7587

Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

Конспект

Финансы и кредитные отношения

Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів Лекція 1. 1.Історична, економічна та вартісна сутність фінансів. Термін фінанси походить від латинського фінансіа, що перекладається як дохід, платіж. На думку одних вчених цей термін вини...

Украинкский

2013-01-26

119 KB

53 чел.

Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

Лекція 1.

1. Історична, економічна та вартісна сутність фінансів.

Термін фінанси походить від латинського фінансіа, що перекладається як дохід, платіж. На думку одних вчених цей термін виник у ХІІІ-ХV ст.., в торгових містах Італії і спочатку означав будь-який грошовий платіж. На думку інших – цим терміном у середні віки позначали будь-який примусовий платіж на користь держави. Існує думка і про те, що термін фінанси у сучасному трактуванні став застосовуватись у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Пізніше термін „фінанси” одержав міжнародне розповсюдження і став використовуватися як поняття, що пов’язане з системою грошових відносин між населенням та державою з приводу створення державних фондів грошових коштів. Отже, суб’єктами фінансових відносин стають населення і держава. Найпершою і найбільш яскравою формою прояву фінансових відносин стали податки, як носії цих відносин. Згадки про податки є в багатьох історичних літературних пам’ятниках , зокрема в Біблії (Старий заповіт), де мова йде про необхідність віддавати господарю і частину насіння з врожаю, і збіжжя, і виноградного соку, оливок і худоби як великої, так і малої.

Як історична категорія фінанси виникли одночасно з державою. Саме для утримання державного апарату і використовуються податки як важіль вилучення частини виробленої вартості або доходу. Кошти, отримані від податків, спрямовувались на задоволення потреб держави. Як історична категорія фінанси мають стадії виникнення та розвитку, тобто змінюються у часі. Фінанси пройшли декілька етапів розвитку:

1-й етап – характеризується непродуктивним характером фінансів. На ранніх стадіях розвитку державності більша частина потреб держави задовольнялась шляхом встановлення різноманітних натуральних податків і трудових повинностей. Не існувало розмежування між ресурсами держави та її глави. Грошове господарство було розвинуте тільки в армії. Поступово податки в натуральній формі заміняються грошовими, влада монарха значно обмежується. В період XVI-XVII ст. була виділена державна скарбниця з повним відокремленням її від власності монарха. Виникло поняття «державний бюджет».

2-й етап – період феодалізму. Характеризується вузькістю фінансової системи, вона складається тільки з однієї ланки – бюджету і обмежених фінансових відносин. Однак, формування і використання бюджету вже носить системний характер, що законодавчо закріплено. Звертає на себе увагу той факт, що вже тоді були означені основні групи видатків бюджету, які практично не змінились протягом багатьох століть: на військові цілі, управління, економіку, соціальні потреби. З розвитком приватної власності виникають і різні форми мобілізації коштів до бюджету у вигляді промислового, поземельного, домового податків.

3-й етап – кінець ХVIII – початок ХІХ сторіччя. Фінанси стають універсальним і дуже активним елементом економічного життя, вдосконалюється фінансове і бюджетне право. Мобілізація і використання фінансових ресурсів стають об’єктом контролю з боку законодавчих структур. Набула розвитку і реформувалась в окрему галузь знань фінансова наука. Її роль значно підвищується із зміцненням держави і розвитком товарно-грошових відносин. Предметом вивчення стають державні доходи і видатки.

В сучасних умовах незалежно від політичного і економічного устрою будь-якої держави, фінанси вступили в новий етап свого розвитку (постіндустріальний). Це зумовлено складністю і різноманітністю фінансових систем, високим ступенем впливу на економіку, багатогранністю фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним з важливих засобів опосередкованого впливу на системне відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин.

З подальшим розвитком держави фінансові відносини вдосконалюються, збагачуються новими формами прояву і вже не уособлюються лише в податках. Формуються державні скарбниці, з’являються окремі рахунки коштів, фонди грошових коштів цільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державні кредити та ін.

Фінанси це також економічна категорія, що виникла у результаті розвитку товарно-грошових відносин. Податки набули переважно грошової форми, а тому став можливим розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Оскільки розподільні відносини – це частина економічних відносин в суспільстві, то фінанси, будучи відображенням цієї об’єктивно існуючої сфери економічних відносин, є економічною категорією.

Фінанси як розподільна категорія – здійснюють розподіл і перерозподіл національного доходу.

Фінанси як вартісна категорія застосовуються для здійснення розподілу національного доходу, при якому повинен бути реалізований товар. Тільки за допомогою ціни може бути визначена величина грошових засобів, які надійдуть від реалізації продукції до її власника і стануть основою подальшого розподільного процесу.

За допомогою фінансів здійснюється рух суспільного продукту – виробництво, обмін, розподіл, споживання.

У сучасній економічній літературі сутність фінансів трактується неоднозначно. Так, Л.А. Дробозіна вважає, що фінанси – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення (див.: Финансы: Учебник / Под ред. Л.А. Дробозиной. – М.:ЮНИТИ, 2001. – С. 13).

Вітчизняний вчений О.Д. Василик визначав фінанси як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій (див.: Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – С.7). З наведених визначень випливає, що фінансами будуть ті грошові відносини, які опосередковують відносини розподілу вартості ВВП.

За твердженням М.М. Артуса фінанси слід розглядати як економічні відносини, що виникають у результаті формування, розподілу і використання ВВП, матеріалізовані у потоках грошових коштів (див. Артус М.М. Проблеми трактування сутності та функцій категорії «фінанси»//Фінанси України. – 2007. – №4. – С.131). В даному трактуванні ставиться наголос  саме на грошову форму розподільних відносин.

В.М. Опарін вважає, що фінанси – сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов – і національного багатства (див.: Опарін В.М. Фінанси. (загальна теорія): Навч. посібник. – К.: 2001. – С.5). В даному визначенні до фінансових відносин включають не тільки відносини розподілу, а й відносини обміну, бо фінанси завжди пов’язані з реальним рухом вартості, який відбувається на таких стадіях відтворювального процесу, як розподіл і обмін.

Зарубіжні вчені трактують фінанси більш прагматично, розмежовуючи фінанси приватного підприємницького сектора і державні фінанси, тобто на мікроекономічному рівні – з орієнтацією на власність і володіння ресурсами, а на макрорівні – з фіскальної точки зору. Так, Е. Нікбахт і А. Гроппеллі розглядають фінанси як застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу (див.:Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси./Пер. з англ.. В.Овсієнка та В.Мусієнка. – К.: Основи, 1993. – С.5). Або Зві Боді і Роберт К.Мертон визначають фінанси як науку про те, яким чином люди керують витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу. При цьому дослідники підкреслюють, що витрати і доходи розділені в часі, а також не можуть бути точно передбачені ні тими, хто приймає рішення, ні іншими (див.: Боди З., Мертон Р.К. Финансы./Пер. с англ.: Уч.пособие. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – С.38).

Як бачимо, наведені визначення сутності фінансів, у трактуванні їх зарубіжними вченими, не вичерпують усього розмаїття концептуальних підходів з даного питання. В перших двох прикладах наголос робиться на ототожненні фінансів як вартісної категорії з фінансовими рішеннями відносно складання комерційних угод і управління активами та ризиками компанії, не визначаючи їх природи та сутності. В останньому прикладі визначення фінансів ототожнюється з фінансовими ресурсами.

Отже, економічна категорія «фінанси» багатогранна і не має однозначного визначення. Складність функціонування фінансів визначає труднощі у пізнанні їх сутності. Це стало причиною появи численних трактувань фінансів, які відрізняються окремими ознаками, специфічними формами та сутністю.

Виходячи з викладеного вище, можна визначити сутність фінансів таким чином. Фінанси – сукупність грошово-економічних відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, в процесі яких формуються та використовуються загальнодержавні фонди грошових коштів для здійснення економічних, соціальних і політичних завдань.

На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з грошима, але фінанси – це не гроші, а відносини:  суспільні (мають місце в суспільстві); економічні ( пов’язані з процесом відтворення); розподільні (виникають переважно на стадії розподілу); фондоутворюючі (супроводжуються утворенням і витрачанням фондів грошових коштів).


2. Предмет фінансової науки. Фінансові ресурси: сутність, склад, джерела формування

Фінансова наука є специфічною сферою суспільних економічних відносин. Вона вивчає процеси і явища, пов’язані із формуванням і розподілом фінансових ресурсів. Фінансові ресурси – це сукупність грошових фондів, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту (ВВП) за певний період. В залежності від рівня, на якому проходить формування і використання фінансових ресурсів, їх поділяють на:

- централізовані  (макрорівень) – утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об’єднань, міністерств (державний бюджет України, позабюджетні фонди спеціального призначення: фонд загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, пенсійний фонд тощо) ;

- децентралізовані (мікрорівень) – створюються окремими суб’єктами господарювання, а також фізичними особами (фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва, резервний фонд, фонд розвитку персоналу, фонд соціального забезпечення, фонд виплати дивідендів, заощадження домогосподарств як інвестиції фінансового ринку тощо).

Фінансова наука вивчає також питання встановлення раціонального співвідношення між централізованими та децентралізованими фінансовими ресурсами. Так, наприклад, високий рівень податків приводить до зростання фінансових ресурсів держави і в той же час до зменшення фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Це негативно впливає на результати діяльності останніх, знижує зацікавленість у досягненні кращих результатів, що у багатьох випадках сприяє відтоку коштів у тіньовий бізнес.

Отже, предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що пов’язані із створенням та використанням фондів фінансових ресурсів.

А якщо виходити з того, що фінансові ресурси – величина завжди обмежена як на державному рівні, так і на рівні підприємницьких структур та домогосподарств, то виникає питання їх ефективного використання для найкращого задоволення потреб суспільного добробуту, кожного господарюючого суб’єкта, громадянина.

Важливе значення в умовах обмеженості фінансових ресурсів має пошук нових дохідних джерел (приватизація, прискорена амортизація, випуск цінних паперів тощо). Для цього проводяться наукові дослідження, аналізуються статистичні матеріали, що дають змогу виявити закономірність процесів і явищ, пов’язаних із створенням доходів та їх використанням.

Фінансова наука має дати відповідь на питання – «як і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальносуспільних потреб?» Для цього необхідно враховувати не тільки обмеженість формування і розподілу фінансових ресурсів у часі і просторі, а й умови, в яких знаходиться держава (рівень розвитку економіки, її структура та інтегрованість у світове господарство, форми власності на засоби виробництва, соціальний склад населення, рівень освіченості, національні культурні традиції).

3. Методологія фінансової науки.

Фінансова наука виступає органічною складовою економічної науки. Проте, коло її наукових досліджень обмежується вивченням фінансових явищ, пов’язаних із розподільчими та перерозподільними процесами. Методологія фінансової науки як і будь-якої науки взагалі – це вчення про принципи побудови, форми, способи пізнання, методи.

Фінансова наука використовує методи пізнання фінансів, що умовно можна поділити на три групи:

1) методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід);

2) методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання);

3) методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуально-графічні методи).

Сутність методів першої та другої груп коротко викладено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

 Сутність методів першої та другої груп

Метод

Сутність методу

Індукція

Рух думки від одиничного до загального, від знання нижчого рівня до знання вищого рівня.

Дедукція

Рух думки від загального до одиничного. При використанні даного метода робиться певне припущення, яке потім перевіряється або аналізується на фактичних матеріалах і матеріалах спостережень та логічних міркувань.

Аналіз

Поділ предмета дослідження на складові з метою всебічного його вивчення.

Синтез

Об’єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле.

Аргументація

Раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези.

Абстрагування

Відокремлення істотного від неістотного.

Формалізація

Відображення об’єкта чи явища в знаковій формі.

Моделювання

Заміна реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неістотних.

Системний підхід

Об’єкт дослідження розглядається як система, що об’єднує певну множину взаємодіючих елементів в єдине ціле; взаємозв’язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого.

Аналогія

Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об’єктів за певними ознаками робиться умовний висновок щодо подібності їх за іншими ознаками.

Інтерпретація

Розкриття змісту явища, тексту чи знакової форми, що сприяє їх розумінню.

У діючій практиці використовують і значно складніші методи дослідження, оскільки складні процеси в економічному житті потребують врахування різноманітних факторів, які можуть діяти у протилежних напрямах, ускладнюючи процеси, що відбуваються. Деякі методи емпіричного дослідження (третя група) представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Сутність методів емпіричного рівня пізнання

Метод

Сутність методу

Спостереження

Сплановане науково організоване збирання даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації фактів чи опитування респондентів. Масове спостереження дає інформаційну базу для узагальнень і характеристики об’єктивних закономірностей.

Експеримент

Науково поставлений дослід у спеціально створених і контрольованих умовах, які дослідник може відтворювати неодноразово, визначати їх вплив на перебіг відповідних процесів.

Вимірювання

Це процедура приписування властивостям явища чи процесу певних значень. В теорії вимірювання властивості називаються ознаками. Наприклад, ознаки суб’єкта господарювання: статутний фонд, ліквідні активи, прибуток, зобов’язання тощо. Одні ознаки виражаються числами, інші – словесно. Їх називають відповідно кількісними і атрибутивними.

Узагальнення

Комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, притаманних досліджуваному явищу.

Порівняння

Один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об’єктів дослідження за певними ознаками. Результатом порівняння є відносна величина, яка показує, у скільки разів порівнювана величина більша (менша) за базисну, іноді – скільки одиниць однієї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої базисної величини. Відзначимо три аспекти порівняння: порівняння з еталоном (нормативом, стандартом); порівняння в часі (місяць з місяцем, рік з роком); територіально-просторові порівняння (регіональні чи міжрегіональні порівняння показників економічного розвитку).

Сучасна наука володіє потужним арсеналом різноманітних методів, які призначені для розв’язування різних за своїм характером наукових задач. При проведенні конкретного наукового дослідження використовуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну характеристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформаційного забезпечення.

Поступово розвиваючись, фінансова наука набула і розвинула свій понятійний апарат, визначила фінансові категорії, фінансові терміни, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності.

Поняття – форма мислення, що відображає суттєві властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ (бюджетний процес, фінансові потоки, страхування).

Категорії – (грецьк. – висловлювання, ознака) – найбільш фундаментальні поняття, що відображають суттєві загальні властивості. Категорії утворились як результат узагальнення історичного розвитку пізнання і суспільної практики. Основними категоріями фінансів є: податок, ціна, кредит, дохід, бюджет тощо. З розвитком об’єктивної дійсності фінансові категорії розвиваються і збагачуються.

Термін – (лат.–межа) – слово або словосполучення, що використовується з відтінком спеціального наукового знання. Система термінів – термінологія (фінанси місцевого самоврядування, бюджетна система, інфляційні процеси).

Способом або інструментом наукового пізнання виступають саме фінансові категорії, за допомогою яких досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Поняття, категорії, терміни – це саме те, з допомогою чого розкривається сутність фінансів як наукової дисципліни. Скажімо, категорія «фінанси» трактується як сукупність економічних відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення виконання державою її функцій. Проте економічні відносини є науковою абстракцією, яка не має чітких економічних характеристик, бо дані відносини неможливо ні порахувати, ні оцінити їх якість.

Фінансові категорії мають історичний характер, оскільки з розвитком державності і товарно-грошових відносин вони послідовно з’являються і розвиваються від простих до складних. Вихідною, найдавнішою та найпростішою первинною фінансовою категорією є податок, в якому сфокусовані основні сутнісні ознаки фінансів. Вперше у фінансовій науці методологічне положення про те, що податок є найпростішою вихідною «фінансовою клітинкою» державних фінансів було висунуто і обґрунтовано українською вченою проф. В.М. Суторміною.

Спочатку в натуральній, а з появою держави, у грошовій формі, податок став виступати носієм фінансових відносин.

Із реального економічного життя з’являються інші, складніші фінансові категорії, такі як державні доходи і державні видатки. Обидві категорії утворюють більш складну категорію – державний бюджет. Всі разом складають найбільш загальну абстракцію фінансової науки – таку категорію як „фінанси”. Фінансові категорії характеризуються ієрархічністю елементів (місцеві бюджети, державний бюджет).

Якщо податок є вихідною категорією державних фінансів (макрорівень), то на мікрорівні існують інші вихідні категорії фінансів. Так, зокрема, вивчаючи корпоративні фінанси також виділяють вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній галузі. Такою категорією є акція – фінансова клітинка акціонерного товариства.

Фінансова наука розвивається не відокремлено від інших економічних наук. Вона органічно вплітається і пронизує багато економічних дисциплін, а тому має міждисциплінарний характер. Фінансова наука базується на знаннях загальнотеоретичних дисциплін, таких, як «Політекономія», «Історія економічних вчень», «Економічна історія», «Економіка підприємств» тощо.


Тема1: Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів.

Лекція 2.

4. Об’єкт та суб’єкти фінансів, їх характеристика.

Об’єктом фінансів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП) у частині національного доходу (НД). Суб’єктами виступають: держава, підприємства, населення. Мета фінансових відносин – створення добробуту громадян, підприємств, регіону, держави.

Процес вартісного розподілу суспільного продукту, в ході якого створена у виробництві вартість поділяється між суб’єктами господарювання дуже складний. Тому він здійснюється за допомогою різних економічних категорій, кожна з яких виконує специфічну, притаманну тільки їй роль.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі суспільного продукту, пов’язані і взаємодіють з такими категоріями, як ціна, заробітна плата, кредит.

Вихідним моментом прояву фінансових відносин виступає процес первинного розподілу вартості на складові її елементи і створення різних форм грошових доходів і фондів. Щоб цей процес міг початися, створена у виробництві вартість (продукція) повинна бути реалізованою. Економічним інструментом, завдяки якому вартість продукту отримує грошове (вартісне) вираження є ціна. Саме вона визначає конкретну величину грошових коштів, які надходять у той чи інший сектор економіки, тому чи іншому власнику.

Будучи кількісною мірою створюваної у виробництві вартості, її грошовим вираженням, ціна зумовлює пропорції майбутнього вартісного розподілу, а фінанси, базуючись на пропорціях, виступають інструментом, який реалізує ці пропорції.

У розподілі вартості суспільного продукту бере участь і заробітна плата. Ця форма розподілення обумовлена необхідністю формування доходів конкретних робітників, в залежності від кількості та якості затраченої праці. Фінанси, з одного боку, ніби «допомагають» заробітній платі формувати фонд оплати праці, відділяючи його від інших грошових фондів підприємства, а з іншого – заробітна плата, нарахування якої за часом не співпадає з її виплатою, виступає джерелом формування частини фінансових ресурсів підприємства.

Наявність загальних рис у фінансів і кредиту зумовлює їхній тісний взаємозв’язок і взаємодію у розподільчому процесі. Так, якщо підприємству не вистачає коштів для нормального здійснення виробничого процесу і розширення виробництва, воно використовує банківські кредити. Тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств і організацій зберігаються на рахунках банків, що дозволяє раціонально використовувати їх як кредитні ресурси для задоволення потреб народного господарства.

5. Функції фінансів, як форми прояву їх сутності.

Прояв сутності економічної категорії «фінанси» здійснюється через їхні функції –  розподільну та контрольну.

Розподільна функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу шляхом утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням. Об’єктом розподілу є ВВП – вартість вироблених у суспільстві матеріальних благ, скажімо за рік. Національний дохід (НД) – частина ВВП, що залишається після відрахування з нього всіх коштів, що були витрачені на його створення (фонд заміщення).

В процесі дії розподільної функції розрізняють первинний та вторинний розподіл, або перерозподіл. Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб’єктів, що беруть участь у створенні ВВП. Первинний доход у фізичних осіб – зарплата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, надходження від державних послуг, ресурсів, а також  податки.

Перерозподіл – створення і використання централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на:

- загальнодержавні (державний бюджет і державні фонди цільового призначення);

- регіональні (місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування);

- відомчі (фонди міністерств і відомств);

- корпоративні (централізація частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднань).

Необхідність перерозподілу, що виникає разом з формуванням бюджету та інших централізованих фондів пов’язана:

а) із утриманням невиробничої сфери суспільства (наука, культура, освіта, охорона здоров’я);

б) із забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (соціальний захист, управління, оборона, економіка).

Крім розподільної фінанси виконують і контрольну функцію, яка полягає у здійсненні контролю за розподілом ВВП та НД по відповідних фондах та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі. У кожній країні функціонує ціла система органів, що здійснюють фінансовий контроль: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба (Фінансова інспекція), Державна податкова служба тощо. Ці органи здійснюють свою роботу на основі фінансової інформації, що мусить бути: повною, достовірною, своєчасною. Важливе місце тут відводиться фінансовим показникам, таким, як прибуток, рентабельність, фондовіддача, оборотність оборотних коштів та ін. Головною контролюючою пропорцією є співвідношення між фондами нагромадження і споживання.

Вивчаючи функції фінансів, слід звернути увагу на дискусійні питання щодо сутності і функцій фінансів, на різні погляди вчених-економістів стосовно економічної природи і меж фінансових відносин, характеристики якісних ознак, що визначають специфіку фінансів як економічної категорії, визнання поряд з розподільною і контрольною функціями таких функцій фінансів, як виробнича, стимулююча, регулююча тощо.

Звичайно ж, кожний дослідник має право на своє бачення щодо питання сутності та функцій фінансів, проте незаперечним є той факт, що важливу роль у розширеному відтворенні відіграють фінанси саме завдяки розподільній функції. Бо саме вона пов’язана із розподілом і перерозподілом вартості валового суспільного продукту, використовується на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

6.Фінансова система України.

Ефективність організації фінансів залежить від дієздатності її фінансової  системи.

Сам термін “система” трактують як сукупність елементів,   пов’язаних між собою певними закономірностями.

За організаційно-інституційною ознакою фінансова система це  сукупність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками. З боку держави такими органами є, зокрема такі : Деравна податкова служба, Державна фінансова інспекція (в минулому — КРУ), Національний банк України, Верховна Рада України, фондові біржі, інвестиційні компанії, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами тощо. Всі вони покликані забезпечити основну мету фінансової системи — зростання економіки країни та добробуту її громадян.

За внутрішньою будовою  фінансова система — сукупність сфер та ланок фінансових відносин, що мають певні особливості наповнення відповідних фондів фінансових ресурсів, їх розподілу, управління та нормативно- правове забезпечення.

Отже, до сфер фінансової системи України належать :фінанси держави (далі ФД), фінанси суб’єктів господарювання (далі ФСГ), фінанси домогосподарств (далі ФдГ), фінансовий ринок (далі ФР) та міжнародні фінанси (далі МФ).

Кожна із зазначених сфер (узагальнення за певною ознакою), окрім ФдГ, має певні ланки (відособлена складова). Розглянемо кожну зі сфер.

Державні фінанси (ДФ) є центральною сферою у фінансовій системі держави.  

Через  неї відбувається вплив держави на економічний та соціальний розвиток країни. Основними її ланками є : Державний та місцеві бюджети України, Державні цільові позабюджетні фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки. Коротко дамо характеристику кожній ланці.     Державний бюджет зосереджує певні фінансові ресурси (через податки та неподаткові платежі) в руках держави для виконання функцій, їй притаманних, (внутрішня та зовнішня політика в економіці, соціальній сфері, управлінні та обороноздатності). Місцеві бюджети, що також належать до вищезазначеної ланки, зосереджують в своїх руках відповідно місцеві податки і неподаткові платежі. Проте рівнеь їх самостійності та незалежності від держави в питаннях впливу на відповідну територію весь час перебуває під пильним поглядом науковців, громадських організацій тощо і, природньо зазнає реформування. Останнє відбулось після приєднання України до Європейської хартії про місцеве самоврядування.

 Державні цільові позабюджетні фонди є наступною ланкою сфери ДФ. Формуються вони поза бюджетом (звідси назва), за рахунок встановлених обов’язкових внесків фізичних та юридичних осіб. Розпоряджаються їх коштами центральні та місцеві органи влади. Покликані такі фонди задовольнити певні економічні та соціальні потреби особливого значення. Серед них : Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатностіта витратами, зумовленими народженням і похованням;   Фонд загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття;  Фонд загальнообов’язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

Державний кредит, як самостійна ланка сфери ДФ, є рухом позикових коштів у формі кредитних угод за участі держави. Держава при цьому виступає у якості боржника, рідше — кредитора чи гаранта. Відбувається державний кредит найчастіше у формі державних позик — ОВДП (облігації внутрішньої державної позики). Залучені кошти спрямовуються на покриття дефіциту Дуржавного бюджету  України. Аналогічне залучення коштів на місцевому рівні - назвають комунальним або місцевим кредитом.

Останньою ланкою сфери ДФ виступають фінанси державного  та комунального сектору економіки.

Фінанси державного сектору економіки -грошові відносини, пов’язані з діяльністю держави, як суб’єкта господарювання. Державні підприємства переходять на ті принципи організації фінансів, що й акціонерні. Фінанси комунального сектору економіки — відносини, пов’язані з діяльністю місцевих органів влади як суб’єкта господарювання. Це підприємства, пов’язані з ЖКГ, транспортом, енергетикою, комунальним обслуговуванням, міськими шляхами тощо.

Наступна сфера — ФСГ, що відображають грошові відносини на мікрорівні. До них належать такі ланки :  фінанси комерційних підприємств і організацій та фінанси некомерційних установ і організацій.

Фінанси комерційних підприємств і організацій створюють найбільшу частку ВВП. Вони є платниками податків, обов’язкових внесків до цільових фондів. Основне їх призначення — створення товару, який має ринкову вартість. Основна мета діяльності — отримання прибутку.

Некомерційні установи і організації надають послуги, що не  мають на меті отримання прибутку, а забезпечення певних потреб суспільства (лікарні, школи, бібліотеки, політичні партії, громадські об1єднання, благодійні фонди тощо).

Наступна сфера фінансової системи — ФдГ, що відображає рівень життя і фінансового забезпечення населення. Стан цієї сфери вказує на ступінь розвитку фінансової системи в цілому. Адже цей сектор забезпечує функції постачання ресурсами, споживанням товарів, заощадження та інвестування економіки.

Наступна сфера  - фінансовий ринок — механізм перерозподілу фінансових активів між суб’єктами . В ринковій економіці — найважливіший елемент. Має ланки : фондовий ринок, ринок грошей, кредитний ринок, валютний ринок, ринок фінансових послуг.

Останньою сферою фінансової системи є міжнародні фінанси. Це інтегрована  (вбудована, об’єднана) сфера до світового  господарства.  Включає : фінанси міжнародних організацій,  фінанси міжнародних фінансових інституцій, фінанси транснаціональних компаній, фінанси інших суб’єктів ЗЕД, міжнародний фінансовий ринок.


7. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі.

Ринкова економіка привела до посилення ролі фінансів у процесі відтворення.

По-перше, фінанси стають самостійною сферою грошових відносин, набуваючи певної відокремленості. Це зумовлено тим, що в ринкових відносинах гроші (матеріальна основа фінансів), виконуючи функцію засобу обігу, стають капіталом, тобто само зростаючою вартістю.

По-друге, відбувається зміна пріоритетів, поступове зниження ролі фінансів на макрорівні і зростання значення фінансів на мікрорівні.

Роль фінансів в економіці країни визначається і тим, як вони впливають на відтворювальні процеси.

Фінанси здатні кількісно і якісно впливати на розвиток суспільного виробництва. Кількісний вплив проявляється через обсяги мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів як на макро- , так і на мікрорівні. Велике значення при цьому має і структура джерел фінансових ресурсів.

За структурою джерел фінансові ресурси умовно поділяються на три групи. Перша група – це грошовий вираз вартості чистого доходу, створеного в державі (прибуток, відрахування до державних централізованих фондів цільового призначення, доходи від зовнішньоекономічної діяльності).

До другої групи слід віднести частину фонду споживання, що перерозподіляється за допомогою фінансів (податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний збір, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки і збори).

Третя група фінансових ресурсів – це відрахування, що включаються до собівартості продукції (амортизаційні відрахування, плата за воду, плата за землю, відрахування на геологорозвідувальні роботи тощо).

Надзвичайно велике значення у відтворювальному процесі мають форми залучення фінансових ресурсів: бюджетне фінансування, самофінансування, кредитування, оренда (лізинг), інвестування тощо.

Значний вплив на відтворювальні процеси може здійснювати держава за допомогою фінансового регулювання економічних і соціальних процесів. Фінансове регулювання перш за все відбувається через перерозподіл частини доходів підприємств, населення і спрямовується до різноманітних бюджетів і цільових фондів держави.

Отже, якісний вплив фінансів на відтворювальний процес відбувається за рахунок фінансових інструментів, таких як податки, норми амортизаційних відрахувань, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, штрафи, санкції тощо. Залучення фінансових інструментів у процеси суспільного розвитку дають можливість враховувати економічні інтереси держави, підприємств, населення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74536. Периферийные устройства 17.62 KB
  Однако абсолютное большинство компьютеров используются вместе с теми или иными периферийными устройствами. Выделяют три основных типа периферийных устройств: Устройства ввода использующиеся для ввода информации в компьютер: мышь клавиатура сенсорный экран сканер вебкамера и видеозахват Устройства вывода например мониторы принтеры Устройства хранения служащие для накопления информации обрабатываемой компьютером: НЖМД НГМД ленточные и дисковые устройстванакопители флеш Иногда периферийное устройство относится к нескольким типам...
74537. Компьютерная сеть. Архитектура сети 22.52 KB
  Computer NetWork от net сеть и work работа совокупность компьютеров соединенных с помощью каналов связи и средств коммутации в единую систему для обмена сообщениями и доступа пользователей к программным техническим информационным и организационным ресурсам сети. Компьютерную сеть представляют как совокупность узлов компьютеров и сетевого оборудования и соединяющих их ветвей каналов связи. Компьютеры могут объединяться в сеть разными способами.
74538. Классификация компьютерных сетей 16.75 KB
  Корпоративная или региональная сеть создаётся крупными предприятиями корпорациями банками средствами массовой информации или территориями для обмена информацией между удалёнными абонентами. Глобальная сеть образуется в результате объединения сетей различного масштаба использования полного...
74540. HTTP. HyperText Transfer Protocol - протокол передачи гипертекста 17.41 KB
  HyperText Trnsfer Protocol протокол передачи гипертекста протокол прикладного уровня передачи данных. HTTP используется также в качестве транспорта для других протоколов прикладного уровня таких как SOP XMLRPCWebDV. Особенностью протокола HTTP является возможность указать в запросе и ответе способ представления одного и того же ресурса по различным параметрам: формату кодировке языку и т. Именно благодаря возможности указания способа кодирования сообщения клиент и сервер могут обмениваться двоичными данными хотя данный...
74541. WWW. World Wide Web 14.77 KB
  Годом рождения Всемирной паутины считается 1989 год. Именно в этом году Тим БернерсЛи предложил общий гипертекстовый проект который получил впоследствии название Всемирной паутины. Создатель паутины Тим БернесЛи работая в лаборатории физики элементарных частиц европейского центра ядерных исследований CERN В Женеве Швейцария совместно с партнером Робертом Кайо занимались проблемами применения идей гипертекста для построения информационной среды которая упростила бы обмен информацией между физиками. Итогом данной работы явился...