75807

Виникнення держави і розвиток економіки

Реферат

История и СИД

З найдавніших часів важливу господарську роль у Стародавній Індії відігравало також тваринництво. Уже за ведійської доби в долині Гангу існували велетенські тваринницькі ферми на десятки тисяч голів великої рогатої худоби. Населення країни тримало так багато корів і буйволів...

Украинкский

2015-01-26

72.5 KB

0 чел.

1.Виникнення держави і розвиток економіки.

2.  Суспільні відносини.

3. Наука.

4.Античний період розвитку світу.

1.Виникнення держави і розвиток економіки


Як і в Єгипті та Месопотамії, основною діяльністю населення Стародавньої Індії було іригаційне землеробство, яке базувалося на використанні водоналивного колеса.

З найдавніших часів індійці вирощували пшеницю, ячмінь, рис, бобові, дині, бавовник, льон, цукрову тростину. Ще за ведійської доби (XIII—VII ст. до н. е.) населення Північно-Східної Індії завдяки тропічному клімату та вдалій сівозміні навчилося збирати 2—3 врожаї щороку. Землеробство розвивалося в основному інтенсивним шляхом завдяки очистки  джунглів та осушуванню боліт. Прогрес у землеробстві проявлявся в появі нових сільськогосподарських культур та вдосконаленні реманенту.

З найдавніших часів важливу господарську роль у Стародавній Індії відігравало також тваринництво. Уже за ведійської доби в долині Гангу існували велетенські тваринницькі ферми на десятки тисяч голів великої рогатої худоби. Населення країни тримало так багато корів і буйволів не лише тому, що стало харчуватися переважно молочними продуктами, а й щоб мати вдосталь тяглової сили для багаторазового спушування ґрунтів, переплетених корінням ліан (в індійський плуг впрягали відразу по шість буйволів). Широко використовували у господарствах ведійської Індії слонів, які були здатні виконувати до 300 різних команд. Індійці вважали цю розумну тварину священною.

Найбільшого розквіту староіндійські ремесла досягли в другій половині І тис. до н. е. — І тис. н. е. У цей період індійські ткачі виробляли на архіпримітивних ручних верстатах найтоншу бавовняну тканину. Центрами ткацтва були міста Варанас, Матхура, Удджайн. Далеко за межами країни славилися золототкана індійська парча, вироби із слонової кістки. Мечі з індійської сталі носили перські царі. Уже за Хараппської доби (XXIII— XVIII ст. до н. е.) в Індії розвивалися гончарство, будівництво, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво фаянсу та скляного посуду тощо.

Наявність виробленої надлишкової продукції в Індії сприяла розвитку торгівлі. Особливе місце посідала зовнішня торгівля. Ще в Індський період (XXIII—XVIII ст. до н. е.) населення підтримувало тісні торговельні зв'язки із своїми близькими і далекими сусідами — з Південною Індією, Афганістаном, Белуджистаном, Іраном, Середньою Азією, Месопотамією, збуваючи їм бавовняну тканину, золото, слонову кістку, цінну деревину та купуючи в них метали, коштовне каміння тощо. Уже в VII ст. до н. е. в державі Магадха появилися перші металеві гроші, які владно підпорядковували собі торгове життя країни, витіснивши з нього примітивну обмінну торгівлю. З переходом до грошово-товарних відносин індійське купецтво в буддійський період (VI—III ст. до н. е.) за підтримки держави налагодило стабільні торговельні зв'язки з Цейлоном, Бірмою, Південною Аравією, відправляло традиційні індійські товари в країни елліністичного світу.

Індійські купці, професія яких вважалась у суспільстві однією з найпрестижніших, завжди більше продавали своїх товарів, ніж купували чужих. Саме завдяки активному торговельному балансу індійські раджі, вельможі, купці впродовж століть нагромадили величезні багатства. Вони були основними кредиторами та лихварями.

Розвиток міжнародної торгівлі помітно активізував кораблебудування. На судна з традиційними індійськими товарами можна було натрапити біля берегів Цейлону, Африки, країн Середземномор'я та Південно-Східної Азії. Індійські спеції (особливо перець), вироби із слонової кістки, золототкану парчу, неперевершених індійських жриць кохання охоче закуповував Рим. Індійські купці завозили в країну вина, папірус, ладан, окремі метали, сезам, олії, мед тощо. Важливу роль у розвитку тодішньої індійської торгівлі із сусідами відігравав Великий шовковий шлях, який мав відгалуження в Індію. Індійські ремісники та купці об'єднувались у професійні організації, діяльність яких намагалася контролювати держава. У першій половині І тис. н. е. державний контроль за ними послабшав. Ремісничі корпорації виявляли більше ініціативи у розширенні своїх зв'язків, самочинно укладаючи договори з приватними замовниками. Ознакою їхньої самостійності були свої печатні символи.

Річкова мережа в Північній Індії була майже непридатною для навігації, тому основну роль у розвитку засобів комунікації в країні відігравали сухопутні шляхи. В умовах джунглів та щорічного сезону тропічних дощів будівництво їх було нелегким. Уздовж основних доріг викопували криниці, будували готелі для подорожніх. Проте якість індійських доріг загалом була вкрай незадовільною, і відсутність надійного транспортного сполучення значною мірою зумовила неоднаковість історичних доль окремих регіонів.

У міжнародній торгівлі Індії важливу транспортну функцію виконувало каботажне мореплавство. Незважаючи на те, що не було зручних гаваней на індійському узбережжі, стародавні індійці в техніці мореплавства не поступались іншим народам. Їм належить винахід живого "компасу": брали на судно ворона, якого в період втрати орієнтирів випускали, і спрямовували судно в бік його польоту, аж поки можна було побачити берегову лінію.

У Стародавній Індії співіснували державна, общинна та приватна форми власності. Загалом у різні періоди і в різних регіонах співвідношення їх було різним, але постійно спостерігалася тенденція до розширення приватного землеволодіння за рахунок скорочення державного й общинного.












2.  Суспільні відносини.


Староіндійське суспільство жило працею переважно вільних селян та ремісників, однак у ньому існували також різні категорії залежного населення. Використовувалася рабська праця, здебільшого в державному господарстві. Згідно із Законами Ману раби поділялися на 9 розрядів, а за пізнішими Законами Наради — на 15. За рабами зберігалися права та привілеї їхньої варни чи касти. Так, раба, який належав до варни брахманів, використовували лише на тих роботах, які не принижували його варни. У суспільстві до нього ставилися з відповідною повагою. Приватні раби були, як правило, домашньою прислугою і перебували на становищі молодших родичів свого господаря.

Великого поширення в усіх галузях економіки Індії набула наймана праця. Наймити-кармакари, на відміну від рабів, працювали на господаря лише домовлений строк і одержували від нього договірну плату. У найми йшли не стільки через бідність, а за дхармою своєї касти, вважаючи працю на інших своїм священним обов'язком. Як і раби, вони поділялися на кілька розрядів. Релігійно-етичні норми дозволяли господарю бити наймита, тримати його у в'язниці, морити голодом і спрагою, калічити, садовити на палю, спалювати живцем.

Феодальні форми залежності в індійському суспільстві виникли в першій половині І тис. н. е. У цей період царська адміністрація почала наділяти землею керівників релігійних сект та інших приватних осіб. Спершу землю надавали в тимчасове володіння, а згодом — у довічну власність. У власність переходила не тільки земля, а й селяни, які на ній працювали. Держава надавала землевласникам імунітетні права, поступалася їм частиною адміністративних, фіскальних і судових функцій. Отже, колишні вільні селяни ставали феодально залежними, їх змушували виконувати сеньйоральні повинності. Кабальна залежність у країні ставала спадковою, тимчасові раби ставали рабами довічними. Втім основою соціальної градації староіндійського суспільства (і це була одна з його специфічних рис), як і раніше, залишалася не стільки майнова нерівність, скільки варново-кастова залежність.

Основою індійського суспільства були міська та сільська общини. Міські общини були самоврядними. Магістрат складався з 30 посадових осіб, згрупованих у шість колегій. Одна колегія здійснювала нагляд за ремеслами; друга — за іноземцями; третя — за народжуваністю та смертю городян; четверта — за торгівлею; п'ята — за торгівлею тими ремісничими виробами, на яких ставилося казенне тавро; шоста — за стягненням торгового мита.

Проте у формуванні староіндійської цивілізації провідну роль відігравала сільська община. Побудована на багатокастовій основі, система землеробських общин Індії витримала всі політичні лихоліття і в пережиткових формах збереглася й донині.

У давньоіндійському суспільстві розвиток ремесел відбувався також у сільській общині, що сприяло її самозабезпеченню. За ремісничі вироби селяни платили здебільшого натурою. Общинники наймали також астролога, жерця, музикантів, танцівників тощо.

До класичної доби (II ст. до н. е. — V ст. н. е.) індійські селяни-общинники мали земельну власність і були вільними виробниками. Вони платили державний податок, але ніхто їх не примушував працювати в царсько-храмовому господарстві чи на вельмож. У військо їх також не брали. Індійські общини були незалежними й адміністративно. Царські чиновники не втручались у внутрішні справи общин, не обмежували прерогатив органів общинного самоврядування — панчаятів.







































3. Наука

Розвитку ремесел у Стародавній Індії сприяли досягнення науки (передусім фізичних та хімічних знань). Ще на початку нашої ери в країні виникли перші буддійські університети. Найбільше славився університет у Наланді, в якому навчалося близько 8 тис. студентів і працювало більш як 1,5 тис. викладачів. Конкурс у цей буддійський навчальний заклад становив 4—5 осіб на місце.

Здобутки у фізиці та хімії (ці науки вперше зародилися в Стародавній Індії) сприяли тому, що індійці вже виготовляли фарби, ліки, парфуми, цемент тощо. Винайдена ними в давнину оранжево-коричнева фарба кашайя, якою у Варнасі фарбували текстиль, під назвою бенареська каттхаї широко використовується в країні і зараз. Гідний подиву той факт, що давньоіндійські металурги знали секрет виплавки чистого заліза, яке зараз добувають грамами лабораторним способом. У V ст. н. е. вони вилили з нього шеститонну колону заввишки більш ніж 7 м і діаметром майже півметра. Ця колона простояла в умовах тропіків уже більш як 1500 років, але на ній немає жодних слідів корозії.

Численні досягнення давньоіндійської медицини (рівень її був вищим за античну) успішно використовують для лікування ревматичних, нервових і шкірних захворювань нинішні індійські, американські та європейські медики. Староіндійський медичний трактат Аюрведа ("Наука про життя") уважно вивчають гомеопати багатьох країн світу.

Великої майстерності досягли каменярі. У III ст. н. е. поблизу ступ на місці кремації буддійських святих розпочалося будівництво скельних храмів чайтья і монастирських келій віхара. Їх вирубували в скелі методом "внутрішнього різьблення": спочатку вирубували приміщення, а потім у його стінах скульптурні зображення Будди і святих. Фасад храму по всій площині прикрашали рельєфами, колонами, особливими "сонячними вікнами", через які денне світло проникало в храм. Коли храм ставав тісним для ченців, поряд із ним вирубували нові печери, внаслідок чого виникали цілі печерні комплекси. Найвідомішим таким храмовим комплексом є Аджанта в Махараштрі — 29 скельних печер у гористому обрамленні річки Вахуари. Аджанта прославився ще й своїми чудовими розписами.

Викладене підтверджує, що господарство Стародавньої Індії розвивалося на ґрунті вільної найманої праці. Основою суспільного розвитку були міська та сільська общини, всередині їх відбувався розвиток ремесел. Важливу роль відігравала зовнішня торгівля.

4. Античний період розвитку світу.

Перша, найбільш тривала - що охоплює близько тисячі років (XXIII - XIII століття до Р. Х.) - епоха крито-микенской цивілізації, яка по своїх основних рисах була подібна до суспільств Сходу, - єгипетському, вавілонському, хеттскому. Потім дорийского нашестя (XII століття до Р. Х.), що скрушило мікенську цивілізацію, Греція повертається до общинно-родових форм життя. Період занепаду цивілізації (званий нерідко гомерівським часом) триває близько трьохсот років (XI - IX століття до Р. Х.).

Друга епоха, що тривала майже п'ятсот років (VIII - IV ст. до Р. Х.) мала для античної цивілізації визначальне значення. Це епоха полісу - особливого, раніше невідомого історії устрою життя і суспільного устрою. Саме поліс створив основи античної цивілізації і визначив її кардинальну відмінність від східних суспільств. У рамках полісної епохи виділяються два головні періоди: по-перше, становлення полісу (VIII - VI століття до Р. Х.), по-друге, розквіт і занепад полісу (V ст. до Р. Х.- 338 р. до Р. Х.).

Третя епоха,  найважливіша в історії зростання античної цивілізації, називається епохою еллінізму (337-30 до Р. Х.). Упродовж її еллінська цивілізація поширюється на великі простори стародавнього світу. Виникає безліч великих і малих елліністичних держав (звідси і назва епохи), в житті яких з'єднуються початку античної і східних цивілізацій. З середини II століття до Р. Х. елліністичні монархії приходять в занепад і головну роль починає грати Римська республіка, що перетворилася на той час на найсильнішу державу світу. Завершенням епохи еллінізму стає завоювання Римом усіх елліністичних держав і поширення римської влади на усе Середземномор'я.

Четвертий, завершальний період історії античної цивілізації, цілком пов'язаний з існуванням Римської імперії (кінець I ст. до Р. Х.- 476 р. н.е.). Об'єднання під владою Риму усього Середземномор'я і прилеглих до нього країн співпало із занепадом Римської республіки (а багато в чому і зумовило його). Римська держава набуває монархічного характеру. У історії Римської імперії виділяються два періоди - рання імперія (27 р. до Р. Х.- кінець III ст. н.е.), коли в житті суспільства зберігають значну силу і вплив республіканські установи (система принципата) і пізня імперія (284-476 рр.), коли римська держава перетворилася на необмежену монархію (система домината).

У епоху Римської імперії виникає і набуває широкого поширення християнство, що чинить глибоку дію на античну культуру і цивілізацію. З початку IV століття (правління імператора Костянтина) християнство стає визначальним духовним началом життя античного суспільства і незабаром отримує статус державної релігії. У 395 році Римська імперія остаточно розділяється на дві частини - Західні і Східні. Що послідувала декілька десятиліть через (476 р.) загибель Західної Римської імперії від рук варварів вважається кінцем стародавнього світу і історії античної цивілізації. Проте необхідно пам'ятати, що антична культурна традиція триває як у рамках Східної Римської імперії (Візантія), що проіснувала до 1453 року і прямою спадкоємицею римської державності, що являється, так і в житті послеримской середньовічної Європи. Причому головною силою, завдяки якій тут збереглася спадкоємність з античною культурою, стала християнська церква.

Великий регіон, що називається Античним  Світом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь — від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.

Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин. Необхідність об´єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади — необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.

Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV—III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ — першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор´ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації. В середині — другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII—VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу — Перській імперії Ахеменідів (VI—IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.

Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу. Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії — ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.

Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об´єднати їх спільною назвою — антична культура (від лат. antiquus — стародавній). Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв´язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор´я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, сáме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким способом створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці).

Одна з центральних проблем розуміння Стародавнього Світу — осмислення різноманіття і унікальності архаїчних культур, віддалених від сучасності в історичному часі і просторі. Безсумнівно, стародавні культури в сукупності своїх досягнень і їхньої значимості для сьогодення становлять певну цивілізаційну єдність, представляються нам хоча і закономірним, але унікальним етапом всесвітньо-історичного розвитку. У даному контексті неповторність стародавніх цивілізацій бачиться в їх єдності, сукупності найважливіших ознак, які додають їм принципові відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли їм на зміну.

З точки зору сучасної цивілізації, в світлі ретроспективного (тобто, зверненого у минуле) бачення, стародавні культури одержують значимість насамперед в своїх досягненнях, що послужили «цеглинками» для створення сучасного науково-технічного світу. Але є і такі підходи, в яких культура і цивілізація розділяються за самою своєю функцією: культура виявляється способом існування етносу, подолання ним історичного простору, звичайно на одній і тій самій географічній площі. Цивілізація ж розглядається як технічна, інтелектуальна, моральна і т.д. «оснащеність» культури. В даному випадку, як це було вже в Шпенглера, на перший план виступають своєрідність і унікальність різного типу культур, що зберігають в часі своє історичне ядро і співіснують, залишаючись взаємно непроникними одна для одної.

Історична ретроспектива в цьому випадку виявляється зруйнованою, а будь-який розгляд історії світової культури в плані еволюційного (з революційними стрибками) механізму стає неспроможним. Більш того, обов´язковість сучасного стану суспільства для всіх типів культур ставиться під питання, відповіді на які відшукуються в далекому минулому, в інваріантах культурного розвитку. Схоже, цю інваріантість усвідомлювали вже самі стародавні, зокрема греки — перші європейці, що зіткнулися зі Стародавнім Сходом, з персами і розійшлися з ними в оцінці людини і людської свободи; подорожуючи в Єгипет і дивуючись величі і монументальності єгипетських пірамід і всієї його культури.

Охарактеризувати різниці культур Стародавнього Сходу і Стародавнього Заходу, не протиставляючи їх одні одним, дозволяє теорія осьового часу, що належить німецькому філософу Карлу Ясперсу, який вважає, що осьовий час знаменує собою зникнення великих культур стародавності, що існували тисячоліттями. Вісь світової історії, згідно Ясперса, варто віднести в середину I тис. до н.е., до тих духовних подій, що відбувалися між 800 і 200 рр. до н.е. на всьому протязі від Заходу до Сходу. Саме тоді стався основний історичний поворот — з´явилася людина сучасного типу. Приходить кінець міфологічній епосі з її спокійною стійкістю, починається боротьба раціонального досвіду з міфом, виробляються основні поняття і категорії, якими ми користуємося дотепер, закладаються основи світових релігій. В Індії в цей час виникли Упанішади, жив Будда; в Китаї одержали розвиток могутні філософські школи конфуціанства і даосизму, в Ірані вчив Заратуштра, у Палестині виступили пророки, в Греції — була епоха Гомера, філософів Парменіда, Геракліта, Платона, трагіків, Фукідіда і Архімеда.

Суть змін, що відбулися майже одночасно в згаданих культурах полягає в певному духовному осяянні (натхненні): перед людиною відкривається жах світу і власна безпорадність, вона шукає нові відповіді на питання, раніше прийняті нею на віру, переглядає свої рішення, звичаї і норми. Індивідуальна свідомість грунтується на рефлексії, свідомість усвідомлює свідомість, нова, справжня людина, виходячи за межі свого власного існування, здатний слухати і розуміти те, про що він не задумувався, і завдяки цьому відкривати в собі всі нові можливості.

Інтенсивний духовний рух Ясперс виявляє в трьох світах: Китай, Індія, Еллада і Близький Схід. Тут традиції минулого обновлялися і розвивалися на основі індивідуального досвіду і раціональної свідомості. У той же час осьовий час ознаменував зникнення тих величних стародавніх культур, в яких людина не досягла справжньої самосвідомості, як це відбулося з єгипетською і месопотамською.

Звертання до концепції Ясперса дозволяє з´ясувати, що різниці між Сходом і Заходом не мають абсолютного характеру. Ті особливості, які дослідники звичайно знаходять в культурах Сходу — їх стійкість, нерухомість, традиціоналізм — відносяться до їх доосьового періоду. І хоча традиції доосьового часу ввійшли в культуру післяосьового, ці культури динамічно розвивалися. Їх ослаблення і занепад відзначається з 1500 р., коли Європа вступає на шлях свого невідомого раніше просування вперед. При цьому самі східні культури виявляються несхожими одна на одну в своєму відношенні до осьового часу, демонструючи різноманіття типів стародавніх культур, поліваріантність світового культурного розвитку.

 Список використаної літератури:


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8129. Архитектура доски объявлений (ДО) 238 KB
  Архитектура доски объявлений (ДО). (Конспект) Архитектура ДО. В первой половине 70-х годов по заказу Управления перспективных исследований США DARPA рядом американских университетов была выполнена пятилетняя исследовательская программа, направленная...
8130. Модели представления и обработки неопределенных знаний. Коэффициенты уверенности Шортлифа 71 KB
  Модели представления и обработки неопределенных знаний. Коэффициенты уверенности Шортлифа. (Конспект) Представление и обработка в ЭС неопределенных знаний Экспертным знаниям, как правило, присуща неопределенность. В инженерии знаний принято выделять...
8131. Нечеткие множества. Лингвистическая переменная. Нечеткая логика. Нечеткий вывод. Композиционное правило вывода 142.5 KB
  Нечеткие множества. Лингвистическая переменная. Нечеткая логика. Нечеткий вывод. Композиционное правило вывода. (Конспект) В основе понятия нечеткого множества (НИ) лежит представление о том, что обладающие общим свойством элементы некоторого множес...
8132. Байесовские сети 75.5 KB
  Байесовские сети (Конспект) Теорема Байеса: Пусть Ai - полная группа несовместных событий, тогда формула Байеса (формула перерасчета гипотез) и B некоторое событие положительной вероятности Доказательство следует из теоремы умножения и формулы...
8133. Модели планирования действий в системах искусственного интеллекта 94.5 KB
  Модели планирования действий в системах искусственного интеллекта Задача планирования. Язык описания состояний и действий. Планирование на основе поиска в пространстве состояний. Планированием называется процесс выработки последовательности действий...
8134. Планирование с помощью пропозициональной логики. Планирование с частичным упорядочением. Графы планирования 62.5 KB
  Планирование с помощью пропозициональной логики. Планирование с частичным упорядочением. Графы планирования Данный подход основан на проверке выполнимости логического высказывания, модель которого выглядит примерно так: Начальное состояние...
8135. Планирование действий в реальном мире. Условное планирование. Непрерывное планирование 45.5 KB
  Планирование действий в реальном мире. Условное планирование. Непрерывное планирование. В ряде реальных проблемных областей необходимо указание времени начала и окончания действий. Например, в проблемной области транспортировки грузов...
8136. Обучение в системах искусственного интеллекта 92 KB
  Обучение в системах искусственного интеллекта Формы обучения. Обучение на основе наблюдений. Индуктивное обучение. Построение деревьев решений. Один из центральных элементов интеллектуального поведения -способность приспосабливаться или учиться...
8137. Обучение с использованием знаний. Логическая формулировка задачи обучения 78.5 KB
  Обучение с использованием знаний. Логическая формулировка задачи обучения Обучение с использованием знаний Рассмотрим логические связи между гипотезами, описаниями примеров и классификациями. Пусть Descriptions обозначает коньюнкцию всех описаний пр...