7629

Становлення молодого фахівця у динамічному соціальному середовищі як світоглядно-методологічна проблема

Контрольная

Педагогика и дидактика

Становлення молодого фахівця у динамічному соціальному середовищі як світоглядно-методологічна проблема. Теоретичні та філософські погляди на професійне становлення особистості у соціумі. Трансформація філософського розуміння професійної...

Украинкский

2013-01-27

192 KB

46 чел.

Становлення молодого фахівця у динамічному соціальному середовищі як світоглядно-методологічна проблема.

  1.  Теоретичні та філософські погляди на професійне становлення особистості у соціумі.
  2.  Трансформація філософського розуміння професійної та трудової активності індивіда у процесі розвитку філософської науки.
  3.  Способи та методи розв’язання протиріч у процесі професійного становлення фхаівців.

  1.  Теоретичні та філософські погляди на професійне становлення особистості у соціумі.

         Поняття «становлення», «формування» і «розвиток» особистості професіонала.
Термін «становлення» є, мабуть, одним з найбільш часто вживаних як у філософії, педагогіці, так і в психології, проте його семантична наповненість настільки ж часто розпливчаста і невизначена.  У сучасному загальноприйнятому науковому розумінні «становлення - філософська категорія, що виражає спонтанність, мінливість речей і явищ - їх безперервний перехід до іншого, придбання нових ознак і форм у процесі розвитку, наближення до певного стану» [2, c.5]. Цей термін привернув до себе увагу багатьох мислителів. Найбільш поширене розуміння становлення в історії філософії - це його трактування як переходу від однієї визначеності буття до іншої: все існуюче є таким стає, а його буття є становлення. Пізніше, в процесі розвитку філософії, становлення знову отримало пріоритет перед буттям. На думку Гегеля, кожен має уявлення про становлення і при цьому кожен визнає, що «це є лише одне подання, кожен, хто далі визнає, що якщо проаналізувати це подання, то ми переконаємося, що в ньому міститься визначення буття, а також того, що повністю протилежно - визначення ніщо; далі два ці визначення нероздільні в одному поданні, так що становлення є єдність буття і ніщо »[3, с.8]. Саме становлення, за Гегелем, виступає в якості «першої істини», що є відправним пунктом всього подальшого розвитку, початковою точкою виникнення, породження речей і явищ.
Дослідження проблем становлення і розвитку людини як професіонала в діяльності є однією з істотних завдань нової науки - акмеології (Б. Г. Ананьєв).
     Найчастіше становлення характеризується в нерозривному зв'язку з розвитком або формуванням, об'єднуючи, і навіть підміняючи ці терміни один одним, особливо, якщо мова йде про становлення і розвитку особистості. Сутність категорії «професійне становлення» може бути виявлена
​​в зіставленні її з категоріями «розвиток» і «формування».
       Розвиток визначається як об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного та якісного зміни матеріальних і ідеальних об'єктів. Проведений нами аналіз наукової літератури показав, що безліч психологічних концепцій розвитку особистості не дають чіткої відповіді на питання, що розуміється під «розвитком особистості». Існує багато визначень. Ось одне з них. Розвиток особистості - об'єктивний процес становлення і збагачення фізичних і духовних сил людини, які забезпечують реалізацію його внутрішнього потенціалу, його сутності і призначення, процес зміни індивіда в результаті його соціалізації. Розвиток особистості здійснюється через зміну її спрямованості. Спрямованість особистості є результатом суперечливого єдності соціалізації, тобто засвоєння соціального досвіду та культури, та індивідуалізації (процесу розвитку інтелекту, волі, естетичного смаку, творчих здібностей особистості). У ході розвитку особистості відбувається і становлення її цілісності. На думку К. М. Левітана, ця цілісність полягає в спрямованості, яка забезпечує безперервність, наступність всіх періодів розвитку особистості, а також у набутті необхідних відсутніх якостей особистості [9, c.38].  

     Розвиток особистості професіонала відбувається шляхом якісних змін, що ведуть до нового рівня її цілісності. Воно передбачає зміни сутнісних сил особистості, перетворення сформованих установок, орієнтації, мотивів поведінки під впливом змінюються суспільних відносин.  

    З точки зору Л.І. Анциферова, «розвиток - основний спосіб існування особистості, соціальне і психічне становлення якої не обмежена якимись певними відрізками часу. Воно здійснюється на всіх етапах життєвого шляху людини. Період зрілості не може розглядатися як кінцевий стан, до якого направлено розвиток і яким воно завершується. Навпаки, чим більш зрілою в соціальному і психологічному сенсі стає особистість, тим більше зростає її здатність до подальшого розвитку »[11, c.15]. Таким чином, постійна незавершеність, а, отже, нескінченність процесу становлення - характерна риса психологічної організації особистості і одне з обов'язкових умов її здатності до безмежного розвитку.  

    Особистість, розвиваючись, формується, приймає певну форму. Ця форма являє собою цілісну систему соціальних властивостей, що дозволяє суспільного життя людини функціонувати не тільки в колективній, а й індивідуальній формі. Під формуванням звичайно розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, що мають на меті створити у нього систему певних відносин, ціннісних орієнтацій, переконань, виховати професійно значущі якості. Прогнозуючи себе в майбутнє, особистість сама себе формує. Таким чином, формування особистості - процес становлення соціально значущих якостей особистості, її переконань, поглядів, здібностей, рис характеру. У міру становлення особистості зростає цілісність її психологічної організації, накопичується новий потенціал розвитку.
     Але як зазначають у своєму дослідженні Е.Н. Гусинський і Ю.І. Турчанінова, намагаючись точно вказати момент появи особистості в процесі індивідуального розвитку, ми обов'язково наштовхуємося на трудноопределімо період своєрідною «підготовки» до появи об'єкта, яку, як правило, позначають словом «становлення». У цей період зовнішній спостерігач іноді вже може розгледіти окремі риси майбутнього об'єкта, але вони ще не складаються в той певне ціле, яке спостерігачеві відомо з інших зразкам. Відокремити становлення від розвитку нелегко: розмірковуючи про становлення і розвиток особистості, ми розглядаємо, як правило, саме той період, коли особистість формується, але ще не виявилася цілком. Коли ми говоримо про розвиток якогось об'єкта, ми зазвичай маємо на увазі, що цей об'єкт як-то вдосконалюється, ускладнюється, розвивається [4, c.21].  

    Говорячи про особистість професіонала взагалі, як про сформовану цілісну систему професійних знань, умінь, навичок і, головне, наповненні їх особистісним сенсом, ми розглядаємо підготовку майбутніх професіоналів саме як період професійного становлення. Це індивідуалізоване становлення професійно значущих якостей та здібностей, професійних знань і умінь, активне якісне перетворення особистістю свого внутрішнього світу, що приводить до принципово нового ладу і способу життєдіяльності - творчої самореалізації в професії.  

    У психолого-педагогічній літературі широко використовується термін «професійне становлення" особистості. Сучасні дослідники розглядають його з різних позицій. Наприклад, Т.В. Кудрявцев розглядає «професійне становлення" як тривалий процес розвитку особистості з початку формування професійних намірів до повної реалізації себе в професійній діяльності. Центральна ланка цього процесу - професійне самовизначення [8, c.67]. Т.В. Зеєр трактує «професійне становлення" як формоутворення особистості, адекватне вимогам професійної діяльності [5, c.51]. К.М. Левітан досліджує цей термін як рішення професійно значущих, все більше ускладнюються, - пізнавальних, морально-етичних і комунікативних, в процесі чого професіонал оволодіває необхідним комплексом пов'язаних з його професією ділових і моральних якостей [9. c.34].
    Важливо підкреслити, що майже всіма вченими, що займаються проблемою професійного розвитку, визнається, що людина досягає вершини свого професійного розвитку на стадії здійснення самостійної професійної діяльності. Тому професійний розвиток залежить від особливостей діяльності та індивідуальних можливостей конкретної людини. З цього випливає, що процес професійного становлення є індивідуальним і неповторним для кожної людини.

Зміст етапів становлення особистості професіонала
Сучасний етап розвитку суспільства характеризується автоматизацією і комп'ютеризацією виробництва, впровадженням нових технічних засобів і технологій, зміною монопрофессіоналізма на поліпрофессіоналізм. Це призводить до того, що професійний і діловий світ потребує фахівців, здатних успішно і ефективно знаходити і реалізовувати себе в мінливих соціально-економічних умовах в зв'язку з плануванням і облаштуванні своєї кар'єри. Таким чином, проблема професійного становлення особистості відноситься до активно розробляються психологічних проблем.

      Розглядаючи професійне становлення особистості, багато дослідників виділяють стадії, рівні, етапи, які проходить фахівець у своєму професійному просуванні. В даний час у науці немає загальноприйнятого розбиття життєвого шляху професіонала на етапи або фази.

      Скористаємося одним з варіантів, запропонованих Є.А. Клімовим:
-
Оптант - фаза вибору професії;
-
Адепт - людина, що вже став на шлях прихильності до професії і освоює її;
-
Адаптант - звикання молодого фахівця до роботи, входження в багато тонкощі роботи;
-
Інтернал - досвідчений працівник, який вже може самостійно і успішно справлятися з основними професійними функціями;
-
Майстер, авторитет, наставник.

      К.М. Левітан виділяє три основні стадії: підготовча (довузівська) стадія, пов'язана з вибором професії; початкова (вузівська) етап, під час якої формуються основи професійно важливих умінь і властивостей особистості професіонала; основна (Післявузівська) стадія. Це період розвитку всіх сутнісних сил особистості з метою її повної самореалізації у професійній діяльності. Саме на цьому етапі відбувається становлення особистості професіонала [9, с.37].  

   У вузівський період професійного становлення особистості ми виділяємо кілька рівнів. А саме (за концепцією В. О. Сластенина):

1. Рівень становлення - адаптивний. Пристосовницька стадія в професійну діяльність:
- Адаптація до нових життєвих соціокультурним реаліям;

- Професійна діяльність відбувається за відпрацьованою схемою, творча активність слабка, на побутовому рівні;  

- Стимулювання різних форм самостійності та активності;  

-Формування навичок самовладання емоційної саморегуляції;
-Прийняття суб'єкт-суб'єктних взаємин;

- Знаходження прямих та альтернативних способів вирішення життєвих і професійних проблем.
2. Рівень становлення - професійно-репродуктивний. Стадія освоєння професійних знань і умінь:
- Розвиток потреби у професійній реалізації;

- Актуалізація пізнавальної рефлексії;

-Оволодіння цінностями і смислами професійної діяльності;
-Розвиток початкових умінь створювати проекти життєвого шляху;
-Розвиток мислення, розуміння.

3. Рівень становлення - особистісно-продуктивний. Стадія прийняття особистісного смислу професійної діяльності:

-Розвиток регулятивних механізмів діяльності, спілкування, творчості;
-Пошук і стимулювання індивідуального стилю професійної діяльності;
-Готовність до професійного вирішення теоретичних і практичних проблем;
-Вироблення адекватного комунікативної поведінки майбутнього фахівця у професійній діяльності життєвому шляху.

4.Рівень становлення - суб'єктно-креативно-професійний. Практична реалізація професійного становлення майбутнього спеціаліста:

-Суб'єктна реалізація особистісно-професійного становлення фахівця;
- Вміння здійснювати необхідну корекцію на основі самоаналізу професійної і життєвої діяльності;
- Посилення ролі професійних знань в особистісному, життєвий і професійному плані;
-Систематизація поглядів і установок щодо життєвого і професійного шляхів;
-Знаходження свого власного індивідуального стилю професійної діяльності;
-Повна готовність до професійної діяльності [10, с.59].
       Т.В. Кудрявцев, Т.В. Зеєр виділяють чотири стадії професійного становлення особистості професіонала:

1. Формування професійних намірів: усвідомлений вибір особистістю професії на основі врахування своїх індивідуально-психологічних особливостей. Професійне становлення починається з формування професійних намірів, які є рівнодіючої багатьох факторів: престижу професії, потреби суспільства, впливу сім'ї, засобів інформації і т.д. Важливу роль у виборі професії відіграє спрямованість особистості на певний предмет праці, яка виявляється в інтереси, захоплення.

2. Професійна підготовка або навчання: освоєння системи професійних знань, умінь і навичок, формування професійно важливих якостей особистості, схильність та інтереси до майбутньої професії. Друга стадія - це перш за все навчання у вищому навчальному закладі. Основними психологічними новоутвореннями на цьому етапі є професійна спрямованість, професійно-етичні ціннісні орієнтації, духовна зрілість, готовність до професійної діяльності.

3. Професіоналізація або професійна адаптація: входження й освоєння професії, професійне самовизначення, придбання професійного досвіду, розвиток властивостей і якостей особистості, необхідних для кваліфікованого виконання професійної діяльності.
4. Майстерність, часткова або повна реалізація особистості в професійній діяльності: якісне, творче виконання професійної діяльності, інтеграція сформованих професійно важливих якостей особистості в індивідуальний стиль діяльності. У міру оволодіння професійною майстерністю все більшу привабливість набуває сама діяльність [5, с.16].
        У психологічній літературі досить добре вивчений початковий етап професійного самовизначення - етап формування професійних намірів та вибору професії випускниками загальноосвітньої школи. Як показують численні дослідження, прагнення знайти своє місце в житті, у професійній діяльності, потреба у професійному самовизначенні є одним з важливих психологічних новоутворень старшого шкільного віку. Відповідаючи на нові очікування суспільства, старші школярі активізують пошук професії, здатної задовольнити ці очікування, а також і їх особисті потреби, в значній мірі визначаються рівнем розвитку мотиваційної сфери. З цією метою вони аналізують свої можливості з точки зору розвитку у себе професійно значущих якостей, формує самооцінку власної професійної придатності.

        Змістом наступних етапів професійного самовизначення особистості, які збігаються в часі з відповідними стадіями професійного становлення, є формування її ставлення до себе як до суб'єкта власної професійної діяльності.

         Професійно важливі якості особистості професіонала
Професійне становлення особистості - це цілісний динамічно розгортається у часі процес від формування професійних намірів до повної реалізації себе в діяльності. Основним протиріччям професійного становлення є протиріччя між сформованими властивостями особистості та об'єктивними вимогами провідної діяльності, значення якої полягає в тому, що вона зумовлює подальший розвиток особистості. Здійснюючи себе у провідній діяльності, особистість поступово змінюється, що приводить до перебудови мотивів провідної діяльності, формуванню нових властивостей особистості.
       Професійне становлення передбачає використання сукупності прийомів соціального впливу на особистість, її включення в різні види діяльності, що мають на меті формувати систему професійно важливих якостей.

       В освіті комплексів професійно важливих якостей особистості беруть участь не тільки сукупності властивостей особистості, пов'язані з видом діяльності, але особистісні якості, професійно важливі для будь-якого виду професійної діяльності. Це перш за все відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка, яка є важливим компонентом професійної самосвідомості, і дещо специфічні емоційна стійкість, тривожність, ставлення до ризику.

    Серед власне особистісних властивостей найчастіше згадується в якості універсального професійно важливої ​​якості відповідальність. Відповідальність розглядається рядом авторів як одне з властивостей, що характеризують спрямованість особистості, впливає на процес і результати професійної діяльності насамперед через ставлення до своїх робочих обов'язків і до своїх професійних якостях.

   «Професійне становлення супроводжується професійними кризами, які відповідають віковим періодам. Під кризою розуміються труднощі професіоналізації особистості, суперечливість професійному житті і реалізації кар'єри. Кризи професійного становлення - нетривалі за часом періоди (до року) кардинальної перебудови особистості, зміни вектора її професійного розвитку.  Ці кризи протікають, як правило, без яскраво виражених змін професійної поведінки. Однак відбувається перебудова смислових структур професійної свідомості, переорієнтація на нові цілі, корекція і ревізія індивідуально-професійної позиції готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин з оточуючими людьми, а в окремих випадках - зміни професії »[6, с.36].
       Розглянемо чинники, які ініціюють кризи професійного розвитку. Перш за все ними можуть виступати поступові якісні зміни (вдосконалення) способів виконання діяльності. На стадії професіоналізації настає момент, коли подальше еволюційний розвиток діяльності, формування її індивідуального стилю неможливі без корінної ломки нормативно-схвалюваної діяльності. Особистість повинна зробити професійний вчинок, проявити наднормативну активність, яка може виразитися в переході на новий освітньо-кваліфікаційний, або на якісно новий інноваційний рівень виконання діяльності.
        Іншим фактором, що ініціює кризи професійного становлення може стати зросла соціально-професійна активність особистості. Незадоволеність своїм соціальним та професійно-освітнім статусом нерідко призводить до пошуку нових способів виконання професійної діяльності, її вдосконалення, а також до зміни професій або місця роботи.
Факторами, що породжують професійні кризи, можуть виступити соціально-економічні умови життєдіяльності людини: ліквідація підприємства, скорочення робочих місць, незадовільна зарплата, переїзд на нове місце проживання та ін Кризи професійного розвитку нерідко пов'язані зі зростаючими змінами: погіршенням здоров'я, зниженням працездатності, ослабленням психічних процесів, професійної втомою, інтелектуальної безпорадністю, синдромом «емоційного згоряння» і т.д. Професійні кризи нерідко виникають при вступі на нову посаду, участі в конкурсах на заміщення вакантної посади, атестації фахівців.

       Нарешті, фактором тривалого кризового явища може стати повна поглощенность професійною діяльністю. Фахівці-фанати, одержимі роботою як засобом досягнення визнання і успіху, іноді серйозно порушують професійну етику, стають конфліктними, виявляють жорсткість у взаєминах.

     Кризові явища можуть супроводжуватися нечітким усвідомленням недостатнього рівня компетентності та професійної безпорадністю. Іноді спостерігаються кризові явища при рівні професійної компетентності, більш високому, ніж потрібно для виконання нормативної роботи. Як наслідок, виникає стан професійної апатії і пасивності [6, с.40].
«Професіоналізм ми будемо розуміти не як просто вищий рівень знань, умінь і результатів людини в конкретній діяльності, а як певну системну організацію свідомості, психіки людини, що включає, як мінімум, наступні, компоненти:
Властивості людини як особистості, суб'єкта діяльності:
1 образ світу; спрямованість, соціально орієнтовані мотиви, відношення до зовнішнього світу, до людей, до діяльності; ставлення до себе, особливості саморегуляції; інтелектуальні риси індивідуальності; емоційність, її особливості та прояви; уявлення про своє місце у професійній спільності.

2. Праксіс професіонала: моторика; вміння навички, дії, орієнтовані на предметну область праці; вміння, навички дії комунікативні, соціально-воздейственная; вміння, навички, дії саморегуляціонние.
3. Гнозис професіонала: прем інформації, професійна специфіка уваги, відчуття і сприйняття, переробка інформації і прийняття рішень, пам'ять, мислення, уява, їхня професійна специфіка.

4. Інформованість, досвід і культура професіонала.

5.Психодинаміка, інтенсивність переживань, швидкість їх зміни »[7, с.30].
Професіоналізм може бути описаний через співвідношення мотиваційної сфери людини праці (професійні цінності, професійні домагання і мотиви, професійне цілепокладання і т.д.) і операциональной сфери (професійна самосвідомість, професійні здібності, здатність до навчання, прийоми і технології як складові професійної майстерності і творчості та ін .). Таким чином, професіоналізм - це інтегральна характеристика діяльності, спілкування і особистості людини праці.

     Професіоналізм - невід'ємна щабель до вищої своїй якості - компетентності в конкретній діяльності. Ідею професіоналізму не слід зводити тільки до подання про високий рівень вмілості професіонала. Робота професіонала не зводиться до того, що видно сторонньому спостерігачеві; професіонала треба розглядати як складну систему, що має не тільки зовнішні функції, але й складні, різноманітні внутрішні, зокрема, психічні функції.
«Професіоналізм співвідноситься з різними аспектами зрілості працівника, у зв'язку з чим у людини розрізняють кілька видів професійної компетентності:
- Спеціальну або діяльнісну, яка передбачає володіння на високому рівні професійною діяльністю;
- Соціальну, яка передбачає володіння способами спільної професійної діяльності і співпраці;
- Особистісну (володіння способами самовираження і саморозвитку);
- Індивідуальну (володіння прийомами самореалізації і саморозвитку індивідуальності в рамках професії, здатність до творчого прояву своєї індивідуальності) »[5, с.40].
Наявність всіх видів компетентності означає досягнення людиною зрілості у своїй професійній діяльності, спілкуванні та співпраці, характеризують становлення особистості та індивідуальності професіонала.

      Компетентність - це певний психологічний фактор, до якого входять: вичерпні знання предмета й об'єкта діяльності; уміння розібратися в будь-якому нестандартному питанні, яке стосується цієї діяльності; вміння і здатність пояснити будь-які явища, пов'язані з діяльністю; здатність точно оцінювати якість роботи та її наслідки. Компетентність - майстерність не стільки в сенсі виконання, скільки в сенсі організації і системного розуміння всіх проблем, пов'язаних з діяльністю, вміння поставити завдання і здатність організувати вирішення конкретних проблем, що відносяться до виду діяльності, в якій дана людина компетентний.

     Компетентність включає в себе такі характеристики, як інтегральне відповідність особистості важливість справ, кількість і якість вирішених завдань, результативність та успіх у проблемних ситуаціях.

     У різних професіях у одного і того ж людини на різних етапах його розвитку компетентність може бути представлена ​​різними комплексом вищеназваних якостей.
Джерелом професійного становлення є протиріччя між досягнутим рівнем розвитку особистості і вимогами, які пред'являють колектив, суспільство, навчальна діяльність до системи вже сформованих знань, навичок, а також до індивідуально-психологічним властивостям особистості. Тому професійне становлення особистості має власну освітню траєкторію і траєкторію особистісного зростання.  

       За К. Юнгом, кожен індивідуум має тенденцією до індивідуалізації, або саморозвитку. Індивідуалізація - це процес «становлення собою» безпосередньо пов'язаний з поняттям особистісного зростання. К. Юнг вважав, що особистісне зростання - це розширення знань про світ і про саму себе, свідомої поінформованості.

Автор індивідуальної психології А. Адлер розглядав особистісне зростання як рух від центрування на самому собі і цілей особистісного переваги до конструктивного оволодіння середовищем і соціально корисного розвитку.

А. Маслоу розглядав особистісний ріст як послідовне задоволення «вищих» потреб на підставі досягнутих базових. Рости по Маслоу, це значить не залишатися в потенційності. «Кращий вибір життя» завжди знаходиться в нас. Особистісний ріст не полягає в одиничному досягненні, це особливе взаємини зі світом і самим сабой.

К. Роджерс вважав, що особистісний ріст виражається в прагненні стає все більш компетентним і здатним настільки, наскільки це можливо біологічно.

Таким чином, особистісне зростання - це якісні зміни особистісного розвитку, що зачіпають основні життєві відносини, «ядро» особистості. Ставлення до свого минулого життя як до минулого і спрямованість у майбутнє дозволяють говорити про такі якісні зміни в особистісному зростанні. Будь-яка зупинка в цій безперервності може бути чревата настанням застою і початком деградації особистості.

2. Трансформація філософського розуміння професійної та трудової активності індивіда у процесі розвитку філософської науки.

В умовах постіндустріального соціуму нестримно зростає роль людського фактора: професійності, освіченості. майстерності робітника як важливої умови розвитку трудових відносин на етапі подальшого розгортання технологічної революції. В Україні, навпаки, відбувається звуження потенціалу трудової активності для значної маси населення в силу ії бідності та відчуження від  власності, влади та соціальної поваги й істотного падіння  авторитету чесної професійної праці. що унеможливлює повсюдний прояв особистісного, творчого, зацікавленого ставлення до праці.

Подальше розгортання процесу глобалізації докорінно змінює всі традиційні уявлення про місце і роль особистості у всіх  сферах суспільного буття і насамперед у трудових  відносинах, оскільки бачення сутності праці  та трудового суспільства, яке панувало ще в середині минулого століття зазнало кардинальних змін відповідно тим трансформаційним  зрушенням, які мають місце в світі, зокрема в постсоціалістичних  країнах. Дана обставина не може не актуалізовувати проблему пошуку оптимальних шляхів активізації творчого потенціалу працюючих, можливостей використання  потужностей соціологізації особистості, здатної творче, відповідально, небайдуже ставитись до своєї праці, яка вже не вписується у жорстку  регламентацію робочого часу, що є однією із суттєвих ознак доіндустріального та індустріального суспільств.

   Актуальність питання про осмислення особистісного виміру трудових відносин постіндустріального суспільства обумовлена насамперед тим, що, по-перше, на сьогоднішній день нема нестачі  публікацій у яких йдеться про «трудове  суспільство» «в якому закінчилась робота» [1, с.44-45], що не може не привертати уваги до теми праці, визначення ціннісно-мотиваційних чинників ставлення до неї. По-друге, питання про особистісний вимір трудових відносин постіндустріального суспільства безпосередньо пов’язане  з  визначенням ефективних шляхів  управління трудовими відносинами саме на етапі здійснення трансформаційних  зрушень сучасного українського суспільства, поза якими вкрай проблематичною є подальша інтеграція українського соціуму у загальноєвропейський економічний, соціальний, політичний та духовний простір. Ось чому подальше дослідження проблеми особистісного виміру  трудових відносин постіндустріального суспільства не може не ускладнюватись  тим, що «у вітчизняній науковій літературі, так і за кордоном, практично відсутній аналіз управління трудовими відносинами під час трансформаційних процесів» [2, с.35]. Комплексне осмислення питання про особистісний вимір трудових відносин постіндустріального суспільства має базуватися на всебічному аналізі ставлення до праці як визначального компонента соціального механізму трудових відносин. Ставлення до праці(зацікавлене, творче чи пасивне, байдуже) багато в чому, з одного боку, детермінує саме імпульс розвитку трудових відносин суспільства, а з іншого – рівень мотивації працюючих, а врешті-решт і темпи розвитку продуктивних що відповідного соціуму. Щодо цього слід пам’ятати, що якраз низька мотивація праці. відсутність дієвого механізму залучення до неї, насамперед молоді,  послужила однією з важливих причин краху радянської моделі соціалізму.

     Проблема трудової мотивації в явному вигляді була поставлена ​​в науковій літературі
тільки в XX в., хоча інтерес до питання про те, як людина ставиться до
 своєї праці, виникає в науковій думці набагато раніше. Вчення Аристотеля, розподілила поняття «економіка» (праця з метою задоволення потреб) і «хрематистика» (праця з метою
накопичення багатства), поклало початок розробки проблеми
 ставлення людини до праці [2]. У середньовічній філософії  ставлення до праці осмислювалось в рамках християнської моралі, в якої праця сприймався як покарання за первородний гріх [4].
Розвиток механістичній філософії Нового Часу призвело до утвердження в західній культурі політекономічних доктрин А. Сміта і Д. Рікардо [9]. Значний внесок в аналіз проблеми
 ставлення до праці вніс К. Маркс. Він детально проаналізував
специфіку ставлення до праці в умовах особистої залежності
 докапіталістичного суспільства та економічної залежності при капіталізмі. К. Маркс висловив думку про те, що із знищенням експлуатації людини людиною праця перетвориться в першу
життєву потребу [9].
 У XX в. в зв'язку з бурхливим розвитком психології особливу
значущості набуває проблема мотивації діяльності, велика
 у$вага приділяється вивченню механізму спонукання відповідно з потребами, інтересами, цілями. Тема мотиву отримала
широке висвітлення в роботах психологів Дж. Аткінсона, К. Левіна, К. Мадсена, А. Маслоу, В.Г. Асєєва, А.Н. Леонтьєва, М.Ш. Магомед-Емінова, B.C. Мерліна, Д.Н. Узнадзе.
     В кінці XIX - початку XX в. проблема трудової мотивації
потрапила в поле зору фахівців з соціології праці та наукового
менеджменту. Названі дисципліни ставили перед собою завдання
 досліджувати на практиці закономірності трудової мотивації і створити на основі отриманих результатів систему способів підвищення цієї мотивації. Піонером у цій галузі є Ф. Тейлор, який почав аналіз власне трудової діяльності та психології праці. Соціологічна концепція бюрократії М. Вебера стала продовженням теорії Ф. Тейлора. Концепції Ф. Тейлора, М. Вебера, а також теорія А. Файоля стали класикою теорії менеджменту [8]. Паралельно в соціології праці розвивалося і інший напрямок - «концепції людських
відносин », в яких розглядаються такі фактори відношення до праці, як задоволеність роботою, лідерство, згуртованість колективу [8]. В рамках соціології праці та наукового менеджменту було створено кілька теорій трудової мотивації (А. Маслоу,
У. Рейф, Ф. Херцберг, Д. Мак-Грегор). Цим теоріям при всіх їх
 достоїнствах була властива деяка обмеженість. Всі вони були підпорядковані єдиній меті - виробити систему способів
заохочення працівників підприємства з метою підвищення продуктивності їхньої праці та трудової дисципліни. Величезний інтерес до проблеми трудової мотивації виникає
у другій половині XX в. в радянському суспільствознавстві [10].
З'являється цілий ряд робіт з етики, соціології, психології і філософії, в тій чи іншій мірі зачіпають проблеми трудової мотивації. Необхідно відзначити, що дані роботи
розглядали, в першу чергу, питання про характер праці, розвиваючи
ідеї К. Маркса про розходження між працею в умовах експлуатації та працею в соціалістичному суспільстві [9].

У сучасному суспільствознавстві дослідженню соціально-філософських проблем трудових відносин та трудової мотивації приділяється недостатньо уваги. І якщо інтерес до власне трудової діяльності останнім часом починає зростати, то в відношенні вивчення практичної сторони трудової мотивації значущих зрушень не спостерігається.

         В сучасній соціально-філософській літературі публікації, в яких досліджується проблема особистісного виміру трудових відносин постіндустріального суспільства, наскільки нам відомо, відсутні, що не може не ускладнювати її подальший комплексний аналіз. В певній мірі дана проблема розглядається в змістовній статті Полісаєва О.П. та Шедякова В.Є., [2] в якій автори досліджують тенденції змін у соціальних відносинах в Україні, можливості та межі їх ефективного регулювання саме на прикладі організації трудових відносин 3 Разом з тим слід зазначити, що в працях  Арсеєнка А.Г., Буряка П.Ю., Грішнової О.А., Жукова В.І., Лукашевича М.П., Мімандусової Г.І.. Привалова Ю.О, Сокур Н.В, Червінської Л.П. всебічно розглядаються основні напрямки розвитку  трудових відносин постіндустріального суспільства.

 Мета дослідження. Цілком закономірно, що в контексті дослідження конкретних шляхів входження українського соціуму в загальноєвропейський  економічний, соціальний, політичний, духовний простір вкрай актуальним є питання про аналіз практичних напрямків розвитку цивілізованих, європейських громадянських структур суспільства, детермінованих,  багато в чому, наявністю у широких верств працюючих,   насамперед  молоді, творчого, особистісного ставлення до праці як основи функціонування соціального механізму трудових відносин. Тому  метою цієї публікації є аналіз сутності особистісного виміру трудових відносин постіндустріального суспільства, в якому праця все далі  набуває рис творчості, пошуку, самоствердження особистості як  важливої умови подальшого функціонування соціального механізму  трудових відносин.  

Основна частина. Конкретним проявом особистісного  виміру трудових відносин будь-якого суспільства є ставлення до праці, яке залежно  від соціально-економічних умов останньої може бути творчим, пошуковим, відповідальним та  байдужим, безініціативним, незацікавленим. І якщо постіндустріальні, інформаційні  суспільства мають позитивні  результати у створенні сприятливих умов відтворення у значних масштабах  інтелектуальної творчої робочої  сили, завдяки багато в чому застосуванню  гнучких  систем організації робочого часу, що сприяє керованості структурованого виробництва, то в Україні затримка у структурних зрушеннях, загрозливі обсяги  тіньової економіки, призвели до відсутності здорової конкуренції, яка обумовлює творче ставлення кожного працюючого до праці та його здатність визначати  ефективне зростання ії продукції.   

 Слід зазначити, що класична форма найму та оплати праці – це вчорашній  день, який уособлює традиційні, індустріальні соціуми. Саме постіндустріальне, інформаційне суспільство передбачає, з одного боку, збільшення кількості працівників, які є співвласниками і беруть активну участь в розподілі прибутків, що , безумовно, підсилює їх творчий потенціал,  особистісне, зацікавлене ставлення до праці. З іншого боку, активна участь працівників у розподілі прибутків через акціювання, паювання сприяє зростанню насамперед психологічної готовності працюючих до результативної праці саме в умовах гнучких систем робочого часу, які врешті-решт істотно змінюють традиційну сутність трудових відносин, притаманну саме доіндустріальним, індустріальним суспільства, по багатьом параметрам до яких відноситься сучасний український соціум.

           Відомо, що людина, яка працює в умовах  жорсткої регламентації трудового процесу, що притаманне доіндустріальним, індустріальним суспільствам має обмежені можливості для самореалізації у всіх сферах суспільного життя і насамперед у трудовій, нерідко ставиться до своєї праці безініціативно, байдуже, пасивно. В цьому плані варто сказати, що істотним деструктивним чинником, який унеможливлює  широкомасштабний прояв особистісного, творчого ставлення до праці є бідність значних верств працюючих в Україні, оскільки «…майже 80% мешканців країни бачать себе на трьох нижчих шаблях соціальної драбини. В середині цих трьох верств спостерігаються негативні тенденції; масовішою стає верства «соціальних низів», тих хто вважає себе капітально відчуженими і від власності, і від влади, і від соціальної поваги» [4, с.15].

          Наявність величезної маси людей, капітально відчужених від власності, влади та соціальної поваги є, з одного боку,  обективною умовою, яка унеможливлює повсюдний прояв творчого потенціалу особистості саме в сфері трудових відносин, можливостей самореалізації працюючих, розкриття ії здібностей, нахилів та уподобань, З другого- відсутність в українському соціумі значних самодостатніх в соціально-економічному і політичному плані верств,які є фундаментом якраз постіндустріального суспільства, свідчить про локальний прояв творчого потенціалу особистості, обмежені можливості ії впливу на функціонування усіх сфер суспільного життя і насамперед трудової.

Слід пам ятати ,що саме відсутність  особистісного, зацікавленого, творчого ставлення до праці значних верств працездатного населення  обумовила те, що за даними соціологічних досліджень, здійснених у 80-х, а потім у 90 роках минулого століття, в повну міру працювала лине третина працівників [5, с.395], що в значній мірі обумовило крах радянськоі моделі соціалізму.  При цьому необхідно звернути увагу на те. що серед молоді, в тому числі й студентської  ще з початку 90-х років ХХ ст.. спостерігається стійка тенденція зневажливого, переважно негативного ставлення до праці, «оскільки близько 70% студентів 18 вищих навчальних закладів України серед своїх «ненависних слів» назвали слова «праця», «честь» та «порядок» [6, с. 176].

        Подібні вкрай негативні тенденції в українському суспільстві, які мають глибоке історичне коріння, не можуть не гальмувати подальший розвиток трудових відносин саме в європейському, цивілізованому, постіндустріальному, якщо завгодно, вимірі, який надає особистості широкі можливості для повсюдного прояву ії талантів, здібностей та вмінь.

        Аналізуючи питання про особистісний вимір трудових відносин постіндустріального суспільства, необхідно сказати, що саме наявність широкого прояву в українському суспільстві негативного ставлення до праці значних верств працездатних, які в своїй переважній більшості капітально відчужені від влади, власності та соціальної поваги, не може не віддаляти нас від цінностей і стандартів цивілізованого євроамериканського ринку, в основі якого лежить шанобливе ставлення до праці , авторитет працюючих та ефективні механізми стимулювання останьої, що безпосередньо знаходить своє втілення у випуску конкурентоспроможної продукції та наданні якісних послуг. Повсюдний прояв негативного ставлення до праці в сучасному українському соціумі  детермінований, багато в чому, гримасами квазікапіталістичного стилю життя , які почали себе наочно проявляти ще у перше постсоціалістичне десятиліття.

В цьому зв язку відомий вчений В.Г. Табачковський слушно наголошував, що на початку трансформаційних процесів в українському суспільстві «з’явився прошарок людей, котрі стрімко багатіли без будь-якого «онтологічного підгрунття». Це не могло не спричинити деформацію масової свідомості  зі світоорієнтації  чималої кількості громадян працездатного віку випала така суттєва екзистенціалія, як праця» [7, с.9-83].      

Безумовно, випадання зі світоглядних орієнтирів значної маси громадян працездатного віку, насамперед молоді, такої істотної екзистенції, як праця  є свідченням суттєвої деформації масової свідомості постсоціалістичного українського суспільства, яка в значній мірі  обмежує  можливості широкомасштабного прояву особистісного, творчого, хазяйського ставлення до праці як визначального компонента функціонування соціального механізму трудових відносин.

       Разом з тим . необхідно зазначити, що на аналізовану деформацію масової свідомості  сучасного українського суспільства накладається така негативна тенденція розвитку трудових відносин, як звужування можливостей розширення потенціалу творчої активності значних верств працездатних. У цьому плані мають рацію дослідники, які наголошують, що сучасний досвід реформування українського суспільства на ринкових засадах свідчить про те, що «оскільки можливості розширення потенціалу трудової активності для основної маси населення в останні роки взагалі весь час звужуються…, то звужуватиметься і соціальна база реформ» [8, с.7]. Отже, звужування соціальної бази ринкових реформ є вкрай негативним процесом, який виступає в значній мірі наслідком деформацій, як масової свідомості сучасного українського суспільства, в якій випала така суттєва екзистенція, як праця, так і соціального механізму функціонування трудових відносин, якому притаманна наявність, як ми зазначали вище, значних верств «соціальних низів», тих  хто вважає себе капітально відчуженим від влади, власності та соціальної поваги, що врешті-решт, унеможливлює повсюдний прояв, насамперед серед молоді,  особистісного, творчого, зацікавленого ставлення до праці ,як важливої умови самореалізації особистості.  

         При цьому слід зазначити, що не будь-яка праця,  а лише та, яка позбавлена рис одноманітності, рутинності, низької кваліфікації, обтяжливого, часто-густо отупляючого тягаря, «ліпить», творить людину як особистість. У даному випадку праця виконує таку важливу функцію,  як людинотворчу, на основі якої відбувається процес самовираження особистості. «Праця, – не без підстав пишуть у цьому зв’язку  В.П.Андрущенко та М.І. Михальченко, - що позбавлена людинотворчої функції, перетворюється на силу, яка незалежно від суб’єктивних  прагнень людини повертається проти неї, протистоїть її власній життєдіяльності, знеособлює природну і соціальну індивідуальність особистості» [9, с. 223]. Людинотворча функція праці має і такі  свої показники, як позитивне, хазяйське, небайдуже, пошукове ставлення до неї, потреба в останній, трудова активність.

          Треба наголосити, що трудової активності нема і бути не може поза ставленням до праці, яке є суб’єктивно-особистісним проявом трудової активності, яка і знаходить свій широкий прояв саме у постіндустріальному суспільстві. Разом з тим, якщо сам процес праці належним чином матеріально і морально стимулюється у працюючого як правило, формується позитивне ставлення до праці, бажання того, щоб продукт праці мав не тільки споживну, але і естетичну цінність.   

В даному випадку виникає серйозна соціально-економічна проблема інвестування трудової діяльності, яка є досить актуальною в умовах запуску ринкових механізмів та падіння авторитету чесної професійної праці, вкрай низького її матеріального стимулювання, нерідко хронічних невиплат зарплат. «При цьому не можна не згадати про існування інвестування в саму працю, - зазначає видатний французький соціолог П’єр Бурдьє, - що приводить до того, що праця стає здатною приносити специфічний прибуток, що не зводиться до грошового прибутку: цей «інтерес» до праці , який частково створює «інтерес» факту працювати, і який є почасти наслідком ілюзії…сприяє тому, що праця, не дивлячись на експлуатацію стає прийнятною для працівника» [10, с.289]. Така змістовна праця творить людину як особистість, стимулює ініціативу і заповзятливість, сприяє тому , що мільйони працівників відчувають  свою запитанність  у сфері суспільних і зокрема трудових відносин.     

     Ось чому, досліджуючи питання про особистісний вимір трудових відносин постіндустріального суспільства. слід сказати, що праця творча, насичена високим інтелектаульним,. освітньо-кваліфікаційним рівнем постійно, практично впродовж усього трудового життя працівника «ліпить», творить людину як особистість. І саме цей процес необхідно розглядати не як одноразовий, одномоментний, а як перманентний,. тривалий, розтягнутий в просторі і часі, який себе наочно проявляє  саме в умовах розгортання технологічної революції, становлення й розвитку постіндустріального суспільства,. головним багатством якого є не стільки матеріальні цінності, скільки інтелект, інформація.В цьому плані «праця як поняття, яке містить широкий зміст,-зазначає відома польська дослідниця Єва Сікора,- має вимір не лише соціальний, але також індивідуальний. Вона не лише становить природну потребу індивіда, але й визначає можливості розвитку особистості в різні періоди життя» Sikora Ewa Kryteria wartościowania pracy w perspektywie planow migracyjnych  młodzieży \\ Homo kreator czy homo ludenz? Nowe formy aktywności i spedzania czasu wolnego. Redakcja naukowa Wojciech Muszyński, Marek Sokołowski.- Toruń,; Wydawnictwo Adam Marszalek, 2008.- S.67. стаття с.67-75.  

         Досліджуючи питання про особистісний вимір трудових відносин постіндустріального суспільства, слід звернути особливу  увагу на дуику А. Маслоу, згідно з якою майже всі люди мають потребу у внутрішньому вдосконаленні та прагнуть його. Водночас . лише незначна частина населення (менше 1%) в змозі досягнути цієї внутрішньої досконалості, тобто стану, коли особистість настільки зливається з притаманною їй діяльністю, що для неї вже не існує межі «праця-радість»Гуманичтическое направление в теории личности: Абра хам Маслоу /ХьелЛ.,

Зиглер Д. Теории личности.- СПб.: Питер,2001.-С.495. розділ с.479-527.

         Разом з тим, слід сказати, що основою трудових відноси постіндустріального суспільства, що має місце в до індустріальну та індустріальну епоху розитку капіталізму. Скільки участь робітника у розподілі прибутків.що значною мірою і детермінує процес формування творчого, зацікавленого, особистісного ставлення до праці. В умовах постіндустріального суспільства, коли творча, висококваліфікована праця  не може бути реалізована у жорстких рамках традиційної системи робочого часу, яка і  передбачає саме відносини праці за наймом, тобто раба і господаря, Див.: Гегель Г. Феноменологія духа.- соч.Т.4.- М..1959.- С.58.нестримно зростає роль людського фактора: професійності, освіченості, майстерності робітника, як важливої умови розвитку трудових відносин на етапі подальшого розгортання технологічної революції.

           Уся дожовтнева історія українського народу переконливо свідчить, що  відносини раба і господаря, говорячи словами Гегеля, найшли своє яскраве втілення в системі  кріпосного права, яке утвердилося після розгрому царськими війсками у 1775 р. Запорізької Січі, яка встановила систему вільної праці вільного трударя на своїй землі-годувальниці. Причому кріпосне право,. хоч і існувало в Україні значно менше часу ніж в Росії, але все ж таки сформувало та удосконалило саме систему відчуженої праці не на себе,. а на пана, яка вже згодом була поширена та розвинута як в умовах капіталістичного розвитку суспільства з лютого 1861 р. по жовтень 1917 р.. так і в процесі побудови так званого казармового соціалізму до серпня 1991 р.

    Найважливішою об активною загрозою усіх цивілізованих ринкових перетворень в Україні виступають не стільки політичні сили, які кличуть усіх нас у соціалістичне минуле у радянському виконанні,скільки настрої зрівн  ялівки, соціального утриманства та паразитизму, безвідповідальності, розхлябаності, бажання мільйонів людей одержувати заробітну плату лише за перебування на роботі. Ці настрої, почуття., емоції знаходять своє яскраве втілення у байдужому, незацікавленому ставленні до праці мільйонів людей на етапі реформування українського соціуму, його трансформації до громадянських структур, які передбачають наявність особи високого соціального статусу, яка і формується багато в чому в сфері трудових відносин.

         Ось чому ахіллесовою п’ятою процесу переходу українського суспільства на постіндустріальну стадію розвитку, утвердження громадянських структур соціуму є пасивність, розмитість особистості, яка несе в собі тягар псевдо колективістських традицій. Які відкидають приватну власність – цей фундамент ринкових перетворень. Не випадково, ще у XIX ст.. видатний російський філософ К.Кавелін влучно зазначив, що в суспільстві «має бути вироблена теорія особистісного, індивідуального, особистої самодіяльності і волі»  Кавелин К. Собр соч.  В 4 т. – Санки-Петербург, 1897. – 1907 - . Т.3.- Стлб.884-885. Треба визнати, що увесь розвиток українського, як і російського суспільства до серпня 1991 р. переконливо свідчить про те. що у нас урешті-решт, не було ні теорії ні практики особистої самодіяльності і волі, насамперед у сфері трудових відносин, які нині через відсутність реального, працюючого власника, здатного задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, функціонують в режимі формування не стільки соціально-орієнтованрї економіки,. скільки корпоративної моделі розвитку, яка не лише консервує, а й генерує відносини раба і господаря.

          Отже особа яка позбавлена реальної власності та участі у розподілі прибутків не може врешті-решт бути суб’єктом самовизначення та активним учасником розвитку трудових відносин. Вона .як правило, не з впевненістю дивиться у завтрашній день та нерідко демонструє споживацькі, утриманські настрої, безвідповідальне, незацікавлене, байдуже ставлення до праці, що унеможливлює повсюдний перехід українського суспільства на постіндустріальну стадію розвитку, утвердження     громадянських структур соціуму.

           Безумовно усвідомлення особистістю смислу свого життя, яке багато в чому передбачає наявність творчого, зацікавленого, хазяйського ставлення до праці, можливо лише тоді коли вона відчуває свою запитаність як в сфері праці так і вільного часу, що, як відомо має місце в умовах постіндустріального суспільства, Про досить високий рівень запитаності особистості у сфері трудових відносин говорить те, що ’’80% американців вказали на те, що вони хотіли б продовжувати працювати навіть за відсутності будь-яких подальших потреб заробляти на життя’’. Raphael Snir, Itzhak Harpas To work or not to work nonfinancial employment commitment and the Social desirability bias\\ Work and Behavior in an Era of Transformation The 8h Biannual Conferense of  the International Society for the Study of Work and Organizational Values 24-27 th June 2002 Warsaw Edited by prof. Makary Stasiak Coorganized by Akademy of Humanities and Ekonomics in Łodz, Poland Łodż 2002 – P.147, що є свідченням про ставлення до праці більшості американців як до істотної, самостійної цінності, що ьає під собою відповідне історичне підгрунття.

           Якщо ж взяти до уваги реалії трудових відносин сучасної пострадянської  України, то необхідно сказати. що соціологічні дослідження останніх років показують, «що праця має самостійну цінність для відносно невеликої частки робітників, натомість інструментальну цінність – для більшості (відповідно 27,9% і72,1%» Дрожанова О. Ціннісно-мотиваційні чинники ставлення до праці робітників промислових підприємств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 2007.- №4.-С.94.,що є свідченням того, що українськиц соціум  перебуває на початковому етапі становлення й розвитку постіндустріального суспільства. в якому  праця має самостійну цінність для переважної більшості працюючих.

      Разом з тим треба підкреслити, що у «чистому» вигляді розуміння праці лише як самоцінності та орієнтації на працю лише як засіб існування майже не існує. В даному випадку мова має йти лише про ті чи інші домінанти у ставленні до праці, які врешті-решт визначають як творче, пошукове, так і байдуже,. незацікавлене ставлення до неї.

     Більш ніж очевидно, що при невисокому рівні запитанності особистості в суспільстві, що притаманно до індустріальним, індустріальним соціумам, розуміння праці лише як самоцінності притаманно вкрай обмеженій у кількісному плані частини працездатних. При цьому слід не забувати про те, що в суспільстві може мати місце незапитанність творчого потенціалу саме творчих особистостей. Така ситуація є вкрай небезпечною для суспільства, окільки незапитанність творчого потенціалу творчих особистостей,їх енергії не лише обмежують суспільство необхідних йому для розвитку сил, але при збігу певних обставин може негативно вплинути на процес нормального існування та функціонування усього соціума.І те, що 70% українських громадян відчувають свою незапитанність і лише 7% жінок і 10% чоловіків задоволені своїм становищем у суспільстві  Кисельова О. Бідність в Україні \ інформаційно-аналітичний розгляд \\Політична думка .-2000.- №3.- С.7.. є показником в принципі локального прояву творчого ставлення до праці, високого  рівня ії задоволеності. При цьому варто зазначити, що навіть у «високо розвинутих країнах донедавна завдання задоволеності працею та ії продуктивності нерідко розглядались як паралельні»Грішнова О. економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник.- К.:Знання, 2006.-С.42. книга має 559 с. І подальше дослідження проблем особистісного виміру трудових відносин постіндустріального суспільства,осмислення шляхів прояву творчого ставлення до праці в немалій мірі срияє подоланню зазначеної «паралельності», пізнанню механізмів реалізації потенційних сил особистості в умовах функціонуваня інноваційної економіки глобалізованого суспільства.

     Отже,. в багатогранну структуру  творчого ставлення до праці слід включати як задоволення змістом праці і ії результатами. Так і почуття нового, здібність до подолання труднощів, тощо. Причому за межами потреби в праці не можна вести мову про творче ставлення до праці і навпаки. Разом з тим слід сказати, що задоволеність змістом праці, а отже і ії результатами не завжди є показником творчого ставлення до праці, так як вона може виступати і наслідком пасивності, безініціативності, стимулювати робітника до небажання йти в ногу з зростаючими вимогами технологічної революції в умовах становлення ринку І, навпаки, при певних умовах стан незадоволеністю працею може спонукати особистість до пошуку, до творення, творчості, самовдосконалення і самовираження.

       Таким чином, задоволеність особистості своєю працею не завжди пов язана з творчим ставленням до неї, а незадоволеність працею може, в певній мірі, виражати потяг особистості до творчості. При цьому, задоволеність потреби в праці, по-перше, не веде до ії затухання, зняття, і, по-друге, не означає породження якоїсь зовсім нової потреби, а є ії

самозростання, піднесення; і засобом задоволення потреби в праці виступає не всяка праця, а лише професійна праця, виконання якої передбачає наявність у робітника певних спеціальних знань. Отриманих, як правило, в процесі навчання. А також трудового досвіду і відповідних навичок трудової діяльності.

         Слід сказати, що задоволеність особистості працею – це свого роду форма враження тих чи інших оцінок і ставлення працюючого до своєї трудової діяльності. Крім того, задоволеність чи незадоволеність працею аналізується на теоретичному рівні не тільки як результат певної діяльності, але і як один ізважливих механізмів регуляції цієї діяльності, як істотний засіб контролю та управління, поза яким ускладнено осмислення соціального механізму функціонування трудових відносин.

           Отже в задоволенні працею знаходить своє відображення суб єктивний момент ставлення робітника до своєї трудової діяльності як показник розвитку потреби в праці. Окрім того, розглядаючи задоволеність працею як конкретний випадок ставлення до неї, як соціально-психологічне явище, котре не може бути локалізоване в будб-якій одній предметній сфері, необхідно наголосити, що задоволення потреби в праці разом з тим виступає процесом ії розвитку і творення. В свою чергу одним з надійних механізмів реалізації творчих, потенційних сил пацюючих є стимулювання праці ії змістовністю, творчістю, вищим соціальним статусом. В цьому плані заслуговує на увагу зміст  терміну  «аванс», який сприяє підвищенню ефективності управління потенціалом кадрів на внутрішньому ринку. Так, однією із складових самого поняття « аванс» є так званий «посадовий аванс» Przybyszewski Roman Polityka kadrowa w procesie humanizacji stosunkow pracy. Wydawnictwo Uniwersytetu Warminsko-Mazurskiego w Olstynie. – 2004.- S 49. книшга має 211 с. який передбачає заохочення працівника такою роботою, яка по своєму статусу знаходиться в вищій ієрархії службового становища працючого і якого він прагне досягнути завдяки сумлінню, творчості, освіченості, що і притаманно трудовим відносинам постіндустріального суспільства.

             Таким чином , постіндустріальне суспільство утверджує якраз активну взаємодію працівника з виробничим середовищем, яке вже виступає для людини не як відчужений простір, а як бажаний, доцільний, в  межах якого і здійснюється самореалізація всебічно розвиненої творчої особистості, яка вже  сприймає працю не як «кару за гріхі

Господні», а як сферу розкриття ії талантів, нахилів, уподобань та досягнення такого соціального статусу, який забезпечує успіх на життєвому шляху.

3.Способи та методи розв’язання протиріч у процесі професійного становлення фахаівців.

          Результат професійного становлення успішного фахівця протягом періоду фахової адаптації залежить, перш за все, від глибини професійних знань, умінь, навичок, закладених і сформованих під час навчання у базовому вищому навчальному закладі, а по-друге, від ефективності функціонування системи освіти як фактору впливу на профадаптацію фахівця.

         Потреби і запити, які виникають з початком професійної діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу, мають задовольнятися в ході післядипломної освіти та самоосвіти, забезпечуючи постійний загальний і фаховий розвиток особистості викладача.            Доведемо це. Розвиток особистості відбувається через виникнення в її житті протиріч, які зумовлюються ставленням до навколишнього середовища, успіхів і невдач, порушенням рівноваги між індивідом і суспільством. Основними внутрішніми протиріччями, які виникають у молодих фахівців з початком професійної діяльності є розходження між потребами, що з’являються, та досягнутим рівнем володіння засобами, необхідними для їхнього задоволення. При цьому задоволенням потреб є оволодіння знаннями, вміннями, навичками, необхідними для професійної діяльності, як підвищення рівня володіння засобами задоволення потреб, що призводить до розв’язання наявних протиріч і виникнення протиріч вищого рівня. Впевненість фахівця в задоволенні потреб у процесі післядипломної освіти та самоосвіти періоду професійної адаптації призводить до виникнення емоцій, які виступають аналогом каталізатора трансформації потреб: низька ймовірність задоволення останніх викликає негативні емоції, гальмуючи розв’язання протиріч і, відповідно, процес розвитку особистості і становлення її як фахівця, висока ймовірність – позитивні емоції, що прискорюють цей процес.

           Отже, саме вивчення потреб молодих фахівців з метою конкретизації змісту їхньої освіти на кожному адаптаційному етапі і створення високої ймовірності задоволення потреб є необхідною умовою для забезпечення розвитку особистості взагалі та його професіоналізму зокрема. Слід зауважити, що у психології розвиток особистості розглядається не тільки як інтелектуальний, але й як розвиток вищих психічних функцій особистості, соціальних форм поведінки тощо, і є тісно пов’язаним з навчанням.

Для забезпечення неперервності професійного зростання під впливом такого фактору, як система освіти, вивчення їхніх потреб на різних адаптаційних етапах виступає засобом виявлення рівня актуального розвитку та можливості його перспективного зростання через систему зон найближчого розвитку, визначаючи зміст післядипломної освіти та самоосвіти на кожному етапі та вимагаючи відповідної його реалізації організаційною структурою освітньої системи.

          Зміст системи освіти, має цілеспрямовано озброїти їх необхідними знаннями і сприяти трансформації раніше набутих знань у певну систему. При цьому повинні мати місце поповнення базових професійних знань (ознайомлення з системою роботи колег, літературою, періодичними виданнями, вивчення актуальних проблем своєї галузі); розвиток професійних умінь, навичок, здібностей (розробка (моделювання) стилів поведінки тощо.

          Вивчення професійних потреб молодих фахівців на кожному етапі професійної адаптації показує, що з розвитком особистості та її професіоналізму відбувається перехід до наступного адаптаційного етапу з виходом на творчість. Тут мають місце закони діалектики:

закон єдності і боротьби протилежностей виражається зв’язком і взаємообумовленістю „протилежних” потреб молодих фахівців на різних етапах профадаптації та єдністю потреб на певному адаптаційному етапі;

закон переходу кількісних змін у якісні: з задоволенням потреб молодих людей на певному адаптаційному етапі відбувається їхній розвиток, що проявляється у переході на наступний етап професійної адаптації та появі потреб вищого рівня;

закон заперечення заперечень: процес пізнання періодично повертається від однієї професійної потреби до іншої, але на вищому рівні, що відповідає наступному етапу профадаптації.

         Наприклад, якщо на початковому адаптаційному етапі для молодих фахівців актуальною є потреба у засвоєнні певних базових професійних знань, то на етапі моделювання її місце займає інша – потреба у поповненні цих знань, яка, у свою чергу, породжується задоволенням першої і є її вираженням на вищому рівні.

З цього можна зробити висновок, що, оскільки розвиток особистості та процес фахової адаптації відбуваються, відповідно до законів діалектики, у вигляді руху по спіралі, то реалізація змісту освіти молодих фахівців з метою їхнього розвитку на кожному адаптаційному етапі вимагає структурування змістового насичення у вигляді дидактичної спіралі. Цим буде забезпечуватися задоволення професійних потреб, що призведе до розв’язання наявних протиріч і виникнення протиріч вищого рівня, сприяючи їхньому поступовому розвитку протягом періоду профадаптації.

Список літератури

  1.  Дарендорф, Ральф. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХ1 ст./Пер. з нім. А.Орган.- К.:Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2006.-С.1, с.44-45. книга 109 с.
  2.  Полисаєв О.П, Шедяков В.Є. Тенденції змін у соціальних відносинах в Україні, можливості та межі їх ефективного регулювання (на прикладі організації трудових стосунків). - Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб.нак.праць.- К.: НАУ, 2005.- №1.- С.35-42
  3.  Соколова Г. Социология труда: Учебник. – Минск.: Высш.шк.. 2002.- 316с.
  4.  Черноволенко В., Іванещенко О., Симончук О. Проблеми статусної легітимації політичних і господарських еліт сучасного українського суспільства//Соціологія: теорія,методи, маркетинг.- 1999. №4.- С.5-28.
  5.  Соціологія: Підручник / За загальною ред. проф.В.П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. – Харків-Київ: Вид. центр «Єдинорог»  – 1998. – 624 с.
  6.  Степико М. Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи(філософсько-методологічний аналіз.-К.;Товариство «Знання», КОО,1998.- 251 с.
  7.  Табачковський В.Образ людини: «від родової всезагальності» до  «тотальності  індивідуальної  екзистенції»//Людина в есенційних та екзистенційних вимірах. Колективна монографія / За ред. В.Г.Табачковського. - К.:Наук. думка, 2004.- С.9-83.
  8.  Геєць В. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні\\ Економіка України.-2000.-№2.- С.4-12.
  9.  Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія Т.2.- Курс лекцій.К.: «Генеза», 1993 - 317 с.
  10.  Бурдье П. Социология  политики: Пер.с фр./Сост., общ.ред. и предисл. Н.А.Шматко. /.- М.: Socio-Logos, 1993.- 336 с.
  11.   Аристотель. Метафизика: соч. в 4-х томах. – Т.1. – М.: Мысль, 1995.
  12.   Аристотель. Сочинения в 4-х т. – Т.4. Филос. наследие. –Т.90. – Пер. с древнегреч. / Общ. ред. А.И. Доватура. — М.: Мысль,1983.– 830 с.
  13.  Баєва О. Біологічні засади мотивації: класифікація потреб імотивацій // Персонал. – 2007. – № 9. – С. 76–80.
  14.  Беккер В. Сообщество и общество. – М.: Мысль, 1995. –350 с.
  15.  Демченко В. Мотиваційні аспекти стимулювання трудової діяльності // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. –2007. – № 2 (7). – С.80–83.
  16.  Зиммель Георг. Философия труда. – Т. 2. – М.: Юрист, 1996. – 607 с.
  17.  Корецька С. Еволюція наукових поглядів на потреби у трудовій діяльності та мотивації // Держава та регіони. – 2006. – № 5. – С.147–150.
  18.  Лазаревич А.А. Наука и технология как факторы глобализации // Философия науки. – 2006. –№ 9. – C.45–49.
  19.  Маркс К. Капитал. – Т.1. – М.: Политиздат, 1983. – 3883 с.
  20.  Овсянникова И.А. Очерки истории русской социальной философии XVIII-XX вв.: Монография. – М., 1998.
  21.  Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросыфилософии. – 1991. – № 6. – C.46–57.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17627. Статистические выводы по многофакторной модели 247 KB
  Тема: Статистические выводы по многофакторной модели Насколько хороши наши прогнозы Этот раздел следует рассматривать в основном как обзор поскольку стандартное отклонение оценки Se и коэффициент детерминации R2 имеют для множественной регрессии вообще гово
17628. Сложности и проблемы, связанные с множественной регрессией 62 KB
  Тема: Сложности и проблемы связанные с множественной регрессией К сожалению на практике множественная регрессия не всегда позволяет получить результаты о которых пишут в учебниках. В этой лекции приведен перечень потенциальных проблем и некоторые соображения п
17629. Составление отчетов: представление результатов множественной регрессии 87.5 KB
  Тема: Составление отчетов: представление результатов множественной регрессии Умение грамотно изложить представить результаты проделанной работы важная составляющая профессиональной деятельности в большинстве областей. Менеджер использует соответствующие к
17630. Фундаментальні поняття контроллінга 109.5 KB
  Тема 1. Фундаментальні поняття контроллінга 1. Сутність принципи і сфера застосування контроллінга 2. Мета предмет методи і об’єкти контроллінга 3. Функції та завдання контроллінга 1. Сутність принципи і сфера застосування контроллінга Під контроллінгом ...
17631. Організаційна структура та функції управління 140 KB
  Тема 2. Організаційна структура та функції управління 1. Вибір організаційної структури управління 2. Функції управління 3. Роль контроллінга в процесі управління Вибір організаційної структури управління Сучасна теорія та практика менеджменту вва...
17632. Організаційні аспекти створення служби контроллінга 117.5 KB
  Тема 3. Організаційні аспекти створення служби контроллінга 1. Принципи створення служби контроллінга 2. Структура і персонал служби контроллінга 3. Функції та завдання служби контроллінга 4. Информационные потоки на предприятии в системе контроллинга 5.Возможн
17633. АВС – аналіз та XYZ – аналіз 244.5 KB
  Тема 5. АВС – аналіз та XYZ – аналіз Поняття АВС – аналізу та XYZ – аналізу. Проведення ABCаналізу Визначення А В Ззадач XYZаналіз структури споживання XYZаналіз по точності прогнозу 1.1. Что мы понимаем под АВСанализом ABCанализ является важным и
17634. Криві досвіду та життєвого циклу продукту 144 KB
  Тема 6. Криві досвіду та життєвого циклу продукту Крива досвіду і фактори що впливають на неї. Ефект кривої досвіду. Стадії кривої життєвого циклу продукту. 1.1. О чем говорит кривая опыта Кривая опыта связана с процессом обучения. В результате эмпир
17635. МЕТОДЫ КАЛЬКУЛИРОВАНИЯ СЕБЕСТОИМОСТИ И ИХ ПРИМЕНЕНИЕ В КОНТРОЛЛИНГЕ 129.5 KB
  МЕТОДЫ КАЛЬКУЛИРОВАНИЯ СЕБЕСТОИМОСТИ И ИХ ПРИМЕНЕНИЕ В КОНТРОЛЛИНГЕ Цель изучения – должны уметь: Объяснить различия между системами калькуляции; Объяснить различия в прибыли рассчитанной различными методами калькулирования; Оценивать достоинства и