77905

Собівартість промислової продукції та шляхи її зниження

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Собівартість промислової продукції та шляхи її зниження Сутність поняття собівартість та зниження її зниження. Кошторис витрат і собівартість продукції Склад та структура собівартості продукції. Класифікація витрат на виробництво продукції. Фактори та шляхи зниження собівартості продукції.

Украинкский

2015-02-05

405 KB

0 чел.

Тема 12. Собівартість промислової продукції та шляхи її зниження

                   

  1.  Сутність поняття собівартість, та зниження її зниження.
  2.  Загальна характеристика собівартості. Кошторис витрат і собівартість продукції
  3.  Склад та структура собівартості продукції.
  4.  Класифікація витрат на виробництво продукції.
  5.  Фактори, та шляхи зниження собівартості продукції.

1.  Сутність поняття собівартість, та зниження її зниження в «Економіці природокористування»

Собівартість продукції — це грошова форма витрат    на    підготовку  її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва,   тим   нижча   собівартість   продукції.   Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

  •  дослідження ринку І виявлення потреби у продукції;
  •  підготовку і освоєння нової продукції;
  •   виробництво,   включаючи   витрати   на   сировину, матеріали, енергію,   амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
  •  обслуговування виробничого процесу і управління ним;
  •  збут    продукції    (пакування,    транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
  •  розвідку,   використання   і   охорону   природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
  •  набір і підготовку кадрів;
  •  поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між виробництвом і собівартістю продукції. Так, згідно з існуючим порядком не включається у собівартість продукції, а відшкодовується за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не-мають прямого звязку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів,  які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення  договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

  1.  Загальна характеристика собівартості. Кошторис витрат і собівартість продукції

Собівартість продукції-це грошова форма витрат на підготовку її виробництва,виготовлення і збут. Собівартість має тісний зв’язок з ціною. Собівартість слугує базою ціни товару, її нижнью межою для виробника. Важливе значення для обчислення собівартості має визначення складу витрат, які в неї включаються. Всі витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства,що забезпечує просте відтворення усіх факторів виробництва:предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

- дослідження ринку і виявлення потреби у продукції,

- підготовку і освоєння нової продукції,

- виробництво включає витрати на сировину,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу,

- обслуговування виробничим процесом і управління ним,

- збут продукції (реклама,пакування),

- розвідку,використання і охорону навколишнього середовища,

- набір і підготовку кадрів,

- поточну раціоналізацію виробництва(удосконалення технологій,організація виробництва).

Головна тенденція при формуванні собівартості-відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Слід відрізняти витрати загальні і на одиницю продукції. Загальні витрати-це витрати на увесь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюється як середнє за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат.

Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто це Сг= , де Сг - граничні витрати, -приріст загальних витрат, -приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити певною одиницею обсягу продукції, то граничних їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останні за часом виготовлення одиниці продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі-витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв`язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати-різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначення при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування,загальновиробничі, загальногосподарські витрати, витрати відбраку. За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати розділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов`язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю пряму. Якщо виготовляється один різновид продукції - усі витрати прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції, бо вони пов`язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо).

Поділ витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва,його організаційної структури, методів нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищують точність обчислення собівартості одиниці продукції, змінює економічні основи управління.

Залежно від зв`язку з обсягом виробництва, витрати поділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних витрат належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносяться також витрати,які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають моно постійними.

Змінні витрати-це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності Кн=10. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріли, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників. Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва Кн Вони виникають  тоді коли збільшення обсягу виробництва вимагає збільшення витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати, інше. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва Кн<1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень.

Функціональна система управління витратами включає: нормування, планування, облік, аналіз витрат, стимулювання їх зниження.

Кошторис виробництва - це втрати підприємства, пов`язані з основною його діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції у цьому періоді чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції як правило не співпадають. Кошторис виробництва складається за економічними елементами.

Матеріальні витрати як елемент кошторису містять витрати на:

Сировину і основні матеріали,які є матеріальною субстанцією продукції,

Купівельні вироби для укомплектування продукції,

Купівельні напівфабрикати,

Виробничі послуги сторонніх підприємств,

Організації по виготовленню продукції,

Допоміжні матеріали, які використовуються у технологічному процесі (з`єднуючі деталі, фарби, інструмент) при його обслуговуванні, на господарські та управлінські потреби,

Паливо і енергія зі сторони. Витрати на власне виробництво енергії включається у кошторис по окремих елементах,

Пошук, використання природної сировини (відрахування на геолого - розвідувальні роботи)

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачення і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису. Із вартості матеріалів віднімаються відходи по ціні їх використання або продажу. Заробітна плата включає всі форми основної оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, зайнятого виробництвом продукції і обслуговуванням виробничого процесу і управління. Не включається у собівартість виплати працівників, що фінансуються із прибутку, або інших джерел соціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування у пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості та інші заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених формах від витрат на оплату праці не залежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів. У формі амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансної вартості.

Інші витрати містять ті з них,які за змістом не можна віднести до певних елементів. До них відносяться: оплата послуг зв`язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження і т.д.

Кошторис виробництва, узагальнюючи по елементні витрати по підприємству показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що є для нас важливим фактором формування і зниження собівартості продукції. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків величина незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній реалізованій – повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами: перший з них – синтетичний – ґрунтується на кошторисі виробництва. Кошторис виробництва корегується таким чином :

З кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку і освоєння нової продукції, позавиробничі витрати).

Віднімаються приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів.

Додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів.

Одержана сума є собівартістю валової продукції.

Кошторис виробництва і собівартість продукції. Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов`язані з основною його діяльністю за певний період не залежно відносяться вони на собівартість продукції у цьому періоді чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції як правило не співпадають за економічними елементами:

- матеріальні витрати,

- заробітна плата,

- відрахування на соціальні потреби,

- амортизація основних фондів,

- інші витрати,

- витрати на виробництво разом,

- витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції,

- зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додається),

- зміна залишків в резерві майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається),

- собівартість валової продукції,

- зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається),

- виробнича собівартість товарної продукції,

- поза виробничі витрати,

- повна собівартість товарної продукції.

Сума, тис .

Звіт за минулий рік

План на наступний рік

1

5210

5400

2

2050

2300

3

890

1000

4

800

800

5

450

500

6

9400

10000

7

400

450

8

-

300

9

10

-

10

9010

9250

11

50

-200

12

8960

9450

13

340

350

14

9300

9800

Матеріальна витрати як елементи кошторису містять витрати на:

сировину і основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції,

купівельні вироби для укомплектування продукції (деревину, прилади тощо),

купівельні напівфабрикати,

Купівельні вироби для укомплектування продукції,

Купівельні напівфабрикати,

Виробничі послуги сторонніх підприємств,

Організації по виготовленню продукції,

Допоміжні матеріали, які використовуються у технологічному процесі (з`єднуючі деталі, фарби, інструмент) при його обслуговуванні, на господарські та управлінські потреби,

Паливо і енергія зі сторони. Витрати на власне виробництво енергії включається у кошторис по окремих елементах,

Пошук, використання природної сировини (відрахування на геолого - розвідувальні роботи)

 Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачення і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису. Із вартості матеріалів віднімаються відходи по ціні їх використання або продажу. Заробітна плата включає всі форми основної оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, зайнятого виробництвом продукції і обслуговуванням виробничого процесу і управління. Не включається у собівартість виплати працівників, що фінансуються із прибутку, або інших джерел соціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування у пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості та інші заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених формах від витрат на оплату праці не залежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів. У формі амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансної вартості.

Інші витрати містять ті з них,які за змістом не можна віднести до певних елементів. До них відносяться: оплата послуг зв`язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження і т.д.

Кошторис виробництва, узагальнюючи по елементні витрати по підприємству показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що є для нас важливим фактором формування і зниження собівартості продукції. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків величина незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній реалізованій – повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами: перший з них – синтетичний – ґрунтується на кошторисі виробництва. Кошторис виробництва корегується таким чином :

З кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку і освоєння нової продукції, позавиробничі витрати).

Віднімаються приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів.

Додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів.

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва по собівартості (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Додавши до неї поза виробничі витрати маємо повну собівартість товарної продукції.

Цей спосіб цінний тим, що показує собірвартість товарної продукції у  зв`язку з загальною сумою витрат і динамікою їх списання. Другий спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає у підсумуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

СT = , де Ст - собівартість товарної продукції,

n- кількість найменувань продукції (послуг),

Сі – собівартість одиниці і-ої продукції (послуг),

Niвиробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції, який широко застосовується на наших підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат за умов директивного планування. Це по факторний метод. Він методично непогано опробуваний і може застосовуватися як допоміжний. Згідно з цим методом

СТ = СТ. р. , де

СТ.р. – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість),

m- кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді,

Сj- зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоду під впливу j-фактору.

До числа факторів, що впливають на собівартість продукції, належать організаційно  - технічні фактори (підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва праці, управління), а також заміна структури і обсягу продукції. Змін собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу.

ΩС=(С21)N2 ,де

С1, С2 – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу,

N2 – обсяг виробництва данної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки у розрахунковій собівартості СТ умовно постійні витрати взяті на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор,тобто

, де

Су.п.- відносна зміна умовних постійних витрат у плановому періоді,

Су.п.б.- абсолютна сума умовних постійних витрат у базовому періоді,

Рв- зміна у плановому періоді обсягу виробництва і умовно постійних витрат в %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється користуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Срт+(Сс.п.с.к.)+(Св.п.в.к.),де

Ср – собівартість реалізованої продукції,

Сс.п.с.к.- собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду,

Св.п.в.к.- собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду, яка не перейшла у власність покупця.

Собівартість окремих виробів у системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання, обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення ряду економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів тощо.

Слід відрізняти планові калькуляції від фактичних. Перший обчислюється за плановими нормами витрат. Другі-за їх фактичним рівнем. Різновидом планової калькуляції є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування.  Особливість цих калькуляцій у тому, що обчислення є приблизним внаслідок відсутності детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництво продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань: встановлення об`єкту калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей, витрат та методики їх обчислення.

Об`єкт калькулювання- це та робота чи продукція, собівартість яких обчислюється. До об`єктів калькулювання на підприємстві належать : основна, допоміжна продукції (інструмент, запчастини, і ін.), послуги і роботи. Головний об`єкт калькулювання-готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об`єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця. Калькуляціна одиниця- одиниця його кількісного виміру (кількість у шт., маса, площа, об`єм). Наприклад, об`єкт калькулювання- трактори. Калькуляційна одиниця – один трактор. Відповідно вугілля-1 тонна, електроенергія-1 кВт/год і т.д.

При калькулюванні витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від галузі економіки. Встановлюючи статті витрат слід дотримуватися таких вимог:

Максимальна частка витрат, які включаються у собівартість, повинна обчислюватись на окремі вироби,

Статті непрямих витрат потрібно формувати так ,щоб їх можна було розподіляти поміж виробами обґрунтованим способом.

Приблизна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей є така:

Сировина і матеріали,

Енергія технологічна,

Основна заробітна плата виробничих робітників,

Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників,

Утримання та експлуатація машин та устаткування,

Загальновиробничі витрати,

Підготовка і освоєння виробництва,

Поза виробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей складає цехову, дев`яти- виробничу і всіх статей- повну собівартість.

Методика обчислення основних статей калькуляції. При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами і цінами. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою.

Стаття «Сировина і матеріали» містить витрати на сировину, основні,допоміжні матеріали, купівельні вироби та напівфабрикати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, виходячи з норм їх витрат і цін. Крім ціни матеріалів враховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно - розвантажувальні роботи, комісійні витрати заготівельним організаціям та ін..) від вартості сировини і матеріалів віднімаються відходи по ціні їх можливого використання чи продажу. Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію, яка безпосередньо використовується у технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавління, нагрівання, зварювання, сушіння). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробничих робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли. Сюди включаються і доплати зазначеним робітникам з фонду зарплаті в процентах від прямого заробітку.

Додаткова зарплата обчислюється в процентах від основної, а відрахування на соціальні потреби виробничих робітників-в процентах від суми основної і додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною і охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, що належать до основних фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини. На ці витрати складається кошторис по кожному цеху на рік. На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та утримання машин і устаткування обчислюється методом розподілу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників, тобто

Смз.о. , де

См – витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, г.о.

Сз.о. – основна заробітна плата виробничих робітників на одиницю продукції,г.о.

Рм – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати  виробничих робітників (по цеху, виробництву), %.

Найобгрунтованішим є обчисленням витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і нормативних витрат на одиницю часу за формулою

См=, де

mількість машин на яких оброблюється виріб,

См-гі- витрати на утримання і експлуатацію і-ої машини за одну годину,г.о.,

tiтривалість обробки виробу і-ої машини,

Витрати на одну годину експлуатації машин обчислюються за встановленими нормами. Цей метод може мати різні модифікації, але суті не змінюють.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські» є близькі за змістом і відрізняються тільки рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі – це витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в межах цеху.

Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування по будовах і спорудах, їх утримання, ремонт, охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими ж тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включаються витрати на дослід, випробування, винахідництво, підготовку кадрів, відрядження, обов `язкові платежі (страхові платежі, платежі за забруднення середовища). Розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати у більшості випадків однаково – пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Точнішим є їх розподіл пропорційно сумі основної зарплати і витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування за умови, що останні обчислені на одиницю продукції обґрунтованим методом.

Стаття «Підготовка і освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на : освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів, підготовку і освоєння нової продукції, підготовчі роботи у добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування. Витрати на підготовку і освоєння нової продукції у серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, рекламу продукції і її продаж. Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків, тощо) розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

3. Склад та структура собівартості продукції

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків    незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій — повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Їі величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Кошторис виробництва коригується таким чином:

  •  з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються із прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування винуватцями втрат від браку та ін.);
  •  віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;
  •  додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва по собівартості (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Додавши до неї позавиробничі витрати, маємо повну собівартість товарної продукції.

Цей спосіб цінний тим, що показує собівартість товарної продукції у зв'язку з загальною сумою витрат і динамікою їх списання.

Другий спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

                                                                   

де  - собівартість товарної продукції;

     n  -   кількість найменувань продукції (послуг);

     - собівартість одиниці i-ої продукції (послуги);

     - виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод. обчислення собівартості товарної продукції, який широко застосовувався на наших підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат за умов директивного планування. Це пофакторний метод. Він методично непогано опрацьований і може застосовуватися як допоміжний. Згідно з цим методом

                                                              ,

- собівартість планового обсягу товарної продукції за  рівнем .витрат  базового   (минулого)   періоду (розрахункова собівартість);

 m   - кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;

    - зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактору.

До числа факторів, що впливають на собівартість продукції, належать організаційно-технічні фактори (підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління), а також зміна структури та обсягу продукції. Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

                                                                      

де   - витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

      - обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки у розрахунковій собівартості  умовно-постійні витрати взяті на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор, тобто

                                                        

де  - відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;

    - абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

 - зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва і умовно-постійних витрат, %.

Приклад. Обсяг товарної продукції у минулому році становив 10200 тис. г.о., а витратила 1 г.о. — 0.9 г.о. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва на 10%. Внаслідок впровадження нової техніки буде зекономлено 148 тис. г.о. Умовно-постійні витрати в минулому році 2500 тис. г.о., у зв'язку із зростанням обсягу виробництва вони збільшаться на 4%. За таких умов плановий обсяг товарної продукції складе

                                                     тис. г.о.,

а  собівартість товарної продукції за  рівнем  витрат минулого року

                                                      тис. г.о.

Відносна економія умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва

                                                      тис. г.о.

Собівартість товарної продукції

                                                       тис. г.о.

Представляє певний інтерес загальний рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції, тобто на 1 г.о., і його динаміка. У нашому випадку планові витрати на 1 г.о. складуть 0,87 г.о.  і знизяться порівняно з минулим роком на 3,3%.  Показник витрат 1 г.о. товарної продукції досить поширений. Проте треба мати на увазі, що він об'єктивно характеризує динаміку витрат тільки при незмінних цінах і структурі випуску  продукції.  В  інших випадках він  скоріше  є модифікацією показника рентабельності, ніж витрат.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

                                                      

де  - собівартість реалізованої продукції;

          - собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;

          - собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду, яка не перейшла у власність покупця.

Так, припустимо, якщо виробнича собівартість залишків продукції на початок розрахункового періоду відповідно на складі та відвантаженої без аміни її власника 200 і 100 тис. г.о., а на кінець — 248 та 150 тис. г.о., то повна собівартість реалізованої продукції

                                                        тис. г.о.

4. Класифікація витрат на виробництво продукції.

Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати— це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто


                                                                                    

де  - граничні витрати;

       - приріст загальних витрат;

    - приріст обсягу  продукції  на  одиницю  його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі – витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом   виробництва.

  За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за   складом,   мають   єдиний   економічний   зміст   і   є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата прані,  відрахування  на соціальні потреби,  амортизаційні вирахування,  інші  виграти. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним    призначенням при калькулюванні та  організації  внутрішнього  економічного управління. Наприклад,     витрати     на     утримання     і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо обчислити з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі втрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції, бо вони пов'язані з виготовленням, різних виробів (зарплата обслуговуючого  і   управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд,  машин тощо).

Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах  обсягу  виробництва,   наслідком   яких   є   зміни виробничої   і   організаційної   структури   підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за легший час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат па одиницю продукції. Це, наприклад (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо).

Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні виграти понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу по параболічній кривій. Для дегресуючих витрат залишається та ж динаміка, тільки різкіше виражена.

В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним   зображенням. На рис.16.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції.   Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного,  критичного, обсягу (Nкр) збиткове - заштрихована площа 1. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nкр) виробництво стає рентабельним - заштрихована площа 2.

Коитичний    обсяг    випуску    певної    продукції    у натуральному   вимірі,   вище   якого   виробництво   стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

                                                                        

                                                               

 

де - змінні витрати на одиницю продукції;

    - постійні витрати за розрахунковий період;

     - ціна одиниці продукції.

 

5.   Фактори, та шляхи зниження собівартості продукції

Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резерві зменшення за головними ознаками.

Класифікація виробничих витрат

№ т/п

ознаки

Види виробничих витрат

1.

За місцями виникнення витрат

По підприємству в цілому, за структурними підрозділами

2.

За видами продукції, робіт, послуг

На валову, товарну, реалізовану продукцію.

3.

За масштабами та характером витрат

За елементами витрат, за статтями калькуляції (на окремі види виробів, а також на основне і допоміжне виробництво)

4.

За способом перенесення вартості на продукцію

Прямі і непрямі

5.

За ступенем впливу обсягу виробництва і рівня витрат

Умовно змінні, умовно –постійні.

6.

За календарними періодами

Поточні, одноразові

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Причини виникнення витрат, які не зумовлені нормальною організацією виробничого процесу є такі:

  •  перевитрати палива;
  •  доплата працівникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;
  •  втрати від простоїв машин і агрегатів аварії;
  •  відсутність налагоджених господарських зв’язків з постачальниками  сировини, матеріалів, тощо;
  •  порушення трудової та технологічної дисципліни.

Розрізняють основні групи чинників, які виникають на собівартість продукції:

  •  зміна обсягів виробництва;
  •  зміна структури (номенклатури та асортименту) готової продукції;
  •  зміна технічного рівня виробництва;
  •  зміна організації виробництва та умов праці.

Сума економії поточних витрат від запровадження технічних заходів визначається за формулою:

                                                                

  де - поточні витрати на річні обсяги виробництва до і після заходів,грн.

Економія заробітної плати завдяки зниженню трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:

                                                      

Де Т01 – трудомісткість виробництва одиниці продукції до і після впровадження заходів, нормо-год;

Ч01 – середнього динна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів, грн.;

В – середній відсоток додаткової заробітної плати для однієї категорії робітників,%;

Т – нарахування на заробітну плату,%;

К1 – кількість продукції , що виробляється з  початку впровадження заходів до кінця планового періоду, одиниць.

Вплив на економію собівартості продукції заходів зі спеціалізації та кооперування виробництва. Визначається за формулою:

                                                         Ес =(С-Ц) * К1,

Де  С – виробнича собівартість або витрати га комплектуючі вироби, іншим підприємствам ;

Ц – ціна, за якою комплектуючі вироби поставляються виробникам.

К1 – кількість комплектуючих виробів. Що їх буде одержано від цих заходів до кінця планового періоду.

Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на економію собівартості продукції у разі організації спеціалізованих замкнених структурних підрозділів визначається за формулою:

                                                               

де  - собівартість продукції до і після впровадження заходів щодо спеціалізації;

         - кількість продукції, отриманої за рахунок спеціалізації до кінця планового періоду.

Методика зниження собівартості продукції за чинниками

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим способом.

1 .Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них

                                                            

де Ім - індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

    Іц - індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

    Пмз - питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %.

2. Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці.

                                                             

де Ізп - індекс росту середньої зарплати;

    Іпп - індекс росту продуктивності праці;

    Пзп - питома вага зарплати у собівартості продукції %.

3. Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних витрат.

ТУП ДО - Економіка підприємства

                                                             

де - індекс росту умовно-постійних витрат;

       - індекс росту обсягу виробництва продукції;

   - питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції,%.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61751. Аппликация. Новогодняя открытка 15.6 KB
  Показ образца новогодней открытки: Что на ней изображено Из каких составных частей она состоит Какие цвета были использованы при изготовлении открытки Сегодня для работы нам понадобятся цветной картон цветная бумага ножницы простой карандаш клей.
61752. спользование документов письменного инструктирования на уроках производственного обучения по профессии Повар, кондитер 67.17 KB
  Исследования показали при длительности урока производственного обучения 6 часов на индивидуальную работу мастера с каждым из 25 учащихся приходится всего 810 мин.; втретьих невозможностью использовать на рабочих местах учащихся изданные в виде книг руководства для подготовки квалифицированных рабочих ряда профессий в том числе по профессии €œПовар-кондитер€. Вместе с тем необходимо отметить что несмотря на явные достоинства письменное инструктирование к сожалению пока не нашло широкого применения в практике производственного...
61753. Животные. Корова 20.46 KB
  Давайте составим портрет героини нашего урока Дети получают конверты с осколочными картинками Игра Собери картинку Скажите а для чего человек выращивает коров Что получает человек с коровы мясо молоко и крепкую кожу.
61754. Произношение и правописание слов с сочетаниями жи, ши 22.15 KB
  Цели и задачи: а обучающая: уточнить представление учащихся о звуках ж ш как твёрдых и развивать умения писать сочетания жи ши; обогащать словарный запас: б способствовать развитию речи...
61755. Корень и однокоренные слова 17.57 KB
  Пальчиковая гимнастика 2 мин А теперь давайте подготовим наши пальчики к письму. 3 Словарная работа 7 мин Молодцы а теперь открываем тетради и записываем число. Записывают слова в тетрадях и на доске вспоминают написания слов.
61756. Картина Виктора Васнецова «Богатыри» 108.93 KB
  Задачи: 1)расширять и активизировать словарь существительных и прилагательных по теме; 2)закрепление навыка грамотного построения предложений разного типа; 3)обучать составлению символического плана рассказа-описания и рассказыванию с опорой на него. Оборудование: картина «Богатыри».
61757. Окончание и основа слова 31.28 KB
  Цель: сообщить учащимся что окончание изменяемая часть слова значимая: в ней содержится грамматическое значение слова образует форму слова а не новое слово служит для связи слов в словосочетании и предложении бывает нулевым материально не выраженным звуком буквой...
61758. Буквы безударных гласных в корне слова 20.32 KB
  Цель: обобщить и закрепить знания детей по орфограмме безударные гласные в корне слова Задачи: Образовательная: закрепить знания о способах проверки безударных гласных в корне слова проверяемых ударением...