7586

Становлення та розвиток фінансової науки

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Тема 3: Становлення та розвиток фінансової науки. Теорії державних фінансів англійської класичної політекономії. Концепція державних фінансів Дж.М. Кейнса. Теорії суспільного товару, суспільних благ...

Украинкский

2013-01-26

78.5 KB

82 чел.

Тема 3: Становлення та розвиток фінансової науки.

1.Теорії державних фінансів англійської класичної політекономії

2. Концепція державних фінансів Дж.М.Кейнса

3.Теорії  “суспільного товару”, “суспільних благ” і “суспільного вибору”

4.Неокласичні і неоконсервативні теорії державних фінансів

5.Розвиток синтетичних шкіл фінансової науки. Сучасний неокенсіанський синтез.

1.Теорії державних фінансів англійської класичної політекономії.

Її відносять до XVII ст. В Англії виникла класична політична економія. Її родоначальником був Уільям Петті. Найбільш важливими його роботами є: “Трактат про податки і збори”(1662), “Політична арифметика”(1690), “Дещо про гроші”(1682). У “Трактаті про податки і збори” розкриваються засади політичної економії, що стало підставою для присвоєння автору звання першого професійного економіста. Заслугою Петті є наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці, методи їхнього використання, про ціну речей, яка визначається кількістю затраченого на її виробництво часу. Він підкреслював, що праця – це батько багатства, а земля – його мати. Поряд з елементами трудової теорії вартості у Петті були і інші визначення вартості, наприклад, кількістю грошей які можна в середньому отримати за товар, зводячи вартість до грошей, тобто до золота і срібла. Петті прийшов до помилкового висновку, що продуктивною працею є лише праця по здобутку грошового матеріалу і що у створенні вартості приймає участь не тільки праця, але й природа.

Наукові здобутки Петті суттєво вплинули на розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Вчення Петті отримало подальший розвиток в працях видатних представників англійської класичної політичної економії – А. Сміта і Д. Рікардо. Вони розробили положення, які безпосередньо стосуються сутності фінансів держави, показали, що держава зобов’язана захищати свої кордони, приватну власність і вільну конкуренцію, а фінанси є необхідною матеріальною базою для утримання державного апарату і відображають непродуктивне використання коштів.

Позитивним у роботах А. Сміта є обґрунтування поділу витрат на загальнодержавні і місцеві, а також формулювання принципів оподаткування. Податки повинні платити усі – пропорційно їхнього майна. Сміт сформулював чотири правила стягнення податків: 1) пропорційність  2) визначеність (чітко вказувати час і суму)  3) зручність для платника  4) мінімальність (податки повинні покривати тільки насущні потреби). Ці положення є актуальними і сьогодні. Цікавим з позиції практичних фінансів є погляди А. Сміта про обмеження підприємницької діяльності держави, що відповідає інтересам капіталістів, які бажали монополізувати своє місце в економіці. Досліджуючи питання про капітал, А. Сміт ввів у обіг поняття – основний і оборотний капітал. Праця А. Сміта “Дослідження про багатство народів” сприяла  формуванню нових підходів до фінансової теорії і практики, використовувалася у процесі прийняття важливих державних рішень у галузі фінансів. Проте вчення А. Сміта є досить суперечливим. Поряд з визначенням вартості працею у нього є і визначення вартості товарів сумою трьох основних доходів – заробітної плати, прибутку і ренти. К. Маркс назвав це положення догмою Сміта.

Геніальним учнем  А.Сміта і завершувачем класичної політичної економії в Англії був Д. Рікардо. У праці “Початок політичної економії і оподаткування” отримала подальший розвиток теорія трудової вартості. На відміну від Сміта, який вважав, що вартість визначалась працею лише у первіснообщинні часи, Рікардо стверджував, що закон вартості діяв у всіх формаціях, пов’язаних із товарним виробництвом. Формулюючи протилежність у русі заробітної плати і прибутку, Рікардо тим самим вказував на протилежність інтересів робітників і капіталістів у тій формі, в якій вона виступає у сфері розподілу. Ренту він зв’язував з теорією трудової вартості, характеризуючи її як форму додаткового прибутку, що отримує землевласник. Однак розглядаючи капіталізм як вічний спосіб виробництва, Рікардо не міг розкрити його історично плиний характер. Він відстоював помилкову кількісну теорію грошей, не вважав економічні кризи при капіталізмі неминучими.

2 .Концепція державних фінансів Дж.Кейнса

Дж. М. Кейнс – англійський економіст, засновник однієї з найбільш значних течій буржуазної економічної думки XX ст. – кейнесіанства. Його вчення було розроблене в епоху загальної кризи капіталізму і виступало як одне із важливих теоретичних основ державно-монополістичного регулювання капіталістичного відтворення. Сформувалось наприкінці 30-х років 20 ст. під впливом різкого загострення протиріч капіталістичного відтворення на першому етапі загальної кризи капіталізму і гігантського усуспільнення сучасного капіталістичного виробництва, що стало основою для виникнення державно-монополістичного капіталізму. Головна праця Кейнса, в якій були вперше в систематичному вигляді викладені його теорія і програма державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки, - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936).

Теорія Кейнса отримала широке розповсюдження в економічній літературі того часу і набула багатьох прихильників в США, Англії і інших капіталістичних країнах. Предмет дослідження Кейнса – кількісні функціональні залежності капіталістичного процесу відтворення, закономірні кількісні зв’язки сукупних макропоказників: капіталовкладень і національного доходу, споживання і заощадження, сукупної кількості грошей в обігу, рівня цін, зарплати, прибутку і процента тощо. Такий аспект відрізнявся від традиційного предмета дослідження політичної економії, бо розглядався через призму державних фінансів.

Мікроекономічний аналіз був створений вченими неокласичної економіки, а створення основ короткострокового макрооекономічного аналізу випало на долю Кейнса. Він ввів в економічну науку макроекономічні моделі і тим самим  запропонував нову парадигму економічного аналізу, удосконаливши не тільки методи, а і мову економічної теорії. Можливо, що найбільшою заслугою наукових здобутків Кейнса стало створення нової мови економічної теорії. Ця мова має справу з невеликою кількістю агрегованих величин, що мало змінюються в короткий проміжок часу. Все це дозволило звести всю економіку до функціонування чотирьох взаємопов’язаних ринків: ринку товарів і послуг, ринку праці, грошового ринку та ринку цінних паперів. З урахуванням досягнень маржиналістів виник двоповерховий світ мікро- і макроекономічної теорії, в якому математичне моделювання стало можливим не тільки на мікрорівні, але і на макрорівні.

Ще одним із здобутків Дж. Кейнса є теорія мультиплікатора. Кейнс припустив, що з ростом реального сукупного доходу збільшується і споживання (а тим самим і попит), але в меншій мірі, ніж дохід. Це пояснюється існуванням протилежної  тенденції – схильністю до заощадження, що стримує ріст споживання.

Погляди Кейнса користувались великою популярністю до кінця 50-х років, але пізніше, коли змінились умови функціонування післявоєнної економіки стали піддаватися все більшій критиці. Однак навіть найбільші його критики визнають, що сучасну економічну науку не можна навіть уявити собі без того, що було привнесене в неї творчістю Дж.М.Кейнса.

Кейнс відкидає класичний постулат про те, що в основі зростання капіталу лежить заощадження. Насправді ж існує важливий зв’язок між заощадженням, споживанням і підприємництвом.

3. Теорії «суспільного товару», “суспільних благ”, “суспільного вибору” в умовах демократизації.

Сучасна фінансова наука, маючи міцну теоретичну базу, вирішує дуже складні питання суспільного життя. Розширилась сфера досліджень, ускладнилися завдання науки.

Сучасні науковці основну увагу приділяють розв’язанню проблем, пов’язаних із пошуком додаткових джерел доходів, які можна спрямувати на подолання бідності, безробіття, зростання обсягів та якості суспільних благ.

Особливостями сучасної фінансової науки є відсутність ідеологічного тиску. Спираючись на демократичні засади сучасні наукові дослідження базуються не на ідеології політичних партій, а на основі глибокого аналізу теоретичних положень, статистичної інформації, практичних даних.

Посилюються морально-етичні аспекти фінансової науки, які набувають глибшого змісту. Одночасно фінансова наука стає проміжним і дуже важливим інструментом впливу на економіку і політику, на співвідношення між центром, регіонами і місцевим самоврядуванням.

Характерною рисою сучасної фінансової науки є плюралізм поглядів, дискусія, постійний прагматизм досліджень з позицій суспільних інтересів.

Досить складним і важливим завданням сучасної фінансової науки є напрацювання дефініцій і понять, які б відповідали рівню розвитку фінансів, особливостям їхнього функціонування в умовах глобалізації.

Основні теоретичні напрями фінансової науки сьогодні сконцентровані на дослідженні проблем сучасного стану і розвитку соціально-економічних процесів, зокрема на:

  •  теорії суспільного добробуту, основний зміст якої полягає в тому, що будь-які зміни у фінансовій сфері мають сенс лише тоді, коли добробут окремих соціальних груп покращується без погіршення інших (засновник – В.Парето);
  •  теорії суспільного вибору в умовах демократичного середовища (засновник – Дж.Б’юкенен );
  •  теорії фіскального обміну “Податки - блага” (засновники: К.Віксель, Е.Ліндаль, Дж. Б’юкенен).

У центрі фінансової науки сучасності перебувають не тільки проблеми глобальні й макро- і мікрорівневі, (фінанси підприємств, кредит, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль), а й вивчаються фінансові проблеми, пов’язані з поведінкою окремих громадян, соціальних і політичних груп, партій при прийнятті рішень щодо параметрів державних доходів і видатків, що позитивно відбилось на сучасних фінансових наукових дослідженнях.

У світовій практиці сформувалися два пізнавально-дослідні підходи до наукових досліджень, які отримали назву позитивного і нормативного методів. Предметом дослідження позитивної науки були факти та емпіричні реалії. Нормативна, або регулятивна, й емпірична науки зосереджувалися на питанні “Що повинно бути”. Якщо нормативна наука має прикладний та етичний характер, то позитивна – описовий і теоретичний. Професор Р.Ліпсі (Канада) зазначав, що можливість відокремити позитивні дослідження від нормативних зумовила одну з основних причин успіхів науки з останні 300 років.

До позитивістської школи належали Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, М.Фрідмен та ін.. Прихильниками нормативного методу були Дж.Граафф, Е.Мішену, А.Вагнер, Б.Баррі, Д.Ролз, Н.Калдор, Р.Ноузік та ін..

Е.Мішену зазначав, що повністю позитивну науку вважали б дуже престижним інтелектуальним заняттям, але вона б не завоювала прихильності суспільства, а імперативна теорія активно використовується усіма цивілізованими суспільствами.

У А.Вагнера значення державних фінансів і науки про них підвищується до статусу першочергової дисципліни, призначеної для обґрунтування раціональної фінансово-економічної політики, корегування економічних процесів, вирішення соціальних проблем суспільства. Ідеї А.Вагнера відобразилися у Конституції ФРН і втілилися у принципи соціального ринкового господарства та держави добробуту.

Держава добробуту – одне з найвизначніших досягнень зарубіжної науки – характеризується такими ознаками:

  •  значні масштаби перерозподілу ВВП через бюджетну систему (до 50% ВВП);
  •  велике значення зовнішньої торгівлі (20 – 25% від обсягів ВВП);
  •  соціальний захист видаткової частини бюджетів: фінансування інвестицій у людській капітал (освіта, охорона здоров'я), соціальні компенсації з безробіття та низьких доходів;
  •  формування бюджетних доходів переважно за рахунок прибуткового оподаткування фізичних осіб;
  •  бюджетне субсидіювання окремих галузей промисловості та сільськогосподарського виробництва.

Класикою нормативної теорії суспільного вибору стали праці В.Парето, Л.Роббінса, А.Бергсона, Н.Калдора, А.Лярнера, А.Пігу, П.Самуельсона, Дж.Грааффа та ін.

В.Парето запропонував етичний ідеал суспільного добробуту – оптимум за Парето, згідно з яким умовою зростання суспільного добробуту є покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших. Цей стан рівноваги увійшов у науку під назвою умови або ефективності за Парето. Водночас В.Парето вважається родоначальником так званої нової теорії добробуту за формулою “найвище щастя – для найбільшої кількості людей”.

4. Неокласичні і неоконсервативні теорії державних фінансів.

У ХХ ст. фінансова наука досягла найвищого рівня розвитку. Сформувались нові наукові школи, були розроблені нові теоретичні положення, доктрини, напрями. В цілому світова фінансова наука розвивалася за двома напрямами: класичним і неокласичним.

Представниками класичного напряму були такі дослідниками як У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Мілль. В сучасних умовах найбільш поширеними є такі класичні теорії державних фінансів:

  •  соціально-етична теорія оподаткування, закон підвищування державних видатків – “закон Вагнера” (А.Вагнер, Німеччина);
  •  концепція розподілу державних доходів і видатків з позиції суб’єктивістської теорії вартості (М.Пателеоні, Італія);
  •  теорія фінансової системи як продукту історичних умов, інтерпретація податків як продукту конституційного суспільства (Л.Штейн, Німеччина);
  •  теорія ціноутворення суспільних благ з позицій маржиналізму (У.Мадзола, Італія);
  •  теорія справедливого оподаткування як складова теорії економіки добробуту і політичного процесу (К.Віксель, Швеція);
  •  теоретизація державних фінансів як механізму установлення рівноваги між приватними і суспільними благами через політичний процес (Д.Монтемартіні, Італія);
  •  теорія суспільних потреб з позицій суб’єктивної вигоди (Е.Бароне, Італія);
  •  соціологічна інтерпретація державних фінансів з позицій теорії фіскальної експлуатації (Р.Гольдштейн, Австрія);
  •  теорія максимізації вигоди через баланс індивідуальних практичних корисностей приватних і суспільних потреб (Ф.Візер, Австрія);
  •  теорія державних фінансів в інтерпретації соціальної солідарності (Г.Рітгль, Німеччина);
  •  теорія оподаткування з позицій суб’єктивної вартості (Б.Сакс, Австрія);
  •  теорія практичної корисності для обґрунтування параметрів державного бюджету, розроблення теорії фіскального обміну (Е.Ліндаль, Швеція);
  •  інтерпретація податків як страхової премії та форми колективного заощадження (П.Леруа-Больє, Франція);
  •  “чиста” формалізована теорія оподаткування на основі маржиналізму (Д.Еджворт, Англія);
  •  теорія прогресивного оподаткування з позиції граничної корисності доходу (А.Кохен-Стюард, Голландія).

Серед вчених, дослідження яких відносять до неокласичного напряму є Л.Вальрас, Ф.Візер, І.Джевонс, А.Маршалл, К.Менгер, В.Парето, П.Самуельсон, М.Фрідмен і включають такі фінансові школи і напрями:

  •  фінансова думка країн Східної Європи і СНД (включаючи українську фінансову думку);
  •  кейнсіанство і його епігони;
  •  сучасні напрями фінансової думки Заходу (А.Пігу, Дж.Б'юкенен, Р.Масгрейв та ін.);
  •  італійська школа (Е.Бароне, М.Пантелеоні та ін.);
  •  шведська школа (К.Віксель, Е.Ліндаль, Г.Мюрдаль).

Серед теорій, що мають неокласичний напрям, помітне місце займає теорія економіки пропозиції, або економічна теорія, орієнтована на пропозицію. З іменами її родоначальників – американських вчених А.Лаффера, Р.Манделла, П.Робетса, Рутледжа, журналістів Дж.Гілдера і Д.Ванніскі, конгресмена Дж.Кемпа – нерозривно пов’язана консервативна трансформація бюджетно-фінансового регулювання економіки США.

Ставлення до цієї теорії в сучасній літературі неоднозначне. Одні західні дослідники, як, наприклад, Я.Шісслер (ФРН), зводять її в ранг економічної філософії американського консервативного руху. Інші розглядають її як черговий міф, що поширюється й рекламується засобами масової інформації і вимагає до себе обережного ставлення в силу своєї схематичності й дуже спрощених підходів. Так, американський дослідник неоконсерватизму К.Буннер взагалі вважає, що ніякої економіки пропозиції немає, бо економічна наука протягом всієї своєї історії завжди займалась дослідженням пропозиції і попиту залежно від руху цін виробництва і зайнятості. Однак за повоєний період у зв’язку з розвитком кейнсіанської макроекономічної теорії ослабло значення динаміки пропозиції або вона взагалі не бралась до уваги. Нині йдеться про відновлення вже давно детально розробленого аналізу шляхів і можливостей взаємозв’язку сукупних доходів і фіскальної політики якраз через діючі на ринку сили з боку пропозиції.

Р.Дорнбуш і С.Фішер вважають, що відбулася кейнсіанська революція, можлива революція раціональних сподівань, але ніколи не було радикальної революції економіки пропозиції.

Теорія економіки пропозиції була покликана стимулювати економічне зростання за рахунок перерозподілу національного доходу в інтересах середніх і великих власників, виправдати проведення урядових заходів в США, Великобританії щодо скорочення державних витрат за рахунок соціальних програм.

У США стрижнем реформ на основі теорії економіки пропозиції стала зміна федеральної податкової системи (1981 – 1986 р.р.). Загально визнано, що результати державної економічної політики, орієнтованої на економіку пропозиції, досить суперечливі. В цілому ж вони на початок 90-х років мали вигляд скоріше позитивний, ніж негативний. Однак на рубежі ХХ і ХХІ ст. західному суспільству все ще потрібно довести, що воно зможе ефективно вирішити проблеми бюджетних дефіцитів, державної заборгованості з глибокими міжнародними макроекономічними диспропорціями без використання протекціоніських інструментів на основі теорій неокласичного напряму.

Для ХХ ст., особливо останньої його третини, характерне розширення спектра напрямів і шкіл економічної теорії, його ускладнення, загострення суперництва між ними за досягнення статусу пануючої ортодоксії. За такий статус продовжується боротьба насамперед між монетаризмом і різними варіантами неокейнсіанства.

При цьому слід мати на увазі, що до широкого спектра сьогоденної неокласики належать, по-перше, неоконсервативні теорії (ця назва відбиває швидше політичне спрямування), до яких належать теорії монетаризму, економіки пропозиції, раціональних сподівань; по-друге, неоліберальні концепції.

Монетаристські моделі економічного розвитку широко застосовували відповідно до конкретних умов своїх високорозвинених країн такі визначні державні діячі, як Р.Рейган, М.Тетчер, Г.Коль та їх послідовники. Концепції соціально орієнтованої ринкової економіки з активним втручанням держави в розподіл доходів використовуються в країнах Скандинавії, у Франції, Австрії та ін.

5. Розвиток синтетичних шкіл фінансової науки, сучасний неокейнсіанський синтез.

Уже з 30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою “стандартної кейнсіанської моделі”, або “кейсіансько-неокласного синтезу”, займав панівне положення в структурі ринкової економічної думки до кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса його послідовниками – відомими економістами Дж.Хіксом, А.Хансеном, Л.Клейном, П.Самуельсоном, Ф.Модільяні та ін.. Їх трактування поєднало елементи кейнсіанської та неокласної моделей і отримало назву кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономічних поведінкових функцій із неокласичного постулату максимізації корисності окремими індивідами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуються простим підсумовуванням індивідуальних функцій.

Друга суттєва риса синтезу – відмова від важливого кейнсіанського допущення про негнучкість цін і прийняття протилежної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов’язано із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових залишків.

Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезуприпущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості.

Нарешті, прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов’язує воєдино ринки грошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується переважно для дослідження рівноваги з повною зайнятістю. Кейнсіанські противники неокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити теорію Кейнса в зовсім непридатну для цього вальрасівську систему загальної рівноваги як “безнадійну”.

Кейнсіансько-неокласичний синтез був основою третього класичного стану, оскільки досяг статусу загальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес в галузі економічної теорії обумовлений рядом причин. Основні з них: економічні (підрив віри у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість і стабільність цін, практична ефективність кейнсіанських засобів економічної політики тощо); соціальні (досягнення соціального консенсусу представників приватного капіталу, середніх верств, значної частини робітничого класу); політичні (помітне тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвіду народно-господарського планування, соціальних заходів в колишніх країнах командно-адміністративної системи на економічну науку і політику Заходу, пропаганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях прихильників кейнсіансько-неокласного синтезу) та ін.. Разом з тим відповідність кейнсіансько-неокласичного синтезу належному трактуванню “Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей” Дж.М.Кейнса не викликала до середини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці і викладанні її. Все це сприяло зміцненню панівного становища синтезу і усталенню третього класичного стану.

У другій половині 60-х років серед прихильників економічної теорії Кейнса намітився новий поворот. Провідні неокейнсіанці Р.Клауер, А.Лейонхувуд, Р.Берроу, Г.Гроссман, П.Девідсон, С.Вайнтрауб (США), Дж.Робінсон, Р.Кан, Г.Шекл, Н.Калдор (Великобританія) та інші виступили з критикою кейнсіансько-неокласичного синтезу і альтернатими витлумаченнями теорії Кейнса. Відправним пунктом їх критики стало положення про те, що “стандартна кейнсіанська модель” – це лише одна з ряду можливих інтерпретацій теорії Кейнса. Звідси – витоки чіткого розрізнення економічної теорії самого Кейнса та його послідовників як таких, що різняться між собою. На противагу кейнсіансько-неокласичному синтезу, або “класичному кейнсіанству”, виникли різні варіанти посткейнсіанстіва, насамперед “монетарного” і “нового”.

Виступаючи з позицій невідповідності кейнсіансько-неокласичного синтезу літері і духу справжньої економічної теорії Кейнса, посткейнсіанці обрали об’єктом критики всі суттєві елементи синтезу. Вони дійшли висновку; “Не варто сприймати всерйоз як методи досягнення повної зайнятості, так і рецепти боротьби проти інфляції, пропоновані кейнсіанцями неокласичного напряму, які витлумачили на свій лад і спотворили запропоновану Кейнсом модель, в результаті чого вона втратила внутрішню стрункість і перестала відбивати реальний стан справ” (П.Девідсон). Таким чином, критики підривали статус пануючої ортодоксії і класичної ситуації. В 70-х роках вони додали звинувачення на адресу “уявних” (“самозваних”) кейнсіанців в тому, що своїми “безвідповідальними витлумаченнями” теорії Кейнса вони “завдали величезної шкоди економічному розвитку, політичній системі, прогресу і стабільності” (С.Вайнтрауб). Ситуацію, що склалася всередині кейнсіанства, М.Блауг охарактеризував як контрреволюцію і “відкриття багатообіцяючої нової лінії розвитку макроекономічної теорії”. Проте в той час як провідні критики кейнсіансько-неокласичного синтезу (Р.Клауер, А.Лейонхувуд, С.Вайнтрауб, Х.Мінскі та ін.) претендували на роль найпослідовніших інтерпретаторів економічної теорії Кейнса, інші відомі вчені (Л.Йєгер, Р.Джекман, Л.Харріс, М.Блауг) підкреслювали подібність власних формулювань Кейнса з положенням представників синтезу.

 Розкол і хитання в стані прибічників економічної теорії Кейнса підривали класичну ситуацію, що існувала. Однак вирішальну роль в її порушенні всеж відіграли інші чинники. По-перше, - це кризові процеси в розвитку ринкового господарства. Особливу роль відіграла світова економічна криза 1974-1975 рр – найбільш значна після “великої депресії” 30-х років. В економічній літературі не відчувається нестачі в постановці представниками всіх напрямів в прямий зв’язок кризових процесів в ринковій економіці із кризою кейнсіанства заснованої на ньому економічної політики. Проте спільний висновок – віднині з “кейнсіанською революцією” покінчено – отримує різне трактування залежно від напряму основні положення якого сповідує той чи інший вчений. Для посткейнсіанців він означає занепад “хибного” кейнсіансько-неокласичного синтезу і надії на швидке відродження “справжньої” економічної теорії Кейнса.

По-друге, значна роль належала політичному чиннику – боротьбі двох тенденцій в суспільній свідомості, ідейно-політичному житті західного суспільства – ліберально-реформістський і консервативні. На зміну реформізмові прийшов консерватизм.

По-третє, велике значення мали процеси в розвитку економічної теорії поза межами кейнсіанства. В умовах свободи творчості і можливостей критики пануючої ортодоксії її противники, насамперед монетаристи, вели атаки на “класичне кейнсіанство”. Представники неокейнсіанства стверджують, що насправді монетаризм піддав критиці не економічну теорію Кейнса, а її хибні інтерпретації. Однак це не похитнуло факту значного реального впливу монетаризму на остаточний підрив третього класичного стану і на тісно пов’язані з цим інтенсивні пошуки нового консенсусу в сучасній економічній теорії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7128. Параметры сигнала 451.5 KB
  Лекция №1 Тема: Параметры сигнала Сигналами называются физические процессы, параметры которых содержат информацию. При этом носителем информации является изменяющиеся во времени ток или напряжение. По своей природе все сигналы являются аналого...
7129. Культурологические школы и направления 58.5 KB
  Лекция 2. Культурологические школы и направления А. Биологическое направление. Б. Социально-психологическое направление. В. Структурализм. Г. Теория культурных миграций. Д. Теория локальных цивилизаций. Е. Эволюционизм. Ж. Этологически...
7130. Основы пожарной тактики 94.5 KB
  Основы пожарной тактики Успех тушения пожаров достигается комплексом служебных и оперативно-технических действий. Среди них особое значение имеют: ...
7131. Синтез комбинационных систем 82 KB
  Лекция 2 Тема: Синтез комбинационных систем Под комбинационной схемой понимается цифровой автомат без памяти. Схема однозначно преобразует входные сигналы в выходные, без предистории. Под комбинационной схемой понимается такая схема...
7132. Музыкальное воспитание младших школьников 155.5 KB
  Музыкальное воспитание младших школьников Введение Музыкальное воспитание младших школьников все настойчивее входит в разряд первостепенных задач, волнующих общественность, что дает простор для радикального решения ряда важнейших аспектов про...
7133. Особенности жарочного шкафа 240.23 KB
  Тепловое оборудование предназначено для доведения кулинарных изделий до готовности, их разогрева и поддержания необходимой температуры ...
7134. Логика и теория аргументации 4.26 MB
  Логика и теория аргументации Введение Трудно переоценить значение логики и теории аргументации не только в развитии научного знания, но и в обыденной жизни. Для науки существенным моментом являются эффективные способы обработки информации и методы и...
7135. Бухгалтерский учет на малых предприятиях 186.5 KB
  Введение Предприятия малого бизнеса являются важнейшей составной частью обширного комплекса всех предприятий Российской Федерации. С принятием Гражданского кодекса Российской Федерации, законов о земле, о предприятиях с разной формой собственности п...
7136. Логический синтез цифровых устройств 905.5 KB
  Курсовая работа Логический синтез цифровых устройств Описание работы проектируемого устройства. Объект представляет собой техническое устройство, в которое поступают различные детали. Имеется 5 датчиков, которые определяют соответствие д...