75364

ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Відповідно до міжнародних стандартів, оцінювання вартості бізнесу — це акт чи процес формування точки зору оцінювача та підрахунку вартості бізнесу, цілісного майнового комплексу або пов’язаних з ним прав. Визначення вартості окремих елементів бізнесу досліджувалося у попередніх розділах

Украинкский

2015-01-12

234 KB

3 чел.

PAGE  1

ТЕМА 12   ОЦІНЮВАННЯ  ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ

12.1. Особливості методів оцінювання вартості бізнесу

12.2. Методи витратного  підходу до оцінювання вартості бізнесу

12.3. Методи результатного підходу до оцінювання вартості бізнесу

12.4. Методи оцінювання вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході

12.1. Особливості методів оцінювання вартості бізнесу

Відповідно до міжнародних стандартів, оцінювання вартості бізнесу — це акт чи процес формування точки зору оцінювача та підрахунку вартості бізнесу, цілісного майнового комплексу або пов’язаних з ним прав. Визначення вартості окремих елементів бізнесу  досліджувалося у попередніх розділах, що дозволило сформувати першооснову проведення системних оціночних робіт.  Загалом, при визначенні вартості бізнесу використовуються детально описані вище три основні підходи — витратний, результатний (дохідний) та аналоговий (порівняльний).

Головна складність визначення ринкової вартості бізнесу полягає у необхідності проведення системних розрахунків і узгодження таких основних складових: ринкової вартості всіх активів (матеріальних і нематеріальних) підприємства, ефективності розподілу та використання виробничих ресурсів, якості господарських процесів (виробничих та управлінських), ринкової позиції та конкурентоспроможності підприємства тощо.

Виходячи з мети та характеру розрахунків, прийнято вирізняти внутрішню та зовнішню оцінку вартості бізнесу. Перша з них реалізує цільові орієнтири менеджменту підприємства (власників) шляхом обліку вартості усіх внутрішніх елементів виробничо-комерційної системи підприємства. Зовнішня оцінка передбачає врахування впливу зовнішніх (ринкових) чинників на вартість підприємства, виходячи з доступної широкому загалу господарської інформації. Як правило, внутрішня оцінка бізнесу обмежена лише керованими зі сторони підприємства факторами вартості, а зовнішня — лише некерованими факторами, при мінімальній кількості внутрішньої інформації. З метою проведення адекватних практичних розрахунків слід інтегрувати два вище вказані різновиди оцінок. Щодо теоретичних досліджень даної проблеми, то їх цілком можна розподілити на два блоки, доповнивши механізмом системного агрегування.

Базова модель визначення ринкової вартості бізнесу, яка ґрунтується на внутрішніх складових підприємницької діяльності,  наведена на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Загальна внутрішня модель оцінки  вартості  бізнесу

Кожен з представлених на моделі елементів знаходить своє вираження у конкретних вартісних показниках інтегративного характеру:

  1.  Вартість машин та обладнання.
  2.  Вартість земельної ділянки, будівель та споруд на ній.
  3.  Вартість сировинно-матеріальних запасів.
  4.  Вартість трудового потенціалу.
  5.  Вартість нематеріальних складових потенціалу підприємства.
  6.  Вартісна оцінка якості бізнес-процесів підприємства.

Визначені на схемі основні складові внутрішнього характеру слід доповнити зовнішнім (ринковим) елементом, таким як конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Саме через нього реалізується зв’язок внутрішньої оцінки вартості бізнесу з її зовнішнім еквівалентом. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства закладає основу для розробки  результатних моделей визначення вартості бізнесу.

Формуючи загальний показник вартості бізнесу, необхідно враховувати об’єктивну структуру елементів, що формують виробничо-комерційну систему (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Структурно-логічний граф показників вартості бізнесу

З метою формалізації побудованої моделі показників вартості бізнесу можна запропонувати наступну матрицю зв’язків, де кожен прямий зв’язок позначається 0,5, а у випадку існування ще й зворотного зв’язку — 1; відсутність будь яких зв’язків позначається 0.

Переходячи до прикладних аспектів оцінки вартості бізнесу, можна відзначити, що найширше розповсюдження здобули експертні методи оцінки, що базуються на використанні поряд з формалізованими кількісними (вартісними) критеріями якісні характеристики, котрі, як правило, неможливо виразити у конкретних цифрах. Спектр застосовуваних методів оцінки вартості бізнесу можна згрупувати відповідно до описаних вище підходів (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Методи оцінювання вартості бізнесу

ПІДХІД

Метод оцінки

Базовий постулат

1

2

3

ВИТРАТНИЙ

Простий балансовий метод

Вартість бізнесу визнається рівною різниці між активами та пасивами фірми.

Метод регулювання балансу  

Вартість бізнесу визначається шляхом підсумування реальної вартості усіх компонентів цілісного майнового комплексу підприємства з вирахуванням сум його зобов’язань (боргів).

Метод ліквідаційної вартості

Вартість бізнесу дорівнює сумі коштів, яка може бути реально отримана при його ліквідації (продажу); або сумі ліквідаційних вартостей усіх видів майна підприємства. Визначається три види ліквідаційної вартості бізнесу: упорядкована, примусова і кінцева.

Метод вартості заміщення

Вартість бізнесу визначається шляхом підрахування вартості створення ідентичного цілісного майнового комплексу у поточних цінах, який  має аналогічну корисність для власників, але сформований відповідно до сучасних стандартів та вимог.

Метод чистих активів

Вартість бізнесу визначається шляхом вирахування зі скоригованої вартості активів підприємства скоригованої вартості його пасивів. Коригування полягає у ціновому приведенні чи нормалізації бухгалтерської звітності.

Метод накопичення активів

Вартість бізнесу дорівнює різниці між ринковою вартістю усіх активів підприємства та ринковою вартістю усіх його пасивів (зобов’язань) у по-елементному розрізі.

РЕЗУЛЬТАТНИЙ

Метод прямої капіталізації доходів

Вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання, що можуть бути капіталізовані учасниками (власниками).


Закінчення табл. 12.1

1

2

3

Метод дисконтування грошового потоку

Вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості грошових потоків генерованих кожним його компонентом, з урахуванням відмінностей у рівнях дисконтів.

Метод економічного прибутку

Вартість бізнесу визначається шляхом множення суми інвестованого капіталу на ставку економічної рентабельності, яка дорівнює різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньозваженими витратами на його залучення та використання.

Метод додаткових доходів

Вартість бізнесу визначається шляхом урегулювання балансу підприємства та оцінки можливостей отримання доходів від його використання.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ

Метод мультиплікаторів

Вартість бізнесу оцінюється на основі визначених коефіцієнтів, що відтворюють суттєві характеристики аналогічних об’єктів представлених на ринку.

Метод галузевих співвідношень

Вартість бізнесу визначається на основі цінових показників та інших якісних (чи фінансових) співвідношень  характерних для даної сфери господарювання.

Метод аналогових продаж чи ринку капіталу

Вартість бізнесу встановлюється на рівні ціни купівлі-продажу контрольних пакетів акцій компаній чи алогічних цілісних майнових комплексів.

При недостатності наявної інформації, її сумнівного характеру чи неможливості формалізації отриманих даних прийнятним  підходом до визначення вартості бізнесу можна вважати експертні технології. При цьому вартість бізнесу визначається за допомогою опитування кваліфікованих експертів-оцінювачів щодо його вартості, основних факторів впливу, ключових показників оцінки, а також математично-статистичної інтерпретації  одержаних результатів.

Вище представлена таблиця класифікує найбільш поширені базові методи оцінки вартості бізнесу, хоча слід відзначити, що кожен з вказаних методів має багато модифікацій. Обраний підхід до оцінки вартості бізнесу і його конкретний метод повинні спиратися на достовірну інформаційну базу та обґрунтовані з огляду на специфіку об’єкту та умов його функціонування у визначений проміжок часу. Зважаючи на це, надзвичайно цікавим є американський досвід оцінки бізнесу, що концентровано представлено у стандартах BSV Американського Товариства Оцінювачів, перший з яких було прийнято в 1988 році.

Подальший аналіз попередньо представлених методів оцінки вартості бізнесу побудований на засадах алгоритмізації, тобто розбитий на етапи чи стадії. Такий спосіб викладення матеріалу дозволить сформувати та закріпити авторський підхід щодо технології оцінки вартості бізнесу, враховуючи можливості поєднання схожих методик.

12.2. Методи витратного  підходу до оцінювання вартості бізнесу

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД до оцінки вартості бізнесу найпростіше реалізується у простому балансовому методі. Використання даного методу передбачає порівняння суми (вартості) майна підприємства (активів) та суми його зобов’язань (пасивів). Алгоритм визначення вартості бізнесу відповідно даного методу включає наступні етапи:

Етап 1. Визначення дати оцінки, збір, систематизація та гармонізація облікової звітності щодо активів підприємства (формування підсумкових вартісних показників шляхом агрегації первісних облікових даних, отриманих у ході інвентаризації об’єктів цілісного майнового комплексу). Особлива увага звертається на такі статті активу балансу фірми “Виробничі запаси” (ряд. 100), “Готова продукція” (ряд. 130), сум дебіторської заборгованості (ряд. 160, 170 – 210). За умови понаднормативного накопичення та зберігання виробничих запасів сировини і матеріалів, запасів готової продукції, а також сум дебіторської заборгованості їх реальна вартість може значно відрізнятися від зафіксованих у звітності.

Етап 2. Узгодження дати оцінки, збір, систематизація та гармонізація облікової звітності щодо пасивів підприємства (вартісна оцінка зобов’язань відповідно до прийнятих та законодавчо закріплених методів системи обліку).

Етап 3. Визначення вартості бізнесу як суми власного капіталу підприємства, що розраховується як різниця між  обліковою вартістю майна підприємства та розміром його зобов’язань:

(12.1)

Представлений алгоритм визначення вартості бізнесу є найпростішим, але й найменш точним. Визначена на його основі вартість бізнесу лише відтворює розмір власного капіталу,  витраченого для створення об’єкту оцінки,  і не враховує досвід, поточний стан і перспективи його діяльності, повністю ігноруючи ринкові фактори.

Даний метод використовується у якості поверхневого діагностичного інструменту оцінки за умови відсутності достовірної інформації щодо специфіки і характеру діяльності підприємства (чи його бізнесу).

Метод регулювання балансу розвиває аналогічні витратно-майнові постулати оцінки вартості бізнесу і вважається більш точним. Особливістю даного методу оцінки є використання не облікових величин елементів виробничо-комерційної системи підприємства, а їх скоригованих вартостей. При цьому розрахунки проводяться по цінах останньої покупки майна чи іншого обґрунтованого моменту часу. Визначення вартості бізнесу на основі методу регулювання балансу проводиться за такими етапами:

Етап 1. Визначення реальної вартості основних засобів підприємства, шляхом коригування їх балансової вартості залежно від їх відновної вартості на момент оцінки.

Етап 2. Оцінка вартості земельної ділянки у ринкових цінах, сформованих на момент оцінки, враховуючи витрати на її поліпшення та благоустрій.

Етап 3. Визначення реальної вартості виробничих запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, переглядаючи бухгалтерські величини та переоцінюючи вартість понаднормативних чи влежаних запасів. Оцінка реальної вартості дебіторської заборгованості, враховуючи ймовірність та відсоток її погашення.

Етап 4. Визначення чистого залишку заборгованості підприємства шляхом коригування довгострокової, середньострокової та поточної кредиторської заборгованості на основі переоцінки вартості боргових фінансових пакетів.

Етап 5. Визначення вартості бізнесу шляхом зменшення скоригованої вартості майна підприємства на скориговану суму його зобов’язань.

Даний метод переобтяжений такими ж недоліками як і попередній, але отримані з його допомогою результати вважаються більш точними, хоча й потребують більших витрат часу та ресурсів.

Метод вартості заміщення можна вважати ще однією модифікацією описаних вище витратних методик, але на відміну від методу регулювання балансу передбачає визначення вартості заміщення об’єкту оцінки. При цьому під вартістю заміщення слід розуміти мінімальну вартість аналогічного нового підприємства, ідентичного з оцінюваним за функціональними, експлуатаційними чи конструктивними параметрами, але створеного відповідно сучасних цін та нових якісних вимог.

Метод ліквідаційної вартості використовується за умови ліквідації суб’єкта господарювання, чи коли грошові потоки від його операційної діяльності несуттєві (або взагалі набувають негативного значення); при фінансуванні підприємства-боржника; при фінансуванні проектів реструктуризації чи санації тощо. Він базується на визначенні суми коштів, які можуть бути отримані за умови ліквідації (продажу) підприємства (при роздільному продажу його активів) на конкретну дату.  Вважається, що ліквідаційна вартість підприємства як цілісного майнового комплексу менша, ніж при роздільному розпродажу його активів.

Виокремлюють такі види ліквідаційної вартості підприємства (бізнесу): упорядковану, примусову та кінцеву. Основне завдання оцінювача — визначення та обґрунтування виду і специфіки ліквідаційної вартості. Під упорядкованою ліквідаційною вартістю розуміють суму коштів, що може бути отримана при “розумному” розпродажу активів, тобто протягом не більше двох років зі спробою встановлення максимальної ціни. На відміну від упорядкованої, примусова ліквідаційна вартість формується за умови максимально швидкого проведення комерційних угод щодо купівлі-продажу активів підприємства, незалежно від того чи вигідно це у поточному періоді. Кінцева ліквідаційна вартість суттєво відрізняється від двох вище наведених видів і характеризує суму витрат власника (інвестора) на знищення, ліквідацію активів підприємства на місці. Як правило, вона має негативне значення, так як оцінює додаткові витрати на фізичне знищення об’єкту.

При оцінці ліквідаційної вартості підприємства слід коригувати відновну вартість його активів на суму витрат для їх ліквідації. Отримана на цій основі чиста ліквідаційна вартість об’єкту оцінки приводиться на конкретну дату оцінки за допомогою дисконтних множників.

Оцінка бізнесу методом ліквідаційної (упорядкованої) вартості включає такі етапи:

Етап 1. Розробка календарного графіку ліквідації кожного виду активів підприємства з метою максимізації капітальних прибутків (при вирахуванні усіх зобов’язань підприємства).

Етап 2. Визначення поточної вартості активів, враховуючи витрати на їх ліквідацію. Розрахунок проводиться одночасно з перевіркою балансових показників шляхом інвентаризації майна на дату оцінки.

Етап 3. Коригування поточної вартості активів, враховуючи обов’язкові платежі та державні збори (податки). Отримана таким чином вартість активів дисконтується на відповідну дату оцінки.

Етап 4. Визначення вартості зобов’язань (боргів) підприємства та її приведення на дату оцінки. Особливу увагу слід звертати на такі балансові статті як “ Відстрочені податкові зобов’язання” (ряд. 460) та “Поточні зобов’язання за розрахунками” (ряд. 540-600).

Етап 5. Вирахування з поточної вартості активів підприємства суми витрат на ліквідацію об’єкту та приведеної вартості його боргів, а потім формування ліквідаційної вартості.

Розрахунок вартості бізнесу методом чистих активів включає декілька етапів:

Етап 1. Оцінка нерухомості  підприємства по обґрунтованій ринковій вартості. Визначення ринкової вартості нерухомості може проводитися відповідно до спеціальних методів висвітлених у попередніх розділах книги.

Етап 2. Визначення обґрунтованої ринкової вартості машин та обладнання. Розрахунки можуть проводитися у розрізі окремо взятих машин, пристроїв, силових установок чи іншого обладнання; технологічно, функціонально чи експлуатаційно однорідним групам машин умовно незалежних одна від одної; цілісних виробничо-технологічних систем чи комплексів.

Етап 3. Ідентифікація та оцінка ринкової вартості нематеріальних активів підприємства включає: експертизу об’єктів інтелектуальної власності, охоронних документів і прав на нематеріальні активи; застосування спеціальних методів оцінки нематеріальних активів; формування сукупної вартості нематеріальних активів.

Етап 4. Визначення ринкової вартості короткострокових і довгострокових вкладень передбачає розрахунок поточної вартості облігацій (з плаваючим купоном, з купоном постійних виплат чи безстрокових облігацій); оцінку пакету простих і привілейованих акцій (модель постійного росту, модель двох стадійного росту тощо).

Етап 5. Визначення поточної вартості товарно-матеріальних запасів, враховуючи прийняту практику обліку (LIFO, FIFO).

Етап 6. Ринкова оцінка дебіторської заборгованості залежно від імовірності її погашення, виділяючи безнадійну, перспективну та гарантовану.

Етап 7. Оцінка витрат і доходів майбутніх періодів за умови існування реальної можливості отримання кінцевого позитивного фінансового результату.

Етап 8. Приведення зобов’язань підприємства до поточної вартості.

Етап 9. Визначення вартості власного капіталу (як вартісної оцінки бізнесу) шляхом вирахування з обґрунтованої ринкової вартості активів поточної вартості усіх зобов’язань.

Даний метод застосовується, коли очікується, що фірма володіє значними матеріальними активами, а також буде функціонувати у найближчому майбутньому. У процесі оцінки аналізуються наступні бухгалтерські, фінансові та статистичні форми звітності підприємства: баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про рух грошових коштів (форма №3), звіт про власний капітал (форма №4) і детальні розшифровки до них. У разі необхідності використовуються дані первинного обліку. Попередньо проводиться інфляційне коригування показників фінансової звітності, яке найпростіше зробити шляхом переоцінки звітних показників відповідно до твердої валюти.

У випадку застосування методики накопичення активів проводиться згадана вище процедура нормалізації бухгалтерської звітності, яка має певну специфіку — коригування вноситься до статей останнього перед датою оцінки балансу. Після коригування показників бухгалтерської звітності, слід провести загальний аналіз фінансово-економічного стану підприємства, що дозволяє внести додаткові поправки у розрахункову величину вартості бізнесу. Розрахунок вартості бізнесу за методикою накопичення активів розпочинається з загального опису підприємства, що включає історію створення, форму власності, опис основного та супровідних видів діяльності, уставного фонду, цілісного майнового комплексу тощо. На цій основі проводиться вибір, оцінка та гармонізація джерел інформації, які можна підрозділити на джерела загальних і спеціальних даних. Наступним кроком є економічний огляд сфери бізнесу (галузі промисловості), дослідження загальнодержавних ринків кінцевої продукції, сировини і матеріалів; визначення залежних чи причинних сфер бізнесу, ділова активність у яких справляє істотний вплив на об’єкт оцінки. Потім проводиться аналіз локальних характеристик бізнесу, що включає моніторинг місцевих (регіональних) ринків, перевірка портфелю замовлень та договорів постачання чи обслуговування, сформованих на підприємстві, тощо; а на цій основі аналіз фінансово-економічної стану підприємства за допомогою традиційних абсолютних показників і коефіцієнтів на їхній основі. Особлива увага приділяється вивченню систем взаємозалежних показників, що дозволяють створити комплексну картину минулого та поточного положення підприємства. На закінчення проводиться дослідження найістотніших факторів впливу на вартість бізнесу залежно від рівня можливості управління ними, описуються активи (майно) підприємства, що передбачає створення переліку видів майна та наявних майнових та суміжних прав щодо їхнього використання. А потім визначають вартість бізнесу та формують звіту про оцінку.

12.3. Методи результатного підходу до оцінювання вартості бізнесу

На відміну від методів витратної природи, алгоритми РЕЗУЛЬТАТНОГО ПІДХОДУ реалізують протилежні постулати, що визначають вартість бізнесу залежно від можливості отримання фінансових чи інших економічних результатів. Яскравим прикладом такої оцінки може слугувати методика прямої капіталізації, суть якої концентровано виражається формулою:

   (12.2)

Даний метод використовується у якості експрес-діагностики ринкової вартості бізнесу та передбачає виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації, оцінка вартості бізнесу. Коефіцієнт капіталізації може бути визначений такими методами:

  •  кумулятивним методом;
  •  метод ринку капіталу;
  •  по фінансових показниках  схожих підприємств (аналогічного бізнесу);
  •  на основі ринкових мультиплікаторів;
  •  на базі середньозважених витрат на залучення та використання капіталу;
  •  методом внутрішньої ставки дохідності.

Використання коефіцієнтів капіталізації дещо обмежено внаслідок значних коливань рівня прибутковості різних сфер бізнесу, а також сучасних ринків, коли рентабельність діяльності підприємств всередині окремої сфери коливається сильніше, ніж між підприємствами різних галузей національної економіки.

Розрахунки за методом прямої капіталізації передбачають:

  •  Аналіз фінансової звітності, її нормалізація та трансформація по мірі необхідності. Бажано використовувати звітність хоча б за останні три роки функціонування бізнесу, особливо звертаючи увагу на суми чистої дебіторської  заборгованості, товарно-матеріальних запасів, нарахована амортизація, кредиторська заборгованість тощо.
  •  Оцінка величини прибутку (чистого прибутку, неоподаткованого прибутку чи грошового потоку), що підлягає капіталізації. Даний етап фактично зводиться до визначення періоду, чисті фінансові результати діяльності за який підлягають капіталізації: прибуток останнього року, прибуток першого року, середній розмір прибутку за аналізований період.
  •  Визначення адекватної ставки капіталізації, як правило, шляхом вирахування зі ставки дисконтування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутків (грошового потоку).
  •  Визначення попередньої величини вартості бізнесу на базі наведеної вище формули, а також внесення поправок у розрахункову величину, залежно від наявності не функціонуючих активів на балансі підприємства, недостачу ліквідності, рівень контролю за майном тощо.

Метод дисконтування грошового потоку  дозволяє оцінити вартість бізнесу з огляду на перспективи його розвитку. Даний базується на постулаті, що потенційний інвестор платить не за набір засобів праці, команду працівників, сукупність прав на інтелектуальну власність і т.д., а за кінцевий потік коштів (капіталу).  Такий метод оцінки не використовується за умови систематичної збитковості діяльності підприємства, а також при оцінці нових видів бізнесу (підприємства).

Основні етапи оцінки вартості бізнесу методом дисконтування грошових потоків:

Етап 1. Моніторинг сфери бізнесу, визначення її специфіки та оцінка рівня системного ризику.

Етап 2. Обґрунтування моделі формування грошового потоку бізнесу. Прийнято виділяти дві моделі формування грошових потоків: для власного капіталу та для сукупного інвестованого капіталу.

Етап 3. Визначення періоду оцінки. Як правило, в якості періоду оцінки бізнесу береться термін, за який стабілізуються грошові потоки генеровані ним.

Етап 4. Прогнозування внутрішніх та зовнішніх факторів, що визначають грошовий потік: частки ринку підприємства та темпів її зміни; ринкових цін на емітовані акції підприємства та темпи їх зміни; валової виручки та її динаміки; рівень інфляції та її динаміку тощо.

Етап 5. Розрахунок грошових потоків по кожному виду діяльності за кожен рік періоду оцінки.

Етап 6. Визначення ставок дисконту у розрізі видів діяльності, що дозволить адекватно врахувати рівень ризику по кожному притоку та відтоку капіталу. За умови формування грошового потоку для власного капіталу дисконт встановлюється згідно з моделлю оцінки капітальних активів чи кумулятивної моделі. При формуванні грошового потоку для всього інвестованого капіталу найчастіше використовується модель середньозваженої вартості капіталу.

Етап 7. Визначення грошових потоків у постпрогнозний період, що дозволяє оцінити вартість бізнесу до кінця його життєвого циклу. В залежності від перспектив розвитку бізнесу використовують такі методи встановлення постпрогнозного дисконту: метод ліквідаційної вартості, метод чистих активів, метод очікуваних продаж, модель Гордона.

Етап 8. Оцінка вартості бізнесу та внесення підсумкових поправок. При розрахунках грошових потоків враховуються лише ті активи, які приймали участь у процесі виробництва, але слід відзначити, що навіть не функціонуючі активи мають вартість. Друга суттєва поправка вноситься у розрахункову величину вартості бізнесу з метою коректного обліку суми власного оборотного капіталу підприємства, надлишок якого додається, а нестача — віднімається.

Метод оцінки вартості бізнесу на базі опціонів — це модифікація стандартного методу дисконтування грошових потоків, але з урахуванням можливості зміни стратегічних орієнтирів та ухвалення нових управлінських рішень по мірі надходження додаткової інформації. Особливо корисною така технологія оцінки є у випадку коли необхідно визначити вартість стратегічної та оперативної гнучкості виробничо-комерційної системи. При цьому слід пам’ятати, що опціони можуть бути включені до балансу підприємства як у вигляді активів так і у вигляді пасивів. Опціони на стороні активів забезпечують гнучкість та створюють додаткову вартість бізнесу тільки за умови перевищення їхніх економічних результатів над витратами щодо укладення та виконання. Опціони на стороні пасивів справляють істотний вплив на показник середньозважених витрат на капітал. З метою систематизації опціонів на стороні активів можна запропонувати наступну класифікацію [1]:

  •  опціони на припинення діяльності;
  •  опціони на відстрочку розвитку;
  •  опціони на розширення;
  •  опціони на скорочення;
  •  опціони на зміну діяльності (диверсифікацію).

Особливо корисною, з огляду на характер нашого дослідження, є формула Міллера-Модильяні, що дозволяє оцінити вартість бізнесу як суму вартості грошового потоку ним генерованого та вартості росту.

Одним з найбільш яскравих прикладів результатного підходу до оцінки вартості бізнесу виступає метод економічного прибутку, концептуальна формула розрахунку якого має наступний вигляд:

(12.3)

Перевага методу економічного прибутку над методом дисконтування грошового потоку у тому, що сам показник економічного прибутку дозволяє оцінити результати діяльності фірми у окремо взятому році, у той час як вільний (чистий) грошовий потік не дає такої можливості.

Основні етапи оцінки вартості бізнесу відповідно методу економічного прибутку:

Етап 1. Аналіз результатів минулої діяльності з метою визначення реальної вартості інвестованого капіталу, факторів що її зумовлюють, визначення системи цільових орієнтирів фірми.

Етап 2. Прогнозування майбутньої діяльності, що передбачає визначення поточного стратегічного положення, розробка ймовірних сценаріїв розвитку, по-елементний прогноз усіх сфер діяльності та використання у них усіх видів майна, перевірка достовірності сформованих прогнозів, встановлення періоду оцінки та тривалості життєвого циклу фірми.

Етап 3. Оцінка витрат на капітал включає визначення цільової структури капіталу, визначення вартості акціонерного (власного) та позикового (залученого) капіталу, визначення середньозважених витрат на використання капіталу.

Етап 4. Визначення вартості економічного прибутку за кожен рік періоду оцінки (враховуючи зміни у дисконтних ставках), підбір методики та визначення вартості економічного прибутку поза періодом оцінки.

Етап 5. Визначення вартості бізнесу шляхом сумування приведеної вартості потоку економічного прибутку протягом періоду оцінки та поза його межами.

Метод додаткових прибутків можна вважати модифікацією методу дисконтування грошових потоків. Він визначає вартість бізнесу на основі порівняння середньої дохідності (прибутковості) у окремій галузі та дохідності участі капіталу у конкретному  бізнес-проекті. Розрахункова вартість бізнесу дорівнює сумі ринкової приведеної вартості середньорічного капіталу та приведеної вартості капіталізованого за певний період надлишкового доходу від діяльності підприємства. У практиці досить часто вартість активів прирівнюється до їхнього балансового еквіваленту, що неприпустимо. Практична реалізація даного методу може спиратися на такі етапи:

  1.  Використовуючи методику регулювання балансу чи методику чистих активів визначається попередня вартість бізнесу.
  2.  Оцінюються додаткові витрати покупця бізнесу, пов’язані з його придбанням, що відтворюють вартість вибору.
  3.  На основі середньорічних показників, визначають приведену вартість річних грошових потоків.
  4.  Визначаються можливі додаткові грошові надходження, як різниця між прогнозованими чистими притоками капіталу та додатковими витратами на купівлю бізнесу, а також визначається остаточна вартість бізнесу.

12.4. Методи оцінювання вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході

ПОРІВНЯЛЬНИЙ ПІДХІД дозволяє визначити вартість бізнесу відповідно представленим на вільних ринках аналогічних об’єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки — схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково.

Найширшого розповсюдження в рамках даного підходу здобув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фінансово-економічною базою (фактором, який справляє істотний вплив). Найширшого розповсюдження здобули цінові мультиплікатори, які можна підрозділити на інтервальні та одномоментні. Загальна характеристика найбільш поширених мультиплікаторів представлена у таблиці 12.2.

Таблиця 12.2

Мультиплікатори оцінки вартості бізнесу

Мультиплікатор

Призначення

Основна вимога

1

2

3

Цінові (вартісні) мультиплікатори

Інтервальні мультиплікатори

Ціна / Прибуток

Відтворює зв’язок вартості бізнесу з фінансовими результатами його діяльності. При чому в якості бази розрахунку може використовуватися як сума чистого чи  валового прибутку, так і їхні середньорічні величини.

Повна відповідність видів прибутку у оцінюваних компаній та методів бухгалтерського обліку в частині формування та розподілу їх прибутку.


Продовження табл. 12.2

1

2

3

Ціна / Грошовий потік

Характеризує зв’язок вартості бізнесу з розміром грошового потоку генерованого ним. Перевага цього мультиплікатора перед попереднім у тому, що він ширше трактує фінансові результати діяльності бізнесу, а також на основі дисконтування дозволяє коректно враховувати ретроспективні дані.

Відповідність методів бухгалтерського обліку.

Ціна / Виручка від реалізації (операційної діяльності)

Характеризує залежність вартості бізнесу від виручки від реалізації. Даний мультиплікатор не залежить від методів бухгалтерського обліку та носить універсальний характер. Також використовується модифікована форма даного мультиплікатора “ціна / натуральний обсяг виробництва”. При цьому в якості бази розрахунку можуть використовуватися інші невартісні величини (кількість устаткування, квадратура виробничих площ тощо)

Основну частину фінансових результатів функціонування бізнесу складає ефективність комерційної діяльності. При обрахунку інших видів даного мультиплікатора слід особливо ретельно обґрунтовувати залежність вартості бізнесу від обраного показника.

Ціна / Дивіденди

Описує зв’язок вартості бізнесу та суми дивідендів, виплачених чи потенційних.

Повна відповідність організаційно-правової форми бізнесу та схожість дивідендної політики компаній.

Одномоментні мультиплікатори

Ціна / Балансова вартість

Описує зв’язок вартості бізнесу та балансової вартості аналогічних компаній (проектів). При розрахунках використовуються балансові показники чи аналітично визначена величина скоригованих активів підприємства.

Ресурсна природа оцінюваного бізнесу.

Ціна / Чиста вартість активів

Характеризує залежність вартості бізнесу від суми його чистих активів. При визначені даного мультиплікатора особливо важливими є значення рентабельності продаж, структура капіталу та активів, ліквідність та інші фінансово-економічні показники.

Оцінювана компанія повинна мати значні інвестиції у майно (нерухомість, цінні папери, газове чи нафтове обладнання тощо). Основною діяльністю компанії є купівля та перепродаж такого майна. Внесок у вартість бізнесу персоналу підприємства є незначним.


Закінчення табл. 12.2

1

2

3

Фінансові мультиплікатори

Прибуток / Інвестований капітал

Відображає залежність вартості бізнесу від рівня прибутковості використання інвестованого капіталу.

Оцінка вартості бізнесу проводиться з позицій власників капіталу (акціонерів, інвесторів) та передбачає ідентичність методів визначення та політики розподілу прибутку та виду оцінки вартості інвестованого капіталу.

Прибуток / Виручка від реалізації

Характеризує залежність вартості бізнесу від рентабельності продаж (операційної діяльності).

Основним видом діяльності виступає реалізація товарів (послуг чи виконання робіт) та ідентичність систем бухгалтерського обліку.

Власний капітал / Позиковий капітал

Описує залежність вартості бізнесу від структури його капіталу.

Капітал порівнюваних компаній співставний за розміром та правовим статусом.

Залежно від мети та наявної інформації можуть використовуватися й інші види оціночних мультиплікаторів, що покликані описувати найбільш суттєві фактори визначення вартості бізнесу. Відзначимо, що фінансові мультиплікатори носять опосередкований характер, так як враховують непрямі зв’язки  та досить часто використовуються як допоміжні інструменти при оцінці вартості бізнесу. Крім того, рекомендується застосовувати систему традиційних фінансово-економічних коефіцієнтів платоспроможності, рентабельності, ліквідності, ділової активності тощо.

Метод галузевих співвідношень базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношеннях між вартістю бізнесу та окремими фінансово-економічними параметрами. Він є ніби спрощеним варіантом методу мультиплікаторів, тому що передбачає визначення вартості бізнесу за вже встановленими спеціалізованими установами коефіцієнтами.

Метод галузевих співвідношень нажаль не отримав достатнього розповсюдження у вітчизняній оціночній практиці, через відсутність мінімально необхідного масиву статистичної інформації чи її закритого характеру. Тому з огляду на це можна рекомендувати досвід зарубіжних оцінювачів [2]:

  •  бухгалтерські фірми та рекламні агентства продаються відповідно за 0,5 та 0,7 річної валової виручки;
  •  салони краси — за 0,25 – 0,7 суми річної валової виручки, вартості обладнання та запасів;
  •  ресторани і туристичні агентства — відповідно за 0,25 – 0,5 та 0,04 – 0,1 річної валової виручки;
  •  автозаправочні станції  — за 1,2 – 2,0 місячної валової виручки;
  •  підприємства роздрібної торгівлі  — за 0,75 – 1,5 суми чистого прибутку, обладнання та запасів;
  •  машинобудівні підприємства — за 1,5 – 2,5 суми чистого прибутку та виробничих запасів тощо.

Метод аналогових продаж (ринку капіталу) базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, на основі чого робиться висновок щодо вартості оцінюваного бізнесу. Відповідно принципу заміщення інвестор інвестує кошти в оцінюваний бізнес у такому ж розмірі як і у аналогічну компанію, акції котрої вже котуються на ринку. Слід відзначити, що ринкову інформацію щодо ціна на акції аналогічних компаній коригують з огляду на специфіку оцінюваного бізнесу. Основною перевагою цього методу є використання фактичної ринкової інформації, а не прогнозних даних. Хоча обов’язковою вимогою використання даного методу оцінки є схожість організаційно-правової форми порівнюваних компаній та достовірність (надійність) ринкової інформації.

Процес визначення вартості бізнесу з використанням цього методу передбачає виконання наступних етапів:

Етап 1. Збір ринкової інформації, її аналітичне опрацювання та відбір необхідної, допоміжної та довідкової.

Етап 2. Формування переліку схожих (аналогічних) компаній, що передбачає:

  •  визначення максимального переліку компаній схожих чи пов’язаних з оцінюваним (відбір проводиться за галузевою ознакою, продуктовою подібністю, обсягами виробництва, основним видом сировини тощо);
  •  відбір на базі попереднього пункту компаній-кандидатів, які мають найбільшу схожість з оцінюваним за ключовими критеріями успішності функціонування бізнесу (важливим критерієм відбору є можливість отримання додаткової достовірної інформації по тій чи іншій компанії);
  •  визначення остаточного переліку схожих (аналогічних) компаній за галузевою ознакою, розміром та обсягами виробництва, перспективами росту, господарськими ризиками, якістю менеджменту тощо.

Етап 3. Фінансово-економічний аналіз компаній зі списку на базі таких вимог:

  •  аналітичні розрахунки даного етапу повинні базуватися на інформації останніх 5 років діяльності компаній;
  •  аналіз повинен носити проблемно-орієнтовний характер і базуватися на системному підході;
  •  розрахунки повинні давати можливість визначати рейтинг компаній на основі системи цільових орієнтирів оцінювача (замовника).

Етап 4. Розрахунок оціночних коефіцієнтів (мультиплікаторів) і визначення їх нормативного значення на базі результатів попереднього етапу. В якості бази оціночних коефіцієнтів використовуються попередньо визначені значення ключових (критичних) показників виробничо-комерційної діяльності підприємств, які суттєво впливають на вартість бізнесу.

Етап 5. Визначення розрахункової вартості бізнесу, зважування проміжних результатів і внесення остаточних коригувань (поправок) у розрахункову вартість бізнесу. Найбільш типовими поправками, що вносяться у розрахункову вартість бізнесу, є коригування в залежності від непривабливого для покупця характеру диверсифікації бізнесу (портфельна знижка); частки виробничих активів у загальній вартості майна (виробнича знижка); недостачі власного оборотного капіталу чи інвестицій (фінансова знижка); рівня контролю наданого інвестору (власнику) (контрольна знижка); рівня ліквідності (знижка ліквідності).

Слід додатково відзначити, що основою для використання методу ринку капіталу є модель оцінки капітальних активів і “спрощене правило дисконтування”, запропонованого Фишером Блеком [3].

Різновидом методу аналогових продаж є також метод угод чи продаж, який  орієнтується на використанні комерційної інформації щодо купівлі-продажу схожих цілісних майнових комплексів у найближчому минулому.

З метою попереднього аналізу бізнесу можна рекомендувати наступні загальноприйняті методи його аналізу, які вже реалізовані у програмному вигляді (табл. 12.3).

Таблиця 12.3

Основні аналітичні методи аналізу бізнесу

Теоретичний

напрямок

Методи аналізу

1

2

3

1

Функціонально-вартісний аналіз

АВС (Activity based costing)  — метод визначення вартості та інших характеристик  товарів на основі функцій та ресурсів, що притаманні у бізнес процесу. Досліджує бізнес як сукупність операційно-орієнтованих  послідовних операцій-функцій, кожна з яких привносить свій вклад у ринкову вартість бізнесу.

АВВ (Activity based budgeting) — метод планування бюджету на основі функцій підприємства, використовується при плануванні бюджету компанії чи інвестиційного проекту та базується на принципах АВС-аналізу.

ARP (Activity resource planning) — метод планування ресурсів підприємства на основі дослідження бізнес процесів (по методології АВС-аналізу)

АВМ (Activity based management) — метод оперативного управління, який описує способи та засоби управління підприємством для вдосконалення бізнес-процесів і підвищення прибутковості  на основі інформації АВС-аналізу.

2

Структурно-функціональний аналіз

IDEF0 — метод функціонального моделювання. За допомогою наочної графічної мови IDEF0, досліджувана система розглядається аналітиками у виді набору взаємозалежних функцій (функціональних блоків - у термінах IDEF0). Як правило, моделювання засобами IDEF0 є першим етапом вивчення будь-якої системи.

IDEF1 — метод моделювання інформаційних потоків усередині системи, що дозволяє відображати й аналізувати їхню структуру і взаємозв'язки

IDEF1X (IDEF1 Extended) — метод побудови реляційних структур. IDEF1X ставиться до типу методологій “Сутність-взаємозв'язок” (ER - Entity-Relationship) і, як правило, використовується для моделювання реляційних баз даних, що мають відношення до підприємства.


Продовження табл. 12.3

1

2

3

IDEF3 — метод документування процесів системи, що використовується, наприклад, при дослідженні технологічних процесів на підприємствах. За допомогою IDEF3 описуються сценарій та послідовність операцій для кожного процесу. IDEF3 має прямий взаємозв'язок із методологією IDEF0 — кожна функція (функціональний блок) може бути подана у виді окремого процесу засобами IDEF3.

IDEF4 – метод побудови об'єктно-орієнтованих систем. Засоби IDEF4 дозволяють наочно відображати структуру об'єктів і закладені принципи їхньої взаємодії, тим самим дозволяючи аналізувати й оптимізувати складні системи.

IDEF5 — метод онтологічного дослідження складних систем. IDEF5 дозволяє описати онтологію системи за допомогою словника визначеного термінів і правил, на підставі яких можуть бути сформовані достовірні твердження про стан аналізованої системи в деякий момент часу. На основі цих тверджень формуються висновки про подальший розвиток системи і провадиться її оптимізація

3

Моделювання

ERD — метод ідентифікації інформації та взаємозв’язків між її складовими чи об’єктами, що забезпечує деталізоване зберігання даних, ідентифікацію об’єктів аналізу, визначення властивостей цих об’єктів та опис зв’язків між ними.

IDEF2 — метод динамічного моделювання розвитку систем. У зв'язку з складностями аналізу динамічних систем від цього стандарту практично відмовилися, і його розвиток призупинився на самому початковому етапі. Проте в даний час присутні алгоритми, та їх програмні аналоги, що дозволяють перетворювати набір статичних діаграм IDEF0 у динамічні моделі, побудовані на базі “розфарбованих мереж Петрі” (CPN - Color Petri Nets).

STD — метод моделювання  перспективного розвитку підприємства на основі минулого досвіду господарювання та поточної ситуації

У світовій практиці здійснюються розрахунки репутації фірми, що виступає ніби інтегрованою характеристикою вартості бізнесу. Існує декілька методів розрахунку вартості репутації. Так, німецький метод можна виразити такою формулою:

,      (12.4)

де  Wr —вартість репутації; М — вартість майна підприємства, що складається з перелічених вище складових; D — дисконтована величина майбутніх прибутків, яка дає змогу визначити сучасну вартість або фінансовий еквівалент майбутньої грошової суми, тобто зменшити його на дохід, ідо наростає за певний строк за правилом складних процентів.

Швейцарський метод визначення вартості репутації передбачає використання тих же самих показників:

,      (12.5)

Згідно з англосаксонським методом визначення вартості репутації застосовується рівняння:

,     (12.6)

де аn — коефіцієнт загального дисконту річної ренти від вартості репутації (ставки) для облікового процента r1 по n років.

Існує дисконтний метод визначення вартості репутації па підставі вищого облікового процента (ставки). Основними показниками в цьому випадку є офіційний обліковий процент або облікова ставка банку і комерційна облікова ставка або зміна ставки протягом певного часу. За цим методом вартість репутації визначається таким чином:

,    (12.7)

де r1 — вища облікова ставка.

Застосовується метод щорічного визначення:

,      (12.8)

де n — кількість років.

У цьому випадку, як правило, враховують амортизацію або зростання вартості репутації протягом часу. У наведеній формулі виходять з того, що вартість репутації фірми з часом зростає.

За методом Грефа визначення вартості репутації підприємства здійснюється таким чином:

,    (12.9)

де m — кількість років амортизації репутації фірми.

У разі застосування комбінованого методу виходять з процентної ставки амортизації або реновації капіталу, прибутку підприємства, періоду амортизації майна (реновації капіталу):

,     (12.10)

де ;     (12.11)

R — процентна ставка амортизації (реновації капіталу); Z — річний прибуток; n — кількість років амортизації майна (реновації капіталу).

У перелічених вище методах визначення вартості репутації використовується вартість бізнесу, розрахована через його майно і здатність цього майна приносити дохід. Кожний з методів у той чи інший спосіб визначає можливість підприємства отримувати прибуток. Комбінований метод найбільш прийнятний в умовах України, оскільки передбачає аналіз активів з урахуванням прибутковості підприємства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26448. Роговые производные. Копыта, копытца 20.5 KB
  Имеет все 3 слоя кожи формирует глазурь. Венчик corona состоит из 3 слоёв эпидермис формирует трубчатый рог. Эпидермис формирует листочковый рог. Подошва solla состоит из 2 слоёв эпидермис формирует мягкий трубчатый рог.
26449. Ротовая полость (cavum oris) 21.5 KB
  Внутри ротовой полости находится подъязычная кость к которой прикрепляются мышцы языка глотки и гортани. facialis: барабанная струна – chorda tympani – сосочки языка тройничный n. glossopharyngeus – сосочки языка подъязычный n. hypoglossus – мышцы языка.
26450. Семенник, семенниковый мешок 22.5 KB
  В головчатый конец вступают сосуды и нервы семенника участвующие в образовании семенного канатика. В центре органа средостение семенника. Придаток семенника epididymis является частью выводного протока.
26451. Семяпровод, семенной канатик, мочеполовой канал 22.5 KB
  В составе семенного канатика семяпровод направляется через паховый канал в брюшную полость далее идет в формируемой брюшиной брыжейке семяпровода в тазовую полость. Здесь семяпровод образует расширенную железистую часть ампулу. Позади шейки мочевого пузыря семяпровод соединяется с выводным протоком пузырьковидной железы в короткий семяизвергательный канал который открывается на семенном холмике в начале мочеполового канала.
26452. Сердце: топография, особенности птиц 20 KB
  У птиц отсутствует мышечная часть диафрагмы поэтому сердечная сумка связана связками с позвоночником и с печенью.
26453. Сердце (cardia, cor) 21.5 KB
  Сообщение с кругами кровообращения: в правое предсердие впадают краниальная и каудальная полые вены и сердечные вены; в левое предсердие впадают легочные вены; из правого желудочка выходит ствол легочных артерий; из левого желудочка – аорта с венечными артериями. Нервномышечная система: синоатриальный узел – между синусом краниальной полой вены и правым предсердием атриовентрикулярный узел – в основании межпредсердной перегородки пучок Гиса – идёт в межжелудочковой перегородке имеет 2 ножки. Кровоснабжение: правая и левая венечные артерии...
26454. Симпатическая НС 20 KB
  Ганглий – скопление тел нейронов на периферии. Голова иннервируется через краниальный шейный ганглий органы грудной полости – звездчатый ганглий органы брюшной полости – по большому и малому внутренностным нервам через полулунный ганглий тазовая полость – каудальный брыжеечный ганглий.
26455. Скелет, его значение и функции. Кость как орган. Фило-онтогенез скелета 22 KB
  Кость как орган. Филоонтогенез скелета В скелете свыше 200 костей каждая из которых – это орган занимающий в скелете определённую топографию имеющий определённую форму в связи с выполняемой функцией. В организме скелет полифункционален:: механические функции: опорная защитная двигательная формообразующая антигравитационная; биологические: участник минерального обмена и арена его свершения участник общего обмена веществ гомеостатическая функция крометворная иммунологическая энергетическая. Как орган кость состоит из нескольких...
26456. Слюнные железы (glandulae salivales) 21.5 KB
  Выводной проток – стенонов проток – огибает нижний край н челюсти и открывается в защёчное преддверие на уровне 35 коренного зуба. У собак проток проходит поперёк массетера открывается напротив 2 моляра вместе с дополнительной глазничной скуловой слюнной железой. Выводной проток открывается в дно ротовой полости в области голодной бородавки складки слизистой расположенной под верхушкой языка а у собак – на уздечке языка. Имеет 2 части: многопротоковая – многими протоками открывается в дно ротовой полости; однопротоковая – открывается...