заснований на таких припущеннях: 1) оцінюваний нематеріальний актив (наприклад, патент) не належить істинному власнику (підприємству), а є власністю іншої сторони; 2) ця інша сторона надає інтелектуальну власність підприємству на ліцензійній основі на умовах визначених відрахувань від виторгу (роялті); 3) у силу того, що нематеріальний актив насправді   належить істинному її власнику, йому не потрібно сплачувати роялті, тобто  утвориться псевдоекономія витрат, результат капіталізації (приведення до поточної вартості) який може бути прийнятий як вартість нематеріального активу.

Метод виграшу в собівартості

Цей метод базується на врахуванні економії витрат, що може бути асоційована з застосуванням нематеріальних активів; передбачає обчислення розміру виграшу в собівартості за термін, коли інтелектуальна власність ще приносить корисний ефект (знижує собівартість). Розрахований розмір економії в собівартості потім капіталізується, що дозволяє визначати поточну вартість нематеріального активу

  1.  

Метод капіталізації грошового потоку (метод прямої капіталізації)

Метод заснований на процесі переведення доходів від використання нематеріального активу у його вартість.

Розрахунок вартості нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків проводиться по формулі:

,     (8.1)

де PV — теперішня вартість об’єкту оцінки; CFi +/– — щорічні майбутні грошові потоки (відтоки та притоки); r — ставка дисконтування; n — чинник часу.

За схожою технологією визначається вартість нематеріального активу методом капіталізації грошових потоків:

,     (8.2)

де PVКАП — теперішня вартість об’єкту методом капіталізації доходу; CF+ — грошовий потік щорічного доходу; К — коефіцієнт капіталізації.

Приведені вище два методи вважаються найбільш поширеними у господарській практиці. Інколи метод дисконтування грошових потоків називають непрямою капіталізацією, а метод капіталізації грошових потоків — прямою.

Вище ми відзначали, що сутність дохідних методів оцінки в тому, що вартість нематеріальних активів визначається по додатковій або надлишковій доданій вартості, що отримує підприємство у результаті використання у виробничому процесі патентів, ноу-хау, репутації фірми, таланта менеджерів, високого професіоналізму персоналу і т.п. Розрахувати величину капіталу, що створює додатковий прибуток, можна двома способами: 1) представити створену додану вартість як частку капіталу, у цьому випадку відношення додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості до капіталу дає якийсь відносний показник, що можна виразити у відсотках і взяти за середній показник додаткового прибутку за певний період; 2) враховуючи втрату з часом грошима своєї вартості, провівши підсумовування значень додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості, за кожний конкретний період діяльності підприємства, отримаємо значення капіталу, тотожного вартості нематеріального активу.

Виразивши описане формулами, відзначимо, що в першому випадку використано метод прямої капіталізації (формула 8.3.), а в другому метод дисконтування грошових потоків (формула 8.4.):

,       (8.3)

 ,      (8.4)

де V — вартість нематеріального активу, грн.; Іі — надлишковий прибуток чи додана вартість за розрахунковий прибуток, грн.; і = 1, 2, 3, … n — розрахунковий період, роки; Сk — коефіцієнт капіталізації, частки одиниці; F і — множник приведення до теперішньої вартості, який при неможливості визначення горизонту прогнозування перетворюється у фактор ануїтету.

У двох приведених формулах використовуються в знаменнику ставки дисконтування чи капіталізації. З першого погляду може здатися, що немає ніякої різниці між цими розрахунками, але таке ототожнення не завжди вірне.

Структура коефіцієнта капіталізації перш за все враховує дохід на капітал та повернення капіталу. Дохід на капітал представляє собою компенсацію, що має бути виплачена інвестору за кошти, залежно від часу їх господарського використання. Крім того потрібно врахувати премію за ризик та інші фактори, що представляють відсоткові надбавки до базової ставки капіталізації. Таким чином ці надбавки дозволяють повернути початково витрачений капітал. Описаний підхід широко використовується при оцінці нерухомості.

Витратний підхід заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартості нематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкту інтелектуальної власності з урахуванням наступних покращань (чи заміни з вирахуванням обгрунтованої поправки на суму амортизації за строк експлуатації). На відміну від матеріальних об’єктів нематеріальним активам характерні лише функціональний та техніко-економічний знос.

Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості. Як правило, витратні методи використовуються для оцінки нематеріальних активів, що спрямовані на отримання соціальних ефектів тощо. При оцінці бізнесу витратний підхід використовується  в тих випадках, коли не передбачається отримання доходів від підприємницької діяльності протягом достатньо довгого періоду часу, а також при реальній загрозі банкрутства.

Вартість нематеріальних активів, яка визначена методом початкових витрат у національних стандартах бухгалтерського обліку називається історичною, так як вона в основному базується на обліку фактично понесених витрат відповідно бухгалтерській звітності протягом останніх років. При використанні цього методу слід особливо звернути увагу на кінцеву величину вартості та строк її формування. Зрозуміло, що в разі необхідності понесені витрати повинні бути скориговані (приведені) в потрібному напрямку враховуючи їх давність.

При оцінці нематеріального активу за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкту інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною аналогічного об’єкту (з еквівалентними характеристиками), що пропонується для продажу на сьогоднішній момент на ринку. При необхідності використовують приведення нематеріального активу до ринкового еквіваленту за допомогою параметричних коефіцієнтів перерахунку.

Метод відновної вартості найчастіше використовується для оцінки цінності прав на унікальні об’єкти інтелектуальної власності. При цьому відновна вартість визначається як сума витрат, які необхідні для створення нової точної копії нематеріального активу на основі сучасних цін на матеріали, енергоносії, тощо.

Ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів передбачає порівняння об’єкту оцінки з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найширшого поширення вказаний підхід знайшов у методі порівняльних продаж. Суть якого полягає в прямому порівнянні об’єкту оцінки з аналогічним за корисністю, якістю та призначенням нематеріальним  активом, що вже купувався/продавався за інформацією минулих ринкових угод. Основні умови використання даного методу:

  •  наявність достатньої інформації (прийнятної якості) стосовно минулих комерційних угод по нематеріальних активах подібного призначення та корисності;
  •  наявність конкретних технологій врахування відмінностей між співставними об’єктами.

При використані цього методу ринкова вартість нематеріального активу визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці  типовому продавцю на конкретну дату оцінки за аналогічний (за всіма параметрами) об’єкт. Метод дозволяє досягнути прийнятних результатів тільки при дотримані всіх перерахованих умов, а в іншому випадку його можна рекомендувати як допоміжний чи приблизний.

Визначивши вартість того чи іншого нематеріального активу, обраховують вартість всього портфелю. На даному етапі, слід особливо звернути увагу на комплексність такої процедури. Не слід забувати, що більшість об’єктів інтелектуальної власності не можуть використовуватися у господарській практиці самостійно. Крім цього, сумісне використання нематеріальних активів часто породжує додаткові ефекти, що недопустимо ігнорувати.

8.4. Особливості окремих видів нематеріальних активів підприємства

Методика оцінки вартості нематеріальних активів повинна визначати загальну концепцію, на основі якої потрібно будувати цільові технології до визначення кожного об’єкту, що включений до портфелю підприємства. Не слід забувати специфіку кожного конкретного об’єкту та мету аналізу конкретного продавця чи покупця.

Тепер, на базі розглянутих підходів, перейдемо до визначення вартості конкретних видів нематеріальних активів підприємства.

  1.  Огляд існуючих методик визначення економічної ефективності використання нової техніки

Найбільш відомою і поширеною можна вважати вітчизняну методику оцінки економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (від 14 лютого 1977 р. № 48/16/13/3). Ця методика побудована на засадах порівняння економічної ефективності виробництва до і після впровадження інновації. Розрахунки здійснюються за всіма факторами, що визначають результати впровадження новації, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Економічний ефект обчислюється відповідно до річного обсягу виробництва нових засобів праці або випуску продукції за новими технологіями чи із застосуванням нових способів організації виробництва та праці.

На стадії планування дана методика передбачає врахування економічної ефективності впровадження нової техніки в нормах, нормативах, планових та звітних показниках; на стадії впровадження дає змогу розраховувати приріст прибутку, зниження собівартості, приріст продуктивності праці, отриманий за рахунок використання нової техніки.

У 1992 р. Держпатентом України розроблено Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій (автори І. І. Дахно, В. О. Жаров). Ця методика теж грунтується на принципі визначення приросту прибутку від використання винаходу. Тимчасова методика є обов’язковою для суб'єктів усіх форм власності, вона встановлює єдині методичні принципи визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Зазначена тимчасова методика має декілька переваг у порівнянні з попередньою. При розрахунках за даною методикою враховується випадок, коли винахід впливає на зниження собівартості продукції при незмінності решти параметрів; зміну обсягів виробництва; параметри реалізації продукції. Вплив винаходу на якість продукції визначається за таблицею коефіцієнтів. У рамках цієї методики розглянуто випадок, коли при виготовленні продукції використано декілька винаходів і при цьому їх ознаки частково або повністю співпадають.

До недоліків тимчасової методики слід віднести неврахування деяких об'єктів промислової власності корисних моделей, промислових зразків тощо. На підставі цієї методики неможливо врахувати використання таких об'єктів інтелектуальної власності, як статті, програми, інші публікації.

Згодом було розроблено і рекомендовано до використання Методичні рекомендації по ціноутворенню на науково-технічну продукцію, що передається (1989). Згідно з цими Методичними рекомендаціями при розрахунку ціни слід виходити з собівартості розробки, часу з моменту її створення, суми витрат, планового прибутку. Ціна науково-технічної продукції (НТП) розраховується за формулою:

,     (8.6)

де Ц — ціна науково-технічої продукції; С —  собівартість; N — кількість реалізованих комплектів науково-технічної; Т — час з моменту створення НТП; S —  витрати на виготовлення копій дослідних зразків; Q — витрати на реалізацію НТП; Р — прибуток від реалізації НТП.

Прибуток від реалізації НТП визначається таким чином:

,      (8.7)

де Рmin — нормальний прибуток або мінімально потрібний прибуток, який розраховують на підставі суми всіх платежів та інших мінімальних видатків або формування фондів організації; V — обсяг власних робіт за планом поточного року; Рдодат — додатковий прибуток.

Додатковий прибуток є частиною прибутку покупця, який застосував у виробництві або іншій діяльності дану НТП. Він обчислюється за формулою

,       (8.8)

де Рзам — прибуток замовника; α — коефіцієнт, зазначений в угоді між продавцем і покупцем НТП, тобто частка в прибутку покупця, отриманого внаслідок реалізації продукції.

Зараз такий підхід до розрахунку ціни НТП та прибутку може бути використаний тільки у деяких випадках.

Кафедрою економіки Центрального інституту патентознавства підготовлено і видано в 1993 р. Рекомендації по визначенню вартості об’єктів промислової власності (автори В.Г. Бромберг, В.Ю. Хіп, М. Н. Липник), де визначення вартості об’єктів промислової власності грунтується на загальноприйнятих у колишньому СРСР коефіцієнтах. Ці коефіцієнти використовувалися і для визначення значущості винаходів та промислових зразків при продажу ліцензій.

Якщо у виробі, продукті чи способі використано декілька винаходів, то частка кожного конкретного винаходу визначається як відношення добутку коефіцієнтів конкретного винаходу до суми добутків коефіцієнтів усіх винаходів, що становлять такий продукт чи спосіб або входять до нього.

Величину прибутку, отриманого від застосування і-го винаходу (ΔПі), обчислюють як:

,      (8.9)

де Пв — прибуток від використання винаходу, що визначається як добуток всього прибутку підприємства за конкретним проектом та коефіцієнтів досягнутого результату, складності рішень технічного завдання та новизни; ΔКі — відношення частки конкретного винаходу в кінцевому продукті, якщо у ньому використовується декілька винаходів.

На аналогічних засадах рекомендовано здійснювати розрахунки щодо промислових зразків і товарних знаків.

Вартісна оцінка об'єкта промислової власності (Цо) в загальному випадку визначається за формулою:

,     (8.10)

де Цt — вартісна оцінка об’єкта промислової власності в і-му році розрахункового періоду;  th початковий рік розрахункового періоду (початковий рік дії виключних прав на об'єкт промислової власності); tк — кінцевий рік розрахункового періоду (рік розрахунку вартості об'єкта промислової власності); Dm — коефіцієнт приведення різночасних вартісних оцінок до рівня розрахункового року; Кс — коефіцієнт, що враховує ступінь морального старіння об'єкта промислової власності і визначається за формулою:

,       (8.11)

де Т Н — номінальний термін дії охоронного документа; ТФ — термін дії охоронного документа в розрахунковому році n;

Кb — боніфікаційний коефіцієнт (коефіцієнт техніко-економічної значущості) об’єкта промислової власності, числові значення якого встановлюються за шкалою:

  •  Кb = 1,3 винахід, що не має прототипу (піонерний винахід);
  •  Кb = 1,2 основний (базовий) винахід;
  •  Кb = 1,1 допоміжний винахід (удосконалення, що розвиває основний винахід);
  •  Кb = 1,05 варіантний винахід стосовно основного винаходу;
  •  Кb = 1,0 варіантний винахід стосовно допоміжного винаходу.

До недоліків розрахунку витрат на підставі вищезазначеної формули слід віднести наявність двох параметрів, які містять суб'єктивну оцінку: коефіцієнта техніко-економічної значущості об'єкта промислової власності Кb; нормативу приведення різночасних оцінок Dm.

В умовах ринкової економіки наводити такі коефіцієнти і нормативи не прийнято. У світовій практиці, як правило, застосовується дисконтний множник, віднесений до ступеня величини майбутніх прибутків.

Мали місце спроби розробити й вітчизняну методику визначення величини інтелектуального потенціалу, про що свідчить публікація в журналі «Информация и рынок» № 4 за 1992 р. Автор розробки В. Г. Зінов запропонував ціну НТП визначити так:

,     (8.12)

де С — собівартість; Нр — норматив рентабельності; М — зміна нормативу рентабельності; З — зарплата виконавців; R — загальний коефіцієнт коригування.

Заслуговують на увагу прийняті у світовій практиці способи розрахунку ціни ліцензій на патенти, винаходів та інших об’єктів промислової власності. Більшість розрахунків ведеться виходячи з таких параметрів, як ціна одиниці продукції, обсяги виробництва, термін дії угоди, процентна ставка відрахувань від прибутку покупця (роялті). Враховуються нові комплектуючі, вироби й матеріали, ведеться розрахунок прибутку від продажу ліцензій, використання даного винаходу у власному виробництві тощо.

Відомо, що ліцензійні платежі бувають паушальні (разові), роялті (поступові) та змішані. Паушальні платежі застосовуються здебільшого у разі, якщо до покупця (ліцензіата) переходять усі права на об’єкт ліцензії, це знижує ризик, не виникає проблеми контролю. Однак, визначити розмір паушальної плати буває важко. Між продавцем (ліцензіаром) і покупцем (ліцензіатом) існує протиріччя: продавець хоче продати дорожче, а покупець намагається купити дешевше. У цьому випадку використовують коефіцієнт дисконтування. Сума оплати повинна бути такою, щоб забезпечила при розміщені на депозиті банку протягом певного часу прибуток, який дасть змогу компенсувати її розмір.

У світовій практиці переважно здійснюється розрахунок на підставі постійних відрахувань (роялті). Ціну ліцензій здебільшого прийнято визначати за формулою:

,       (8.13)

де СR — ціна ліцензії, визначена виходячи з розрахунку роялті; Vі — запланований обсяг продукції в і-му році, що підлягає реалізації; Zі — ціна одиниці продукції, що реалізується; Rі - ставка роялті в і-му році, %; Т —термін дії ліцензії.

За базу розрахунку можна брати не тільки обсяг товарної продукції, але й інші економічні показники, наприклад економічний ефект, прибуток від використання, вартість основної сировини тощо.

Технологія дисконтування, тобто приведення вартісних показників різних років до порівнянних величин, дає змогу перерахувати поточні платежі у формі роялті в паушальні показники і навпаки. Ціна ліцензій при паушальному типі розрахунку з урахуванням дисконтування та виходячи з попередньо визначеної ціни роялті обчислюється за формулою:

,      (8.14)

де Ср — ціна ліцензії при паушальному типі оплати; Fi — дисконтний множник за ставкою r та  n - кількості років; Т - термін дії ліцензії.

У попередніх розрахунках ціни ліцензій на НТП виходять з принципу оплати роялті. При цьому важливо визначити мінімальний і максимальний розмір платежів. Під мінімальним розміром роялті розуміють величину, прийняту для продавця (ліцензіара), а під максимальним — величину роялті, прийняту для покупця (ліцензіата).

Слід зауважити, що додатковий прибуток ліцензіата на одиницю продукції при збільшенні обсягу продаж або виробництва зменшується. Причому спочатку має місце лінійна залежність (при зміні в 3 - 4 рази від базового варіанта), а потім нелінійна. Як правило, ліцензійною угодою передбачається так зване «справедливе роялті», що знаходиться між мінімальним і максимальним розмірами роялті.

У практичній діяльності через складність і довготривалість таких розрахунків часто застосовують емпіричний та експертний методи визначення ціни ліцензії. Цими методами ціна ліцензії визначається в межах 10-30% від додаткового прибутку ліцензіара (продавця) залежно від співвідношення факторів, що стосуються самої технології. Але ці методи неточні, що призводить до матеріальних втрат тієї чи іншої сторони.

У зв'язку з приватизацією в Україні виникла проблема оцінки нематеріальних активів підприємств. Спільним наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97 затверджено Порядок експертної оцінки нематеріальних активів, в якому зазначено види та характеристики нематеріальних активів. Однак? у переліку немає деяких об'єктів інтелектуальної власності, наприклад топології мікросхем. Крім того, не враховано відсутність правової бази для ряду об'єктів інтелектуальної власності, належного нормативного забезпечення права власності на програми для ЕОМ, бази даних, науково-технічну інформацію.

Таким чином, описані вище розрахунки економічної ефективності використання нової техніки чи науково-технічної продукції можна поділити на три логічні частини:

  •  визначення економічної ефективності;
  •  розрахунок ціни НТП;
  •  визначення вартості репутації (іміджу) фірми або гудвілу.
  1.  Методики визначення вартості науково-технічної інформації

Питання вартості такого нематеріального активу, як науково-технічна інформація, неоднозначне й суперечливе, бо визначити наукову чи технічну цінність будь-якого інтелекту практично неможливо, тому розрахунок вартості науково-технічної інформації грунтується на формальних показниках, а отже, є відносним.

Кожне джерело науково-технічної інформації мас свою специфіку. Для порівняння різних інформаційних джерел застосовується коефіцієнт коригування. Цей коефіцієнт пропонується визначати за формулою складних процентів, що дає змогу привести рівномірні величини оцінки розрахункової величини і встановити опосередковану залежність інформаційного джерела від його поширеності або відомості широкому загалу фахівців у даній галузі чи кількості джерел з даної тематики, врахувати наукове старіння матеріалу. Коефіцієнт коригування а обчислюється за формулою:

,        (8.15)

де а — коефіцієнт коригування; n — поширеність чи відомість, або кількість джерел з даної тематики, або кількість джерел, врахованих під час пошуку; І час з моменту публікації даної інформації або доведення її до відома необмеженого кола осіб.

Оскільки порівняння наукової і технологічної цінності будь-якого джерела неможливе, а оцінка його цінності може бути тільки відносна, доцільно виділити характерні спільні ознаки об'єктів інтелектуальної власності.

Формальними ознаками будь-якого джерела науково-технічної інформації є: автор або кількість авторів; тираж видання або середня кількість учасників заходу; вартість одного примірника чи вартість участі в тому чи іншому заході; обсяг публікації чи виступу; час з моменту публікації.

Крім перелічених вище ознак, важливим є розсіювання інформації в різних джерелах, або «інформаційний шум». Величина «інформаційного шуму» різних джерел науково-технічної інформації значно відрізняється. Так, для джерел, які можна кваліфікувати за приналежністю до декількох галузей знань, «інформаційний шум» більший, для більш вузькоспеціалізованих — менший. «Інформаційний шум» характеризується коефіцієнтом, який дорівнює відношенню відповідних запитові джерел до всіх відібраних за даною темою матеріалів (за певний період часу). Практика показала, що коефіцієнт «інформаційного шуму» лежить в межах 0,3 - 0,05.

На підставі вищевикладених параметрів можна встановити формальну взаємозалежність величин, що характеризують будь-яке джерело науково-технічної інформації. Вартість науково-технічної інформації можна визначити як прямо пропорційну залежність від ціни одного примірника, тиражу видання, ступеня наукового старіння і специфіки видання, та обернено пропорційну обсягові публікації. Таким чином, вартість науково-технічної інформації можна обчислити за формулою:

,      (8.16)

де а — коефіцієнт коригування; Кш — коефіцієнт «інформаційного шуму»; Ц — ціна одного примірника або прирівняна до неї величина; Т — тираж видання або прирівняна до нього величина; V — обсяг публікацій або величина, яка може бути прирівняна до нього; Кстр — коефіцієнт морального старіння.

  1.  Методика визначення вартості комп'ютерних програм

Критерієм для виникнення авторського права є оригінальність програми, тобто програма повинна бути результатом творчої діяльності автора. Форма вираження комп'ютерної програми (ідеї, принципи) не охороняється авторським правом, тому алгоритми, мови програмування охороні не підлягають. Автором комп’ютерної програми може бути як фізична, так і юридична особа, що створила цю програму.

Економічними та технічними складовими, що можуть виливати на вартість програми, є:

  •  ціна програми, що склалася на ринку;
  •  собівартість розробки;
  •  витрати на вдосконалення програми, копіювання;
  •  старіння, що визначається часом від моменту створення програми;
  •  кількість комплектів програми, які передано стороннім юридичним чи фізичним особам;
  •  ступінь кодового захисту від несанкціонованого використання програми.

На  підставі вище перелічених параметрів прикладних пакетів програм можна встановити таку залежність вартості від згаданих параметрів:

,       (8.17)

де Вп —  вартість програми; К — коефіцієнт, що характеризує ступінь кодового захисту програми. Для кожного пакета прикладних програм визначення такого коефіцієнта потрібно проводити індивідуально, врахувавши захист усієї програми та її елементів, фрагментів, файлів тощо. У даному випадку К=1; Кс часова залежність від моменту створення програми, що визначає ступінь старіння (коефіцієнт старіння); С — собівартість розробки прикладного пакета програми або її ринкова ціна; W — витрати на удосконалення програми, копіювання, інші додаткові витрати, пов'язані з програмою.

  1.  Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування

Покупець, як правило, надає перевагу відомим фірмам, які себе зарекомендували на певному ринку і зайняли визначену товарну нішу. Тому популярність фірми відіграє значну роль при виборі товару покупцем і її можна визначити як величину, прямо пропорційну фактичному часу з дня заснування підприємства, а в даному випадку з дня реєстрації знака або набуття ним чинності. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» такий термін становить 10 років. Звичайно, сама реєстрація знака є значним фактом і тому її можна прийняти за одиницю. Популярність фірми (Jс) можна описати наступною залежністю:

,       (8.18)

де Тф — період часу з моменту заснування фірми; Тн — мінімальний термін чинності знаку для товарів і послуг (становить 10 років).

Значний вплив на вартість знаку для товарів і послуг має рентабельність продукції, як показник, що відображає ефективність поточних витрат на виробництві. Значний вплив на вартість знака має його географічне поширення, показником якого є кількість країн, де знак зареєстрований або діє на підставі міжнародних угод. Ділова репутація теж є чинником, що визначає або впливає на вартість знака для товарів та послуг.

Отже, вартість знака (В) для товарів і послуг, а також фірмового найменування можна обчислити за формулою:

,      (8.19)

де Р — рентабельність продукції або підприємства; Jс — коефіцієнт популярності (давності) фірми; n — кількість кваліфікаційних рубрик по МКТП; F — кількість країн, де зареєстровано знак для товарів і послуг або на які поширюється його дія; W — ділова репутація фірми (або імідж).

Отже, наведений вище розрахунок дає змогу в першому наближенні дати матеріальну оцінку фірмовому найменуванню та знаку для товарів і послуг.

Розроблені методики розрахунку вартості комп'ютерних програм, науково-технічної інформації, знаків для товарів та фірмових найменувань разом з існуючими методиками розрахунку доходу від використання винаходів дають змогу визначати вартість найбільш поширених нематеріальних активів. Поза увагою залишилися такі види нематеріальних активів, як право на користування ресурсами природного середовища, користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище, право власності на сорти рослин. Розроблення методик визначення вартості цих нематеріальних активів характеризується значною специфікою предмета, що вимагає тривалого вивчення. Питання права власності на бази даних, економічних вигод від користування монопольним становищем на ринку, права на привілеї, права користування земельною ділянкою у зв'язку з відсутністю законодавчого поля у цих сферах теж вимагає окремої наукової роботи.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14790. Үкілі Ыбырай. Тайгадағы түс. “Қалдырған” әні 41 KB
  Үкілі Ыбырай. Тайгадағы түс. €œҚалдырған€ әні Смағұл РАХЫМБЕК журналист. Тайга ішінің аязы бүгін ерекше шаңытып тұр. Барактан барынша жылы киініп шыққан қария қуаты қайта бастағанын бойының лезде қалтырап қоя бергенінен аңғарғандай болды. Қалың оппа қардан ма
14791. ГӘККУ 80.5 KB
  ГӘККУ Қай заманда қазақ үшін ән өнердің ұшар басында тұрды. Көшпелілердің сахнасын өлеңмен ашу ата дәстүрі болса сол рухани азығымыздың өрісі өрлеп өркендей түсті. Сұлу саз көркем сөз асқақ ән дегенде қазақтың салсерілерінің бейнелері көзге елестейді. Бұл орайда
14792. ФАРАБИ ЖӘНЕ МУЗЫКА МӘСЕЛЕЛЕРІ 87.25 KB
  ФАРАБИ ЖӘНЕ МУЗЫКА МӘСЕЛЕЛЕРІ ФАРАБИДІҢ МУЗЫКАЛЫҚ ІЛІМІ Фарабидің ғылым мен өнердегі үлкен де кесек дүниесі оның музыкасы. Ол ең әуелі музыканын аса ұлы теоретигі саналады. Фарабидің музыка теориясын дамытудағы тарихтан алатын орнын анықтамастан бұрын музыка те...
14793. Классик - композитор Ықылас Дүкенұлы (1843-1916) 103.02 KB
  Классик композитор Ықылас Дүкенұлы 1843-1916. Күй мектебінің қалыптасып өркендеуі. Қазақстанда ысқылы қылқобыз аспаптарда орындау дәстүрі өнері ұлттық бастау алды. ХІХ ғасырдың екінші жартысында аспаптық музыканың даму кезеңі майталман қобызшы Ықылас Дүкенұл
14794. ШОҚАН ЖӘНЕ МУЗЫКА 38 KB
  ШОҚАН ЖӘНЕ МУЗЫКА Ә.Қ. Махадиева Ж.Ж. Баймолдаева Тараз мемлекетік педагогикалық институты Тараз қ. Музыка зерттеуші ғалымдар мен музыка қайраткерлері Шоқан кезеңін қазақ халқы музыка мәдениетінің гүлдену шағы халық музыка шығармашылының профессионалды –кла...
14796. Абай - Толық Адам және Мен 1.31 MB
  Абай Толық Адам және Мен Ақынның Толық Адам туралы тағылымы тәрбие үрдісінде авторлық бағдарлама Жұмыстың жалпы сипаттамасы Елбасымыз өзінің халыққа Жолдауында: ...Біз қазақ халқының сан ғасырлық дәстүрін тілі мен мәдениетін сақтап түлете бере
14797. АҚЫН–ЖЫРАУЛАР МЕН БИЛЕРДIҢ ШЕШЕНДIК СӨЗ ӨНЕРIНДЕГI ТӘЛIМДIК ОЙЛАР 82 KB
  АҚЫН–ЖЫРАУЛАР МЕН БИЛЕРДIҢ ШЕШЕНДIК СӨЗ ӨНЕРIНДЕГI ТӘЛIМДIК ОЙЛАР ХҮХҮІІІ ғ.ғ. ақынжыраулардың тәлімдік идеялары. Билердің шешендік сөз өнерінің үлгіөнегесі 1. Асанқайғы Сәбитұлы Шалкиiз Тiленшiұлының этнопедагогикалық ойпікірлері. 2. Ақтамбердi Сарыұлы Бұхар Жы
14798. Ата мен ана – бала тәрбиесiнiң қамқоршысы, өнегесi 43 KB
  Ата мен ана – бала тәрбиесiнiң қамқоршысы өнегесi. Қазақстан Республикасы Ата Заңының 27бап 2тармағында Балаларына қамқорлық жасау және оларды тәрбиелеу – ата ананың табиғи құқығы әрi парызы делiнсе Қазақстан –2030 бағдарламасында Әкелер мен аналардың аталар ме...