76279

Непарная вена

Доклад

Медицина и ветеринария

zygos начинается в брюшной полости являясь непосредственным продолжением правой восходящей поясничной вены v. Последняя начинается из мелких вен области крестца и поясницы которые анастомозируют с венами наружного позвоночного сплетения и поясничными венами из системы нижней полой вены. Притоки непарной вены: 1. Верхние диафрагмальные вены vv.

Русский

2015-01-30

43.26 KB

0 чел.

Непарная вена, v. azygos, начинается в брюшной полости, являясь непосредственным продолжением правой восходящей поясничной вены, v. lumbalis ascendens dextra. Последняя начинается из мелких вен области крестца и поясницы, которые анастомозируют с венами наружного позвоночного сплетения и поясничными венами (из системы нижней полой вены). Правая восходящая поясничная вена располагается справа от тел позвонков около межпозвоночных отверстий. В грудную полость она проникает через отверстие между медиальной и промежуточной ножками диафрагмы. В ее устье имеются полулунные клапаны.

Непарная вена лежит в заднем средостении справа от грудной аорты, позади пищевода, на правой или передней поверхности тел XII–IV грудных позвонков. На уровне IV–V грудных позвонков непарная вена проходит позади правого корня легкого, затем огибает сверху правый бронх и впадает в верхнюю полую вену.

Притоки непарной вены:

1. Подреберная вена, v. subcostalis, располагаетсяпод XII ребром и впадает в восходящую поясничную вену при прохождении ее через диафрагму.

2. Верхние диафрагмальные вены, vv. phrenicae superiores, впадают в непарную вену при прохождении ее через диафрагму.

3. Перикардиальные вены, vv. pericardiacae, в количестве 3–4, тонкие,впадают в начальный отдел непарной вены.

4. Медиастинальные вены, vv. mediastinales, в количестве 5–6, тонкие,короткие, вливаютсяв различные участки непарной вены.

5. Пищеводные вены, vv. oesophageales, в количестве 4–7, впадают в непарную вену, частично в вены позвоночного сплетенияна протяжении X–V грудных позвонков.

6. Бронхиальные вены, vv. bronchiales, в количестве 2–3, отводят кровь от бронхов и паренхимы легкого, впадают в непарную вену на уровне V, иногда IV грудного позвонка.

7. XI–IV правые задние межреберные вены, vv. intercostales posteriores dextrae, впадают в непарную вену на уровне головки каждого ребра.

8. Правая верхняя межреберная вена, v. intercostalis superior dextra, впадает в конечную часть непарной вены. Анастомозирует с венозными сплетениями позвоночного столба.

9. Полунепарная вена, v. hemiazygos, является наиболее крупным притоком непарной вены. Формируется из левой восходящей поясничной вены, v. lumbalis ascendens sinistra, которая начинается в брюшной полости и анастомозирует с поясничными венами. В грудную полость v. lumbalis ascendens sinistra проходит через отверстие в диафрагме между левыми медиальной и промежуточной ножками. В грудной полости располагаетсяслева от позвоночника и впадает в непарнуювену, прекидываясь через тело VIII или IX грудного позвонка. В полунепарную вену вливаютсялевые задние XI—VII межреберные вены, vv. intercostales posteriores sinistrae, анастомозирующие с позвоночными венозными сплетениями, добавочная полунепарная вена, v. hemiazygos aсcessoria, образующаяся из VI–III левых задних межреберных вен, тонкие пищеводные вены, vv. oesophageales, медиастинальные вены, vv. mediastinales, бронхиальные вены, vv. bronchiales, перикардиальные вены, vv. pericardiacae.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84515. Механізми утворення слини, первинна та вторинна слина 41.82 KB
  В дольках ацинусах слинних залоз утворюється первинний секрет який є ізотонічним однаковим за йонним складом по відношенню до плазми крові і містить ферменти що секретуються ацинарними клітинами. Секреторний цикл це послідовна зміна станів секреторних клітин які виділяють ферменти та слиз. Для клітин які виділяють ферменти можна визначити такі фази секреторного циклу: 1.
84516. Регуляція слинновиділення. Вплив властивостей подразника на кількість і якість слини 43.06 KB
  Слиновиділення має нервову та гуморальну регуляцію проте основну роль у регуляції виконує нервова система. Слиновиділення знаходиться під контролем як симпатичної так і парасимпатичної нервових систем. Індукують слиновиділення секреторні центри довгастого мозку аферентні активуючі імпульси до якого надходять від рецепторів язика ротової порожнини та піднебіння смакові та тактильні від носової порожнини нюхові рецептори та від вищих відділів мозку думка про їжу. Від всіх цих рецепторів інформація про характер їжі надходить до...
84517. Методи дослідження секреторної функції шлунку у людини. Склад і властивості шлункового соку. Механізми секреції хлористоводневої кислоти 43.63 KB
  На тваринах секреторну функцію шлунка досліджують такими методами: 1. Свищ fistul шлунка трубка що вставляється в порожнину шлунка. Свищ шлунка можна комбінувати з езофаготомією операцією по вирізанню стравоходу. Добутий таким чином шлунковий сік відноситься до того який виділяється під час 1ої фази шлункової секреції бо їжа не подразнила слизову оболонку шлунка тому в даному соці буде менше ферментів і більше електролітів.
84518. Склад і властивості шлункового соку 45.22 KB
  Значення радіального градієнту заключається в тому що чим ближче до стінки тим pH нижчий висока кислотність а чим ближче до центру шлунка тим він вищий низька кислотність. Активуються вони тільки в порожнині шлунка за рахунок соляної кислоти. Ферменти виділяють залози всіх відділів шлунка. Соляна кислота що являється одним із найважливіших компонентів шлункового соку виділяється парієтальними клітинами яких багато в залозах тіла та дна шлунка та мало в залозах пілоричного відділу шлунка.
84519. Складно-рефлекторна (цефалічна) фаза регуляції шлункової секреції 42.2 KB
  Кількість та склад шлункового соку змінюється особливо після вживання їжі. В значній мірі кількість та склад соку залежить від характеру подразника кількість та склад їжі. Натще секретується невелика кількість шлункового соку до 10 мл на годину. Після прийому їжі виділення шлункового соку значно збільшується росте його кислотність та вміст ферментів.
84520. Нейро-гуморальна (шлункова і кишкова) фаза регуляції шлункової секреції. Ентеральні стимулятори і інґібітори шлункової секреції 43.73 KB
  Ентеральні стимулятори і інґібітори шлункової секреції. Хімічна стимуляція секреції здійснюється посередництвом гастрину що виділяється Gклітинами. Основні стимулятори секреції гастрину продукти переварювання білків пептиди олігопептиди амінокислоти особливо триптофан і фенілаланін а також кальцій магній алклголь та кофеїн.
84521. Рухова функція шлунку та її регуляція. Механізми переходу хімуса із шлунку в дванадцятипалу кишку 41.86 KB
  Механізми переходу хімуса із шлунку в дванадцятипалу кишку. В регуляції моторики шлунку беруть участь нервові та гуморальні механізми. Деякі мязові клітини внутрішнього шару мязової оболонки шлунку мають пейсмейкерну активність тобто періодично генерують ПД з частотою 32 на секунду що спричиняє періодичне підвищення внутрішньошлункового тиску.
84522. Методи дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у людини. Склад і властивості підшлункового соку 44.04 KB
  Основні аніони підшлункового соку – Cl- та HCO3- , катіони – Na+ та K+. На відміну від слини, сік ізотонічний плазмі крові незалежно від ступеня стимуляції. Концентрація катіонів при стимуляції лишається сталою, аніонів – змінюється в протилежному напрямку. Карбонат утворюється в ацинусах у більш високій концентрації, а при проходженні через протоки частково обмінюється на хлор
84523. Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози 44.07 KB
  Секреція підшлункового соку під час цієї фази повязана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції тобто умовних рефлексів вигляд запах їжі і з реалізацією безумовних рефлексів подразнення їжею рецепторів ротової порожнини.Обєм соку невеликий 20 від загального обєму соку який виділяється при їді; 3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу. Він викликає виділення великої кількості підшлункового соку багатого бікарбонатами але бідного на ферменти так як основна його дія спрямована на протокові...