76198

Мінливий образ великого гетьмана: Б. Хмельницький у історіографічній спадщині

Реферат

Исторические личности и представители мировой культуры

Керівник Хмельниччини — повстання проти панування шляхти в Україні, котре, переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана.

Украинкский

2015-01-30

71.96 KB

0 чел.

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОЛОГО-МЕДИЧНИХ  НАУК

КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Реферат

з дисципліни:

«Історія України»

на тему: " Мінливий образ великого гетьмана: Б. Хмельницький у історіографічній спадщині"

студентки 121 групи

                                                     спеціальності

«Екологія та охорона навколишнього середовища»

Бондарь Дар'ї Іванівни

Перевірила:

Шевченко Н.В.

Миколаїв-2014

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

 1. Біографія …………………………………………………3

1.1 Походження і освіта……………………………...3

1.2 На королівській службі…………………………..3

1.3 Хмельниччина…………………………………….5

1.3.1 Початок…………………………………...5

1.3.2 Коаліції…………………………………...6

1.4 Смерть……………………………………………..7

 2. Родина…………………………………………………….8

2.1 Дружини……………………………………….…..8

2.2 Діти……………………………………………..….8

3. Постать Б. Хмельницького……………………………...9

Література…………………………………………………12


Вступ.

Богда́н Зиновій Хмельницький (*27 грудня 1595 (6 січня 1596)(15960106) — †27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (16481657). Керівник Хмельниччини — повстання проти панування шляхти в Україні, котре, переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством.

Біографія

Походження і освіта

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський:

«

«Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди»

 »

Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують або 1595 або 1596рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався.

Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.

Матір походила з козацького роду.

Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії чи Ярославі.

Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений титулу.

Згодом шляхетство отримав син гетьмана — за гербовниками Каспера Несецького (1715–1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровіча (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.

На королівській службі

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-турецькій війні 1620–1621 років, під час якої в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Іншої думки — старший Хмельницький загинув в цій битві — дотримувався, зокрема, Мирон Кордуба. Ще за одною версією, батько загинув у турецькому полоні, сам Богдан потрапив у полон. 2 роки важкого рабства (за однією версією — на турецькій галері, за іншою — у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

У 1622 р. Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького). Інформація про прийняття ним ісламу — легенда. Батько залишився в Туреччині, незабаром помер. Повернувшись до Суботова, був зарахований в реєстрове козацтво.

З кінця 1620-х років почав активно брати участь у морських походах запорожців на турецькі міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя).

Від 1633 р. на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, отримав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого Бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький необачно висловився

«

…все створене людськими руками, ними ж може знищитися

 »

щодо фортеці, розгнівивши цим коронного гетьмана. За даними Івана Крип'якевича, фразу: «Збудоване руками можна руками зруйнувати» було сказано під час огляду Кодацької фортеці 1639 року.  Від гніву С. Конєцпольського мусив шукати схованки на Запоріжжі, лише через деякий час повернувшись до Суботова.

Веспасіян Коховський стверджував, що Б. Хмельницький допомагав Тарасу Трясилу, «…ішов слідами бунтівників Якова Острянина і Дмитра Гуні, був учасником жахливого діла, яке самі призвідці спокутували смертю, а він уникнув заслуженої кари». 

Під час конфлікту з чигиринським підстаростою — Даніелем Чаплинським, який виконував «замовлення» дідича — Александра Конєцпольського, привілей щодо права власності на Суботів підступом був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького-«Ведмежої лапи», до короля Яна II Казимира в 1648. Юристи пояснили, що через відсутність документів виграти справу неможливо. Малоймовірно, Б. Хмельницький подав скаргу до сейму, який відмовив — необхідним було підтвердження А. Конєцпольського. Тоді Б. Хмельницький звернувся до короля Владислава IV, який привілеєм від 22 липня 1646 затвердив Суботів за ним. А. Конєцпольський на це не зважив. Проти Хмельницького виступав також багатий чигиринський орендар Захарій Сабиленко.

Були намагання ворогів знищити його фізично. Зокрема, 1647 року на Б. Хмельницького під час татарського нападу на Чигирин, один польський жовнір вдарив його шаблею по шиї; врятувала залізна сітка, прикріплена до шолому. Жовнір «виправдовувався»: «Я думав, що це татарин».

Не змігши нічого довести (королі Сигізмунд III, Владислав IV на той час не жили), отримавши тільки 150 злотих відшкодування, Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся до Чигирина, одружився з Ганною Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Польщі між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 16321634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку, брав участь у військових походах козаків проти татар і коронного війська.

Біля 16251627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV Вази. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку. Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі).

У 16461647 роках король приймав в умовах великої секретності делегації козаків, до яких входили Іван Барабаш (як старший) та троє його супутників, серед яких був Б.Хмельницький, щодо участі козаків в планованій війні проти турків. На одній з цих таємних аудієнцій Іван Барабаш був призначений наказним гетьманом козаків-реєстровців у майбутній війні з турками, отримав від короля 2 важливі привілеї, за одним з яких дозволялось озброєння козаків, за іншим дозволялось збільшення компуту реєстровців з 6 до 12-ти тисяч, дозвіл робити набіги на турецьке узбережжя Чорного моря. Викрадені Б.Хмельницьким в грудні 1647 року, за версією польських дослідників, привілеї мали послужити для підбурювання козаків, приготування повстання в 1648 році.

Хмельниччина

Початок

Можна вважати, що десь у другій половині 1640-их років нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Влaдислава IV, дивилися на Хмельницького скоса. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські: коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Д.Чаплінського, який мав особисті рахунки з Б. Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд»  на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646 року), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 року померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року А. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського — кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

 — розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;

 — налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

 — заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт з А. Конєцпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти РП. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Річчю Посполитою були значно глибші, що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме тому його перемоги 1648 роки у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 році й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Коаліції 

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

  1.  Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 16471648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.
  2.  Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.

Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.

Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

  1.  Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції. Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Смерть

Місце захоронення Хмельницького в Іллінській церкві

Богдан Хмельницький в останні роки свого життя часто хворів. За даними Мирона Кордуби, після звістки про бунт відділу козаків, висланого для рятунку Ракоці від нападу татар, призвела до апоплексії у вже хворого гетьмана, через що втратив дар мови. Упокоївся вранці 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня був похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. 1664 року Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит Йосип Тукальський-Нелюбович та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 року.

Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією, руський воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Родина

Дружини

Богдан Хмельницький був одружений тричі:

  1.  перша дружина його Ганна Сомківна — донька багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб біля 1625–1627 років. Померла передчасно;
  2.  другий шлюб на початку 1649 року зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, найбільшим коханням гетьмана, яка була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді;
  3.  влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.

Діти

Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними семеро дітей):

  1.  старший син Тимофій (Тиміш), народився 1632 року, був одружений в 1652 році з донькою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою (Роксандою). Його Хмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653 року, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави, яку він боронив зі своїм козацьким військом, захищаючи тестя — Василя Лупула. Він залишив двоє дітей-близнят, доля яких невідома;
  2.  молодший син Хмельницького — Юрій (Юрась) народився 1641 року, навчався в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 року, ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником, при реґенті Івані Виговському, який 27 серпня 1657 року перебрав булаву. Згодом Юрась двічі був гетьманом (раз від поляків на Лівобережній Україні, вдруге після 9 років турецької в'язниці Семи Веж, був в інтересах султана проголошений гетьманом 1678 на Україні). Загинув 1679 в битві під Кизикерменом.
  3.  донька Хмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьмана Павла Тетері. Померла у 1668 році;
  4.  друга донька — Степанія була дружиною Івана Нечая. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 року. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір;
  5.  імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею в 1655 році, друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у XVIII–XIX століттях, були іншого походження.

Постать Б. Хмельницького

Не вважаючи на те, що нас від смерті Богдана Хмельницького ділять два й три чверті століття, ще й досі, як уже було зазначено, історична наука не прийшла до однакової оцінки діла й особи великого гетьмана. Біля його імені ще й досі не затихли національні й політичні пристрасті, які стають на перешкоді для спокійної й науково-об'єктивної оцінки його діяльності. Серед українських істориків погляди на Хмельницького, може більш, ніж на кого іншого з історичних діячів, залежать від тих загальних ідей і розуміння минувшини, які в дану добу панують серед українського громадянства.
Автор першої спеціальної монографії про Хмельницького — Костомаров не дав ясної й виразної оцінки діяльності Хмельницького: постать гетьмана заслонена в його образом стихійного народного руху, яким була, на думку Костомарова, ціла доба Хмельниччини. Наш славний історик силкувався представить Хмельницького, як діяча «возсоєдиненія» Русі, а коли познайомився з матеріалами про турецьке підданство гетьмана, то змінив свій погляд на нього і визнав, що Хмельницький пішов «кривим шляхом», став зрадником і кривоприсяжником.
Куліш, односторонньо розуміючи й тенденційно освітлюючи великий рух половини XVII ст., писав про Хмельницького, що він «наш цвітучий край обернув в пустиню, засипану попелом і засіяну кістками наших предків. Він надовго зупинив успіхи культури в нашій північній Слов'янщині. Він зупинив і шкільну просвіту, довівши її до того, що вже і полковники, і герцоги повновладного українського володаря, не вміли підписати договору власною рукою. Коли ми не маємо другого «Слова о полку Ігоря» й другого «Літопису, откуда пошла єсть земля руськая», то без усякого сумніву цим ми найбільше завдячуємо Хмельницькому» ...
Антонович, хоч і зазначав, що в Хмельницького «не було ніякого політичного виховання і що він був сином свого часу й свого народу, а народ український, хоч мав змогу скинути з себе пута, але не знав, що робити далі», визнавав проте за ним великі заслуги: «залишаючись на історичному ґрунті, писав він, треба віддати честь великому діячеві нашого краю, що в своїй особі скупчив громадські змагання міліонної маси й зробив на її користь усе, що в умовах його часу й культури могла зробити людина талановита, щиро віддана інтересам народу, з крайнім напруженням духових і інтелектуальних сил, що довело його до перевтоми й прискорило кінець великого патріота».
Але в ті часи, коли писали й складали свій осуд Хмельницького Костомаров, Куліш і Антонович, політична діяльність Хмельницького й особливо його міжнародні зносини були ще мало досліджені, а де в чому й зовсім невідомі. Лише в новіші часи, коли були знайдені й досліджені невідомі досі матеріли у чужоземних архівах, діяльність Хмельницького показалася в зовсім новому світлі. На основі цих нових документальних даних особливо влучно й яскраво висвітлив фігуру й політичну діяльність Хмельницького В'ячеслав Липинський. У вчинках гетьмана та в його планах він доглянув не вагання між різними політичними орієнтаціями, не кидання від одного союзу до другого, а свідоме змагання до віднови української державності в усій її широті. Всі політичні союзи Хмельницького грали для нього чисто службову роль, а, ведучи своє діло, виявляв він глибокий державний розум, залізну волю, великий дипломатичний хист, геніальний організаторський талант і щирий український патріотизм.
У своїм ентузіазмі до великого гетьмана, ентузіазмі, який він зумів прищепити цілому поколінню молодих українських істориків, і у високій оцінці його особи Липинський сходився з думкою польського історика Людвіка Кубалі, котрий глибоко, протягом десятків років вистудіювавши життя й діяльність Хмельницького, прийшов до переконання, що в особі українського гетьмана стара Річ Посполита мала противника геніального. «Чужинці, писав Кубаля, порівнювали Хмельницького з Кромвелем, — порівняння само насувалося, особливо на той час, коли вони обидва майже виключно звертали на себе увагу сходу й заходу Європи... Обидва вони, відірвавши руки від плуга, стали на чолі повстання й здобували успіхи, посміхаючись із науки й досвіду найвправніших стратегів і політиків, створили сильні армії й за їх допомогою майже одночасно здобули найвищу владу й задержали її до смерті, переказавши синам... Але треба признати, що Хмельницький мав при тому далеко важчі завдання: його край мав майже звідусіль відкриті границі. Він не мав, як Кромвель, до своєї розпорядимості вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити, все це лежало на його голові. Він мусів добирати і вчити людей, доглядати найменших подробиць. І коли його військо не вмирало з голоду, коли він мав зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигів і зручних агентів, то це його особиста заслуга... Була то людина з кожного погляду надзвичайних розмірів, він переростав талановитих людей настільки, що переходив межі зрозумілого. Можна про нього сказати, що він уродився на володаря: умів укрити свої заміри, в критичних моментах не вагався — скрізь сильна воля й залізна рука... Не було такої ситуації, з якої він не потрапив би вийти з користю для себе».
М. Грушевський наприкінці IX тому «Історії України-Русі» дав ревізію не тільки взагалі дотеперішніх оцінок Хмельницького, але й своїх власних на нього поглядів. Дослідивши цілу діяльність Хмельницького так докладно й з таким арсеналом документальних відомостей, як іще ніхто перед ним, Грушевський приходить тепер до висновку, що Хмельницький був «великим діячем, людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями. Але цих здібностей не вистарчало йому для розв'язання історичного вузла українського життя. Як провідник, двигач і насильник мас він показав себе дуже яскраво, але політиком був невеликим і, оскільки керував політикою своєї козацької держави, виходила вона не дуже мудро». Всупереч Липинському Грушевський не бачить у Хмельницького ані сліду послідовного переведення української державної ідеї, а його політику супроти Москви вважає за незручну, нерозважну і просто таки мізерну. А вже особливо закидає йому вперте тримання союзу з татарами, які зробилися завдяки цьому вирішальним чинником української політики. Цей союз, із його страшними наслідками для українського народу, вважає Грушевський за найганебнішу сторону Хмельниччини. Взагалі в діяльності Хмельницького не було, на думку Грушевського, якого політичного плану, державної ідеї, політичного проводу: «різні настрої і орієнтації стрічались в ній і перехрещувались, боролись і навзаєм нейтралізувались». Визнаючи за Хмельницьким великі таланти правителя воєнних мас, Грушевський не бачить у нього великої конструктивності. Навіть у сфері національно-релігійній у Хмельницького було лише «механічне повторення старих пережитих кличів — і нічого нового, ніякого будівництва у властивім значінні слова». Підкреслюючи тіневі сторони діяльності Хмельницького, Грушевський хоче цим запобігти «нездоровій ідеалізації доби й індивідуальності Хмельницького», виступаючи головно проти поглядів Липинського. Але він кінець кінцем усе-таки вважав добу Хмельницького «великим етапом у поході українського народу, українських мас до своїх соціальних, політичних, культурних і національних ідеалів... Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя, і Хмельницький, як головний потрясатель, зістанеться героєм української історії».
Коли ми бачимо таку розбіжність у оцінці Хмельницького в новіших істориків, які освітлюють його діяльність та її значіння із погляду своєї власної суспільно-політичної ідеології, то зовсім інакше дивилися на славного гетьмана його сучасники й ближчі до нього покоління. Для них він був справжнім національним героєм, про якого складалися пісні та думи. Йому присвячено цілий цикль величавих дум, в яких прославлено найважніші моменти його діяльності: «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Жидівські утиски й козацьке повстання 1648 р.», «Похід у Молдавію 1650 року», «Повстання після Білоцерківського миру» й нарешті прекрасна дума «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького». Для сучасників був він «Богом даним вождем», «Мойсеєм, що вивів український народ із єгипетської неволі лядської». Йому присвячено оди й панегірики, де порівнювали його з античними героями — Леонідом і Ганнібалом; недавно знайдено латинські вірші з пізнішого підручника (1729 року), де схвалюється Богдан Хмельницький, «правдивий вождь, патрон і оборонець руської батьківщини, славний герой, добрий і мудрий провідник». Козацький літописець Величко (1720) вкладає в уста секретареві гетьмана Самійлові Зорці прекрасну промову над гробом гетьмана, в якій виливає ввесь сум і розпуку козаків по смерті улюбленого вождя. Інший козацький літописець, Грабянка (1710), починає свій твір віршованою похвалою Хмельницькому, через котрого «Україна на ноги повстала» і котрий окрив себе безсмертною славою; і самий літопис головно присвячений змалюванню подвигів Хмельницького. Для автора це був «муж по-істині гетьманського імені достоїн». У 1728 році складено патріотичну драму «Милость Божія Україну од неудобь носимих обид лядських через Богдана-Зіновія Хмельницького свободившая». Для українського філософа XVIII віку Григорія Сковороди був Хмельницький «героєм і батьком вольности». Таким був він узагалі для цілого старого письменства українського. Воно яскраво відбило в собі глибоку пошану, любов і просто ентузіазм, з яким ставилася до великого гетьмана козацька Україна. І як би критично не ставилася до нього новіша історіографія, прикладаючи до нього мірило сучасних поглядів і понять, скільки б тіневих сторін не знаходила в його діяльності, не можна заперечити факт, що це саме він нав'язав перервану ще в середніх віках нитку української державності, і створена ним українська козацька держава знову впровадила український народ у сім'ю самостійних народів із своїм власним національним життям.


Література

  1.  Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.;
  2.  Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  3.  УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1455;
  4.  Б. Хмельницький — славний син і видатний гетьман України / Гайбондюк В. Д. — Рівне, 1995. — 132 с.
  5.  Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.566—567;
  6.  Володарі гетьманської булави. — К., 1994.
  7.  Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. — К.: Обереги, 1999. — 216 с.
  8.  Грабянка Г. І. Действия презельной и от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, Гетмана Запорожского, с поляками… К., 1853. — 374 с.
  9.  Документы об Освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг. — К., 1965. — 827 с.
  10.  Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). — К., 1961. — 740 с.
  11.  Дитячі роки Богдана описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.
  12.  Історія України в особах: IX–XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993, 396с.

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54993. Подготовка учителя к уроку истории. Тематическое и поурочное планирование. Определение целей урока 68.5 KB
  Годовой план – расположение учебного материала по четвертям. Чтобы составить годовой план, учитель должен изучить учебную программу, учесть число недель в каждой четверти и число учеников в каждом классе. При составлении годового плана учитель должен предусмотреть определенный резерв времени
54994. Дифференцированный подход к обучению на уроках русского языка как средство активизации познавательной деятельности учащихся 82.5 KB
  Цели урока: познакомить учащихся с признаками сложноподчинённых предложений с придаточными причины и цели научить находить в тексте и самостоятельно конструировать сложноподчинённые предложения с придаточными причины и цели отрабатывая пунктуационные навыки. Знать: признаки сложноподчинённых предложений с придаточными причины и цели. Уметь: находить в тексте правильно расставлять знаки препинания и самостоятельно конструировать сложноподчинённые предложения с придаточными причины...
54995. Подорож до весняного лісу 43.5 KB
  Під спокійну музику заходять діти у кімнати. Вихователь: Діти нам час вирушати на прогулянку до лісу діти йдуть по канату один за одним звучить аудіо запис співу птахів. Діти що за звуки ви почули Спів пташок Чому радіють пташки Тому що наступила весна Діти підходять до дерева на якому сидять граки а також шпак біля шпаківні. Шпак Діти а хто знає вірш про шпака Дитина : Прилетіли шпаки дорогі співаки Прилетіли весну зустрічати У шпаківнях нових...
54996. Подорож нашою країною 45.5 KB
  Програмовий зміст: формувати уявлення дітей про нашу державу, місто, право людей на вибір місця проживання. Закріпити та поглибити знання дітей про Україну; розширити знання про народні символи, річки, гори, моря, українську мову, професії (гончар, швачка, вишивальниця), український посуд та національний одяг.
54997. Казкова подорож (з використанням казок В. Сухомлинського) 43 KB
  Матеріал: малюнок із зображенням весняних квітів метелик аркуші з завданням з зображенням метеликів і бджілосінні листочки сніжинка склянки з водою та соломинки по кількості дітей сніжки корзина амулети серветки. Відповіді дітей слідкувати щоб діти відповідали повним реченням вірно вимовляли...
54998. Подорож до зимового лісу 37 KB
  Програмовий зміст: продовжувати ознайомлення малят з особливостями зимової пори року; розширити знання про зміни в природі, пов’язані з приходом зими. Розширити та узагальнити знання дітей про диких тварин, вміння виділяти й характеризувати особливості зовнішнього вигляду, способу їх життя.
54999. Рушаймо в подорож цікаву, рушаймо й пізнаваймо світ... Франція 41 KB
  На відміну від традиційного підходу до вивчення іноземних мов в межах окремої країни, сучасний вчитель має враховувати відношення України з іншими країнами світу та її спрямованість в європейську співдружність.
55000. ЦІКАВИМИ СТЕЖИНАМИ ПО КРАЇНІ МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я 191.5 KB
  Мета: виховувати у дітей ціннісне ставлення до власного здоров’я та стимулювати бажання дбати про нього; сприяти усвідомленню учнями необхідності ведення здорового способу життя; нагадати корисні звички які допоможуть зміцнити здоров’я; прищеплювати інтерес до занять фізичною культурою і спортом.
55001. Загадкове Середньовіччя 49.5 KB
  Основні деталі одягу: лляна сорочка плащ поступово зявляються панчохи короткі штани Носили також рукавички спочатку як робочий одяг а згодом як предмет розкоші. Жіночий одяг: на початку середньовіччя жіночий одяг мав відрізнятись від чоловічого але з часом ситуація дещо змінилась.