75983

Тематичний вечір присвячений ювілею Бориса Олійника. «Іду. І поруч твердо Крокує честь – мій секундант»

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мені доля вручила перстень І сказала що вже до смерті Я розмічений і заверстаний В наростаючу круговерть. Що однині не буде спокою Ні вночі мені ані вдень І життя моє піде боком А не так як у всіх людей. Коли б земля так думалось мені Була мов куля та ще й оберталась...

Украинкский

2015-01-27

133.5 KB

9 чел.

Тематичний вечір, присвячений ювілею Бориса Олійника

«Іду. І поруч твердо Крокує честь – мій секундант»

(На екрані кадри відеосюжету, на яких Б. Олійник читає власні вірші)

Портрет Б. Олійника і слова

Ведучий 1: Ми незчулися, як за кілька років зблякли найвищі цінності, що оберігались законом і вірою. В інформаційний вакуум раптом увірвався вітер часу – все тут закрутилося і перемішалося: правда, вигадка і чорні споруди напівправд. Ми будуємо, воюємо, убиваємо, руйнуємо, а потім відбудовуємо, перебудовуємо…

Ведучий 2: Та настав час, і ми почали прозрівати, чітко усвідомлюючи своє місце в історії планети. Чимало сіячів виходило на ниву української культури, кидаючи в родючу землю зерна віри, надії.

Двадцяте століття подарувало Україні ще одну величну постать – Бориса Олійника.

(перегляд уривків із фільму «Тут мій поріг» Полтавської обласної телерадіокомпанії «Лтава» до ювілею Б. Олійника)

Ведучий 1: Поезія Бориса Олійника вийшла з глибин народного життя. З мужності народу, його звитяжної боротьби виспівалась вона. Вітер часу не остудив її. І сьогодні його вірші вогнем душі жаріють, як і тоді, коли вперше так жагуче і неповторно вибухнули у нашому красному письменстві.

Поет прагне саме сьогодні донести до читача свою наболілу думку, саме сьогодні збурити нею його душу, зміцнити його віру в непереможність добра. Він, можливо, найближчий серед сучасних літераторів до рівня свідомості українського народу з її злетами і падіннями, з ілюзіями і розчаруваннями, з її намаганням нарешті явитися світові «з високочолим іменем – Народ»

                                                  Диптих

За все, що взяв од пирога життя,

Платити доведеться по рахунку:

За перший успіх і за краплю трунку,

За юний гріх і спалах поцілунку,

Ба й за прискорене серцебиття

    Платити доведеться по рахунку.

То що — не руш? Не рухайся? Дарма:

За поміркованість, гладку і ситу,

Собі і дітям прощу не купити.

Отож бери своє.

Хоч буде чим платити,

Коли рахунок виставить зима.

   Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати...

Стоїть на видноколі світла мати —

У неї вчись.

Вона тебе у всесвіт віддала.

О, як боліло їй — аж кров біліла,

Коли вона себе в тобі родила!

Нічого не зоставила собі:

Свою красу, непогрішимо світлу,

Передала тобою в лоно світу

І увійшла в космічний колобіг.

Тепер тобі платити час настав.

Зумій-но надароване віддати:

Себе пізнати. Народити матір,

    Углиб розбудувати отчу хату.

В космічний колобіг синів послати..

    А ти гадав: безсмертя — річ проста?

Ведучий 2: Сучасна поезія шукає нових виражальних можливостей. Стресовий досвід людини ядерної епохи неспівмірний з досвідом її попередників. Ніколи поезія ще не була такою всесильною… і безсилою. Зрушилися пласти свідомості. Прикро те, що поезія сьогодні відходить від свого коріння, свого родоводу. Не дай Бог, прийде такий час, коли зупиниться критичне перо.

Ведучий 1: Борис Олійник завжди був свідомий своєю високою місією поета. І завжди відстоював ті свої моральні принципи і світоглядні позиції, які були нам продекларовані ще в ранніх творах і лишилися незмінними по сей день. Любов до життя у всіх його позитивних виявах і формах, що нею переповнена душа поета, надає його поезії оптимістичну силу і розмах. Для нього є дуже важливим точне визначення, особливо добра і зла. Адже від цього може залежати майбутнє людини, світу, суспільства.


                                           
ПЕРСТЕНЬ ДОЛІ

Мені доля вручила перстень

І сказала, що вже до смерті

Я розмічений і заверстаний

                                        В наростаючу круговерть.

Що однині не буде спокою

Ні вночі мені, ані вдень,

І життя моє піде боком,

А не так, як у всіх людей.

Що й кінець мене жде печальний

Не в оточенні пра-пра-пра,

А, говорячи фігурально,

Од свойого ж таки пера.

Або інший хтось точним випадом

Укоротить мій родовід.

Або винесуть, в кращім випадку,

Десь на станції рядовій...

Ех ти, доле моя, циганко,

Не лякай мене тузом пік!

Одного я боюсь: цигаркою

Продиміть на чужій губі.

***

В ті дивні дні,

коли мої штани

Іще тримались на одній підтяжці,

Я все ніяк допетрати не міг,

Що крутиться земля,

мов куля кругла.

Коли б земля —

так думалось мені —

Була мов куля та ще й оберталась,

Тоді б, напевне, кавуни з баштану

Наввипередки б врозтіч розкотились,

А то — лежать...

Ех, голуба пора!

Ну що ти візьмеш з хлопчака малого,

Коли вже зараз —

мовби й у літах! —

А інколи спинюсь біля баштану,

І раптом закортить підкрастись тихо,

Позв'язувать огудиння докупи,

Щоб не порозбігались кавуни.

І я б зв'язав, якби не сторож сивий.

Та ще літа примружено-лукаві:

Стоять і визирають з-за плечей...

(перегляд слайд-фото «Бійка у Верховній Раді»)

Ведучий 2: Випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття гідності, він очима господаря дивиться на історію народу, заглядає в його майбутнє. Про який би твір ми не говорили, бачимо, що перед нами справжній лірик, у якого так майстерно поєднується мудрість і пристрасть, чарівна легкість і філософська глибина, раздуми і узагальнення. І все це заради людини.

Ведучий 1:Кажуть, що кожний справжній поет все життя пише свою єдину книгу, головним персонажем якої є ліричний герой, у якої фіксується художній образ цілого покоління.

Борис Олійник – унікальна постать в українській культурі, політиці, філософії, яка не має аналогів у землях близьких і далеких, один з найбільших поетів другої половини ХХ століття. Таким він вийшов і на перевал двох тисячоліть. Це чільна фігура в духовному обширі України, постать, з якою звіряє себе вже не одне покоління українців.

                     


Прес-конференція Бориса Олійника

(на екрані слайд-фото Б. Олійника)

  •  У будь-якій системі координат завжди є невід’ємні орієнтири.

У вашому житті-культурному і політичному просторі-було багато випадків,коли ви не могли мовчати: писали або виступали. Для себе які ключові моменти ви б визначили? Коли відчували, що мусите неодмінно сказати або написати?

  •  Таких було чимало. Я починав у «Молоді України», це була найпопулярніша газета тих часів із величезним тиражем. Вже тоді, по суті, були заборонені Іван Драч, Микола Вінграновський, Євген Гуцало. А ми їх друкували. Поки нас теж не прикрили і почалися процеси вам відомі.

  •  Як ви тоді це відчували? Що вас найбільше ранило і про що тоді говорили?

  •  Власне кажучи, це був період так званої «відлиги». Вона майже тільки розпочалася і майже одразу перейшла в «заморозки». Як завжди, порушувалися мовні проблеми. Адже для письменника мова-це те саме, що для будівельника-цегла. Проте не вірте нинішнім крутим «патріотам», які за тих часів не вимовили жодного українського слова, а зараз розпинаються, як їм забороняли говорити українською. Хто хотів, той говорив. Я завжди говорив рідною мовою і вивчав російську, яку глибоко поважаю. Треба знати свою мову, любити і працювати на неї-і поважати іншу. Це мій погляд, я його дотримуюсь, хоч хто що б не говорив.

       Скажіть,  чи були за тих умов люди, які справді вболівали за долю України?

  •  Їх було багато, та не вони визначали політику. Але були, і я вдячний долі, що саме такі зустрілися на моєму шляху. Фізично не зношу тих, хто тоді був особливо ревним поплічником, а тепер рве на собі сорочку і кричить, що вони страждали. Так, були такі, що страждали,- Іван Світличний, Василь Стус, Левко Лук’яненко…Вони мають моральне право розказувати, як було. І взагалі, це не чоловіче діло-виставляти свої рани напоказ.

  •  Чи відчували ви, що потрібні зміни, чи були їх прихильником?

  •  Звичайно. Тому що «національне питання» ми відчували на власній шкурі. Але від чого я тоді найбільше потерпав, так це через доноси. Доводилося якось знімати напругу і брати на себе відповідальність. То вже період був такий: якщо берете на себе відповідальність за той чи інший матеріал - розписуйтесь і я розписувався.

Взагалі, ми не так собі уявляли незалежність України. Ми все ж таки замислювали її  як державу соціально справедливу.

  •  А скажіть, будь ласка, близькість до того, що відбувається у вищих ешелонах політики, до влади – як людину змінює?

  •  Не знаю. Думаю, на мене не впливає. До речі, я попереджав, ще 89-го року наших достойників, мучеників, які нині справді мають моральне право на те, щоб здобуття незалежності було їхнім святом, однак, які знову опинилися на узбіччі. Я попереджав: озирніться – кого ви на своїх плечах виводите на Олімп? Тих, хто вас потім витіснить. Революція, як завжди, пожирає своїх дітей. Слава Богу, ми залишилися якоюсь мірою великими дітьми. Бо інакше тоді я не був би письменник.

  •  Ви вже давно представляєте Україну у Парламентській асамблеї  Ради Європи. Поділіться своїм баченням процесу: чи нас чують, чи сприймають уже як іншу країну, чи наша внутрішня колотнеча просто не дає можливості зрозуміти яка ми країна,яка ми нація, чого ми хочемо, яким ми бачимо своє майбутнє.

  •  Наш голос чують. І коли йдеться про інтереси держави, наша делегація діє одностайно.

  •  Борисе Іллічу, яким ви взагалі бачите майбутнє України? Вас тривожать думки: що буде?

  •  Я знаю, що вона приречена бути однією з найкрупніших і найбагатших держав світу. Це я говорю не голослівно. У нас є потенціал космічний. І ми виборсаємось, незважаючи ні на що. Тому що з такими багатствами, з таким талановитим і народом, ми непоборні.

  •  Наші плюси – це водночас наші великі мінуси?

  •  Так, ми хизуємося, що терплячі, а це вже схоже зовсім на інше – на холопський варіант. Але все буде нормально. Бо за менталітетом у нас завжди було: віче, козацька рада, Центральна рада, а зараз у нас всенародно обрана Рада і всенародно обраний президент як стали, вчепившись одне одному в петельки, з’ясовуючи, хто старший…так і стоять.

  •  Куди, на вашу думку, поділися моральні авторитети? Олесь Гончар був для вас моральним авторитетом?

  •  Був. Я завжди говорив, що якби обирав президента, я б першим назвав його. І дав би йому хорошого віце-президента.

  •  І хто б це мав бути?

  •  Такий мудрий дядько,який займався б поточними справами і економікою.

  •  А зараз хтось є для вас таким авторитетом?

  •  Зараз складнувато, може, є молодь якась. А поки що не дуже бачу.

  •  Що ви зараз читаєте, що вас цікавить в українській сучасній літературі? Хотілося б знати, чи хтось отримав від вас якийсь знак уваги?

  •  Є прекрасні поети, такі як Павло Вольвач, Василь Герасим’юк. Із старших – Михайло Шевченко, Микола Луків. Я не говорю про Ліну Костенко, це поетеса світового класу. Я певен, що скоро з’явиться той, хто засвітиться на весь світ.

А що ви зараз відчуваєте, пишете, готуєте?

  •  Вірші - як перше кохання. Політика, влада - то все минуще. Працюю, як належить. Пишу вірші і прозу.

Ведучий 2: В кожному його вірші – любов до людини. Він хоче бачити людину чесною, вільною, гордою. Масштабні історичні катаклізми, долі мільйонів людей – ось що завжди цікавить поета, в ім’я чого він береться за перо. Поет постійно веде діалог з минулим і ніколи не пориває зв’язку з традицією, знаходить у собі творчу відвагу і силу, щоб приєднатися до неї, включитися в розмову великих поетів минулого, впрягаючись в той віз, який тягли до нього.

«Злізайте з печі,

Вдарте у кресала,

Аби вогонь пропік на душах сало

І нагадав, що править не живіт,

А дух Шевченка – віщого месії,

Що ми – вкраїнці, а не гречкосії,

Що ми – живі!»


ЗУСТРІЧ З АРХІСТРАТИГОМ

( на екрані презентація «Чорнобиль»)

За вигоном зустрівсь мені

Верховний Архістратиг небесних вояків.

Кого ми бачимо!? — аж крила звів.—

Такі персони, а без охорони...

Та ми... — затнувсь я.

Ми — із сіряків.

 Та ви такі,— всміхнувся якось темно.

Які ж?

Та вельми тихі, як спите.

                                        Коли ж прокинетеся... А проте

                                        Не будем далі углибати в тему.

                                  —Ну, вже як почали, кажіть до решти

                                    Бо ми тут кожен на умі собі,—

                                      Не втямиш, правду скаже а чи збреше:

                                     Півслова в роті, кінчик — на губі.

Та все хитруєм ближнього обстригти,

Хоч нас давно обстригли, як овець.

То, зрештою, хоч ви, Архістратигу,

Скажіть нам, горопашним, навпростець:

Чого ми варті в цьому світі грішнім?

Чому це в нас — побила б його тля! —

    Усе якесь покручене й недійшле,

Немов у Бога вкрали ми теля?

І маємо ж таланту не на гривню,

І до роботи нам воли зрідні,

    І воїни, яким немає рівних,

І ратаї, яким нема рівні,

Що від обох Америк до Австралій

Зерном і потом всіяли лани.

І відчуваєм поклики астральні

Ще з сивої, як Белее, давнини.

І цвіту нашого-по всьому світу,

І світочів сусідам роздали.

Щоправда, вдома сидимо без світла,

Напевно, скоро взуєм постоли.

Та ще й Чорнобиль всунули під стріху,

А він, як змій, прокрався до грудей...

То вже хоч ви скажіть, Архістратигу,

Чого ж у нас не так, як у людей?..

На меч опершись, що палав огненно,

Задумався на мить Архістратиг.

Потому, обернувши лик до мене,

Сказав, і світ зіщулено притих:

— Пощо ви нарікаєте на долю,

Коли одвіку на своїм горбі

Не в рідну хату несете, а з дому

Усе — усім, а тільки не собі?

Пустившись безвість рідного порога,

Так запетляли поміж веж і меж,

Що вже заплутали й самого Бога,

Який не втямить з горнього чертога:

Чи ви ще є?

А коли є, то — де ж?

Та зиркаєте за чужі пороги,

Коб звідти щось приміряти собі.

Ви ж ладні бути схожі хоч на кого,

Аби лиш не на себе, далебі.

ЄВРОПІ

Ми тут жили ще до часів потопу.

Наш корінь у земну вростає вісь.

І перше, ніж учити нас, Європо,

На себе ліпше збоку подивись.

Ти нас озвала хутором пихато.

Облиш: твій посміх нам не допече,

Бо ми тоді вже побілили Хату,

Як ти іще не вийшла.із печер.

Живи собі, уходжено і сито.

Ми не питаєм з усміхом кривим,

Якою б ти була у цьому світі,

Аби ми плуг, і колесо, і жито

Не дарували пращурам твоїм.

Ми ж не виказуєм, яку недолю

Тобі вістило злаками біди,

Аби козацький стан у Дикім Полі

Не зупинив азійської орди.

Живи собі.

Ми зі своїм уставом

Не сунемось до тебе в монастир.

Але дозволь і нам за отчим правом

По-своєму облаштувати двір.

Так, ми в ґешефтах — і невмілі, й сірі.

    Ви ж на торгах сягнули верховіть.

Та навіть вам шагреневої шкіри

В роковий час усе ж не докупить.

Земні діла сповна оплатить небо.

І в Судний День воздається всім ущерть:

І тим, хто зрадив побратимство Ельби,

І тим, хто сербів рокував на смерть...

Життя мина...

Усі ми перебудем:

Хто — при бандурі, хто — при гамані.

А що вже по собі залишим людям —

Судити не тобі і не мені.


Уривок із поеми «Сім»

А ваші ж діди починались красиво, як день,

   Як ранок вселюдський, вони, молоді, починали!

Яких вони світові надарували пісень,

Яку вони мову, розбивши закови упень,

              Вписали в державні Богданові універсали!

Вони своїх коней пустили не вчвал, а в галоп.

І відстань, і час подолали в єдиному леті:

Воскреслі з боліт Берестечка, взяли Перекоп,—

І досі від захвату — сльози в зіницях планети!

Які в них були Наливайки, Сірки, Богуни!

Який у них гетьман родився, щоб їх освятити!

О, знали б високі, як низько падуть їх сини,—

 Вони ще в колисці воліли б себе задушити!

    

Та хто ж вам видав дозвіл, волохатим,

Що ледве злізли із дерев на твердь 

Лапищами терзать невинний атом

І, в зраненому, розбудити смерть?!

                                       Нездарні лад навести в рідній хаті,

Ще не пізнали таїнства огню,

                                       А вже до нього тягнетесь, рукаті,

                                       Щоб землю з небом випалить на пню!

Чи вам одним земля — у нагороду,

Що ви її прибрали всю до рук?

На неї мають право від природи

Роса і сарна, соловій... і крук.

Трощіть себе до атомного пилу,

Гребіть судомно золото до ям,

Та не тягніть же землю у могилу —

Вона дарована не тільки вам!

Ведучий 1: Дороги прощань і втрат течуть від сердець чи не з кожної хати. Така вже особливість творчого обдарування Бориса Олійника, що його ліричний герой не мислить себе поза часом і поколінням – він шукає генеалогії свого роду і народу, тих витоків духовності, на які може спиратися сучасна людина. Минуле проходить повз самого поета, наповнює кожен його помисел і вчинок.

(на екрані слайд-шоу «Осінь», звучить музика І. Крутого «Ты в моем сентябре»)

***

О це осіннє журавлине «кру!».

Листя вмира і на брук осипається.

Все повертається на правічний круг,

Все повертається... все повертається.

Сивий мій друже... Ах, сивий мій друг,

Лихом об землю, як шапкою, вдаримо:

Все повертається на правічний круг,

Казка далека гойдається маревом.

Кінь виривається з теплих попруг —

Що йому холод, як воля всміхається!

  Все повертається на правічний круг,Тільки літа молоді не вертаються.

Як вона хмільно спадала униз —

Руса коса твоя... руса до пояса.

Жаль, що було те давно... аж колись.

Жаль, що до днів тих тепер — як до полюса.

Тихо... як тихо... як тихо довкруг.

Інші комусь присягаються... каються.

Все повертається на правічний круг.

Тільки слова не вертають.

   Лишаються.

Ведучий 2: Мамо… матусю… нене… Скільки ж випало на твою долю безсонних ночей, хвилин, сповнених турбот і переживань, скільки разів боліло серце, коли ти думала про майбутнє своєї дитини. Минали дні, місяці, роки… Та не просто минали, а збігали, наче швидкоплинна ріка. Ми повинні пам’ятати, що все на землі швидкоплинне: прийде час – і батьки підуть у вічність. Та любов до них зігріватиме наші душі, а образ бентежитиме пам'ять.

   ***

Мати сіяла сон під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман,

А мені — сонячно.

  Мати сіяла льон під моїм під вікном,

    А зійшло полотно,

    І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,

    А я йду все одно,

    Мати сіяла сніг, щоб він м'яко — до ніг,

    А вродило зілля.

    1 хоч січень січе, а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, як на сміх, проминали усі.

Все ж одна — зважилась.

Мати вибрала льон.

І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних мені під вікно

                Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ, щоб не тільки мені.

Щоб і вам — сонячно.

(на екрані відеокліп  за участі Т. Повалій, яка виконує пісню на слова Б. Олійника «Посіяла людям»)

Ведучий 2: Інтимна лірика Бориса Олійника змушує кожного заглянути у власну душу, прислухатися до музики чужих і своїх сердець. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але й перевиховати людину. Любов спонукає до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її у помислах і ділах. Для нього не існує нереальної любові, адже любов – це Бог.

                                                      МЕЛОДІЯ

(на екрані слайд-шоу, звучить музика І. Крутого)

Заболю, затужу, заридаю... в собі, закурличу,

А про очі людські засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе на мовчання моє печать.

Забіліли сніги, забіліли на цілому світі.

Опадає листок, як зів'яле чаїне крило.

Там, де ми відбули, там, де наше відтьохкало літо,—

Забіліли сніги... забіліли сніги...замело.

Це приходить, мов сон.

Це приходить до мене із марень:

Теплий шепіт і схлип... чи сльоза,  чи роса од ріки?

  І на обрій вечірній ляга, мов на еллінський мармур,

Ледь означений профіль і тиха лілея руки.

Я для інших одцвів, я під серцем сховав свої квіти.

Я від ока чужого туманом осіннім укривсь.

Але якось вночі підійди і торкни мої віти —

Я тобі засвічусь, як нікому іще не світивсь!

   Заболю, затужу, заридаю... в собі, закурличу.

А про очі людські засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе на мовчання моє печать.

                                                            (на екрані презентація)

За рікою тільки вишні...

тільки вишні... тільки вишні.

Та дорога за тумани утіка.

І ніхто мене не чує,

і ніхто мені не пише,

                             І ніхто мене не жде і не гука.

  Це тому, що того ранку

  з-над ріки умовним стуком 

  Вірний дятел мені вістку переслав,  

  Що, мовляв, на видноколі

  засвітилася розлука,  

  Що печаль до мене плине

                                                  в два весла.

  Це тому, що за рікою

тільки вишні... тільки вишні,

А у річці скаламучена вода.

Це тому, що цього ранку

ти на берег мій не вийшла

І не вийдеш — мені дятел передав.

Це тому, що в цьому світі

загубитися не важко

Між провулків, віражів і вітражів.

Це тому, що інші встигли

обірвати всі ромашки,

А мені тепер на серці ворожить?

Це тому, що мені в серці

                                        поселилась тиха мука,

Це тому, що... це тому, що...

Це тому,

                                       Що на обрії моєму

                                       засвітилася розлука

               розтала у вишневому диму.

                                                                   Спомин

   —А ти пам'ятаєш... а ти пам'ятаєш мене...ще не сивого?

А я ще тебе пам'ятаю, як ластівку з маю.—

Від подиву очі її стали синіми-синіми:

   —Я все пам'ятаю, мій голубе...все пам'ятаю...

І глянула так —аж хитнуло від гострого болю.

   —Я знаю — стемнів,— що завдав тобі горя немало.

   Що, може б, ти... з іншим знайшла собі кращої долі.

   Прости. Не хотів. А виходило якось невдало.

Погладила чуб його сивий, мов трави схололі.

Всміхнулася так, що вернулася ластівка з маю.

   —Якої ж мені ще бажати, мій голубе, долі,

Коли я твій перший цілунок і в снах... пам'ятаю?

Ведучий 2: Одним з найвизначніших літературних, політичних і культурних явищ у кінці 90х років стала поема Б. Олійника «Трубить Трубіж». Це перший масштабний поетичний твір у нашій літературі, де автор, проглядаючи глибоку історію, беручи уроки ще з часів татарської навали в філософських думках осмислив національні, соціальні і духовні зрушення на Україні на зорі третього тисячоліття. Осмислив, як вірний син її, як учасник цих подій, як людина, що в сумнівах своїх все таки бачить «куди крутиться історія», і хто ким править, і хто кого та куди веде.

(звучить «Козацький марш», на екрані презентація)

Трубить Трубіж

Куди ж тобі — вкраїнолюби ревні! —

А за тридцятку з царської руки

Такий між себе учиняли рейвах,

Що не лишень навзаєм сорочки,

А й Україну дерли на шматки!

Вони при кожній владі — на посту: їм

байдуже, яку доїть державу,

Яку продати корогву з держалом,

Червону чи блакитно-золоту,—

їм головне: напхати в калиту.

І чим же наші, гетьмане, пани

Від паничів теперішніх одмінні?

Та схожі, мов краплина в крапелині,—

Крутих батьків розбещені сини!

Хіба різняться дещо по натурі,

Оскільки в різних вимірах живуть:

Якщо вельможні наші помпадури

Із православних дерли у три шкури,

То нинішні — вже й шкури продають

Вкраїнської, волячої фактури,—

На гамани заморській клієнтурі.

То хай усіх закупить — до ноги,

Не так на світі буде гидко й душно!

Нам головне, Богдане: тільки б душі

Він, як овець, не вивів на торги.

Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж

Найтяжчого з усіх двобоїв, брате.

Тут не зарадять шабля чи гармати

І не разсудить гайдамацький ніж.

Тут знадобиться особливий меч:

Із кореня живого — не з булата.

Цей меч дарує із любові Мати,

Як віру, пам'ять і закон предтеч.

Йому імення Слово непожате!

Його не зміг і в голокост купить

Цей пройда із люцифером у змові.

Ми не полки супроти душолова —

Ми проти нього подвигаєм Слово —

І хай Господь на подвиг окропить!

То буде січа, грізна і свята!

Ще нечисть вчинить сатанинський шабаш,

Щоб Слову Істини замкнуть уста.

Отож, Богдане, іменем Христа

Хай опліч Слова стане твоя шабля

І оберіг козацького хреста!

Нас осміють сучасні плазуни,

Що на іменні «неньки-України»

    Взяли бариш. І, скинувши личини,

Допродують на ринках сатани

Ошуканий народ, його святині

Новітнім хазяям із чужини.

Нехай іржуть на гульбищах чуми —

То знак провісний їхньої кончини.

У нас є Меч. За нами — Україна:

Останніми засміємося ми!

Ми самоїдство спалимо в корінні,

Ми виполемо розбрат, як осот,

І явимося світові єдині,

З високочолим іменем — Народ!

На цій межі не місце перезовам.

Усе дрібне розвіємо, як дим:

Ми маєм стати чисті перед Словом,

Як перед Сином у вінці терновім

І материнським образом святим!

Трубить Трубіж. На роковій межі

В останній бій виходимо при слові,

Бо тільки Слово береже в основі

Безсмертя української душі.

Соборно славтесь, вічні Матері,

Чолом вам, всевидющі кобзарі,

Що нас будили покликом козачим

І не дали праправнукам незрячим

Загнати нас в мальтійські ятері!

На Трубежі, на грізнім рубежі

Во здравіє поставимо їм свічі:

Вони живі для нас у віковіччі,

І пам'ять їхню не сточить іржі.

                   Бо стали Словом чистої води,
                  Що гоїть наші рани і руїни
                  І окропляє долю України.
                  А Слово — вічне.
                   Гетьмане, веди! —

         ...Трубить Трубіж...

Ведучий 1: Звичайно ж, не ставши великою людиною не сягнувши верховин людського, стати великим поетом не можливо! І так само зрозуміло, що, просто надумавшись на певному перегоні життя, стати великою особистістю теж. Все закладається батьком-матір’ю у таїнах генетичного коду. Але, одержавши генетичні можливості, не кожна – далеко не кожна особа реалізує їх у короткому часовому відтинку, іменованому людським життям, де зваба зробити помилку чатує на кожному кроці.

Ведучий 2: У Бориса Олійника і спадковий генетичний, і його особистий вибір власної дії дивовижно гармонізовані, що й дозволило йому стати саме ТАКИМ – великим Поетом і великим Українцем!


МОЛИТВА

Отче, в Триєдиності Єдиний,

Що послав Спасителя на скруху,

На валу, при церкві Десятинній

Уповаю на твою потугу:

Не введи,

Безмежно - Безначальний,

У спокусу тіло наше грішне.

Над земні марноти і печалі

Прихили десницю всеутішну!

Стримай гнів на винних без провини,

Загрими в архангелові труби

    Нерозважним чадам України

І остережи від самозгуби!

Відпусти гріхи, Великий Боже,

Пройдами ошуканому люду.

Втретє відпусти — молю,— бо схоже,

Що вчетверте випадку не буде!

Сину, розіп'ятий на Хрестові,

На осліплих сяєвом пролийся".

Ти ж простив апостолу Петрові,

Що до третіх тричі  відступився!

Навіть кривовірові прощаю

За твоїми приписами,

Отче.

А собі єдиного благаю:

Не прости, як на криве ізбочу!

Всім, хто одступився від присяги,—

Не нашли жорстокої відплати.

А мені впечи тавро зневаги,

Як почну на вірі гендлювати!

Відпусти, Всевладний, безголовим,

(пісня на слова Б. Олійника у виконанні училищного хору)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18023. Экономическая диагностика предприятия с помощью финансовых коэффициентов 351 KB
  Экономическая диагностика предприятия с помощью финансовых коэффициентов Система финансовых коэффициентов В настоящем разделе речь пойдет об использовании системы коэффициентов для анализа финансового положения компании на основании ее финансовой отчетнос...
18024. ЭФФЕКТИВНЫЕ МЕТОДЫ ПРОДАЖ 1.19 MB
  БРАЙАН ТРЕЙСИ ЭФФЕКТИВНЫЕ МЕТОДЫ ПРОДАЖ Введение Я считаю что все самые лучшие продавцы во многом схожи. Иногда на семинарах для продавцов я провожу опыт суть которого состоит в том что я описываю лучших работников их фирмы. Более или менее подробно представляю их х...
18025. Эффективный управляющий 768.5 KB
  Питер Ф. Друкер. Эффективный управляющий Многие утверждают что ни одна личность не оказала такого всеобъемлющего влияния на развитие бизнеса в 20 века какое оказал Питер Ф. Друкер. Фактически он создал менеджмент как дисциплину в 50е гг. превратив эту непопулярную и н...
18026. Эконометрические методы 1.78 MB
  Эконометрические методы Введение Данное пособие появилось как результат факультатива и спецкурса прочитанных автором для студентов экономического факультета Новосибирского университета в 1996 г. Пособие состоит из двух самостоятельных разделов. Раздел I основан ...
18027. ЭКОНОМИЧЕСКАЯ СТАТИСТИКА 1.55 MB
  379 ЭКОНОМИЧЕСКАЯ СТАТИСТИКА СОДЕРЖАНИЕ ПРЕДИСЛОВИЕ3 Глава 1. ПРЕДМЕТ МЕТОДЫ И ЗАДАЧИ 6 ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СТАТИСТИКИ6 1. Понятие об экономической статистике 6 ее предмет и методы6 2. Задачи экономической статистики и области 9 применения ее данных...
18028. Форми обов’язкової бухгалтерської звітност 494 KB
  Вступ Кожне підприємство в процесі свого функціонування має на меті досягнення максимального ефекту від своєї діяльності а це неможливо без ефективного управління ним. В свою чергу управління виступає творчим процесом керівника що ґрунтується на виважених рішеннях п...
18029. Организация добычи калийных солей в г. Солигорске 421.5 KB
  ВВЕДЕНИЕ Старобинское калийное месторождение калийных солей расположено в пределах Солигорского Любанского и Слуцкого района Минской области Республики Беларусь. Площадь месторождения около 350 км2. Открыто месторождение в 1949 году Белорусским геологическим управле
18030. Фрикционные муфты включения и тормоза. Конструирова-ние и расчет 2.08 MB
  Фрикционные муфты включения и тормоза. Конструирование и расчет: практическое руководство к курсовому проекту по дисциплине Теория расчеты и конструкции прессовоштамповочного оборудования для студентов специальностей I36 01 05 I36 20 02 дневной формы обучения для заочн...
18031. Сырьевая и топливная база черной металлургии. Экстракция черных металлов из природного и техногенного сырья 5.38 MB
  Братковский Е.В. Заводяный А.В. Методическое пособие для практических занятий по курсам Сырьевая и топливная база металлургии и Экстракция черных металлов из природного и техногенного сырья для студентов специальности 150101 Металлургия черных металлов. – Новотроиц