7631

Моделі успішного фахівця: складові та напрями реалізації в умовах конкурентних відносин

Контрольная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Моделі успішного фахівця: складові та напрями реалізації в умовах конкурентних відносин. Конкурентне середовище як умова формування моделей успішного фахівця. Класифікація моделей конкурентної поведінки фахівця у соціальному середовищі...

Украинкский

2013-01-27

443 KB

116 чел.

Моделі успішного фахівця: складові та напрями реалізації в умовах конкурентних відносин.

  1.  Конкурентне середовище як умова формування моделей успішного фахівця.
  2.  Класифікація моделей конкурентної поведінки фахівця у соціальному середовищі.
  3.  Методи реалізації моделей спішного фахівця в умовах конкурентних відносин.

  1.  Конкурентне середовище як умова формування моделей успішного фахівця.

На теперішній час, розвиток становлення української держави залежить від підготовки висококваліфікованого персоналу в різних сферах економіки. Основним завданням нашої держави є прагнення до інтеграції в європейський освітній простір, в центрі уваги якого перебуває концепція якості системи вищої освіти. Одним з шляхів становлення України, як держави – лідера, є вирішення науково-практичної проблеми з підготовки в умовах швидкозмінних вимог сьогодення якісних висококваліфікованих інженерних кадрів. Одним з шляхів вирішення цієї проблеми є розробка рекомендацій щодо моделювання професійної та соціальної діяльності фахівців – розробка моделі фахівця, відповідно до якої повинна бути організована діяльність ВНЗ, щодо його підготовки. Метою роботи є встановлення основних складових, що входять до моделі фахівця на основі проведення досліджень різних наукових підходів щодо розробки моделі фахівця.

В якості поняття «модель фахівця» розуміється опис того, до чого має бути придатний фахівець, тобто до виконання яких функцій він повинен бути підготовлений та які якості повинен мати. Виходячи з цього поняття, модель фахівця виступає, як певний перелік всіх тих вимог, які висуває практика до випускника вузу з інженерної спеціальності. Така модель безпосередньо впливає на структуру навчального процесу та на процеси управління якістю навчального процесу при підготовці конкурентоспроможних випускників вузу.

В ході проведених досліджень встановлено, що модель фахівця можна представити трьома окремими моделями (підмоделями), взаємодоповнюючих одна одну: модель діяльності фахівця, модель особистості фахівця, модель підготовки фахівця. Визначено фактори що впливають на кожну з них: ринок праці (запити роботодавців), вимоги до кваліфікації (на нормативному рівні), прогноз на майбутнє (зона найближчого розвитку кваліфікації), можливості освітньої установи (наявність необхідної технічної бази і педагогічних кадрів), фактори зовнішнього середовища (економічні, соціальні, політичні, культурні, технологічні). Під впливом саме цих факторів формуються основні складові моделі фахівця: знання, уміння, навички та детальний опис усіх особистісних якостей спеціаліста, які необхідні для вирішення складних професійних завдань в реальних економічних, екологічних і соціокультурних умовах.

Встановлено, що для здійснення високоякісної підготовки фахівців в сучасних умовах необхідно використовувати інструментарій моделювання його професійної, соціальної та особистої діяльності. На осонові експертних оцінок запропонована система факторів, що впливають на моделі фахівця та встановлено ступень їх впливу при реалізації моделювання конкретної діяльності фахівця.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

У сучасних умовах молодь, яка закінчила навчальні заклади все частіше відчуває себе зайвою на ринку праці. Брак вільних робочих місць, відсутність роботи за спеціальністю, низька територіальна мобільність як наслідок нерозвиненості соціальної інфраструктури призводять до невпевненості молоді в завтрашньому дні.

Нині проблема безробіття молоді є однією з найактуальніших. Закінчення навчального закладу несе за собою невизначеність з місцем роботи за фахом, або взагалі її відсутність. Роботодавці часто висувають умови, які не може задовольнити молодь. Це пояснюється тим, що потрібні досвідчені працівники, а досвіду роботи у молоді, яка нещодавно закінчила навчальний заклад, ще не має. Саме це і зумовлює значне безробіття молоді віком 15-24 років.

Регулювання зайнятості молоді має важливе значення для соціально-економічного розвитку будь-якої держави, особливо в умовах, коли стоїть завдання досягнути стійкого, довготривалого піднесення в усіх сферах суспільного життя. Залучення молоді до розвитку економіки та інших галузей суспільного виробництва – це шлях до забезпечення гідного існування не лише окремої людини, а й усієї держави [1, с.129].

Молодь належить до категорії вразливих верств населення, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а саме: молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищи навчальних закладах, звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу [2].

Визначальним та всезагальним для молоді є її входження до виробничо-трудової діяльності. Саме на цьому етапі свого життя молоді люди зіштовхуються з труднощами і потребують розуміння і допомоги як зі сторони старшого покоління, так і з боку держави. Водночас тривалі соціально-економічні трансформації на шляху до стабільного розвитку в Україні породили безліч нових і посилили дію старих соціальних проблем, зокрема пов'язаних із зайнятістю.

Проблема працевлаштування молоді полягає сьогодні не стільки у відсутності робочих місць, як у нездатності держави, роботодавців та самих молодих спеціалістів знайти спільну мову. Роботодавці, зазвичай, бажають відразу мати відданого професіонала, який був би готовий працювати за середню зарплату 12 годин на день без вихідних. Натомість молодь, яка ще не адаптувалась на ринку праці і не звикла до важких робочих днів, бажає здебільшого протилежного. Збалансувати цей очевидний конфлікт інтересів мала б насамперед держава, представники якої не втомлюються проголошувати, що молодь – її, держави, майбутнє. Звідси постає доконечна необхідність напрацювання ефективної державної політики щодо працевлаштування молоді. Особливо з огляду на ті негативні тенденції, які потягом тривалого часу спостерігаються в економіці України.

Понад те, загострення проблеми молодіжного безробіття тягне за собою цілу низку соціальних небезпек для суспільства загалом. При цьому масштаб та глибина останніх перебувають мало не у геометричній прогресії до кількості молодих осіб, які втратили або не можуть знайти роботу [6]. Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості).

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних планів [3, с. 180].

Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.

На нашу думку, низька конкурентоспроможність молоді на ринку праці, обумовлена такими факторами:

  •  відсутність у молоді досвіду роботи професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
  •  відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
  •  трудова нестабільність молоді (молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.);
  •  необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді [4, с. 197].

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та громадських організаціях. З метою формування у молоді зважених підходів до вибору професій, необхідно проводити інформаційно-роз’яснювальні заходи. Для усунення дисбалансу між попитом і пропозицію на ринку праці з 2008 року центри зайнятості почали проводити семінари, на яких розглядаються основні шляхи інформування молоді, що є рушійним важелем у виборі професії.

Актуальним залишається й проведення перенавчання, оскільки молодь є більш відкритою до освоєння нової спеціальності. Ринок праці перенасичений юристами, економістами, менеджерами та подібними фахівцями. Тому молодь, яка обрала ці спеціальності, після закінчення навчального закладу, змушена масово перекваліфіковуватись. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після аналізу кон'юнктури ринку праці та професійної придатності молодої людини.

Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об'єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу [5]. На державному рівні необхідно запропонувати ряд заходів, щодо створення умов для підготовки кваліфікованих фахівців і робітників відповідно до умов сучасного виробництва. Держава, в свою чергу, повинна виконувати задекларовані у молодіжному законодавстві гарантії, приймати та реалізовувати регіональні молодіжні програми.

Таким чином, сама реалізація ефективної молодіжної політики, можлива лише завдяки співпраці між державою, роботодавцями, навчальними закладами і самою молоддю.

Основними заходами щодо зменшення безробіття серед молоді є:  

  •  створення молодіжної біржі праці;
  •  розроблення проектів, орієнтованих на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;
  •  проведення дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники, та урахування результатів цих досліджень у навчальних програмах. До проведення даних досліджень можуть залучалися соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів областей;
  •  включення до навчальних програм обов'язкового стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розроблення механізму пропагування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний від навчання час та організація експериментальних підприємств у навчальних закладах;
  •  розроблення та впровадження механізму фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми;
  •  проведення навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи;
  •  проведення інформативних та навчальних семінарів і тренінгів щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;
  •  організація зустрічей з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечення широкого висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації;
  •  запровадження в програмах навчальних закладів курсів з техніки пошуку роботи та факультативних занять з організації власної справи;
  •  провадження координації міжнародної діяльності (обмін студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо) [5].

На нашу думку, можна запропонувати такі напрями удосконалення державного регулювання зайнятості молоді в Україні:

  •  планування кваліфікаційно-освітньої структури пропозиції робочої сили молоді;
  •  проведення якісного моніторингу ринку праці з метою прогнозування попиту на робочу силу молоді у розрізі професій;
  •  запровадження механізму державного замовлення кадрів для подолання дисбалансу попиту та пропозиції в молодіжному сегменті ринку праці;
  •  мотивування роботодавців до працевлаштування молоді шляхом надання їм додаткових соціальних та економічних гарантій;
  •  створення відповідних умов розвитку молодіжного підприємництва;
  •  співпраця з відповідними міжнародними організаціями.

Розглянувши проблеми зайнятості молоді було встановлено, що в державі не використовується значна частина трудового потенціалу молоді. Ми дійшли висновку, що розв’язання проблеми конкурентоспроможності молоді на ринку праці потребує здійснення двох груп заходів:

  1.  Виробничо-технічних, що полягають у підвищенні професійно-технічних якостей працівника, його здатності освоювати новітні технічні засоби та устаткування;
    1.  Організаційно-економічних, які передбачають формування навичок праці з урахуванням вимог її наукової організації, раціоналізації трудового процесу.

В українському суспільстві молодь є найактивнішою частиною населення і її чисельність - не просто одна з характеристик вікового складу населення держави. По-перше, молодь визначає рівень народжуваності, тобто демографічні перспективи держави. По-друге, завдяки збільшенню чисельності молодого населення в останні роки молодь стала значно активніше брати участь у суспільно-політичному житті країни.

Сьогодні в умовах розвитку ринкової економіки в Україні спостерігаються певні деформації в механізмі ринку праці. Особливо страждають від цього найбільш незахищені верстви населення. До таких відносять таку соціальну верству, як студенти і випускники.

Існує ряд проблем, з якими стикаються представники студентства після закінчення вищих навчальних закладів. До основних з них відносяться:

 відсутність у випускників вузів необхідного роботодавцями стажу та досвіду роботи, а також складнощі щодо отримання цього досвіду;

проблема дискримінації жінок при прийомі на роботу;

проблеми дисбалансу між попитом і пропозицією на певні спеціальності;

проблема адаптації на ринку праці випускників вузів, які є рядовими запасу української армії;

інфантильність, притаманна молоді щодо пошуку роботи;

проблеми необізнаності населення про свої права та можливості в пошуку роботи.

Наявність досвіду роботи і стажу роботи спеціальності на сьогоднішній день є одним з істотних вимог до кандидатів на вакансії. Таким чином, людей, які не мають досвіду роботи і стажу, в цьому випадку на роботу якщо і беруть, то з великою неохотою. Отже, випускники не мають не тільки досвіду роботи, але і можливості отримання такого досвіду. Проблема дискримінації жінок при прийомі на роботу. Проблема полягає в тому, що під час прийому на роботу роботодавці воліють брати швидше чоловіків, ніж жінок. Найменш бажаним кандидатом при прийомі на роботу виявляється молода заміжня жінка, в особливості не має дітей. Доречно припустити можливість вагітності такої жінки, що призведе в свою чергу до небажаних додаткових витрат. Роботодавець це чітко розуміє, а значить, вибір робиться на користь кандидатів іншої статі. Проблема дисбалансу попиту та пропозиції на ринку праці. Проблема полягає в тому, що існує невідповідність між тим, які спеціальності на конкретний момент потрібні на ринку праці та виготовленими вузами фахівцями. Проблема в тому, що прогнозування тенденцій на ринку праці в даний час - справа дуже складна, оскільки економічна ситуація в суспільстві нестабільна. Отримуючи досить престижну спеціальність, випускник ризикує виявитися незатребуваним після закінчення вузу. В даному випадку найбільш важливим представляється наявність у випускників навичок, що дозволяють швидко адаптуватися до змін ситуації. Ці навички повинні виховуватися в процесі соціалізації особистості, як у сім'ї, так і під час навчання спеціальності.

Проблема адаптації на ринку праці випускників вузів, які є рядовими запасу української армії
Дана проблема нагадує проблему прийому на роботу жінок, тому як будь наймання на роботу тягне певні часові та грошові витрати.
У той же час закон зобов'язує чоловіків призовного віку служити. За час служби крім високого ризику втрати основного місця роботи, випускник ще вдобавок втрачає ті навички, які він придбав в університеті. Знижується і рівень кваліфікації випускника. Після повернення зі служби ці громадяни найчастіше в силу різних причин не мають можливості відновити свою кваліфікацію. Як наслідок, ринок праці втрачає кваліфікованих фахівців, а громадяни - можливість отримати гідну роботу. Інфантилізм молоді в пошуку роботи

Молоді люди часто не мають активної позиції в пошуку роботи, а відповідно не використовують багато з існуючих можливостей знаходження роботи. У чималій мірі це пов'язано з небажанням потрапляти в некомфортні і жорсткі ситуації ринку праці.

Проблема необізнаності населення про свої права та можливості в пошуку роботи.

В даний час рівень інформованості населення про можливості пошуку роботи дуже низький. При цьому відіграють роль як вже згадувана пасивна позиція в пошуку роботи, так і певного роду забобони, неверноепоніманіе шукають роботу громадянами свого становища. Більш того, кількість каналів інформації про рівень попиту на ринку праці достатньо низьке.

У зв'язку з цим необхідною є робота з широкого і доступного інформування населення про існуючі на ринку вакансіях. Також необхідно інформування про існуючі можливості отримати такого роду інформацію.

Всі ці проблеми є досить значними, але не катастрофічними. Їх рішенням, в першу чергу, повинен займатися уряд України. Необхідна розробка заходів щодо нівелювання всіх вищеперелічених проблем або максимальному зменшенню їх негативного впливу. Тим не менш, одних урядових заходів не достатньо. Молодь повинна усвідомити всю важливість проблеми, з якою вона зіткнулися. Тільки в результаті повного розуміння сутності цієї проблеми можливе подальше поетапне усунення тих чи інших факторів, якими вона обумовлена.

ПРОБЛЕМИ МОЛОДІЖНОГО РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

У післякризовий період ринок праці характеризується певними негативними ознаками, зокрема проблемами щодо працевлаштування молоді.  Сьогодні саме на молодь припадає майже 40 %  світового безробіття.

Як свідчать статистичні дані, загальний рівень економічної активності населення України за період з 2007 по 2010 роки зріс з 62,6 % до 63,7 %, що призводить до збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.  При цьому проблемою є скорочення кількості економічно активної молоді  у віковій категорії 15 – 24 роки та 25 - 29 років (табл.1). Тому проблема працевлаштування молоді потребує уваги з боку науковців та держави.

Таблиця 1

Рівень економічної активності населення у 2010 році (у середньому за період, у % до загальної кількості населення відповідної вікової групи) (розроблено автором за даними [3])

2010 р.

2009 р.

2008 р.

2007 р.

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

15-24

25-29

15-24

25-29

15-24

25-29

15-24

25-29

Все насел.

63,7

40,5

79,9

63,3

41,9

80,6

63,3

43,0

82,2

62,6

41,8

82,2

жінки

58,4

35,2

70,9

58,1

36,5

72,3

57,5

37,7

72,7

57,1

36,6

73,8

чоловіки

69,6

45,6

88,6

69,2

47,1

88,6

69,8

48,1

91,4

68,9

46,8

90,5

міське населення

62,1

36,9

80,7

61,8

39,1

81,8

62,4

40,9

83,8

61,6

39,5

83,2

сільське населення

67,5

48,4

77,5

67,1

48,5 48,5

77,2

65,6

48,0

77,8

6  65,1

47,1

79,4

В умовах сьогодення суттєво обмежуються можливості вільного вибору життєвого шляху для жінок у сфері зайнятості. Відомо, що жінки мають більше проблем як при звільненні, так і при працевлаштуванні. За період з 2007 по 2010 роки скоротилась кількість економічно активного населення серед жінок, які належать до вікової категорії від 15 до 29 років, саме серед міського населення. У той час дещо зросла кількість економічно активного сільського населення.

На фоні скорочення економічної активності молоді скорочення її зайнятості  набуває загрозливих для країни наслідків. Так, за період з 2007 по 2010 роки  рівень зайнятості серед молоді обох статей, особливо міського населення, скоротився (табл.2).

Таблиця 2

Рівень зайнятості населення у 2010 році (в середньому за період, у % до загальної кількості  населення відповідної вікової групи) (розроблено автором за даними [3])

2010 р.

2009 р.

2008 р.

2007 р.

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

15–24

25-29

15–24

25-29

15–24

25-29

15–24

25-29

Все насел.

58,5

33,5

72,0

57,7

34,5

72,2

59,3

37,3

76,4

58,7

36,6

76,5

жінки

54,4

29,3

65,2

53,9

31,0

65,2

54,0

32,5

67,5

53,7

32,0

68,4

чоловіки

63,1

37,4

78,6

62,1

37,8

78,9

65,2

41,8

85,1

64,3

41,0

84,5

міське населення

56,8

29,4

72,4

55,8

31,2

72,7

58,2

34,8

77,7

57,4

34,2

77,3

сільське населення

62,7

42,3

71,0

62,2            

48,5      42,1

70,8

61,8

43,1

72,8

6  61,5

42,3

74,4

Молодь є представником соціально вразливої групи населення.  Маючи певні переваги (такі як наявність освіти та володіння новими технологіями), у віці до 24 років вона вперше потрапляє на ринок праці,  не маючи виробничого досвіду та відзначається низьким професійним рівнем. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність.

Вікова категорія до 29 років є більш конкурентоздатною. Вона, як правило, має певний досвід роботи. Молодь прагне отримати роботу за обраним фахом, є також певні вимоги і до рівня оплати праці. Молодь з освітою прагне отримувати високу заробітну плату.

Майже кожен п’ятий українець (18,8 %) у віці від 15 до 24 років ніде не працює і не вчиться. Україна займає друге місце в Європі по падінню зайнятості серед молоді. За період з 2007 по 2009 роки серед дорослого населення  країни приріст безробітних склав два відсоткових пункти, тоді як серед молоді – 4,9 відсоткових пункти (табл.3).

Таблиця 3

Рівень безробіття населення за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2010 році(розроблено автором за даними [3])

2010 р.

2009 р.

2008 р.

2007 р.

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

Всього

Вік

15–24

25-29

15–24

25-29

15–24

25-29

15–24

25-29

Все насел.

8,1

17,4

9,9

8,8

17,8

10,4

6,4

13,3

7,0

6,4

12,5

6,9

жінки

6,8

16,7

8,1

7,3

15,1

9,8

6,1

13,6

7,1

6,0

12,5

7,3

чоловіки

9,3

17,8

11,2

10,3

19,8

10,9

6,6

13,1

7,0

6,7

12,4

6,6

міське населення

8,6

20,2

10,3

9,6

20,3

11,1

6,7

14,9

7,2

6,8

13,6

7,1

сільське населення

7,1

12,6

8,4

7,2            

48,5      13,2

8,3

5,7

10,3

6,6

    5,4

10,2

6,2

Проблемою є працевлаштування після закінчення навчання, на що треба звернути особливу увагу владі. Не маючи першого робочого місця, високоосвічена молодь розпочинає пошуки за кордоном, які призводять до втрати Україною інтелектуального потенціалу.

Також молодь відзначається більшою мобільністю, так як знаходиться у пошуку роботи, яка більше подобається.

Заниженими є показники офіційної статистики: не завжди молодь звертається до служби зайнятості у пошуках роботи. Прагнучи влаштуватися на роботу, молодь самостійно веде пошуки роботи за допомогою державних та молодіжних центрів та бірж праці, кадрових агенцій, служб зайнятості, створених при вищих навчальних закладах, знайомих або родичів, започаткування свого власного бізнесу, але сьогодні у державі  ще не достатньо розроблено законодавчу базу, не реформовано цивільне, підприємницьке законодавство, і не створено достатньо сприятливий податковий клімат, для того, щоб молодь реалізувала своє право [1 ].

Багато шукають роботу за кордоном, яка не відповідає рівню отриманої освіти, але відзначається вищим рівнем оплати праці. Показники міграції диференційовані за регіонами. Так, за станом на кінець 2011 року Закарпатська та Рівненська області мали від’ємні показники приросту населення.

На жаль, політика держави не спрямована на забезпечення для молоді достатньої кількості робочих місць та створення можливостей для самореалізації в сучасних умовах розвитку України  [2].

Таким чином, необхідне втручання держави у вирішення проблеми молодіжного безробіття. Насамперед це:

  •  гарантія першого робочого місця по закінченні навчального закладу;
  •  орієнтація випускників шкіл на отримання професій, які є пріоритетними для країни і дають можливість працевлаштуватись;
  •  упровадження основ гендерної політики та досягнення гендерної рівності у країні.

МОЛОДІЖНИЙ РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Забезпечення працевлаштування та зайнятості молоді є однією з найактуальніших проблем для сучасного суспільства. Криза 2008-2010 рр., що супроводжувалась масштабними змінами на ринку праці, значним спадом виробництва, збільшенням рівня безробіття та загостренням проблем прихованого безробіття призвела до утворення великої соціальної групи – безробітної молоді. Через специфіку своїх кваліфікаційних особливостей саме молодь є найбільш непідготовленою за таких умов. Молодіжне безробіття має найбільш складні та загрозливі наслідки, адже молодь – це майбутнє будь-якого суспільства. Тому задля покращення ситуації на молодіжному ринку праці України, необхідним є виявлення основних проблем та перспектив його розвитку.

Молодь є найбільш нестійкою та вразливою категорією населення. Представники даної вікової групи знаходяться в тому віковому діапазоні, коли людина є морально, психічно та соціально не повністю сформованою, тому стикнувшись з життєвими складнощами вони досить швидко звертаються до незаконних й дуже легких способів одержання грошей.

Найбільше занепокоєння викликає молодь віком 15-24 років, яка є реальним кандидатом потрапити до лав злочинного світу [1].

Молодіжне безробіття може також призводити не тільки до підвищення злочинності, самогубства, а й до втрати віри у справедливість та життя. Досить негативним наслідком молодіжного безробіття є погіршення демографічної ситуації в країні, адже саме молодь – це та категорія населення, що перебуває у репродуктивному віці.

Рівень економічно активного населення досить відрізняється від рівня зайнятості та рівня безробіття, тому необхідно розглянути взаємозалежність даних показників протягом 2008-2010 рр.

За досліджуваний період рівень економічної активності населення постійно змінювався: в 2010 році – 63,7 %  до загальної кількості населення, в той час, як серед молоді даний показник набагато нижчий, тобто у віці 15- 24 рр. – 40,5 %, а в віці 25-29 рр. – 79,6 % [3], в 2008 р. – 43 % та 82,2 % відповідно [4, С. 364], а в 2009 р. – 41,9 та 80,6 % відповідно [5, С. 368]. Залежно від статі – рівень економічної активності серед чоловіків значно вищий, ніж серед жінок. Даний показник за досліджуваний період має тенденцію до зростання в порівнянні з попередніми роками, оскільки, як в 2008 р. так і в 2009 р. рівень економічної активності складає 63,3 %.

Рівень зайнятості населення значно нижчий рівня економічної активності населення, особливо це відчутно серед молоді, що пов’язано з нестачею робочих місць, а також недостатньою їх кваліфікацією, оскільки, в випадку приходу на роботу молодого працівника час на його перепідготовку значно вищий ніж на працівника, який працював за даним напрямом.

Слід зазначити, що протягом аналізованого періоду, найбільша зайнятість спостерігалась серед молоді віком 25-29 років. В цій віковій категорії (у 2008 році) більший рівень зайнятості був притаманний чоловічій частині населення (85,1 %) [4, С. 364] . Така  тенденція постерігається в 2009 (78,1 %) [5, С. 368] та 2010 році (78,6 %) [3]. Рівень зайнятості серед жінок в 2008 році становив 67,5 %, в 2009 – 65,2 %, в 2010 – 37,4 %. Рівень зайнятості серед чоловіків є більшим, ніж серед жінок, оскільки роботодавці при працевлаштуванні віддають перевагу чоловікам, так як жінки в цьому віці беруть декретні відпустки і для підприємств невигідно витрачати грошові кошти на їх утримання. У сільській місцевості рівень зайнятості у віці 15-24 рр. значно вищий, ніж у міській і становить 42,3 %, тоді як у віці 25-29 даний показник починає переважати серед міського населення [3].

Серед усіх верств населення України найбільший рівень безробіття характерний для осіб віком 15-24 років (рис.1).

Рисунок

Рис. 1. Рівень безробіття населення за віковими групами протягом 2008-2010 рр. [3, 4, 5]

Отже, виходячи з вищенаведеної інформації, нами були сформульовані основні проблеми з якими стикається молодь при працевлаштуванні [2]:

  •  стихійне зменшення кількості робочих місць на українських підприємствах;
  •  відсутність підприємств, які могли б забезпечити погодинну оплату праці для молоді;
  •  недосконала розробка та непрофесійне впровадження програм зайнятості, перекваліфікації молоді.

Для покращення сучасного стану молодіжного ринку праці в Україні, необхідно:

  •  запровадити на українських підприємствах погодинну оплату праці;
  •  вдосконалити методи заохочення молоді до самозайнятості;
  •  розширити повноваження місцевих органів влади щодо заохочення підприємств до створення нових робочих місць для молоді;
  •  державне стимулювання молодіжної зайнятості на підприємствах реального сектору економіки шляхом застосування податкових інструментів;
  •  запровадити формування державного замовлення на підготовку фахівців вищими та спеціальними навчальними закладами, з урахуванням прогнозів потреб галузей народного господарства;
  •  впровадження гнучких форм зайнятості молоді задля вирішення проблем безробіття.

На нашу думку, лише за успішної реалізації вищенаведених положень можна створити висококонкурентний молодіжний ринок праці, орієнтований на працівника та на його добробут.

  1.  Класифікація моделей конкурентної поведінки фахівця у соціальному середовищі

У зв’язку з прагненням Україні приєднатися до європейського суспільства, з’явився перелік напрямків підготовки фахівців, спеціальностей та професійних рівнів, що відповідають як національним, так і Міжнародним стандартам класифікації професій (ISSO). Це принципово змінює вимоги до підготовки і роботи сучасних фахівців у всіх галузях і потребує нової моделі сучасного фахівця [7].

Як зазначають дослідники, модель фахівця є описовим аналогом його діяльності, в якій відбиті її найважливіші характеристики. Цей опис дається у формі вимог до знань, навичок та особистих якостей, притаманних фахівцю, або на мові його діяльності (функцій). Ця модель призначена для того, щоб при відборі претендента на посаду роботодавці мали певні орієнтири, а сам претендент знав вимоги до своєї майбутньої діяльності. Виходячи з цього, у вищій професійній школі, у тому числі в інституті післядипломної освіти, викладач кожної дисципліни повинен готувати студентів і слухачів до певної професійної діяльності засобами своєї дисципліни, спираючись саме на модель спеціаліста.

Як правило, модель фахівця повинна відображати такі вимоги до нього, які обумовлені його початковою посадою, профілем вузу, професійно важливі уміння та знання у своїй галузі, а також обізнаність у тій галузі, до якої спеціаліста готує ВУЗ [12]. Морально-психологічні якості та властивості фахівця, насамперед, повинні відображати світоглядні характеристики, які орієнтують фахівця на розв’язання найважливіших завдань нашого суспільства та світового співтовариства. У моделі також повинен бути перелік специфічних соціальних і психофізіологічних властивостей і якостей, які забезпечують ефективну, успішну професійну діяльність випускника вищої професійної школи. Таким чином, вимоги до фахівця треба розглядати у функціональному аспекті, тобто через перелік професійних функцій та посадових обов’язків, які забезпечують його професіоналізм.

У сучасній літературі, наприклад, при акмеологічному підході [5], професіоналізм розуміється не лише як умова досягнення високих професійних результатів, але і в широкому сенсі – як успішність реалізації людини в житті. Професіоналізм розуміється як своєрідність психологічної організації особистості, зокрема як ставлення людини до праці і стану своїх професійно важливих якостей [5]. Тому можна розрізнити дві сторони професіоналізму: стан мотиваційної сфери людини (мотиви, сенси, цілі, задоволеність працею) і стан операційної сфери (прийоми, засоби діяльності, здібності, знання, уміння, навички) . Інтеграція вищезгаданих складових виражається в понятті «модель фахівця». Розрізняють модель фахівця і моделі підготовки фахівця, моделі початківця, досвідченого, успішного фахівця.

Особистість фахівця

           Біологічно                           Якості,                    Соціально            Самосвідомість        зумовлені якості        прищеплені вихованням    зумовлені якості       особистості  

Рис. 1. - Модель особистості фахівця з управління (професії типу «людина-людина»)

Об’єм і структура професійних і соціально-психологічних якостей, знань, умінь і навичок людини відбиваються у моделі фахівця. Модель фахівця може включати компоненти:

професіограму (опис психологічних вимог професії до діяльності і особистості людини);

професійно-посадові вимоги (опис конкретного змісту діяльності спеціаліста, його професійних завдань в умовах конкретної посади - на даному робочому місці;

кваліфікаційний профіль (поєднання необхідних видів професійної діяльності і ступеня їх кваліфікації, кваліфікаційні розряди).

Типову схему моделі спеціаліста розробити надто важко, оскільки професії відповідно до існуючих класифікацій мають дуже великі відмінності. Схема однієї з моделей особистості фахівця [1] в професії типу «людина-людина» наведена на рис. 1.

Таким чином, з професійною приналежністю людини пов'язані найзагальніші психологічні утворення: образ світу, смислові реальності, ціннісні орієнтації, спрямованість, способи психофізичної регуляції та ін. Все це необхідно враховувати викладачам вузів, особливо тим, що працюють у системі післядипломної освіти.

Професіограми «Економіст», «Еколог», «Менеджер», «Архітектор»

При цілеспрямованому вивченні різних аспектів трудової діяльності людини з метою її раціоналізації і оптимізації необхідно мати комплекс знань про професію в цілому [8]. Це дозволяє вирішувати науково-практичні завдання у різних галузях знань. У психології праці вивчення професій здійснюється в основному в двох основних напрямах. Представники першого напряму свої зусилля концентрують на описі і психофізіологічному аналізі професій для вирішення завдань профвідбору, профконсультації, профнавчання, раціоналізації робочого місця, профілактики стомлення. Дослідники, які представляють другий напрям, займаються класифікацією професій з метою їхнього проектування. В результаті спільних зусиль виділився новий науковий підхід – професіографія, під якою розуміють описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності [3]. Результатом є складення професіограми, яка, на думку А. К. Маркової, включає і психограму [13]. У професіограмі містяться знання про професію і організацію праці. Це узагальнена модель успішного фахівця в даній області, в якій представлені науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно працювати. Психограма є психологічним «портретом» професії. Це психологічний аналіз структури професійної діяльності людини, що відбиває соціальну функцію профе-сії. За визначенням Є.С.Романової [11], професіограма - це опис психофізіоло-гічних вимог професії до діяльності і особистості людини. Вона повинна врахову-ватися у професійній підготовці у навчальних закладах різного рівня. Саме на неї повинні орієнтуватися як викладачі, так і студенти, слухачі інституту після-дипломної освіти при формуванні і удосконаленні професійно необхідних якос-тей. З цією метою нижче представлені кілька професіограм.

Професіограма «Економіст»

Найменування професії

Домінуючий спосіб мислення

Економіст

адаптація - координація

Галузь базових знань № 1 і їх рівень

Галузь базових знань № 2 і їх рівень

Професійна область

Міжособистісна взаємодія

Домінуючий інтерес Додатковий інтерес

Умови роботи

політика і економіка

рівень 3, високий (теоретичний)

математика і статистика

рівень 2, середній (практичне використання)

економіка

часте за типом «поряд» 1

конвенціональний 2 соціальний 3

у приміщенні, сидячий

Спосіб мислення «адаптація – координація» - є декілька способів виходу з проблемної ситуації і необхідно вибрати оптимальний залежно від обставин. Спосіб вирішення професійних завдань передбачає пристосування наявних загальних знань до умов, контексту ситуації, що змінюється.

Галузь базових знань: № 1 – знання по загальноосвітніх предметах; № 2 – знання по спеціальних предметах.

Рівні  знань: високий –  теоретичні знання; середній  –  практичне використання знань; низький – знання, отримане шляхом досвіду, (навички).

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності

Здібності:

- розвиток концентрації і перемикання уваги

- здатність працювати  в умовах дефіциту часу і інформації

- високий рівень

- розвитку пам’яті

- здатність тривалий час займатися одноманітним видом діяльності (схильність до роботи з   документами, текстами і цифрами)

- високий рівень математичних (рахункових) здібностей

- аналітичне мислення

Особистісні якості, інтереси, схильності:

- посидючість, професійна працездатність

-   ерудованість

- обов’язковість

-   заповзятливість, ділова хватка

- чесність і порядність

-   емоційно-психічна стійкість

- відповідальність

-   комунікабельність

- акуратність

-   упевненість в собі

- старанність

1. Міжособистісна взаємодія часта за типом «поряд» означає, що людина прагне знаходитися поряд з іншими людьми при вирішенні професійних завдань. Тут перевага віддається таким професійним ситуаціям, де люди обмінюються різноманітною інформацією, але роботу виконують незалежно один від одного. Така людина зберігає деяку самостійність в роботі, при тому що працює не поодинці.

2. Конвенціональний (стандартний) тип особи – посидющий, старанний, дисциплінований, акуратний. Віддає переваги ясним, чітко сформульованим роз-порядженням. Любить вирішувати типові завдання. Віддає перевагу професіям, що мають відношення до канцелярських і розрахункових робіт (бухгалтер, економіст, секретар-референт, нотаріус, касир).

3. Соціальний тип особи – активний, товариський, емоційний, чутливий. Володіє розвиненими словесними здібностями. Уміє встановлювати і підтримувати стосунки з людьми. Заняття, яким віддається перевага: навчання, інформування, обслуговування. Професії даного типу: вчитель, вихователь, психолог священнослужитель, соціальний працівник.

Концентрація і перемикання уваги – здатність протягом тривалого часу зосереджуватися на одному предметі, в тому числі: розумової роботи, швидко переходити з одного виду діяльності на іншій.

Якості,   що   перешкоджають ефективній   професійній  діяльності:

відсутність математичних здібностей; відсутність аналітичних здібностей; швидка стомлюваність; неуважність, забуткованість; недбалість; імпульсив-ність, запальність.

Сфери застосування професійних знань: державні установи, які займаються економічними проблемами (Міністерство фінансів, сфера банківської діяльності); підприємства промислової і аграрної галузей; освітні установи (викла-дацька діяльність); готельний і ресторанний бізнес; організація і підприємства малого, середнього і крупного бізнесу; фінансові організації (податкові інспекції, пенсійні фонди, страхові агенції); науково-дослідні інститути, Академія наук й ін.

Професіограма «Еколог»

Найменування професії

Домінуючий спосіб мислення

Область базових знань № 1

і їхній рівень

Область базових знань № 2

і їхній рівень

Професійна галузь

Міжособистісна взаємодія

Домінуючий інтерес

Додатковий інтерес

Умови роботи

Еколог прикладання - регуляція

природничі науки (біологія, фізика, хімія),

рівень 3, високий (теоретичний)

безпека,   рівень   2,   середній   (практичне

використання)

Охорона навколишнього середовища

1

часта по типу «рідкісна»

дослідницький 2

реалістичний 3

поза приміщенням, мобільний

Спосіб мислення «регуляція» - спосіб вирішення проблемної ситуації є чітко визначений, процедура рішення заздалегідь вивчена, є ясна внутрішня мо-дель того, як повинно бути. Різновиди: додаток-процедура, додаток-діагностика, додаток-регуляція.

Область базових знань: № 1 - знання по загальноосвітніх предметах; № 2 - знання з спеціальних предметів.

Рівні знань: високий - теоретичні знання; середній - практичне використання знань; низький - знання, отримане шляхом особистого досвіду, навички.

  1.  Міжособистісна взаємодія за типом «рідкісна»: означає, що людина не прагне діяти спільно з іншими, віддає перевагу незалежності. Такі люди добре переносять самоту під час діяльності, самі організовують вирішення своїх професійних завдань і не вважають, що робота повинна відбуватися в групі.

2 Дослідницький (інтелектуальний) тип особистості – кмітливий і спостережливий, незалежний й оригінальний, має нестандартне мислення і творчий підхід до справи. Розвинені розумові здатності. З’ясовує безліч деталей, перш ніж дійти до висновку. Віддає перевагу науковим професіям: еколога, футуролога, філософа, хіміка, біолога.

3 Реалістичний (практичний) тип - любить займатися конкретними речами і їхнім використанням. Він орієнтований на практичну працю й швидкий результат діяльності. Віддає перевагу заняттям, що вимагають ручних умінь, спритності. Займається конкретними об’єктами (речами, тваринами, машинами) і їхнім практичним використанням. Добре розвинене практичне мислення. Охоче вибирає професії водія, ветеринара, фермера, лісничого,  радіомонтажника, картографа, міліціонера.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності

Здібності:

аналітичні здібності

математичні здібності

логічне мислення

гарні мнемічні здібності (коротко-строкова і довгострокова пам’ять)

 

гнучкість розуму (здатність змінювати плани, способи вирішення задач відповідно до обставин, що змінюються)

здатність терпіти тривалу фізичну і психічну напругу в різноманітних погодних умовах

Особистісні якості, інтереси, схильності:

відповідальність

самостійність

емоційно-вольова стійкість

ініціативність

 

сумлінність

спостережливість

акуратність


Якості,   що   перешкоджають   ефективній   професійній   діяльності:

безвідповідальність; неуважність; неорганізованість; недбалість; пасивність; ригідність мислення (нездатність змінювати рішення відповідно до вимог змін у навколишньому середовищі).

Області застосування професійних знань: науково-дослідні інститути; екологічна академія наук; Green Peace (Національне відділення міжнародної організації); екологічні організації та служби; оперативна міська екологічна інспекція; фонд охорони навколишнього середовища; заповідники; екологічна міліція; промислові підприємства.

Деякі професії, які можуть підійти людині з даним типом особистості: анатом; антрополог; археолог; біохімік;астроном; ботанік; хімік; генетик; етнолог; геофізик; лікар; мікробіолог; географ; геолог; стоматолог; зоолог.

Професіограма «Менеджер»

Найменування професії

Домінуючий спосіб мислення

Галузь базових знань:                                          

Галузь базових знань № 1і їх рівень

Галузь базових знань № 2 і їх рівень

Професійна область

Міжособистісна взаємодія

Домінуючий інтерес

Додатковий інтерес

Спосіб мислення

Умови роботи

Менеджер

адаптація - координація

підприємництво, бізнес

№ 1 - рівень     2, знання з загальноосвітніх предметів;  

№ 2 -знання з спеціальних предметів. рівень 3, високий (теоретичний)

фінансовий менеджмент,бухгалтерський     облік

середній (практичне використання) адміністрування (управління)

«адаптація – координація» - є декілька способів виходу з проблемної ситуації і необхідно вибрати оптимальний залежно від обставин.

Спосіб вирішення професійних завдань передбачає пристосування наявних загальних знань до умов, контексту ситуації, що змінюється.

часто за типом «разом»

підприємницький 2 соціальний 3

у приміщенні, мобільний

Рівні знань: високий – теоретичні знання; середній – практичне використання знань; низький – знання, отримане дослідним шляхом, навички.

  1.  Міжособистісна взаємодія часта за типом «разом»: означає, що людина прагне діяти разом з іншими людьми, для неї краще така робота, яка відбувається при постійних взаєминах з іншими. Тут перевага віддається виконанню загальної роботи «командою», маленькою спаяною групою. Така людина погоджується на деяку залежність від інших в роботі і не любить працювати поодинці.

2. Підприємницький тип особи – винахідливий, рухомий, практичний, енергійний, ініціативний, азартний. Прагне до лідерства, любить бути повсюди на виду. Не любить занять, що вимагають посидючості, тривалої концентрації уваги. Добре справляється з роботою, що вимагає швидкого ухвалення рішення. Переважають словесні здібності. Контакти з людьми – численні. Вибирає професії комерсанта, підприємця, політика, страхового агента, менеджера.

  1.  Соціальний тип особи – активний, товариський, емоційний, чутливий. Володіє розвиненими словесними здібностями. Уміє встановлювати і підтримувати стосунки з людьми. Любить заняття, яким віддається перевага: навчання, інформування, обслуговування. Професії даного типу: менеджер, вчитель, вихователь, психолог, священнослужитель, соціальний працівник.

Якості,   що   перешкоджають   ефективній   професійній   діяльності:

Відсутність організаторських здібностей; боязнь невдачі, невпевненість в собі; невміння управляти собою; неорганізованість, недисциплінованість; безініціатив-ність; нездатність ухвалювати рішення; косність (невміння, небажання змінював-тися, змінювати поведінку під впливом навколишнього середовища); схильність перекладати відповідальність на інших.

Сфери застосування професійних знань: промислові фірми; сфера торгівлі (компанії з оптового і роздрібного продажу); сфера будівництва і добув-ної промисловості (агентства з продажу будинків, земельних ділянок, іншої нерухомості, нафтовидобувні і нафтопереробні компанії); транспортна сфера (компанії з логістики, автодоставки і автоперевезень); сфера медицини і охорони здоров'я (фармакологічні і фармацевтичні компанії); готельний і ресторанний бізнес; туристичні компанії; рекламні агентства і компанії; брокерські фірми.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності

Здібності:

- високо  розвинені організаторські здібності  (в т.ч. якості – ціле-спрямованість, рішучість, творчий підхід і т.д.);

- здатність формувати і розвивати ефективні робочі групи;

- комунікативні   здібності   (уміння входити в контакт, налагоджувати взаємини);

- здатність вирішувати проблемні ситуації в короткі терміни;

- здатність управляти собою;

- добре розвинені аналітичні здібності;

- висока здатність впливати  на оточуючих;

- високий рівень понятійного мислення.

- здатність керувати;

Особистісні якості, інтереси, схильності:

- уміння прогнозувати, передбачати ситуацію;

- уміння підкорятися вимогам, нормам організації;

- упевненість в собі, в ухвалених рішеннях;

-   ерудованість;

- енергійність;

- прагнення до постійного особистісного зростання.

- чіткі особисті цілі (знає, чого хоче від своєї роботи);

Професіограма «Архітектор»

Найменування професії

Домінуючий спосіб мислення

Архітектор

адаптація - координація

Галузь базових знань № 1 і їх рівень

образотворче мистецтво, рівень 3, високий (теоретичний)

Галузь базових знань № 2 і їх рівень

Професійна область

Міжособистісна взаємодія

Домінуючий інтерес

Додатковий інтерес Умови роботи

креслення,     рівень      2,      середній (практичне використання)

архітектура

часте за типом «поряд» 1

артистичний 2 дослідницький 3

у приміщенні, сидячий


Спосіб мислення «адаптація – координаці я» - є декілька способів вихо-ду з проблемної ситуації і необхідно вибрати оптимальний залежно від обста-вин. Спосіб вирішення професійних завдань передбачає пристосування наявних загальних знань до умов, контексту ситуації, що змінюється.

Галузь базових знань: № 1 – знання з загальноосвітніх предметів; № 2 – знання з спеціальних предметів.

Рівні знань: високий – теоретичні знання; середній – практичне використання знань; низький – знання, отримане шляхом досвіду, навички.

  1.  Міжособистісна взаємодія часта за типом «п оряд»: означає, що людина прагне знаходитися поряд з іншими людьми при вирішенні професійних завдань. Тут перевага віддається таким професійним ситуаціям, де люди обмінюються різноманітною інформацією, але роботу виконують незалежно один від одного. Така людина зберігає деяку самостійність в роботі, при тому працює не поодинці.

2 Артистичний тип особистості – висока емоційна чутливість, творче уявлення, образне мислення, багата фантазія. Пластичний, гнучкий, проникливий. У стосунках з людьми спирається на свої відчуття, інтуїцію (розуміння без логічного обґрунтування). Розвинене сприйняття, ручні уміння і словесні здібності. Віддає перевагу заняттям, пов'язаним з образотворчою, музичною, літературно-художньою і акторсько-сценічною діяльністю (дизайнер, художник, музикант, актор).

3 Дослідницький (інтелектуальний) тип особистості – кмітливий і спостережливий, незалежний і оригінальний, володіє нестандартним мисленням і творчим підходом до справи. Розвинені розумові здібності. З'ясовує безліч деталей, перш ніж прийти до висновку. Віддає перевагу науковим професіям: еколога, футуролога, філософа, хіміка, біолога.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності

Здібності:

- розвинене просторове мислення

- художні здібності

- творчі здібності

- хороший окомір

- математичні і аналітичні здібності

- здібності до  конструювання і проектування

Особистісні якості, інтереси, схильності:

-   оригінальність, винахідливість

- відповідальність

-   спостережливість (здатність помічати       навіть  незначні дрібниці)

- реалістичність

- відчуття гармонії, художнього начала і смаку

Якості,   що   перешкоджають  ефективній   професійній  діяльності:

відсутність художніх схильностей; відсутність естетичного начала і відчуття гармонії; недостатньо розвинене просторово-образне мислення.

Сфери застосування професійних знань: науково-дослідні інститути і установи; проектні інститути; архітектурні майстерні; конструкторські бюро при міністерствах і відомствах; архітектурні підрозділи на промислових під-приємствах; освітні установи (коледжі, технікуми, вузи); архітектурні пам'ятники.

Деякі професії, які можуть підійти людині з даним типом особистості (артистичний, дослідницький): реставратор, реставратор з кераміки, ре став-

ратор живопису, ілюстратор, інженер з цивільного будівництва.

Система національної вищої освіти в Україні передбачає трьохступеневу підготовку фахівців для народного господарства. Така система набула значного поширення в світі, стала звичною і сприймається як така, що забезпечує якість підготовки спеціалістів, спроможних працювати в умовах ринку.

Що вкладається в поняття “бакалавр - спеціаліст - магістр”?

 Бакалавр (від лат. baccalarius) перекладається як підвасал, від baccalaria - помістя. В багатьох країнах це перший вчений ступінь. В середньовічних університетах Західної Європи він присвоювався студентам після завершення першого етапу навчання. Ступінь бакалавра в сучасних умовах надається випускникам університетів багатьох країн, в тому числі США, Великобританії, після здачі спеціальних іспитів або після захисту невеликої реферативної дисертації. А у Франції ступінь бакалавра свідчить про отримання середньої освіти і надає право вступу до університету.

Українська вища школа готує бакалавра як людину, яка завершила перший етап навчання у вищому навчальному закладі (3-4 роки) і отримала загальну вищу освіту, а також професійну орієнтацію в одній з галузей народного господарства для подальшого навчання з метою отримання спеціальності.

 Спеціаліст - це людина, яка пройшла післябакалаврську підготовку на другому етапі навчання (1-2 роки) і отримала вищу спеціальну освіту. До категорії спеціалістів відносять інженерів, лікарів, юристів тощо.

Оскільки посібник розрахований на викладачів технічних вищих навчальних закладів, розглянемо термін “Інженер”.

 Інженер (від лат. ingenium) означає здібність, винахідливість. В сучасному розумінні інженер - це спеціаліст з вищою технічною освітою, який використовує науково-технічні знання для вирішення технічних проблем, управління процесом створення технічних систем, проектування, організації виробництва, впровадження в нього науково-технічних інновацій. Інженерна діяльність спрямована на створення різноманітних технічних об’єктів, споруд, будівель, машин, устаткування.

Як і будь-яке суспільне явище, інженерна діяльність має визначені історичні рамки, окреслені основними етапами розвитку суспільства. Її витоки лежать в технічній діяльності періоду ремісничого виробництва. Перші навчальні заклади для підготовки інженерів були створені в 17 ст. в Данії. В Росії перша інженерна школа була створена в 1712р. в Москві.

Найпершими і найбільшими центрами підготовки інженерних кадрів в Україні є політехнічні інститути Львівський (1844р.), Харківський (1885р.), Київський (1898р.), Одеський (1918р.), Донецький (1921р.).

Виділяють три основні категорії інженерів: виробничник, який виконує функції технолога, експлуатаційника і організатора виробництва; дослідник, який поєднує функції винахідника, конструктора і проектувальника; системотехнік або інженер широкого профілю, який створює складні технічні системи.

Як провідник передових ідей науки і техніки в виробництво, інженер має справу з відповідною прикладною галуззю знань, яка узагальнює, систематизує досвід даного виробництва і видає його як сукупність відомостей про предмет праці, техніки, технології, управління. В своїй діяльності інженер повинен не тільки враховувати технічні аспекти проблем, але і оцінювати економічні і екологічні результати, а також наслідки своєї праці.

 Магістр ( від лат. magister) в буквальному перекладі означає учитель, начальник. Так називали ряд посад в стародавньому Римі. Пізніше в Європі великим магістром (гросмейстером) стали називати главу католицького духовно-рицарського ордену.

Магістр — це також друга вчена ступінь, яка присвоюється випускникам університетів США, Великобританії та інших країн, де використовується англо-американська система освіти. Магістерський ступінь присвоюється після здачі спеціальних іспитів і захисту дисертації.

В українській вищій школі ступінь магістра присуджується після завершення третього етапу навчання (1-2 роки) спеціалістів, які отримали вищу спеціальну освіту, підготували і захистили дисертацію. Підготовку магістрів можуть здійснювати вищі навчальні заклади, які пройшли акредитацію і отримали на це право.

В 1993 році підготовку бакалаврів, спеціалістів і магістрів здійснювали 911 вищих навчальний закладів центрального і відомчого підпорядкування в яких навчалося 1,6 млн. студентів за 1800 спеціальностями. Підготовка бакалаврів здійснюється по 83 галузевим напрямкам ( в США - 20, Японії - 60, Кореї - 60, Франції - 54). В системі освіти  України працюють більше 2 млн. вчителів та викладачів.

Необхідність підготовки фахівців, спроможних працювати в умовах ринкової економіки потребує вирішення цілої низки принципових питань: якими якостями повинен володіти випускник вищої школи, що він повинен знати і уміти, які межі його професійної діяльності? Спроби отримати відповіді на поставлені питання приводить до необхідності створення сучасної моделі фахівця на всіх трьох етапах його підготовки.

В загальному вигляді така модель сприймається як ідеал, еталон, образ, який потрібно реалізувати в процесі терміну навчання.

Якщо виходить з того, що вища школа готує високоосвічених людей, які повинні знайти своє місце на ринку праці, то така модель, згідно з законами маркетингу, що вивчає ринок, повинна формуватися з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, які на неї впливають, а також вимог самої професії.

З нашої точки зору така модель повинна включати три блоки:

- зовнішніх факторів міжнародного ринку праці;

- внутрішніх факторів державного впливу;

- вимог професії;

Перший блок моделі відображає те, що має бути включено в поняття “сучасний фахівець, що відповідає міжнародним стандартам”. Перехід до ринкових відносин вимагає впровадження нових вимог до випускників вищої школи. В умовах інформаційної насиченості, швидкого старіння знань необхідно впроваджувати перманентну освіту, коли молодий фахівець повинен бути підготовленим до самостійного добування нових знань. Для цього найперше, що потрібно зробити - це навчити майбутніх спеціалістів вчитися.

Уміння вчитися включає декілька видів навчальної діяльності, різних за своїм призначенням:

- пошук нової інформації, який потребує уміння працювати в бібліотеці, конспектувати, аналізувати;

- засвоєння  знань за допомогою розв’язання типових задач, тестів, контроль за процесом розв’язання, корегування при виникненні помилок;

- готовність до колективної діяльності, набуття знань з теорії та практики управління колективом, які відповідають вимогам міжнародного менеджменту.

На формування вимог першого блоку моделі впливають економічні, політичні, соціальні, культурні, технічні, правові умови та фактори, які складаються на міжнародному ринку праці з урахуванням попиту та конкуренції.

Другий блок моделі передбачає, що молодий фахівець повинен відповідати вимогам державного стандарту, який включає:

- високий рівень політичної культури, що дозволяє організувати роботу колективу, який складають працівники з різними політичними поглядами;

- професійну компетентність, уміння використовувати теоретичні знання у виробничій діяльності;

- організаційні здібності, уміння створювати мотиви діяльності, визначати пріоритети, володіти основами знань про підприємливість;

- уміння використати національну спадщину в галузі загальноприйнятих людських цінностей;

- особисті якості: високий рівень освіченості, культури, воля, справедливість, тактовність тощо.

Третій блок моделі визначає конкретний склад умінь, які можна об’єднати в три групи:

а) дозволяючих вести дослідження;

б) необхідних для вирішення практичних задач;

в) забезпечуючих готовність до педагогічної роботи.

В різних вищих навчальних закладах співвідношення цих груп не однакове. Якщо в університетах провідне місце займає підготовка до дослідницької і педагогічної діяльності, то в технічних закладах - до рішення переважно практичних задач  і рідше дослідних та педагогічних.

Для постановки конкретних цілей навчання кожну групу умінь потрібно аналізувати у відповідності з профілем підготовки фахівця.

Таким чином, модель фахівця може бути представлена як педагогічний проект діяльності, взятий у її цілісній єдності і сукупності професійних функцій і особистих якостей фахівця. Вона  повинна орієнтуватися на роботу в умовах ринкових економічних відносин, модель повинна бути адекватною реальністю.

Зважаючи на те, що випускники ВНЗ будуть працювати на підприємствах з різною формою власності і їх підготовка має відповідати кон’юктурі ринку праці, модель повинна бути адаптованою до таких умов, сприяти підготовці конкурентоспроможного фахівця.

 

При розробці моделі фахівця слід використовувати маркетингові методи: аналіз реальної практики використання фахівців даного профілю, попит на них на різних ринках і сегментах; експертний метод; прогноз сфери діяльності, до якого готується фахівець.

Побудова моделі фахівця суттєво полегшується професіограмами, які включають сукупність характеристик спеціальності, соціальних, соціально-психологічних і санітарно-гігієнічних характеристик.

На основі моделі фахівця створюються кваліфікаційні характеристики, які орієнтують вищу школу на формування у майбутніх фахівців цілісну систему професійної діяльності, світоглядної, гуманітарної і загальнокультурної підготовки. В основу методології побудови кваліфікаційних характеристик покладено синтез системних і системно-діяльних підходів до формування якості фахівців визначеного профілю.

ПЕДАГОГІЧНА МОДЕЛЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ФАХІВЦЯ

Гуманістичні якості:

   - соціальна позиція;

   - гуманне відношення до підлеглих;

   - демократичний стиль спілкування;

   - політична культура.

Професійні і ділові якості

Знання:

Уміння:

- техніки;

- технології;

- організації виробництва;

- економіки;

- права;

- психології та педагогіки;

- теорії управління.

- бачити перспективу;

- вирішувати технічні проблеми;

- підбирати кадри;

- мотивувати людей до праці;

- відстоювати інтереси колективу;

- керувати виробництвом.

Особисті якості

Психологічні:

Моральні:

- воля;

- увага;

- кмітливість;

- пам’ять;

- реакція;

- витриманість ...

- чесність;

- справедливість;

- ввічливість;

- тактовність;

- чуйність;

- самокритичність ...

Відповідно до Стандарту вищої освіти “Освітньо-кваліфікаційна характеристика” - це документ, в якому узагальнюється зміст освіти, відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей. Цей стандарт є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти, в якій узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та споживачів фахівців до змісту освіти і навчання. ОКХ відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до змісту освіти і навчання з боку держави та окремих замовників.

ОКХ встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності фахівця з певних спеціальностей та освітньо-кваліфікаційного рівня і державні вимоги до властивостей і якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування.

Стандарти ОКХ використовуються при:

  1.   визначенні первинних посад фахівців та умов їх використання;
  2.   визначенні об’єкту, цілей освітньої та професійної підготовки;
  3.   розробці та корегуванні освітньо-професійної програми підготовки фахівців;
  4.   розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівців;
  5.   визначення змісту навчання як бази опанування новими спеціальностями та кваліфікаціями;
  6.   атестації випускників ВНЗ та сертифікації фахівців;
  7.   укладання угод або контрактів щодо підготовки фахівців;
  8.   професійної орієнтації здобувачів фаху;
  9.   визначення критеріїв професійного відбору;
  10.   прогнозуванні потреби у фахівцях та освітньо-кваліфікаційного рівня при плануванні їх підготовки;
  11.   обгрунтуванні переліків спеціальностей та спеціалізацій;
  12.   визначенні кваліфікації фахівців;
  13.   розробці та аналізу використання фахівців.

При складанні ОКХ використовують такі основні терміни та визначення:

 Вид діяльності - це характеристика професійної діяльності з точки зору способів і форм її здійснення. Визначається станом взаємодії фахівця з об’єктом діяльності - системою, що характеризується однаковою узагальненою метою (продуктом) діяльності.

 Виробнича функція (трудова, службова тощо) - це коло обов’язків, які виконує фахівець у відповідності до займаної посади і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

 Галузь - це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

 Задача діяльності - це мета діяльності, що задана в певних умовах і може бути досягнута в результаті визначеної структури діяльності, до якої віднесено:

 - Предмет діяльності (праці) - це те, що суб’єкт має до початку своєї діяльності і що підлягає трансформації в продукт;

 - Процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях;

 - Умови діяльності (праці) - це характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності (температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови та час);

 - Продукт діяльності (праці) - це те, що одержано в результаті трансформації предмета в процес діяльності.

Є три види задач діяльності:

 - професійні задачі - це задачі діяльності, що безпосередньо спрямовані на виконання завдання (завдань), яке (які) поставлено (і) перед фахівцем як професіоналом;

- соціально-виробничі задачі - це задачі діяльності, що пов’язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо);

- соціально-побутові задачі - це задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально-виробничих задач.

 Здібність - це психологічні особливості індивіда, що забезпечують можливості успішного виконання певного виду продуктивної діяльності. Здібності пов’язані із загальною спрямованістю особи, з її нахилом до тієї чи іншої діяльності.

 Зміст вищої освіти - це вимоги до системи знань, умінь і навичок, до світогляду, громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання.

 Зміст навчання - це структура, зміст і обсяг навчальної інформації з урахуванням особливостей її вивчення та засвоєння, а також комплекс завдань і вправ, що мають бути виконані.

 Економічна діяльність - це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг.

 Кваліфікація - це здатність особи виконувати завдання або обов’язки відповідної роботи. Кваліфікація вимагає відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

 Клас задачі діяльності - ознака рівня складності задач діяльності, що вирішується фахівцем. Всі задачі діяльності розподіляються на три класи:

 - стереотипні задачі діяльності - передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що характеризується однозначним набором добре відомих, раніш відібраних складних операцій, і потребує виконання обмежених масивів оперативної та раніше засвоєної інформації;

 - діагностичні задачі діяльності - передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання рішення по застосуванню відповідних операцій, і потребує використання значних масивів оперативної та раніше засвоєної інформації;

 - евристичні задачі діяльності - передбачають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень, і потребує використання великих масивів оперативної та раніше засвоєної інформації.

 Навичка - дії, що виконуються при здійсненні певної діяльності, які, завдяки численним повторенням, стають автоматичними і виконуються без свідомого контролю.

 Напрям підготовки за професійним прямуванням у вищій освіті - група спеціальностей із спорідненим змістом освіти.

 Об’єкт діяльності - процеси або (та) явища або (та) матеріальні об’єкти, на які спрямована діяльність фахівця (наприклад, технологія галузі, організаційно-економічна система тощо).

 Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознакою рівня сформованості якостей людини, що забезпечують її всебічний розвиток як особистості і є достатнім для здобуття відповідної кваліфікації. Встановлено такі освітні рівні:

 - базова вища освіта - освітній рівень, що базується на освітньому рівні “повна загальна середня освіта” і передбачає формування особистих якостей людини та засвоєння обсягу і рівня, визначених державним стандартом вищої освіти;

 - повна вища освіта - освітній рівень, що базується на освітньому рівні “базова вища освіта” і передбачає формування особистих якостей людини, встановлених державним стандартом вищої освіти.

 Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками здатності особи виконувати відповідні фахові завдання чи обов’язки певного кваліфікаційного рівня.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, який здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання певних виробничих функцій і здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Клас задач діяльності, що вирішуються молодшим спеціалістом, припускає вибір готових рішень з набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, який отримав освітній рівень “базова вища освіта”, здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту його діяльності. Клас задач діяльності, які вирішує бакалавр, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить або не містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, який отримав освітній рівень “повна вища освіта”, здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання всіх виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту його діяльності. Клас задач діяльності, які вирішує спеціаліст, припускає діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень.

 Освітньо-професійна програма підготовки - державний нормативний документ, в якому узагальнюється зміст навчання, встановлюються вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та професійної підготовки фахівця з даної спеціальності даного освітньо-кваліфікаційного рівня.

 Предмет діяльності (праці) - те, що суб’єкт має до початку діяльності і що підлягає трансформації у продукт.

 Продукт діяльності (праці) - те, що отримано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності.

 Процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях.

 Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Професія вимагає визначеного кола знань та умінь.

 Робота - певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою.

 Спеціальність - категорія, що характеризує:

у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності).

Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст або магістр передбачає вивчення узагальненого об’єкта діяльності фахівця, виробничих функцій та типових складових структури професійної діяльності таких, що задовольняють вимогам сфери праці до спеціальності.

Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст передбачає вивчення виробничих функцій та типових складових стуктури професійної діяльності.

 Спеціалізація спеціальності - категорія, що характеризує відміни окремих задач діяльності фахівця за ознаками різниці засобів або (та) продуктів або (та) умов діяльності в межах спеціальності. Ці окремі задачі характерні для відносно невеликих груп фахівців в межах спеціальності.

 Типова задача діяльності - узагальнена задача діяльності, що є характерною для більшості виробничих або соціальних ситуацій і не містить конкретних даних, а , отже, не має конкретного рішення (можуть бути визначені тільки шляхи вирішення).

 Узагальнений об’єкт діяльності фахівця з вищою освітою - природна чи штучна система, що розвивається. Характерні етапи цього розвитку - це цикл взаємодії фахівця і системи.

 Уміння - здатність людини виконувати певні дії при здійсненні тієї чи іншої діяльності на основі відповідних знань.

Уміння поділяються за видами:

продметно-практичні - уміння виконувати дії щодо переміщення об’єктів у просторі, зміну його форми тощо. Головну роль у регулюванні предметно-практичних дій виконують перцептивні образи, що відображають просторові, фізичні та інші властивості

предметів і забезпечують керування робочими рухами відповідно до властивостей об’єкта та завдань діяльності;

предметно-розумові - уміння щодо виконання операцій з розумовими образами предметів. Ці дії вимагають наявність розвиненої системи уявлень і здатність до розумових дій (наприклад, аналіз, класифікація, узагальнення, порівняння тощо);

знаково-практичні - уміння щодо виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Прикладами цих дій є письмо, прокладання курсу по карті, одержання інформації від пристроїв тощо;

знаково-розумові - уміння щодо розумового виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Наприклад, дії, що є необхідними для виконання логічних та розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло задач в узагальненому вигляді.

   Цикл існування об’єкту діяльності - період, протягом якого існує об’єкт діяльності фахівця від “зародження” (проектування) до його ліквідації.

Період існування об’єкту діяльності розподіляється на окремі етапи:

- проектування, протягом якого вирішуються питання щодо конструкції або змісту;

- експлуатація, протягом якої об’єкт використовується за призначенням;

- відновлення (ремонт, удосконалення тощо);

- утилізація та ліквідація.

Кожний етап існування об’єкту діяльності фахівця має свої ознаки, які визначаються за спільністю типових задач діяльності, пов’язаних безпосередньо з об’єктом, та відмінністю типових задач від задач іншого етапу.

На підставі цілей і завдань, для вирішення яких призначені ті або інші описові системи професій, Є.М. Іванова виділяють наступні типи професіограм: 

1. Інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультационной та профорієнтаційної роботи для інформування клієнтів про ті професії, які викликали у них інтерес).

2. Орієнтовно-діагностичні професіограми (служать для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці і організовуються на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності).

3. Конструктивні професіограми (служать для вдосконалення ергатичної системи, на основі проектування нових зразків техніки, а також підготовки та організації праці самого персоналу).

4. Методичні професіограми, які можна було б назвати і методологічними, оскільки вони служать для підбору адекватних методів дослідження даної ергатичної системи, тобто спрямовані на рефлексію і подальшу організацію праці самого фахівця, що становить Профессиографічеськоє опис конкретної роботи.

5. Діагностичні професіограми, метою яких є підбір методик для профвідбору, розстановки та перепідготовки кадрів (наприклад, організація роботи за схемою складання аналітичної професіограми, де спочатку досліджується професія на нормативно-описовому, технологічному і "бюрократичному" рівні, а потім все це переводиться на мова необхідних для успішної роботи професійно-важлиих компетенцій (ПВК), для яких і підбираються відповідні психодіагностичні методики).

6. Аналітичне професіогамування включає два основних етапи: 1) аналіз операціонально-технологічної структури праці і 2) аналіз власне психологічної структури діяльності суб'єкта праці. По суті, психолог повинен спочатку вивчити дану професійну діяльність на основі аналізу існуючої нормативної документації (на "бюрократичному" і "технологічному" мовою), а потім все це перевести на мову психології, що й дозволяє йому виділити на основі психологічних характеристик дій самі професійно важливі компетенції (ПВК). І вже до цих якостей (до найбільш важливих для даної професії) підбираються конкретні психодіагностичні методики - тести (або субтести).

  1.  Методи реалізації моделей успішного фахівця в умовах конкурентних відносин.

В цьому питанні ми розглянемо один з найсучасніших методів реалізації моделі успішного фахівця на основі компетентнісного підходу.

 Сучасному суспільству потрібні компетентні фахівці, які мають не тільки професійні знання, уміння та навички, але й можуть приймати відповідальні рішення в ситуаціях вибору, схильні до співробітництва, вирізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, здатністю до адаптації, умінням реалізувати свої творчі здібності. У доповіді міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття Жан Делор сформулював суть моделі сучасної освіченої людини в термінах, на яких ґрунтується освіта – навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися бути [2].

Модель спеціаліста описує основні вимоги до спеціалістів, тенденції їх використання, сфери застосування тощо. З іншого боку, модель спеціаліста – це деякий еталон, ідеал фахівця, який повинен бути підготовлений у вузі і який відповідає сучасним вимогам суспільства.  Основні вимоги до спеціалістів відбиті в освітньо-кваліфікаційних характеристиках фахівців певного напряму підготовки. На основі освітньо-кваліфікаційних характеристик створюється модель підготовки спеціаліста у вигляді освітньо-професійної програми, в якій відбито не тільки перелік навчальних предметів, але й результати опанування програми у вигляді знань,умінь, навичок.

Отже, модель спеціаліста можна розглядати як соціальне замовлення, і як результат професійної освіти.

 Сучасні наукові публікації [3, 9-11] свідчать про те, що в останній час намітилася тенденція до переходу від кваліфікаційної моделі спеціаліста-випускника до компетентнісної, де цілі освіти пов’язуються не тільки з виконанням конкретних фахових функцій, але й з інтегрованими вимогами до результату освітнього процесу. Необхідність переходу до компетентнісної моделі визначається зміною освітньої парадигми з принципу адаптивності на принцип компетентності випускників. Ю.Г. Татур [10] необхідність переходу до компетентнісної моделі спеціаліста обґрунтовує такими обставинами:

 1) формування узагальненої моделі якості, абстрагованої від конкретних дисциплін і об’єктів праці, дозволяє говорити про більш широке можливе поле діяльності, що важливо для підвищення мобільності молодих спеціалістів на ринку праці;

 2) модель випускника, основана на компетентнісному підході, буде мати значно меншу кількість її складових елементів, ніж при її опису через знання, уміння і навички;

 3) використання компетентнісного підходу для опису результатів освітнього процесу буде сприяти створенню єдиного ринку трудових ресурсів, розширить можливості працевлаштування молодих спеціалістів-випускників;

 4) при переході до нової моделі випускника повинні бути використані раніше створені моделі і досить чітко виділені взаємозв’язки між старими і новими моделями.

 Компетентнісний підхід став основою розробки стандартів вищої освіти нового покоління, а результати формування системи компетенцій є одним із ключових моментів оцінки якості знань.

Саме поняття «компетенції» включає:

  •  знання і розуміння (теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти),
  •  знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій),
  •  знання як бути (цінності як невід’ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті).

У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, але також і освітнє середовище вищих навчальних закладів, організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів тощо.

Відповідність якості підготовки випускника вимогам галузевого стандарту вищої освіти має визначатись його компетенціями:

Компетенція

Абревіатура компетенції

Компетенції соціально-особистісні:

КСО

  •  розуміння та сприйняття етичних норм поведінки стосовно інших людей і стоосвно природи (принципи біоетики);

КСО.01

  •  розуміння необхідності та дотримання норм здорового способу життя;

КСО.02

  •  здатність учитися;

КСО.03

  •  здатність до критики й самокритики;

КСО.04

  •  креативність, здатність до системного мислення;

КСО.05

  •  адаптивність і комунікабельність;

КСО.06

  •  наполегливість у досягненні мети;

КСО.07

  •  турбота про якість виконуваної роботи;

КСО.08

  •  толерантність;

КСО.09

  •  екологічна грамотність.

КСО.10

Загальнонаукові компетенції:

КЗН

  •  базові уявлення про основи філософії, психології, педагогіки, що сприяють розвиткові загальної культури та соціалізації особистості, схильності до етичних цінностей, знання вітчизняної історії, економіки й права, розуміння причинно-наслідкових зв’язків розвитку суспільства й уміння їх використовувати у професійній і соціальній діяльності;

КЗН.1

  •  базові знання фундаментальних розділів математики в обсязі, необхідному для володіння математичним апаратом відповідної галузі знань, здатність використовувати математичні методи в обраній професії;

КЗН.2

  •  базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій; навики використання програмних засобів і навики роботи в комп’ютерних мережах, уміння створювати бази даних і використовувати інтернет-ресурси;

КЗН.3

  •  базові знання фундаментальних наук, в обсязі, необхідному для освоєння загальнопрофесійних дисциплін;

КЗН.4

  •  базові знання в галузі, необхідні для освоєння загальнопрофесійних дисциплін.

КЗН.5

Інструментальні компетенції

КІ

  •  здатність до письмової й усної комунікації рідною мовою;

КІ.1

  •  знання іншої мови (мов);

КІ.2

  •  навики роботи з комп’ютером;

КІ.3

  •  навики управління інформацією;

КІ.4

  •  дослідницькі навики.

КІ.5

Професійні компетенції можуть мати узагальнений характер, притаманний професіоналу (фахівцю) взагалі або з певного класу (підкласу, групи) професій, а також визначаються вимогами конкретних професійних стандартів певної професії або (в разі їх відсутності) експертним шляхом за пропозиціями відповідних робочих груп на основі європейських аналогів і кваліфікаційною характеристикою професії працівника (за Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХПП) або запропонованою та узгодженою з Міністерством праці та соціальної політики):

Професійні компетенції
(на прикладі бакалавра за напрямом підготовки 6.040102 «Біологія»)

Абревіатура компетенції

Загально-професійні:

КЗП

  •  базові уявлення про різноманітність біологічних об’єктів, розуміння значення біорізноманіття для збереження стійкості біосфери;

КЗП.1

  •  володіння методами спостереження, опису, ідентифікації, класифікації, культивування біологічних об’єктів;

КЗП.2

  •  

Спеціалізовано-професійні:

КСП

  •  здатність використовувати професійно профільовані знання в галузі математики (математичної статистики), для статистичної обробки експериментальних даних і математичного моделювання біологічних явищ і процесів;

КСП.1

  •  здатність використовувати математичний апарат для освоєння теоретичних основ і практичного використання біологічних методів;

КСП.2

  •  

Отже, компетентнісний підхід до процесу навчання зумовлює необхідність у побудові компетентнісної моделі випускника вищого навчального закладу, зокрема спеціаліста з напряму підготовки “фінанси і кредит”.

 На основі вивчення та аналізу проблеми розробки моделі спеціаліста з метою удосконалення їх підготовки можна констатувати, що в науковій літературі [4-8] широко представлені два види моделей: модель діяльності спеціаліста і модель його підготовки. Перша модель орієнтована на вивчення сфери діяльності випускників даного профілю, на основі опису умов їх праці, необхідних знань, умінь, навичок і якостей особистості. Модель діяльності дає відповідь на питання про те, що потрібно спеціалісту для його успішного функціонування. Модель підготовки спеціаліста – це опис педагогічної діяльності щодо формування професіоналізму спеціаліста. Модель підготовки спеціаліста включає в себе не тільки схему навчального плану і програму, але й сукупність навчальних завдань і способів їх розв’язання [5].

 Компетентнісна модель спеціаліста-випускника являє собою опис того, яким набором компетенцій повинен володіти випускник вузу, до виконання яких професійних функцій він повинен бути підготовлений і якою повинна бути ступінь його підготовленості. У наукових публікаціях відображені різні компетентнісні моделі спеціалістів. Так, І.О. Зимня [3] подає у вигляді ідеалізованої моделі цілісну соціально-професійну компетентність, яка включає чотири блоки:

  •  базовий – у відповідності з яким випускник вузу повинен характеризуватися як мінімум нормою розвитку таких мислительних операцій як аналіз, синтез, співставлення, порівняння, узагальнення, систематизація, прийняття рішень, прогнозування, співставлення результату з висунутою метою;
  •  особистісний – в рамках якого фахівець повинен мати такі якості, як відповідальність, організованість, цілеспрямованість;
  •  соціальний, який забезпечує життєдіяльність людини і адекватність її взаємодії з іншими людьми, групою, колективом;
  •  професійний, що забезпечує адекватність виконання професійної діяльності.

В.Д. Шадриков [10] пропонує таку системну модель спеціаліста, в яку входять групи компетенцій:

  •  соціально-особистісні, що стосуються людини як індивіда, суб’єкта діяльності й особистості; соціальні, що визначають її взаємодію з іншими людьми; ці компетенції характеризують уміння “вчитися бути”;
  •  загально-професійні, спільні для широкого кола професій: інформаційні, управлінські, організаційні, проектувальні та ін..;
  •  спеціальні або професійно-функціональні, які забезпечують здатність ефективно виконувати професійні функції.

У рамках проекту “Налаштування освітніх структур в Європі”, спрямованого на реалізацію цілей Болонської декларації, визначено набір компетенцій як результату першого і другого циклів навчання. За робочою класифікацією компетенції діляться на загальні та спеціальні. До складу загальних компетенцій входять інструментальні, міжособистісні та системні. Вони класифіковані з точки зору значення навичок для професії і рівня їх опанування після закінчення програми.

 Інструментальні компетенції включають когнітивні здатності, технологічні, лінгвістичні та комунікативні уміння.

 Міжособистісні компетенції передбачають індивідуальні здатності, пов’язані з умінням виказувати почуття і формувати стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов’язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати у групі, брати на себе соціальні та етичні зобов’язання.

 Системні компетенції – це поєднання розуміння, відношення і знання, що дозволяють сприймати співвідношення частин цілого одна з одною і оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи і конструювати нові системи. Системні компетенції вимагають засвоєння інструментальних і базових компетенцій як підґрунтя.

Спеціальні компетенції розглядаються на двох рівнях – бакалавра і магістра. На першому рівні особа повинна виявляти здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни, логічно і послідовно викладати засвоєні знання, вникати в контекст нової інформації та давати її тлумачення, демонструвати розуміння загальної культури дисципліни і зв’язок між її розділами, розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій, правильно використовувати методи і техніку дисципліни, оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі, розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій. На другому рівні випускники повинні опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретацію; критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії та практики; оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні; бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи; продемонструвати оригінальність і творчий підхід; оволодіти компетенціями на професійному рівні.

Розробники Державних освітніх стандартів вищої професійної освіти Росії у процесі роботи над стандартами третього покоління в основу розробки моделі випускника поклали бінарну класифікацію компетенцій: до першої групи віднесли загальні (універсальні, ключові) компетенції, а до другої – професійні [6]. Обидві групи співвідносяться з двома групами вимог: вимогами до академічної підготовленості та вимогами до професійної підготовленості.

 Загальні компетенції визначають атрибути, які можуть складати частину або бути загальними для будь-якої із всіх наявних ступенів вищої освіти, необхідні для будь-якої професійної діяльності і пов’язані з успіхом особистості у швидко змінюваному світі. Професійні (спеціальні, предметні) компетенції відбивають специфіку конкретної предметної професійної діяльності. Іншими словами, це зв’язані з предметом навички – відповідні методи та технічні прийоми, характерні різноманітним предметним областям.

 У наведеній схемі інваріанта компетентнісної моделі випускника вузу обидва види компетенцій взаємозв’язані і розвиваються одночасно, створюючи цілісний образ спеціаліста, і в підсумку забезпечує становлення його особистісно-соціально-професійної компетентності як певної цілісності, як інтегративної якості особистості [6].

 Таким чином, враховуючи попередній досвід, зауваження і рекомендації розробників компетентнісного підходу, компетентнісна модель випускника розуміється нами як наукова основа результату і процесу вузівської підготовки, виражена системною якістю – компетентністю, що забезпечує готовність і здатність випускників до успішної (продуктивної) діяльності в професійній і соціальній сферах, змістовно поданої складом (структурою) загальних і професійних компетенцій.

 

КОМПЕТЕНТНІСНА МОДЕЛЬ ВИПУСКНИКА ЕКОНОМІЧНОГО ВНЗ  НАПРЯМУ ПІДГОТОВКИ ФІНАНСИ І КРЕДИТ

Розглянемо основні риси компетентнісної моделі випускника сучасного економічного вузу – спеціаліста та магістра з фінансів і кредиту (банківської справи).

За основу розробки моделі випускника сучасного економічного вузу – бакалавра та магістра з фінансів і кредиту ми вибрали бінарну класифікацію компетенцій: загальні (або ключові), професійні.

Загальні (ключові) компетенції є ядром моделі випускника будь-якого вузу, оскільки вони виявляються не лише у розв’язанні професійних завдань, але й завдань поза межами своєї

професії. Ключові компетенції мають двоїсту природу. З одного боку, вони не є професійно обумовленими, цими компетенціями повинні володіти сучасні спеціалісти незалежно від сфери їх діяльності. З іншого боку, ключові компетенції є професійно значущі, оскільки вони складають основу, базу для професійних компетенцій, дозволяють їм більш повноцінно реалізовуватися.

Виділення ключових компетенцій спеціаліста з вищою освітою будемо здійснювати виходячи з кола повноважень, функцій, обов’язків сучасного фахівця. Зокрема в ОКХ фахівця з фінансів і кредиту записано, що фахівець з фінансів повинен виконувати такі виробничі функції: організаційну, обліково-аналітичну, планову, контрольну, технологічну, навчально-методичну, науково-дослідну. Зауважимо, що завдання перших п’яти функцій характерні для фінансистів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, а останні дві функції характерні лише для фінансистів-магістрів.

Класифікатор професій розмежовує кожну сферу професійної діяльності на чотири рівні, в межах яких визначено посади технічних службовців, фахівців, професіоналів і керівників. Кожна освітньо-професійна програма ВНЗ підпорядкована певним цілям: бакалаврська програма орієнтована на підготовку фахівців, магістерська – на підготовку професіоналів, а програма магістрів бізнес-адміністрування – на підготовку ТОП-менеджерів і пов’язана з навчанням керівників.

Кожному із зазначених рівнів професійної діяльності притаманне своє коло компетенцій, хоча всі вони об’єднані певною спеціальністю. У компетенції бакалаврів закладені здатності виконувати прості, елементарні, початкові професійні завдання. Компетенції магістра орієнтовані на завдання вищого рівня і пов’язані з функціонуванням підрозділу в цілому. Іншими словами, компетенції бакалаврів орієнтовані на виконання операцій, а компетенції магістрів – на забезпечення процесів у певній сфері професійної діяльності. Чітке визначення професійних завдань з кожної спеціальності, які мають виконувати фахівці та професіонали, є відправною точкою у формулюваннях компетенцій бакалаврів і магістрів. Співвідношення між знаннями, уміннями, навичками та компетентністю автором детально висвітлено в роботі [1], тому тут лише зазначимо, що компетентність – це інтегрований результат освіти, який співвіднесений з ціннісними і смисловими характеристиками особи, має практико-орієнтовану спрямованість. Здатність – це психічний та фізичний стан індивіда, в якому він готовий до успішного виконання певного виду продуктивної діяльності.

 Для успішного здійснення професійної діяльності майбутній фінансист повинен володіти низкою знань, умінь, навичок та здатностей. Серед них базовими є професійні знання, уміння та навики, що майбутній фахівець отримує при оволодінні професійною навчальною програмою за спеціальністю. Наступними вимогами є здатність здійснювати професійні функції в рамках одного або декількох видів професійної діяльності. Що стосується особистісних якостей, то вимоги до них у майбутнього економіста-фінансиста є такими. Фахівець з фінансів повинен володіти основами побутового та ділового спілкування як звичайного, так і з застосуванням комп’ютерної техніки та сучасних інформаційних та комунікаційних технологій. На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної діяльності, створенню підприємств з іноземними інвестиціями однією з вимог є володіння хоча б однією іноземною мовою. Ці вимоги стосуються всіх фахівців з економіки, а для економістів з міжнародної економіки та зовнішньоекономічної діяльності є обов’язковими. Знання психології та етики спілкування є успішною основою будь-якої діяльності, але особливо ці знання є необхідними для тих спеціалізацій та видів діяльності, в яких передбачено широке спілкування з клієнтами, покупцями, а також у тих випадках, коли знання психології може сприяти ефективності професійної діяльності. Це стосується, в першу чергу тих спеціалізацій, які пов’язані з продажами та рекламою, а саме фахівців з маркетингу та реклами.

 Однією з професійних видів діяльності фінансиста є управлінська. Знання основ управлінської діяльності необхідні фахівцям-керівникам усіх ланок управління, особливо це стосується менеджерів різних спеціалізацій, для яких управління є основним видом діяльності.

Швидкозмінність сучасних умов, в яких працюють економісти, ставить свої вимоги щодо особливостей здійснення професійної діяльності, і як результат – до знань, умінь, здатностей та психологічних якостей економіста. До таких рис відноситься в першу чергу уміння орієнтуватись у нестандартних ситуаціях та умовах, здатність аналізувати проблеми, які виникають у підприємства та у себе особисто, здатність знаходити шляхи вирішення цих проблем, відповідно до цього – розробляти план власної діяльності та діяльності підприємства та здійснювати його.

Творчий підхід до здійснення професійної діяльності на сьогоднішній день є вимогою для фахівців всіх галузей, і фінансист не є виключенням з цього правила.

Іншими рисами, які необхідні майбутньому фінансисту є позитивне ставлення до своєї професії, здатність до постійного особистого та професійного самовдосконалення та підвищення професійної кваліфікації

Серед фахових завдань, характерних для професійної діяльності фінансиста можна виділити загальні та вузькоспеціалізовані. До останніх належать задачі, які виконує фахівець, що займає певну посаду, наприклад,  фахівець із страхової справи, брокер біржовий тощо. Загальні задачі є інваріантними щодо займаної посади та спеціалізації. Вони можуть зустрічатись у роботі різних фахівців напряму “фінанси і кредит”.

Компетенції, що стосуються загальних задач спеціаліста-економіста, визначаються такими загальними функціями фахівця з фінансів і кредиту: організаційно-управлінською, обліково-аналітичною, планово-економічною, контрольною, технологічною, освітньою, науково-дослідною.

Серед ключових компетенцій виділимо такі три групи: загальнонаукові – здатність набувати нові знання й використовувати їх; інструментальні – комп’ютерна грамотність, письмова і усна комунікація, здатність використовувати інформацію з різних джерел тощо; соціально-особистісні і загальнокультурні – здатність до саморозвитку і самовдосконалення, наполегливість у досягненні мети, здатність до критики і самокритики, здатність організовувати свою роботу або роботу в команді, загальна освіченість, культура стосунків та ін.

Загальнонаукові компетенції виявляються в умінні аналізувати, синтезувати, порівнювати і співставляти, систематизовувати, узагальнювати, генерувати ідеї, набувати нові знання. Ці компетенції характеризують рівень інтелектуального розвитку особистості. Інтелект відіграє вирішальну роль практично у всіх видах діяльності фахівця.

 Інструментальні компетенції: володіння методами аналізу й синтезу, уміння знаходити й опрацьовувати інформацію, володіння інформаційними засобами і технологіями, володіння рідною та іноземною мовами.

Соціально-особистісні і загальнокультурні компетенції означають систему знань про соціальну дійсність і про себе, а також систему складних соціальних умінь і навичок взаємодії, сценаріїв поведінки в типових соціальних ситуаціях, які дозволяють швидко і адекватно адаптуватися і зі знаннями справи приймати рішення за різних обставин.  Загальнокультурна компетенція включає різноманітні культурні області, в яких проходить життєдіяльність людини, а також цінності і традиції національної культури і прояви ціннісних орієнтацій і якостей особистості. До цієї групи компетенцій віднесемо компетенції самовдосконалення, валеологічну (здоров’язбереження), комунікабельності, соціальної взаємодії, громадянськості, відповідальності, ініціативності, цілеспрямованості, організованості, високу виконавську здатність, гуманність, цінності і традиції національної культури, толерантності тощо. Соціально-особистісна складова загальної компетентності фахівця забезпечує життєдіяльність людини в усіх сферах життя і адекватність її взаємодії з іншими людьми, групою, колективом.

Професійні компетенції співвідносяться з вимогами до професійної підготовленості спеціаліста, визначають його здатність ефективно діяти у відповідності з вимогами справи, методично організовано і самостійно розв’язувати задачі і проблеми, а також оцінювати результати своєї діяльності.

Професійні компетенції поділяють на загальнопрофесійні у відповідності з видами діяльності і профільно-професійні, а для магістратури використовують поняття професійно-спеціалізовані компетенції. Загальнопрофесійні компетенції окреслюють коло здатностей особистості до теоретичного, методологічного використання теоретичних основ їх професійної діяльності. Профільно-професійні компетенції відбивають професійний профіль випускника, ідентифікують його професійну діяльність в конкретній предметній галузі на відповідному кваліфікаційному рівні. Професійно-спеціалізовані компетенції відбивають спеціалізацію магістерської освітньої програми.

Загальнопрофесійні компетенції: моделювання, планово-організаційна, обліково-аналітична, оцінна, контрольна, обґрунтовування та прийняття рішення, дослідницька, управлінська, прогностична, навчально-методична, нормативно-правова.

Профільні професійні компетенції: фінансово-бюджетна, податково-бюджетна, фінансово-кредитна, страхова, зовнішньоекономічна, фінансово-правова, у сфері фінансів підприємств, у сфері ринку цінних паперів, у сфері фінансового менеджменту. Ієрархічна структура компетенцій випускника ВНЗ напряму підготовки фінанси і кредит наведена в табл.1.

 Склад і зміст компетенцій в структурі моделі випускника визначено нами у відповідності з положеннями компетентнісного підходу, кваліфікаційними характеристиками і вимогами до випускників економічних спеціальностей, а також на основі наукового опису аспектів праці економіста, з урахуванням особливостей і специфіки економічної діяльності у галузі фінансів і кредиту.

Побудована компетентнісна модель фахівця з фінансів і кредиту не є вичерпною, залишається відкритою, але містить ключові компетенції, якими повинен володіти випускник-фінансист. Подальшого уточнення потребує змістове наповнення виділених компетенцій, визначення критеріїв та рівнів розвитку професійної компетентності фахівців фінансового профілю.

Таблиця 1

Структура компетенцій випускника ВНЗ напряму підготовки фінанси і кредит

Універсальні (ключові)

Загально-наукові

Здатність здійснювати операції аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення генерувати ідеї, набувати нові знання

Загально-культурні

Спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної та світової науки й культури; володіти рідною та іноземною мовами; виявляти толерантну в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; здатність до саморозвитку і самовдосконалення (М); здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей

Соціально-особистісні

Комунікабельності, соціальної взаємодії, громадянськості, толерантності, гуманності, цінності і традиції національної культури, володіння рідною та іноземною мовою, висока виконавська здатність, відповідальності, ініціативності (М), цілеспрямованості, організованості

Професійні

Загально-професійні

Загально-економічні

Обліково-аналітична, оцінна, контрольна,  прийняття рішень (М), дослідницька (М), прогностична (М), навчально-методична (М)

Організаційні

Планово-організаційна

Профільно-професійні

Предметно-орієнтовані

Фінансово-

посередницькі

Фінансово-кредитна

Страхова

У сфері ринку цінних паперів

Державно-фінансові

Фінансово-бюджетна

Податково-бюджетна

Фінансово-правова

У сфері фінансів підприємств

Управлінські (М)

Управління фінансами (М)

Управління персоналом (М)

Управління фінансовими ризиками (М)

Список використаної літератури:

  1.  Заволока С. В. Основные проблемы выпускников вузов на рынке труда // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: - http://www.rusnauka.com/8_DNI_2009/Economics/43496.doc.htm.
  2.  Zhuravleva E. Y., Malyuta L. E. Youth job market specific features (Специфика молодежного рынка труда) // [Электронный ресурс] / European researcher. 2011. № 5-2 (8). - Режим доступа: - http://erjournal.ru/journals_n/1309516298.pdf
  3.  Сахаренко К., Герасимчук Ф. Государственная  молодежная политика в Украине // [Электронный ресурс] / Министерство Украины по делам семьи, молодежи и спорта, Государственный институт развития семьи и молодежи, Киев. - Режим доступа: - http://www.coe.int/t/dg4/youth/Source/Resources/Forum21/Issue_No10/N10_Youth_policy_Ukraine_ru.pdf
  4.  Буда Т. Регулювання зайнятості молоді як соціально-економічна проблема // Психологія і суспільство. – 2009. – № 3. – С. 129-133.
  5.  Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р.
  6.  Кравченко В. Л. Проблеми ефективного використання праці молоді в Україні // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. Спец вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – К.: КНЕУ. – 2005. – С. 180–184.
  7.  Кравченко В. Л. Сучасний стан зайнятості молоді в регіонах України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. – Ч. І. – К.: РВПС України НАН України. – 2007. – С. 195–198.
  8.  Теодозія Буда. Проблеми реалізації трудового потенціалу молоді в Україні, наукова інтернет-конференція. Режим доступу: http://intkonf.org/teodoziya-buda-problemi-realizatsiyi-trudovogo-potentsialu-molodi-v-ukrayini/
  9.  Гринкевич С. С. Стан  молодіжної зайнятості в Україні. / С. С. Гринкевич, М.Т. Мазурська. – Науковий вісник НЛТУ України. – 2006. – Вип. 16.3. – С. 239-241.
  10.  Заярна Н. М. Проблеми працевлаштування молоді в Україні та шляхи їхнього вирішення / Н. М. Заярна, О. Я. Паньків. – Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.9. – С.1 50 -153.
  11.  Статистичний щорічник України. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua/.
  12.  Куліш, Н. В. Проблеми та наслідки молодіжного безробіття // [Електронний ресурс] / Н. В Куліш. – Режим доступу: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_19_ekon/stat_19/32.pdf.
  13.  Проблеми молодіжного безробіття та шляхи його подолання //  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ya.org.ua/index.php?option=com_content&view= article&id=991:2011-11-01-09-34-40&catid=39:2010-08-29-07-10-35&Itemid=129.
  14.  Рівень зайнятості населення, економічної активності та безробіття  за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2010 році // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.
  15.  Статистичний щорічник України за 2008 р. [Текст] / За ред. О. Г. Осауленка. – К. : Державний комітет статистики, 2009. – 566 с. – ISBN 978-966-2142-89-1.
  16.  Статистичний щорічник України за 2009 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://library.oseu.edu.ua/docs/StatSchorichnyk%20Ukrainy% 202009.pdf.
  17.  Головань М. С. Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду / М. С. Головань // Вища освіта України. – 2008. – № 3. – С. 23–30.
  18.  Делор Жан. Сокрытое сокровище / Ж. Делор. – UNESCO, 1996. – 53 с.
  19.  Зимняя И. А. Социально-профессиональная компетентность как целостный результат профессионального образования: (идеализированная модель) / И. А. Зимняя // Проблемы качества образования. Компетентностный подход в профессиональном образовании и проектировании образовательных стандартов. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2005. – С. 10–20.
  20.  Матушанский Г. Модели подготовки и профессиональной деятельности специалистов / Г. Матушанский, А. Фролов // Высшее образование в России. – 2003. – № 4. – С. 92–95.
  21.  Моделирование деятельности специалиста на основе комплексного исследования / под ред. Е. Э. Смирновой. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 176 с.
  22.  Нечаев Н. В. Деятельностный подход как основа системного построения модели специалиста / Н. В. Нечаев // Содержание подготовки специалистов с высшим и средним специальным образованием : сб. науч. тр. / НИИ Проблем высшей школы. – М., 1988. – С. 7–20.
  23.  Подходы к проектированию Государственных образовательных стандартов высшего профессионального образования 3-го поколения: (разработки экспертов АКУР и УМО по классическому университетскому образованию). – М., 2005. – 84 с.
  24.  Талызина Н. Ф. Пути разработки профиля специалиста / Н. Ф. Талызина, Н. Г Печенюк, Л. Б. Хохловский. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 176 с.
  25.  Татур Ю. Г. Компетентностный подход в описании результатов и проектировании стандартов высшего профессионального образования / Ю. Г. Татур // Материалы ко второму заседанию методологического семинара: авт. версия. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 23 с.
  26.  Татур Ю. Г. Компетентность в структуре модели качества подготовки специалиста / Ю. Г. Татур // Высшее образование сегодня. – 2004. – № 3. – С. 20–26.
  27.  Шадриков В. Д. Новая модель специалиста: инновационная подготовка и компетентностный подход / В. Д. Шадриков // Высшее образование сегодня. – 2004. – № 4. – С. 28–31.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53411. оздание документов в текстовом процессоре 45 KB
  Задачи: помочь учащимся получить представление об офисном пакете OpenOffice познакомиться с возможностями программы Word научить основным операциям редактирования и форматирования текста в Word. Вопрос: Назовите этапы подготовки текстовых документов. Вопрос: Какие операции входят в процесс редактирования текстового документа Ответ: – Исправление ошибок правописание удаление и добавление фрагментов.
53412. Кодирование 71 KB
  Прогнозируемые результаты: Дети познакомятся с новыми понятиям кодирование и декодирование. Дети научатся решать задачи при помощи кодирования и декодирования. № Этапы Деятельность учителя Деятельность учащихся Примечания 1 Организационный момент Здравствуйте дети Меня зовут Алиса Андреевна.Что такое графыКак обозначаются графы Что такое круг Что такое точкаЧто такое стрелочки Дети называют тему.
53413. Сатирическая журналистика второй половины XVIII века. Полемика в изданиях «Трутень» и «Всякая всячина» в аспекте образования и просвещения 122.5 KB
  Целью данной курсовой работы будет являться выявление самых главных вопросов об образовании и просвещении, которые ставили Екатерина II и Новиков, полемизируя на страницах «Всякой всячины» и «Трутня».
53414. Славянские Боги и Богини 111 KB
  Тема: Славѧнские Боги и Богини. Богиня Доля или как ее в древние времена называли Богиня Среча – Небесная Богиня счастливой судьбы счастья и удачи в жизни и в созидательных деяниях. Богиня Доля весьма искусная мастерица и рукодельница. Богиня Доля самая младшая дочь Небесной Богородицы Макоши и она же является младшей сестрой Богини Недоли или как ее называли Нестреча.
53415. Проектирование ПС напряжением 35/10 кВ и электрической сети 10 кВ 8.14 MB
  Электрические нагрузки подстанции определяют для выбора силовых трансформаторов, электрических аппаратов и токоведущих частей, релейной защиты и компенсирующих устройств, а также для расчета потерь электроэнергии в трансформаторах.
53416. Інклюзивне навчання: рівні можливості для кожного 50 KB
  Тренінг для педагогічних працівників Мета: познайомити вчителів з особливостями інклюзивного навчання в сиситемі освіти; сформувати толерантне ставлення до впровадження інклюзивного навчання у закладах освіти. Чи знаєте ви що таке інклюзивне навчанняа так; б ні. Як ви вважаєте чи готова школа створити умови для впровадження інклюзивного навчання а так; б ні; в частково.
53417. Інноваційні технології навчання на уроках інформатики 61 KB
  Інноваційні технології навчання на уроках інформатики. Ця технологія навчання передбачає організацію навчального процесу за якої навчання здійснюється в процесі спілкування між учнями взаємонавчання у групах. Технологію індивідуалізації процесу навчання. Це організація навчального процесу при якій вибір педагогічних засобів та темпу навчання враховує індивідуальні особливості учнів рівень розвитку їх здібностей та сформованого досвіду.
53418. Інноваційні технологій навчання у розвитку творчих здібностей учнів в класі спеціального фортепіано школи мистецтв 158 KB
  Апробовано спосіб інтеграції деяких сучасних технологій навчання у розвитку творчої особистості учня на уроках фортепіано Опис та презентація досвіду роботи Викладача вищої категорії з фортепіано дитячої школи мистецтв при НУКіМ ім. Тема досвіду: Інноваційні технологій навчання у розвитку творчих здібностей учнів в класі спеціального фортепіано школи мистецтв Базова модель досвіду Актуальність і перспективність досвіду: Забезпечує умови для розвитку творчої особистості дитини; Сприяє виконанню завдань Національної доктрини...
53419. Використання інтерактивних технологій у навчанні іноземних мов 68.5 KB
  Для забезпечення швидкого та ефективного включення учнів в інтерактивну діяльність пропоную їм памятки які містять опис алгоритму діяльності послідовний перелік дій які вони мають здійснювати у тій чи іншій навчальній ситуації Тема: Великобританія Ажурна пилка Домашні групи: Gret Britin Wles Scotlnd Northern Irelnd red green blueyellow pink...