7667

Художньо-публіцистичні жанри

Лекция

Литература и библиотековедение

Художньо-публіцистичні жанри Написати два повноцінних нариси та два повноцінних есе. Прикладів шукати не треба, лише для себе. Забужко Мова і влада - почитати і порефлексувати (письмово). Взяти будь-який публіцистичний матеріал і визначити, які оц...

Украинкский

2013-01-27

66.5 KB

39 чел.

Художньо-публіцистичні жанри

Написати два повноцінних нариси та два повноцінних есе. Прикладів шукати не треба, лише для себе.

Забужко «Мова і влада» - почитати і порефлексувати (письмово). Взяти будь-який публіцистичний матеріал і визначити, які оцінні засоби там використовуються.

Література: Михайлин І.Л. – Основи журналістики, видання 5, Київ, 2011; Стилистика газетных жанров – Розенталь, Москва, 1981; Кривошея – Довідник журналіста; Тертычный – Жанры периодической печати; Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. – основы творческой деятельности журналиста, 2004; Олешко – Б.А. – Журналистика как творчество, Москва, 2005; Кройчик Л.М. – Система журналистких жанров в учебнике Основы творческой деятельности Журналиста за ред. Корконосенко, Петербург, 2000; Йосип Лось – Публіцистика і тенденції розвитку світу, Львів, 2007, частина перша.

Художньо-документальна публіцистика як складова літератури і публіцистики в їхньому органічному поєднанні.

  1.  Мета і завдання курсу. 2. Зміст і форма журналістського тексту. 3. Поняття публіцистики, публіцистика в журналістиці. 5. Гносеологічний аспект публіцистики.

Семантичний або змістово-значеннєвий аспект розглядає змістовий бік журналістського твору. Зміст журналістського твору складається з двох складових: з предмета відображення та оцінки відображеного. Наявність цих частин відображає співвідношення у творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу і це є програма об’єкта і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спостережень над дійсністю – програма суб’єкта. Предмет відображення – це подіємо фактичниі і тематичні реалії твору, самЕ описуване явище, подія як цілісність, факт, як система фактів, відбитих у матеріалів, сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобов’язаний відтворити адекватно і достовірно. Оцінка відображуваного – це проблематичний, ідейно-концептуальний рівень твору, магістральна проблема та її відгалуження, постановочне питання і множинність різнопланових його поворотів, погляд автора на його предмет, аргументи й докази на користь його соціальної позиції, принципова авторська концепція, яка може зводитись до керівних директив, висновків, прагматичних рекомендацій, але водночас може містити загально-філософські роздуми та етичні ідеї. Оцінка як логіко-філософська категорія – це судження, в основі якого лежить позитивне або негативне ставлення суб’єкта до оцінюваного об’єкта на основі його порівняння з обраним еталоном. Оцінка тісно пов’язана з пізнанням. Сфера оцінок ґрунтується на опозиції хороший – поганий, де хороший – це той, який відповідає ідеалізованій моделі макро-та мікросвіту і усвідомлюється як мета існування людини та її діяльності, а поганий – це той, який не відповідає цій моделі. Логічною основою оцінки є порівняння результатів людської діяльності з соціально-психологічними категоріями кваліфікативної сфери пізнавальної діяльності людини й винесення судження про цінність даного об’єкта. Існування цінності є необхідною умовою здійснення оцінки. Цінність і оцінка становлять собою два полюси в системі об’єктно-суб’єктних відношень. Цінність характеризує об’єкт у його стосунках до суб’єкта, а оцінка – ставлення суб’єкта до об’єкта. Є інтелектуально-логічна та емоційна оцінка.Перша пов’язана з денотатом, друга – з конотатом. Залежно від критерію, що береться за основу, виділяють такі оцінки. 1. Позитивна, негативна, нейтральна. 2. Абсолютна, порівняльна. 3. Суб’єктивна, об’єктивна. 4. Інтелектуально-логічна, емоційна, емоційно-інтелектуальна. 5. Сенсорна, сублімована, раціоналістична. 6. Оцінка, зумовлена конкретними поняттями, оцінка, зумовлена абстрактними поняттями. Реалізація оцінки на лексичному рівні виявляється двояко: у стилістичних та в зображальних засобах. Синтаксичний або кмпозиційно-текстовий аспект передбачає вивчення побудови та організації журналістських систем, починаючи від звичайного газетного тексту і закінчуючи структурою тижневих передач телеканалу, тобто розглядає форму журналістських текстів. Під формою розуміють будь-які способи вираження змісту, як текстові так і ілюстративні. Говорять про три елементи форми: жанрові: модифікації жанрів, різноманітні добірки жанрів, рубрики, розділи, цикли, тематичні шпальти, номери чи передачі; сюжетно-композиційні: сюжет, композиція, характеротворення, шрифт, ілюстрації, поєднання підготовлених сюжетів із прямим репортажем зі студії; лексико-стилістичні: мова, стиль, зображально-виражальні засоби, тональність, індивідуальна манера журналіста, стиль видання в цілому. Виділяють три рівні змістово-формальної єдності: рівень окремого тексту; рівень окремої шпальти, теле-чи радіопередачі; газети або журналу в цілому, радіостудії чи телеканалу. Публіцистика – це різновид літератури на межі з журналістикою, що, оперуючи засобами логічного переконання та емоційного впливу висвітлює, узагальнює, оцінює актуальні проблеми сучасності в періодиці або в окремих виданнях. Їй властивий злободенний громадсько-політичний зміст, вона призначена для впливу на широке коло реципієнтів, яких можуть залучати до діалогу про актуальні питання сучасності, спонукають до трансформування отриманих знань на переконання. Задля цього факти вводять у потрібний причиново-наслідковий контекст, логіко-національним конструкціям надають емоційного забарвлення, застосовують засоби інтонаційно-образної системи. У публіцистиці розмежовують такі різновиди: соціальнй, політико-ідеологічний, філософський, морально-етичний, релігійний, літературно-критичний. У публіцистиці перевага надається загальному, а не індивідуальному. Їй характерні редукція (зведення в процесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення); психологізм і деталізація і майже відсутність художнього вимислу. Основна мета публіцистики полягає у формуванні громадської думки, часто з використанням психології пропаганди і прийомів полеміки. Зловживання публіцистикою призводить до маніпулювання свідомістю задля досягнення корпоративних, партійних чи інших інтересів. При цьому порушується принцип еристики (мистецто ведення суперечки з урахуванням думки опонентів).

20 вересня 2012

Гносеологія – вчення про сутність і закономірності пізнання, його теорія. Сплав науки й публіцистики виражається в прагненні журналістів всебічно осмислити підняту проблему, дати зважену і точну оцінку висвітленому явищу, донести до кожного реципієнта свою правоту, переконати його не вибухом емоцій, не почуттєвими доказами, а цифрами, фактами, логічними аргументами, посиланнями на першоджерела інформації. Поважний і глибокий аналіз соціальних проблем, свіжість думки і слова, міцна і достовірна аргументацій на база – ось ознаки, що дають змогу говорити про публіцистику, як про різновид наукової діяльності. Об’єкт публіцистики – це вся реальна дійсність у складності й розмаїтті виявів, наука і мистецтво, виробництво та економіка, транспорт і енергетика, побут і мораль, шкільництво й культура. Предмет публіцистики – це соціальна дійсність, суспільно-політичний аспект виробничих, економічних, моральних, мистецьких, наукових, духовних явищ і проблем. Тобто публіцистика – це суспільствознавство і людинознавство. Вона досліджує суспільний зміст і вартість фактів реальності, їхню етичну міру, відношення до справедливості, добра і зла, суспільного ідеалу. Публіцист мусить глибоко знати предмет дослідження, часто на рівні спеціаліста, але найважливіше – він повинен уміти повернути предмет суспільною стороною, показати його соціальну, політичну значимість, розкрити моральний, філософський, людинознавчий зміст. Вимисел у публіцистиці тісно пов’язаний із фактами реальної дійсності, а художні образи – з авторським міркуванням, утвердженням певної традиції. Роздуми про конкретні факти дійсності, дати, цифри, імена, реально існуючих осіб, спричинюють те, що образи публіцистичних творів сприймаються як одиничні, подібні до конкретних реальних осіб, на відміну від образів художніх творів, які розцінюються читачем як узагальнення багатьох подібних явищ. Узагальнення в публіцистиці народжують з конкретного повідомлення про одиничний факт. Сила публіцистики в правдивості та документальності. Завданням нарисовця з максимальною документальністю, вичерпністю вивчити вивчений факт про блему, уявлення про їх типовість народжується в читачів, оскільки вони так само є учасниками суспільних процесів, мають свій життєвий досвід, знання соціальної дійсності. Шлях до типового в публіцистиці лежить через максимально конкретний опис і документальне відтворення одиничного випадку на підставі конкретності та документалізму формується пізнання нових соціальних явищ, виробляється нове знання. В художньо-публіцистичних творах провідна роль належить особі оповідача, який розповідає, розмірковує, веде читача від одного факту до другого, знайомить з явищами, аналізує і роз’яснює проблему, тому важливою ознакою публіцистики є наявність оповідача, який супроводжує реципієнта лабіринтами подій і фактів, думок і міркувань. Тема публіцистичного твору – це не тільки предмет відображення, але й проблема, яку автор побачив у ньому, його оцінки та концепція порушеного питання. Ідея публіцистичного твору завжди мусить бути вербалізована, тобто словесно виражена у вигляді висновку, дефініції чи формули. Вона має бути сформульована чітко, логічно, однозначно і не допускати множинності витлумачень. Ця ідея покликана наштовхнути читача на певну дію, соціальну акцію. Типи конфліктів у публіцистиці. Обставинні – це такі конфлікти, які відображають боротьбу людини з обставинами життя, причому обставини можуть мати як природний, так і соціальний характер, можуть бути об’єктивними і суб’єктивними. Внутрішньо-психологічні конфлікти – до їх числа належать такі, які розгортаються у свідомості людини між різними сторонами її характеру або спонукальними векторами (між розумом і серцем, почуттями і обов’язком тощо). Міжособистісні конфлікти – це такі зіткнення, у яких чітко окреслені дві протидіючі сторони, кожна з яких представлена колективом або окремими особами, що переслідують власні цілі та інтереси.

Дібрати приклади публіцистичних текстів, які би ілюстрували всі типи конфліктів. Написати матеріал (замальовку), в якому спробувати розкрити один з типів конфліктів.

Нарис.

  1.  Дефініція та різновиди нарису. 2. Структурна організація нарису. 3. Художні елементи нарису: пейзаж, деталь, портретна характеристика. 4. Нарисовий тип оповіді.

Нарис – це художньо-публіцистична оповідь на документальній основі з поглибленою емпіричною достовірністю, в якій зображено справжні факти, події, конкретні люди. За обсягом близький до невеликого повідання або новели, але позбавлений завершеної фабули, яка означена здебільшого фрагментарно, характеризується відсутністю єдиної сюжетної лінії. Важливим для нарису є швидке реагування на злободенні вимоги сучасності. В нарисі виражено кілька типів дискурсу: соціально-побутовий, політичний, історичний, біографічний, психологічний. Дискурс – це спосіб діалогічно-аргументативного перевірення спірних домагань значущості стверджувальних і нормативних висловлювань і дій з метою досягнення універсального консенсусу (згоди). Габермас виділив п’ять типів дискурсів: дискурс як засіб комунікативної дії (розмова з метою інформування або навчання); комунікативна дія, яка лише позірно приймає форму дискурсу (сюди належать всі форми ідеологічного виправдання); терапевтичний дискурс (де створення умов для дискурсу править за підґрунтя саморефлексії); нормальний дискурс (слугує обґрунтуванню проблематичних претензій на значення) (наукова дискусія); нові форми дискурсу (семінарські дискусії). Виокремлюють такі різновиди нарису: портретні, подорожні, проблемні, науково-популярні: значне місце в них відведено роздумам, соціально-економічному аналізу, обґрунтування, узагальненню висвітлюваного матеріалу, статистичним даним. . Розвитку характеру через конфлікт із середовищем, властивому для художньої оповіді, в нарисі з притаманною йому вільною композицією, увагу приділяють не завжди. За Тертичним суть нарису визначається тим, що в ньому поєднується репортажне (наочно-образне) та дослідницьке (аналітичне) начало . Розгорнутість репортажного начала сприймається як домінування художнього методу, тоді як акцент автора на аналізі предмета зображення, з’ясування його взаємозв’язків виступає як переважання дослідницького теоретичного методу. Сучасний нарис найчастіше характеризується документальною насиченістю, дуже часто на шкоду художньості. Предметом портретного нарису виступає особистість і суть такої публікації полягає в тому, щоб дати аудиторії певне уявлення про героя виступу. Тут журналіст має продемонструвати, яким цінностям служить цей герой, в чому бачить смисл свого існування. За тематичною спрямованістю виділяються такі типи портретів: літературний (портрет-роман, портрет-дослідження, портрет-есе, портрет-сенсація); політичний (є формою аналізу політичної ситуації і формою творення політичного образу іміджу, крім того, такий портрет дуже синкретичний, тобто накопичує в собі елементи інших жанрів, найчастіше; (політичний портрет і портрет політика); історичний (по суті, є аналітичним, відтворює дух доби, представляє особистість тих чи інших політичних обставин); культурологічний (близький до політичного, його героями стають зірки різних сфер культури); соціологічний (портрет рейтингів, графіків популярності тощо); побутовий (портрет простої, пересічної людини). Дуже часто популярним є портрет-інтерв’ю. Добре виписаний портрет має залишати в читача враження, ніби він особисто познайомився з людиною, ім’я якої йому давно відоме. Персонаж портрета має бути присутнім з перших рядків тексту і не зникати з жодного абзацу. У розповіді має бути багато цитат, сценок з життя, влучних зауважень. Автор мусить зустрітися з персонажем особисто, попередньо підготувавши на нього гарне досьє. Виписати портрет – це значить відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють персонажа. Портрет – жанр, який аналізує особистість, індивідуальність людини на тлі історичної, соціальної, політичної, культурної дійсності і реалізується в нарисі, есе, замальовці, а також може бути представлений статтею або розслідуванням. Подорожній нарис становить собою опис певних подій, пригод, зустрічей з різними людьми, з якими автор зіштовхується під час творчої поїздки, відрядження, тому сюжет такого нарису відображає послідовність цих подій, пригод, зустрічей, які і є змістом подорожі журналіста. Основні типи композиційних форм повинні відповідати типам зв’язків, які існують у навколишній дійсності, тобто тимчасом ому або причинно-наслідковому. Відповідно до цього виділяють три типи нарисових структур: хронікальна побудова нарису (опис явищ, подій людського життя в їх часовій послідовності); побудова, заснована на логіці причинно-наслідкових зв’язків (нарис - дослідження, аналіз, де немає розповіді про подію, явище, чи будь-який відрізок життя героя «у часі», а вся розповідь будується за принципом логічної послідовності, тут в основі лежить не логіка викладу, а логіка дослідження); есеїстична вільна форма поудови (заснована на складних асоціативних зв’язках і образних узагальненнях, найбільше поширена в газетному тексті, поєднує в собі елементи попередніх двох типів, характеризується найбільшою поліфонічністю, багатогранністю, різноманіттям вживаних композиційних прийомів і засобів). Хронікальний тип вирізняється наявністю родієвого ядра. Нарис вибудовується, виходячи з послідовної зміни різних періодів, епізодів і дій. Період – це спосіб відображення тривалого відрізка діяльності героя, коли передаються типові для цієї діяльності дії. Епізод – це своєрідний крупний план виривання моменту, тобто обмеженого відрізка з процесу чи події. Одинична дія – це відображення такого відрізка діяльності, який за нормальних обставин займає небагато часу і не розгортається в епізод. Пдії в нарисовому тексті передають через два принципи: пряма і зміщена хронологія. При прямому хронологічному відображенні автор розгортає розповідь, послідовно описуючи найбільш значні моменти з життя героя. В основу хронологічного нарису може бути покладено яскраво виражена фабула, за розвитком якої читачеві буде цікаво стежити, тобто на передній план треба висунути динамічну дію. У нарисах зі зміщеною хронологією поряд із подією, яка відображає певний фрагмент дійсності, може бути присутня ак звана мета подія (мета подія – діяльність журналіста з вивчення явища дійсності). Другий тип композиційної структури нарису – логічний, заснований на логіці причинно-наслідкових зв’язків, тут для автора важливо показати розвиток власної думки за рахунок висунення системи аргументів і доказів, виявляючи різні причинно-наслідкові зв’язки між явищами дійсності або досліджуючи внутрішній світ героїв, мотиви їхньої поведінки, автор будує твір відповідно до логіки своєї думки. Третій тип вимагає від нарисовця особливої майстерності. Рух думки з’єднується тут картинкою або епізодом, ліричні та філософські роздуми поєднуються з елементами гострої фабули. Журналіст повинен чітко продумати задум свого твору, розглянути різні варіанти розміщення тематичних і образних одиниць тексту, визначити, які зв’Язки і відступи будуть використані в цьому тексті, продумати основні способи монтування різнорідних композиційних елементів.

Написати нарис.

18 жовтня 2012

Пейзаж може використовуватися як окреслення місця і обстановки; як розрядка напруженої оповіді та постановка соціально-значущих проблем; як передача читачам відповідного настрою і зображення внутрішнього стану героя; врешті, як композиційний елемент. У подорожньому нарисі пейзаж потрібний: для географічного позначення місця; для змалювання місцевості, щоб читачі могли краще ознайомитися з природними умовами проживання людей, з екзотичними красотами тощо; для динамічного опису змінюваних картин подорожі; для фіксації різних природних явищ. У портретному нарисі краєвид може нести і фонове, і смислове навантаження, розкриваючи щось нове в людині. Введення пейзажних елементів до портретного нарису треба тоді, коли потрібно передати атмосферу подій; як засіб порівняння, контрасту між внутрішнім станом героя і навколишньою природою; як засіб розкриття людського характеру; як фон для портрету героя; як прийом для розкриття світоглядних позицій героя. У проблемних нарисах пейзаж може використовуватись як експозиція (зачин) і тут він використовується двояко: як художній засіб для постановки соціально-значущих проблем; для відтворення соціального життя людей.Деталь у нарисі є одним із засобів художньої типізації. За допомогою вдало знайденої деталі можна передати характерні риси зовнішності людини, її мови, манери поведінки, опукло і зримо описати обстановку, місце дії, предмет і ціле явище. До основних ознак деталі можна віднести її образотворчу місткість і конкретність. Конкретні деталі показують життя не в абстрактних, а в індивідуальних проявах, окремі навіть цікаві дрібні спостереження тільки тоді потрапляють в нарис, коли їх пов’язує сила узагальнення. Опис різних картин життя, певних рис людей за допомогою конкретних деталей подається для розкриття внутрішнього змісту їх, їхньої сутності, для виявлення психології і світогляду героїв. Конкретна деталь сприяє закінченості портрету, робить образ відчутним, зримим. Існує два етапи роботи над деталлю. Перший – виокремлення опорної деталі з потоку вражень, що оточують журналіста під час збору інформації. Другий етап пов’язаний з вибором опорної деталі, здатної стати серцевиною не тільки логічної, але й художньої концепції твору. Деталі можуть використовувати: для образного трактування тих чи інших подій; для створення символічного образу; для асоціативних зв’язок; для передачі особливостей зовнішніх і внутрішніх людських проявів. Несуттєві деталі можуть приховано підготувати читача до сприйняття опорної деталі або ж створити певний фон, з якого і виникне цілісне враження про описуваний фрагмент дійсності. Портрет в публіцистиці виступає своєрідним аналогом характеру героя. Він дає можливість наочно, зримо побачити героя і в цьому плані портрет стимулює читацьку уяву. Інша функція портрета – допомогти через виділення якихось зовнішніх деталей зазирнути у світ людської душі, емоцій та почуттів. Портрет безпосередньо пов’язують із психологічними особливостями людини. Оновна вимога до портретної характеристики – це документальна точність відображення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70848. ОБРАБОТКА И ПРЕДСТАВЛЕНИЕ РЕЗУЛЬТАТОВ СЕРИИ ПРЯМЫХ ИЗМЕРЕНИЙ С МНОГОКРАТНЫМИ НАБЛЮДЕНИЯМИ 418.5 KB
  Ознакомление с методикой обработки и представления результатов измерений для группы равнорассеянных многократных наблюдений. Получение навыков обработки результатов наблюдений и оценивания погрешностей результатов измерений. Ознакомиться с видами и методами измерений.
70849. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОГРЕШНОСТИ ЦИФРОВОГО ВОЛЬТМЕТРА МЕТОДОМ ПРЯМЫХ ИЗМЕРЕНИЙ 237.5 KB
  Получение навыков проведения метрологических работ в процессе определения контроля погрешности цифрового вольтметра методом прямых измерений. Ознакомьтесь с принципом действия устройством и характеристиками цифрового вольтметра.
70850. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОГРЕШНОСТИ ЭЛЕКТРОННОГО ВОЛЬТМЕТРА МЕТОДОМ СЛИЧЕНИЯ 368.5 KB
  Получение навыков проведения метрологических работ в процессе определения контроля погрешности электронного вольтметра методом сличения. Ознакомиться с принципом действия устройством и характеристиками электромагнитного вольтметра.
70851. ИЗМЕРЕНИЕ СИЛЫ ПОСТОЯННОГО ЭЛЕКТРИЧЕСКОГО ТОКА 494 KB
  Ознакомление с прямыми и косвенными измерениями силы постоянного электрического тока; получение сведений о способах учета погрешностей измерений в этих случаях; знакомство с некоторыми средствами измерения силы постоянного электрического тока.
70852. Измерение мощности постоянного электрического тока 521 KB
  Ознакомление со способом измерения мощности постоянного тока при помощи амперметра и вольтметра. Ознакомьтесь с косвенными измерениями мощности при помощи амперметра и вольтметра.
70854. Измерение переменного электрического напряжения 593 KB
  Получение навыков измерения переменного электрического напряжения. Ознакомление с особенностями влияния формы и частоты измеряемого напряжения на показания приборов. Приобретение представления о порядке работы с электроизмерительными приборами при измерении переменного напряжения.
70855. Измерение параметров гармонического напряжения с помощью осциллографа 361 KB
  Получение навыков измерения параметров гармонического напряжения с помощью осциллографа. Приобретение сведений о характеристиках и устройстве электронного осциллографа. Ознакомьтесь с принципом работы устройством и характеристиками универсального электронного осциллографа.