77904

Організація виробництва та забезпечення якості продукції

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Якість та конкурентноспроможність продукції. Стандартизація та сертифікація продукції. Державна політика у сфері управління якістю продукції.

Украинкский

2015-02-05

69.43 KB

1 чел.

Тема 8: Організація виробництва та забезпечення якості продукції (4 години)

  1.  Форми, типи і методи організації виробництва.
  2.  Потоковий метод організації виробництва.
  3.  Партіонний та індивідуальний методи організації виробництва.
  4.  Організація виробництва в допоміжних і обслуговувальних підрозділах підприємства.
  5.  Якість та конкурентноспроможність продукції.
  6.  Стандартизація та сертифікація продукції.
  7.  Державна політика у сфері управління якістю продукції.

  1.  Форми, типи і методи організації виробництва

Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на раціональне поєднання праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці.

До форм організації виробництва в цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування. Концентрація є процесом зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості підприємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації залежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одиничної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання рівня концентрації використовують показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях – вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продукції або виконання окремих стадій технологічного процесу. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічнаспеціалізація – відособлення підприємств, цехів і ділянок з метою виконання певних операцій або стадій виробничого процесу .

Предметна спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, мотоциклів, велосипедів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалізація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих деталей і частин готової продукції (моторів, підшипників тощо).

Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація, уніфікація і типізація процесів. Стандартизація встановлює суворі норми якості, форми та розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, яка випускається, та збільшення масштабів її виробництва. Уніфікація припускає скорочення існуючого різноманіття в типах конструкцій, формах, розмірах деталей, заготовок вузлів, матеріалів і вибір з них найбільш технологічно та економічно доцільних. Типізаія процесів полягає в обмеженні різноманітності виробничих операцій, розробленні типових процесів для груп технологічно однорідних деталей. Проте слід мати на увазі, що реалізація розглянутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчих властивостей готової продукції, зменшувати попиту на неї.

В умовах конкуренції в ряді випадків привабливішою для підприємства є диверсифікація виробництва, яка допускає різноманітність сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції. Спеціалізація на випуску обмеженого асортименту продукції, орієнтованого на задоволення чітко визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.

Кооперація передбачає виробничі зв’язки підприємств, цехів, ділянок, які спільно беруть участь у виробництві продукції. В її основі лежить подетальна і технологічна форми спеціалізації.

Комбінування - це з׳єднання на одному підприємстві виробництв, іноді різногалузевих, але тісно пов’язаних між собою. Комбінування може мати місце:

  1.  На базі поєднання послідовних стадій виготовлення продукції (текстильні, металургійні й інші комбінати);
  2.  На основі комплексного використання сировини (підприємства нафтопереробної, хімічної промисловості);
  3.  При виділенні на підприємстві підрозділів з перероблення відходів (підприємства лісової, шкіряної й інших галузей промисловості).

Показниками, які характеризують рівень комбінування, є кількість і вартість продуктів, які одержують з вихідної сировини, що переробляється на комбінаті; частка сировини і напівфабрикатів, які переробляються в подальший продукт на місці їх отримання (наприклад, чавуну в сталь, сталі в прокат); частка побічної продукції в загальному обсязі продукції комбінату тощо.

Організація виробництва на підприємстві –форма одиничного розподілу праці. Розрізняють такі рівні організації виробництва на підприємстві:

  1.  організація виробництва на робочому місці – оптимальне поєднання засобів праці, предметів праці, робочої сили;
  2.  внутрішньоцехова організація праці – пов’язана з організацією праці на дільницях та організацією праці між дільницями;
  3.  міжцехова організація виробництва – організація виробничих процесів, які виконуються цехами, спрямована на функціонування їх як єдиного цілого.

Виділяють три види організації виробництва:

  1.  поелементний– усі елементи виробничого процесу повинні відповідати один одному, що є вихідним моментом його організації;
  2.  просторовий- пов’язаний з певним рівнем організації цехів і ділянок та відповідним рівнем виробничої структури підприємства;
  3.  часовий розріз організації виробництва – оптимальне поєднання в часі початку і закінчення окремих виробничих процесів, пов’язаних між собою.

Ступінь спеціалізації і масштаб випуску продукції визначають тип організації виробництва, а ступінь отримання основних принципів раціональної організації виробничого процесу характеризує метод організації виробництва. Розрізняють такі методи організації виробничого процесу:

  1.  потоковий;
  2.  партіонний;
  3.  індивідуальний.

Крім методів організації виробничого процесу потрібно розрізняти тип організації виробництва, до яких належать:

  1.  масове;
  2.  серійне;
  3.  одиничне виробництво.

  1.  Потоковий метод організації виробництва

Потокове виробництво форма організації виробництва, заснована на ритмічній повторюваності часу виконання основних і допоміжних операцій на спеціалізованих робочих місцях, розміщених по ходу протікання технологічного процесу.

Потоковий метод характеризується:

  1.  скороченням номенклатури продукції, яка випускається, до мінімуму;
  2.  розчленовуванням виробничого процесу на операції;
  3.  спеціалізацією робочих місць на виконання певних операцій;
  4.  паралельним виконанням операцій на всіх робочих місцях у потоці;
  5.  розміщенням устаткування за ходом технологічного процесу;
  6.  високим рівнем безперервності виробничого процесу на основі забезпечення рівності або кратності тривалості виконання операцій такту потоку;
  7.  наявністю спеціального між операційного транспорту для передачі предметів праці від операції до операції.

Структурною одиницею потокового виробництва є потокова лінія. Потокова лінія – це сукупність робочих місць, розташованих за ходом технологічного процесу, призначених для виконання закріплених за ними технологічних операцій і повязаних між собою спеціальними видами між операційних транспортних засобів. Найбільшого поширення потокові методи отримали в легкій і харчовій промисловості, машинобудуванні та металообробці, інших галузях. Потокові лінії, що існують у промисловості, різноманітні.

Для потокового методу виробництва використовуються такі нормативи: такт, ритм потокової лінії, крок конвеєра, загальна довжина і швидкість руху потокової лінії.

Такт потокової лінії (r)інтервал часу між послідовним випуском двох деталей або виробів:

,

де - тривалість зміни, хв.; t – регламентовані втрати часу, хв.; Nвиробнича програма в зміну.

Підставимо у формулу умовні дані і виконаємо відповідні розрахунки:

r=(480-30)/90=5 хв.

У випадку безперервно-потокового виробництва слід обовязково дотримуватися принципу синхронізації. Принцип синхронізації полягає в тому, що час виконання кожної операції (tшт) повинен бути рівний розрахунковому такту потокової лінії (r=5). Це досягається розрахунком кількості робочих місць на кожній операції. Якщо тривалість операції рівна або менша часу такту, то кількість робочих місць і одиниць устаткування рівне кількості операцій. Якщо тривалість операції більша часу такту, то необхідно декілька робочих місць для синхронізації. Кількість робочих місць на кожній операції (Рм) визначається діленням штучного часу (tшт) на час такту (r):

.

Ритм потокової лінії (R) – це час, обернений такту. Ритм характеризує кількість виробів, які випускаються за одиницю часу:

R=1/r.

Проведемо розрахунки: R = 1:1/12=12 вир./год. Відзначимо, що при визначенні ритму потокової лінії необхідні однакові величини. Слід хвилини перевести в години (5 хв. = 1/12 год.), інакше розрахунок буде неправильний. Або ж за одиницю приймати 1 год. = 60 хв. Тоді R = 60/5 = 12 вир. /год.

Крок конвеєра (l) – це відстань між центрами двох суміжних робочих місць. Візьмемо умовно l = 6 м.

Загальна довжина потокової лінії конвеєра залежить від кроку і кількості робочих місць:

L = l×q,

де lкрок конвеєра, або відстань між центами двох робочих місць; qчисло робочих місць. У нашому прикладі:

L = 6×8 = 48 м.

Швидкість руху потокової лінії (υ)залежить від кроку конвеєра і такту потокової лінії, вимірюється в м/хв.:

.

У нашому прикладі υ = 6/5 = 1,2 м/хв.

Тривалість технологічної частини виробничого циклу виготовлення виробу на потоковій лінії () визначається за формулою:

= q×r,

де qчисло робочих місць; rтакт потокової лінії.

У нашому прикладі = 8×5 = 40 хв.

Економічна ефективність потокового методу забезпечується реалізацією всіх принципів організації виробництва: спеціалізації, безперервності, пропорційності, паралельності, прямоточності і ритмічності.

  1.  Партіонний та індивідуальний методи організації виробництва

Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їх запуску-випуску. Партією називається кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються під час кожної операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Партіонний метод організації виробництва має такі характерні риси:

  1.  запуск у виробництво виробів партіями;
  2.  обробка одночасно продукції декількох найменувань;
  3.  закріплення за робочим місцем декількох операцій;
  4.  широке застосування разом з спеціалізованим устаткуванням універсального;
  5.  використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації.

Для аналізу партіонного методу організації виробництва використовуються такі нормативи: розмір партії, періодичність запуску-випуску, розмір запасу незавершеного виробництва і коефіцієнт серійності виробництва.

Розмір партії (П) – основний норматив. Розмір партії – це кількість однойменних деталей, які оброблюються на одному робочому місці безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Чим більший розмір партії, тим повніше використовується устаткування, проте при цьому зростає обсяг незавершеного виробництва й сповільнюється оборотність обігових коштів.

Коефіцієнт втрат часу визначається як відношення підготовчо-завершального часу (Тпз) до часу роботи устаткування протягом якого виготовляється партія деталей (Тп):

.

При партіонному методі організації виробничого процесу розмір партії може дорівнювати:

місячній виробничій програмі (М/1);

0,5 місячної програми (М/2);

0,25 місячної програми (М/4);

0, 15 місячної програми (М/6);

0,125 місячної програми (М/8);

добовій кількості деталей в партії (М/24).

Періодичність запуску-випуску партії деталей з.в) – це період часу між двома запусками чергових партій деталей. Вона визначається за формулою:

,

де П – розмір партії, шт., м., - середньоденний випуск деталей (виробів).

Розмір запасу незавершеного виробництва (заділ) – це запас незавершеного продукту всередині виробничого циклу. Виділяють три види заділів – цикловий, страховий і оборотний. Розмір циклового заділу (Зц) визначають за формулою:

Зц = Сд×Тц,

де Сд - середньоденний випуск деталей (виробів); Тц – тривалість виробничого циклу.

Розмір страхового заділустр) визначають за формулою:

Зстр = Сд×tт.виг.,

де tт.виг. – час термінового виготовлення певної продукції.

Оборотний заділ – це продукція, яка перебуває на складах тощо.

Коефіцієнт серійності виробництва (Ксер) визначається за формулою:

де Nд – загальна кількість деталеоперацій, які виконуються на робочих місцях цеху (дільниці) за добу (місяць); Рм– відповідна кількість робочих місць цеху (дільниці) за добу (місяць).

Якщо Ксер = 20-30, то це одиничний тип організації виробництва; якщо Ксер = 5-20 – серійний тип організації виробництва; якщо Ксер = 3-5 – масовий тип організації виробництва.

Індивідуальний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими партіями, які не повторюються. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, в дослідному виробництві, під час виконанні окремих видів ремонтних робіт тощо. Відмітними особливостями індивідуального методу організації виробництва є:

  1.  не повторюваність номенклатури виробів протягом року;
  2.  використання універсального устаткування і спеціального оснащення;
  3.  розташування устаткування за однотипними групами;
  4.  розробка укрупненої технології;
  5.  використання висококваліфікованих робітників широкого профілю;
  6.  значна частка робіт з використанням ручної праці;
  7.  складна система організації матеріально-технічного забезпечення, що створює великі запаси незавершеного виробництва, а також запаси на складі;
  8.  високі витрати на виробництво і реалізацію продукції, низька оборотність засобів та рівень використання устаткування.

Нормативами індивідуального методу організації виробництва є:

розрахунок тривалостівиробничого циклу виготовлення замовлення в цілому і окремих його вузлів;

визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва.

  1.  Організація виробництва в допоміжних і обслуговувальних підрозділах підприємства

До допоміжних і обслуговувальних підрозділів підприємства належать ремонтне, інструментальне, транспортне, енергетичне, складське господарство тощо.

Основним завданням ремонтного господарства є підтримка устаткування в працездатному стані і запобігання його передчасному зносу. Організація та порядок проведення ремонтних робіт регламентуються типовим положенням. Система планово-запобіжного ремонту (ПЗР) охоплює комплекс заходів, які включають догляд за устаткуванням, міжремонтне обслуговування, періодичні профілактичні операції (огляди, перевірка на точність, заміна мастила, промивання), а також планово-запобіжний ремонт (поточний і капітальний). Основним нормативом системи ПЗР є ремонтний цикл – проміжок часу між двома черговими капітальними ремонтами, який вимірюють в роках. Кількість і послідовність вхідних у нього ремонтів та огляд становлять структуру ремонтного циклу.

Обсяг ремонтних робіт у цеху в фізичних одиницях устаткування визначається згідно зі структурою ремонтного циклу і дати останнього ремонту за кожним видом устаткування та видом ремонту (поточний, капітальний0. Усі нормативи витрат часу розроблені з розрахунку на одиницю ремонтоскладності кожного виду ремонтних робіт незалежно від типу ремонтованого устаткування. Планування ремонтних робіт включає такі розрахунки:

  1.  види ремонтних робіт на кожному верстаті й агрегаті та терміни їхнього виконання;
  2.  трудомісткість ремонтних робіт, продуктивність праці, чисельність і фонд оплати праці ремонтного персоналу;
  3.  кількість і вартість необхідних для ремонту матеріалів та запчастин;
  4.  плановий простій устаткування в ремонті;
  5.  собівартість ремонтних робіт;
  6.  обсяг ремонтних робіт у цехах і підприємстві в цілому та з розбивкою на квартали і місяці.

Інструментальне господарство має вирішувати такі завдання:

  1.  безперебійне постачання інструментом усіх виробничих підрозділів підприємства;
  2.  організація раціональної експлуатації інструменту і приладів;
  3.  скорочення запасів інструменту без втрати нормального ходу виробничого процесу;
  4.  зниження витрат на утримання інструментального господарства.

Залежно від галузевої належності і масштабу виробництва до складу транспортного господарства можуть входити різні підрозділи: транспортний відділ, цехи і дільниці залізнично-дорожнього, автомобільного, електротокарного та конвеєрного транспорту тощо. На окремих підприємствах, особливо малих, усі функції, пов’язані з внутрішньозаводським переміщенням вантажів, може виконувати транспортний цех (дільниця) або окремий робітник. Масштаби і структура транспортного господарства підприємства оцінюються за вантажообігом, тобто кількістю вантажів, які прибувають, відвантажуються та переміщуються всередині підприємства. Обсяг і характер вантажообігу визначає обсяг навантажувально-розвантажувальних робіт, способи їхньої механізації.

До складу енергетичного господарства входять енергомережі, засоби і точки споживання енергії. На великих диверсифікованих підприємствах енергетичним господарством охоплюються тепло- й енергостанції, компресорні, насосні станції, зовнішні енергомережі й інші енергоструктури. Основним завданням організації енергетичного господарства є:

  1.  безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії;
  2.  раціональна експлуатація енергоустаткування, його обслуговування та ремонт;
  3.  економія паливно-енергетичних ресурсів.

Призначення складського господарства полягає в зберіганні необхідних запасів матеріалів, сировини, палива, напівфабрикатів і готової продукції, які забезпечують безперебійну та ритмічну роботу підприємства, збереження матеріалів.

  1.  Якість та конкурентоспроможність продукції

Якість продукціїсукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Якістьяк економічно категорія – це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі.

Потреби зазвичай виражаються у властивостях, у їх порівнянні з аналогічними властивостями базового, або еталонного зразка.

Для забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів у виробничо-господарській діяльності підприємства важливо застосовувати певну систему показників, що дасть можливість визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рівень якості– це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якостітого чи іншого виробу визначають обчислюванням вибраних для його характеристики показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних на зарубіжних аналогів. Цей рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимого споживачів має постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості,який враховує пріоритетні і темпи розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Усі показники якості продукції поділяють на такі групи:

  1.  диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в табл.. 15.3 [9];
  2.  загальні – показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство, незалежно від її виду і призначення.

До цієї групи належать слідуючи показники:

  1.  співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;
  2.  питома вага;
  3.  нової продукції в загальному її обсязі;
  4.  продукції вищої категорії якості;
  5.  продукції, що відповідає міжнародним стандартам;
  6.  продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп існує третя група непрямих показників якості продукції, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію; обсягом і питомою вагою забракованої продукції; втратами від браку тощо. Показниками якості цієї групи є: гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб, наявність рекламацій, їх кількість і вартість; рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена на рис. 15.1.

Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

  1.  надійність;
  2.  довговічність;
  3.  ремонтопридатність;
  4.  продуктивність.

Надійність – властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність - властивість виробу тривалий час зберігати свою робото здатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність – можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукції ґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції та іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами.

Таблиця 15.3

Система одиничних показників якості продукції за групами

Групи показників

Сутнісна характеристика

 Окремі показники груп

  1.  Призначення

Характеризують корисну роботу (функцію, що виконується)

  1.  Продуктивність
  2.  Потужність
  3.  Міцність
  4.  Вміст корисних речовин
  5.  Калорійність
  1.  Надійності, довговічності та безпеки

Визначають міру забезпечення тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини

  1.  Безвідмовність роботи
  2.  Можливий термін використання
  3.  Технічний ресурс
  4.  Термін безаварійної роботи
  5.  Граничний термін зберігання
  1.  Екологічні

Характеризують ступінь шкідливого впливу на здоровя людини та довкілля

  1.  Токсичність виробів
  2.  Вміст шкідливих речовин
  3.  Обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу
  1.  Економічні

Відображають міру економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем

  1.  Ціна за одиницю виробу
  2.  Прибуток з одиниці виробу
  3.  Рівень експлуатаційних витрат часу й коштів
  1.  Ергономічні

Окреслюють відповідальність техніко-експлуатаційних  параметрів виробу антропометричним фізіологічним та психологічним вимогам працівника (споживача)

  1.  Зручність керування робочими органами
  2.  Можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників
  3.  Величина шуму, вібрації тощо
  1.  Естетичні

Визначають естетичні властивості (дизайн) виробу

  1.  Виразність і оригінальність форми
  2.  Кольорове оформлення
  3.  Естетичність тари (упаковки)
  1.  Патентно-правові

Відображають міру використання нових винаходів та проектування виробів

  1.  Коефіцієнт патентного захисту
  2.  Коефіцієнт патентної чистоти

Непрямі

Загальні

Диференційовані

Показникиякості продукції

Відображають наявність неякісної продукції та штрафних санкцій

Оцінюють якість усієї продукції підприємства

Відображають декілька властивостей одиниці продукції одночасно

Характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції

Комплексні

Одиничні

Рис. 15.1 Система показників якості продукції

Механізм визначення рівня якості продукції проходить три етапи.

Перший етапвимірювання показників якості, для чого використовуються такі три методи:

  1.  експериментальний методбезпосереднє вимірювання показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників;
  2.  розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників;
  3.  експертний метод передбачає підрахунок та аналіз думок експертів про якість даної продукції.

Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння.

Базовими показниками можуть бути:

  1.  проектні показники;
  2.  зразки світового рівня;
  3.  показники вітчизняних чи закордонних стандартів.

Третій типце порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції.

     За продукцією, якість якої характеризується сортом, розраховується частка продукції кожного сорту в загальному обсязі виробництва та середній коефіцієнт сортності.

Середній коефіцієнт сортностірозраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

       Зміна якості продукції суттєво впливає на основні фінансово-економічні показники підприємства. При розрахунку величини впливу зміни якості на зміну випуску товарної продукції (DТП),  зміну виручки від реалізації (DB) і прибутку (DП) можна використовувати такі формули:

∆ТП = (Ц1  -  Ц0)* ОВ1 ,

∆В = (Ц1  -  Ц0)*ОР1 ,

∆П = [1  -  Ц0)* ОР1] – [(В1 – В0) * ОР1],

де  Ц0 і Ц1 – відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

      В0 і В1 – рівень витрат на виробництво і збут виробу до і після зміни якості.

ОВ1 – обсяг виробленої продукції  підвищеної якості;

ОР1 - обсяг реалізації продукції підвищеної якості;

Оцінка якості продукції  характеризується рівнем її конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможністьхарактеризує властивість обєкта задовольняти певну конкурентну потребу в порівнянні з аналогічними обєктами даного ринку.

Конкурентоспроможність підприємстваозначає  його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Отже, конкурентоспроможність підприємстваце здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Корисний ефектце віддача об’єкта,  інтегральний показник, що визначається на підставі окремих об’єктивних показників якості об’єкта, які задовольняють ту чи іншу конкретну потребу.

Сукупні витрати протягом життєвого циклуце ті витрати, які обов’язково необхідно здійснити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

Життєвий цикл непереривний у часі процес перетворення ідеї, матеріальних ті інших ресурсів у продукцію, включаючи її реалізацію, експлуатацію й утилізацію.

     Якщо конкурентоспроможність певних обєктів неможливо розрахувати за вказаними показниками, то кількісну оцінку їх конкурентоспроможності визначають за результатами експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

6. Стандартизація та сертифікація продукції

Для успішного розв’язання завдань, пов’язаних з підвищенням якості продукції, необхідна певна система заходів, яка б орієнтувала весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам. Об’єднання робіт щодо поліпшення техніко-експлуатаційних споживчих властивостей продукції в єдину систему цільових, постійно здійснюваних заходів досягається на основі систем управління якістю.

Управління якістю продукціїце встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні й експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вони залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий (Галузь, об’єднання, підприємство, цех) комплексний (багатоаспектний) характер.

Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизації:

  1.  міжнародна -  стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;
  2.  регіональна стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;
  3.  національна стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію сертифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на:

  1.  державні стандарти України;
  2.  галузеві стандарти;
  3.  стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;
  4.  технічні умови;
  5.  стандарти підприємств;

Державні (національні) стандартистандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Галузеві стандартирозробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілокрозробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умовидокумент, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

     Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (Розробником, виготовлювачем) і споживачем (Замовником)  

Стандарти підприємстврозробляються на продукцію, що використовується лише на конкурентному підприємстві.

    Застосовується також міжнародні та регіональні стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

      Важливим елементом управління якістю продукції є її сертифікаціяелемент, що означає оцінку відповідності продукції конкурентним вимогам і видачу відповідного документа – сертифіката.

Сертифікаціяце система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на оптовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

Сертифікатце документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO сертифікації.

Обов’язкова сертифікаціяздійснюється тільки в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитися з ініціативи самих об’єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими (на договірних засадах).

7. Державна політика у сфері управління якістю продукції

Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг). У ній зазначено, що державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку зусиль підприємств у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості й конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю.  

Обсяг виробництва та зниження економічного потенціалу України на початку 60-х років негативно вплинули на якість і конкурентоспроможність вітчизняних товарів, робіт, послуг, впровадження сучасних методів управління якістю.

Ситуація ускладнювалася інтервенціями іноземних товарів, зниженням конкурентоспроможності населення. Це пояснюється недоліками економічних              , зокрема надмірною лібералізацією ринку, що відкрило необхідний вступ імпорту товарів, а також відсутністю важелів у сфері управління якістю.

В Україні, як і в інших державах СНД, діють добровільні державні стандарти та системи управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Метою Концепції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю.

Основними завданнями Концепції є:

  1.  визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;
  2.  формування загальної культури якості;
  3.  постійне вдосконалення управління якістю у всіх галузях економіки.

Завдання державної політики у сфері управління якістю полягає у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для:

  1.  виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;
  2.  задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;
  3.  збереження й відновлення безпеки довкілля;
  4.  збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;
  5.  зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян;
  6.  піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на таких принципах всеохоплюючого управління якістю:

  1.  орієнтація на споживача;
  2.  провідна роль керівництва підприємств у вирішенні питань якості;
  3.  залучення працівників підприємств до процесів управління якістю;
  4.  процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств;
  5.  системний підхід до управління діяльністю підприємств;
  6.  постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробничих процесів;
  7.  прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів;
  8.  розвиток партнерських стосунків із постачальниками.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49769. Процесс воспитания в современной школе: позитивные и негативные стороны 132.5 KB
  В практической части работы я отображаю и полностью раскрываю такие понятия как «воспитание», «воспитательная система», говорю об их особенностях и спецификах, подходе и структуре. Раскрываю все негативные и позитивные стороны воспитательной системы и доказываю, что позитивных больше чем негативных черт
49770. Монтаж строительных конструкций при возведении одноэтажного здания 806.5 KB
  Определение технологических параметров монтажа сборных конструкций и подбор монтажных кранов. Выполнение курсового проекта по монтажу строительных конструкций имеет целью закрепление полученных теоретических знаний в области строительного производства расширение их путем самостоятельной работы с нормативно-справочной литературой а также ознакомление с существующей методикой разработки проектов производства строительно-монтажных работ. Курсовой проект по монтажу строительных конструкций представляет собой комплекс технологических чертежей...
49772. ХИМИЯ И ТЕХНОЛОГИЯ ЦИРКОНИЯ И ГАФНИЯ 1.5 MB
  Как многие редкие элементы открыты цирконий и гафний довольно поздно. Так в 1789 г. член Берлинской академии наук Мартин Генрих Клапрот опубликовал результаты анализа драгоценного камня, привезенного с берегов Цейлона. В ходе этого анализа было выделено вещество, которое Клапрот назвал цирконовой землей. Происхождение этого названия объясняют по-разному.
49774. Программа для имитационного моделирования системы массового обслуживания 1.7 MB
  В системе интервалы времени между поступлением требований являются независимыми случайными величинами со средним временем 0. которое участвует при генерировании массива содержащего все периоды времени между поступлениями требований. является случайной величиной некоррелированной с интервалами поступления требований. Оценке подлежат следующие параметры: коэффициент использования системы ρ; средняя задержка в очереди d; среднее время ожидания w; среднее по времени число требований в очереди Q; среднее по времени число требований...
49775. Циклическаю система массового обслуживания с квантами 1.29 MB
  Емкость накопителя требований r равна 44 дисциплина обслуживания – циклическая с квантом q = 5 секунд. В системе интервалы времени между поступлениями требований являются независимыми случайными величинами со средним временем = 20 секунд. Время обслуживания является случайной величиной некоррелированной с интервалами поступления требований. Среднее значение обслуживания требований – = 50 секундам.