76742

Анатомия и медицина древней Греции и Рима

Доклад

Биология и генетика

были обобщены все достижения современной ему анатомии. Гиппократ свел в единое руководство достижения современной ему анатомии используя первые рукописи в виде Анатомии Диоклесса трудов Алкмеона и своих собственных. Древнегреческая Александрийская медицинская школа в изучении анатомии стояла на передовых позициях.

Русский

2015-02-01

183.8 KB

4 чел.


 Анатомия и медицина древней Греции и Рима

В развитии анатомии и медицины древней Греции много сделано в доалександрийский период (VI-III века до н.э.). Знаменитым врачом этого времени Гиппократом (460-377 г.г. до н.э.) были обобщены все достижения современной ему анатомии. Строение человека он рассматривает вместе с болезнями и травмами. Так, описывая раны, переломы, вывихи Гиппократ приводит достаточно верное описание костей, суставов, внутренних органов. Полости туловища разделяет диафрагмой, в легких находит пять частей, в сердце - желудочки, ушки, перикард. Однако артерии и вены часто смешивает, нервы не всегда отличает от сухожилий. В книге «Эпидемии» у Гиппократа описываются два черепно-мозговых нерва, проходящих вдоль трахеальной артерии к желудку (блуждающие нервы). Мозг описывается в виде двух полушарий и относится вместе с почками, миндалинами, лимфоузлами к железам.

В медицине и философии Гиппократ занимал материалистические позиции под влиянием работ Демокрита, Гераклита (основное философское положение древних греков – панта рей – все течет, все изменяется; «в одну реку невозможно войти дважды»). Учение Гиппократа о соках (кразах) в организме человека — крови, слизи, черной и светлой желчи дошло и до наших дней. Понятие нормы в нем определяется как правильное перемещение кразов. По Гиппократу – кровь (сангвис) поддерживает жизненный дух, слизь (флегма) вызывает вялость, черная желчь - меланхолию, светлая желчь (холе) – возбуждение, гнев. В связи с этим положением различают 4 типа темперамента: сангвинический, флегматический, меланхолический, холерический.

Гиппократ свел в единое руководство достижения современной ему анатомии, используя первые рукописи в виде «Анатомии» Диоклесса, трудов Алкмеона и своих собственных. На Русь работы Гиппократа проникли в средние века из Византии, они переводились, комментировались, обсуждались в монастырях и тиражировались рукописным способом, служили своеобразными учебниками в лекарских школах.

Гиппократ пользовался огромным авторитетом, имел много учеников, на его труды опирались все последующие исследователи и врачи. Имя его, как отца европейской и мировой медицины, известно всему миру, а его деонтологические заповеди легли в основу современной присяги врача и называются клятвой Гиппократа. Он заложил основы врачевания и должного поведения медиков, которыми пользуются и в наше время.

Древнегреческая Александрийская медицинская школа в изучении анатомии стояла на передовых позициях. Один из её крупных представителей Герофил умело вскрывал трупы человека (более 600), правильно описал черепные нервы, различал чувствительные и двигательные ветви, оболочки и синусы головного мозга, ориентировался в строение оболочек глаза, брыжеек, печени. Древним грекам было известно бальзамирование, для которого они применяли воск и пчелиный мед. Тело Александра Македонского, во время доставки на родину, сохранялось в меде.

Аристотель - крупнейший древнегреческий ученый, энциклопедист – является прямым предшественником Александрийской школы. Непосредственно анатомией человека он не занимался, однако, вскрывая животных, получил много анатомических фактов, которые систематизировал и с позиции логики, философии изложил в книгах «Истории животных», «О частях животных», «О происхождении животных», чем заложил основы описательной зоологии, сравнительной анатомии, эмбриологии. В своих анатомических знаниях во многом был прав, считая сердце началом сосудов, а сосуды – «приемниками крови». Однако он думал, что кровь заполняет только вены, а в артериях движется только «пневма – жизненное дыхание». Сердце он назвал обиталищем души, интеллекта, а мозг относил к «холодным органам», нервы считал трубчатыми структурами.

Таким образом, у Аристотеля, как и у Гиппократа, наряду с правильными суждениями о строении и назначении органов наблюдаются неверные, что обусловлено недостаточным развитием научных методов познания того времени (из-за этических и религиозных запретов трупы людей почти не вскрывались), а анатомия животных не идентична анатомии человека. Мировоззренческие позиции древних ученых тоже отражались на представлениях о строении и функции человеческих органов.

Аристотель по мировоззрению дуалист, т.е. колеблющийся между материализмом и идеализмом, развивает идею Платона, своего учителя, о трех видах души, помещающихся в мозге, сердце, печени (знаменитый треножник Платона). Аристотель считает, что душа едина с телом, и умирают они вместе (материалистический подход). Однако он доказывает, что развитие всего живого целенаправленно свыше – теологично, что потом легло в основу схоластики, господствовавшей в средневековой медицине.

Перед величием Аристотеля преклоняются многие, среди его учеников Александр Македонский, знаменитые врачи и философы древности. Чарльз Дарвин считал своими богами Линнея и Кювье, но перед Аристотелем — они, по его мнению, школьники. В естествознании учение Аристотеля сохраняло позиции и почиталось в течение двух тысячелетий и, сегодня, в трудах по философии, медицине, психологии, истории его учение анализируется, критикуется, сохраняя не только исторический интерес, но и определенную актуальность.

Клавдий Гален – ученый и знаменитый врач Древнего Рима, обобщил по анатомии человека все, что было известно до него, дополнил эти сведения собственными данными. Его основной труд «17 книг о назначении человеческого тела» написан на греческом языке в 169-175 гг. нашей эры, а переведен на латынь в 1310 году. Анатомические исследования Гален проводил на трупах животных, особенно обезьян, реже на мертвых человеческих телах; обладал великолепной техникой вскрытия и постановки эксперимента. Много сделал открытий, например, в головном мозге — водопровода, описал анатомическое строение органов, пытался установить их функциональное назначение. В Риме был популярным, публичным лектором, сопровождал свои выступления демонстрацией опытов; написал более 400 сочинений, успешно вел врачебную практику, в частности, был врачом гладиаторов.

Расцвет античной анатомии в большой степени обусловлен работами Галена. В средневековую Русь античные рукописи Гиппократа, Аристотеля, Галена поступали через Византию (Восточный Рим). В монастырях, церквах они использовались для обучения лекарей и непосредственного врачевания. Особая заслуга в распространении этого наследия принадлежит игумену Белозерского монастыря Кириллу, который перевел и составил комментарий «Галиново на Ипократа» – учебное пособие для подготовки монастырских лекарей. Русские монастыри располагали трудами Аристотеля, которые с греческого языка переводили на церковно-славянский, использовали в лекарском деле и при обучении.

Анатомия эпохи Возрождения. Леонардо да Винчи как анатом. Андрей Везалий – революционер описательной анатомии.

6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84588. Реабсорбція речовин в наступних відділах нефрона 50.77 KB
  Кількість речовин в первинній сечі можна розрахувати за формулою: Кількість речовини = Кпл ШКФ де: Кпл – концентрація речовини в плазмі крові; ШКФ – швидкість клубочкової фільтрації ШКаФ; Кпл ШКФ = Кс Д звідси: ; Синтетичний полісахарид інулін вільно фільтрується але не реабсорбується і не секретується. Тому визначивши коефіцієнт очищення за інуліном оцінюють ШКФ. ШКФ можна оцінити визначивши кліренс за ендогенним креатиніном який реабсорбується і секретується але об’єми цих процесів однакові. Показники ШКФ розраховують на стандартну...
84589. Поворотно-протипоточна система нирок її фізіологічні механізми і роль 52 KB
  Поворотнопротипоточна система нирки ППСН забезепчує при необхідності: розведення сечі тобто виводить у великому об’ємі води малу кількість солей та метаболітів. Так нирки працюють при надлишку води в організмі наприклад при надлишковому її прийомі. концентровання сечі тобто виводять у малому об’ємі води велику кількість солей та метаболітів. Регуляція реабсорбції йонів натрію і води в канальцях нирки.
84590. Роль нирок в забезпеченні кислотно-основного стану крові 38.28 KB
  Роль нирок у підтримці кислотноосновного стану крові пов’язана із здатністю епітеліоцитів ниркових канальців секретувати протони які надалі виводяться з організму. Протони секретуються в просвіт канальців а бікарбонатні йони реабсорбуються у кров. Протони котрі секретуються нирковим епітелієм взаємодіють з різними компонентами сечі.
84591. Фізіологія як наука. Поняття про функцію. Методи фізіологічних досліджень 44.59 KB
  Нормальна фізіологія – наука про об’єктивні закономірності протікання функцій організму в їх взаємозв’язку і у взаємодії організму із зовнішнім середовищем. Функція – це діяльність і властивість клітин органів систем організму які проявляються як фізіологічний процес чи сукупність процесів. Неспецифічні – притаманні багатьом чи всім тканинам та клітинам організму. Об’єктом фізіологічного дослідження є функція організму його систем органів і клітин.
84592. Потенціал спокою, його параметри, механізми походження та фізіологічна роль 49.49 KB
  Формула Нернста для розрахунку величини ПС: де R – універсальна газова стала T – абсолютна температура F – число Фарадея [K і] – концентрація іонів К в клітині [K е] – концентрація іонів К поза клітиною. Особливостями проникності мембрани клітини в стані спокою – вона проникна для іонів К та непроникна для іонів N. Цей білок на внутрішній поверхні мембрани розщеплює АТФ на АДФ та фосфат й використовує енергію що виділилась на транспортування трьох іонів N з клітини та двох іонів К в клітину. Отже за рахунок роботи НКН...
84593. Потенціал дії, його параметри, механізми походження та фізіологічна роль 47.44 KB
  При внутрішньоклітинній мікроелектродній реєстрації ПД окремої клітини має такий вигляд: Спочатку мембранний потенціал різко зменшується до нуля – 1 фаза деполяризації ПД; потім заряд мембрани змінюється на протилежний – зовні всередині – 2 фаза реверсполяризації. Далі мембранний потенціал поступово повертається до вихідного рівня – 3 фаза реполяризації ПД. Так розвивається фаза деполяризації ПД. Але вхід іонів N в клітину не припиняється й тепер у клітині створюється надлишок позитивних іонів N а на її поверхні – надлишок аніонів...
84594. Збудливість. Критичний рівень деполяризації поріг деполяризації клітинної мембрани 43.2 KB
  Критичний рівень деполяризації поріг деполяризації клітинної мембрани. Пороговий потенціал ΔV – різниця між ПС та критичним рівнем деполяризації мембрани Екр. Критичний рівень деполяризації – той рівень мембранного потенціалу при зменшені до якого ПС на мембрані виникає ПД. Тобто чим менший поріг деполяризації тим вища збудливість клітини та навпаки.
84595. Зміни збудливості клітини при розвитку одиничного потенціалу дії 46.03 KB
  При розвитку на мембрані місцевого збудження та ПД збудливість клітини змінюється порізному: при розвитку місцевого збудження збудливість збільшується так як ΔV зменшується; при розвитку ПД мають місце закономірні зміни збудливості: поки деполяризація повільно прямує до Екр збудливість збільшується вище вихідного рівня вище 100 – фаза супернормальної збудливості; к тільки деполяризація доходить до Екр й починається розвиток піку ПД збудливість клітини падає до нуля та починається фаза абсолютної рефрактерності – повної...
84596. Значення параметрів електричних стимулів для виникнення збудження 43.28 KB
  Під анодом виникає гіперполяризація а під катодом – деполяризація мембрани внаслідок складання зовнішнього та власного електричного поля. Коли під катодом відбувається деполяризація мембрани й досягає 5075 від величини порогового потенціалу в мембрані відкриваються потенціалчутливі натрієві канали через них в клітину входять іони N збільшення ступеню деполяризації під катодом. Деполяризація під катодом що пов’язана з відкриттям натрієвих каналів та з входом іонів N в клітину має назву локальної відповіді ЛВ. Таким чином при дії на...