7712

Педагогічна культура та майстерність викладача вищої школи

Лекция

Педагогика и дидактика

Педагогічна культура та майстерність викладача вищої школи План Педагогічна діяльність викладача ВНЗ. Сучасні вимоги до викладача ВНЗ. Педагогічна майстерність викладача ВНЗ. 1. Педагогічна діяльність викладача ВНЗ. Педагогічна пра...

Украинкский

2013-01-28

61.5 KB

79 чел.

Педагогічна культура та майстерність викладача вищої школи

План

  1.  Педагогічна діяльність викладача ВНЗ.
  2.  Сучасні вимоги до викладача ВНЗ.
  3.  Педагогічна майстерність викладача ВНЗ.

1. Педагогічна діяльність викладача ВНЗ.

Педагогічна праця викладача ВНЗ є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції. Нині в Україні навчально-виховний процес забезпечують понад 90,5 тисяч викладачів.

Педагогічна діяльність у ВНЗ – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Об'єктом педагогічного впливу у ВНЗ є юнаки і дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором інауково-культурного й професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Головним у педагогічній культурі викладача є індивідуальність та індивідуальна свідомість, визнання права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає.

Ще П.П.Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «всьому», але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно».

Гуманістично зорієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у вищому навчальному закладі вимагає відмінної педагогічно-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, зміщення акцентів у побудові професіограми особистості викладача та розробки критеріїв його педагогічної майстерності.

Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо також те, на якому ментально-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростапні.  Задля  цього сам  викладач  повинен  мати  високий  рівень самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.

Викладач вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах: навчальна, методична, дослідницька, виховна.

Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Викладач визначає мету і завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю. (Основними видами цієї діяльності є лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, екзамени, рецензування, організування захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами тощо).

З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї відносять: підготовку до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень майстерності самого викладача: він засвоює зміст нових навчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Важливе місце в діяльності викладача навчального закладу належить організаційно-методичній роботі: робота на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація педагогічних практик, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вищого навчального закладу, робота з підготовки науково-методичних семінарів та ін.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою, яка розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу,   уважно  опрацьовує  науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, викладачеві слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позааудиторний час. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Усі розглянуті функції викладача виявляються в єдності, хоча у різних викладачів може одна превалювати над іншими: у деяких переважає педагогічна спрямованість, в інших — дослідницька, у третіх — однаково виражена педагогічна і дослідницька.

Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних ситуацій бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв'язаня. А це вимагає творчого підходу до педагогічної діяльності.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важливі вміння та психологічні якості, необхідні для її реалізації.

Психолого-педагогічна структура діяльності — система дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань.

У цій системі виокремлюють такі функціональні компоненти (Н. Кузьміна): гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний.

Гносеологічний (пізнавальний) компонент охоплює вивчення кожного студента і колективу; визначення сфери застосування усіх методів навчання й виховання; вивчення методичних вказівок та інструкцій, розмежування в них об'єктивного і суб'єктивного; аналізування власного досвіду і досвіду інших викладачів, узагальнення його і перенесення ефективних форм, методів і прийомів у практику своєї роботи; самоосвіта і самовиховання.

Конструктивний компонент передбачає добір і композицію навчальної інформації, яку слід донести до студентів; планування діяльності студентів щодо цієї інформації; проектування власної діяльності і поведінки для взаємодії зі студентами. (Молодим педагогам слід передусім навчитися конструювати навчальний матеріал, виділяти в ньому головне і правильно розподіляти за часом, щоб цей матеріал легко сприймався аудиторією).

Організаційний компонент охоплює: структурування інформації в процесі її повідомлення студентам; організацію різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; організацію власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії зі студентами.

Комунікативний компонент передбачає налагодження педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (визнання моральної, інтелектуальної і політичної вищості як керівника і організатора — «взаємини по горизонталі»); встановлення правильних відносин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість — «взаємини по вертикалі») і партнерів; співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, доведеним до керівника як громадянина.

2. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу

У   педагогіці   вищої   школи   вважається   загальновизнаним,   що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів:   загальногромадянські   риси;   властивості,   що   визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння й навички з предмета (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних     особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість   переконань;   громадянська   активність   і   цілеспрямованість; національна  самосвідомість,   патріотизм   і  толерантність   щодо   інших народів   і   культур;   гуманізм   і   соціальний   оптимізм;   високий   рівень відповідальності та працелюбність.

2.  Морально-психологічні якості: чесність і ясність у стосунках із людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.

3.   Науково-педагогічні якості:  науково-педагогічна творчість; професійна  працездатність;  активна  інтелектуальна діяльність, науковий  пошук;  педагогічне спрямування  наукової ерудиції;  педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна    інтелектуальна    діяльність,     науковий    пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови та мовлення (фонетична  чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.

4.    Індивідуально-психологічні   особливості:    високий   рівень соціального    сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і    допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція,   самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.

5. Професіїшо-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента й безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний  вплив  на академічну  групу  й  особистість студента, організація розвивальної інтеракції.

3. Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу

Педагогічна майстерність — сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Професійні знання є фундаментальною основою педагогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого-педагогічні, фахові, соціально-гуманітарні.

Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними в процесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що виявляється у поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають змогу отримати результат, адекватний цілям, задумам.

До педагогічних здібностей належать комунікативність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану); перцептивні (здібності до сприйняття нового), інтелектуальні, організаторські.

Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача і охоплює його ціннісні орієнтації, ідеали, інтереси. Втілюється вона в педагогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на стосунки із студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогічної діяльності.

До професійно значущих якостей відносять доброзичливість, об'єктивність, вимогливість, самостійність, самоконтроль, порядність, оптимізм, наявність педагогічних здібностей. Ці якості підвищують продуктивність та ефективність педагогічної діяльності.

Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіска, макіяж, осанка, мова, форми невербального спілкування тощо.

Усі ці компоненти-характеристики створюють передумови для перетворення педагогічної діяльності на мистецтво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів (Р. Піонова).

1.  Професіоналізм. Ним володіє випускник вищого педагогічного закладу. У процесі самостійної роботи в навчальному закладі триває його професійне зростання, вдосконалення,  але інтенсивніше й цілеспрямованіше. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання,  від наявності відповідної програми. Крім того, викладач може вчитися в педагогів-майстрів, аналізувати роботу досвідчених колег, відвідувати семінари, курси, брати участь в наукових і практичних конференціях.

2.  Педагогічна майстерність. У процесі діяльності пси-холого-педагогічна культура викладача зростає.  Окрім репродуктивної діяльності, він займається педагогічним моделюванням, пошуком нових елементів в навчально-виховному процесі, його вдосконаленням. Одночасно розвиваються педагогічні здібності, якості, збагачується методичний арсенал. Однак розвиток структурних компонентів педагогічної майстерності відбувається нерівномірно. До педагога-майстра звертаються за порадою та досвідом менш досвідчені колеги.

3.  Педагогічне новаторство.  Викладач-новатор вносить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює нові педагогічні технології. Внаслідок цього не лише підвищується продуктивність професійної підготовки студентів, а й змінюється її якість. Стати педагогом-новатором допомагають високий рівень теоретичної і практичної підготовки, інтелектуальні здібності, творчий склад розуму.

Особистісні якості викладача вищого навчального закладу відіграють важливу роль у вихованні і навчанні студентів, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17338. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В РІЗНИХ КРАЇНАХ 209.5 KB
  КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В РІЗНИХ КРАЇНАХ Сучасна захiдна економiчна теорiя характеризується неоднорідністю наявністю багатьох напрямків шкіл течій. Така різноманітність є наслідком передовсім розбіжностей у визначенні предмета дослідження й теоретичног
17339. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ.НЕОЛІБЕРАЛІЗМ 490 KB
  ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ.НЕОЛІБЕРАЛІЗМ 1. Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст. Монополізація економіки виникнення державномонополістичної форми власності усесвітня економічна криза 20 30х рр. поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласи...
17340. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ 278.5 KB
  ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ Інституціоналізм своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає насамперед у тім що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми а зв’язують їх з проблемами соціальними політичними ет...
17341. ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ 199 KB
  ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛДЕМОКРАТІЇ Соціалдемократичний рух в економічному та політичному відношенні є нині досить впливовою силою яка значною мірою визначає напрями сучасного розвитку різних держав світу. Історія його формування тісно зв’язана з еволюцією
17342. РАДЯНСЬКА ЕКОНОМІЧНА НАУКА 192.5 KB
  РАДЯНСЬКА ЕКОНОМІЧНА НАУКА 1. Основні етапи становлення й розвитку економічної науки в СРСР Сучасна світова економічна думка формувалась об’єднуючи різноманітні напрямки економічного знання. Вона синтезувала досягнення цілих поколінь добираючи раціональне та в
17343. Введение в курс Системное проектирование телекоммуникационных систем 87 KB
  Лекция 1. Введение в курс Системное проектирование телекоммуникационных систем 1.1.Общее понятие о системном проекте и системном подходе к проектированию сложных объектов Данная университетская дисциплина Системное проектирование телекоммуникационных систем отн...
17344. ЭЛЕМЕНТЫ ОБЩЕЙ ТЕОРИИ СИСТЕМ 181 KB
  ЭЛЕМЕНТЫ ОБЩЕЙ ТЕОРИИ СИСТЕМ Лекция №2 Основания общей теории систем 1.1. Уровни исследования системы Во второй половине двадцатого столетия в биологии медицинской науке и философии основательно укоренилось словосочетание: Общая теория систем [15] котор...
17345. Сложный объект как система. Основные аспекты системного исследования 136.5 KB
  Тема 2. ЭЛЕМЕНТЫ ОБЩЕЙ ТЕОРИИ СИСТЕМ Лекция 3. 2.4. Сложный объект как система Основные аспекты системного исследования Несколько нарушая принятую методологию изложения материала начнем с определения объекта Ob как потенциально сложного элемента системы. Сложный ...
17346. Научные (Теоретические) основы системного похода 136.5 KB
  Тема 2. Научные Теоретические основы системного похода Продолжение. Лекция 4 3.5 Основные принципы системного подхода Основные принципы системного подхода вытекают из соответствующих главных концепций ОТС представленных схеме на рис.1. ...